[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1984. — Т. 10. — С. 3823-3835.]

Попередня     Головна     Наступна





Шевченкознавство, наук. вивчення життя, творчости та багатогранної діяльности Тараса Шевченка (Ш-ка), а також його місця в іст. Сх. Европи та в світовому літ. процесі. Вивчення спадщини Ш-ка — проблема невичерпна та багатобічна, і тому Ш., як міждисциплінарна галузь наук. знання, відзначається різними напрямами досліджень (біографічний, бібліографічний, літературознавчий, текстологічний, мовознавчий, лексикографічний, мистецтвознавчий, естетичний, псих., пед., рел.-етичний, філос., суспільно-політ. тощо).

Одним з найважливіших джерел для вивчення життя і творчости Ш-ка є його рукописна й малярська спадщина. Переважна більшість рукописів поета зосереджена нині в Ін-ті літератури ім. Шевченка АН УРСР. Унікальна колекція шевченкіяни, зібрана бібліографом Ю. Меженком протягом 1911 — 69 (понад 15 тис. одиниць), зберігається тимчасово в Центр. наук. бібліотеці АН УРСР. Найбільшу колекцію творів поетичної і мист. спадщини Ш-ка, документів про його життя, творчість і рев. діяльність зібрано в Держ. музеї Т. Шевченка в Києві. Поетові рукописи й ділові папери зберігаються також в ін. архівах, бібліотеках та музеях України, а крім того, в наук. книгосховищах Ленінграду, Москви, Кракова, Женеви та ін. Повної наук. реєстрації музейної й архівної шевченкіяни досі немає.

Важливу ролю в наук. дослідженні проблем Ш. відіграє бібліографічна шевченкіяна, що є однією з найбільш розроблених галузей укр. літературознавчої бібліографії. Проте й досі немає повного бібліографічного показника творів Ш-ка і літератури про його життя і творчість. Бракує бібліографічного довідника, який охопив би шевченкіяну, видану протягом останніх двох десятиліть, а також зведеної бібліографії шевченкіяни гол. мовами світу. Видані досі бібліографічні праці, присвячені іншомовній шевченкіяні, загалом неповні, застарілі й малотиражні. Ці вади бібліографічної шевченкіяни значно ускладнюють роботу дослідників і всіх тих, хто цікавиться творчістю Ш-ка.

Бібліографія друкованої шевченкіяни реєструє літературу від 1839. Ще за життя Ш-ка в укр., рос., поль., чес., нім., франц. та італ. пресі з’являлися рецензії, ст. й відгуки на творчість укр. поета. Першим вид. Ш-кових творів на Зах. була кн. «Новые стихотворения Пушкина и Шавченки», яка вийшла 1859, мабуть, з ініціятиви П. Куліша в Ляйпціґу (в цьому першому безцензурному, але багатому помилками, вид., навіть у прізвищі, було вміщено 6 поезій укр. поета). У Петербурзі вийшло 1860 нове неповне вид. «Кобзаря», а також «Кобзарь» у перекладі рос. поетів, з бібліографією опублікованих на той час творів Ш-ка й рос. перекладів їх (74 записи). Останньою прижиттєвою кн. Ш-ка був «Букварь южнорусский» (П., 1861), що його поет уклав і видав своїм коштом для недільних шкіл на Україні.

На поч. 60-их pp. найбільше матеріялів про Ш-ка вміщено в журн. «Основа», виникнення якого значною мірою пов’язане з його ім’ям (ст. М. Костомарова, П. Куліша, М. Чалого, О. Лазаревського та ін.). З цими матеріялами був знайомий Г.-Л. Цунк, автор першого нім. нарису про Ш-ка, надрукованого в ляйпціґському журн. «Die Gartenlaube» (ч. 28, 1862; укр. переклад ст. вміщено у львівській газ. «Слово» 7. 7. 1862). Першим дослідженням про життя і творість Ш-ка, що вийшло окремим вид., була кн. поль. мовою Л. Совінського «Тарас Шевченко», а додатком перекладу «Гайдамаків» (Вільна, 1861). А. Ґожалчинський видав 1862 у Києві кн. «Przekłady pisarzów małorosyjskich. Taras Szewczenko», куди ввійшли основні поетичні твори Ш-ка (ця робота була повністю перевидана 1863 у Кракові). Майже повний поль. переклад «Кобзаря», здійснений В. Сирокомлею (псевд. Л. Кондратовича), був виданий 1863 і перевиданий 1872 і 1883 у Вільні. Справі популяризації творчости Ш-ка серед поляків послужив також критико-біографічний нарис Ґ. Баттальї «Taras Szewczenkc, życie i pisma jego» (Л., 1865), в якому автор відносив Ш-ка до найбільших поетів світу. Й.-Ґ. Обріст, перший перекладач поетичних творів Ш-ка нім. мовою, поклав цей твір в основу свого нарису «Т. G. Szewczenko, ein klednrussischer Dichter» (Чернівці, 1870). Завдяки цьому нарисові відомості про Ш-ка потрапили до праць нім. дослідників Й. Шерра, В. Каверава, В. Фішера та ін. Книжка Обріста викликала зацікавлення також серед №. зах.-евр. літературознавців.

У зб. «Поэзия славян» (П., 1871) вміщено популярний нарис про Ш-ка видавця рос. перекладу «Кобзаря» М. Гербеля, а також ст. М. Костомарова «Малорусская литература», в якій автор, високо оцінюючи літ. спадщину укр. поета, вказав на її заг.-людське значення. На світове значення творчости Ш-ка вказував також П. Свєнціцький у нарисі «Вік XIX у діях літератури української» (Л., 1871). Першою більш-менш докладною біографією Ш-ка, виданою в Росії, була праця В. Маслова (Маслія) «Т. Г. Шевченко. Биографический очерк» (М., 1874 і 1887), побудована на матеріялі вищезазначеної студії поль. дослідника Ґ. Баттальї.

Валуєвський циркуляр (1863) та Емський указ (1876) посилили заборону й цензурні переслідування Ш-кових творів у Рос. Імперії, і тому справу публікації його літ. спадщини перенесено на зах. укр. землі й за кордон. У Львові вийшли 1867 двома томами «Поезії Тараса Шевченка», серед яких значну частину становили політ. вірші й поеми, що не друкувалися в Росії або були спотворені рос. цензурою. Значним кроком уперед у популяризації літ. спадщини Ш-ка було 2-томне празьке вид. «Кобзаря» (1876), що його підготували до друку Ф. Вовк і О. Русов. З нагоди виходу в світ цього вид. франц. літературознавець Е. Дюран опублікував у паризькому журн. «Revue des Deux Morales» (15. 6. 1876) велику розвідку «Le poète national de la Petite-Russie, T. G. Chevtchenko», навіяну щирою симпатією до укр. поета й до України. На основі цього нарису написані ст. про Ш-ка Дж. Стівенса в нью-йоркському щомісячнику «The Galaxy» (червень 1876) та Ч. Діккенса-Молодшого в лондонському тижневику «All the Year Round» (5. 5. 1877). У мадрідському журн. «La Ilustración Española y Americana» (ч. 4, 1877) надруковано ст. В. Лесевича «Taras Shevchenko, el gran poeta de Ucrania», де наводилося й уривки з чотирьох поетичних творів укр. поета в перекладі есп. мовою. У висліді ґрунтовного вивчення творчости Ш-ка виникла розвідка К.-Е. Францоза «Die Kleinrussen und ihr Sänger», опублікована в скороченому вигляді в газ. «Augsburger Allgemeine Zeitung» (ч. 164 — 165, 1877), а в набагато повнішому вигляді в кн. «Vom Don zur Donau» (Ляйпціґ, 1878). Розглянувши творчість Ш-ка у зв’язку з політ. і літ. життям укр. народу та розкривши універсальність його таланту, Францоз вперше в нім. літературознавстві поставив Ш-ка в коло світочів людства й назвав його поетом «найвищої абсолютної вартости». Дослідник зробив спробу згрупувати твори Ш-ка в певні тематичні цикли й висловив чимало цікавих міркувань про художні особливості Ш-кових творів, даючи високу оцінку поемам «Гайдамаки», «Сон», «Кавказ», а також пейзажним та ліричним віршам укр. поета. Довідавшись з праць К.-Е. Францоза про Ш-ка, молодий тоді Ґ. Брандес так захопився його поезіями, що почав вивчати укр. мову, щоб могти читати їх в ориґіналі. У кн. про свою подорож по Сх. Европі (1888) данський учений, високо оцінюючи творчість Ш-ка, вказав на жанрову різноманітність його поезій і відзначив блискучу майстерність поета в передачі найтонших нюансів людської душі.

Велике значення у популяризації творчости Ш-ка серед тогочасного наук. світу мала ст. М. Драгоманова «Il movimento letterario ruteno in Russia e Galizia (1798 — 1872)», надрукована в італ. журн. «Rivista Europea» (Фльоренція, 1873), а також його доповідь на міжнар. літ. конґресі в Парижі, яка вийшла 1878 у Женеві окремою брошурою («La littérature oukrainienne proscrite par le gouvernement russe»). З творчістю Ш-ка познайомилися через Драгоманова такі зах.-евр. вчені, як Е. Реклю, Л. Леже, А. де Ґубернатіс та ін. Кишеньковий «Кобзар», зручний для таємного перевезення до Рос. Імперії, видав у Женеві Ф. Вовк (1878), додавши до нього своє «Переднє слово». «Сей мініятурний ‘Кобзарик’ зробив свого часу велику сенсацію в Галичині і, певно, тисячами примірників був перевезений до Росії, бо його можна було сховати в кишені камізельки», писав про нього І. Франко. На стор. зб. «Громада» (ч. 4, 1879) Ф. Вовк опублікував ст. «Т. Шевченко і його думки про гром. життя», в якій вказував на велике іст. значення творчости укр. поета у визвольному русі поневолених Росією народів. У цій же зб. надруковано й ст. Драгоманова «Шевченко, українофіли і соціялізм». Хоч ця праця мала в цілому публіцистично-полемічний характер і містила ряд суперечливих тверджень та висновків, вона була помітним явищем у тогочасній літ. дискусії навколо спадщини Ш-ка. Драгоманов доклав багато зусиль, щоб поширити твори укр. поета за кордоном як в ориґіналі, так і в перекладах евр. мовами. У Женеві він видав «Кобзар» (1881), Ш-кову поему «Марія» (1882, лат. шрифтом: «Marija Maty Isusowa») та «Поезії Т. Шевченка, заборонені в Росії» (1890). На це останнє вид. з великою прихильністю відгукнувся І. Франко. Драгоманов листувався й особисто зустрічався з англ. славістом В. Морфілом, який, високо цінуючи творчість Ш-ка, присвятив укр. поетові 3 літературознавчі студії (найкраща з них вміщена в кн. «Slavonic Literature», Лондон, 1883).

З другої пол. 1870-их pp. відомості про Ш-ка поступово входять в евр. довідкові вид., енциклопедії та курси іст. слов. та світових літератур. Мало нового й цікавого внесли в тогочасне Ш. нариси, присвячені укр. літературі, в книгах О. Пишна й В. Спасовича («История славянских литератур», т. 1, П., 1879; нім. переклад Ляйпціґ, 1880; франц. переклад Париж, 1881), М. Петрова («Очерки истории украинской литературы XIX столетия», К., 1884) та О. Огоновського («Історія літератури руської», т. 2, Л., 1889). Книга М. Чалого «Жизнь и произведения Тараса Шевченко» (К., 1882) містила найповніший на той час огляд життєписного матеріялу про поета й давала стислу характеристику його творчости. Проте, некритичне використання джерел нерідко призводило автора до хибних тверджень та міркувань. Деякі шевченкознавчі питання висвітлив М. Дашкевич у своєму відгуку на кн. М. Петрова («Отзыв о сочинении г. Петрова: ‘Очерки истории украинской литературы XIX столетия’», П., 1888). Підкреслюючи світове значення творчости Ш-ка, дослідник у першу чергу відзначив його особливу ролю в іст. укр. літератури й укр. народу, маючи на увазі не лише Сх., як це робив М. Петров, а й Зах. Україну.

Гол. промотором наук. Ш. був у 80-их pp. І. Франко, один з найвидатніших дослідників Ш-кової спадщини, а також невтомний перекладач, видавець і популяризатор Ш-кових творів. Поетичною творчістю Шевченка Франко захоплювався від ранніх юнацьких років, вивчивши напам’ять майже всього «Кобзаря». Його перша шевченкознавча розвідка «Причинки до оцінення поезій Тараса Шевченка», надрукована у львівському журн. «Світ»» (ч. 8 — 12, 1881; ч. 1, 1882), мала, однак, виразне ідеологічно-полемічне спрямування, чим пояснюється тогочасний підхід Франка до поеми «Гайдамаки» і його інтерпретація поем «Сон» і «Кавказ». Проте, молодий критик підкреслює явну перевагу Ш-ка над рос. поетами в царині рев. політ. поезії і наголошує самостійницький характер Шевченкової творчости. Невдоволений своїми першими нарисами про політ. поезію Ш-ка, Франко мав намір присвятити цій темі свою докторську дисертацію, але цей цікавий задум залишився нездійсненим. Вдумливий і об’єктивний критицизм Франка виявився в його розвідці, присвяченій поезії «Перебендя» (Л., 1889). Насвітлюючи своєрідність Ш-кового романтизму, дослідник переконливо показав пов’язаність його з евр. романтикою, а також з укр. лат. і фолкльорними традиціями. Написана 1890 Франкова студія «‘Тополя’ Т. Шевченка» відзначається широтою перспективи, з якої дослідник аналізує Ш-кову баляду. У цьому творі виявилася, за словами Франка, «здорова, світла і чоловіколюбна натура нашого поета». Визнаючи іст. і літ. заслуги Ш-ка, Франко рішуче поборював безкритичний культовий підхід до спадщини поета і вказував на об’єктивні завдання і проблеми її наук. вивчення. У львівській газ. «Зоря» (ч. 5, 1891) Франко опублікував нарис «Тарас Шевченко», що був спробою синтетичного розгляду життєвого і творчого шляху поета на тлі його доби. У дещо відмінних варіянтах ця ст. з’явилася згодом у поль. газ. «Kurier Lwowski» (ч. 62 — 64, 66 — 68, 1893), у віденському часописі «Die Zeit» (ч. 4136, 1914) та, після смерти автора, у лондонському журн. «The Slavonic Review» (т. 3, 1924). У студії «‘Наймичка’ Т. Ш-ка» (ЗНТШ, кн. 6, 1895) Франко, зіставивши Ш-кову поему з однойменною повістю, зробив багато цікавих і влучних спостережень, що стосувалися тоді ще не досліджених естетичних поглядів поета. Глибинне проникнення Франка у творчу лябораторію Ш-ка виявила праця «Із секретів поетичної творчости», опублікована у ЛНВ (кн. I, 1898; кн. 6, 1899). Останньою шевченкознавчою працею Франка була студія «Ш-кова ‘Марія’», надрукована після смерти автора в ЗНТШ (т. 119 — 120, 1917). Поему «Марія» Франко вважав одним з найкращих творів Ш-ка, доказом, що важка і довгочасна неволя не зломила великого поета. У цілому Франко присвятив Ш-кові бл. 60 праць, які друкувалися укр., поль., нім., рос. і англ. мовами. Також перекладав його поезії нім. мовою. Про пов’язаність поезії Ш. з творами А. Міцкєвіча писав О. Колесса (ЗНТШ, III, Л. 1894).

Численні матеріяли і ст. про життя і творчість Ш-ка друкувалися на стор. львівського двотижневика «Зоря» (1880 — 97), наук. місячника КСт. (1882 — 1906), ЗНТШ (з 1892) та ЛНВ (з 1898). У чернівецькій газ. «Буковина» надруковано 1892 — 93 під псевд. П. Вартового ст. Б. Грінченка «Листи а України Наддніпрянської» (окреме вид. К., 1917), в якій автор порушив ряд засадничих питань, пов’язаних з укр. нац. відродженням. Закінчуючи свій шостий лист, повністю присвячений Ш-кові, Грінченко характеризує виняткове значення геніяльного поета словами, що й досі залишились актуальними: «Ми певні, що в укр. літературі з’явиться ще багато діячів, рівних Ш-кові талантом, але не буде вже ні одного рівного йому своїм значенням у справі нашого нац. відродження; будуть великі письм., але не буде вже пророків». На листи Грінченка відповів з Софії М. Драгоманов своїми «Листами на Наддніпрянську Україну» (в ж. «Народ» і частинно тій таки газ. «Буковина», 1892 — 93). У цій полеміці з Грінченком, Драгоманов повторює, з деякими відмінами, свої давніші думки про Ш-ка, проте й він визнає геніяльність поета і розцінює нац. і соц. переконання Ш-ка «як епохальну появу в іст. гром. думки на Україні».

Переглянувши й доповнивши свої нариси про Ш-ка, що були надруковані в «Зорі» і в ЗНТШ, О. Кониський об’єднав їх у 2-томній монографії п. н. «Тарас Шевченко-Грушівський, хроніка його життя» (1 — 2, Л., 1898 — 1901; скорочений варіянт біографії вийшов 1898 в Одесі рос. мовою). Завдяки критичній аналізі відомих на той час матеріялів, дослідник спростував чимало хибних тверджень попередніх Ш-кових біографів і набагато докладніше висвітлив літ. і мист. біографію поета. Не зважаючи на деякі хиби, праця Кониського була однією з перших спроб наук. біографії Ш-ка. Віршознавча розвідка С. Людкевича «Про основу і значення співности в поезії Т. Ш-ка», опублікована у львівському місячнику «Молода Україна» (1901, 5 — 6, 8 — 9; 1902, 4), започаткувала наук. вивчення Ш-кової віршової техніки. Основи наук. бібліографії шевченкіяни заклав М. Комаров працею «Т. Ш-ко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Ш-ко» (О., 1903). Ця праця була ґрунтовним доповненням бібліографічних матеріялів, надрукованих раніш у ж. КСт. (1886, 3 — 4).

Текстологічні проблеми Ш-кового «Кобзаря» вивчав В. Доманицький, перевіривши за рукописами та публікаціями значну частину поетичних творів Ш-ка. Підсумки цієї роботи дослідник зробив у розвідці «Критичний розслід над текстом ‘Кобзаря’» (КСт., 1906, 9 — 12, окремо К., 1907). За ред. В. Доманицького вийшло 1907 у Петербурзі перше повне вид. «Кобзаря» (2-е вид. 1908), що надовго було взірцем для наступних перевидань поезій Ш-ка. Дослідник іст. Запорізької Січі Д. Яворницький видав п. н. «Матеріяли до біографії Т. Ш-ка» зб. цінних архівних матеріялів про перебування поета на засланні, до якої додав факсиміле Ш-кової автобіографії (Катеринослав, 1909). Його ґрунтовну розвідку «Запорожцы в поэзии Т. Ш-ко» опубліковано в ж. «Летопись Екатеринославской ученой архивной комиссии» (1912, 8).

Однією з перших спроб аналізи Ш-кової поезії з марксистських позицій була доповідь А. Луначарського «Великий народный поэт», виголошена 30. 3. 1911 на ювілейному шевченківському вечорі укр. громади в Парижі. Зіставляючи Ш-ка з ін. великими поетами, Луначарський підкреслював ідейне багатство «Кобзаря» та високу культурність його автора. Луначарський вважав Ш-ка не тільки поетом нац., але й поетом-націоналістом, в поезії якого питання про долю укр. народу посідає перше місце. На думку Луначарського, навіть Міцкєвіч не виявляв своєї любови до батьківщини в такій зворушливій формі, з такою шаленою силою. «Ш-ко-літератор підтримував Ш-ка-громадянина в його націоналізмі».

Між двома шевченківськими роковинами (1911 — 14) молодий тоді дослідник П. Зайцев, інтенсивно розшукуючи пам’ятки та реліквії по Ш-кові, натрапив на ще не відомі рукописні й малярські матеріяли, що їх він використав для ст. п. н. «Новое о Ш-ке» (Русский библиофил, 1 — 2, П., 1914). З нагоди ювілею 1914 літературознавець В. Щурат зібрав свої дотогочасні шевченкознавчі ст. в кн. «З життя і творчости Т. Ш-ка» (Л., 1914), а історик мистецтва О. Новицький видав монографію «Т. Ш-ко як маляр» (Л.-М., 1914), у якій вперше широко висвітлено діяльність Ш-ка-художника. Серед праць, написаних до цього ж ювілею, варто згадати й студію Я. Яреми п. н. «Уява Ш-ка» (Тернопіль, 1914), яка містила чимало цінних спостережень над провідними тенденціями Ш-кового образотворення. Ритмічну й звукову побудову поетичних творів Ш-ка розглядав білор. поет і критик М. Богданович у ст. «Краса и сила. Опыт исследования стиха Т. Ш-ко», опублікованій у ж. «Украинская Жизнь» (М., 1914, 2). Для Холмщини — Підляшшя видано 1914 у Львові «Kobzar» поль. абеткою з популярним вступом.

Важливим фактом у тогочасному Ш. була поява ґрунтовної літ. студії швед. славіста А. Єнсена «Тарас Ш-ко. Життя укр. поета», що вийшла 1916 у Відні нім. мовою. Ця монографія була новим кроком в освоєнні та інтерпретації спадщини укр. поета закордонним Ш. За словами швед. вченого, Ш-ко був не лише видатним нац. поетом, але й «універсальним духом, світочем людства», який в іст. світової літератури «збудував собі пам’ятник, тривкіший від криці». Першою спробою психоаналітичної інтерпретації поезії Шевченка була праця С. Балея п. н. «З психології творчости Ш-ка» (Л., 1916).

Кілька наук. ст., присвячених Ш-кові, містив т. CXIX-CXX ЗНТШ (Л., 1917). Серед них була й остання шевченкознавча праця І. Франка «Ш-кова ‘Марія’», а також розвідка В. Щурата «Основи Ш-кових зв’язків з поляками», яка помітно збагатила політ. біографію поета. За ред. П. Зайцева вийшло 1918 — 19 у Києві 5 чисел ж. «Наше Минуле», в якому особливу увагу приділено питанням Ш.

Іст. підсов. Ш. досі ще не написана, а дотеперішні спроби її періодизації з наук. погляду незадовільні. Загалом кажучи, в окупованій большевиками Україні Ш., не зважаючи на складну політ. ситуацію та панівну марксистську фразеологію, відзначалося в 20-их pp. як методологічним, так й ідеологічним плюралізмом. Заснована ще 1918, УАН зосередила навколо себе ряд досвідчених літературознавців, що заходжувалися також коло питань наук. Ш. Серед них були дослідники-документалісти (С. Єфремов, М. Новицький, В. Міяковський, Є. Марковський), представники іст.-соціологічного (Д. Багалій, Й. Гермайзе, О. Дорошкевич, М. Плевако, В. Коряк) та іст.-естетичного напрямків (П. Филипович, В. Петров, П. Рулін, Б. Варнеке), а також літературознавці, що їх можна зарахувати до формалістичної школи (Б. Якубський, А. Шамрай, Я. Айзеншток, Б. Навроцький).

Початок Ш. на підсов. Україні зробив зб. «Тарас Шевченко», виданий у 60-у річницю з дня смерти поета за ред. Є. Григорука і П. Филиповича (К., 1921). Цей зб. містив м. ін. статті О. Дорошкевича, А. Лободи, П. Руліна, П. Филиповича та Б. Якубського. У першій пол. 20-их pp. основною формою публікації дослідних праць шевченкознавців були наук. зб., ювілейні вид. журн. та окремі журнальні ст. Окремими вид. вийшли в той час розвідки Я. Айзенштока («Ш. — сучасна проблема», Х., 1922), М. Плевака («Ш-ко й критика», Х., 1924), Д. Багалія («Т. Ш-ко і Кирило-Методіївці», Х., 1925) та О. Багрія («Т. Піко в литературной обстановке», Баку, 1925). Цінні шевченкознавчі матеріяли містили «Шевченківський зб.», виданий за ред. П. Филиповича (К., 1924), двомісячник Іст. Секції УАН «Україна» (1 — 2, К., 1925) і 2-томний зб. «Ш-ко та його доба» (К., 1925 — 26). Шевченківські матеріяли друкувалися також в окремих кн. ЗІФВ УАН. В окупованій поляками Галичині вийшли м. ін. праці І. Свєнціцького («Ш-ко в світлі критики й дійсности», Л., 1922) та М. Возняка («Ш-ко й княжна Рєпніна», Л., 1925).

Заснований 1926 наук.-дослідний Ін-т Т. Ш-ка, з гол. осередком у Харкові і філією в Києві, провів до кін. 20-их pp. значну працю в ділянках збирання рукописної й малярської спадщини поета, дослідження, біографії і доби Ш-ка та текстологічного вивчення його творів. Шевченкознавчі дослідження та матеріяли друкувалися у виданих Ін-том зб.-щорічниках («Шевченко», Х., 1928, 1930), а також в органі Ін-ту «Літ. архів», що виходив двомісячно (Х., 1930 — 31). У київ. філії“ Ін-ту готовлено до видання «Словник Ш-кової мови» та «Словник Ш-кових знайомих», але — через зміну політ. обставин — роботу над ними не завершено.

Одним з найвидатніших шевченкознавців першої пол. цього сторіччя був акад. С. Єфремов. Його великі заслуги в боротьбі за наук. висвітлення спадщини Ш-ка, досі ще достатньо не вивчені. Праці Єфремова підсов. літературознавці вперто промовчують. Дореволюційні ст. на шевченківські теми, написані протягом яких 15 років, Єфремов зібрав у кн. «Т. Ш-ко» (К., 1914). Позиції Єфремова в укр. Ш. закріпилися 1921, коли видатний учений очолив створену при УАН Комісію для видання пам’яток новітнього укр. письменства. Гол. завданням колективної роботи Комісії Єфремов поставив опрацювання повного акад. вид. Ш-кових творів. З наміченого широкого пляну вдалося виконати лише частину. За ред. Єфремова і з його вступними ст. вийшли 1927 4-ий том («Щоденні записки»), а 1929 3-ій том («Листування») «Повного зібрання творів Т. Ш-ка». У складанні коментарів брали участь, крім С. Єфремова: акад. А. Лобода, В. Міяковський, М. Новицький, акад. О. Новицький, Д. Ревуцький, П. Рулін та П. Филипович. Підготований О. Новицьким 8-ий том творів охоплював малярську спадщину Піка. Він був закінчений і готовий до друку, але не вийшов у світ через політ. репресії у зв’язку з процесом СВУ. Незавершене перше акад. вид. творів Т. Ш-ка вважається найвищим досягненням наук. Ш. 20-их pp. Розгром УАН 1930 й арешт майже всіх наук. співр. Ін-ту Т. Ш-ка мали згубний вплив на дальшу долю шевченкознавчої науки в УССР. Заслання С. Єфремова, Й. Гермайзе, М. Новицького, М. Плевака, Б. Навроцького, П. Филиповича, В. Міяковського та ряду ін. видатних дослідників, гострий контроль над тими, що лишилися, призначення на дир. Ін-ту ім. Ш-ка партійних діячів, що нічого спільного з наукою не мали, спричинилися в 30-их pp. до ліквідації підсов. Ш. як науки. Почалася доба систематичного фальшування спадщини Ш-ка в дусі марксо-ленінської ідеології, доба, що в СССР триває до сьогодні.

Екстермінаційний похід Москви проти укр. культури і науки, започаткований наприкін. 20-их pp., мав на меті обеззброїти Україну в її прагненнях до власного нац.-держ. життя. Однією з гол. перешкод на шляху до цієї мети була світла постать Ш-ка та його невмируща спадщина. Треба було раз назавжди відібрати в України її нац. пророка і, ґрунтовно спотворивши його образ, запрягти до воза партійно-режимної пропаґанди. Для досягнення цієї мети вистачило «по-ленінському» підійти до його спадщини і «по-партійному» розв’язати проблеми Ш. (пор. «Ш. Підсумки й проблеми», К., 1975, стор. 175). Про те, як ця партійна «розв’язка» на практиці виглядала, свідчить довгий реєстр знищених та репресованих тоді шевченкознавців. Один з видатних сучасних підсов. літературознавців, Є. Кирилюк, ні словом не згадуючи своїх знищених тодішніх колеґ, описує ліквідацію наук. Ш. в УССР такими словами: «Потрібен був певний поворот від акад., почасти об’єктивістського дослідження спадщини поета до справді партійного, марксистсько-ленінського Ш. Поворот цей був здійснений у „Тезах до 120-річчя від дня народження Т. Г. Ш-ка“ Відділу культури і пропаґанди ленінізму ЦК КП(б)У 1934 p., в ст. В. Затонського, А. Хвилі, Є. Шабліовського, Ю. Йосипчука та ін. Великий поет, за аналогією з ученням В. І. Леніна про Бєлінського, Чернишевського, Добролюбова, Некрасова, був визначений як сел. рев. демократ» (Є. Кирилюк, «Біля джерел радянського Ш.», ж. Прапор, Х., 1967, 8). Згідно з вищезгаданими «Тезами», тодішній дир. Ін-ту Т. Ш-ка Є. Шабліовський написав і видав кн. «Ш-ко і рос. рев. демократія» (К., 1935), але й у ній знайдено «ідеологічні недоліки» та «вульґарно-соціологічні надуживання». Не зважаючи на те, що в своїх ст., доповідях і кн. Шабліовський намагався висвітлити життя і творчість поета з марксо-ленінських позицій, лаючи С. Єфремова, А. Ніковського, С. Пилипенка, А. Річицького й ін. дослідників із глумливо визначуваної ним «школи Скрипника», він був заарештований 1936 і засланий. Низка популярних видань Шевченкових поезій стала появлятися з купюрами «невигідних» місць та з пропуском політ. непідходних творів.

Згідно з проголошеними 1934 партійними директивами, пророка укр. нац. революції обернено на спільника рос. рев. демократів. Ш-ків націоналізм, що його стверджували у своїх писаннях такі марксистські автори, як А. Луначарський, В. Затонський ба навіть ранній Шабліовський, а також основна тема Ш-кової творчости, нац.-визвольна боротьба України, в другій пол. 30-их pp. зникли з праць підсов. літературознавців. Відтоді Ш. в УССР стоїть, як говорив М. Хвильовий, під опікою «рос. дириґента». Так, рос. літературознавець М. Бєльчіков у кн. «Т. Шевченко. Критико-биографический очерк» (Мі, 1939) проголосив не існуючу й ніким не доведену дружбу Ш-ка з Чернишевським, включивши укр. нац. поета в «плеяду предшественников русской социал-демократии». У намаганні привласнити спадщину Ш-ка рос. культурі Бєльчіков покликається на ін. великорос. неділимця, М. Ґорького, який «видел значение Ш-ко в том, что он поэт не только украинский, но й общерусский». У цьому ж дусі Ш-ко був взятий 1941 — 45 «на озброєння» сов. воєнною пропаґандою, яка всіма засобами намагається посилити «бойове надхнення» Червоної армії та «патріотизм» поневолених Москвою народів.

Боротьбу І. Франка і С. Єфремова за наук. вивчення і правильне висвітлення спадщини Ш-ка продовжують укр. вчені у вільному світі. Популяризації неспотвореного образу поета немало прислужився наук.-популярний нарис Д. Дорошенка «Schewtschenko, der grosse ukrainische Nationaldichter» (Берлін, 1929). Цей рельєфний літ. портрет поета був виданий також франц. (Прага, 1931), англ. (Прага, Вінніпеґ, Нью-Йорк — всі 1936, Авґсбурґ, 1946) та італ. (Прага, 1939) мовами. У ст. «Die Forschung über T. Ševčenko in der Nachkriegszeit» (Zeitschrift für slavische Philologie, т. 9, Ляйпціґ, 1932) Д. Дорошенко дав стислий критичний огляд шевченкознавчих досліджень у 20-их pp. Ролю і значення Ш-ка в укр. нац.-визвольному русі 19 ст. висвітлив І. Борщак у розвідці «Le mouvement national ukrainien au XIXe siècle» (Le Monde Slave, Париж, листопад 1930), наголошуючи рев. націоналізм поета та його рев. концепцію держ.-політ. самостійности України. У Львові НТШ видало 1933 працю І. Борщака «Шевченко у Франції. Нарис з іст. франкр-укр. взаємин». Розвідка П. Зайцева «Szewczenko a Polacy» (В., 1934) була спробою поставити укр. поета на перехрестя укр.-поль. стосунків сер. 19 ст. Нарис В. Сімовича «Т. Ш-ко. Його життя і творчість» (Л., 1934), виданий з нагоди 120-их роковин народження поета, мав наук.-популярний характер (перевид. 1941 і 1944); важливим було його ляйпціґське видання поезій Ш-ка з обширними коментарями (1921). Найбільше заперечень сов. критики викликала студія С. Смаль-Стоцького «Т. Ш-ко. Інтерпретації» (В., 1934); у ній автор підкреслював неґативне ставлення поета до будь-якої злуки з Московщиною, вважаючи її за найбільше нещастя України, за джерело її занепаду. І. Огієнко друкував у редаґованому ним ж. «Рідна Мова» цікаві спостереження над мовою Ш-ка (В., 1934 — 35). Укр. Наук. Ін-т у Берліні видав 1937 зб. «Т. Schewtschenko, der ukrainische Nationaldichter (1814 — 1861)», куди ввійшли наук. доповіді К. Маєра, Ґ. Шпеха і З. Кузелі, а також деякі твори поета в кім. перекладі. У кн. «Ukrainische Literatur im Dienste ihrer Nation» (Берн, 1939) була надрукована ст. О. Грицая « T. Schewtschenko und die Ukraine von heute». Цінним внеском у наук. Ш. була кн. Ф. Колесси «Студії над поетичною творчістю Т. Ш-ка» (Л.-К., 1939), що складалася, власне, з двох монографій, органічно пов’язаних одна з одною: «Фолкльорний елемент у поезії Т. Ш-ка» і «Віршова форма поезій Т. Ш-ка». Перша монографія вважається й досі одним з основних досліджень з проблеми Ш-ко і фолкльор, а синтетична студія про шевченківське віршування стала в укр. віршознавстві клясичною. Праці Ф. Колесси цінні перш за все тим, що в них об’єднані два принципи дослідження — етномузикологічний та літературознавчий.

Гол. осередком наук. Ш. був у 30-их pp. Укр. Наук. Ін-т у Варшаві. З ініціятиви його дир. О. Лотоцького Ін-т заплянував видати повне критичне зібрання творів Ш-ка. Не зважаючи на майже непоборні труднощі (брак автографів та ориґіналів мист. творів поета), із заплянованих 16 вийшли у світ 13 тт. (1934 — 38). У т. 1 мала бути біографія Ш-ка, написана П. Зайцевим. Аркуші цього тому були 1939 надруковані, але після окупації Галичини большевиками наклад кн. сконфісковано. Сліди біографічної праці Зайцева, що була плодом багаторічних досліджень, помітні в російськомовній монографії «Ш-ко» (М., 1941) сов. письм. М. Шаґінян. Книга П. Зайцева вийшла в світ щойно 1955 заходами НТШ у ЗДА і Европі. Тт. 2 — 4 і 6 — 12 вийшли за ред. П. Зайцева, т. 14 — за ред. Б. Лепкого, т. 15 — за ред. Р. Смаль-Стоцького, а т. 16 (бібліографія) зібрав і впорядкував В. Дорошенко. Це — через воєнні обставини не завершене — вид. творів Ш-ка було найбільшим здобутком наук. Ш. 30-их pp. Воно включало також цінні ст. й коментарі Л. Білецького, І. Брика, В. Дорошенка, Д. Дорошенка, Б. Лепкого, О. Лотоцького, Є. Маланюка, С. Сірополка, Р. Смаль-Стоцького, Д. Чижевського та ін.

Крім згаданої вище монографії М. Шаґінян, з’явилися в час війни ще такі шевченкознавчі праці: Я. Айзеншток «Як працював Ш-ко» (К., 1940); О. Борщагівський і М. Йосипенко «Ш-ко і театр» (К., 1941); М. Грінченко «Ш-ко і музика» (К., 1941); С. Гординський «Т. Ш-ко — маляр» (Кр.-Л., 1942); Є. Ю. Пеленський «Ш-ко — клясик» (Кр.-Л., 1942); Л. Булаховський «Мовні засоби інтимізації в поезії Т. Ш-ка» (Укр. література, Уфа, 5 — 6, 1942; 3 — 4, 1943); О. Дорошкевич «Т. Ш-ко й укр. літ. рух» (Укр. література, 3 — 4, 1944); «Пам’яті Т. Ш-ка», зб. доповідей (М., 1944); Д. Тамарченко «Творчість Т. Ш-ка і рос. рев.-демократична література» (М., 1944).

Перше післявоєнне вид. Ш-кових творів вийшло не на Україні, а в ЗДА. Амер. славіст К. А. Меннінґ видав кн. «Taras Shevchenko. The Poet of Ukraine» (Джерсі-Сіті, 1945), до якої ввійшли вибрані вірші і поеми укр. поета в його перекладі і з його вступною ст. В УССР перші повоєнні pp. не були сприятливі для розгортання шевченкознавчих досліджень. Т. зв. «ждановщина» викликала чергову хвилю нагінок на укр. культ. життя, про що свідчить відома постанова ЦК КП(б)У від 24. 8. 1946 «Про перекручення і помилки у висвітленні іст. укр. літератури» в «Нарисі іст. укр. літератури» АН УРСР за ред. С. Маслова і Є. Кирилюка (К., 1945). В Ін-ті літератури АН УРСР, що відновив свою роботу в Києві, створено відділ Ш., але його наук. діяльність розгорталася споч. дуже повільно (перші монографії вийшли в світ щойно в 50-их pp.). Основна робота зосереджувалася на завершенні розпочатого ще, за довоєнного часу акад. вид. спадщини Ш-ка («Повне зібрання творів у десяти томах»): 1949 видано тт. 3 — 4 (драматичні твори, повісті); 1951 — т. 5 (щоденник, автобіографія); 1951 — 53 перевидано тт. 1 — 2 (поетичні твори), що вийшли 1939; 1957 видано т. 6 (листи, нотатки, фолкльорні записи); нарешті, 1961 — 64 вийшли тт. 7 — 10 (мист. спадщина). Хоч вид. цього акад. 10-томника тривало чверть сторіччя, він мав ряд явних вад, особливо текстологічного характеру. Хиби цього вид. значною мірою усунуто в «Повному зібранні творів у шести томах» (К., 1963 — 64), що з текстологічного погляду залишилося досі найкращим підсов. вид. літ. спадщини Ш-ка, Мист. спадщина поета вийшла окремо в 4-х томах (К., 1961 — 64).

Ін-т літератури АН УРСР влаштовує з 1952 щорічні наук. шевченківські конференції, а доповіді та повідомлення, виголошені на цих конференціях, систематично виходять окремими зб. (1954 — 86 вийшло 27 таких зб.). Опубліковані в них праці з наук. погляду дуже нерівноцінні. Поряд із писаннями, в яких з нудною трафаретністю та догматичною претенсійністю повторюються відомі партійно-пропаґандистські тези, буває і немало ориґінальних, новаторських досліджень, високий наук. рівень яких не підлягає сумніву. Але й переважна більшість цих праць, як і всіх ін. шевченкознавчих публікацій в УССР, не позбавлена партійної тенденційности та марксо-ленінської фразеології. Серйозні хиби трапляються навіть у зб. архівних матеріялів. Напр., у зб. «Т. Ш-ко в документах і матеріялах» (К., 1950) помічено чимало хиб, як неточність подачі, невиправдані купюри та ін. Про недостатній наук. рівень підготовки двох кн. спогадів про Ш-ка (1958) див. ст. О. Білецького «Завдання і перспективи вивчення Ш-ка» (Зб. праць 9-ої наук. шевч. конф., К., 1961, 16). Зовсім незадовільними з наук. погляду були 3 варіянти літопису життя і творчости Ш-ка (Д. Косарика, 1955; М. Ткаченка 1961; В. Анісова і Є. Середи, 1959, 1976). У них помічено різні неточності, а також багато фактів, що до Ш-ка не мають ніякого відношення. Літ.-краєзнавчий характер мало довідкове вид. «Шевченківські місця України» (К., 1957), але й воно було складене без достатньої вимогливости. Наук. вимогам відповідали значною мірою праці С. Чавдарова «Пед. ідеї Т. Ш-ка» (1953), В. Шубравського «Драматургія Ш-ка (1957, 1959, 1961, 1964), Ю. Івакіна «Сатиру Ш-ка» (1959, 1964), Є. Ненадкевича «З творчої лабораторії Т. Ш-ка» (1959), а також упорядковані й видані Д. Іофановим «Матеріяли про життя і творчість Т. Ш-ка» (1957). Згідно з сов. історіографією написана праця М. Марченка «Історичне минуле укр. народу в творчості Т. Г. Ш-ка» (1957).

Ш-кові роковини 1961 і 1964 та деяка внутрішньополіт. «відлига» сприяли розгортанню наук. досліджень життя і творчости поета. Для вшанування його пам’яті видано численні монографії, зб., брошури тощо. Серед ґрунтовних шевченкознавчих досліджень слід відзначити праці Ю. Івакіна «Стиль політ. поезії Ш-ка» (1961) і 2-томний «Коментар до ,Кобзаря’» (1964 і 1968), В. Ващенка «Мова Т. Ш-ка» (1963), П. Приходька «Ш-ко й укр. романтизм» (1963), Г. Вервеса «Т. Ш-ко і Польща» (1964) та С. Шаховського «Огонь в одежі слова. Питання майстерності і стилю поезії Т. Ш-ка» (1964). Спробою наук. біографії поета в підсов. перспективі була колективна монографія «Т. Ш-ко. Біографія» (1964). Розділи її написали: Є. Кирилюк (1814 — 31, 1843 — 47), В. Шубравський (1831 — 43, 1847 — 57) та Є. Шабліовський (1857 — 61). На жаль, ця праця переобтяжена датами й прізвищами і не позбавлена необґрунтованих гіпотез, помилкових тверджень та неточностей. Нове вид. цієї біографії, до авторського колективу якої ввійшло ще двоє вчених — В. Бородін та В. Смілянська, вийшло в світ 1984. Корисним філол. довідником є 2-томний «Словник мови Ш-ка» (К., 1964). У 3-томнику «Світова велич Ш-ка» (К., 1964) зібрано ст., рецензії і висловлювання видатних діячів з різних країн світу про укр. поета. З великого монографічного дослідження В. Ільїна «Мова Т. Г. Шевченка» опубліковано досі лише невеличкий фраґмент («Емоціональна лексика в поезіях Т. Шевченка», у кн. «Дослідження з лексикології та лексикографії». К. 1965).

2-томна бібліографія про життя і творчість Ш-ка, яка вийшла в світ 1963, включала тільки публікації, видані укр., рос. і деякими ін. мовами в межах сучасної території СССР за роки 1839 — 1959 (праці таких авторів як С. Єфремов, Й. Гермайзе, В. Міяковський, С. Смаль-Стоцький, І. Огієнко, П. Зайцев чи Ю. Бойко в ній не наводиться). Доповненням до неї була «Бібліографія ювілейної літератури 1960 — 64», що її склав Ф. Сарана (К., 1968). Відомості про переклади творів Ш-ка зах. мовами, а також про критичні праці цими мовами містять цінні з наук. погляду бібліографічні показники Г. Греська, Н. Андріанової, М. Занічковського і В. Кулика (Л., 1967 — 68). На жаль, їх видано дуже малим накладом.

Методологічною основою сучасного підсов. літературознавства є не загальноприйнятий у наук. світі критерій наук. об’єктивности, а несумісний з ним т. зв. «ленінський принцип партійности». В ім’я цього принципу великого нац. поета України відірвано від рідного укр. ґрунту і втиснено в прокрустове ложе т. зв. рос. рев. демократії. Вивчення зв’язків поета з сучасним йому укр. літ. і нац.-визвольним рухом, а також ставлення до нього учасників цього руху належить до найменш розроблених питань підсов. Ш. У цій галузі науки про Ш-ка є ще досі немало білих плям. Натомість, однією з улюблених тем підсов. дослідника стало т. зв. «єднання» Ш-ка з рос. рев. демократами (цьому мітові присвячено в СССР десятки монографій та сотні ст.). Не менш широко й тенденційно висвітлюється питання — Ш-ко і рос. література. Не бракує також писань на такі теми, як «Ш-ко і літератури народів СРСР», «Ш-ко і Таджикістан» чи навіть «Ш-ко й Осетія», але й досі немає синтетичної праці «Ш-ко й укр. література», «Ш-ко і зах.-евр. літератури» та «Ш-ко і світова література» (ст. О. Білецького на останні теми можна вважати хіба скромним початком). Особливого викривлення і спотворення зазнало в підсов. Ш. питання про світогляд Ш-ка. Видатний учений О. Білецький, який з 1939 до смерти очолював Ін-т літератури АН УРСР, описав рецепт складання кн. про світогляд поета так: «Ш-ко — рев. демократ. А якщо він рев. демократ, то він друг рос. рев. демократів, а отже він матеріаліст, атеїст, утопічний соціаліст тощо. Цитати до схеми підшукуються легко, з такою ж легкістю, з якою вони підшукуються нашими ворогами, щоб довести, що Ш-ко був ідеаліст, містик. Тут текст, як ‘дишло, куди повернеш, туди й вийшло’. Основна тенденція більшої частини кн. про світогляд Ш-ка, це тенденція за всяку ціну виправити, вирівняти погляди поета, ‘підтягнути’ його з усіх сил до нашої сучасности. Звичайно, це неможливо, це не вдається».

У підсов. Ш. нагромаджено багатий фактичний матеріял, видано кілька багатотомних зібрань Ш-кових творів та немало шевченкознавчих зб., монографій і ст. Своєрідні спроби підсумувати ці здобутки зроблено у двох вид. Ін-ту літератури АН УРСР: у колективній монографії «Ш. Підсумки й проблеми» (К., 1975) та у 2-томному «Шевченківському словникові» (К., 1978). Ця перша в сов. літературознавстві персональна енциклопедія особливо цінна своїм багатим фактографічним та бібліографічним матеріялом. Значним вкладом у сучасне Ш. була колективна монографія «Творчий метод і поетика Т. Ш-ка» (К., 1980), яка відзначається широтою й глибиною аналізи поетичної майстерности Ш-ка.

На Зах. сучасний стан підсов. Ш. і методологію фальсифікації Ш-ка в СССР досліджували В. Барка, Ю. Бойко, М. Глобенко, В. Дорошенко, Г. Костюк, Б. Кравців, П. Одарченко та ін. Започатковані в Німеччині шевченкознавчі дослідження та публікації продовжують УВАН у Канаді (гол. в серіях «Славістика» і «Література») та УВАН у ЗДА (у «Наук. збірниках» і «Аналах», а зокрема в річниках «Ш-ко», 1 — 10, Нью-Йорк, 1952 — 64). Кан. УВАН перевидала також «Кобзар» (т. 1 — 4, Вінніпеґ, 1952 — 54), за ред. Л. Білецького та з його ст. і поясненнями. З ініціятиви УВАН у ЗДА вийшов за ред. Ю. Шевельова та В. Міяковського англомовний зб. «Taras Ševčenko, 1814 — 1861. A Symposium» (Гаґа, 1962), що містив праці таких авторів: В. Міяковський, М. Шлемкевич, В. Петров, Ю. Шевельов, П. Зайцев, Д. Горняткевич, В. Ревуцький, Ю. Лавріпенко та П. Одарченко.

Особливу увагу приділяє постаті й спадщині свого патрона Наук. Т-во ім. Шевченка, яке відновило діяльність у червні 1947 у Мюнхені. При його Філол. секції створено Шевченкознавчу комісію, яку очолив ред. варшавського вид. творів Ш-ка П. Зайцев. Заходами НТШ у ЗДА і Европі вийшла в світ складена ним ще до війни велика біографія «Життя Тараса Ш-ка» (Нью-Йорк — Париж — Мюнхен, 1955). НТШ видало також кн. «Taras Ševčenko. Sein Leben und sein Werk» (Мюнхен, 1965), за ред. славістів Ю. Бойка та Е. Кошмідера. Ця синтетична монографія була спробою підсумувати здобутки Ш. попереднього періоду в приступній для німецькомовного читача формі. У кн. вміщена багата добірка нім. перекладів Ш-кових поезій, а також уривки з його автобіографії та листів. Шевченкознавчі праці друкувалися в ЗНТШ, т. 161 (1953), т. 167 (1958), т. 176 (1962), тт. 179 і 180 (обидва 1965), а також у Збірниках Філол. секції та в серії «Доповіді». НТШ видало 3 бібліографічні довідники: Шевченкіяна в бібліотеках Парижу (уклав А. Жуковський; Париж, 1961), Ševčenkiana in der Bayerischen Staatsbibliothek (уклала Н. Василик; Мюнхен, 1964), Бібліографія творів Т. Ш-ка, виданих у Канаді (уклав Л. Бачинський; Торонто, 1978). Роман про Ш-ка поль. письм. Є. Єнджеєвича «Noce ukraińskie albo Rodowód geniusza» (B., 1966, 1970, 1972) видало в перекладі на укр. мову НТШ у Канаді («Укр. ночі, або Родовід генія», переклад Є. Рослицького, Торонто, 1980).

Укр. Вільний Ун-т у Мюнхені видав 2 шевченкознавчі розвідки Ю. Бойка: «Ш-ко і Москва» (1952) і «Творчість Т. Ш-ка на тлі зах.-евр. літератури» (1956). Значну кількість шевченкознавчих праць та матеріялів було опубліковано у зв’язку з роковинами поета 1961 і 1964. У Наук. Записках УВУ (4 — 5, 1961) надруковано м. ін. шевченкознавчі причинки Ю. Бойка, К. Кисілевського, П. Ковалева, Я. Рудницького та В. Янева. Спільно з Семінаром для слов’янської і балтійської філології Мюнхенського Ун-ту УВУ видав ювілейний зб. «Taras Ševčenko, 1814 — 1861» (1964), що містив праці Ю. Бойка, А. Шмавса, О. Кульчицького та С. Гординського. Вийшла чотиримовна зб. поезій «Тарас Шевченко. Поезії. Poems. Poesies. Gedichte» (Мюнхен, 1961), а Нім.-Укр. Т-во видало за ред. Г. Прокопчука мистецтвознавчу монографію Д. Горняткевича «Taras Schewtschenko als Maler» (Мюнхен, 1964). Мист. спадщині поета присвячена також велика монографія І. Кейвана і С. Гординського «Тарас Шевченко образотворчий мистець» (Вінніпеґ, 1964).

У ЗДА в-во М. Денисюка перевидало з деякими поправками й доповненнями варшавське вид. творів Ш-ка (т. 1 — 14, Чікаґо, 1959 — 63). Т. 13 (Ш-ко і його творчість) вийшов за ред. Б. Кравцева і містив праці П. Куліша, І. Франка, В. Щурата, М. Грушевського, С. Єфремова, О. Новицького, С. Смаль-Стоцького, Б. Навроцького, Ф. Колесси та ін. У нью-йоркському в-ві «Пролог» вийшли п. н. «Правда Кобзаря» (1961) критичні нариси В. Барки, в яких автор розкривав довготривалі намагання Москви спотворити образ і спадщину Ш-ка. УНС і НТШ у ЗДА видали двомовну зб. «Ш-кові думи і пісні. Shevchenko’s Thoughts and Lyrics» (Джерсі-Сіті, 1961), а НТШ і газ. «Свобода» видали книжку Л. Луцева «Т. Ш-ко, співець укр. слави і волі» (Нью-Йорк, 1964), Укр. Публіцистично-Наук. Ін-т видав розвідку П. Одарченка про Ш-ка в світлі світової критики («Світова слава Ш-ка», Чікаґо, 1964). Велика антологія перекладів з Ш-ка чужими мовами вийшла за ред. Б. Кравцева п. н. «Ш-кове слово і слава» (Чікаґо, 1964).

У Парижі видано за ред. К. Угрин та А. Жуковського зб. ст. та перекладів «Taras Chevtchenko, 1814 — 1861. Sa vie et son œuvre» (1964). Документальне значення має зб. «Square Taras Chevtchenko à Paris; 29 Mars 1969» (1969), видана Комітетом для вшанування пам’яті Ш-ка у Франції, до складу якого входили чл. Франц. Акад. А. Моруа і М. Женевуа, професори В. Кубійович, Ж. Люсіяні, П. Паскаль і М. Шеррер та ряд видатних укр. та франц. діячів культури. У Канаді вийшов у світ перший майже повний «Кобзар» англ. мовою, з вступом і примітками К. Андрусишина, який здійснив переклади творів у співавторстві з В. Керконелом («The Poetical Works of Taras Shevchenko. The Kobzar», Торонто, 1964, 1977). В-во Торонтського Ун-ту видало за ред. Ю. Луцького зб. «Shevchenko and the Critics 1861 — 1980» (1980), що містив писання П. Куліша, М. Драгоманова, В. Антоновича, І. Франка, Б. Грінченка, П. Филиповича, С. Єфремова, М. Драй-Хмари, С. Смаль-Стоцького, Д. Чижевського, М. Рильського, Ю. Шевельова та ін. Кілька розвідок присвячено питанню релігійности Ш-ка, на яке в СССР накладено суворе табу: Л. Білецький, «Віруючий Ш-ко» (Вінніпеґ, 1949), В. Ящун, «Релігійне й морально-етичне обличчя Т. Ш-ка» (Філядельфія, 1959), І. Власовський, «Образ Т. Ш-ка в світлі рел. думки» (Нью-Йорк, 1961), Д. Бучинський, «Христ.-філос. думка Т. Ш-ка» (Лондон, 1962), митр. Іларіон, «Релігійність Т. Ш-ка» (Вінніпеґ, 1964) і Ю. Бойко, «Шевченко і релігія» (у кн. Вибране, 1, Мюнхен, 1971). Заслуговують уваги шевченкознавчі праці і ст. Г. Грабовича, Д. Козія, М. Павлишина, Л. Плюща, Я. Розумного, Б. Рубчака і М. Тарнавської. Цікава, хоч і досить спірна студія про Ш-ка належить Г. Грабовичеві («The Poet as Mythmaker. A Study of Symbolic Meaning in Taras Ševčenko», Кембрідж, Масс., 1982). На основні хиби цієї праці вказав М. Антонович у ст. «Нова невдала концепція» (ж. «Укр. Історик», Торонто, 1 — 4, 1985). Мітопоетичні парадигми Шевченкової символіки слід і далі ґрунтовно досліджувати. Збірку шевченкознавчих статтів Л. Плюща видав п. н. «Екзод Тараса Шевченка» Канадський Ін-т Укр. Студій (Едмонтон 1986).

Виняткова роля Ш-ка в укр. іст. розвитку, його незламна й самовіддана боротьба за волю України, надзвичайна популярність його «Кобзаря» та ряд ін. ще достатньо не досліджених чинників призвели до зародження і виникнення небувалого досі культу геніяльного поета. Початий ще в 60-их pp. 19 ст. укр. громадами в Петербурзі, Києві та Харкові і перейнятий згодом гал. народовцями, цей культ зберігся в дещо змінених формах до сьогодні як на Україні, так і в діяспорі (питання, пов’язані з культом Ш-ка, досліджували І. Франко, В. Петрикевич, М. Садиленко, В. Бончковський, Ю. Бойко, О. Кульчицький, Ю. Ґерич, М. Антохій та ін.). У дусі культової ідеалізації написано й чимало наук.-популярних нарисів та ст. З другого боку, модерністи, а слідом за ними й дехто з неоклясиків, недооцінювали, ба навіть знецінювали творчість Ш-ка та її значення для України. Наукове шевченкознавство, відтворюючи правдивий образ поета, своєчасно довело помилковість цих підходів.

Своєрідні й неповторні риси Ш-кової творчости є вкладом поета у скарбницю загальнолюдської культури. Т. Ш-ко є не тільки центр. постаттю нац. пробудження та держ.-політ. відродження України, Ш-ко — постать всесвітня. У сторіччя з дня смерти поета видатна дослідниця його творчої біографії М. Шаґінян писала: «Він стоїть в ряду великих універсальних геніїв людства, вивчення творчости яких допомагає створенню традиції нац. культури в багатьох її галузях — у філос., естетиці, драматургії, поезії, прозі, живописі, музиці». За підрахунком дослідників, повна бібліографія шевченкіяни мовами народів світу сягала б тепер понад ста тис. записів.

Література (крім названої в тексті): 1. Бібліографічні посібники: Яшек М. Т. Шевченко. Матеріяли до бібліографії (pp. 1903 — 1921). Вип. 1. Х. 1921; Плевако М. Тарас Шевченко., В кн. Хрестоматія нової укр. літератури, т. 1. Х. 1926; передрук у кн. Плевако М. Статті, розвідки й біо-бібліографічні матеріяли. Нью-Йорк — Париж 1961; Меженко Ю. Матеріяли до Шевченкіяни, 1917 — 1929, Життя й революція, 3. К. 1930; Дорошенко В. Покажчик видань Шевченкових творів та спис бібліографічних праць про Шевченка. В кн. Повне вид. творів Т. Шевченка, т. 16. В. — Л. 1939, 2-е вид., т. 14. Чікаґо 1961; Євніна О. Дожовтнева та радянська укр. література за рубежами СРСР. К. 1956; Опис рукописів Т. Шевченка. Ред. О. Білецький. К. 1961; Т. Шевченко. Бібліографія бібліографії 1840 — 1960. Ред. Є. Кирилюк. К. 1961; Velinská E., Zilynskyj O. Taras Ševčenko v české kultuře. Bibliografie. Прага 1962; Т. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість 1839 — 1959, т. 1 — 2. К. 1963; Укр. письменники. Біо-бібліографічний словник, т. 3. К. 1963; Багрич М. Т. Шевченко. Бібліографічний покажчик (1917 — 1963). К. 1964; Бєляєва Л. Бібліографічний список дисертацій та авторефератів про Т. Шевченка. Радянське літературознавство, 2, К. 1964; Касперт А. Шевченко і музика. Нотографічні та бібліографічні матеріяли (1861 — 1961). К. 1964; Гресько М. Т. Шевченко франц. мовою (1847 — 1967). Бібліографічний покажчик. Л. 1967; Гресько М., Занічковський М., Кулик В. Шевченко в нім. перекладах та критиці (1843 — 1917). Бібліографічний покажчик. Л. 1968; Гресько М., Андріанова Н. Т. Шевченко мовами італ., есп., португ. та есперанто. Бібліографічний покажчик. Л. 1968; Неділько Г., Неділько В. Тарас Шевченко. Семінарій. К. 1985.

2. Словники: Нестор Літописець (псевд. Н. Малечі). Словничок Шевченкової мови. Миколаїв 1916; Ващенко В., Петрова П. Шевченкова лексика. Словопокажчик до поезій Т. Шевченка. К. 1951; Митр. Іларіон. Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови. Вінніпеґ 1961; Словник мови Шевченка. Ред. В. Ващенко, т. 1 — 2. К. 1964; Большаков Л. Літа невольничі. Т. Шевченко і його оточення періоду оренбурзького заслання. К. 1971; Марахов Г. Т. Шевченко в колі сучасників. Словник персоналій. К. 1976; Шевченківський словник. Ред. Є. Кирилюк, т. 1 — 2. К. 1978; Словарь языка русских произведений Т. Шевченко в 2 тт., К. 1985 — 86.

3. Збірники: Збірник пам’яті Т. Шевченка. К. 1915; Пам’яті Т. Шевченка. Зб. філол. фак. Київ. ун-ту. К. 1939; Шевченко та його доба. Зб. УВАН. Авґсбурґ 1947; Т. Шевченко в критиці. К. 1953; Питання шевченкознавства. К. 1958; Твори Т. Шевченка в перекладах на зах. мови. К. 1958; Т. Шевченко. Зб. доповідей Світового Конґресу Укр. Вільної Науки для вшанування сторіччя смерти Патрона НТШ (ЗНТШ т. 176). Ред. В. Стецюк та Б. Кравців. Нью-Йорк — Париж 1962; Т. Шевченко в воспоминаниях современников. М. 1962; Т. Шевченко. Документи й матеріяли, 1814 — 1963. К. 1963; Шевченко и мировая культура. М. 1964; Джерела мовної майстерности Т. Шевченка. К. 1964; Sbornik Ševčenkovský. Братіслава 1965; Der revolutionare Demokrat Taras Ševčenko, 1814 — 1861. Hrsg. v. E. Winter u. G. Jarosch. Берлін 1976; Т. Шевченко. Документи та матеріяли до біографії (1814 — 1861). К. 1975, 1982; Т. Шевченко в інтернац. літ. зв’язках. К. 1981; Спогади про Тараса Шевченка. К. 1982; Зб. праць наук. шевченківських конференцій, т. 1 — 27. К. 1954 — 86.

4. Монографічні праці і статті: Франко І. Шевченко героєм поль. рев. леґенди. Л. 1901; Щурат В. Св. Письмо в Шевченковій поезії. Л. 1904; Єфремов С. Тарас Шевченко, життя його та діла. К. 1908, 1917; Євшан М. Тарас Шевченко. К. 1911; Щурат В. Літ. начерки. Л. 1913; Франко І. Темне царство. Л. 1914; Jensen A. Taras Schewtschenko. Ein ukrainisches Dichterleben. Відень 1916 (укр. переклад: Перемишль 1921); Грушевський О. Життя і творчість Т. Шевченка. К. 1918; Зайцев П. Книги битія як документ і твір. У ж. Наше Минуле, 1. К. 1918; Зайцев П. Нові матеріяли до біографії й творчости Шевченка. У ж. Наше Минуле. 1 — 2. К. 1919; Коряк В. Боротьба за Шевченка. Х. 1925; Смаль-Стоцький С. Ритміка Шевченкової поезії. Прага 1925; Білецький Л. Поетична еволюція найголовніших образів та ідей Т. Шевченка. Прага 1926; Єфремов С. Літ. автопортрет Шевченка. В кн. Повне зібрання творів Т. Шевченка, т. 4. К. 1927; Навроцький Б. Гайдамаки Т. Шевченка. Джерела. Стиль. Композиція. Х. 1928; Єфремов С. Шевченко в своєму листуванні. У кн. Повне зібрання творів Т. Шевченка, т. 3. К. 1929; Дорошкевич О. Етюди з шевченкознавства. Х. — К. 1930; Багрій О. Т. Г. Шевченко, 1 — 2. Х. 1930 — 31; Навроцький Б. Шевченкова творчість. Х. — К. 1931; Синявський О. Елементи Шевченкової мови. У кн. Культура укр. слова 1. Х. — К. 1931; Мочульський М. Ґощинський, Словацький і Шевченко як співці коліївщини. Л. 1936; Попов П. Шевченко й «Слово о полку Ігоревім». У ж. Літературна критика, 4. К. 1937; Зайцев П. Як творив Шевченко. В ж. Ми, 3 — 4 і 5 — 6. В. 1939; Ревуцький Д. Шевченко і нар. пісня. К. 1939; Шагинян М. Шевченко. М. 1941, 1946, 1957, 1964 (укр. переклад: К. 1970); Петров В. Провідні етапи розвитку сучасного шевченкознавства. Вид. УВАН. Авґсбурґ 1947; Matthews W. К. Taras Shevchenko. The Man and the Symbol. Лондон 1951, Вінніпеґ 1951; Пільгук І. Т. Шевченко — основоположник нової укр. літератури. К. 1954; Bojko J. Taras Shevchenko and West European Literature. У ж. The Slavonic and East European Review, 82. Лондон 1955, і окремо: Лондон 1956; Франко І. Твори в 20 томах. Т. 17, Літ.-критичні ст. К. 1955; Luciani G. Le Livre de la Genese du peuple ukrainien. Париж 1956; Хинкулов Л. Т. Шевченко. Биография. М. 1957, 1960, 1966; Біографія Т. Шевченка за спогадами сучасників. К. 1958; Кирилюк Є. Т. Шевченко. Життя і творчість. К. 1959, 1964, 1979; Ненадкевич Є. З творчої лабораторії Т. Шевченка. К. 1959; Europe’s Freedom Fighter. Taras Shevchenko, 1814 — 1861. A Documentary Biography of Ukraine’s Poet Laureate and National Hero. Вашінґтон 1960; Nevrlý M. T. Ševčenko — revolučný básnik Ukrajiny. Братіслава 1960; Бойко Ю. Фальсифікація Шевченка в СССР. Наук. зб. УВУ, 4 — 5, 1961; Глобенко М. З літературної спадщини. Париж 1961; Доманицький В. Т. Шевченко. Синтетично-націологічні студії його життя й творчоети. Чікаґо 1961; Мольнар М. Т. Шевченко у чехів та словаків. Пряшів 1961; Рильський М. Поетика Шевченка. К. 1961; Swoboda W. Shevchenko and Belinsky. У ж. The Slavonic and East European Review, 96. Лондон 1961; Янів В. Бажання суспільного резонансу в Шевченка як людини й творця. Наук. зб. УВУ, 4 — 5. 1961; Соловей Д. Шевченко й самостійність України. Мюнхен 1962; Янів В. Укр. духовність у поетичній візії Шевченка. ЗНТШ, т. 169. 1962; Янів В. Укр. родина в поетичній творчості Шевченка. ЗНТШ, т. 176. 1962; Пільгук І. Традиції Т. Шевченка в укр. літературі (дожовтневий період). К. 1963; Шубравський В. Шевченко і літератури народів СРСР. К. 1964; Костенко А. Шевченко в мемуарах. К. 1965; Пільгук І. Традиції Т. Шевченка в укр. радянській літературі. К. 1965; Scherrer M. Ševčenko, le poète national de l’Ukraine. Revue des Études Slaves, 44. Париж 1965; Т. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. К. 1966; Кодацька Л. Однойменні твори Т. Шевченка. К. 1968; Паламарчук Г. Нескорений Прометей. Творчість Шевченка художника 1850 — 57 рр. К. 1968; Бородін Б. Т. Шевченко і царська цензура. К. 1969; Задеснянський Р. Апостол укр. нац. революції. Детройт 1969; Гаско М. про що розповідають малюнки Т. Шевченка. Шевченкознавчі етюди. К. 1970; Жур П. Третя зустріч. Хроніка останньої мандрівки Т. Шевченка на Україну. К. 1970; Бородін В. Над текстами Т. Шевченка. К. 1971; Жур П. Шевченківський Петербург. К. 1972; Комишанченко М. З історії укр. шевченкознавства. К. 1972; Владич Л. Автопортрети Тараса Шевченка. К. 1973; Погребенник Я. Шевченко нім. мовою. К. 1973; Бойко Ю. Біографія Шевченка на основі узгляднення новіших осягів шевченкознавства. У кн. Бойко Ю. Вибране, 2. Мюнхен 1974; Чамата Н. Ритміка Т. Шевченка. К. 1974; Т. Шевченко. Документи та матеріяли до біографії. К. 1975; Т. Шевченко. Альбом. Укр., рос., нім. і франц. мовами. К. 1976; Шубравський В. Від Котляревського до Шевченка. Проблема народності укр. літератури. К. 1976; Большаков Л. Їхав поет із заслання. Пошуки. Роздуми. Дослідження. К. 1977; Костенко А., Умірбаєв Е. Оживуть степи. Т. Шевченко за Каспієм. К. 1977; Bojko-Blochyn J. Ševčenkos Werk und die westeuropäische Literatur. У кн. Bojko-Blochyn J. Gegen den Strom. Гайдельберґ 1979; Жур П. Літо перше. З хроніки життя і творчості Т. Шевченка. К. 1979; Бойко Ю. Т. Шевченко в насвітленні С. Єфремова. У кн. Бойко Ю. Вибране. 3. Мюнхен 1981; Большаков Л. Добро найкращеє на світі. Пошуки. Роздуми. Підсумки. К. 1981; Смілянська В. Стиль поезії Шевченка. К. 1981; Novitchenko L. Т. Chevtchenko. Un grand poete ukrainien (1814 — 1861). Париж 1982; Сергієнко Г. Т. Шевченко і Кирило-Методієвське Т-во. К. 1983; Бернштейн М. Франко і Шевченко. К. 1984; Крашенінніков С. Київ Шевченкових часів. Вид. НТШ. Нью-Йорк — Париж — Сидней — Торонто 1984; Ляхова Ж. За рядками листів Т. Шевченка К. 1984; Mijakovs’kyj V. Unpublished and Forgotten Writings. Ред. M. Антонович. Вид. УВАН. Нью-Йорк 1984; Смілянська В. Біографічна шевченкіяна (1861 — 1981). К. 1984; Antochy М. Ševčenko und sein Werk im Spannungsfeld von Kult und Forschung. у кн. Ukrainische Romantik und Neuromantik vor dem Hintergrund der europäischen Literatur. Гайдельберґ 1985; Scholz F. Der Dichter als Barde. Literarisches und Folkloristisches in T. Ševčenkos «Kobzar». Там же; Жур П. Дума про Огонь. З хроніки життя й творчості Т. Шевченка. К. 1985; Тарахан-Береза З. Шевченко — поет і художник. К. 1985; Chub D. Shevchenko the Man. The Intimate Life of a Poet. Донкастер (Австралія) 1985; Бородін В. Текстологія поетичних творів Т. Шевченка. К. 1986; Івакін Ю. Нотатки шевченкознавця. Літ.-крит. ст. К. 1986; Сергієнко Г. Шевченко і Київ. К. 1987.

М. Антохій










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.