Попередня     Головна     Наступна




Захарія КОПИСТЕНСЬКИЙ

ПАЛІНОДІЯ,

ІЛИ «КНИГА ОБОРОНИ» КАФОЛИЧЕСЬКОЇ СВЯТОЇ АПОСТОЛЬСЬКОЇ ВСХОДНЬОІ ЦЕРКВИ І СВЯТИХ ПАТРІАРХОВ, І О ГРЕКАХ, І О РОССОХ ХРИСТІАНЄХ, В ЛАСЦІ БОЖОЙ, ЗА БЛАГОСЛОВЕНІЄМ СТАРШИХ, ПРЕЗ АРХІМАНДРИТА ЗАХАРІЮ КОПИСТЕНСЬКОГО НАПИСАНА І З РЕВІЗІЄЮ УЧИТЕЛЕЙ ВИДАНА А ПОД РОЗСУДОК ПОДДАНА СВЯТИХ ВСХОДНІХ ПАТРІАРХОВ РОКУ РОЖДЕСТВА БОГА СЛОВА ІЇСУСА ХРИСТА 1621-ГО, МІСЯЦЯ НОЕМВРІЯ 26.


Фрагменти



ПРЕДМОВА

НА «КНИГУ ОБОРОНИ» ЦЕРКВИ ВСХОДНЬОІ І ПАТРІАРХОВ


Нехай вас нікто не зводить жадним способом.


Друге послання апостола Павла

до фессалонікійців (солунян), гл. 2., ст. 3.



Пришли, приходять і виповняються, любомудрий чительнику, онії дні і літа, о которих господь бог наш Іїсус Христос оповидів, мовячи: «Повстануть лжехристи і лжепророці, не вірте їм, о то впрод рекл-єм вам».

А святий Павел, апостол, тими оповідаєт слови: «Дух теди явне мовить, іж в посліднії часи отступять нікоторії од віри, внемлюще духовом лестним... сожженні своїм сумнінієм». Єще той же тоє: «Теди відай, іж в посліднія дні настануть часи лютия, будуть бовім чловікове самолюбці, сребролюбці, надуті, горді, блюзнірці». І нижей: «маючі образ благочестія, а сили його одметучіся, і тих отвертайся», і нижей: «завше учачіїся і ніколи в розум правдивий прийти могучії».

Апостол зась Петр оповідаєт тими слови: «Були і лживії пророці в людєх, яко і в вас будуть лживі учителі, которії внесуть єретицтва затрачення». І нижей: «І многії пойдуть вслід їх нечистот, през которих дорога істинная блюзнитися будет, і в преумноженію лестних слов вас уловять, которих суд спочатку не омішкиваєт, і затраченнє їх не дремлет».

А Іоанн Богослов в Апокаліпсисі написав: «А гди скончиться 1000 літ, розвязаний будет сатана од темниці своєї, і вийдет прельстити народи будучих на чотирьох углах землі».

І так, по тисячном од рождества Іїсуса Христа віку, той непріятель многих прельстив і прельщаєт, і шкодливоє розерваннє учинив. І нині од істинної православної віри одводити не устаєт, а ім далій, тим барзій, особливе, коли, по тисячном року, лічба шестсотних літ докончевалася, а шестдесят і шестая до виповнення свойого зближається, тогди явно ся стало і помножаєт одступленіє і прельщеніє.

Єсли бовім коли тисяща літ доходило й виповнилося, межи всходньою церквою і заходнім костьолом розервання ся стало: καί δυτικής έκκλησίαζ περιώνυμον άθροισμα (І західної церкви часто згадувана громада (грєцьк.).) од ортодоксії одвернулася. Снат подобно горшей якоєсь злоє покажеться, коли 1660 і 6 будет ся писати. Тая бовім єст оного антихриста чоловіча лічба, которая, хто відаєт, єсли в тих то літіх, 1666, явній тих предитечов його, іли того самого не укажет. А той антихрист чловік будет али беззаконія син, але затрачення, одміняючи чловіки і права.

Леч анім он великий прийдет, інії пред ним оповідені будуть і показані суть, і пришли, і прийдуть. Яко Іоанн Богослов написав: «Синачкове, послідняя година єст, якосте слишали, іж антихрист ідет, і тепер антихристове многії настали, од сього зрозуміваєм, іж послідняя година єст».

А тії антихристове не самі істії діаволи суть і будуть, але чловіці. А тії — не ледаякії, але стану не посліднього, за вірнії ся удаючи і благочестія показуючії образ, і о добрих вістях. Яко Іоанн мовить: «Од нас вишли, але не були з нас; єсли би з нас були, пребули з нами, але нас одбігли, аби ся оказали, іж не суть всі з нас».

А таковії виникли і од нас, особливе і гди по тисячном шестсотний рок доходив. Также і нинішніх часов апостольськії онії слова виповняються. Нікоторії бовім од роського роду, себе самих і славу любячи, а зопсованії і попаленії од беззаконій і невірностей, маючи своє сумніннє, од святої апостольської кафоличеської всходньої церкви і од святих чотирьох патріархов одступили. Где виповняється і то, яко апостол мовить, іж впред одступленіє будет, тож антихрист прийдет.

На чом недосить маючи, през свіцькую зверхность розмаїтих видов утраплення і мордування заживають і винайдують. Κ тому, церков святую всходнюю і святих патріархов, в Константинополю, в Александрії, в Антіохії і в Ієрусалимі живучих і сидячих, также правовірних і сталих христіан, шкалюють, і книжки таковії видають, в которих, правди і справедливості не пишучи, єдно вимисли і вивороти і небилиці змишляючи, над то і до урядов потягають невинне і уставичне нещадно на нас волають. Вєнц нам потрясують, задаючи глупства і неумієткость. Ач в церкві нашой любомудрці і богослозове находяться, в правді-т, не всі видають і книги, зичачи собі в богомислії і в покою жити.

А зась, коли хто з наших, особливе против латинников, видасть книгу, теди такового преслідувати і през зверхность свіцькую спрямувати не встидаються. Нельзі теди, єно за таковими задатками, одступником, називаючимся «унеятом», одповісти і ісправитися правди своєї і вивод о собі дати, чого і право всіх народов допущаєт. Заїсте і нам, словесним і разумним і вольної кондиції будучим, на таковії злії язики не пристоїть бути німими, ані в оном найдоватися прислов'ю: οι'απαίδβυτοι ως ίχυύες έλκόμενοι σιωπώσι — «нецвічонії, яко риби влекомі, мовчать».

Яко ж я, найменший од духовних і свіцьких зацних особ, о то многокрот уживаний, а праве як примушоний будучи, за помоччю божією, склонив-ємся к написанню тоєї книги. Іначей не пристояло, єно ся покорити волі і жаданню правовірних. Особливе, аби-м у нікоторих не зоставав в ніяком вніманню, але аби-м освідчив ортодоксію свою, а судіям і преложоним показав, іж нас — правовірних — од них зле односять. А за тим, аби ласкавими ся і богобоязнійшими к народові роському ставити могли, а гріху того больш не помагали оскаржатєлєм нашим. К тому, аби ся противниці наші обачили, як апостол Петр мовить, аби в том, «в чом вас помовляють, якоби злочинцьов, постидалися злословящії ваше доброє в Христі житіє».

Повторе мовлю, іж тоє немалоє діло, надіючися на благодать духа пресвятаго, пред себе взяв-єм з любве і зичливості збавення так своїм правовірним братіям, яко тиж і к одступником і противником нашим, і всіх бовім збавенню словом і письмом повинні-сьми чинити стараннє.

Взяв-єм ся єще з побудки самого сумніння, не менше хотячи противних і тих всіх, которії їм потугою і зверхностю свіцькою помогають, остеречи сумніння, аби не мнимали о собі, же службу приносять богу, росов зводячи і тяжко іних суптельностю, а других і явне тралячи. Біда мні, яко апостол мовить, єсли не благовіствую! Біда мні, єсли був мовчав і правду утаївав! Біда і тим, которії, правди не знаючи, мучать і утискують! Не только то єст гріх, відаючи, грішити, але, гди і з невідомості грішимо. І «за гріх, в невідомості поповнений, карання придам»: і то «принос офіри буваєт», яко в книгах 4-х Моісея, главі 15, і Луки, главі 2, читаємо.

Аби нас кто за упорних не виймав, освідчити віру і правду свою повинні-хми. У нас, старої правовірної Росії, німаш упору, єдно статечность діаментовая. Не єст то упор при таковой вірі, которая як трваєт юж тому тисячний шестсотий і двадцятий ся пишет рок стати, але то єст сталость і статечность живая. Живими бовім єсте-хми, гди [в] церкві Христовой тіло його святоє поживаємо і кров його правдиве п'ємо.

Задавали оних часов святим мучеником упор і шаленство, а неправо то на них волокли. Яко і на нас нині волокуть і змишляють. Не єсте-хми упорними, кгди так віруєм, яко апостоли учили, яко теологове вірили, а мяновите: Діонісій Ареопагіт 1, Афанасій, Василій Великий, Григорій Назіанській, Іоанн Златоустий, Кириллове 2, Іоанн Дамаскін і Феофілакт; ку тому, яко синоди визнали і ухвалили, і запечатували. Упорними суть жидове, туркове і всі єретикове, гди ся церкві правдивой і догматом святих отцов і каноном синодальним не покаряють.

К тому реку і то, іж не єст то милость, ані єдность — одступити віри, оддалитися того, що-хми з початку увірили, що нам подано, що нам приказано. Але то єст істинная милость і єдность — заховати то, що з початку приказано і подано. Яко Іоанн святий Богослов мовить «Тая бовім єст любов божія, аби приказання його заховали-сьми». Той же во второй епістолії: «Тая єст любов, аби-хми ходили ведлуг приказання його, то єст приказаннє, яко есте слишали од початку, аби-сте в нем ходили».

Ви теди що-сьте слишали од початку, нехай в вас пребиваєт, а єсли в вас пребудет, що-сьте слишали од початку, і ви в сині і в отці пребудете. А Павел, святий апостол, упоминаєт, мовячи: «Которих речей научили-сьте ся, і приняли-сьте, і слишали-сьте, і виділи-сьте во мні, тії речі творіте, і бог покоя будет з вами». Що і декретом страшним Павел святий запечатував, анафему покладаючи на тих, которії би сміли проповідати і учити іначей і над то, що-хми юж приняли. До чоловіков неповинні-хми міти люби большей і з ними ся єдночити, але больше правость віри і догмата святих отцов і синодальнії канони любити маєм і в таковой трвати єдності. Анафеми ся теж боїмо за то, гди би-хми над то, [що] юж подано і синодами приказано, міли приймати.

А єсли би ся хто одступником став, теди под декрет страшний анафеми мусить таковий подпадати. Зачим до тих, которії нас, росов православних, одбігли і святого патріарха вселенського, архієпископа константинопольського, одступили, склонятися не можно, і оних одпаденнєм не погоршатися, ані ослабівати нам пристоїть, хоть би і вибранії були. Оповідив бовім сам Іїсус Христос одпаденнє такових, мовячи: «Абовім повстануть лжехристи і фальшивії пророці і дадуть знаменія великії і чюда, так, іж би звели, би то могло бути, і вибраних. се предрекох вам».

Або і то малая. Оповідено, іж звізди з неба спадуть; тії разуміються — так світнії, в славі, в могутстві вельможі, яко тиж і знаменитії духовнії в церкві, которая єст небом земним. О которих то такових упалих звіздах і о муці їх апостол оповідив тими слови: «Звізди прелестния, которим хмура темності на віки єст захована».

А так теди таковий о написанню тої книги давши рахунок, і науку описую вкротці, іж в собі замикаєт: оборону православної віри святої кафоличеської всходньої апостольської церкви; другую оборону достоїнства канонов і привиліїв святих чотирьох всходніх — константинопольського, александрійського, антіохійського, {єрусалимського — патріархов; при том одповіді одступним, глаголемим «уніатом», і іним противником нашим; і о біскупах старого Риму; ку тому о теперешнєм положенню греков і о [у]віренню народу російського, і о митрополитах київських, і о іних тому приличних. Над то доводиться і то показуєт, іж побожнійшая і слушнійшая реч костьолові латино-римському до церкви всходньої і до святих чотирьох патріархов і до греков склонитись і з оними в вірі і догматєх святих з'єдночитись. І інії при том потребнії положені суть виводи. Наконець, і о ісхожденню пресвятого духа од самаго бога і отця вкротці предложилося.

То так одправивши о той Книзі, відай чительнику, же в благодаті божой з працею великою написана єст, доводячи з письма святого, старого і нового тестаменту, і з поважних теологов, і з певних авторов і істориков речі[й] ісправній виражених.

Которая то книга през мудрих і в письмі святом біглих, которим подавана була, читана, пробувана і поправлена була. А над то под розсудок совершеннійших святой апостольськой церкві подається.

А то юж к православним замикаю тую предмову учительними апостольськими слови тими: «ви теди возлюбленнії, святою вашою вірою буду [ю] чи себе, в дусі святом молячися, самі себе в любві божей заховайте, очекиваючи милосердія господа нашого Іїсуса Христа в живот вічний».


Ієромонах Захарія Копистенський





О НОВИХ ДОКТОРАХ,

ТО ЄСТ УЧИТЕЛЄХ ЦЕРКВИ ВСХОДНЬОЇ (Із часті II, розділу XII, артикула 4)


Єсли при том хотять одступникове наші відати і о нових учителєх святої церкви всходньої, которії, юж по одорванню ся заходніх од неї, жили і книги писали, особливе против блудом папеським і одмінам костьола.заходнього, тих по імені їх, значнійших покладаю: Євстафій 3; Никола 4, єпископ мефонський; Микита Пектократ  5; Никита, філософ константинопольський 6; Євстратій 7, митрополит нікейський; Іоанн Ксифілін 8; Михаїл Кируларій 9; Каліст 10 і Філофей 11, патріархове константинопольськії; Леон, ахридонський архієпископ; Ніл Кавасіл, которий писав противко Фомі Аквінату 12 (тая книга висоце єст мудрая, в Путенськом монастиру 13, в Волосіх по-словенську находиться); Константин Арменопул 14; Генадій, архієпископ болгарський; Єпіфаній 15, патріарха константинопольський; Петр 16 і Іоанн 17 і Феодор Бальсамон 18, патріархове антіохійськії; преподобний Никон в Чорной Горі 19 (в літа Іоанна, патріархи антіохійського, написав книгу); Никита Хоніятес; Євфимій Зигавен 20, монах; Михаїл Сиггел 21; Іов, монах 22; Андронік Севастій; Ніл, архієпископ фессалоницький; Іоанн Кантакузен 23, цар (которьш, зоставши монахом, написав книгу); Никифор ; Каліст; Ксанфопул; Максим Плянудес 25, монах; Никиформ Грегорас 26; Марко, митрополит ефеський (той писав много, а особливе «Вызнаннє віри до всіх христіан», «Діалог гречина з латинником» о оном придатку до символу «і од сина», і «Главизни силоічеськії против латинником», книга «О посвяченню євхаристії» і прочая); святий Григорій 27, архієпископ фессалоницький; Палямас; Ніл Кавасил, архієпископ фессалоницький; Варлаам Калаврійський 28, Михаїл, патріарха константинопольський («О преждеосвященних»); Герман 29 патріарха константинопольський; Митрофан, архієпископ смирненський, Іоанн, патріарха ієрусалимський; Максим, монах, которий в Москві скончався 30; Ієремія, патріарх константинопольський («О ісхожденії св. духа од самого отця до лютеранов»); Іоанн Китріос; Іоанн Зонарас 31; Максим Маргуній, єпископ кіфірський; Мелетій 32, александрійський патріарха; і інії многії, которії всі з грунту аргумента латинськії знесли і покопали їх во всем. Феодосїй Зігомала, протонотарій церкве константинопольської, в листі, до Мартина Крузія 33 писаном, відати даєт, іж дидаскалов мудрих його віку живих больш семдесяти находиться (в князі «Турко-Греція», книга 3, а лист 216, і в книзі 7, лист 506).

Учителєв нових показав би-м єще і в народі російськом, которих благодать божія даровала і житієм і наукою церков Христову прославляючих і книгами наповняючих. За ласкою божою маємо їх з потребу; а єсли не збытком, не дивуйся; во многом Ізраїлю єдин Мойсей, єден Веселеїл 34, один Давид 35, один і Соломон 36. Сильних немного, як Самсон 37, Давид і Авісай 38. Один межи діакони мудрий і мужній архідіакон Стефан 39. Як камень дорогий рідко находиться, так і правая мудрость, і правая теологія не лацно ся в многих находити может.

Єднак же і в том большую похвалу всходняя церков односить, ніж заходний костьол, гди ж як за часу семи соборов і нижей по них, так і в літах по тисячном року, аж і до сих наших дній в церкві всходньой патріархов, архієпископов і єпископов єст много висоце учоних, мудрих учителей, которії і устне поважне учили, і письм своїх книги зоставили; а латинникове не покажуть нам так много папежов, коториї би книги зоставити міли, опроч Леона і Григорія Діалога , і то в оних первих святих віках, а в тисячі літ папежов учителей і книг писателей не найдуємо.

Било теж і в Росії нашей дидаскалов много, а которії письма зоставили, не вспоминаючи старих, нових мяную пару якую: преподобного Артемія-інока 41, которий, споспішествующу єму господу, в Литві од єресі аріанської і лютеранської многих одвернув, і през нього бог справив, же ся весь народ руський в Литві в єресі тії не перевернув; монах Стефан Зизаній, в грецьком і словенськом язику муж учоний вельце; блаженний Леонтій Карпович 42, архімандрит віленський, муж богодухновенний, в язику гречеськом і латинськом знамените біглий, оборонця благочестія; пречестной Віталій 43, архідіакон, учитель і любомудрець. А живих благодатією божією маємо з потребу.

В Москві теж суть люде мудрії і богословове православнії, язик гречеський знаючії, о чом наш святий отець патріарха ієрусалимський кир Феофан повідав, которий в Москві на столиці був., завітавши од Ієрусалима, для навіження духовного і спасенія народов многих.





ПАПЕЖЕВЕ ДАВАЛИ ЦАРЄМ ПОДАЧКИ, І О СИМОНІЇ

[Із часті II, розділу XII, артикула 6]


А же патріархове дають упоминки і дарунки вмісто чиншу турчинові, не єст то див. Закон бовім ласки не виймуєт нас од владзи і подачок. Іасон 44 і другії учениці за Павла і Силу 45 окупувалися од напасті. Відати єднак одступникові належить, іж не за святиню дають, але покой церквє, і безпеченство віри собі варуючи, і зверхность, од бога допущеную, чтячи, ведлуг приказанія апостольського, царя чтять і ведлуг самим господем Христом реченого, оддають царськоє цареві, а божеє богові.

Давали такії ж подачки і папежеве царєм поганським, которії, през літ немаль 300, до крещенія Константина Великого панували в Римі; давали і кролєм єретицьким, гди готфове 46 і лонгобардове 47 в Римі і во Влошєх през літ также около трьох сот панували; давали і царям константинопольським православним, вступуючи на папество.

Що і Бароніуш-кардинал 48 в року 590 «Рочних дій» своїх призначаєт, мовячи: «Папеж, хоть слушне обраний, засісти на папестві не могл, аж би цар призволив, которий од папежов пінязі на оном вступі витягав». І нижей: «Був, — мовить, — обичай в костелі римськом, нім вибраний папеж уряд свой одправувати почав, то єст, нім йому подтверженнє од царя пришло, чотири їх всім костьолом рядили: настарший каплан архіпресвітер, і нововибраний папеж, і два другії з духовенства, до них приданії». І єще нижей: «А іж цареві звиклії пінязі слати мусив (Григорій-папеж  49), на которії готфове папежев нових зневолили, гріху в том жадного не мів, бо кромі тих пінязей папежем юж власним був, виконаннє только уряду своєго і клопоти а трудності з царем окупував». Поти Бароніуш.

Тим же способом поступують і патріархове з царем турецьким: клопоти і трудності у царей поганських о[д]купують, аби в покою могли пребывати.

Обернім же ся еще і до царев заходніх і костьолов христіанських, яко много оним самим і секретаром їх дають золота і сребра тії, которії біскупства, опатства і каноництва беруть; вступімо ж єще в самий той Рим, як много до нього посилають тії, которії там по сакру шлють, як много тії, которії за сакрами приїждають, одбирають. Відомо то, заїсте, кождому, хто ся єно во дворах цесарей, кролей и княжат находить.

Уважай, одступнику, если ж то не симонія над симоніями — вольним у вольних і ровним у ровних в релії купувати уряди духовнії?! Зачим запевне відати маєш, іж нігди за всі літа патріархове турчинові не дали так много, як за один рок папежеві твоєму і його дворові дають зо всіх кролевств чиншу і дані біскупове, арцібіскупове, примасове і тим подобнії! Ну ж, за юбілеуша, за одпусти, за молоти посвяченії, за мечі такії ж, і за рожі (дальших ташованій не споминаючи), за індульгенції і за диспенсації!

Що ж і о вас, одступниках наших, речемо! Заж апостатове наші, а ваші владикове при посвячанню своїх попов не витягають плати піняжної? Оно той, що в Перемишлю сидить, Шишка Крупецький 50, од десяти літ витягав на попах подачки, заживаючи до того помочі урядов свіцьких! О котороє драпество великий плач і нареканнє на уряди і на тих мучителєв владиков.

Що ж і о аннатах, которії з Польськи до Риму ідуть, также і о поборах, которії духовенство руськоє, а засобна паном своїм, чинші дають і повози одправують.

Чому всьому присмотрівшися, уважте, же ви, христіане будучи, на христіан духовних накладаєте таковії тяжкості! Укаряєте греков, іж турком дають подачки! Завстиждайте ж ся, а рачей бога убойтеся: ви христіане а од духовних руських поборов, чиншов і повозов не витягайте!

Укаряєт єще нас противник утисненєм турецьким і же в малой церкві патріарха сидить. Уважте ж, єсли і ми того ж не терпимо, маючи права і вольності і уживаннє їх довголітноє.

Барзій нас тоє болить, же що трекове од поган, тоє ми, русь, од вас, христіан костьола римського, терпимо!

Присмотрітеся, яко-сте православних христіан віленських, мінських, перемисльських, могильовських, биховських, пінських, берестійських, полоцьких, вітебських і по іних містах, з великих церквій вигнаних, в малії церковки втиснули!

Присмотрітеся, як по многих повітах біднії міщане, же їм поодбирано в містіх церкви, в домах, полях і лісах набоженство своє христіанськоє одправують!

Присмотрітеся єще і в том справедливості і сумнінню людій религії римської, которії, од нас обіма руками гойнії упоминки і дари беручи, обіцують покой і вольності захованнє, а єднак вмісто уїщення ся в обітниці приреченой, барзій на нас інстигують і декрета суровії, якоби з найму, ферують.

Мають то трекове над нас, ркомо вольних і прави обварованих, же в вірі і в набожестві своєм волькость мають. Хто був в Константинополю і по інших містах в Греції на урочитії свята, обачив би свободу і вольность, і веселлє, і строй, і безпеченство христіан таковоє, же рекл би кождий, іж тії там христіане царствують, і же в так великом їх згромаженню, і в так світлой їх оказалості только їм цара не доставаєт, і которії на то гляділи, мовили в себі, же царство Константицово 51 і царство Юстиніаново 52 нині видимо, в котором пресвітлом видоку і веселлю, єно їм діадиму носячого не доставало.

А у нас в свято, як у попа, у міщанина і у хлопка обачено світлоє що на хребті, так довго около того ходити будет пан, пані і урядник, же аж мусить збути убогий худак! Але то меншая!

Гди нам вольность віри захована будет на свободі, як захована єст греком в неволі, которії, ведлуг давніх своїх христіанських прав, мають єпископов, архієпископов, примасов, патріархов і весь нижший причет церковний, — о подачки і о чинші стояти не будемо. Дав за себе і за Петра, а в особі його за церков свою, чинш Іїсус Христос, будемо давати і ми, только віри свобода нехай нам зоставаєт, якая зоставаєт братії нашей греком.





О ПРЕСВІТЛОМ І ПРЕСЛАВНОМ ВАСИЛІЇ, КНЯЖАТІ ОСТРОЗЬКОМ, ВОЄВОДІ КИЇВСЬКОМ

[Часті IV, розділу II, артикул 3]


Тут, гди мі о пресвітлом і православном Василії Костянтиновичу Острозьком, воєводі Київськом приходить писати, з ласки божеї познаваю в собі, же не кроткословним, але з достопохвальним пристоїть мі показати словом.

Солодкая бовім завжди того зацного княжати маєт бути у нас пам'ять! І то, що о Іосії 53, царі ізраїльським, написано, безпечне і ми о том преславутом княжаті мовити можемо: «Пам'ять Василія, православного княжати Острозького, як приправа вонности, сотворенноє миро од аптикаря, в устіх кождого, яко мед, осолодієт пам'ятка його, і як музика при бесіді вина!»

Солодкая, правдива, пам'ять і вдячная вонность зо всіх сторон! І вшеляко рожай той виславляти прислушаєт, як Давид мовить: «Род праведних благословиться».

Княжа Острозькоє, Василій Костянтинович, рожай свой з благословенного яфето-роського покоління провадить: пресловутого Володимира 54, в святом крещенії Василія, монархи великого, і Даніїла 55, княжат роських, власний потомок, син пресвітлого Костянтина, княжати Острозького 56 а великого гетьмана Великого Княжства Литовського, воєводи Троцького, в обоєм висоце преславний в дільності і правовірії 57, первий межи княжати роськими, великий заступ і потіха всього народу роського, мур желізний на украйнах, страх і трепет татаром, слава і свіча ясносвітлая кролевства Польського, оздоба і окраса сеймовая, всіх публічних з'їздов око і сила потужная; притомность двору і люду його наповняла дороги і міста: многополчний бовім світлий і стройний поїзд одправувати був звикл; урода Гекторова, красота лиця і особи Іосифа Прекрасного, постава вспанялая; муж обичаїв царських, ласкавості і цнот побожних повний.

Двор світлий і дородний: Гетфейом 58 і гігантом 59 подобнії мужеве, сильнії такії около нього, як нікогда у діда Херева і Фелефофії 60, то єст одражаючії і утішаючії; Авраамськії і Іаковлі й Ісаакові почестнії особи, пред обличностю його предходячії й послідуючії, як би хто од старих оних віков хотів видіти на востоку пресловутого монарху.

Подобен в дільності, в мужестві, як Авенір 61 і Самаія 62, Аннибалеві 63 і Помпеушом 64. Ровен радою і розсудком Іафорові 65, Фемістоклесові 66, Артабанові 67 і Велисарію 68 з Нарсесом 69, і іним подобним. Згола — муж словом, силою і ділом, цнотами і добродійстви преславний!

Найдовалися на дворі його і мовці, оному Демосфенесові 70 Іровнії, і Сафанове 71 і інії розличнії любомудрці. Найдовалися і докторове славнії, в гречеськом, славенськом і латинськом язиках вицвічонії. Найдовалися і математикове і астрологове- превиборнії, межи которими он презацний математик, філософ і астролог, Ян Лятос, которий календар новий славне зганив і пером доводне през друк показав, же єст омильний.

Пойдем же єще і до другої, вишшеї в богодухновенних, похвали — в православной кафоличеськой вірі і набоженстві продкуючий, церков велегласная і розличним сіянієм світлая: церкви і двір того княжати — повнії православних учителей євангельських і апостольських, повнії богословов істинних, од богословов Діонісія 72, Афанасія, Василія 73, Григорія Назіанського і Ніссенського , Іоанна Златоустого, Кирила Александрійського, Іоанна Дамаскіна і Феофілакта, і іних многих, і од соборов і од патріархов всходніх, знаючих богословію і віру правую. Був архієреєв і священиков вельце шануючий, оборонця віри і церквій божиїх; сильний мур мідяний, од бога благочестю нашому поставлений в Росії; в вірі отчистой адамантоза статечность.

І то знаменитеє добродійство церквам показав і учинив, же през магістерство типографії книг богословських видав немало, през що церков Христова будується не только ту, в Росії, але і по іних країнах споввірних нам народов.

Що ж єще речем?

Речем і оно, що Сірах о Іосії-царі мовить: «Управив пред богом серце своє; в дні беззаконник укріпив благовіріє». Воістину, в день прелесті од єретик обернув серце своє ко богу і за дній беззаконних одступников укріпив правую церквє всходньой віру в Росії! Написано о трьох: «Разві Давида, і Ієзекії, і Іосії, всі прегрішиша прегрішенієм». Речем і ми: «Опроч Костянтина, і Василія, і Александра, княжата в Росії згрішили і віри одступили». Але пресвітлий княжа Василій з сином своїм Александром, которий так му любезний був, як Іаковові он Веніамин 75, «во всем дому божом найвірнійший», як вторий Мойсей, зна [й] шов ся і світлим і многополчним і сильним в Берестю станув, а в раду нечестивих не пошоз і на дорозі беззаконников-апостатов не станув і на кафедрі зарази їх не седів, але, в законі божом вдень і вночі розмишляючи, в православном сів соборі 75 із патріаршими ексархами і з єпископи, архімандрити, ігумени і священики і пресвітери православними [бути] соблаговолив, а на унію з папежом і костьолом латино-римським не зезволив, і апостатов владиков, од віри і од патріархи Константинопольського, пастиря свойого, оступивших і одбігших, проклинав, і до конця живота свойого з ними не сполковав, і до себе не припутав, як зверженних і проклятих.

Подобен [он] в благочестії монарсі роському Василью-Володимиру: той народ роський крестив, а той благочестія і віри під час апостасії оборонив. Подобен і Василію Македоніанину 7?, цару гречеському, которий посполу з блаженним Фотієм-патріархою 78, в Константинополі вселенський собор собрали і віру седми соборов утвердили. На котором тих, которії би до символу віри «і од Сина» прикладали, проклинано. Подобен і оному благочестивому цару Андроніку 79, которий, также собравши великий собор, віру тую ж укріпив, а апостатов і папежников з Греції вигнав.

Ну ж, єще, гди пойдем до побожного його живота, до милосердних учинков, до щедробливості надавання на церкви і монастирі — виписати всього нині не єст місце. Кротко рекши: овшеки, на всем цнот всіх повний був і всім любезний, так правовірним, яко і постороннім.

І душа моя блаженную і боголюбезную його душу зіло любить, і в духу богомисльном оной наслаждається. Істаяла душа моя к так цному і побожному княжаті а реку з серця онії у Іова 80 слова: «Кто убо видав нам од плоті його насититися?»

О, трещасливії ви, которих очі виділи того пресвітлого деспота, которії слов уст його слухали, которії у столу єдиного з оним сиділи і поживали, і інії всі, которії сте добродійства оного сподобилися!

Ачкольвек і я за велице щасливого почитав би-м себе був, гди би ласка божая притомності моїй дарувала насладитися єще в живих так пресвітлого княжати. Але того там віку будучи мал в братії моїй, і на всем недозрілостю об'ят, не удостоїв-єм ся. А вет же і нині не за щасливого ся почитаю, гди мі ласка пресвятого духа дарувала пером такую народу роському описувати славу?






О КНЯЖАТІ ОСТРОЗЬКОМ, КАШТЕЛЯНІ КРАКОВСЬКОМ

[Часті IV, розділу II, артикул 3]


Заїсте, не годить мі ся ту мимо іти і пресвітлого княжати Іоанна Острозького 81, каштеляна краковського, которого нехай будет ім'я на всі сторони світа славно: бовім народ свой роський любив, православную віру отцев своїх величав, і за то на нем отцевськоє одпочило благословеніє.

Тестамент пресвітлого родителя свойого [он] сохранив, віру благочестія нашого побожне поважаючи, во вшеляком покої заховував до смерті, утисков і гвалтов жадних не чинив. Гроб православного отця свойого, яко Ісаак і Іаков печеру

Авраамову 82, почитав і упоминав, аби пініє і набоженство звиклоє не уставало.

Хоть з Риму і од біскупов многокрот був жаданий, аби княжство своє под унію біскупа римського поддав, леч он, яко сенатор розтропний і зрительний, маючи розум а шануючи віру отцев своїх а многородний свой народ російський любячи, жадним не дав ся звести покусам.

Сам рачей зезволив що пострадати, нежели отчистому набоженству і духовенству російському насильство і ґвалт в вірі і набоженстві чинити: Фемістоклеса в том наслідував, которий отчизні своїй, хотя ж од рода свойого афінейчиков був укорений, од кроля Ксерксеса з войськом будучи посланий, згуби оним навести не хотів, рачей своїм обрав запечатати здоров'ям.

Пристоїть ту того пресвітлого княжати а сенатора найвишшого і премудрого припом'янути слова, памяті годнії, которії частокроть мовляв: «Гди би-м, — мовить, — пред тим в молодих літах о релегії грецькой і о церкві всходньой відав то, що тепер в том моїм віку вижу і знаю, теди нікгди би-м не був сполечником костьола заходнього». Єст много свідков живих, которії частокроть слова тії слихавали.

Міл теж єще тот пан тую цноту побожную, іж монахов-святогорцов релігії гречеської 84 почесне приймував, і прикладом отця свойого ялмужну [їм] давав.

О, боже, в тройці єдиний! Тих, которії дідицтво княженія Острозького приняли, такоє ж в них ко благочестію всходньому і народові російському рач зрядити серце, яковоє предреченнії княжата міли! І так в довготу дній щасливе дідичити будуть 85.

Що ж ту кто обрати схочет виславуваннє і дяк чиненнє од рода роського, заїсте, повиннійшая єст реч — ласку і добродійство народові роському показувати. І слава од них праведная, і молитва спасенная! А унеятом не повинна ласка, і од них слава як небивалая, так і неправдивая, і згола прожная єст, а над то ненависть, гріх, зло, удаваннє і турбацію родячая.




РОЗМОВА СТЕФАНА-КОРОЛЯ 86

З КНЯЖАТЕМ ОСТРОЗЬКИМ, ВОЄВОДОЮ КИЇВСЬКИМ

[Часті IV, розділу II, артикул 5]


Од зацної а віри годної особи, в розумі і в літіх дозрілої, слишав-єм тую певную повість. А то в той способ:

Трафилося, мовить, княжаті його милості пану воєводі київському святої пам'яті короля Стефана навідити в Городні, где, по третєм на покою буттю, король його милость,

гди на пана воєводу пильне поглядав, надіючися, же розмову якуюсь вносити хочет, тогди пан воєвода рекл:

— Найяснійший милостивий королю! Ваша кролевськая милость на мене поглядати рачиш, розуміючи, же потребу і мову якую до вашої кролевської милості маю. Вправді, жадної потреби моєї не маю. Єдно то, же мі тескно було, же-м вашу кролевськую милость, пана мойого милостивого давно видів: умисльне приїхав-єм вашу кролевськую милость пана мойого милостивого навідити і утішитися з притомності вашої королевської милості.

А король його милость, любезним лицем ку пану воєводі смотрячи і оного голову руками своїми обнявши, мовив:

— Дякуємо вам вельце за то, і вдячні ест-ехмо таковой ку нам милості вашой.

По том король його милость, взявши лист, почав мовити:

— Папеж пишет до нас, жадаючи нас, аби-сьмо народ роський до нового календаря приводили.

А пан воєвода, як муж благочестивий і розтропний, станув статечне і дільне в своїй розмові і, межи іними важними і пам'яті годними слови повідів, іж о той речі в головах з патріархами всходніми належить трактовати.

На то кроль його милость, як пан мудрий і розсудний і зрительного на пришлиї речі будучи ума, вічне достойної пам'яті вимовив слова тії:

— Пане воєводо! Хвалімо пана бога, же, наїхавши нам на кролевство Польськоє, видімо народ роський, многій і можний, з народом польським і литовським в згоді і в милості живучий і повиновацтво з собою маючий. Спольний межи ними Ό речі посполитой промисл, на войні згода і ровность і пошанованнє вшелякоє. Розорвання і неприязні межи тими народами не видімо. А над то, яко в костьолах римських, так і в церквах роських набожество спокойне без вшелякої перешкоди і турбації одправується. Досить маємо на той таковой згоді. А до календаря нового і до з'єдночення росов з костьолом і папежем римським приводити — не здається нам. Бовім знаємося ми на тих речах і що за тим урости может. Уважаємо і упатруємо, іж, вмісто єдності і згоди, незгоду, мерзячку і турбацію і неприязнь учинили би-хмо. Але ми того вщинати не хочемо. Яко-хмо тії народи застали, так з оними жити хочемо.

То король його милость святої пам'яті Стефан мовив. А увіряють тую короля його милості Стефана мову і волю овії листи, которії писав до урядов міських, розказуючи, аби росове набоженства свойого безпечне ведлуг старожитності заживали, а до календаря нового примушані не були, докладаючи, «іж ся росом од звиклого бігу одміняти без патріархов позволення, бинамній не годиться». І нижей: «аж первій о уживанню календаря і порядку спор межи римським папежем і патріархами гречеського визвання скончен і розтрихнен будет». Читай тії листи в книжці, «Апокрисис» названой, през Христофора Філалета виданой 87, в первой часті, а в розділі четвертом...




[ПІСЛЯМОВА]


Правовірний і православний христіанине! На замьоти, вимисли і потвари противников і ненависников церкви святої всходньої і блаженних патріархов, з ласкою і помоччю божією одправилося і одписало, звлаща найбольшії й труднійшії артикули. І ту он Самуїлов 83 віри моєї покладаю камень, ту онії мовлю слова Самуїлеві: και λέγων όΣ αμουήλ: μέχρι τοϋδε έβοήν θησεν ημάς ό Κύριος: «і рече Самуїл: аж до сього місця помагав мі господь».

Зосталися меншії і лацнійшії одробини. Тих, за наступленієм многих і розличних трудностей, не скончив-єм. Леч зоставуються останки тії сином правовірним. Єсли старшії і дидаскалове не подвигнуться, ви, малії і од премудрих презиранії, потщітеся докончити і одписати. А о святом духу многії юж давно право одповіділи.

Наконець замикаю і печатаю тую книгу упоминеннєм таковим:

В пильной а уважной ховайся, правовірний, осторожності, аби ся яко не захвіяти в вірі, венц і о правді, ту в той книзі описаной, не вонпити. А то, гди противниці свої якії, которії не могуть бути правдивими, только в словіх позорнії ставити будуть виводи, любо єсли би хто по том против моєї книги видав письма якії, не вірити їм і не трвожитися.

Нігди чинили против Мойсея і Аарона чуда і онії фараонові магове. Вергли бовім і оні свої палиці, і сталися змії. Леч Ааронов жезл їли палиця перемогла 89 і пожерла онії, яко пишет: «і пожре жезл Ааронов оних жезли» 90: και κατέπιεν ή ράβδος του Ααρών τάς εκείνων ράβδους. Певне і тая в той книзі правда, сильнійшою будучи, звитяжає і пожираєт, як до сього часу, так і по том. Єсли би якії противнії виданії похотілися указати письма, [треба] не дивуватися і не соблазнятися, гди нікоторії заблуждають і розумками своїми ся уносять. Рекл о такових апостол: «Але не о всіх єст розум 91». «Буди теди вірен аж до смерті, і дам ті корону живота» 92


Амінь.







Захарія КОПИСТЕНСЬКИЙ


Захарія Копистенський (? — 1627) — письменник-полеміст, проповідник, культурно-громадський і церковний діяч. Народився у Перемишлі, вчився у львівській братській школі. 1616 р. записується у київське братство і, будучи ченцем Печерського монастиря, бере активну участь у діяльності вченого гуртка тодішнього лаврського архімандрита Єлисея Плетенецького. По смерті Єлисея (1624) обраний архімандритом.

Літературний доробок Захарії Копистенського складають полемічні твори «Книга о вірі» (1619 — .1621), «Палінодія» (1621 — 1622), «Книга о правдивой єдності» (1623), дві проповіді пам'яті Єлисея Плетенецького (1625), переклади творів грецьких богословів та передмови до них. Імовірно, він є укладачем Густинського літопису.

«Палінодія» — полемічний трактат, що складається з передмови і чотирьох частин. У ньому обґрунтовується безпідставність претензій римських пап на верховну владу у християнській церкві, спростовується теза католицьких і уніатських полемістів про унію київської митрополії з Римом до Флорентійського собору, доводиться незаконність ухвал уніатського Брестського собору 1596 р. Твір оскаржує кривди й утиски, що їх зазнають православні від католицьких світських і духовних можновладців (побори, відбирання церков, навіти, штрафи, арешти, фізичні розправи), пророкує загибель шляхетській державі, яка пригноблює об'єднані у ній народи. Твердження ці аргументовано численними документами і посиланнями на різних авторів. Спокійний діловий тон трактату поєднується з патетикою восхвалінь (панегірична характеристика князю Костянтину (Василю) Костянтиновичу Острозькому), сатиричними фрагментами, пересипаними народними порівняннями і прислів'ями. Хоча «Палінодія» не видавалася аж до XIX ст., її знали і вона впливала на письменників XVII ст.

Палінодія. Фрагменти. — Подається за вид.: Русская историческаа библиотека, т. IV. Памятники полемической литературы Западной Руси, кн. 1 Спб., 1878.


 1 Діонісій Ареопагіт (тобто член афінського ареопагу, І ст.) — згідно з «Діяніями апостолів» (гл. 17, ст. 34) під впливом проповіді апостола Павла прийняв християнство; перший афінський єпископ; був замучений. Протягом тривалого часу Діонісію приписувався богословський твір «Ареопагітики», який насправді з'явився в другій половині V ст. і справив істотний вплив на європейську середньовічну філософію.

 2 Кирилове. — Йдеться, мабуть, про східних патріархів християнської церкви і видатних теологів Кирила Адександрійського (бл. 370 — після 448) і Кирила Ієрусалимського (315 — 386).

 3 Євстафій — константинопольський патріарх (1019 — 1025); відрядив послів до папи Іоанна XIX з пропозицією дати добру плату за те, щоб визнали його вселенським патріархом.

 4 Никола (Миколай; ? — 1156) — візантійський богослов і філософ, автор «Спростування настанов Прокла Платоніка» і «Викриття латинян за пунктами». Був єпископом міста Мефона (Медона) в парнаській митрополії. На соборах 1156 і 1157 рр. відстоював сувору ортодоксію проти неопла тонічних тенденцій західної церкви.

 5 Никита Пектократ (Стіфат) — чернець Студійського мо пастиря у Константинополі, прихильник константинопольського патріарха Михаїла Керуларія під час розриву його з Римом у 1053 р., автор антикатолицького трактату.

 6 Никита, філософ константинопольський, учитель східної церкви. — Очевидно, це Никита Пафлагон — візантійський філософ кінця IX — початку X ст., що діяв у Константинополі і бл. 880 р. уклав життєпис константинопольського патріарха Ігнатія; йому приписують церковні піснеспівн та вірші; або це Никита Акомінат (Хоніат; ? — 1213) — візантійський хроніст.

 7 Євстратій (? — після 1117) — візантійський письменник-богослов, автор творів, спрямованих проти католиків і вірмен.

 8 Іоанн Ксифілін. — Йдеться про Іоанна VIII Ксифіліна (1006 — 1075), константинопольського патріарха (1064 — 1075).

 9 Михаїл І Керуларій {? — 1058) — константинопольський патріарх (1043 — 1058), один з призвідців розділу східної і західної християнських церков.

 10 Калліст — очевидно, Никифор Калліст І, візантійський історик і поет, укладач віршованої бібліографії літургійної поезії; у 1350 — 1353 і в 1355 — 1363 рр. константинопольський патріарх.

 11 Філофей. — Йдеться про Філофея Коккіна, константинопольського патріарха в 1353 — 1354 і 1364 — 1376 рр.

 12 Фома Аквінат (Аквінський; бл. 1225 — 1274) — чернець-домініканець, філософ-богослов. Систематизував і синтезував середньовічний католицький світогляд, виробивши філософію томізму. З-поміж його творів виділяються два універсальні компендії — «Сума теології» і «Сума проти поган», коментарі до текстів Біблії та творів Аргетотеля.

 13 Путенський монастир — монастир у Молдавії, де якийсь час жив Захарія Копистенський.

 14 Константин Гарменопул (Арменопул; 1320 — 1382) — візантійський письменник і державний діяч, верховний суддя у Фессаяоніках (Солуні), автор «Підручної книги законів» («Шестикнижжя»)

 15 Єпіфаній — константинопольський патріарх (520 — 535), проводив політику примирення з римськими папами.

 16 Петро — антіохійський патріарх у XI ст.; автор антикатолицької статті «Одпис венеціанському архієпископу Доменіку», відомої в східнослов'янських списках XVI ст.

 17 Іоанн — антіохійський патріарх (1092 — 1103), християнський письменник і оратор. Можливо, Захарія Копистенський мав на увазі Іоанна Малалу (бл. 491 — 578), візантійського хроніста, очевидно, сірійця за походженням, якого в час написання «Палінодії» нерідко ототожнювали з константинопольським патріархом Іоанном Антіохійцем.

 18 Феодор Бальсамон — християнський письменник, антіохійський патріарх.

 19 ...преподобний Никон в Чорній Горі... — Йдеться про Никона Чорногорця, християнського письменника XI ст., ченця Чорної Гори поблизу Антіохії, укладача «Пандектів» і «Тактикону» — збірників правил і пояснень чернечих обов'язків та відомостей з історії християнства. Його твори відомі на Русі з XII ст.

 20 Євфимій Зигавен (Зігабен; ? — 1118) — візантійський письменник-богослов, коментатор Біблії, зокрема соборних послань апостолів і послань апостола Павла, автор твору «Догматичне всеозброєння православної віри».

 21 Михаїл Сиггел (Сингелл, Синкелл; ? — бл. 835) — християнський письменник-богослов, автор полемічного трактату «Виклад про православну віру», перекладеного з грецької на церковнослов'янську мову і включеного в збірник Святослава 1073 р.; трактат став джерелом для літописної статті, спрямованої проти латинян. Михаїл був священиком, синкеллом і протосинкеллом єрусалимським.

 22 Іов, монах — очевидно, Іов (Іоанн, Єзекіїль) Княгиницький (? 1621), український церковний діяч; обновив і пожвавив православне чернецтво в межах Речі Посполитої.

 23 Іоанн Кантакузен. — Йдеться про Іоанна VI Кантакузепа (? — 1383), візантійського імператора (1347 — 1354). В 1355 р. постригся в ченці під іменем Іоасафа; в монастирі написав «Історію», в якій зробив огляд візантійських та деяких світових подій між 1320 — 1356 рр.

 24 Hикифор. — Йдеться про Никифора, константинопольського патріарха (792 — 828), автора памфлетів, гімнів, історичних праць, або про Никифора II, константинопольського патріарха в 1260 р.

 25 Максим Плянудес (бл. 1260 — бл. 1330) — візантійський письменник-богослов, граматик і ритор; знавець античної культури, один із попередників гуманізму доби Відродження; переклав грецькою мовою твори Катона Старшого, Цезаря, Ціцерона, Овідія, Боеція та ін.; коментував твори Арістотеля, Платона; близько 1300 р. уклав збірку байок Езопа та його життєпис.

 26 Никифор Грегорас (1295 — 1360) — візантійський письменник-богослов і вчений-гуманіст, автор проекту реформи календаря; полемізував із філософом-гуманістом Варлаамом Калабрійським, боровся проти містики Григорія Палами. В 1351 р. відлучений від церкви і ув'язнений в монастирі. Його «Римська історія» охоплює період 1204-1359 рр. і висвітлює переважно церковно-богословську боротьбу у Візантії.

 27 Святий Григорій (архієпископ фессалоницький (солунський), або Григорій Палямас, чи Палама, XIV ст.) — християнський письменникбогослов, полеміст, автор «Бесідування» з євреями і турками та «Відповідей», що увійшли до «Книги, глаголемої Рушка, сиречь разрушающая догматы и богословіе латиньское», списки якої були поширені серед східнослов'янських книжників XV — XVII ст.

 28 Варлаам Калаврійський (XIV ст.) — чернець родом із міста Семінарії в італійській провінції Калабрй, візантійський проповідник і письменник-богослов. Започаткував релігійно-філософський рух, що вилився у тривалу боротьбу між його послідовниками (варламітами) і послідовниками Григорія Палами (паламітами).

 29 Герман Сповідник — очевидно, Герман II, візантійський проповідник і богослов-полеміст, константинопольський патріарх у 1222 — 1240 рр. Вів рішучу боротьбу з папським престолом, зокрема з ідеєю унії між західною і східною християнськими церквами.

 30 ...Максим, монах, которий в Москві cкончавcя... — Йдеться, мабуть, про Максима Грека (Михаїла Триволіста; 1475 — 1556), письменпика-богослова, перекладача; вчився в Італії, 1518 р. приїхав з Афону до Москви перекладати церковні книги, 1525 р. був ув'язнений в монастирі, де й помер.

 31 Іоанн Зонарас (Зонара; ? — після 1159) — візантійський хроніст, автор огляду всесвітньої історії від створення світу до вступу на престол візантійського імператора Іоанна Комніна 1118 р. Його хроніка була популярною в середні віки та в епоху Відродження, зокрема у південних та східних слов'ян.

 32 Mелетій — Мелетій Пігас (XVI ст.); активно боровся проти католицької агресії на православний Схід та ідеї і здійснення унії; брав участь у релігійному житті на Русі, у церковних справах на Україні.

 33 Мартин Крузій (XVI ст.) — німецький богослов, учасник Тюбінгенського гуртка протестантських теологів. Приїхавши в Константинополь за викликом патріарха Ієремії Траноса, домагався, щоб православна церква або визнала протестантизм, або допустила з'єднання православ'я

і протестантизму на певних умовах; автор твору «Вісім книг про ТуркоГрецію» (Базель, 1584).

 34 Веселеїл — біблійний старозавітний персонаж, художник і будівничий.

 35 Давид — напівлегендарний іудейський цар і поет, життя якого відносять на 1055 — 1015 рр. до н. е. Йому приписується авторство псалмів, що складають біблійну книгу Псалтир. Біблійні перекази зображують Давида сміливцем, що переміг гіганта Голіафа, джурою, а згодом зятем царя Саула, батьком царя Соломона. В християнській традиції Давид — благочестивий псалмоспівець.

 36 Соломон — напівлегендарний іудейський цар, життя якого відносять на X ст. до н. е., син царя Давида; відзначався мудрістю, йому приписується авторство кількох біблійних книг, зокрема «Пісні пісень», «Книги премудрості», «Книги притч». Герой багатьох апокрифічних легенд.

 37 Самсон — біблійний старозавітний персонаж, давньоєврейський герой, наділений надзвичайною силою, що таїлася в його довгому волоссі; був зраджений своєю коханкою Далілою, котра, обстригши Самсона уві сні, видала його філістимлянам, з якими він провадив війну. Біблійні перекази про Самсона здавна використовуються у світовому мистецтві, були вони популярні і на Україні.

 38 Авіcай (Авесса) — біблійний старозавітний персонаж, іудейський полководець.

 39 Cтефан (І ст.) — один із сімдесяти апостолів, християнський первомученик. Історію його життя викладено в Діяніях апостолів (гл. 6 і 16).

 40 Григорій Діалог (Двоєслов, або Григорій Великий; бл. 540 — 604) — один з ідеологів («отців») християнської церкви; з 590 р. римський папа; ствердив претензії римських пап на верховну владу у християнській церкві; переслідував світську науку, нищив пам'ятки античної культури; автор кількох богословських творів та листів.

 41 Артемій-інок. — Йдеться про Артемія (? — початок 70-:; років XVI ст.), російського церковного письменника XVI ст.; звинувачений у вільнодумстві, був відлучений від церкви і засланий в Соловецький монастир; близько 1554 — 1555 рр. втік у Литву (в Білорусію). Живучи при дворі слуцького князя, полемізував з католиками і протестантами (аріанами й лютеранами). Залишив 14 послань на захист православ'я, проповідував моральне самовдосконалення, гуманне ставлення до «єресей», осуджував монастирське землеволодіння і багатство церкви.

 42 Леонтій Карпович (бл. 1580 — 1620) — білоруський та український православний церковний діяч, письменник, проповідник; боровся проти унії.

 43 Віталій (? — бл. 1640) — український письменник, перекладач, богослов і проповідник, був ігуменом Дубенського монастиря на Волині. 1612 р. в Єв'ї, в друкарні віденського братства, вийшла книжка «Діоптра, альбо Зерцало і вираженнє живота людського на том світі...», укладена Віталієм за грецькими джерелами.

 44 Іасон — біблійний новозавітний персонаж. У домі Іасона знайшли притулок апостол Павло та його сподвижники, проповідуючи у Фессалоніках (Солуні). Очевидно, йдеться про епізод, коли їх було схоплено, але «міські начальники», «узявши поруку з Іасона та інших», відпустили арештованих.

 45 Сила — біблійний новозавітний персонаж, один із сімдесяти апостолів; разом з апостолом Павлом активно поширював християнство.

 46 Готфове (готи) — група германських племен; ідеться про західне відгалуження готів, так званих вестготів, які в 70-х роках IV ст. вторглися на Італійський півострів і заснували в південно-західній Галлії королівство, яке проіснувало до VI ст.

 47 Лонгобардове (лонгобарди; буквально: «довгобороді») — германське плем'я, що жило по річці Ельбі. 568 р. перейшли Альпи і завоювали більшу частину північної і середньої Італії. Королівство лонгобардів проіснувало до 744 р. Серед лонгобардів прищепилось християнство в аріанській версії.

 43 Бароніуш-кардинал. — Йдеться про Цезаря Баронія (1538 — 1607), історика католицької церкви, кардинала, директора Ватіканської бібліотеки, автора багатотомних «Церковних анналів» (1588 — 1593), трактату «Слово про походження русів та їхній чудотворний перехід в іншу віру», в якому тенденційно описуються причини проголошення Брестської унії 1596 р.

Григорій-папе ж. — Очевидно, йдеться про Григорія Великого Діалога (Двоєслова),

 60 Афанасій Шишка-Крупецький — перемишльський уніатський єпископ на початку XVII ст. Насаджував унію за допомогою гайдуків, розбивав церкви, позивав православних до трибуналів.

 51 Царство Константиново — держава Константина Великого, римського імператора (306 — 337). Під своєю владою об'єднав усю Римську імперію, переніс столицю у Константинополь (Візантій) і визнав християнство за панівну релігію. Перед смертю сам прийняв християнство.

 52 Царство Юстініаново — тобто держава Юстініана I, візантійського імператора (527 — 565). Розширивши свої володіння та зруйнувавши держави вандалів й остготів в Італії, уклав кодекс римських законів і упорядкував державне управління.

 53 Іоcія — біблійний старозавітний персонаж; іудейський цар (640 — 609 до н. е.), який боровся з ідолопоклонством.

 54 Володимир (Василій) Святославич (? — 1015) — великий князь київський, за якого було завершено об'єднання всіх східнослов'янських земель у складі Київської Русі і в 988 — 989 рр. запроваджено християнство; п ;сля смерті церква оголосила його «святим».

 55 Даниїл — Данило Галицький (1201 — 1264), князь ГалицькоВолинської землі.

 56 Острозький Костянтин Іванович (бл. 1460 — 1530) — брацяавський староста, великий литовський гетьман, троїцький воєвода.

 57. ..преславний в діяльності і правовірії... — Князь Костянтин (Василь) Костянтинович Острозький був одним із провідних діячів православного табору, матеріально і політична підтримував православну церкву в її боротьбі проти католицької агресії та унії. Князі Острозькі виводили свій рід від Володимира Святого і Данила Галицького.

 58 Гетфейт. — Йдеться, мабуть, про Гефеста, в грецькій міфології бога вогню, покровителя ковальства; зображувався потворним і кульгавим, але дужим. Давні римляни називали його Вулканом і вважали за покровителя металоробного виробництва. Захарія Копистенський цим порівнянням підкреслює господарсько-організаційні здібності князя Костянтина Острозького.

 59 Гіганти — в грецькій міфології велетні, народжені богинею землі Геєю від крапель крові бога неба Урана; повстали проти олімпійських богів, були переможені з допомогою кіклопів і Геракла та ввергнуті в глибину землі. Гігантомахія (битва богів з гігантами) — популярний сюжет європейського мистецтва.

 60 Херев і Фелефофій — іудейські воєначальники, згадувані в Біблії.

 61 Авенір — біблійний старозавітний персонаж, іудейський воєначальник.

 62 Cамаія — біблійний старозавітний персонаж.

 63 Аннибал (Ганнібал; 247 — 183 до н. е.) — карфагенський держав ний діяч і полководець; прославився у війнах з римлянами.

 64 Помпеуш (Помпей Гней; 106 — 48 до н. е.) — римський полі тичний діяч і полководець; придушував повстання в Іспанії і повстання Спартака, воював із Мітрідатом VI Євпатором; боровся за владу з Юлієм Цезарем і Крассом. Втік до Єгипту, де був убитий.

 65 Іафор — біблійний старозавітний персонаж, священик, тесть Мойсея.

 66 Фемістокл (бл. 527 — 460 до н. е.) — афінський державний діяч і полководець.

 67 Артабан — ватажок тілохранитедів перського царя Ксеркса; вбив Ксеркса в 485 р. до н. е.

 68 Велисарій. (Велізарій; 505 — 565) — візантійський полководець за імператора Юстініана, зруйнував державу вандалів, завоював Рим, нижню Італію, Равенну, віднявши їх у остготів, розбив болгар під стінами Константинополя.

 69 Нарсеc (Нарзес; бл. 478 — 568) — візантійський полководець і політичний діяч. У 555 р. підкорив Італію. Зрадивши візантійців, сприяв завоюванню Італії лонгобардами.

 70 Демосфен (384 — 322 до н. е.) — давньогрецький оратор і політичний діяч; боровся за незалежність Афін і за об'єднання грецьких полісів проти Македонії.

 71 Сафанове — мабуть, від імені Сафо (Сапфо), давньогрецької поетеси VII ст. до н. е., яка за свої вірші була прозвана десятою музою; тут — видатні поети.

 72 Діоніcій — Діонісій Ареопапт.

 73 Василій — Василій Великий.

 74 Григорій Ніссенський (Нісський; бл. 328 — 389) — ритор, єпископ каппадокійського міста Нісси (Мала Азія), один з ідеологів («отців») християнської церкви, автор догматичних, екзегетичних, полемічних, моралістичних, філософських творів, проповідей, листів.

 75 Веніамин — біблійний старозавітний персонаж, молодший син патріарха Іакова від улюбленої його жони Рахілі (померла під час пологів; звідси його ім'я «Веніамин», тобто «Син скорботи»); «Коліно» Веніаминове відзначалося войовничістю і хоробрістю, з нього вийшов перший ізраїльський цар Саул, а згодом Савл (апостол Павло).

 76 «в православном сів соборі...» — тобто взяв участь у Брестському православному протиуніатському соборі 1596 р.

 77 Василій Македоніанин — візантійський імператор (866 —

886) засновник македонської династії.

 78 Фотій (бл. 820 — бл. 891) — у 858 — 867 і в 877 — 886 рр. константинопольський патріарх. Його церковно-політична програма визначила протиборство східної і західної християнських церков. Фотій залишив кілька видатних творів богословського (догматичного й полемічного) та істориколітературного змісту, зокрема «Амфілохії», «Словник» і «Міріобібліон» («Бібліотеку») — своєрідну бібліографію з елементами літературної критики; про багатьох авторів античного світу відомості збереглися тільки у викладі Фотія.

 79 Андронік. — Йдеться про Андроніка 11 Палеолога (1260 -1332), візантійського імператора (1282 — 1328); відстоював православ'я у його протиборстві з католицизмом.

 80 Іов — біблійна старозавітна книга Іова, яка одержала свою назву від імені персонажа, що про нього вона розповідає, благочестивого чоловіка, який терпеливо зносить випробування, послані йому богом.

 81 Острозький Іоанн (Януш; 1554 — 1620) — син Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького, волинський воєвода, який покато личився; після його смерті рід Острозьких припинився.

 82 Печера Авраамова — печера, куплена Авраамом для родового склепу. У ній було поховано Авраама і його синів — Ісаака та Іакова.

 83 Ксерксес (Ксеркс) — син перського царя Дарія Гіспаста, перський цар у 485 — 465 рр. до н. е.; зазнав поразки у битві з греками при Саламіні 480 р.

 84 ...монахов-святогорцов релігії гречеської... — Йдеться про ченців монастирів Афону (Святої Гори), півострова в Греції (східного відгалуження Халцидонського півострова); з ранньохристиянських часів Афон був осідком пустельників; з VII ст. став власністю ченців (дар візантійського імператора Костянтина Погоната); з X ст. тут виникали грецькі і слов'янські православні монастирі, які утворили своєрідну чернечу республіку — визначний релігійний і культурний осередок.

 85 Тих, которії дідицтво княженія Острозького приняли, такоє ж в них ко благочестію всходньому і народові російському рач зрядити серце, яковоє предреченнії княжата міли! І так в довготу дній щасливе дідичити будуть. — Побажання Захари Копистенського не збулося: нащадки і спадкоємці князя Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького покатоличилися.

 86 Стефан-король — польський король Стефан Баторій (1533 — 1586).

 87 ...в книжці, «Апокрисис» названой, през Христофора Філалета виданой ... — Йдеться про «Апокрисис», полемічний антикатолицький й антиуніатський трактат, виданий польською мовою у Кракові (1597) і українською мовою в Острозі (1598). Псевдонім його автора Христофор Філалет; припускають, що за ним приховався Мартин Броневський (Бронський), який жив у другій половині XVI — першій половині XVII ст.

 88 Cамуїл — біблійний старозавітний персонаж, останній із ізраїльських суддів; надихнув ізраїльтян на опір філістимлянам, внаслідок чого філістимлян було переможено, а іго їхнє скинуто; як суддя виявляв мудрість і справедливість. Самуїлу приписується авторство Книги Суддів (див. початкові глави Першої книги Царств).

 89 Леч Ааронов жезл іли палиця перемогла ... — Під час мандрів через пустиню «коліна» євреїв пересварилися за право служіння богові; було ухвалено звернутися до божого суду; жезли всіх вождів «колін» було покладено на ніч в скинію (похідний храм). На ранок з'ясувалося, що з усіх жезлів жезл Аарона, з коліна Лівіїного, пустив паростки і розцвів, після чого він став святинею.

 90 «І пожре жезл Ааронов оних жезли»... — Друга Книга Мойсеева, Ісход, гл. 7, ст. 12.

 91 «Рекл... апостол: «Але не о всіх єст розум». — Перше послання апостола Павла до корінф'ян, гл. 8, ст. 7.

 92 «Буди теди вірен аж до смерті, і дам ті корону живота». — Апокаліпсис, гл. 2 ст. 10.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.