[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 104-120.]

Попередня     Головна     Наступна





Бджільництво, або пасічництво, на Україні бере початки з праісторії; про нього згадують грец. і араб. автори Геродот (5 в. до Хр.), Павзаній (2 в. по Хр.), Ібн-Раст (10 в.) та ін. Найдавніша стадія Б. — бортництво, що в небагатьох лісових місцевостях Волині й Полісся дожило до 20 в., пізніша — пасічництво, коли вулики спершу ставили на пнях у порубаних ділянках лісів; цей спосіб зафіксований у документах з 14 в. Мед і віск були важливими предметами внутр. споживання; ними платили данину князям. «Руська Правда» і Лит. Статут охороняють Б. Важливе значення мали мед та віск як цінні продукти і в зовн. торгівлі; в 15 — 16 вв. відомі були «воскові комори» у Львові (1496), Луцькому, Володимирі, Бересті, Більську. В 16 — 17 вв., за козацької доби, Б. досягає високого розвитку, поширюючись на Слобожанщину й запорізькі території; мед перев. використовували для виготовлення напоїв, деяка частина його, а також віск ішли на експорт.

З поширенням кріпацтва й розорюванням цілинних степів у 18 — 19 вв. Б. занепадає; цукроварство підриває експорт меду. Через це вже в кінці 18 в. рос. і австр. уряди звільняють пасічників від податків. В 19 в. зберігалися пасіки у деяких поміщиків, духовенства, по манастирях, у козаків та заможніших селян. Скасування кріпацтва сприяло новому піднесенню Б. В першій пол. 19 в. в Б. на Україні настає відродження; в ньому велику ролю відіграв чернігівський поміщик Петро Прокопович, що винайшов рамковий вулик, організовував пром. пасіки, сіяв і досліджував медодайні трави, пропагував поступове Б., зокрема в заснованій ним 1826 пасічничій школі в с. Пальчиках б. Батурина. Цю працю продовжували: його послідовник Степан Великдан, Покорський-Журавко, М. Новлянський, Костенецький, Пономарів, В. Ващенко (конструктор поліпшеного вулика, керівник пасічничої школи в Боярці), Андріяшів (перший дир. школи в Боярці 1902), В. Шимановський (автор великого підручника «Методи пасічникування»), В. Різниченко (ред. ж. «Пасічнича Старовина»), Євген Архипенко (ред. пасічничих журналів, автор підручників) і ряд ін. На зах. землях піднесенню Б. після скасування панщини сприяла діяльність Юліяна Любінецького, послідовника Прокоповича, засновника першої в Галичині пасічничої школи (1850) й автора підручника, і О. Трещаківського, який видав першу книгу з Б. укр. мовою (1855); одночасно о. Долиновський сконструював вулик і багато писав про Б.; далі працювали о. І. Наумович, засновник пасічничого т-ва в Коломиї (1868), о. Бажанський (конструктор вулика), о. М. Михалевич (автор кн. «Пасіка»), І. Марцінків, о. В. Пилипчук, О. Чинка та ін.

Після першої світової війни й революції Б. на Україні підупало. Якщо перед війною в 9 укр. губ., на Кубані й на зах. землях було бл. 2 500 000 пнів (з них 90% належало селянам), то в 1923 — лише бл. 1 800 000 пнів, з них в УССР — 1 100 000 (1/3 становили рамкові вулики). Запровадження непу сприяло деякому піднесенню Б. в УССР, насамперед у ділянці дослідної справи. Створена була в Харкові н.-д. пасічницька станція (перший дир. Козачок), пізніше — зональна станція Всесоюзного Ін-ту Б., дослідна станція в Умані з кількома дослідними пунктами. У 20-их і 30-их pp. виходило чимало вид. укр. мовою, зокрема журнали «Вісник Пасічництва» (Київ), «Голос Пасічника» (Житомир), «Пасічник» (Прилуки-Харків), «Пасічнича Старовина» (Харків), «Пасічник-Колгоспник» (1930 — 36 у Харкові), пізніше «Колгоспне Бджільництво» (з 1936 в Харкові). Боярська пасічнича школа, заснована 1902 з музеєм ім. Прокоповича, перетворена була на Боярський Технікум Бджільництва (що існує і тепер). Колективізація, зв’язана з ліквідацією індивідуальних госп-в згубно відбилася на Б. — величезна більшість пасік відійшла до колгоспів, ті, що лишилися на присадибних ділянках, — невеликі числом вуликів.

Період між двома світовими війнами на зах. землях позначений поширенням Б. Відновлене було Т-во «Сіль. Господар» з пасічничою секцією. Працювали: Є. Архипенко (видавав ж. «Укр. Пасічництво», організував кооперативу «Рій» 1926 у Львові), М. Боровський (референт пасічництва і ред. відновленого Т-вом «Сіль. Господар» ж. «Укр. Пасічник», дир. кооперативи «Рій»), о. В. Пилипчук (ред. ж. «Укр; Пасічник» в Тернополі і автор підручника), І. Марцінків та ін. Т-во «Сіль. Господар» видало багато літератури з Б., влаштовувало курси, виставки, лекції в школах, по радіо, організувало Б. в повітах (в 1937 р. — 237 пасічничих секцій з 6 000 чл.), в 1930 виникла Подільська Пасічнича Спілка в Тернополі. В 1939 було до 800 000 пнів з продукцією меду — бл. 5 000 000 кг, воску — бл. 270 000 кг. На Карп. Україні навчальну і дослідну справу вів Союз Підкарп. Пчолярів (35 т-в із 1 180 чл.), існувало т-во «Рій» в Ужгороді (курси, майстерні, пром. пасіки, виставки). В-во «Пчолка» (П. Кукурудзи) випускало ж. «Підкарпатське Пчолярство» (пізніше «Пчолярство») і для молоді ж. «Пчілка»; видало кілька підручників Б. Друга світова війна припиняє цю працю. Колективізація призводить до переходу більшости пасік у колгоспи.

Друга світова війна принесла нечувану руйнацію Б. України: якщо в 1939 в УССР було 1 290 000 вуликів, то за офіц. даними 1948 р. в УССР лишилося тільки 20 000 пасік із заг. ч. понад 500 000 вуликів. В умовах нинішньої важкої кризи сіль. господарства України нема підстав сподіватися тепер інтенсивного піднесення Б.

М. Боровський


Бджоли, комахи типу членоногих, болонокрильців: на Україні поширена раса сер.-евр. сірої бджоли (Apis mellifica), з неї особливо виділяється відміна бджоли-українки (A. m. var. ucrainica), що дає великий медозбір і добре зимує; з ін. рас відомі чорна півн. бджола і сіра кавказька. Всюди на Україні переважають мішанці названих рас, іноді з італ. бджолою.


Бджолоїдка (Merops apiaster L.), птах завбільшки з малого голуба; шкідливий, живиться перев. комахами, особливо бджолами; живе по всій Україні.


Бебер Йоган (17 в.), нім. архітект зі Шлезька, 1694 надбудував третій поверх і баню на Корняктівській вежі при Успенській церкві у Львові.


Беґґе (Bagge) Джон Піктон (1867 — дата смерти невідома), англ. дипломат, 1905 — 17 на консульській службі в Росії, під час першої світової війни консул в Одесі; в грудні 1917 — 1918 представник Великобрітанії при уряді УНР.

[Беґґе (Bagge) Джон Піктон (1877 — 1967). — Виправлення. Т. 11.]


Бедзик Дмитро (* 1898), укр. сов. письм. родом з Галичини, чл. орг-цій «Плуг» і «Зах. Україна»; п’єси «Люди! Чуєте?», «Шахтарі» (1924), «Чорнозем ожив» (1925), «Хто кого», «Сиґнал» (1927), «Пророк» (1930); зб. оп. для дітей «До сонця» (1926), роман «Дніпро горить» (1948), нариси й оп. «Доброго ранку!» (1952) та ін.

[Бедзик Дмитро (1898, Вільхівці, Сяніцький пов., Галичина — 1982, Київ). Трилогія „Украдені гори“ (1969 — 73), роман „Сполох“ (1983). — Виправлення. Т. 11.]


Безак Олександер (1800 — 69), рос. держ. діяч на Україні, після поль. повстання 1863 київ., подільський і волинський ген.-губернатор.

[Безак Олександер (1800 — 68), з. 3 — 4 p., м. б.: 1865 призначений командуючим Київ. військ. округи і ген.-губернатором Півд.-Зах. Краю. — Виправлення. Т. 11.]


Безбородьки, укр. рід, походить із реєстрових козаків (1649); найвідоміші представники роду Андрій, ген. писар; Олександер, відомий держ. діяч кін. 18 в. в Росії; Ілля, генерал, учасник турецької війни 1787 — 91; в 19 в. рід Б. вимер.


Безбородьківський Ліцей у Ніжені (висока школа), постав з Гімназії Вищих Наук кн. Олександра Безбородька, відкритої 1820 р. стараннями кн. Іллі Безбородька, брата Олександра, який пожертвував для неї 210 000 карб. Гімназія з 9-річним курсом була прирівняна до рос. ун-тів. 1832 гімназію реорганізовано в Фіз.-матем. Ліцей, перетворений 1840 на Юридичний Ліцей, а 1875 — на Іст.-Філол. Ін-т, що готував учителів сер. шкіл. В 1922 Б. Л. перетворено на Ін-т Нар. Освіти, з 1930 — Ін-т Соціяльного Виховання; в 1934 р. його реформовано на Ніженський Пед. Інститут, з 1939 — ім. М. Гоголя. Ніженський Пед. Ін-т має 4 фак.: іст.-філол., природничий, фіз.-матем. та англ. мови із заочним відділом з цими ж фахами. В Б. Л. у 19 в. викладали видатні вчені, м. ін. М. Бунґе, A. Линниченко, П. Морачевський, М. Лавровський, М. Ґрот, М. Соколов, у 20 в. B. Рєзанов, М. Петровський та ін. З Б. Л. вийшло чимало видатних письменників, учених і гром. діячів, серед них М. Гоголь, Є. Гребінка, Л. Глібов, В. Тарновський, О. Лазаревський, К. М. й О. Сементовські та ін.

П. П.


Безбородько Андрій (1711 — 80), ген. писар (1741 — 62), ген. суддя при відставці (1762).


Безбородько Ілля (1756 — 1815), засновник Гімназії Вищих Наук ім. кн. О. Безбородька (брата) в Ніжені (1820), перетвореної у Ліцей (1832), згодом в Іст.-Філол. Ін-т (1875), а за сов. влади в Пед. Ін-т ім. М. Гоголя.


Безбородько Микола († 1922), геолог, чл. ВУАН, проф. мінералогії і петрографії Укр. Ун-ту в Кам’янці, дослідник Укр. кристалічної смуги; розстріляний большевиками.

[Безбородько Микола (1883 — 1937). — Виправлення. Т. 11.]


Безбородько Олександер (1746 — 99), «світліший кн. Рос. імперії»; вихованець Київ. Академії, член Генерального Суду, 1774 київ. полк., 1775 переїхав до Петербурґу, де здобув блискучу кар’єру, спочатку як секретар Катерини II, а пізніше канцлер. Гол. автор Яського миру 1792 між Росією й Туреччиною. Мав великий вплив за царя Павла I, коли добився відновлення Генерального Суду й деяких ін. установ Гетьманщини, скасованих за Катерини II. Співавтор «Краткой ЛЂтописи Малыя Россіи» В. Рубана (1777).

[Безбородько Олександер (1747, Глухів, Чернігівщина — 1799, Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Безвенглінський Борис (* 1893), археолог і геолог, завідувач Соц.-Іст. Музею в Умані, досліджував із П. Курінним трипільський могильник ранньої залізної доби (поч. 1 тисячоліття до Хр.) в лісі Білогрудівка б. Умані (1925 — 26).


Безкаровайний Василь (* 1880), композитор і дириґент; організатор Муз. Школи у Тернополі й філії Муз. Ін-ту в Золочеві; з 1944 на еміґрації, нині в ЗДА; оркестровка оперети «Наталка Полтавка» для симфонічної оркестри, музика до «Мини Мазайла» Куліша, ряд вокальних та інструментальних творів.

[Безкоровайний Василь (1880, Тернопіль — 1966, Боффало, Нью-Йорк Стейт). — Виправлення. Т. 11.]


Безкровний Кузьма (1876 — 1937), економіст, гром. і політ. діяч на Кубані; чл. РУП, один із засновників Укр. Кредитового Т-ва в Харкові; за революції — чл. усіх Кубанських Рад і мін. внутр. справ у кабінеті П. Курганського. На еміґрації лектор Укр. Госп. Академії та чл. її термінологічної комісії; автор численних статтей, підручників і спогадів, частину яких видав Укр. Наук. Ін-т у Варшаві.


Безособові речення, речення з одним гол. членом речення, що виражений безособовим дієсловом або включає в себе дієслово в явній або нульовій формі. Б. р. використовуються в укр. мові широко і бувають таких типів: а) з безособовим дієсловом типу дніє, нудить, б) заперечні типу «Нема книжки», в) з безособовим зворотним дієсловом типу «Приємно ідеться», г) прислівникові типу «Надворі тепло», ґ) інфінітивні різних типів, напр., «Не закувати волі», д) т. зв. речення на -но, -то типу «Його поранено», е) безособово-пасивні речення типу «Готувалося експедицію». Дійова особа не може бути виражена в типі а, може бути виражена давальним відмінком у типах в, г, ґ, орудним відмінком у типах д, е. На межі Б. р. і особових речень стоять відносно-Б. p., напр., «Кажуть усячину», де дійова особа могла б бути подана в називному відмінку, але не подається з уваги на узагальнений або неозначений характер речення.

Ю. Ш.


Безпалий Іван († 1718), наказний гетьман (1658), 1658 — 59 ватажок моск. партії проти Виговського; за Ю. Хмельницького суддя.


Безпалко Володимир (1888 — 1941), адвокат, культ. і гром.-політ. діяч УНДО на Золочівщині; убитий большевиками в 1941 р.


Безпалко Йосип (* 1881), політ. діяч і публіцист на Буковині, 1906 — 18 голова бук. соц.-дем. партії, керував її органом «Борба» в Чернівцях (1908 — 14), 1918 чл. Укр. Нац. Ради Буковини, Укр. Нац. Ради ЗУНР, чл. Трудового Конґресу, 1919 — 20 мін. праці УНР; пізніше лектор Укр. Госп. Академії в Подєбрадах; численні політ. статті, розвідки про нім.-слов. взаємини на поч. 19 в.; 1947 засланий большевиками.

[Безпалко Йосип (1881 — 1950). 1945 заарештований большевиками в Празі, помер у Казахстані— Виправлення. Т. 11.]


Безпалко Йосип († 1947), псевд. Остап, командир групи УПА «Лисоня», загинув у бою з большевиками.


Безпалова Є., сучасна співачка — ліричне сопрано, артистка київ. і львівської опери; партії «Травіята», «Мадам Батерфляй» та ін.


Безпартійний Бльок Співпраці з Урядом, ББВР (Bezpartyjny Blok Współpracy z Rządem), поль. політ. формація, що постала 1927 і діяла з доручення Пілсудського; неґативно наставлена до українців; на Волині за списком ББВР у 1930, 1935 і 1938 були обрані посли й сенатори, які не вели укр. самостійницької політики (під проводом П. Певного, з 1935 — С. Тимошенка); з 1938 назву ББВР замінено на „Obóz Zjednoczenia Narodowego“ — ОЗОН.


Безперчий Дмитро (1825 — 1913), маляр, закінчив Академію Мистецтв у Петербурзі, учень К. Брюллова, учитель С. Васильківського й Г. Сємірадського; працював у Ніжені й Харкові; жанрові сюжети, портрети, краєвиди.

[Безперчий Дмитро (* Борисовка, Курська губ. — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Безпоповці, див. Старообрядці.


Безпритульність, див. Дитяча безпритульність.


Безредка Олександер (1870 — 1940), бактеріолог, укр. походження; закінчив Одеський Ун-т, дістав ступінь д-ра в Паризькому Ун-ті, відтоді асистент, проф. і з 1916 заступник директора Пастерівського Ін-ту в Парижі; автор багатьох наук. праць, переважно з ділянки вакцинації та імунітету.


Безрейкові шляхи, див. Шляхи.


Безручко Марко (1883 — 1944), військ. діяч, визначний тактик, ген. штабу генерал-хорунжий Армії УНР. Родом з Херсонщини, закінчив Академію Ген. Штабу в Петербурзі (1914), учасник першої світової війни. 1918 начальник оперативного відділу Ген. Штабу Армії УНР, з кін. 1918 шеф штабу корпусу Січових Стрільців. Від січня 1920 командувач б Січової стрілецької дивізії, учасник походу на Київ та оборони його; брав участь у завзятих оборонних боях у напрямі Коростеня; особливо відзначився в боях над Вислою (оборона Замостя). Під час серпневої та вересневої офензиви 1920 командував Середньою групою Армії УНР, що в переможних боях дійшла до лінії р. Мурахва. 1920 — 24 військ. міністер, віцеміністер, чл. Вищої Військ. Ради УНР. 1931 — 35 гол. Укр. Воєнно-Іст. Т-ва в Варшаві; написав працю «Укр. Січові Стрільці в службі Батьківщині».

[Безручко Марко (1886, Великий Токмак, Таврійська губ. — 1944, Варшава), від квітня 1919 шеф штабу корпусу Січ. Стрільців; написав працю „Укр. Січові Стрільці в боротьбі за державність“ (1932). — Виправлення. Т. 11.]

П. Ш.


Безсмертний Володимир (1861 — 1940), архітект; протягом 45 р. губ. і міськ. інженер у Києві, де збудував лікарню, банк, друкарню, багато урядових і приватних будинків.


Безсмертник (Xeranthemum L.), однорічне зілля з твердим, сухим цвітом, що не в’яне, з родини кошичкоцвітих; росте на степах України. Б. однорічний з роду X. і Helichrysum культивуються як декоративні.


Безсонов Микола (1868 — 1919), чернече ім’я Никон; росіянин, єп. крем’янецький, згодом єп. красноярський, чл. IV Держ. Думи, де обстоював право навчання укр. мовою; під час війни виступав у пресі з гострим засудженням рос. політики в Галичині; 1917 як світська особа повернувся із Сибіру на Україну, був дир. департаменту сер. шкільництва; писав у київ. «Раді»; помер в Одесі.


Безсонов Петро (1828 — 1908), рос. славіст і фолкльорист реакційно-великодерж. рос. спрямовання, проф. слов. мов у Харкові, видав збірки нар. пісень рос., білор. і болгарських.


Безсонов Сергій, сучасний архітект, мистецтвознавець, д. чл. Академії Архітектури УРСР, з 1945 дир. Ін-ту Історії й Теорії Архітектури цієї Академії; «Архитектура Западной Украины» (1946) та ін.


Безушко Володимир (* 1894), літературознавець і педагог у Галичині; доц. педагогіки в УВУ; автор праць про Шекспіра, Б. Лепкого, Лесю Українку й численних ст. на літ., пед. і гром. теми; тепер на еміґрації в ЗДА.


Бейсуг, р. на Кубанській низині, впадає в Бейсузький лиман до Озівського м., довж. — 225 км, сточище — 6 200 км².


Бейсужок Лівий, притока р. Бейсуг на Кубанській низині, довж. — 153 км.


Бейсузький лиман (VII — 19), лиман р. Бейсуг на сх. березі Озівського м. Довж. — 30 км, шир. — 10 км. Відокремлений від моря Ясенською косою.


Бек Марія (* 1908), адвокатка, гром. діячка в ЗДА, ред. укр. журн. «Жіночий Світ» (1933 — 34), управителька укр. павільйону на світовій виставці 1933 в Чікаґо; перша жінка-радна Дітройту.

[Бек Марія (* Форд Сіті, Пенсільванія), ред. жури. „Жіночий Світ“ (1932 — 34). — Виправлення. Т. 11.]


Бекас, див. Баранчик.


Бекетов Микола (1827 — 1911), фізико-хемік, 1859 — 87 проф. Харківського Ун-ту, фундатор Т-ва Грамотности; розвинув як самостійну дисципліну фізичну хемію; автор численних наук. праць.

[Бекетов Микола (* Алфер’євка, Пензенська губ., Росія — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Бекетов Олексій (1863 — 1941), архітект, д. чл. Академії Архітектури СССР; багато працював на Україні, зокрема в Харкові: будинки Бібліотеки ім. Короленка, Мед. Т-ва, юридичного й електротехн. ін-тів і кількох банків, перев. в стилі модерн (понад 30 споруд); будував також у Дніпропетровському, Симферополі, в Донбасі.

[Бекетов Олексій (1862, Харків — 1941, Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Беккер Василь (1811 — 74), лікар і фармаколог, проф. фармакології й загальної терапії в Київ. Ун-ті, пізніше проф. Варшавського Ун-ту.


Беклемішев Володимир (1861 — 1920), відомий різьбар, родом із Запоріжжя, проф. Академії Мистецтв у Петербурзі; твори: «Християнка перших віків», погруддя Шевченка, проєкт пам’ятника Шевченкові, премійований на конкурсі 1910 р. в Києві.

[Беклемішев Володимир (* Катеринославщина — † Новоржев, Псковська губ.). — Виправлення. Т. 11.]


Беклемішев Г., піяніст і музикознавець, проф. Київ. Консерваторії, у 1930-их pp. видав зб. укр. нар. пісень для фортепіяна.

[Беклемішев Г., м. б. Григорій (1881, Москва — 1935, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Беладона, песя вишня (Atropa belladonna), многорічна трав’яниста рослина з родини пасльонуватих, до 2 м висоти, росте на узліссях, в горах і на підгір’ях, дуже отруйна. Ради цінної в медицині атропіни Б. культивують як лікарську рослину. Під назвою «поганого зілля» на Україні Б. колись вживали в чарівництві.


Белей Іван (1856 — 1921), журналіст і письм. (псевд. Роман Розмарин) у Галичині; 1881 — 82 разом із І. Франком видавав ж. «Світ», одночасно співробітничав у «Ділі»; 1883 — 1902 — редаґував газ. «Діло».

[Белей Іван (* Войнилів, Станиславівський пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Белз (III — 5), м. над р. Солокією в Надбузькій улоговині в півн.-зах. Галичині, центр Забузького р-ну Львівської обл. 1931 р. 5 000 меш. Пам’ятки архітектури: бароккова церква, римо-кат. костел 14 в., ренесансова синагога. Вперше згадується 1030 p.; належав до Володимирського князівства, в 1170 — 1234 столиця Белзького князівства. За княжих часів укріплений город, що кілька разів витримував облоги поляків (1352, 1353, 1366), згодом — до 1772 р. центр воєводства. Б. багатий на археологічні пам’ятки: неолітичне селище на Манастирщині, княже городище, цвинтарища та ін. За австр. і поль. влади Б. відомий хасидськими (жиди-консерватори) рабинами-цадиками. В першій пол. 1919 бої між укр. і поль. військом. Забузький р-н 1945 — 51 pp. належав до Польщі. На підставі договору між СССР і Польщею з 15. 2. 1951 перейшов до УССР (480 км²) взамін за частину Дрогобицької обл., що відійшла до Польщі.

С. В.


Белза Ігор (* 1904), укр. сов. композитор і музикознавець; симфонія, фортепіянові сонати й ін. твори, квартети, сольоспіви; розвідка «Украинская музыка в годы войны» (1946).

[Белза Ігор (* Кєльце, Польща), з 1941 — у Москві— Виправлення. Т. 11.]


Белзька бриґада, див. Угнівська бриґада.


Белзька земля, іст. край, що обіймав гор. Побужжя й сусідню частину Посяння від Грабівця й Городла на півночі до Любачева й Бузька на півдні (див. карту в ЕУ I, стор. 416 і 448). В 1170 р. відокремилася як Белзьке князівство зі складу Володимирського (на Волині) князівства; кн. Всеволод Мстиславич (1170 — 95) і Олександер Всеволодович (1195 — 1234), що провадив боротьбу з Данилом; останній, здобувши від Олександра Белзьке князівство, прилучив його (1234) до Галичини разом із Холмським; від кінця 14 в. до 1462 р. Белзьке князівство підлягало мазовецьким князям; 1462 — 1772 Б. з. становила воєводство в складі Польщі й ділилася на 4 пов.: белзький, бузький, грабовецький і любачівський. Після розборів Польщі півд. частина Б. з. припала Австрії, а півн. увійшла до складу Поль. Королівства і становила півд. частину Холмщини.

С. Б.


Белзьке князівство, див. Белзька земля.


Белінґ Дмитро (1882 — 1949), біолог, проф. зоології Київ. Ун-ту, дир. Дніпровської Біологічної Станції, досліджував риб та плянктон Дніпра і Бога; численні праці, м. ін.: «Визначник риб» (1914, разом із акад. Сушкіном), «Дніпро та його багатства».


Беліцер Володимир, сучасний біохемік, чл.-кор. АН УРСР.

[Беліцер (Беліцер) Володимир (1906, Рязань, Росія — 1988), з 1957 д. чл. АН УРСР, дир. Ін-ту Біохемії АН УРСР (1969 — 72). — Виправлення. Т. 11.]


Беліч Олександер (* 1876), серб. філолог, проф. Ун-ту в Беоґраді, през. Серб. Академії Наук, д. чл. НТШ та ін. наук. орг-цій.

[Беліч Олександер (1876 — 1960). — Виправлення. Т. 11.]


Белл (Bell of Antermony) Джон (18 в.), шотляндець на рос. службі, подорожував по Україні; опис у кн. „Travels from St-Petersburg in Russia to diverse parts of Asia“ (1763); до 1808 p. шість видань, переклади на франц., голл. і нім.

[Белл (Bell of Antermony) Джон (1691, Антермоні, Шотляндія — 1780, там же). — Виправлення. Т. 11.]


Бельбек, р. в півд.-зах. частині Криму, впадає в Чорне м., довж. — 70 км.


Бельгія, королівство в Зах. Европі, що постало 1830 p.; 30 500 км², 8 640 000 меш., у тому ч. 5 000 українців (на 367 000 чужинців).

Перші зв’язки між Україною й Б. полягали в торг. зносинах Київ. Руси з Фляндрією й ін. провінціями сучасн. Б. (довіз фляндрських сукон та ін.); ці зв’язки були досить жвавими в 16 — 17 вв., в добу розквіту фляндрського госп-ва й культури: на Україні бували купці й ремісники з Фляндрії й Вальонії, а також ченці (бенедиктини, єзуїти), ґравери створили чимало портретів визначних діячів України, картографи позначали на своїх картах укр. землі, а флямандська преса і преса франц. мовою жваво цікавилися подіями на Україні.

В 19 в., в розвитку пром-сти на Україні беруть участь бельг. підприємці; в 1880 — 90-их pp. бельг. капіталовкладення на Україні сягали бл. 1 мільярда тодішніх бельг. франків, перев. в гірничій (Донбас, Кривий Ріг), машинобудів. та цементній пром-сті й міському госп-ві (зокрема, кінні залізниці й трамвай в м-ах України, телефонна мережа в Одесі, електрична — в Симферополі та ін.). На поч. 20 в. бельг. капітали на Україні в наслідок кризи зменшилися до 600 000 000 бельг. франків. Численні бельгійці, побувавши в цей час на Україні, викликали зацікавлення Україною серед бельг. інтеліґенції; відомий географ Е. Реклю в «Новій універсальній географії» (1880) присвятив Україні багато місця; бельг. чернечий чин оо. Редемптористів створив укр. вітку.

До першої світової війни в Б. перебувало невелике ч. українців (робітників, студентів), які організували Руську Безсторонню Громаду (Cercle Neutre Ruthène) в Льєжі. В 1919 — 23 pp. спочатку в Газі, згодом у Брюсселі діяла очолювана проф. А. Яковлевим дипломатична місія УНР з повноваженнями на Б. й Голляндію. В Б. з великим успіхом концертувала Капеля О. Кошиця.

У період між двома світовими війнами в Б. перебувало бл. 300 українців — політеміґрантів, заробітчан і кілька десятків студентів (у Льєжі, Лювені й Ґенті), які мали свої громади; найактивнішим було Т-во кол. Укр. Вояків у Бельгії (1934 — 40, відновлене 1948); завдяки праці укр. політ. еміґрації, зокрема Д. Андрієвського й декого із студентів, а також діяльності оо. Редемптористів, Сестер ЧСВВ, бельг. суспільство інформувалося про події на Україні й укр. нац. та рел. справи й прагнення. Преса Б. публікувала багато матеріялів про Україну, напр., два окремі випуски про укр. культуру, зроблені при літ.-мист. ж. «Ля Нерві» („La Nervie“) в 1928 p.

Під час другої світової війни більшість українців виїхали з Б.; доплив почався 1945 p., коли до Б. переїхало бл. 2 000 українців (перев. жінок), що були на примусових роботах у Зах. Німеччині й стали втікати на зах. при наближенні сов. військ. Зважаючи на загрозу примусової репатріяції до УССР, для охорони укр. інтересів і матеріяльної допомоги на терені Б. 1945 постав Укр. Допомоговий Комітет (УДК) в Бельгії з осідком у Брюсселі (перший гол. М. Граб). 1947 р. число українців у Б. збільшилося до 10 000 у зв’язку з приїздом українців на дворічну контрактову працю з ДП-таборів Німеччини. Після закінчення контракту в 1949 частина повернулася до Німеччини, ін. виїхали до ЗДА й Канади; 1955 р. в Б. живе бл. 5 000 українців, в тому ч. бл. 1 500 українок, які прибули туди під кін. війни й вийшли заміж за бельгійців. З 4 000 українців, охоплених мережею укр. гром. орг-цій, припадає 71% на осіб у віці 19 — 60 pp., 1% — на старших і 18% — на молодших. На розвиток укр. сусп. життя неґативно впливає брак жіноцтва: на 100 чоловіків у віці 19 — 60 pp. припадає 39 жінок, а на 100 неодружених українців — ледве 2 українки. Більшість працює в шахтах, де важка праця, але задовільні заробітки; в 1948 — 49 в Б. було понад 200 осіб з укр. інтеліґенції, з них понад 50 з високою освітою.

Українці зосереджені перев. у вугільному р-ні сер. Б., зокрема в провінціях Ено (Hainaut), Лімбурґ (Limburg), Льєж (Liège); крім того — в Брюсселі і Лювені (Louvain).

Діяльність укр. еміґрації в Б. особливо жвавою була в 1947 — 49 pp., коли УДК мав 26 філій і 3 станиці; відновили діяльність довоєнні орг-ції — Т-во кол. Укр. Вояків у Льєжі і Нац. Союз Укр. Студентів (НаСУС); завдяки допомозі Апостольської Столиці й архиєпископа Івана Бучка постав Укр. Студентський Дім у Лювені; створені були Укр. Наук.-Осв. Т-во (УНОТ 1947), студентське т-во «Обнова», Комітет Допомоги Укр. Студентам у Бельгії (КоДУС) у Лювені, Спілка Укр. Молоді (СУМ) з 21 осередком, Союз Укр. Робітників у Б. (СУРБ); як секції при УДК діяли Жін. Об’єднання і Гурток Пласту. У 1948 відбувся перший конґрес українців у Бельгії, на якому створено Головну Раду Укр. Гром. Орг-цій у Б. До неї увійшов і створений в кін. 1949 Союз Українців у Бельгії (СУБ) з осідком у Брюсселі, згодом у Льєжі (має кілька філій); з кін. 1949 працює Центр. Госп.-Кооп. Об’єднання Укр. Еміґрації в Б. «Дніпро». Однак із 1949 гром. життя поступово слабне переважно через виїзд за океан чималої частини укр. повоєнних еміґрантів, а також у наслідок політ. поділу громадянства.

Укр. Гр.-Кат. Церква в Б. становить з 1947 окремий Ген. Вікаріят Апостольської Візитатури для українців гр.-католиків — о. Маврикій Ван де Мале, пізніше о. митрат Яків Перідон; душпастирську працю провадять 5 укр. свящ. і 6 редемптористів сх. обряду. Духовним життям правос. українців опікується Укр. Автокефальна Правос. Церква, очолена 1948 — 50 архиєп. Михайлом Хорошим, пізніше митрофорним протоієреєм О. Іваном Бачинським.

Укр. діти в Б. мають т. зв. четвергові школи під наглядом УНОТ; позашкільна культ.-осв. праця провадиться при філіях гром. т-в. З 1945 в Брюсселі виходить часопис «Вісті» — орган УДК і кат. рел. журн. «Голос Христа Чоловіколюбця»; 1947 — 48 у Брюсселі виходив місячник «Тризуб», орган нац. держ. думки; в 1948 — 49 при УНОТ діяло Пресове Бюро (Лювен). Видавничу діяльність проявили: Укр. Відділ Альфонсіянської Бібліотеки в Лювені, Укр. В-во К. Мулькевича, Укр. Кат. Пресова Служба під керівництвом о. Б. Куриласа. В повоєнні роки постійну активну участь у гром. житі українців у Бельгії, крім названих вище, виявили: С. Божик, З. Витязь, І. Витязь, о. М. Германюк, М. Граб, М. Демчук, М. Дзьоба, В. Жовнір, о. І. Кіт, А. Кішка, О. Коваль, І. Левко, В. Макар, В. Моклович, К. Мулькевич, В. Огаренко, В. Попович, Я. Пришляк, Д. Стацюк, о. Г. Фуканчик.

С. Божик


Бельке (Bielke) Ґустав (1618 — 61), швед. дипломат, 1655 — 56 очолював посольство до Москви. Під час переговорів, згідно з інструкцією короля Карла X Ґустава, не визнавав козаків за підданих царя, вважаючи Україну за окрему державу; Швеція відмовилася визнати включення укр. земель до царського титулу, що стало однією з причин оголошення Москвою війни Швеції 1656.


Бем М., солістка Київ. Держ. Театру Опери і Балету, нар. артистка УССР.

[Бем М., м. б. Марія (1908, Зульц, Херсонська губ. — 1978, Київ), ліричне сопрано, солістка Одеського (1931 — 41) та Київ. (1942 — 66) держ. театрів опери і балету. — Виправлення. Т. 11.]


Бем-Ермолі (Böhm-Ermolli) Едвард (1856 — 1941), австро-угор. фельдмаршал, 1918 р. командувач під час окупації України.


Бемко Володимир (* 1889), гром і освітній діяч на Бережанщині (Галичина) в 1920 — 30-их pp., активний чл. УНДО, організатор «Рідної Школи», адвокат, оборонець у політ. процесах.

[Бемко Володимир (1889 — 1965). — Виправлення. Т. 11.]


Бен Степан (Бендюженко) (* 1900), поет, чл. орг-ції «Плуг», на поч. 1930-их pp. репресований, після заслання знову примусово висланий до Сибіру; зб. віршів «Солодкий світ».

[Бен Степан (Бендюженко) (1900, Лозоватка, Київ. губ. — 1937). За обвинуваченням у зв’язках з СВУ 1929 заарештований і засланий на 3 р. на Дал. Північ. Після заслання вчителював на Звенигородщині. 1.8.1937 знову заарештований і на підставі обвинувачення у приналежності до „шпигунсько-повстанської орг-ції“ 1.11.1937 розстріляний [за УЛЕ помер 1939]. Реабілітований 1958. Зб. віршів „Солодкий світ“ (1929). — Виправлення. Т. 11.]


Бендери (Тягиня, рум. Tighina, VII — 10), м. в Басарабії на правому березі Дністра; р. ц. Молдавської ССР, пристань на Дністрі й зал. вузол. 30 000 меш. (1941 р.) — молдавани, жиди й українці. Харч. про-сть і шовківництво. В минулому важливий стратегічний пункт при переправі через Дністер. Кріпость Б. закладена ґенуезцями в 14 в.; згодом Б. перейшли до Молдавії, в 16 в. до Туреччини, 1812 до Росії (пов. торг. м. й фортеця), 1918 до Румунії, в 1940 до СССР. Б. відомі з коз. походів 16 в. і з рос.-тур. воєн в 18 — 19 вв.; б. Б. у с. Варниці помер І. Мазепа (1709). В березні 1919 з дозволу Антанти тут переправився через Дністер Запор. корпус і частини півд.-сх. групи Армії УНР, щоб через Румунію й Галичину перейти на Волинь. Б. зазнали великих руйнацій в 1941 і 1944 р. В пов. 1941 р. українців 9%, румун 60%, росіян 9%, ґаґаузів 18%.


Бендерська конституція, проголошена 5. 4. 1710 (ст. ст.) з приводу вибору (в Бендерах) ген. писаря Пилипа Орлика на гетьмана. В ній були спеціяльні статті на користь запорожців у зв’язку з їх переважним числом на еміґрації і статті, які обмежували владу гетьмана й встановлювали своєрідний коз. парлямент, подібний до поширеної старшинської ради, що збиралася тричі на рік. До неї мали входити не тільки ген. старшина і полковники, але також «з каждого полку по единой значной и заслуженной особі». Конституція мала передумовою повну незалежність України від Польщі і Москви; кордон з Польщею визначався по лінії Случі, як за Б. Хмельницького. Швед. король Карл XII як «протектор України» затвердив Б. к.


Бенедикт, ім’я 15 пап; найбільше з них заслужені перед Укр. Кат. Церквою і народом: Б. XIII, апробував Замойський собор 1720 р. Б. XIV (1740 — 58), реорганізатор чернецтва, захисник обряду й прав Укр. Кат. Церкви, виступив з окремим листом в оборону укр. народу від соціяльного гноблення поль. маґнатами (1744), передбачаючи виступи гайдамаків. Б. XV (1914 — 22), прихильник укр. самостійности, прийняв укр. місію на чолі з графом Тишкевичем (1919 — 20) і вислав окремого візитатора (о. І. Дженокі) на Україну для вивчення обставин і організації допомоги.


Бенедиктини, орден латинських ченців, заснований св. Бенедиктом (480 — 543) з Нурсії в Італії. З 7 в. вони становлять більшість латинського чернецтва. З 13 в. їх значення підупало з постанням жебрущих чинів (Домініканці, Франціскани). Від 1893 Б. сполучені в одну федерацію. На укр. землі Б. прийшли через Польщу, але не відіграли помітної ролі. В 13 в. згадується їх манастир у Києві. Тепер існують Б. сх. обряду (гол. в Бельгії, Шевтонь), засновані старанням митр. А. Шептицького (1922 — 24), що готуються до місії в Сх. Европі й на Україні зокрема.


Бенеш Едвард (1884 — 1943), чес. політик, мін. закордонних справ (1918 — 35) і президент (1935 — 48) Чехо-Словаччини. На мировій конференції 1919 домігся приєднання Закарпаття, якому надавав великого значення як «мостові ЧСР» до Румунії й СССР; творець Малої Антанти. Б. вів політику орієнтації на СССР, а у внутр. закарп. взаєминах був прихильником русофільської течії.


Бензенгр Василь (1815 — 93), один із перших українців-антропологів, родом із Київщини; по закінченні московської Медично-Хірургічної Академії військ. лікар, активний чл. антропологічного т-ва в Москві, автор понад 50 наук. праць з антропології, гігієни та фармакології.


Бен Метір (Ben Métir), укр. будів. колонія в Тунісі, заснована 1947 з прибуттям туди українців із Австрії й Німеччини (понад 300 осіб); під керівництвом інж. В. Петрачека збудовано селище і греблю; після закінчення гол. праці чл. колонії виїхали за океан в 1949 — 51 pp.


Беннедік (Bennedich) Карл (1880 — 1939), швед. історик, ред. і автор більшої частини праці «Карл XII на полі бою» (I — IV, 1918 — 19), де глибоко й об’єктивно дослідив на тлі політ. подій Сх. Европи відносини Карла XII з Мазепою.


Бенцалева Олена (* 1901), опереткова і драматична акторка гал. театрів; ролі в «Гуцулка Ксеня» Барнича, «Фраскіта» Легара, «За двома зайцями» Старицького, «Молода кров» Винниченка.

[Бенцалева Олена (1902, Меджибіж, сх. Поділля — 1990). — Виправлення. Т. 11.]


Бенцаль Іванна, уроджена Білик (* 1901), укр. гром. діячка в ЗДА, довголітній чл. Гол. Управи Союзу Українок Америки, гол. Жін. Секції при ЗУАДК.


Бенцаль Микола (1891 — 1938), актор, організатор і режисер гал. театрів «Незалежний Театр» у Львові, Театр ім. Тобілевича та ін.; видатні ролі: Іван в «Суєті» Тобілевича, Хома в «Ой не ходи, Грицю» Старицького, Дорошенко в «Гетьман Дорошенко» Старицької-Черняхівської.

[Бенцаль Микола (* Курівці, Тернопільський пов., Галичина — † Коломия). — Виправлення. Т. 11.]


Бень Василь († 1941), пед. діяч у Львові, співр. «Шляху Виховання й Навчання» та «Методики й Шкільної Практики»; закатований большевиками.


Беоґрад, м. при впадінні р. Сави до Дунаю, столиця Сербії, з 1918 — Юґославії; 388 000 меш. (1948); у 1920 — 30-их pp. укр. колонія з «Просвітою» й Укр. Громадою.


Бергоміт (V — 6), с. на р. Серет на буковинському схилі Карпат, Вижницького р. Чернівецької обл. Деревообробна пром-сть.


Берґ Лев (1876 — 1950), визначний рос. географ, іхтіолог і зоолог, проф. Петербурзького Ун-ту, д. чл. Академії Наук СССР, із походження басарабець; понад 600 праць; у «Природа СССР» (1937), «Географические зоны СССР» (1947 — 54) багато уваги присвячено й укр. землям; автор цінних праць про Басарабію: «Бессарабия. Страна — люди — хозяйство» (1918) і «Население Бессарабии, этнографический состав и численность» (1923).

[Берґ Лев (* Бендери, Басарабія — † Ленінград). — Виправлення. Т. 11.]


Берґамот (Citrus bergamia), цитрусове всезелене дерево 3 — 5 м висоти з родини рутових; етеровий олій з квітів, плодів і молодого листя вживається в парфумерії. Від 19 в. культивується на чорноморському узбережжі.


Берда, p., що перетинає Приозівську височину й Приозівську низину і впадає до Озівського м., довж. — 85 км.


Бердичів (IV — 9), м. обл. підпорядкування на р. Гнилоп’яті (притока Тетерева) в півн.-зах. частині Придніпровської височини; р. ц. Житомирської обл. Зал. вузол, 66 000 меш. (1939). Б. згадується вже 1320.

1627 тут закладено манастирфортецю кармелітів, у підземній крипті якого Мазепа тримав в ув’язненні Палія. У першій пол. 19 в. Б. був одним із най більших м. України (понад 50 000 меш.) і осередком гуртової й ярмаркової торгівлі (збіжжя, худоба) та дрібної пром-сти (ґалянтерія, взуття). У зв’язку з занепадом ярмаркової торгівлі й будовою залізниць Б. не розвивався (56 000 меш. у 1897). На поч. 20 в. знову почав зростати (перед війною 1914 бл. 100 000 меш.). Населення було переважно жидівське (55% у 1926); Б. був одним із осередків секти хасидів. У січні 1918 перші великі бої німців з большевиками, в лютому 1918 важкі бої 2 куреня окремого Запор. загону й Запор. гарматного дивізіону з больш. 7 армією; у березні 1919 бої корпусу Січових Стрільців із большевиками за опанування зал. вузла. За сов. часу коштом торгівлі почала розвиватися пром-сть: харчова, зокрема цукроварство, машинобудівельна для с.-г., цукрової й харчової пром-сти, шкіряна та взуттєва. Педагогічний ін-т, машинобудів. технікум, театр, іст. музей і культ.-іст. заповідник на базі кол. манастиря.

[Бердичів, згадується в іст. документах вперше в 1545. — Виправлення. Т. 11.]

Р. М.


Бердичівський завод легкого машинобудування «Проґрес», завод, що виробляє устатковання для різних галузей харч, пром-сти України; особливе значення має випуск машин для цукроварень (ч. постійних робітників — бл. 850).


Бердо-Городище (V — 6), найбільше підвищення (до 516 м) Покутсько-Басарабської височини і цілої сх.-евр. рівнини між Карпатами й Уралом; лежить на півн. від Чернівців.


Бердулян, кохітник, бердулець, рододендрон (Rhododendron), кущ із родини вересуватих, бл. 400 видів, кілька на Україні в Карпатах: Б. волохатий (Rh. hirsutum L.) — кущ до 1 м висоти, з волохатими листками й рожевим цвітом; Б. іржавий (Rh. ferrugineum L.) — із іржаво-рудим листям зі споду й буряковочервоним цвітом; Rh. Myrtifolium (Rh. Kotschyi). Із Б. тісно споріднена азалія понтійська або Б. жовтий (Azalea pontica L. або Rh. Flavum don.) — отруйний кущ із ланцетуватими листками і золотистожовтим пахучим цвітом. Б. росте островами на Поліссі Волинському; б. Томашгорода є заповідник азалії (див. ЕУ I, мал. 73). Б. часто плекають на городах під назвами рододендрон і альпійська рожа; городні схрещення цвітуть різними барвами.


Бердяїв Сергій (1860 — 1914), журналіст, співр. укр. і рос. часописів; поезії з народницькими мотивами друкував у львівській «Зорі», «Буковині» й київ. «Раді».

[Бердяїв (Бердяєв) Сергій (* Київ — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Бердянська коса (VII — 17), піщана коса на півн. березі Озівського м. Довжина — 20 км.


Бердянське, давня назва м. Осипенко.

[БердянськеДоповнення. Т. 11.]


Бердянсько-Маріюпільська височина, див. Приозівська височина.


Берегово (угор. Beregszasz V — 2), м. і р. ц. Закарп. обл., в Надтисянській низовині б. підніжжя острівних вулканічних гір. 19 000 меш. (1930 p.), з них 3 000 українців, решта угорці й жиди. Засноване в 11 в. саксонськими колоністами, лежить на угор. етногр. території (українці становили до війни в Берегівському пов. бл. 10%). За чехо-словацької влади осередок укр. культ. життя на півд. Закарпатті (укр. гімназія). Добування будів. матеріялів, мебльовий комбінат, виноробний завод. В р-ні виноградництво, в останні pp. культивують цитрусові, чай і насадження евкаліптів. В околицях Б. досліджені неолітичне селище, палеолітична стоянка на Малій Горі; там же дві староугор. могили 10 в.


Бережани (IV — 5), м. в долині Золотої Липи на гал. Поділлі; р. ц. Тернопільської обл. 12 000 меш. (1931). Невелика будівельна пром-сть (цегельні, вапнярка). Визначне торг. (вірменська колонія) і оборонне м. поч. 16 в. У другій пол. 19 в. місц. культ. осередок; укр. гімназія. За Австрії й Польщі осідок округового суду. Руїни замку, збудованого Сінявським 1554; поблизу гора Лисоня, відома боями Січових Стрільців 1915 — 16.


Бережанин Іван, див. Фоґорашій Іван.


Бережанська гімназія, заснована 1789 р. з нім. мовою викладання, з 1874 — поль., з 1905 укр. паралельні кляси. Б. г. відіграла помітну ролю в нац. відродженні Галичини, згуртувавши видатних педагогів (К. Лучаківський, О. Барвінський, Ю. Насальський, Б. Лепкий, С. Томашівський, І. Зілинський, А. і М. Крушельницькі та ін.) і випустивши в світ багато визначних укр. діячів. Жваву діяльність проявляв у Б. г. таємний учнівський гурток «Молода Україна», заснований З. Кузелею 1900 р.


Бережанська (3) бригада УГА, постала при реорганізації УГА в 1919 з групи «Наварія»; у складі 2 корпусу УГА облягала Львів із півд.; із 7 бриґадою прорив поль. фронту під Чортковом 8. 6. 1919, битва під Бережанами 18 — 22. 6. 1919, опісля на рос. фронті під Проскуровом, Старокостянтиновом, Коростенем; командували А. Вольф, С. Шухевич.


Бережанський Петро (17 в.), укр. співак, 1652 переселився з групою укр. співаків у Москву; був царським співаком і переписувачем, 1655 р. заарештований за спробу втечі з Москви.


Бережков Михайло (1850 — 1935), проф. Ніженського Іст.-Філол. Ін-ту, дослідник історії Ніжена; «А. Шафонский и его труд: Топографическое описание Черниговского наместничества» (1911).


Бережницький Богдан (* 1886), нар. у Галичині, віольончеліст «Фольксопери» у Відні, чл. квартету Г. Ґоттесмана; у 20-их pp. концертова подорож із В. Барвінським по УССР.

[Бережницький Богдан (1888 — 1965). — Виправлення. Т. 11.]


Бережницький Теофіл (1836 — 95), суддя, гром. діяч, посол до гал. сойму і чл. Крайового Виділу, один із засновників «Дністра».


Береза (Betula), листяне дерево з родини березуватих, відмінне білою корою, невибагливе на ґрунт і клімат, росте скрізь по гаях і лісах. На Україні є два гол. види: Б. біла, або бородавчаста (В. alba L. або В. verrucosa Ehrh.), до 25 — 28 м висоти, росте окремо і всуміш з іншими породами; і Б. пухнаста, або болотяна (В. pubescens Ehrh.), нижча, росте на болотах і вогких місцях. Обидва види дуже звичайні на Поліссі, півн. Лісостепу і в нижчій смузі Карпат. Біла елястична деревина дає добре паливо і столярський матеріял, пруття вживають на віники, кору — на гарбування юхти і видобуток дьогтю; березове вугілля використовується для виготовлення чорного пороху, фільтрів, у малярстві; березовий сік п’ють на весні як квас; напар із сухого листя і свіжий сік вживають у нар. медицині проти шлункових хвороб і ревматизму. На півдні України на пісках пониззя Дніпра і Бога виступає як ендемічна Б. дніпровська (В. borystenica Klok.). Кущова Б. низька (В. humilis) (50 — 150 см вис.) росте на болотах Полісся, на Опіллі й на високогір’ях Карпат.

Б. Л.


Береза Василь (1754 — 1835), маляр з Бережанщини, вчився у Римі; жанрові та рел. образки й портрети.

[Береза Василь (1754, Свірж, Львівщина — 1836, там же). — Виправлення. Т. 11.]


Береза Картузька (1 — 5), м. над Ясьолдою на півн.-зах. Поліссі; р. ц. Берестейської обл. Білоруської ССР. Б. К. лежить на укр.-білор. етногр. пограниччі. 4 500 меш. (1931). В 1934 — 39 pp. в Б. К. містився відомий знущаннями над в’язнями поль. концентраційний табір, де тримали сотні укр. патріотів, зокрема чл. ОУН. Табір був під безпосереднім наглядом Бєрнацького Костека; два жорстокі коменданти табору були послідовно Б. Ґрефнер і Й. Камаля, якого згодом в нім. таборі убили власні земляки.


Березанський лиман (VII — 12), на півн. березі Чорного м. Довж. — 26 км, шир. — пересічно 2 км. У Б. л. впадає р. Березань (довж. — 64 км), що влітку висихає.


Березань (VII — 12), о. проти лиману Дніпра й Бога, де була найдавніша на півд. Україні грецька (йонська) оселя (поч. 7 — 5 в. до Хр.; досліди Е. Штерна, М. Болтенка та Г. Скадовського). Раннє слов. селище відкрив тут М. Болтенко (1946).


Березань (III — 12), с., кол. м-ко, на лівобережній Київщині; р. ц. Київ. области.


Берездів (III — 8), м-ко на р. Корчик (притока Случі) на півд.-сх. Волині; р. ц. Хмельницької обл.


Берездівці (IV — 5), кол. м-ко, нині с. на півд.-зах. Опіллі, Ходорівського р-ну Дрогобицької обл.


Березинський Олександер, сов. діяч в УССР, родом з Галичини, гол. редактор в-ва «Рух» у Харкові, згодом ред. «Укр. Рад. Енциклопедії»; засланий в 1930-их pp.


Березинський Юрій (1912 — 32), бойовик УВО, виконавець атентату на поль. комісара поліції Е. Чеховського; загинув у бойовій акції в Городку Ягайлонськім.


Березів (Brzozow) (IV — 3), пов. м. в півд.-сх. Польщі на підгір’ї Низького Бескиду. 1939 в Березівському пов. було 13 000 українців (15% усього населення), в тому числі 6 000 в сх. частині над Сяном на укр. етногр. території, 7 000 — на етногр. островах. 1945 укр. населення вивезене.


Березівка (VI — 11), с. м. т. на р. Тилигул; р. ц. Одеської обл. 10 000 меш. (1932).


Березівка (IV — 17), с. м. т. Харківського p., 15 км від Харкова; більшість населення працює в Харкові.


«Березіль», модерний укр. театр, заснований 1922 в Києві мист. об’єднанням «Березіль» як експериментальна студія під керівництвом режисера Леся Курбаса; визнаний за держ. театр, «Б.» до 1926 працював у Києві, з 1926 — в Харкові. Б. мав за мету синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову, виходячи з засади, що театр не відтворює, а формує життя. Звідси застосування формальних засобів експресіоністичного театру, при внутр. відмінності від нього (гасло «активного, думаючого театру»), в поставі п’єс Ґ. Кайзера, Е. Толлера, А. Сінклера. Нові принципи експериментальної організації спектакля були покладені в основу праці над п’єсами світового і укр. репертуару, старими й новими: «Макбет» Шекспіра, «Змова Фієско в Генуї» Шіллера, «Король бавиться» Гюґо, «Жакерія» Меріме, «Золоте черево» Кроммелінка, «Мікадо» Салівена й ін.; «Хазяїн» і «Сава Чалий» Тобілевича, «За двома зайцями» Старицького, модерні ревії: «Шпана» Ярошенка, «Алло на хвилі» Вишні, Йогансена й Хвильового, «Чотири Чемберлени» Буревія, «Пролог» С. Бондарчука та Курбаса і багато ін.; особливим успіхом відзначалися постави п’єс М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Маклена Ґраса». «Б.» об’єднав чимало визначних акторів, серед них: М. Крушельницький, Й. Гірняк, Н. Ужвій, А. Бучма, І. Мар’яненко, В. Чистякова, Н. Титаренко, С. Шагайда, Л. Сердюк, Д. Антонович, Г. Бабіївна, О. Добровольська, О. Долінін і ін.; режисерську працю провадили, крім Курбаса, Я. Бортник, Ф. Лопатинський, Б. Тягно, В. Скляренко, Б. Балабан та ін. «Б.» з його виразною нац. і мист. позицією став об’єктом тривалої больш. критики, що обвинувачувала театр у націоналізмі й боротьбі з партійною лінією в театрі. В кін. 1933, після арешту Курбаса, «Б.», як театр, ворожий больш. ідеології й політиці, був переформований і перетворений на Театр ім. Шевченка, що працює (під проводом М. Крушельницького) в дусі офіційного «соц. реалізму» (див. ЕУ I, мал. 656 — 61, 663).

Література: Курбас Л. Шляхи Березіля. Вапліте. Х. 1927; Рулін П. Укр. драматичний театр за 15 pp. жовтня. Життя й Революція. 1932; Хмурий В., Дивнич Ю., Блакитний Є. В масках епохи. 1948; Hirniak Y. Birth and Death of the Modern Ukrainian Theater. Soviet Theaters 1917 — 41. A Collection of Articles. Нью-Йорк 1954.

Й. Гірняк


Березна (II — 12), c. м. т. і p. ц. Чернігівської обл., на схід від Чернігова. 11 000 меш. (1932). До першої світової війни осередок шевського кустарного промислу (бл. І 000 шевців), цегельня. Вперше згадується в пол. 12 в.


Березне (III — 7), м-ко над р. Случ на Волинському Поліссі; р. ц. Рівенської обл. 1931 р. — 5 500 меш.


Березнювате (VI — 13), с. на р. Висунь (притока Інгульця); р. ц. Миколаївської обл.


Березовиця, с. б. Тернополя на гал. Поділлі; цукроварня, заснована 1938 як акційна спілка; акціонерами були на 40% укр. селяни, організовані Т-вом «Сіль. Господар» у Львові.


Березовський Амвросій (* 1875), гром. і пед. діяч у Галичині, довголітній учитель і дир. єдиної укр. торг. школи Т-ва «Просвіта» у Львові, провадив освідомну працю серед львівського міщанства; гол. Орг-ції Українців м. Львова, діяч Трудової Партії, згодом УНДО; засланий большевиками 1941 р.


Березовський Кость Арпад (1914 — 41?), чл. ОУН, засуджений поль. судом, звільнений 1939 під час розвалу Польщі; під сов. окупацією організував протибольш. резистанс, за що засуджений на смерть.


Березовський Максим (1745 — 77), видатний композитор, один із творців укр. хорового стилю в духовній музиці. Нар. у Глухові, учився в Київ. Академії, співав у придворній хоровій капелі в Петербурзі, з 1764 в Італії учився в Больоньї у муз. теоретика Джамбатіста Мартіні, 1771 був обраний чл. Больонської Філармонічної Академії. 1774 повернувся до Петербурґу, де в наслідок інтриґ і важких обставин покінчив життя самогубством. Написав опери «Демофонт» для театру в Ліворно та «Іфігенія» і ряд духовних творів: духовний концерт «Не отвержи мене», «Вірую», «Отче наш» та ін., внутр. побудова яких пов’язана із укр. нар. піснею й традицією київ. церк. співів.

В. В.


Березький комітат (Bereg), кол. комітат в Угорщині на території сер. Закарпаття; 1910 р. мав 3 800 км² і 237 000 меш., з них 101 000 українців; 1918 частина Б. к. залишилася в Угорщині, а більша, півн. — припала Чехо-Словаччині; кол. центр — Берегів.


Берека (Sorbus torminalis Crantz), дерево 15 — 20 м висоти з родини трояндуватих; росте зрідка в лісах Поділля, Криму й Кавказу; дає добрий столярський матеріял.


Берека, права притока Дінця, до якого впадає вище Ізюма, довж. — 90 км.


Берендеї, берендичі, берендії, кочові племена тюркського походження (або іранського — питання не цілком з’ясоване); поряд із торками й ін. племенами згадуються в староукр. літописах під назвою «чорних клобуків»; з кін. 11 в. Б. за згодою укр. князів осіли на Київщині (переважно в Пороссі) з обов’язком брати участь у походах; після тат. навали асимілювалися.


Беренштам Вільям (1839 — 1904), педагог і гром. діяч, чл. київ. «Громади», співр. «Киевского Телеграфа», «Киевской Старины», в якій умістив працю про Шевченка, спогади про Костомарова й ін.

[Беренштам Вільям (* Київ [за ін. даними Полтавщина] — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Беренштам-Кістяківська Марія, дружина Богдана Кістяківського, укр. гром. і політ. діячка 1880 — 90-их pp. у Києві й Петербурзі; провадила нац.-осв. працю серед селян; співр. ж. «Киевская Старина», залишила спогади.


Берест (Ulmus campestris L., U. glabra Mill.), дерево з родини ільмових, з характеристичним крилатим насінням, до 30 м висоти. Росте по низинних лісах Півд. і Сер. Европи, поширений на Україні. Деревина Б. тривка, елястична, жовтаво-брунатного кольору, вживається у возівництві, токарстві, для вироблення муз. інструментів, фанери тощо. Б. насаджується часто в парках.


Берестейська земля, територія між Бугом, Прип’яттю, Ясьолдою та Нарвою, гол. міста: Берестя, Кобрин і Кам’янець; 1087 — 1157 належала до Турово-Пинського, згодом до Волинського князівства; після 1320 Берестейщина відійшла до Литви, 1569 — 1795 — Берестейсько-Литовське воєводство (див. ЕУ I, карти, стор. 416, 448).


Берестейська область, обл. у межах Білоруської ССР з містами Берестя і Пинське, 32 000 км²; півд.-зах. і півд. частини Б. о. входять до складу укр. етногр. території (понад 20 000 км²).


Берестейська унія, церк.-іст. подія (1596) і, на її основі, порозуміння між укр.-білор. Правос. Церквою та Римським Престолом: визнання Римського Папи головою Церкви з усіма висновками цього визнання в справах віри, моралі та церк. адміністрації (за визначенням фльорентійського собору 1439), із збереженням, в рамках Київ. митрополії, адміністративної, обрядової, дисциплінарної і взагалі церк.-культ. автономії. Тур. неволя константинопільського патріярхату (1453), ускладнені справи укр. Правос. Церкви, розхитання її внутр. дисципліни, створення моск. патріярхату (1589), що зазіхав на ввесь евр. схід, протестантські впливи та польонізація укр. вищих верств спричинили в укр. церкві в 2 пол. 16 в. глибоку кризу. На єпископських з’їздах 1590 — 94 pp. зформулювався плян приступити до зв’язку з Римом. Крім церк.-рел. користи, ініціятори вбачали в унії порятунок укр. вищих верств від поль. латинства й зрівняння укр. церкви та її духовенства з латинським духовним станом у поль.-лит. державі; з міркувань корисности для своєї політ. і церк. акції, цю справу підтримували й провідні поль. кола. Над об’єднанням працювали П. Скарга, В. Гербест, єзуїти А. Поссевіно, П. Аркудій, Б. Мацєйовський, укр. єпископат, зокрема Іпатій Потій, єп. володимирський, що намагався схилити до цієї справи Костянтина Острозького. Але Острозький за вихідну базу дискусії взяв співучасть Візантії і Москви, що означало відсунення справи, і тому ініціятори вирішили діяти самостійно. 22. 6. 1595 всі 9 ієрархів підписали листа до папи Климента VIII, заявляючи про готовість вести переговори про церк. з’єднання й уповноважуючи єп. К. Терлецького та І. Потія діяти в Римі. У вересні Потій і Терлецький виїхали до Риму, де, після довгих переговорів, 23. 12. 1595 перед Римською Курією склали ісповідання віри. Папською буллою „Magnus Dominus“ (23. 12) було проголошене з’єднання. В січні-лютому 1596 встановлено церк. права і привілеї. Рим ґарантував їх буллою „Decet Romanum Pontificem“ (23. 2. 1596) і вжив відповідних заходів перед поль. урядом щодо здійснення цивільних пунктів цього порозуміння (сенаторство для єп., пільги для духовенства й церков, церковні добра тощо). Після повернення Потія й Терлецького з Риму 16 — 20 жовтня 1596 був скликаний собор у Бересті. Собор розбився на дві групи — за і проти з’єднання з Римом, себто одночасно відбулися два окремі собори. Головою опозиції був К. Острозький, що схилив на свій бік єп. львівського і перемиського Г. Балабана та З. Копистенського з великою частиною духовенства і шляхти. З боку православних брали участь у соборі представники сх. патріярхів — константинопільського і олександрійського. За з’єднання з Римом став митр. і 5 єп. з ігуменами, архимандритами та частиною духовенства і шляхти. Обидві групи одна одну засудили, викляли й ухвалили відповідні рішення. Собор прихильників унії, де була більшість ієрархів, затвердив з’єднання й повідомив про це пастирським листом народ. Відповідний універсал видав і король Жигмонт III, прихильник цієї акції. В соборі взяли участь як представники Ап. Престолу єп. латинського обряду львівський, луцький та холмський і кілька сенаторів з боку уряду і короля. Кінцеве слово (20. 10) виголосив П. Скарґа.

Берестейська унія і опозиція проти неї розщепили укр. церкву та народ і викликали довготривалу завзяту внутр. боротьбу. Розлам поглибився висвяченням нових правос. єп. (1620) і поставленням церк. справи як одної з головних у політ.-соц. боротьбі козаччини з Польщею та в переговорах із Москвою (1654). Унія пізніше поширилася на єпархії ужгородську (1646), перемиську (1692), львівську (1700) та луцьку (1702). У 18 в. уніфікаційний процес на користь католицизму охопив Правобережжя, Галичину й Карп. Україну. Разом із моск. окупацією цих теренів на них силоміць винищено укр. католицизм: за Катерини II (Правобережжя, Волинь), Миколи І (1839, рештки цих територій), Олександра II (1875, Холмщина). Об’єднана з Римом, Гр.-Кат. Церква в Галицькій і Карп. Україні, збережена в межах Австро-Угор. імперії (1772 — 1918), була знищена в 1945 — 1950 совєтською владою за некомпетентними вирішеннями з’їздів у Львові, Мукачеві, Пряшеві. Тепер за берестейською формулою живе лише укр. еміґраційна Кат. Церква.

Джерела і література: див. ЕУ I, стор. 621 — 22, а також Documenta Pontificum Romanorum historiam Ucrainae illustrantia, I — II. Рим 1953 — 54.

А. Г. Великий


Берестейський мир, був укладений 9. 2. 1918 між УНР і Німеччиною, Австро-Угорщиною, Туреччиною та Болгарією. Коли після перевороту в Петербурзі рос. больш. уряд став провадити переговори про замирення на сх. фронті, Укр. Центр. Рада 19. 11. 1917 теж почала переговори, бо на її території проходили австр.-нім. і рум. фронти. В резолюціях з 22, 24 і 26. 12. 1917 Центр. Рада виявила своє ставлення до миру з почвірним союзом, а 28. 12. 1917 підписано угоду про перемир’я на фронті. Больш. делеґація, очолена Л. Троцьким, 22. 12 почала мирові переговори в Бересті Литовському. 1. 1. 1918 до Берестя прибула укр. делеґація, очолена В. Голубовичем, у складі М. Полоза, О. Севрюка, М. Левитського та М. Любинського. 12. 1. 1918, після відповідної заяви Л. Троцького, граф О. Чернін як представник почвірного союзу визнав укр. делеґацію за незалежне представництво УНР. Справу Галичини, Буковини і Закарп. України, що її укр. делеґація хотіла включити в заг. мировий договір, Чернін і граф Чакі, представники Австро-Угорщини, відмовилися дискутувати як внутр. справу монархії. Холмщину й Підляшшя визнали за землі, що мали входити до складу УНР. Після 20. 1. 1918 делеґація повернулася до Києва; тим часом 22. 1. 1918 р. IV Універсалом проголошено повну незалежність УНР. Українська делеґація, повернувшись до Берестя, була очолена О. Севрюком. 1. 2. 1918 на пленарне засідання з’явилися й представники створеного большевиками в Харкові «сов. укр. уряду» Є. Медвєдєв і В. Шахрай. На деклярації Медвєдєва й Троцького з укр. боку відповів М. Любинський. Чернін від імени почвірного союзу зробив заяву про визнання УНР як незалежної й суверенної держави. 9. 2. (н. ст.) 1918 р. в Бересті Литовському був укладений договір між УНР і почвірним союзом у складі Австро-Угорщини, Болгарії, Німеччини й Туреччини. З укр. боку договір підписали Олександер Севрюк, гол. укр. делеґації, Микола Любинський та Микола Левитський. З боку Німеччини — ген. М. Ф. Ґофман як представник нім. командування й Р. фон Кюльман, Австро-Угорщини — граф. О. Чернін, Болгарії — В. Родославов, А. Тошев, І. Стояновіч, Т. Анастасов, полк. П. Ґанчев, Туреччини — Талат Паша, Ібрагім Ґаккі Паша, Ахмет Нессім Бей, Ахмет Іццет Паша. Почвірний союз визнав Укр. Нар. Респ. за самостійну державу з зах. кордоном, що був між Австро-Угорщиною й Росією 1914 p.; на північ кордони УНР ішли від Тарногороду по лінії Білгорай — Щебрешин — Красностав — Пугачів — Радзин — Межиріччя — Мельник — Кам’янець Литовський — Пружани й Вигонівське Озеро; докладно кордони мала встановити мішана комісія відповідно до етногр. відносин, зважаючи на бажання населення (ст. 2). Берестейський договір передбачав далі вреґулювання евакуації зайнятих областей (ст. 3), встановлення дипломатичних відносин (ст. 4), повернення військовополонених (ст. 6), обмін цивільних інтернованих та відновлення публічних і приватних правних зносин (ст. 8). Сторони зреклися взаємного звороту «воєнних коштів, себто держ. видатків на провадження війни, як також звороту їх воєнних шкод» (ст. 5). Стаття 7 Берестейського договору реґулювала негайно відновлювані госп. зносини і взаємний обмін товарів, зокрема визнаючи засади розрахунку та встановлення митних тарифів. У Бересті був укладений також таємний договір між Австро-Угорщиною й УНР у справі Галичини та Буковини, що за ним Австрія мала найпізніше до 31 липня 1918 р. з’єднати «в один суцільний коронний край» ті частини Сх. Галичини з Буковиною, де переважало укр. населення. Але 4. 7. 1918 Австрія анулювала цей таємний договір під тим претекстом, що Україна не дала їй належної кількости збіжжя; в дійсності австр. уряд зробив це під тиском поляків. Німеччина Рапальським договором з большевиками 1922 р. оголосила Берестейський договір недійсним; Австро-Угорщина зробила його недійсним самим фактом розпаду; Туреччина 1922 р. скасувала Берестейський договір договором з УССР; Болгарія, наскільки відомо, формально Берестейський договір не касувала.

Література. Der Friedensvertrag mit der Ukraine. Herausgegebsn von Busemann. Берлін 1918; Kreppel J. Der Friede im Osten. Відень 1918; Берестейський мир. Спомини та матеріяли. Зладив і попередив вступом І. Кедрин. Л. 1928; Borschak E. La paix ukrainienne de Brest-Litovsk. Extrait du «Monde Slave». Париж 1939.

І. Борщак


Берестейський собор, див. Берестейська Унія.


Берестечко (III — 6), м. над р. Стиром в улоговині гор. Стира на півд. Волині, 6 300 меш. (1931); р. ц. Волинської. обл. В р-ні торфова пром-сть. В червні 1651 битва укр. військ Богдана Хмельницького і татар із поль. армією. Після перших успіхів укр. військ, у вирішальний момент (20. 6) татари відступили, і хан підступно захопив і вивіз із собою Хмельницького, що намагався завернути татар. Після 10-денної оборони оточеного поляками коз. війська, Богунові вдалося вночі проти 30. 6 у важкому бою вивести через болота основні укр. сили з більшою частиною артилерії, але решта козаків була розгромлена. Біля міста козацькі могили з 1651 р. і церква-пам’ятник св. Миколая. В 1943 — 46 pp. бої УПА проти німців і большевиків.


Берестя (I — 4), офіц. Брест, м. на правому березі Бугу при впадінні р. Мухавець, на перехресті водних і зал. шляхів; обл. м. Білоруської ССР, 50 000 меш. (1931). Вперше Б. згадується 1017 p., як м. деревлян; положене на пограниччі Київ. Руси, Польщі й Литви, Б. було тереном змагань трьох держав. 1044 Б. займає Ярослав Мудрий; як осередок Берестейської землі Б. належить до Київ. держави, Волинського князівства, а з 1319 — до Литви; в 1569 — 1795 pp. — гол. м. Литовського воєводства; 15 — 16 вв. — жвавий торг. осередок; Б. відоме з Берестейської унії 1596; підупадає в другій пол. 17 в. Відомий василіянський манастир і церква апостолів Петра і Павла; осідок кількох василіянських ген. капітул. 1795 р. Б. переходить під владу Росії і стає пов. містом Гродненської губ. (1801) з назвою Брест-Литовськ; 1831 мешканців переселили за кілька км на схід, а Б. перетворили на фортецю, важливу для оборони шляхів із зах. на Київ і Москву; в другій пол. 19 в., коли Б. стало зал. вузлом, зросла його торгівля, і населення (перев. жиди) збільшилося до 20 000 меш. (1880); 1918 у Б. був підписаний мировий договір центр. держав із Україною. Під час поль. панування (1920 — 39) Б. (Brześć nad Bugiem) було центром Поліського воєводства; з 1920 — відомий важкими умовами табір інтернованих вояків УГА; 1930 — 31 в’язниця для опозиційних послів, м. ін. українських (комендант Бєрнацький Костек); 1939 большевики здобули Б., приєднавши його, разом із пов., до Білоруської ССР, хоча населення пов. чисто укр. Тепер Б. має невелику швейну, взуттєву й харчову пром-сть; пед. ін-т, учительський ін-т, зал. технікум і ряд ін. сер. шкіл.


Берестянка (Erithacus rubecula L.), птах із родини дроздів, споріднений із солов’єм; живе на Україні, особливо в березових лісах.


Беретті Вікентій (1781 — 1842), архітект із Петербурґу, акад., автор проєктів Київ. Ун-ту (1837 — 42) й Ін-ту Благородних Дівиць у Києві; брав участь у плянуванні центр. частини Києва.

[Беретті Вікентій († Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Берил, мінерал; безводний силікат глиново-бериловий. Одна з відмін Б. — прозорі аквамарини виступають у пеґматитових жилах та серед ґранітів на Волині і є дорогоцінним камінням. Непрозорі відміни — головна руда металю берилію.


Беринда Памва († 1632), визначний укр. лексикограф. Його «Лексикон славеноросский альбо імен толкованиє» (Київ 1627, 2 вид. Кутеїнського манастиря б. Орші 1653), постав у наслідок праці Б. як коректора й ред. в укр. друкарнях, особливо в друкарні Києво-Печерської Лаври, куди Б. був запрошений зі Львова. Словник Б. охоплює 6 982 ц.-слов. і вживаних у ц.-слов. текстах чужих слів і подає їх переклад на тогочасну літ. укр. мову, іноді також етимологію й речові пояснення. Метою Б. при складанні його словника було відновити ц.-слов. традицію літ. мови і цим протиставитися наступові поль. католицтва й поль. культури. (Склад і мову словника Б. вивчали Житецький, Веселовська та ін.).

1616 Б. видрукував у Львові різдвяний діялог із пролога, промов семи хлопців та епілога п. н. «На Рождество Христа Бога і Спаса нашего Іисус Христа вЂршЂ для утЂхи православным христіаном»; до діялога додані були ін. вірші на церк. теми.

[Беринда Памва (Памво) (між 1555 і 1560, Самбірщина — 1632, Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Ю. Ш.


Берислав (VII — 14), м. і пароплавна пристань на правому березі Дніпра; р. ц. Херсонської обл. 10 500 меш. (1932). На поч. 15 в. тут була лит. митниця (Витовтова Митниця); у пол. 15 в. на цьому місці татари збудували фортецю Кізі-Кермен, що замикала запорожцям Дніпровий шлях і обороняла Крим. Після опанування Росією (кін. 18 в.) назва — Б. Жвава торгівля з Кримом.


Берізка польова (Convulvus arvaensis L.), рослина з родини берізкуватих; шкідливий бур’ян, що нищить посіви (зменшує урожайність на 30 — 50%), росте по облогах, балках, насипах тощо.


Беріссо (Berisso), м. в Арґентіні, в провінції Буенос Айрес; мешкає бл. 5 000 українців; манастир і новіціят сс. Василіянок з нар. школою і дитячим садком.


Беркос Михайло (1861 — 1919), укр. маляр-пейзажист, вчився в Петербурзькій Академії Мистецтв, з кін. 1890-их pp. жив у Харкові, викладав у Художній Школі, діяльний чл. Архітектурно-Мист. Гуртка; «Вулиця в Умані», «Маки цвітуть» та багато ін. творів, перев. присвячених укр. природі.

[Беркос Михайло (* Одеса — † Харків). — Виправлення. Т. 11.]


Беркут, див. Орел.


«Беркут», укр. спорт. т-во у Перемишлі, засноване 1922 p.; мало 10 секцій, з них найактивнішу легкоатлетичну (1925 — 32 багато зах.-укр. рекордів).


Беркут Леонид (* 1879), історик, проф. Київ. ІНО, наук. співр. УАН; розвідки з середньовічної історії Европи; «Етюди з джерелознавства середньої історії» (ЗІФВ УАН, 1928).

[Беркут Леонид (1879, Київ — 1940). — Виправлення. Т. 11.]


Беркути, назва підстаршинської школи УПА в Карпатах (1944 — 45).


Берлад (VII — 8), м. в півд. Молдавії в Румунії (Barlad) над р. Берладом. 24 000 меш. (1948); У 12 в. столиця Берладського князівства (кн. Іван Ростиславич Берладник).


Берладники, промисловці-здобичники на дол. Дунаї в 12 в.


Берлін, столиця Пруссії і до 1945 р. всієї Німеччини (1939 р. — 4 339 000 меш., 1950 р. — 3 335 000 меш.). До 1914 р. Б. в укр. житті не грав ніякої ролі. Під час першої світової війни в Б. скупчилося чимало українців навколо Союзу Визволення України; в 1918 р. в Б. створено укр. посольство, що існувало до 1921 р. Українці, зв’язані з цими установами та різними місіями УНР, дали поч. укр. колонії в Б., що став одним із гол. осередків укр. політ. еміґрації. З 1921 р. до Б. почали приїздити укр. студенти. В період між двома світовими війнами в Б. діяли два політ. осередки: провід гетьманського руху і група, зв’язана з УВО, що пізніше увійшла до ОУН; в Б. жили кол. гетьман П. Скоропадський, деякий час — полк. Є. Коновалець і през. ЗУНР Є. Петрушевич. З гром. орг-цій у Б. були Укр. Громада (з 1919 p.), спершу позапартійна, згодом наближена до гетьманського центру, і засноване 1933 Укр. Нац. Об’єднання (УНО), що було під впливом ОУН і з 1937 p., а особливо після подій на Карп. Україні й пізніше, стало сильною гром. орг-цією. Із студентських орг-цій діяли Спілка Українців Студентів у Німеччині (з 1923), «Зарево» (з 1931), Акад. Громада при Укр. Наук. Ін-ті і студентська централя Союз Укр. Студентських Орг-цій в Німеччині й Данціґу (з 1923 p.), а з 1939 Націоналістичний Союз Укр. Студентських Орг-цій в Німеччині. В Б. була гр.-кат. парохія, перетворена згодом на Апостольську Візитатуру (о. д-р І. Вергун), і правос. парафія. На поч. 20-их pp. жваво працювали в-ва «Укр. Слово» (1921 — 25) і укр. накладня Я. Оренштайна (Б.-Ляйпціґ); з менших в-в діяли: «Укр. Прапор», «Хліборобська Україна», «Укр. Молодь», з 1936 р. в-во УНО. Виходили ж. «Укр. Слово» (1921 — 23 — тижневик, 1923 — 24 — щоденник), «Укр. Прапор» (1923 — 31), «Літопис» (1922 — 23), „Osteuropäische Korrespondenz“ (1926 — 30); націоналістична „Ukrainischer Pressedienst“ обслуговувала з 1920-их pp. ряд укр. газет. Культ. амбасадою з поважними наук. зв’язками і поза Німеччиною до 1945 р. був Укр. Наук. Інститут. Під час другої світової війни ч. українців у Б. дуже збільшилося, була створена експозитура Укр. Центр. Комітету в Кракові, зорганізована нім. владою Ukrainische Vertrauenstelle (Укр. Установа Довір’я), виходили часописи: націоналістичний «Укр. Вісник» (1938 — 45) і гетьманська «Укр. Дійсність» (1940 — 45), газ. «Голос» і ряд ін. видань для робітників, військових і полонених. Після приходу большевиків у Б. залишилися з українців тільки одиниці. В бібліотеках Б., зокрема в Пруській Держ. Бібліотеці, було чимало українознавчого матеріялу.

[Берлін, стор. 119, у 7 р. зн., з.: (з 1923 p.), м. б.: (з 1925); у 11 — 12 р. зн., м. б.: Спілка Студентів-Українців у Німеччині (з 1921). — Виправлення. Т. 11.]

І. Мірчук


Берлінський Максим (1764 — 1848), вчитель і дир. київ. гімназії, піонер укр. археології, реєстрував і описував археологічні знахідки в Києві, автор праць: «Историческое описание Малороссии и г. Киева», «Краткое описание города Киева» (1820), «О Десятинной церкви» та ін.

[Берлінський (Берлинський) Максим (* Нова Слобода бл. Путивля, Чернігівщина — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Берло, укр. рід, походить від реєстрового козака Олександра Б. (1649); Іван Б. полк. (1669); ін. Іван Б. — переяславський полковий суддя (1706 — 11); Андрій, в ченцях Арсеній († 1744), проф. Київ. Академії, єпископ, засновник Переяславської колеґії (1738); з недавніх часів — Ганна Б., наук. і пед. діячка.


Берло Арсеній († 1744), правос. церк. діяч коз. роду; 1717 — архидиякон київ. митрополита, згодом архимандрит у Києві, 1722 призначений на єп. могилівського, однак не дістав затвердження від короля Авґуста; з 1733 — єп. переяславський; заснував 1738 колеґію, перетворену на духовну семінарію, що 1862 була переведена з Переяслава до Полтави.

[Берло Арсеній († Переяслав), архимандрит Київ. Межигірського манастиря (1722 — 29), єn. могилівський (1729 — 32). — Виправлення. Т. 11.]


Берло Ганна (1859 — 1942), історик, пед. діячка в Києві, зв’язана із Старою Громадою; чл. Укр. Наук. Т-ва в Києві (з 1908), з 1918 наук. співр. ВУАН; авторка розвідки «Арсений Берло, єпископ переяславский и бориспольский» («Чтения в Историческом Обществе Нестора-Летописца») та ряду наук. статтей і спогадів.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.