Попередня     Головна     Наступна

Гавриїл Дорофієвич

Лéв єст пáном, и срóкгость му з очій похóдить,

и жáден ся звЂр рóвня єму не нахóдить.

Именем тьíм c почáтку Лвóв, c княжáт назвáный,

и в кня̀зьт†тóм головóю мЂ́стом подáный.

В котром брáтство от патріáрхов єст надáно

и от крóлев вЂчне упривилієвáно.

Котрóє вéжу, гéрб свóй выстрихнéный мáєт

и о дóбром цéркви пи́льне промышлевáєт.

Див. фототипію

* * *

Гéрб цньíх Балáбанов межи всЂми єст значный.

Признáєт то ѝм з стáнов зáцных кóждый бáчный.

Же з дому тогó рыцьíрє венц выходи́ли

И обрóньцами ся отчи́зни находили.

И лáска пáна ѝх зáвше всЂм им служи́ла,

Кгды ж ся на ѝх вЂрности нЂ́кгды не мыли́ла.

Бог сáм на слýжбу собЂ́ их поволывáєт,

И з Балáбанов потЂху цéрков мЂвáєт.

ДО ВЕЛМОЖНОГО ПАНА, ЄГО МИЛОСТИ ПАНА АЛЕКСАНДРА БАЛАБАНА, СТАРОСТЫ ВЂ́ННИЦКОГО И ПРОЧАЯ

Прійми ж юж ово, якъ сын церковный побожный,

упоминок тот, пане мой, пане велможный.

Александре Балабане, чогось венц жадал,

тоє, щасливым будучи, нынЂ оглядал.

Книгу, c книг Златоустого найпреднЂйшую

и якъ о ієрейст†найповажнЂйшую.

О котруй, ведлуг потребы, уподобаня,

пилноє от єпископа было стараня

Зешлого отца Гедеона Балабана,

нЂгды всЂм нам любого пастыря и пана,

Абы преложена была на язык славный

наш словенскій, межи многими стародавный,

Котрьíй нам, якъ и писмо, от бога дарован

и ту, в нашом краю, барзЂй выполерован,

И до друку коштом єго была подана,

и в пожиток межѝ духовныє роздана.

Нечулых от недбальства хотячи отвести,

а до почуваня ся в урядЂ привести.

И абы всЂ высокость стану того знали,

и зъ якою годностю на него вступали.

Чого иж очи оного не дочекали,

яко бы з друку книгу тую оглядали.

Вшак же, якъ бы ты ж, власне он сам тоє справил,

кгды тя бог тым дЂлом, зацный пане, набавил,

През що абы ся му памятка збудовала,

а твоя, пане, слава несмертелне тръвала,

Бодай памятка оного не умирала,

и всЂх цных Балабанов слава не згасала,

За их о хвалЂ божой пилноє стараньє

и о пожитечном церкви объмышлеваньє.

Сконд богу в тройци честь-хвала нехай походить,

а на так пяйкном стараню нЂкгды не сходить.

З оных людій зацных приклад беручи

и ним и других венц до доброго ведучи.

Якъ они на такіє речи кошт дають

и розныє книги з друкув на свЂт выдають,

Реч посполитую ними подъпираючи

и очи людзкіє праве отвираючи.

На котрых приклад рачил всЂм наступити

и ведлуг оных славу собЂ учинити,

Выданям книг церкви божой помагаючи,

памятку зацных продков своих взбужаючи,

Котрым дай Христе, у себе опочивати

и c святыми в небЂ вЂчне тріумфовати.

НА ЗЛАТОУСТАГО

Якъ архієрей, звыш отъ бога поволаный

и в справедливость єст ввесь свЂтно прибраный,

Душею, усты и языком ввесь злотистый

и c духа святого розумом пломенистый.

C котрого уст, якъ свЂча, наука походить

и, якъ зоря, котрая нЂкгды не заходить.

Око всеи повшехнои церкви ясноє,

незажмуреноє позреня и красноє.

Єсли и тымъ тЂлом в ХристЂ заснул дочасне,

леч и по смерти c книг своих учить ясне.

Іоанн, праве великій фЂляр церковный,

пастыр, стаду милый, и отець всЂм любовный.

Жродло вод живых вЂрным з себе пущаєт

и прагнучих души ними охоложаєт.

СтрумЂнь золотый, ясне ся улыскуючій,

водами живыми гойне обфитуючій.

Буйныє рЂки наук з себе выливаєт

и поле церковноє гойне напаваєт.

Солнце, под всЂм солнцем церквє наяснЂйшеє,

и свЂтло, надъ всЂ свЂтла неба свЂтлЂйшеє.

C темности и невЂдомости всЂх нас выводить,

а до свЂтлости и почуваня ся приводить.

Высокій стан священъства оповЂдаючи

и надъ вшелякую годность вывышшаючи.

До котрого абы знати, якъ приступати

и якого то ся уряду подыймати.

Якъ досконалои чистости потребуєт,

кто ся на пречистоє священъство готуєт.

И абы каждым наиздум не уступати,

и противно навалностям моцне стояти,

Страхов ся жадных намнЂй не обаваючи,

поволаня своє собЂ уважáючи.

О чом каждый таковый знати венц повинен,

абы богу и собЂ по том не был винен.

КЪ ЧЕСТНЫМ ПРЕЗВИТЕРОМ

О котрыє богу офЂру приносите

И опеку душ людзких на собЂ носите,

Бога найвышшого з людьми в єдно зводячи

И о збавеньє их до него ся молячи.

О котрыисте свЂтом всЂм и земли солю,

Не допущаючи робацтву анЂ молю

През недбальство в душах ся людзких заплодити

И за ненаукою допустити гнити.

О котрыє от згиненя люд збавляєте

И живота вЂчного их набавляєте,

Неоспалым оком душ людзких стерегучи,

ТЂло Христово збавенноє им даючи

И кров честную грЂхом ѝх на очищеньє,

Що они беручи, одержують збавеньє.

Хочете ли уряд свуй добре справовати

И пастырями ся власными найдовати?

В книзЂ ся туй цнуй о священст†закохайте

И всЂ мЂсца єи у себè уважайте.

Котрую Пілусіот святый залецаєт

И всЂм вам пожиток єи перекладаєт.

Такъ овым, котрыє ся на тот стан готують,

Якъ и тым, котрыє ся юж на нюм найдують.

Такъ въ повинности ся своюй почюваючим,

Якъ и о урядЂ тум занедбаваючим.

Дбалыє, абы чюйнЂйшими єще были,

A лЂнивыє дбальшими ся находили.

Обуйга святый пожитку ся домагаєт

И до полЂпшеня ся всЂх венц притягаєт.

Кгды ж жаден не может тамъ затвердЂлым быти,

Жебы ся не мЂл в нечулости отмЂнити.

ВсЂх бо вЂм серце книга тая проражаєт

И кождого к почюваню ся побужаєт.

Котрую охотне а пильне читаючи

И взрок свуй вдячне до неѝ обертаючи,

Обачиш, яковых цнут стан тот потребуєт,

И єсли ся кто ведлуг него заховуєт.

Внет c книги той кождый справитися может,

И до полЂпшеня ся бог му допоможет.

Тылко вдячность книзЂ, туй c себе укажЂте,

А до прочитаня ласкаве ю пріймЂте.

БОГУ НА ЧЕСТЬ И НА ЗАЗДРОСТЬ, СОБЂ́ САМУЙ ШКОДЛИВУЮ

Богу хвала, котрый здарыл початку быти

И тоѝ превзятои книги докончити.

Кгды бовЂм бог до доброго допомагаєт,

НЂкгды тамъ заздрость собою не подолаєт.

АнЂ якъ-колвек может того доступити,

Доброму прешкоду якую учинити.

И для того ж ты у всЂх єстесть въ ненависти,

О безецная и наддер злая заздрости.

Предъся ж, єдно зе злых, доброє въ собЂ маєш,

Же своими стрЂлами себè убодаєш.

И взрок зазростливых з иду венц померкаєт,

И внутр ся им з жалю срокгого уриваєт.

Кгды єсли речій потребных поспЂх видають,

З утрапенья сердечного аж омдлЂвають.

Нехай же ся сама въ собЂ заздрость зъидаєт,

А бог зъ речій таковых похвален бываєт,

В яких церков завше абы обфитовала

И ку оздобЂ свЂтно ними проквитала

Наук богословских въ гойноє розъмноженьє,

А на вЂчноє бога въ тройци увельбеньє.

ПРИМІТКИ

Гавриїл Дорофієвич

Гавриїл Дорофієвич походив із Галичини, можливо, із самого Львова; принаймні вже 1590 р. він належить до львівського братства. Вчився у Константинополі, згодом в Острозі. Вчителями його були греки Кирило Лукаріс і Никифор. Із середини 90-х років Гавриїл Дорофієвич на службі "у львівського єпископа Гедеона Балабана Він співробітник «ученої колегії», зібраної Гедеоном та його небожем Федором Балабанами, яка діє у Львові! Стрятині та Крилосі. До цього гуртка входять, зокрема, такі відомі згодом українські просвітителі й поети, як Памво Беринда і Тарасій Земка. Прагнучи бути «в общую пользу великоименитому російскому роду» (див. передмову до Учительного євангелія, Крилос, 1606, арк. 2 ненум., і передмову до Требника, Стрятин, 1606, арк. 4 ненум.), учасники цього гуртка збирають бібліотеку, готують до видання і друкують книжки (у друкарні Гедеона Балабана), провадять освітню роботу. Будучи залежними від свого потентата, вони входять у конфлікт із львівськими братчиками, з якими той ворогує, не мирячись із втручанням у церковні справи «шевців, кравців, кушнірів, сідлярів...». Та по смерті Гедеона (1607) Гавриїл Дорофієвич, як гадають, знову починає співробітничати з братством. Наприкінці другого десятиріччя XVII віку він разом із Памвом Бериндою і Тарасієм Земкою переїздить до Києва і включається в роботу культурницького гуртка, зібраного в Києво-Печерській лаврі Єлисеєм Плетенецьким та Захарієм Копистенським. Тут Гавриїл Дорофієвич редагує книжки у лаврській друкарні. З іменем Гавриїла Дорофієвича більш-менш певно пов’язується авторство перекладу з грецької мови на українську двох книжок із творами Іоанна Златоуста — «Книги о священст※ (Львів, 1614) та «БесЂд на дЂянія святых апостол» (Київ, 1624), підготованих до видання ще в балабанівській «колегії». Г. І. Коляда припускає, що Гавриїл Дорофієвич міг бути перекладачем і «...БесЂды избранои о въспитаніи чад» того ж Іоанна Златоуста (Львів, 1609), хоч щодо авторства цього перекладу існують і інші гіпотези (див. примітку до віршів із цієї книжки). У всіх цих книжках містяться вірші. Але вірш на герб панів Долматів у «БесЂдах на дЂянія святых апостол» підписано криптонімом Тарасія Земки. Належність перекладу «БесЂды избраннои о въспитаніи чад» і віршів, уміщених у цій книжці, Гавриїлові Дорофієвичу залишається недостатньо обгрунтованою гіпотезою. Належність же йому віршів із «Книги о священст※ імовірніша, оскільки один із них позначено великими грецькими літерами «гама» і «дельта» (Г. Д.), що можна тлумачити як криптонім «Г[авриїл] Д [орофієвич]» (див.: Коляда Г. І. Гаврило Дорофеєвич, український літератор XVII ст. — Радянське літературознавство, 1958, № 3, с. 49 — 59). Подаємо ці вірші під іменем Гавриїла Дорофієвича умовно, не виключаючи можливості, що вони могли вийти з-під пера інших тогочасних поетів, зокрема Памва Беринди чи Тарасія Земки.

«Лев єст паном, и срокгость му з очій походить...». У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ... Львів, братська друкарня, 1614, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 193; Каратаев, Спб., 1883, № 215; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 468; Петров, Бирюк, Золотарь, К., 1958, № 58; Максименко, Львів, 1975, № 8).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 148 — 149.

Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР, Кир. 578, інв. № 4128.

«Герб цных Балабанов межи всЂми єст значный...». У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ.... Львів, 1614, арк. 2 ненум. (див. попередню примітку). Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 149.

Подається за першодруком, той же примірник.

До велможного пана, єго милости пана Аленсандра Балабана, старосты вЂнницкаго и прочая. У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ.. Львів, 1614, арк. 2 ненум. зв. — арк. 3 ненум. Підпис: Г. Д. (див. примітку до вірша «Лев єст наном, и срокгость му з очій походить...»).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 149 — 150.

Подається за першодруком, той же примірник.

На Златоустаго. У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ... Львів, 1614, арк. 4 ненум. зв. (див. примітку до вірша «Лев єст паном, и срокгость му з очій походить...»).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 150 — 151.

Подається за першодруком, той же примірник.

К честным презвЂтером. У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ... Львів, 1614, арк. 29 ненум. — 29 ненум. зв. (див. примітку до вірша «Лев єст паном, и срокгость му з очій походить...»).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 151 — 152.

Подається за першодруком, той же примірник.

Богу на честь и на заздрость, собЂ самуй шкодливую. У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ... Львів, 1614, с. 447 (див. примітку до вірша «Лев єст паном, и срокгость му з очій походить...»).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 154.

Подається за першодруком, той же примірник.

Друкарська марка Львівського братства. Бесіди, Львів, 1609.

Попередня     Головна     Наступна