Попередня     Головна     Наступна





XXV. ПРАЦЯ "РІДНОЇ МОВИ"



З самим початком 1933 року появилося в Варшаві (з Василіанської друкарні в Жовкві) перше число науково-популярного мовознавчого місячника "Рідна Мова", — потому невпинно, місяцьу-місяць, сім літ виходив журнал, скрізь сіючи свої рідномовні ідеї. Рідна мова — головна підвалина духовного життя кожного народу, а її літературна мова — покажчик сили та висоти культури нації. У нас стан літературної моли ніколи не був нормальний: найрізніші причини внутрішнього і зовнішнього походження завжди заморожували розвій цієї мови ще в її початках, а груба сила сусіда-переможця уважно пильнувала, щоб мова ця належно не розвинулась. Через це творення літературної української мови ніколи не виходило далі поза окремі особи, через це однієї провідної думки на це в нас ніколи не було.

"Рідна Мова" перша відкрито й голосно сконкретизувала рідномовні обов’язки народу, вона перша вказала, що це — наші обов’язки. "Рідна Мова" перша не побоялася відкрито й голосно сказати, що народ, який не має спільної літературної мови, — то недозріла нація. "Рідна Мова" перша проголосила спасенні й необхідні, як повітря людині, головні засади нашої літературної мови: 1). Наша літературна мова мусить бути одна; 2). Вона мусить бути соборна для всіх племен українських, де б вони не проживали!

За сім літ своєї праці "Рідна Мова" дала нашому громадянству кілька сот цінних статей на найрізніші теми нашого мовознавства, а серед них багато керівних та провідних засадничого значення. Крім цього, при "Рідній Мові" заклалася "Бібліотека Рідної Мови", що випускала окремі рідномовні праці головно практичного характеру, конче необхідні кожному, хто хотів знати свою літературну мову. В ній же виходила й шеститомова "Складня української мови" проф. Івана Огієнка.

Поволі, але невпинно головні ідеї "Рідної Мови" ширились поміж українськім громадянством, про що свідчили сотні прихильних листів передплатників та прихильників з усього світу. Листи ці завжди підтримували Редактора на дусі, і то власне вони найбільш спричинилися до того, що "Рідна Мова" не припинила передчасно свого існування...




* * *


Тільки сім літ (1933-1939) проіснувала "Рідна Мова" — сім довгих і тяжких літ, — але поставлене собі завдання виконувала чесно. Працювала в українських умовинах, але не лякаючись тих безпереривних погроз, які сипались на редактора її з багатьох боків.

Недоля ця забрала з цього світу бл. п. Доминіку Огієнкову (див. "Раз добром налите серце" в "Нашій Культурі" кн. 5 за 1937 р.). Редакторові погрожувано висилкою з Польщі, а його переклади Богослужбових книжок поліція палила на Волині при допомозі тих, що прикрашені золотими митрами...*



* Див. про це статтю "Багатомовна кофіската", в "Рідній Мові", 1938 р., ч. 4, с. 187-190.



Але за останні роки почалися й радісні прояви в праці "Рідної Мови": сотні листів від читачів заповнювали, що вони наші рідномовні гасла добре розуміють, сприйняли їх і понесуть у життя. Почався й повільний перехід західноукраїнської преси на всеукраїнську літературну мову, появилися молоді поети, що стали писати соборною мовою, а це все підбадьорювало редактора й його співпрацівників до дальшої, ще пильнішої праці. Здавалося, всі нарешті переконалися, яку небуденну працю виповнює "Рідна Мова", що ця праця не йде на марно.

Вплив "Рідної Мови" на літературну мову Галичини й усієї Західної України був показний і сильний. Найперше відгукнулася молодь, і по цілій Галичині потворила "Гуртки Плекання Рідної Мови" за тим статутом, як подала його "Рідна Мова" 1936 року. Молодь у своїх журналах і писаннях явно й рішуче перейшла на нову літературну мову, а за нею пішли й старші. І трапилося небувале чудо: Галичина таки заламалася й пристала до соборної літературної мови!

Мушу тут прилюдно згадати, що "Рідній Мові" й її виданням завжди щиро допомагала Друкарня о. о. Василіян у Жовкві, і матеріяльно постійно йшла їй на руку.

Та не так склалося, як бажалося. В вересні 1939 року Варшаву взяли німці, й відразу закрили місячники "Рідна Мова" та "Наша Культура" з їхніми видавництвами, і готове до виходу 82 число "Рідної Мови" вже не появилося. Галичину зайняли совіти, і в Жовкві загинуло не тільки 82-е число "Рідної Мови", але й зложене 83-є, зі всіма цінними рукописами, а в тому й праці проф. І. Огієнка: "Безпідметове речення" та "Український наголос", для яких довгі роки збирався матеріял. В "Бібліотеці Рідної Мови" незабаром мали були появитися такі вже видрукувані праці І. Огієнка: 1. Складня української мови, том III: Речення й його будова; 2. Український літературний наголос; 3. Життя слів, етимологічно-семантичні нариси; 4. Словник мови "Кобзаря" і 5. Стилістично-синтаксичні нариси. Усі ці видрукувані праці більшовики попалили разом з цінними рукописами.

Увесь час за 1939-1944 роки ведено настирливі клопотання, щоб німецька влада дозволила видавати "Рідну Мову". І три рази влада дозволяла, але вимагала добути ще дозволу й від "Українського Видавництва". Видавництво тоді дозволяло, але вимагало писаного дозволу від німців. І наново складене вже в Варшаві 82 число "Рідної Мови" довелося розкидати. Так само чотири роки пролежала "Граматика української мови" Ів. Огієнка, але видана не була, і відроджені українські школи на Холмщині так і не мали підручника для вивчення української мови.

Надійшло літо 1944 року. Німці силою евакуювали і Холмщину, але бібліотеку й архів проф. І. Огієнка вивезти з Варшави зреклися, й там загинув науковий матеріял для видавництва "Рідної Мови" та "Нашої Культури". Загинули такі готові до друку праці Ів. Огієнка: 1. Складня української мови, т. IV-V-VI; 2. Українська літературна вимова; 3. Історія українського друкарства, томи II-VI; 4. Мова українських дум; 5. Граматика мови Тараса Шевченка; 6. Мова Метрики Литовської XIV-XVI віків; 7. Мова молдавських грамот XIV-XVII віків; 8. Історія української мови, для якої було зібрано понад півмільйона карток, виписок із найрізніших стародавніх джерел.

Сьогодні, оглядаючись на цей тяжкий тернистий шлях "Рідної Мови", спокійно можна сказати: зроблено все, що було в силі людській, щоб чесно й достойно стояти на сторожі слова. Працю докінчить наступне покоління.












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.