[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3713-3733.]

Попередня     Головна     Наступна





Чернівецька область, обл. у зах. частині УССР, утворена 1940 з півн., українцями заселеної, частини Буковини і сусідньої частини Басарабії (з м. Хотином), положена у межах Карпат, Передкарпаття та Покутсько-Басарабської височини. Площа 8 100 км²; 905 000 меш., у тому ч.: 357 000 міськ. і 548 000 сіль. Нац. склад за переписом з 1970: українців 68,6%, румунів — 19,3%, росіян — 6,3%, ін. — 5,8%. 10 м., 9 с. м. т.; 10 р-нів, 204 сіль. ради.


Чернівецький Державний Університет, заснований 1875 на основі існуючого з 1827 Теологічного Ін-ту, з нім. викладовою мовою та з окремими катедрами укр. та рум. мов і літератур. Ч. Д. У. мав назви: ім. Франца Йосифа (Franz Josephs) у 1875 — 1918 pp., Universitatea Regele Carol I din Cernăuţi (1919 — 40) і сучасну після 1940.

За австр. влади Ч. Д. У. мав три фак.: правос. теології, правничий і філос. На філос. фак. катедрою укр. мови завідували: К. Ганкевич (1875 — 76), Г. Онишкевич (1876 — 82), С. Смаль-Стоцький (1885 — 1918), слов. мов О. Калужняцький (1875 — 98) і Є. Козак (1899 — 1919); катедру практичного богословія очолював Д. Єремійчук (1899 — 1919). За цей час в Ч. Д. У. навчалися, крім буковинців, також багато галичан, зокрема ї. Франко, Л. Мартович, Д. Лукіянович; габілітувалися В. Мількович з історії Сх. Европи (згодом проф. Ч. Д. У. 1895 — 1919), О. Колесса з укр. мови. Серед ректорів Ч. Д. У. були українці: К. Томащук (1875 — 76), О. Калужняцький (1889 — 90) і Є. Козак (1907 — 08). На заг. ч. 208 студентів 1875 українців було 41, 1914 на 1 198 — 303, приблизно стільки ж румунів, найбільше жидів і німців.

1918 — 40 pp. Ч. Д. У. румунізовано, скасовано укр. катедри, а укр. проф. звільнено. Філос. фак. поділено на два: філос.-літ. і природознавчий. Довголітнім ректором Ч. Д. У. за рум. часу був українофоб Й. Ністор. 1920 на 1 671 студентів було 239 українців, 1933 — на 3 247 студентів було 2 117 румунів, 679 жидів, 199 німців, 155 українців, 57 поляків, 40 ін.

З 1940, з приєднанням півн. Буковини до УССР, в Ч. Д. У. запроваджено викладання укр. мовою та реорганізовано його на 7 фак., а з 1955 на 11: іст., філос., іноземних мов, геогр., біол., хем., фіз., матем., екон., техн. і заочний, була 51 катедра; теологічний фак. ліквідовано. Введено заочне й вечірнє навчання та аспірантуру. У 1976 — 77 pp. було бл. 10 000 студентів (у тому ч. 38% заочників) та бл. 500 викладачів, у тому ч. 26 проф. і докторів наук. бл, 290 доц. і кандидатів наук.

Гол. будинок Ч. Д. У. міститься в кол. митрополичій резиденції. При ньому є ряд досл. установ: ботан. сад (заснований 1877), біол. дослідна база (в Жучці), лабораторії фізики напівпровідників і термодинаміки, експериментальний рибозав., сейсмічна і метеорологічна станції, 4 музеї (зоол., ботан., геол., історії у-ту). Бібліотека має бл. 1,7 млн кн. (у 1875 — 15 000, 1900 — 134, 1918 — 475, 1939 — 575). Ч. Д. У. видає «Наук. записки» (у 1945 — 67 появилося 58 тт.), монографії (84), підручники (65). Ректором Ч. Д. У. з 1949 є К. Леутський.

Література: Prokopowitsch E. Gründung, Entwicklung und Ende der Franz-Josephs-Universitat in Czernowitz. Clausthal-Zellerfeld 1955; Систематичний покажчик до видань Чернівецького Держ. Ун-ту (1948 — червень 1965), Чернівці 1965; Turczynski E. Die Universitat Czernowitz. Buchenland 150 Jahre Deutschtum in der Bukowina. Мюнхен 1961; Alma Mater Francisco Josephina. Die deutschsprachige Nationalitäten-Universitat in Czernowitz. Мюнхен 1975; Кобилянський І. Чернівецький Університет. Ужгород 1975.

А. Жуковський


Чернівецький краєзнавчий музей, заснований на базі музею, створеного 1863. Має відділи: природи Буковини й історії. Понад 50 000 експонатів, у тому ч. археологічні й етногр. колекції, документи з історії Буковини (зокрема матеріяли про сел. повстання 1843 — 49 pp. під проводом Л. Кобилиці).


Чернівецький Український Музично-Драматичний Театр ім. Ольги Кобил ямської, заснований 1940 на базі Харківського Держ. Театру Революції (з 1931); 1941 — 44 працював у Рос. СФСР, з 1944 знову в Чернівцях (мист. керівник В. Василько). Значне місце в репертуарі театру посідають п’єси з життя Буковини (інсценізації романів О. Кобилянської «Земля», «У неділю рано зілля копала», «Вовчиця»), композиція з комедії С. Васильченка «На перші гулі», М. Кропивницького «Біда не кожному біда — іншому талан», «Українські вечорниці», іст. драма «Лукіян Кобилиця» Я. Балковенка та Г. Мізюна; з світового репертуару — «Отелло» В. Шекспіра; з сучасного сов. («Весняний потік» З. Прокопенка, «Вода з отчої криниці» В. Фольварочного) та ін. У складі ансамблю: режисери — Б. Борин, К. Пивоваров, П. Колесник, Є. Золотова; декоратори — О. Плаксій, В. Лассан; актори — В. Сокирко, П. Столяренко-Муратів, П. Михневич, Г. Янушевич, К. Ципа, М. Сіренко, Н. Фіялко, О. Рудницька, В. Лещик, Г. Янушевич і ін.


Чернівці (V — 6, нім. Czemowitz, рум. Cernăuţi), політ., культ. і рел. центр Буковини, гол. м. Чернівецької обл., вузол зал. і автомобільних шляхів, аеропорт; 238 000 меш. (1984). Ч. лежать на Передкарпатті, за 20 км від поч. Карпат, на межі між укр. й рум. етногр. територією, розташовані на обох берегах р. Прута на горбах, розділених його допливами (найвища точка 250 м, найнижча — 100 м). Територія Ч. становить тепер бл. 10 000 га.

До 1774. Поселення на території Ч. були вже за неоліту, на їх передмістях виявлено поселення трипільської культури, доби бронзи й заліза. В околицях Ч. виявлено слов. пам’ятки поч. нашої ери (2 — 5 в.); за ранньої іст. доби тут були поселення білих хорватів і тиверців (9 — 11 в.). Оборонний город на місці Ч. заснував у другій пол. 12 з. гал. кн. Ярослав Осмомисл на лівому березі Прута (збереглися руїни фортеці, яка існувала до сер. 13 в., коли її зруйнували татари); нове м. було побудоване на високому правому березі Прута.

З сер. 14 в. Ч. входили до складу Молдавії як прикордонне м. з Польщею; через них проходив торг. шлях зі Львова на Сучаву. Уперше згадуються в грамоті воєводи Александра (8. 10. 1408) у зв’язку з митним договором, який він уклав з львівськими купцями. 1488 Ч. стали центром Чернівецького пов. За молд. періоду вони користувалися самоуправою на маґдебурзькому праві і як «вільне місто» підпорядковувалися безпосередньо воєводі; управа Ч. була в руках «шолтиса» і 12 радних. У 15 — 16 вв. Ч. були торг. центром з ярмарками, які відбувалися на лівому березі Прута, але з сер. 16 в. почали занепадати через постійні війни, а 1538 опинилися під тур. зверхністю. М. зазнало спустошень за воєн Молдавії з Польщею (1497, 1509, 1688), турками (1476 і 1714) і татарами (1626, 1646, 1650, 1672). Козаки (під проводом Б. Хмельницького) побували у Ч. 1650 і 1653 та після поразки під Полтавою взимку 1709 — 10. Переслідуючи їх, рос. військо зайняло тоді вперше Ч. М. зазнало спустошень від шведів і росіян, коли ці останні знову побували тут за рос.-тур. війни 1739, у висліді чого м. перетворилося на невелику оселю. 1762 у ньому було ледве 200 дерев’яних будинків з бл. 1 200 меш.

1774 — 1918. У висліді чергової рос.-тур. війни 1768 — 74 Ч. були окуповані рос. військом, а згодом перейшли під владу Австрії (1774 — 1918). Від самого поч. австр. панування Ч. стали центром Буковини — насамперед військ. адміністрації (1774 — 86), згодом цивільного управління: 1786 — 1849 Буковинської округи, що входила до складу Галичини, 1849 автономного краю Буковини. 1864 Ч. здобули повну міську самоуправу. Перехід з тур.-балканської до зах.-евр. сфери впливу вплинув на зростання населення. Уже 1779 у Ч. було 3 200 меш., і це ч. зростало завдяки допливу німців (службовців, учителів, торгівців), а також українців і поляків з Галичини, жидів і румунів та українців з Буковини. 1783 у Ч. постали ремісничі цехи, з кін. 18 в. почала розвиватися пром-сть. На поч. 19 в. засновано гімназію, побудовано церкви св. Параскеви (1814 — 62) і гр.-кат. (1825 — 30). З 1832 у Ч. уконституювався маґістрат на чолі з бургомістром.

Рев. події 1848 призвели до автономії краю і м. та до загострення політ. суперництва між укр. і рум. національностями на Буковині. У сер. 19 в. дійшло також до пожвавлення екон. розвитку Ч. (побудовано броварню, паровий млин, гуральню, фабрику меблів, 1850 створено торг. палату, 1877 — торг. біржу). До розвитку Ч. спричинилася побудова залізниці Чернівці — Львів (1866), 1895 побудовано електрівню, 1897 введено в дію електричний трамвай, 1895 — 1912 — водогін і каналізацію. Споруджено нові визначніші будівлі: катедральний собор (1844 — 64), резиденцію бук. митрополії (1862 — 82), вірменську церкву (1869 — 75), єзуїтський костьол (1893 — 94), жид. синагогу (1873 — 79), міський театр (1904 — 05), зал. двірець (1905 — 08). Ч. набули евр. вигляду (їх часто називали «малим Віднем»), хоч цей вигляд мала тільки центр. частина м. 1895 у Ч. працювало понад 2 500 робітників, а з 1910 — в м. було 2 140 ремісників і 1 400 торгівців.

До 1781 у Ч. була тільки одна нар. школа (рум.). Австр. адміністрація відкрила нім. школу, а на 1869 було вже 6 шкіл з 26 учителями. Першу клясичну гімназію засновано 1808, реальну — 1869, учительську семінарію чоловічу — 1860, жін. — 1872. У другій пол. 19 в. засновано фахові школи: сіль-госп., ткацьку, ремісничу, 1827 вищу теологічну. У 1875 засновано Чернівецький Ун-т з 3 фак. У Чернівецькому Ун-ті навчалися також студенти з Галичини; працювали укр. вчені: С. Смаль-Стоцький, О. Калужняцький, Є. Козак, М. Кордуба, З. Кузеля та ін. У сер. школах навчання відбувалося нім. мовою, з 1851 як предмет навчання введено укр. мову в гімназії, згодом і в учительській семінарії. З 1896 при другій нім. гімназії засновано укр. відділ. Під кін. австр. панування в Ч. було 4 нар. школи а укр. мовою навчання. З Ч. тісно пов’язана діяльність письм.: Ю. Федьковича, С. Воробкевича, О. Кобилянської. Організоване укр. гром. життя Ч. починається з заснуванням 1869 т-ва «Руська Бесіда», політ. т-ва «Руська Рада» (1870), студентського т-ва «Союз» (1875). У цих т-вах спершу переважали москвофільські тенденції, але з 1884 перемогли «народовці» (Є. Пігуляк, О. Попович, С. Смаль-Стоцький та ін.), відтоді почався швидкий розвиток укр. нац. руху. З 1884 укр. гром.-культ. життя було зосереджене в Укр. Нар. Домі. Діяли т-ва: Укр. Школа (з 1887), екон. установи «Руська Каса» (1896) і «Сел. Каса» (1903); «Міщанська Читальня» (1880), Жін. Громада (1906), спортовий Союзі Січей (1904), Бурса ім. О. Ю. Федьковича (з 1896), муз. т-ва Бук. Боян (1895) і Міщанський хор (1901), Бук. Нар. Театр (1897).

До 1914 Ч. були важливим укр. видавничим центром. Тут появлявся місячник «Бук. Зоря» (1870 — 71), щоденник «Буковина» (1885 — 1917), «Нова Буковина» (1917 — 18); місячник РУП «Гасло» (1902 — 03), політ. газ. «Нар. Голос», «Нар. Справа», «Громадянин», «Борба» (1907 — 14) та ін.; працювали в-ва: «Правос. календар» (1874 — 1918), «Бібліотека для молодежі, селян і міщанства» (1885 — 96 і 1906 — 14), «Крейцарова бібліотека» (1909 — 14); видавано підручники для нар. і сер. шкіл, словники, красне письменство. У Ч. був осідок правос. єп., а з 1873 — митр.

Ч. були також важливим осередком діяльности румунів, жидів, німців і поляків. З нім. культ. діячів письм. К. Францос популяризував творчість Шевченка, а історик і етнограф Р. Кайндль досліджував історію Й етнографію Буковини.

За першої світової війни Ч. були тричі під рос. окупацією (30. 8. — 21. 10. 1914; 26. 11. 1914 — 18. 2. 1915; 18. 6. 1916 — 2. 8. 1917). Рос. окупаційна влада переслідувала українців, полегшення настало щойно по березневій революції 1917, коли губернатором Буковини став О. Лотоцький. По створенні Укр. крайового комітету Буковини (25. 10. 1918) відбувалося у Ч. велике нар. віче (3. 11. 1918), на якому ухвалено приєднання до України; 6. 11. 1918 українці перебрали владу в Ч. (бургомістром м. призначено О. Безпалка), але вже 11. 11. 1918 рум. військо окупувало Ч., а 28. 11. 1918 рум. Ген. конґрес Буковини проголосив приєднання Буковини і Ч. до Румунії.

1918 — 1940. За рум. влади Ч. залишилися адміністративним осередком Буковини. Не зважаючи на рум. переслідування, вони і далі були центром укр. життя на Буковині. Крім названих т-в, засновано нові: «Буковинський Кобзар», «Укр. Мужеський Хор», «Укр. Театр»; спортові: «Довбуш» і «Мазепа» та ін.; тут була централя Укр. Нац. Партії. Вид. діяльність зменшилася: виходили тижневики: «Боротьба», «Рідний Край», «Рада», «Самостійність», щоденник «Час», журн. «Промінъ» і «Самостійна Думка»; натомість мало було книжкових видань.

При кін. рум. панування Ч. стали значним екон. центром. 1936 тут працювало 155 більших і 61 мала фірма.

1940 — 1944. За другої світової війни у Ч. відбулися величезні зміни в нац. складі населення: німців переселено 1940 до Німеччини, частина румунів переселилася до Румунії. М. зазнало значної руйнації, серед ін. зруйновано жид. синагогу, мости через Прут й ін. Цілковито розгромлено укр. гром.-культ. життя, багатьох діячів заарештовано.

Після 1944. По поновній окупації Ч. сов. військом (29. 3. 1944) Ч. стали обл. центром. З них вибули поляки, натомість напливали росіяни, українці й жиди. З 1957 почалася розбудова Ч. уздовж гол. маґістралі: вулиць Хотинська — Вокзальна (Ґаґаріна) — Леніна — Червоноармійська — Сторожинська. У 1965 до Ч. приєднано м-ко Садгору (Садагуру) на лівому березі Прута.

У Ч. зайнято бл. 70 000 робітників і сконцентровано бл. 60% пром. продукції обл. Провідні галузі пром-сти Ч.: легка (42% заг. продукції) — текстильне об’єднання «Восход» (килими; 80 000 м тканин на рік), швейне об’єднання «Трембіта», панчішне виробниче об’єднання (42 млн пар панчішно-шкарпеткових виробів), 3 трикотажні, 2 ґалянтерійні, взуттєва, рукавична фабрики; харч. (36%): цукро-спиртовий комбінат, олійно-жировий комбінат, м’ясокомбінат, жировий зав., броварня; машинобудів. і металообробна (10%): підприємства легкого машинобудування «Легмаш», «Індустрія», «Емальпосуд», інструментальний, металовиробів, машинобудів. зав. для нафтової пром-сти; хем. і гумововзуттєвий зав., фабрика побутової хемії; деревообробна: виробництво будів. матеріялів; електронна пром-сть, об’єднання «Електромаш». Міський транспорт — тролейбуси (трамваї ліквідовані). М. газифіковане (з 1956).

У 1970-их pp. в Ч. було 50 загальноосв. шкіл (у тому ч. 12 сер. та 18 восьмирічних) з 30 000 учнів, 38 дошкільних закладів, 8 технікумів, 8 проф.-техн. шкіл, муз., пед., мед. школи; 3 вищі навчальні заклади з 15 000 студентів: Чернівецький Ун-т з 11 фак. (бл. 10 000 студентів), Мед. Ін-т з 1944 і філіял Київ. Торг.-Екон. Ін-ту. Н.-д. установи: відділи АН УРСР — Ін-ту Напівпровідників, Ін-ту соц. і екон. проблем зарубіжних країн, Ін-ту Історії. Музеї: краєзнавчий, О. Кобилянської, Ю. Федьковича; «Бук. ансамбль пісні і танцю», вокально-інструментальні ансамблі «Смерічка», «Черемош».

Населення Ч., почавши з 1775 постійно зростає (у тис): 1775 — 2,3, 1794 — 5,0, 1832 — 11,0, 1851 — 20,4, 1869 — 34,0, 1890 — 54,2, 1900 — 65,8, 1910 — 87,1, 1919 — 91,9, 1930 — 112,4, 1941 — 78,8, 1959 — 152,3, 1970 — 187,0, 1982 — 232,0. Воно зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини (українці й поляки) та німців з Австрії і Німеччини.

Від 1775 Ч. набрали мішаного характеру щодо нац. складу. Крім українців і румунів, у Ч. селилися жиди, німці і поляки. Однак, до 1918 переважала нім. мова, якою розмовляли, крім німців, також жиди (разом вони становили пол. населення м.) і навіть частково українці, румуни, поляки. Ч. були найбільше на сх. висунений нім. культ., осередок з найчисленнішим серед м. України % німців. Зміни нац. відносин видно з табл. (У %):

Рік

Усе населення в тис.

українці %

румуни %

німці %

жиди %

поляки %

інші %

1857

21,6

16,2

22,2

35,3

21,7

3,7

0,8

1880

45,6

18,5

14,4

25,3

25,6

15,0

1,1

1900

65,8

19,8

14,3

19,6

32,8

13,1

0,4

1910

87,1

17,5

15,4

14,7

32,8

17,1

2,5

1919

91,9

10,4

13,8

15,9

47,4

11,8

0,7

1930

112,4

11,3

25,9

23,3

29,1

7,5

2,2

1941

78,8

10,2

23.6

2,6

58,1

4,5

1,0

1959

152,3

42,0

11,0

 —

25,0

 —

22,0 (росіяни)

За австр часу був такий розподіл нац. груп у Ч.: українців — 19%, румунів — 15%, німців — 17%, жидів — 33%, поляків — 15%; за рум. часів з напливом румунів з реґату та фальшуванням перепису 1930 маємо відповідно ч.: 11%, 26%, 23%, 29%, 7%. Перепис 1941 показує великі зміни, що відбулися на поч. другої світової війни; переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив жидів з довколишніх місцевостей. За сов. часу зникли німці і поляки, зменшилося ч. румунів (11%), жидів (25%), натомість збільшилося ч. українців (42%) і росіян (22%). Тепер зі всіх більших м. України Ч. мають найчисленніший відсоток жидів.

За віровизнанням у 1857 і 1910 у Ч. було: правос. — 27,2 і 24%, гр.-католиків — 11,4 і 11%, римо-католиків — 34 і 27%, євангеликів — 5 1 5%, ізраїлітян 21,7 і 33%. Українці були як гр.-кат., так і правос. віровизнання, румуни — правос, поляки — римо-кат., більшість німців була римо-католицька, меншість — євангелицька.

Архітектурні пам’ятки: найстаріша — Миколаївська дерев’яна церква (з 1607, реставрована 1954), кам’яна церква св. Юрія на Горечі (1767, в барокковому стилі), дерев’яна Троїцька церква в дільниці Магла (1774), перенесена 1874 до Клокучки, дерев’яна Успенська церква на Калічанці (1783), міська ратуша з двоповерховою 45 метровою вежею в стилі ампір (1843 — 47, архітект А. Микулич), тепер міська рада; укр. гр.-кат. церква (1825 — 1830 у стилі барокко), катедральний собор у візант. стилі (1844 — 64, архітект Ролл); церква св. Параскеви у псевдороманському стилі, закінчена 1862 (архітект А. Павловський), резиденція бук. митр. — найімпозантніша будова Ч., побудована 1864 — 82 чес. архітектом Й. Главкою з використанням форм романської і візант. архітектури та мотивів укр. нар. мистецтва (ансамбль резиденції й парк охоплює 12 га; з 1956 його перетворено на один з будинків Чернівецького Ун-ту); вірменська кат. церква (1869 — 75, архітект Й. Главка); корпус Чернівецького Ун-ту (1874 — 75); єзуїтський костьол в неоґотичному стилі (1893 — 94), будинок зал. двірця (1898 — 1903) в стилі модерн, міський театр (1904 — 05, архітекти Ф. Фельнер і Г. Гельмер) у стилі віденського барокко з елементами модерну (тепер муз.-драматичний театр ім. О. Кобилянської) та ін.

М. прикрашують Народний сад (1830; тепер парк культури і відпочинку), Ботанічний сад, парк ім. Шіллера, парк ім. Шевченка, лісопарк Гореча.

Література: Wickenhauser F. Bochotin oder Geschichte der Stadt Cernäuz und ihren Umgegend. Відень 1874; Kaindl R. Geschichte von Czernowitz von der ältesten Zeiten bis Gegenwart. Чернівці 1908; Gronich J. Album von Czernowitz. Чернівці 1925; Новосівський І. Місто Чернівці. Укр. нац.-культ. і політ. центр Буковини. У кн. Буковина — її минуле і сучасне. Париж — Філядельфія — Детройт 1956; Новицький Л., Тимощук В. Чернівці. Довідник-путівник. Чернівці 1959; Оникієнко В. Чернівецька область. К. 1960; Sternberg H. Zur Geschichte der Juden in Czernowitz. In Geschichte der Juden in der Bukowina. Тель-Авів, II. 1962; Комарницький А. Чернівці. К. 1965; Хохол Ю., Ковальов Ю. Чернівці. Історико-архітектурний нарис. К. 1966; Колодій В. Чернівці. Путівник по місту. Ужгород 1967; Демченко В., Місевич В. Чернівці. Ужгород 1975; Тимощук Б. Твердиня на Пруті. З іст. виникнення Чернівців. Ужгород 1878; Валигура К. Чернівці, фотоальбом. К. 1980.

А. Жуковський


Чернігів (II — 12), м. на Придніпровській низовині, на правому високому березі Десни, гол. м. Чернігівщини й Чернігівської обл., вузол зал. і шосейних шляхів, пристань на Десні, аеропорт, 268 000 меш. (1983).

До 13 в. На території Ч. виявлені сліди заселення з неоліту і бронзової доби. За ранньої доби Ч. був центром племени сіверян, з 9 в. увійшов до складу Київ. Руси й був після Києва найважливішим і найбагатшим м. Київ. Держави. Уперше згадується в літописі під 907. З 9 — 10 вв. збереглися могили — місця поховань кн. і бояр (особливо важлива Чорна Могила з 10 в.). У 11 — 13 вв. Ч. був центром Чернігівського князівства: перші кн.: Мстислав Володимирович (він побудував новий кам’яний княжий двір і почав будову Спаського собору), згодом Ярослав Мудрий, його син Святослав, родоначальник чернігівської династії, та ін. Наприкін. 11 в. в Ч. постало єпископство.

Ч. за княжих часів лежав на підвищеній терасі між р. Десною та її притокою Стрижнем. Центр м. становив дитинець (замок) з резиденцією кн.; до нього прилягав окольний град, передгороддя і т. зв. Третяк, де мешкали купці й ремісники; кожна частина м. мала свої оборонні вали; над Десною лежав торг. Поділ. Територія Ч. становила у 12 в. (без Подолу) бл. 120 га (див карту).

Великодержавна політика Чернігівської княжої династії створювала належні умови для розвитку культури Чернігівщини і Ч., надаючи їм нерідко заг.-укр. характеру. Це відбилося насамперед на архітектурі й образотворчому мистецтві Ч. Чернігівські монументальні будови 11 — 12 вв., зокрема церк., були видатними пам’ятниками тієї доби. У першій пол. 11 в. в центрі дитинця побудовано Спасо-Преображенський собор. Протягом 12 в. збудовано Борисоглібський собор, Іллінську, Благовіщенську, Михайлівську церкви (не збереглися), Успенський собор Єлецького манастиря, П’ятницьку церкву (кін. 12 — поч. 13 в., перебудована після руйнації другої світової війну). Сліди культ. зростання Ч. залишилися також у літературі. Чернігівський ігумен Данило був автором опису мандрівки до Святої Землі (кін. 11 — поч. 12 в.). Уривки Чернігівського літопису, що не зберігся, знаходимо у пізніших літописних зводах.

14 — 18 вв. Тат. навала перервала зростання Ч. на тривалий час. Центр Сіверської землі пересунувся до Брянську. Бл. 1353 Ч. підпав під владу Литви, з 1503 (і вже раніше — 1408 — 20) — Москви. Тоді на узбіччях дитинця побудовано фортецю і розбудовано також передгороддя. Ч. не раз зазнавав руйнації від татар (зокрема 1482 і 1497). За Деулинським перемир’ям 1618 він перейшов до Речі Посполитої Поль. і був з 1635 гол. м. Чернігівського воєводства; 1623 одержав Маґдебурське право.

Погранична позиція Ч. між Лит.-Поль. Державою й Моск. Царством в умовах боротьби цих держав за панування на Сх. Европи не сприяла новому культ. відродженню його, перші паростки якого появляються щойно у 17 в. Архимандрит Єлецького манастиря Кирило Ставровецький (Транквіліон) збудував першу друкарню в Ч. (бл. 1646).

Справжнє піднесення життя Ч. почалося, коли він увійшов до складу Коз.-Гетьманської Держави і став центром Чернігівського полку. На цей час припадає розквіт культ. життя Ч., він став одним з перших культ. центрів України. Культ. відродження Ч. пов’язане з діяльністю архиєп. Лазаря Барановича, який переніс до Ч. друкарню, закладену ним у Новгороді-Сіверському 1675. Навколо Барановича утворився літ.-мист. гурток, до якого належали: архимандрит Єлецького манастиря Іоанікій Ґалятовський, архидиякон Чернігівської єпископії Антоній Радивиловський, ієромонах Чернігівського Троїцько-Іллінського манастиря Л. Тоболинський, поет Іван Величковський, майбутній архиєп. чернігівський Іван Максимович; ґравери: Іван Інокентій Щирський, Леонтій Тарасевич, Н. Зубрицький; архітекти Адам Зерніков (Zörnikau), Іван Баптист та ін. З ініціятиви Л. Барановича й коштом гетьманського уряду й чернігівської коз. старшини, відновлено і перебудовано в барокковому стилі чернігівські пам’ятки, зокрема Троїцький катедральний собор (16 в.). Особливе значення мало створення Чернігівського Колеґіюму (1700), який став одним з гол. осередків освіти і науки Гетьманщини. У першій пол. 18 в. в Ч. появляються нові монументальні церк. (бароккова Катерининська церква, 1715) й світські (будинок полкової канцелярії, відомий п. н. «Мазепин будинок» або будинок Якова Лизогуба) будови.

По ліквідації Коз.-Гетьманської Держави Ч. з 1782 став центром Чернігівського намісництва, а 1797 — Малорос. губ., з 1808 Чернігівської губ. Тоді м. нараховувало бл. 4 000 меш., 1844 ч. Їх збільшилося до 12 000, 1897 — до 27 000, 1913 — до 35 000. Екон. характер тогочасного Ч.: адміністративно-торг.-ремісничий; дрібна місц. харч. пром-сть, цегельні, свічковий і миловарний зав. тощо. Ч. поширювався в зах. і півн.-зах. напрямі.

Хоча Ч. не був більшим м., він і далі, у другій пол. 18 в. зберігає значення великого культ. центру. Визначними культ. діячами того часу у Ч. були: О. Щадунський, Д. Пащенко (автор монографічного опису Чернігівського намісництва 1781), ген. суддя Г. Милорадович, письм. О. Лобисевич, історик М. Марков та ін. На культ. ґрунти Ч. в кін. 18 — на поч. 19 в. згуртувалося коло укр. «дворянських патріотів», які боронили автономні права України й вимагали визнання дворянських прав для коз. стану: А. Полетика (чернігівський губ. маршал), аматор-історик А. Чепа, Р. Маркович і Т. Калинський. Вони досліджували історію України, збирали іст. документи, літописи й на підставі їх складали записки про історію й права укр. шляхетства, які поширювали по всій території Лівобережної України.

Та найбільше розгорталося культ. життя Ч. від другої пол. 19 в. На відміну від попередньої епохи з її перевагою льокальних і станових дворянських інтересів і прагнень, воно чимраз далі набирало заг.-нац. укр. характеру. У Ч. працювали історики: О. Лазаревський, граф. Г. Милорадович, О. Ханенко, брати Микола і Митрофан Константиновичі, А. Верзилов, П. Дорошенко та ін.; етнографи О. Маркевич, О. Шишацький-Ілліч, С. Ніс, байкар Л. Глібов, статистики — О. Русов, В. Варзар, П. Червінський, В. Шликевич та ін. Дехто з них належав до Чернігівської Громади, однієї з радикальніших на Україні.

Був Ч. і деяким вид. центром. Ще з 1858 там почав виходити орган губернатора — тижневик «Черниговские Ведомости» (до 1917). У 1861 — 63 pp. Л. Глібов видавав «Черниговскій Листокъ», єдину тоді на підрос. Україні укр. газету. Від 1861 до 1911 виходили також «Черниговские епархиальные известия», а в 1868 — 72 pp. «Записки» Чернігівського Статистичного Комітету.

Під кін. 19 в. культ. життя Ч. значно активізувалося. Гол. осередки його були: Чернігівське земство і його статистичний Комітет, Губерніяльна Архівна Комісія (заснована 1896 з ініціятиви О. Лазаревського й Г. Милорадовича), яка у своїх «Трудах» видала в 1897 — 1915 багато документів, Музей Тарновського, подарований його фундатором В. Тарновським (молодшим). У Чернігівському земстві навколо цих установ об’єднувалися місц. науковці, педагоги, письм., мистці, діяльність яких нерідко виходить за межі Чернігівщини.

На межі 19 і 20 в. жили у Ч. письм.: М. Коцюбинський (похований у Ч.), Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Вороний, М. Чернявський, маляр І. Рашевський, історик В. Модзалевський та ін. Коло цих визначних діячів гуртувалася й виховувалася укр. молодь, здебільша зихованці Чернігівської гімназії й Духовної семінарії. У 1911 відбувся в Ч. XIV Археологічний З’їзд. 1916 засновано Пед. Ін-т.

Після березневої революції 1917 в Ч. створено загони Вільного Козацтва і влада перейшла в руки Центр. Ради. За укр. влади пожвавилось укр. культ. життя (в-во «Сіверянська думки», щоденник губ. земства «Чернігівщина», орган губ. Ради Сел. Депутатів «Нар. Слово», укр. школи і т. д.). 1. 2. 1918 Ч. захопили больш. військо; 12. 3. 1918 він повернувся під владу уряду Укр. Нар. Республіки, але знов був окупований большевиками 12. 1. 1919; від 13. 10. до 12. 11. 1919 Ч. був. у руках денікінців.

З кін. 1919 в Ч. утвердилася сов. влада. 1925 — 32 Ч. був центром Чернігівської округи, а з 1932 — обл. За переписом 1926, Ч. нараховував 35 200 меш., у тому ч. 57,4% українців, 30,1% росіян. За доби п’ятирічок завдяки зростанню пром-сти населення Ч. збільшилося до 69 000. Ч. зберігає своє значення культ. центру в 1920-их і на поч. 1930-их pp. Тут діяли: Іст. музей (кол. музей Тарновського, значно збагачений), архів, Наук. Т-во, Ін-т Нар. Освіти (з 1920); діяльність цих установ була щільно пов’язана з ВУАН, зокрема з її іст. секцією та Археологічним Комітетом, з центр. іст. архівами у Києві й Харкові, Ін-том Укр. Культури ім. Д. Багалія (Харків) та ін. 1926 відкрито театр ім. Шевченка. З Ч. пов’язані імена письм.: П. Тичини, І. Кочерги, В. Еллана-Блакитного, істориків П. Савицького, Є. Онацького, В. Дубровського, В. Шугаєвського, мистецтвознавця О. Гуцала й ін.

По другій світовій війні Ч. відбудовано за ген. пляном (1945, 1958 і 1968) і реконструйовано; центр м. зовсім перебудовано (1950 — 55; архітекти П. Буклавський, І. Ягодовський).

Населення Ч. зростало швидко (у тис): 1959 — 90 (у тому ч. українці становили 69%, росіяни — 20%, поляки — 1%, жиди — 8%), 1970 — 159, 1980 — 245 000.

Пром-сть Ч. досягла довоєнного рівня на поч. 1950-их pp. Провідні галузі пром-сти: хем., харч., легка, будів. матеріялів, деревообробна; найбільші підприємства: Чернігівський зав. синтетичного волокна (з 1959), Чернігівський камвольно-суконний комбінат (з 1963), Чернігівська фабрика муз. інструментів (з 1934), фабрика первинної обробки вовни, швейна, взуттєва; підприємства харч. пром-сти: м’ясокомбінат, молочна, пивоварна, кондиторська, макаронна, овочесушильня; зав. залізобетонних виробів, великопанельних бльоків, бетонний, ремонтно-мех., деревообробний.

У Ч. діють високі школи: Пед. Ін-т ім. Шевченка і філія Київ. Політехн. Ін-ту (з 1960); технікуми: механіко-технологічний, кооп., сов. торгівлі; пед. і муз. школи; філія Всесоюзного н.-д. ін-ту нафтогазорозвідки, Всесоюзний н.-д. ін-т машин для виробництва синтетичного волокна, відділ с.-г. мікробіології, Укр. н.-д. ін-ту хліборобства. Діють 2 музеї (іст. і літ.-мемуарний М. Коцюбинського), філія заповідника «Софійський Музей»; обл. муз.-драматичний театр, обл. філармонія.

Місто добре озеленене. Засоби транспорту: тролейбуси.

У Ч. збереглося багато визначних пам’яток архітектури; з княжої доби: Спасо-Преображенський (Спаський) собор (11 в.), Борисоглібський собор (12 в.), Іллінська церква (12 в.), Успенський собор (12 в.); з 17 — 18 вв.: Колеґіюм (1702), полкова Канцелярія — дім Лизогуба (кін. 17 в.), собор Троїцького Іллінського манастиря (1679 — 89); будинок театру (1958, архітекти Д. Фрідлін, С. Тутученко та ін.).

Література: Очерк истории города Чернигова 907 — 1907 гг. Чернігів 1908; Смолічев П. Чернігів та його околиці за часів великокнязівських. Записки УНТ в Києві, т. 23. К. 1928; Чернігів і Північне Лівобережжя. Вид. ВУАН. К. 1928; Игнаткин Н. Чернигов. М. 1955; Рыбаков Б. Древности Чернигова. М. 1949; Єдомаха І. Чернігів. 1958; Логвин Г. Чернигов, Новгород-Северский, Глухов, Путивль. М. 1965; Карнабіда А. Чернігів. Історико-архітектурний нарис. К. 1969; Асєєв Ю. Архітектура Київ. Руси. К. 1969; Історія міст і сіл Укр. РСР. Чернігівська обл. 1972; Асєев Ю. Джерела. Мистецтво Київ. Руси. К. 1980.

В. Кубійович, О. Оглоблин, Р. М.


Чернігівка (VI — 17), с. м. т., р. ц. Запор. обл., положене над р. Токмаком; 7 400 меш.; харч. пром-сть.


Чернігівська губернія, адміністративно-територіяльна одиниця на Лівобережній Україні, створена 1802; адміністративний центр — м. Чернігів. Ч. г. складалася з 15 пов.; у тому ч. Борзенський, Глухівський, Городнянський, Козелецький, Кролевецький, Новгород-Сіверський, Ніженський, Остерський, Сосницький, Чернігівський становили частину укр. нац. території; Мглинський, Новозибківський, Стародубський, Суразький — частину мішаної укр.-білор.-рос. етнічної території. Територія всієї Ч. г. — 52 396 км², населення 2 298 000 (за переписом 1897); у тому ч.: укр. 38 324 км² з населенням 1 663 000 (приблизні числа на 1914 — 2 340 000), у тому ч. 1 525 000 (91,8%) українців. 1919 4 півн. пов. відійшли до Гомельської губ. (з 1926 — до Брянської губ. РСФСР). 1925 Ч. г. ліквідовано, а її територія залишилася у складі Глухівської, Конотопської, Ніженської і Чернігівської округ.

В. К.


Чернігівська друкарня, заснована бл. 1675 Лазарем Барановичем у Новгороді Сіверському, 1679 перенесена до Чернігова; на поч. 18 в. за величиною і продукцією була третьою після Києва і Львова; мала свою папірню. Тут друкувалися богослужбові кн., полемічні твори І. Ґалятовського, вірші І. Максимовича, іст. та богословські твори Д. Туптала-Ростовського, перекладні твори з латинської мови та ін. У Ч. д. працювали визначні ґравери, серед ін.: Л. Тарасевич, І. Щирський, І. Стрельбицький, Н. Зубрицький. Попри заборони і погрози Синоду, щоб усі книги були «с московскими согласны», Ч. д. до 1724 зберегла самостійність і друкувала кн. укр., поль., латинською і ц.-слов. мовами різного змісту. З 1724 занепала, а 1820 перестала існувати.


Чернігівська Колеґія, одна з найстарших сер. шкіл на Україні, заснована 1700 за зразком Київ. Колеґії чернігівським архиєп. Іоаном Максимовичем; згодом розвинулася завдяки щедрій допомозі гетьмана І. Мазепи. Ч. К. створена на базі слов’яно-латинської школи, переведеної до Чернігова з Ніжена. Навчання тривало 6 pp. Ч. К. була заг.-осв. школою (не мала богословської і філол. кляс); серед учнів були перев. сини свящ. (1743 — 44 з 253 учнів — 78) та козаків. У 1776 Ч. К. перетворено на духовну семінарію, яка існувала до 1917.


Чернігівська область, обл. у півн.-сх. частині УССР, по лівому боці Дніпра, розташована у межах Придніпровської й Поліської низовини; 31 900 км² і 1 459 000 меш., у тому ч.: 703 000 міськ. і 756 000 сіль. (1983). Нац. склад за переписом 1970: українців — 93,8%, росіян — 4,7%, ін. — 1,5%. 15 м., 31 с. м. т., 22 р-ни, 460 сіль. рад.


Чернігівська фабрика музичних інструментів, заснована 1934. До 1950 виробляла нар. струнно-щипкові муз. інструменти; згодом насамперед — піяніна, з 1955 малогабаритні піяніна (вперше в СССР). 1970 вироблено (у тис): 26,3 піянін, 75,9 гітар, 16,5 балалайок, 1,5 бандур (1960: відповідно — 14, 27, 33,2, 48,2, 586).


Чернігівське князівство, одна з найбільших і найміцніших держ. формацій України-Руси 11 — 13 вв., що існувала з 10 в. Основна територія Ч. к. була на Лівобережжі Дніпра, в басейні рік Десни й Сейму, на землях, заселених сіверським племенем, а почасти (на півд.) й полянським. Згодом територія Ч. к. поширилася на землі радимичів і частково вятичів і дреговичів. Столицею Ч. к. був Чернігів; ін. м.: Новгород-Сіверський, Стародуб, Брянськ, Путивль, Курськ, Любеч, Глухів, Чечерськ, Гомель, Вир та ін. Володіння й впливи Ч. к. до 12 в. поширювалися далеко на півн. сх. (Муромо-Рязанська земля) і півд. сх. (Тмутороканське князівство).

До 11 в. в Ч. к. правила місцева (племінна) старшина й воєводи з Києва, що їх присилали вел. князі для збирання данин, судівництва й оборони краю від зовн. ворогів, гол. кочовиків. У 1024 — 1036 pp. Ч. к. володів Мстислав Володимирович, який перейшов сюди з Тмуторокані. Після Ярослава Мудрого Ч. к. дісталося його синові Святославові, який дав поч. чернігівській галузі Рюриковичів. Деякий час Ч. к. правив Володимир Мономах, але за ухвалою Любецького з’їзду (1097) воно дісталося синам Святослава — Олегові й Данилові та їх нащадкам Ольговичам. Одночасно Ч. к. поділилося на удільні князівства: Чернігівське, Новгород-Сіверське (див. Сіверське Князівство) і Муромо-Рязанське (останнє стало колискою моск. народу). Попри це авторитет Черн. кн. був великий, і вони втримали титул великих кн. Столиця Ч. к. Чернігів був, побіч Києва, найбільшим екон. і культ. центром України-Руси. Чернігівська династія солоділа деякий час в 11 — 13 вв. Києвом. Це було за В. кн. Святослава Ярославича (1073 — 1076), його внуків Всеволода (1139 — 46) й Ігоря (1146 — 47) Ольговичів, Із’яслава Давидовича (1157 — 1161), Святослава Всеволодовича (1176 — 1194 з перервами), Всеволода Святославича (Чермного; 1206 — 12)), Михайла Всеволодовича (1238 — 46). При цьому вони (або їх родичі) зберігали безпосередню владу й над Ч. к. У першій пол. 12 в. гол. увага зовн. політики чернігівських кн. була скерована на півд. сх., у бік Дону й Нижнього Поволжя (кол. Хозарія), Кавказу й Тмуторокані. Це визначало й стосунки з половцями, що виступали або союзниками Ч. к. в їх зовн. політиці та внутрішніх усобицях, або противниками в їх експансії на сх. Однією з останніх спроб черн. кн. у цьому напрямку був невдалий похід Ігоря Святославича 1185 p., оспіваний у «Слові о полку Ігореві». Це й дало можливість Візантії закріпити свій вплив на терені Тмутороканського князівства. Коли послабли сх. зв’язки Ч. к., політика черн. кн. звернулася на півн. зах. у бік білор. земель, де Ч. к. стало сюзереном полоцьких кн.; натомість не вдалося їм закріпити свої позиції в Новгороді.

У першій пол. 13 в., в наслідок дальшого дроблення на уділи та довгої боротьби черн. кн. за Київ і Галич, що велася з перемінним успіхом, Ч. к. занепало. Це спричинила тат. навала 1223 (битва на р. Калці, в якій загинув черн. кн. Мстислав Святославич). 18. 10. 1239 Чернігів був захоплений татарами, а кн. Мстислав Глібович урятувався лише втечею на Угорщину. Його наступник кн. Михайло Всеволодович був убитий татарами під час відвідин Орди (леґенда зробила з нього мученика за віру). Ч. к., розділене на низку уділів, на довгий час потрапило у безпосередню залежність від Орди. Частина населення відійшла на півн., де постав новий центр — Брянськ. Останнім знаним черн. кн. з лінії Ольговичів був Леонтій (бл. 1300). 1345 — 46 лит. кн. Ольгерд Ґедимінович приєднав Ч. к. до Литви та на удільних столах посадив своїх синів, і Ч. к. як цілість перестало існувати.

Література: Грушевський М. Історія України-Руси, тт. I — IV; Голубовский Н. История Северской Земли до половины XIV ст. К. 1882; Багалій Д. История Северской Земли до половины XIV ст. К. 1882; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської Землі до початку XVI в. ЗІФВ ВУАН, т. XX. К. 1928; Kuczyński S. М. Ziemie Czernihowsko-Siewierskie pod rządami Litwy. Варшава 1936; Мавродин В. Очерки истории Левобережной Украины. Л. 1940; Kuczyński S. М. Studia z dziejów Europy Wschodniej X — XVII w. Варшава 1965; Зайцев А. Черниговское Княжество, Древнерусские княжества X — XIII ст. М. 1975; Асєєв Ю. Джерела. Мистецтво Київської Русі. К. 1980; Dimnik M. Mikhail, Prince of Czernigow and Grand Prince of Kiev 1224 — 1246. Торонто 1981.

M. Ждан, О. Оглоблин


Чернігівський Державний Історичний Музей, постав 1922 гол. на базі Музею Старожитностей В. Тарновського (з 1897), колекцій Музею Архівної Комісії та ін.; має два відділи: історії дорев. минулого та історії сов. суспільства. У Ч. Д. І. М. зберігаються цінні археологічні матеріяли з розкопів м. Ки:в. Руси (Княжої гори, літописного города Родні, Пеплави, Чернігова та ін.). В експозиції: ганчарський посуд, інструменти ремісників і с.-г. знаряддя праці, колекції кістяних виробів, порцеляни, кристалів, церк. утварі, зброї (зокрема зброя Б. Хмельницького, Я. Острянина, С. Наливайка), тканини, стародруки (Київ., Острозької і Почаївської друкарень), гетьманські універсали, ікони, портрети тощо. У відділі історії суспільства — документи 1917 — 45 pp., Жовтневої революції, другої світової війни і партизанського руху.


Чернігівський камвольно-суконний комбінат, одне з найбільших підприємств текстильної пром-сти на Україні. Першу чергу комбінату введено в дію 1963. Комбінат має основні виробництва: камвольно-чесальне, камвольно-прядильне, апаратно-прядильне, ткацьке і оздоблювальне. Основна продукція: пряжа камвольна й апаратна, вовняні та сирові вироби.


Чернігівський комбінат хемічних волокон імени 50-річчя Великої Жовтневої Соціялістичної Революції, підприємство хемічних волокон пром-сти, розташоване у Чернігові. Будівництво розпочате 1956 як зав. синтетичних волокон, 1969 перейменований на комбінат. На комбінаті виробляють кордну тканину з капронового і з анідного волокна, техн. волокно з аніду й капрону, капроновий шовк, текстуровані нитки, штапельне волокно та ін.


Чернігівський Троїцько-Іллінський Манастир див. Троїцько-Іллінський Манастир.


Чернігівського полку повстання, збройний виступ, підготований Півд. Т-вом (декабристів) на Україні 10-15. 1. 1826 проти царського режиму. Керівники повстання розраховували приєднати до своєї акції значні військ. з’єднання, зібрані б. Києва для маневрів. Поразка декабристів у Петербурзі (26. 12. 1825) примусила приспішити повстання на Україні; воно почалося у с. Трилісах, б. Хвастова на Київщині. Повстання очолили С. Муравйов-Апостол, командир батальйону Чернігівського полку (Ч. п.) і М. Бестужев-Рюмін; найактивнішими учасниками були військовики з Т-ва З’єднаних Слов’ян (П. і А. Борисови), які у вересні 1825 приєдналися до Півд. Т-ва (декабристів). Повстання почалося успішно; 11. 1. 1826 здобуто ім. Васильків, 12. 1 повстанці оволоділи штабом полку. Однак сили повстанців (бл. 1 000) не зростали, бо ін. військ. відділи і селяни відмовилися їх підтримати. 14. 1. Ч. п. намагався дістатися до Житомира для з’єднання з ін. полками, де служили чл. Півд. Т-ва декабристів. Проте б. с. Ковалівки він був розбитий льояльними цареві частинами. Бл. 50 повстанців були забиті, решту провідних військ. Ч. п. п. заарештовано й віддано під суд: С. Муравйова-Апостола і М. Бестужева-Рюміна повішено, бл. 100 заслано на каторгу на Сибір, а Ч. п. розформовано і 800 військ. повстанців переведено в армію, діючу на Кавказі.

А. Ж.


Чернігівщина, іст.-геогр. край, півн.-сх. частина України і півн. частина Придніпровської низовини (лівобережне Полісся); півн. частина Коз.-Гетьманської держави (до 1770-их pp.). У 19 — першій чверті 20 в. територія Ч. приблизно покривалася з територією Чернігівської (Черн.) губ. На півд.-зах. Ч. межує здовж Дніпра з Київщиною і Київ. Поліссям, на півн. зах. з Білорусією, на півн. з Росією (Брянщиною), на півн. сх. з Сер. височиною і Слобожанщиною, на півд. з Полтавщиною; тут на півд. Ч. охоплює півн. смугу Лісостепу (50 км ширини), на півд. від лінії Бобровиця — Ніжен — Бахмач — Кролевець — Глухів (див. карту).

Територія у межах кол. Черн. губ. (без 4 півн. пов.) охоплює 38 330 км² і нараховує бл. 1,4 млн населення. Сучасна Черн. обл. займає приблизно кол. Ч. губ. без 4 півн. пов. (вони входять до складу Брянської обл. РСФСР) і без сх. частини (кол. пов. Конотіп, Кролевець, Глухів; вони входять до складу Сумської обл.), натомість з Прилуцьким р-ном, який колись входив до складу Полтавської губ. Черн. обл. має площу 31 900 км² і нараховує 1 459 000 меш. (1983).

Природа. Майже вся Ч. входить до складу Придніпровської низовини, лише невелика частина на півн. сх. — до складу Сер. височини, 4/5 Ч. лежить у ліс. смузі: це Черн. Полісся (інколи вирізняють ще Новгород-Сіверське Полісся). Назагал Ч. являє собою легко хвилясту рівнину, яка має заг. похил з півн. сх. на півд. зах. Алювіяльні мореново-зандрові і зандрові рівнини розчленовані долинами рік до 50 м; на вододілах і терасах наявні досить великі лесові острови з розвиненою яружною ерозією.

Ще більше ерозійний краєвид є поширений у лісостеп. смузі на півд. сх. Новгород-Сіверське Полісся, завдяки крейдовому підніжжю і значній ерозії (до 100 м), становить своїм краєвидом перехід до Сер. височини.

Корисні копалини: нафта, торф, фосфорити, крейда, вапняки, каолін.

Клімат помірковано континентальний; температура липня від 18,4° до 19,9° Ц., січня від — 6° до — 8° Ц.; період з температурою понад 10° — 150 — 160 днів на рік. Річне число атмосферичних опадів 500 — 600 мм (понад пол. Їх припадає на літне півріччя), сніговий покрив тримається 90 — 100 днів. Здовж зах. меж Ч. протікає р. Дніпро; гол. ріка Ч. — Десна, яка тече з півн. сх. на півд. зах.; її ліві притоки: Сейм, Доч, Остер; праві — Убідь, Мена, Снов, Білоус. Бл. 4,5% території Ч. становлять торфові багна; найбільші з них: Замгай (4 330 га), Остерське (10 560 га), Сновське (9 400 га), Смолянки (4 300 га). Ґрунти в півн. (поліській) частині Ч. перев. дерно-підзолисті, а також сірі і світло-сірі опідзолені та торфяно-болотисті; у смузі Лісостепу — чорноземи. У півн. частині Ч. переважають мішані ліси: сосна, дуб, береза, осика, чорна вільха, граб (лише в зах. частині), тополя; в півд.-лісостеп. — невеликі, перев. дубові ліси (тут положений дендрологічний парк «Тростянець»). Ліси займають бл. 20% всієї території Ч.

Історія до 14 в. Перші сліди людности на території Ч. належать до сер. палеоліту (с. Чулатів б. Новгорода-Сіверського); їх більше з доби пізнього палеоліту (стоянки над Десною — Пушкарівська і Мізинська, в Новгороді-Сіверському і в Журавці над р. Удаєм), з трипільської культури, скитської доби й юхнівської культури. З поч. нової ери відомі слов’янські поселення. У ранню добу на Ч. жили з 9 в. сіверяни; тоді ж Ч. увійшла до складу Київ. держави (див. Чернігово-Сіверська земля), в 11 в. утворилося Чернігівське Князівство, а м. Чернігів (відоме з 907) стало значним політ., культ. й екон. центром Руси. Ін. м. Ч.: Любеч (з 882 p.), Новгород-Сіверський, Стародуб (1096), Ніжен (1147), Остер (1098), Прилука (1092), Курськ (1095), Вир (1113) та ін. З кін. 11 в. черн. князі вели безперервну боротьбу з половцями; тоді Ч. поділилася на менші складові князівства; серед них Чернігівське і Новгород-Сіверське (в останньому жив кн. Ігор Святославович, який виступив у похід проти половців). Великодерж. політика черн. кн. створила умови для розвитку високої культури, яка мала всеукр. характер. Про це особливо свідчать видатні пам’ятки архітектури в Чернігові (з 11 — 12 в., див. Чернігів), у Новгороді-Сіверському (Спаський собор), у Любечі (фортеця) й ін.

На Ч. виробляли мист. вироби, практикували позолочення й інкрустацію, емаль, виготовляли скляні й ін. вироби. Докладніше див. Чернігівське князівство.

1239 Ч. захопили татари, і вона опинилася у васальній залежности від Золотої Орди. Це був період занепаду.

14 — 17 вв. У 1345 — 52 pp. лит. В. кн. Ольґерд Гедиминович підкорив собі Ч. і посадив на удільних столах своїх синів і братаничів. Тоді ж Ч. часто зазнавала спустошень від татар. У наслідок війни між Литвою і Москвою в 1500 — 03 Ч. опанувала на одне століття Москва. За Деулінським перемир’ям (після війни Москви з Річчю Посполитою) Ч. відійшла 1618 до Польщі. 1635 в півн. частині Ч. створено Черн. воєводство, а півд. частина перейшла до Київ. воєводства. Поль. утиски, зокрема закріпачення селян, спричинили участь селянства у коз. повстаннях П. Павлюка (1637) та Я. Остряниці (1638) проти Польщі.

Під час повстання Б. Хмельницького керівником повстанських загонів на Ч. був М. Небаба. У кін. 1648 створено Чернігівський, Ніженський і Стародубський полки, які увійшли до складу коз.-гетьманської держави. Ч. була далі тереном укр.-поль. війни. Після Білоцерківської угоди і повороту на Ч. поль. панів багато селян рятувалося перед утисками поль. шляхти переселенням на безлюдні землі Слобожанщини, які належали до Моск. царства (серед ін. вони заснували фортецю Острогозьке). У 1650-их pp. Ч. була тереном укр.-моск. війни (перемога гетьмана І. Виговського під Конотопом 1659). За Андрусівською угодою між Москвою і Польщею (1667) Ч. разом з Лівобережжям підпала під зверхність Москви. Столицею Гетьманщини стали м. на Ч.: Батурин (1669 — 1708) і вдруге (1750 — 64), згодом Глухів. За рос.-шведської війни 1705 — 09 на Ч. точилися бої за Стародуб і Новгород-Сіверський, а коли гетьман І. Мазепа перейшов на швед. бік, царський полководець О. Меншиков 1708 знищив Батурин.

У 18 в. Ч. відогравала провідну ролю на культ. відтинку для Лівобережної, а навіть усієї України. Тут жили і працювали культ.-церк. діячі: Л. Баранович, І. Ґалятовський, І. Максимович, що заснував 1700 Чернігівську Колеґію. У розвитку освіти і культури багато допомогло друкарство: 1675 створено друкарню у Новгороді-Сіверському, яку пізніше перенесено до Чернігова. На Ч. працював держ. діяч ген. хорунжий М. Ханенко (1691 — 1760), з неї був родом видатний лікар В. Самойлович. З самого поч. культ. роботу вели також манастирі, яких у сер. 18 в. було 16 чоловічих і 4 жіночих: Маковецький, Троїцький і Єлецький у Чернігові, Спасо-Преображенський у Новгороді-Сіверському, Благовіщенський у Ніжені, Густинський б. Прилуки, Любецький, Рихлівський, Домницький, Макошинський та ін. Високо стояла нар. освіта (лише у двох полках Ніженському і Чернігівському було 359 церк.-парафіяльних шкіл.

За Гетьманщини і в кін. 18 в. значного розвитку досягла архітектура на Ч.: відбудовано пам’ятки з княжої доби та створено нові архітектурні ансамблі: у Чернігові (див.), а також у Ніжені: Миколаївський собор (1868), Михайлівську церкву (1714 — 31), Благовіщенський собор (1716), Покровську церкву (1757) і Введенський собор (1772); у Новгороді-Сіверському: Успенський собор, Петропавлівську церкву, перебудовано Спасо-Преображенський собор (1796), будинок бурси, тріюмфальну кам’яну арку; у Козельці: двоповерховий будинок полкової канцелярії (1760), собор Різдва Богородиці (1752 — 63), споруджені А. Квасовим і І. Григоровичем-Барським, багатоповерхова дзвіниця; у Батурині: палац К. Розумовського (архітекти А. Рінальді і Ч. Камерон). Видатну архітектурну пам’ятку становив комплекс споруд Густинського манастиря, особливо Троїцький собор (1674).

За Гетьманату основною галуззю нар. госп-ва на Ч. було сіль. госп-во, але певне значення мали і деякі промисли: гуральництво і млинарство, метал. (бл. 100 рудень), поташева (будні), скляна (гути), парусно-полотняна і суконна пром-сть.

Щодо соц. процесів, то з кін. 17 в. збагачувалися великі власники, коштом зубожіння селян; коз. стан зберігав деяку соц. рівновагу. З уваги на пограничне положення і можливість збуту товарів до Росії на Ч. значно зросли торг. центри. Вже за поль. влади, у 1620-их pp., маґдебурзьке право мали Чернігів, Ніжен і Стародуб, за коз. держави його поширено на Новгород, Конотіп, Глухів, Козелець, Березну, Батурин. Найбільшим екон. центром став Ніжен (1786 нараховував 11 000 меш.), за ним ішли Чернігів (3 900) і Прилука (6 200 меш.).

Кін. 18 — 20 вв. Після ліквідації Гетьманату і полкового устрою рос. уряд створив 1782 на території Ч. два намісництва: Чернігівське і Новгород-Сіверське. 1782 з цих намісництв утворено Малорос. губ. з осідком у Чернігові, а 1802 знову її поділено на Чернігівську і Полтавську губ. (до останньої відійшла Прилука), але давні держ.-коз. традиції і автономічні прагнення і далі зберігалися на Ч. (найвиразніше на Україні), бо укр. старшина і визначні роди не денаціоналізувалися і не пішли на співпрацю з рос. урядом; вони поширювали самостійницькі ідеї Мазепи і Полуботка, інформували чужинців про минуле України (Конвент 1794, Ж. Б. Шерер), публікували матеріяли до історії, літератури, етнографії, про церкву України. Цьому станові сприяв і факт, що губ. маршалами Чернігівського намісництва були укр. патріоти: І. Горленко (1782 — 85), А. Полетика (1785 — 88), В. Тарновський (1790 — 94). На Ч. далі існував до 1917 окремий коз. стан, що мав свої права і привілеї.

Найактивнішими в нац. русі були Новгород-Сіверський патріотичний і Чернігівський гуртки, до яких належали визначні культ.-політ. діячі Ч. або ті, що працювали на Ч. Багато з укр. автономістів були вихованцями Київ. Академії і студіювали в чужих ун-тах. Серед автономістів Ч. в кін. 18 в. визначилися: провідник шляхетства Ніжена і Батурина Г. Долинськии, військ. канцелярист П. Коропчевський, учасник повстання пікінерів 1760-их pp. А. Гудович, утаємничений у справі закордонної місії В. Капніста 1791, дир. Новгородсіверської гімназії І. Халанський, автор проєкту заснування АН і Акад. книгарні Ф. Туманський, композитор А. Рачинський, придворний капельмайстер гетьмана К. Розумовського, військ. діяч М. Миклашевський, що намагався відновити коз. полки на Лівобережжі, начальник канцелярії гетьмана К. Розумовського О. Лобисевич, військ. діяч і автор «Малороссийской истории» А. Худорба, історик і держ. діяч з Ніжена П. Симоновський, прихильник автокефалії Укр. Правос. Церкви єп. В. Шимацький, архимандрит М. Значко-Яворський, що сприяв Гайдамаччині, свящ. О. Пригара, автор «Особого или Топографического описання города... Новгорода-Северского — 1786 г.». Серед чернігівських автономістів були: О. Шафонський, автор документованої праці про Ч., В. Чарниш, чернігівський губ. маршалок, Р. Маркевич, губ. прокурор, Т. Каменський, А. Чепа й ін.

Уродженці Ч. брали участь у русі декабристів; Чернігівський полк. що стаціонував у Василькові, виступив 29. 12. 1825, але ця спроба була придушена. У 1820-их pp. дехто з проф. Ніженського Ліцею підтримував зв’язки з Малорос. Таємним Т-вом. У першій пол. 19 в. поширилася освіта і культ. життя на Ч. На поч. 19 в. діяли гімназії у Чернігові й Новгороді-Сіверському; 1820 гімназія вищих наук у Ніжені (1832 перетворена на ліцей, а 1875 на Іст.-Філол. Ін-т). Натомість на поч. 19 в. нар. освіта занепала: якщо в сер. 18 в. в самих тільки Чернігівському і Ніженському полках було 369 парафіяльних шкіл, то 1861 в усій Чернігівській губ. було їх лише 88, і то зрусифікованих. Значний вклад у заг. культуру і науку внесли вихідні з Ч.: композитор М. Березовський, скульптор І. Мартос, славіст О. Бодянський, Т. Шевченко часто відвідував Ч. (1843, 1845 — 47, 1859). Тут він створив багато своїх творів, частинно написаних за матеріялами з Ч. 1846 з доручення Археографічної комісії Шевченко їздив описувати іст. і архітектурні пам’ятки Ч. Проте, після першої чверти 19 в. Ч. втрачає першорядне значення в укр. нац. відродженні; затьмарює її Полтавщина.

У першій пол. 19 в. зайшли деякі аміни в екон. стані Ч.: збільшилася площа під техн. культурами, зокрема тютюном, коноплями, цукровим буряком. Виникла цукрова пром-сть, розвинулися ін. галузі харч. і суконної пром-сти.

Після скасування кріпацтва (1861) на Ч. було 3 805 000 десятин зем. володінь, з чого 1 889 000 належали селянам, 1 625 000 було у приватному володінні дворян й ін. станів, 210 000 належало держ. й ін. власникам (стан на 1877). Реформа вплинула на часткову зміну зайняття населення — від хліборобства до пром-сти: на 2 000 підприємствах Ч. працювало бл. 30 000 робітників. Найважливіші галузі пром-сти: цукрова з 12 зав. (найбільший Корюківський), на яких працювало 30% усіх робітників губ.; ґуральництво (68 гуралень з 940 робітниками), текстильна з центром у Клинцях (Ч. посідала перше місце на Україні), тартаки (13 зав.).

З кін. 1880-их pp. до 1920 на Ч. діяли земства. Серед земських діячів Ч. з ліберально-українофільськими наставленнями були: О. Русов, І. Шраг, Ф. Уманець, П. Дорошенко, М. Савицький, О. Тищинський, І. Петрункевич й ін. Група громадян: О. Тищинський, Л. Глібов, О. Ніс, О. Маркович, Л. Лавріненко, П. Борсук та ін. заснували Чернігівську Громаду (1861 — 63), яка видавала «Черниговскій Листокъ», єдине укр. періодичне вид. на всю Наддніпрянщину (ред. Л. Глібов).

У другій пол. 19 в. частина уродженців Ч. належала до рос. народників: брати І. і В. Дебагорій-Мокрієвичі, Д. Лизогуб, М. Кибальчич. На Ч. жили і працювали укр. письм.: Л. Глібов, починали свою літ. діяльність Марко Вовчок, П. Мирний, а згодом Б. Грінченко (у 1894 — 1902, перебуваючи на Ч., надрукував 60 укр. кн. накладом 200 000 примірників), М. Коцюбинський, В. Самійленко; укр. історики: Олександер Маркевич (також гром. діяч Ч., губ. маршалок, згодом підготовляв сел. реформу на Ч.), Олександер Ханенко, А. Верзилов, О. Лазаревський; вони присвятили багато своїх дослідів Ч., використовуючи чернігівські архіви.

З Ч. пов’язані імена відомих мистців: І. Рєпін, М. Самокиш, В. і К. Маковські, І. Рашевський, М. Врубель, Л. Жемчужников, акторка і гром. діячка М. Заньковецька; кобзарі, уродженці Ч.: О. Вересай, Т. Пархоменко, А. Шут.

У 1893 — 1917 активною була Укр. Громада в Чернігові, до якої належали І. Шраг, А. Верзилов, О. Тищинський, В. Андрієвський, В. Самійленко, Б. Грінченко, М. Коцюбинський, О. і С. Русови та ін.

1905 у Чернігові засновано «Просвіту». З 1902 діяв Чернігівський комітет РУП, (М. Порш, О. Русов) і мав сіль. та роб. орг-ції у Чернігові, Острі, Козельці, Шостці, Чемері й ін. м. Під час рев. подій 1905 — 06 на Ч. відбувалися сел. страйки і заворушення; Чернігівський комітет РУП видавав відозви до робітників і селян. Спілка також мала 1906 свої районні орг-ції у Ніжені, Ічні, Конотопі, Бахмачі. До першої Думи з Ч. був обраний І. Шраг.

На поч. 20 в. Ч. перебувала у невідрадному соц.-екон. стані. Селянство становило 90% населення, але воно володіло тільки 42% всіх земель. У 1905 в губ. було 267 300 малозем. госп-в (бл. 73%). Багато селян ішло в найми, ін. в пошуках землі відходили у віддалені р-ни. По революції 1905 — 06 поставали нові дрібні фабрики, досягнувши 1913 — ч. 334; в них працювало 28 000 робітників, крім того, у м. і по с. працювали бл. 80 000 ремісників. Населення Черн. губ. становило 1913 — 2 456 000 меш., у тому ч. 308 000 (10,4%) у м. Надмір населення по с. і брак для них праці у м. спричинив масову еміґрацію до Азії.

Напередодні першої світової війни дещо покращав стан шкільництва, у 1912 навчалося у всіх школах губ. 142 300 дітей (у тому ч. 38 400 дівчат), однак 40% дітей залишилося поза школою.

На поч. революції 1917 Ч. активно включилася в нац.-політ. життя укр. державности. Від Черн. губ. чл. Центр. Ради на Нац. Конґресі були обрані І. Шраг, Г. Одинець, М. Рубісов. Під час наступу большевиків на Україну на поч. 1918 р. Ч. була театром завзятої боротьби (29. 1. 1918 — бій під Кругами).

Захопивши остаточно Ч. в кін. 1918 й на поч. 1919, большевики відірвали від Черн. губ. 4 півн. пов., приєднавши їх до РСФСР (до Брянської губ.). 1925 Черн. губ. ліквідовано і поділено на округи: Чернігівську, Глухівську, Ніженську і Конотопську. 1930 повернено Україні Путивль. 1932 утворено Черн. обл., 1939 відокремлено з неї Сумську обл.

Серед больш. діячів, що походили з Ч. були: Ю. Коцюбинський, В. Антонов-Овсієнко, М. Подвойський, Б. Примаков. З сов. окупацією відбулося зникнення особливостей поодиноких укр. земель і зрівняння їх за одним стандартом. Проте в 1920-их pp. при Іст. Секції Укр. АН була створена комісія Лівобережної України (гол. О. Гермайзе), яка досліджувала й Ч., та видано низку матеріялів, присвячених Півн. Лівобережжю. При ВУАН діяв також Черн. Іст. Архів (керівник Ф. Федоренко). Серед визначних уродженців Ч. того часу були письм.: П. Тичина, С. Васильченко, В. Еллан-Блакитний, І. Кочерга, кінорежисер О. Довженко, композитор-дириґент Г. Верьовка, композитор Л. Ревуцький, економіст-статистик М. Птуха, а на еміґрації історик О. Оглоблин.

За другої світової війни Ч. зазнала великих знищень, на Ч. формувалися сов. партизани під проводом О. Федорова і М. Попудренка. У жовтні 1943 після відступу німців Ч. знову опинилася під сов. владою.

Людність. За коз.-гетьманської держави Ч. була одним з густіше заселених країв України — 19 меш. на 1 км²; це пояснюється давнім заселенням і відносно спокійним положенням; тат. наскоки тут були рідкі. Густота населення залежала від врожайности ґрунтів; найгустіше була заселена територія Прилуцького полку (28 меш. на 1 км²), положеного в р-ні чорноземів, найрідше — Чернігівського полку з. піщаними ґрунтами і забагненнями (18). 1764 на Ч. жило 964 000 меш., 1782 — 1 177 000, 1858 — 1 472 000, 1921 — 2 322 000, 1914 — 3 020 000. Як і Полтавщина, Ч. завдячувала це значне збільшення населення великому природному приростові (на поч. 20 в. на 1 000 меш. бл. 48 народжень, 29 смертей, 19% природного приросту). Але тальки бл. 2/3 природного приросту лишалося на Ч., бл. 1/3 переселювалася від кін. 18 в. на Півд. Україну, Кубань та на Надволжя, пізніше гол. на сх. Передкавказзя, від кін. 19 в. за Урал (на Сибір, Далекий Схід і Степ. край). Поряд з Полтавщиною Ч. давала найбільший континґент виселенців. Велике аґрарне переселення і брак пром-сти були причиною цієї еміґрації. За роки 1898 — 1913 виеміґрувало з Ч. за Урал бл. 250 000 осіб. Слідами розселення чернігівців в Азії є назви: Чернігівка, Новочернігівка та ін. Крім того, щороку бл. 150 000 осіб виїздило з Ч. на сезонові роботи в сіль. госп-ві і на Донбас та Криворіжжя. Через значну еміґрацію приріст населення на Ч. був слабший, ніж на ін. укр. землях. За 100 pp. до 1918 населення центр. укр. земель збільшилося в 4 рази, на Ч. в 2,5 рази. Разом з тим зростала густота населення Ч.: 1851 — 26,3 меш. на 1 км², 1897 — 44,2, 1914 — 57,8; 1897 91% населення Ч. жило по с., 1913 — міське населення становило 307 700 осіб (10,1%). Найбільшими м. Ч. були: Ніжен (32 000), Чернігів (27 000), Стародуб (26 000), Конотіп (23 000) Глухів (17 000).

Війни й революція спричинили спад ч. людности Ч.; з 1923 знову приріст, навіть більший, ніж до 1914. На території Черн. губ. (без 4 півн. пов.), жило 1914 2 235 000 (разом з тими пов. 3 020 000).

Пізніше еволюція та сама, що й на більшості укр. земель: великі втрати населення у 1915 — 22 pp. і ще більші в 1932 — 34 pp. і вдруге у 1941 — 44 (разом зменшення населення на 30%). Не зважаючи на пізніший приріст, ч. населення Ч. не досягло довоєнного рівня. З 1960 воно навіть зменшується (у тис): 1940 — 1 876, 1950 — 1 488. 1959 — 1 573, 1965 — 1 570, 1970 — 1 500, 1981 — 1 483). Природний приріст населення Ч. найменший на Україні (1974 — на 1 000 меш.: народилося 12,7, померло — 10,7, природного приросту 2,0.

Густота населення Ч. одна з найменших на Україні (46,5 на 1 км²). Як і давніше, вона найбільша в смузі Лісостепу (до 60), найменша на півн. (20 — 30). Міська людність становить на 1981 — 46,3% (1960 — 23,9%, 1970 — 35,4%). Серед міст зменшилося давне значення Ніжена, який є другим м. на Ч. (76 000 меш. на 1983) після Чернігова (263 000 меш.), але він більший від Прилуки (69 000); ін. м.: Бахмач, Борзна, Мена, Городня, Корюківка, Новгород-Сіверський, Остер, Щорс та ін.

Ч. належить до обл. з найбільшим відсотком українців. За переписом 1897, українці становили в Чернігівській губ. (без 4 півн. пов.) 91,8%, росіяни — 3,2%, жиди — 4,5%; на 1926 відповідні відсотки: 92,3, 3,0, 4,5; нац. склад населення на території Чернігівської обл. на 1959 — 94,6% українців, 3,9% росіян, 0,9 жидів, на 1970 — відповідні відсотки: 93,6, 4,8, і 0,7. Ці ч. вказують на стабільний стан нац. відносин на Ч.

Півн. Чернігівщина (П. Ч.) Іст.-геогр. країна, півн. частина Ч., положена на межі України, Білоруси і Росії. З 1920 входить до РСФСР, і становить півд. частину Брянської губ. — з 1944 Брянська обл.: 14 200 км², бл. 0,9 млн меш. Минуле П. Ч. таке саме, як минуле всієї Ч.; за коз.-гетьманської держави П. Ч. належала до Стародубського полку (див. Стародуб); а 1782 частина Чернігівського намісництва, з 1802 Черн. губ., в межах якої охоплювала пов.: Стародубський, Мглинський, Суразький і Новозибківський.

За ревізійним переписом 1899, етногр. картами Ріттіха і за О. Русовим населення П. Ч. становили українці (бл. 70%) з домішкою росіян; за рос. переписом 1897 воно було рос; мовознавці вважали мову населення білор. говіркою. Укр. держава 1917 на поч. не претендувала на приналежність П. Ч. до України, але на підставі заяви земських зборів Новозибківського і Мглинського пов. (кін. 1917) про бажання увійти до складу «України Укр. Центр. Рада поширила територію УНР на П. Ч. Захопивши Ч. 1919, сов. влада відірвала П. Ч. від Черн. губ. і включила її до Рос. СФСР (а не до Білорусі), і вона увійшла до складу Гомельської, згодом Брянської обл.

За переписом 1926 нац. склад П. Ч. був такий (у тис. і в дужках — %): росіяни — 709,3 (80,6), українці — 122,9 (14,0), жиди — 32,5 (3,7), білоруси — 14,8 (1,6). Основу рос. населення на П. Ч. становили старообрядці, які тут поселилися у 17 в.; їх осередком було м. Клинці, з якому вони розвинули текстильну пром-сть.

Територію П. Ч. можна вважати за мішаний укр.-білор.-рос. край. Тепер населення зазнає русифікації. За переписом 1959 p., в Брянській обл. жило 18 300 українців, за переписом 1970 — їх було 21 000 (у тому ч. 9 000 вважало укр. мову за свою рідну).

Нар. госп-во. До 1920-их pp. Ч. була відсталою с.-г. країною з незначною пром-стю; бл. 80% населення жило з. сіль. госп-ва. Сіль. госп-во на Ч. стояло на найнижчому рівні на Україні. Ще до кін. 19 в. в заг. вжитку була соха й рало, обробка землі та її угноєння були недостатні, забезпечення селян землею незадовільне, в наслідок чого Ч. терпіла на аґрарне перенаселення. Панівною системою сіль. госп-ва було трипілля і тому бл. 25% ріллі було зайнято під толокою, а посівна площа становила лише 35% всієї території. Бл. 80% посівної площі припадало на зернові, 12% на картоплю, 4% на кормові, 4% на техн. культури. Основні збіжжеві культури: жито, овес, гречка (найбільший гречаний р-н на Україні), далі пшениця й ячмінь. Урожайність — 10 — 12 центнерів з 1 га у смузі Лісостепу, менше на Черн. Поліссі. Поширений тут також льон, тютюн, у Лісостепу — цукровий буряк. Зернова продукція ледве покривала попит населення; натомість були надвишки техн. культур і тваринництва (зокрема свиней та овець).

Галузі пром-сти: харч., ткацька (гол. в Півн. Ч.), кустарна (найбільша на Україні), хатня (на це мав вплив і довший, ніж в ін. частинах України — зимовий час).

На поч. 20 в. нар. госп-во Ч. дещо піднеслося, на що вплинула і діяльність земств. Але знову занепало у 1917 — 22 pp. і докорінно змінилося за сов. часів у зв’язку з індустріялізацією країни і новим с.-г. устроєм.

Нині Ч. (Черн. обл.) належить до індустріяльно-аґрарних реґіонів України. Питома вага пром-сти у сукупній валовій продукції Ч. о. становила на 1970 — 66,4%. За повоєнні роки більшість діючих підприємств зазнала багаторазових реконструкцій, створено нові галузі пром-сти: нафтохем., приладобудування, текстильну, машинобудів., паливну (55% видобутку нафти на Україні). Пром. продукція підприємств обл. експортується до 50 країн світу. Далі важливу ролю в економіці обл. відіграє сіль. госп-во, що нині являє собою інтенсивне багатогалузеве виробництво, яке спеціялізується на хліборобстві зерно-картопляного та тваринництві молочно-м’ясного напряму.

Пром-сть. У структурі пром. виробництва 1970 легка пром-сть становила 44,5%, харч. — 24,5%, машинобудування та металообробна — 9,4%, хем. — 8,4%, паливна — 5,3%, деревообробна і паперова — 3,2%. Енерґетичне госп-во обл. базується на родовищах нафти (Гнідичівському, Прилуцькому, Леляківському, Монастирищенському), газу (родовища Богданівське, Мільковське), на місц. покладах торфу, на використанні донецького вугілля й електроенерґії Чернігівської теплоелектроцентралі та системи «Київенерґо». Споруджено нафтопровід Гнідинці — Прилука — Кременчук.

Найбільш розвинуті галузі легкої пром-сти: текстильна, трикотажна, швейна, переробки льону та конопель і шкіро-ґалянтерійна. Вони представлені одним з найбільших текстильних підприємств на Україні — камвольно-суконним комбінатом ім. 50-річчя Радянської України (збудований 1961 — 65), а також фабрикою первинної обробки вовни (обидвоє у Чернігові), текстильними фабриками в Новгороді-Сіверському, Острі; швейними фабриками в Чернігові, Прилуці, Ніжені; шкірґалянтерійною, панчішною, трикотажною, прядильною фабриками — всі у Прилуці. Діють 8 льонота 2 коноплезав., взуттєві фабрики у Чернігові, Прилуці, Семенівці. Ч. відома своїми нар. промислами — килимарством, мист. вишивками.

З галузів харч. пром-сти розвинуті цукрова, спиртова, м’ясна, маслосироробна, борошномельна та консервна. Діють цукроварні у Бобровиці, Носівці, Парафіївці, Линівці, Новому Бикові; спиртові в Березнянському, Корюківському, Городнянському, Козелецькому р-нах; пивоварні — у Чернігові та Ніжені; підприємства м’ясної пром-сти в Чернігові, Ніжені, Прилуці, Бахмачі, Новгороді-Сіверському, маслосироробної — в Ічні, Бахмачі та ін.; великий консервний та олійно-жирокомбінат у Ніжені.

Важливого значення в економіці обл. набула хем. пром-сть: великий комбінат хем. волокна, об’єднання «Хемволокно» у Чернігові (поч. будови у 1955), виробництво синтетичних смол та пластмас у Прилуці, лаків та фарб у Ніжені. Машинобудів. та металообробна пром-сть представлені рядом підприємств, які обслуговують здебільше потреби сіль. госп-ва та хем. пром-сти. Найбільші зав.: Ніженський, Прилуцький і Макошинський с.-г. машинобудування, протипожежного устаткування та будів. машин у Прилуці, мех. для випуску устаткування для рибної пром-сти, хем. машинобудування у Бахмачі; автозапасних частин (філія Ґорьківського автозав.), інструментальний та ремонтний у Чернігові. У складі ліс, деревообробної та паперової пром-сти — 6 підприємств для виробництва меблів та фабрики: муз. інструментів ім. П. Постишева (з 1934, основна продукція — піяніна), техн. паперу та картонажу — у Корюківці. Пром-сть будів. матеріялів виробляє залізобетонові конструкції, покрівельні матеріяли (Чернігів), цеглу тощо.

Сіль. госп-во. 1976 в обл. нараховувалося 503 колгоспи та 57 радгоспів (1970 відповідно 614 та 40). Сіль.-госп. угіддя займали 68% території обл., з них орні землі 72%, пасовища та сіножаті — 26%. Заг. посівна площа у 1976 становила 1 587 100 га (тобто 50% всієї території; 1913 — 35%), у тому ч. під зерновими і бобовими — 711 800 га (44,8%; 1913 — 25%), під техн. — 100 500 га (6,3%), під картоплею — 193 300 га (12,2%), під овоче-баштанними — 19 400 га (1,2%), під кормовими — 562 100 га (35,4%). Серед зернобобових вирощувалися озима пшениця (243 300 га), кукурудза (150 900 га), ячмінь (75 800 га), а також жито, зернобобові і гречка. Серед техн. культур найбільша площа була відведена під льондовгунець (49 900 га) і цукровий буряк (41 800 га). За 1970 — 75 pp. сер. врожайність зернових в обл. становила 19,5 центнерів з га, у тому ч. озимої пшениці — 23,6 центнерів з га; вона вища від сер. на Україні (відповідно 23,6 центнерів з га та 28,0 центнерів з га); цукрових буряків — 244,2 центнери з га, картоплі — 141,8 центнерів з га.

У 1976 в обл. нараховувалося (тис. голів) : великої рогатої худоби — 1 305,5 (у тому ч. корів — 505,1), свиней — 847,6, овець та кіз — 245,5. Основні породи: великої рогатої худоби — симентальська; свиней — велика біла; овець — перекос. Розвиваються також птахівництво, бджільництво та рибальство.

Транспорт. Залізниці розпочали будувати у 1860-их pp.; перші: лінії Київ — Вороніж (1867) і Лібава — Ромни (1873); 1976 експлуатаційна довж. залізниць — 892 км. Територією обл. проходять залізниці: Київ — Ніжен — Бахмач (і далі на Москву), Гомель — Бахмач, Київ — Ніжен — Чернігів — Гомель (та далі на Ленінград), Чернігів — Ніжен — Прилука, Чернігів — Коростень — Новгород-Сіверський — Новозибків — Гомель. Гол. зал. вузли: Бахмач, Ніжен, Прилука. Заг. протяжність автомобільних шляхів: 7 500 км, у тому ч. з твердим покриттям — 3 600 км. Через обл. проходять автомаґістралі Київ — Чернігів — Ленінград, Київ — Ніжен — Москва, Чернігів — Прилука — Черкаси.

Судноплавство розвинене по Дніпру, Десні, Сожі, частково по Снову та Сейму; важливе значення має Чернігівський порт на Десні. Чернігів має авіосполучення з більшими містами СССР та віддаленими районними центрами обл. Територією обл. проходить газопровід Дашава — Київ — Москва.

Література: Шафонский А. Черниговского наместничества топографическое описание 1786 г. Чернігів 1851; Домонтович М. Статистическое описание Черниговской губернии. П. 1865; Филарет (Гумилевский). Историко-статистическое описание Черниговской епархии. тт. І — VII. Чернігів 1867 — 73; Лазаревский А. Очерки старейших дворянских родов Черниговской губернии. Записки Черниговского губернского статистического земства. Кн. 2. Чернігів 1868; Ханенко О. Историческое описание некоторых местностей Черниговской губернии. Чернигов 1887; Лазаревский А. Описание Старой Малороссии. т. І (Полк Стародубский). т. II (Полк Нежинский). т. III (Полк Прилуцкий). К. 1888 — 1902; Русов А. Описание Черниговской, губернии. т. І — II. Чернігів 1898 — 99; Труды Черниговской губернской архивной комиссии. Выпуск І — XII. Чернігів 1897 — 1918; Модзалевський В. Гути на Чернігівщині. Зб. Іст.-Філол. Відділу ВУАН, ч. 39. К. 1926; Щербаков В. Жовтнева революція і роки громадянської боротьби на Чернігівщині. Чернігів 1927; Андріяшев О. Нарис історії колонізації Сіверської Землі до поч. XVI в. Записки Іст.-Філол. Відділу ВУАН. кн. 20. К. 1928; Виноградський Ю. До історії колонізації середньої Чернігівщини. Іст.-Геогр. Збірник. т. 3. 1929; т. 4. К. 1931; Чернігів і Півн. Лівобережжя. Огляди, розвідки, матеріяли. Іст. Секція УАН (ред. М. Грушевський). К. 1928; Грінченкова М. і Верзілов А. Чернігівська Укр. Громада. Записки Іст.-Філол. Відділу УАН, кн. 25. К. 1929; Записки Чернігівського Наук. т-ва. т. І. Чернігів 1931; Ткаченко М. Нариси з історії селян на Лівобережній Україні в XVII — XVIII вв. К. 1931; Опис Новгород-Сіверського намісництва (1779 — 1781). К. 1931 (ред. П. Федоренко, Археографічна Комісія ВУАН); Щербаков В. Нариси з Історії соціял-демократії на Чернігівщині (1902 — 17). Х. 1931; Чернігівська обл., короткий статистично-екон. довідник. Чернігів 1932; Слонімський О. Чернігівці. О. 1938; Лисенко М. Повстання Чернігівського полку. К. 1956; Теличко Р. Сіль. госп-во Чернігівщини за 40 pp. Чернігів 1957; Яцура М. Чернігів. К. 1958; Слясарєв І. Чернігівська область. Чернігів 1958; Левенко-Симоненко В. Чернігівська область (Географічний нарис). К. 1958; Оглоблин О. Люди Старої України. Мюнхен 1959; Стецюк К. Нар. рухи на Лівобережній і Слобідській Україні в 60 — 70-их pp. XVII ст. К. 1960; Рева І. Селянський рух на Лівобережній Україні 1905 — 1907 pp. К. 1964; Цапенко М. Архитектура Левобережной Украины XVII — XVIII веков. М. 1967; Чернігівщина. Путівник-довідник (ред. С. Назаренко). К. 1967; Сіментов Ю., Яцура М. Краєзнавчі матеріяли з історії Чернігівщини. К. 1968; Історія міст і сіл Укр. РСР. Чернігівська область (гол. редактор О. Дериколенко). К. 1972; Чернігівська область (Економічно-географічна характеристика). К. 1975.

А. Жуковський, В. Кубійович


[Чернігово-Сіверська земля. — Доповнення. Т. 11.]










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.