[Філософська думка в Україні: Біобібліографічний словник. — К., 2002. — С. 94-95.]

Попередня     Головна     Наступна





КІСТЯКІВСЬКИЙ Богдан (Федір) Олександрович (04/16.11.1868 — 16.04.1920) — філософ, соціолог, правник. Народився у Києві. Син професора права Ун-ту Св. Володимира О. Кістяківського. Мав родинні зв’язки з відомим істориком і громадським діячем В. Антоновичем (мати К. — сестра дружини історика). Вивчав історію на історико-філол. ф-тах Ун-ту Св. Володимира та Харків. ун-ту (1889), право на юрид. ф-ті Дерптського ун-ту (1890 — 92), але здобути вищу освіту в Росії не зміг: завадили участь в укр. і соціал-демократичному (марксистському) рухах, арешти. Вивчав право і філософію (під керівництвом Г. Зіммеля) в Берлінському (1895 — 97) і Стразбурзькому (1897) ун-тах, слухав лекції А. Ріля і Р. Штаммера в Гале, написав (під керівництвом В. Віндельбанда) і захистив дисертацію "Суспільство та індивід. Методологічне дослідження". Доктор філософії (15.03.1899). Мешкав у Вологді (де дружина перебувала на засланні), у Хатках (під Полтавою), в Києві, від 1906 р. — у Москві. Щороку відвідував Німеччину, де спілкувався з Г. Єллінеком, В. Віндельбандом, Г. Ріккертом, М. Вебером та ін. Сприяв ідеологічному та організаційному оформленню рос. конституціоналістів (співробітничав із часописами П. Б. Струве, брав участь в установчих зборах, пізніше — з’їздах "Союзу визволення"). Один з авторів відомих збірок "Проблеми ідеалізму" (1902) та "Віхи" (1909). Співробітник ж-лу "Укр. жизнь" (друкувався під псевдонімом Хатченко), гол. редактор ж-лу "Критическое обозрение" (1908 — 10), від 1911 р. — редактор ж-лу "Юридический вестник". Підготував два видання політ. творів М. Драгоманова (Париж, 1906; М., 1908). Від 1906 — викладач Моск. Комерційного ін-ту, з березня 1909 р. — приват-доцент Моск. ун-ту, який залишає 1911 р. на знак протесту проти порушення університетської автономії міністром освіти Л. Кассо. У 1911 — 14 рр. викладав у Демидівському юрид. ліцеї (Ярославль). 1916 р. опублікував гол. працю — дисертацію "Соціальні науки і право" (захищена у Харків. ун-ті), за яку здобув ступінь доктора держ. права (5.02.1917). З травня 1917 р. — професор Ун-ту Св. Володимира (від 1919 — декан юрид. ф-ту). Сенатор, член Адміністративного генерального суду. Академік УАН (25.01.1919). З наближенням більшовиків залишив Київ, обійнявши посаду професора Політех. ін-ту в Катеринодарі. Дочасно помер після операції.

Світогляд К. зазнав еволюції від марксизму до "наукового ідеалізму" і поєднання соціалізму з лібералізмом. Прибічник неокантіанства і оригінальний мислитель. Не маючи схильності до системотворчості, прагнув суто наукового розв’язання філос. проблем і розробляв "наукову філософію" — вчення про раціональне походження й об’єктивність нормотворення як основи пізнавальної, етичної, естетичної, правової та ін. діяльності. Суб’єкт нормотворення знаходив не в релігійній, а в "культурній спільноті", визнавав культуру цариною належного, а не необхідного. Був теоретиком плюралістичної (доповняльнісної) методології соціального пізнання.

К. — один з чільних теоретиків правової держави. Прихильник компромісної єдності групових інтересів суб’єктів державо- та правотворення. Обстоював принцип народного суверенітету, але застерігав від необмеженого народовладдя. Ліберал, одначе стояв дещо осторонь гол. магістралі рос. лібералізму (А. Валіцький). Соратник рос. конституціоналістів і, водночас, гострий критик їхнього шовінізму. Захищаючи укр. конституціоналізм, був визначним спадкоємцем М. Драгоманова.



Твори K.: Gesellschaft und Einzelwesen. Eine metodologische Untersuchung der Doktorwurde der philosophischen Fakultät der Keiser Wilgelm Universität zu Strassburg vorgelegt von Theodor Kistjakowski (aus Kiev in Russland) — Berlin, 1899; "Русск. социологическая школа" и категория возможности при решении социально-этических проблем // Проблемы идеализма. — М., 1902; Гос-во правовое и социалистическое // ВФ и П. — 1906. — Кн. 85 (те саме: ВФ. — 1990. — №6); В защиту научно-филос. идеализма // Там само. — 1907. — Кн. 86; М. П. Драгоманов. Его полит. взгляды, лит. деятельность и жизнь // Драгоманов М. П. Полит. соч. — Т. 1. Центр и окраины. — М., 1908 (те саме; М., 1996); В защиту права (Интеллигенция и правосознание) // Вехи: Сб. статей о русск. интеллигенции. — М., 1909 (те саме: М., 1991); К вопросу о самостоятельной укр. культуре // Русск. мысль. — 1911. — №5; М. П. Драгоманов по его письмам // Там само. — 1911. — №9; Страницы прошлого (К истории конституционного движения в России). — М., 1912; [Хатченко А.]. М. П. Драгоманов и вопрос о самостоятельной укр. культуре (К годовщине смерти) // Укр. жизнь. — 1912. — №6; Сущность гос. власти. — Ярославль, 1913; Социальные науки и право. Очерки по методологии социальных наук и общей теории права. — М., 1916; Українці і рос. — суспільство // Філос. і соціол. думка. — 1992. — №1; Проблема та завдання соціально-наукового пізнання // Там само. — 1992. — №1,2; Вибране. — К., 1996; Философия и социология права. — СПб., 1998.



Про нього див.: Савальский В. А. Основы философии права в научном идеализме. — М., 1908; Вечев Я. Правовые идеи в русск. лит-ре // "Вехи" как знамение времени: Сб. ста- і тей. — М., 1910; Тарановский Ф. Б. А. Кистяковский. Социальные науки и право (Рец.) // Журнал мин-ва юстиции. — 1917. — №2 — 3; Фатеев А. Н. Русск. методолог теории права. — Х., 1917; ВасиленкоМ. П. Академік Богдан Олександрович Кістяківський // Записки соціально-економічного відділу УАН. — К., 1923. — Т. 1; Депенчук Л. Богдан Кістяківський. — К., 1995; Фінько А. Є. Держовотворча теорія Богдана Кістяківського в контексті формування етичного реформсоціалізму // Мультиверсум. Філос. альманах. — К., 1998; Давыдов Ю. Н. Вебер и Кистяковский. Опыт микроанализа // Б. А. Кистяковский. Философия и социология права. — СПб., 1998.



В. Білодід















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.