Попередня     Головна     Наступна





Іван ОГІЄНКО

ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ



КИЇВ — 2001
(Перше видання Вінніпег — 1949)



ЗМІСТ



Микола Тимошик. Переднє слово.



ВСТУП



Частина перша. УКРАЇНСЬКА МОВА


І. Постання української мови

1. Праіндоевропейська доба

2. Теорії постання мов

3. Поділ мов на групи

4. Праслов’янська мова

5. Постання української мови

6. Українська земля й український народ

7. Українські племена

8. Територія розселення

9. Постання мов білоруської й російської

10. Спільної "руської" мови ніколи не було

11. Відмінність української мови й раси

12. Політика в обороні "ісконного єдінства русскіх нарєчій"

13. Необґрунтованість теорій учених російської школи

14. Українська мова, а не наріччя



II. Наші назви: Русь-Україна-Малоросія


III. Мова народна й літературна

1. Народна мова як джерело літературної

2. Розвиток літературної мови не можна грунтувати тільки на мові селянській

3. Народна мова в своїй цілості — це основа мови літературної

4. Народна мова в своїй цілості — це не селянський примітив

5. Вплив говірок на мову літературну

6. Вплив літературної мови на народну




Частина друга. РОЗВІЙ УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


IV. Початок української літературної мови. Княжа доба IX-XIV віків


V. Литовська доба XIV-XVI віків


VI. Польська доба 1569-1654 років


VII. Московська доба 1654-1798 років


VIII. Винародовлення України в XVIII віці


IX. Доба Відродження. Котляревський


X. Шевченко як творець української літературної мови


XI. Куліш як ідеолог і творець української літературної мови


XII. Скорпіони на українське слово


XIII. Каменярі української літературної мови


XIV. Розвій національної свідомости й літературної мови в Галичині

1. Національний занепад Галичини

2. Полонізація Галичини

3. Мур між Україною й Галичиною

4. Національне відродження Галичини

5. Цензурні скорпіони на рідне слово

6. Москвофільство в Галичині

7. Вплив України на Галичину

8. Роль Івана Франка в розвої літературної мови

9. Каменярі літературної мови в Галичині, Буковині й Закарпатті



XV. Чудо над чудами: українська мова стала мовою державною й соборною!


XVI. Українська літературна мова під Совєтами

1. Доба русифікації

2. Доба українізації

3. Доба комунізації



XVII. Головні ознаки соборної української літературної мови





Частина третя. СТАН УКРАЇНСЬКОЇ ЛІТЕРАТУРНОЇ МОВИ


XVIII. Історія українського правопису

1. Доісторичне "руське" письмо

2. Давній болгарський правопис

3. Євфиміїв правопис XIV віку

4. Північноукраїнські ознаки в правопису XV-XVII віків

5. Правопис М. Смотрицького 1619 року

6. Запровадження гражданки 1708 року

7. Правопис за І. Котляревського

8. Правопис О. Павловського 1818 року

9. Правопис М. Максимовича 1827 року

10. Правопис "Русалки Дністрової" 1837 року

11. Кулішівка 1856 року

12. Правопис Київський 1873 року

13. Заборона українського правопису 1876 року

14. Драгоманівка 1877 року

15. Правописна боротьба в Галичині

16. Желехівка 1886 року

17. Запровадження фонетичного правопису в Галичині 1893 року

18. Грінченківка, київський правопис 1908 року

19. Правописна система проф. Ів. Огієнка 1918-1919 років

20. Академічний правопис 1920-1921 років

21. Академічна система українського правопису 1928 року

22. Новий академічний правопис 1945 року

23. Правопис на еміграції.



XIX. Українське словництво


XX. Інститут Української Наукової Мови в Києві

1. Термінологічні словники



XXI. Історичний словник української мови


XXII. Словник правничої мови


XXIII. Як навчатися української літературної мови

1. Граматика

2. Правопис

3. Словники

4. Літературна мова

5. Читання

6. Історія української мови

7. Термінологічні словники

8. Бібліографія


XXIV. Праця "Рідної Мови"


XXV. Післямова



ПРИМІТКИ (Микола Тимошик)







Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М. С. Тимошик. — К.: Наша культура і наука, 2001. — 440 с., іл. (Видавничий проект Фундації імені митрополита Іларіона (Огієнка) "Запізніле вороття").

ISBN 966-7821-01-3

Це одна з етапних праць ученого, яка за радянських часів вважалася особливо крамольною. В історичному розрізі, доступно і переконливо автор показав усьому світові той воістину тернистий шлях, яким пройшла українська мова в умовах століть заборон, утисків і обмежень, дослідив феномен незнищенності її, як "душі нації", "найціннішого скарбу" народу. Водночас переконливо спростовуються необґрунтовані теорії щодо "ісконного єдінства русскіх наречій" і спільної мовної колиски для української, білоруської та російської мов.










Див. також:

Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків, 2002 (фраґмент).

З енциклопедії "Українська мова". Київ, 2000.

Віталій Русанівський. Історія української літературної мови. Київ, 2001.

Історія української культури. Київ, 2001.Том 1. Мова, Літературні мови Київської Русі, Мовознавство











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.