Попередня     Головна     Наступна




Матвій Стрийковський


МАТВІЙ СТРИЙКОВСЬКИЙ ОСОСТЕВІЦІУС САМ ПРО СЕБЕ ТА ПРО ПРИГОДИ СВОЇ ПРИ ПІЗНАННІ РІЗНОМАНІТНИХ КРАЇН СВІТУ


Коли до наших тіней буде хтось ласкавий

Як Клото життя нитку до кінця доправить

Й побачити життєвий біг малий не проти,

Знай: там я народився, де гніздо є цноти,

В Стрийкові із Осостів, моїх предків давніх


[Примітки автора]

 А Генеалогія автора від Перунів, Тульковських та Осостів із герба Леліва, власне від стародавніх дідичів Стрийковських, так часто трапляється у великих монархіях у ряді прізвищ шляхетських, що з часом поширюється одмінно в інші доми.

Дідичнім, герб Леліва, од Перунів славних А.

Коли Венера з Марсом рядили, родився,

А Феб у рибнім знаці 1 Барана тулився,

І на мені тоді Бог виявив був силу,

Коли мене від смерті двічі увільнило.

Заледве п'ятирічним утопивсь у ставі,

Нешвидко віднайшовся, мертвим-бо по-праві,

Бо зовсім посиніло витягнуте тіло,

Напевне, вже без духа, й серце не тремтіло.

Його тоді в костелі вже на мари вклали,

Батьки тримали довго у своїй печалі.

І хоч змертвілі члени кинув вогонь рушний,

Та вдарили у дзвони голосно, й, бездушний,

 Б Дивна пригода.

Ожив я Б (хто б повірив?) на тих марах раптом,

А труп рум'янцем вкрився той, який лежав там.

Як той Наїм-юнак чи, може, Яірова

 В Лука. 7; Матв. 9; Марко. 5; Лука, 8; Іван. 11; 16; До рим. 4; Deuteron, 32; l Reg. 2; Матв. 10; Лука. 10; 4 Reg. 13; Іван. 5 і та ін. 8

Дочка; чотириденна смерть ще Лазарова В

Мене діткала тричі. Легко, однак, Богу,

Все справить — волосині не злетіть без нього.

Я тиждень не балакав від страху по тому,

Коли ж бо повернувся з Прозерпіни дому,

То (був я шестилітній) взятий до цнотливих,

До вас, святії Музи, для наук поштивих.

Не хтів отець, щоб тіло ніжнеє з натури

Із плугом мордувалось у мужичій шкурі.

 Б Брезини — фундамент моєї науки 9.

Вам розум має дати дяку, о Брезини 6,

Синів куєте вчених там і не однині.

А вище — вже Падуя і Болонья влоські,

Наш розум молоденький там здобув широкість.

 В Друга пригода.

Я там забитий дзвоном в голову був знову В,

 Г Exodi, cap. 4 10.

Тож як Мойсей Г квапливу, трудну маю мову.

Вже кілька віршів скласти ліпше, як два слова

Зв'язать, бо вірш, як думка в голові готова.

Аполло тож в опіку юність мою взявши,

Омив у Геліконі й лютню дав назавше.

Мене й Калліопея за слугу признала,

Мінерва мозкородна дар свій докладала.

Ще двері до Кастальських ручаїв утворила,

Яких напоєм розум щедро мій гострила.

Двоверхого Парнасу я дістався потім

І даром там науки причастився злотим.

 Д Всяке про різноманітні речі у віршах та піснях.

 Е Трени на смерть короля Зигмунта Августа і всіх інтерегнів від Ляха і польських королів та литовських князів висловлено.

Найперше розучив я Тітирові співи Д,

Що Фауні співають тій, боголестивій.

Ще віршем я оплакав смерть був Августову  е ,

Також усі нещастя, війни всі ляхові,

Коли народ вандальський з чеським осів плем'ям

І як прибув авзонський люд у Жмудську землю.

Брав досвід і науку — всього я доходив,

Із прірв отак глибоких докази виводив.

 Ж Коли Герміонеса-Філософа питали, звідки він навчився наук і мудрості, той відповідав, що завдяки праці та досвіду. Про це читай: Volateranum lib. 31 Philolog 11.

Важкий це труд, Аулі Геллію подібний Ж

Писав «Atticas noctes» * він у нужді подвійній.

Ars sua quemque iuvat **, так наука чинить,

Цноту вславля і зводить дільних мужів чини.

Не важить Fas pernefas *** зиску крутанину

І не шинкує в суді на балаканину.

Ті речі нетривалі, мислю я достоту,

Щоб славу собі мати й іншим теж на потім,

А гідності поету цноти посилають,

Історики із того право святе мають,

Доки Самоїс-річка в Геллеспонт впливає:

 З Pascua rura Dures [«Провидців з пастушою сопілкою».]

Доки Тенедос, Іда є, Гомера знають 3,

Замовчать передовсім вік, може, Барона

Й того, що славив пажить, ріллі й бій — Марона.



* Лат.: «Аттичні ночі».

** Лат.: «І кожного задовольняє своє мистецтво».

*** Лат.: «Законність через беззаконня».



Не згине і Аскреус, аж сік згине в гронах

Й збирати перестануть збіжжя по сторонах,

Тібуллів, Катуллюсів вірш буде тривати,

Аж поки стріл Купідо вже не зможе мати.

* Лат.: «Якщо сам батько Енній ніколи [не буде] п'яний: і тд.»

Ennius ipse pater nunquam nisi potus: etc. *

Гучніше, аніж знаний труднов'язний Скотус.

Із місяцем і сонцем — вірші Аратові,

Той Ацій сміломовний, жарти Софоклові.

Лукреціус віршами там не буде знаний,

Де світ із небом разом був би в руйнуванні.

Живе од тисяч років богатирство давнє,

Історики й поети котрих славлять славні;

 А Intencia autoris [«Воля автора»].

Коли ж про них не знаю, то за ними стане А

Занедбачу-Зоїле, клюву твого рана.

Моя хіть і забава вірш творить в спокої

Про речі домовії і про мужні бої.

Ще знаю я, читачу, хоча річ це дивна,

Буває собі Муза наша супротивна,

Як першою писала ритмом про змагання,

Із забуття вояцтво вести мала дбання,

Коли посильно віршем хітно працювала

Істориків усяких докази шукала,

З'являючи сарматам предків дільних справи,

У дзеркалі історій приклади для слави.

Тепер простою річчю я перо проваджу,

Не знаю, чи Мінерві в тому не заваджу,

Вона-бо складні ритми кинула знароку,

Що голосно бриніли спершу на всі боки.

 6 «Гінець цноти» видано 1574 p.

Отим віршем створивши спершу «Гінця цноти» Б,

Прикмети там правдиві шляхтичів достотні,

Є приклади учинків стародавніх можних,

Є титули із лотрів шляхти, що порожні.

Сафо там усі ритми наші поправляла,

 В «Генриків в’їзд і коронація» видано в Кракові.

«В'їзд Генріка» В летючим віршем описала,

Як коронувався і виїхав потім,

 Г «Вивід народів сармацьких і життєписи королів польських» видано 1575 р.

Сарматським не зумівши скиптром править злотим Г.

Бо ним не танцем вольті правити пристоїть,

А тому Геркулесу, що веде у зброї.

Про королів не мовлю, віршем славно знятих,

Героїв теж сармацьких з пороху піднятих,

 Д Вірші проти новохрещенців написані в Любліні 1572 р.

Ні блудів новохресних Д, виявлених складно,

Ні доказів — письмом-бо збиті святим ладно.

 А «Sarmatiae Europeae descriptio» [«Опис європейської Сарматії»], яку собі один влох привласнив і під своїм іменем видав, а сам читати не вмів. Така сміливість злих, котрих люди називають perfrictae frontis [«Що почухують лоба».], видано 1576 р.

Не мовлю про «Європські Сарматії» краї А

Описані і різні, в панствах тих звичаї.

Тоді ще, одпочивши, Муза наша з праці,

Велику річ вчинила (і також без плати),

Як Длугоша видання польське готував був,

Та випадок річ нашу в інше скерував був.

Бо Музу в згоду звівши з Марсом тим кривавим,

Чинив я, що пристоїть патріотам правим.

Я в ремеслі воєннім край північний звідав,

Москви шмат, Русь, Ліфлянти, Мемельський порт видів,

Де курські, де фінляндські, шведські де кордони,

 Б Озель — острів на Ліфляндському морі, 7 миль од берега, на ньом« два замки — Арсенборг і Шоненборг.

 В Габ Курляндський у Пруссах, море мале або прісне, в яке впадає Німан.

 Г Між тими Курським і Балтійським морями через великі піски з холодного моря виразно не побачиш дороги, ніби в піщаній Арабії.

 Д Року 1574.

Як на Озельські вежі Б море хвилі гонить,

Курляндських Габ В, де води, бурі з піском скорі,

Бурштин беруть там світлий, де Балтійське море.

Дороги не побачиш, море на два боки,

Лиш небо, кінь втопає у піску щокроку Г.

По знаках лише стежки, рідко де господа,

Не виміняти пашу й не купити воду.

Бажавши світ побачить, до Туреку їхав,

Вітчизні отак власній я служив на втіху.

Проходив Грецькі панства, острови усякі Д,

Морейські і булгарські, сербські, трацькі шляхи.

І де поля мултянські, йшов Волоським краєм,

Де волость Бессарабська стада овець має.

 Е Голова волоського господаря Івоні на брамі в Бухарешті, столичному дворі й місті Мултянськім, і Дракуліна поблизу нього, котрого посадив Івоня на Мултянське господарство, вигнавши Александра.

Там бачив я Івоні голову преславну Е,

І Дракуліни, Йвоня дав йому державу.

Мултян там, сербин, циган, грек, влох — люд змішався,

Де Насо до томірів строгих був прогнався,

А потім, де між Дзюрдзів, Рустюк плине, Дунай,



Прийшли туди, де кажуть: до домів не думай! Ж

 Ж В той час мали їхати незвичайною дорогою Мултянською, Булгарською, Сербською землею скалистою. Був тоді у Волохах і в Турках у 1573 і 74 голод, як у Литві в 1570 р.

 3 Баволи ковані мусили у вози на сколях запрягати.

Де Зігмунт-цезар війська був згубив немало,

Звідтіль в Булгарські гори два дні простували.

Балхани там скалисті хмари досягають,

Там македон, албан, грек у ярмі зітхають;

Крізь гори йшли великі, скелі зависисті,

Брели, бувало, часом — води там пінисті

Згори із шумом, ґвалтом немалі спадають,

Кінь в'язне, то баволи З в воза закладають.

Тоді минувши скелі, Гелеспонт минаєм,

 І Чудове розташування трацьких піль і македонських із грецьких меж.

Поля там грецькі, трацькі наче в тому раї І,

Буває рідко холод, ліс кипарисовий,

Гаї, котрі поетам свячені — лаврові.

Ще й померанчі злоті на кривім гілляччі,

Оливний гай, фіговий біля вод шумлячих.

Цитрини, що не тратять власної покраси,

І вина дають пити з товченої маси.

Ми йшли посередині Трацької там влості,

Побачили побитих знаки — турків кості —

 А Могили насипано на кордонах трацьких при виїзді з гір, де Владислав Якеллович, король угорський і польський, двічі побив турків у 1443 і 1444 рр.

 Б Трацькі міста більше славні, ніж самі вони в собі, бо в деяких мури турками розвалені, інші знищені.

Тобою, Владиславе, згинув там, де Варна А,

Волохам дався звести, покладався марно.

Навідали при тому трацькі міста давні,

Над міру вони часом у світі вельми славні Б,

Там, де Андрінополіс, Гебрус протікає,

І де мур Сілібрійський Геллеспонт змиває,

Настасіус де цезар мури міцні зводив,

Від моря і до моря Тракію городив,

Сармати щоб на нього тут не нападали —

Тих мурів мої очі залишки пізнали.

 В Візантія, Константинополь, Цариград, Стамболда — одне місто, чотирма назвами по-різному назване, на сім миль навколо з трьох боків муром оточене.

 Г Галата, або Перінтус, — муроване місто, в якому мешкають християни влохи і греки за відногою моря Пропонтіс, до півночі, а Кальцедон, по-турецькому Скудер, — синодом місто славне на Азійському березі на схід сонця за Босфором, на відстані трьох стріл з лука від Константинополя.

Чотири ймення місто Константина мало В,

Трьома — Пропонт і Геллес, Евскін — море звалось.

Босфор — це там Галата Г і Кальцéдон давній,

Навпроти Аріуса, де синод був славний.

Де дивно, як Аріон виплив із потопу,

Із нами бот у морі випірнув достоту.











 Д Та пригода трапилася зі мною вночі, коли мене везли два турки в боті з Галати до Константинополя.

 Е Шибениця на шість гаків над морського одногою, на яких Вишневецький з П'ясецьким висіли.

 Ж Про те є ширше у віршах наших «Про вольності сармацькі», виданих і про бунт турецький; король де Фесса — з Нумібії в Африці, негр, і посли від Попіяна.

 З Риноцерос — звір дивний, лусками, наче щитами, оброслий, має ріг на носі, яким знизу б'є по елефанту і вбиває його.

Веслом там од двох турків якось вборонився Д,

Що зрадити хотіли й до мене взялися.

По тому, Вишневецький, під твоїм був гаком Е,

Твій гріб смутний зрівнявши із своїм випадком.

При нас Зелім був цесар, Африку взяв знову,

Туніс, Голету, впавши в хату Плутонову.

При нас його син Морат царство захопив був,

Братів своїх молодших п'ятеро там вибив.

Король прибув дe-Фесса, і Попіян власні Ж,

Із Індії посли слав, ще й дари два красні.

Риночера 3 — звір дивний, б'ється він з слонами,

Сарнапу — кінь чи сарна, мовити не тяма.

Там нас за Понтське море вислати грозили,

Про це між товариства вже чутки ходили І.

Я був на оте радий, так-то міркувавши:

Побачу більше світа, в'язнем побувавши.

 І Страшили заслати нас за Понт до Азії, доки буде обрано нового цезаря, оскільки при нас старий помер, новий, однак, за тиждень батьківський стілець посів.

 К Досвідчився того на собі. Коли запитали Платона, яка відмінність між неуком і тим, котрий щось уміє, мудрець відповів; хай би обох голих заслали в невідому країну, тоді відмінність між ними буде виразно помітною.

Казали так: як жити у неволі бувши?

Я ж мав із чого жити, змолоду набувши,

Бо як світ хочеш бачить, і скарб, і клейноти

Вкрадуть, окрім ремесел, і наук, і цноти К.

А я умів фігури малювати всяко,

Їх прикрашати злотом, фарбою, отак-от

Хотів із того жити, турки за те платять,







 А Це також і Арістіпус над одним багачем-неуком довів, коли обидва голі, убогий філософ і багач, випливали на дошках розбитого корабля до Родосу, де багач усе, на що сподівався, втратив, а вбогий філософ з науки, яку завжди з собою носив, став багатим. Про це читай: Diog. Laert. Lib. 8, і мого «Гінця».

Шляхтич-бо неробітний привілеї тратить А,

Хоча б був воеводич, а роби, що скажуть,

Вози, ори, копай чи на галери зв'яжуть.

Але того не сталось, нас прийняв ласкаво

Новий цар; як удома веселивсь, їй-право!

Тоді ходив ще морем, по землі блукачем,

Де цісарський гуля звір, — в кипарисах бачив,

Медея де зрадлива батька ошукала,

Це Цірцес із сестрою чари готувала,

І там, де тиран трацький мандрівних тілами

Коней тучив, аж стайні повні всі кістками.

Де Геркулес був гідру вбив із биком сміло,

І де по смерті море йменням Гело вділось.

Де Фаетон зірвався з сонячним був возом 62

І де Ікар дав морю аж довіку прозву,

 6 Море Helespontiacum i Phaetonticum *.

 В Гемус і Родопи — гори, винесені в небо в бік од Андріанополя, славні в поетів Орфеєвою музикою.

 Г Трогус Помпейський] і Юстінус з ним, також Каріон, кн. 2, свідчать, а Ксероксове військо числять на 700 000; інші пишуть 1 000 000, зокрема Валеріує і Геронім С. і Волятеранус, кн. Georg. 12, а від 4 000 греків були побиті неподалік Термопіл, потім поблизу Саламіни від Темістоклеса були знищені морським флотом.

І де у дивні речі одміняв Протеус,

Де одудом став трацький цар лихий Тереус.

Де Гемус і Родопи — гори непрохідні В,

На котрих був Орфеус грав пісні пригідні,

Ведмідь тоді, лев, рись, вовк, дикий вепр і ланя,

Лось, зубр, тур, звір усякий йшли на струн тих грання.

Де Леандер до Гери плив сміло своєї,

Заживши і любові, і смерті із нею,

І де цар перський Ксерксес міст на морі ставив, 3

Сімкрат сот тисяч воїв мостом переправив;

І де у Термопільських був побитий скалах Г,

В малім човні пізніше втік по морських валах;

І де Язон до кольхів морем був подався Д,

Руно взяв золотеє, про яке старався;

Парнасус, Гелікон де, Гіпокрен преславний,

Присвячений ученим Музам у вік давній;

 Д Propontis, Pontus Euxinus [«Пропонтида, Гостинне море»] — море Чорним зветься, над яким було на схід сонця славне королівсько Colchorum [«Колхідян»], з якого виводяться деякі сармати і словаки — предки наші, про що маєш вище у виводі королів сарматських.

 Е Троя на Азійському березі над Геллеспонтом

 Ж Про те читай також: Euripides et Senecam etc. i Trojade .

 З Атени від Цекропіуса закладені.

Грекове де й трояни зводилися, бившись,

І де Уліс блукав був, шлях прямий згубивши.

Де Троя Е, котра десять літ війну тримала

Од греків, ну а мури мармурові мала —

Руїни їхні очі вздріли, я топтався,

Ногами на тім плаці, Гектор де змагався.

Гекуба де над дітьми мертвими ридала, 4

Касандра де волосся по братах торсала, 5

І там, де Андромаха Гектарові кості

Збирала, 6 упадавши в жалеві і млості Ж

Де мужньославна Спарта, пишнії Атени 3,

Церцопійських рук праця й бучнії Міцени;

Де Бахус сласногронні вина був розмножив,

Німейський лев Ахейські волості тривожив;

І де, о Амфіоне! лютня твоя мила

 А Тебе, про закладання якого писали поети, що каміння і цегла самі складались у мури під чудову гру Амфілона.

 Б Занепад славних і перших грецьких міст над морем Egeum, Jonium та Helespontem [Егейським, Іонійським та Геллеспонтом».].

Звела оції мури 7 — зараз скрізь могила! А

На місці лиш Атенів залишились знаки,

Рибалки на них власні розпинають саки Б;

Порти ті, де раніше кораблі ставали,

Тепер лише рибалкам до потреб дістались;

Палаци, а чи замки з мармуру, пишноти

Упали, на них хатки грецької голоти;

Ефори де тримали парламент, тепер є

Будинків тільки рештки, зламанії двері;

Філософів славетних академій славних

Лишилися руїни мурів — знаків давніх.

І де на перші ради сходились отцьове,

Ховають зараз стада власні пастухове.

Ті арки і трофеї мохом всі оброслі,

А знесені у небо вежі впали досі,

Міцні упали брами, храми всі виставні,

Упали грецькі школи в цілім світі славні.

До них мої там очі часто придивлялись

І ноги по посліддю славних міст топтались,

Де стімфалідські води, Елейські діброви,

І де шарлат із мушлі тирської готовий.

Зими там мало знати, завжди весна ясна,

Вітрів північних звада не тривожить жасна,

Там двічі виноградні грона виростають

І двічі на деревах яблука звисають,

Ще двічі і стократно орачеві — жниво,

Пастух овець на зиму не хова до хліва.

Я двічі ті Бальхани знеслі переходив

І двічі я по Альпах, Татрах шлях проводив.

Верхи їх так високо, часом, видавались,

Ще небо аж до скалля тісно притискалось,

Коли б лише драбинку виставить до неба —

 В Кременисті скелі та гори височать у небі в Булгарії, Тракії, у Рачській та Семигородській землях.

Пішов би, та з воротним говорити треба В.

На діл коли поглянеш, на розкидні скали,

Здається, в пекло з неба випасти ви б мали.

Сніги на версі завжди, а як часом брила

Спаде, то ліс грабовий й дуб лама та сила.

А скелі коли валить — тріск, мов небо мало

Упасти, що й безпечних часом убивало.

У сніжних переходах крив сніг подорожніх,

І ми, бува, хатинок прагнули порожніх.

Брели ми часто в холод, влітку — а дрижали,

І паром ноги пішим, руки огрівали.

А топчучи каміння, натирали ноги,

Брели в мулистій глині, втомлені з дороги.

Здихали наші коні, то до паса піший

В'язавсь — з гори на гору, жарт нас тільки тішив.

Тягар свій кожен двигав, а вина всяк пляшку

Один одному повнив, трудність мав за фрашку.

Незліченнії ріки із верхів спадали,

Обточували брили — путь так пробивали,

А вирветься вода де в вибитії скали,

Йде рвати, Мов шалена, гучношумним валом.

Найбільш, як Ахелойські води струмки множать

На осінь, а з дощів ґвалт вод великий зносять.

З яскинь внизу, із скелі темна мла виходить,

Котра сніги у небі і дощі нам родить.

Чи з градом де огнистий грім з них небувалий

 А Сніги, дощі, гради і громи з чорно-густої імли, котрі виходять із скельних яскинь.

 6 1573 р.

 В 1574 р.

 Г 1575 р.

 Д Року 1575 і 1576 пригоди.

 Е На Чарницьких полях 1572 р. і недалеко від Ули, потім, коли їхали з Дунемборку над Двіною до Вітебська.

 Ж На галери між Галатою і Скудерем, або Кальцедоном, на Пропонті 1574 р.

 З Dwai Alea Martis [«Два жереби Марса».].

Враз виникне із хмари, аж куряться скали А.

Ми прибули на скелі знеслі в оболоки,

Аж двічі, йшли на гору із гір у перескоки  6.

Я тричі бачив берег, Океане синій В,

Там двічі, де Оета цар творив був чини Г.

Морські там, гучношумні, винесені вали

У діл із гір найвищих падали й скакали,

А корабель у прірву часом западався,

До хмари потім знову сильно підкидався.

Один раз від розбою жасного звільнився,

А вдруге був топивсь, до берега прибився Д.

Я від москви був двічі не зловився мало Е,

Мене раз на галери ледь не запродали Ж.

Ґвалт хлопський я аж двічі витримав був строгий,

Товариша три збігло, сам дізнав тривоги.

До броні ухопився, взяв ощепи в кроку

Під пахви два та й бився уперед і в боки.

Та Марс — це бог сумнівний, міниться немало З,

Спав шмат пальча і бронь геть з рукояті спала

Мав потім я на горло виданих їх вісім,

Пустив усіх на волю, в'язненням збулися.

Як кров іще кипіла й отаке траплялось:

На десятьох вдаряв я, як на мед, бувало.

За меч сімкрат страшніше морове повітря,

 І Раз у Вільні, вдруге в Турках, втрете у Кролевці 1581 р., де цієї «Хроніки» фундамент закладав, щоб друкувати, де також і про життя мало дбав, тільки аби та праця моя не загинула.

Трикрат у місцях різних залітало з вітром І.

Як вийшов десь, побачив жахне нарікання,

Лежать ті мертві, в возі ці для поховання.

Над сином батько плаче, а жона над мужем,

Сахається брат брата, гостя гість, мов вужа.

Безпечний був, однак раз, бувши добродумні,

Прийшли ми в дім здорові з балачок розумних,

Один, що коло мене їв і жартував все,

Вмер, потім не один вже був за ним подався.

 А Німці посполиті плахти як знак, де хтось умер, вішають.

Скрізь плахти в знак померлих вішали А, здавалось:

Мов селянин косою, смерть усіх валяла,

І страх крізь кості тремом зимно переходив,

Хто мав здорові ноги, в паніці відходив.

Як не губив своєї голови в чужині,

Із божого сприяння залишавсь — не гинув.

Ходив я в плавнім морі, начебто по суші,

До дивних приглядаться випадків я мусив,

 Б Ріки, через які переправлявся і біля яких був у початках джерел і в гирлах.

Де Німан, Дніпр, Дон, Двіна, Волга, Дон з'являлись 6

Де Вісла, Нарев, Варта, Буг, Прегель кінчались,

Де Дністр, Прут, Серет, Бузів і Дунай двойменний,

Де Стрімон, Гербус, Нессус точать пісок темний.

 В Ovid. Metamorph. І. теж ті ріки згадує.

Де Сперхіус, Пенеус в Грецьке море входять В,

Де буйні дельфінове скачуть, зграї водять —

Побачив світу, пильно важні речі значив,

Простий мандрівець котрі б, мабуть, не побачив,

 Г Coelum non animum mutant [«Небо змінюють, а не душу».].

Хоча б за Океан йшов чи Індійські краї Г,

Як сонце там, тут небо розум не зміняє.

Додому повернувся, віршом описав все,

Що бачив власним оком, де чим начувався.

 Д Вірші мої про вольність польську і Великого князівства Литовського і про бунт теперішнього турецького цісаря, котрий був при мені обраний, видані в 1575 р.

Про Вольність  Д я на світло видав був трактати,

Як пильно боронити і про неї дбати.

Пересторогу видав: турки як, на раду

Із Амуратом мислять Польщі на загладу.

З'явив учинки їхні на війні й домові,

Які з царем у бунті мали там розмови.

Таку від серця працю в тому часі вів я

І для Вітчизни сили зовсім не жалів я.

Дарів Церери мало уживав і трунку,

Бо цноті служив, славі вічній, а не шлунку,

Не жив, щоб їсти-пити, як віл-кінь однако,

А їв, аби міг жити, перебутись якось.

Обід переривав я без кінця читанням,

Про речі розмаїті добрим міркуванням,

Аж ложку покидав був, в захваті щоб узяти

Перо, звик я вечерю заняттям кінчати.

Злипались мої очі часто за читанням,

 Е Virgil. Egl. 6. Siienum pueri sommo videre iacentem [Вергілій, Екл. 6, «Діти бачили сплячого Силена».].

У сні я і поетам подавав вітання Е.

Гостив часом і Бахус слушними дарами,






 А Inflatum hesterno venas ut semper Baccho [«Вчорашнім Вакхом, як завжди, наповнено жили».]

Та рідко-бо Силенус мене вів стежками А

Й Ціпрійська пані рідко, я вогонь той звади

Джерел був Геліконських трунком гасив завжди Б.

 Б Ovid. otia si tollas periere cupidinis arcus, Contemptaeque iacent, et sine luce faces. Lib. l, de Rem. am [«Якщо усунеш дозвілля, згине веселка жаги; і насядуть зневаги, і без світла будеш чинити».].

Читачу, дивуватись з цього теж не треба,

Що зменшив я свій розум, даний мені з неба,

А що, бувало, Музи десь занепадали —

Пригод вони мандрівних стільки було мали!

Дощі, невчаси, хлющі, холод їх діймали,

Моря і ріки, гори і ліси долали,

Не мовлячи про літа в рицарській забаві

Та інші: в вихованні на потрібні справи.

Мовчу я про хвороби, котрі моє тіло,

Бої ведучи з смертю, зносило, боліло.

 В Про Діогенеса і Харона читай: Eras. Rot in dialogo [«Еразм Роттердамський в «Діалозі».].

Харон не раз був чорний човен теж підводив В,

Не брав за перевози, тож не перевозив.

Й Гомер, котрий героїв славив, також бóги,

Наш не ганив би розум втомлений, убогий.

Аполло сам, той батько мудрості ізвівся б,

Коли б у такі втрапив труднощі й томився.

Якщо в житті своєму отакі пригоди

Я зніс і небезпечні виніс перешкоди,

Ласкавий мій читачу, можеш пожаліти,

Що більшої науки розум не міг вжити.

Бо працею здолілий й неміччю від того,

Ходив по небезпечних я морях, дорогах.

А скільки оце зараз швидко написалось —

Перо в руці зімлілій ледве колихалось, —

Ти спроможись достатньо все оце поправить,

Історію Вітчизни в ліпший грунт поставить:

Князів, вождів змагання, королів прадавніх,

Звитяжств також сучасних за Стефана славних,

Щоб рицарство поважне славі так віддати,

Аби нащадкам їхнім вічні справи знати.

Коли б то вашу силу здужав, Парки, в світі

 Г Матв., 25 12.

 Д Лука, 8, 19 13.

 Е Матв., 22 14.

 Ж Марко, 13 15.

 3 Virtus post funera vivit, et pascitur in vivis livor, post fata quiescit [Чеснота живе після похорону і міститься в живих заздрість, [яка] лише після смерті припиняється»].

І нитки віку цього, скупо від вас звиті Г,

Поки прийде край всьому, з волі долі згасну Д,

Я покладусь на Бога і таланті власнім Е.

Кладу прості на гробі ритми за собою Ж,

Читай зі мною, гостю, бо підеш за мною:

Об'їхав світ, лежу я в надії безпечний  З

Пером цноті і славі дав дяку конечно,

Цнота по смерті в славі живе — це втішає,

Хай Заздрість до Плутона [звідки йшла] вертає.






НА ЗОЇЛА, НЕПРИЯЗНОГО ЦНОТІ ТА ЧЕСНІЙ ПРАЦІ а

АВТОР



 А Зоїл був тим злостивим поетом, який проти Гомера писав книги, за що був названий бичем Гомеровим, по-грецькому Homeromestix; але коли своє писання читав королеві Птоломеусові, король, розгнівавшись, жодного йому слова, зрозумівши його облудну заздрість, не сказав; а коли Зоїл, утиснений нуждою, просив короля, щоб йому щось дав для прожиття, відповів йому король, що Гомер, хоч тисячу років тому помер, однак багато тисяч людей віршами своїми годує, отож і ти, коли від нього себе вченішим почуваєш, сам себе годуй. Потім того Зоїла, коли його звинуватили в забитті родича, за королівським вироком було повішено, відтак кожен заздрісник і хто на людей учених напасть зводить, називається Зоїлом, як Ovid. lib. I de Remed. am. написав: Ingenium magni Livor detrectat Homeri quis quis es ex illo Zoile nomen habes [«Заздрість зменшує талант великого Гомера, який ти є, від такого, Зоїле, й ім'я маєш» (Овідій. — Кн. 1. Про «Ліки від кохання»).].


Зоїле, коли мій труд не забудеш,

Поглянеш, тоді кривитися будеш,

Знай: Саміус псом тебе називає,

Що кістку гризе і ум зневажає.

Гомерус, Платон, Сократ твоїм зубом

Зачеплені всі, та розумом любо

Сіяють вони — в Єгипті ти висиш,

І ти, гавкуне, як вчитель твій, свистиш.

Поети, однак, й історики завше,

І славлені теж живуть, квітувавши.

Гомерус цвіте, через віки давні

Троянські цвітуть діла й грецькі славні.

Еніус живе, Овідіус, Маро,

Лівіус, Кріспус, Ціцеро і Варо.

Писання цвітуть, а заздрість лиш гавка,

Їй — пекло, цноті ж хвала буде всяка.
















НА НЕВДЯЧНИХ І ТИХ, ЩО ЗАЗДРЯТЬ ДОБРЕ ЗАСЛУЖЕНІЙ СЛАВІ  Б


 Б Про це також читай: Erasm. Rot. in Ргоverb [«Еразм Рот[тердамський] в »Адагі[ях]».].

 В Abstine sus non tibi spiro [«Утримайся, свине, не тобі сприяю».].

Ученим, бачним кладуть за недолік:

Нехаять книги в лінивстві доволі.

У смітті перло знайшов півень гарне,

Зерно клює він, клейнот тратить марно.

Не рий, о свине, в болото ти чапай В,

Бо не для тебе майорану запах.

Що вепру злото, до перл нема справи,

В гною шукає нехай собі страви.

Кабан шука хай у висівках смаку,

Належить мудрим шукать в перлах браку.

Не слав простацтво зі щирим ти потом,

Що півню перла, що вепрові злото?

Твій не страшний є, Зоїле, зуб вражий,

Мій вірш отруту твою ізневажить,

Ніщо зуб чорний, ніщо лоб твій лисий,

Гомер живе, а Зоїл досі висить.






НА ОДНОГО НЕПРИЯЗНОГО ЦІНИТЕЛЯ ПОВАЖНИХ РОЗУМІВ


З семи восьмим він мудрим греком звався,

Розум його весь в голові зібрався,

Та нікого він не навча, що ж потім?

Без пожитку гній хова в збанку злотім.

Тож твоє знання нінащó буває,

Коли інших ти не навчив, минаєш.

Свічку під корець не кладуть ніколи —

Як умієш що, іншим дай для школи.

Тож як знаєш щось, чи що розумієш —

Іншим позичай, те, що сам умієщ.

Не заздрость мені, як своє я, брате,

Вміння показав, дай своє нам знати.

А не маєш сил, кістку не гризи ти,

Знати божий дар — з зубом пса не жити.






VALENTINUS MILIUS CHAERUSCUS CELEBRENSIS IN МАТТІАЕ STRIICOVII OSOSTEVITII HISTOPIAM *

* Лат.: «Валентин Міліус Херускус найславетніщий на «Історію» Матвія Стрийковського Осостевіцького».


Ах, якби, Литво, здавна і поетів мала,

Через письмо діяльність, славу свою брала,

Знайшли б тепер з літавів Ахілесів мужніх,

Із Жмуді, з Русі мали б Гекторів потужних,

Соромилися б греки за свої гетьмани,

Сховав перед Литвою б Юлій свої брані.

Затінені сиділи б римські цісарове,

Коли б дістали славу із Литви вождьове.

Але уся діяльність в тіні гине марній —

Письма недосить мали, чим влох і грек славні.

Велика річ буть славним до самого неба,

Але для тих, хто сильний, слави здобуть треба

Подячністю й любов'ю, щедрою рукою,

Ольгерд за вірш віддячив платою б річною,

І Мацедон великий не з потуги славний,

Не із звитяжства, вік би його згладив давній,

Але плекав достатньо він учені люди,

Бо вірш із тисяч років вмерлих знову будить.

Отож, литвине, свого дбай Гомера мати,

Який твої діла дба з пороху підняти,

Щоб вивести на світло предків твоїх дії

Із тіней; їх читавши, серце веселіє.







IN EANOEM HISTORIAM EUSTACHIUS TISKIEVITIUS PALATINIDES SMOLENSCENSIS *


* Лат.: «На ту саму «Історію» Євстахій Тишкевицький, староста Смоленський».


І що за гнів був Божий досі, Музи знатні,

Повіжте чи часи ті так були прокляті,

Що кровобійні війни, славнії події

Литовські були досі в теменній завії.

Не знать було поетів, істориків також,

Що виставили б славу давніх князів всяко.

Стрийковському подяку дати Литва має,

Бо голосним пером він щедро уславляє,

Про війни князів важних пишучи криваві —

За вольність, за Вітчизну ставили застави,

Із пороху виносить дільні Литви бої,

Серця як, руки мужні рвалися до зброї.

За те, поки на морі кораблі пливтимуть,

А ріки лусконосні риби ще нестимуть

І поки бджільні рої мед подячно роблять,

Меди, котрі Литовську землю гойно здоблять,

Дотіль Литва, Жмудь, Русь теж Стрийковському має

Чинить свою подяку, скільки час триває.






M. JOACHIMUS CIMDARSUS POMERANUS GRYPHISWALDENSIS *

* Лат.: «М. Йоахім Цімдарсус померанець Грифсвальденський».


Багато може праця істориків пильних,

Поетів, що до віршів з натури прихильних,

Показують то явно Гомера писання

І Лівіуса, також Марона складання.

Чи Гектора ми знали б з Ахіллесом славних,

Численні битви в Римських, Влоських землях давніх,

Коли б з Летейських хмурів непам'яті в вічність

Історики, поети не вирвали свічі.

А справи, що вони їх у світ не з'явили

Всі у темрявій ночі провалля закрили.

Отож, Литво, тим більше дать маєш подяки,

Хто справи твої вирвав з Летейської мряки

І доказав, щоб слава твоя вік тривала

І по усюдах світу труба гучно грала.

Живе нехай Стрийковський вік довгий, щоб потім

Вітчизни справи видав пером своїм злотим.




MATTHEUS STRELECIUS VILN *


* Лат.: «Матвій Стрелецький Вільн[янин].»

Ну ж, мужня Литво, зараз нови мужність давню,

Поглянувши на дільність твоїх предків славну

У війнах і у працях дідів твоїх чесних,

Тут тисячоприкладно в цих книгах воскреслі,

Стрийковський їх із темних проваль у світ виводить,

Істориків сарматських слідами він ходить,

За це чинить подяку, Литво, маєш, славна,

Воскрешена діяльність уся твоя давня.

Чом Грецію у світі буйнославно зносять,

Коли Пелейця дії до неба голосять?

Чом Гектора вздобляють в таку честь трояни?

Чом пишних вождів власних так славлять римляни?

А війни Александра Великого грізні

Геть по усюдах світу книжки славлять різні;

Литва таких теж має людей серцем смілих,

Ішли на противеців у битву зшалілих.

Згадаю я важливі Вітеннові брані

І мужні, о Ольгерде! твої війни славні,

Кейстута не забуду, на Влохи йшов мужній,

А на москву та німців Вітольд став потужний.

Ти «Хроніки» читай ці, як хочеш все знати,

Які вождів сарматських взялись прославляти.






BASILIUS JAGINCTIDES VILN *

* Лат.: «Василь Ягінктід Вільн[янин]».


Сабіни, Туськи, Пени вели з Римом війни

Дає про все Лівіус нам доказ довідний.

Коли німецькі хочеш старі знать звичаї,

Тацітус все широко пером звідомляє.

Коли французькі хочеш знать битви криваві,

В «Коментарях» Юліус вістить у розправі.

Литовський хочеш корінь із Влохів виводить,

Сарматів бої чесні і різні пригоди,

Стрийковського ти книги читай всі достоту,

Він докази виводить своїм пером злотим.























МАТВІЙ СТРИЙКОВСЬКИЙ

Дається за: Kronika Polska, Litewska, Zmódzka i wszystkiej Rusi Kijowskiej Moskiewskiej, Siewierskiej, Wołyńskiej, Podolskiej, Podgórskiej, Podlaskiej, etc. — Królewiec, 1582.

Переклад В. Шевчука.



 1 Рибний знак — сузір'я Риб.

 2 «З сонячним, був возом». — Йдеться про сонячну колісницю бога сонця Геліоса.

 3 «Міст на морі ставив». — Мовиться про міст, який збудували перси через протоку Геллеспонт.

 4 «Гекуба над дітьми, мертвими, ридала». — Мається на увазі епізод, що відбувся по взятті греками Трої.

 5 «Кассандра де волосся, по братах торсала» — Братами Кассандри були діти Гекуби.

 6 «Андромаха Гекторові кості збирала» — епізод з Троянської війни.

 7 «Лютня звела оції мури». — За легендою, каміння, зачароване грою Амфіона на лірі, саме складалося в мури.

 8 Насправді наведені епізоди трапляються: Лк. 7,11 — 15; 8,40 — 56; Мт. 9,1 — 7; Мр. 5,21 — 43; Ів. 11,1 — 44.

 9 Там, певно, отримав автор свою початкову освіту.

 10 2М. 1 — 17.

 11 Волятеранум, кн. 31. Філолог.

 12 Пор.: Мт. 25,1 — 13.

 13 Зазначене місце знайти не вдалося.

 14 Мт. 22,4 — 37.

 15 Посилання автора помилкове.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.