Попередня     Головна     Наступна






АНТРАКТ З ІСТОРІЇ УКРАЇНОФІЛЬСТВА (1863 — 1872)


Вперше опубліковано у журн. «Правда» (1876, № 12, с. 471 — 479; 1876, № 13 — 14, с. 523 — 529; № 15, с. 575 — 581; № 16, с. 624 — 633).

Підпис — Українець.

Стаття, як засвідчує редакція «Правди» (1876, № 12, с. 471) у преамбулі до її публікації, була надіслана до журналу влітку 1872 р. під назвою «Народна освіта і література на Україні». Видавці наголошували на тому, що впродовж чотирирічного лежання в архіві «Правди» її автор пішов далі у своїх поглядах. Драгоманов підтримував наміри цього народовського видання стати загальноукраїнським органом, але різко виступав проти національної замкнутості редакції. Підсумовуючи власні спостереження і висновки з приводу занепаду народної освіти на Східній Україні, Драгоманов згодом написав і видрукував у збірці «Громада» (Женева, 1878) розвідку «Народні школи», куди ввійшла з деякими уточненнями й ця стаття. У зібрання творів не включалась.

Подається за першодруком.


1 Подушка Іван — маловідомий український поет, родом із катеринославських кріпаків.

2 Павлусь — псевдонім П. П. Чубинського.

3 «Основа» — перший український громадсько-політичний і літературний журнал, що виходив у 1861 — 1862 pp. y Петербурзі і об’єднав навколо себе як широко відомих авторів, так і молодь на грунті інтересу до історії України, до її самобутнього національного розвитку.

4 Ці кошти були згодом використані на преміювання «Словника» Б. Грінченка.

5 Опатович Степан Іванович (1832 — 1892) — священик, церковний письменник, активний член української Громади в Петербурзі.

6 Перша недільна школа як засіб інтелігенції сприяти просвіті народу була відкрита 11 жовтня 1859 р. в Києві і стала прообразом багатьох таких шкіл на Україні і в Росії загалом. Але 12 червня 1862 р. всі вони були закриті за нібито пропаганду атеїзму та соціалізму (див.: Драгоманов M. Австро-руські спомини // Драгоманов M. Літературно-публіцистичні праці: В 2 т. К., 1969. Т. 2).

7 Це Лебединцев Петро Гаврилович (1819 — 1896) — священик Успенського собору на Подолі (1860 — 1864), згодом протоієрей Софіївського собору.

8 Митрополит Арсеній впродовж шістнадцятилітнього перебування на кафедрі (з 1860 р.) доводив, що «евангелие на малорусском языке немыслимо; на простонародном языке будут профанироваться евангельские истины», і тому заборонив ввезення євангелія, надрукованого 1871 p. y Відні.

9 Шейковський Каленик Васильович (1842 — 1903) — український етнограф, мовознавець, автор «Опыта южнорусского словаря», педагог. Для недільних шкіл видав підручник «Домашня наука» (1861).

10 Стронін Олексій Іванович (1827 — 1889) — історик, соціолог, педагог, учитель в часи навчання Драгоманова у Полтавській гімназії. Див. статтю «Два учителі» в цьому виданні.

11 Ященко Леонід (1833 — ?) — студент Київського, потім Московського університетів. Автор підручника «Граматика задля українського люду» (1862).

12 «Домашняя беседа» («Домашняя беседа для народного чтения») — правоохоронницька газета, яка видавалася у Петербурзі з 1858 по 1877 р. і на чолі якої стояв Віктор Іпатійович Аскоченський (1813 — 1879).

13 «Русская беседа» — журнал слов’янофільського напряму, який виходив у 1856 — 1860 pp. y Москві. Виступав за певні громадські свободи, звільнення селян від кріпацтва, підтримував поширення у народі грамотності та релігійного виховання.

14 «День» — слов’янофільська газета, яка виходила у Москві в 1861 — 1865 pp. і яку тривалий час редагував І. Аксаков. Обстоюючи певні конституційні свободи, виступала в той же час проти революційного руху.

15 Катков Михайло Никифорович (1818 — 1887) — російський публіцист, в 40 — 50-х роках близький до ліберальних кіл, згодом відвертий шовініст.

16 Йдеться про інсинуації російської та польської шовіністичної преси, яка, використовуючи посилення боротьби царської влади з революційною пропагандою, намагалась довести прямий зв’язок національно-культурницької праці на Україні з революційним рухом або ж приписувала українофілам політичний сепаратизм. Наслідком таких інсинуацій став Валуєвський указ 1863 p., який різко обмежував можливості українського друкованого слова.

17 Павлов Платон Васильович (1823 — 1895) — російський історик, професор Київського університету (1847 — 1861, після перерви — з 1873).

18 Васильчиков Іларіон Іларіонович (1805 — 1863) — київський, подільський і волинський генерал-губернатор.

19 Шевирьов Степан Петрович (1806 — 1864) — російський літературний критик, історик літератури і поет.

20 Устрялов Микола Герасимович (1805 — 1870) — російський проофіційний історик.

21 Булгарін Фадей Венедиктович (1789 — 1859) — російський журналіст і письменник.

22 Сенковський Осип Іванович (псевдонім Барон Брамбеус; 1800 — 1858) — російський письменник, журналіст, сходознавець, редактор журналу «Библиотека для чтения» (з 1834).

23 За всіма правилами мистецтва (лат.)

24 Шульгін Віталій Якович (1822 — 1878) — професор історії Київського університету, редактор газ. «Киевлянин» (з 1864). Деякий час підтримував Драгоманова, рекомендував його на кафедру, але потім розійшовся з ним через неприязнь до українофільства.

25 Бунге Микола Христянович (1823 — 1897) — російський політеконом, ректор Київського університету (1859 — 1862, 1871 — 1875, 1878 — 1888).

26 Грановський Тимофій Миколайович (1813 — 1855) — російський історик і громадський діяч. Його праці мали вплив на розвиток М. Драгомановим теорії історичного прогресу.

27 Тобто процесу над російським революціонером Дмитром Володимировичем Каракозовим (1840 — 1866), котрий вчинив замах на царя Олександра II 4 квітня 1866 p.

28 «Весть» — політична і літературна газета, яка виходила у Петербурзі в 1863 — 1870 pp., була органом дворянсько-кріпосницької опозиції реформам 60-х років, вела боротьбу з ліберальною пресою.

29 Псевдонім Царедавенко належав Єфименкові П. С.

30 «Московские ведомости» — газета, яка виходила у Москві в 1756 — 1917 pp. Редакторами її були у 1856 — 1862 pp. Є. Ф. Корш, в 1863 — 1887 pp. — M. M. Катков. З 1863 р. газета різко виступила проти всього передового в суспільному житті та літературі.

31 У прокламації «Молодая Россия» (травень 1862), написаній революціонером П. Г. Заїчневським, закликалося до революційної перебудови суспільства і передусім до знищення сім’ї імператора та членів його «партії». Драгоманов не поділяв таких вузькозмовницьких планів і обстоював ідею широкої просвіти народу і здобуття конституційних свобод. З приводу цього члени Київської Громади опублікували «Отзыв из Киева» (Современная летопись «Русского вестника». 1862. № 46), де водночас відмежувалися від причетності до терористичних програм.

32 «Временная педагогическая школа» була створена у Києві за розпорядженням міністра О. В. Головніна для підготовки майбутніх вчителів народних шкіл, які б мали протистояти польським впливам на Волині, Поділлі та Київщині.

33 Вороний Феодосій Якович (1837 — 1910) — студент Київського університету, згодом директор Кишинівської гімназії, де вчителював І. С. НечуйЛевицький.

34 Юзефович Михайло Володимирович (1802 — 1889) — помічник куратора Київського учбового округу (1842 — 1858), голова Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві.

35 Тулов Михайло Андрійович (1824 — 1888) — український педагог, заступник попечителя Київського учбового округу.

36 Кониський Олександр Якович (1836 — 1900) — український письменник, педагог і громадський діяч.

37 Катков у власних виданнях підносив так звану «погодінську колонію» у Львові — москвофілів, які писали «язичієм» і орієнтувалися на політику російського царського уряду, отримуючи від нього певні субсидії на свої видання.

38 Дідицький Богдан Андрійович (1827 — 1909) — український поет і журналіст, редактор москвофільської газети «Слово».

39 «Сіон» — щотижневий журнал російських євреїв, що виходив в Одесі в 1861 — 1862 pp. Проводив програму загальної єдності євреїв. Вів полеміку з «Основою».

40 Корф Микола Олександрович (1834 — 1883) — російський педагог і методист, організатор земських шкіл на Катеринославщині.

41 «Вестник Юго-Западной Руси» («Вестник Юго-Западной и Западной России») — щомісячний історико-літературний журнал, який виходив у Києві з 1862 по липень 1864 р. за редакцією К. Говорського, а пізніше до 1871 p. y Вільно. Займаючи шовіністичні позиції, виступав проти польського патріотичного руху, проти поширення в народі творів Т. Шевченка.

42 Йдеться про оповідання, яке вперше було надруковане в «Правді», Всеволода Порфировича Коховського (1835 — 1891), українського письменника та педагога, начальника військово-педагогічного музею у Петербурзі.

43 «Голос» — щоденна політична та літературна газета, яка виходила у Петербурзі в 1863 — 1884 pp. Обстоювала еволюційні заходи уряду, всезагальну шкільну освіту. За редакторства історика В. Більбасова стала впливовим органом лібералів.

44 Валуев Петро Олександрович (1814 — 1890) — міністр внутрішніх справ (1861 — 1868), який, заперечуючи будь-яку самостійність української мови, 1863 р. підписав циркуляр про різке скорочення українського друку і про заборону української мови в школі.

45 «Ятрівка» (1864) належить перу маловідомого літератора О. Цисса.

46 Тут йдеться про М. І. Костомарова.

47 «Современник» — літературний журнал, який виходив у 1836 — 1866 pp. у Петербурзі, з 1847 р. видавцями-редакторами були М. О. Некрасов й І. І. Панаєв. Був трибуною пропаганди ідей соціалізму. Закритий у квітні 1866 p. y зв’язку із каракозівським замахом.

48 «Отечественные записки» — літературно-науковий і політичний журнал, який виходив у Петербурзі в 1839 — 1884 pp. Редактором тривалий час виступав А. О. Краєвський, з 1868 по 1877 — М. О. Некрасов.

49 «Русское слово» — літературно-політичний журнал, що в 1859 — 1866 pp. виходив у Петербурзі. За редакторства Г. Благосвєтлова у журналі співробітничали Д. Писарєв, В. Зайцев, А. Щапов.

50 «Дело» — літературно-політичний щомісячний журнал, який виходив у 1866 — 1888 pp. у Петербурзі. До 1880 р. фактичним редактором був Г. Є. Благосвєтлов. У виданні поєднувались революційно-просвітницькі тенденції із народницькими.

51 Кельсієв В. І. — політичний емігрант. Близький до Герцена і його гуртка в Лондоні, він прагнув залучити старообрядців до революційного руху. Розчарований і зламаний після поневірянь за кордоном, здався російській владі. Автор покаянних спогадів «Пережитое и передуманное» (1868).

52 О. Ширинський-Шихматов, приїхавши із Вільна до Києва, привіз із собою читанку для білорусів, яку різко критикував за казенність її рецензент педагог В. І. Водовозов. У київському варіанті читанки теж не було нічого рідного українським учням. Тому Драгоманов, аналізуючи її у статті «Земство и местный элемент в народном образовании» («Санкт-Петербургские ведомости», 1866, ч. 93), обстоював зовсім інший принцип викладання у школах — від рідної мови до російської як державної. Попечитель відразу ж доніс новому міністру народної освіти Д. Толстому про українські настрої Драгоманова.

53 Андріяшев Олексій Хомич (1826 — 1898) — директор 1-ї гімназії у Києві, видавець книжечок для народного читання. Драгоманов був одним із авторів комічної опери «Андріяшада» про цього педагога-обрусителя.

54 «Друг народа» — газета, яка виходила у 1867 — 1878 pp. y Києві, підтримувала русифікаторську політику уряду.

55 Ушинський Костянтин Дмитрович (1824 — 1871) — вітчизняний педагог, засновник педагогічної науки і народної школи в Росії.

56 Лесевич Володимир Вікторович (1837 — 1905) — український філософ, етнограф. У створеній ним народній школі в селі Денисівка на Полтавщині вчителював Шимановський Борис Опанасович, засланий пізніше за українофільство.

57 Лозунг (фр.).

58 Мазад Шарль (1824 — 1893) — відомий французький журналіст і письменник.

59 Іванишев Микола Дмитрович (1811 — 1874) — український історик права, професор Київського університету, головний редактор видань Київської археографічної комісії.

60 Верхньонімецька (нім.).

61 Діц Фрідріх (1794 — 1876) — німецький лінгвіст, один із найбільших світових авторитетів у галузі романських мов.

62 Янесмин (Жансемін) Жаку (1798 — 1864) — провансальський поет (на гасконському діалекті).

63 Обанейль (Обанель) Теодор (1829 — 1886) — провансальський поет.

64 Містраль Фредерік (1830 — 1914) — провансальський поет. Очолював гурток прихильників відродження місцевої мови і культури (так званих фелібрів).

65 Період бурі і натиску (нім.).

66 Даль Володимир Іванович (1801 — 1872) — російський лексикограф, письменник.

67 Нижньонімецька (нім.).

68 Місцевим наріччям (фр.).

69 Один замість одного; плутанина (лат.).

70 Пій IX (1792 — 1878) — папа римський з 1846 р.

71 Леопарді Джакомо (1798 — 1837) — граф, італійський поет.

72 Мацціні (Мадзіні) Джузеппе (1805 — 1872) — італійський революціонер, борець за національне визволення Італії.

73 Поняття «туранські» утворив німецький філолог Макс Мюллер, назвавши так народи, що населяють відроги Алтаю, очевидно, виводячи це поняття від Турану — старовинної назви території тодішньої Туркменії. Польський письменник Генрік Духінський (1817 — 1886), розчарований невдачами польського повстання 1863 p., вибудував цілу гіпотезу про «туранізм» росіян, котрим нібито властиве азіатство, на відміну від арійства інших європейських націй.

74 Рідкість (лат.),













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.