Попередня     Головна     Наступна






Софроній Почаський



ΕΥΧΑΡΙΣΤΗΡΙΟΝ, албо Вдячность ясне превелебнЂйшому в ХристЂ єго милости господину отцу кир Петру МогилЂ, воєводичу земль Молдавских, великому архимандрітови святои великои лавры чудотворнои Печерскои Кіевскои, вЂры православнои в Церкви святои въсточнои промоторови побожному и несмертелнои славы годному оборонци

од спудеов гимназіум єго милости з школы реторіки, за гойныи добродЂйства, собЂ и Церкви православной, в фундованю школ показаныи. При вЂншованю свят хвалебных Въскресенія Христова, спасителя міру, повинне а упрейме отданая.


В друкарни того ж монастира Печерского Кієвского року 1632, мЂсяца марта, 29 дня.




Стемма ясневельможных Могилов




О орле, то ж высоко наддер вылЂтаєш,

Гды на герб цных Могилов короны вкладаєш,

Не только того свЂта знак владзы монархов,

Але теж и духовных оздобу екзархов.

Позволяю (бо-сь годен), продкуй в том клейнотЂ,

Пристоить, абы-сь служил их так свЂтлой цнотЂ.

ВЂм, же-сь нЂгды-сь срогіи звыкл громы носити,

Тепер срогость в ласкавость час юж отмЂнити.

Орле, пильнуй презацных Могилов короны,

Бо тот знак всей Церкви єст знаком обороны.


ПревелебнЂйшій милостивый господине отче,

пастыру, патроне и фундаторе наш!


Кроль вафаленській, ясне вельможный милостивый отче, в звычаю был положил часов певных свЂчу запаленую подданым своим высылати на знак того, абы горячость милости своєи ку оным выконтерфетовати могл. Кролевая наук Мінерва православно-каθоличеськая, превелебный патроне, до того часу барзо неплодная (для великих навальностей и штурмов от выродков съборнои Церкви, матки нашеи), уродивши за ласкою и промыслом Божіим не малоє гроно в провославной науцЂ православных сынов, которыи под намет твоєи щодробливости, под плащ твоєго стараня, под упреймость твоєи ку науком зычливости зобравшися, що бы за симвоилин 1 своєє ку тобЂ прихильности выставить мЂли, не вЂдають. Зышло бы ся в правдЂ, яко пану, злото, але-сь ты з злотом посполу себе оной отдал. О неслыханои в Россіи щодробливости! Зышло бы ся, яко од кролевои, дорогоє камЂннє, але-сь ты каменем неошацованым в цнотах и побожности будучи, за камЂньє дорогоє сынов онои собЂ розумЂєш, твердиш и голосиш. А сам (усты всЂх людей в баченє и розум не убогих) тым будучи, чим єст золото межи крушцами, чим діамент межи камЂньєм коханков наук з милости ку Церкви, матцє своєи, за таких же дръжиш быти. Которую-то Церковь православную, земное небо, як нЂколись Атлас тон уранон ипобексато 2 двигати и посилковати рачиш.



1 Символи (грєцьк.). — Упор.

2 Атлас небо на себе взяв (грєцьк.). — Упор.



О заисте золотом єст-єсь, гды золотом погоржаєш, а православно-каθоличеськую науку любиш. Єст-єсь и діаментом, гды перешкоды и клопоты за школы терпливе зносиш. Єст-єсь и сил Атлянтовых, гды в так тяжких трудах и працах уставати не хочеш. А поневаж станула оной перед очи слава презацнои фамиліи ясневельможных Могилов, которая з дЂдичных двох столиць, Молдавськои и Волоськои, линЂю свою ведет, и марсовых твоих праць, которых-єсь напротив оттоманським цербером подыймовал и добровольноє згорженє свЂта которого под ноги подославши, за Богом-єсь ся Христом удал, а при той зась сла†обок станул гуфець ушикованый, оная люд [сь] кость, побожность, оныи твои цноты, оная до намнЂйшого склонность, згола на здумЂваньє МинервЂ. Умыслила прето, вельможный наш добродЂю, гору тобЂ выставити. Гору, мовлю, Парнассу и Геликону, на которых абы ся весь свЂт малый могл твоєи славы и тєлесным и душевным оком, дочитати. Не дивуйся, пристоить так зацной сла†на горЂ вдячности, от нас поставленой, быти. Бо слава, высоко лЂтаючи, высоко сЂдаєт. Пристоить так зацной сла†на горЂ. Бо маєт гуфцы, которыи для показаня гойных Церкви Божой добродЂйств добывають. Пристоить так зацной сла†на горЂ, абовЂм так знаменитыи и немаль врожоныи тобЂ поступки на гору небесную въпроважати побожных людій звыкли. Пристоить заисте, гды за вступеньєм солнца в знаки пулъночныи свЂт земный з зимы ся смЂєт, горы квЂтками одЂваєт и, взрок утЂшаючи, фарбуєт, а звлаща, гды солнце предвЂчноє з-под земных краєв выникнувши, душу знову на гору спасенія подносить. Отвори ж, вельможный патроне, ворота зычливости твоєи той горЂ, которыи ся кождому отвором ставили. Отвори, ач подлой и невысменитой, єднак же правдивои и не облудной, поневаж правда и щирость хоч в наубожших великои завше у тебе поваги єст.


Найменшій з братіи общежительнои монастыря Печерського, превелебности твоєи в духу сын и послушник Софроній Почаській, гимнастес кіновата монах печерській, реторики професор.








Сцептра тот зоставуєт, шарлат и короны,

Кого Бог взываєт до свои обороны.

Щастливый-сь, пречестнЂйший о архимандріто,

Которому познаньє Бога єст открыто!

Зверхность, слава, оздоба — то все по[д] ногою,

ВЂра, милость до Бога — то над головою.










Геликон, то єст Сад умЂєтности первый,
осьм кореній вызволеных наук в собЂ маючій, през пречестнЂйшого его милости господина отца кир Петра Могилу в Россіи ново фундованый



Вдячность

Геликон, жродло наук, вдячность посылаєт,

Твоєи, отче, святыни, бо в ней мЂстце маєт.




Геликон

Старых гордость поганов весь свЂт наполнила

Скоро только их глупство мудрость заслонила,

Бо гды наук початок з Гиппокріну маєт,

Юж Пегаза аж назбыть з Кадмом выславляєт.

Чему ж барзЂй не нам честь тая тепер служить,

Котрым власность правдивых наук первЂй плужить?

Кто не свЂдом, иж мудрость з Едема Сіону

Подана єст, а то фальш, же бы з Геликону?

А нам зась от Сіона закон, мудрость, вЂру

Даровано, за тым теж и славы над мЂру.

Приступи, Геликоне, дай честь, познай пана,

Опустивши жолнЂрство, привитай гетьмана,

Наклони верх з-под неба до земного долу,

ЗвЂтяжцу там поткаєш з в’язнями посполу.

В особЂ твоєи свЂтлой, отче велебнЂйшій,

Витаю кроля, вижу триумф презацнЂйшій.

Юж Геликонид з Фебом роскошным ховати

Не позволю и пЂсней вдячных им спЂвати.

То твоєи превелебной все служить особЂ,

Высокоє в высокой им’я єст оздобЂ.


Стефан Стрибыль





Корень умЂєтности першій


Грамматіка

Учить слов и мовы


Розумному под небом где мЂстце звЂряти

Позволено, там можеш то латво познати,

Якого бы пожитку была и похвалы

Слов складанья наука, през час так немалый.

Хто бы вЂдал, як звано киты вод глубоких,

На повЂтру и землЂ мешканцов широких?

Єще людєм и над тых потребна єст мова:

Хто не глупый, заж не тот, що не мовить слова?

Не дивуйся, бо негдысь до згоды призваный

То ж побЂдил сын з Маи, под Ксанфом спытаный.

И я теды, спытавши, если не по мови

Знать ретора, по ту дам глупство ослови.

Тот корень в твоєм садЂ, отче пречестнЂйшій,

Заквитнет з Геликоном над солнце яснЂйшій,

Кгды в Россіи потомок славных роксолянов

В науках поровнаєт премудрых поганов.

Тылько абы звитязца пекельного смока

Заховал вцале вЂру правую з востока.

А где солнцу єст мЂстце, того ж дознаваєт,

Твоє им’я, кгды мЂстце в грамматице маєт.


Григорій Трипольській







Корень умЂєтности вторый


Реторика

Учить слов и вымовы


Кды бы в земли Єгипськой не Ниловы воды,

Завше бы без пожитку были огороды.

Нил в ЄгиптЂ хлЂб множить, з Нилу весь достаток,

Питьє, покарм и пришлых пожитков задаток.

Лечь пад мЂру гды берег вода превышшаєт,

Юж в том року жизности земля не пущаєт.

Альбо мнЂй, нЂж потреба, гды воды приносить,

МнЂй теж и того лЂта травы косар косить.

Красомовство заисте того ж подобенства

Было негдысь у старых, бо кды набоженства

Учить, там урожай цнот приносить обфитый,

Гды зась впротив — упадок души знаменитый.

МЂрность — реч дорогая, кто ся в ней кохаєт,

Над весельє больш в житю ничого не знаєт.

ПречестнЂйшій наш отче, Прометеом званый,

Оттоль будеш в Россіи запомЂркованый.

Нурт рЂки красомовства, юж початок Нилу

Будет знати поета, бо от тебе силу

Нил принял седможродлых юж наук высоких,

Юж потечет до границь Россіи широких.

Реторика звитязцу з триумфом витаєт,

Але впрод на патрона пильно поглядаєт,

При нем триумфальный день будет опЂвати,

Фундатора теж в вЂчной сла†фундовати.


Александер Олекшич







Корень умЂєтности третій


Діалектика

Учить розумного в речах познаваня


Межи штучным фальшивых розмов ошуканєм

А щирым от неправды правды розезнаньєм

Тая даєт наука способ досвЂдченья,

Ту ж вЂдомость приносить скрытого створенья.

За тым розум субтельный бЂглость в каждой речи,

Як, ростропне мовячи, здрады ся стеречи.

Так, як бы ово солнце, гды мглу розганяєт,

ДожчЂ, громы, темности, а день роз’ясняєт.

Над то вкротце доводом кого поконати

Латво можеш и мудро філософовати.

Терньєм острым тот корень зовет Стагирита,

Карнеадес им’я му дал морського кита.

Нєх же квитнет тот корень в твоєм ГеликонЂ,

Пречестный наш отче, ку вЂрных оборонЂ,

Бы снать в церкви Сіонськой овоц єго цвЂту

Юж освЂдчил Христово, з мертвых встанє свЂту.

Нєх взрок терньє мудрости тепер колет смутных

Базилишков унЂтських, аспідов окрутных.

Оттоль слава Могилом вЂчная повстанет

И лилЂя высоких цнот их не ув’янет.


Самуель Мужиловській







Корень умЂєтности четвертый


Аріфметіка

Учить личбы


Єст мЂстце на высоком землЂ положеню,

Труднои працы назбыть людєм в прохоженю,

Оказалоє мЂстце, и верх знаменитый,

Леч гостинець и пребытю барзо неужитый.

На верху том пресличном пальма вырастаєт,

А на палмЂ зась цнота гнЂздо своє маєт.

Им’я мЂстцу Час Долгій і многіи лЂта,

До зличенья трудныи от початку свЂта,

Але скоро рахунок з науки приступить,

Праца, трудность з стараньєм заразом уступить,

Бо унціи познаєш, зличиш міріады,

ЛатвЂй, нЂжли Геркулес переплов Цикляды,

Пропорціи досвЂдчиш межи поровнанєм

Дня з ночю а правдивым свят отправованєм.

О як дивный тот способ и барзо хвалебный!

Фундаторе цных наук, отче превелебный!

Подал-єсь нам в Россіи знати в часах мЂру,

В чом покажем отступным фальш их и невЂру.

Твоєй от нас честности, поки часу станет,

Вдячность з наук поданья нигды не устаєт.


Андрей Черхавській







Корень умЂєтности п’ятый


Музика

Учить спЂваня


Хох то негдысь строфовал философ убогій

Діогенес музиков, гды, цноты дороги

Занедбавши, на лютнях кант модеровали

И стройне в обычаях нестройных спЂвали,

НЂгды єднак в том вины наука не маєт,

Кгды учачій науцЂ сам не подлегаєт.

Музика — цвЂт веселья, корень пЂсній значных,

Музыка — сад утЂхи, жродло мыслій вдячных.

Орфеова спЂваня лЂсы, рЂки, скалы,

ЗдумЂвшися, слухали, и Евріп несталый,

Ту ж втропы шол звЂр дикій, птаков и рыб много,

Вдячностю потягненый голосу такого.

Але слушнЂй заисте правда потребуєт

СпЂваня, гды науки до себе керуєт.

Показал то церковный филяр барзо ясный,

Всей Сирієй оздоба, Дамаскин прекрасный,

Бо день Пасхи и въстаня от мертвых спЂваєт,

Воскресшаго всЂм Христа ясно освЂдчаєт,

Христов триумф весолый и тот день хвалебный

В гимнах вдячных целебруй, отче превелебный.


Василій Климович







Корень умЂєтности шестый


Геометрія

Учить землЂ розмЂреня


Ксенофанес, значнЂйшій з філософов давных,

Обыватель з Греціи Коліофонов славных,

Архетипом нЂякимъсь Бога называти,

Без початку и конца казал признавати.

Змылил єднак тот мудрець, бо розум в поганськой

Єще ховал темности и владзи шатанськой.

Геометра, в познаню правдивом о Богу

Юж будучи, такую дасть пересторогу:

Бог не єст фігуральный, але круглость свЂту

Припишет, личбу дневи а одмЂнность лЂту.

Кто хочет землю, небо и всЂ елемента

Познати, геометрес подасть документа:

На шестьдесят всю землю частій розмЂряєт,

Архімедес на сферы небо роздЂляєт.

Леч найвышшый вымЂрник з-под землЂ выходить

И в’язнєв своих мнозство з собою приводить.

Тот, котрый п’ядю небо мЂрить, добротливый,

Нєх в науках даруєт початок щасливый.

Твоєй зась, отче, сла†конець тот готуєт,

В котором своих вЂрных до неба пріймуєт.


Василій Каменицькій







Корень умЂєтности седмый


Астрономія

Учить бЂгов небесных


Где ясный палац Фебов, розный в будованю,

В положеню высокій, сличный в маліованю,

Где свЂтлый лихтар в небЂ, з седми лямп зложоный,

От всЂх сторон крыштальом моцне обточоный,

Где єст мЂстце планетом и звЂздам грунтовным,

Отколь свЂтлость променем спадаєт кляровным,

Там мысль тая наука людськую заносить,

През що скрытых познане натур до нас вносить,

Астролюг бЂг солнечный в ЗодіацЂ знаєт.

И през то в речах пришлых скуток освЂдчаєт.

ДовтЂп людській прикрую подыймуєт працу,

Аби могл свЂдом быти горнєго палацу.

В науцє зась кто добре звЂздарськой цвичоный,

Не барзо в том познаню будет утружоный.

Щаслившій єст над иных, могу речи смЂле,

Астроном, бо он першій познал Бога в тЂлє,

Тому ж мирру з кадилом нєх вЂщкове носять,

Не Рождество, леч з мертвых въстанє юж голосять.

В якой сла†арабов астроном зоставил,

Такую-сь, честный отче, юж Россіи справил.


Михаил Полубенській







Корень и верх всЂх наук и умЂєтностій


Θеологія

Учить бозських речій


Где учинил границу Геркулес он сильный

Праць своих богатырських, там теж гішпан пильный

Мармуровый поставил столп, где з оцеаном

Выспа мЂстце подаєт дЂльным гадитаном,

Тоє мЂстце початком всЂх вод єст глубоких,

З него плынуть всЂ рЂки до краєв широких,

Оттоль берет отцеан назвиськ своих розность,

Оттоль вода пріймуєт в плытью своєм можность,

Бо гды море всю землю в около обходить

А конець до початку незначне приводить,

Оцеаном зоветься, гды зась впосред свЂта

Идет, розне єго теж зовет аравіта.

Тых же праць неужитых столпом превысоким,

Любо теж оцеаном именуй глубоким

Небесную науку, мудрости початок,

ВсЂх наук жродло Бозьких, а свЂтських остаток.

ЗвЂтяжцею Цекропов кто хочет зостати

А в цвиченью цных наук сам не уставати,

За быстрым злоторогим кто єленем гонить

И з наук в свой пожиток дорогій час клонить.

Єст граница праць твердых бозькая наука,

Узычаєт учоным, гды в бЂгу, мунштука.

Єст колюмна и конець праць Алкменидовых,

Бо вЂм мнозство приносить добр Ляомедоновых,

Оцеан медоточный мудрость безських речій,

Слабый розум поняти що может чловечій,

З того моря выходять слодких наук рЂки,

РЂки а вод обфитость дають во всЂ вЂки.

Θеолог оцеаном нєх ся называєт,

Бо тот наук, а ов зась всЂх вод жродло маєт.

Але не допустил-єсь, отче велебнЂйшій,

Абы кресом праць долгих был столп он давнЂйшій,

Укопал-єсь колюмну от зимнои зоны,

При берегах ДнЂпровых под седмитріоны,

Где задержиш мешканцов россійських в шуканью

Цных наук и в далеком юж пелгримованю.

Дал бы то Бог, гды бы-сьмы чужих криволіогов

Понехавши, слухали своих θеоліогов

А впрод в церкви славили Христа з Дамаскином,

Духа з отцем хвалили из предвЂчным сыном.


Мартин Сурин





Вдячность


Що сын матцЂ повинен вельце укоханый,

Що слуга пану, в єго ласцє выхованый,

Що теж пастыр, овчарни чулый, неоспалый,

О повЂренном собЂ стадЂ завше дбалый,

То-сь учинил сын Церкви, отче пречестнЂйшій,

То-сь справил слуга Богу, и єст-єсь вЂрнЂйшій,

То-сь теж лаврЂ выконал пастырства твоєго,

В превротности не пасеш гды стада своєго.

Церков — матка сынови, иж єи прагненьє

През мудрость утулил-єсь, подасть выживенє,

Пан теж слузЂ, Бог-творець, за вЂрность в подданствЂ

Нагородить, по смерти, в безконечном панствЂ,

Мы зась, овцы, пастыру духовный добыток

Пренесемо з овчарни наук на пожиток.

З добрых отцев доброє потомство ся родить,

За цнотливым цнотливый слуга паном ходить,

Пастыр теж неоспалый доброть овець знаєт,

Злыи зась преч з овчарнЂ завше выкидаєт.

Отцем, паном, пастыром завше нашим будеш,

Єсли нас в твоєй ласцє нЂгды не забудеш.


Філипп Миклашевській






В пресвятой Троици єдиносильному и єдиночестному Богу честь, поклон, слава, вдячность навЂки


Поганськоє, о Боже, глупство юж устало,

Котороє Іовища Богом называло,

Юж щезло и поетов шаленство учоных,

Бо єст у всЂх Бог єдин вмЂсто незличоных.

Прето з нашим падаєм подлым Геликоном

Перед страшным твоєи вельможности θроном

А єдного в трєх лицєх знаєм тебе, пана,

Єдна Богу єдному честь будет отдана.

Только просим, справ сердца горячость в патронЂ,

Абы в новом загрЂвал квЂтки ГеликонЂ.


Іоанн Заруцькій









Єсли члонка своєго не жаловал в бою

Тот сильный римській рицер, що, речеш, покою

Як боронил отчизни Сцеволя безпечный,

З которого повстал род Могилов сердечный.

Знак заисте потомка, по том гды все тЂло,

Не только руку, жарет наш Сцевола смЂло.












Парнасе,
альбо Сад умЂєтности вторый

Стараньєм и коштом ясне превелебнЂйшого въ ХристЂ єго милости господина отца кир Петра Могилы, архимандріта кієвського, воєводича земль Молдавських, под час весны особливою ку народови россійському ласки Божеи десять лЂтораслій наук вызволеных юж з себе выпущаєт.



Вдячность


Двоверхій Парнассе, поднеси до неба

Им’я славных Могілов, вдячности потреба.




Парнасе


По смутку завше радость втропы наступуєт,

По темностях зась свЂтлость ту ж ся показуєт,

По сухом лЂтЂ осЂнь, за тою теж ходить

Зима и час троскливый з собою приводить,

За фрасунком весельє завше поступуєт,

По зимЂ часов прикрых весну Бог даруєт.

Юж весна утЂх новых, веселя нового

Крыница а пожар зась фрасунку старого.

З’явилося Гиблейських юж вод струменистых

Жродло пЂсній, з Парнассу, от каналов чистых,

При том теж з поль Актейських Зефіры повстають,

Пристьє весны весолым вЂтром освЂдчають,

Впрод єднак в твоєм садЂ справять охолоду,

ЛЂторосли поднесуть и дадуть погоду,

Фундаторе побожный, цных наук патроне,

ВсЂх утЂхо учоных, всЂх муз Цитероне!

Твой Парнасе лЂторасли вдячныи выдаєт

И запахов роскошных вонность выпущаєт,

А им свой верх до неба он вышей подносить,

Тым яснЂй твой хвалебный стан свЂту голосить.


Василій Сущанській-Проскура





ЛЂторосль наук первая, Клио, то єст Цвиченє в читаню гисторій


Давных вЂков отмЂнный час трудне завитый

Будет мЂти, кто хочет дость латво открыты,

Скоро только з гісторій науки набудет,

В тот же час глупства в речах заразом позбудет,


Познаєт дЂльность славных россійських гетьманов,

ВЂдомости доступить в житю можных панов,

Європу тот, Азію з Афрікою змЂрить,

Котрій розум в широких гісторіах ширить,


Леч гды з землЂ обернет свою мысль до Бога,

З гісторій єст простая до неба дорога.

Дай покой, Клио, прошлым в дЂльности поганом,

Христов живот описуй, иди юж за Паном.


Филон Ильковськїй






ЛЂторосль наук вторая, Мельпомене, то єст Цвиченє в писаню вЂршов смутных и жалобных


Час, Музо, жалость вЂршов смутных отмЂнити,

Час з ляменту весельє юж теж учинити.

Мельпомене, зостав юж срогіи жалобы,

Не псуй плачем дня того свЂтлои оздобы.


Гипполіта сталого Цекропом отдавши

И єго несмертельных похвал занехавши,

Отдавай честь звЂтязци, славу, годность, вЂру,

Нехай єго шириться можность до Єпиру.


При небесном земного не забывай вожа,

В Христовой овчарни дость пильного строжа,

А хвалячи, дивуйся, як єст опочистый,

Петр в звЂтязтвЂ, а в житю, як бы кришталь, чистый.


Стефан Кольчицькій






ЛЂторосль наук третяя

Уранія, то єст Цвиченє в бЂглости звЂздарськой


Ту юж Атляс, о Музо, перестань зстарЂлым

Прешлым байком вЂрити, внимай сердцем смЂлым,

Юж не кроль мавританській сферы модеруєт,

Леч найвышшій монарха сам небом керуєт,


Гды затьмил в двох планетах ясность всего свЂта

И не дал розезнати от осени лЂта,

Тот правдивый астроном з-под землЂ выводить

ЗвЂзды душ святых отцев, сам до неба входить.


Але наш дужій Атляс тяжар дость немалый,

Небо носить земноє, в працах неусталый.

О як слушне, пречестный отче, в такой силЂ

Небо, Церков двигаєш в небезпечной хвилЂ!


Максім Кресловській






ЛЂторосль наук четвертая, Каллиопе,

то єст Цвиченє в писаню высоких и поважных речій


Каллиопе, звитяжцов преславных похвало,

Умолкни, що ся пред тым за поган ставало,

Не выноси Альциду з Ахиллесом дЂльным,

Не залецай Гектора з Енеашем сильным.


Ото маєш рицера моцій неслыханых,

ЗвЂтяжцу над Еребом сил непоровнаных,

Єсли для справ высоких до пекла дорогу

Етеови змыслила, признай то все Богу.


По нем теж задивуйся, иж не только старый

ВЂк множил богатырев, леч и наш несталый —

Поровнаєт рыцеров наш Могила давных,

Бо звЂтяжца таємных єст весполь и явных.


Θеодор Сусло






ЛЂторосль наук п’ятая, Полимніа,

то єст Цвиченє в быстрой пам’яти многих речій


Пам’ять, Музо, приводиш на пляц залеценья,

Пам’ять, скарб непребраный сличного мовеня,

Где слава Цинеова, котрый всЂх римлянов

Имена мЂл в пам’яти и розность их станов.


Θемистоклес валечный добре пам’ятаєт,

Гды отчизны здоров’є над все прекладаєт.

Гортенсіа и Кира припомнЂнєм гойным,

Полимніа, выславуй, з уклоном пристойным.


Але, ражу мармуром роспам’ятыванья

Терпеніа Христова будь, из мертвых встанья.

Зостав, Музо, похвалу на мЂстцу высоком,

Где Бог стал звЂтяжцею над пекельным смоком.


Василій Чудновець






ЛЂторосль наук шостая, Θалиа,

то єст Цвиченє в писаню вЂршов весолых


СвЂтлый промень солнечный всЂх увеселяєт,

Гды на землю бляск ясный з Олимпу спущаєт,

Тогды стада в широких полях дознавають

Обфитои радости и утЂху мають.


А пастушок убогій, под листьєм буковым,

Простых пЂсній складаєт ритм, в тЂню здоровым,

Аркадській быдлята надставляють уха,

Гды спЂваєт, он зась дмет, поки стаєт духа.


Що ж за радость нам в сей день з солнцем завитала

А з солнцем справедливым з неба восіяла?

О заисте веселя маєм заживати,

Поки солнце, Христос, свЂт нам будет спущати.


Василій Устрицькій






ЛЂторосль наук седмая, Евтерпе,

то єст Цвиченє в спЂваню


ПовЂж, Музо, для чого Измар Орфеови

Дивовался и Парнас скалистый Фебови?

Чили, же он пекельных свЂдом был палацов,

Ов зась з крвавых отходил звЂтяжцею пляцов?


Не то. Леч иншую снать моць обадва мЂли,

З которою до значных похвал приходили.

Орфеово спЂванє рЂки, лЂсы, боры

ТЂшило, Фебово теж роз’ясняло горы.


Тут здумЂйся, Парнассе з Родопом высоким,

Бо вездє полно пЂсній под небом широким.

Єсли ж за кант весьолый горы людей чтили,

СлушнЂй бы-сь мы нам радость даную святили.


Георгій Негребецькій






ЛЂторосль наук осьмая, Терпсихоре,

то єст Цвиченє в спЂваню инструментальном


Що за скуток спЂваня в тот час показуєт

Терпсихорє, гды лютню для пЂсній пріймуєт,

Слодкомысльных, весьолых и наддер утЂшных,

Юж там забав дознаєш и годин поспЂшных,


Где Музы на цитарах струны напинають,

ЗемлЂ, неба и свЂта початок спЂвають,

Вода, огонь, повЂтрє, отколь вихры, громы,

Солнце, мЂсяць и где суть пекельныи домы.


Завитайте юж до нас на триумф весьоло

Вы, о Музы, з Парнассу пресвЂтлоє коло!

Тут мелодій, тут канту, пЂсней тут потреба,

Бо сам Пан триумфуєт, котрый зступил з неба.


Євтихій Соболь






ЛЂторосль наук дев’ятая, Ерато,

альбо Цвиченє в спЂваню умильном


Єсли от злых до добрых речи преносити

Звыкли люде, не треба злого коренити,

Теды паф опустивши, Музо, и цитеру,

При пекельном зостав то, Ерато, кацеру.


До небесных, о Музо, прибирайся тронов,

Там скоштуєш, що за смак вышних Геликонов.

Юж хоры выступують з умильным спЂванєм.

Допоможи аггелов сличным выкрыканєм.


Єсли з доброго стался злым человЂк першій,

Вторый все то отмЂнил, діавола стерши,

Теды з наук поганських латво учинити

Христіаном Христову и за свою мЂти.


Стефан Трипольській






ЛЂторосль, цвЂт и оздоба

всЂх наук и умЂєтностій Аполло


Справцо плянет пресвЂтлых, кролю звЂзд вшеляких,

Вдячных годин отмЂно, часов не єднаких,

Фебе, давцьо свЂтлости, всего свЂта око,

Котрого взрок всю землю займуєт широко,


Спусти на наш хоризонт скуток твоєи моцы,

Бы не усхли от зимы новыи овоцы,

Завитай до Печерських садов цнотородных

И до краєв Россійських, в науку голодных,


Там впрод звальчиш Питона, Цикліопы зголдуєш

А на приЂзд Минер†мЂстце приготуєш,

Єст Геликон, суть Музы в Парнасськом покою,

Зараз зачнуть весьолый кант писний с тобою,


Только славы в звЂтяжст†першом уступити,

И пляцу похвал Богу треба допустити.

Цитра єднак з лютнею при тобЂ зостанет.

И в науках твой гонор нЂгды не устанет.


Єще пам’ять вдячности гды при тобЂ будет,

Меценас теж аθлетов твоих не забудет.

Що кролевич Тебанській злотым влосом справил,

То ж ты, Фебе, патроном, бо-сь ся для них вславил.






Вдячность


Артаксерксес, в Персіи кроль негдысь богатый

Обфитои земли в злото, в пурпуру, в шарлаты,

Кгды звычаєм кролевським замки свого панства

НавЂжал, в тот час вЂры дознал от подданства,

Бо єдны перла з коштом неощацованым

Несли пану [в] подарок, з скарбу дарованым,

Хрисолісы, смарагды, ясписы, шафЂры,

Діаменты, коралЂ несли там без мЂры.

Леч єден наубожшый с подданных а сталый

В сердцу, принес до кроля подарочок малый —

На долонях обудвух воды барзо мало,

Бо му злота, сафЂров згола не ставало.

Кроль єднак (дивная реч) принял барзе вдячне

И убогій подарок нагородил значне,

Кгды му конов зе злота внет росказал дати,

Абы воды другій раз мЂл в чом даровати.

Того ж и мы прикладом, ач в злото убоги,

Повинности єднак же не хибим дороги —

Воды мало приносим з жродел Геликоньських,

Воды он знак давнЂйшій, воды копыт конських.

Фундаторе и отче, нам превелебнЂйшій,

При той водЂ зостаєт человЂк свЂтлЂйшій —

Як теды Язон греков богатил през воду,

Так мудрость дасть Могилом в сла†охолоду.





Пречистой и преблагословенной дЂвЂ Маріи,

матери въскресшаго спасителя нашего Іисуса Христа,

хвала, годность и поклон вдячности навЂки


Пресличная кролевно, райських садов цвЂте,

ВыборнЂйшій клейноте з людій на том свЂтє!

Мы з своєго Парнассу преч Феба з сестрами

Выгнавши, а в нем, просим, рач мешкати з нами.

За патронку всЂх наук тебе признаваєм,

Мы Палляды-богини оттоль юж не знаєм,

Але вЂрим, же-сь з бозькой мудрости нам дана,

От пророков пред вЂки свЂту обецана.

Прето, наук патронко, в ласцЂ теж ховати

Того рач, хто науки будет фундовати.


Трофим Онушкевич






Зоилеви невдячному вдячность


Не шарпай, злый Зоиле, псЂм зубом таємне

Ни в чом славы людськои, бо на то ж взаємне,

Єсли трафиш, дознаєш, иж камень скалистый

Зубы крушить, и псуєт гвоздь ногу сталистый.

Кто на мЂстцу высоком, пес тому не шкодить,

А где острый гостинець, там нихт не доходить.

Опочистый єст Олимп славы цных Могилов,

Не боиться шарпанья зубатых Зоилов.

Цвичоных людей гвоздьєм острым обточоный,

Не шарпай єго славы, бы-сь наддер учоный.


Іеремія Войсяцькій










ПРИМІТКИ


Софроній Почаський


Софроній (світське ім’я — Стефан) Почаський — православний чернець, сподвижник Петра Могили. Роки народження і смерті не відомі. В 20-х роках XVII ст. вчився в школі Київського братства і, здається, за кордоном. У 1631 і 1632 рр. учитель лаврської могилянської школи у Києві, згодом учитель і ректор Києво-Могилянської колегії й ігумен київського Братського монастиря. У 1642 р. ігумен Трьохсвятительського монастиря в Яссах, де заснував академію. Автор декламації «Євхаристиріон, албо Вдячность... Петру МогилЂ... од спудеов гимназіум єго милости з школи риторики..»



ΕΥΧΑΡΣΤΗΡΙΟΝ, албо Вдячность ясне превелебнЂйшому в ХристЂ єго милости господину отцу кир Петру МогилЂ, воєводичу земль Молдавских, великому архимандрітови святои великои лавры чудотворной Печерскои Кієвскои, вЂры православнои в церкви святои въсточной промоторови побожному и несмертелнои славы годному оборонци од спудеов гимназіум єго милости з школы реторіки, за гойныи добродЂйства, собЂ и церкви православной, в фундованю школ показаны. При вЂншованю свят хвалебных въскресенія Христова, спасителя миру, повинне а упрейме отданая. В друкарни того ж монастира Печерського Кієвского, року 1632, мЂсяца марта, 29 дня. — Київ: Друкарня лаври, 1632. — 36 с. (Запаско, Ісаєвич — № 228.)

Публікації: Голубев С. Т. История Киевской духовной академии (период домогилянский). — К., 1886. — С. 46 — 64, 65 — 72. — Приложения. — VIII. — С. 46 — 49; Титов, 1916. — Приложения. — С. 291 — 305; Тітов, 1924. — С. 291 — 305.

Подається за першодруком (примірники ЦНБ, ДПБ, БАН. Примірник ДПБ — 37.19.1).















Див. також:

Софроній ПОЧАСЬКИЙ. ΕΥΧΑΡΙΣΤΗΡΙΟΝ. Українська література XVII ст.

СОФРОНІЙ ПОЧАСЬКИЙ. Українські гуманісти епохи Відродження.

Евхарістіріон. Хрестоматія давньої української літератури О.Білецького.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.