[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 248-258.]

Попередня     Головна     Наступна





БУНДУР Марко (р. н. невід. — 15.III 1651, Київ) — укр. переписувач літопису. Був ченцем Києво-Микільського монастиря. У 1651 переписав Волинське літописне зведення кін. 13 — поч. 14 ст., за складом близьке до Іпатіївського літопису. Ймовірний автор написаних укр. книжною мовою коментарів на полях, в яких дається оцінка викладених у літописі подій. Ці емоційно наснажені коментарі — пам’ятка укр. л-ри і сусп.-політ. думки серед. 17 ст. Список Б. зберігається у Б-ці АН СРСР (Ленінград), скопійований з нього Єрмолаєвський (за прізвищем власника — рос. збирача рукописів, художника і археолога О. І. Єрмолаєва) літопис — у Публічній б-ці ім. М. Є. Салтикова-Щедріна у Ленінграді.

Я. Д. Ісаєвич.


БУНІН Іван Олексійович [10 (22).X 1870, Воронеж — 8.XI 1953, Париж] — рос. письменник, почесний академік Рос. АН з 1909. Ранні оповідання пройняті демократичними й реалістичними тенденціями (зб. «На край світу», 1897). В поемі «Листопад» (1900) та віршах однойм. збірки 1901 виступав як продовжувач рос. поетич. класики, насамперед О. Пушкіна. Для прози й поезії 1897 — 1902 характерні пошуки нових засобів худож. вираження та деякі елементи поетики імпресіонізму (оповідання «Антоновські яблука», 1900; «Сосни», 1901). Соціально-політ. піднесення напередодні та під час революції 1905 — 07 відбилося в оповіданнях «Сни», «Золоте дно» (обидва — 1903) та ряді віршів. У повістях «Село» (1910), «Суходіл» (1912), циклі «селянських оповідань» («Захар Воробйов», «Нічна розмова», «Погана трава», 1911 — 13) суворо реалістично відображено гострі соціальні суперечності в житті дореволюц. рос. села. Худож. довершеністю відзначаються оповідання «Брати» (1914), «Пан з Сан-Франціско» (1915), «Стара» (1916), «Вузлуваті вуха» (1917), «Сни Чанга» (1919), в яких Б. засуджував бурж. цивілізацію, показував разючі соціальні контрасти капіталістич. світу.

Не прийняв Великої Жовтневої соціалістичної революції. В 1920 емігрував до Франції. Відірваність від батьківщини звузила діапазон його творчості. Провідними у Б. стають «вічні теми» кохання і смерті, краси природи, поетизація життя дореволюц. Росії. В еміграції написав роман «Життя Арсеньєва» (1930 — 33, 1937), повість «Митькове кохання» (1924), цикли оповідань та ліричних мініатюр «Боже древо» (1931), «Темні алеї» (1943), «Спогади» (1950), «Навесні в Іудеї» (1953) тощо. Переклав «Пісню про Гайавату» Г. Лонгфелло, драматичні поеми Дж. Байрона та ін.

При всій суперечливості творчість Б є визначним явищем в історії рос. критичного реалізму. Позначена глибоким психологізмом, пластичністю образів, худож. лаконізмом і довершеністю стилю, вона вплинула на розвиток рос. дореволюц., а також рад. прози, зокрема української. Деякий час жив на Україні (1887 — 89 — в Харкові, 1890 — 94 — в Полтаві, 1898 — 1901, 1918 — 20 — в Одесі), бував у Києві. Худож. спадщина Б. має багаті й різноманітні творчі зв’язки з укр. культурою й л-рою. Б. добре знав усну поетичну творчість укр. народу. Вплив укр. фольклору помітний на його оповіданнях («На край світу», «Лірник Родіон») та багатьох віршах («Мушкет», «Вже підсихає хміль на тині» та ін.). Любив поезію Т. Шевченка, якого називав абсолютно геніальним поетом. Навесні 1890 відвідав його могилу в Каневі. Враження від цієї подорожі описав у нарисі «На „Чайці“» («Козацьким шляхом») (1896). Опубл. ст. «Пам’яті Т. Г. Шевченка» (1891). Б. належать переклади віршів Т. Шевченка «Закувала зозуленька» і «Заповіт», віршів Б. Грінченка («Вітер виє...» та ін.), оповідання О. Стороженка «Вуси». Його твори перекладали П. Тичина, М. Рильський, М. Зеров, А. Казка, В. Щурат, Л. Смілянський, О. Ільченко, І. Вирган. Перебування Б. на Україні відображено в оповіданні Г. Зленка «Вогонь зблизька» (1971). Лауреат Нобелівської премії, 1933.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 9. М., 1965 — 67; Собр. соч., т. 1 — 6. М., 1987 — 88; Повести и рассказы. К., 1986; Укр. перекл. — Добродій з Сан-Франсіска. Х., 1929; Село. К., 1956; На край світу. К., 1963.

Літ.: Бажинов І. Д. Літературні зв’язки І. О. Буніна з Україною. «Радянське літературознавство», 1957, № 4; Литературное наследство, т. 84. Иван Бунин, кн. 1 — 2. М., 1973; Афанасьев В. Н. И. А. Бунин. Очерк творчества. М., 1966; Вантенков И. П. Бунин-повествователь. Минск, 1974; Михайлов О. Н. Строгий талант. Иван Бунин. Жизнь. Судьба. Творчество. М., 1978; Бабореко А. К. И. А. Бунин. Материалы для биографии с 1870 по 1917. М., 1983; Базилевський В. Україніка Івана Буніна. «Вітчизна», 1988, № 1, 3 — 4.

І. Д. Бажинов.


«БУРАВ» — літ. журнал, додаток до газ. «Красный Николаев». Виходив 1924 — 25 у Миколаєві (спочатку як двотижневий літ.-сатиричний журнал, потім щомісячник). Вийшло 19 номерів. Матеріали публікувалися рос. і укр. мовами. Журнал підтримував початкуючих письменників, поетів з пролет. середовища, пропагував творчість членів літ. групи «Октябрь». До участі в «Б.» були залучені місцеві журналісти, літератори Я. Городськой, Я. Цейтлін та ін. В «Б.» опубліковано окремі поетичні твори Е. Багрицького («Інтернаціонал», «Балада про кавун»), М. Свєтлова («Аеро»), С. Кірсанова («Кішковий монтер»), В. Казіна, С. Обрадовича, оповідання та уривки з повістей І. Бабеля («Сіль», «Казка про бабу»), Ф. Гладкова, В. Катаева, М. Шагінян.

Є. Г. Мірошниченко.


БУРАВКІН Геннадій Миколайович (28.VIII 1936, с. Тродовичі Росонського р-ну Вітеб. обл.) — білорус. рад. поет. Член КПРС з 1964. Закінчив 1959 Білорус. ун-т (Мінськ). Вірші Б. — про суворе воєнне дитинство ровесників, їхнє сьогодення, боротьбу проти міщанства (збірки «Травнева просинь», 1960; «Дихання», 1966«Жнива», 1971; «Варта вірності», 1978; «Ніжність», 1985; «Гніздо для птаха радості», 1986, та ін.). Автор докум. повісті «Три сторінки з легенди» (1971) — про юну партизанку-розвідницю Надю Богданову, книги для дітей «Три казки про Зая» (1974), кіносценаріїв. Переклав окремі вірші А. Малишка, Д. Павличка, І. Драча та ін. У перекладі Б. 1979 вийшла зб. віршів Б. Олійника «Заклинання вогню». Поезії Б. укр. мовою перекладають Б. Олійник, Д. Павличко, І. Драч, Р. Лубківський, Л. Забашта та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Калинові мости. К., 1969; [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 2. К., 1971; Варта вірності. К., 1984; Рос. перекл. — Голоса расстояний. М., 1962; Жаворонок над проспектом. М., 1972; Кровное. М., 1980; Верю полдню. М., 1981.

Б. І. Олійник.


БУРАЧЕК Микола Григорович [4(16).III 1871, містечко Летичів, тепер смт Хмельн. обл. — 12.VIII 1942, Харків] — укр. рад. живописець, письменник, мистецтвознавець, засл. діяч мист-в УРСР з 1941. Навчався 1905 — 10 в Краків. академії красних мист-в, 1910 — 12 — у Парижі. Один із засновників і викладачів (1917 — 21) Укр. Академії мист-в; 1918 — 21 — викладач Київ. інту театр. мист-ва. З 1925 — директор Харків. худож. технікуму, з 1927 — професор Харків. худож. ін-ту. Автор низки оповідань («Щиросерді каяття», «На зміну богам» та ін.), нарисів («Микола Самокиша», 1930; «Олександр Мурашко», опубл. 1983), статей з питань оформлення книжкових видань («Перші ілюстратори „Кобзаря“», опубл. 1984) та проблем розвитку мист-ва («Мистецтво у Києві. Думки і факти», 1919), автобіогр. кн. «Моє життя» (1937), статей та монографії про життя і творчість Т. Шевченка «Великий народний художник» (1939). Створив багато пейзажів, в яких передав поетичність природи України. Серія картин (понад 30) присвячена місцям, що пов’язані з життям Т. Шевченка, М. Коцюбинського, А. Чехова. Працював також як театральний художник.

Літ.: Касіян В. Знавець образотворчої спадщини Шевченка. «Образотворче мистецтво», 1941, № 3; Дюженко Ю. Микола Бурачек. К., 1967; Абліцов В. З одвічних джерел. В кн.: В сім’ї вольній, новій, в. 2. К., 1985; Абліцов В. Талант дається для життя. «Вітчизна», 1985, № 8.

В. Г. Абліцов.


БУРБАК Микола Іванович [18.IV (1.V) 1911, Одеса — 2.VII 1988, Чернівці] — український радянський письменник. Член КПРС з 1943. Закінчив 1932 Одеський інженерно-меліоративний ін-т і 1961 Чернів. ун-т. У 1956 — 75 очолював Чернів. орг-цію СПУ. В книгах нарисів «Щастя Марії Микитей» (1952), «Сестри» (1959), «Подарунок Джона Ріда» (1966), «Крила фламінго» (1969), докум. повісті «За Прутом, у Садгорі» (1960, у співавт. з Х. Меламудом) відобразив боротьбу трудящих Буковини за визволення та возз’єднання з Рад. Україною, соціалістич. перетворення в цьому краї.

В. М. Лесин.


БУРГАРДТ Освальд (псевд. і крипт. — Клен Юрій, Явір Гордій, О. Б.; 22.X 1891, с. Сербинівці, тепер Жмеринського р-ну Вінн. обл. — 30.Х 1947, Аусбург, нині ФРН) — укр. поет, літературознавець і перекладач. Походив з родини нім. колоністів. Закінчив 1920 Київ. ун-т. Викладав нім. та франц. мови в навч. закладах Києва. Друкувався з 1915. Входив до літ. групи «неокласиків». Упорядкував антологію нім. поезії (у своїх перекладах), «Залізні сонети» (1925). Йому належать літературознавчі розвідки «Нові горизонти в галузі дослідження поетичного стилю» (1915, рос. мовою; передні. В. Перетца), про творчість П. Шеллі (1925), «Леся Українка і Гайне» (1927), «Гайне в українських перекладах» (1930). За ред. і з передм. Б. вид. в укр. перекл. твори Дж. Лондона (т. 1 — 27, 1927 — 32). 1931 виїхав до Німеччини, викладав укр. і рос. мови в Мюнстер. ун-ті. Перекладав з В. Шекспіра, Й. В. Гете, P. М. Рільке, Ж. А. Рембо, П. Валері й ін. Писав короткі прозові твори, ліричні вірші (зб. «Каравели», 1943), поеми («Жанна Д’Арк», 1936; «Прокляті роки», 1937; «Попіл імперій», 1 ч. — 1946; 2 ч. — 1957). Автор кн. есе «Спогади про неокласиків» (1946).

М. Г. Жулинський.


БУРЕВІЙ (Буровій) Кость (псевд. — Едвард Стріха, Кость Соколовський; 2.VIII 1888, с.Велика Меженка на Воронежчині — 15.XII 1934, Київ) — укр. рад. письменник, публіцист і театрознавець. Викладав курс історії театру в Укр. драм. студії (Москва). Друкувався в журналах «Авангард», «Червоний шлях», «Пролітфронт», «Літературний ярмарок». Автор пародій «Хами» (1925), «Мертві петлі», «Овечі сльози» та ін., п’єс «Опортунія» (1930), «Чотири Чемберлени» (1931), істор. драми «Павло Полуботок», монографій «Три поеми» (1931, про творчість П. Тичини, М. Семенка, В. Поліщука), «Амвросій Бучма» (1933). Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1957.

І. Ф. Драч.


БУРИЙ (Bury) Станіслав Едвард (3.V 1910, Забостув Дужий, тепер Лодзинського воєводства) — польс. журналіст, театр. критик, перекладач. Навчався у Львів. ун-ті. Під час 2-ї світової війни — учасник Руху Опору. Автор присвячених Україні та її культурі репортажів і статей. У перекладах Б. в ПНР вийшли повість «Земля» О. Кобилянської (1965), повість «Четверта рота» (1967) і роман «Стадіон» (1978) В. Собка, зб. оповідань і повістей «Як на війні» (1969) і роман «Бар’єр несумісності» (1972) Ю. Щербака, роман «Лебедина зграя» В. Земляка (1975), «„Зачарована Десна“ та інші кіноповісті» О. Довженка (1976), повість «Дівчата на виданні» Є. Гуцала (1977), роман «Берег любові» О. Гончара (1979), роман «Блакить» Ю. Бедзика (1978), роман «„Аристократ“ із Вапнярки» О. Чорногуза (1982); п’єси «97» (1967), «Патетична соната» (1972) і «Народний Малахій» (1982) М. Куліша, «Пора жовтого листя» М. Зарудного (1973), «Перший гріх» (1973), «Фараони», «Голубі олені» (обидві — 1975) О. Коломійця та ін. В 1982 видав зб. «„Кассандра“ та інші драми» Лесі Українки. Переклав фрагменти творів І. Нечуя-Левицького, Марка Вовчка, Панаса Мирного, І. Котляревського, І. Карпенка-Карого, гуморески укр. рад. письменників Ю. Івакіна, П. Глазового, О. Чорногуза, І. Власенка та ін. Лауреат премії ім. 1. Я. Франка АН УРСР (1985). Іл. с. 249.

Літ.: Заєць Г. Станіслав Едвард Бурий. «Всесвіт», 1974, № 7.

В. П. Вєдіна.


БУРКАТОВ Борис Абрамович [25.I (7.II) 1915, ст. Лугини, тепер Олевського р-ну Житом. обл.] — укр. рад. критик, драматург. Член КПРС з 1945. Закінчив 1940 Київ. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. У 1946 — 66 працював відп. секретарем редакції газ. «Літературна Україна». Автор п’єс на морально-етичні теми «Коли минає сімнадцять» (1961), «Якщо можеш — прости» (1964), літ.-крит. нарису про М. Тарновського «Ветеран революційного слова» (1964), збірок статей «Подих сучасності» (1975) і «На поклик сьогодення» (1985) — про укр. рад. письменників. Переклав ряд творів С. Михалкова, Б. Васильєва та ін. рос. письменників. Один з упорядників бібліогр. довідника «22 червня — 9 травня. Письменники України у Великій Вітчизняній» (1980; друге, доп. видання вийшло 1985 рос. мовою).

Л. М. Скирда.


БУРЛАКА (справж. прізв. — Горшковський) Федір Миколайович [16 (29).IX 1902, с. Довгалівське, тепер Рокитнянського р-ну Київ. обл. — 10.III 1972, Київ] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1952. Навчався 1921 — 22 в Київ. ін-ті нар. г-ва, 1922 — 25 в Київ. політех. ін-ті. У повісті «Кар’єра агронома Кучерявого» (1933), романах «Маруся Гонта» (1959), «Потоплені пороги» (1966) відобразив боротьбу робітн. класу Росії та України проти самодержавства, героїку громадян. війни, становлення молодої Рад. держави. Автор повістей «Битва на Кодимі» (1945), «Остап Вересай» (1959), роману «Напередодні» (1956).

Тв.: Діти Карасьових. К., 1957; Рос. перекл. — Накануне. М., 1959.

В. П. Павловська.


БУРЛАКОВ Сергій Романович (21.VI 1938, с. Білогорівка, тепер Попаснянського р-ну Ворошиловгр. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1961. Закінчив 1965 Дніпроп. ун-т. З 1979 очолює Дніпроп. орг-цію СПУ. Автор збірок «Трояндові світання» (1964), «Русло» (1968), «Сфери» (1971), «Бистрина» (1973), «Дивень» (1974), «Доброчин» (1975), «Зодче літо» (1976), «Краса — з любові» (1977), «Неопалима врода» (1979), «Золоті ранети» (1980), «Віра» (1982), «Рельєфи» (1983), «Зустрічний рух» (1986), «В твоєму імені» (1987). Б. тяжіє до філос. узагальнень, розкриття моральної чистоти, духовності молодої людини, радості праці. У багатьох творах торкається проблем екології, зокрема у поемі «Вернадський» (1971). Окремі поезії Б. перекладено рос., вірм., ест., польс., болг. мовами.

Тв.: Вибране. К., 1988; Рос. перекл. — Тень летящей птицы. М., 1980.

К. П. Фролова.


БУРЛАЦЬКІ ПІСНІ — цикл укр. нар. пісень про бурлак (бездомних, самотніх людей, здебільшого із селян-кріпаків), які в 16 — 19 ст. наймалися вантажниками, чорноробами у риболовецьких артілях на Дніпрі, Дунаї, Дністрі, Чорному морі, а також на чумацьких промислах у багатіїв. Найтиповішими зразками Б. п. є «Горе мені на чужині», «Та забіліли сніги». «Та летить орел понад морем», «Ох, ти, чумаче, ти, бурлаче», «Сидить бурлак у неволі» та ін. Б. п. становлять єдність з наймитськими піснями та заробітчанськими піснями. Тужливі образи, поетичні тропи цих пісень використали І. Котляревський у «Наталці Полтавці», Т. Шевченко в поезіях «Тяжко, важко в світі жити», «Вітер з гаєм розмовляє», повісті «Близнецы», І. Нечуй-Левицький у повісті «Бурлачка» та ін.

Вид.: Наймитські та заробітчанські пісні. К., 1975.

С. Я. Грица.


БУРЛАЧУК Фока Федорович [9 (22). VII 1914, с. Сніжна, тепер Погребищенського р-ну Вінн. обл.] — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1943. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1951 військ. академію. Генерал-майор. Живе на Україні. У центрі повісті «Повертайтеся, лелеки» (1978) — тяжкі випробування, що лягли на плечі рад. народу в роки Великої Вітчизн. війни. Автор істор. повістей про декабристів («Чернігівського полку поручик», 1979 — про І. Сухінова; укр. перекл. В. Кузьменка; «Спалені мости», 1981; «Володимир Раєвський», «Білий лебідь», обидві — 1987), зб. оповідань «Нержавіючий клинок» (1983), до якої увійшла також повість «Талісман».

Тв.: Черниговского полка поручик. — Сожженные мосты. К., 1985; Укр. перекл. — Чернігівського полку поручик. К., 1979.

Літ.: Дмитренко О. «Я вірю в долю...». В кн.: Дмитренко О. Політ без приземлення. К., 1986.

Н. М. Гаєвська.


БУРЛЕСК (франц. burlesque, від італ. burla — жарт) — комічні, пародійні твори, що характеризуються невідповідністю між темою і словесною формою: «висока» тема викладається зниженим, простонародним, іноді вульгаризованим стилем, а «низька» — високим, піднесено-героїчним. Відомий Б. з антич. часів — комічний епос 5 ст. до н. е. «Батрахоміомахія» (в укр. л-рі — переспів К. Думитрашка «Жабомишодраківка», надр. 1869). В європ. л-рах Б. особливого поширення набув у 17 — 18 ст. у зв’язку з боротьбою проти абсолютизму і класицизму: «Переодягнений Вергілій» П. Скаррона (1648 — 52), «Вергілієва Енейда, вивернута навиворіт» М. Осипова (1791 — 1808) та ін. Генетично Б. пов’язаний з нар. сміховою культурою часів язичництва і раннього християнства. На Україні найяскравіше виявився у календарно-обрядових іграх і піснях весняно-літнього циклу («диявольські сороміцькі пісні», «бісівські ігрища»), типологічно близьких до античного свята бога Діоніса. Авторами гумористично-бурлескних творів у середньовічній Європі були здебільшого скоморохи, жонглери, ваганти, голіарди. Органічна риса їхніх творів — пародіювання церковних молитов, профанування високого, офіційно освяченого; творення «світу навиворіт» за законами карнавальної свободи. В укр. л-рі Б. з’явився в 16 ст. і набув поширення в 17 — 1-й пол. 19 ст. як прояв опозиції феодально-реліг. гнітові. Авторами бурлескних творів були учні богословських шкіл, школярі-«бакаляри», «дяки-пиворізи», семінаристи. Найбільш поширені жанри Б. — різдвяні, великодні і «нищенські» вірші, шкільна драма, вертеп, інтермедія. Б. як провідний стиль широко проявився в гумористично-сатиричних, часто анонімних творах 17 — 18 ст. («Житіє і страданіє» І. Турчиновського, інтермедії до драм М. Довгалевського, «Отець Негребецький», «Плач київських монахів» та ін.). Найвидатнішим бурлескним твором є ірої-комічна поема І. Котляревського «Енеїда» (1798 — 1809; повне вид. 1842), в якій в образах троянців, карфагенян, латинян змальовано українців з їх звичаями, побутом, історією, сусп. відносинами, характерами. В 1-й пол. 19 ст. Б. проникає в усі роди і жанри укр. л-ри, а також у публіцистику, літ. критику, епістолярій (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський, П. Білецький-Носенко, П. Кореницький, С. Александров, Я. Кухаренко, Г. Квітка-Основ’яненко та ін.).

Відігравши значну роль у нагромадженні рис реалістичності, наближенні л-ри до нар. мас, Б. у 30 — 40-і pp. перестав відповідати новим ідейно-естетичним потребам укр. л-ри і відійшов на периферію літ. розвитку. Переосмислення бурлескних засобів, підпорядковане завданням політ. сатири, проявилося у Т. Шевченка (поема «Сон»), а також у творчості П. Куліша, О. Стороженка, С. Руданського, Л. Глібова.

Вид.: Давній український гумор і сатира. К., 1959; Бурлеск і травестія в українській поезії першої половини XIX ст. К., 1959.

Літ.: Франко І. Історія української літератури. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 40. К., 1983; Історія української літератури, т. 2. К., 1967; Яценко М. На рубежі літературних епох. К., 1977.

М. Т. Яценко.


БУРЛЕСКНА ПОЕЗІЯ — поетичні твори пародійного гумористич. характеру, в яких «висока» тема подавалася у зниженому, здебільшого травестійному, «перелицьованому» плані або ж «низька» — у високому (див. Бурлеск, Травестія). В укр. л-рі Б. п. виникла в 16 ст., найбільшого розвитку набула у 17 — 18 ст. Б. п. стала важливим фактором секуляризації укр. л-ри, переходу її від схоластичної і церковної до світської, а потім і реалістичної, наближення її до нар. світобачення й типу естетичного мислення. Бурлескні твори відіграли велику роль у відображенні повсякденного побуту широких мас, нар. звичаїв, морально-етичних норм, у засвоєнні л-рою нар. розмовної мови. До Б. п. належать передусім прямі пародії на церковну службу та на деякі релігійні твори («Правило увЂщательное пияницям, пЂваемое не в церквах, но в школах», пародія на читання Апостола «От послання Бахусового к пЂворизам», пародійні акафісти (хвалебні гімни), пародійні ірмоси, кондаки, тропарі, а також деякі «нищенські» вірші-орації, в яких натуралістично змальовувалося жалюгідне існування спудеїв і висміювалася схоластична шкільна наука й «латина». Найвиразніше Б. п. представлено у різдвяних і великодних віршах-травестіях на теми біблійно-євангельських та апокрифічних легенд про народження Христа, його смерть і воскресіння («ПЂснь на рождество Христово», «ВЂрша на рЂздво Христове», «ВЂрша на Великдень» та ін.). У них релігійна тема розроблялася в жартівливому, зниженому плані: бога, богородицю, ангелів, святих автори зображували в середовищі простих укр. селян як рівних, «переодягали» їх у селянський одяг, ставили у комічні ситуації, а рай та пекло асоціювали із земним життям. У великодній вірші 1791 пекло нічим не відрізняється від тогочас. реального життя покріпаченого укр. народу, а в картинах знищення Христом пекла відтворено мрії трудящих про вільне життя. У гумористич. віршованому оповіданні «Пекельний Марко» праведників-запорожців визволяє з пекла не бог, а простий козак Марко. Укр. Б. п. відбивала настрої народу, засвідчувала початок його критичного ставлення до релігії та церкви. Автори Б. п. зверталися в своїх творах до розмовної мови, нар. гумору, ущипливої іронії, народнопісенної ритміки. Ідейно-худож. традиції Б. п. творчо використовували автори гумористичних і сатиричних оповідань 18 ст., а пізніше І. Котляревський та його послідовники.

Літ. див. до ст. Бурлеск.

В. Л. Микитась.


БУРЛІН Валентин Федорович [11 (24). IX 1909, с. Велика Лазовка, тепер Токарьовського р-ну Тамбов. обл.] — рос. рад. письменник, канд. екон. наук з 1963, засл. економіст УРСР з 1973. Член КПРС з 1939. Закінчив 1935 Ленінгр. планово-екон. ін-т. Живе на Україні. Автор збірок повістей і оповідань — «Печалі й радощі» (1960), «Рід людський» (1965), «Земський статистик» (1969), «Туман над хмарочосами» (1983), «Весна світла» (1984) та ін., в яких порушує соціальні, істор. і політ. проблеми. Виступає з публіцистичними статтями і нарисами.

Тв.: Роз’їзний інспектор. К., 1961; Ступени жизни Сергея Баляева, К., 1974.

Б. В. Дружинін.


БУРЛЯЙ Юрій Семенович (11.XII 1918, м. Тараща, тепер Київської обл.) — укр. рад. письменник, літературознавець, канд. філол. наук з 1950. Член КПРС з 1948. Закінчив 1941 Київ. ун-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Працював у пресі, пізніше — викладач Укр. полігр. ін-ту, з 1971 — Київ. ун-ту. Праці Б. присвячені проблемам укр. рад. л-ри (творчості В. Чумака, В. Сосюри, А. Малишка, М. Рильського, Остапа Вишні, О. Гончара, М. Стельмаха та ін.), теорії та методики літ. критики. Автор книг «Зброєю слова» (1955), «Володимир Сосюра» (1959), «Михайло Стельмах» (1962), «Боєць життя нового» (про Д. Павличка, 1963), «Життя і слово» (1982), підручника «Основи літературно-художньої критики» (1985), повісті-есе про В. Чумака «Спалах» (1969) та істор. романів «Світанок» (1980) і «Червоний вир» (1988), в яких відображено події Таращансько-Звенигородського збройного повстання трудящих 1918 — 19 проти австро-нім. окупантів і гетьманщини. Опублікував книгу-альбом «Володимир Сосюра» (1978, у співавт.).

І. Р. Семенчук.


БУРСОВ Борис Іванович [1 (14).XI 1905, с. Новосьоловка Бутурліновського р-ну Ворон. обл.] — рос. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1951, професор Ленінгр. ун-ту (1948 — 66) і Ленінгр. пед. ін-ту ім. О. І. Герцена (з 1966). Член КПРС з 1942. Праці Б. присвячені історії рос. л-ри, питанням соціалістич. реалізму, естетичним принципам рос. революц. демократів. Розробляє методологічні проблеми критики («Питання реалізму в естетиці революційних демократів», 1953; «Критика як література», 1976, та ін.), жанр художньо-біогр. дослідження, в якому творчість письменника розглядає в безпосередньому зв’язку з його особистістю («Особистість Достоєвського», 1974; «Доля Пушкіна», 1985; Держ, премія СРСР, 1987).

Тв.: Избранные работы, т. 1 — 2. Л., 1982.

М. Л. Ковсан.


«БУРЯ І НАТИСК» («Sturm und Drang») — літ. рух 70 — поч. 80-х pp. 18 ст. у Німеччині. Виник як етап нім. л-ри Просвітительства, своєрідний аналог англ. і франц. сентименталізму. Назву дістав за однойм. п’єсою Ф. М. Клінгера. Головні осередки: Франкфурт і Страсбург (представники — Й. Г. Гердер, Ф. М. Клінгер, Я. М. Р. Ленц, Ф. Мюллер, молодий Й. В. Гете), Геттінген (Г. А. Боргер, Й. Г. Фосс, Х. Ф. Д. Шубарт, молодий Ф. Шіллер). Учасники руху називали себе «буремними геніями», штюрмерами. Естетичну програму «Б. і н.» обгрунтував Й. Г. Гердер (історизм в оцінці явищ культури, нац. самобутність л-ри кожного народу, народність і соціальна дієвість мист-ва, підвищена увага до нар. творчості). Гердер досліджував і публікував пісенний фольклор різних народів, зокрема укр. нар. думи. Заперечуючи раціоналістичну естетику класицизму, штюрмери відстоювали культ почуття. У своїх творах виступали за нац. об’єднання роздробленої Німеччини, викривали феод. деспотизм, протиставляли розбещеності аристократії високу мораль людей третього стану, змальовували сильну особистість, не зломлену тиранією. Штюрмери істотно оновили нім. поезію, худож. прозу, публіцистику, але найбільше зробили в галузі драматургії й театру, створивши т. з. штюрмерську драму.

Літ.: Неустроев В. П. Немецкая литература эпохи Просвещения. М., 1959; Рейман П. Основные течения в немецкой литературе 1750 — 1848. М., 1959.

Н. М. Матузова.


БУРЯК Борис Спиридонович 24.VII (6.VIII) 1913, ст. Рубіжне, тепер місто Ворошиловгр. обл.] — укр. рад. літературознавець, письменник, доктор філол. наук з 1964, професор з 1973. Член КПРС з 1945. Закінчив 1939 Київ. ун-т. У роки Великої Вітчизн. війни — інструктор дивізійної газети. У 1958 — 61 працював гол. ред. Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка, 1964 — 72 — співробітник Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, 1972 — 76 — зав. відділом кінознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР, з 1976 — зав. кафедрою кінознавства Київ. ін-ту театр. мистецтва. Автор книг з питань розвитку укр. л-ри — «У сім’ї щасливій» (1949), «Літературні портрети» (1952), «Служіння народові» (1954), «Образ нашого сучасника» (1960), «Наука. Література. Герой» (1969), «Художник і життя» (1973), «На захист людських емоцій» (1987), а також естетики, кіномистецтва — «За законами краси» (1963), «Художній ідеал і характер» (1967), «Прогрес і світ прекрасного» (1974) та ін. Написав роман «Тарас Журба» (1951), сценарій докум. фільму «Ярослав Галан» (1962). Один з авторів «Історії української літератури» у 8-ми томах (т. 6, 7). Лауреат Всесоюз. (1972) і Респ. (1974) премій у галузі літ.-худож. критики.

Літ.: Коваль В. За законами краси. «Дніпро», 1973, № 8; Килимник О. Борис Буряк. В кн.: Письменники Радянської України, в. 12. К., 1986.

О. В. Килимник.


БУРЯК Юрій Григорович (24.III 1951, Дніпропетровськ) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1985. Закінчив 1973 Дніпропетровський університет. Автор збірок «Струми» (1982, премія ім. П. М. Усенка, 1982), «Брук» (1985). Лірич. герой віршів Б. утверджує соціальні і моральні цінності молодого сучасника, звертається до істор. минулого як джерела духовності. Творчість Б. позначена пошуками нових форм.

Є. В. Шарова.


БУРЯКІВСЬКИЙ Юрій Олександрович [22.V (4.VI) 1914, м. Рєчиця, тепер Гом. обл. — 18.VII 1973, Київ] — укр. і рос. рад. письменник. Член КПРС з 1939» Учасник Великої Вітчизн. війни. У зб. оповідань і нарисів «Ріки шумлять» (1946) відтворено революц. боротьбу трудящих Закарпаття за соціальне і нац. визволення. Героїці війни присвячено оповідання у збірках «На світі варто жити» (1962), «Вітри різних широт» (1964), п’єсу «Зелена ракета» (1946). П’єса «Прага залишається моєю» (1951; йшла під назвою «Юліус Фучік» на сценах багатьох театрів СРСР, в т. ч. у Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка, Одес. театрі Рад. Армії та ін., а також за рубежем), роман-дилогія «Не зречусь!» (кн. 1 — 2; 1971 — 74) — про нац. героя Чехословаччини Юліуса Фучіка. Здійснив літ. запис розповіді акад. Є. О. Патона (повість «Спогади», 1954).

Тв.: Пьесы. К., 1975; Мир обращен к солнцу. К., 1985.

Б. А. Буркатов.


БУРЯТСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра бурят. народу, що населяє в осн. Бурят. АРСР. Багата фольклорна спадщина представлена казками, легендами, піснями, поетич. епосом — улігерами, бурят. варіантами поширеного в Центр. і Сх. Азії епосу «Гесер». Писемна Б. л. до Жовтневої революції існувала тібетською і старомонг. мовами.

На поч. 20 ст. з’явилися письменники-просвітителі І.-Х. Гальшієв (автор філос- повчального твору «Свічадо мудрості»), Ц. Жамцарано, Б. Барадін, Солбоне Туя (П. Данбінов), Е. Ринчіно, Ч. Базарон. Тоді ж набули поширення рукописні п’єси. Після перемоги Великого Жовтня писемна л-ра почала розвиватися бурят. мовою. В Б. л. прийшли А. Тороєв, І. Дадуєв, О. Балдаєв, Н. Будаєв, М. Гордєєв та ін. Визначну роль у становленні рад. Б. л. відіграли поезія і проза Х. Намсараєва. Оспівуючи велич революції, він дедалі частіше звертається до конкретних тем соціальної перебудови, показує боротьбу старого і нового укладів. Активно осмислювали цю проблематику поети Б. Абідуєв, Ц. Галсанов, Ж. Тумунов, Солбоне Туя, Ц. Дашієв, Д. Намжилон, Б. Базарон, Д. Дашинімаєв, Мунко Сарідак (Б. Найдаков) та ін. Оповідання на побутові й антиклерикальну теми створюють Солбоне Туя і Г.-Д. Нацов. Розвивається драматургія (п’єси на істор. та революц. тематику Б. Барадіна, С. Балдаєва). У 30-і pp. в л-ру входять С. Дунаєв, А. Шадаєв, Ц. Дон (Циденжап Дондубон), Н. Балдано, Ж. Балданжабон, Ц. Номтоєв, Д. Хілтухін, Д. Мадасон, Ш. Німбуєв, Ц. Галсанов, Г. Цидинжапов, Д. Дамдінов, Ч. Цидендамбаєв, А. Бальбуров. Розширюються тематичні та жанрові обрії, опановуються нові худож. форми. Значними творами цього періоду є повісті «Місяць у затемненні» (1932) та «Отруєння бринзою» (1935) Ц. Дона, «Циремпіл» Х. Намсараєва (1935 — 37), алегорична поема «Бджоли» Б. Базарона (1932). Для дітей пише Б. Абідуєв (поеми за мотивами бурят. казок). Зароджуються критика і літературознавство (М. Занданов, С. Ширабон, О. Хамгашалов). Високою патріотич. наснагою позначені твори бурят. письменників періоду Великої Вітчизн. війни. У повоєнні роки традиційні для Б. л. теми розробляються поряд з глибоким освоєнням сучас. проблематики. З великими худож. полотнами виступає Х. Намсараєв: роман «На світанку» (1950) — про важке життя бурят. народу до революції, його героїчну боротьбу за визволення; повісті «Золота стріла» (1946), «Юнаки» (1947), «Троє друзів» (1950) — про соціалістич. буд-во в Бурятії. Тема громадян. війни розкрита в романі Ж. Тумунова «Степ прокинувся» (1949). Здобутком істор. прози став роман Ч. Цидендамбаєва «Доржі, син Банзара» (1953) — про видатного вченого 19 ст. Доржі Банзарова (1957 — 59 опубл. другу книгу роману — «Далеко від рідних степів»). Епічний характер має істор. роман Д. Батожабая «Украдене щастя» (1959). Робітн. класу присвячена поема «Соном Гармаєв, книга про токаря» Ч. Цидендамбаєва (1954), людям колгоспного села — роман Б. Мунгонова «Хілок наш бурхливий» (1959).“ Твори на теми повоєнного життя опубл. поети Д. Мадасон, Б. Базарон, Ц. Номтоєв, Ш. Німбуєв, С. Дунаєв, Ц.-Ж. Жимбієв, Д. Жалсараєв, Ч.-Р. Намжилов, Ц. Бадмаєв, Г. Чимітов, М. Дамдінов, Ц. Дондокова. Помітними явищами 60-х pp. стали романи «Співучі стріли» А. Бальбурова, «Голубі сопки» Ж. Балданжабона, повісті «Вірність» Ц. Галанова, «Обличчя людини» М. Дамдінова, «Білий місяць» Б. Мунгонова, «Сніговий обвал» М. Жигжитова, «Бурятка» Ч. Цидендамбаєва, «Зрілість приходить не відразу» Ц. Галанова, «Крила» Ц. Номтоєва, «Добро і зло» Ц. Дамдінжапова та ін., в яких порушуються важливі морально-етичні, соціальні та істор. проблеми. В останні десятиліття у прозі працюють К. Балков, В. Мітипов (автор історико-філос. роману «Долина безсмертників», 1975), Ц.-Ж. Жимбієв, чий роман «Рік вогняної змії» (1974) позначений пошуком нових форм. У поезії поряд з О. Бадаєвим і М. Дамдіновим виступають В. Петонов, М. Самбуєв, С. Ангабаєв, Д. Дамбієв, Д. Улзутуєв, які шукають нових виражальних засобів для показу багатогранності свого ліричного героя. Розвивається дит. л-ра (А. Бальбуров, Ж. Балданжабон, А. Жамбалон, А. Шадаєв, Б. Шойдоков та ін.). Літературознавство і критика збагатилися працями М. Хамаганова, Г. Туденова, В. Найдакова, В. Махатова, Р. Шерхунаєва, Ц.-А. Дугар-Німаєва, О. Уланова, Е. Уланова, Н. Шаракшинової, О. Соктоєва, І. Кіма, І. Мадасона, С. Забадаєва та ін. СП Бурятії утворена 1934. У республіці виходить бурят. і рос. мовами літ.худож. і громад.-політ. журн. «Байгал» («Байкал»).

Бурятсько-укр. літ. взаємини започатковано в 30-х pp. У 1936 на Україні побували Солбоне Туя, Х. Намсараєв, Д. Дашинімаєв, Б. Базарон, 1954 — Г. Чимітов, Ч. Цидендамбаєв, М. Дамдінов, Д. Жалсараєв. У 1939 в Улан-Уде вийшли «Вірші та поеми» Т. Шевченка в перекладах Д. Дамдінова, Д. Чернінова, Ц. Галсанова, Ж. Балданжабона, Б. Абідуєва. Того ж року Ж. Балданжабон написав ст. «Великий Кобзар», де підкреслив вплив Т. Шевченка на творчість бурят, рад. поетів. Переклади творів Т. Шевченка та матеріали про нього широко друкувалися 1961 — 64. У перекладі укр. мовою видано роман «Украдене щастя» Д. Батожабая (1962), вірші бурят. поетів друкувалися у зб. «Березова криниця» (1972), оповідання — у зб. «Оповідання письменників автономних республік, областей, національних округів та країв РРФСР» (1976), для дітей вийшли «Бурятські народні казки» (1977) та ін. Поезії С. Ангабаєва, М. Дамдінова опубл. в кількох випусках зб. «Сузір’я». Укр. мовою окремі твори бурят. письменників переклали І. Коваленко, М. Пригара, П. Мовчан, М. Томенко, М. Бахтинський та ін.

Літ.: Хамаганов М. П. Бурят-монгольская советская литература. Иркутск, 1951; Чалий Б. Бурят декламує Шевченка. «Радянська Україна», 1954, 5 листопада; Уланов А. И. Бурятский фольклор и литература. Улан-Удэ, 1959; История бурятской советской литературы. Улан-Удэ, 1967; Литература Советской Бурятии. Творческие портреты современных писателей. Улан-Удэ, 1973; Соктоев А. Б. Становление художественной литературы Бурятии дооктябрьского периода, Улан-Удэ, 1976; Развитие социалистического реализма в бурятской литературе. Новосибирск, 1985; Мах П. Байкальська легенда. «Вітчизна», 1975, № 4.

І. М. Дзюба.


БУСАКОВ Джамал (15.V 1918, м. Джаркент, тепер Панфілов Талди-Курган. обл.) — уйгур. рад. письменник. Член КПРС з 1940. Закінчив 1961 Казах. ун-т (Алма-Ата). Автор збірок оповідань «Дружба» (1955), «Оповідання» (1960), повістей «Народний співець» (1959), «Ранковий вітерець» (1969), «Полум’я» (1976) — про сьогоднішнє життя уйгурів; першого уйгур. романудилогії «Вир» (кн. 1 — 2, 1964 — 66) — про колективізацію в уйгур, селі.

Тв.: Рос. перекл. — Водоворот, кн. 1 — 2. АлмаАта, 1966 — 71; Утренний ветерок. Алма-Ата, 1979.

Літ.: Хамраев М. К. Веков неумирающее слово. Алма-Ата, 1969.

І. К. Чарко.


БУСЛАЄВ Федір Іванович [13 (25).IV 1818, Керенськ, тепер с. Вадинськ Пенз. обл. — 31.VII (12.VIII) 1897, с-ще Любліно, тепер у складі Москви] — рос. філолог і мистецтвознавець, академік Петерб. АН з 1860. Закінчив 1838 Моск. ун-т, його професор 1847 — 81. Автор досліджень з мовознавства, в яких намагався встановити зв’язок історії мови з життям народу, його звичаями, віруваннями, обрядами, переказами («Про викладання вітчизняної мови», ч. 1 — 2, 1844; «Нарис історичної граматики російської мови», ч. 1 — 2, 1858, та ін.). Багато зробив для вивчення пам’яток давньорус. л-ри та мист-ва («Історична хрестоматія церковнослов’янської і давньоруської мов», 1861; «Російський лицевий апокаліпсис», т. 1 — 2, 1884, та ін.). Б. належать численні дослідження про рос. фольклор, л-ру і мист-во («Про народну поезію в давньоруській літературі», 1859; «Історичні нариси російської народної словесності й мистецтва», т. 1 — 2, 1861, та ін.). У фольклорист. працях виступав спочатку як представник міфологічної школи, пізніше став прибічником запозичення теорії (стаття «Мандрівні повісті та оповідання», 1874). Нариси Б. про західноєвроп. епос та міфологію ввійшли до його зб. «Народна поезія» (1887). Б. цікавився укр. фольклором. У ст. «Про епічні вирази української поезії» (1850) — рецензії на «Збірник українських пісень» М. Максимовича (1849) — Б. розглянув лексику й фразеологію укр. нар. поезії в порівнянні з лексикою й фразеологією «Слова о полку Ігоревім», а також чес. і сканд. пам’яток. Використовував у своїх працях матеріали «Запорожской старины» І. І. Срезневського.

Тв.: Сочинения, т. 1 — 3. СПБ — Л., 1908 — 30.

Літ.: Азадовский М. К. История русской фольклористики, т. 1 — 2. М., 1958 — 63; Чурмаева Н. В. Ф. И. Буслаев. М., 1984.

Б. П. Кирдан.


БУССЕНАР (Bussenard) Луї Анрі (4.Х 1847, Ескрен, деп. Луара — 11.IX 1910, Орлеан) — франц. письменник. Здобув 1870 мед. освіту в Парижі. Здійснив ряд подорожей до Австралії, Африки і Пд. Америки, матеріали яких використав у романах «Через Австралію. Десять мільйонів Червоного Опосума» (1879), «Викрадачі діамантів» (1883). Автор пригодницьких романів «З Парижа в Бразілію» (1885), «Пригоди в країні левів» (1886), «Пригоди в країні тигрів» (1887), «Пригоди в країні бізонів» (1887) та наук.-фантастичних — «Таємниця доктора Синтеза» (1888), «Десять тисяч років серед криги» (1890) та ін. Незважаючи на деякі проколоніалістські тенденції, Б. співчував боротьбі поневолених народів, його герої — мужні, гуманні люди («Палаючий острів», 1898; «Капітан Зірвиголова», 1901). Окремі твори Б. укр. мовою переклали Є. Дроб’язко, П. Бунт та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Гвіанські втікачі. Х., 1930; Капітан Зірвиголова. К., 1957; Капітан молокососів. К., 1957; Рос. перекл. — Похитители бриллиантов. Кишинев, 1982; Капитан Сорви-голова. Л., 1983.

В. І. Пащенко.


БУТЕНАС Юлюс [17 (30).XI 1908, с. Галінтінай, тепер Алітуського р-ну Лит. РСР] — лит. рад. письменник, літературознавець. Член КПРС з 1960. Закінчив 1934 Каунас. ун-т. Роман «Сині солдати» (1936) — про нім. окупацію Литви під час 1-ї світової війни. У співавт. з А. Кернагісом написав докум. п’єси «Полюбив я неба блакить» (1957) — про лит. революц. поета Юлюса Яноніса, «Якби і сто життів» (1967) — про антифашист. боротьбу комуністів. Автор літературознавчих нарисів, кн. «Тарас Шевченко» (1954), спогадів.

О. К. Бабишкін.


БУТКОВ Яків Петрович [1821 — 28.XI (10.XII) 1856] — рос. письменник-різночинець. У зб. повістей та оповідань «Петербурзькі вершини» (кн. 1 — 2, 1845 — 46) виступив як послідовник натуральної школи. У журн. «Отечественные записки» надрукував повісті «Горюн» (1847), «Невський проспект, або Подорожі Нестора Залєтаєва» (1848) та ін., у яких відтворив життя чиновників, міської бідноти. У повісті «Хороше місце» (1846) звернувся до сатирич. зображення дрібномаєтного укр. панства. З симпатією писав про укр. трудовий народ у поемі «Гайдамак» (1846).

Тв.: Повести и рассказы, М., 1967.

З. В. Кирилюк.


БУТОВИЧ Григорій (pp. н. і см. невід.) — укр. поет 1-ї пол, 17 ст. Навчався в Замойській академії. У 1642 видав у Львові віршований панегірик львів. єпископу Арсенію Желиборському «Єводія...». В укр. л-рі твір Б. став певним етапом в освоєнні худож. форм барокко. Є припущення, що Б. — поет та Б. — церк. і громад. діяч, помічник дорадника рос. уряду в укр. справах, прибічник гетьмана І. Брюховецького, протопіп переяславський — одна і та ж особа.

Тв.: Єводія, албо слодковонный дойзрЂлых в молодом вЂку, єго милости господина отца Арсенія Желиборского... духовных цнот запах... Львів, 1642.

Літ.: Студинський К. Три панегірики XVII в. «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1896, т. 12; Эйнгорн В. Очерки из истории Малороссии в XVII в. М., 1899; Модзалевский В. Л. Малороссийский Родословник, т. 1. К., 1908.

В. О. Шевчук.


БУТРИН Мирослав Леонович (11.IV 1926, с. Стегниківці, тепер Терноп. р-ну Терноп. обл.) — укр. рад. літературознавець і бібліограф, канд. філол. наук з 1971. Член КПРС з 1956. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1957 Львів. ун-т. Працює в галузі укр. літ. бібліографії і книгознавства. Упорядник бібліогр. покажчиків «Мова і стиль українських письменників» (1966), «Бібліографічні покажчики з української мови і літератури» (1971), «Атеїзм українських письменників» (1976), «Письменники — лауреати премій СРСР і союзних республік» (1980, у співавт.), «Франкознавство у Львівському університеті» (1984, у співавт.). Автор ряду публікацій з питань літературознавчої бібліографії та історії укр. друку.

Л. І. Гольденберг.


БУТУРЛІН Петро Дмитрович [17 (29).III 1859, Флоренція — 24.VII (5.VIII) 1895, с. Таганча, тепер Канівського р-ну Черкас. обл.] — рос. поет. Освіту здобув у гімназії в Києві та в коледжі в Англії. За естетич. принципами близький до поетів-класицистів. Друкував вірші в «Русском вестнике» та ін. період. виданнях. Осн. доробок — сонети, в яких переважають мотиви античності, природи, кохання (збірки «Сібілла», 1890, «Двадцять сонетів», 1891; «Сонети», 1895). У поезіях «Присмерки на Україні», «Безмісячна ніч», «Кримські сонети» та ін. відтворив природу України. Вивчав культуру укр. народу. Сонети Б. «Луксорський обеліск» і «Шевченкова могила» переклав М. Зеров.

Тв.: Сонеты. К., 1895; Стихотворения. К., 1897; Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Зеров М. Вибране. К., 1966.

М. Ф. Пономаренко.


БУФОНАДА (італ. buffonata, букв. — блазнювання, придурювання) — жартівлива, смішна театр. вистава або манера гри буфона (комічного актора, який грає в Б., інтермедіях, водевілях, фарсах і т. п.), що грунтуються на гротескових прийомах (див. Гротеск) або грубому комізмі. Б. закорінена в нар. театрі, де вона тісно пов’язана з мистецтвом імпровізації. Елементи Б. застосовували античні автори; особливо поширена була в Італії в 16 ст. (комедія масок). Прийоми Б. є в драматургії В. Шекспіра, Ж. Б.Мольєра, М. Гоголя; в укр. л-рі — у п’єсах «Сватання на Гончарівці» Г. Квітки-Основ’яненка, «На Кожум’яках» І. Нечуя-Левицького та ін. До цього жанру звертаються і рад. драматурги («Містерія-буф» В. Маяковського, «Фараони» О. Коломійця).

В. О. Єршов.


БУХБІНДЕР Йосип Шмульович [12 (25).XII 1908, м. Черняхів, тепер смт Житом. обл.] — євр. рад. поет. Закінчив 1935 Київ. пед. ін-т. Живе на Україні. Автор поем «Бабенко» (1930), «Командир Сизов» (1936), збірок «Ліричні мотиви» (1940), «Останній сніг» (1964), «Дорога життя» (1966), «Ясними очима» (1975), «Близька далечінь» (1983), повісті «Між хвилями» (1969), присвячених воїнам Рад. Армії, нашим сучасникам, боротьбі за мир. Вірші Б. укр. мовою опубл. в перекладах Д. Павличка, Б. Олійника, І. Драча, П. Перебийноса, Т. Коломієць, П. Осадчука та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Між хвилями. К., 1969; Світлий погляд. К., 1981; Поезії. К., 1984; Близька далечінь. К., 1987; Рос. перекл. — Тебе, мой друг. М., 1980; Близкие дали. М., 1987.

Г. І. Полянкер.


БУЦЕНЬ Олег Васильович (4.III 1923, Київ — 11.Х 1966, там же) — укр. рад. письменник. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1951 Київ. ун-т. Учителював, був на видавничій роботі. Автор книг для дітей «Що розповів Калачик» (1959), «З ранку до вечора» (1961), «Так чи не так?» (1962), «Город узимку» (1963), «Не вартоображатись» (1964), «Наше відкриття» (1967), в яких створив образи юних громадян. кмітливих, пристрасних мрійників. Кілька оповідань Б. присвячено героїці Великої Вітчизн. війни.

Ф. Т. Кириченко.


БУЦЦАТІ [Будзаті; Buzzati; повне прізв. — Буццаті-Траверсо (Buzzati Traverso)] Діно (16.X 1906, Беллуно — 28.I 1972, Мілан) — італ. письменник. Майстер соціально-психол. гротеску. Найвідоміший твір — філос. роман «Татарська пустеля» (1940), в якому війна трактується як істор. абсурд. До зб. «Шістдесят оповідань» (1958)увійшли кращі твори Б. малого жанру. Автор повістей-казок «Барнабо з гір» (1933), «Таємниця Старого Лісу» (1935), роману «Любов» (1963). Осн. теми творчості Б. — самотність людини, незахищеність її внутр. світу, боротьба за утвердження нетлінних духовних цінностей. Укр. мовою ряд творів Б. переклала О. Є.-Я. Пахльозська.

Тв.: Укр. перекл. — [Оповідання]. «Всесвіт», 1978, № 2.

О. Є.-Я. Пахльовська.


БУЧАР (Bučar) Франьо (25.XI 1866, Загреб — 26.XII 1946, там же) — хорв. критик, літературознавець. Навчався в Загребі, Відні, Граці. Автор статей про давню хорв. та ін. слов’ян. л-ри (рос., укр., болг., чес., словац., серболужицьку). У 1888 в хорв. газеті «Obzor» («Огляд», № 144) опублікував ст. «Тарас Шевченко — найбільший український поет», яка передруковувалася там. же 1911 (№ 60) і 1939 (№ 86). У 1917 в журн. «Savremenik» («Сучасник», № 88 — 90) за підписом Dr. В. опубліковано ст. Б. «Український герой», в якій викладено й прокоментовано працю А. Єнсена «Тарас Шевченко. Життя українського поета» (видану 1916 нім. мовою у Відні).

В. Г. Гримич.


БУЧАЦЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ, Городиське євангеліє — пам’ятка старослов’ян. мови давньоруської редакції. Написане в 13 ст. кириличним уставом на пергаменті. Налічує 160 аркушів (початкові аркуші не збереглися). В 15 ст. подароване Городиському монастиреві на Волині, а потім до 20 ст. зберігалося в Бучацькому монастирі на Тернопільщині (звідси й назви). В Б. є. відбилося чимало східнослов’ян. мовних особливостей, зокрема повноголосся, ж, ч замість старослов’янських жд, шт, а також специфічна південнорус. риса — т. з. новий Ђ на місці є в новозакритих складах, що згодом стала характеризувати укр. мову. Б. є. оздоблене кольоровими плетінчастими й рослинно-геом. ініціалами. Є цінною пам’яткою книжкового мистецтва Київ. Русі. Б. є. досліджували І. Свенціцький («Бучацьке євангеліє, палеографічний опис», 1911), О. Колесса («Південноволинське Городище і городиські рукописні пам’ятники XII — XVI вв.», 1923) та ін. Зберігається у Львів. музеї укр. мистецтва.

В. В. Німчук.


БУЧИНСЬКИЙ Мелітон Осипович (24.II 1847, с. Криве, тепер Підволочиського р-ну Терноп. обл. — 25.IV 1903, м. Станіслав, тепер ІваноФранківськ) — укр. фольклорист і етнограф. Закінчив 1873 Віден. ун-т. Зібрав на Станіслав,щині численні фольклорні матеріали. Окремі записи Б. друкувалися в західноукр. газетах і журналах, частина пісень увійшла до кн. В. Антоновича і М. Драгоманова «Історичні пісні малоруського народу» (т. 1 — 2, 1874 — 75), частина опубл. у фольклористич. виданнях рад. часу. Збирав казки для збірника І. Рудченка. Наук. цінність має листування М. Драгоманова з Б., видане М. Павликом (1910). Фольклор. записи Б. зберігаються в осн. в ШФЕ АН УРСР, Львів. наук. б-ці ім. В. Стефаника АН УРСР.

Літ.: Грицик М. Фольклорист Мелітон Бучинський. «Українське літературознавство», 1984, в. 43.

М. І. Грицик.


БУЧИНСЬКИЙ-ЯСКОЛЬД Олександр (pp. н. і см. невід.) — укр. поет 2-ї пол. 17 ст. Навчався, можливо, в Києво-Могилянській колегії, викладав у Новгород-Сіверському колегіумі, з 1700 — у Чернігові, куди було переведено колегіум. Належав до Kuєвo-Чернігівського культурного осередку. У 1678 видав панегірик «Чигрин, прикордонне місто в тяжкій турецькій облозі» (польс. мовою), присвячений гетьманові України І. Самойловичу, де описано героїчну відсіч укр. і рос. військ турецько-татарським ордам, звеличено звитягу козаків. Уривки панегірика вмістив у своєму літописі Самійло Величко, назвавши автора «козарським (козацьким) панегіристом». Ці уривки сучасною укр. мовою переклав і опублікував В. О. Шевчук.

Тв.: В кн.: Величко С. В. Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке, т. 2. К., 1851; [Вірші]. В кн.: Аполлонова лютня. Київські поети XVII — XVIII ст. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 1. Українська дожовтнева поезія. К., 1984.

Літ.: Запаско Я. П., Ісаевич Я. Д. Пам’ятки книжкового мистецтва. Каталог стародруків, виданих на Україні, кн. 1. Львів, 1981; Шевчук В. Співці Київського Парнасу. В кн.: Наука і культура. К., 1980.

В. П. Маслюк.


БУЧІС Альгімантас-Анцитіс (19.X 1939, Каунас) — лит. рад. письменник і літературознавець, канд. філол. наук. Закінчив 1962 Вільнюс. ун-т. Автор поетич. книжок «Біля бринливих каменів» (1963), «Верхів’я» (1967), «Антимить» (1977), в яких переважають філос.-ліричні мотиви; роману на сучасну тему «Ворог твоїх воротів» (1982). Досліджує проблеми лит. прози: праці «Роман і сучасність. Розвиток литовського радянського роману до 1970» (1973), «Літературні долі. З історії литовської прози» (1979), «Проблеми сучасної литовської дитячої літератури» (1979), «Взаємозбагачення і самопоглиблення роману. До питання про національну своєрідність литовського роману» (1983), «Самосвідомість літератури — національний аспект» (1986). Упорядник зб. «Литовське радянське оповідання» (К., 1981).

Літ.: Новиченко Л. Критика в движении. «Вопросы литературы», 1974, № 4.

Г. М Гримич.


БУЧКО Микола Іванович (19.VIII 1948, с. Удич, тепер Теплицького р-ну Вінн. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1977. Закінчив 1971 Чернів. ун-т. Автор збірок «Сонячні сходи» (1977), «Назустріч літу» (1984). Провідні мотиви творів — пам’ять про загиблих на війні, утвердження миру і добра. Окремі твори Б. перекладено рос. та молд. мовами. Лауреат премії ім. П. М. Усенка (1984).

В. А. Бурбела.


БУШЕ Іван Семенович [9 (22).II 1908, маєток Юковського на Одещині — 21.VIII 1979, Одеса] — укр. рад. перекладач. У 1931 — 35 навчався у театр. студії при одес. Театрі Революції (тепер Одес. укр. муз.-драм. театр ім. Жовтневої революції). Працював актором. Перекладав з рос. та ряду інших л-р народів СРСР (п’єси О. Островського, М. Погодіна, М. Шатрова, повісті й оповідання А. Чехова, М. Горького, В. Біанкі, Е. Казакевича, Л. Шейніна, Б. Кербабаєва, Ю. Ритхеу). Спільно з І. Мавроді переклав з болг. роман П. Вежинова «Сліди залишаються» і повість М. Марчевського «Герої Бєліци».

Літ.: Стрикиця Т. Важкий хліб перекладача. В кн.: Горизонт. Одеса, 1969.

Г. Д. Зленко.


БУШМІН Олексій Сергійович [2 (15).X 1910, с. Ліва Розсош, тепер Каширського р-ну Ворон. обл. — 19.III 1983, Ленінград] — рос. рад. літературознавець, академік АН СРСР з 1979. Член КПРС з 1940. Закінчив 1939 Ворон. пед. ін-т і 1945 Військ.-політ. академію ім. В. І. Леніна. В 1955 — 65 і 1977 — 83 — директор Ін-ту рос. л-ри АН СРСР (Пушкінський дім). Розробляв проблеми теорії і методології літературознавства («Методологічні питання літературознавчих досліджень», 1969), вивчав питання розвитку рос. рад. л-ри («Роман О. Фадєєва „Розгром“», 1954, та ін.), історії рос. л-ри 19 ст. («Сатира Салтикова-Щедріна», 1959). У колі наук. інтересів Б. — питання історизму в дослідженні літ.-худож. творчості, спадкоємності в розвитку словесного мист-ва, принципи конкретно-аналітичного розгляду літ. явищ.

Тв.: Преемственность в развитии литератур. Л., 1978; Наука о литературе. М. — Л., 1980; Александр Фадеев. Л., 1983; Художественный мир Салтыкова-Щедрина. Л., 1987.

І. Л. Бажинов.


БУЯННЕМЕХ Сономбалжірин (15.IX 1902, тепер Середньогобійський аймак — 11.IX 1937, Улан-Батор) — монг. письменник і літературознавець. Член МНРП з 1921. Один з основоположників сучасної монг. л-ри. Був делегатом 1-го з’їзду трудящих країн Далекого Сходу (1922) у Москві, зустрічався з В. І. Леніним. Оповідання «Незабутня зустріч» (1935; рос. перекл. 1971) — перший прозовий худож. твір про В. І. Леніна монг. мовою. Автор перших монг. п’єс «Коротка історія найближчої епохи» (1922), «Темна влада» (1933), спрямованих проти феод. свавілля; зб. «Поезії» (1935) і повісті «Скотар Товуудай» (1936), в яких показав зміни в побуті та свідомості аратів. Писав також для дітей.

Тв.: Рос. перекл. — Избранные сочинения. М., 1968; Монголия. В кн.: К солнцу! Стихи монгольских поэтов М., 1969; [Вірші]. В кн.: Из монгольской поэзии XX века. М., 1981; [Оповідання]. В кн.: Рассказы монгольских писателей, т. 1. М., 1984; [Вірші]. В кн : Поэзия народной Монголии, т. 1. М., 1985.

І. О. Дяченко.


«БУЯННЯ» — літ. журнал, виданий 1921 в Кам’янці-Подільському. Вийшов один номер. У ньому було надруковано твори І. Кулика (під псевд. Р. Ролінато та Р. Роленко) — вірші, оповідання «Васька Квасник» (згодом в ін. редакції увійшло до циклу «Записки консула»), ст. «Українська радянська поезія», вірші І. Дніпровського, його поему «Жовтень» і статті. З фольклористич. публікаціями виступив М. Грінченко та ін. Перші вірші опублікували М. Хмара (М. Драй-Хмара) та ін. Журнал умістив рецензії на 1-й номер «Шляхів мистецтва», збірник «Жовтень». Теми матеріалів місячника — боротьба за перемогу Жовтня, становлення Рад. влади на Поділлі, згуртування молодих творчих сил.

Літ.: Півторадні В. І. Журнал «Буяння». «Радянське літературознавство», 1964, № 6.

С. А. Крижанівський.


БЮХНЕР (Büchner) Георг (17.Х 1813, Годделау — 19.II 1837, Цюріх) — нім. письменник і революц. діяч. Навчався 1831 — 33 в ун-тах Страсбурга й Гісена. Створив таємне революц. «Товариство прав людини» (1834). У прокламації «Гессенський сільський вісник» (1834) закликав народ до повалення існуючого ладу. В істор. драмі «Смерть Дантона» (1935), комедії «Леонс і Лена» (вид. 1839), незакінч. п’єсі «Войцек» (вид. 1879) викривав експлуатацію, порушував питання про роль нар. мас в історії. Обстоював реалізм у мистецтві (новела «Ленц», вид. 1839).

Тв.: Рос. перекл. — Сочинения. М.-Л., 1935; Пьесы, проза, письма. М., 1972.

Літ.: Тураева Э. Я. Драматургия Г. Бюхнера и ее сценическое воплощение. М., 1952; Таран-Зайченко П. В. Георг Бюхнер. М., 1963.

Н. М. Матузова.


БЯДУЛЯ Змітрок (справж. — Плавник Самуїл Юхимович; 23.IV 1886, містечко Посадець на Віленщині, тепер село Логойського р-ну Мін. обл. — 3.XI 1941, похований ум. Уральську) — білорус. рад. письменник. У 1913 з’явилася перша книжка — збірка ліричних імпресій (оповідань і замальовок) «Образки». Збірки поезій «Під рідним небом» (1922), оповідань «На зачарованих гонах» (1923), «Оповідання» (1926), зб. «Поеми» (1927) — про громадян. війну і соціалістич. будівництво. Автор повістей «Соловей» (1927, екранізована 1937) — про часи кріпацтва в Білорусії, «Наближення» (1935), «У дрімучих лісах» (1939), роману «Язеп Крушинський» (т. 1 — 2, 1929 — 32) — про білорус. село періоду колективізації. Писав також для дітей. Відомий і як перекладач, зокрема віршів і поем Т. Шевченка («Холодний Яр», «Три літа», «Заповіт», «Відьма» та ін.). У спогадах «Відгуки кобзарських струн» (1939) розповів про ідейноемоційний вплив Т. Шевченка на його світогляд і творчість багатьох ін. культур. діячів Білорусії. Окремі твори Б. перекладено мовами народів СРСР, у т. ч. укр. (Б. Степанюк, Ю. Назаренко).

Тв.: Укр. перекл. — [Твори]. В кн.: Нова Білорусь. Х., 1929; Соловей. Х., 1929; Оповідання. К., 1952; Панас на небі. К., 1958; Пуд жита. К., 1960; Рос. перекл. — Избранное. М., 1957; Серебряная табакерка. М., 1986.

Літ.: Погребенник Ф. П. Василь Стефаник у російській та білоруській літературах. В кн.: Погребенник Ф. П. Василь Стефаник у слов’янських літературах. К., 1976.

П. П.Охріменко.


БЯЛИК Хаїм Нахман (9.I 1873, с. Ради на Волині — 4.VII 1934, Відень) — євр. поет, один з основоположників сучас. євр. поезії мовою іврит. Писав також мовою ідиш. У поемах «Мерці пустелі» (1902), «Вогненна хартія» (1905) показав істор. долю свого народу, закликав до боротьби проти нац. і соціального гноблення. Засуджував євр. погроми, організовані царським режимом (поема «Сказання про погром», 1904, ряд віршів). З прозових творів Б. виділяється оповідання «Ар’є-куркуль», в якому показано соціальне розшарування євр. мас. Уклав (разом з І. Равницьким) зб. «Єврейські легенди» (т. 1 — 4, 1922). Частина творів Б. написана під впливом сіоністських догм і пройнята націоналістич. мотивами. В 1920 емігрував у Зх. Європу. З 1924 жив у Палестині. Талант Б. високо цінили Шолом-Алейхем (обох письменників зв’язувала багаторічна дружба) і М. Горький.

Г. І. Полянкер.


БЯЛОКОЗОВИЧ (Białokozowicz) Базилій (2.I 1932, Видово, тепер Бялистоцького воєводства) — польс. літературознавець, доктор філології, професор. Член ПОРП з 1949. Закінчив 1956 філол. та 1957 істор. ф-ти Ленінгр. ун-ту. З 1975 — головний редактор журн. «Slavia orientalis» («Східна славістика»). Один з організаторів і активних учасників літературознавчих серійних видань «Studia polono-slavica-orientalia» («Польсько-східнослов’янські дослідження»). Упорядник і редактор кн. «Радянська полоністика» (1985), де значне місце приділено укр. полоністиці. Праці Б. присвячені рос. л-рі 19 — 20 ст., рос.-польс. літ. взаєминам, польс.-рос.-укр.-білорус. літ. зв’язкам. Опублікував листування Л. Толстого з українцями з Королівства Польського. Автор рецензій на праці про польс. письменників, які писали й укр. мовою.

Ю. Л. Булаховська.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.