Попередня     Головна     Наступна





XXIII. ЯК НАВЧАТИСЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ



Знати свою літературну мову без доброго відповідного навчання ніхто не може, а тому, на закінчення цієї праці, подам іще короткі вказівки, з чого саме можна корисніше навчатися української літературної мови. Я вкажу тут тільки важніше, і то для навчання мови літературної.*


* Про необхідність навчатися рідної мови й як саме навчатися я писав іще в київській "Раді" ч. 197, 198, 200 і 202 за 1909 рік: "Вчімося рідної мови!" Див. іще мою статтю "Української літературної мови мусимо вчитися, щоб знати" // "Рідна Мова", 1933 р., с. 33-42.





1. ГРАМАТИКА


Граматик у нас написано немало, але не всі вони мали на оці власне мову літературну, а до того й соборну. Є. Тимченко. Українська граматика, ч.ч. І і II, Київ, 1917 р., цінна праця. Для початкового навчання й для школи І. Огієнко дав у 1918-1919 роках у Києві два видання підручника "Рідне Писання", в двох частинах, що в Україні вживався по 1930 рік. До шкіл була введена також "Початкова граматика української мови" Олени Курило, ч. І — II, вийшло кілька видань.

Для самоосвіти й наукового вивчення був підручник І. Огієнка "Краткій курсъ украинскаго языка. Изъ лекцій по исторіи украинскаго языка, Київ, 1918 р., 240 с.; року 1919-го ця праця вийшла другим доповненим і переробленим виданням: "Курсъ украинскага языка, 328 с. Для самоосвіти року 1926-го появилася "Українська мова" М. Грунського та Г. Сабалдиря. Але для самоосвіти дорослим відповіднішою була б праця В. Сімовича "Граматика української мови для самонавчання та в допомогу шкільній науці", 1919 р., вид. 2-ге 1921 року. Коротша праця, що весь час має на оці літературну мову, це буде Іван Огієнко. "Рідне Слово", початкова граматика української літературної мови, ч. І фонетика й правопис, 1935 р., ч. II морфологія й складня, 1937 р. Як підручник для школи й самонавчання, ця праця скрізь підкреслює місцеве — говіркове, чого в літературній мові вживати не слід. Частина II цієї праці подає власне те, що потрібно знати про свою літературну мову широкому загалу. Останніми часами на еміграції вийшли: Проф. П. Koвалів. Граматика української мови, Мюнхен, 1936 р. підручник для гімназій; Проф. В. Катран. Граматика української мови. Фонетика й морфологія. Мангайм, 1946 р., підручник для старших клас гімназій й самоосвіти; Ю. Шереx. Граматика української мови, ч. II: складня.





2. ПРАВОПИС


Коли Українська Академія наук спокійно працювала, вона виробила правопис, який і був ухвалений, і владою затверджений для всеукраїнського вжитку 21 березня 1929 року. Наукове Товариство ім. Шевченка у Львові прийняло його 25 травня того ж року, і таким чином цей академічний правопис став у нас соборним. На основі цього правопису Г. Голоскевич склав "Правописного Словника", 1930 р., вид. 7, с. 451, близько 40.000 слів, але з нестійкими правилами писання чужих слів. Склав також і О. Ізюмов Правописний словник, 1931 р., Харків, 580 с., близько 60.000 слів, уже з тими новими поправками (головно про ґ, ль) для школи, яких голосно добивалося вчительство; цього Ізюмового словника перевидано року 1940-го у Львові, за редакцією Ол. Панейка, але зі значними місцевими поправками, так що він перестав бути правописним словником літературної мови. А. Оpeл. Правописний словник, Авґсбурґ, 1946 р., 272 с.

Сам кодекс українського правопису вийшов окремою книжкою: Український правопис, Харків, 1930 р., 103 с., видання друге. Новий український правопис вийшов у Києві, 1946 р.: Український правопис, 180 с. Широкий виклад правопису дав Ів. Огієнко. Рідне писання. Український правопис і основи літературної мови, 146 с., 1933 р.; Іван Зілинський. Український правопис, Краків, 1941 р., вид. 4-те 1943 р.; Юрій Шерех. Головні правила українського правопису, 1946 р.; Петро Оксаненко. Український правопис, Авґсбурґ, 1946; Ів. Огієнко. Нариси з історії української мови: Система українського правопису, Варшава, 1927 р., 216 с., — історичне висвітлення українського правопису; Др. Я. Рудницький. Український правопис, Вінніпег, 1949 р.






3. СЛОВНИКИ


Кожен, хто зве себе письменним українцем, мусить конче мати в своїй хаті якогось підручного українського словника й частіш заглядати до нього, бо без цього літературної мови не навчитися. Користь читання словників завжди велика, бо воно раз-по-раз доповнює нашого особистого словника, звичайно вбогого. Багато є влучних українських слів, яких ми один від одного рідко почуємо, але словник завжди нагадає нам про них. Кращі наші письменники звичайно мали на столі словника, пишучи, й навчалися з нього.

Багато користи дає "Словар української мови", зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко, 4 томи, Київ, 1909 року.* В Берліні 1924 року Словник цей був перевиданий фотографічне. В 1928 p. C. Єфремов та А. Ніковський перевидали цю працю з додатками новіших слів в п’яти томах, і це тепер один з найкращих словників.

Менші словники, але добре складені, будуть такі: М. Уманець (М. Ф. Комарів) і А(деська) Спілка. Словарь россійско-украинскій, 1893-1898, 4 томи, Одеса-Львів**, перевиданий 1924 року в Берліні в одному томі; Є. Тимченко. Русско-малороссійскій словарь, два томи, Київ, 1897-1899 р.;С. Іваницький і Ф. Шумлянський. Російсько-український словник, Вінниця, два томи, 1918, перевиданий у Ляйпцігу 1923 р.;



* Аналіз цього Словника подає В. С. Ільїн в "Мовознавстві", 1947 р., т. IV-V, с. 245-255. Його історію подав сам Б. Грінченко в Передмові.

** Рецензія в "Зап. НТШ" 1895 р., т. VIII, кн. 4, с. 55-58.



В. Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918, 542 с.; О. Ізюмов. Словник російськоукраїнський, вид. 3, 678 с.: Інститут Мовознавства. Російсько-український словник, Київ, 1937 р. 890 с.

Найцінніший словник, що має в нас епохове значення, — це "Російсько-український словник", що почав виходити з 1924 року, склала й видала Українська Академія наук у Києві; вийшло 6 випусків, а далі советська влада заборонила цього Словника. Над складом його працювали десятки наших учених.

Останнього часу, 1948 р., Українська Академія наук у Києві випустила "Російсько-український Словник", 800 с., 80.000 слів, редакція М. Я. Калиновича (про цього Словника див. вище).

Так само епохове значення має й "Історичний словник українського язика" за редакцією Є. Тимченка, Київ, 1930-1931 р. видання Академії наук. Вийшло тільки два випуски А-Ж, дальші заборонені; на жаль, до словника не дозволено внести матеріялу за XI-XII-XIII віки, а тільки починаючи з XIV віку, а тому треба користатися з праці И.И. Cpeзневскій. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка, томи І—III + додатки, Спб., 1898 р.

При вивченні української літературної мови не обійтися без словника чужомовних слів; найліпша праця буде: І. Бойків — О. Ізюмов. Словник чужомовних слів, Київ, 1932 р., 532 с.

Хто працює над походженням слів, тому необхідні етимологічні словники; з них зазначу хоча б оці: Преображенскій. Этимологическій словарь русскаго языка, 1910-1915 p.; A. Bruckner. Slovnik etymologiczny, Варшава, 1927-1929 p.; І. Огієнко. Життя слів // "Рідна Мова", 1935-1939 рр. Повне висвітлення справи й старшу літературу подає: І. Огієнко. Иноземные элементы в русскомъ языкЂ, Київ, 1915 p., 136 c.






4. ЛІТЕРАТУРНА МОВА


Є в нас чимало окремих праць для вивчення нашої літературної мови. "Уваги до сучасної української літературної мови" Олени Курило, Київ (третє видання 1925 р., четверте у Львові 1942 р.), дає багато цінних вияснень. Цьому ж служать і дві праці Олекси Синявського: Порадник української мови, Берлін, 1922 р., 150 с. та Норми української літературної мови, Київ, 1931 р., 367 с. (передруковано у Львові 1941 р.). Для вивчення складні цінну працю дав Сергій Смеречинський. Нариси з української синтакси у зв’язку з фразеологією та стилістикою, Київ, 1932 р., 283 с. Іван Огієнко присвятив низку своїх праць для вивчення нашої літературної мови: Чистота й правильність української мови, підручник для вивчення української літературної мови, популярний курс з історичним освітленням, Львів, 1925 р., 214 с. Головна основа кожної мови — то її складня. Ів. Огієнко написав шеститомову працю "Складня української мови", т. І: Вступ до вивчення Складні, 1935 р., 196 с.; т. II: Головні й пояснювальні члени речення, 1938 р., 240 с.; т. III. Речення й його будова // див. "Рідна Мова" 1938 і 1939 р.; т. IV-V і VI загинули в рукописах в 1944 році. Огієнко дав і два словники для вивчення нашої літературної мови: Український стилістичний словник, Львів, 1924 р., 496 с.; Словник місцевих слів, у літературній мови не вживаних, 1934 р., 156 с. Огієнко ж видавав з 1933 по 1939 рік науково-популярний місячник для вивчення української мови "Рідна Мова", вийшло 81 число, але в вересні 1939 року німці закрили цього місячника. В "Рідній Мові" дано багато цінного матеріялу для всебічного вивчення нашої літературної мови.

Для навчання й підручного користання багато дає остання праця М. Іларіона "Українська літературна мова", ч. І: Правопис і основи української літературної мови; ч. II: Словник української літературної мови, Саскатун, 1950 р.; готується ч. III: Фразеологічний словник української мови.







5. ЧИТАННЯ


Читання творів наших кращих письменників, особливо старших, завжди навчає літературної мови.*



* Див. про це мою статтю "Письменник і рідна мова" // "Рідна Мова", 1937 р., ч. 6, с. 241-248.



Та читати треба не тільки ловлячи сам зміст, але конче звертаючи увагу й на саму мову й виписуючи собі кращі вирази. Крім цього, велику вагу має читання етнографічних матеріялів: пісень, казок, дум і т. ін., — воно завжди допомагає глибшому вивченню мови. З цього матеріялу зазначу хоча б таке: П. Куліш. Записки о Южной Руси, СПб., 1856-1857 р., два томи; М. Драгоманов та Вол. Антонович. Историческія пЂсни малорусскаго народа, Київ, 1874-1875 рр., т. I і II. П. П. Чубинський. Труды этнографическостатистической экспедиціи въ Западно-русскій край, СПб., 1872-1878 рр., сім томів (том V — пісні); M. Hомис. Українські приказки, прислів’я й таке інше, СПб., 1864 р.; I. Рудченко. Народныя южнорусскія сказки, I-II вип., Київ, 1869-1870 р.; його ж. Чумацкія народныя пЂсни, 1874 р.; Б. Грінченко. Этнографическіе матеріалы, собраные въ Черниговской й сосЂднихъ съ ней губерніяхъ, три томи, Чернігів, 1895, 1896 і 1899 р.; його ж. З уст народу, 1900 рік; Ф.Колесса. Українські народні думи, Львів, 1920 р.






6. ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ


Хто хотів би глибше пізнати історію нашої мови, тому радимо такі праці (праць давніших не згадуємо): Богумил О. і Житецький П. Начерк історії літературної української мови // "Україна", 1914 р., кн. 2, Київ, мала стисла праця; Іван Огієнко. Курсъ украинскаго языка, Київ, 1919 р., 328 с., — виклад з історичним висвітленням, багата література; О. Шахматов і А. Кримський. Нариси з історії української мови та хрестоматія з пам’ятників староукраїнщини XI-XIII віків, Київ, 1922 р.; Є. Тимченко. Курс історії українського язика: вступ і фонетика, Київ, 1930 р., видання друге; Іван Огієнко. Українська літературна мова в XVI-м віці, Варшава, 1930 р., два томи — це повна історія української мови; М. К. Грунський, П. K. Koвальов. Нариси з історії української мови, Львів, 1941 р.; Проф. П. Koвалів. Історія української мови, Мюнхен, 1948 р., 136 с. літографованих; Дорошкевич О. і Білецький Л. Хрестоматія по історії української літератури, т. I, кн. I, Київ, 1919 р.; Возняк М. Вибір текстів з історично-літературним оглядом, поясненнями та словничком, Львів, 1922 р. Київська Академія наук недавно заповіла, що незабаром випускає нову Історію української мови. Літературу з історії нашої мови див. іще вище.







7. ТЕРМІНОЛОГІЧНІ СЛОВНИКИ


Ні один словник, який би повний не був він, не може заступити собою фахового термінологічного словника. Ось тому кожен фахівець конче мусить мати в себе під руками також і термінологічного словника свого фаху. Є в нас цих словників уже подостатку, але я тут перерахую тільки головніше. Інститут Наукової Мови в Києві при Українській Академії наук випустив такі словники, все дуже цінні: Акад. П. Тутковський. Словник геологічної термінології, Київ, 1923 р., 201 с.; Ф. Калинович. Словник математичної термінології, часть І: термінологія чистої математики, 1925 р., 240 с.; Ол. Курило. Словник хімічної термінології, Київ, 1923 р., 144 с.; Українська анатомічна номенклатура: анатомічні назви, перекладені на українську мову, Київ, 1925 р., 81 с.; М. Шарлемань і К. Татарко. Словник зоологічної номенклатури: назви хребетних тварин, Київ, 1927 р., 124 с.; М. Шарлемань. Словник зоологічної номенклатури: назви птахів, Київ, 1927 р., 63 с.; Російско-український словник правничої мови, головний редактор А. Кримський, Київ, 1926 р., 228 с.; В. Дубровський. Російсько-український технічний словник, вид, 2-ге, Київ, 1926 р., 102 c.; T. Cекунда. Німецько-російсько-український словник термінів з обсягу механіки, Київ, 1925 р., 40 с.; І. Tpиxвилів та І. Зубков. Словник технічної термінології, Київ, 1930 р.; Т. Туркало і В. Фаворський. Словник технічної термінології, т. I, 1928 р.; І. Шелудько та Т. Садовський. Словник технічної термінології, 1928 р.; Словник ботанічної номенклатури, Київ, 1928 р. (скрізь подано назви й позазначувано місце запису); X. Полонський. Словник природничої термінології, 1928 р.; Словник медичної термінології, Укр. Акад. наук, 1936 p.; M. Poзенталь і П. Юдин. Короткий філософський словник, Київ, 1940 р., 319 c.; B. Kpамаревський та ін. Практичний словник медичної термінології, Харків, 1931; Словник фізичної термінології, Укр. Ак. наук, Київ, 1931; Словник виробничої термінології, Київ, 1931 р.

Вийшло багато термінологічних словників і поза цими. Ось головніші: Іван Огієнко. Українська граматична термінологія: Історичний словник української граматичної термінології з передмовою про історію розвитку її // "Зап. НТШ" в Києві, кн. 1 і 4 і окремо, 1908 р.; В. Василенко. Опытъ толковаго словаря народной технической терминологіи по Полтавской губерній, Харків, 1902 р.; Др. мед. М. Галин. Словник російсько-український медичний, Київ, 1920 р., с. 144; В. Леонтович та О. Єфимов. Російсько-український правничий словник, Київ, 1919 р.; Д-р мед. М. Галин. Медичний латинсько-український словник, Прага, 1926 р., XII + 304 с.; Архієпископ Іларіон. Церковний словничок, Холм, 1942 р., 24 с.; Іван Ільницький-Занкович. Німецький та український військовий словник, Берлін, 1939 р., 504 с.; Його ж. Німецький та український летунський словник, Берлін, 1939 р., 205 с.; Олена Курило.

Російсько-український словничок медичної термінології, Київ, 1918 р., 31 с.; Д-р Зиновій Лиcько. Музичний словник, Стрий, 1933 р., 165 с.; Д-р мед. Є. Лукасевич. Анатомічний словник, Львів, 1927 р., 48+71 с.; Д-р М. Чайковський. Систематичний словник української математичної термінології, Берлін 1924 р. Є. Чикаленко. Російсько-український сільськогосподарський словник, Подєбради, 1927 р., 63 с.; Його ж. Лісотехнічний словник, 1928 р., 137 с.*


* Про медичні словники див. ще "Рідна Мова" 1939 р ч 5 с. 237-238.








8. БІБЛІОГРАФІЯ


Для вивчення української мови написано вже так багато найрізніших праць, що стали потрібні бібліографічні покажчики їх. Покажчик усього написаного по 1918 рік дав І. Огієнко в своїй праці "Українська мова: бібліографічний покажчик літератури до вивчення української мови, порадник студентам, учителям і всім тим, хто бажає найкраще вивчитись української мови", Київ, 1918 р., 88 с. Покажчик літератури по 1929 рік дали: Л. І. Червінська, А. Г. Дикий. Покажчик з української мови, Харків, 1929-1930 р., 290 с. Див. іще: Є. Пеленський. Бібліографія української мовознавчої бібліографії" // "Рідна Мова", 1934 р ч.3, 4, 6, 7 і 8.

Оце найголовніше для вивчення української літературної мови. Праць старших, а також праць з окремих галузей мови я тут не подавав, бо то вже потрібне фаховим мовознавцям. Багато потрібної літератури подано вище в цій книжці по різних місцях її.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.