[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1955. — Т. 1. — С. 120-132.]

Попередня     Головна     Наступна





Берн (Bern), столиця Швайцарії, 140 000 меш. (1950); в 1918 — 26 осідок очоленої Євменом Лукасевичем Дипломатичної Місії УНР з пресовим бюром при ній; в той період у Б. існувала невелика укр. колонія.


Бернабеї (Bemabei) Джільберто (* 1905), визначний італ. публіцист, керівник закордонного радіомовлення при Президії Ради Міністрів; чл. Управи Т-ва Італ.-Укр. Приязні.


Бернардини, францісканські монахи, стислішої обсервації, названі в Польщі від першої церкви св. Бернарда в Кракові (1453). Інші вітки називаються франціскани (конвентуали) та капуцини. Мали манастирі на укр. землях в Луцькому, Дубні, Пинську, Житомирі (1764), Янові, Ярмолинцях, Львові (1460), Сокалі, Збаражі, Бережанах, Кристинополі, Ряшеві, Лежайську й ін. Найпоширеніший на укр. землях латинський орден.


Бернардинки, орден лат. обряду. Мали поль. манастирі в Галичині, скасовані Австрією.


Бернарді, архітект італ. походження, 1744 — 62 працював при будівництві Святоюрського собору у Львові.


Бернацький Віктор, сучасний фізик, 1923 — 32 проф. фізики в Кам’янецькому Ін-ті Нар. Освіти, з 1933 наук. співр. Ін-ту Фізики АН СССР; праці: «Вплив термічної обробки при виготовленні купроксних випростувачів на їх електричні характеристики», «Явище пробою в купроксних випростувачах» й ін.


Берндт Оттомар (* 1896), композитор в УССР, з походження німець; фортепіянові твори в 1930-их pp., для скрипки, віольончелі; оброблення укр. нар. пісень.


Бернекер Еріх (1874 — 1937), нім. славіст, представник молодограматичної школи, проф. ун-ту в Мюнхені. Для укр. мовознавства має значення праця Б. „Die Wortfolge in den slavischen Sprachen“, 1900, де вивчається також матеріял давньоукр. книжної мови і мови укр. фолкльору, а гол. його „Slavisches etymologisches Wörterbuch“, 1908 — 13. Список праць Б. в „Zeitschrift für slavische Philologie“ XIV.

[Бернекер Еріх (* Кеніґсберґ — † Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]


Бернштейн Натан (1836 — 91), лікар і гром. діяч, жид. походження. 1866 — 81 доц. Одеського Ун-ту, один з керівників Одеського Т-ва Лікарів, автор численних наук. праць, зокрема підручника з часткової фізіології.


Бернштейн Сергій (* 1880), математик, жид. походження, проф. Харківського Ун-ту, засновник Укр. Ін-ту Математичних Наук у Харкові і його дир. і в 1930 — 33 pp., д. чл. АН УРСР та АН СССР; понад 250 праць укр., франц., рос., нім. мовами; десятки кращих професорів математики на Україні є учнями Б.; працював над диференціяльними рівняннями з частинними похідними еліптичного типу, теорією найкращого наближення функцій і теорією імовірностей; найвідоміший твір «Теория вероятностей» (1946).

[Бернштейн Сергій (1880, Одеса — 1968, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Бертельо (Berthelot) Анрі (1861 — 1931), франц. ген., 1917 — 18 шеф. франц. військ. місії в Румунії, домагався участи України в війні Антанти проти німців, впливав на призначення ген. Табуї високим комісаром і на політику Франції супроти України до Берестейського миру.


Бертьє-Деляґард Олександер (1842 — 1920), інж., археолог, нумізмат, родом із Таврії, будував портові споруди в Одесі, Ялті й Теодосії; досліджував пам’ятки грец. і старохрист. мистецтва Криму, зокрема Херсонесу; чл. Одеського Археологічного Т-ва.


Берхтесґаден (Berchtesgaden), курортне м-ко в Баварських Альпах з 6 000 меш.; у 1946 — 51 — укр. табір УНРРА-ІРО «Орлик» із бл. 2 500 меш.: гімназія, чоловічий хор «Трембіта», ред. літ.-гром. журн. «Орлик».


Бершадський Сергій (1850 — 96), правник і історик укр. походження, проф. Петербурзького Ун-ту; праці про жидів у литовсько-руській державі («Русско-еврейский архив. Документы и материалы для истории евреев в России», 1882), про Литовський статут («Литовский Статут и польские конституции» 1893); співр. ж. «Киевская Старина».

[Бершадський Сергій (* Бердянське, Таврійська губ. — † Петербурґ), з. поданого у 4 — 8 p., м. б.: („Документи и регесты к истории Литовских евреев“, 1882 і „Литовские евреи. История их юридического и общественного положения в Литве, 1388 — 1569“, 1883). — Виправлення. Т. 11.]


Бершадський Юліян (* 1869), маляр-реаліст, студіював в Одесі й Петербурзі (учень Рєпіна), в 1907 — 28 викладав в організованій ним студії в Одесі, проф. Художнього Ін-ту; портретист і майстер жанру.

[Бершадський Юліян (Юлій) (1869, Тираспіль, Херсонська губ. — 1956, Свердловськ).Виправлення. Т. 11.]


Бершадь (V — 10), с. м. т. на р. Бершадці (права притока Бога) на півд.-сх. Поділлі; р. ц. Вінницької обл. У 1933 — 9 000 меш. Харчова, цукрова пром-сть, фабрика меблів.


«Бескид», тижневик у Перемишлі, виходив 1928 — 33 як офіціоз дієцезії.

[„Бескид“, виходив 1931 — 33 (ред. Є. Зиблікевич). — Виправлення. Т. 11.]


Бескид Антін (1855 — 1933), адвокат, політ. діяч на Закарпатті; 1910 — 18 посол до угор. парляменту, 1919 організатор Пряшівської Нар. Ради і гол. Руської Центр. Ради в Ужгороді; чл. чехо-словацької делеґації на мирових переговорах у Парижі; губернатор Підкарп. Руси 1923 — 33; в культ. житті підтримував русофільську орієнтацію.

[Бескид Антін (* Ганківці, Пряшівщина — † Ужгород).Виправлення. Т. 11.]


Бескиди, назва зовн. пасма Карпат, збудованого з флішу, себто крейдяних і третинних пісковиків і лупаків (Карпати). На укр. етногр. території Б. діляться на Зах. Б. — по р. Білу й Топлю на сx., Низький Б. — по Ославу й Ляборець, Середній Б. — по лінію Борислав-Турка — провал Сянки і р. Уж, Високий Б. — по р. Мізунку, Ґорґани — по р. Прут і Гуцульський Б. Високий Б. і Ґорґани відділені від Полонинського Б. Середньокарп. влоговиною.


Бескровний Олександер (* 1893), рос. лінґвіст укр. походження. В роки посиленої боротьби з укр. «націоналізмом» 1933 — 39 працював в Ін-ті Мовознавства УАН і викладав «нове вчення про мову» (Н. Марра) в Київ. Ун-ті. Праці з методології мовознавства й іст. морфології в дусі марризму і описи укр. говірок Слобожанщини й Вороніжчини. Б. намагався заперечити характеристику півн.-укр. дифтонгів, дану Ганцовим.


Бессер Вілібальд (1784 — 1842), нім. походження, ботанік, дир. Ботанічного Саду Крем’янецького Ліцею, перший проф. ботаніки Київ. Ун-ту, для якого зібрав цінний гербарій і бібліотеку; автор праць про фльору правобережних губерній України.

[Бессер Вілібальд (* Інсбрук, Австрія — † Крем’янець). — Виправлення. Т. 11.]


Бесси, тракійське плем’я, що переселилося в 1 в. до Хр. з Родопських гір на півн. від Дунаю і осіло в півд. Басарабії, т. зв. «ґетській пустелі».


Бестужев-Рюмін Михайло (1803 — 26), декабрист, підпоручник Полтавського полку; активний чл. Півд. Т-ва, провадив переговори з поль. таємним т-вом; при участі Б.-Р. т-во З’єднаних Слов’ян скоординувало свою діяльність із Півд. Т-вом; учасник повстання Чернігівського полку, скараний на смерть.


Бетлен (Bethlen) Ґабор (1580 — 1629), 1613 семигородський кн., 1620 — 21 угор. король, брав участь у 30-літній війні на боці протестантської ліґи; провадив переговори з козаками, скеровані проти Польщі.


Бец Володимир (1834 — 94), видатний укр. лікар-анатом, педагог і гром. діяч, проф. Київ. Ун-ту, чл. багатьох наук. т-в. Б. залишив понад 10 000 зразкових анатомічних препаратів і бл. 50 наук. праць, зокрема «Атлас человеческого мозга» (1890); анатомічні праці Б. дали йому світове ім’я. Найвидатніші з них перевидані в кн. «Анатомические и гистологические исследования. Избранные труды» (1950). Разом з В. Антоновичем написав кн. «Исторические деятели юго-западной России» (1883), що в урядових колах була сприйнята як вияв протесту проти рос. політики; в результаті конфлікту Б. був змушений покинути Київ. Ун-т, віддавши йому 30 pp. праці.

[Бец Володимир (* Остер, Чернігівська губ. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]

Г. Ш.


Бецький Іван (1818 — 90), закінчив Харківський Ун-т, належав до гуртка романтиків, 1843 — 44 видавав у Харкові літ. зб. «Молодик».


Бєлінський Віссаріон (1811 — 48), провідний рос. критик і публіцист, дем. ідеолог єдиної Росії, відомий виступами проти укр. мови і літератури, зокрема гострими вихватками проти Шевченка.

[Бєлінський Віссаріон (* Свеаборґ, Фінляндія — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Бєлоусов Іван (1863 — 1930), рос. поет і ред.-видавець; переклав і популяризував Шевченкові твори «Переводы из Т. Шевченко» (Москва 1919).

[Бєлоусов Іван (* Москва — † Москва). Видав „Шевченко Т. Г., его думы и песни“ (1914), „Тарас Григорьевич Шевченко“ (1919), „Запретный «Кобзарь»“ (1922, переклади заборонених цензурою віршів). — Виправлення. Т. 11.]


Беля Михайло (* 1877), в ЗДА з 1902 p.; укр. культ. діяч і автор оп., друкованих у «Свободі» в 1905 — 10 pp.


Беляєв Іван (1810 — 73), рос. історик права, слов’янофіл, проф. Московського Ун-ту, досліджував суспільні відносини княжої доби: «Крестьяне на Руси» (1859) та ряд ін. праць з історії права, побуту, господарства й техніки старої Руси.


Бєлянкін Федір (* 1891), інж., працює в ділянці інженерних конструкцій, д. чл. АН УРСР; праці: «Длительное сопротивление дерева» (1934), «Механічні характеристики деревини дуба й сосни» (1939) та ін.

[Бєлянкін Федір (1892, Ніжен — 1972, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Бєльовський (Bielowski) Авґуст (1806 — 76), поль. історик і поет, дир. львівського «Оссолінеум»; переклав віршем «Слово о полку Ігореві».

[Бєльовський (Bielowski) Авґуст (* Креховичі, Стрийський пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Бєльський (Bielski) Єжи (1900 — 54), літ. псевд. Антонія Хшонщевського; поль. публіцист, родом із України; знавець проблем Сх. Европи, в статтях у поль. і укр. пресі беззастережно визнавав право укр. народу на суверенну державу; до війни політ. ред. телеграфного Агентства «Експрес» у Варшаві, по війні жив на еміґрації.


Бельський (Bielski) Мартин (1495 — 1575), поль. хроніст, автор праці „Kronika polska Marcina Bielskiego“» виданої з доповненнями його сином Йоахімом (1540 — 99). Хроніка Б. — важливе джерело відомостей про поч. козаччини; на неї часто посилалися укр. письменники 17 — 18 вв.

[Бєльський (Bielski) Мартин (бл. 1495, Бяла бл. Ченстохови, Польща 1575, там же). — Виправлення. Т. 11.]


Бєняш (Bieniasz) Францішек (1842 — 98), гал.-поль. геолог, дослідник геології гал. Поділля, зокрема автор 8 геологічних карт Поділля 1 : 75 000.


Бєрнацький-Костек (Biernacki-Kostek) Януш, полк. поль. армії, 1930 начальник військ. в’язниці в Бересті, де він знущався з арештованих опозиційних, у тому числі укр. послів; згодом як поль. воєвода перебрав нагляд над концтабором у Березі Картузькій, спричинивши там загострення режиму. Під час нім.-поль. війни 1939 — цивільний комісар при командуванні поль. армії, його накази призвели до численних погромів українців.

[Бєрнацький-Костек (Biernacki-Kostek) Януш (1884 — 1957). — Виправлення. Т. 11.]


Б’єрнсон (Björnson) Б’єрнстьєрне (1832 — 1910), норвезький письменник, автор новель, романів і драм, що принесли йому світову славу; публіцист і політ. діяч, борець за самостійність Норвегії; рішуче виступав (у ж. „Ruthenische Revue“) проти заборони укр. мови в Рос. імперії і проти закону Аппоньї (1907) в Угорщині, що мав на меті знищити укр. школи на Закарпатті.


Бєхтерєв Володимир (1857 — 1927), визначний рос. психіятр і невролог; д. чл. НТШ.


Бєщади, поль. назва Високого і Середнього Бескиду.


Бибельський апостол, фраґмент Апостола (36 аркушів), знайдений у с. Библо б. Перемишля і, ймовірно, там же переписаний у кін. 13 — на поч. 14 в. з ц.-слов. тексту, з багатьма особливостями півд.-зах. укр. говірок того часу в мові. Досліджений і опублікований Копком у „Denkschriften der Wiener Akademie, Phil.-hist. Klasse“, LV.


Бизанцій Юрій Генадій, єп. титулярний севастійський і мукачівський (1716 — 33), добився рівноправности свого духовенства з духовенством лат, обряду; провів реорганізацію церк. та культ. життя на Карп. Україні; 1727 видав у Тернаві «Краткоє припадковъ моральныхъ, или нравныхъ собраніє».


Бик, права притока Дністра на Басарабській височині, довж. — 130 км.


Биківка (III — 8), с. м. т. на сх. Волині, Довбишівського р. Житомирської обл. Гута.


Биковський Лев (* 1895), книгознавець, бібліограф, родом з Київщини, працював у Києві, на еміґрації (з 1921) в Чехо-Словаччині й Польщі, тепер у ЗДА; автор численних праць із книгознавства, бібліотекознавства тощо, між ними: «Укр. книгознавство» (1922), «Нац. Бібліотека Укр. Держави» (1923), «Бібліотечна справа в Чехо-Словаччині» (1928) та ін.

[Биковський Лев (1895, Вільхівець — 1992, Денвер, Колорадо), „Нац. Бібліотека Укр. Держави“ (1922), „Книжна справа в Чехословаччині“ (1926). — Виправлення. Т. 11.]


Биковський Михайло, укр. співак, прибув з групою київ. співаків 1652 у Москву на запрошення царя; був також переписувачем нот.


Билини, епічні пісні княжої доби, що на Україні до нових часів не збереглися; виконуються переважно на півночі Росії (нар. рос. назва — «старины»). Про виникнення й тривале існування Б. на укр. території свідчать сліди їх в ін. творах укр. нар. словесности — в леґендах, колядках, весільних піснях тощо, а також згадки про деяких героїв Б. в літописах княжої доби і в творах 16 — 17 ст. Б. поділяються на кілька циклів. Цикл передхристиянський (найбагатший на мітологічні мотиви) обіймає Б. про багатирів Микулу Селяниновича, Святогора й Вольгу Всеславича; Б. про Вольгу зв’язані з літописними переказами про кн. Олега і Ольгу. Б. київського циклу мають в центрі образ кн. Володимира, в якому сполучилися риси Володимира В. і Володимира Мономаха; до київ, циклу належать Б. про Іллю Муромця (в старіших згадках — Муровця, багатиря чернігівського походження, могилу якого показували в Києво-Печерській Лаврі в 17 в.), Добриню, Альошу (Олександра) Поповича, а також про загибель багатирів. Київський цикл відображає в основному боротьбу з «невірною силою» — кочовиками. Низка Б. має зв’язок із князівствами волинським і галицьким: про кн. Романа, Дюка (Дуку) Степановича, Чурила Пленковича, Михайла Козарина та ін. На думку укр. дослідників, Б. зникли в нар. пам’яті в 17 в., коли нові бурхливі події спричинилися до створення ін. героїчного епосу козацьких дум.

Література: Петров Н Следы севернорусского былевого эпоса в южнорусской народной литературе. Труды Киевской Духовной Академии. 1878; Дашкевич Н. К вопросу о происхождении русских былин. К. 1883; Грушевський М. Історія укр. літератури, IV. К. 1925; Білецький Л. Історія укр. літератури, І. Нар. поезія. Авґсбурґ 1947.

Р. М.


Бируля А., сучасний інж. автомобільного транспорту, проф. Харківського Автодорожнього Ін-ту (з 1930-их pp.); праці з проєктування й експлуатації автошляхів, водостійкости ґрунтів укр. шляхів, дослідження місц. матеріялів та ін.


Бирюч, давня назва м. Будьонного.


Бирючий острів (VII — 16), о. у півн.зах. частині Озівського м. Разом з Косою Федотова відокремлює Утлюцький лиман від моря. Найбільша довж. — 24 км, шир. — 5 км; Б. о. — держ. заповідник для охорони водяних птахів.


Бирючина (Ligustrum vulgare L.), кущувата рослина 2 — 3 м висоти з родини маслинових, споріднена з оливкою. Часто Б. садять як живопліт, ягоди використовують для фарбування тканин, тверде дерево вживається на шевські цвяхи та в токарстві.


Бистриця, права притока Дністра (довж. — 110 км, сточище — 2 100 км²), утворена з двох рік: Б. Надвірнянської (Золотої) і Б. Солотвинської (Чорної), що з’єднуються б. Станиславова; пливуть в Ґорґанах, далі на Підкарпатті.


Бистриця Золота, права притока Серета, гірська p., довж. — 180 км, пливе на території Румунії. Джерельна частина її сточища заселена українцями.


Бистриця Самбірська, права притока гор. Дністра, довж. — 60 км, пливе в Високому Бескиді й на Підкарпатті.


Битинський Микола (* 1893), псевд. М. Оверкович, мистецтвознавець, маляр, геральдист і поет з Подільщини; працює на еміґрації спершу в Празі, нині в Канаді; твори з іконографії та укр. геральдики (м. ін. військ. Хрест С. Петлюри 1932); зб. поезій «В громі і бурі» (1923), баляда «Сузір’я лицарів» (1936).

[Битинський Микола (1892 — 1972). — Виправлення. Т. 11.]


Биті шляхи, див. Шляхи.


Битюг, кінь важкої породи з Вороніжчини, див. Конярство.


Битюг, ліва притока Дону на Вороніжчині, довж. — 352 км, сточище — 9 100 км². Лише нижня частина біля гирла лежить на укр. етногр. території.


Битьків (V — 5), с. м. т. Надвірнянського р-ну Станиславівської обл. в півн.-сх. частині Ґорґанів (Карпати). Копальні нафти (глибина залягання до 1300 м), земний газ. Видобуток нафти від кін. 19 в., найвищий рівень продукції — 1925. Продукцією нафти в укр. Карпатах Б. займає друге місце після Борислава.


Бих Микола (* 1888), адвокат і політ. діяч в Станиславові, чл. ЦК УНДО; вивезений большевиками 1939 р.


Бич Лука (1875 — 1944), правник і економіст, кубанський політ. діяч; 1917 — 20 чл. Кубанських Рад, перший прем’єр-міністер, гол. Законодавчої Ради й делеґації на паризьку мирову конференцію. На еміґрації доц., пізніше проф. екон. фак. Укр. Госп. Академії в Подєбрадах, автор наук. ст., зокрема з банківництва, місцевого самоуправління та господарства та ін., і кількох підручників для Укр. Госп. Академії та УТГІ.

[Бич Лука (* станиця Павловська, Кубань). — Виправлення. Т. 11.]


Бичинський Зиновій (1880 — 1946), засновник укр. євангелицького руху в ЗДА, куди прибув 1904 p.; ред. пресвітеріянського місячника «Союз» 1912 — 15, потім ред. «Ранку» — органу укр. пресвітеріянської церкви в Канаді.


Бички (Gobiidae), важливі пром. риби Чорного й Озівського морів; деякі види Б. водяться лише в цих морях і їх басейнах. Найважливіші види: Б. — губань (Neogobius melanostomus Pall.) — 80 — 90% у вилові всіх Б., Б. — бабка (Neogobius fluviatilis Pall.), Б. бентофілоїдний (Benthophiloides brauneri Bel.-Il.), Б. — жаба (Mesogobius batrachocephalus Pall.). Деякі Б. входять і в річки басейну Чорного й Озівського морів.


Бичко Валентин (* 1912), дитячий письм. в УССР, перев. поезії: зб. «Сонце зустрічаю» й ін.

[Бичко Валентин (1912, Харків — 1994, Київ). Зб. поезій „Простота“ (1963), „Срібноліття“ (1973), твори для дітей: „Козачок“ (1964), „Казки“ (1978). — Виправлення. Т. 11.]


Бичков Афанасій (1818 — 99), рос. історик літератури, дир. Публічної бібліотеки в Петербурзі, чл. рос. Академії Наук; видав багато пам’яток староруської письменности, м. ін. 6 томів «Полного собрания русских летописей», «Лаврентьевскую летопись» та ін.


Бишевська Олександра (* 1907), оперова співачка — драматичне сопрано; закінчила Київ. Консерваторію; провідна артистка Київ. Театру Опери (1929 — 33): Мирослава в «Золотому обручі», Ядвіґа в «Кармелюку», «Тоска», «Аїда» та ін. З 1934 р. в Московському Большому Театрі.

[Бишевська Олександра (* 1906). — Виправлення. Т. 11.]


Бишів (III — 10), о. на Придніпровській височині, р. ц. Київ. обл.


Бишковський Степан, знавець церк. співу й друкарства; працював у московській друкарні, 1772 видав церк. нотні зб. у Москві, написав також «Нотную с краткими примерами грамматику».


Бишовський, композитор 17 в., твори у багатоголосному, «партесному», стилі: «Служба Божа», «Канон» й ін.


Біб (Vicia Faba), однорічна рослина з підродини метеликоцвітних з дуже поживним, багатим на білок зерном; городні боби (V. F. major) йдуть на харчування, бобик або кінський біб (V. F. minor) на корм тваринам. Кінський Б., високоврожайний (до 60 центнерів з 1 га), найпоширеніший на Правобережжі, менше на Лівобережному Поліссі; заг. посівна площа його бл, 2 — 3 000 га.


Біберович Володислав (* 1889), співр. тижневика «Канадійський Українець», ред. концерну Національна Преса (1929 — 32) в Вінніпеґу, видавець англ. місячника «Новоканадієць», ред. тижневика «Наша Мета» (1949 — 51) в Торонто.


Біберович Іван (1854 — 1920), гал. актор, перев. на драматичних і героїчних ролях, 1881 — 93 керівник театру «Руська Бесіда», запровадив у репертуар чимало перекладних п’єс зах.-евр. авторів.

[Біберович Іван († Коломия), 1882 — 92 керівник театру „Руська Бесіда“. — Виправлення. Т. 11.]


Біберович Іванна (1861 — 1937), уроджена Коралевич, театральне ім’я Ляновська, гал. акторка, дружина І. Біберовича, на сцені з 1876 в театрі «Руської Бесіди», виступала в героїчних і ліричних ролях.

[Біберович Іванна (* Фалиш,Стрийський пов., Галичина — † Коломия). — Виправлення. Т. 11.]


Біберович Ярослав († 1948), інж.-сапер. отаман УГА, військ. представник УНР і згодом дипломатичний представник ЗУНР в Угорщині; посол ЗУНР у Відні, де й помер.


Біберштайн Маршаль (1768 — 1826), ботанік-систематик, мандрівник, с.-г. діяч, пов’язаний із Харківським Ун-том, дослідник рослинности Кавказу і Криму („Flora taurico-caucasica“ 1808 — 19).


Бібіков Дмитро (1792 — 1870), рос. держ. діяч на Україні, київ., подільський і волинський ген.-губернатор 1837 — 52; провадив політику русифікації, ширив рос. школи, обмежував привілеї поль. землевласників, конфіскував маєтки кат. духівництва, 1846 — 47 завів «інвентарі», що нормували повинності селян; заснував Центр. Архів Давніх Актів у Києві.

[Бібіков Дмитро († Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Біблеїзми, слова, вирази й синтаксичні конструкції, взяті з Біблії. Через те, що давня Україна дістала Біблію в ц.-слов. перекладі, який постав на основі грец. перекладу з гебрейського, в укр. мову продерлися гебраїзми, відтворені в обох цих перекладах, напр., перед лицем кого, птиці небесні та ін. Безпосередні гебраїзми можна знайти в літературі зажидовілих 15 в. Поза тим Б-ами в укр. мові стали ц.-слов. слова й вирази гебрейського, грец. чи ц.-слов. походження з Біблії. Вони входили в укр. літ. мову на всіх етапах її розвитку, особливо великою мірою в літ. мову Київ. Руси і в період ц.-слов. реакції поч. 17 в. Деякі Б. продерлися і в мову фолкльору, особливо в його рел. жанрах.

Ю. Ш.


Біблійні товариства, постали для поширення Св. Письма (Біблії), перев. серед протестантів, що прийняли його як одиноке джерело віри. Перше Б. т. виникло в Галле (в Німеччині). Найбільші нині: Брітанське Б. т. (з 1802) з бл. 1 500 філіялів і Американське Б. т. з понад 1 000 філіялів. Вони поширюють Св. Письмо 200 мовами, в тому числі й укр., в перекладах П. Куліша, І. Левицького та І. Пулюя, а також І. Огієнка.


Бібліографічна Комісія НТШ, див. Наукове Т-во ім. Шевченка.


Бібліографічна Комісія УАН, див. УАН.


Бібліографія на Україні, див. ЕУ I, стор. 966.


«Бібліологічні Вісті», квартальник Укр. Наук. Ін-ту Книгознавства, за ред. Ю. Меженка, виходив у Києві 1923 — 30.


Бібліотека Академії Наук УРСР, див. Державна Публічна Бібліотека УРСР.


Бібліотека Альфонсіяна (Bibliotheca Alfonsiana), осередок руху і вид. центр оо. Редемптористів у Лювені (Бельгія), вид. м. ін. укр. місячник «Голос Христа Чоловіколюбця» (1946, ред. о. М. Германюк, потім о. Б. Курилас і С. Божик) і кн. рел. змісту укр., голл. і франц. мовами.


«Бібліотека для молодежи, селян і міщанства», місячник, вид. Т-ва «Руська Бесіда» в Чернівцях (1885 — 94), з 1895 п. н. «Ластівка»; ред. Ом. Попович, співр. Ю. Федькович. Вийшло 120 ч.


«Бібліотека для молоді», в-во Руського Т-ва Пед., засноване 1886 р. у Львові; видавало кн. белетристичного і наук.-популярного змісту (до 1906 р. — 118 випусків).


«Бібліотека для рускои молодежы», серія популярних брошур, написаних т. зв. «язичієм»; виходила в Коломиї (1894 — 1913); видавав Юліян Насальський.


«Бібліотека Добрих Книжок», в-во і книгарня оо. Василіян у Мондері (Алта) в Канаді, заснована 1934, у 1951 відділ створено у Торонто; видає двотижневик «Світло», календарі, «Самоосвітні листки» (до 1950 р. — 11) і рел. літературу.


Бібліотека ім. С. Петлюри в Парижі, організована 1929, на 1940 мала бл. 15 000 книжок, багато комплектів преси та музей С. Петлюри. 1940 німці розграбували й знищили бібліотеку, що стала відновлюватися з 1946; 1954 вона має понад 3 000 книжок; архівні й музейні матеріяли ще не впорядковані.


«Бібліотека Козака», в-во популярних брошур Армій УНР і УГА на постоях в 1919 — 20 pp.


Бібліотека Наукового Т-ва ім. Шевченка у Львові, організована з перетворенням 1892 літ. Т-ва ім. Шевченка в наук. Одним з фундаторів її був О. Кониський. Бібліотека одержувала багато видань в обмін з різними наук. установами, після першої світової війни одержувала всі вид. з УССР. 1894 бібліотека налічувала 600 томів, на початок 1914 уже 70 000, а перед початком другої світової війни бл. 300 000 томів. Бібліотека мала велику наук. вартість, бо посідала найповнішу й найсистематичнішу збірку україніки, переважно укр. друків 19 — 20 вв. з усіх укр. територій та еміґрації з комплектами укр. преси, а також чималу збірку стародруків 16 — 18 вв. Рукописний відділ мав рукописи 14 — 20 вв. з усієї України. Тепер БНТШ є бібліотекою Львівської Філії АН УРСР (див. ще ЕУ I, стор. 1010).


Бібліотеки на Україні, як збірки рукописів та рукописних книг, з’явилися з 11 в. при манастирях та церквах (напр., у Києво-Печерському манастирі, при катедрі св. Софії з 1037 та ін.). Деякі князі дарували манастирським Б. книжки з власних збірок. Після тривалого занепаду Б. на Україні стали з’являтися в добу нац.-культ. відродження 16 — 17 вв. — в Острозі, при братствах, зокрема велика при Львівському Ставропігійському, в деяких манастирях (зокрема в Києво-Печерській Лаврі), в Київ. Академії, пізніше, в 18 в., в колеґіях. Мали значні, як на той час, збірки книг видатні церк. і світські діячі 17 — 18 вв. Б. в сучаснім розумінні слова, як упорядковані книгозбірні, призначені для широкого користування, з’явилися на Україні в 19 в. Велике значення мали Б., засновані при високих школах — Київ. Духовної Академії, університетські Б. у Львові (з 1784; в 1937 р. 339 000 тт.), Харкові (з 1805; в 1936 — понад 700 000 тт.), Києві (з 1834; в 1928 р. — понад 700 000 тт.), Одесі, Чернівцях, ін. високих шкіл, духовних семінарій, окремих гімназій, наук. т-в і музеїв, зокрема Іст.-Археологічного в Полтаві, Археологічного в Києві, Ossolineum у Львові (перед війною бл. 500 000 тт.) та ряд ін. Тоді як усі ці Б. призначалися перев. для наук. та навчальних цілей, публічні Б. мали на меті обслуговувати громадянство, хоч багато з них містили цінні наук. збірки: Київ. Міськ. Публічна Бібліотека, Одеська (з 1829; в 1928 понад 700 000 тт.), Харківська (з 1886), Львівська та ін. Б., гол. губ. міст кол. підрос. України. Крім них, існувала мережа Б. по невеликих містах; в межах кол. Росії ці Б. належали перев. міським і пов. земським управам. На Зах. Укр. Землях мережа В. була організована «Просвітою». Виняткове значення концентрацією укр. книжок мали Бібліотека «Просвіти» у Львові (з 1868) і Бібліотека НТШ (з 1892; 1939 р. мала бл. 300 000).

Після революції і війни 1917 — 20 pp. стан Б. на Україні дуже змінився: загинуло багато цінних приватних, перев. поміщицьких, а також манастирських і церк. збірок — лише частину їх вдалося врятувати місц. культ. діячам. За часів Укр. Держави, 2. 8. 1918 видано закон про заснування Нац. Бібліотеки Укр. Держави в Києві. 1919 перейменована на Всенар. Бібліотеку, вона увібрала в себе ряд найцінніших збірок Києва, а в 1935 р. була об’єднана з Бібліотекою Укр. Академії Наук. Нині вона зветься Держ. Публічною Бібліотекою УРСР і є найбільшою книгозбірнею на Україні (понад 5 000 000 тт. і численні стародруки, рукописи й неосвоєні фонди). В 1920-их pp. створена була широка бібліотечна мережа на базі старих публічних міських і земських Б., книгозбірень навчальних закладів та наук. т-в і орг-цій, поповнених конфіскованими книжками; мережа ця зазнавала багатьох орг. змін. Поряд із гром. Б. з’являлися Б. в новостворюваних високих і сер. школах, в заводських і проф. клюбах, колгоспах і т. д. У великій мережі Б. України (докладніше див. ЕУ I, стор. 1012 — 13) особливе значення, крім Держ. Публічної Бібліотеки УРСР і Бібліотеки НТШ, збагаченої книжками з різних наук. Б. Львова і 1940 р. перетвореної на Бібліотеку Львівської Філії АН УРСР, мають Держ. Наук. Бібліотека ім. Короленка в Харкові (існує з 1886 — в 1949 р. понад 2 000 000 тт.) і публічні Б. Одеська (1936 — 1500 000) й Дніпропетровська (1939 — бл. 300 000 тт.), а також університетські Б. (див. вище). За наявности великої кількости Б., — книжкові скарби України однак не можуть бути приступні для вільного користування. Вся бібліотечна справа суворо підпорядкована ідеологічній політиці ком. партії. Після багатьох «чисток» Б. тривають далі не тільки вилучення творів авторів, визнаних за «ворогів народу», а й конфіскації книжок, де останні лише згадуються. Оскільки офіц. ідеологія в УССР особливо гостро скерована проти укр. культури, саме книги укр. авторів найбільше вилучалися й нищилися або потрапляли до старанно охоронюваних «спец. фондів», користування якими заборонене не лише для звичайних читачів, а й для наук. працівників (докладніше див. ЕУ I, стор. 1008 — 16).

Р. М.


«Бібліотечний Журнал», вид. Всенародної Бібліотеки України в Києві (1925 — 27).


«Бібліотечний збірник», неперіодичне вид. Всенародної Бібліотеки України при УАН; виходив у Києві в 1926 — 27 pp. при участі Д. Балики, М. Годкевича, Г. Житецького, С. Маслова, М. Сагарди, М. Ясинського та ін.


Бібліотечні технікуми, середні навчальні заклади на базі семирічки з трирічним курсом навчання, що існували на Україні в сер. 30-их pp. і готували бібліотекарів переважно для сіль. бібліотек; тепер бібліотечні відділи при технікумах політосвіти (16 по УССР).


Біблія, див. Святе Письмо.


Бібник трилисник (Menyanthes trifoliate), болотяна рослина до 0,5 м вис. з родини тирличевих; вживається як лік проти гарячки, недокрів’я, поганого травлення та ін.


Бібрка (IV — 5), м. на гал. Поділлі (Опілля); р. ц. Львівської обл. 4 500 меш. (1931). За Австрії й Польщі пов. центр.


Бібрка, лівобічна (подільська) притока Дністра.


Бігарій Емануїл (1854 — 1934), прелат, один із визначних укр. гром. діячів Закарпаття, гол. й засновник «Просвіти» у Пряшеві.


Бігдай Яким (1850 — поч. 1900-их pp.), укр. кубанський діяч, збирач пісень кубанських козаків («Песни кубанских казаков», 1897, — 556 пісень укр. і рос. мовами).

[Бігдай Яким (1850 — бл. 1910), „Песни кубанских и терских казаков“, 1896 — 98. — Виправлення. Т. 11.]


Бігун Микола (* 1901), з 1921 чл. УВО. бойовий референт обл. Стрий, учасник численних бойових акцій, в’язень поль. і нім. тюрем та концтаборів, у 1941 — 44 — чл. КЕ ОУН на ЗУЗ; тепер в ЗДА.

[Бігун Микола (1900, Стрий — 1978, Кергонксон, Нью-Йорк Стейт), з 1950-их pp. в ЗДА. — Виправлення. Т. 11.]


Бідерман (Biderman) Герман Ігнатій (1831 — 92), австр. історик, досліджував нац. проблеми австро-угор. імперії, м. ін. і укр. справи; високо цінив культ.-творчі потенції укр. народу. Праці: „Die ungarischen Ruthenen, ihr Wohngebiet und Geschichte“ (1862 — 67), „Die Bukowina unter österreichischer Verwaltung“ (1876).


Бідло (Bidlo) Ярослав (1868 — 1937), чеський історик, слов’янознавець і візантист, проф. Карлового Ун-ту в Празі, д. чл. НТШ.


Біднов Василь (1874 — 1935), історик церкви, освітній і гром. діяч; з 1910 викладав у духовній семінарії в Катеринославі, де досліджував укр. старовину (редаґував «Летопись» Архівної Комісії) й керував «Просвітою». 1911 обраний доц. Київ. Духовної Академії і доц. Харківського Ун-ту, але не був допущений рос. владою до праці за активну укр. гром. діяльність; 1918 — 20 проф. Кам’янець-Подільського Ун-ту; 1922 — 28 проф. іст. церкви в УВУ та історії в Укр. Госп. Академії; член-основоположник Укр. Іст.-Філол. Т-ва в Празі; з 1928 проф. іст. церкви у Варшавському Ун-ті; д. чл. НТШ й багатьох ін. наук. орг-цій; на еміґрації ред. «Правос. Волині», співр. «Літ.-Наук. Вісника»; автор бл. 70 наук. праць з іст. церкви, освіти на Україні та Запоріжжя, гол. з них «Православная церковь в Польше и Литве» (1908).

[Біднов Василь (Широка, Херсонська губ. — † Варшава), 1922 — 29 проф. іст. церкви в УВУ та історії в Укр. Госп. Академії в Подєбрадах. — Виправлення. Т. 11.]

Р. М.


Біднова Любов, уроджена Жигмайло (* 1876), дружина проф. В. Біднова, гром. діячка і журналістка на Катеринославщині; підсудна в процесі Спілки Визволення України.


Бізанц Альфред (* 1890), підполк. УГА і Армії УНР; в УГА командант Львівської бриґади, командант Полудневої групи під Львовом; один із ініціяторів і гол. реалізаторів т. зв. Чортківської офензиви; у червні 1919 командував пробоєвою групою в боях під Бережанами; визначився в боях під час походу на Київ. Б. — нім. походження з Галичини; під час другої світової війни — референт укр. справ в Управлінні Ген. Губернії і в Гал. дистрикті, гол. Військ. Управи дивізії «Галичина»; 1945 засланий большевиками.

[Бізанц Альфред (1890, Любінь Великий б. Львова — 1950). — Виправлення. Т. 11.]


Бізюкове городище у дол. Наддністров’ї, антське поселення міськ. типу з міцними мурами й ровами та кам’яними вежами.


Бійськ, м. над р. Бія (притокою Обі) в півд.-зах. Сибірі, в Алтайському краї, 1939 — 80 000 меш.; в околиці є укр. поселення.


Біла, права притока Дунайцю (притока Висли), у гор. частині пливе по зах. Лемківщині (Низький Бескид).


Біла, ліва притока Кубані, довж. — 229 км, сточище — 6 200 км². У гор. частині пливе лісистими горами, у дол. — Кубанським степовим низом.


Біла (I — 4), пов. м. над р. Красною на півд. Підляшші в Люблинському воєводстві в Польщі; 15 000 меш. (1948 p.). Деревообробна пром-сть, авіозавод. Кол. осідок роду кн. Радзівілів (руїни замка). Соборна церква кол. Василіянського манастиря; у Св.-Кирилівській церкві до 1915 спочивали останки св. Йосафата Кунцевича. З 60-их pp. 19 в. гімназія й вчительська семінарія, з яких вийшло багато укр. підляської інтеліґенції. В 1917 — 18 pp. центр культ. праці Укр. Громади — «синьожупанників»; виходила перша на Підляшші укр. газ. «Рідна Школа». 1940 — 44 Укр. Допомоговий Комітет, торг, школа. До виселення укр. меш. у 1945 — 47 пов. належав сх. частиною до укр. етногр. території. В Більському пов. українців було 16%, польонізованих українців (калакутів) бл. 33%, поляків 41%, жидів 10%.


Біла Вежа (Саркел) б. станиці Цимлянської на дол. Доні, город збудований 834 р. візант. інж. для хозарів, заселений слов’янами після завоювання Святославом 965; в 11 в. — торг.-пром. центр і важливий культ. форпост Київ. Руси в степах Подоння; 1117 р. укр. населення покинуло його під натиском половців; розкопи М. Артамонова 1940-их pp. на місці городища (цегляна архітектура) та слов’янських хозарських могильників.


Біла Глина (VII — 21), с. на Кубанському низу; р. ц. Краснодарського краю.


Біла Калитва, p., лівобічна притока р. Дінця; довж. 246 км.


Біла Криниця (III — 10), с. м. т. на р. Тетереві на півн.-сх. Волині, Радомиського р-ну Житомирської обл. Відпочинкова оселя в лісах.


Біла Церква (IV — 11), м. над р. Россю на Придніпровській височині; р. ц. Київ. обл. 43 000 меш. (1932). До першої світової війни жвава торгівля с.-г. продуктами й цукром; тепер харчова, зокрема цукрова, пром-сть, трактороремонтний завод. Значний культ. осередок: с.-г. ін-т, пед. ін-т іноземних мов, ін-т харчової пром-сти, с-г. технікум, акушерсько-сестринська школа, іст.-краєзнавчий музей, театр, один з кращих парків (200 га) із заповідником АН УРСР, експериментальна база Київ. Н.-Д. Станції Тваринництва. Б. Ц. старе оборонне місто (вперше згадується 1155), за поль. часів старостинське, за козацьких — полкове. У Б. Ц. Хмельницький уклав договір з поляками, 1702 — 04 — центр козацько-сел. повстання; за Центральної Ради тут був штаб Вільного Козацтва, а 1918 осередок творення загону Січових Стрільців і початок повстання проти гетьмана Скоропадського; у грудні 1919 денікінські погроми укр. й жид. населення.


Білавинська вежа, в с. Білавино б. Холма, над р. Угоркою, 12 в.; рідка пам’ятка оборонних будов старокняжої України; у 1885 мала 13 м висоти; рештки вікон та ін. вказують на романський стиль і гостролучні форми; до другої світової війни зберігалася кам’яна вежа.


Біланюк Петро (* 1894), педагог (географ і біолог), працював у Галичині; автор низки наук.-популярних розвідок і ст. на пед. теми; нині в ЗДА.


Білас Василь (1911 — 32), торг. помічник, бойовик УВО й ОУН, відомий з нападу на пошту в Трускавці й з атентату на Голувка (1931), за напад на пошту в Городку повішений поляками 23. 12. 1932, разом із своїм дядьком Данилишином.

[Білас Василь (* Трускавець, Дрогобицький пов., Галичина — † Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Білас Володимир (1914 — 40), брат Василя, засуджений у зв’язку з нападом у Городку на 6 p., загинув при переході кордону на сов. бік, виконуючи доручення ОУН.


Білгорай (III — 3), над р. Ладою, притокою Танви, на півд. Холмщині, пов. м. Люблинського воєводства в Польщі; 8 000 меш. (1931). До 1945 р. українці становили бл. 20% пов., заселюючи його півд. частину.


Білгород (III — 17), м. на високому березі гор. Дінця на півн. Слобожанщині; центр Білгородської обл. Б. стоїть на рос. етногр. території, що втинається півостровом в укр. територію. 1926 — 31 000 меш. Харчова пром-сть, видобуток та перероблення крейди, цементовий і азбестошиферний завод. Б. відомий з 13 в., з 16 в. оборонний пункт Слобожанщини (найміцніше укріплення т. зв. Білгородської лінії, що тяглася на 300 км); часто зазнавав нападів кримських татар; в кін. 17 в. митрополича катедра (скасував Петро І). З 17 в. існували Троїцький чоловічий і Рождественський жіночий манастирі. У 18 в. центр провінції, з 1779 пов. м. Курського намісництва, пізніше губернії. Як зал. вузол мав важливе стратегічне значення під час рос.-укр. війни 1917 — 19. В боях 1943 зазнав великих руйнацій.


Білгород Дністровський (кол. Аккерман) (VII — 11), м. в півд. Басарабії, на правому березі Дністрового лиману, 20 км від моря, р. ц. Одеської обл.; 1941 р. 35 000 меш., з них 37% українців. Невелика пристань, судноремонтні майстерні, харчова, зокрема рибоконсервна, промсть, кілька середніх шкіл, учительський ін-т. В старовину — грец. колонія Тіра, в 12 — 14 в. пристань княжого Галича, в 15 в. Б. Д. належав ґенуезцям (збереглися рештки збудованої ними фортеці), з 1479 тур. оборонний пункт проти козаків, з 1812 належав Росії, в 1918 — 40 pp. — Румунії (назва Cetatea Alba), з 1940 — УССР. Між двома світовими війнами Б. Д. був центром укр. культурного життя півд. Басарабії. В р-ні, крім українців, молдавани, росіяни й небагато болгар. Госп. значення має виноградництво й риболовство.


Білгородка, б. Києва на р. Ірпені, літописний город Білгород, закладений Володимиром В. 991 на шляху з Києва через Житомир до Галича, знищений татарами у 1238 р. Досліди В. Хвойка 1909 — 10 pp. (оборонний вал з невипаленої цегли та дубових клітей на 3 поверхи, виповнених глиною) і Н. Полонської.


Білгородка, с. на півд. зах. від м. Заслав Хмельницької обл. 5 і 11. 6. 1919 сильні бої 2 полку СС з большевиками.


Білгородська область, у межах РСФСР, створена в січні 1954 з півд. частини Курської й півд.-зах. Воронізької областей, бл. 28 000 км²; півд. частина Б. о. належить до укр. нац. території.


Біле (V — 20), с. м. т. на Донбасі б. Ворошиловграду; Олександрівського р-ну Ворошиловградської обл.


Біле вугілля, див. Гідроенерґетика.


Біле озеро (I — 5), на півн.-зах. Поліссі, недалеко від гор. Ясьолди.


Біле озеро (II — 5), на зах. Поліссі, недалеко від гор. Прип’яті; площа — 8 км².


Біленький Михайло († 1920), гром. діяч, хлібороб-демократ, 1912 видавав у Харкові часопис «Сніп», в роки визвольних змагань радник укр. амбасади у Відні.


Біленький Теодор (1858 — 1939), педагог, гром., кооп. діяч Самбірщини, дир. учительської семінарії в Самборі (1894 — 1914), засновник і дир. жін. учительської семінарії «Рідної Школи» (1921 — 31); ст. і розвідки на пед. й актуальні теми.


Біленький Ядор, див. Стрипський Гіядор.


Біленький Ярослав (1883 — 1945), пед. і гром. діяч, викладач гімназій, зокрема у Львові, і Львівського Ун-ту (1939 — 41), ред. «Укр. Школи»; за укр. влади 1918 — 19 — комісар Сокаля; автор праць про поезії Шевченка, про Мазепу в чес. письменстві та ряду ст. з методики укр. мови.


Білети Державної Скарбниці, знаки Державної Скарбниці — засіб для покриття часової недостачі обігових знаків (грошей). За Укр. Держави випущено гетьманським урядом 2 457 000 000, Директорією — 348 000 000 карб., за большевиків емісія Б. Д. С. належить виключно Держбанкові СССР.


Білецька Віра, етнограф та історик, авторка студій про укр. пісні; «Сучасні пісні» в «Етногр. Віснику» 1925, 1927 і 1929 pp.

[Білецька Віра (1894, Охтирка, Харківська губ. — 1933). Авторка кн. „Укр. сорочки, їх типи, еволюція й орнаментація“ (1929). — Виправлення. Т. 11.]


Білецька Марія (1864 — 1938), уроджена Білинська, за першим шлюбом Лісецька, видатна гром. і пед. діячка, дир. першої укр. дівочої школи та Ін-ту св. Ольги у Львові, довголітня гол. клюбу Русинок і Жін. Громади, чл. нар. Комітету Нац.-Дем. Партії, чл.-засновник Трудової Партії, гол. Укр. Т-ва Опіки над інвалідами (1925 — 26).

[Білецька Марія (1864, Тернопіль — 1937, Львів). — Виправлення. Т. 11.]


Білецька Надія (* 1898), малярка з Полтавщини; з 1929 у Празі, з 1949 в Канаді; портрети, краєвиди, натюрморти.

[Білецька Надія (1898 — 1963). — Виправлення. Т. 11.]


Білецький Андрій (1847 — 1927), церк. діяч, папський прелат, ген. вікарій і офіціял укр. кат. митрополичої капітули у Львові.


Білецький Василь (1856 — 1931), культ.-осв. діяч, педагог (іст.), викладав у нар. і сер. школах в Галичині, ред. «Дзвінка» (1896 — 1900), автор кн. «Дещо про нар. карність» (1908).


Білецький Іван (1815 — 83), гал. церк. і осв. діяч, етнограф, учасник з’їзду вчених 1848, засновник «Гал.-Руської Матиці».


Білецький Леонид (* 1882 — 1955), історик укр. літератури, д. чл. НТШ, віцепрезидент УВАН; 1918 доц. Кам’янецького Ун-ту, 1920 — 23 проф. Укр. Ун-ту у Львові, з 1923 проф. укр. літ. і дир. Укр. Високого Пед. Ін-ту в Празі, згодом проф. УВУ; автор численних праць, зокрема «Основи літ.-наук. критики» (1925), «Перспективи літ.-наук. критики»; студії про усну словесність, укр. театр, Котляревського, Шевченка, О. Огоновського, Франка, Л. Українку, Олеся, Черемшину й ін.; «Історія укр. літератури» (1947) та ін.

[Білецький Леонид (* Литвинівці, Київ. губ. — † Вінніпеґ, Канада), „Основи літ.-наук. критики“ (1927). Ред. „Кобзаря“ Т. Шевченка з поясненнями у 4-ох тт. (1952 — 54). — Виправлення. Т. 11.]


Білецький Микола (1851 — 82), зоолог, організатор лябораторії порівняльної фізіології при Харківському Ун-ті; праці з фізіології й морфології тварин.


Білецький Олександер (* 1884), історик літератури, проф. Харківського і Київ. Ун-ту, д. чл. АН УРСР, чл.-кор. АН СССР, дир. Ін-ту Укр. Літератури ім. Шевченка, ред. акад. вид. творів Шевченка; праці з теорії літератури, з історії зах., рос. і давньої та нової укр. літератури, зокрема про «Слово о полку Ігореві», Шевченка, Нечуя-Левицького, Франка, Л. Українку, численні статті про укр. поетів і прозаїків 20 в.; «Старинный театр в России» (1923), «Двадцять років нової укр. лірики» (1924), «М. Вороний» (1929); «Хрестоматія давньої укр. літератури» (1949).

[Білецький Олександер (2.11.1884, бл. Казані, Росія — 2.8.1961, Київ). „Укр. література серед ін. слов. літератур“ (1958), „Від давнини до сучасности“ (т. 1 — 2, 1960), „Зібрання праць“ у 5 тт. (1965 — 66). — Виправлення. Т. 11.]


Білецький-Носенко Павло (1774 — 1856), байкар, поет і етнограф, один із другорядних послідовників І. Котляревського — «Горпинида, чи вхопленая Прозерпина» (вид. 1871), «Сказки на малороссийском языке» (1812), «Баллады на малороссийском языке» (1822 — 29), «Зиновий Богдан Хмельницкий» (1829), «Лингвистические памятники поверий у малороссиян, их свадебные обряды с народными песнями» (1839 — 40) й ін.

[Білецький-Носенко Павло (*Прилука [Прилуки], Полтавська губ. — † там же). — Виправлення. Т. 11.]


Білецький степ, рівнина в сер. Басарабії, 150 — 200 м висоти; чорноземний хліборобний урожайний р-н.


Білий Володимир (* 1898), етнограф і літературознавець, наук. співр. Етногр. Комісії УАН, досліджував зокрема фолкльор Катеринославщини, брав участь в археологічних розкопах б. Никополя; автор ряду праць, м. ін. «Дніпровські лоцмани», «Чумаки», ст. з історії етногр. досліджень, розвідки про Г. Сковороду, К. Зинов’єва й ін. 1937 арештований, дальша доля невідома.

[Білий Володимир (1894, Катеринославська губ. — ?). — Виправлення. Т. 11.]


Білий Микола (* 1900), студент-медик, чл. СВУ в Дніпропетровському; засуджений в процесі СВУ на 3 р. ув’язнення, а потім на поселення в Сибірі.


Білий Яків (1847 — 1922), лікар, укр. гром. діяч, родом з Херсонщини; чл. ради «Громади», кілька разів був заарештований; з 1879 до кінця життя на засланні.


Білий гриб (боровик), див. Гриби.


Білий Камінь (IV — 5), м-ко над р. Бугом Одеського р-ну Львівської обл., руїни замку кн. Вишневецьких поч. 17 в.


Білий Колодязь (III — 18), с. м. т. Вовчанського р-ну Харківської обл.; цукроварня з ремонтно-механічними майстернями; в околицях великий буряковий радгосп.


Білий Потік, с. Білобожницького р-ну Тернопільської обл., скелетне поховання поч. 2 тисячоліття до Хр., що дало назву білопотоцькій культурі, і два селища трипільського типу із скелетними похованнями (Й. Костшевський, 1925).


Білик Іван, див. Рудченко Іван.


Білик Кирило, гром. діяч у ЗДА; в 1919 — 20 pp. був надісланий від Укр. Амер. Комітету на допомогу Укр. Делеґації на мировій конференції в Парижі.


Білик Михайло (* 1889), педагог, дослідник мови й стилю клясичних рим. поетів, перекладач Верґілієвої «Енеїди» й Овідія.


Біликовський Іван (1846 — 1922), автор духовних і світських пісень («Многая літа», «Гамалія» й ін.), організатор «Бояна» у Станиславові; шкільні співаники, підручник теорії співу й ін.

[Біликовський Іван (* Бабин, Самбірський пов., Галичина). — Виправлення. Т. 11.]


Білиловський (псевд. Цезар Білило) Кесарій (1859 — 1934), лікар на Слобожанщині й письм.; друкувався в коломийській «Ниві», в «Світанку» й «Зорі». 1887 і 1892 видав у Харкові й Петербурзі два томи альманаха «Складка». Перекладав на укр. мову нім. поетів, на нім. мову — Шевченка.

[Білиловський Кесарій (псевд. Цезар Білило, Цезарко, Ц. Б., Іван Кадило та ін.) (1859, Стополівка, Київ. губ. — 1938, Симферопіль), 1896 і 1897 видав два томи альманаха „Складка“. Твори: „Цар Джеган, або Мармуровий сон“, „Іфігенія з Тавріди“, „Персіянські мотиви“. — Виправлення. Т. 11.]


Білинкевич Степан Симеон († 1831), церк. і осв. діяч, василіянин; з 1779 — канівський архимандрит, провінціял Чину св. В. В. в Крем’янці.


Білинник Петро, сучасний співак, соліст Київ. Акад. Театру Опери і Балету.

[Білинник Петро (* 1906, Охтирка, Харківська губ.). — Виправлення. Т. 11.]


Білинський Богдан (* 1898), кооп. і гром.-політ. діяч Укр. Радикальної Партії в Городенці та її посол до варшавського сойму; інж. аґрономії.


Білинський Володимир (1869 — 1918), лікар і гал. гром. діяч, організатор Збаражчини.


Білинський Володимир, о. (* 1911), церк. і гром. діяч в ЗДА. Нар. в Ковтсвілі (Пенсільванія, ЗДА); теологічні студії в Станиславові, до ЗДА повернувся 1935. Голова Союзу Українців-Католиків «Провидіння», з 1942 р. співред. органу цього Союзу — щоденника «Америка» у Філядельфії; кілька років редаґував рел. місячник «Місіонар», вид. СС Василіянками у Філядельфії; парох при укр. кат. церкві в Пасаїк (Нью-Джерзі).


Білинський Іван (1863 — 1934), нар. учитель, осв. і гром.-політ. діяч УНДО, піонер нац. відродження на Жидачівщині, пов. комісар у Жидачеві за укр. влади 1918 — 19.


Білинський Клавдій (1865 — 1937), педагог, один із галичан-діячів нац. відродження Буковини; працював бл. 20 pp. у держ. гімназії в Чернівцях; чл. Укр. Нац. Ради Буковини, ув’язнений рум. владою і виселений в Галичину; згодом дир. гімназії «Рідної Школи» в Городенці й Рогатині.


Білинський Мирон (* 1914), маляр і графік із Зах. України, нині на еміґрації в ЗДА; побутові сцени, краєвиди, архітектурні мотиви, плякати, обкладинки книжок, знаки.

[Білинський Мирон (1914 — 1984, ЗДА). — Виправлення. Т. 11.]


Білинський Михайло (1882 — 1921), один із організаторів Морського Мін-ва; 1919 морський мін. УНР і начальник морського ген. штабу, 1920 — 21 мін. внутр. справ УНР; загинув у бою під час другого Зимового походу.

[Білинський Михайло (1888, Полтавська губ. — 1921, Малі Міньки, Житомирщина). — Виправлення. Т. 11.]


Біличі (III — 11), с. м. т. в Києво-Святошинському р-ні Київ. обл., серед соснових лісів; курорт, санаторії, фабрика шліфування ґраніту.


[Білі хорватиДоповнення. Т. 11.]


Білінський (Biliński) Леон (1846 — 1922), поль. політик, поміркований консерватор, економіст, проф. права Львівського Ун-ту. Посол до австр. парляменту (з 1883), кілька разів австр. і поль. мін. фінансів; пробував довести до укр.-поль. порозуміння на базі, для українців несприйнятливій.

[Білінський (Biliński) Леон (1846, Заліщики — 1923, Відень). — Виправлення. Т. 11.]


Білка, вивірка (Sciurus vulgaris L.), лісова тварина з ряду гризунів; на Україні є кілька підвидів; поширена в лісовій і лісостеп. смузі.


Білобожниця (IV — 6), с. на гал. Поділлі, р. ц. Тернопільської обл.


Біловежа (I — 4), м. Білостоцького воєводства в Польщі, розташоване в центрі Біловезької пущі на кол. (до 1945) укр.-білор. етногр. кордоні.


Біловезька пуща, одна з найбільших лісових пущ Европи, лежить на пограниччі Підляшшя і Полісся, на вододілі Нарови і Ясьолди на укр.-білор.-поль. етногр. території; сх. частина її належить до Білоруської ССР (745 км²), становлячи держ. заповідник, зах. — до Польщі; заг. територія Б. п. бл. 1 300 км², з них 90% під лісом.

Б. п. — легкохвиляста рівнина з сер. висотою 170 м; клімат помірковано холодний, сер. температура за рік + 7° Ц., сума атмосферних опадів 660 мм, сніговий накрив триває 70 днів; ґрунт льодовикового походження з пісками й суглинками, чимало боліт. Б. п. має перев. мішані ліси: дубово-грабові, соснові, сосново-смерекові, сосново-дубові, вільхові, смереково-вільхові і ясеново-вільхові (чорна вільха), іноді зустрічається липа, клен, береза. Б. п. — це найдальше на сх. положена частина лісів Сер. Европи (острови безчерешкового дуба, ялиці, тиса, плющу), але, одночасно, і найдальше на зах. висунений світ окремих рослин, напр., трава-зубрівка (Hierochloë odorata). Тваринний світ Б. п. дуже багатий: зубр, олень, ланя, серна, рись, вовк, вепер та ін.; на поч. 20 в. жили ще лосі.

Протягом віків Б. п. була принаймні під частковою охороною як терен полювання поль. королів; за рос. влади Б. п. увійшла до складу скарбових земель, із 1803 там заборонено полювати на зубрів; 1820 р. заборонено будь-яку експлуатацію лісів; з 1889 р. Б. п. стала власністю царської родини, для якої там зрідка влаштовували полювання; тому Б. п. суворо оберігали, і її твар. світ на поч. 20 в. став ще багатшим (1910 р. — 700 зубрів й ін.); під час війни 1914 — 18 тварини лишились без охорони, і зубри були цілковито винищені.

Між двома світовими війнами Б. п. була власністю поль. держави, і її помірковано експлуатували за винятком великого заповідника, названого Нац. Парком (46 км²); 1929 кілька куплених зубрів примістили в звіринці-заповіднику (52 га), 1939 ч. зубрів збільшилось до 17 штук. Тепер Б. п. розділена між Польщею, якій припав заповідник, і БССР; зубрів та ін. тварин розводять і в білор. частині Б. п.

В. Кубійович


Біловод-Розумова К., київ. оперова артистка, лірично-драматичне сопрано; Ліза у «Виновій кралі», Марильця у «Тарасі Бульбі» й ін.


Біловодське (IV — 20), с. на Донецькому низу на р. Деркул (притока Дінця); р. ц. Ворошиловградської обл. За царату кустарне виробництво плугів.


Білогір’я (III — 20), с. на Дону; р. ц. Воронізької обл. Чисто укр. р-н.


Білогір’я, кол. Ляхівці (IV — 7), м-ко над р. Горинь, р. ц. Хмельницької обл. Вперше згадується в 1441 р. В. 16 — 18 вв. — осередок соцініянства. Збереглися рештки замкових укріплень.


Білоголова укр. рогата худоба, див. Рогата худоба.


Білогорське (кол. Карасубазар) (VIII — 15), м. на р. Карасу, б. підніжжя Кримських гір; р. ц. Кримської обл. 1926 — 7 500 меш., з них 1/3 татар. У районі садівництво, плекання високоякісних сортів яблук. М. сх. типу з рештками караван-сараїв і фортець з часів кримського ханату, коли Б. було одним з найбільших торг. міст Криму.


Білоградський Тимофій, укр. бандурист, лютніст і співак; у 1730-их pp., після виступів при петербурзькому царському дворі, вчився в оперовій вокальній школі в Дрездені; з 1739 — придворний музикант у Петербурзі; згодом з успіхом концертував у Зах. Европі.


Білогриць-Котляревський Леонид (1855 — 1908), криміналіст, проф. Київ. Ун-ту; «Курс уголовного права» (1898), «О воровстве-краже по русскому праву» (1880) та ін.


Білогрудівка. с. б. Умані, пізнє трипільське селище, передскитського часу (1500 — 1000 до Хр.), що дало назву білогрудівській культурі; досліджували Б. Безвенглінський і П. Курінний (1926); поховання скорчених трупів під кам’яними плитами, на яких металевим приладдям вириті людські постаті.


Білогрудівська культура, виявлена Б. Безвенглінським та П. Курінним 1926 на Уманщині; для неї прикметні пізньотрипільські могилоподібні насипи з верствами попелу, в якому поруч із енеолітичним крем’яним знаряддям трапляються форми для відливання бронзових предметів старого, передскитського типу (див. Білогрудівка).


Білодід Іван, сучасний укр. мовознавець, проф. Київ. Ун-ту, заступник дир. Ін-ту Мовознавства АН УРСР. Праці з лексики й стилістики сучасної укр. літ. мови і з іст. укр. літ. мови в дусі т. зв. «сталінської доктрини» в мовознавстві.

[Білодід Іван (1906, Успенське, Кіровоградщина — 1981, Київ). — Виправлення. Т. 11.]


Білозерський Василь (1825 — 99), гром. і культ. діяч, автор програми для сіль. шкіл, пристосованої до потреб селянства; чл. Кирило-Методіївського Братства, за участь в якому був засланий до Петрозаводська (Олонецька губ.), де служив у канцелярії губернатора; у 50-их pp. перейшов на службу до Петербурґу; 1861 — 62 видавав журн. «Основа»; підтримував зв’язки з гал. діячами, співр. у «Меті» й «Правді».


Білозерський Микола (1833 — 96), брат Василя, видав у Києві 1856 р. «Южнорусские летописи»; збирав укр. етногр. матеріяли.


Білозерський О., див. Павлів Остап.


Білозірка (VII — 13), с. б. Херсона; р. ц. Херсонської обл.


Білозор Марія (* 1894), гром. діячка в Коломийщині, нині в ЗДА.


Білозор Маркіян (1629 — 1707), василіянин, архимандрит гродненський (1664), віленський (1666 — 79), єп. пинський (1667 — 97), архиєп. полоцький (1697 — 1707), відомий зі спорів із митр., єпископами та василіянами за церк. правосуддя, маєтки і впливи.


Білоклен, див. Клен.


Білокур Катерина, сучасний мистець нар. творчости — малярка, селянка з Полтавщини, учасниця багатьох виставок; «Цар-колос», «Урожай» та ін.

[Білокур Катерина (1900, Богданівна, Київ. губ. — 1961, Богданівка). — Виправлення. Т. 11.]


Білокуракине (IV — 19), с. на півн. від Старобільського; р. ц. Ворошиловградської обл. Влітку 1918 бої Запор. бриґади Натієва за демаркаційну лінію укр. держави й Росії.


Білолуцьке (IV — 20), с. на p. Айдар; p. ц. Ворошиловградської обл.


Білон Петро (* 1879), протоієрей, правос. церк. діяч родом із Київщини; під час визвольних змагань начальник Канцелярії Повітряної Фльоти; з 1921 свящ. у таборах інтернованого війська; з 1924 в ЗДА; праці: «900-літні роковини хрищення Руси-України» (1938), «Правдива Церква» (1947), «Спогади» (1952), „Ukrainians and their Church“ й ін.

[Білон Петро (1879, Васильків, Київ. губ. — 1959, Пітсбурґ, Пенсільванія), праці: „950-літні роковини хрищення Руси-України“, „Правдива церква укр. народу“ (1947), „Спогади“ (1952 — 56), „Ukrainians and their Church“ (1953). — Виправлення. Т. 11.]


Білопілля (II — 15), м. на р. Вир (притока Сейма) на Середній височині; р. ц. Сумської обл. 12 000 меш. (1932); підприємства для устаткування заводів харчової пром-сти, цукроварня й ґуральня; Б. засноване 1672 вихідцями з Правобережжя. До 1765 слобідське сотенне м. Сумського полку. У 19 в. жвава торгівля (ярмарки, торгівля хлібом).


Білопотоцька культура, культура ранньої бронзової доби (поч. 2000 до Хр.), що її принесли на зах. Поділля поселенці з Молдавії. Для неї прикметні поховання із скорченими кістяками та двовухими горщиками-вазами без могильного насипу. Назва від погребища у с. Білий Потік б. Чорткова (досліди Й. Костшевського, 1925).


Білорічинська (IX — 20), станиця на р. Біла на сх. Кубані; р. ц. Краснодарського краю. Поблизу Білорічинські могили з похованнями 14 в.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.