[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 9.]

Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна





ТУРЕЦЬКА МІҐРАЦІЯ, ХОЗАРИ, ХОЗАРСЬКА ДЕРЖАВА, ЇЇ ХАРАКТЕР І КУЛЬТУРНЕ ЗНАЧІННЄ, ТУРЕЦЬКИЙ НАТИСК.



Так виглядає українська кольонїзація з доби великого словянського розселення. Її максимальне розширеннє одначе не було трівким і скоро поносить великі утрати, особливо в степовім поясї.

Рух східнословянських племен на полудень, прокинувши ся під час гунського походу, неустанно розвивав ся потім в V і VI віцї, не вважаючи на трівожне тутешнє житє, серед невпинного руху нових турецьких орд і останків старої людности Чорноморя, що стихійним потоком сунули на захід і знову відливали на схід коли якась перешкода спиняла їх дальший похід. Серед сеї степової грози, не жахаючи ся її, словянські осадники до пол. VI в., як ми бачили, встигли опанувати все побереже від Дунаю до Подоня. Вони вміли, видко, приладити ся до трівожного, воєвничого тутешнього житя, вміли знайти ся в нїм, не гірше тих турецьких чи угорських орд, що блукали степами, по між словянські осади. Словянські добровольцї дотримували їм товариства в походах, прилучали ся до їх мандрівок, розбійничих походів на задунайські чи иньші краї. Потім, з переходом Аварів, наступило деяке заспокоєннє. Турецько-фінські орди на Подоню і Поволжу орґанїзовали ся під проводом Хозарської орди і загородили турецькому потокови дорогу з Азії до Европи на яких два-три столїтя і дали трохи спокійнїйше пожитє нашому Чорноморю

Було се явище не звичайне в житю чорноморських степів і варто придивити ся сим рідким ордам, яких роля в історії словянської кольонїзації і культури виїмково випадає позитивно, а не руїнно, як иньших. На жаль, відомости про Хозар дуже убогі і далеко не виясняють інтереснїйших питань звязаних з історією їх і відносинами до східно-словянського розселення.

Етнічний склад орд, обєднаних під іменем Хозар, був неодностайний, Арабський ґеоґраф XIII в. Абульфеда каже, що між Хозарами були два цїлком відмінні типи — чорний і білявий; деякі иньші факти також підпирають гадку про помішаннє у Хозар етнїчних елєментів-що се був комплєкс досить ріжнорідного етноґрафічного складу, з ріжних орд, які в сїм турецько-фінськім потоцї племен приплили на Подонє. Був висловлений здогад, що основа Хозарської орди була фінсько-угорська, а підпала турецькому впливу-чи то культурно чи то через завойованє якоюсь турецькою ордою. Назви вищих урядів у Хозар-турецькі. Істахрі каже, що й мова хозарська подібна до турецької. Але могли бути тут і иньші ще етнїчні елєменти 1).

Під їх пізнїйшим іменем стрічаємо Хозар вперше в персидській війнї Гераклїя, розпочатій 622 р.: вони виступають у нїй як союзники Візантиї проти Персів  2). Але досить правдоподібно, що се той сам нарід, який перед тим виступав під назвою Акацірів, відомою нам вже з середини V в. Ті Акаціри тодї сидїли десь в землях середнього Дону чи Волги, в близшім сусїдстві Болгарів 3) Вже за Атилї вони тримались союза з Візантиєю й воювали з Атилею; але потім добровільно піддались Гунам  4). Турецький натиск в серединї VI в. дав себе почути і сим Акацірам: їх підбили собі Сараґури, потиснені Савирами — якась турецька чи мішана орда. Ся нова сполучена сараґурсько-акацірська орда входить теж в союз з Візантиєю, для добирання „дарунків“. Може в звязку з сим, в інтересах візантийської полїтики, розпочинає вона походи на Персію  5). Тотожність політики сих Акацірів VI в. з пізнїйшою хозарською теж може служити доводом що під назвою Акацірів виступали тіж Хозари 6).

Коли головні маси Болгар рушили з азовських сторін на захід Хозари розширюють ся тут на їх старих кочовищах, підбивають собі останки болгарських орд коло Дону  7), опановують північно-східнє каспійське побереже, а навіть пробують підбити Закавказє. Цїле столїтє — від середини VII до пол. VIII в. переходить в завзятущій боротьбі Хозар (вже під сим їх іменем) з арабським калїфатом, що опанувавши персидську державу Сасанїдів, хотїв прилучити й полудневий Кавказ. В результатї сеї боротьби Закавказє лишилось при Арабах. Хозарська границя від середини VIII в. не йшла далї на полудень за Дербент, де ще Сасанїди збудовали були стїну для оборони від Хозар 8).

На жаль, дуже бідні відомости маємо про розпростореннє Хозарської держави на північ від Кавказу, як раз більше для нас інтересне. 3 подїй кінця VII і поч. VIII в. бачимо, що Хозари були панами на Керченській протоцї (в Фанаґорії — Тмуторокани), і в східнїм Криму, — навіть в Корсунї зявив ся був на якийсь час їх намістник (тудун). Корсунь одначе зістав ся при Візантиї, але в східнїм Криму Хозари тримались довго  9). Наша лїтопись каже, що певний час їх зверхність признавали східно-словянські племена, не тільки подонські, а й подальші, як Вятичі на Оцї, Радимичі на Сожу, а навіть і Поляне; Вятичі по її словам зіставали ся під зверхністю Хозар навіть ще в другій половинї X в. В листї хозарського кагана Йосифа (нїби то з другої половини X в.) Хозарська держава на півночи досягає кочовищ Угрів (Ганґрін), на північнім сходї — Яіка  10).

Але центром хозарської держави були прикаспійські землї — на устю Волги лежала їх столиця Ітиль; далї на полудень, недалеко устя Терека був славний своїми виноградними садами Семендер  11). Тут при Каспійським морі мусїла сидїти й властива хозарська людність. Араб ібн-Хаукаль (X в.) каже, що вона жила в плетених з хащу хатах, обмазаних глиною; з оповідання кагана Йосифа виходить теж, що се була людність осїла, жила з хлїборобства й городництва; уживала головно рибу й рис, що мабуть сїяв ся на місцї  12).

Державний устрій Хозар був дуалїстичний, досить звичайний у народів турецького кореня або культури: голова держави каган був окруженний надзвичайним поважаннєм, але не мав дїйсної власти, а правив державою властиво його намістник — беґ. В сим відгадували слїди колишнього підбиття Хозар якоюсь чужою (турецькою) ордою; але може бути, що се було узурпацією власти з боку начальників війська — беґів. Як зазначують Араби, се була одинока держава в тих краях з постійним військом, рекрутованим з магометан і Словян 13), і власть бега опирала ся на війську. Полїтичний устрій мав загалом визначати ся великою толєранцією для ріжноплеменних підданих, хоч у теорії власть кагана була вповні деспотичною.

Хозарські міста мали важне значіннє як посередники в торговлї й культурних зносинах Европи й Сходу. В Ітилї, як оповідає Масуді (1 пол. X в.), було сїм судів — два для магометан, два для Хозар, два для місцевих християн і оден для Словян, Руси й иньших поган. Подібне оповідаєть ся й за Семендер: магометани мали там мечети, християни — церкви. Жиди — божниці  14). Хозарія провадила велику торговлю з Словянами й иньшими східно-европейськими народами й служила для них посередницею в зносинах з калїфатом і передньою Азією, подібно як і Болгар, столиця поволжських Болгар.

Ще важнійше культурне значіннє мала Хозарська держава, як забороло східньої Европи проти азийських орд. Ми маємо докладнїйші відомости про се тільки з X в., але вони кидають світло взагалї на становище Хозарської держави. В X в. Хозари не дозволяли турецькій орді Узів переходити з-за Волги в чорноморські степи і рівнож не перепускали на схід европейських пиратів-Русинів, що човнами ходили грабувати каспійські береги  15). В тім удержанню спокою був економічний інтерес Хозарської держави, що мала під своєю зверхністю і чорноморські і прикаспійські землї та вибирала доходи з торговлї сих земель. Тодї, в X в., Хозарія була вже на стільки слаба, що не завсїди могла служити таким, заборолом для сих розбійничих обостороннїх походів; але в VIII — IX в. була вона сильнїйша, й значіннє її в сїм удежанню спокою й опіцї торговлї було більше.

На жаль, маємо дуже бідні відомости про сю цїкаву боротьбу Хозар з турецькими ордами. Орда алтайських Турків, що в другій половинї VI в. опанувала була прикаспійські землї, очевидно, незабаром втратила свою силу на заходї. Натомість в IX в. починають натискати на Хозарів Угри і Печенїги. В арабських джерелах є звістки що в серединї IX в. на Хозар так сильно натиснули турецькі орди, що вони просили помочи у Арабів  16). В кінцї IX в. Хозари, не мігши дати собі ради з Печенїгами, перепустили сю орду в Европу  17), і дальша східня полїтика їх лежить в здержуванню орди Узів.

Взагалї почавши з кінця IX в. Хозарська держава хилить ся й упадає. Як бачимо з оповідання Константина Порфирородного, Хозари тодї мали проти себе з полудня кавказьких Алянів і Чорних Болгар, що були вже незалежні від них, зі сходу орду Узів, з заходу Печенїгів 18). Візантия зміцнила своє становище в Криму і ограничила хозарські впливи з сього боку, а на Днїпрі формуєть ся Руська держава, що не тільки забирає словянські народи з під зверхности Хозарів, але й нищить їх державу своїми походами. Симптомом упадка Хозарської держави уже з IX в., крім згаданої звістки Арабів про їх безрадність в боротьбі з Турками, служить звістний епізод з побудованнєм Саркела на Дону за цїсаря Теофіля, переказаний у Константина Порф. Як нї толкувати сей, в подробицях досить загадковий епізод (чи так, що ту кріпость поставили Греки з власної ініціативи, як забороло для своїх кримських земель против Хозар 19), чи дїйсно — як оповідає Константин, зробили вони се на прошеннє своїх союзників Хозарів і для їх оборони), — в кождім разї сей факт показує, що тодї, в 1-ій пол. IX в. Хозари вже сильно підупали. Коли кріпость ставила ся для оборони Хозарів, як категорично каже Константин, то таким небезпечним сусїдом Хозарів від заходу були тодї Угри 20), а може вже й Русь починала непокоїти Хозарію, і поставлений на Дону Саркел міг мати спеціяльною метою — заступити їй дорогу з Дону на Волгу та на Каспійське море 21): як раз сї походи страшенно нищили Хозарію в X в. і вкінцї привели до останнього удару за Святослава, що звів до марних останків колишню славну хозарську державу.

Крім ворогів стороннїх на ослабленнє Хозарів в X в. вплинула якась внутрішня боротьба, звісна нам з короткої згадки у Константина Порфир.: по його словам, між Хозарами десь при кінцї IX в. настала внутрішня війна і побита партия вийшла й прилучилась до Угрів 22).








Примітки


1) Про Хозарів окрім старої книжки Френа (Frahn), де зведено декотрі арабські тексти про них — De Chasaris excerpta ex scriptoribus arabicis (1822) див. статї Ґріґорєва в збірнику його „Россія и Азія“: Обзоръ политической исторіи Хозаровъ і О двойственности власти у Хозаровъ. Далї S. Cassel Der chasarische Königsbrief aus dem 10. Jahrh, Берлїн, 1876, H. Howorth The Khazars ware the ugrians or turcs (Труды III междунар. съЂзда оріенталистовь въ ПетербургЂ, II 1879). Голубовского Болгаре и Хазары (Кіевская Старина 1888, VII, тут вичислена иньша лїтература). Tomaschek Die Gothen in Taurien. Куникъ О записи готскаго топарха с. 84. Гаркави Ein Briefwechsel zwischen Cordova und Astrachan (Russische Revue 1875), Die Schicksale des chasarisceh Briefwechsels (ib. 1877) і Сказанія еврейскихъ писателей о Хозарахъ в Трудах петерб. археологич. общества т. XVII, також Еврейская библіотека т. VII, 1879, і в Трудах IV археол. зїзда I (НЂкоторыя даныя по истор. геогр. Россіи). Westberg Beiträge zur Klärung oriental. Quellen (ИзвЂстія петерб. ак., 1899) і Къ анализу вост. источниковъ (Ж. М. Н. П. 1908). Marquart Osteuropäische und ostasiatische Streifzüge (1903). H. Kutschera Die Chasaren, 1909 (2 вид. 1910)-слабка ділєтантська компіляція.

2) Теофан с. 315.

3) Пор. Йордан гл. 5.

4) Пріск — Excerpta hist. I. с. 180, 189 (298-9, 310 Hist. gr. min).

5) Пріск в Hist. gr. m. с. 341, 346 (158, 161-1 ed. Bonn.).

6) Акацірів мав за Хозарів вже Ґеоґраф Равенський: quos Chazaros suprascriptus Iordanis Agaziros vocat (IV, l). Маркварт, недавно на місце сього ототожнення поставив ряд иньших (що Акаціри се Угри, або знов що се Мордва — с. 40 і XXIV), але нїяких поважних арґументів за такі толковання, а против ототожнювання Акацірів з Хозарами він не вмів навести. Згадаю толкованнє Акацірів дане Говордзом, як „Білих Хозар“ (від тур. ак, білий). Иньше толкованнє, підтримане недавно Марквартом-„лїсові люде“ (від турецького аґач, дерево).

7) Теофан с. 358. Пор. лист кагана Йосифа (вид. Гаркаві як вище). В повнім тексті інтересна згадка, що Хозари зайняли місця народу Ванантар, вигнавши їх. Найбільш правдоподібно, що маємо тут варіант назви Огхондор-Болгарів (пор. вище на с. 158 варіанти: Вогхондор, Уну-гундур й ин.); иньші толковання: Венеди, Анти, Вятичі і т. и.

8) Про сї війни у Ґріґорєва с. 51 — 7.

9) Никифор ed. de Boor p. 41, 45. Теофан с. 378, 378. Катольоґ єпархій вид. de Boor (Zeitschrift für Kirchengeschichte, 1891). Житиє Кирила. Див. вище с. 100.

10) Ганґрін-vulgata, але правдоподібна; в перекдадї повного тексту виданім Гаркаві (Еврейская библіотека, VII с. 160, пор. Труди IV зїзда) маємо: Гаґрії. Між підвласними народами в сїм текстї бачимо „Велтит (або Венентин, Ванантят)..., Север (Савар, Суур), Славіунъ“; Велтит толкують як Вятичів, Север як Сїверу; але обидва імени можуть бути й анахронїчною ремісценцією тутешнїх Венантарів і Савирів. Лист сей не перестає бути загадкою; але як він сам по собі навіть і апокріф, то здаєть ся має якісь реальні підстави в традиції.

11) Вестберґ op. c.

12) Див. у Гаркаві Сказанія мусульманскихъ писателей с. 92 і 220, лист. Йосифа — Евр. библ. с. 161. 5) Масуді — у Гаркаві с. 130.

13) Масуді — у Гаркаві с. 130.

14) У Гаркави Сказанія с. 129 — 130 і 220, пор. катальоґ єпархій де-Боора, де виступає епіскоп ό 'Αστήλ — правдоподібно Ітиль.

15) У Гаркави op. c. с. 181, Каган Йосиф — Евр. биб. с. 160-1. Аналїз звісток у Маркварта с. 337 — 341.

16) Ібн-ель-Асір у Григорьева с. 58.

17) Константин Порфир. De admin. imp. с. 37, Константин тільки хибно толкує сей факт, що то Хозари навмисно, в спілцї з Узами, прогнали Печенїгів в Европу.

18) De adm. 10-12.

19) Таку гадку висловив Успенский, переносячи заразом сей епізод 1-ої полов. IX на початок X в. (Византійскія владЂнія на сЂверномь берегу Чернаго моря въ IX и X вв., Кіевская Старина 1889, V). Хоч оброблена ним дуже делїкатно, ся гадка лишаєть ся все таки лише гіпотезою супроти категоричних свідоцтв Константина, що до фактичної вірности незбитих. Полєміка Успенского з Васїлєвским в сій справі в Ж. М. Н. П. і К. С. 1889. Див. іще Даманского Житіє св. Кирилла — Ж. М. Н. П. 1903, VI с. 353-4.

20) Пор. арабську звістку (IX в.): „Кажуть, що давнїйшими часами Хозари, боячи ся Мадярів та иньших сусїднїх народів, копали рови на оборону“ (ИзвЂстія ибн-Даста с. 27).

21) Як місце Саркела вказують на городище на лївім боцї Дону, на грунтах с. Цимлянської, де розкопки показали слїди мурів з цегли, фраґменти візантийських кольон (може церкви), хрести і монети візантийські і руські. Див. В. Сизовъ Раскопки близь Цимлянской ст. на Дону, Труды VI съЂзда т. IV; Поповъ ГдЂ была хозарская крЂпость Саркелъ — Труди IX археол. зїзда т.І і тамже т. II с. 102-діскусія; ЗвЂревъ Матеріалы по археол. Дона (Памят. кн. Воронеж. губ. 1894). Ласкинъ Сочиненія Константина Багрянороднаго с. 223 і далї. Вестберґ op. c. розд. 4 і Маркварт гл. І (инакші гадки).

22) De adm. 39.











Попередня     ТОМ I     Розділ IV     Наступна

[М. Грушевський. Історія України-Руси. Том I. Розділ IV. Стор. 9.]


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.