Попередня     Головна     Наступна






Вікторія Колосова

ВІРШОВИЙ ПОЛЕМІЧНИЙ КОМПЛЕКС 80 — 90-х РОКІВ XVI ст.


Подані тут твори — «Скарга нищих до бога», вірші Києво-Михайлівського та Загоровського збірників — беруть свій початок від однієї, досі нам не відомої полемічної віршової пам’ятки, що з’явилася у важкі часи життя українсько-білоруського населення, яке, перебуваючи у складі Речі Посполитої, страждало від подвійного гніту — соціального й національного.

Борючись за своє існування і виявляючи політичний протест під релігійною оболонкою — «явише, властиве всім народам, на певній стадії їх розвитку» 1, українсько-білоруське населення об’єднувалось під прапором православ’я, яке в кінці XVI ст. стало гнаною релігією. Саме в цей час невідомий поет-патріот, добре озброєний богословськими знаннями, підніс голос на захист православ’я — спершу проти «єретиків»-реформаторів, насамперед аріан, які посягали на основні догмати християнської церкви, у тому числі й православної, а потім — проти єзуїтів та прихильників унії на чолі з папою римським, які посягали вже на саме буття українців та білорусів.



1 Ленін В. І. Повне зібр. творів. Пер. з 5-го рос. вид., т. 4, с. 219.



Правдоподібно, що цей комплекс полемічних віршів постав у формі двох або трьох частин — великих віршових поем складного жанрового характеру: послань-трактатів-памфлетів. Як і більшість тогочасних літературних творів, вони могли виступати в обрамленні звертань-передмов і кінцівок-післямов.

Поеми «пішли по руках» — їх читали, переписували і ділили, спершу не торкаючись змісту, а лише полегшуючи їх сприймання, роблячи їх читабельнішими і водночас приводячи у відповідність з існуючими у полемічній і гімнологічній літературі того часу рубриками. А згодом — із зміною політичних умов і політичних орієнтацій — почали відповідно редагувати і ще більше дрібнити. Твір був надто винятковий, щоб від нього зовсім відмовитись, і надто небезпечний, щоб його зберігати у первісному вигляді. Звідси, певно, і особливості текстів «Скарги нищих до бога» і віршів як Загоровського, так і Києво-Михайлівського збірників.

Особливості ці настільки істотні (походження їх від різних частин первісного тексту; розбивка на окремі вірші з власними заголовками, ідейна й стилістична переробка з різною метою, нові вставки і великі купюри), а значимість першотвору настільки велика, що вважаємо за необхідне подати всі наявні тексти в основному корпусі нашої збірки — як окремі самостійні текстові одиниці, а не як редакції первісного тексту, що його, зрештою, і не маємо.

Список «Скарги нищих до бога» датується, як побачимо далі, ранішим часом, ніж список віршів Києво-Михайлівського збірника та список віршів Загоровського збірника, і стоїть ближче до первісного авторського тексту. Зазнавши менших змін, ніж тексти віршів Києво-Михайлівського і Загоровського збірників, «Скарга нищих до бога» дає точніше уявлення про первісний текст, про його дух і стиль і становить серед наявних текстів перший етап руху і розвитку авторської редакції (певної її частини). Тому

«Скаргу нищих до бога» подаємо першою, хоч авторський текст тієї частини первісного комплексу, яку представлено «Скаргою нищих до бога», пізніший (як за часом написання, так і за порядком, місцем у композиції комплексу), ніж авторський текст частини, яка знайшла дальше життя у віршах Загоровського і Киево-Михайлівського збірників.

Логічно було б за «Скаргою нищих до бога» подавати вірші Загоровського збірника, бо цей рукопис найповніше відтворює весь кількісний склад першотвору та його структуру і за ідейно-образною системою своїх віршів стоїть значно ближче до авторського тексту, ніж кардинально перероблені вірші Києво-Михайлівського збірника. Однак відсутність рукопису Загоровського збірника і практична відсутність публікації текстів першої його частини робить останню майже «сліпою». Її прояснюють тільки вірші КиевоМихайлівського збірника.

Тому на другому місці подаємо вірші Києво-Михайлівського збірника, які у поєднанні із «Скаргою нищих до бога» дають можливість скласти більш-менш повне уявлення про весь комплекс віршів Загоровського збірника. Таким чином, умовно «реставрований» комплекс віршів Загоровського збірника, у свою чергу, дає уявлення про ідейно-образну систему первісного віршового комплексу та про його масштабність.

Пропонуючи такий порядок публікації наявних текстів, виходимо із загального методологічного принципу радянської текстології, яка вимагає «вивчати зміни тексту пам’яток не лише за їхніми зовнішніми ознаками, але і в зв’язку із зміною змісту пам’яток — їхньої ідейної спрямованості» 1.

Текстологічний огляд усіх трьох віршових масивів — «Скарги нищих до бога», віршів Києво-Михайлівського і Загоровського збірників подаємо разом — після археографічного опису кожного з них зокрема. Порівняння і з’ясування співвідношення між текстами дає можливість установити спільний архетип і визначити вузькі хронологічні межі, між якими міг виникнути первісний текст цього віршового комплексу.



1 Лихачев Д. С. Текстология. На материале русской литературы X — XVII вв. М. — Л., Изд-во АН СССР, 1962, с. 46.







«СКАРГА НИЩИХ ДО БОГА»


У відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР у Києві (ЦНБ АН УРСР) в архіві члена-кореспондента АН УРСР П. М. Попова зберігається разом з іншими матеріалами ще не відомий науковій громадськості конволют.

Конволют у 4-ку, 443 аркуші (II + 178 + 261 + II), складається з двох частин. Перша частина — друковані книги празького видання Біблії Франціска Скорини (1517 — 1519). Друга частина — рукописні пам’ятки, писані різного розміру півуставом кінця XVI — початку XVII ст. На берегах помітки, зроблені скорописом цього ж періоду, часті кіноварні «зри», пізніші проби пера. Оправа тверда, досить добре збережена. Дерев’яні дошки підкладок обтягнуті разом з пласким корінцем грубим білим пергаментом без прикрас. На корінці оправи — три поперечних випуклих валики. Збереглися залишки двох шкіряних ремінців і поламана мідна петля від застібок. Розмір оправи (16,5 X 22,5 см) трохи більший від розміру друкованих аркушів біблійних книг (15,5X20 см) та аркушів рукописної частини (16X20 см).

Друки і рукописи, які входять у конволют, мають дефекти: бракує початку і кількох аркушів усередині друкованого тексту, вирізано кілька аркушів усередині рукописної частини, бракує її кінця. Очевидно, ці пошкодження були ще до того, як укладено й оправлено конволют: чисті аркуші паперу, що їх вкладено під час оправлення на початку і в кінці конволюта, того ж гатунку, що й папір, використаний для підклеювання розірваних аркушів. Цей папір відрізняється від паперу аркушів рукописної частини: він біліший і не зачитаний, як усі інші аркуші конволюта. Водяний знак на чистих аркушах паперу нерозбірливий. Це, очевидно, низ філіграні, а точніше — низ фігурної рамки філіграні.

З часом конволют зазнав нових пошкоджень, особливо наприкінці рукописної частини: чимало підклейок, зроблених при укладанні конволюта, обірвано, аркуші продірявлені, виїдені книжковою тлею.

На передньому аркуші, вставленому при оправлянні, запис чорнилом: «Библия Фр. Скорины (4 книги), Прага, 1517 — 1519 и рукописная часть — украинские полемические сочинения против латинян». Запис має характер заголовка збірника, ніби розкриває його зміст. Цей запис зроблено П. М. Поповим, як і запис на останньому, теж вставленому при оправлянні, аркуші: «Четыре книги Библии Фр. Скорины 1517 — 1519 гг. и рукописные добавления сначала хранились в Софрониевом Молчанском монастыре (Сумская область, в 20 килом[етрах] от г[орода] Путивля). В 80-х годах были переданы в Курскую дух[овную] семинарию. После ликвидации семинарий библиотека Курской семинарий была свалена в кучах на хорах Курского Знаменского монастыря. Духовенство монастыря раздавало и продавало книги. Данная книга была мной приобретена в 20-х годах с целью передачи ее в библиотеку Украинской Академии наук, что и исполнено. Рукописное сочинение «Скарга нищих до бога» подготовлено мной к печати. П. Попов, член-кор [респондент] АН УССР».

На внутрішньому боці задньої кришки оправи запис: «Печатн[ых] листов 178 (включая и рукоп[исные] вставки). Рукописн[ых] добавлений — 261 листов. П. П[опов]».

Очевидно, П. М. Попову належить і пагінація конволюта олівцем — окремо для друкованої і окремо для рукописної частин, а також помітка на березі звороту аркуша 78 друкованої частини (за цією пагінацією): «патріотизм».

Павло Миколайович Попов (1890 — 1971) — відомий український радянський філолог. У його архіві, який надійшов до відділу рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР, виявлено розрізнені рукописні чорнові матеріали до роботи над «Скаргою нищих до бога». Однак на сьогодні архів П. М. Попова перебуває в стадії опрацювання співробітниками Центральної наукової бібліотеки Академії наук Української РСР і для дослідників поки що недоступний.

Оскільки весь конволют вводиться в науковий обіг вперше, подаємо докладний опис обох його частин.




1. Друкована частина


Друковану частину конволюта — 178 аркушів за новою пагінацією олівцем — складають такі біблійні книги:

Аркуші 1 — 76 зв. (враховуючи й рукописну вставку — аркуш 11-й) — «Книга Ісуса, [сына] Сирахова». Всього 76 аркушів з 81, які нараховувала видана у 1517 р. книга.

Аркуш 76 а — гравірований портрет Франціска Скорини.

Аркуші 77 — 102 — «Книга Іудиф». 26 аркушів (тобто повне видання 1519 р.). З гравюрою.

Аркуші 103 — 134 — «Книга Премудрості божия». 32 аркуші (тобто повне видання 1518 р.). З гравюрою.

Аркуші 135 — 178 (враховуючи й рукописні вставки — аркуші 135 — 138) — «Книга притч Соломона». 44 аркуші (з 48-ми, виданих у 1517 р.). Без гравюр.

Усі рукописні вставки до біблійних книг зроблено півуставом на пожовклому папері однією рукою. Аркуші 11-й та 137-й мають водяний знак герб «Леліва» з короною вгорі, подібний до філіграней під номерами 197 —

199 з альбому О. Мацюка 1, датованих 1619 — 1620 роками. Це — водяний знак папірні в місті Буську (Белзька земля, Руське воєводство) 2, яка маркувала ним папір, починаючи з 1588 р. Представлені в альбомі О. Мацюка філіграні «Герб Леліва» мають розхитані обриси, в той час як філігрань на аркушах рукописних вставок до біблійних книг у нашому конволюті дуже чітка.

Це свідчить за раніше походження його паперу, коли малюнок «Герб Леліва», відтворюваний за допомогою дротиків, був «свіжий», ще не попсований тривалим використанням форми, в якій відливався папір.

Аркуш 138-й має філігрань «Герб Гоздава» (подвійна лілія). Вона найближча до водяного знака № 600 із збірки І. Каманіна — О. Вітвіцької 3, який датується 1612 — 1616 роками.




II. Рукописна частина


Рукописну частину конволюта (261 аркуш) складають такі твори:

Аркуші 1 — 135 зв. — «Иже въ святых отца нашего Иоанна, архиєпископа Костантина града Златоустаго, о святом ІоаннЂ євангелистЂ і богословЂ. Благослови, отче, бесЂда первая» 4 (кіноварний заголовок). Початок: «Иже убо внЂшних подвигов зрители. Єгда нЂкоєго доблественнаго подвижника или вЂнечника от нЂкуду пришедша увЂдять, стЂкаются вси, єже увидЂти єго боренія и художства и крЂпость всю...» Переписано шістнадцять бесід. Остання, 16-та бесіда уривається на реченні: «Понеж убо ласканієм не возмогоша запяти. Укоризною...» (середина аркуша 135 зв. Піваркуша залишено чистим). Далі видно сліди двох вирізаних аркушів (фальчиків). Жодної старої нумерації аркушів чи зшитків цей твір не має.



1 Мацюк О. Я. Папір та філіграні на українських землях (XVI — початок XX ст.). К., «Наукова думка», 1974.

2 Tам же, с. 29.

3 Камант І., Вітвіцька О. Водяні знаки на папері українських документів XVI і XVII вв. (1566 — 1651). К., 1923.

4 Твір цей знаходимо в рукописній (півустав) Мінеї-четьї за вересень, XVI ст., що належала бібліотеці Троїце-Сергієвої лаври (див.: Чтения в императорском обществе истории и древностей российских при Московском университете, 1879, кн. 2, ч. 3, с. 3).



Аркуш 136-й — чистий. За ним — слід одного вирізаного аркуша.

Аркуші 137 — 139 — «До чителника». Заголовок звичайним чорнилом. Початок: «Велико єсть, будованьє на чюжом закладати фундаменьтЂ, небеспеченьство: не меньша, не своим рядити домом, трудность...» Це — рукопис передмови до виданого в кінці XVI ст. (без зазначення дати) українського православного полемічного твору, який мав заголовок: «Отпис на лист в бозЂ велебного отца Ипатіа, володимерского і берестейского єпископа, до ясне освецоного княжати Костентина Острозского, воєводы києвского. О залецанью и прехвалянью восточнои церкви з заходным костелом унЂи, або згоды. В року 1598 писаный. Через одного наменшого клирика церкви острозской в том же року отписаный». Вважається, що твір цей було видано в Острозі 1598 р. Після заголовка у друкованому тексті йшли три епіграфи, а потім передмова «До чителника». ймовірно, що заголовок із епіграфами містився на вирізаному аркуші, слід якого зберігся перед аркушем 137-м.

Аркуші 139 зв. — 141 зв. — «Предмова листу до отца єпископа» (звичайним чорнилом). Початок: «Справедливый господь въ всЂх дорогах своих...»

Аркуші 141 зв. — 185 зв. — «Лист» (звичайним чорнилом). Початок: «Малый хмары оболочок, кгды под насвЂтлЂйшеє солнце подступит, мало не увесь свЂт затмится».

Аркуші 185 зв. — 224 зв. — «Исторія о листрикійском, то єсть о разбойническом Ферарском або Флоренском синодЂ, вкоротцЂ правдиве списаная».

(Кіновар’ю виділено лише один рядок заголовка. Твір подано як безпосереднє продовження «Отпису» — навіть без відступу чи хоча б відзначення абзацу). Початок: «Кгды высокого неба незычливыє оброты на падол земный кола свои накеровали, кгды не фортунныє звЂзды на христіянскоє поколЂньє розсипаными своими променми ударили...» Рукопис завершується рядками, переписаними у вигляді лійки 1.

Зшитки з «Отписом» та «Історією», складені з чотирьох чверток, мають на берегах знизу подвійну пагінацію, яка позначає кінець восьмого аркуша кожного списаного зшитка і початок першого аркуша наступного зшитка (наприклад, аркуш 143 зв. на нижньому березі має знак А (1); наступний аркуш — 144-й — знак В (2); аркуш 151 зв. позначено літерою В, аркуш 152-й має позначку Г (3). При оправленні конволюта кілька позначок було зрізано, однак збереглося число останнього зшитка — 11, що дає можливість підрахувати кількість аркушів у первісному рукописі «Отпису» та «Історії»: 8 х 11 = 88. Насправді аркушів 87. Отже, припущення, що перед аркушем 137-м був заголовок, який згодом вирізано, підтверджується. Існуванням заголовного аркуша пояснюється і той факт, що останнім аркушем першого зшитка тепер позначений сьомий від початку, а не восьмий аркуш (аркуш 143 зв.).

Аркуші 225 — 243 — «Скарга ниших до бога» (заголовок звичайним чорнилом) суцільним текстом, без виділення слів. Початок: «Събраніє ніщих въпієт къ тебе...» Віршований полемічний твір. Його писано дрібнішим, ніж попередні твори, але тієї ж школи чітким красивим півуставом 2.



1 Першодруки цих творів у складі конволюта, до якого входить ще «Апокрисис, албо ОтповЂдь на книжкы о съборЂ берестейском именем людій старожитнои релЂи греческои через Христофора Филялета врихлЂ дана» (місце і час видання не позначені, гіпотетично — Острог, 1598), зберігаються у відділі рідкісних книг ЦНБ АН УРСР під шифром кир. 824, с. 415 — 477 та 479 — 510 (за новою пагінацією олівцем). Передрук «Отпису» та «Історії» — у кн.: Памятиики полемической литературы в Западной Руси, кн. 3 (Русская историческая библиотека. Т. 19), Спб., 1903, стовп. 377 — 432; 433 — 476.

2 Відзначимо наявність у ньому очкового «О» (з крапкою посередині).



Текст писано, як прозу, без виділення віршових рядків. Як і в інших рукописних текстах цього конволюта, окремі слова іноді зливаються із сусідніми словами. На відміну від попередніх рукописних текстів, де кіновар зустрічалася не тільки в заголовках і підзаголовках, але нею виділялися часом також великі літери на початку рядків, у «Скарзі нищих до бога» весь текст писано лише чорнилом, без уживання кіноварі, крім поміток у вигляді двох рисок, зроблених, мабуть, не переписувачем, а тим, хто перечитував текст після переписування.

Такими позначками у вигляді дворисок, але зробленими чорнилом, закінчується майже кожна віршова римована пара. Кожний аркуш «Скарги нищих до бога» містить двадцять рядків. Завершуючи рукопис, переписувач не задовольнився традиційною «лійкою», а розташував останні двадцять рядків на аркуші 243-му у вигляді подвійної «лійки», яка утворює фігурний текст у формі хреста (три довгі — шість коротких — два довгі — дев’ять коротких рядків). Праворуч від хреста на березі — запис скорописом: «Шесть сот лЂт минаєт, якъ чуда славны и до судного дня будут свЂту явны. Подъземныи мученики горы постигали, постом и працами тЂла избужали»). Це уривок віршового тексту з попереднього аркуша (арк. 242 зв.).

Аркуші 243 зв. — 261 зв. — «Починаєтся зерцало живота вЂчного. В него хто ся будет смотрЂти, узрить четыри рЂчи пришлыє, то єст смерть телесную, день судный, муку пекелную и радость небесную. При тым и о взгорженью того свЂта, и о запренью самого себе. Вкратце с писма святого наука. Каждому тых часов ку осторожности барзо потребна и пожиточна» (заголовок кіновар’ю). Далі йде: «Ку каждому хрестіанскои вЂры человЂку короткая предмова». Початок: «Заисте жаднаа рЂчь не єсть потребнЂйшая чоловЂкови хрістіанскому, єдно на речи пришлыє памєтати...» Після передмови (аркуш 245 зв.) — текст «Зерцала» (Глава перша). Початок: «Соломон, оный знаменитый абар...» Останні аркуші «Зерцала» дуже попсовані, кінця немає. Обривається «Зерцало» на аркуші 261 зв. таким реченням: «Послухай Соломона, который так мовить: «Рано розсевай насеня твоє, а у...» 1.



1 Пор. з «Живота вЂчнаго зерцалом» або «Пекельною вЂчностю» — українськими апокрифами про загробне життя (див.: Калужняцкий Е. И. Обзор славяно-русских памятников языка и письма, находящихся в библиотеках и архивах львовских. — «Труды III археологического съезда в России», т. 2. К., 1878, прил., с. 214 — 321).



Увесь папір рукописної частини конволюта зовні одного сорту, пожовклий, з однаковою ясно видною сіткою, утворюваною частими подовжніми (vergeures) і рідкими поперечними (pontuseaux) лініями. Відстань між понтюзо — 28 — 30 мм.

Основний водяний знак паперу всієї рукописної частини — герб «Топір» у рамці, характерний для філіграней, що зустрічаються в кінці XVI — на початку XVII ст. в українських рукописах. На «Топорі» — півмісяць рогами вгору; зверху на півмісяці — одноголовий орел. Цей водяний знак на різних аркушах рукописної частини має незначні відмінності в обрисах малюнка, розпливчастість верхньої частини, неясність окремих деталей, а в поодиноких випадках спостерігаються видозміни філіграні: на грудях одноголового орла проглядається зображення серця.

Цей різновид філіграні «Топір, зверху орел» найближчий до філіграні 562 з альбома І. Каманіна — О. Вітвіцької, датованої 1609 роком. У цьому ж альбомі філігрань «Топір, зверху орел із серцем» міститься під номерами 571 — 572 і датується 1614 — 1615 роками.

Однак, за нашими спостереженнями, водяний знак «Топір, зверху орел» подібний до філіграні паперу даного конволюта, вже зустрічається серед інших водяних знаків у друкованій книзі «Октаик, сирЂч Осмогласник...», Дермань, 1604 р.

Серед паперу з філігранню «Топір, зверху орел» вкраплюються аркуші з іншими водяними знаками, а саме:

1) Водяний знак, верхню частину якого складає герб «Одровонж», а нижню — герб «Сренява». З’єднуючись між собою, ці знаки віддалено нагадують друкарський знак Івана Федорова. Обидва герби оточено колом — декоративною рамкою. Цей водяний знак уперше зустрічається в «Иже въ святых отца нашего Иоанна Златоустаго» на аркуші 98-му (верхня частина) та 105-му (нижня частина). Більше в цьому тексті його немає. Отже, для зшитків використано лише один аркуш в 1° цього паперу. Вдруге філігрань «Одровонж із Сренявою» з’являється на аркуші 185 (нижня частина). Це — закінчення «Отпису» і початок «Історії». Далі весь папір, до аркуша 207-го включно, має лише філігрань «Одровонж із Сренявою»: шість аркушів — з верхньою частиною, шість аркушів — з нижньою частиною і дванадцять аркушів чистих. Отже, паперу з цією філігранню використано для зшитків дванадцять аркушів в 1°.

Більше «Одровонж із Сренявою» не простежуються. Знайти водяний знак, близький за типом до нашої філіграні, в довідниках не пощастило.

2) Філігрань «Еліта». Вперше зустрічається в «Иже въ святых отца нашего Иоанна Златоустаго...» на аркуші 99-му (нижня частина) та аркуші 104-му (верхня частина) — разом із папером, який має філігрань «Одровонж із Сренявою». Більше «Еліти» на аркушах цього тексту немає. Отже, для зшитків використано також лише один аркуш в 1°. Вдруге філігрань «Еліта» з’являється на папері з «Історією» на аркуші 208-му (нижня частина), безпосередньо після паперу з філігранню «Одровонж із Сренявою». Далі цей водяний знак мають лише аркуші 209-й (верхня частина), 214-й (нижня частина) і 215-й (верхня частина). Отже, для зшитків з «Історією» використано лише два аркуші в 1° паперу з філігранню «Еліта».

Водяний знак «Еліта» описуваного конволюта найбільше подібний до філіграней, уміщених в альбомі Е. Лауцявічюса 1 під номерами 1520, 1522, що датуються 1579 — 1582 роками. В альбомі О. Мацюка цей різновид філіграні «Еліта» подано під номерами 66, 78 і датовано 1578 — 1582 роками. Папір з водяним знаком «Еліта» до 1599 р. виробляла папірня в селі Лівчиці (Львівська земля, Руське воєводство). Як свідчить О. Мацюк, після 1599 р. герб «Еліта» на папері зустрічається дуже рідко. Якщо ми і знаходимо його на документах до 1612 р., то це могло статися просто через залежування паперу» 2. Наявність філіграні з гербом «Еліта» Е. Лауцявічюс обмежує 1611 роком (№ 1507 — 1553, датуються 1573 — 1611 роками). В альбомі І. Каманіна — О. Вітвіцької водяний знак «Еліта» представлений номерами 122 — 158, датованими 1567 — 1600 роками.

Папір, на якому переписано «Скаргу нищих до бога» і «Зерцало», філіграней «Одровонж із Сренявою» та «Еліта» не має. Аркуші цих текстів марковано лише одним водяним знаком — «Топір, зверху орел».

Підсумовуючи всі спостереження над водяними знаками паперу конволюта, маємо таку картину, представлену таблицею 1:





Tаблиця 1


Аркуші, на яких зустрічаються водяні знаки


Тип водяних знаків


Дата


Примітки


Чисті аркуші, вставлені при оправлянні


Нижня частина рамки невизначеної філіграні


Невідома




Рукописні аркуші Біблії


«Леліва»

«Гоздава»


1619 — 1620 1612 — 1616


Вже деформований малюнок


Аркуші всіх текстів рукописної частини


«Топір, зверху орел»


1604




Аркуші «Иже въ святых... Иоанна Златоустаго», «Отпису», «Історії».


«Одровонж із Сренявою»

«Еліта»


?

1582


Максимальна дата поширення — 1612 рік




Зважаючи на водяні знаки і враховуючи максимальну десятирічну норму використання залежаного паперу 3, датуємо рукописну частину конволюта приблизно першим десятиріччям XVII ст.

Укладання всього конволюта відносимо на друге десятиріччя XVII ст. Про це, зрештою, свідчить також і характер оправлення (дошки оправи виступають над зрізом, є поперечні валики на корінці) 4.

Варте уваги ще таке спостереження над рукописом «Скарги нищих до бога» — твором, що цікавить нас спеціально. Як показує характер підшиття зшитків, на яких записано «Скаргу нищих до бога» і «Зерцало», а також порядок чергування верхніх і нижніх частин єдиної для паперу цих зшитків філіграні «Топір, зверху орел», обидва рукописи становили окрему цілість, окрему підшивку, яку було приплетено до решти зшитків конволюта 5.



1 Лауцявичюс Э. Бумага в Литве в XV — XVIII вв. Вильнюс, «Минтис». 1967.

2 Мацюк О. Я. Папір та філіграні на українських землях, с. 48.

3 Див.: Мацюк О. Я. Папір та філіграні на українських землях, с 21; Щепкин В. Н. Русская палеография. М., «Наука», 1967, с. 203.

4 Див.: Щепкин В. Н. Русская палеография, с. 39.

5 Перший зшиток цієї окремої підшивки складають аркуші 225 — 240, другий — аркуші 241 — 256, третій — аркуші 257 — 261 (решту аркушів зшитка втрачено). Водяний знак «Топір, зверху орел» на аркушах «Скарги нищих до бога» простежується у такій послідовності: аркуші 225, 227, 236, 239 (нижня частина філіграні); аркуші 228, 230, 232, 235, 241 (верхня частина філіграні).



Отже, не виключена можливість, що ці два рукописні тексти — «Скарга нищих до бога» і «Зерцало» — хронологічно давніші, ніж списки «Иже... Иоанна Златоустаго...» та «Отписа» з «Історією». Але укладач конволюта, відбираючи твори певного полемічного спрямування і з певною метою, міг скомпонувати всю рукописну частину не за хронологічним, а за іншим принципом, найвірогідніше — за ступенем освяченої традицією авторитетності творів.














КИЄВО-МИХАЙЛІВСЬКИЙ ЗБІРНИК


Це — рукописний збірник, який належав бібліотеці Киево-Михайлівського монастиря, а тепер зберігається у відділі рукописів Центральної наукової бібліотеки АН УРСР у Києві під шифром 484п/1738. Спершу його стисло описав М. І. Петров 1, а згодом С. О. Щеглова у передмові до видання віршів, опублікованих нею з цього збірника 2. Оскільки ні М. І. Петров, ні С. О. Щеглова не зупинялися на конвої рукопису віршових текстів, а він становить неабиякий інтерес, а головне — дає важливий різноплановий матеріал для вивчення віршів, що містяться в цьому рукописі, подаємо докладнішу характеристику всього збірника та деякі уточнення до попередніх його описів.



1 Петров Н. И. Описание рукописных собраний, находящихся в г. Киеве, вып. 2. М., 1897, с. 161.

2 Щеглова С. А. Вирши праздничные и обличительные на ариан конца XVI — начала XVII века. Спб., 1913. (Далі — Щеглова С. А. Вирши...).



Рукописний збірник 484 п/1738 (далі — Києво-Михайлівський збірник) являє собою книгу в 4-ку, на 144 аркушах. Бракує кількох аркушів усередині, немає кінця. Писано його різними почерками, скорописом кінця XVI — початку XVII ст. Як заголовні трапляються півуставні літери. Слова в окремих випадках пишуться суцільно, злито. Поміток на берегах мало. Оправа тверда — картонні підкладки, обклеєні з зовнішнього боку синім папером, а зсередини — тим самим папером, на якому писано рукопис. Корінець обтягнуто тонкою шкірою, він майже весь пошкоджений. Підшиття зшитків оголене. Застібок не було. Оправа (15,5×18,5 см) дещо виступає над аркушами (15×18 см). Наскрізної старої пагінації усіх зшитків рукопису немає. Нову пагінацію аркушів (олівцем) зробила, мабуть, С. О. Щеглова.

Києво-Михайлівський збірник складається з двох частин. Перша частина міститься на аркушах 1 — 87 (за новою пагінацією). Це — «Петра смиренаго инока Дамаскина воспоминаниє ко своєй єму души собрав от божественых писаний». Початок: «Многих и великих благости приим от бога дарований окаяный аз...» Перед заголовком, написаним кіновар’ю, — невелика заставка у вигляді чотирьох кружечків (теж кіноварних), які з’єднуються між собою, утворюючи хрест. Кіновар’ю написано і деякі заголовні літери та окремі підзаголовки.

Більшу частину твору — до половини звороту аркуша 79 — написано одним почерком, дуже своєрідним чітким тонким скорописом, літери якого майже не з’єднуються, нахилені праворуч. Другу половину аркуша дописано цією ж рукою, але не так старанно, грубішими літерами, неначе поспіхом або хворою людиною. Аркуш 80 писано іншим почерком, а з звороту аркуша 81 і до кінця — ще іншим

Рукопис із виписками Петра Дамаскіна складається із зшитків з чотирьох чверток. Вони мають подвійну пагінацію, яка позначала кінець восьмого аркуша списаного зшитка і початок першого аркуша наступного зшитка. Оскільки в середині рукопису кілька аркушів втрачено, а деякі при оправлянні переплутано, позначки зшитків трапляються припадково (певне, тому С. О. Щеглова відзначила у передмові до видання віршів, що в збірнику немає ніякої нумерації) 1.



1 Щеглова С. А. Вирши..., с. 2.



Пагінацію зшитків зроблено у такому порядку (літерні позначки передаємо цифрами):

1 — арк. 5 зв. (у зшитку втрачено 3 аркуші).

2 — арк. 6

3 — арк. 14

4 — арк. 18 (у зшитку втрачено 4 аркуші)

5 — арк. 24 (у зшитку втрачено 2 аркуші)

6 — арк. 32

7 — арк. 40

8 — арк. 48

9 — арк. 50 (у зшитку при оправлянні переплутано аркуш)

10 — арк. 64 (у зшитку при оправлянні переплутано аркуш)

11 — арк. 72

Дванадцятий зшиток (арк. 80 — 87) пагінації не має.

Враховуючи стару пагінацію та простежуючи чергування верхніх і нижніх частин водяних знаків на всіх аркушах паперу з текстом виписок Петра Дамаскіна (про філіграні докладно буде сказано далі), приходимо до висновку, що в первісному вигляді, до пошкодження, рукопис нараховував дванадцять восьмиаркушових зшитків, тобто мав 12 × 8 = 96 аркушів. Отже, в рукописі виписок Петра Дамаскіна втрачено 9 аркушів у 4-ку.

Друга частина Києво-Михайлівського збірника займає аркуші 88 — 144 зв. Це святково-полемічні вірші без початку і кінця. Записано їх скорописом, одним почерком, але різним чорнилом і в різній манері. В одному випадку їх написано нашвидкуруч, майже без виділення великих літер; часто трапляються виправлення і закреслення. Усі віршові рядки розташовано переважно в стовпчик.

У другому випадку — це дуже чіткий, розбірливий скоропис із старанна виведеними заголовними півуставними, а подекуди прикрашеними уставними літерами. Правок майже немає. Другий рядок римованої пари втягнутий праворуч порівняно з першим рядком, тобто вірші подаються графічно так, як було прийнято в усіх тогочасних друкованих виданнях віршів, зокрема в польських і чеських.

Палеографічний аналіз зшитків із текстом віршів свідчить про те, що зшитки ці складали первісно окремий самостійний рукопис. Оскільки пагінації на зшитках немає, а кінець і початок їх втрачено, важко сказати, скільки аркушів було в рукописі до його пошкодження. Однак аналіз чергування верхніх і нижніх частин водяних знаків на аркушах, які збереглися, дозволяє твердити, що, крім початку і кінця, в рукописі втрачено не менше семи аркушів у четвірку.

Під час упорядкування та оправляння Києво-Михайлівського збірника рукопис з віршами дуже пошкодили, пристосовуючи до рукопису з виписками Петра Дамаскіна, як до поважнішого, за традицією, тексту. Якщо в рукописі виписок Петра Дамаскіна залишилися недоторканими навіть береги, то в рукописі з віршами на кількох аркушах зрізано не тільки заголовки, а й верхні рядки тексту.

Рукопис святково-полемічних віршів у тому стані, в якому він дійшов до нашого часу, налічує 113 окремих віршів. Крім трьох віршів — «Красота поста» (аркуш 99 зв. — 100), «Господеви похвала» (аркуш 100) та «Веселиє правовЂрным» (аркуш 137 зв.) — усі вірші повторюються не менш як двічі Оригінальних віршів усього 49.

С. О. Щеглова, досліджуючи склад збірника з віршами, відзначила, що «повторення тут двох родів: повторюються окремі вірші або цілий розділ, який складається з ряду віршів. Повторення першого роду пояснюється неуважністю переписувача, котрий забував, що вже переписав деякі вірші, починав переписувати їх знову, іноді таким чином він переписував по кілька віршів підряд» 1. Другий вид повторення віршів С. О. Щеглова пояснювала тим, що «переписувач писав ці вірші в двох примірниках, але не зшив їх в окремі зошити, під час оправляння порядок було сплутано, деякі аркуші втрачено...» 2.

Припущення С. О. Щеглової не переконливе. Ми схильні пояснити кількаразове повторення окремих віршів не неуважністю переписувача, а іншими, складнішими причинами. Важко припустити, щоб, наприклад, такий вірш, як «УтЂха Сиона земнаго», було переписано п’ять разів (аркуші 89 зв. — 90, 91 зв. — 92; 103; 103 — 104; 105 — 106) тільки внаслідок забудькуватості переписувача. До того ж нові списки не завжди дослівно повторюють текст, а (коли йдеться про кількаразове переписування одного і того ж твору) частіше певною мірою варіюють, редагують його, вносять в нього деякі відмінності. Вірші, що стоять поряд, переписуються повторно з додаванням спільних віршових рядків, початку або кінця попереднього тексту. Складається враження, що водночас із переписуванням ішов процес вилучання, вимонтування окремих віршів із якогось великого суцільного віршового тексту, пошук найкращого варіанта такого виділення, такої вирізки. Цілком припустимо, що віршу не відразу давалися заголовки, яких не було у «материнському» тексті, а вони дописувалися пізніше 3.

Майже весь папір Киево-Михайлівського збірника (за окремими винятками) зовні одного гатунку, пожовклий, з однаковою ясно видимою виразною сіткою, утворюваною частими поздовжніми (vergeures) і рідкими поперечними (pontuseaux) лініями.

На папері нами виявлено дев’ять типів водяних знаків 4. Спільним для паперу обох частин Киево-Михайлівського збірника є один водяний знак — «Топір, зверху орел». Як уже відзначалося, ця філігрань, точніше, її різновиди найчастіше зустрічаються і у рукописній частині вишерозглянутого конволюта (зокрема, водяним знаком, «Топір, зверху орел» марковано весь рукопис «Скарги нищих до бога»).

На різних аркушах Києво-Михайлівського збірника філігрань «Топір, зверху орел» теж (як і на папері рукопису «Скарги нищих до бога») не однакова. В окремих малюнках на грудях одноголового орла проглядається зображення серця.

Філігрань «Топір, зверху орел» трапляється в рукописі виписок Петра Дамаскіна на аркушах 1, 5 (верхня частина) та 4, 63-му (нижня частина). Тобто серед зшитків цього рукопису нараховується чотири аркуші в 4-ку із філігранню «Топір, зверху орел».

Вказаний різновид філіграні «Топір, зверху орел» найближчий до водяного знака 562 з альбома І. Каманіна та О. Вітвіцької, датованого 1609-м роком 5. У цьому ж альбомі філігрань «Топір, зверху орел із серцем» міститься під № 571 — 572 і датується 1614 — 1615 роками.



1 Щеглова С. А. Вирши..., с. 4.

2 Tам же.

3 Для висловленого припущення цінне спостереження С. О. Щеглової, що «кожна вірша має заголовок, який, втім, не завжди відповідає змісту» (Щеглова С. А. Вирши..., с. 5).

4 С. О. Щеглова зафіксувала на папері Киево-Михайлівського збірника лише один тип водяного знака «Ключі» (Щеглова С. А. Вирши..., с. 1).

5 Каманін І., Вітвіцька О. Водяні знаки на папері українських документів XVI і XVII вв. (1566 — 1651). К., 1923.



Однак, за нашими спостереженнями, водяний знак «Топір, зверху орел» і його різновид «Топір, зверху орел із серцем», подібний до філіграні паперу Києво-Михайлівського збірника, трапляється серед інших водяних знаків у вищезгаданому друкованому виданні («Октаик», Дермань, 1604).

Крім філіграні «Топір, зверху орел», в рукописі виписок Петра Дамаскіна є ще такі водяні знаки:

1. Філігрань, верхня частина якої — герб «Одровонж», а нижня — герб «Сренява». Ця своєрідна, не відзначена в альбомах водяних знаків складна філігрань, як ми бачили, кілька разів зустрічається і серед паперу рукописної частини конволюта із «Скаргою нищих до бога».

Філігранню «Одровонж із Сренявою» марковано більшість аркушів у рукописі виписок Петра Дамаскіна — аркуші 6, 11, 17, 18, 36, 38, 45, 46, 49, 58, 66, 70, 77, 78 (верхня частина); аркуші 8, 13, 14, 23, 33, 35, 41, 42, 48, 61, 65, 69, 73, 74 (нижня частина), тобто, 28 аркушів у 4-ку. Вже відзначалося, що знайти водяний знак, близький до цієї філіграні, не пощастило.

2. Водяний знак — герб «Гоздава» (подвійна лілія). Ця філігрань зустрічається в рукописі виписок Петра Дамаскіна на аркушах 19, 25, 29 (нижня частина) і на аркушах 22, 26, 30 (верхня частина), тобто на шести аркушах у 4-ку. Зважаючи на техніку зшиття зшитків, констатуємо, що первісно в рукописі виписок Петра Дамаскіна, безумовно, було ще два аркуші з нижніми частинами водяного знака «Гоздава» 1.



1 Цілком можливо, що серед дев’яти втрачених аркушів рукопису виписок Петра Дамаскіна було ще кілька аркушів з верхніми та нижніми частинами водяного знака «Гоздава», як, зрештою, і з іншими фіксованими тут філігранями.



З другої половини XVI ст. філігранню «Гоздава» маркували папір польські папірні. Особливо вартий уваги факт, що водяний знак «Гоздава» на папері виписок Петра Дамаскіна дуже подібний до філіграні «Гоздава» на 138-му аркуші рукописної вставки до «Книги притч Соломона» у нашому конволюті. Факт цей ще раз — і беззаперечно — промовляє про певний зв’язок між обома збірниками. На аркушах виписок Петра Дамаскіна знак «Гоздава» також найближчий до водяного знака 600 із збірки Каманіна — О. Вітвіцької, який датується 1612 — 1616 роками.

3. Водяний знак герб «Абданк» («Скарбек», «Скуба», «Три гори») в рамці. У рукописі виписок Петра Дамаскіна він зустрічається лише на аркушах 52 (верхня частина) та 55 (нижня частина). Гербом «Абданк» в кінці XVI — на початку XVII ст. маркувала свою продукцію польська Могильська папірня (біля Кракова). Наш різновид цілком відповідає філіграні 458 з альбому І. Каманіна — О. Вітвіцької, датованої 1606 — 1608 роками.

4. Водяний знак «Мисливський ріжок на щитку» (за іншим визначенням — «Ріжок поштовий») з літерою «В» зверху. Цією філігранню марковано весь папір останнього — дванадцятого — зшитка виписок Петра Дамаскіна — аркуші 81, 84 (нижня частина) і аркуші 83, 86 (верхня частина), тобто, чотири аркуші в 4-ку. Такою філігранню позначався папір польських та литовських паперових млинів. Наш різновид найближчий до філіграні 2981 з альбому Е. Лауцявічюса, датованої 1612 роком, та до філіграней 765 — 766 з альбому І. Каманіна — О. Вітвіцької, датованих теж 1612 роком.

У другій частині Києво-Михайлівського збірника, тобто на папері рукопису з віршами, зустрічаються такі водяні знаки:

1) «Топір, зверху орел» — аркуші 90, 124, 125, 142 (нижня частина); аркуші 91, 134, 135, 139 (верхня частина), тобто, серед збережених аркушів відзначено з цією філігранню вісім аркушів у 4-ку.

Два основних варіанти цього водяного знака на папері зшитків із віршами — «Топір, зверху орел» і «Топір, зверху орел з серцем» — ті ж самі, Що і на папері зшитків із виписками Петра Дамаскіна. Отже, датуються вони за альбомами: перший — 1609 роком, другий — 1614 — 1615 роками, а за аналогією до друкованого видання «Октаик» — 1604 роком.

2) Водяний знак «Ключі, що перехрещуються». Головки ключів у вигляді трилисника, під ними — стрижень. Обриси ключів подвійні, що надає їм масивності. Ключі обведено рамкою у вигляді тонкого кола. Ця філігрань зустрічається на аркушах 93, 96, 101, 104 (нижня частина) і аркушах 95, 98, 102, 137 (верхня частина). За альбомом І. Каманіна — О. Вітвіцької ця філігрань близька до філіграней 857 — 858, що датуються 1611 — 1612 роками.

3) Водяний знак «Сліповрон» являє собою складну композицію, до якої входять: герб «Побуг» (підкова, на ній — хрест); зверху на гербі — птах; все це — у рамці у вигляді орнаментованого кола. На папері зшитків із віршами цей водяний знак зустрічається на аркушах 107, 114, 117 (верхня частина) і на аркушах 110, 115, 122, 138 (нижня частина), тобто на семи аркушах у 4-ку (один аркуш з верхньою частиною цього водяного знака, безумовно, втрачено). За альбомом Е. Лаучявічюса цей водяний знак подібний до філіграні 2731, що датується 1607 — 1608 роками. За альбомом І. Каманіна — О. Вітвіцької він дуже близький до філіграні 399, що датується 1604, 1606, 1607 та 1612 роками.

4) Водяний знак «Кабан з щетиною на спині». Зустрічається на аркушах 127 (верхня частина) і 132 (верхня частина), тобто на двох аркушах у 4-ку. За альбомом К. Тромоніна на цей водяний знак дуже схожа філігрань 1520, що датується 1575 роком. За альбомом Е. Лаучявічюса — філігрань 3701, що датується 1578 роком 1.



1 М. П. Лихачов подає під № 2377 та 2378 варіант філіграні «Кабан із щетиною», дуже подібний до нашого водяного знака, і коментує його так: «Вилучено з рукопису О. І. Хлудова, № 60, описано А. Поповим в такий спосіб: «Іоанна Дамаскіна твір, в перекладі князя Андрія Михайловича Курбського, в аркуш, півустав XVI ст., на лощеному папері (585 арк.). Рукопис єдиний, з власноручними помітками князя Курбського. Увесь рукопис на одному папері із знаком вепра, без сумніву, оригінал 16 ст.» (Лихачев Н. П. Палеографическое значение бумажных водяных знаков, ч. 1. Спб., 1899, с. 250 — 251).



Підсумовуючи всі спостереження над водяними знаками паперу Києво-Михайлівського збірника, маємо картину, представлену табл. 2.





Таблиця 2


Аркуші, на яких зустрічаються водяні знаки


Тип водяних знаків


Дата


Примітка


Обидві частини Києво-Михайлівського збірника — виписки Петра Дамаскіна та святково.полемічні вірші


«Топір, зверху орел»


1604




Виписки Петра Дамаскіна


«Одровонж із Сренявою»

«Гоздава»

«Абданк»

«Мисливський ріжок на щитку»


?

1612 — 1616

1606 — 1608

1612


Подібної філіграні в альбомах не виявлено


Вірші


«Ключі»

«Сліповрон»

«Кабан»


1611 — 1612

1607 — 1612

1578






На підставі датування водяних знаків і враховуючи максимальну десятирічну норму використання залежаного паперу, датуємо весь рукописний Києво-Михайлівський збірник приблизно другим десятиріччям XVII ст.

Зважаючи на повну самостійність рукопису з текстами святково-полемічних віршів, датуємо його на підставі водяних знаків, наявних тільки в ньому, початком другого десятиріччя XVII ст. У Києво-Михайлівському збірнику цей рукопис посів друге місце, звичайно, з огляду на більшу традиційну вагомість виписок Петра Дамаскіна.











ВІРШІ ЗАГОРОВСЬКОГО ЗБІРНИКА


У 1851 році Амвросій Добротворський, професор Волинської семінарії, під час літніх канікул знайшов у бібліотеці Загоровського монастиря (с Волиця Загоровська, між містами Володимиром-Волинським і Луцьком) рукопис віршів (у бібліотеці Загоровського монастиря він значився під № 30), який датував XVII століттям. Частину віршів із цього збірника А М. Добротворський переписав і під заголовком «Некоторые западнорусские стихотворения духовного содержания XVII-го столетия (из рукописи, сохранившейся в Загоровском, Волынской губернии, Владимирского уезда, монастыре)» підніс «у дар» 1852 р. ректору Київської духовної академії Антонію 1.

Через десять років А. Добротворський опублікував скопійовані ним вірші (у російській транскрипції) у складі своєї розвідки «Загоровский монастырь, его библиотека и сохранившийся в ней западнорусский литературный памятник XVII-го столетия» («Вестник Юго-Западной и Западной России». Т. 1, К., 1863, июль, с. 1 — 17, август, с. 75 — 115, сентябрь, с. 165 — 196).

Де нині знаходиться рукописний збірник, виявлений А. Добротворським у бібліотеці Загоровського монастиря, не відомо. Скористаємося відомостями, наведеними першопублікатором.

Загоровський збірник являв собою рукописну книгу віршів у 4-ку у майже повністю зіпсованій чорній шкіряній оправі, без титульного аркуша та без кількох аркушів на початку та всередині. Усі вірші записано на 157-ми аркушах (пагінації не було, її зробив А. Добротворський). Записано їх одним почерком, досить дрібним півуставом, заголовки окремих віршів — кіновар’ю. Перший рядок римованої пари починався з великої літери, другий — з малої. За спостереженнями А. Добротворського, у «книзі можна розрізнити кілька (три або чотири) начебто окремих поем, які поділені на особливі невеликі пісні з своїм власним заголовком і змістом. Не лише між піснями, але і між цілими поемами помітна єдність і безперервний зв’язок. Судячи з єдності головного предмета, а також єдності тону й характеру віршів і, нарешті, єдності стилю й мови, нема сумніву, що вся ця книга віршів — витвір однієї руки й одного пера» 2.



1 Ця рукописна копія частини віршів Загоровського збірника зберігається у відділі рукописів ЦНБ АН УРСР у Києві під шифром ДАп 234.

2 Добротворский А. Загоровский монастырь, его библиотека и сохранившийся в ней западнорусский литературный памятник XVII ст., с. 15.



До спостережень А. Добротворського відразу додамо, що Загоровський рукопис, як показує його подальше зіставлення з іншими віршовими пам’ятками, являв собою не оригінал, а копію, список, редакцію.

А. Добротворський не опублікував усього тексту Загоровського збірника. Він подав заголовки перших 39-ти віршів рукопису, що, на його думку, становили певну єдність, — очевидно, одну з тих «поем», які впадали в очі. Вважатимемо це умовно першою частиною Загоровського збірника. Видавець зазначив, на яких аркушах містяться твори, стисло переказав їхній зміст та в семи випадках подав уривки віршових текстів (по два і більше рядків). Лише один твір цієї частини Загоровського збірника — «О крестЂ господнєм» — А. Добротворський навів повністю — усі його 108 віршових рядків.

Перші 39 віршів займали аркуші 1 — 54 зв.

1. «Почесть воскресенія» (арк. 1). Текст цього вірша не наведено.

2. «О чудах господних» (арк. 1 — 3). Про цей вірш А. Добротворський зауважує (с. 75): «Цей вірш має очевидний зв’язок із попереднім. У ньому звертають на себе увагу, між іншим, такі рядки:


...О святом божест†мыслити не смЂю

и тройцЂ святЂйшой истинно вЂрую:

Єсмь бо земля и пепел, якож человЂк,

и по волЂ єго дарован ми сей вЂк.

И яко ж горнець вопреки не мовить,

от него же здЂлан, ниже власти имать,

Сего чина и мнЂ хранити достоить,

и покланятися єму благоволить,

Во благочестіи, въ вЂрЂ непорочной,

co православными во церкви восточной.

Єресь же всякая въ мрьзости буди,

ты же божія слава со нами пребуди.

Отець и сын и святый дух душ наших похвала,

ему ж на небеси и на земли слава...».



3. «О крестЂ господнєм» (арк. 3 зв. — 4). Текст цього вірша не наведено.

4. «О крестЂ господнєм» (арк. 4 зв. — 7). Цей вірш А. Добротворський наводить повністю:


Знаменіє твоє, крест животворящій,

царєм и народом, яко солнце, свЂтящій,

Оружіє на враги и наша ограда,

им посрамляются невЂрныи чада,

Сердца вЂрных людей увеселить значне,

коли єго узрять на небеси зрачне.

Который объявить приход тебе, Христа,

иже нынЂ зъ мертвых божественнЂ воста,

Въ день великаго и страшливаго суда,

на осужденіє грЂшнаго народа,

А на радость вЂрным кіот скарбу своєго,

яко царскую ложницу, камень гроба єго

У церкви восточной зоставити рачил,

абы каждый вЂрный милость єго бачил.

У ІєрусалимЂ, гдЂ смерти вкусил

и гдЂ себе за нас на жертву приносил,

ГдЂ святого духа апостолом послал

и тайную вечерю съ ними отправовал,

ГдЂ Іосиф руками своими обвивал

пречистоє тЂло у камень поховал,

ГдЂ печати и стражи жидовскіи были,

гдЂ мироносицы съ мазями приходили,

ГдЂ ангела и камень отвален узрЂли,

гдЂ голос ангельскій о ХристЂ слышали,

ГдЂ живого Христа жены оглядали,

гдЂ Петр co Іоанном скоро притекали,

ГдЂ євангеліє вертеп называєт,

нововысЂченный камень вспоминаєт,

ГдЂ стражіє обмерли и зъ страху утекли,

и скоро отъ гроба ко граду притекли.

Тоє мЂсто самоє въ горЂ недвижимо

и до судного дня стоить нерушимо.

Там ся огонь являєт на пасху святую,

на воскресеніє въ недЂлю самую,

Коли «Христос воскресе» во церкви спЂвають,

тамъ оныи дары вЂрныи пріймають,

Даючи нам знати, коли праздновати,

абы за блудными не послЂдовати.

Чему єретицы вЂры не дають

и купно съ жидами праздники мЂвають.

ГдЂ Єлена церков созидала,

гдЂ и крест господен отъ земли зыскала,

Тамъ патріарх святЂйшій престол єго маєт

и во руцЂ свои огонь воспріймаєт,

На гробЂ господнєм свЂчи запаляєт

и всЂм христіаном вЂрным подаваєт.

Такую благодать гроб господєн маєт

и христіанскую вЂру утверждаєт.

Вы же, православніи, вЂру заховайте

и бога истинно въ ней познавайте,

И чудеса єго всЂм проповЂдайте,

и лжехристіаном вЂры не давайте.

Нелюбящіи Сіона будуть посрамлени,

якъ трава сухая, огнем испалени.

Не чудЂтеся западным, иж нас отступають

и старожитную вЂру премЂняють.

Попущаєт им бог жити самовластно,

иже поправують вЂру многочастно,

Абы отъ запада новый закон дати

и всЂх зъ восточного до него призвати.

Писаніє о них явно повЂдаєт,

Даниил, божественный пророк, извЂщаєт.

Схотять, рече, часы и лЂта змЂнити,

иже на кончинЂ маются явити.

Що самому богу оноє возможно,

иже єго властью творить непреложно.

И письма, и службы, и свята змЂнили,

и святых апостол устав преступили.

Для зависти и пыхи сіи обрЂтають

и въ роскоши тЂла себе прилагають.

Убогим бо Христом уже погордЂли,

богатого отца, папу, пріобрЂли,

Видите, вЂрныи, многія соблазны,

будьте богу вЂрны, щиры и пріязьны.

Съ Сіона єсть дано нам закон духовный,

гдЂ ходил по земли пастырь наш верховный.

Изъ Ієрусалима слово єго вышло,

и ко всЂм народом спасеніє пришло.

Нехай же римляне тому вонимають

и богу самому съ нами работають.

Нехай покаются свавольне ходити,

нехай перестануть неправдЂ учити,

Не йдемо за ними, c востока на запад,

зовет бо нас господь во святый єго град.

Сіона любЂмо, Сіону служЂмо

и божей волЂ пильно стережЂмо,

Ненавидяще же зводителей новых,

иже отлучають от волей Христовых.

Достоит нам твердо вЂру сохранити,

да бог сам поможе враги посрамити,

Сам бо скоро прійдет враги погубити

и плачущим нынЂ потЂху явити.

Потерпите мало, господа пождЂте

и себя от муки вЂчныя спасЂте,

Гроб господєн вЂрою любезно цЂлуйте

и во благочестіи себе приготуйте,

Съ Христом воскреснути, братіє, желайте

и цЂлую любов єму заховайте.

Той бо любить господь Сіоновы врата,

и заповЂдь єго и вЂчна, и свята.

Сіоновы дЂти, духовно играйте

и чистыми усты бога прославляйте,

Ангельскоє пЂніе Христови спЂваймо

и євангелієм сердца увеселяймо.

ЦвЂты прекрасныи вЂры процвЂтають

и радость вЂчную вам уготовляють.

Новый Ієрусалим свЂтло украшено

и праведным святым пріуготовано.



Публікуючи цей вірш, А. Добротворський зауважує: «Початком своїм він (вірш. — В. К.) цілком подібний до попереднього, тільки з більшим продовженням (аркуш 4 зв. — 7). Як один із примітніших, ми подаємо тут цей вірш повністю» (с. 76).

5. «Явленіє бога въ плоти» (арк. 9 — 12). А. Добротворський наводить тільки уривок цього вірша (с. 78 — 79):


...Добро ж нынЂ вам єсть вЂру содрьжати

и святаго бога милости искати.

Да не прельстять вас злыи єретики,

сынове пагубы, грЂха ученики.

Єдин бо єсть господь и єдина вЂра,

вы же отбЂгайте прелестнаго мира.

А хто нынЂ святой вЂри отступаєт,

таковый втроє Христа распинаєт.

Горе ж тому, горе, иже не узрить свЂта

и лица Христова во вЂчныи лЂта.

Той єсть выволанець небесный и божій,

наполненный скверны и всяких безбожій.

Таковый бо слЂп єсть умными очима,

и суєта єму душу омрачила.

Кто православную вЂру оставляєт

и лживую єресь как закон мЂваєт,

Такый з Юдою Христа отпадаєт...



6. «Похвала Христова рожства» (арк. 12 — 16). А. Добротворський наводить тільки уривок цього вірша (с. 79 — 80):


...Нещасливый то царь 1, горе єму стало,

которого сердце Христа не приняло.

Таковыи нынЂ єретицы злыи,

иже мають в собЂ разумы слЂпыи.

Иродовы внуки, церковныи врази,

с которых ліются на души проказы,

Иже царствують, яко Ирод жидами,

и дЂтки и старци вбивають душами.

На кождый час вЂру собЂ измышляють

и на погибели людей развращають.

Гнилыи человЂцы бозство похищають

и власть господнюю смЂле попирають,

Напротивко Христу розум свой выносять,

от запада на восток вЂрным скорбь приносять,

И з жидами въ любов пилно ся злучають

и набоженства их собЂ привлащають.

Пышніи пастыри гордого народа...


1 Йдеться про Ірода. — Ред.



На цьому закінчується 13-й аркуш рукопису. А. Добротворський зауважує: «Тут в оригінальному рукописі, очевидно, бракує одного або кількох аркушів».



7. «О паденіи идолов» (арк. 16 — 17). Текст цього вірша не наводиться.

8. «О милости Христовой» (арк. 17 — 20). Текст цього вірша не наводиться. А. Добротворський зауважує: «Також продовження попередніх».

9. «О невЂріи жидов и пророцтва о ХристЂ» (арк. 20 — 21). Текст цього вірша не наведено. А. Добротворський зауважує: «Продовження попередніх віршів».

10. «О младенцєх, избієнных от Ирода» (арк. 20 — 22). Текст цього вірша не наведено. А. Добротворський зауважує: «Продовження попередніх».

11. «О невЂріи жидовском» (арк. 22 — 24). Текст цього вірша не наведено. А. Добротворський зауважує: «Також має зв’язок із попередніми».

12. «О плотном Израилю, первых и нынЂ сущих іудеох» (арк. 24 — 26). Текст цього вірша не наведено. А. Добротворський зауважує: «Продовження 11-го вірша».

13. «До святителя» (арк. 26 — 27). Наведено тільки початок цього вірша (с. 80 — 81):


Ни єдинЂх даров лучших обрЂтохом,

но иже святыни вашей принесохом.

Словеснаго меда слухови подати

и цЂлованіє честноє отдати.

Радуйся духом, пастыру наш милый,

со учениками, отче благоименный,

Их же собираєш любочадно зЂло,

от разных возрастов в духовноє тЂло.

Bo кротости духа сія обходяще

и на пашу жизни усердно водяще.

Или яко вЂнець благовонных цвЂтов,

наказуючи нас спасенных обЂтов.

Поєлику даров бог ти подаровал,

на лучшую славу собЂ уподобал,

Потолику большій въ любви источник

быти желаєши, богу собесЂдник,

Христови своєму вЂрно подражая,

во дни же и нощи сему работая.

Зъ духовными отцы возрадуйся днесь,

яко господь отцем ражаєтся Христос,

Отець и владыка, пастыр и младенець,

иже подаруєт и вам оный вЂнець,

Єго же во царствіи вЂрным обЂтуєт,

идЂже съ святыми вЂчно господствуєт,

Во многіи лЂта, в того благодати,

нехай вам даруєт благодєнствовати,

душею и тЂлом купно здравствовати

Истиною сердца сего вам желаєм

и благолЂпными голосы витаєм.

Любезно слышати уха наклонЂте,

худости нашея словеса пріймЂте.

Бог, царь наш, з дЂвы плотію исходить,

возлюбленный Христос отъ небес приходить.

Нам же праздновати сія позоставил,

со ангелы купно абы и вас прославил.

Тому славу всюды вся тварь воспЂваєт,

и царство єго во вЂки трываєт...



А. Добротворський зауважує: «Це начебто загальний підсумок усіх попередніх віршів на честь різдва Христового і посвята їх своєму архіпастирю...» (с. 80). І ще: «До якого саме святителя стосується це звернення? Чи не до Петра Могили?..»

А. Добротворський подає ще назви 26 віршів, що містилися на арк. 27 — 54 зв.: «Благодареніє богови»; «О рожденіи прежде вЂк»; «На аріане»; «На чревоугодных»; «Зрада еретиков»; «О князю тмЂ»; «О лжеучителях»; «О лжепророках»; «О терпЂніи господнєм»; «О лжехристіанах»; «Покора Христова»; «О боголюбцєх»; «На нововЂрныи єретици»; «Дерзость злоє ереси»; «Опоминаніє»; «О дЂвст†и чистотЂ»; «Род духовный»; «Достойность чистоты»; «Достойность дЂвства»; «На блудников»; «О целомудріи»; «О божіем образЂ»; «О красотЂ души»; «Молитва»; «До иноков»; «До мірян».

Далі, на думку А. Добротворського, починалися віршові твори іншого змісту. Вважатимемо умовно це другою частиною Загоровського збірника. Що це за твори? Жодного слова про них видавець не сказав, вважаючи зайвим «відзначати характер кожного з цих віршів», бо «це зробило б, без особливої потреби (!), ще більш громіздкою цю монографію» 1.

Починаючи з аркуша 118 зв. і до аркуша 157 включно йшли твори, які А. Добротворський уже не зміг не подати — так вразили вони його «як в літературному, так і в церковно-історичному відношенні» 2.

Це 27 великих віршів, що, взяті разом, також становлять певну цілість. Вважатимемо це умовно третьою частиною Загоровського збірника. А. Добротворський опублікував із них 23, опустивши 4, а саме: «О лжехристєх» (арк. 147 зв.), «Каковых учителей пріймати достоит» (арк. 151 зв. — 154 зв.), «Обличеніє ложних учителей» (арк. 155 — 156 зв.), «Юным наказаніє учителево» (арк. 157 — можливо, 157 зв.).

Перша частина Загоровського рукопису, представлена 39-ма віршами, виявляється близькою до віршів Києво-Михайлівського збірника. Третя частина, з якої опубліковано 23 вірші, відповідає «Скарзі нищих до бога».

Таким чином, наявність віршів Києво-Михайлівського збірника і «Скарги нищих до бога» допомагає скласти повніше уявлення про склад Загоровського збірника. В свою чергу, Загоровський збірник дозволяє виявити зміни, які відбулися у віршах Києво-Михайлівського збірника і в «Скарзі нищих до бога», інакше кажучи, з’ясувати, в чому ж полягали особливості редакцій цих творів, започаткованих однією і тією ж первісною редакцією.





* * *


В ході роботи з трьома віршовими масивами було вироблено методику, застосування якої полегшило розв’язання багатьох питань:

1. Визначалася умовна середня кількість віршових рядків на кожній сторінці аркуша Загоровського рукопису. Для цього підраховувалася загальна кількість усіх віршових рядків третьої частини Загоровського збірника, опублікованої А. Добротворським майже повністю (1084 рядки), і ділилась на число сторінок, на яких ці вірші було записано (67). Умовна середня кількість рядків на сторінці аркуша Загоровського рукопису становила 16 рядків, а остача — 12 — говорила про те, що в окремих випадках на сторінці могло вміщуватись і більше число рядків 3. Писана також дрібним півуставом «Скарга нищих до бога» має на кожній сторінці 20 рядків.



1 Добротворский А. Загоровский монастырь, его библиотека..., c. 84.

2 Tам же.

3 Третя частина Загоровського збірника нараховує 39,5 аркуша, тобто 79 сторінок, але 6 аркушів (12 сторінок) при обчисленнях не враховувались, бо вони припадають на твори, яких А. Добротворський не опублікував.



2. Визначалася умовна кількість віршових рядків для кожного твору першої частини Загоровського рукопису, виходячи з того, на яких аркушах (отже, і на скількох) містився той чи інший вірш.

3. Серед віршів першої частини Загоровського збірника і серед віршів Києво-Михайлівського збірника відшукувалися вірші, схожі за заголовком, або за змістом, або за якимсь виразом.

4. Аналізувалася відповідність: а) змісту, б) черговості, в) кількісного складу віршів.

Застосування такої методики, зокрема, розкрило близькість між першою частиною Загоровського рукопису і віршами Києво-Михайлівського збірника, яка була досить густо завуальована, з одного боку, відсутністю текстів першої частини Загоровського рукопису (за винятком уривків окремих творів), а з другого — ускладненою варіантністю віршів Києво-Михайлівського збірника, їх дублюванням, а до того ж — переплутаними при оправлянні аркушами.





Таблиця 3


Загоровський збірник (частина І)

Києво-Михайлівський збірник

Назва вірша


Аркуші


Умовна кількість рядків


Кількість опублікованих рядків


Назва вірша


Кількість рядків


Примітки


Почесть воскресенія


арк. 1


18



О воскресении Христовом О чести воскресения


10

8


Рядки у сумі дорівнюють віршеві Загоровського збірника


О чудах господних


арк. 1 — 3


64


14


О чудах господних


32


Текст відрізняється від Загоровського


О крестЂ господнем


арк. 3 зв. — 4


32









О крестЂ господнем


арк. 4 зв. — 7


108


108


О крестЂ господнем


14


Текст той самий, що у Загоровському. Є різночитання










О радости сионян


8


Текст той самий, що останні 8 рядків вірша «О крестЂ господнем» Загоровського збірника




Таблиця 3 наочно відтворює застосування описаної методики (подаємо лише початок таблиці). Результати порівняння всіх без винятку віршів обох збірників використовуємо у ході дальшого дослідження і показуємо у табл. 4.

Розглянемо за цією таблицею перший вірш першої частини Загоровського збірника — «Почесть воскресенія». Він займає у рукописі цілий аркуш, отже, має не менше 16 — 18 рядків. Вірші з подібними заголовками знаходимо у Києво-Михайлівському збірнику — «О воскресении Христовом» (10 рядків) і «О чести воскресения» (8 рядків). Вони містяться у середині Києво-Михайлівського збірника і йдуть один за одним, маючи в сумі таку ж кількість рядків, як вірш «Почесть воскресенія» із Загоровського збірника. Можливо, що ці два вірші Києво-Михайлівського збірника відповідають одному віршеві Загоровського збірника. Утримуючись поки що від висновків, продовжимо порівняння.

Уривкові з 14-ти рядків другого вірша першої частини Загоровського збірника «О чудах господних» відповідає вірш з тотожним заголовком у Києво-Михайлівському збірнику — «О чудах господних», який іде відразу після вірша «О чести воскресения». Однак текст вірша Києво-Михайлівського збірника не збігається з 14-рядковим уривком вірша «О чудах господних», наведеним А. Добротворським. Припустімо, що це справа випадку: весь вірш «О чудах господних» із Загоровського збірника повинен мати не менше 64-х рядків, бо займає два аркуші, а вірш із Киево-Михайлівського збірника має всього 32 рядки — отже, не обов’язково, щоб у ці 32 рядки ввійшли 14 рядків вірша Загоровського збірника, процитовані А. Добротворським.

Третьому и четвертому віршам першої частини Загоровського збірника, які йдуть під однаковим заголовком «О крестЂ господнем» і є, по суті, одним твором (четвертий вірш лише продовжує третій), у Києво-Михайлівському збірнику відповідає вірш під тим самим заголовком «О крестЂ господнем».

Четвертий вірш «О крестЂ господнем» (108 рядків) — єдиний із першої частини Загоровського збірника, опублікований А. Добротворським повністю. Порівняємо його з віршем «О крестЂ господнем» із Києво-Михайлівського збірника. Тексти збігаються. Отже, невідповідності текстів при попередніх зіставленнях справді пояснюються випадковостями.

Наступний вірш Києво-Михайлівського збірника — «О радости сионян», який іде безпосередньо за віршем «О крестЂ господнем», також збігається з кінцівкою вірша «О крестЂ господнем» Загоровського збірника.

Порівняння всіх віршів першої частини Загоровського збірника 1 з віршами Києво-Михайлівського збірника показує, що майже кожному великому віршеві Загоровського збірника відповідає один або кілька віршів Києво-Михайлівського збірника, які мають або спільний із віршем Загоровського збірника заголовок, або однаковий (з різночитаннями) текст, або споріднений зміст. Водночас вірші обох цих збірників — зовсім різні. Можна сказати, що вірші Загоровського збірника відрізняються од віршів Києво-Михайлівського збірника як шедевр живопису від зроблених з нього копій.



1 Див. вищенаведені віршові тексти.



Навіть невеликі уривки з першої частини Загоровського збірника, які подав А. Добротворський, а головне — повністю опублікований вірш «О крестЂ господнем», вражають своєю напруженою емоційністю, викривальною афористичністю, тією особливою тональністю і яскравою образністю, яку помічаємо і в «Скарзі нищих до бога». Засуджуючи усі відхилення від православної віри, тобто всі «єресі» («Єресь же всякая вь мрьзости буди» — пор. рядки з «Скарги нищих до бога»: «До всякои єреси ради ся лЂпити // а хотят святую вЂру розвратити»), невідомий поет-полеміст спрямовує весь викривальний пафос головним чином проти «лжеучителей», «лжепророков», «лжехристіан», під якими має на увазі «нововЂрних еретиков» — «аріан». Водночас він гостро виступає взагалі проти Заходу («от Запада на Восток вЂрним скорбь приносят») і аж ніяк не обходить мовчанням римо-католиків: «убогим бо Христом уже погордЂли // богатого отца папу пріобрЂли» (пор. у «Скарзі нищих до бога»: «Пристояло тобЂ нищету терпЂти // а не багатства у папи шукати»).

Нічого подібного у віршах Києво-Михайлівського збірника не знаходимо. У них вилущено все, що стосувалося папи або римо-католиків. У вихолощених щодо антикатолицької тенденції віршах залишилась лише полеміка проти єретиків-аріан («Лжеучитилей науки новои // дЂтей Ариєвы вЂры проклятои»), та й то переважно така, що ведеться в історико-догматичному плані, навіть випади проти єретиків-аріан, якщо в них ішлося про «захід», тут скрізь знято.

Свідома «стерилізація» віршів різко змінює їхній колорит. Гімнографічне славослів’я, що у віршах першої частини Загоровського збірника (як це особливо виразно видно з вірша «О крестЂ господнєм») становить неначе другий план, лише тло гостро сучасної, життєво важливої, пройнятої соціально-політичними мотивами розповіді і тому майже непомітне, у віршах Києво-Михайлівського збірника виступає наперед, заповнює, виражає собою усю поетичну «матерію».

З якою метою великий віршовий текст було розбито в Києво-Михайлівському збірнику на менші вірші? Для чого їх компонували й варіювали? Хто міг це робити? На деякі міркування з приводу цих питань наштовхує та сама таблиця, складена для порівняння віршів першої частини Загоровського збірника і віршів Києво-Михайлівського збірника. З неї видно, що, по-перше, компонування віршів Києво-Михайлівського збірника було підпорядковане тематиці першої частини Загоровського збірника; по-друге, за цією ж тематикою вірші Києво-Михайлівського збірника об’єднувалися в окремі цикли, по 7 — 8 віршів у кожному.

У ході дослідження було виявлено шість таких тематичних циклів, якими охоплено майже всі вірші Києво-Михайлівського збірника.

Перший цикл — це урочисто-святкові вірші загального гімнологічного характеру з вітальним віршем на чолі, зміст яких зводиться до прославлення бога («НынЂ слава божия на земли сияєт // и небесным свЂтом мир ся просвЂщает»).

Другий цикл — вірші дидактичні, що оспівують «дЂвство и чистоту» і стосуються переважно людей молодого віку («в молодости блуда отбЂгали», «єдиного възраста старости нЂ мают // паче въ юности всегда преспЂвають», «в юности моєи сего сподобЂте»).

Третій цикл — вірші різнохарактерні (релігійно-моралістичні, похвальнопанегіричні).

Четвертий цикл — вірші різдвяні.

П’ятий цикл — вірші великодні.

Шостий цикл — вірші полемічні проти аріан. Це — найбільший і єдиний «подвійний» цикл, усі вірші якого спрямовано проти прихильників антитринітаріанських ідей.

Створюючи тематичні цикли віршів, невідомий компілятор віршів КиєвоМихайлівського збірника підшуковував найвідповідніші для своєї мети варіанти, а часом до різних циклів додавав уже використані ним композиції, вважаючи їх за найбільш вдалі і за такі, що підходять для різних тем. Так, одну з найурочистіших композицій — вірш «О доброти сина божия» — компілятор ввів у два цикли — у перший, загальногімнологічний, і — в скороченому варіанті — у четвертий, різдвяний.

Звідси, як нам видається, і ті не зрозумілі, на перший погляд, повторення у Києво-Михайлівському збірнику, які С. О. Щеглова пояснила «неуважністю переписувача» 1. Дублювання ж цілих циклів, мабуть, пояснюється тим, що спершу йде чорновий варіант циклу, а потім він переписується начисто. Про це, зрештою, говорить і відзначений при палеографічному огляді Києво-Михайлівського збірника різний характер письма — недбалий і старанний, чистовий.



1 Щеглова С. А. Вирши..., с. 4.



Видається, що ці віршові цикли невідомий компілятор створював з цілком певною «прикладною» метою. Вони мали бути своєрідними «заготовками», «штампами», «кліше», підібраною заздалегідь поетичною «матерією», яку можна було використовувати і при певній урочистій нагоді (під час якогось свята чи торжества як набожні співи та орації), і для щоденного вжитку (як зразки для шкільних, навчальних вправ з версифікації). «Заготовки» для церковних і світських ораторів, а найчастіше для школярів-«спудеїв» рекомендувались навіть у спеціальних підручних збірниках. Так, наприклад, Касіян Сакович перед тим, як посісти посаду ректора Києво-братської школи і почати викладання там риторики, видаючи свій переклад-переробку середньовічного трактату «Problemata, albo pytania polskie o przyrodzeniu ludzkim» (Краків чи Київ, 1620), додав до нього кілька власних зразків орацій з нагоди весілля, народження, похорону, а згодом, у друковану книжечку з віршами «на жалостний погреб» Петра Конашевича-Сагайдачного (К., 1622) знову вмістив два зразки панегірично-похоронних промов — «Матерію для учинення подякованя при погребЂ якого зацного чловєка» та «От гостей зась до потомков позосталих может кто на тот способ мову учинити» 1.



1 Див.: Голубев С. История Киевской духовной академии, вып. 1. Период домогилянский. К., 1886, прил., с. 41 — 46.



Щодо віршової поезії, то з кінця XVI ст. на Україні їй приділялася якнайпильніша увага, і виголошення віршованих орацій стало необхідною процедурою кожної урочистої події — пригадаймо, що один із перших книжних віршованих творів «Просфонима» (1591) постав саме як виголошена учнями львівської братської школи декламація. Та й у самих віршах Києво-Михайлівського збірника є місця, що свідчать про те, що вони, як, певне, і їхній протограф, були розраховані на виголошення — ба, навіть розігрування — перед аудиторією.

У вірші, що починається рядком: «НынЂ слава божия на земли сияєт» (заголовок його зрізано), яким відкривається перший цикл Києво-Михайлівського збірника, міститься безпосереднє звертання-заклик:


Велебный пастырский в духовенст†сане

и всЂ, им же нынЂ сладость в сердцу стане!

Пречудные пЂсни спЂвайте устами...


Дальші рядки цього вірша підтверджують думку, що Цей вітальний вірш виголошувався учнями-«отроками» — на зразок віршів «Просфоними» — як урочиста декламація:


Запитайте кажды отроков сионских

и вкусим вЂрно сладостей пророцских.

Хто сия научи младечую душу...


Вірш же, що починається рядком: «ДоколЂ в пустыни, старче, се живеши» (теж без заголовка) з другого циклу Києво-Михайлівського збірника — про монашеську «чистоту», має досить виразну форму жвавого діалога між «старцем» і його «духовним сином». Юнак звертається до «старця»:


Сего ради пытаю, отче преподобне,

твоєє святыни житиєм незлобне,

почто остависте мирскую красоту

и невидимую ищете доброту.


«Старець» відповідає:


Христа величаю душею и тЂлом

въ дни же и в нощи съ разумом цЂлым.


У вірші «О доброти сына божия» Києво-Михайлівського збірника рядки, які відповідають уривку вірша «До святителя» із першої частини Загоровського збірника, звучать також як вітання слухачам, а не читачам:


Любезно слишати уха наклонЂте,

Худости нашоя словеса приймЂте.


Зупинімось докладніше на співвідношенні між цими двома віршами — «До святителя» із Загоровського збірника і «О доброти сына божия» з Києво-Михайлівського збірника, бо воно допоможе відповісти на питання, яке все настійніше заявляло про себе в ході зіставлення обох цих віршових масивів: користувався компілятор віршів Києво-Михайлівського збірника віршами Загоровського збірника чи мав у своєму розпорядженні іншу редакцію цих віршів? Інакше кажучи, чи була перша частина Загоровського збірника протографом віршів Києво-Михайлівського збірника?

Вірш «До святителя» з першої частини Загоровського збірника займав максимум 1,5 аркуша; за відомостями А. Добротворського, це були аркуші 26 — 27. Оскільки на аркуші 26 закінчувався попередній твір («О плотном

Израилю, первых и нинЂ сущих іудеох»), а на аркуші 27 починався наступний вірш «Благодареніє богови», найбільша умовна кількість рядків вірша «До святителя» не перевищує 48-ми. А. Добротворський опублікував з них 37 — ледве чи не весь вірш, хоч і назвав його лише «початком цього вірша» 1.

Вірш почато зверненням, що сприймається як безпосереднє продовження попередньої розповіді:


Ни єдинЂх даров лучших обрЂтохом,

Ho иже святыни вашей принесохом.

Словеснаго меда слухови подати

И цЂлованіє честноє отдати.


Тісний зв’язок із попереднім текстом підтверджується і зауваженням А. Добротворського, котрий мав перед очима всі тексти Загоровського збірника: вірш «До святителя», — писав першопублікатор, — «це начебто загальний підсумок усіх попередніх віршів на честь різдва Христового і посвята їх своєму архіпастиреві» 2.

Незважаючи на заголовок «До святителя», вірш адресовано не одній особі, а громаді — школі, учням на чолі з їхнім духовним наставником. «Пастиреві» проголошується хвала саме як вихователеві молоді, який побатьківському виводить її на «пашу жизни»:


Радуйся духом, пастыру наш милый,

Co учениками, отче благоименный,

Их же собираєш любочадно зЂло,

От разних возрастов в духовноє тЂло.


Розповідь розвивається логічно, переходячи від віншування духовного наставника до віншування усього колективу, яке виголошується також колективом:


Во многіи лЂта в того благодати

нехай вам даруєт благоденствовати,

душею и телом купно здравствовати.

Истиною сердца сего вам желаєм

и благолЂпными голосы витаєм.


Після вітальних слів ідуть рядки, що промовляють за приурочення проголошуваної орації до конкретного свята — різдва («бог, цар наш, з дЂвы плотію исходить.., тому славу всюды вся тварь воспЂваєт»). А далі починаються нові вірші з своїми заголовками — «Благодареніє богови», «О рожденіи преждЂ вЂк», «На аріане» — текст яких, за словами А. Добротворського, був міцно пов’язаний як між собою, так і з віршем «До святителя» 3.



1 Добротворский А. Загоровский монастырь, его библиотека..., с. 80.

2 Tам же.

3 Tам же, с. 81.



Якщо не зважати на неоформленість початку, вірш «До святителя» композиційно витриманий, з чіткою внутрішньою логікою викладу теми, яка, завершуючись, переходить в іншу.

Зовсім інший характер має вірш «О доброти сина божия» з Києво-Михайлівського збірника, рядки 13 — 41 якого збігаються (крім різночитань) з рядками 11 — 37 вірша «До святителя» із Загоровського збірника (лише двох рядків — 17 — 18 — немає у вірші «До святителя»):


До святителя

Поєлику даров бог ти подаровал,

на лучшую славу собЂ уподобал.

Потолику большій въ любви источник

быти желаєши, богу собЂседник,

Христови своєму вЂрно подражая,

во дни же и нощи сему работая.



О доброти сына божия

Поєлику даров бог ти подаровал,

на лучшую славу собЂ уподобал,

Быти опекуном спасения многим,

старцем и отроком, богатым и убогим,


Потолику болше въ любви источник

быти желаеши, богови ученик.

Господеви своєму вЂрно подражая,

въ дни же и в ноши сему работая.



Наявність двох нових рядків у вірші «О доброти сына божия», поряд із різночитаннями, дуже показова: адже той самий текст у Загоровському збірнику звернено до звичайної людини, а в Києво-Михайлівському збірнику — до бога.

Автор первісного тексту, адресованого «до святителя» і його учнів, не міг приписувати одній людині, яким би великим авторитетом вона не користувалась і який би високий духовний сан не посідала, такого широкого діапазону опікунства — тим більше, що у творі ця людина виступає насамперед як наставник молоді. Стрункість композиції вірша «До святителя» свідчить про те, що він передає текст, ближчий до первісного поетичного задуму, в якому таких недоречних рядків і не могло бути.

Компілятор вірша з нового темою — «О доброти сына божия» (з Києво-Михайлівського збірника), підбираючи для нього відповідні віршові уривки, робив це не завжди вдало. Тому перші рядки твору, вирвані з того контексту, де вони були на своєму місці, і поставлені компілятором як початок найурочистішого гімну, виглядають дуже буденно:


Єго же Виθлиом дЂвою породил

и Назарет-мЂсто юного въскормил.


А далі у вірші йде розповідь про всесильність Христа, про «чудны єго даровитства»: сліпих він робить зрячими, хворих — здоровими. Ця розповідь переходить досить штучно у віршовані рядки, спільні з віршем «До святителя», які, мабуть, привабили компілятора своєю щирістю. Він «підсилив» слова орації, звернені до смертної людини, двовіршем про опікунство Христа над усіма людьми і, щоб уникнути невідповідності, вніс окремі редакційні правки — інакше вийшло б, що Христос «Христови своєму вЂрно подражал».

Закінчується вірш «О доброти сына божия» багаторядковим пасажем — «благодарениєм богови, иж пришол к нам» — тим самим, який у Загоровському збірнику становив, мабуть, початок нового вірша — «Благодареніє богови». Саме цей вірш, як уже відзначалося, йшов у Загоровському збірнику безпосередньо після вірша «До святителя». У первісному ж варіанті обидва вірші становили, мабуть, один суцільний текст, і компілятор вірша «О доброти сына божия», схильний, як правило, до укладання коротких віршів, у даному випадку не схотів переривати урочистого гімнологічного потоку, який відповідав його темі (вірш «О доброти сына божия» налічує навіть у пошкодженому — урізаному — вигляді 71 віршовий рядок). У той час як редактор (чи редактори) першої частини Загоровського збірника (або її протографа) теж, розбиваючи великий текст на менші відрізки (про що свідчить неоформленість початку вірша «До святителя»), тактовно поставив (поставили) крапку у вірші «До святителя» на тому місці, де поетична розповідь починала набувати іншого — урочистішого — характеру.

При з’ясуванні співвідношення віршів Києво-Михайлівського збірника із віршами першої частини Загоровського збірника звертає на себе увагу і та обставина, що заголовки окремих віршів Києво-Михайлівського збірника не тотожні заголовкам віршів першої частини Загоровського збірника:



Вірші Києво-Михайлівського збірника

О воскресении Христовом

Похвала рож. Христову

На идолы

О рождении отчим сына божия

На нововЂрци



Перша частина Загоровського збірника

Почесть воскресенія

Похвала Христова рожства

О паденіи идолов

О рожденіи прежде вЂк

На нововЂрнии єретици



Не виключено також, що і розходження в порядку розташування тематичних віршових циклів Києво-Михайлівського збірника і відповідних за тематикою віршів Загоровського збірника також викликане тим, що компілятор віршів Києво-Михайлівського збірника оперував з текстом іншої редакції первісного твору. Черговість віршових циклів Києво-Михайлівського збірника видається дуже витриманою і стрункою, хоча це може пояснюватися і майстерністю компілятора. Слід підкреслити і той факт, що першому циклові віршів Києво-Михайлівського збірника взагалі немає відповідника: ймовірно, що він монтувався з матеріалу, якого не було у першій частині Загоровського збірника, але який міг бути в іншій редакції первісного твору.

Співвідношення між віршовими циклами Києво-Михайлівського збірника і тематикою віршів першої частини Загоровського збірника наочно виглядає так, як у табл. 4.





Таблиця 4


Києво-Михайлівський збірник

Загоровський збірник

Порядок слідування у збірнику


Цикли віршів


Порядок слідування у збірнику


Назви віршів


1


Гімнологічні вірші загального характеру (з вітальним віршем до громади)






2


Дидактичні вірші про «дЂвство и чистоту»


4


«О дЂвст†и чистотЂ»


3


Релігійно-моралістичні, похвально-панегіричні вірші (продовження тематики II циклу)


2


«Явленіє бога во плоти»


4


Різдвяні вірші


3


«Похвала Христова рожства» (з вітальним віршем «До святителя»)


5


Великодні вірші


1


«Почесть воскресенія»


6


Вірші проти аріан


5


«На аріан»




Очищені від антикатолицьких випадів, вірші Києво-Михайлівського збірника щодо змісту являють собою пізніший етап руху авторського тексту, ніж вірші Загоровського збірника, але щодо мови виявляють іншу картину. Мова віршів Києво-Михайлівського збірника, зберігаючи більше церковнослов’янських і типово українських граматичних форм, стоїть, мабуть, ближче до первісного тексту, ніж, можливо, дещо модернізована А. Добротворським мова віршів Загоровського збірника. Про меншу віддаленість мови віршів Києво-Михайлівського збірника від мови авторського тексту промовляє і близькість між мовою цих віршів і мовою «Скарги нищих до бога», в той час як порівняння мови віршів Загоровського збірника з мовою «Скарги нищих до бога» різко виявляє пізнішу мовну редакцію Загоровського тексту.

Зіставлення віршів Києво-Михайлівського збірника з віршами першої частини Загоровського збірника приводить до таких висновків:

1. Перша частина Загоровського збірника не була протографом (і тим більше архетипом) віршів Києво-Михайлівського збірника.

2. Протографом віршів Києво-Михайлівського збірника міг бути: а) суцільний віршовий текст, ще не поділений на окремі вірші. Такий текст якнайближче відбивав авторський текст антиаріанської «поеми» і міг правити за спільний архетип як для віршів Києво-Михяйлівського збірника, так і для віршів першої частини Загоровського збірника; б) текст, уже поділений на окремі вірші, але не так, як у першій частині Загоровського збірника, до того ж вірші ці було розташовано в іншому порядку. Така редакція полемічної «поеми», яка до нас не дійшла, могла бути водночас протографом-архетипом і першої частини Загоровського збірника (див. стему, стор. 54).

Припущення, що вірші першої частини Загоровського збірника «породжені» також внаслідок дроблення якогось великого віршованого твору, підтверджується існуванням «Скарги нищих до бога», яка являє собою суцільний віршований масив, без поділу на окремі вірші.

Порівняння поетики віршів першої та третьої частини Загоровського збірника — лексики та фразеології, тропів, поетичного синтаксису, метрики і ритміки (не стільки силабічних, скільки нерівноскладово-тонічних та силабо-тонічних віршів), своєрідної манери римування (часом потрійного), відчуття неповторної індивідуальності викладу, виразно «свого» голосу поета — дозволяє приєднатися до думки першопублікатора віршів Загоровського збірника, котрий вважав, що вірші першої та третьої частини Загоровського збірника вийшли з-під одного пера. Оскільки ж вірші третьої частини Загоровського збірника і суцільний віршовий потік «Скарги нищих до бога» є дуже близькими редакціями того самого поетичного твору, то можна твердити, що і для першої частини Загоровського збірника існував відповідник у формі суцільного віршового потоку. Зіставлення «Скарги нищих до бога», в якій логіка поетичного викладу послідовно витримана від початку до кінця твору, і віршів третьої частини Загоровського збірника, де логічний хід викладу дещо порушується (див. табл. 4), доводить, що авторський текст був саме суцільним, а розбивка його на окремі вірші із «своїми» заголовками, які у переважній більшості збігаються за текстом із початковими рядками самих віршів, — явище вторинного порядку.

Наведемо такий приклад. «Скарга нищих до бога» відкривається високоемоційним прологом-плачем «Събраніє нищих въпієт къ тебЂ, // владико господи, прійми въ слух собЂ», який передає нарікання на подвійний — соціальний і релігійно-національний — гніт народу в державі, наповненій «лихоимцев грабитель вълчеи натуры, // указуючихся въ овечей покори», і де звикли «з непобожних зысков панства набывати // и праци убогих смЂле выдирати». Після гіркого «ляменту» поет одразу обрушується на тих, котрі «вЂрою торгують // и єретичество в полечность пріймують», неначе продовжуючи лінію фронту тієї полемічної боротьби, яка була розпочата ним в антиаріанських віршах, представлених першою частиною Загоровського збірника. В цій боротьбі за традицією перше місце посідав образ сатани, «падшего ангела», котрий за зраду був «извержен» з небес до пекла і до котрого прирівнювались усі єретики — відступники від Христового вчення.

Сприйняття єретичного вільнодумства як результату підступної діяльності скинутого з небесної високості диявола знаходимо вже в анонімній полемічній статті «Слово о немечском прелщеніи, како научи их гугнивый Петр єреси», в якій ішлося про виникнення в християнстві першої єресі (Симона-волхва) і яка найближче стоїть до літописного сказання: «...И на высотЂ рассЂдся Симон вълхв на четыре части и спаде c высоты, и сокрушися, и погыбе c шумом в день суботный, в суботу бо бысть побЂда Христова, спаде антихрист c бЂсы своими c небес...» 1.



1 Попов А. Историко-литературный обзор древнерусских сочинений против латинян. (XI — XV в.). М., 1875, с. 22.



Образ диявола — «отця єретиків» — подає дуже близьке своєю ідейно-образною системою до нашого віршового масиву «Слово избрано от святых писаній, єже на латыню, и сказаніє о съставленіи осмаго сбора латыньскаго и о извержении Сидора прелестнаго и о поставленій в рустеи земли митрополитов. О сих же похвала благовЂрному великому князю Василью Васильєвичю всея Руси»: «...И посрамивших прелесть богоотметных зломысленик Ария, и Несторіа, и Македонія и инЂх многых пособник их прежде бывших злоначалных єретик, их же проклята святій отци богопроповЂдници. Они же убо зліи єретики, таковым их проклятієм спону дЂюще и научиша отца своєго сатану, иже всех человЂк преизлише гордостію възвысится діавол, иже от небесных высот низвержен быс в кромЂшняа тмы, даже и до дна ада преисподняго...» 1.

Непохитний ортодокс православ’я князь Андрій Курбський своєрідно розширює образ «павшего ангела», подаючи його як «истинно прегрубЂйшаго варвара, который отпал от зацности и шляхетства ангельскаго князьства (яко рече пророк: денница, восходящая заутра, ниспаде), и не соблюде своєго чину, або повинности, и развратився в разум и безпрестанно сопротивляется своєму создателю и ангелом его, и учит всякого человЂка грубству и варварству.., своими ему стайнниками, от него же подущаемыми различным єресям и хулам» 2.

І, нарешті, у Івана Вишенського образ «диавола, за гордост c небесе на дол зверженного», перетворюється на символ «нЂвЂрия», куди «християнство впало», символ «свовольного и нечистого жития», «слави, роскоши и богатства» 3.

Спрямований теж проти іновірців, вірш «Упадок сатаны і ада» був другим — після вступного гімнографічного славослів’я — віршем першого циклу віршів Києво-Михайлівського збірника. І у «Скарзі нищих до бога» поет за допомогою образа Сатанаїла викриває православних владик-зрадників:


Был бо аггел свЂта, нынЂ уже темность

богови огидный и святым всЂм мерзость.

Єму суть подобни церковныи врази

и єго вЂрныи и милій друзи.

Иж востока свЂтлость нынЂ оставляють

И до тьмы запада во прелесть отбЂгають,


У третій частині Загоровського збірника, що відповідає «Скарзі нищих до бога», лямент-пролог відсутній, виклад розпочинається одразу віршем, заголовок якого — «Об отступных от церкви» — є не чим іншим, як кінцевими рядками відповідного цьому віршу фрагмента «Скарги нищих до бога» («О отступних пастырох от святои вЂры и церкви въстъчнои...»), а початок — цитована вище із «Скарги нищих до бога» порівняльна конструкція, яку розбито надвоє, причому першу частину відкинуто, а в другій, щоб зберегти логіку викладу і видимість початку, займенник «єму» замінено на «врагові»:



Скарга нищих до бога

Єму суть подобни церковныи врази

и єго вЂрныи и миліи друзи



Загоровський збірник

Врагови подобни церковніи врази

и єго милыи и вЂрніи друзи.


Не може бути жодного сумніву в тому, що варіант, збережений у «Скарзі нищих до бога», ближчий до авторського тексту, ніж редакція Загоровського збірника.

Однак щодо кількості віршових рядків третя частина Загоровського збірника представлена повніше, ніж «Скарга нищих до бога». Хоча і в Загоровському збірнику, крім пролога, пропущено, порівняно із «Скаргою нищих до бога», ще й інші поодинокі місця — чи то в середині поетичного викладу, чи то такі, які б припадали на кінцівки віршів. Зокрема, у «Скарзі нищих до бога» знаходимо і не опублікований А. Добротворським текст вірша «О лжехристєх» 4.



1 Попов А. Историко-литературный обзор древнерусских сочинений против латинян. (XI — XV вв.), с. 361.

2 Сказания князя Курбского. Изд. 3. Спб., 1868, с. 109 — 110.

3 Обличение диавола-миродержца и прелестный лов его вЂка сего скоро погибающего... — У кн.: Вишенский И. Сочинения. Подготовка текста, статья и комментарии И. П. Еремина. М. — Л., Изд-во АН СССР, 1955, с. 11 — 13.

4 Віршеві «О лжехристєх», який займав аркуш 147 зв. третьої частини Загоровського збірника, відповідає у «Скарзі нищих до бога» текст із 17 чи 18 віршових рядків, що зайвий раз контролює прийняту нами за мінімальну умовну 16-рядкову кількість віршових рядків на кожному аркуші.



Проте в «Скарзі нищих до бога» відсутні також дуже цікаві й важливі тексти, які є у третій частині Загоровського збірника. Пропуск більшості з них зроблено свідомо і обумовлено цілком певними світоглядними засадами редакторів, які упорядковували текст «Скарги нищих до бога». Зовсім не випадково у «Скарзі нищих до бога» випущено тираду, спрямовану проти Піфагора, якому у вірші «О простотЂ апостола Петра» Загоровського збірника дано визначення: «Пифагор-философ, поганьскій учитель, // чистцового огня первый изъявитель». Так само лише на перший погляд дивним видається пропуск у «Скарзі нищих до бога» гімну книгам, тим більше що тут збереглися рядки


...И святыи книги свои почитайте.

В которых наука, и мудрость, и цнота,

побожность и разум пречестнЂйший злата.


Однак цей дифірамб книгам, як видно з вірша Загоровського збірника «До благочестивых», закінчувався теж негацією:


...ни Платон, ни Пифагор, ниже Аристотель,

не обрЂтается духовный сказатель 1.


Очевидно, редактор (чи редактори) «Скарги нищих до бога» ставився (ставилися) до грецьких поганських філософів з більшою повагою, ніж автор первісного тексту, і, не бажаючи засуджувати їх в одному ряду з «латинниками», викреслив (викреслили) філіппіку проти античних мудреців, а при цьому викреслилося і славослів’я книгам.

Важче пояснити відсутність у «Скарзі нищих до бога» тексту, що відповідає віршеві «Дар душевредный» Загоровського збірника, де засуджується «отпуст» гріхів за гроші, тобто папські індульгенції, а також один із догматів католицької церкви, який стверджував існування «чистця», тобто чистилища.

Не зрозуміло, з яких причин опущено в «Скарзі нищих до бога» і сказання про апостола Андрія, яке у Загоровському збірнику йде під заголовком «Како Андрей св[ятий] апостол пришел в Кієв-град къ невЂрным» і налічує 93 рядки. Ім’я цього апостола, з яким ще літописці XI — XII ст. пов’язували поширення християнства на Русі 2, постійно фігурувало в полемічній літературі 80 — 90-х років XVI ст. Однак зроблено це явно не без певної тенденції; так само, як пропущено і шестирядковий пасаж про києвопечерську «святую дружину» у розділі, що відповідає віршу Загоровського збірника «О святых тЂлах печерских». Цей пропуск пояснити легше: очевидно, укладач редакції «Скарги нищих до бога» не бажав підносити на один п’єдестал і засновників Києво-Печерського монастиря Антонія та Феодосія, і «множество братії» з цієї обителі.



1 Пор. з постійним протиставленням високої вартості «своїх», тобто церковнослов’янських, і грецьких православних книг «поганским хитростям и руководствам», «художеству риторского наказания и ремесла (еллино-или лэтиномудрных)» у Івана Вишенського, зокрема у «ПорадЂ»: «Чи не лЂпше тобЂ изучити Часословец, Псалтыр, Октаик, Апостол и Євангелиє c иншими, церкви свойствеными, и быти простым богоугодником и жизнь вЂчную получити, нежели постигнути Аристотеля и Платона и философом мудрым ся в жизни сей звати и в геєну отити» (Иван Вишенский, Сочинения, с. 23), або у «Писаний до всЂх обще, в Лядской земли живущих»: «ВъмЂсто зась євангельскоє проповЂди, апостольскоє науки, и святых закона, и ограниченя цноты, и учтивости сумненя христианского нынЂ поганские учители, Аристотели, Платоны и другие тым подобные машкарники и комидийники, в дворєх Христа бога владЂют» (там же, с. 45 — 46).

2 Легенду про апостола Андрія вставлено в основну редакцію «Повісті временних літ» під 1111 роком (див.: Шахматов А. А. Повесть временных лет, т. 1. Вводная часть. Текст. Примечания. Пг., 1916, с. XXIII — XXIV, с. 7 — 8; Шахматов А. А. Повесть временных лет и ее источники. — Труды Отдела древнерусской литературы, т. 4. М. — Л., Изд-во АН СССР, 1940 с. 149 — 150).



Відсутнє у «Скарзі нищих до бога» і звернення «До иноков русских», яким А. Добротворський закінчував публікацію фрагментів Загоровського збірника, хоча в рукописі далі йшло ще три вірші: «Каковых учителей пріймати достоит», «Обличеніє ложных учителей» і «Юным наказаніє учителеве».

Наявність списку «Скарги нищих до бога» дає можливість відновити чи виправити окремі місця третьої частини Загоровського збірника, які А. Добротворський, мабуть, не зміг прочитати і позначив крапками (наприклад, у вірші «Гордость папЂжская» після 37-го рядка пропущено рядок «который по смерти будеш истлевати») 1 або прочитав не точно. Наприклад, у цьому ж вірші рядок 120-й прочитаний ним так: «СмЂючи и Христа тым вже повторяти», (йдеться ж бо про «отступників вЂри»!) Зовсім іншого змісту набуває цей рядок у читанні, яке підтверджує «Скарга нищих до бога»: «СмЂючи и Христа тым вже потваряти», тобто «обмовляти», «зводити наклеп» на Христа (староукр. «потвар» — обмова, наклеп; пор. польськ. «potwarz» — обмова, наклеп).



1 Пор.: Добротворский А. Загоровский монастырь, его библиотека..., с. 94.



Підсумовуючи співвідношення «Скарги нищих до бога», віршів Києво-Михайлівського і Загоровського збірників, можна скласти більш-менш чітке уявлення про зміст і розмір того первісного віршового твору, частини якого вони — у зміненому вигляді — представляють.

Спроба умовної реставрації Загоровського рукопису, який найповніше відбиває структуру першотвору, показує, що тільки на аркушах, які збереглися, вміщувалося понад п’ять тисяч віршових рядків. Із них нам відомо ледве більше чверті. Однак, доповнюючи вірші Загоровського збірника текстами, відсутніми в ньому і наявними лише серед віршів Києво-Михайлівського збірника та у «Скарзі нищих до бога», відтворюємо вже половину первісного віршового масиву, точніше — спільного для всіх редакцій архетипу.

Таблиця 5 і стема наочно демонструють фактичний і умовний склад Загоровського рукопису порівняно з віршами Києво-Михайлівського збірника і «Скаргою нищих до бога» і умовну реконструкцію спільного для них архетипу, здійснену на основі цього порівняння.

Отже, можемо говорити про те, що невідомим поетом було створено великий полемічний віршовий комплекс, дві частини якого (умовно — перша й третя) відомі нам більш-менш повно.

Ці частини пов’язані між собою однією головною ідеєю: апологією православ’я як непохитного носія і прямого спадкоємця первісного, «чистого», «істинного» християнського вчення — у протиставленні католицизму, який «зрадив», «спотворив» це вчення і підмінив його своєю «лживою наукою», що не має нічого спільного з ученням Христа («НынЂ вже римляне писмо преслушали // и набоженства их новопозмышляли»). Поет ідеалізує православну церкву, вважаючи її в цілому за послідовницю «Христовои вЂри» і обрушуючи свій гнів лише на тих її представників, котрі «мамонт», яко богу, вЂрно работають, // въ златЂ и сребри всю надежду мають».




Таблиця 5


Частини архетипу


Умовна мінімальна кількість


Реконструйована кількість віршових рядків



аркушів


рядків


Частина І


Частина III


Разом



Києво-Михайлівський зб.


Загоровський зб.


Скарга нищих до бога


Загоровський зб.


І


III


I+III


І


54,5


1744


1184


168






1352







II


63


2016

















III


39,5


1264






913


246




1159





Разом


157


5024














2511





Весь історико-літературний та археографічний матеріал, одержаний для датування віршового комплексу, приводить до висновку, що останній створювався протягом кількох років. Перша частина, спрямована проти антитринітаріїв, виникла у 80-ті роки XVI ст. (після календарної реформи 1582 р.), третя — на початку 90-х років XVI ст., відразу ж після того, як громадськість дізналася про зрадливі дії православного єпископату.



Схема віршового комплексу 80 — 90-х років XVI ст.

1 — уявні списки всіх трьох частин (I, II, III) віршового комплексу; 2 — відомі списки окремих частин; 3 — «Пролог» до третьої частини; 4 — поділ на великі за розміром вірші; 5 — поділ на дрібні вірші; 6, 7 — зв’язки між списками віршового комплексу.



Редакції і переробки різних частин віршового полемічного комплексу 80 — 90-х років XVI ст., а також ремінісценції з його частин, що зустрічаються у пізніших російських, українських і білоруських поетів, свідчать про потужний резонанс твору.

Найвиразнішим свідченням цього резонансу є творча обробка його третьої — антикатолицької — частини російським поетом князем І. Л. Хворостиніним.

У 1907 р. професор Харківського університету В. І. Савва видав «Сочинения князя Ивана Андреевича Хворостинина» 1 (за списком останнього десятиліття XVII ст., нині рукопис Державної публічної бібліотеки ім. М. Є. Салтикова-Щедріна, Ленінград, зібрання Михайловського) і серед них — віршове «Изложение на єретики». Ленінградський дослідник О. М. Панченко вмістив уривки «Изложения на єретики» у підготовлене ним видання — «Русская силлабическая поэзия XVII — XVIII вв.» 2 і присвятив творчості Хворостиніна як поета чимало сторінок у своїй монографії «Русская стихотворная культура XVII века» 3.



1 Савва В. И., Платонов С. Ф., Дружинин В. Г. Вновь открытые полемические сочинения XVII века против еретиков. — Летопись занятий императорской Археографической комиссии за 1905 год, вып. 18. Спб., 1907, с. І — 177.

2 Русская силлабическая поэзия XVII — XVIII вв. Вступительная статья, подготовка текста и примечания А. М. Панченко. Общая редакция В. П. Адриановой-Перетц. Серия «Библиотека поэта». Л., 1970, с. 60 — 70; примечания — с. 363 — 364.

3 Панченко А. М. Русская стихотворная культура XVII века. Л., «Наука», 1973, с. 25, 28 — 29, 32, 43, 81, 160, 223.



Ні дореволюційні, ні сучасні дослідники не висловлювали жодного сумніву в тому, що «Изложение на єретики» е оригінальним твором Хворостиніна. Більше того, саме наявність у літературній спадщині російського письменника Хворостиніна такого великого віршового трактату (понад 1300 рядків) збільшувала впевненість у приналежності йому деяких анонімних прозових творів 1. Тим більше, що кілька розсипаних по всій пам’ятці акровіршів, хоча частково і покалічених під час переписування твору, давали начебто повну гарантію авторства Хворостиніна («Князя Івана князя Одреява сина Хаворостиніно Изложение на іретикі злохулніки», «Разум князя Івана Хмостинина» та ін.).

Тим часом в «Історії української літератури», виданій Інститутом літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР ще у 1967 р., зазначалося, що «тексти віршів Загоровського збірника стали відомими і російському вільнодумцеві, опальному князеві І. А. Хворостиніну (помер 1625 р.). Хворостинін вільно переклав більшу частину віршів збірника, дещо переробивши їх, і додав кілька власних акровіршів з вказівкою на своє авторство» 2.

Уважне прочитання «Изложения на єретики» виявляє не розкриту досі дослідниками його творчості і видавцями його поетичної спадщини беззаперечну заяву самого Хворостиніна про те, що він є не творцем цього величезного полемічного трактату, а лише його перекладачем.

У першому ж акровірші («Молитва Христу-богу») Хворостинін повідомляє: «Превод ізлаженія княз [И]вана» 3.



1 «Відкриття В. І. Саввою безсумнівних творів Хворостиніна (розрядка наша. — В. К.), — пише в своїй книжці Р. Г. Скринников, — послужило переконливим доказом на користь припущення Пєтухова Є. В. про те, що автором тексту «К читателю» був Хворостинін» (Переписка Грозного и Курбского. Парадоксы Эдварда Кинана. Л., «Наука», 1973, с. 20, посилання 45).

2 Історія української літератури у 8-ми т., т. 1. К., «Наукова думка», 1967, с. 313.

3 Див.: Молитва Христу богу. — У кн.: Русская силлабическая поэзия XVII — XVIII вв., с. 62. (За рукописом, опублікованим В. І. Саввою в «Сочинениях князя Ивана Андреевича Хворостинина», арк. 43 зв.)



Подальші акровірші, на зразок «Разум князя Івана Хмостинина» («О душевном дарЂ»), аж ніяк не суперечать цій заяві, бо справді свідчать про дуже «хитромудру» і копітку працю самого перекладача. Чого вартий хоча б факт переробки простих віршових рядків анонімної полемічної пам’ятки на акровіршові із збереженням при тому основного тексту твору!

Текстологічне порівняння «Изложения на єретики» із «Скаргою нищих до бога» і Загоровським збірником показує, що в російському трактаті є рядки, спільні або з «Скаргою нищих до бога» і відсутні в Загоровському збірнику, або навпаки — спільні із Загоровським збірником і відсутні у «Скарзі нищих до бога». Складається враження, що Хворостинін мав перед собою якусь іншу, повну редакцію третьої частини анонімного полемічного комплексу, в якій поєднувалися ці рядки, або, можливо, використав і весь віршовий комплекс.

Переклад-обробка «Изложения на єретики» вимагає, як і весь віршовий полемічний комплекс, спеціального дослідження. Але вже тепер безсумнівний її безпосередній зв’язок з нашою пам’яткою, який показано у загальній схемі (див. стор. 54) всього віршового комплексу.


В. П. Колосова














Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.