[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1995. — Т. 3: К-Н. — С. 5-23.]

Попередня     Головна     Наступна





КОРОЛІВ-СТАРИЙ (справж. пр.ізв. — Королів) Василь Костянтинович (ін. псевд. і крипт. — В. Диканський, Хуторянин Старий, В. Дикий, В. Д., П.-ий, Ю. та ін.; 4.П 1879, с. Ладан, тепер Прилуцького р-ну Черніг. обл. — 11.XII 1943, м. Мельник, тепер Чехія) — укр. письменник і художник. Чоловік Н. А. Королевої. Закінчив Полтав. духовну семінарію та 1902 Харків. ветеринарний ін-т. Виступав як публіцист. 1906 був арештований цар. владою. Один з організаторів київ. вид-ва «Час», 1917 — 19 — ред. журн. «Книгарь», 1919 виїхав до Чехо-Словаччини, пізніше викладав в Укр. госп. академії в Подебрадах під Прагою. Друкував статті і нариси на громад.культур. теми в газетах «Хлібороб» (1905), «Рада» (1907 — 14), «Засів» (1911 — 12) та ін. Видав для дітей та юнацтва роман «Чмелик» (1920) — про мандри юнака з Полтавщини по світу, про любов до рідної землі; зб. оповідань за фольклор. мотивами «Нечиста сила» (1923). Писав п’єси-казки (збірки «Русалка-жаба», 1923; «Лісове свято», 1924). Автор кн. спогадів «Згадки про мою смерть» (1942), статей «У затінку (світлій пам’яті Марії Загірньої)», «Людина без копії — Борис Грінченко» (обидві — 1928). Перекладав з чес. мови. Залишив серію малюнків природи й побуту Закарпаття.

Літ.: Шевчук В. О. Загадковий і манливий світ Наталени Королевої. «Українська мова та література в школі», 1988, № 2; Погребенник Ф. Не така вже й страшна нечиста сила. В кн.: Королів-Старий В. Нечиста сила. К., 1993.

Ф. П. Погребенник.


КОРОЛЬ Митрофан Спиридонович (псевд. — Король-Тугий Д. С., Тугий, Эмка, К-оль Т.; 1874, м. Армянський Базар, теп. смт Армянськ Респ-ки Крим — після 1918) — укр. письменник. Із селян. Закін. міське уч-ще. З 1894 служив в Армянській міській управі. 1906 засн. у місті «Гурток шанувальників драматичного мистецтва» та культурно-осв. т-во. Літ. діяльність почав у 90-х pp. Писав п’єси і вірші. В основі його драм «Бог не без милості, козак не без щастя» (1897) та «Марія покритка, або Гріх і покаяння» (1900) лежать складні соціальні колізії та конфлікти. Автор сатир. комедії «По-панськи», водевілю «В недобрий час», створеного за однойм. оповіданням О. Стороженка (обидва твори — 1900). Значна кількість драм. творів К. вийшла зб. «До суду людського» (Генічеськ, 1905). Його п’єси входили до репертуару профес. драм. труп, амат. колективів. Вірші К. пройняті патріот. мотивами («Пам’яті П. Куліша», «На Україну» та ін.). Автобіографія К. зберіг. в ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України.

П. О. Лобас.


КОРОНЕНКО Світлана Анатоліївна (16.VII 1960, м. Фастів Київ. обл.) — укр. поетеса. Закін. 1985 ф-т журналістики Київ. ун-ту. Працювала літ. консультантом журн. «Ранок»; 1988 — 91 — зав. відділом л-ри і мист-ва журн. «Українська культура». Автор збірок «Сузір’я веснянок» (1982), «Голос дощу» (1988), «Під світлом Летючих Псів» (1991). Поезії К. властиві експресивність, тяжіння до культурологічних узагальнень. Окр. вірші перекладені рос. і груз. мовами.

Літ.: Драч І. «Заговорити карими словами...». В кн.: Короненко С. А. Сузір’я веснянок. К., 1982; Складаний І. Магія поетичного слова. В кн.: Поезія-89, в. 1. К., 1989.

Г. М. Штонь.


КОРОТИЧ Віталій Олексійович (26.V 1936, Київ) — укр. письменник, публіцист, перекладач. Закін. 1959 Київ. мед. ін-т. Працював лікарем. Був гол. ред. журналів «Ранок» (1966 — 68), «Всесвіт» (1979 — 86), «Огонёк» (1986 — 91). У 1966 — 69 і 1981 — 86 — секретар правління СП СРСР. Депутат Верх. Ради УРСР 11 скликання. Нар. депутат СРСР 1989 — 91. Дебютував 1954 як поет. Перша книжка — зб. поезій «Золоті руки» (1961) — одержала схвальні відгуки М. Рильського, Н. Хікмета. Наступні — «Запах неба» (1962), «Вулиця волошок» (1963), «Течія» (1965), «Поезії» (1967), «Вогонь» (1968), «Можливості» (1970; Респ. премія ім. М. Островського, 1972), «Перевтілення» (1971), «Щоденник» (1973), «Закон землі» (1975), «Гідність» (1977), «Голоси» (1981), «Закономірність» (1983) та ін. Прийшов у л-ру водночас з М. Вінграновським, І. Драчем, Є. Євтушенком, Р. Рождественським на поч. 60-х pp. Для поет. мислення К. характерна інтелектуальна напруга, прагнення розкрити внутр. філос. смисл буття. Інтенсивній праці думки підпорядковані безпосередні життєві враження, далекі й несподівані асоціативні зв’язки, парадоксальні судження, афористична влучність. Своєрідність творчого обдарування, полемічна майстерність К. яскраво виявляються в публіцистиці. У результаті подорожей К. до Канади, США, країн Європи з’явилися книги роздумів над долею планети, про незнищенність людства й миру: «О, Канадо!» (1965), «Зорі та смуги» (1968), «Кубатура яйця» (1977) та «Побачити зблизька» (1980; за дві останні — Держ. премія України ім. Т. Г. Шевченка, 1981). Підсумком поїздок по різних регіонах Союзу РСР стали книги «Мандрівка на край світу» (1974), «Людина у себе вдома» (1974; премія ім. П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини», 1978), «Біля витоків світла» (1976). Кількаразово виходив публіцист. роман «Обличчя ненависті» (1984; Держ. премія СРСР, 1985) — анатомія політики розпалювання холодної війни, осторога проти ядерного безумства. У повістях «Така лиха пам’ять» (1970) і «Метроном» (1982), романі «Десяте травня» (1978) порушуються складні морально-психологічні проблеми. К. належать також повість «Мости» (1981), ряд сценаріїв докум. фільмів. Виступає з публіцистичними статтями на актуальні політичні теми. Перекладає з слов’янських, груз. і англ. мов (окр. твори Р. Рождественського, Г. Буравкіна, Д. Чарквіані, Т. С. Еліота, У. Уїтмена та ін.). Лауреат премії ім. Ю. Фучіка (1984), ряду ін. літ. премій. Окр. твори К. перекладено багатьма мовами світу.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1986; Рос. перекл. — «Не стреляйте в пианиста!..». М., 1970; Зеленый виноградник. М., 1975; Лицо ненависти. М., 1985; Избранное. М., 1986; Метроном. М., 1988.

Літ.: Хикмет Н. Стихи Виталия Коротича. «Литературная газета», 1961, 13 июля; Рильський М. Батьки і діти. В кн.: Рильський М. Вечірні розмови. К., 1964; Ільницький М. «Я — з міста цього...». В кн.: Ільницький М. На вістрі серця і пера. К., 1980; Дзеверін І. Про творчість Віталія Коротича. В кн.: Коротич В. Вибрані твори, т. 1. К., 1986; Здоровега В. Віталій Коротич. К., 1986.

В. Й. Здоровега.


КОРОТКЕВИЧ Володимир Семенович (26.XI 1930, м. Орша, тепер Вітеб. обл. — 25.VIII 1984, Мінськ) — білорус. письменник. Закін. 1954 Київ. ун-т, 1960 — Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького, 1962 — Вищі сценарні курси (обидва — в Москві). В 1954 — 56 вчителював на Київщині. Автор поет. збірок «Материнська душа» (1958), «Вечірні вітрила» (1960) і «Моя Іліада» (1969), збірок оповідань і повістей «Блакить і золото дня» (1961), «Чозенія» (1970), «Око тайфуна» (1974), «Із віків минулих» (1978). Різним сторінкам білорус. історії присвячені романи «Не можна забути» (1962, опубл. 1982), «Христос приземлився в Городні» (1966), «Колосся під серпом твоїм» (кн. 1 — 2, 1968), «Чорний замок Ольшанський» (1983), повісті «Циганський король», «Сива легенда» (обидві — 1961), «Дике полювання короля Стаха» (1964). К. належать п’єси «Млин на Синіх Вирах» (пост. 1959), «Дзвони Вітебська» (1974), «Кастусь Калиновський» (1978), «Колиска чотирьох чарівниць» (пост. 1982), нариси «Земля під білими крилами» (1977), «Студена весна, або 1000 років і 7 днів» (1980) та ін., сценарії фільмів «Свідки вічності» (1964), «Пам’ять» (1966), «Червоний агат» (1973). Творчість К. відзначається високим рівнем худож. узагальнень, характеризується поет. світобаченням (особливо повісті та романи на істор. теми); автор акцентує на вічних, неперехідних істинах, високих моральних цінностях минулого; давні проблеми проектує в сьогодення. Багато творів К. присвятив Україні, зокрема Києву (повість «Листя каштанів», спогади «Сон про те, що було»), її діячам культури (Лесі Українці, О. Білецькому та ін.). Окр. повісті та романи К. переклали К. Скрипченко, О. Лук’янчук, В. Сидоренко, М. Шудря, поезії — А. Косматенко, О. Лукашенко, М. Львович, С. Литвин, М. Рачук, B. Лучук, С. Зінчук, Т. Коломієць та ін.

Тв.: Выбраныя творы, т. 1 — 2. Мінск, 1980; Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 2. К., 1971; Чозенія. К., 1972; Чорний замок Ольшанський. — Дике полювання короля Стаха. К., 1984; Saxifraga. «Вітчизна», 1986, № 9; [Вірші]. В кн.: Сузір’я, в. 26. К., 1987; Христос приземлився в Городні (Євангеліє від Іуди). К., 1988; Тракт невмирущості. «Вітчизна», 1988, № 7; Твори, т. 1 — 2. К., 1991; Рос. перекл. — Колосья под серпом твоим, кн. 1 — 2. М., 1979; Новая Атлантида. М., 1989; Дикая охота короля Стаха. Л., 1990.

Літ.: Чапруша В. Поетична оповідь. «Прапор», 1973, № 1; Ермолович М. Колосья созрели для жатвы. «Неман», 1975, № 10; Рочинь М. Романтичний світ Володимира Короткевича. «Дніпро», 1983, № 10; Бородулін Р. Лист у безсмертя. В кн.: Сузір’я, в. 26. К., 1987.

О. К. Бабишкін.


КОРОТКИЙ КИЇВСЬКИЙ ЛІТОПИС — літопис, що висвітлює події 862 — 1515 pp. у Київ. Русі, пізніше в Україні (Київщині і Волині) та Білорусі. Є частиною Супрасльського літопису. К. К. л. складав, імовірно, сучасник-очевидець. Ориг. записи, зроблені протягом 1480 — 1515, відзначаються багатством змісту, точним датуванням подій. Тут подаються відомості про страту київ. князя Михайла Олельковича (1481), спустошення Києва ордами крим. хана Менглі-Гірея (1482), вторгнення татар на Волинь (1491, 1496) тощо. Літ. достоїнства має повість про перемогу князя Костянтина Острозького над військами моск. князя Василія III під Оршею 1515. Тут же вміщено похвалу Острозькому. Він порівнюється з інд. царем Пором, сирійським царем Антіохом III Великим, вірм. царем Тигранісом. Це свідчить про те, що автор знав світську л-ру, використовував її образи. Мова К. К. л. наближена до живої нар. мови українців і білорусів.

Вид.: Супрасльская рукопись, содержащая Новгородскую и Киевскую сокращенные летописи. М., 1836.

Літ.: Иконников В. Опыт русской историографии, т. 2, кн. 2. К., 1908; Багалій Д. Нарис української історіографії, т. 1, в. 1. Літописи. К., 1923; Шахматов А. А. Обозрение русских летописных сводов XIV — XVI вв. М. — Л., 1938; Тихомиров М. Источниковедение истории СССР, в. 1. М., 1962.

О. М. Апанович.


«КОРОТКИЙ ОПИС МАЛОРОСІЇ», «Краткое описаніє Малоросії» — укр. літопис, ств. анонім. автором у 30-х pp. 18 ст. Містить огляд подій від 1340 по 1734, найдокладніше — з часів Б. Хмельницького. Автор (вірогідно належав до козацької старшини) зв’язує козацький період історії України з історією Київ. Русі; висвітлює історію козацтва, звеличує визв. боротьбу укр. народу проти Речі Посполитої, висловлює симпатії до її керівників (Б. Хмельницького, І. Богуна, C. Наливайка, С. Палія та ін.). Гол. джерелом для «К. о. М.» був літопис Григорія Грабянки. З нього автор вибрав найістотніші факти і стисло їх переказав, опис же подій 1709 — 34 зробив самостійно. Загалом це була спроба створити коротку історію України. Твір написано книжною укр. мовою. Завдяки лаконічному й ясному викладу «К. о. М.» здобув широку популярність. Його покладено в основу «Краткой летописи Малыя Poccuu c 1506 no 1776 год...». Згодом «К. о. М.» став одним з джерел «Истории русов». Переклад літопису вміщено в кн. «Аннали Малоросії» нім. і франц. історика Ж. Б. Шерера, що вийшла 1788 в Парижі. Твір також використано в «ЛЂтописце, или кратком описании знатнЂйших дЂйств и случаев, что в котором году дЂялося в УкраинЂ Малороссійской обЂих сторон ДнЂпра и кто именно когда гетьманом был козацким» (1888). На основі «К. о. М.» в 19 ст. з’явився ряд поет. підробок нар. дум.

Вид.: Летопись Самовидца по новооткрытым спискам с приложением трех малороссийских хроник: Хмельницкой, «Краткого описаиня Малороссии» и «Собрания исторического». К., 1878.

Літ.: Антонович В. [Передмова]. В кн.: Сборник летописей, относящихся к истории Южной и Западной Руси. К., 1888; Иконников В. Опыт русской историографии, т. 2, кн. 2. К., 1908; Багалій Д. Нарис української історіографії, т. 1, в. 2. Джерелознавство. К., 1925.

В. О. Шевчук.


КОРСАКАС Костас [5(18).Х 1909, с. Пашвітініс, тепер Пакруойського р-ну — 22.XI 1986, Вільнюс] — литовський поет, літературознавець, академік АН Литви з 1949, нар. письменник Литви з 1979. За антифашист. діяльність був ув’язнений (1928 — 30). Навч. 1931 — 40 в Каунас. ун-ті. 1944 — 57 — професор Вільнюс. ун-ту, 1946 — 84 — директор Ін-ту лит. мови та л-ри АН Литви, 1953 — 68 — академік-секретар Відділення сусп. наук АН Литви. Автор збірок «Закон боротьби» (1943), «Птахи повертаються» (1945), «Вірші» (1953), «Жнива» (1969), «Падолист» (1979) та ін. К. належать збірки літ.-крит. статей «Література і критика» (1949), «Дружба літератур» (1962) та ін. Співавтор і гол. ред. «Історії литовської літератури» (т. 1 — 4, 1957 — 68). Досліджував лит.-укр. літ. зв’язки. Опублікував ст. «Роковини народження Тараса Шевченка» (1939) — до 125-річчя від дня народження укр. поета. Написав праці «Тарас Шевченко і Литва» (1952), «Літературні зв’язки литовців і українців» (1954) та ін. Досліджував лит. переклади творів І. Франка. Окр. твори К. переклали В. Бичко, І. Нехода, Р. Лубківський та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Подарунок з Німану. К., 1963; [Вірші]. В кн.: Литовська радянська поезія. Антологія. К., 1985; Тарас Шевченко і Литва. «Літературна газета», 1952, 10 липня; Рос. перекл. — Избранное. Вильнюс, 1953; Стихи. Вильнюс, 1976.

Літ.: Пятраускене В., Убекайте А. Костас Корсакас. Указатель литературы. Вильнюс, 1979.

А. П. Непокупний.


КОРСОВЕЦЬКИЙ Орест Іванович (9.VIII 1925, с. Клембівка, тепер Ямпільського р-ну Вінн. обл.) — укр. поет. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1955 Вінн. пед. ін-т. Учителював (у т. ч. на Чукотці). Один з авторів колект. зб. «Народження пісні» (1964), автор зб. «Над слідом ведмежим намет» (1989), друкується в пресі. Осн. теми — природа Чукотки і Криму, життя людей різних національностей у цих краях, роздуми про рідне слово, культуру. М. Рильський, який благословив входження К. в л-ру, відзначав щирість і романтичність його лірики, присвятив йому вірш «Напутнє» (зб. «Зимові записи», 1964). Окр. твори К. перекладено рос. мовою.

Літ.: Рильський М. [Передмова до добірки віршів О. Корсовецького]. «Київ», 1988, № 4.

А. М. Подолинний.


КОРСУН Олександр Олексійович [псевд. — Антипенко; 27.V (8.VI) 1818, с. Богдановська Антиповка Ростовського пов. Катериносл. губ. — 25.Х (6.XI) 1891, там же] — укр. поет. Нар. в поміщ. сім’ї. Закін. 1842 юрид. ф-т Харків. ун-ту. В 1847 — 60 служив чиновником для особливих доручень при Дербентському військ. губернаторі. По відставці жив у своєму маєтку, збирав фольклор. і етногр. матеріали. Рано відійшов від літ. діяльності. Навчаючись в ун-ті, упорядкував і видав 1841 альм. «Сніп», де вмістив і свої вірші. Друкувався також у журналах «Маяк», «Северный вестник», «Русский архив» та ін. Належав до Харківського гуртка романтиків. Осн. мотиви віршів К. — нещасливе кохання («Рожа і дівчина», «Кохання»), туга за батьківщиною («Рідна сторона» та ін.), роздуми над природою худож. творчості («Блискавка»). Для його поезій характерна ліризація фольклор. та істор. матеріалу («Козак та гулянка», «Могила», «Мана», «Старі пісні», «Дорошенко» та ін.). Присвятив Т. Шевченку вірш. «До Шевченка» («Скажи, брате, кобзареві...», 1845), листувався з поетом, поширював у Харкові його твори. К. належать віршовані обробки нар. повір’їв («Украинские поверья», 1839). Переклав рос. мовою трагедію «Переяславська ніч» М. Костомарова (1886). Написав спогади «Николай Иванович Костомаров» (1890).

Тв.: [Вірші]. В кн.: Українська муза. К., 1908; [Вірші]. В кн.: Українські поети-романтики. К., 1987.

Літ.: Науменко В. Александр Алексеевич Корсун. «Киевская старина», 1891, № 12; Уманець М. [Комаров М.]. Олександер Корсун. «Зоря», 1892, № 1; Степовик І. Матеріали до життєпису Олександра Корсуна. «Зоря», 1892, № 10; Возняк М. До характеристики харківського гуртка українських письменників. «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1910, т. 93, кн. 1.

М. М. Павлюк.


КОРСУНСЬКА Берта Львівна [8(21).XI 1913, м. Звенигородка, тепер Черкас. обл. — 12.VIII 1979, Київ] — укр. літературознавець, канд. філол. наук з 1947. Дружина. В. І. Гутянського. Закін. 1936 Київ. ун-т. З 1947 працювала в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України. Автор монографій «Масова революційна поезія Жовтня» (1960), «Поезія нового світу. Ідеї та образи української радянської лірики 20 — 30-х pp.» (1967), «Українська радянська поезія років Великої Вітчизняної війни» (1973), «Філософські мотиви в творчості Павла Тичини» (1977), літ.-крит. нарису «Олексій Кундзіч» (1971), розділів в «Історії української радянської літератури» (1964) та «Історії української літератури» у 8 томах (1967 — 71, т. 6 — 8), статей. Одна з упорядників і авторів приміток до Зібр. тв. М. Рильського у 20 томах (1983 — 90, т. 3, 4). Була незаконно репресована 1949. Реабілітована 1957.

М. Я. Гон.


«КОРСУНСЬКА ЛЕГЕНДА» — пам’ятка л-ри Київ. Русі. Розповідає про облогу і здобуття 988 грец. міста-колонії Корсуня (Херсонесу) київ. великим князем Володимиром I Святославичем і його одруження з візант. царівною Анною. Істор. факти тлумачаться в легенді з позицій грец. духівництва, що намагалося приурочити хрещення Володимира до часу перемоги над Корсунем. «К. л.» зазнала писемної обробки на Русі, в Києві — в середині або наприкін. 11 ст. Укладачем твору, на думку О. Шахматова, міг бути хтось з корсун. церковників, вивезених Володимиром до Києва. Д. Лихачов вважає, що «К. л.» опрацював і включив до переробленого ним 1073 Найдавнішого літописного зводу (складено в 30-х — на поч. 40-х pp. 11 ст.) сподвижник Антонія і Феодосія Печерських — Никон. У «К. л.», на противагу Найдавнішому літописному зводу, поєдналися грецькі перекази про навернення князя у християнство завдяки чуду (зціленню від сліпоти, від виразок на тілі) із східнослов’ян. сказаннями про ратні подвиги Володимира. Укладач, мабуть, використав також перекази про хрещення киян і спорудження Десятинної церкви. Легенда сформувалася не без впливу східнослов’ян. епічного сюжету про сватання і здобування нареченої. На це вказує ряд епізодів: засилання сватів, зневажлива відповідь корсунського князя, захоплення нареченої тощо. «К. л.» не дійшла до нас у первісному вигляді. Найповніше її викладено у житії Володимира редакції кін. 11 ст., відомому зі списків 17 ст. За О. Шахматовим, у цьому творі, що повністю зберігся лише в поєднанні з «Пам’яттю і похвалою Володимиру» (приписувана Іакову Мніху), під впливом «К. л.» зроблено вставку про похід на Корсунь з метою набору священиків і вчителів та про одруження князя з грец. царівною. Але одностайної думки щодо цього питання в літературознавстві немає. Текст «К. л.», перероблений і доповнений, включено до «Повісті временних літ», житія Володимира, до «Слова о том, како крестися Владимир, возмя Корсунь». В укр. житіях Володимира та в хроногр. розповідях 16 — поч. 18 ст. зустрічаються окр. сюжетні деталі «К. л.»: при хрещенні Володимир одержав христ. ім’я Василій, з Корсуня привіз митрополита Михайла і грец. майстрів, кияни хрестилися в річці Почайні, в Києві князь побудував церкву св. Василія тощо.

Літ.: Костомаров Н. Исторические монографии и исследования, т. ІЗ, СПБ, 1881; Шахматов А. А. Корсунская легенда о крещении Владимира. СПБ, 1906; Серебрянский Н. Древнерусские княжеские жития. (Обзор редакций и тексты). М., 1915; Истрин В. М. Замечания о начале русского летописания. «Известия Отделения русского языка и словесности Российской академии наук», 1921, т. 26; Лихачев Д. С. Русские летописи и их культурно-историческое значение. М. — Л., 1947.

Г. І. Павленко.


КОРСЮК Микола Михайлович (30.III 1950, с. Луг над Тисою Марамуреського пов.) — укр. письменник у Румунії. Закін. 1973 Бухарест. ун-т. З 1973 працював редактором у вид-ві «Критеріон», з 1991 — гол. редактор журн. «Наш голос». Поет. творчість К. (збірки «Нащадки сонця», 1972; «Ворота», 1975; «Монолог дерева», 1980) — переважно заснована на фольклорно-міфол. символіці філос. лірика, в центрі якої громадян. мотиви, прагнення до самопізнання через глибинний зв’язок зі світом, осмислення суті людини і життєвих істин, проблеми митця і його долі. Оповідання (збірки «Роздоріжжя», 1973; «Сюжет для новели», 1977; «Чужий біль», 1985) — це здебільшого психол. етюди, в яких досліджується мораль та складний душевний світ сучас. людини. К. — упорядник і автор передмов до видань у Румунії творів укр. л-ри у серії «Мала бібліотека» — М. Коцюбинського, І. Франка, Лесі Українки, Марка Черемшини, С. Васильченка, А. Головка, О. Довженка, Ю. Яновського та ін., вступної ст. «Витвір народного таланту» до зб. «Народні перлини. Українська поетична творчість» (1986). Ряд віршів К. перекладено рум., угор., нім. та польс. мовами.

Тв.: [Вірші]. «Літературна Україна», 1990, 19 липня.

Літ.: Михайлюк М. Найважче на світі бути деревом. В кн.: Михайлюк М. Слово про слово. Бухарест, 1983; Ласло-Куцюк М. Дійсність у новелі. «Радянське літературознавство», 1988, № 11; Кушнірик І. Українське слово в Румунії. «Жовтень», 1989, № 7.

Т. А. Носенко.


КОРТАСАР (Cortázar) Хуліо. (26.VIII 1914, Брюссель — 13.II 1984, Париж) — аргент. письменник. Навч. в ун-ті в Буенос-Айресі. З 1951 жив у Парижі, був перекладачем в ЮНЕСКО. Літ. діяльність почав як поет-символіст (зб. сонетів «Присутність», 1938). Автор драм. поеми в прозі «Королі» (1949), що є вільною інтерпретацією давньогрец. міфу про поєдинок Тесея з Мінотавром, повісті «Гонитва» (1958), збірок оповідань «Бестіарій» (1951), «Кінець гри» (1956), «Таємна зброя» (1959), «Усі вогні — це вогонь» (1966). Письменник послідовно шукає нові форми у зображенні фантастичного та незбагненного в бутті людини: це твори з ускладненою композицією, філософським контекстом — романи «Іспит» (1945), «Виграші» (1960) і «62. Модель для збирання» (1968), збірки оповідань «Восьмигранник» (1974), «Той, хто поруч з нами» (1978), «Якийсь Лукас» (1979); поет зб. «Самі сутінки» (1984) та ін. В романі «Гра в класики» (1963), що є певною мірою викликом лицемірним імперативам бурж. моралі, широко використовується модерністська техніка. Умовні персонажі діють в ориг. циклі коміч. мініатюр (своєрідних філос. казок-притч) «Історії про хронопів і фамів» (1962). Автор прагне до подолання відчуженості людей, утверджує гуманізм. Революц. боротьба куб. народу — у центрі оповідання «Возз’єднання» (1964, про Е. Че Гевару), роману «Книга про Мануеля» (1973). К. належать публіцист. книжки «Одноденна подорож у вісімдесят світів» (1967), «Проза з обсерваторії» (1972), «Автонавти космостради» (1983), «Нікарагуа, несамовита й ніжна» (1984). Окр. твори К. перекл. Ю. Покальчук, А. Перепадя, О. Буценко, С. Борщевський.

Тв.: Укр. перекл. — Усі вогні — це вогонь. «Всесвіт», 1976, № 2; Гонитва. В кн.: Латиноамериканська повість. К., 1978; Оповідання. «Всесвіт», 1981, № 6; Таємна зброя. К., 1983; [Твори]. «Всесвіт», 1989, № 1; Рос. перекл. — Избранное. М., 1979; Избранное. М., 1989.

Літ.: Покальчук Ю. В. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978; Кутейщикова В., Осповат Л. Поиски и открытия Хулио Кортасара. В кн.: Кутейщикова В., Осповат Л. Новый латиноамериканский роман. М., 1976; Покальчук Ю. В. Человек и время в творчестве Кортасара. «Латинская Америка», 1978, № 1; Покальчук Ю. Магічний світ Хуліо Кортасара. «Всесвіт», 1981, № 6; Тертерян И. Главный роман Хулио Кортасара. В кн.: Кортасар Х. Игра в классики. М., 1986; Буценко О. Матерія думки. «Всесвіт», 1989, № 1.

Н. Д. Дроботько.


КОРУНЕЦЬ Ілько (Ілля) Вакулович (16.III 1922, с. Семенівка, тепер Лисянського р-ну Черкас. обл.) — укр. перекладач, літературознавець, канд. філол. наук з 1966. Зак. 1950 Київ. пед. ін-т. З 1960 працює у Київ. пед. ін-ті ін. мов; з 1990 — професор, з 1993 — зав. каф. теорії і практики перекладу. Перекл. з англ. мови — збірки «Оповідання» М. Р. Ананда (1956) і «Казки» О. Уайльда (1979), роман «Слідопит» Дж. Ф. Купера (1968), повість «Маленькі втікачі» Дж. Тріза (1968); з італ. — оповідання «Історія осла святого Йосифа» Дж. Верги (1957), збірку новел Дж. Боккаччо, Ф. Саккетті, М. Банделло та ін. «Пригоди Мазетто в жіночому монастирі» (1957) казку «Подорож Блакитної стріли» Дж. Родарі (1965), зб. «Італійські народні казки» (1986) та ін. Автор наук.-популярної брошури «Джек Лондон» (1976), посібника «Теорія і практика перекладу» (1986, англ. мовою), ряду статей з питань худож. перекладу, про творчість зарубіж. письменників та ін.

Літ.: Романець В. Ількові Корунцю — 70. «Літературна Україна», 1992, 18 червня.

Р. І. Доценко.


КОРЧАК (Korczak) Януш (справж. — Гольдшмідт Генрік; 22.VII 1878, Варшава — 5 або 8.VIII 1942, Трєблінка) — польс. письменник, педагог, лікар. Закін. 1903 Варшав. ун-т. З 1912 по 1942 (з перервою 1914 — 18) завідував дит. будинками для сиріт. Під час 1-ї світ. війни перебував в Україні, брав участь в організації будинку для польс. дітей у Києві. Загинув у гітлерів. таборі смерті разом з 200 своїми вихованцями. Художня творчість К. пов’язана здебільшого з практикою вихователя, проблемами педагогіки: повісті «Діти вулиці» (1901), «Дитя салону» (1906), «Моськи, Йоськи й Срулі» (1910), «Юзьки, Яськи й Франки» (1911). Повісті «Слава» (1913), «Банкротство малого Джека» (1924), фантаст. казки-алегорії «Король Матіуш Перший» (1923), «Кайтусь-чарівник» (1935) переростають у серйозну розмову про сенс життя, відбивають певні реалії бурж. Польщі і біографії письменника. Автор зб. новел «Безсоромно короткі» (1926), гротескно-метафор. п’єси «Сенат безумців» (1931), зб. радіовиступів «Жартівлива педагогіка» (1939) і «Щоденника» (вид. 1958), написаного у варшав. гетто. Осн. принципи виховання виклав у пед. працях «Як любити дітей» (1914), «Виховні моменти» (1919), «Право дитини на повагу» (1929) та ін. Окр. твори К. переклали І. Деркач, Б. Чайковський, Ю. Попсуенко.

Тв.: Укр. перекл. — У дитячому таборі. Львів, 1961; Мацюсеві пригоди. К., 1978; Як любити дітей. К., 1978; Правила життя. К., 1989; Рос. перекл. — Избр. пед. сочинения. М., 1979; Избранное. К., 1988; Король Матиуш Первый. — Король Матиуш на необитаемом острове. — Педагогические повести М., 1989.

Літ.: Смирнова В. В. Януш Корчак, старый доктор из Варшавы. В кн.: Смирнова В. В. Современный портрет. М., 1964; Чайковський Б. Життя і творчість Януша Корчака. «Всесвіт», 1978, № 11.

В. П. Вєдіна.


КОРЧИНСЬКИЙ Іон (Йон, 1915, с. Чорна, тепер Красноокнян. р-ну Одес. обл. — 1937) — молд. поет. Навч. в Тирасп. пед. ін-ті. Автор збірок «Вірші» (1934), «Лірика» (1935). Був знайомий з М. Рильським, В. Сосюрою. Навесні 1935 навч. на літ. курсах у Києві. Україні присвятив вірш «Київ — монумент» (1936). Переклав вірш «О люди! Люди небораки!» Т. Шевченка. Окр. твори К. переклав В. Сосюра. Репресований 1937. Реабілітований посмертно.

С. П. Келар.


КОРШ Федір Євгенович [22.IV (4.V) 1843, Москва — 16.II (1.III) 1915, там же] — рос. і укр. філолог, перекладач, академік Петерб. АН з 1900, почес. член Петерб., Київ., Харків., Новорос. (Одеса) ун-тів, Моск. археол. т-ва, Константиноп. археол. ін-ту (Туреччина), дійсний член НТШ у Львові, член Копенг. філол. т-ва, Угрофін. т-ва (Фінляндія). З давнього укр. козацького роду Коржів. Закін. 1864 Моск. ун-т. Професор Моск. (1877 — 1900, з перервою) та Новорос. (1890 — 92) ун-тів, Лазаревського ін-ту сх. мов у Москві (1892 — 1915). Володів багатьма європ. і сх. мовами. Автор праць з класич. філології, порівняльного індоєвроп. мовознавства, слов’янознавства, сходознавства, істор.-літ. досліджень про творчість Гесіода, Софокла, Еврипіда, Ціцерона, Плавта, Ф. Прешерна, Ю. Словацького та ін. Досліджував давньорус. л-ру («Турецькі елементи в мові „Слова о полку Ігоревім“», 1903; «Слово о полку Ігоревім», 1909), східнослов’ян. міфологію («Володимирові боги», 1908), творчість О. Пушкіна, підготував «План дослідження про віршування Пушкіна і словника пушкінських рим» (1905). Багато працював у галузі метрики й теорії віршування: праці «Про сатурнійський вірш» (1868), «Найновіша теорія дохмія» (1893), «Наголос холіямба» (1894), «Основний час у ритміці» (1898), «Нарис перського віршування» (1901), а також статті «Про російське народне віршування» (1896), «Вступ до науки про слов’янське віршування» (1906) та ін. Відомий і як перекладач з класич., європ. та сх. мов. Писав ориг. вірші рос. та укр. мовами. К. постійно виявляв інтерес до питань укр. культури й мови («До суперечки про українську культуру», 1912). Викривав шовініст. позицію П. Струве, який закликав вступити в ідейну боротьбу проти «українства». Про місце і роль укр. мови, л-ри й культури писав у статтях «„Патриот“ про мазепинство», «У боротьбі за рідну мову», «До суперечки про українську культуру», «Триєдина Русь» (усі — 1912), «Про українське національне відродження», «Українці й Австрія», «Український народ і українська мова» (всі — 1913); утверджував, зокрема, думку про самобутність укр. мови. До ювілейного збірника на честь 40-річчя літ. діяльності І. Франка надіслав гостропубліцист. ст. «Дещо про вийстя української народності» (1914), в якій осуджував великодерж. шовінізм і розкривав істор. коріння укр., рос. і білорус. народів. Цього ж року опубл. ст. «Дещо про нову теорію вийстя вкраїнського народа». Підготував для рос. царя Олександра III наукову довідку про зміст купленої монархом знаменитої картини «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» І. Рєпіна, де підтвердив споконвічну спадкоємність «кольорів золотих і небесних» для всіх знаків розрізнення в Україні ще від Великих князів Київських. Автор статей «Пам’яті Тараса Шевченка» (1911), «Шевченко серед поетів слов’янства» (1912), «Тарас Григорович Шевченко» (1914), а також віршів укр. мовою «Чи подоба річ писати українські сонети?» (1887) та «Хулителям Шевченка» (1914). К. двічі (1911 і 1914) обирали головою ювілейного Шевченківського комітету. Виступив з доповіддю «Тарас Григорович Шевченко (1814 — 1914). Його літературне і суспільне значення». Взяв активну участь у збиранні коштів на пам’ятник Шевченку в Києві.

К. — один з редакторів книги «Украинский народ в его прошлом и настоящем» (т. 1 — 2, СПБ — Пг., 1914 — 16). Разом з О. Шахматовим, П. Фортунатовим та ін. був ініціатором підготовки доповіді-записки про скасування утисків укр. друкованого слова (1905). 1907 О. Шахматов і К. висували кандидатуру І. Франка в дійсні члени Петерб. АН. Діяльність К. високо оцінив А. Кримський у ст. «Академік Ф. Є. Корш як українолюбець-українознавець» (1915).

Літ.: Биография Федора Евгеньевича Корша. М., 1913; Шахматов А. А. Федор Евгеньевич Корш. Пг., 1915; Павлюк М. В. Ф. Є. Корш і українське мовознавство. В кн.: Праці Одеського державного університету, т. 147. Серія філологічних наук, в 6. Одеса, 1957; Дмитриев Н. К. Федор Евгеньевич Корш. М., 1962; Тимошенко П. Д. Ф. Є. Корш і українська мова. В кн.: Питання історії та культури слов’ян, ч. 2. К., 1963; Богданов А. И. Федор Евгеньевич Корш. Ашхабад, 1982; Василевський П. Під якими прапорами сміялися «Запорожці» Іллі Рєпіна? «Літературна Україна», 1990, 2 серпня.

А. Я. Багмут.


КОРЯК Володимир Дмитрович [справж. — Блумштейн Волько; 2 (14).І 1889, м. Слов’янськ, тепер Донец. обл. — 22.XII 1937, Харків]. — укр. літературознавець і критик. За участь у с.-д. гуртках 1915 був засланий у Тургайський край. Після Лютневої революції в Росії К. повернувся в Україну. 1919 — 20 працював у Харкові і Києві в системі Наркомосу УРСР, 1921 — 24 у журн. «Шляхи мистецтва», газ. «Вісті». 1925 — 36 — професор Харків. ун-ту, зав. кафедрою історії укр. л-ри Ін-ту Тараса Шевченка. Був одним з керівників «Гарту», Всеукраїнської спілки пролетарських письменників. Автор книжок «До брами» (1913), «Українська державність і нова роль „Просвіт“» (1918), «Тарас Шевченко» (1919), «Нарис історії української літератури» (1925), «Українська література. Конспект» (1928), «Нарис’ історії української літератури» (т. 1 — 2), «Життя Тараса Шевченка», «Селянський Бетховен. Творчість В. Стефаника» (всі три — 1929), «В боях. Статті і виступи. 1925 — 1930» (1933) та ін. Праці К. позначені впливом вульгарного соціологізму. Незаконно репресований 1937. Реабілітований 1957.

С. А. Крижанівський.


КОРЯЦЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра коряків (нимиланів), однієї з народностей Крайньої Півночі Рос. Федерації, яка живе в Коряцькому авт. окрузі. Розвинулася на грунті фольклору, зокрема міфологічного. Великий цикл становлять міфи про Кутха, або Куткинекку, Ворона — творця Всесвіту, який навчив людей ремесел. В істор. переказах відбилися складні стосунки коряків з сусідніми народами, міжплемінні чвари тощо. Великий масив становлять оповіді, казки про шаманів, богатирів, оленярів, лихих духів (келе, нимвіт). Коряцький фольклор представлений також піснями, прислів’ями, загадками. Писемність створено на поч. 30-х pp. (за участю С. Стебницького та К. Кеккетина). 1932 видано коряцький буквар (на основі лат. графіки; 1937 переведено на кириличну основу). Зародження К. л. пов’язане із створенням самодіяльного театру та випуском коряцькою мовою журн. «До нового життя» (1933, 2 номери), шкільних хрестоматій. Першими прозовими творами були оповіді Т. Кавави, Кававгийнина, Евнито, Енагита, Тавитина, Вачакалену та ін. Найбільший внесок у становлення коряцької прози зробив К. Кеккетин, автор перших соціальних повістей «Евнито-пастух» (1936) та «Хаялхот» (1939), творчої обробки нар. переказів «Остання битва» (1936). Л. Жуков написав повість-казку «Нотайме» (1938). Обидва автори використовували фольклорні мотиви, надаючи легендарним героям рис реальних людей. Профес. збирачем коряцького фольклору став І. Баранников, який видав «Казки про Емемкута» (1940); він же є автором ряду ориг. оповідань. Продуктивно працює поет і прозаїк В. Коянто, автор поем «Струминка» та «Останній постріл», зб. віршів «Оленячими стежками» (1970), повісті «Кайовиль» («Місяць молочних олениць», 1976), лірико-романт. новел та ін. — про сучасне життя Корякії. Багатогранна творчість Г. Поротова (пише рос. мовою) — збирача фольклору, поета, пісняра, прозаїка, автора п’єс для лялькового театру за мотивами ітельменського і коряцького фольклору. До його зб. «Акіках, Ачичух, Абабах» (1972) увійшли обробки старовинних коряцьких міфів, а також істор. поема «Федько Дранка» — про рос. солдата, який здружився з коряками; їхні взаємини протиставлено колонізаторським діям царизму в особі сатир. зображених чиновників, торговців, духовенства. У 60 — 70-х pp. В. Коянто і Г. Поротов (у співавт.) видали книжки нарисів про побут евенів, ітельменів та коряків — «Пісні Алнея», «В країні Кутхи», «Дарую тобі пісню». Укр. мовою ряд коряцьких нар. казок переклав М. Сидоренко.

Вид.: Укр. перекл. — Хитра лисиця. К., 1973; Рос. перекл. — Нымыланские (корякские) сказки Л., 1938; Сказки об Эмэмкуте. Л., 1940; От Москвы до тайги одна ночевка. М., 1961; Север поет. Л., 1961; Нотаймэ. Петропавловск-Камчатский, 1974.

Літ.: Тан-Бограз В. Г. Народы Севера. — «Наши достижения», 1931, № 7 — 8; Сергеев М Л. Литература народов Севера. В кн.: Литература народов Сибири. Новосибирск, 1956; Меновщиков Г. А. Об устном повествовательном творчестве народностей Чукотки и Камчатки. В кн.: Сказки и мифы народов Чукотки и Камчатки. М., 1974; Комановский Б. Л. Пути развития литератур народов Крайнего Севера и Дальнего Востока СССР. Магадан. 1977; Писатели малых народов Дальнего Востока. Биобиблиографический справочник. Хабаровск, 1966.

І. М. Дзюба.


КОС-АНАТОЛЬСЬКИЙ (справж. прізв. — Кос) Анатолій Йосипович (1.XII 1909, м. Коломия, теп. Івано-Франк. обл. — 30.XI 1983, Львів) — укр. композитор і педагог, нар. артист України з 1969. Закін. 1931 юрид. ф-т Львів. ун-ту, 1934 — Львів. консерваторію ім. К. Шимановського. З 1951 — викладач, а з 1973 — професор Львів. консерваторії. Депутат Верховної Ради СРСР 8 — 10 скликань (1970 — 78). Створив балет «Сойчине крило» (1956) за мотивами оповідання І. Франка, оперу «Назустріч сонцю» (1957; 2-а ред. має назву «Заграва», 1959) — на лібрето Р. Братуня та ін. Йому належать хорові твори, романси, пісні, вокальні ансамблі на слова І. Франка (зокрема, «Ой ти, дівчино, з горіха зерня»), Лесі Українки, В. Сосюри, М. Рильського, П. Воронька (хори «Від Москви до Карпат», «Зустріч на стерні» та ін.), Д. Павличка, Р. Братуня, В. Шекспіра, Я. Райніса, М. Танка та ін.; на власні слова (хорова вок.-симф. картина «Нова Верховина», солоспів «Ой піду я межи гори»), численні обробки нар. пісень. Важливе місце в доробку К.-А. посідають присвячені Т. Шевченку кантата «Безсмертний заповіт» (на власні слова, 1963), вокальний терцет «Шевченко», солоспів «Не він один» («На роковини Шевченка», слова Лесі Українки) та ін. Автор нарису «С. Людкевич. Життя і творчість» (1951), статей про Т. Шевченка («У вінок слави», 1961; «Завжди в душі моїй», 1964) та ін. Лауреат Держ. премії СРСР (1951), Держ. премії України ім. Т. Г. Шевченка (1980).

Літ.: Терещенко А. К. Анатолій Кос-Анатольський. К., 1986.

А. К. Терещенко.


КОСАРИК-КОВАЛЕНКО Дмитро Михайлович [18(31).X 1904, с. Фидрівка, тепер с. Федорівка Глобинського р-ну Полтав. обл. — 21.II 1992, Київ, похов. у с. Федорівка] — укр. письменник і літературознавець, канд. філол. наук з 1945. Закін. 1926 Харків. вищі пед. курси ім. Г. С. Сковороди. В 1938 — 52 працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, 1955 — 63 — в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР. Належав до «Плугу». Автор збірок оповідань «Червона купіль» (1926), «Мій азимут» (1931), «Партизанський колодязь» (1932), йому ж належать ліричні повісті «Роботящим умам, роботящим рукам» (1961), «Син-колос», «Добром нагріте серце» (обидві — 1962) та інші. Творчі зв’язки діячів культури — осн. тема літ. розповіді «Братні зорі» (1983). Опубл. ряд праць про Т. Шевченка, в яких розкрив хронол. послідовність його подорожей по Україні, уточнив низку дат і фактів спілкування укр. поета з рос. революц. демократами («Войовниче життя Т. Шевченка», 1943; «Життя і діяльність Т. Шевченка. Літературна хроніка», 1955), кілька брошур про зв’язки Д. Гурамішвілі, О. Пушкіна, М. Горького та ін. письменників з Україною («Пушкін на Україні», 1937; «Пушкін, Шевченко, Горький в народних переказах», 1937; «Давид Гурамішвілі», 1950).

Тв.: Рос. перекл. — Дума над Тясмином. М., 1971.

Літ.: Тельнюк С. Золотошукач. «Літературна Україна», 1964, 30 жовтня; Татаренко В. Стежками братання. «Вітчизна», 1984, № 10.

В. Л. Микитась.


КОСАРСЬКІ ПІСНІ — один з циклів укр. нар. календарно-обрядової поезії. Тематикою, художньо-образними засобами й мелодіями вони органічно переплітаються з гребовицькими піснями та обжинковими піснями, а часом зовсім зливаються з ними (у споріднених або тотожних поет. формулах фігурують косарі, гребці чи женці). У К. п. висловлюються задоволення результатами праці, мрія про особисте щастя, нарікання на гірку вдовину долю, висміюються невправні, ледачі косарі, скупі господарі. Водночас у К. п. наявні мотиви протесту проти соціальної несправедливості.

Вид.: Ігри та пісні. К., 1963; Календарно-обрядові пісні. К., 1987.

Ю. З. Круть.


КОСАЧ Михайло Петрович [псевдоніми — Михайло Обачний, Михайло Козак та інші; 13(25). VII 1869, м. Новоград-Волинський, тепер Житомирської області — 3(16).X 1903, Харків, похов. у Києві] — укр. учений-математик і письменник. Син Олени Пчілки. Брат Лесі Українки і О. Косач-Кривинюк. Навч. (з 1889) у Київському, закін. 1894 Юр’єв. (тепер Тартуський) ун-т. Викладав у Юр’єв. ун-ті, з 1901 — доцент кафедри фізики і метеорології Харків. ун-ту. Автор праць з математики і фізики. Входив до літ. гуртка «Плеяда». Літ. діяльність почав перекладами оповідань М. Гоголя («Вечори на хуторі біля Диканьки», 1885, разом з Лесею Українкою) та В. Короленка («У великодну ніч»), Г. Сенкевича, Ф. Б. Гарта. Виступав з оповіданнями у журналах «Зоря» і «Житє і слово»: «Різдво під Хрестом Полудневим», «На огнище прогресу», «Владарі світу», «Погибель світу», «Сни», «Метелики», «Вовкулаки», «Гість», «Що?», «Нікуди» (усі — 1888 — 97) та ін. В них простежується заг. для укр. прози того часу еволюція — від етногр.-описової манери до психологізму.

Літ.: Исаков С. М. П. Косач в Эстонии. «Ученые записки Тартуского государственного университета», 1958, в. 65; Хорунжий Ю., Ісаков С. Серце, яке жадало дії. «Вітчизна», 1984, № 8.

О. Ф. Ставицький, Ю. М. Хорунжий.


КОСАЧ (Тесленко-Приходько) Олена Антонівна [псевд. — Зовиця, Е. Ластівка, Олена Ластівка; 9(21).I 1845, м. Мглин, тепер Брянської області Російської Федерації — 9.II 1927, Київ] — укр. письменниця і громад. діячка. Тітка Лесі Українки. 1877 завідувала притулком для дітей робітників у Києві. Брала активну участь у народниц. русі. 1879 арештована у Петербурзі у зв’язку із замахом на шефа жандармів Дрентельна і заслана до м. Пудож Олонец. губ., а 1881 — на 5 років до м. Ялуторовська Тобол. губ. Пізніше мешкала у Ризі і Києві. Автор низки гумор. та істор. віршів і стилізованої під Т. Шевченка поеми-билиці «Ганна» (вид. 1881) — про недолю вбогої вдови, в якої загинув син-підпасич. Леся Українка присвятила К. вірші «Надія» і «Забуті слова».

О. І. Доценко.


КОСАЧ Ольга Петрівна (1849 — 1930) — укр. письменниця. Див. Пчілка Олена.


КОСАЧ Юрій Миколайович [псевд. і крипт. — Колодяжинець, Крига Гордій, Андрій Скиба, Вадим Іскра, К. Ю., Ю. К., Ю. Р-ко та ін.; 5(18).XII 1909, Київ — 11.I 1990, м. Пассеїк, шт. НьюДжерсі] — укр. письменник у США. Племінник Лесі Українки. Закін. гімназію у Львові. Навч. у Варшав. й Париз. ун-тах. За участь у нац.-визв. русі 1930 був ув’язнений бурж. польс. владою. 1933 (після виходу з тюрми) емігрував: жив у Чехо-Словаччині, Франції, Німеччині. 1943 — 45 перебував у фашист. концтаборі і таборах для переміщених осіб. З 1949 — у США. Видавав у Нью-Йорку жури. «За синім океаном». Дебютував оповіданням «Вершник над ланами» (журн. «Нові шляхи», 1929), публікувався також в журн. «Ми». Перші книжки — збірки новел і оповідань «Чорна пані» (1931), «Чарівна Україна», «Клубок Аріадни», «Тринадцята чота» (всі — 1937; герої останньої — борці проти сталінщини). Автор романів «Рубікон Хмельницького» (1941), «День гніву» (1947), в яких відображено визв. війну укр. народу 1648 — 54; «Еней і життя інших» (1947) — про життя емігрантів-українців; «Сузір’я Лебедя» (1983) — про події в Україні напередодні 1-ї світ. війни. Сторінки укр. історії розкрив у повістях «Вечір у Розумовського» (1934, про стосунки між рос. посланником у Відні, сином ост. гетьмана України К. Розумовського і Л. ван Бетховеном), «Сонце в Чигирині» (1934, про декабристів в Україні, серед яких були Косачі й Драгоманови), «Глухівська пані» (1938, про Настю Скоропадську, дружину гетьмана І. Скоропадського). К. належать також повість «Чад» (1937), оповідання «Гірке життя синьйора Нікколо» (про перебування М. Гоголя у Римі), драм. поема «Облога» (1943, того ж року пост. укр. театром у Львові), трагедія «Дійство Юрія Переможця» (1947) та ін. драм. твори. Надр. збірки віршів «Черлень» (1935, присвятив М. Хвильовому), «Мить із Майстром» (1936). З поч. 60-х pp. активно публікувався в Україні — збірки поезій «Мангаттанські ночі» (1966) та «Літо над Делавером» (1980), зб. новел «Лиха доля в Маракайбо» (1976), роман «Володарка Понтиди» (1987) та ін. твори. Написав багато літ.-крит. статей, нарисів з історії укр., західноєвроп. та амер. л-р. Виступав як публіцист.

Тв.: Вибране. К., 1975.

Літ.: Смолич Ю. Слово про Юрія Косача. В кн.: Косач Ю. Вибране. К., 1975; Павличко Д. Вірити Батьківщині. В кн.: Косач Ю. Літо над Делавером. К., 1980; Околітенко Н. Два обличчя «Дараганівської дівчини». «Літературна Україна», 1988, 3 листопада; Горак Р. В пошуках духовного хліба. «Дзвін», 1990, № 1.

В. Я. Бровченко.


КОСАЧ-КРИВИНЮК Ольга Петрівна (псевд. — Олеся Зірка; 26.V 1877, м. Новоград-Волинський, тепер Житом. обл. — 11.XI 1945, м. Аугсбург, Німеччина) — укр. письменниця і перекладачка. Дочка Олени Пчілки. Сестра Лесі Українки і М. П. Косача. Після закінчення 1904 Петерб. жін. мед. ін-ту працювала в Україні земським лікарем, учителем укр. мови, бібліотекарем. Друкувалася в журналах «Зоря», «Дзвінок», «Молода Україна», збірниках «Мати» (1896), «Вінок Т. Шевченкові...». Автор оповідання-переспіву (з норв.) «Орлиця» (1896), вірша «На 50-і роковини смерті Т. Шевченка» («Вже піввіку, як сумує ненька Україна», 1912). Написала мемуарні нариси про родину Косачів: про матір, батька (не опубл.), «Повість, що стала драмою» (1943, про дружбу Лесі Українки з О. Кобилянською), «Полум’яне серце» (опубл. 1941), «З дитячих років Лесі Українки», «Перебування Лесі Українки в Луцьку», «Як Леся Українка зложила курс „Стародавньої історії східних народів“», «З моїх споминів» (усі — опубл. 1963). Багато зробила для збереження та впорядкування архіву Лесі Українки й Олени Пчілки. Уклала хронологію життя і творчості Лесі Українки («Леся Українка. Хронологія життя і творчості», вид. 1970). Перекл. твори І. Тургенєва (оповідання «Горобець», 1889; «Бенкет у Найвищої Істоти», 1895), Ч. Діккенса («Різдвяні оповідання», «Тірольська дівчина», обидва — 1892), Е. Сетона-Томпсона (оповідання «Бінго. Історія мого собаки», 1918), Е. Ожешко (оповідання «Панна Антоніна»), Жорж Санд (оповідання «Дуб-говорун», 1918), П. Лоті («Горе старого каторжника», 1918), Гі де Мопассана (роман «Наше серце», 1930), О. Дюма-батька (роман «Королева Марго», 1930), В. Гюго [романи «Дев’яносто третій рік» (1932), «Знедолені» (неопубл.), разом з Л. Комаровою], казки Г. К. Андерсена («Садочок», «Вельможні та прості», «Свинка-скринька», усі — 1918) та Р. Кіплінга («Той кіт, що ходив, де хотів», «Слоненя», обидві — 1918) та ін. Переклади відзначаються точністю відтворення першоджерела, багатством мови.

Тв.: З моїх споминів. В кн.: Спогади про Лесю Українку. К., 1963.

Літ.: Одарченко П. Ольга Петрівна Косач-Кривинюк — сестра Лесі Українки. В кн.: Леся Українка. Хронологія життя і творчості. Нью-Йорк, 1970; Борисюк Т. Трагедія великого роду. «Літературна Україна», 1991, 1 серпня.

Р. C. Міщук.


КОСИНКА (справж. прізв. — Стрілець) Григорій Михайлович [17 (29).XI 1899, с. Щербанівка, тепер Обухівського р-ну Київ. обл. — 15.XII 1934, Київ] — укр. письменник. Чоловік Т. М. Мороз-Стрілець. З бідної сел. сім’ї, наймитував. Учасник громад. війни в Україні. Навч. 1919 — 22 в Київ. ін-ті нар. освіти. Працював у редакціях газ. «Вісті Київського губернського революційного комітету», журналів «Нова громада», «Всесвіт», вид-ві «Маса», Державному видавництві України, на радіо, був відп. секретарем ВУФКУ, ред. Київ. кінофабрики, директором Харків. і Київ. радіокомітетів. Входив до літ.-мист. групи «Гроно», літ. орг-цій «Ланка» і «Марс». Один з фундаторів сучас. укр. новелістики. Продовжив традиції модерної укр. новели на рубежі 19 — 20 століть. Друкувався з 1919 (оповідання «На буряки»). Перша книжка — зб. оповідань «На Золотих Богів» (1922). У ранній творчості К. викриває білогвардійщину, бандитизм, психологію міщан, протиставляючи їм стихію «червоної селянської волі», революц. порив мас. Ескізність, фрагментарність, імпресіоністичні засоби не були сприйняті вульгарно-соціол. критикою, яка оцінила їх як відступи від «генеральної лінії» розвитку, рад. л-ри. Нерозуміння об’єктивно-драм. творчої манери автора позначилося і на тлумаченні його оповідань 2-ї пол. 20-х pp., коли К. відійшов від імпресіоніст. манери і створив свій конкретно-аналітичний стиль соціально-психол. зображення дійсності (збірки «За ворітьми», 1925; «В житах», 1926; «Політика», 1927; «Вибрані оповідання», 1928; «Циркуль», 1930; «Серце», 1933). Герої творів К. — живі, пристрасні, колоритні. Автор статей з питань л-ри і мист-ва. Перекладав твори М. Гоголя, А. Чехова, М. Горького, М. Шолохова. Окр. твори К. перекладено рос., білорус., болг., польс., угор., нім., італ. та ін. мовами. Оповідання «Політика» екранізовано 1971 на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка. В с. Щербанівці 1979 встановлено пам’ятник К. (скульптор Г. Кальченко, архіт. А. Ігнащенко). Був незаконно репресований 1934. Реабілітований 1957. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

Тв.: Серце. К., 1967; Твори. К., 1972. Гармонія. К., 1988; Заквітчаний сон. К., 1989; Рос. перекл. — В хлебах. М. — Л., 1930; На Золотых Богов. М., 1966; Вечерние тени. М., 1991.

Літ.: Ірчан М. Григорій Косинка. «Земля і воля», 1922, 17, 24 вересня; Рильський М. Два поети громовиці. «Нова громада», 1924, № 22; Музичка А. Творчий шлях Г. Косинки. «Критика», 1929, № 3; Лавріненко Ю. Розстріляне відродження. Мюнхен, 1959; Рильський М. Вступне слово. В кн.: Косинка Г. Новели. К., 1962; Півторадні В. Майстер карбованого слова. «Вітчизна», 1963, № 7; Гуцало Є. Майстерність слова. «Дніпро», 1964, № 1; Денисюк И. На гребне времени. «Дружба народов», 1968, № 2; Брюгген В. Голос автора й голос героя. «Дніпро», 1969, № 10; Про Григорія Косинку. К., 1969; Фащенко В. Новела Григорія Косинки. В кн.: Фащенко В. Із студій про новелу. К., 1971; Мороз-Стрілець Т. Слово на варті революції. «Дніпро», 1984, № 11; Жулинський М. Григорій Косинка. «Літературна Україна», 1988, 12 травня; Мороз-Стрілець Т. М. З криниці болю. «Вітчизна», 1988, № 9; Наєнко М. Григорій Косинка. К., 1989.

В. В. Фащенко.



КОСИЧ Марія Миколаївна (1850, с. Разсуха Черніг. губ., тепер Унец. р-ну Брян. обл., Росія — р. і м. см. невід.) — білорус. письменниця, фольклористка і етнограф. Виховувалася в маєтку діда на Чернігівщині. Освіту здобула в Петербурзі. Тут у журн. «Живая старина» 1901 опубл. свою першу фольклорно-етногр. працю «Литвини-білоруси Чернігівської губернії, їх побут і пісні» (1902 вийшла окр. виданням), на яку звернув увагу літ. громадськості В. Гнатюк, 1906 — ст. «Про будівлі білоруського селянина Чернігівської губернії...». Автор поеми «На переселення. Оповідь тітки Домни з Полісся» (Чернігів, 1903), в якій викрила уявний «рай» в Сибіру, куди лихо гнало білорусів і українців з насаджених місць. Писала вірші, байки. Переклала ряд байок І. Крилова («Переклад деяких байок Крилова на білоруську мову», Чернігів, 1903; рукопис зберіг. в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України), п’єсу Л. Толстого «Перший винокур...».

Б. Й. Чайковський.


КОСІВ Михайло Васильович (28.XII 1934, с. Вільхівка, тепер Рожнятів. р-ну Івано-Франк. обл.) — укр. літературознавець, критик. Зак. 1960 Львів. ун-т. Працював 1960 — 63 у Львів. музеї І. Я. Франка, вчителював, з 1969 — зав. сектором Львів. істор. музею, з 1989 — наук. співробітник Ін-ту сусп. наук АН України (Львів), з 1990 — заст. голови Львів. обл. Ради нар. депутатів, нар. депутат України.

Автор статей про творчість І. Франка («І. Франко в історії польського літературного процесу», 1962; «Наука, публіцистика й белетристика у творчій практиці Івана Франка», 1964), сучасних молодих укр. письменників («Він устиг немало», 1990; присвяч. І. Світличному), проблеми укр. л-ри, зокрема дитячої («Початок без продовження», 1987), про театр. діячів, художників та ін. К. належить ряд публікацій з історії УHP та ЗУНР, зокрема про Укр. Січових Стрільців («Воскресають лиш там, де є могили», «Так починалася наша єдність», обидві — 1990, та ін.), ст. «„Двуязычие“ чи „безъязычие“?» (1990, на захист укр. мови) тощо.

В. І. Ткаченко.


КОСМАС ПРАЗЬКИЙ (Козьма Празький; Kosmas Pražský, Cosmas Pragenist: бл. 1045, Прага — 21.X 1125, там же) — чес. письменник-хроніст. Освіту здобув у кафедральній школі при соборі св. Віта (Прага), 1074 — 90 продовжував навчання в м. Льєжі (тепер Бельгія). З 1110 був деканом собору св. Віта, радником єпископів. Єдиний відомий твір К. П. — латиномовна «Чеська хроніка» (1119 — 25) відображає розвиток чес. д-ви 11 ст. К. П. першим з хроністів звернувся до історії чес. народу. Виступав проти феод. чвар, за об’єднання країни під владою династії Пршемисловичів. У хроніці зібрано багато істор. легенд (про праотця Чеха, княгиню Лібушу, Пршемисла-орача та ін.), вона має високу худож. вартість, вирізняється емоційністю викладу. Цей твір вплинув на розвиток давньої і нової чес. л-ри («Далімилова хроніка», 14 ст.; «Стародавні чеські легенди» А. Їрасека, «Картини з історії чеського народу» В. Ванчури).

Тв.: Рос. перекл. — Чешская хроника. М., 1962.

Літ.: Франко І. Легенди про Пршемислову квітучу ліщину та легенди про квітучу палицю. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981.

В. К. Митник.


КОСМАТЕНКО Анатолій Денисович (псевд. — Анатолій Троян; З.Х 1921, с. Времівка, тепер Великоновосілківського р-ну Донец. обл. — 6.IV 1975, Київ) — укр. поет-байкар. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1953 Київ. ун-т. Працював у пресі, вид-ві «Радянський письменник» (з 1991 — «Український письменник»). Автор збірок «Байки» (1953), «Кручені паничі» (1956), «Слово» (1959), «Сміх і гнів» (1965), «Запорожець і чорт» (1969), «Скіфська сережка», «У лісі й поза лісом» (обидві — 1972), «Жагуче кохання» (вид. 1977) та ін. Творче засвоєння поетом досвіду класич. байкарства (Г. Сковорода, Л. Глібов) поєднується з шуканням засобів оновлення жанру. Байки К. часом набувають ознак притчі, новели, фейлетона, гуморески, пародії. Писав також ліричні вірші.

Тв.: Сатира, гумор, лірика. К., 1981.

Літ.: Зуб І. Зброя несхибного прицілу. К., 1965; Воскрекасенко С. Портрети зблизька. К., 1977; Косяченко В. Любов’ю окрилений сміх. К., 1985.

В. Г. Косяченко.


КОСМАЧ (Kosmač) Цирил (28.ІХ 1910, с. Слап, Словенське Примор’я — 28.I 1980, м. Порторож, там же) — словен. письменник; член Словен. академії наук і мист-в (з 1961). Навч. 1928 — 29 в комерц. уч-щі м. Гориці. Учасник нар.-визв. війни в Югославії 1941 — 45. Перший твір К. — оповідання «Паламар Мартин» (1933), в центрі якого ориг. нар. характер. Осн. темою його творів є життя Словен. Примор’я, процеси сусп. розвитку краю. В романі.«Весняний день» (1953) подано широку панораму словен. села в період після 1-ї світ. війни. Повість «Смерть безневинного велетня» (1952) та роман «Балада про сурму та хмаринку» (1957) — пристрасна розповідь про безіменних героїв збройного опору фашистам. К. — майстер психол. новели (збірки «Щастя і хліб», 1946; «З моєї долини», 1958). Автор повісті «Тантадруй» (1959), де зображені знедолені, принижені мешканці сільс. закутків, кіносценарію «На своїй землі» (1949). Окр. твори К. перекл. В. Гримич.

Тв.: Укр. перекл. — Тантадруй. В кн.: Сучасна югославська повість. К., 1981; Балада про сурму та хмаринку. К., 1983; Рос. перекл. — Счастье и хлеб. М., 1961; Весенний день. — Баллада о трубе и облаке. Новеллы. М., 1988.

Літ.: Пащенко Є. Циріл Космач. В кн.: Космач Ц. Балада про сурму та хмаринку. К., 1983.

В. Г. Гримич.


«КОСМОС» — вид-во ЦК КП(б)У. Діяло в Києві навесні — влітку 1919. Випускало сусп.-політ. та худож. л-ру. В «Белетристичній серії» вийшли роман «Червона зоря» О. Богданова, оповідання А. Франса та ін. твори. Припинило діяльність у зв’язку із захопленням Києва білогвард. військами у серпні 1919.

О. Л. Рибалко.


«КОСМОС» — укр.-амер. видавниче т-во. Ств.,в лютому 1922 для видання укр. мовою соціально-екон., навч. л-ри, наук.-популярних праць з природознавства, творів соціальної белетристики і розповсюдження їх серед укр. трудової еміграції в Канаді, США та ін. країнах. Правління «К.» перебувало в Берліні. Книжки друкувалися переважно в Німеччині. Т-во надавало допомогу Україні в налагодженні видавничої справи. Випустило окр. твори Дж. Лондона (роман «Залізна п’ята»), Е. Мюзама (п’єса «Юда») та ін. Частина тиражу, а також матриці виданих книжок надсилалися в Україну. «К.» мав зв’язки з міжнар. асоціацією «Кларте». З «К.» співпрацювали М. Йогансен, С. Пилипенко, В. Шопінський. У липні 1924 злилося з харків. вид-вом «Червоний шлях».

О. Л. Рибалко.


«КОСМОС» — приватне вид-во. Діяло 1923 — 29 в Харкові. Видавало рос. мовою книжки для масового читача, зокрема наук.-популярну, навч., довідкову, худож. (переважно переклади) л-ру. Виходили твори рос. і зарубіж. письменників (А. Аверченка, С. Аксакова, І. Буніна, Н. Теффі, К. Гамсуна, В. Бласко Ібаньєса, О. Мірбо, Гі де Мопассана, О. Уайльда та ін.). У перекладі укр. мовою випускало серію «Російські класики» [«Записки лікаря» В. Вересаєва, повість «Поєдинок» О. Купріна, зб. «Червоний сміх та інші оповідання» Л. Андрєєва, «Нариси бурси» М. Помяловського, роман «Батьки і діти» І. Тургенєва (усі — 1929)]. Редакторами окр. перекладів були М. Зеров, М. Рильський.

Літ.: Козаченко А. Видавнича діяльність приватних видавництв УСРР. «Червона преса», 1928, № 4.

О. Л. Рибалко.


КОСОВ Сильвестр [р. н. невід., с. Жировиці, тепер Слонімського р-ну Грод. обл. — 13(23).IV 1657] — укр. і білорус. церк. та культур. діяч, письменник. З укр. шляхти. Сподвижник Петра Могили, єпископ мстиславський, могилівський і оршанський (1633 — 47), київ. митрополит (1647 — 57). Навч. в єзуїт, колегіумі (Люблін) і Замойській академії. Працював у братських школах Вільна й Львова, з 1631 — в Києві: префект лаврської, а потім братської школи, Києво-Могилянської колегії.

Під час Визвольної війни 1648 — 54 К. виступав за розширення нац.-реліг. прав укр. народу, був прихильником компромісу з урядом Речі Посполитої. У кн.: «Екзегезіс, або Справоздання про київські і вінницькі школи...» (1635, польс. мовою) виступив на захист православних лат. шкіл, закритих 1634 на вимогу уніатів і католиків, заперечував звинувачення цих закладів у поширенні єресі. Основний твір — «Патерикон, або Житія святих печерських отців...» (1635, польс. мовою) є ориг. версією сюжетів Києво-Печерського патерика з доповненням (посвята київ. воєводі А. Кисілю, передмова, геральдичні вірші та кілька розділів істор.-церк. змісту). Мав полемічний характер, написаний з метою захистити найбільшу православну святиню — Києво-Печерську лавру від нападок катол. і протестант. богословів. «Патерикон...» перекладався староукр. книжною мовою, справив вплив на дальші друковані видання патерика («Патерик Печерський», 1661, та ін.). Відомі листи К. до Петра Могили й ін. тогочас. діячів, богосл. публікації («Дидаскаліа, албо. наука, которая ся первЂй изъ уст священников подавала о седми сакраментах или тайнахъ...», 1637; «Краткое поученіе о седми сакраментах, или тайнах церковных...», 1657).

Літ.: Аскоченский В. И. Киев с древнейшим его училищем Академиею, ч. І. К., 1856; Голубев С. Т. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники, т. 1 — 2. К., 1883 — 98; Перетц В. Н. Киево-Печерский патерик в польском и украинском переводе. В кн.: Славянская филология, в. 3. М., 1958; Плохій С. М. До історії формування політичного секуляризму на Україні (Богдан Хмельницький і Сильвестр Косов). В кн.: Секуляризація духовного життя на Україні в епоху гуманізму і Реформації. К., 1991.

Ю. А. Ісіченко.


КОСОВЕЛ (Kosovel) Сречко (18.III 1904, м. Сежана, Словенське Примор’я — 27.V 1926, с. Томай, там же) — словен. поет. Навч. 1924 — 26 в Люблян. ун-ті. Гостре, відчуття соціальної і нац. несправедливості зумовило бунтівний, антибурж. характер багатьох віршів К. («Червоний атом», «Революція», «Не журися, друже...», «Балада про народ» та ін.), які ввійшли до збірок «Поезії» (1927), «Вибрані поезії» (1931). Звертався й до інтим. лірики. Автор кн. есе «Мистецтво і пролетар» (1926). Тривалий час лишалися не опубл. його конструктивістські поезії; 1967 словен. літературознавець А. Оцвірк видав їх окр. зб. «Інтеграли». Деякі поезії К. переклали Р. Лубківський, В. Гримич.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Червоний атом. «Всесвіт». 1987, № 11; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Поэты Югославии XIX — XX вв. М., 1963.

В. Г. Гримич.


КОСОВСЬКИЙ Яків Петрович (9.XII 1899, с. Чернихів, тепер Зборівського р-ну Терноп. обл. — 11.IV 1975, Торонто, Канада) — укр. драматург. Навч. 1911 — 14 у Тернопільській гімназії та 1939 на учит. курсах. Працював у рідному селі бібліотекарем, 1940 — 44 — вчителював. 1944 — 50 жив у Польщі, 1950 емігрував до Канади. Автор п’єс на соціально-побутові («Заклятий яр», 1929; «Для ближніх», 1932; «Вовкулаки», 1936), релігійні («На манівцях», 1937; «На світанку вічної слави» і «Від помсти богів», обидві — 1939) теми, істор. драми «Довбуш» (1935), алегор. одноактівки «Сон у діброві» (1936). Видав нарис «Село Чернихів» (1937), де вмістив автобіогр. довідку. У 60-і pp. опубл. краєзнавчі статті про деякі села Зборів. району.

Літ.: Медведик П. Яків Косовський. «Тернопіль», 1992, № 3.

П. К. Медведик.


КОСОВЦОВ Віт Андрійович [8 (20).VII 1829, с. Гуляйполе, тепер місто Запоріз. обл. — не раніше 90-х pp. 19 ст., там же] — укр. письменник. Навч., ймовірно, у Харків. ун-ті. Єдиний відомий друк. твір К. — нарис «Чесна душа нашого народу» («Основа», 1862, № 9). В рукописах залишилися одноактна комедія «За сиротою Бог з калитою», переклад комедії «Кохання-лікар» Мольєра. У газ. «Слово» за 1866 згадано п’єсу К. «Характерник», його переклади Шекспірових трагедій «Гамлет» і «Коріолан» (усі — 1-а пол. 60-х pp., не знайдені). Надіслав М. Номису кілька десятків приказок, які були вміщені (з позначкою «Кос») у зб. «Українські приказки,“ прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича й других. Спорудив М. Номис» (1864). В архіві К. (ЦНБ ім. В. І. Вернадського АН України) збереглися його записи 4 колядок, уривків епіч. пісень «Про Перебийноса» та «Дума про Романа Дзябленка і Копаненка».

Літ.: Пилипчук Р. Я. Про письменника-основ’янина Віта Косовцова. «Радянське літературознавство», 1983, № 6.

Р. Я. Пилипчук.


КОСТАНОВ Дмитро Григорович [2(15).V 1912, аул Бжедугхабль, тепер Красногвард. р-ну Адигеї — 5.XI 1985, м. Майкоп, похов. в аулі Бжедугхабль] — адиг. письменник і літературознавець. Закін. 1934 Краснодар. пед. ін-т. Автор збірки «Дві висоти» (1947), куди ввійшли оповідання та нариси воєнних і повоєнних років, збірок повістей і оповідань «Праця славить людину» (1955), «Суворий чоловік» (1972), «Час змужніння» (1977), «Найголовніше» (1986), докум. повісті «Пісня знаходить крила» (1979) — про адиг. нар. поета ІД. Теучежа, романів «Злиття рік» (1957), «Біла лілія» (1967). Адиг. революціонерові М. Шовгенову присвятив дилогію «Мос Шовгенов» (1982). Автор монографії «Цуг Теучеж» (1955), літ.-крит. статей, шкільних підручників з адиг. л-ри. Написав вступну статтю до адиг. видання творів Т. Шевченка «Вірші та поеми» (Майкоп, 1939). Про життєвий і творчий шлях Т. Шевченка опублікував ст. «Великий поет» (1961).

Тв.: Рос. перекл. — Слияние рек. М., 1966; Белая кувшинка. М., 1976.

М. Ш. Куніжев.


КОСТАРІКАНСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра народу Коста-Ріки. Створюється ісп. мовою. Твори колон. періоду (16 — 18 ст.) були наслідуванням зразків ісп. л-ри (зб. інтим. лірики «Строфи» Д. Хіменеса, 1574). У кін. 17 — на поч. 18 ст. з просвітит. ідеями виступили Х. А. де Льєндоі-Гойкоечеа, Ф. дель Кастільйо. Як самостійна К. л. почала розвиватися після проголошення незалежності країни (1821). В л-рі цього часу панує неокласицизм. На межі 19 — 20 ст. поширюється костумбризм (зб. оповідань і легенд «Мальовнича Коста-Ріка» М. Аргуельйо Мори, 1899). Костумбристські традиції згодом поступаються реаліст. тенденціям. У творчості Х. Гарсіа Монхе — автора перших нац. романів «Сирітка» і «Дочки полів» (обидва — 1900) це пов’язано з подоланням натуралізму. Просвітит. і публіцист. діяльність цього письменника [засновник журн. «Repertorio Americano» («Американський збірник», 1919 — 58)] сприяла становленню демокр. ідей у л-рі 1-ї пол. 20 ст. До реалізму тяжіли також Р. Фернандес Гуардіа (зб. «Костаріканські оповідання», 1901), М. Гонсалес Селедон (зб. оповідань «Незвичайна», 1910), М. де Х. Хіменес, К. Гонсалес Рукавадо та ін. З драм. творами виступили К. Д. Уренья, Е. Кальсамілья. Фольклор. мотиви лягли в основу колект. зб. віршів «Костаріканська ліра» (1890 — 91). До сел. тематики звернулися поети А. Х. Ечеверріа (збірки «Романси», 1903; «Селянські мотиви», 1905), Л. Чаварріа (зб. «Орхідеї», 1904). На поч. 20 ст. провідну роль у поезії відіграє модернізм (Р. Бренес Месен, Р. Кардона, Х. Марчена). Соціальна і політ. тематика розробляється у романах «Сфінкс на стежці» Х. Кардони (1914), «Хворе дерево» (1918) та «Падіння орла» (1920) К. Гахіни, повісті «Хуан Варела» А. Еррера Гарсіа (1939) та ін. Події болів.-парагв. війни (відома як Чакська війна 1932 — 35) відображено в романі «Зелене пекло» Х. Маріна Каньяса (1935). Антиімперіаліст. й антиклерик. спрямування мав цикл публіцист. нарисів «Банани і люди» (1931) Кармен Ліри (справж. — Марія Ісабель Карвахаль). Викриття грабіжницької діяльності однієї з північноамер. компаній у Коста-Ріці — у центрі роману «Маміта Юнай» (1941) К. Л. Фальяса. Він же автор повістей «Підривники», «Майстерня», «Моя хрещена» (усі — 1954), в яких порушено й морально-етичні проблеми. Пролетарі, їхня боротьба за соціальну справедливість — осн. тема роману «Той, кого називають народом» Ф. Доблеса (1942). В л-рі 60 — кін. 70-х pp. соціально-крит. тенденції розвинулися у романах Ф. Дурана Айянеги («„Два реали“ та інші розповіді», 1960), Х. Гутьєрреса («Порт Лімон», 1960; «Радянський Союз такий, яким він є», 1967; «Загинемо, Федеріко?..», 1973; «Ти пам’ятаєш, брате?», 1978, та ін.), Х. С. Уртадо («Переможені», 1977), у поезіях Г. Доблеса (зб. «Глибинне коріння», 1956), К. Наранхо (зб. «Меса у темряві», 1967), Х. Дебраво (збірки «Ми — люди», 1966; «Пісні кожного дня», 1967), Х. Доблеса ісагірре (зб. «Тягар життя», 1968), Х. Саласа (зб. «Світло навкруги», 1974), А. Часе (збірки «Книга про мою батьківщину», 1976; «Земля під ногами», 1978), у драмах А. Каньяса (п’єса «У серпні виповнилося два роки», 1968, та ін.). Творчість Й. Ореамуно зазнала впливу «потоку свідомості» літератури. В Україні твори коста-рік. письменників опубл. у збірках «Латиноамериканська повість» (К., 1978), «Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників» (К., 1984), періодиці («Всесвіт», 1976, № 2; «Всесвіт», 1983, № 8; «Молода гвардія», 1984, 4 серпня, тощо). Серед перекладачів — М. Литвинець, Л. Олевський, О. Стаєцький, М. Жердинівська, О. Буценко, В. Герасим’юк та ін.

Літ.: Кутейщикова В. Н. Роман Латинской Америки в XX в. М., 1964; Гамбоа Ф. Коста-Рика. Историко-публицистический очерк. М., 1966; Жердинівська М. Антиімперіалістичний роман Гутьєрреса. «Всесвіт», 1976, № 2; Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки XX века. М., 1983.

Р. Ф. Естрела-Льопіс.


КОСТЕЛЬНИК Володимир (Владо) Михайлович (9.Х 1930, с. Петровці у Сремі, Воєводина, Сербія) — український (руський) письменник, історик у Сербії. В 1971 — 91 був гол. ред. журналу «Нова думка». Засновник і один з керівників «Союзу русинів та українців Хорватії». Твори К. присвячені участі югославських русинів у нар.-визв. війні Югославії 1941 — 45 (романи «Земле моя», 1967; «Бісерні стежки», 1971). К. публікує у «Новій думці» статті й матеріали з історії Закарпаття 16 — 18 ст., написав кн. «Під червоним прапором. Хроніка участі русинів-українців у народно-визвольній боротьбі Югославії» (1971).

Тв.: [Твори]. В кн.: Там, коло Дунаю... Ужгород, 1976.

Літ.: Мишанич О. Крок у велику літературу. «Жовтень», 1969, № 6; Мишанич О. Продовження епопеї. «Вітчизна», 1973, № 6; Тамаш J. Русинска књижевност. Нови Сад, 1984.

О. В. Мишанич.


КОСТЕЛЬНИК Гавриїл Федорович (15.VI 1886, с. Руський Керестур, теп. Воєводина, Сербія — 20.ІХ 1948, Львів) — укр. церк.-громад. діяч, письменник, зачинатель сучас. л-ри югосл. русинів, доктор філософії. Нар. в сел. сім’ї. Закін. 1911 теол. ф-т Львів. ун-ту і 1913 Фрібурський катол. ун-т (Швейцарія). 1913 став греко-катол. священиком, викладав у львів. гімназіях. 1920 — 29 був редактором журн. «Нива» — органу Львів. єпархії, з 1928 — професор логіки, психології та історії давньогрец. філософії у Львів. богосл. академії. Брав активну участь у підготовці неканонічного Львів. церк. собору 1946, що декларував скасування Брестської церк. унії 1596 і приєднання Укр. греко-катол. церкви до Рус. правосл. церкви. Писав сербохорв., укр. і мовою югосл. русинів. Майже вся худож. творчість К. — поезії, оповідання, драми — присвячена життю бачвансько-сримських русинів. Автор поеми «З мойого валала» («З мого села», 1904), збірок поезій «Жумберак» (1911), «Хвилини» (1917), «Встань, Україно!» (1918), «Помершій донечці» (1921), драми «Єфтайова дочка» (1924). У літ.-крит. працях про Т. Шевченка, І. Франка, В. Винниченка, П. Тичину, А. Міцкевича розглядав їхню творчість з ідеаліст., реліг. позицій. Уклав першу «Граматику бачванско-рускей бешеди» (1923). Унормував літ. мову югосл. русинів. У філософії був послідовником неотомізму, залишив праці з історії християнської релігії і церкви, логіки, психології.

Тв.: Поезия на бачванско-сримским руским литературним язику. Нови Сад, 1970; Проза на бачванско-сримским руским литературним язику. Нови Сад, 1975; Вибрані твори. К., 1987. Літ.: Тамаш J. Гавриїл Костельник медзи доктрину и природу. Нови Сад, 1986.

О. В. Мишанич.


КОСТЕЛЬНИК Осиф Іванович (Янкович; 30.XI 1903, с. Петровці у Сремі, Воєводина, Сербія — 21.VI 1936, там же) — український (руський) письменник і фольклорист у Сербії. Закін. 1926 юрид. ф-т Загреб. ун-ту. Працював юристом у містах Вуковарі, Шабаці і Сараєво. Писав поезії («Родими край», «Хори дзеци»), оповідання («Розвязани руки», «Чежки дні», «Мойо польо») та ін. Окр. його вірші стали нар. піснями. Разом з Д. Биндасом зібрав, упорядкував і видав із своєю передмовою зб. «Народні пісні югославських русинів» (Новий Сад, 1927). В статтях на культурно-осв. теми відстоював нац. і культур. самобутність югосл. русинів.

Тв.: Позберани твори. Нови Сад. 1981.

Літ.: Тамаш J. Русинска књижевност. Нови Сад, 1984.

О. В. Мишанич.


КОСТЕНКО Анатоль Ілліч [4(17).VIII 1908, с. Балаклія, тепер Великобагачанського р-ну Полтав. обл.] — укр. літературознавець, канд. філол. наук з 1958. Закін. 1931 Полтав. ін-т нар. освіти. 1935 — 36 — наук. співробітник Всеукр. асоціації марксистсько-ленін. н.-д. ін-тів, а по її розформуванні працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України. Належав до «Плугу»: Досліджує творчість укр. письменників, гол. чин. Т. Шевченка і Лесі Українки.

К. опублікував ряд книжок: «Поети комсомолу» (1936), «Мемуари як джерело вивчення життя і творчості Шевченка» (1958), «Співачка досвітніх огнів» (1963), «Шевченко в мемуарах» (1965), «Леся Українка» (1971, в серії «Жизнь замечательных людей»; 2-е доп. вид. — 1985), «Оживуть степи. Тарас Шевченко за Каспієм» (1977, у співавт. з Є. Умірбаєвим), «Андрій Малишко» (1981), «За морями, за горами» (1984), «Лічу в неволі дні і ночі» (1987). Упорядник збірників «Спогади про Шевченка» (1958), «Із поезії 20-х років» (1959), «Поети пошевченківської доби» (1961), «Спогади про Лесю Українку» (1963, 2-е доп. вид. — 1971). Незаконно репресований 1937. Реабілітований 1955. Окр. праці К. перекладено рос. мовою.

Тв.: Андрій Малишко. К., 1987; Рос. перекл. — И будет правда на Земле... Алма-Ата, 1989.

Літ.: Степанишин Б. Проблеми біографічної повісті. «Вітчизна», 1982, № 11.

Т. Ю. Салига.


КОСТЕНКО Ліна Василівна (19.III 1930, м. Ржищів, тепер Київської області) — українська поетеса. Закінчила 1956 Літературний ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Друкується з 1946. Уже перші збірки К. — «Проміння землі» (1957), «Вітрила» (1958), «Мандрівки серця» (1961) — засвідчили прихід у л-ру талановитого поета, сильної індивідуальності. Поезії К. властиві потужна інтелектуальна напруга, тяжіння до афористичної влучності вислову. Насиченість думки поєднується з бунтівливим почуттям лірич. героїні, що наближає до читача істор.-культурологічні асоціації, інтимізує поет. узагальнення, роздуми над долею людської душі. Активне утвердження громадян. позиції, публіцист. пристрасність її віршів художньо забезпечується тонким відчуттям багатозначності й сили поет. слова. Творчість К. відзначається дисциплінованістю й глибиною думки, яка виростає з проникливо лірич. сприйняття світу. Глибоко пережите громадян. і мистецьке кредо К. з честю пронесла через етичні випробування часів застійних явищ у сусп. житті. Після шістнадцятирічної перерви вийшла зб. «Над берегами вічної ріки» (1977), пізніше — істор. роман у віршах «Маруся Чурай» (1979), збірки «Неповторність» (1980), «Сад нетанучих скульптур» (1987), для дітей — зб. «Бузиновий цар» (1987). В них поетеса явила читачеві світ поглибленої змістовності. Публіцистичність як атрибут ранньої поезії К. перейшла у внутр. якість, потвердилась насамперед багатогранністю образного світорозуміння і світобачення. Поривання і прагнення сучасника завжди в центрі ідейно-естет. пошуків К. Навіть її істор. твори — роман «Маруся Чурай», драм. поеми «Сніг у Флоренції» (1983 — 85), «Дума про братів неазовських» (1984, обидві опубл. 1987) — насамперед пов’язані з актуальними сучасними проблемами. В творчості К. осмислення віддаленого в часі досвіду людства відкриває його неминущу значимість. За зовн. звичайністю думок і прозаїчністю вчинків лірич. героя виявляється діалектичне, філос. мислення автора, що все піддає іспиту на духовну витривалість і тривкість. Істор.-культурологічні ж реалії почали виконувати роль безпосереднього чинника руху естет. думки. За роман у віршах «Маруся Чурай» і зб. поезій «Неповторність» К. удостоєна Держ. премії України ім. Т. Г. Шевченка (1987). Твори К. перекладено багатьма мовами.

Тв.: Вибране. К., і 989; Рос. перекл. — Лучи земли. М., 1960; Новые стихи. «Октябрь», 1988, № 9.

Літ.: Антоненко-Давидович Б. Перед невижатою смугою. «Дніпро», 1962, № 11; Соложенкина С. ...В глубинах гармонии. «Литературное обозрение», 1979, № 2; Бажан М. Поема про кохання і безсмертя. «Літературна Україна», 1980, 4 березня; Ільницький М. Неповторність — це доля. «Прапор», 1981, № 3; Брюховецька Л. Потужній промінь крізь віки. «Київ», 1988, № 1; Гордасевич Г. Під галактик очима карими. В кн.: Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989; Макаров А. Дума в бурю. «Літературна Україна», 1990, 22 березня; Таран Л. Різьба по каменю. «Слово і час», 1990, № 10; Рубчак Б. Розмова літа з вереснем. В кн.: Світо-вид, в. 2. К. — Нью-Йорк, 1990; Брюховецький В. Ліна Костенко. К., 1990.

В. С. Брюховецький.


КОСТЕНКО Микола Павлович [4(17).XII 1916, с. Дорогинка, тепер Ічнянського р-ну Черніг. обл. — 18.XII 1976, Тернопіль] — укр. письменник. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1947 Дрогобицький учит. ін-т і 1952 ВПШ (Київ). Працював у пресі, був 1957 — 76 редактором терноп. обл. газ. «Вільне життя». Автор публіцист. книжок «Нові горизонти» (1953), «Євгенія Долинюк» (1959), «Королева праці», «Колгоспний музей» (обидві — 1961), «Петро Макаров» (1966). Болгарії присвячені книжки «Під зорями балканськими» (1962) і «Народжені для щастя» (1966). Написав спогади про М. Рильського, О. Десняка, А. Малишка. Виступав зі статтями про творчість письменників Тернопільщини.

Літ.: Ленчишин А. Літературна Тернопільщина. Бібліографічний покажчик. Тернопіль, 1980.

П. К. Медведик.


КОСТЕНКО Микола Федорович (21.XII 1913, Кишинів) — молд. письменник. Навч. в Ясському ун-ті. Збірки «Вірші» (1937), «Годинник» (1939), «Язичницькі елегії» (1940) відбивають ідейно-худож. пошуки поета. У збірках «Нові вірші» (1960), «Вірші» (1961), «Мугур-мугурел» (1967), «Вірші і поеми» (1969), «Мужність» (1972), «Евритмії. Вірші» (1980) виступає як поет-реаліст. Автор роману «Північноград» (ч. 1, 1963; ч. 1 — 2, 1970), присвяч. трудівникам рос. Півночі, зб. оповідань «Щастя людини» (1966) — про життя молд. села, п’єси «Сергій Лазо» (1967). Переклав окр. твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, Л. Толстого, Ф. Достоєвського, О. Блока, С. Єсеніна, Гомера, Ш. Бодлера. Йому також належать переклади поезій Т. Шевченка (поеми «Гайдамаки», віршів «Ой я свого чоловіка», «Закувала зозуленька», «Ой сяду я під хатою», «Якби мені, мамо, намисто»; опубл. у молд. виданні творів Т. Шевченка «Вибрані вірші», 1961). Написав ст. «Тарас Шевченко» (1937).

Тв.: Рос. перекл. — Молдавские напевы. М., 1961; Мужество. М., 1978; Североград. Кишинев, 1984.

Літ.: Ковальджи К. Новые книги Николая Костенко. В кн.: Дружба народов — дружба литератур. Кишинев, 1974; Бадиу В. Поэт «красной галерки». «Кодры», 1976, № 11.

К. Ф. Попович.


КОСТЕНКО Наталя Василівна (20.I 1941, Київ) — укр. літературознавець, доктор філол. наук з 1985. Закін. 1963 Київ. ун-т. З 1969 — викладач, з 1987 — професор цього ун-ту. Автор книжок «Поетика Миколи Бажана (1923 — 1940)» (1971), «Поетика Миколи Бажана (1941 — 1977)» (1978), «Поетика Павла Тичини: особливості віршування» (1982), «Максим Рильський — майстер українського класичного вірша» (1988) та статей про сучасний літ. процес. Ряд публікацій — про творчість білорус. і кирг. письменників.


КОСТЕНКО Федір Андрійович (псевд. — Бурсак Ф. А.; 1864, с. Краснопілля, тепер Магдалинів. р-ну Дніпроп. обл. — після 1930) — укр. драматург, актор, режисер, Герой Праці (1925). З сел. родини. Освіту здобув у духовній семінарії. З 1884 — актор у трупах М. Старицького, М. Кропивницького та П. Саксаганського. В 1904 — 17 виступав як оперний співак і актор у театрах Харбіна (тепер КНР), Харкова, Царицина, Новочеркаська та ін. міст. У пореволюц. час — режисер амат. колективів в Україні, з 1925 керував драм. театром у Краснограді Харків. обл. Виступав як драматург (писав укр. і рос. мовами): п’єси «Закохані» (1889), «Помилились» (1890), «Неприкосновенная личность» (1914), філос. драма «Больной колос» (1907), соціальна драма «Батраки» [1910; переробка п’єси «Безробітні» рос. письменниці С. Бєлої (Богдановської)], п’єса «Граф Вітте» (1929; рукопис зберіг. у ЦДАЛМ у Москві). Твори К. входили до репертуару профес. театрів, амат. труп.

Літ.: Шейко С. Шануємо Героя Праці Ф. А. Костенка. «Сільський театр», 1930, № 3.

П. О. Лобас.


КОСТЕР Шарль де (1827 — 79) — бельг. письменник. Див. Де Костер Ш.


КОСТЕЦЬКА Тамара Степанівна (19.VIII 1949, с. Заліське, тепер Тальнівського р-ну Черкас. обл.) — укр. поетеса. Закін. 1972 Укр. полігр. ін-т. Працювала в пресі, з 1985 у вид-ві «Веселка». Автор збірок «Полювання на зірку» (1969), «Поклик» (1975). Поетесу вабить внутр. світ особистості, рух почуттів, думок, в яких відбиваються реалії довколишнього життя. Переклала з рос. мови зб. повістей «Замарайко» В. Степаненка (1990), ряд творів кирг. (М. Абилкасимової, О. Орогбаєва), казах. (К. Ахметової) письменників. Окр. вірші К. перекладено рос., білорус., вірм., кирг., польс. мовами.

Літ.: Добривечір В. З душею, відкритою людям. «Дніпро», 1976, № 8.

Л. М. Скирда.


КОСТЕЦЬКИЙ Анатолій Георгійович (6.XII 1948, Київ) — укр. письменник і літературознавець, канд. філол. наук з 1975. Закін. 1971 Київ. ун-т, викладав (1971 — 81) у ньому. Пише для дітей. Автор збірок віршів «Джміль про сонечко гуде» (1972), «Весняні дарунки» (1976), «Все про мене» (1977), «Лист до птахів» (1979), «Пісня для всіх» (1982), «Слово про матір» (1983), «Бюро знахідок» (1985), «Де літо живе?» (1986), «Сонечкова мама», «Про мого кота» (обидві — 1988), «Ходім на наш майданчик!», «Як зробити день веселим» (обидві — 1989), «Нас батьки не розуміють...» (1991) та ін.; повістей «Постукай у моє вікно...» (1978), «Суперклей Христофора Тюлькіна, або „Вас викрито — здавайтесь!“» (1984), збірок повістей-казок «Все — як насправді» (1980), «Мінімакс — кишеньковий дракон, або День без батьків» (1987). Вірші К. сповнені світла і тепла, тонкого гумору, глибокі за змістом. Для прозових творів характерні винахідливість сюжету, пізнавальність, уміння передати тонкі порухи душі, розкрити розмаїтість і багатство світу дитини. Опубл. зб. ліричних віршів для дорослих «Визначеність» (1988), ряд наук. статей про лінгв. методи дослідження худож. л-ри. Перекладає твори для дітей білорус., груз., туркм., польс., нім. та ін. письменників. Окр. твори К. перекладено рос., білорус., молд., груз., чувас., туркм., вірм., ест., латис., болг., угор., польс., чес., нім., англ., сербохорв. та ін. мовами.

Тв.: Рос. перекл. — А что в портфеле? М., 1980; Шмель о солнышке поет. М., 1981; Наша песенка.. М., 1986; Бюро находок. М., 1989.

Літ.: Шпиталь А. Сьогодні діти, завтра народ. «Літературна Україна», 1987, 5 лютого; Нестайко В. Тиша, сміх і оплески... «Літературна Україна», 1989, 19 січня; Почепцов Г. Читач голосує «за». «Літературна Україна», 1990, 1 лютого; Кавуненко О. Контекст, або Штрихи до портрета письменника Анатолія Костецького... «Початкова школа», 1990, № 1.

Л. М. Скирда.


КОСТЕЦЬКИЙ Ігор [справж. — Ігор Вячеславович Мерзляков; 1(14).V 1913, Київ — 14.VI 1983, с. Швайкгейм, побл. Штутгарта, ФРН] — укр. письменник, історик л-ри, перекладач, видавець, член Міжнар. ПЕН-клубу. Чоловік Е. Котмайер. Нар. в сім’ї співака і муз. педагога. Навч. 1933 — 35 в театр. уч-щі (Ленінград) і Моск. ін-ті ім. А. В. Луначарського. Працював режисером у Пермі. Вел. Вітчизн. війна застала його в Вінниці, 1942 був вивезений до Німеччини, працював на шахті. По війні одружився й залишився в Німеччині. Писав укр. і нім. мовами. Автор збірок оповідань «Оповідання про переможців» (1946), «Там, де початок чуда» (1948), зб. п’єс «Театр перед твоїм порогом» (1963), п’єс: «Спокуси несвятого Антона», «Близнята ще зустрінуться» і «Дійство про велику людину» (усі — 1966). Опубл. дослідження з історії л-ри: «Шекспірові твори в Україні» (1959), «Деякі питання перекладу Шекспіра на слов’янські мови» (1964), «Данте в українській культурі» (1980) та ін. Окр. книжками вийшли його переклади Шекспірових сонетів (1958) і трагедій «Ромео та Джульєтта» і «Король Лір» (обидві — 1969), франкомовних поетів канад. провінції Квебек (зб. «Поезія. Квебек від Сен-Дені — Гарно до наших днів», 1972). Перекладав також вірші Данте, Р. Тагора, Гарсіа Лорки, Т. С. Еліота, С. Георге, Р. М. Рільке, П. Верлена, В. Маяковського та ін. Перекл. нім. мовою ряд віршів С. Гординського, роман «Собор» О. Гончара (1970, з Е. Котмайєр). Разом з В. Баркою та М. Орестом здійснив мовну редакцію кн. «Святе письмо Старого та Нового завіту» І. Хоменка (Рим, 1963). 1955 засн. вид-во «На горі» (Штутгарт), де виходили твори зарубіж. письменників укр. мовою та твори укр. письменників німецькою у перекладі Е. Котмайєр.

Г. П. Кочур.


КОСТЕЦЬКИЙ Платон Іванович (псевд. — Плятон, Василь Суській; 2.VII 1832, с. В’яцковичі, тепер с. Вербівка Самбірського р-ну Львів. обл. — 1.V. 1908, Львів) — укр. і польс. письменник, журналіст. Навч. 1851 — 54 у Львів. ун-ті. Перші твори (вірші) надр. 1854 — 55 у газ. «Зоря галицька», де був одним з редакторів. Співробітник і редактор ряду польс. період. видань у Львові. Автор укр. віршів і поем на істор. теми, надр. латиницею у зб. «Поезії Платона Костецького» (1862). Написав романт. повість «Перекинчик бусурманський» (1875), ряд оповідань (польс. мовою). У деяких віршах наслідував мотиви і форму нар. пісень, торкався соціальних проблем. К. належить багато статей на громад.-політ. й літ. теми: «Українське письменство» (1855), «Про українську справу» (1861) та ін. Відзначав великий вплив Т. Шевченка на розвиток укр. сусп. і культур. руху в Галичині (ст. «Шевченко і Галицька Русь», 1886). На окр. творах К. позначились його полонофіл. позиції.

Літ.: Франко 1. Стара Русь. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 37. К., 1982.

Р. Ф. Кирчів.


КОСТИРЯ Іван Сергійович (13.I 1932, х. Федорівка, тепер с. Федорівське Межівського р-ну Дніпроп. обл.) — рос. письменник, заслужений працівник культури України з 1993. Закін. 1957 Київ. мед. ін-т, 1967 — Вищі літ. курси при Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва). Живе в Україні. Працював лікарем, геологом, у пресі, 1976 — 88 — в журн. «Донбас». Автор збірок оповідань «Осінь блакитної затоки» (1968), «Муравський шлях» (1971), збірки оповідань та повістей «Лікарська таємниця» (1980) та ін., повістей «Ненька» (1970), «Хата» (1978), «Ордер на вселення» (1985), «Родовідне дзеркало» (1986), кн. лірич. прози «Краплі світяться» (1981) та ін. Осн. тематика — минуле й сучасне донецького краю. Для дітей К. написав кілька книжок оповідань, наук.-фантаст. повість «Казка про сонячних братів» (1961), повість-казку «Як звірята розуму набиралися» (1969) та ін. Окр. твори К. переклали Д. Ткач, М. Євтушенко та ін.

Тв.: Пора новолуний. М., 1967; У Первого брода. К., 1982; Сторожевой курган. Донецк, 1987; Укр. перекл. — Повість про сонцерубів. К., 1960 [у співавт.]; Териконний край. К., 1982.

Літ.: Лагунова М. Теплая глубина родного брода. «Дружба народов», 1984, № 5; Шутов В. Казка і дійсність. «Літературна Україна», 1984, 9 лютого; Филатов В. Врачу, исцелися сам! «Донбас», 1987, № 5.

М. С. Федорчук.


КОСТИЧ (Костић) Лаза (31.I 1841, м. Ковіль, Воєводина, Сербія — 9.XII 1910, Відень) — серб. письменник, перекладач. Закін. 1864 ун-т у Пешті. Учасник серб. молодіжного культ.-осв. руху «Омладина» (1866 — 72), зазнав переслідування австр. влади. В істор. драмах «Максим Црноєвич» (1866) та «Пера Сегединац» (1882) створив образ «сербського Гамлета». Видав три збірки «Віршів» (1873, 1874, 1909), в яких поєднав фольклор із зразками класичної і європ. поезії. Першим запровадив у серб. поезію античні мотиви та образи (алегор. вірші «Розмова», «Прометей», «Адріатичний Прометей» та ін.), ввів вільний вірш. Процес мистецького натхнення осмислюється К. у віршах «Між дійсністю і сном», «Виникнення пісні» (обидва — 1863). Перекладач і популяризатор творів В. Шекспіра серб. мовою. Літ.-крит. праця «Засади прекрасного в світі» (1880) написана з позицій ідеаліст. естетики. Згодом виступив проти демокр. ідей у літературі.

Є. М. Пащенко.


КОСТІВ-ГУСКА Ганна Михайлівна (18.IV 1947, с. Бабинці, тепер Борщівського р-ну Терноп. обл.) — укр. поетеса. Закін. 1977 Терноп. мед. ін-т. Працює в лікарні. Автор збірок «Автограф вірності» (1978), «Нічлава» (1985). Більшість творів К.-Г. має характер медитацій. Окр. вірші перекладено кирг. мовою.

Літ.: Бровченко В. Спрага польоту. В кн.: Костів-Гуска Г. М. Автограф вірності. К., 1978.

О. Г. Астаф’єв.


КОСТІН Мирон (лютий 1633 — 18.XII 1691, м. Роман, тепер Румунія) — молд. літописець, поет, держ. діяч. У 1634 — 52 і 1683 — 85 жив в Україні, вчився у Барській колегії (тепер Вінн. обл.). Родич Петра Могили. В період Визв. війни укр. народу 1648 — 54 виступав на боці польс. шляхти. Осн. твір К. — «Літопис Землі Молдавської від Аарона-воєводи...», що охоплює події 1595 — 1661. В ньому подано багато відомостей (здебільшого тенденційних) про Хотин. і Берестецьку битви, стосунки Б. Хмельницького з молд. господарем В. Лупулом тощо. Започаткував жанр філос. поеми у молд. л-рі («Життя світу», 1673). В Дашеві (тепер Іллінецького р-ну Вінн. обл.) написав «Історію віршем польським Землі Волоської і Мультянської» (1684), в якій навів цінні відомості про укр. населення Буковини, переказав, зокрема, легенду про українця-пасічника Яцька.

О. С. Романець.


КОСТОЛАНІ (Kosztolányi) Деже (29.III 1885, м. Сабадка, тепер Суботиця, Сербія — 3.XI 1936, Будапешт) — угор. письменник і перекладач. Навч. 1903 — 06 у Будапешт. ун-ті. У збірках віршів «Скарги бідної дитини» (1910), «Скарги сумного чоловіка» (1924), «Звіт» (1935) та ін. домінують настрої соціальної невлаштованості. Різкий осуд суспільства, що породжує деспотизм, губить людську індивідуальність, звучить в істор. романі «Нерон, кривавий поет» (1922). Повість «Жайворонок» (1924), романи «Золотий дракон» (1924) і «Анна Едеш» (1926) — про знедолених людей, у середовищі яких зріс протест проти насильства і злигоднів. У романі «Корнель Ешті» (1936) — підвищена увага до внутр. світу людини. Автор численних оповідань. Окр. вірші К. переклали Ю. Шкробинець, І. Петров цій, І. Мегела.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Шкробинець Ю. Угорська арфа. Ужгород, 1970; Велика сім’я. В кн.: Угорське оповідання. К., 1976; [Вірші]. «Літературна Україна», 1985, 6 червня; [Вірші]. «Всесвіт», 1988, № 2; Рос. перекл. — Нерон, кровавый поэт. М., 1977; Избранное. М., 1986.

Літ.: Петровцій і. Чистий промінь надії. «Літературна Україна», 1985, 6 червня; Мегела И. Летописец повседневности. «Иностранная литература», 1986, № 12; Мегела І. «Нерон, кривавий поет» Деже Костолані. Історія і сучасність. «Радянське літературознавство», 1987, № 4; Сабо Э. Новеллы Костолани. В кн.: Писатели Венгрии. М., 1989.

І. П. Мегела.


КОСТОМАРОВ Микола Іванович [псевд. і крипт. — Ієремія Галка, Иван Богучаров, Николай Н., Равви, Н. К., Н. К-ва та ін.; 4(16).V 1817, слобода Юрасовка, тепер Ольховатського р-ну Ворон. обл. — 7(19).IV 1885, Петербург] — укр. і рос. історик, громад.-політ. і культур. діяч, письменник, публіцист, критик, етнограф і фольклорист, чл.-кор. Петерб. АН з 1876. Нар. в сім’ї рос. поміщика, мати — українка з кріпаків. Закін. 1837 істор.-філол. ф-т Харків. ун-ту. Під впливом укр. фольклорних збірників захопився збиранням та вивченням нар. поезії, 1844 захистив магістер. дисертацію «Об историческом значении русской народной поэзии». По закін. ун-ту деякий час служив юнкером в улан. полку, потім викладав історію в гімназіях Харкова, Рівного, Києва, зокрема 1845 — ст. учитель Першої київ. гімназії, з 1846 — ад’юнкт-професор кафедри рос. історії Київ. ун-ту. 1845 — 46 разом з М. Гулаком і В. Білозерським засн. Кирило-Мефодіївське братство, де брав активну участь у складанні програмних документів — «Книг буття українського народу», «Статуту Слов’янського товариства св. Кирила і Мефодія», відозв «До братів-українців», «До братів-росіян», «До братів-поляків»; автор записки про об’єднання слов’ян. народів. Весною 1847 К. арештовано. Після річного ув’язнення в казематі «Третього відділу», а потім у Петропавл. фортеці його вислано до Саратова. Тут він служив (1848 — 57) у Статистичному комітеті; 1848 — 50 був перекладачем при губ. управлінні, ред. неофіц. частини «Саратовских губернских ведомостей» (див. «Губернские ведомости»), близько зійшовся з М. Чернишевським, О. Пипіним, Д. Мордовцем. 1856 К. амністовано, з 1858 жив у Петербурзі. 1859 — 62 — екстраординарний професор кафедри рос. історії Петерб. ун-ту. Влаштовував літ. «вівторки», куди сходилися земляки-українці (П. Куліш, О. Стороженко, В. Горленко та ін.). Підтримував тісні зв’язки з М. Добролюбовим, В. Стасовим, М. Ге, О. Бодянським; співробітничав у журналах «Современник», «Вестник Европы» (один із його засновників), «Отечественные записка», «Русское слово», «Русская старина», «Киевская старина» та ін. Виступив із ст. «Україна» у журн. «Колокол». Брав діяльну участь у створенні журн. «Основа», у виробленні його нац.-культур. програми. На поч. 1862 залишає працю в ун-ті і зосереджується на наук. роботі. Був членом-редактором Київ. археогр. комісії; за його ред. 1863 — 84 видано 12 томів «Актов Южной и Западной России» з історії України і Білорусії 14 — 17 ст.

К. виступив як продовжувач традицій дворян. революціонерів, противник кріпосного права. Він першим у вітчизн. історіографії звернув увагу на народ як найважливіший об’єкт історії, утверджував провідну роль нар. мас в історії та ідею народоправства, федеративного союзу вільних слов’ян. народів. Водночас — з позицій об’єктивного ідеалізму — бачив нар. життя виявом єдиного духу як першооснови буття. Показуючи близькість істор. долі і культур. життя укр. та рос. народів у ст. «Две русские народности» (1861), К. розрізняв визначальні риси нац. характеру українців та росіян. Автор праць переважно з вітчизн. історії: «Начало Руси» (1860), «Мысли о федеративном начале в древней Руси» (1861), «Севернорусские народоправства во времена удельно-вечевого уклада» (1864), «Вече и вечевое устройство в древней Руси» (1864) та ін. Написав «Русскую историю в жизнеописаниях ее главнейших деятелей» (т. 1 — 7, 1873 — 88). Праці з історії України присвячені здебільшого періодові 15 — 17 ст.: «Иван Свирговский, украинский гетман XVI века» (1855), «Богдан Хмельницкий и возвращение Южной Руси к России» (1857), «Черты народной южнорусской истории» (1861), «Южная Русь в конце XVII века» (1867), «Руина» (1879 — 80), «Мазепа» (1882) та ін. Наук. дослідження К. здобули широке визнання, його обрано почес. членом Югослов’ян. академії наук і мистецтв, серб. вченого т-ва «Друшество» й ін. Істор. праці вченого відзначаються образністю викладу.

В історію укр. л-ри К. увійшов як письменник-романтик: віршові збірки «Украинские баллады» (1839), «Вітка» (1840), істор. п’єси. Структур. основою поет. творів К. виступає нар. поезія, її легендарно-фантаст. сюжети й мотиви, худож. символіка, ритміка, образний лад. Поезія К. характеризується широкою проблематикою і розмаїттям жанрових форм: вірші-балади, в основу яких покладено нар. вірування, легенди та істор. перекази («Стежки», «Посланець», «Мана», «Брат з сестрою», «Ластівка», «Явор, тополя й береза» та ін.); ремінісценції на істор. теми з яскраво вираженою ліризацією епіч. начала (вірші «Згадка», «Могила» та ін.). Рисами імперсональності позначені вірші-пісні романсового характеру, стилізації нар. ліричної пісні («Стежки», «Поцілунок», «Рожа», «Горлиця», «Голубка», «Нічна розмова», «Вулиця», «Зозуля»), особистісно-психол. лірика з її наріканням на життя, тугою за недосяжним щастям, молодістю («Туга», «Дівчина», «Сон», «Ой ішов козак...», «Зірка», «Зорі» та ін.). Стилізаціям притаманні природно-подієва послідовність, розгорнені пісенні паралелізми, образна символіка. Морально-етич. проблематика нерідко переплітається з гуманіст., христ. і просвітительськими ідеями. Громадян. лірика К. пройнята мотивами боротьби з тиранією, поетизацією козацької слави України; в ній звучить віра в майбутній союз вільних слов’янських народів («Давнина», «Діти слави, діти слави!», «На добраніч»). Для поет. творчості К. характерна посилена увага до істор. проблематики, до виняткових драм. ситуацій і персонажів, що інколи виступають речником його історіософських ідей. Твори на істор. теми нерідко у формі алюзій спроектовані на проблеми сучасності («Юпитер светлый плывет по зеленым водам киммерийским», «Співець Митуса» та ін.). Одним з перших в укр. поезії запровадив гекзаметр (вірш «Эллада») та елегійний дистих (вірш «Нічна розмова»), п’ятистопний ямб. Особливостями вірша К. є багатство ритміки, відсутність регулярної строфіки, чергування коломийкового вірша з говірним віршем. Для громадян. лірики характерні ораторсько-публіцист. інтонації, риторичні засоби. К. — автор історичних трагедій «Сава Чалий» (1838) і «Переяславська ніч» (1841), які підносяться над традиційними для тодішньої української драматургії етнографічно-побутовими ситуаціями і характерами, відзначаються новизною проблематики, поглибленим психологізмом, перевагою романтично-ідеол. начала над побут. реалістичністю. Романт. драми «Кремуций Корд» (1849), «Эллины Тавриды» (1883), «Украинскиє сцены из 1649 года» (незакін.) позначені тиранобор. мотивами. К. відомий як прозаїк: пов. «Сорок лет» (1840, перероб., доп. й видана 1902 Л. Толстим), «Казка про дівку-семилітку» (1840; опубл. 1860), літ. казки «Торба» й «Лови» (обидві — 1843), повість з часів повстання С. Разіна «Сын» (1865), істор. хроніка з часів Івана Грозного «Кудеяр» (1875), повісті «Холуй» (1878), «Черниговка» (1881) — з укр. життя 17 — 18 ст. По смерті К. 1886 вийшла в Петербурзі зб. його прозових творів «Рассказы И. Богучарова (Николая Костомарова)». Прозі К. властиві докладність і достовірність у зображенні звичаїв, побуту, істор. реалій, в ній викриваються кріпосництво, самодерж. деспотизм і сваволя поміщиків, зловживання чиновницько-бюрокр. апарату цар. Росії. К. переклав частину «Краледворського рукопису», окр. твори Дж. Байрона, В. Шекспіра (пісня Дездемони з трагедії «Отелло»), з чес. («Ягода», «Рожа») і польс. («Панич і дівчина») нар. поезії. К. — один з перших укр. літ. критиків. З його істор. і сусп. поглядів випливає розуміння нар. поезії як втілення нац. духу, а також індивідуальної творчості як продовження фольклор. процесу на новому рівні (ст. «Об историческом значении русской народной поэзии», 1843; рецензія на «Кобзар» Т. Шевченка, 1860). З діяльністю К. пов’язана поява в Україні культурно-історичної школи у літературознавстві. Ст. «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» (1843) є по суті першою професійною крит. працею в укр. літературознавстві. К. приділяв багато уваги проблемам самобутності укр. л-ри, її народності, істор. підходу до літ. явищ, минулого, сприяв розробці принципів реаліст. зображення, з’ясуванню ідейно-естет. функцій комічного в л-рі — на прикладі творчості І. Котляревського і М. Гоголя («Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке»; рецензія на рос. переклад «Народних оповідань» Марка Вовчка, 1859; «Воспоминание о двух малярах», 1861; «Слово о Сковороде по поводу рецензии на его сочинения в „Русском слове“», 1861; «Малороссийская литература», 1871, та ін.).

Вершиною реаліст. мистецтва, народності К. вважав творчість Т. Шевченка, якого знав з 1846, вказував на її світове значення. У рец. на «Кобзар» (1860), «Воспоминании о двух малярах» (1861), кн. «Поэзия славян. Сборник лучших поэтических произведений славянских народов в переводах русских писателей» (1871) та в «Споминках про Шевченка» в празькому вид. «Кобзаря» (т. 2, 1876) оцінював творчість Т. Шевченка як всенар. скарб і підкреслював, що головною для поета була ідея визволення народу від поміщ. гніту. Піддав гострій критиці худож. і публіцист. твори П. Куліша поч. 80-х pp. («П. А. Кулиш и его последняя литературная деятельность», 1883). У численних публіцист. статтях («Ответ на выходки газеты „Czas“ и журнала „Révue Contemporaine“»; «Правда полякам о Руси; по поводу статьи в „Revue Contemporaine“», «Правда москвичам о Руси», усі — 1861; «Мысли южнорусса», 1862; «О преподавании на народном языке в Южной Руси», 1863, та ін.), спрямованих проти реакц. політики рос. і польс. шовіністичних кіл, К. відстоював істор. право укр. мови на самобутній розвиток. У період заборони укр. друк. слова в 70 — 80-і pp. та звинувачень К. в «українофільстві» й «сепаратизмі» він приєднується до слов’янофільської концепції «літератури для домашнього вжитку». Цим він «можливо спрощував і звужував українську проблему, — писав М. Грушевський, — стараючися пропхнути її через урядове вухо» (Науково-публіцистичні і політичні писання Костомарова. К., 1928, с. XVIII).

Виступаючи поборником сусп. прогресу, дружби народів, критиком самодерж. ладу і пропагандистом демокр. федералізму, стверджуючи в істор. житті нар. начало як гол. рушійну силу, К. не завжди був послідовний в літ. поглядах. У цьому виявився вплив доби реакції, в яку він жив і творив. «Російські порядки, — писав М. Драгоманов, — можна сказати, заїли в Костомарові й політичного діяча великої сили» (Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці, т. 2. К., 1970, с. 140). Спадщину К. позитивно оцінювали М. Добролюбов, Д. Писарев, М. Чернишевський, Г. Плеханов, М. Горький та ін. Його творами цікавився К. Маркс [склав аналітичні конспекти праць К. «Бунт Стеньки Разина» (1858) і «Гетманство Выговского» (1861); на підставі останньої дав визначення Запорізької Січі як християнської козацької республіки (Архив Маркса и Энгельса, т. 8. М., 1946, с. 154) ]. «Костомаров, — вважав М. Чернишевський, — був людиною такої широкої вченості, такого розуму і так любив істину, що праці його мають дуже високе достоїнство. Його поняття про діячів і події російської історії майже завжди або збігаються з істиною, або близькі до неї» (Чернышевский Н. Г. Полн. собр. соч., т. 10. М., 1951, с. 928). Т. Шевченко, перебуваючи разом з К. у казематі «Третього відділу» (1847), назвав його «братом», написав вірш «Н. Костомарову» («Веселе сонечко ховалось»). Спогади про К. і його романізовану біографію («Професор Ратмиров») залишив Д. Мордовець. Історія кохання К. й Аліни Крагельської відображена у повісті «Аліна і Костомаров» В. Петрова. 150-річчя від дня народження К. за рішенням ЮНЕСКО широко відзначено у всьому світі. Іл. див. на окремому аркуші, с. 288 — 289.

Тв.: Костомаров Н. И. Литературное наследие. Автобиография. Стихотворения. Сцены. Исторические отрывки. Малорусская поэзия. Последняя работа. СПБ, 1890; Собрание сочинений. Исторические монографии и исследования, кн. 1 — 8, т. 1 — 21. СПБ, 1903 — 06; Твори Амврозия Метлинського і Миколи Костомарова. Львів, 1906; Автобиография. М., 1922; Науково-публіцистичні і полемічні писання Костомарова. Х., 1928; Етнографічні писання Костомарова. К., 1930; Твори, т. 1 — 2. К., 1967; Амвросій Могила, Ієремія Галка. Поезії. К., 1972; Мазепа. «Український історичний журнал» 1988, № 8 — 12; 1989, № 1 — 2, 4 — 9, 11; Исторические произведения. Автобиография. К., 1989; Твори, т. 1 — 2. К., 1990; Чернігівка. «Дніпро», 1991, № 4.

Літ.: Пыпин А. Обзор малорусской этнографии. III. Н. И. Костомаров. «Вестник Европы», 1885, т. 5, кн. 10; Мордовцев Д. Л. Николай Иванович Костомаров в последние десять лет его жизни. «Русская старина», 1885, № 12; 1886, № 2; Белозерская Н. Николай Иванович Костомаров в 1857 — 1875 гг. «Русская старина», 1886. № 3, 5 — 6; Пыпин А. Последние труды Н. И. Костомарова. «Вестник Европы», 1890, № 12; Драгоманов М. Микола Іванович Костомаров. Львів, 1901; Данилов В. Материалы для биографии Н. И. Костомарова. «Україна», 1907, № 11 — 12; Жученко М. Н. Костомаров и его истор.-лит. деятельность (К 30-летию со дня кончины). «Украинская жизнь», 1915, № 5 — 6; Житецький І. Куліш і Костомаров. «Україна», 1927, № 1 — 2; Шамрай А. Харківські поети 30 — 40 років XIX ст. Х., 1930; Чернышевский Н. Г. По поводу «Автобиографии» Н. И. Костомарова. В кн.: Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений, т. 1. М., 1939; Чернышевский Н. Г. «Богдан Хмельницкий» г. Костомарова. В кн.: Чернышевский Н. Г. Полное собрание сочинений, т. 4. М., 1948; Шабліовський Є. Микола Іванович Костомаров, його життя та діяльність. В кн.: Костомаров М. І. Твори, т. 1. К., 1967; Шабліовський Є. С. М. І. Костомаров і М. Г. Чернишевський. «Український історичний журнал», 1967, № 5; Попов П. М. М. Костомаров як фольклорист і етнограф. К., 1968; Русанівський М. О. Шевченко і Костомаров. «Радянське літературознавство», 1970, № 6; Шабліовський Є. С. З приводу одної літературознавчої концепції. (Література «для хатнього вжитку» та М. І. Костомаров). «Радянське літературознавство», 1970, № 12; Крижанівський С. Амвросій Могила та Ієремія Галка. В кн.: Амвросій Могила, Ієремія Галка. Поезії. К., 1972; Яценко М. Т. Питання реалізму і позитивний герой в українській літературно-естетичній думці першої половини XIX ст. К., 1979; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Пинчук Ю. А. Исторические взгляды Н. И. Костомарова. К., 1984; Яценко М. Т. Микола Костомаров (1817 — 1885). В кн.: Історія української літературної критики. К., 1988; Пінчук Ю. Микола Костомаров. «Літературна Україна», 1989, 11 травня; Смілянська В. Л. Літературна творчість Миколи Костомарова. В кн.: Костомаров М. І. Твори, т. 1. К., 1990; Яценко М. Минуле проростає в сучасність. «Слово і час», 1992, № 5; Библиографический словарь профессоров и преподавателей импер. университета св. Владимира. К., 1884; Библиографический указатель сочинений Н. И. Костомарова. В кн.: Литературное наследие. СПБ, 1890.

М. Т. Яценко.



КОСТОПРАВ Георгій Антонович [27.Х (9.XI) 1903, с. Малоянисоль, тепер с. Куйбишеве Володарського р-ну Донец. обл. — 23.VII 1944] — румейський (грец.) поет, перекладач. Навч. в Маріупольському реальному уч-щі. Працював з 1932 в рос. і грец. період. виданнях Приазов’я. З серед. 20-х pp. почав друкувати вірші — спочатку рос. і укр. мовами, а з 1931 — переважно грецькою. Автор збірок «Перші кроки» (1933), «Здрастуй, життя!» (1937), до яких увійшла переважно громадян. лірика. Поема «Леонтій Хонагбей» (1934) — про румейського (грец.) нар. поета. Писав також оповідання, драм. твори. Перекладав грец. мовою твори Т. Шевченка, С. Руданського, П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, О. Пушкіна, М. Горького, В. Маяковського, Д. Бедного та ін. Окр. твори К. переклали В. Сосюра, М. Бажан, І. Драч, Г. Кочур, В. Коротич.

Тв.: Укр. перекл. — Здрастуй, життя! К., 1969; Рос. перекл. — Здравствуй, жизнь! Донецк. 1989.

Літ.: Рильський М. Георгій Костоправ (1903 — 1944). В кн.: Костоправ Г. А. Здрастуй, життя! К., 1969; Волошко Є. Поет Георгій Костоправ. «Літературна Україна», 1984, 15 березня; Микитенко Ю. На берегах Отчизны новой (Творчество греческих поэтов Украины). «Радуга», 1988, № 6.

Г. П. Кочур.


КОСТРА (Kostra) Ян (4.XII 1910, с. Штявничка, тепер Турчанська Штявничка, Словаччина — 5.XI 1975, Братислава) — словацький поет. Навчався в Празькому університеті, Вищій технічній школі. Поезії К. 30-х pp. (зб. «Перше і останнє», вид. 1977) позначені революц. настроями. У збірках імпресіоніст. віршів «Моя рідна» (1939), «Вишкірений час» (1940), «Розтрощена ваза», «Все добре й так» (обидві — 1942), «Напад смутку» (1946) відтворено похмурі роки німецько-фашистської окупації, вірші зб. «За той травень» (1950) пройняті радістю визволення. Враження від поїздки до СРСР відбилися у зб. «Яворовий лист» (1953). Поезії повоєнних років сповнені філос. звучання. К. створив чудові зразки інтим. лірики (збірки сонетів «Шипшина і соняшник», 1958; «Вірш — діло твоє», 1960; «Кожен із нас», 1964; «Тільки раз», 1968). Перекладав з чес. і рос. л-р. Окр. вірші К. переклали В. Лучук, Є. Дроб’язко, О. Новицький, Р. Лубківський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. Антологія. К., 1964; Моя рідна. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Рос. перекл. — Стихн. М., 1960; [Вірші]. В кн.: Словацкая поэзия. XIX — XX вв. М., 1964.

Літ.: Левіна І. Ян Костра. В кн.: Сучасні письменники Чехословаччини. К., 1963.

Г. М. Сиваченко.


КОСТРОМІТІН Федір Іванович (1.XI 1934, с. Велика Бабка Чугуївського р-ну Харків. обл.) — рос. письменник. Закін. 1958 Харків. військ. уч-ще. Живе в Україні. Автор збірок віршів «На трасі журавлиній» (1965), «Пекучі трави» (1969), оповідання «Фазанка» (1968), повісті «А фронт був поруч» (1974), провідна тема яких — опалене війною дитинство. Окр. твори К. переклали В. Бойко, В. Кулик.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. «Прапор», 1985, № 9; Фазанка. «Прапор», 1986, № 8; [Вірші]. «Прапор», 1988, № 12.

В. Д. Тимченко.


КОСТУМБРИЗМ (ісп. costumbrismo, від costumbre — звичай) — напрям у л-рі й образотв. мист-ві Іспанії і Лат. Америки 19 ст. Як одне з відгалужень романтизму зародився в Іспанії. Письменники-костумбристи відтворювали нар. звичаї і місцевий колорит, нерідко протиставляли патріарх. побут новітній урбанізації. Найпомітніші постаті ісп. К. — Х. Сомоса (зб. «Прозові нариси», 1842), С. Естебанес Кальдерон (зб. «Андалуські сцени», 1847), Р. де Месонеро Романос (цикл. «Мадридська панорама», 1837), М. Х. де Ларра (п’єса «Масіас», 1834). З серед. 19 ст. К. дедалі більше набував ознак реалізму й водночас поширювався майже в усіх країнах Латинської Америки.

Своєрідність зображення побуту і природи, утвердження нац. самосвідомості в латиноамер. країнах зумовили життєвість та довготривалість К. в л-рах цього регіону. Осн. тенденції К. найповніше виявились у творчості колумбійця Х. Ісаакса (роман «Марія», 1867; укр. перекл. 1990). Відомими представниками латиноамер. К. стали Х. Х. Вальєхо (Чилі), Ф. Пардо (Перу), Х. Б. Моралес, М. Пайно (Мексика), М. Аргуельйо Мора (Коста-Ріка).

Літ.: Полевой В. М. Искусство стран Латинской Америки. М., 1967.

М. І. Литвинець.


КОСТЮК Григорій Олександрович (псевд. — Б. Подоляк; 25.Х 1902, с. Боришківці, тепер Кам’янець-Подільського р-ну Хмельн. обл.) — укр. літературознавець і критик у США, канд. філол. наук з 1933. Закін. 1929 Київ. ін-т нар. освіти. 1927 — 31 друкував літ. огляди у журналах «Життя й революція», «Молодняк», «Червоний шлях», «Критика», «Пролітфронт». 1932 — 33 — викладач Харків. пед. ін-ту профес. освіти, 1933 — 34 — в Луг. ін-ті нар. освіти. 1935 був незаконно репресований, 1936 — 40 перебував у таборах Воркути. 1944 виїхав до Німеччини, з 1952 живе в США, де 1955 — 75 очолював об’єднання укр. письменників в еміграції «Слово». Найважливіші літературознавчі праці — «Панас Мирний. Життя і творчість», «Володимир Винниченко та його доба» (1980), «На магістралях доби», «В світлі ідей і образів» (обидві — 1983). З 50-х pp. K. збирає та опрацьовує архів В. Винниченка. Видав кілька томів його неопубл. праць та «Щоденник» у 2 томах. За ред. і з коментарями К. вийшли роман «Місто» В. Підмогильного (1954), твори М. Куліша (1955), М. Плевака (1961), П. Филиповича (1977), М. Драй-Хмари (1977), М. Хвильового у 5 томах (1978 — 86). Автор соціол. праць «Етапи масового терору 1929 — 36» (1960) і «Теорія і дійсність» (1971), спогадів «Зустрічі і прощання» (ч. 1, 1987). Лауреат премії ім. В. Винниченка (1991).

Літ.: Пригорницький Ю. Григорій Костюк: «І впадуть єрихонські стіни». «Літературна Україна», 1991, 30 травня; Ротач П. Мемуарна епопея. «Слово і час», 1991, № 7; Кошелівець І. Ентузіаст відродження. «Дзвін», 1991, № 12.

Л. Р. Світайло.


КОСТЮК Юрій Григорович [8(21).VIII 1910, с. Заградівка, тепер Високопільського р-ну Херсон. обл. — 10.I 1995, Київ] — укр. драматург, мистецтвознавець, канд. мистецтвознавства з 1949, засл. діяч мист-в України з 1990. Навч. 1928 — 30 у Харків. ін-ті нар. господарства. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Був членом літ. орг-цій «Молодняк», ВУСПП. Працював у пресі, зокрема відповідальним редактором журн. «Темпи» (1931 — 32), газ. «Радянське мистецтво» (тепер «Культура і життя»), заступником головного редактора журн. «Народна творчість та етнографія» (1963 — 74). Був на науковій роботі в АН України (Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка, 1936 — 41, та ІМФЕ, 1947 — 77). Друкується з. 1923. Автор п’єс «Тарас Шевченко» (1939), «Старі та малі» (1942), «Біля острова Хортиці» (1943), «Слово правди» (1951), «Літа мої молодії» (1962), зб. оповідань «Народження пісні» (1942). Видав книжки «К. С. Станіславський і український театр» (1963), «На сцені — радянське воїнство» (1969, у співавт.), літ.-крит. нарис «Іван Рачада» (1980) та ін. Один з авторів монографії «Нариси українського драматичного театру» (т. 2, 1957). Переклав для театрів ряд драм. творів О. Толстого, Л. Леонова, С. Маршака, С. Михалкова. За сценаріями К. на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка пост. фільми «Борис Романицький» (1959) і «Мар’ян Крушельницький» (1960).

Літ.: Білецька Л. Його мистецтво вічне. «Літературна Україна», 1963, 6 серпня; Музиченко С. Юрієві Костюку — 80. «Літературна Україна», 1990, 1 листопада.

В. Г. Пугач.


КОСТЮКОВСЬКИЙ Яків Аронович (23.VIII 1921, м. Золотоноша, тепер Черкас. обл.) — рос. письменник. Навч. 1939 — 41 у Моск. ін-ті філософії, літератури, історії. В роки Вел. Вітчизн. війни працював у військ. пресі. Виступає в жанрі сатир. оповідання, фейлетона, вірша. У співавт. з письменником В. Бахновим видав збірки сатир. віршів «Можете скаржитися!» (1951), «Займайте ваші місця!» (1954), «Книга без байок» (1960) та ін. Успіхом користувалися їхні сатир. мініатюри, фейлетони, інтермедії, естрадні репризи (зб. «Тарапунька і Штепсель», 1957; «Продовжуємо наш концерт», 1960), написані для виступів нар. артистів України Ю. Тимошенка і Ю. Березіна. Автор зб. сатир. віршів «Чоловіча розмова» (1965), сценаріїв фільмів «Операція „И“ та інші пригоди Шурика» (1965), «Кавказька полонянка» (1967), «Діамантова рука» (1969, разом з М. Слободським та Л. Гайдаєм), п’єс «Піфагор» (1982), «І предки були молодими» (1983; обидві — у співавт. з М. Слободським). Окр. твори К. опубл. в укр. перекладі.

Л. І. Барабан.


КОСТЮЧЕНКО Віктор Андрійович (1.I 1929, с. Розсоха, тепер Іванків. р-ну Київ. обл.) — укр. літературознавець, канд. філол. наук з 1966, засл. працівник культури України з 1979, засл. діяч культури Польщі з 1986. Закін. 1952 Ніжин. пед. ін-т. Працював у редакціях журналів «Дніпро» і «Зміна» («Ранок»), в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН України, ЦК КПУ. У 1973 — 89 директор вид-ва «Веселка». Автор книжок: «Степан Васильченко» (1961, 2-е доп. вид. — 1978), «Гартоване слово» (1968), «Співець правди і свободи» (1971), «Українська радянська література для дітей та юнацтва» (1979), «Українська радянська література для дітей» (1984). Написав докум. повість про учасника громадян. війни С. Федоренка «І вражою злою кров’ю...» (1972, у співавт.). Переклав ряд оповідань Л. Толстого, повісті «Незвичайний рік» і «На Гран рю», «Маняша» М. Прилежаєвої.

Л. М. Задорожна.


КОСТЮЧЕНКО Петро Олександрович (10.Х 1925, с. Головки, тепер Малинського району Житомирської області — 16.IV 1992, Київ) — український письменник. Закінчив 1957 Одес. худож. уч-ще. Працював у пресі. Писав переважно для дітей, виступаючи в жанрах оповідання (збірки «Дід, баба, я та сом», 1972; «Перший комунар», 1976) та казки (збірки «Лісова скринька», 1982; «У котиковій хатинці», 1988). Окр. казки К. перекладено англ. мовою.

Літ.: Єфімов О. Які вони — «роки сонця»? В кн.: Рік’72. К., 1973.

В. А. Бурбела.


КОСТЯНИЙ Степан Порфирійович (27.XI 1928, с. Соколова Балка, тепер Новосанжарського р-ну Полтав. обл.) — рос. письменник. Закін. 1951 військ. авіауч-ще, 1961 — Військ.-політ. академію (Москва). Був льотчиком-інструктором, військ. журналістом, на видавн. роботі. Живе в Україні. Автор романів про військ. льотчиків «Належу не собі» (1983), «Над нами небо синє» (1988) та курсантів — «Спецшкола» (1992), зб. повістей і оповідань «Зустріч за звуковим бар’єром» (1986). Для дітей написав гостросюжетні повісті «Операція „Алфавіт“» (1984) і «Версія Андрія Холмова» (1987).

Тв.: Принадлежу не себе. К., 1991.

Літ.: Вартанов Г. Герои книги — лётчики. «Радуга», 1983, № 11; Роготченко А. В чём секрет литературного творчества. «Радуга», 1991, № 12.

В. А. Бурбела.


КОСТЯНТИН БОЛГАРСЬКИЙ (Преславський; серед. 9 — поч. 10 ст.) — болг. церк. діяч, письменник, перекладач, один з учнів Кирила і Мефодія. Був преславським єпископом. Склав Учительне євангеліє (893 — 894) — збірку повчань на всі неділі цілого року, починаючи з Великодня. До Учительного євангелія входять «Пролог», що містить «Азбучну молитву» й передмову; 51 бесіда, кожна з яких включає вступ, власне бесіду й закінчення. 42-а бесіда, вступи і закінчення написані самим К. Б., а 50 бесід є перекладами проповідей Іоанна Златоуста, Кирила Александрійського та ін. грец. риторів. «Азбучна молитва» — про хрещення слов’ян (азбучна тому, що кожний з 40 рядків її починається порядковою літерою азбуки), є найранішим віршов. твором, відомим у слов’янській писемності, а Учительне євангеліє — першою систематизованою збіркою проповідей у слов’ян. л-рах. 906 за наказом болг. царя Симеона К. Б. переклав з грец. антиєретичний трактат «Чотири слова проти аріан» Афанасія Александрійського.

Літ.: Антоний, архиепископ Финляндский и Выборгский Константин, єпископ болгарский и его Учительное Евангелие. В кн.: Антоний, архиепископ Финляндский и Выборгский. Из истории христианской проповеди. СПБ, 1895; Куев К. М. Азбучната молитва в славянските литератури. София, 1974; Франко І. Найстарша церковнослов’янська вірша. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 39. К., 1983; Франко І. Історія української літератури, ч. 1. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 40. К., 1983.

Ю. В. Пелешенко.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.