[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV.]

Попередня     ТОМ I     Наступна





ТОМ I

Розділ IV. Словянська кольонїзація і турецький натиск




Велике словянське розселенне:


Слїди роспросторення Словян перед великою міґрацією. Велике словянське розселеннє, роспростореннє на заходї і на полуднї, Словяне в чорноморських краях, на Балканськім півострові і на середнїм Дунаю, Словяне на сходї


Українська кольонїзація: Анти і Словени, значіннє сих назв, історія антського імени, значінне подїлу на Словен і Антів, тотожність Антів з українськими племенами


Історія Антів, їх походи, війна з Словянами, боротьба з Аварами, останні звістки, про Антів



Східно-словянська кольонїзація IX-XI в.:


Наші відомости. Північна ґрупа: Кривичі і Новгородські Словене, Дреговичі, Радимичі й Вятичі.


Полуднева ґруппа: Поляне, їх територія, руське імя, літописна теорія про Русь; Сїверяне, кольонїзація Подоня, теорія великоросизма Полян і Сїверян, її нестійність.


Деревляне, Уличі, їх мандрівка, Тиверцї


Дулїби, Бужане і Волиняне, Червенські городи, лїтописні „Хорвати“, „Біла Хорватія“ і хорватське питаннє


Західня українська кольонїзація, її сучасний вигляд; польско-українська етноґрафічна границя, польщеннє; память Руси надъ Вислою; мішані территорії. Українсько-білоруська границя. Закарпатська Русь — границя словацька й угорська, Семигород, Русь на Дунаю; старинність західньої кольонизації, її мішані території, її страти



Турецький похід і кольонїзацийні утрати X в.:


Турецька міґрація, Хозари, хозарська держава, її характер і культурне значіннє, турецький натиск


Мандрівка Угрів, їх побут на Чорноморї, напади на Словян


Печенїги, їх мандрівка і нападн, ослабленнє української кольонїзації на Чорноморю, боротьба з Печенїгами в X-XI в., скріпленнє границь, останки словянської людности в степах











Попередня     ТОМ I     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.