Попередня     Головна     Наступна






Памво Беринда



НА ВЕЛИКОГО ВАСІЛІА


Єдин бог предъвЂчный, надъ всЂми царствуючій,

И єдин Васíлій, якъ стлъп, ся найдуючій.

Котрый з неба такъ великим єст указаный

И на архієрейство богом поволаный.

Око великоє зебранья церковного,

Аггельскоє возреня отца любовного,

Язык c параклита святого, ввесь огнистый,

И усты в духу видЂн, же єст пломенистый.

Котрого наука, якъ гром, оголошаєт,

А живот, якъ венц лысканя, всЂх освЂчаєт,

Слава не тылько въ ПонтЂ, самым каппадоком,

Але всей просто церквє быстрым єст оком.

Котрым, якъ неоспалым, пилне дозираєт

И всяких нерядув въ цръкви перестерЂгаєт.

Не допущаєт жаднуй єреси въ нюй быти,

АнЂ лакомъству въ обычай злый заходити.

Котроє ся въ плащи набоженъства найдуєт,

Котрому, якъ ту бачиш, наймнЂй не фолькгуєт.

Въ чоло бовЂм и праве остре ся му ставить

И до скорененья злости часу не бавить.

Бо скоро тылко реч ся таковая стала,

Же ся то сімоніа въ церквах показала,

Зараз, якъ зъ мечем, съ словом на ню выступаєт

И листом своѝм єпіскопув досягаєт.

Святокупъство преч съ коренем высЂкаючи,

ЗаразЂ той зъидливуй не допущаючи

Втяж по тЂлу церковному ся росходити,

Продайным ся хіротоніам находити.

Скунд бы ся церков Акелдамом мЂновала,

Кгды бы таковый злый ид въ собЂ укохала,

Каіафы и Іюды выховуючи

И яскинею ся людій злых найдуючи.

A такъ радуйся, отче, ластовко святая,

Прес тебе бовЂм гинет зима проклятаа,

Весна благочестіа церквам наставаєт,

А Сімон зъ Юдою до отхланЂ впадаєт.

Радуйся, пщоло, котраа мед выпущаєш,

А жалом блюзнЂрцов на духа затинаєш.

Радуйся, пастыру, котрый, як труба, шумиш

И аж до пришествіа Христова въ церквах брмиш.







До превелебного въ ХристЂ єго святителскоє милости кир Ієреміи Тисаровского, єпископа лвовского, и прочая, пана моєго милостивого


В Христа-збавителя дня того нароженьє

И зъ высокости бозского нас навєженьє.

Кролеве перскіє пана свЂта почтили,

Же го съ троякими подарки привЂтили.

Зъ миром, зъ кадилом и зъ злотом го витаючи,

Богом и чловЂком Христа вызнаваючи.

А иж я, нендзный, злота и сребра нЂ маю,

О то, чим могу, тым тя, пане мой, витаю.

Пане милостивый и отче превелебный,

Пастыру добрый, церкви Христовои потребный

Веспол зъ велебным презвитерством мЂста Лвова,

Котрых рада к збудованю завше готова

Речій, котрыє бы ку хвалЂ божой были

И людій до целю збавенья приводили.

Не взгоржаючи працею слуги твоєго,

Малый колос убогого жнива моєго

Прійми, о архієрею, великій, значный,

Яко в речах непохибне дЂльный и бачный,

Съ чесными мнЂ отцы презвитерми своими,

ВЂрными въ всем съслужительми твоими,

За коляду и щодрый день книжечку тую,

Празника зацного на памятку святую,

Котрая то презъ дЂток єст деклямована

И для утЂхи на день тот зъ друку выдана.

Прето ж єѝ нынЂ за коляду мЂную

И за щодрый день съ худобы спул офЂрую.

Такъ святительства вашего превелебности,

Яко и цной презвитер[е]и лвовских вдячности,

Въ всем поволным слугою хотячи быти

И пожиток собою церкви учинити,

Яко бы слава твоя, отче, проквитала,

Кгды бы ся съ книг хвала божая помнажала.











НА РОЖЕСТВО ХРИСТОВО ВЂРШЂ



Пролог


Христос-збавитель нынЂ съ панны нароженый,

От бога-отца ведлуг тЂла увелбеный,

НынЂ въ вЂрных щасливе нехай завитаєт

И радость въ сердцу кождого зъ нас проквитаєт.

Котрый дьня нынЂшнєго дал нам дочекати

И съ панны нароженьє єго оглядати.

Тот, якъ сам вЂдаєт, нехай тоє въ нас справить,

Же нас радости вЂкуистои набавить.

Гойная ласка нынЂ всЂм ся показала,

Котраа ся здавна от бога обєцала,

Котрую на нас обфите выльляти рачил,

Кгды ж народ людскій въ упадку не перебачил.

З высокости неба якъ милосердный зышол

И ту на землю до нас, пониженых, пришол.

НынЂ нас солнце зе Всходу справедливости

Навежаєт всЂх зъ гойноѝ добротливости,

НынЂ проклятъство за грЂх от нас отступаєт,

А на тых мЂст благословенъство наступаєт.

НынЂ теды всЂ радуймося въ духу гойне,

Пану своєму приготовившися стройне,

Яко бы ся кождый зъ нас могл того подняти,

Пана збавителя въ сердце своє приняти,

Вертепом и ясля́ми себе спорядивши,

Якъ палац, душу свою цнотами оббивши.

Годная бовЂм єст, абы того почтити,

Котрый тыж для нас рачил тоє учинити,

Же ся бог предвЂчный подъ лЂты чловЂком стал,

Абы юж кождый зъ нас зъ грЂха упадку повстал.

Родзай невЂстЂй съ клятвы юж єст уволненый

И весь народ людзкій от бога увельбеный.

Прето ж, невЂсты, хотЂте быти паннами,

Абысте презъ чистость были Христу матками.

Христос нынЂ для нас рачил ся народити, | на полі: Хто колвек стан панєнства любіть, подобится святой богородици

ВсЂ ж єму за то хотЂмо вдячными быти.

Христос зъ неба, всЂ ж против нему выходЂмо,

Изъ землЂ къ небу душами ся подносЂмо.

Христос на земли, весело пану спЂвайте,

Честь и хвалу имени єго отдавайте,

Же нам, якъ вЂрным, рачил дочекати дати,

День свЂтлый нароженя єго оглядати.




Вторый отрок


НынЂ Виθлеєм, Домъ хлЂба, Церковь Христова,

ВсЂх нас гойне учтити будучи готова

ХлЂбом, котрый къ нам зъ неба зышол, невымовным,

И напоєм живота вЂчного коштовным,

ВсЂх нас докупы, вЂрных Христовых, зъзываєт

И радость невымовную оповЂдаєт,

Котрую там аггели пастырум звЂстили

И ѝх таковои радости домЂстили,

Котраа ся то въ ВиθлеємЂ показала,

Где панна сына надъ надЂю оглядала.

Въ ВиθлеємЂ подлом тєлесне ся находить,

Бог зъ высокости неба на землю къ нам сходить,

Въ вертепЂ нендзном въ пелюшки ся повиваєт

И въ яслєх быдлят нерозумных спочиваєт.

О чудо, страху полно такъ невымовного,

О таємницо монархи збыть неровного,

Котрого небо нЂкгды не может змЂщати

И бы якій розум великости състигати,

Того маленькій живот панєньскій змЂщаєт

И вертеп такъ нендзный тєлесне огоргаєт.

О чудо, надъ всЂх дивне зъ вЂку дивнЂйшеє,

О мЂстце, надъ небо барзЂй коштовнЂйшеє,

Котрый бовЂм на херувімох почиваєт,

Тот въ вертепЂ и яслєх тутъ перебываєт.

Того пастухове хентне вєнц навЂжають

И кролеве перскіє съ подарки витають.

О справы, таємниць таких наполненыє,

О ясли, предивне зъ бога увельбеныє.

У котрых вол и осел съ покорою стоять

И надъ Ізраиля лЂпше ся бога боять,

Тых и моцаръства небесныє окружили

И чины аггельскіє гуфом оступили.

Предъ вами, ясли, сераθіми упадають

И боязню великою зняти бывають,

Якъ пред маєстатом оным бозства огнистым

И от свЂтла троици святои пломенистым,

Съ страхом пЂс[ьнь] им присвоитую спЂваючи,

Слова, всЂм нам потЂшныи, выражаючи:

«Хвала на высокостях богу нехай будет,

Котрому нЂкгды на хвалЂ єго не збудет,

Иж ся покою нынЂ земля дочекала,

Котрая то так долго под прокляцтвом тръвала,

БовЂм всюды межи людми добрая воля».

ПЂс[ьнь] нам тая от пастухов забръмЂла съ поля.

Котрых не от речи здало бы ся спытати,

Кгды бы их ту было обецнє нам видати,

Котрых тамъ они речій самовидци были

И що ся за таємниць очне насмотрили,

Иж бы то нам хотЂли о всюм ознаймити

И повЂстю всЂх нас гойне розвеселити.




Третій отрок


Єст ли ту кто съ пастухов, нех ся озываєт

И о тых то речах съ повЂстю выступаєт.




Четвертый отрок


Обецнє зъ оных жаден ся ту не найдуєт,

Ани ся самовидець кто быти менуєт,

Але ово котрый не раз зъ ними ся зносил,

И якъ товариства пильне о то просил,

Абы го о речах вЂдомым учинили,

Котрых ся они въ ВиθлеємЂ насмотрили.

Тотъ вам тот[у] статечную справу может дати,

Що от пастырув виθлеємских могл слыхати.




Пятый отрок


ВправдЂ ям єст, который то зъ ними былем по том,

То єст по нароженю збавителя святом.

Справу ми они такую о речах дали,

Котрую въ ВиθлеємЂ очне оглядали.

«Иж, повЂдаєт, кгды нам пришло вартовати

И около стад чулыми ся найдовати,

Вночи праве, кгдыс мы звыкле пильновали

И спокойности овець перестерегали,

Аггел, знагла гдесь ся взявши, ту ж стал над нами,

Не брыдячися убогими пастухами,

А снать сам тот Гавріил архаггел звЂститель,

Скритых божіих зъ вЂка таємниць служитель.

И съ ним зараз там же свЂтлость нас окружила,

ВсЂх тыж и страху окрутного накормила,

Жех мы заледве ся могли упамятати,

Бо ся то нам нЂкгды не трафляло видати.

А заледве ся презъ аггела памятавши

И на голос єго уши свои надавши,

Котрый до нас мовил: «Не бойтеся, не бойте,

При баченю тылко будте, а менжне стойте.

Ово радость вам гойную оповЂдую

И презъ вас всему свЂту єє ознаймую,

Иж ся нынЂ Христос пан народил, збавитель,

Всего свЂта зъ неволЂ клятвы откупитель,

A въ мЂстЂ Давидовум нинЂ ся то стало,

И въ вертепЂ виθлеємском показало,

Котрòи то скуток правды внет же узрите,

Скоро тылко Виθлеєм-мЂсто наведите.

Алеть тамъ знайдете дитятко повитоє

И въ жолобЂ сЂном поверху прикритоє,

Зъ маткою власною, але отцем мнЂманым,

Старцем такъ статечным, Іосифом названым».

Тоє кгды аггел [повЂдáєт] до нас мовил,

Внет же ся гуф аггельскій к тому приготовил.

И нЂмъ аггел оный, звЂствуючи, отступил,

Зараз рицырства небесного полк наступил.

Мнозство аггельскоє нЂкгды не зличеноє,

Ясностю барзо от бога увельбеноє.

Котрыє бога, творца своєго, хвалили

И имя єго голосом всЂ выносили,

«Хвала на высокостях богу» спЂваючи,

А ту на земли покой оповЂдаючи,

Иж ся въ людєх доброє зезволеньє стало,

Котроє ся юж скутком зъ бога показало.

И кгды аггели от нас на небо отишли,

Мысьмы зараз за тым до Виθлеєма пришли.

И якъ нам аггел оный выш о том повЂдал,

Кождый зъ нас там очевисте тоє огледал.

Бо скорось мы до вертепу святого вошли,

Всесь мы там ведлуг слов до нас аггельских знашли.

Іосифа, матку и дитя повитоє,

Где нас зараз зняло веселя обфитоє.

Болшая бовЂм нас там свЂтлость освЂтила,

И умЂєтность мовы до нас приступила,

Же кгды ся нам здарило тоє оглядати, | на полі: | Уклон до Христа от пастухов

Почали́смы пана въ тыє слова витати:

«Царю несмертельный, всЂх речій створителю,

Пане, створенья своєго откупителю,

Котрыйсь рачил на ся тЂло тоє приняти

И непріятелеви съ пащеки отняти

ЧловЂка, котрогось ты сам створити рачил

И въ упадку єго до конца неперебачил!

Предъ тобою, творцем нашим, упадаємо

И душЂ нашЂ въ яслєх тых подстилаємо,

В котрых не бридиться нынЂ опочивати

И ними то по воли своєй справовати.

Тебе мы въ малом дитятку вызнаваємо

И великого бога оповЂдаємо.

ТобЂ, боже наш, нехай будет честь и хвала,

Иж ся того простота наша дочекала,

Тебе, невидимого, въ тЂлЂ оглядати,

На котрого ся трудно может позирати

И самый тотъ, зо всЂх першій, чин херувімскій.

Єстесь бовЂм ты страшный, творче серафімскій.

Дякуємо ти, пане, жесь нас не пребачил

И нами, худыми, погордЂти не рачил.

Надъ всЂх єсь нас тымъ нынЂ рачил увелбити,

Иж впрод всЂх далесь ся нам себе насмотрити.

Щасливысьмы суть мы, того ся дочекавши.

О щасливые очи, пана оглядавши!».

По том и до матки мовы тыє вєнц былы,

До котрои слова такіє походили:

«И ты, о матко и дЂво пренайчистшая, | на полі: | Поздровенє до пречистои

Над чистых зъ вЂку въ чистости презрочистшая.

Будь от нас, пастухов тых, нынЂ поздровена,

Котраясь над всЂх зъ бога наддер увелбена.

Надъ херувіми бовЂм єстесь честнЂйшая

И серафімов заисте хвалебнЂйшая.

Щасливаась ты, жесь ся того дочекала

И маткоюсь ся творцу своєму назвала.

Щасливый живот, въ котором ся втЂлити рачил

И для грЂха подлость нашу не перебачил.

Щасливаась вся надъ все, иле єст створеньє,

Кгдыжесь породила всего свЂта збавеньє.

Будь же нынЂ радостне от нас поздоровена,

Над всЂх ставшися от бога такъ увельбена.

Простыє риθмы тьíє вдячне пріймуючи,

Въ упадку душ наших завше нас ратуючи.

Тысь бовЂм, о дЂво-мати, наша корона.

Тысь всЂм вЂрным по сыну моцная оброна». | на полі: | До Іосифа

«И ты, о старче Іосифе, збыть трвожливый,

В повЂреном тобЂ клейнотЂ боязливый.

СЂдивости поважная, будь поздровена,

Опекою тоєю от бога почтена.

Будь нынЂ въ нароженю том розвеселеный,

Вцале заховавши талант тобЂ звЂреный

Строжу великих таин бозского зряженя,

Слуго невымовного єго нароженья.

Любаась ты нам на везреньє, о сивизно,

Полная будучи вшеляких цнот старизно.

Будь весюл въ Христа пана нынЂ нароженю,

Аж до конца бозских справ служачи прейзреню».

Потымєх мы ся яслєм святым уклонили,

И до них так же пожегнаньє учинили: | на полі: | Пожегнанє яслій

«О и вы, ясли, маєстате хероввімскій,

В котрых лежить повитый творець серафімскій.

За найдорожшій вас клейнот нынЂ маємо

И на колЂнках предъ вами упадаємо.

Учтивость пристойную вам выряжаючи,

Котрый ту въ пелюшках, богом вызнаваючи».

Гдесь мы за тымъ и вертеп пяйкне привЂтили

И, вышедши зъ него, уклон му вчинили: | на полі: | ПривЂт до вертепу

«О пресвятый вертепе, коштовный палацу,

Якесь тому то монарсЂ досыть дал пляцу,

Котрого все створеньє въ собЂ не змЂщаєт,

A въ тобЂ тотъ тєлесне досыть мЂстца маєт!

О великъ жесь ты, вертепе, и такъ выбраный,

Жесь не єст жадными скарбы ошацованый.

Рыцыръство тя небесноє вкруг оступило

И вколо полками своими оточило.

Въ армонію на хоры сличне спєваючи

И згодным голосом весело волаючи:

«Слава въ вышних богу, кгды ж ся то такъ стало,

Якъ ся здавна зъ духа святого обецало».

И уклон знову предъ вертепом учинивши

И в том на мЂсто ся Виθлеєм посмотривши,

«И ты, Виθлеєме, — радостне промовили | на полі: | Пожегнанє Виθлеєма

И мЂсто оноє хентне поздоровили, —

Не єстесь ты зъ межи мЂст жидовских подлЂйшій

И овшем над них всЂх найдуєшся зацнЂйшій.

АбовЂм вожа людови съ тебе ся дало

И такъ доброго ся пастыря указало,

Котрый дом ізраильскій упадлый поднесет

И овцу згинулую на собЂ принесет.

Будь же юж поздровена, краино святая,

Христови нашедшися отчизна такая.

Предъ тобою, Виθлеєме, упадаємо,

И тыми тя словы любовне жегнаємо.

АбовЂм иле нам аггели звЂстовали,

Всех мы то нынЂ очне въ тобЂ оглядали».

Зо всего теды богу честь и хвалу давши

И такъ зъ Виθлеємом ся пяйкне пожегнавши

И зъ далечка зась зновухмы ся уклонили,

Хоть простачкове, чим могли, пана почтили.

И преч юж отшедши почалисьмы спЂвати,

И зъ радости оноє гойне выскакати.

Презъ поле до стад своих що в скок ся маючи,

В пищалки весело собЂ заграваючи.

По том пЂсни почалихмы просто складати

И при музыцЂ пастырской корикговати.

На конець, кгдысьмы юж до кошарнь своих пришли,

Тамехмы, якъ и перше, все зась вцалє нашли.

Где тыж и овечки нам веселья додали,

Кгдысьмы им въ пищалки нашЂ разне заграли,

Бо, бегечучи, почали рЂзко скакати,

Рáдости и веселья нам збыть додавати.

По горах и падолах ся уганяючи,

Нас скоки своими удобромысляючи.

В тыє ми слова пастухове повєдали,

Щоколвек слышали и очне оглядали».

Котрых то тамъ речій ачколвек я сам не видЂл,

Вшак же щом от них слышал, тоєм оповидЂл.


СпЂвати: «Слава въ вышних богу», стихиру,

по 8, псалом на рожество Христово.




Шестый отрок


Я бым тыж о астролатрах кролєх промовил, | на полі: | звЂздослужителєх празнолюбцем

На щом ся ачколвек зовсЂм и не готовил,

Вшак же хотЂл бым о них змЂнку учинити

И скунд ся взяли філеортом объяснити.

C котрого мудрцЂ оныє родзаю пошли,

Якъ Иродова окрутеньства штучне ушли,

Якъ они Виθлеєм и вертеп навЂдили,

И що за привЂт тамъ до бога учинили,

МонарсЂ небесному уклоны чинячи,

Бога несмертельного чловєком видячи.

Якъ тамъ подарки коштовныє отдавали,

И якъ пречистую матЂр дЂву витали.

О том всюм широко бым на тымъ мЂстцу правил,

Але же бым не был прикрим и вас не бавил,

Ово другій въ кротце за мене то отправить

И вас не долго мовою о томъ забавить.

Тылько ту на томъ мЂстцу тоє уважаю,

Абы ся ведлуг них найти, въ томъ побужаю.

Якъ они тамъ троякіє дары отдали,

Такъ мы вЂру надъ все абысьмы заховали

В трох персонах правдивого бога єдного,

Ведлуг повшехнєго въ нас вызнаня святого.

При томъ милость межи собою мЂти

И єдин другого поважати умЂти.

А до того и надЂю зъ доброи вЂры,

Не хотячи до збавенья хибити мЂры.




Седмый отрок


Въ Θеофаніи Христовум кролеве пришли

И, ведлуг кометы, въ вертепЂ царя нашли,

Где радостю невымовною были зняты

И от пречистои матки вдячне приняты.

Там же съ страхом великим пана привитали

И подарки му троякіє отдавали,

Не красомовъством ся, ведлуг свЂта, бавячи,

A нЂ ся, якъ кролеве, съ помпою ставячи.

Смирною, якъ смертельного, Христа почтили

И презъ ню въскресеніє єго значили.

И злото, якъ кролеви, было теж отдано,

Презъ що царство єго было фікгуровано.

Ліван теж и тотъ, якъ богу, офЂровали

И несмертельность єго прéзень выражали.

Превзятость бозства створеню объясняючи

И тым балвохвалство, зъ кгрунту скореняючи

Кролеве поганьскіє, овоц зъ себе дали

Презъ тоє, же бога правдивого познали.

Валаама, продка наук, наслЂдуючи,

Ничъ ся на звЂздЂ онуй не ошукуючи,

Кгды ж над инших ся планет дивнЂй указала,

Бо незвычайную дорогу торовала,

БЂг свуй ведлуг астролокгіи отмЂнивши,

Астролокгув богомысльными учинивши.

Котрая то снать моць бозская была

И их до власности тамъ речій приводила,

C которых абы бога правдивого познали

И троици святой честь и хвалу отдавали,

Створеня от того часу понижаючи,

A всЂх речій створителя вывышаючи.

C котрыми и мы нынЂ дары богу даймо

И трісипостатного быти вызнаваймо,

«Слава въ вышних» всЂ съ пастырми спЂваючи

A зъ волхвы предъ богом нынЂ упадаючи.

И абыхмы вас больше юж въ мо†не бавили

И повЂсти о дальших речах не правили,

Слув оных съ часом тымъ хочем занехати,

Що тамъ было за мовы от кролюв слыхати,

Якъ въ оных коштовных подаркув отдаваню,

Такъ и въ низких уклонах и устном витаню

До Христа пана и пречистои святои,

З вЂкув всЂх неслыханои матки такои.

О чом історіи на он час занехавши,

Тылко хвалу Христу богу зъ ними давши,

ХотЂмо завше пЂсньку тую венц спЂвати

И въ «Слава въ вышних» нЂкгды не уставати.






Епілог


Кгды ж ся таковаа нам радость нынЂ стала,

Котраа ся всему створенью показала,

О котрой не только пророци повЂдали,

Але и сібилли оныє написали,

Аггели презъ пастухов всЂм оповЂдають

И «Хвала на высокостях» богу спЂвають.

Вшеляких теды фрасунков позанехаймо

И зъ смутком яким-колвек юж ся пожегнаймо.

Жаль нехай зъ мешканья сердечного уступить,

А на тых мЂст радость и весельє наступить.

Жаль, єсли бы кто якій мЂл, преч отложивши

И на бога своєго зо всЂм ся спустивши,

Роспалени сердцем, до милости Христовы

И на увельбеня єго зо всЂм готовы.

C пастухов будучи до того побужени

И съ повЂсти их обфите увеселени,

Оных самых охотне въ томъ наслЂдуючи,

Радостными ся съ потЂх своѝх найдуючи,

Котрыми нас нынЂ бог навЂдити рачил,

Же нас до конца въ упадку не перебачил.

Будьмо ж теды радостю гойне наполнени

И въ нароженю Христовом розвеселени.

И на рицыръство ся небесноє поздрЂмо

И гуфам ся аггельским пильне присмотрЂмо,

Яко ж колвек и свой хор пяйкне спорядивши

И на их спЂваньє уши свои наклонивши.

Що за пЂснь празник тотъ нынЂ обходячих

И що за слова радости вынаходячих?

«Хвала на высокостях богу», — выкрыкають,

«А на земли покой», — съ потЂхою спЂвають.

Бозство въ трох персонах въ небЂ выхваляючи,

Нас голосы своими увеселяючи.

Иж земля пред тым за грЂх бывши проклятаа,

З ласки бозскоє нынЂ стала ся святая.

C чого аггелове будучи потЂшени,

Видячи, жех мы юж суть зъ неба навЂжени,

Оглядавши, чого ся предъ тымъ не видало,

Що ся нынЂ ясне всЂм зъ бога показало.

Земля, котрая терньє и осет плодила,

Тая нынЂ хлЂб небесный буйно зродила,

Земля, котрая венц пляцом была до бою,

Таа ся стала кгрунтом вЂчного покою,

Земля, котрая мЂстцем была для выгнанцов,

Тая способна єст для небесных мешканцов.

И котрая пред тымъ завше ворогована,

Тая юж єст покоєм вЂчным варована.

О диво, правда, якъ солнце, на землю взышла,

И справедливость зась зъ неба на землю пришла.

Съ таковым ся овоцом земля показала,

Якого нЂкгды предъ тым съ себе не давала.

Для доброго въ людєх на земли зезволеньє:

Бог въ тЂлЂ тум показалъся нам на збавеньє.

Монарха превысокій, въ людєх низким ся стал,

Абы презъ грЂх чловЂк упадлый знову повстал.

Иле що єст радостного, ту вспоминаю,

А що бы до взрушеня жалю, опущаю,

Що при той же справє презъ Ирода стало,

Якъ ся много дЂток оных позабивало.

Видячи тиранн, же ся зъ него насмЂяли,

Кгды го три кролеве стороною минали,

Якъ ся тамъ окрутне розъил тиран суровый

И съ попудливости выдал декрет таковый,

Абы всЂх дЂточок мещизны неживити

И вкола Виθлеєма дощяду побити.

Розмаи́те дЂток невинных мордуючи,

Христа межи ними, шаленець, шпикгуючи,

Невинняток, котрыи бы му задЂлали,

За що бы слушне горла своѝ подавали,

Умыслил тиранн не слушне пренаходити

И въ буйной крви цных дЂток меч свой омочити.

Оныє то тамъ дЂточки свякготливыє,

При персєх маток своих збыть пещотливыє

З яким ся жалем зъ матейками розставали,

Кгды их катове зъ рук им смутных вырывали.

Якъ там смерть срокгая кождого не минула,

И кров зъ них буйными рЂками поплынула.

О тых тамъ мордырствах не хочу вспоминати,

Не хотячи вас на тотъ день зафрасовати,

ВсЂ жалЂ, яком предъ тымъ рекл, опущаючи,

Але що тылко къ потЂсЂ вспоминаючи.

День тотъ зацный пристойне хотячи почтити

И пана въ нароженью єго увельбити,

Вшеляких смутков и фрасунков занехаймо,

C пастухами оными богу хвалу даймо.

C хори аггельскими весело спЂваючи,

Зо всЂм створеньєм на чины ся збираючи,

Хотячи пану подякованьє отдати,

Котрый ся нам въ тЂлЂ нынЂ дал оглядати.

За котроє єго нас, людíй, навЂженьє

Нехай творца своєго хвалить все створеньє.

И всЂ пред ним съ страхом, вЂрніи, упадаймы,

И Христа збавителя ясне вызнаваймы,

«Хвала на высокостях богу» спЂваючи,

ПЂсни тои нЂкгды не переставаючи.

О Христе, предъ вЂки от отца увельбеный,

A нынЂ съ пречистои панны нароженый,

Вшелякій жаль смутных на радость отмЂнивши

И въ нароженю своєм всЂх розвеселивши,

Дай нам и далей въ потЂхах ся дочекати

ПЂснь о втЂленю твоюм зъ аггелы спЂвати,

Радости ся вЂчнои всЂм домешчаючи,

Повторе пристя твого очекиваючи,

Выбраных твоих на облакох потыканя

И зъ ними въ животЂ вЂчном роскошованя.

Аминь.











НА СТЕФАНА ПЕРВОМУЧЕНИКА


Христос зъ высóкости Стефана коронýєт,

Котрóго то нáрод жидóвскій каменýєт.

Якъ съ пяйкъноѝ рожЂ квЂтям посыповати,

Такъ єст Стефана хвалами короновати,

Котрый крв[и] своєѝ для вЂры не лЂтовал

И для гонитв менжъных сам ся въпрод короновал,

Вшелякую боязнь от себе отложивши,

Зъ неприятельми ся Христовыми зразивши,

Фуріѝ ся архієреов не боячи,

A нЂ о их ласку и бы наймнЂй стоячи.

A нЂ бовЂм го старцув устрашила мова

И на окрутную смерть, зъ отповЂдю слова.

НамнЂй не ослабЂл для ѝх попудливости,

A нЂ устал противко ѝх невстыдливости.

Против свЂдкув оных овшем менжне ся ставил

И якъ фалшивых встыду ѝх за то набавил.

Все собЂ первомученик ни зач поважил,

Кгды ж бовЂм на єдно был, статечне наважил

В чоло праве непріятелум креста стати

И смЂле а доводне им отповЂдати.

C котрым менжством кгды ся им Стефан святый ставил

И на потужнуй мо†своюй ѝх забавил,

Зараз сурове почали ся позирати

И зубами остре на него скреготати

И, якъ шаленыє, на него ся порвали,

Где го съ пендем великим укаменовали.

И слушне, абы корона, такъ коштовная,

Котруй жадная иншая не єст ровная,

Якъ діаменты, каменям была сажена

И ведлуг годности праве наддер упстрена,

Котрая абы ся здалека венц свЂтила

И променЂ преч вколо себе роспустила,

Шарлатною кръвю вся свЂтно проквитаючи,

Безвстыдный народ жидовській завстыжаючи,

Котрого предъ тымъ єще мусЂл ся встыдати,

Кгды го было, якъ аггелскую твар, видати.

Стефан всЂм мучеником свЂтлая корона

И всЂм вЂрным по ХристЂ певная оброна:

Кто го тылко въ молитвах своих призываєт

И въ долегливостях ся къ нему утЂкаєт.










НА ОБРЂЗАНІЄ ГОСПОДНЄ


Христос, ся народивши, наше всЂх збавеньє,

Чловєк власный, а не якоє приведеньє,

Якъ ся матки панны въ животЂ доносивши

И чловєком ся досконалым уродивши,

Такъ и, ведлуг права, обрЂзаньє пріймуєт,

Учачи нас, же ся въ двох натурах найдуєт,

Іиcycoм, ведлуг збавенья, именован,

А ведлуг чловєченъства бозством єст хрісмован,

Закон презъ Мойсеа данный выполняючи,

Нас от старого закону увольняючи.

A въ осмый день обрЂзаньє своє справуєт

И пришлый вЂк оный презъ тоє фікгуруєт,

До котрого въ сыновъство нас поволываєт

И презь вЂру до першеи чти привертаєт.







ЗЪ ЄВАНГЕЛІА НА ОБРЂЗАНІЄ ГОСПОДНЄ НА ПРИКЛАД ДЂТЄМ ХРИСТІАНЬСКИМ


ПрисмотрЂтся ту збавителеви, о дЂти,

И єго лЂта на приклад хотЂте мЂти,

Же не на инших речах час свой пан наш стравил,

И такъ въ дитинст†негде инде ся забавил,

Тылько въ церкви, изъ учеными на розмовЂ,

Не будучи съ прýжных мов и въ найменшом словЂ.

Котрому ся всЂ секты миструв дивовали

И на єго отповЂдь аж ся здумЂвали.

А пренайчистъшая матка всюды шукала

И пилне ся о нюм межи людми пытала,

Не розумЂючи, же бы ся он тым бавил

И дитиною противко старым ся ставил.

Котрого гды обачила, аж ся здумЂла

И якъ го всюды шукала, все му повЂла.

C котрою и мнЂманым му отцем пошол

И так зъ ними веспол до Назарету пришол.

И был въ всюм якъ родичов за що маючи

Творець пан, створеньє своє поважаючи.

Нам всЂм въ той мЂрЂ приклад добрый съ себе подал,

Абы кождый зъ вас учтивость родичом отдал,

И на науцЂ въвесь вЂк свой молодый стравил,

И дны свои зъ людми учеными забавил.

На котрого ся фікгуру позираючи

И уставичне въ памяти тоє маючи,

Збавителя своєго въ том наслЂдовати,

В науцЂ тръвати а родичов шановати.

А при том, и на оных тыжъ памятаючи,

И історію о них въ памяти маючи

Маккавей и трох отрок, якъ ся показали,

Же не на роспусту ся якую удали,

З выхованья доброго бога ся боячи

И при вЂрЂ их отцевской моцне стоячи.

Того ж хотЂте и о тоє ся старайте

И такими ж быти, о дЂти, пилно дбайте.










ЗЪ ЛАМЕНТУ НАД ВАСИЛІЄМ ВЕЛИКИМ


Кгды ся Васілій съ того свЂта приготовал,

И дорогу собЂ на небо уторовал,

Бог въ троици от людій земных рачил го взяти

А до мешканцов небесных въ почет приняти.

Тогды все ся множьство аггелов веселило,

МЂсто ся зась Каппадокійскоє смутило.

А снать и всего свЂта кгмін волал, мовячи

И голосом барзо жалосным заводячи:

«Отишол нам оповЂдач слова, отишол,

И покою власного иднач съ свЂта зышол.

Отишол пастыр, якого трудно поткати,

Трудно бовЂм го иншій может целювати.

Ой, ой, юж уста Васілієвы устали,

Котрыє венц отпур єретикум давали!

Ей, не стуйте ж, же языка того не стало,

Котрым ся, якъ мечем, єреси посЂкало.

Пред ним бовЂм, якъ пред устрям, всЂ уходили,

Котрыє єдно правдЂ противными были,

Голосу ся єго, якъ грому, лякаючи,

Языку, якъ лысканю, не стерпЂваючи.

Ей, встань, о пастыру, встань, церков боронити

И зъ непріателми о ню досыть чинити.

Яко бы ся потужность твоя указала,

Кгды ся будет тобою церков ратовала,

Пастырем добрым, зъ неба от бога наданым,

З ласки духа святого ясне поволаным.

Ей, встань, отче, нєх бы ся церков ратовала

И всЂм иншим на приклад тебе указала.

Тысь бовЂм скутком слув твоих доказав,

Кгды же сь ведлуг науки и живот указав.

Єдин бог, котрый на высокостях кролюєт

И всЂм створеням своим, як творець, пануєт,

Єдного тя на архієрейство наставил

И годным пастырем церковь свою набавил.

Око всему христіаньству, праве ясноє,

Позреня на тебе милоє и красноє.

В понтЂ Каппадоцком слава незгаснулая,

Чулость въ урядЂ своюм незаснулая.

Васіліє, презъ котрого ся сам бог славить

И тобою ся стан архієрейскій ставить.

Высокомовных ти наук заживаючи,

Якъ законодавцу зъ бога поважаючи,

Ты сь бовЂм и мнихом порядки постановил,

И сЂтю наук до вЂры многих уловил.

A нынЂ въ несмертельных офЂри приносиш

И зъ свЂта зышовши, бога за нас тамъ просиш».












НА СВЯТЫЯ ΘЕОФАНІА, АЛЬБО БОГОЯВЛЕНІА


Рождество сьмы Христово недавно почтили

И єму ся зо всЂм створеньєм поклонили,

«Слава въ вышних» зъ агелами заспЂвавши,

А сь пастухами чюду ся задивовавши.

Царя сьмы небесного з волхвы оглядали

И при их тамъ подаркох уклон свой отдали.

Зъ звязкув грЂховных будучи освобожени

И презъ нароженя Христово обожени,

Виθлеєму хмы пристойную честь отдали,

Якъ тому, въ котрум пана въ тЂлЂ оглядали.

Котрый Виθлеєм ужа райского уморил,

А рай нам, предъ тым замкненый, знову отворил.

И предъ яслями низко хмы тыж упадали,

Для котрых слова словесными хмы ся стали.

Бога, створителя своєго, въ них познавши

И лЂпш, ниж Ізраїль, хвалу єму отдавши.

Сконд до Іордану хмы ся спЂшно пустили,

Где абы ся болших таємниць насмотрили,

Бога въ тройци навыразнЂйшеє зьявеньє, | на полі: | Але то Θеофанієй

Где и наше новоє въ ХристЂ отроженьє.

Що Єпіфанією венц называємо

И тріумфовне день тотъ опроважаємо,

Обходячи своє презъ Христа очищеньє

И огнем бозства всЂх нас нынЂ освЂченьє.

Котрым ся чищеньєм Іисус мой очищаєт

И въ познаньє тройци вЂрных всЂх освЂчаєт,

РЂку тамъ Іорданскую очищаючи

И по всему свЂту воды посвячаючи.

О невымовных справ нашого створителя,

О таємниць такъ высоких всЂх збавителя!

Перше зъ дЂвы-матки рачил ся народити

И весь свЂт свЂтлом бозства свого освЂтити.

A нынЂ иншую таємницу справуєт

И до Іорданскои рЂки приступуєт,

Хотячи въ нюй грЂх наш первородный омыти

И о тройци святой вызнаню научити,

Бога въ трох персонах абыхмы вызнавали

И персон тых въ єдну ипостась не мЂшали,

Отца початком двох персон вызнаваючи

И обоим го причину повЂдаючи,

Сынови до предвЂчного єго роженья,

А духови теж святому до похоженья.

Що креститель святый слышал и очне видЂл,

Тоє, яко свЂдок певный, всЂм оповидЂл,

Же Христос зъ бога-отца предвЂчне ся родить,

C котрого то отца и дух святый походить,

На сынЂ єдноистном опочиваючи

И о сыновьст†єго нам посвЂдчаючи,

Указуючи своє зъ отца похоженьє,

C которого то и сыновскоє єст роженьє.

Тотъ день церковь повшехъняя здавна обходить

И свято ся тоє въ нюй съ початку въ нас находить,

Котроє нам апостолове положили, | на полі: | Святых апостол Петра и Павла прав[ило] 6.

Абысьмы го, якъ таємницу, обходили.

Тотъ день радостный всЂх нас гойне потЂшаєт,

Кгды ж въ сыновьство божіє нас поволываєт,

Котрого Христос зъ зепсованья нас выводить,

А до несмертелности живота приводить,

C фрасунку окрутного за грЂх выбавляєт,

А на тых мЂст радости гойне набавляєт.

Єсли и Виθлеєм смутком окрутне знятый

И крвю дЂток невинных облятый.

И Рахиль милого потомъства позбавлена,

А смутку презъ Ирода тогды набавлена,

Кгды тираннови дябол рады додавал,

Абы Христа межи дЂточками шпЂкговал.

Глупець, смЂючи ся на бога поривати

И на дябельскуй плохой радЂ полягати.

На єго тут и онде вЂчноє згиненьє

И рады княжате шатаньского зганбеньє.

Леч юж нынЂ, не окрутеньства уходячи,

Але до Іордану ясне приходячи,

Тройцу вЂрным на рЂцЂ оной объявляєт

И радостій нас своѝх гойне наполняєт,

Кгды бовЂм голову смокову преч стираєт

И тиранна вЂчного внЂвеч обертаєт,

На карк непріятельскій моцне наступивши

И въ водах го юж Іорданских утопивши.

День же тотъ нынЂшній звитязства тріумфуймо

И богу юж въ тройци, а не дяблу голдуймо.

Иле ся въ завартю окіана найдуєт,

Кождый юж творцу своєму нехай голдуєт.

И хотЂмо всЂ Христови чистому быти

И за ним простою дорогою ходити.

Чистыми ся по крещеніѝ находЂмо

И въ оном огни креститися не хотЂмо,

Кгды ж грозить, же конечне ним крестити будет

И жаден ся тамъ зъ невЂрных пре[дъ] ним не з будет,

Котрыи бы ся сЂном и тръстю находили,

А не хрістіанским ту животом пожили.

Пристойне ж Христово крещеніє почтЂмо

И всЂ ся свЂтни ведлуг него укажЂмо,

День тотъ такъ зацный христіанско обходячи

И не въ роскошах ся телесных находячи,

Але яко бысьмы духовне обходили

И въ святобливости чисти ся находили,

ГрЂха червености и синости позбывши

И змазы юж вшелякои праве ся змывши,

Єдны, яко снЂг, бЂлыми ся найдуючи,

А другіє принамнЂй, якъ вовна, будучи.

И вшеляко на всюм чистыми ся найдуймо,

И Христа-збавителя въ всюм наслЂдуймо,

Котрый надъ все збавеньє наше уважаєт

И завше го прагнучи, сыти въ нюм не маєт.

И такъ свЂту хотЂмо собою свЂтити

И до побожности прикладом добрым быти,

Яко быхмы презъ себе бога прославили

И онде пред свЂтлом тройци себе ставили,

Невымовною тамъ ясностю освЂчени

И хвалою єго бозскою увельбени.

ЗорЂ то онои частку нынЂ узрЂвши,

В крещеніа свЂтлую ся шату одЂвши,

Далшого скутку дай нам, Христе, дочекати,

Тебе въ тройци, боже наш, онде оглядати.

О крестителю, рач нам тоє упросити, | на полі: | Молитва до Предтечи

На котром єсь ты руку рачил положити.

Руки къ нему, о Іоанне, подносячи

И очи оныє ку небу подводячи,

Котрыми сь годен был на духа ся смотрити,

Котрый зъ отца зышол, о сынЂ посвЂдчити.

Абых мы ся хвалы онои дочекали,

A тотъ Θеофаніа день опроважали,

Веселыє празнику пЂсни спЂваючи,

Зъ волЂ божеи нЂ в чом не выкрочаючи,

Хотячи ся въскресеніа домЂстити

И на «Христос въскрес» знову риθмы зложити,

Чим могучи, пресвЂтлый день оный здобячи

И «Въ истинну въскрес» до себе мовячи.











ДО ЧИТЕЛЬНИКА


Чителнику ласкавый, вдячным хоти быти

И, яко бачный, досыть съ себе учинити,

Книжку тую в поминку хентне прочитавши

И ласкавостю ся своєю юй надавши,

Хуть нашу надъ умЂєтность уважаючи

И на тую то ся барзЂй оглядаючи,

И любъ туй, юж на свЂт выдануй, мЂстце дати,

Любъ, якъ ученшій, рач иншую написати.

Котрыє риθмы певне будуть мЂстце мЂли

И за преднейшіи ся у всЂх разумЂли.

Где абовЂм заздрость безецная не шкодить,

Тамъ приязнь плынет и все доброє походить,

ЛЂпшеє завше безъ заздрости пріймуючи

И єму мЂсца першего уступуючи.

А тоє наше, хоть ся въ порывч написало,

Быле бы ся, що єст, съ хоти всЂм указало.

Противко чому, кгды вдячность будет видати,

Будет ся тыж и що значного выдавати,

Иле що бы зъ авторов святых старых было,

А ними ся пожиток церкви учинило.













НА ЗЛАТОУСТАГО ТОЛКОВАНІЄ ПОСЛАНІЙ БЛАЖЕННАГО ПАВЛА АПОСТОЛА


Дух, иже пророки къ людєм прежде вЂщавый

И апостолы по томъ къ всім глаголавый,

Съкровенная невЂдущым открывая

И по обЂтованію тЂх научая,

Яко и всЂм премудрости ся тЂх дивити

И противящымъся им заущенном быти,

Тъйжде и нынЂ, якоже хощет, дЂйствуєт

И въ ушы Іоанну Павлом бесЂдуєт,

Разум Павлов Златоустому открывая

И съсудом избранным того научая

Посланія Павловы вЂрным изъяснити

И толкованієм своим та позлатити,

СъкращеннЂ съкровенная изъявляа,

И удобъ разумна быти въ них представляа.

Яко тогожде разума съ Павлом бывый

И разум єго яко сам тъй изъяснивый,

Но яко усты къ устом съвокуплени,

И от тогожде духа оба научени.

ВсЂх єдинЂми усты вЂрных научають,

И церковь словесы своими позлащають,

Источник премудрости въ ней изливающе

И все лице церковноє напаяюще,

Пламенно духовнЂ страждущых прохлаждають

И отъ державны чашы сея упаяють.

И єлици рачителіє тЂх бывающе,

И от словес желаніа непрестающе,

ВсЂ от златых струй сих усердно почерпЂте,

И, яко от вод живых, себе прохладЂте.












НА ПАВЛА, БОЖЕСТВЕННАГО АПОСТОЛА


Иже до третєго небесє въсхищенный

И пред неприступным престолом поставленный,

От онюду научивъся неизреченным

Тайнам страшным, великим и преєстственным,

Павел, оттуду труба, яко гром, шумящи

И всЂх сердца вЂрных обилно веселящи,

Всю подсолнечную посланми оглашаєт

И, посредЂ церкви шумящи, съзываєт

Христову пастырску гласу въслЂдовати

И на томъ краєуглъном себе назидати,

Въ вся конца свЂтлым гласом вЂрным вЂщаа

И вся языки учительством просвЂщая.

Иже неизреченных от бога слышатель

И глубины мудрости божеа сказатель,

Рукою Павлею пиша, всЂм привЂщаєт,

Исъ чаши премудрости вЂрных упаяєт.

Єлици рачители тоя бываєте

И священных словес от сердца желаєте,

Павлом вси, яко трубою, оглашаєми

И велегласно от всюду призываєми,

На чашу сію усердно ся сътецЂте

И от нея съ веселієм почерпЂте

Въ душ, ученій жаждущых, прохлажденіє

И языком учителя похваленіє,

Посланія єго всегда въ руках держаще

И, яко премудри, зЂло того блажаще.











ПРИМІТКИ



Памво Беринда

Памво Беринда (мирське ім’я Павло — Павел) народився не раніше 50-х і не пізніше 70-х років XVI ст. За свідченням сучасників, був «людиною вченою», крім української, знав церковнослов’янську, грецьку, латинську та польську мови. Не пізніше 1597 року Памво Беринда почав працювати у друкарні Балабанів у Стрятині, увійшовши до балабанівської «ученої колегії» (див. примітку до віршів, які приписуються Гавриїлу Дорофієвичу), а згодом став активним діячем Львівського братства, працюючи в братській друкарні і вчителюючи в братській школі. Памва Беринду було запрошено до Києва для участі у підготовці до видання «Анфологіона» (друкарня Києво-Печерської лаври, 1616 р.), а восени 1619 року він разом із сином Лукашем (Лукіаном) і братом Стефаном назавжди оселяється в Києво-Печерській лаврі, виконуючи роботу редактора, перекладача, друкаря і гравера.

Як письменник і вчений, Памво Беринда залишив велику творчу спадщину. Він автор однієї із найкращих праць східнослов’янської лексикографії XVII ст. — «Лексикона славеноросскаго и имен тлъкованія» (К., друкарня Києво-Печерської лаври, 1627; див.: Лексикон словенороський Памви Беринди. Підготовка тексту і вступна стаття В. В. Німчука, К., Вид-во АН УРСР, 1961, в серії «Пам’ятки української мови XVII ст.»), передмов і післямов до ряду лаврських видань (див.: Тітов, К., 1924) та віршів. Помер 1632 р. Поховано його 13 липня. Ось епітафія на його могилі, яка дійшла до нас у польськомовній версії «Тератургіми» Афанасія Кальнофойського (К., 1638):



РАМВО BERINDA,

corrector xiąg y typographiey Pieczarskiey director, protosingieł swiętego oyca patriarchy Ierosolimskiego, człowiek uczony, zostawił «Lexicon słowieńsko-ruski», po trudach zakonnych, spowiedniczych y drukarskich tu odpoczął Roku Pańskiego 1632. Iulij dnia 13.


Pambę Berindę tu śmierć złożyła,

Ciężkim pagórkiem grób przywaliła:

Snadźby o nim zostali

Ludzie nie pamiętali.

Lecz zła iey rada, bo kto gdzie bieży

Mimo pagórek, czyta: „Tu leży

Zakonnik doskonały

Pambo, w dobroci stały".

Często to bywa, iż zacieramy

Kogo naywięcey, szyrokie bramy

Temu do wieczney sławy

Gotuiem bez zabawy (c. 48).




На Великого Василіа. У кн.: Иже в святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінополя книга о священъствЂ... Львів, 1614, арк. 405 (див. примітку до віршів Гавриїла Дорофієвича).

Вважати Памва Беринду за автора цього вірша можна на підставі таких міркувань. У другому десятиріччі XVII ст. Памво Беринда був одним із найактивніших діячів друкарні львівського братства. Видання «Книги о священъст※ Іоанна Златоуста здійснювалося за його участю — на форті (титульному аркуші) книжки стоїть криптонім П. Б. М., який можна розшифрувати як «Памво Беринда, монах». Вірш «На Великого Василіа» має багато спільного з віршем «Зъ ламенту над Василієм Великим», надрукованим дещо пізніше у книжці Памва Беринди «На рождество господа бога и спаса нашего Ісус Христа вЂршЂ для утЂхи православним христіаном» (Львів, 1616).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 153 — 154.

Подається за першодруком, ЦНБ АН УРСР.


До превелебного въ ХристЂ єго святителскоє милости кир Ієреміи Тисаровского, єпископа лвовского, и прочая, пана моєго милостивого. У кн.: На рождество господа бога и спаса нашего Ісус Христа вЂршЂ для утЂхи православным христіаном. Львів, братська друкарня, 1616, арк. 1 зв. Підпис: Недостойный ієромонах Памво Берінда, типограф (див.: Ундольский, М., 1871, № 203; Каратаев, Спб., 1883, № 223).

Публікації: Сычевская А. И. Памва Берында и его Вирши на рождество Христово и др. дни. К., 1912; Рєзанов В. І. Драма українська. І. Старовинний театр український. Вип. 1. Сценічні вистави у Галичині. — Збірник історико-філологічного відділу ВУАН, № 7 «а». К., 1926, с. 55 — 70.


На рождество Христово вЂршЂ. У тій же книжці, арк. 2 — 11 зв.


На Стефана Первомученика. У тій же книжці, арк. 12 — 12 зв.


На обрЂзаніє господнє. У тій же книжці, арк. 13.


З Євангелія на обрЂзаніє господнє. На приклад дЂтєм xристіаньским. У тій же книжці, арк. 13 зв. — 14.


З ламенту над Василієм Великим. У тій же книжці, арк. 15 — 15 зв.


На святыя Θеофанія, альбо богоявленіа. У тій же книжці, арк. 16 — 18 зв


До чительника. У тій же книжці, арк. 18 зв.

Усі ці вірші подаються за першодруком, ДБЛ, ДПБ РРФСР, I.8.12.


На Златоустаго толкованіє посланій Павла, апостола. У кн.: Іже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінаграда патріархи вселенскаго бесЂды на 14 посланій святого апостола Павла... К., друкарня Києво-Печерської лаври, 1623 (див.: Ундольский, М., 1871, № 258; Каратаев. Спб., 1883, № 284; Свенціцький, Жовква, 1908, № 469; Титов, Киев, 1916, с. 113 — 129; Тітов, К., 1924, с. 52 — 85; Петров, Бирюк, Золотарь, Киев, 1958, № 85; Горфункель, Л., 1970, № 57).

Подається за першодруком, ДІБ УРСР, № 392995, арк. 15 ненум.


На Павла, божественнаго апостола. У кн.: Іже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго архієпископа Константінаграда патріархи вселенскаго бесЂды на 14 посланій святого апостола Павла... К., 1623 (див. попередню примітку).

Подається за першодруком, той самий примірник, арк. 17 ненум. зв.




















Див. також:

Різдвяні вірші Памви Беринди. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).

Памво БЕРИНДА [Про рід Копистенських] Переклав В. Шевчук.


Енциклопедія «Українська мова». БЕРИНДА Памво.

БЕРИНДА Павло. Філософська думка в Україні. Біобібліографічний словник












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.