[Майкл Уолцер. Про толерантність. — Х., 2003. — С. 139-140.]
Попередня
Головна
Наступна
ПІСЛЯМОВА
Ця книга має довгу історію. Вона розпочинається як лекція про п’ять «режимів толерантності», яку я читав за підтримки Unione Italiana del Lavoro в Палермо, потім у Франції, а згодом ще раз на конференції з націоналізму, організованій Робертом МакКимом (Robert McKim) и Джеффом МакМеханом (Jeff McMahan) в університеті в штаті Іллінойс (University of Illinois; праці цієї конференції вийдуть у видавництві Oxford University Press). Потім я деякий час мандрував, читаючи цю лекцію в різних містах і отримуючи при цьому корисні коментарі, а іноді й різку критику від друзів і колег в Італії, Канаді, Англії, Німеччині, Австрії, Нідерландах та США. Хоча через їхню численність я не можу навести прізвища всіх, хто допомагав тоді мені у розміркуванні над проблемою толерантності, я вельми вдячний їм усім. Декому з них я висловлюю подяку в моїх посиланнях на джерела.
Згодом я почав розширювати свою лекцію, щоб включити туди ці коментарі, і, зрештою, написав ще одну працю, опубліковану в журналі Dissent (spring 1994) під заголовком «Multiculturalism and Individualism», про толерантність у США. Дискусії з колегами і гостями в моєму інституті (Institute for Advanced Study in Princeton) привели мене до нової редакції як цієї лекції, так і цієї статті. Керівництво «Castle /140/ Lectures» дало мені чудову можливість об’єднати обидві ці праці і протестувати логічність їхнього зв’язку перед живою й доброзичливою аудиторією Йєльського університету. Ян Шапіро (Ian Shapiro), котрий організував мій візит в Нью Хейвен (New Haven), допоміг мені дійти думки написати цю книгу, а читачі видавництва Yale University Press надали додаткових і критичних зауважень. Троє з них, Джейн Менсбридж (Jane Mansbridge), Сьюзан Окін (Susan Okin) і Бернард Як (Bernard Yak), розкрили свою анонімність і, таким чином, далі мені змогу висловити їм тут мою подяку. Ця книга, без сумніву, була б ліпшою (а також довшою), коли б я узяв до уваги думку кожного з цих людей.
