[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1970. — Т. 6. — С. 2071-2083.]

Попередня     Головна     Наступна





Південне (IV — 17), м. на півд. зах. від Харкова, 11 700 меш. (1965), прядильно-ткацька фабрика. П. — відпочинкова місцевість.


Південне Товариство (Декабристів), створене П. Пестелем у березні 1821 р. замість ліквідованого «Союза Благоденствия» і його Тульчинської Управи (його філія на Україні), таємна рев. орг-ція з-поміж ліберальних офіцерів рос. армії для підготовки держ. перевороту і встановлення респ. ладу в Рос. Імперії. Проводом П. Т. була т. зв. Корінна дума і Директорія, до складу якої входили П. Пестель, О. Юшневський і М. Муравйов, як зв’язковий з Півн. Т-вом Декабристів. З’їзди П. Т. відбувалися щороку у січні, під час контрактового ярмарку в Києві. Після поділу П. Т. у 1823 р. на три управи (Тульчинську, Кам’янську та Васильківську) воно охоплювало обсягом своєї дії Правобережну й частково Лівобережну Україну. П. Т. було орг-цією ґвардійських офіцерів з-поміж дворян перев. рос. походження, противників самодержавства і кріпацтва, але в більшості далеких від укр. традицій і прагнень. З приєднанням Т-ва З’єднаних Слов’ян у 1825 р. чл. П. Т. стала деяка кількість українців, представників дворянських родин укр. походження: І. Горбачевський, Я. Драгоманов, І. Сухинів (Сухиня) та ін. Українці брали також участь у підготовці і проведенні розпочатого Васильківською Управою П. Т. повстання Чернігівського полку у Трилісах на Київщині 10-15. 1. 1826. (Див. також Декабристи).


Південний берег Криму, див. Кримський південний берег.


Південний Буг, див. Бог.


Південний економічний район СССР, великий екон. р-н СССР, один з трьох, утворених 1961 р. на території УССР. До П. е. р. входять обл.: Крим., Миколаївська, Одеська, Херсонська; площа р-ну 110 700 км², населення — 6,2 млн (на 1966), у тому ч. 58% міськ. Всесоюзне значення мають: машинобудівництво і суднобудування, харч. пром-сть (особливо рибна, виноробна, плодоконсервна), виробництво будів. матеріялів, сіль. госп-во (зокрема зернове, олійництво, садівництво, виноградництво), курорти, морський транспорт.

Економіка р-ну подана в гаслах: Південка Україна і Крим.


Південно-волинські (також волинські) говірки, на півн. сх. півд.-зах. говірок, межують на півночі з поліськими говірками, на сх. з півд.-сх. говірками, а на півдні — з подільськими і наддністрянськими говірками, з якими вони найближче споріднені. П.-в. г. характеризує: підвищена до у вимова ненаголошеного о (зокрема після губних і гортанних: хулóдна), обнижена до é вимова и (реба; після к, ґ, г, х як і: рýк’і), приставний г- перед назвучними голосними (г-орáти, г-ýлиц’а, г-íнший), отверділе р’ (бýра), вимова с’ц’ замість ст’ (вýс’ц’ілка), хв/кв замісіть ф (хвóса), мн’ замість мй (хомн’áк), корональна (сх.-укр.) вимова палятальних зубних с’, з’, ц’, дз’ (і в суфіксах -ец’, -ис’ко, -с’к’ій), губно-губна чи губно-зубна вимова поствокального в (дав, деінде — даў) на півн. сх., подвоєння м’яких приголосних у формах типу з’íл’л’е, с’м’ійéц’ц’а, сх.-укр. наголос типу худжý, плелá, запáска, іменникові закінчення типу на земл’í, пóл’і. кон’í, кон’óві/конéві, сíмн’е, с’íмневі, с’íмн’ем, тел’áт’а/-áта, тел’áт’і, тел’éм, двоїна типу дві пóл’і, йайц’і, годи́н’і, збереження м’якого типу прикметників (си́н’ій), поширеного на сх. й на ін. накорінно-наголошені прикметники (гáрн’ій, гíрк’ій), часті довгі форми прикметників на півн. (мулудáйа, -ýйу, -óйе/, -éйе, -и́йі), післяприйменникові форми займенника 3 особи без н- (до йóго, з йéйу, до йіх, з йíми), вплив м’якої відміни займенників на тверду (тéйі, мéйі, тéйу, мéйу — подекуди такі закінчення перенесені й на прикметники: мулудéйі, -éйу), дієслівні закінчення й форми типу: хóдит’, -д’ат’, даси́ш, питáти (на сх.: питáт’), питáтис’, бýду роби́ти (на сх.: б. роби́т’), зрóбл’аний, синтаксична конструкція типу взяв ножá, низка лексичних особливостей.

Нашарування деяких надсянських і наддністрянських рис на півд.-волинську лексичну основу створило на зах. від гор. Стиру групу надбужанських говірок, яку характеризують у фонетиці: перехід наголошеного ’а в ’е також після давніше палятальних шелесних і р (лош’éт’а, на півд. Холмщині також ’і: т’ішко), перехід наголошених ки, ґи, хи в к’е, ґ’е, х’е, а ненаголошених в к’і, ґ’і, х’і (к’éнуў, рýк’і), вимову наголошеного е обнижено до а (дан’), а ненаголошених е, о підвищено до і, у (пірігóруйут, руби́вім), часткове розрізнювання давніх ы — і після зубних (дáті), місцями злегка пом’якшена вимова зубних перед давнім е (пйéт’іро), форми типу жінц’éм, -éх (але без наголосу на закінченні: хлóпц’ам, -ах), кувал’éма, зилáнуйе жи́то, мулудéйі, -éйу, руби́вім/, -и́ўйам, -віс’/-иўйес, руби́ліс’мо/-лисмо, -ліс’те/-листе, бýду руби́ў... У Галичині на межі до наддністрянських говірок виступають у П.-в. г. окремі наддністрянські морфологічні риси; так само на сх. Уманщині й півн.-сх. Вінничині — риси подільських говірок. Експансія П.-в. г. не терен зах. і сер. поліських створила широку (зокрема на півн. зах.) смугу перехідних говірок на півн. основі. Разом з подільськими (та поліськими) П.-в. г. спричинилися у 15 — 17 вв. до зформування лівобережних півд.-сх. говірок укр. мови.

Лексика П.-в. г. виступає у творах Лесі Українки, У. Самчука. П.-в. г. досліджували: В. Камінський, С. Гаєвський, П. Гладкий, Л. Рак, К. Дейна, Г. Шило, П. Лисенко, М. Перетятько, Л. Бова-Ковальчук, Т. Баймут, М. Кравчук, Л. Барановська та ін.

О. Горбач


Південно-західні говірки разом з Південно-східніми говірками творять півд. діялект укр. мови (межа поміж ними на лінії Хвастів — Первомайське — Тираспіль), що від півн. діялекту або поліських говірок різниться незалежною від. наголосу зміною давніх голосних *ō, *ē, в і (але у, ü, ’у, ’ü в карп. групі), в ’і та *ę в ’а (але ’е(’и)і в бук.-сер. гал. групі): дім — дімки́, пóпіл, шіст’ — шістки́, д’ід — д’іди́, пáмйат’ — пйат’, і окремими морфологічними, синтаксичними й лексичними особливостями. П.-з. г. різняться від півд.-сх. говірок низкою збережених архаїзмів у фонетиці (карп. група: бойківські, сер.-закарп., лемківські, частково надсянські говірки) й у морфології, при одночасних фонетичних іноваціях вужчого обсягу (бук.-сер.-гал. група: гуцульські, покутсько-бук., наддністрянські й надсянські говірки та найближча до півд.-сх. говірок волинсько-подільська група: півд.-волинські й подільські говірки).


Південно-Західній Відділ Імператорського Російського Географічного Товариства (Юго-Западный Отдел Императорского Русского Географического Общества в Киеве), фактично самостійне наук. т-во, створене у Києві 13. 2. 1873 для вивчення географії, етнографії, економіки і статистики України. Основоположниками Т-ва були здебільша чл. київ. Старої Громади, між ними В. Антонович, В. Беренштам, Ф. Вовк, М. Драгоманов, П. Житецький, О. Лашкевич, М. Лисенко, О. Русов. Першим гол. був Г. Ґалаґан, діловим керівником П. Чубинський. Відділ видав 2 томи «Записок» (1874 — 75), в яких було вміщено праці О. Клосовського, В. Антоновича, О. Русова, М. Яснопольського, П. Чубинського, О. Роговича, Ф. Вовка, М. Лисенка, М. Драгоманова, М. Левченка й ін. Окремими додатками у «Записках» були опубліковані думи й пісні бандуриста О. Вересая, бібліографічний показник праць, присвячених природі Київ. навчальної округи (О. Роговича), матеріяли Г. Купчанка про Буковину, зб. пісень тощо. Заходами Т-ва були видані зб. чумацьких пісень І. Рудченка (1874), іст. пісень В. Антоновича і М. Драгоманова (1874 — 75) і підготовано вид. укр. нар. переказів й оп. M. Драгоманова (1876) та 3 тт. творів М. Максимовича (1876 — 80). У березні 1874 р. Т-во провело перепис населення Києва, результати й аналіза якого були опубліковані 1875 р. У серпні 1874 р. з ініціятиви Т-ва відбувся Третій Археологічний З’їзд у Києві, а в березні 1875 р. Т-во взяло участь у геогр. конґресі та виставці в Парижі. Бл. 1874 р. проти керівництва Т-ва почалося цькування рос. кіл й обвинувачення його в «українофільстві» та «неблагонадійності». Після вибору (у травні 1875) В. Антоновича на гол. і П. Чубинського на його, заступника ці переслідування посилилися, і Т-во мусіло обмежити свою діяльність. Застосувавши постанови Емського указу, рос. уряд у червні 1876 р. ліквідував Т-во і наказав П. Чубинському виїхати з Києва.

Література: Житецький І. Півд.-Зах. Відділ геогр. Т-ва у Києві, ж. Україна, кн. 5. К. 1927; Савченко Ф. Заборона українства 1876 р. К. 1930.

Б. Кравців


Південно-західній економічний район СССР, великий екон. р-н, один з трьох, утворених 1961 р. на території УССР. До П.-з. е. р. входять обл.: Вінницька, Волинська, Житомирська, Закарпатська, Київська, Кіровоградська, Львівська, Рівенська, Івано-Франківська, Тернопільська, Хмельницька, Черкаська, Чернігівська, Чернівецька. Площа р-ну: 269 800 км², населення 20,2 млн (на 1966), в тому ч. 35% міськ. Спеціялізацією р-ну є харч. пром-сть (9 — 10% валової продукції СССР) і с.-г. виробництво, зокрема буряківництво (38% збору цукрових буряків СССР); р-н дає 40% збору зернових в УССР. Ін. галузі пром-сти: машинобудів. (виробництво с.-г. машин, приладів, серед ін. — обчислювальних машин, верстатів, автонавантажувачів, електротехн., авіяційна тощо; гол. осередки Київ. Львів), хем., нафтова, газова, вугільна, деревообробна, паперова, порцеляново-фаянсова та ін.

Економіка р-ну подана в гаслах Правобережжя, Поділля, Галичина, Волинь, Полісся, Буковина, Закарпаття; також Карпати, Передкарпаття й ін.


Південно-Західній Край («Юго-Западный Край»), адміністративно-територіяльна область, утворена рос. урядом, що являла собою у 1831 — 1917 pp. окреме (Київське) генерал-губернаторство. До складу П.-З. К. входили правобережні губ.: Київська, Подільська і Волинська.

Південно-східні говірки творять разом з Південно-зах. говірками півд. діялект укр. мови на противагу півн., себто поліським говіркам. Серед П.-с. г. вирізняються черкаські або сер.-наддніпрянські, полтавські, слобожанські й степ. говірки. П.-с. г. виявляють фонетику типу подільсько-волинської групи півд.-зах. говірок та спрощену морфологічну систему, синтаксу й зчаста лексику поліських говірок. На цій підставі В. Ганцов, а потім О. Курило висловили думку, що П.-с. г. виникли з колонізаційного схрещення півд.-зах. та поліських говірок. Всупереч тому Л. Булаховський і Ф. Жилко відстоюють погляд про первинність П.-с. г. як третього основного діялекту укр. мови (діялекту полян Поросся й Переяславщини), хоч давніх чітких його рис переконливо не називають. На півн. смугу П.-с. г. спирається нова укр. літ. мова.


Півники (Iris L.), рід багаторічних рослин з родини півникуватих, з товстими кореневищами, мечуватими або лінійними листками й різнозабарвленими квітками. На Україні дико росте 16 видів. Найпоширеніші: П. болотяні (I. pseudacorus L.), з великими яскравожовтими квітками, ростуть по всій Україні, крім Полинового степу, на болотах, по берегах річок та озер; кореневище П. вживають у медицині при хворобах сечового міхура і гастритів, вирощують як декоративну рослину; П. сибірські (I. sibirica L.), з синіми квітками, ростуть на вологих і заплавних луках. У садах і парках культивуються як декоративні; П. садові (I. germanica L.) з темнофіялковими квітками, П. фльорентійські (I. florentina L.), з білими і П. бліді (I. pallida L.) з яснофіялковими квітками. Кореневища їх застосовують у медицині як відхаркувальний засіб п. н. «фіялкового кореня». Кореневища П. мають високоцінну етерову олію, яка йде на виготовлення дорогих парфумів.


Північна група УГА, див. Перший Корпус УГА.


Північна Дакота, стейт на півн. ЗДА, площа — 183 100 км², 645 000 меш. (1964), у тому ч. 10-15 000 українців (у 1899 — 1930 pp. у П. Д. поселилося 1 579 укр. іміґрантів; у 1960 р. укр. мову, як рідну до приїзду в ЗДА, подало 252 особи). Гол. осередки укр. поселення: Велфілд, Вілтон, околиці Дрейку (з с. Київ), Україна. Гол. м. стейту — Бісмарк, осідок відділу Укр. Конґресового Комітету Америки.


[Північна Слобожанщина. — Доповнення. Т. 11.]


«Північне сяйво», неперіодичний літ.-мист. альманах в Едмонтоні (Канада) з 1964 p.; ред. і видавець Я. Славутич.


Північний Дінець, неправильна назва р. Сіверського Дінця.


Північний Кавказ, Півн.-Кавказький край, великий екон. р-н СССР, утворений 1924 р. на території РСФСР. Охоплює півн. узбіччя Кавказьких гір, Передкавказзя та півд. частину Донщини. До П. К. входять: Краснодарський і Ставропільський краї, Ростовська обл., автономні респ.: Дагестанська, Кабардино-Балкарська, Півн.-Осетинська і Чечено-Інґуська; площа — 355 100 км², населення — 14,1 млн (на 1969 p.), у тому ч. 49,9% міськ. Півд.-зах. частина П. К. належить до укр. суцільної етногр. території, центр. частина Передкавказзя — до мішаної. Всесоюзне значення мають: нафтова, нафтопереробна і газова (30% продукції СССР) пром-сть, сіль. госп-во і транспортове машинобудівництво, харч. пром-сть, особливо плодоконсервна (20% продукції СССР) і олійна (18%); інтенсивне сіль. госп-во (зернові, олійні культури, зокрема соняшник, виноградництво, вівчарство — 60% продукції тонкорунної вовни СССР), курорти, туризм, морський транспорт.

Про економіку П. К. див. Кубань, Ставропільщина, Терщина.


Північно-Західні Українські Землі (Північно-Західня Україна), неофіц. назва, вживана українцями в період між двома світовими війнами, на визначення півн.-зах. укр. нац. території, що входили до складу Польщі: Волині, Полісся, Холмщини й Підляшшя.


Північно-Казахська область, обл. у півн. частині Казахської ССР, що входить до складу укр. поселенських земель у Сер. Азії; 44 300 км², 564 000 меш. (1969), в тому ч. 203 000 міськ. (з них у гол. м. Петропавловську — 174 000). Людність П.-К. о. швидко зростає (1939 р. 363 000, 1959 — 457 000) гол. у зв’язку з освоєнням цілинних і перелогових земель (з 1954 р. понад 1 млн га). За переписом 1926 р. українці становили у Петропавловському пов. (його межі дещо ін., ніж П.-К. о.) 97 000 (23,8% всього населення; у дійсності більше), росіяни 47,3%, казахи — 22,2%. За фальшивим сов. переписом 1959 р. нац. склад людности П.-К. о. такий (у тис. і %): українці 42,4 (9,2%), росіяни — 294,9 (64,5), казахи — 56,7 (12,4). Докладніше див. Сер.-азійський степ. край.


Північно-Кримський канал, канал на Херсонщині й у Криму. Він починається від Кахівського водосховища на Дніпрі і через Перекопський перешийок йде в Крим до Керчі. Будівництво П. К. к. почалося 1961, перша його черга буде введена в дію 1970 р. Довж. маґістрального канала становитиме 403 км, шир. бл. 60 м, глибина — 6 — 13 м, пропускна спроможність у тол. частині 215 м³ сек.; заг. протяжність каналів-відгалужень матиме понад 200 км, зрошувальної мережі — бл. 7 000 км. П.-К. к. зрошуватиме дніпровською водою до 165 000 га і обводнюватиме бл. 600 000 га. Крім того, канал забезпечить водою м. Керч і Теодосію та Керченський пром. р-н.


Північно-Осетинська Автономна ССР, автономна респ. у межах РСФСР, положена в горах і на передгір’ях Кавказу в сточищі р. Терека і його лівих приток Уруху й Ардону; 8 000 км², 531 000 населення (1969), у. тому ч. 64% міськ.; гол. м. Орджонікідзе. За переписом населення 1959 р. на 450 600 меш. становили (у тис. й у % до всього населення): осетинці — 215,5 (47,1%), росіяни — 178,7 (39,1%), вірмени — 12,0 (2,7%), українці — 9,4 (2,1%; в тому ч. укр. мови вживали 43%); фактично українців було понад 50 000. Українці й росіяни залюднюють півн., рівнинну частину краю.


Північноукраїнська западина, Дніпровсько-Донецька западина, синклінальна геол. структура, що простягається між кристалічними масивами — Воронізьким масивом, на півн. сх. і Українським Кристалічним масивом на півд. зах.; на півн. зах. сягає по течію сер. Прип’яті, на півд. сх. до Донецького кряжа (див. карту в ЕУ 1, стор. 51). Територіяльно П. з. збігається з теперішніми Придніпровською і Поліською низовинами. Ширина її — 80 — 150 км. П. з. являє собою область ступінчастого опускання кристалічного фундаменту, виповнену потужними осадовими шарами (девону, карбону, перму, тріясу, юри, крейди, палеогену, неогену, антропогену). Найбільше опущена частина П. з. (Дніпровський рів) займає р-н — Полтава-Чутове — Красноград (потужність осадового комплексу — 11 км). Формування П. з. почалося за девону й тривало до поч. палеогену.

П. з. — найважливіший нафтогазоносний р-н України (див. Нафтові родовища України). Ін. корисні копалини: кам’яна сіль і гіпс (у девонських і пермських формаціях), фосфорити, різні будів. матеріяли, кам’яне вугілля (в зах. Донбасі).


Північноукраїнські говірки, група говірок укр. мови (їхні межі, див. Діялект), суміжна на півдні з півд.-зах. і півд.-сх. говірками (на межі з ними на півн. основі в наслідок експансії півд. говірок утворилася широка смуга перехідних говірок), а на півн. з білор. мовою, на межі з якою виникла місцями досить широка смуга перехідних (на сх. й мішаних) укр.-білор. говірок у наслідок прадавнього нерівномірного ширення укр. рис на півн. зах. та пізнішої експансії білорущини на півд. сх. На П. г. складаються підляські та поліські (зах., сер. й сх.) говірки. Їх характеризує архаїчний під наголосом вокалізм (дифтонги) або інакші від о, е монофтонги з о та е, що за ними йшов слабший єр, а також з ě: піеч, дуом, діед; перехід в е не під наголосом: дéсет’- дес’áти «10, 10-ий»). Крім частково підляських говірок, П. г. лексикою та упрошеною морфологією близькі до півд.-сх. укр. говівок, у формуванні яких у 14-17 вв. вони разом з подільсько-волинськими говірками брали співвиршальну участь.


Півонія (Paeonia L.), рід багаторічних рослин або кущів з родини жовтцюватих. На Україні дико ростуть два види: П. тонколиста, воронець (P. tenuifolia L.), стебла до 50 см заввишки (характерна рослина ковилово-лучних степів), росте в Донецькому Лісостепу і сх. степ. р-нах; П. тричітрійчаста (P. triternata Pall.). П. розводять як декоративні рослини.


Півустав, тип кириличного письма, що зустрічається з пол. 14 в. в староукр. й ін. сх.-слов. та півд.-слов. рукописах. П. відрізняється від давнішого уставу вільнішим, дрібнішим і досить часто похилим почерком, меншою правильністю літер, а інколи і різним їх виглядом, нерівномірною відстанню поміж ними, частішим скорочуванням слів, більшою кількістю літер, написаних над рядками, ставленням знаку наголосу і придиху тощо. Розрахований на прискорене писання, П. розвинувся згодом у скоропис. З розвитком книгодрукування П. був покладений в основу книжкового шрифту.


Пігров Костянтин (1876 — 1962), хоровий дириґент і муз. педагог родом з Ставропільщини; учився у Петербурзькій Придворній співацькій капелі. З 1901 р. церк. регент і учитель співу у різних м., з 1920 р. викладач, з 1946 — проф. Одеської Консерваторії. Співзасновник Молд. хорової капелі (з 1936 п. н. «Дойна») і її мист. керівник (1930 — 40); автор кн. «Руководство хором» (1956).

[Пігров Костянтин (* Мала Джалґа — † Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Пігуляк Єротей (1851 — 1924), політ., гром. і пед. діяч Буковини, гімназіяльний учитель; один з керівників народовців, згодом Нац.-Дем. Партії на Буковині, посол до бук. сойму (1890 — 1918), австр. парляменту (1898 — 1918), чл. Крайового Виділу і Крайової Шкільної Ради Буковини, в яких відстоював інтереси укр. населення, особливо на відтинку Правос. Церкви. Перший гол. т-ва «Народний Дім» (1884) у Чернівцях та (відновлених на нац. основах) «Руської Бесіди» (1884) і «Руської Ради» (1885). Ст. в бук. пресі і спроби в поезії та прозі — «Верховинські згадки».

[Пігуляк Єротей (* Нові Мамаївці [тепер Новосілка], Чернівецький пов., Буковина — † Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]


Пігуляк Іван (* 1895), гром діяч на Буковині родом з Кіцманя; ред. ж. «Промінь» (1922 — 23); пізніше еміґрував до Канади, нині живе в ЗДА; «Укр. правос. церква в рум. ярмі» (1927).


Пігуляк Юстин (1845 — 1919), маляр родом з Буковини, брат Єротея П. Закінчив Віденську Академію Мистецтв; у 1874 — 1906 pp. — учитель малювання у Вищій реальній школі в Чернівцях; портрети Ю. Федьковича, І. Воробкевича, О. Кобилянської та ін., пейзажі, жанрові картини («Гуцули», «Любов і вірність» й ін.).

[Пігуляк Юстин (* Нові Мамаївці, Чернівецький пов. — † Чернівці). — Виправлення. Т. 11.]


Піґас Мелетій, див. Мелетій Піґас.


Піґідо Федір (1888 — 1962), гром.-політ. діяч на еміґрації, публіцист, інж.-економіст родом з Київщини. З 1921 р. працював на Україні у різних госп. орг-ціях будів. матеріялів. На еміґрації з 1943 р. у Німеччині; діяч УРДП (з 1949 чл. її Центр. Комітету) і Укр. Нац. Ради (заступник гол. її Виконавчого Органу, керівник ресорту фінансів). Друкувався перев. в «Укр. Вістях», «Прометеї», а також у теоретичному органі УРДП «Наші позиції» Окремо вийшли: «8 000 000 1933 рік на Україні» (1951), «Велика вітчизняна війна» (1954), «The Stalin Famine» (1954), «Україна під больш. окупацією» (1956), «Materials concerning Ukrainian-Jewish relations during the Years of the revolution, 1917 — 1921» (1956).

[Піґідо Федір (* Стойки — † Мюнхен). — Виправлення. Т. 11.]


Підбіл звичайний, мати-й-мачуха (Tussilago farfara L.), багаторічна рослина з родини кошичкоцвітих, з довгим повзучим кореневищем. Росте по всій Україні, по берегах річок, узбіччях доріг, перев. на глинястому ґрунті. Листки мають гіркий глюкозид тусилягін, етерову олію, слизисті та чинбарні речовини, фітостерин, інулін. Листки і квітки вживають у медицині як відхаркувальний та пом’якшувальний засіб.


Підбуж (IV — 4), с. м. т. в Галичині Дрогобицького р-ну Львівської обл., положене на березі Сер. Бескиду; 5 200 меш. (1966).


Підвисоцька (уроджена Загачевська) Омелія (1856 — 1919), драматична акторка характерного амплюа, дружина Костя П., родом з Хирова (Галичина). У 1876 — 1904 pp. з перервами в театрі «Руської Бесіди» у Львові; у 1889 — 92, 1897 — 99 і з 1905 р. на підрос. Україні (у трупах М. Кропивницького, М. Старицького, І. Морова, О. Суходольського, Л. Сабініна). Кращі ролі П. — старші жінки (Проскурниця — «Мужичка» К. Писанецького та ін.).

[Підвисоцька (уроджена Загачевська) Омелія (Емілія) (1856 — 1920-і pp., Одеса). — Виправлення. Т. 11.]


Підвисоцький Володимир (1857 — 1913), патолог-анатом, мікробіолог та ендокринолог, родом з Полтавщини. У 1884 р. закінчив мед. фак. Київ. Ун-ту, 1887 — 1900 — його проф., згодом організатор мед. фак. ун-ту в Одесі і його проф.; 1905 — 13 — дир. Ін-ту Експериментальної Медицини у Петербурзі. П. автор понад 90 наук. праць з питань реґенерації тканин, етіології злоякісних пухлин, ендокринології, мікробіології, з питань імунітету тощо; автор одного з перших ориґінальних підручників з заг. та експериментальної патології. З наук. школи П. вийшли І. Савченко, О. Богомолець, Л. Тарасевич, В. Омельченко, Д. Заболотний, В. Стефанський, А. Леонтович, В. Клименко, С. Щасний та ін.

[Підвисоцький Володимр (* Максимівна, Борзенський пов., Чернігівська губ. — † Петербурґ). — Виправлення. Т. 11.]


Підвисоцький Кость (1856 — 1904), драматичний актор і режисер родом з Бережанщини (Галичина), працював у театрі «Руської Бесіди» у Львові (1876 — 88, 1892 — 96 і 1900 — 03) і на підрос. Україні в трупах М. Кропивницького та М. Старицького (1889 — 92) і І. Мороза, О. Суходольського, М. Ярошенка (1897 — 99). Кращі вистави П.: «Невольник» М. Кропивницького, «Бурлака» і «Хазяїн» І. Тобілевича, «Хата за селом» за Ю. Крашевським, опера «Катерина» М. Аркаса та ін. Як актор визначився у ролях селян і міщан: Микола Задорожний (перший виконавець, «Украдене щастя» І. Франка), Бичох, Кукса («Глитай, абож Павук», «Пошились у дурні» М. Кропивницького), Хома («Ой, не ходи, Грицю» М. Старицького) та ін. П. автор п’єс «Підшиванці» (1888), «Помста гуцула» (1902), переклав та переробив оперу «Галька» Монюшка.

[Підвисоцький Кость (1851, Коржова, Підгаєцький пов. — 1904, Медуха, Станиславівський пов., Галичина), у театрі „Руської Бесіди“ у Львові (1881 — 82, 1886 — 89, 1893 — 97 і 1900 — 02); в трупах О. Суходольського, М. Ярошенка (1898 — 1902); автор п’єс „Підшиванець“ (1883), „Помста гуцула“ (1893). — Виправлення. Т. 11.]


Підводний спорт, вид водного спорту підводне плавання (П. п.) й занурення. Перші секції П. с. на Україні були створені у 1958 р. в Києві. Піонерами П. п. були Г. Гогоці, Гуменюк, Олексієвський, Щеголев та ін. Секція в цьому складі опрацювала техніку П. с. з дихальною руркою. У 1959 р. виникли секції П. с. в Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві, Дніпропетровському й ін. м. України. На перших всесоюзних змаганнях з П. с. (1958) чемпіонкою СССР стала українка Л. Данькевич. Почавши з 1960 р. збірна команда УССР з П. с. здобуває перші місця на щорічних всесоюзних змаганнях. В опрацюванні технології підводного одягу важливу ролю відограли львівські аматори П. с., які виготовили спеціяльні гідрокомбінезони з аеростатної тканини, удосконаливши також герметизацію при сполученні сорочки й штанів.

Підводні плавці, крім спорту, використовують свої знання в археологічних дослідах, кінозйомках, гідротехн. роботах тощо.


Підволочиське (IV — 7), с. м. т. в Галичині, р. ц. Тернопільської обл., положене над р. Збручем; 7 400 меш. (1966); вагонне депо, маслоробний зав., цегельні, фабрика зубних щіток.


Підгаєцький Володимир (* 1889 — ?), гігієніст і гром. діяч родом з Кам’янця Подільського; у 1921 — 30 pp. проф. професійної гігієни Київ. Мед. Ін-ту, дир. Ін-ту Фіз. Культури у Києві, старший наук. співр. ВУАН. Праці з ділянки гігієни, фіз. культури, зокрема з гігієни праці. П. був чл. Центр. Ради, засуджений 1930 р. в процесі СВУ, загинув на засланні.

[Підгаєцький Володимир (1889 — 1937). У жовтні 1937 засуджений на кару смерти, вирок виконано 3.11.1937. — Виправлення. Т. 11.]


Підгайний Богдан (* 1906), гром. і політ. діяч, інж.; чл. УВО, Бойовий референт Крайової екзекутиви ОУН у Галичині у 1930-их pp. Засуджений на процесі за вбивство поль. мін. Б. Пєрацького у Варшаві в 1935 р. на досмертну в’язницю і на процесі Крайової екзекутиви ОУН у Львові в 1936 — на 15 pp. ув’язнення. Чл. проводу ЗЧ ОУН у 1940-их pp.; чл. Політ. Ради ОУН за кордоном. Живе в Канаді.

[Підгайний Богдан (1906, Полонична, Кам’янка-Струмилівський пов., Галичина — 1980, Торонто). — Виправлення. Т. 11.]


Підгайний Леонид (1899 — 1950), літературознавець і критик, наук. співр. Ін-ту Літератури ім. Шевченка АН УРСР у Києві; розвідки з історії укр. літературознавства кін. 19 — поч. 20 в., зокрема про творчість Лесі Українки.

[Підгайний Леонид (* Яблунів, Канівський пов., Київ. губ. — † Київ). Викладач Київ. ІНО (згодом Ун-т, 1931 — 41). — Виправлення. Т. 11.]


Підгайний Олег (* 1933), історик родом з Харкова, проф. ун-ту в Оборн (ЗДА), син Семена П. Автор низки більших праць і ст. з історії України 1917 — 20 pp., серед них: «The Ukrainian-Polish Problems in the Dissolution of the Russian Empire 1914-17» (1962), «The Formation of the Ukrainian Republic» (1966), «Ukrainian Historiography and the Great East-European Revolution» (1968). Ред. ж. «The New Review» (виходить з 1961).


Підгайний Семен (1907 — 65), історик і письм., гром.-політ. діяч родом з Кубані. По закінченні Київ. ІНО й аспірантури у Харківському Н.-Д. Ін-ті Матеріяльної Культури працював у Музеї Слобідської України та в Харківському ІНО й був співр. УАН. Заарештований 1933 p., перебував до 1941 у лов. концентраційних таборах, гол. на Соловках. На еміґрації в Німеччині і (з 1949) в Канаді; діяч УРДП, організатор Спілки Укр. Жертв Рос. Терору (СУЖЕРО) та Федерації Об’єднань кол. політ. в’язнів і репресованих сов. режимом і її гол. Автор і ред. праць, що стосуються сов.-рос. терору на Україні; «Укр. інтеліґенція на Соловках» (1947), «Недостріляні» (2 тт. 1949; 1953 в англ. перекладі); ред. і видавець праці «The Black Deeds of the Kremlin. A White Book» (2 тт. 1953), ред. ж. «The New Review».

[Підгайний Семен (* станиця Новомінська — † Торонто). — Виправлення. Т. 11.]


Підгайці (IV — 6), м. на Зах. Поділлі Бережанського р-ну Тернопільської обл., положене над р. Коропцем, 4 500 меш. (1966). П. вперше згадуються з 1463 p.; у 1530-их pp. м. дістало маґдебурзьке право і було значним торг. центром. У 17 в. П. були тереном частих боїв між поляками, козаками, татарами й турками; за австр. і поль. окупації пов. м. Пам’ятки архітектури: Успенська церква (1650 — 53), в якій поєднані форми ренесансу і укр. нар. архітектури; костьол з 1634 р. в стилі ренесансу; синагога з кін. 16 в.; з давнього замка Чорторийських залишилися лише фундаменти. Нині у П. невелика пром-сть: фабрика металевих виробів, цегельня.


Підгайчики Юстинові, с. Теребовельського р-ну Тернопільської обл., тут було виявлене трипільське селище (В. Деметрикевич, 1900), енеолітичний кам’яний скриньковий гріб, ранньослов. кістякове погребище 4 — 5 вв. та скарб рим. монет 1 — 2 вв.


Підгірний Василь (* 1928), композитор, закінчив Харківську Консерваторію в клясі В. Борисова. У творах П. (Симфонія, Баляди для оркестри, Варіяції для оркестри) вдало використані елементи нар. музики.

[Підгірний Василь, м. б. Володимир (* Верхня Богданівна, Луганська округа). — Виправлення. Т. 11.]


Підгірська Олександра (1894 — 1943), уроджена Бачинська, дружина Самійла П., гром. діячка у Ковелі на Волині, у 1941 — 43 pp. гол. Допомогового Комітету м. Ковеля. Розстріляна німцями.


Підгірський Самійло (1888 — 1945), гром.-політ. діяч на Волині, родом з Ковельщини, адвокат у Ковелі. 1917 р. чл. Центр. Ради, у 1923 — 27 pp. посол до поль. сойму (деякий час гол. Укр. Парляментарної Репрезентації), організатор гром.-політ. і культ. життя Ковельщини, оборонець у політ. процесах, ред. (у 1917 р. першої укр. газ. на Волині «Громадянин», 1918-19 — «Волинської Газ.», 1920 — «Громади» у Луцькому) та співр. багатьох газ. Розстріляний большевиками.


Підгірці, с. Васильківського р-ну Київ. обл., в якому досліджувано (1950) поселення 5 — 4 вв. до Хр. з залишками жител, госп. споруд та слідами ганчарського, ткацького, ковальського й бронзівничого виробництва. В П. виявлено два бронзові скарби, у першому з них (9 — 8 вв. до Хр.), кавказького походження, був серед ін. бляшаний пояс з карбованими зображеннями тварин, у другому (5 — 4 вв. до Хр.) — багато бронзових прикрас.


Підгірці, с. Золочівського р-ну Львівської обл.; б. с. велике городище (див. Пліснисько) та Василіянський манастир (з 1659) з Благовіщенською церквою (1726; барокковий іконостас). Оборонний замок гетьмана С. Конєцпольського (1635 — 40) палацового типу, у ренесансовому стилі, з багатим внутр. оздобленням, будували, ймовірно, Ґ. де Боплян і А. Дель Аква. У другій пол. липня 1944. завзяті бої І Укр. Дивізії з переважаючими сов. військами.


Підгір’я, найнижча частина Карпат, розташована між Бескидами і півн. карп. берегом; лагідна горбовина висотою на 350 — 600 м, порізана долинами рік. На території, заселеній до 1964 р. українцями, П. виступає лише перед Низьким Бескидом (докладніше див. 1760 стор.).


Підгіряни, Підгора, с. Теребовельського р-ну Тернопільської обл.; тут досліджувано велике трипільське селище, тілопальну могилу нордійських поселенців і другу — пізньої бронзової доби, кістякову могилу з дако-трацькою керамікою залізної доби та культ. шар княжої доби (Я. Пастернак, 1931, 1937), тілопальну трипільську могилу (Ю. Полянський), тілопальне погребище 2 — 3 вв. по Хр. (В. Деметрикевич, 1899).


Підгіряни, територіяльна назва населення гал. Передкарпаття (Підкарпаття, Підгір’я). П. живуть на півн. від бойків, гуцулів (див. Гуцульщина) і покутям, відрізняючися від них у різних ділянках духової й особливо матеріяльної культури (одяг, будівництво). Вони розподіляються на менші етнічні групи з деякими особливостями у говірках, одязі тощо. На півд. мова П. перехрещується з карп. говірками, на півн. належить до наддністрянських (опільських) говірок. П. близькі до ополян також звичаями, обрядами й усною творчістю. Працюють гол. у хліборобстві, скотарстві, домашньому та гірничому промислі.


Підгірянка Марійка (літ. псевд. Домбровської Марії; 1881 — 1963), уроджена Ленерт, поетка і дитяча письм. родом з гал. Гуцульщини; вчителювала в Галичині й на Закарпатті (1900 — 41), з 1944 р. жила на Львівщині. Друкувалася з 1904 р. у «ЛНВ», «Укр. Хаті», «Жін. Долі», дитячих журн.; твори П. були міщені у читанках і шкільних хрестоматіях. Зб. поезій «Відгуки душі» (1908), поема «Мати-страдниця» (1919); байки, оп., п’єси для дітей: «Вертеп», «В чужім пір’ю», «Ластівочка», «Збірничок віршів для дітей», «Ганнуся», «Кравчиня Маруся» та ін.

[Підгірянка Марійка (літ. псевд. Ленерт-Домбровської Марії) (* Білі Ослави, Надвірнянський пов. — † Рудно, тепер частина Львова). — Виправлення. Т. 11.]


Підгорецький Борис (1874 — 1919), композитор, муз. критик, педагог і фолкльорист, родом з Лубень; закінчив Варшавську Консерваторію. З поч. 1900-их pp. у Москві, викладач Моск. Нар. Консерваторії (з 1915), муз. критик у різних періодичних вид., учасник муз.-фолкльорних експедицій з М. Янчуком і О. Масловим. Автор опер «Купальна іскра» на лібретто Л. Яновської, поставленої у Лубнях (1901) і в Києві (1908), та «Бідна Ліза» (1916); понад 100 пісень (м. ін. на слова Т. Шевченка і Є. Гребінки), хорові та фортепіянові твори; розвідка про творчість П. Сениці.

[Підгорецький Борис (1873 — 1919, Москва). — Виправлення. Т. 11.]


Підгорне (III — 20), с. м. т. на Півн. Слобожанщині, р. ц. Воронізької обл. РСФСР. За переписом з 1926 р. у Підгорнівській волості українці становили 97,6% всього населення.


Підгорний Микола (* 1903), сов. політ. діяч родом з Полтавщини, інж. за фахом. 1921 — 23 pp. Діяч комсомолу, 1931 — 39 працював у цукровій пром-сті на Україні. З 1939 р. П. на керівній держ. роботі: 1939 — 40 і 1944 — 46 заступник нар. комісара харч. пром-сти УССР, 1942 — 44 дир. Моск. Технологічного Ін-ту Харч. Пром-сти, 1944 — 46 гол. уповноважений уряду УССР по переселенню укр. населення з території Польщі до СССР; 1946 — 50 постійний представник уряду УССР при Раді Мін. СССР. 1950 — 53 перший секретар Харківського обкому КП України, 1953 — 57 — другий, 1957 — 63 — перший секретар ЦК КП України; з 1960 — чл. През. ЦК КПСС, 1959 — 67 депутат Верховної Ради УССР (1963 — 67 чл. її През.). З грудня 1965 р. — гол. През. Верховної Ради СССР (през. держави).

[Підгорний Микола (1903, Карлівка, Костянтиноградський пов. — 1983, Москва). 1965 — 77 гол. Президії Верховної Ради СССР (през. держави). — Виправлення. Т. 11.]


Підгороддя, с. Гал. р-ну Івано-Франківської обл., кол. посад княжого Галича. Дослідження Л. Лаврецького й І. Шараневича (1882 — 84), Й. Пеленського (1911), Л. Чачковського з Я. Хмілевським (1925 — 30), Я. Пастернака (1934 — 41) та В. Гончарова (1951) виявили сліди неолітичного селища, кількох поховань ранньої доби, багато рим. монет, ранньослов. тілопальну могилу, дві старо-угор. могили кін. 9 в., срібний скарб візант. походження 6 в., фундаменти 6 менших церков княжої доби, рештки боярських та купецьких дворищ (одне з вітражами) і виробничих майстерень та багато дрібних предметів різного вжитку (Я. Пастернак «Старий Галич», 1944; В. Гончаров «Археологічні дослідження древнього Галича у 1951 p.», 1955).


Підгородна (V — 11), с. м. т. Первомайського р-ну Миколаївської обл.; 3 900 меш. (1966).


Підгородне (V — 16), с. м. т. Дніпропетровського р-ну Дніпропетровської обл.; 16 500 меш. (1966); механічна майстерня, зав. фруктових вод.


Підданство, іст. термін для визначення підвладности особи февдальному панові; персональна приналежність і залежність. Між підданим і паном існували правні взаємини — обов’язок льояльности, праці та грошових оплат, а також право підданого на опіку й охорону з боку пана. Звідси термін П. перейшов на громадянство в монархічних державах. Нині у модерних, здебільше дем. і респ. державах, вживається лише термін громадянство.


Піддубик-Сущевський Петро (1756 — 1811), перший укр. ортопед та травматолог родом з Чернігівщини; закінчив Чернігівський Колеґіюм і мед.-хірургічні школи при адміралтейському і сухопутному шпиталях у Петербурзі. Був військ. лікарем, потім лікарем у м. Борзні і Чернігові (оператор Чернігівської лікарської управи); праці з питань ортопедії та травматології, про лікування правця, епідемічні хвороби й ін.

[Піддубик-Сущевський Петро († Чернігів). — Виправлення. Т. 11.]


Піддубний Григорій (справжнє прізвище Товмачів; 1882 — 1942), журналіст, письм. і політ. діяч родом з Полтавщини. Перед першою світовою війною політ. еміґрант в Австрії; співр. «Ради» та «Украинской Жизни»; 1917 р. повернувся на Україну, чл. УПСР і співред. її органу «Трудова Республіка» (1918 — 19); у 1919 — 20 pp. чл. Закордонної Укр. Ком. Партії у Відні й співр. її органу «Нова Доба»; з 1928 р. знову на Україні, у 1935 р. засланий на Соловки, де й помер. Автор праць «Комуністи й еволюція» (1920), «Комунізм і патріотизм» (1920), «За Радянську Україну» (1921), «Буковина — її минуле і сучасне» (1928) та ін.; переклади (А. Чехова, Ж. Занд, Г. Велза) й власні оп. («Через кордон»).

[Піддубний (справжнє прізвище Товмачів) Григорій (1882, Тетлега, Прилуцький пов. — 1937). — Виправлення. Т. 11.]


Піддубний Іван (1870 — 1949), визначний важкоатлет родом з Черкащини. З 1898 р. виступав у цирках як борець, спершу в Рос. Імперії (у Москві, Петербурзі, Києві), а пізніше і в Зах. Европі (у Парижі, Берліні). У 1905 — 09 шість разів здобував чемпіонат світу. У 1925 і наступних pp. виступав на ринґах Америки, перев. у вільному стилі, перемагаючи визначних у той час чемпіонів, 25 pp. вважався непереможним борцем світу; заслужений майстер спорту (з 1945).

[Піддубний Іван (1871, Красенівка, Золотоніський пов., Полтавська губ. — 1949, Єйське, Краснодарський край, Росія). — Виправлення. Т. 11.]


Піддуклянський Український Народний Ансамбль (ПУНА), проф. ансамбль пісні й танцю при Укр. Нар. Театрі в Пряшеві, заснований 1956 р. В репертуарі ПУНА перев. мист. обробки фолкльору Пряшівщини. Ансамбль обслуговує Пряшівщину і виїздить на ґастролі за кордон (Закарп. обл. УССР, Польща, Юґославія, Болгарія, Румунія, Зах. Німеччина, Франція, Голляндія, Італія). Мист. керівники: Ю. Костюк, Ю. Цимбора, М. Нємцова. У 1969 р. ПУНА мав 40 чл.


Підземні води, води, що містяться у порожнинах верхніх шарів земної кори; їх виявлено на глибині до 5 — 6 км. Першими від поверхні землі П. в. є ґрунтові води (ґ. в.), які живляться поверхневими водами й атмосферичними опадами; вони затримуються на першій водотривкій верстві й міґрують у напрямі найбільшої похилости її поверхні. Нижче ґ. в. залягають горизонти міжверствових, глибинних вод (г. в.). Більшість з них це напірні або артезіянські води (а. в.), які є під гідростатичним тиском. Вони звич. містяться в мульдах, западинах і розбитих тріщинами кристалічних породах. П. в. містять в собі деяку кількість газів, мінеральних розчинів та органічних речовин. Ті, що з підвищеним їх вмістом (звич. понад 5 г/л), звуться мінералізованими водами.

Наявність, багатство і якість П. в. залежить від ряду гідрогеол. чинників: кліматичних, зокрема опадових умов, морфології, характеру гірських порід і геол. будови. Ці чинники на Україні міняються й разом з цим міняються гідрогеол. умови окремих р-нів: в наслідок заг. зменшення суми атмосферичних опадів і збільшення випаровування в напрямі з півн. зах. на півд. сх. зменшується в цьому ж напрямі багатство і доброякісність П. в. Утворенню більших і значніших водоносних горизонтів у багатих на атмосферичні опади гірських обл. перешкоджає інтенсивний стік; глибоке залягання горизонту ґ. в. у степ. і лісостеп. смузі спричинене гол. розвитком ярів і балок; рівнинність поверхні і мілке залягання водотривкого підложжя стало причиною недостатнього відводнення і забагнення Полісся; тісно з геол. будовою пов’язане утворення Дніпровсько-Донецького, Причорноморського і Волино-Подільського артезіянських басейнів та недостача П. в. у Донецькому кряжі й Укр. кристалічному масиві.

У Карпатах більшість атмосферичних опадів стікає безпосередньо до річок (вони є гол. джерелом водопостачання), і тому потужних, добре витриманих горизонтів П. в. тут мало. На Передкарпатті й Потиській низовині прісні ґ. в. зібрані в алювіяльних відкладах; невеликі артезіянські басейни є на Потиській низовині. Мінеральні води виступають у внутр. смузі Карпат (вуглекислі) і на Передкарпатті (ґлявберові, соляні та солянолужні).

У Крим. горах поширені карстові явища з підземним відводненням. П. в. збираються у кількох похилених до півн. горизонтах; найбагатшими на воду є щілинуваті вапняки і конґльомерати, уложені на водотривких таврійських лупаках. Води слабо мінералізовані; вони виходять рясними джерелами на підніжжі гір і є гол. джерелом водопостачання і живлення рік.

Причорноморська западина творить великий артезіянський басейн, більшість площі якого розчленована балками й ярами, і тому тут немає суцільних горизонтів ґ. в., вони залягають на значній глибині під поверхнею землі й мають різноманітний хем. склад. Переважають мінералізовані води, з концентрацією солей нижче 3 г/л на межі з Укр. кристалічним масивом і понад 5 г/л на побережжях морів, Прісні ґ. в. виступають на зах. і сх. окраїнах. А. в. (перев. солоні) залягають у кільканадцятьох горизонтах на глибині бл. 300 м на півн. і 100 м. на півд.; найбільше прісної води добувають з відкладів неогену. Заг. забезпечення водою незадовільне. Виняток творить півд. Кубань, яка використовує багаті на прісну воду четвертинні шари.

Ґ. в. Волинсько-Подільського артезіянського басейну перев. прісні або слабо мінералізовані. Їх горизонт на порізаному ярами Поділлі глибокий. Ґ. в. виступають у горизонтах палеозойських, мезозойських і кайнозойських відкладів. У верствах третинного періоду трапляються води з високою концентрацією сірководня.

П. в. Укр. кристалічного масиву дуже різноманітні. В наслідок розвитку ярів і балок горизонт ґ. в. обнижується до 20 і більше м. У межиріччях вода здебільша солонувата; питну воду дають джерела вздовж ярів, берегів рік та криниці, копані на дні балок. У долинах більших рік Доброякісну воду містять староалювіяльні відклади. Ґ. в. виступають горизонтами у відкладах палеогену й у виповнених звітрілими продуктами обниженнях кристалічного масиву та жилами в тектонічних розколинах. Доброякісну воду постачають гол. палеогенові відклади та звітрілі продукти кристалічних порід. Жильні води найчастіше сильно мінералізовані.

У Донецькому басейні ґ. в., перев. солонуваті (до 5 г/л), залягають глибоко. Їх дістають з криниць на дні балок або з джерел у долинах річок. Ґ. в. пов’язані з потужними кам’яновугільними і крейдовими шарами. Максимально можливий видобуток усієї придатної для вжитку води оцінюють на 9 — 10 м³/сек., тоді як попит населення доходить кількох десятків м³ на секунду.

Дніпровсько-Донецький артезіянський басейн займає Придніпровську низовину, сх. частину Придніпровської височини та частину Правобережного Полісся. В наслідок сильного розвитку ярів на Лівобережжі горизонт ґ. в. глибокий, вони здебільша солонуваті, запас води малий. Гол. джерелом водопостачання, насамперед великих м. (Києва, Харкова, Полтави й ін.), є а. в., які видобувають гол. з пісків, поруватих пісковиків і мергелів юрського та крейдового періодів і палеогену.

Запаси П. в. названих верств оцінюють на 3 232 км³. При теперішньому попиті бл. 500 000 м³ води на добу цих запасів вистачило б на 17 000 pp.

Півд.-зах. окраїни Сер. височини мають також великі запаси П. в. Глибокі яри обнизили горизонт ґ. в. до 25-30 м. А. в. добувають з кількох горизонтів, гол. ерґенінських і флювіо-ґляціяльних пісків та відкладів девонського, кам’яновугільного і крейдового періодів. Води перев. доброякісні.

На Поліссі в наслідок заболочення ґ. в. сполучені з поверхневими. Більшість їх мінералізовані окисом заліза і вапна, у заторфлених р-нах — сірководнем. Доброякісну воду добувають у підвищених місцях, гол. у моренових пісках. А. в. пов’язані з юрськими і крейдовими відкладами.

З уваги на великий і все більше зростаючий попит на воду для домашнього вжитку, зрошування і в пром-сті, використання П. в. набирає дуже великого значення. Тільки Придніпрянська низовина, Полісся, зах. обл. і гори мають достатньо доброякісних вод; ін. укр. землі, зокрема Донецький басейн і півд. смуга Причорноморської низовини, мають її надто мало. Тому раціональне використання П. в. та постачання води з півн. багатих на воду обл. є однією з найпекучіших проблем водяного госп-ва і водопостачання України. Ін. важливою проблемою є осушення заболочених теренів.

Література: Красінський Е. Гідрогеол. районізація України. Укр. Геол. Вісті, ч. 2. К. 1924; Гармонов И. Карты грунтовых вод степных и лесостепных районов Европейской части СССР. М. 1955; Питання вивчення підземних вод на Україні. Збірник, К. 1959; Ланге О. Подземные воды СССР, часть І. М. 1959; Бабинец А. Подземные воды юго-запада Русской платформы. К. 1961; Формування ресурсів підземних вод на Україні. Збірник. К. 1963.

І. Тесля


Підйомно-транспортне машинобудування, галузь важкого машинобудування, що належить до металомістких виробництв (затрати металу на продукцію вартости в 1 млн крб. становить від 2 до 4 000 т). На Україні П.-т. м. значно розвинулося, його частка у всесоюзному випуску у 1960-их pp. в сер. становила 29% (в тому ч. на Донецько-Придніпровський та Півд.-зах. екон. р-ни припадає по 13% і на Зах. — 3%). Найбільші підприємства П.-т. м. є у Харкові, Одесі, Краматорському, Дніпропетровському, Никополі та Львові. Діяпазон типажу машин дуже широкий: він охоплює нескладні й малопотужні конвайєри та навантажувачі, перевізні крани сер. потужности, баштові крани для будівництва, вантажні споруди для портів, шахтні підйомні машини, ліфти для багатоповерхових будов, суперпотужні крани й транспортери для рудовидобутку та металюрґії, врешті, устаткування для аеропортів й модерних пошт. До найбільших й найскладніших виробів П.-т. м. належать автоматичні системи конвайерів для зав. масової продукції, а також тих зав. (здебільща хем.), виробничі лінії яких з уваги на безпеку мусять обходитися без обслуги, напр., зав. вибухових речовин чи пального для ракет (Шостка, Дніпродзержинське, Донецьке й ін.), на шахтах уранової руди у Жовтих Водах, на атомних електростанціях і т. д. Затрати робочої сили й енерґії у П.-т. м. — великі: у сер. до 210 людинотодин на 1 т готової продукції та 500 — 1 600 квт-год. на 1 т продукції. Кошти виробництва збільшує ще те, що частка інженерно-гехн. персоналу становить 200-350 на кожних 1 000 робітників.

Розвиток П.-т. м. на Україні за останні pp. характерний помітною нерівномірністю; так, напр., випуск баштових кранів у Києві знизився у 1955 — 59 pp. з 127 до 8 штук на рік, випуск ліфтів тримався приблизно на одному рівні (100 — 120 комплектів на рік), зате випуск шахтних підйомних машин збільшився з 167 штук у 1950 р. до 269 у 1960 й 338 у 1967 р. Виробництво породонавантажувальних машин коливається (в одиницях): 401 у 1950 p., 1 180 у 1960, 422 у 1967. Кількість нових типів П.-т. машин, введених у виробництво у 1960-их pp., трималася на рівні 45 нових типів щороку у 1960-65 pp., але пізніше зазнала значних коливань (1966 р. — 63, 1967 — 29).

С. Процюк


Підкамінь (IV — 6), с. м. т. Бродівського р-ну Львівської обл., положене на півн. березі Подільської височини; 3 100 меш. (1966). Пам’ятка архітектури — манастир домініканців (15 — 18 вв.), обведений оборонними мурами, з барокковим костьолом. П. відомий з першої пол. 13 в.


Підкарпатська Русь, офіц. назва сх. і центр. частини Закарпаття, окремого адміністративного краю в рамках Чехо-Словаччини у 1920 — 38 pp. Сен-Жерменський договір (1919), який включив Закарпаття до Чехо-Словацької респ., говорить про «територію русинів на півд. від Карпат»; таку ж назву краю подано в конституції Чехо-Словацької респ. з кін. 1919 р. (Ген. Статут для орг-ції і адміністрації П. P.). Але вже окремі закони і адміністративні розпорядження, починаючи з 1920 p., вживають назву П. P., а з 1928 р. також — Підкарпато-руський край (Padkarpatoruská Zem). Формально П. Р. була автономною, проте ґарантована територіяльно-нац. автономія була здійснена тільки у 1938 р., коли вже автономний уряд краю змінив назву на Карпатську Україну. До П. Р. не належало зах. Закарпаття, тобто укр. р-ни у Сх. Словаччині (Пряшівщина), а також вузька прикордонна смуга укр. етнічної території на рум. Мармарощині.

В. М.


«Підкарпатська Русь» (до 1935 р. «Подкарпатська Русь»), краєзнавчий і пед. місячник, вид. Т-ва Підкарп. Руси в Ужгороді 1924 — 38; рад. П. Яцько, о. В. Гаджеґа, А. Штефан, І. Панькевич; гол. співр. о. А. Волошин, М. Лелекач, О. Маркуш. «П. Р.» має багато джерельного матеріялу до історії Закарпаття.


«Подкарпатське Пчолярство», ілюстрований місячник Т-ва «Просвіта» в Ужгороді (1923 — 26), з 1925 р. виходив як орган бджолярського об’єднання Підкарп. Руси п. н. «Пчолярство». Ред. М. Гайний, П. Кукуруза, В. Коссар, І. Магаль. У 1923 р. при «П. П.» почав виходити ж. для дітей «Пчôлка», що далі існував самостійно.


«Підкарпатський Голос», тижневик для робітництва, вид. Укр. Соціял-Дем. Партії, виходив у Дрогобичі 1907 p.; ред. С. Вітик.


Підкарпаття, див. Передкарпаття.


Підкова Іван († 1578), коз. отаман, молд. господар. 1577 р. разом з коз. отаманом Я. Шахом вирушив у похід на Молдавію (під претекстом помсти за смерть ніби свого брата, молд. господаря Івоні, вбитого турками), щоб закріпитися в цій країні. Коз. військо розбило військо господаря Петра Хромого, зайняло в листопаді Яси і проголосило П. молд. господарем. Але вже на поч. 1578 р. під натиском тур.-волоських військ козаки покинули Молдавію і відступили на Україну. П. підступом схоплено й видано полякам і за наказом короля С. Баторія страчено у Львові (у червні 1578). Діяльність П. звеличували коз. пісні, які оспівували його як коз. гетьмана. Т. Шевченко написав поему «Іван Підкова».


Підковик, див. Кажани.


Підкоморський суд, межовий суд, який діяв у Польщі і В. Лит. Князівстві, а також з 1763 р. на Гетьманщині. Початково П. с. складався з представників сторін, пізніше став одноособовим; суддю (підкоморія) на повіти призначав король. Підкоморій мав право добирати собі помічника-коморника. За Лит. Статутом, П. с. був тісно пов’язаний з земським судом. Апеляційною інстанцією був маршалківсько-комісарський суд.

У Коз. державі межові суперечки вирішували спеціяльні «комісари», призначені полковими або ген. судами. У 1763 р. П. с. відновлено на Україні; полкова старшина і шляхта кожного пов. вибирала підкоморія і коморника. Підкоморій уважався важливою урядовою особою, іноді заступав полк. 1783 р. П. с. скасовано, але з 1796 — знову введено; проіснував до 1834 p., а потім як т. зв. межовий суд до 1840 р.


Підкоришник, піщух деревач, пищуха (Certhia), рід птахів ряду горобцеподібних; довж. тіла бл. 15 см, вага до 11 г. На Україні є два види: П. звичайний (C. familiaris L.), осілий, почасти мандрівний птах Полісся, Лісостепу, Карпат і Криму і П. короткопалий (C. brachydactyla Brehm.), що гніздиться на Закарпатті. Корисні птахи.


Підкумок, p., права притока Куми, довж. — 160 км, сточище — 2 620 км². П. перепливає Кавказькі гори й Передкавказзя; використовується для зрошення. На П. лежать м. Кисловодськ, Ессентуки, П’ятигорськ, Георгієвськ.


Підлисся, Підлісся, с. Золочавського р-ну Львівської обл., в якому нар. М. Шашкевич. У 100-річчя його народження (1911) на Білій Горі б. П. поставлено пам’ятний хрест, місце щорічних прощ багатьох тис. українців («Маркіянове свято»), що нагадували паломництво на могилу Т. Шевченка на Чернечу Гору в Каневі й мали великий вплив на піднесення нац. свідомости населення Галичини. Поль. влада чинила перешкоди цим святкуванням, а нім. і сов. забороняли їх. Остання проща відбулася 14. 9. 1941. У 1959 р. у П. відкрито музей М. Шашкевича, а 1962 — пам’ятник-погруддя.


Підлюте, с. Осмолодської сільради, Рожнятівського р-ну, Івано-Франківської обл., положене над р. Лімницею в глибині Ґорґан. До 1939 р. невеличкий курорт (сірчано-йодові джерела), літня палата гр.-кат. львівських митр., літні табори «Пласту» («Сокіл», Остодір).










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.