Попередня     Головна     Наступна




АНОНІМ

СЛОВО


ВО ВРЕМ'Я БЕЗДОЖДІЯ, І ГЛАДА, І ВСЯКОЯ ПАГУБИ, І ВСЯКОЯ НУЖДА І ЗЛОКЛІОЧЕНІЯ ЛЮДЕЙ, О НЕМИЛОСЕРДІЮ ЖЕ І РОЗНИХ СПРАВАХ ЛЮДСЬКИХ, ЯКИ СИХ ЧАСОВ ДІЮТЬСЯ, А МЕНОВИТЕ ВО ХРИСТІАНСТВІ




Вспоминаєт Письмо Святоє немало такових голодних літ. Єднак же много било людей богобойних і милосердних оних часов, которії бідних рятували і убогим приятелєм своїм голодною смертю погибати не давали. Тепер зась такових мало. Кди ж сих чаеов [хто] найбагатший чловік, тот замкнув внутрності свої і помагаєт вмісто стогнати в навіженню божом бідним людєм і яко би власне побужав до большого карання бідних еирот, а в том збожжєм своїм задержується і ціну подвишаєт для збирання скарбов своїх.

В правді і скараніє бож'є на нікоторих безумних а праве запам'яталих людей емертію приходить, аби ся упам'ятали а на потомнії часи дару божого і праці своєї і гди [чого] мають, аби ляда-яко його не оборочали і тратили, яко то вкрутнії п'яниці, костирове, картниці, бардачниці, табачниці, злодійове, розбойииці, дряпіжниці, вшетечниці, чаровниці, волшебниці і вшелякії беззажшниці і дому свойого правонестроїтелії. Таковії меновите голодних часов лядя-чим ся кормять і з потомков своїх потіхи не мають, а на улицях покидаючи в голодной смерті, одбігають, а потомки їх власнії єще на сем світі смутне їх, в наготі і в голоді зостаючи, проклинають, живячися, яко могучи, листєм, корою, порохнею, лободою, жолудем, бруньками, стервом здохлим бидлячим і конським, псами, котками. Чого і безбожнії панове добре непоєднокроть, а меновите в Збаражу, досвідчили і без часу гинули.

Що все за гріхи скараніє божоє на запам'яталих приходить, що ляцно зрозуміть можемо, только з пильностю уважмо-сьмо... (* Пропуск тексту у публікації М. М. Білозерського. Мало йтися про голод у землі Ізраїльській, особливо про голод за царя Давида) і не могли дощу іміти і голоду збути, аж фальшивих пророков позабивали і од того часу в обфітості рожаю хліба зостали. Такова єст моць і сила пророцької молитви на захованнє закону божого.

Прето і ми, братія, таковим прикладом справедливості божой яко устрашитися не маєм, іж і межи нами много єст такових Савлев 1 і забойцев, бо і на сей час, з допущення божого, плін пришов на люд ізраїльський, яко і на панов незбожних, од которих неслиханнії кривди і утиски біднії подданії терпіли, либо і сих часов терплять, барзєй, нежели в поганстві невольниці. Приглядів-єм ся незбожним паном, которії так ся обходили окрутне з людьми, якого окрутенства под сонцем немаш в інших землях. Завше звичайнії податки на людєх, а в кролевстві польськом мало не кождий пан, власне яко би ся заприсягли, не порахувавшися з сумненнєм, єсли ся годить брати у бідного чловіка тоє, чого сила його не зможет. А найперво, кто поволовщизну вимислив, щоб во віки з пекла не вийшов! Розпрягаючи чловікові убогому і єдино ярмо воликов маючому, чим живив себе, жону і діти свої біднії, которії волики прежде добре оплачував чиншом роговим, дудовим і іншими податками і розними вимислами, которії що рок, то іншії змисляли і видирали, не порахувавшися з сумленієм, єсли його посадив на таковім грунті і жеби мів чим виплачувати таковії податки. А хотя би грунт був і найліпший, хто наспорить на фуги його влоськії, которії барзєй приправляєт потрави, ніжели князь гданський, которий ліпше хочет цорку свою упстрити і устроїти на Україні, ніжели видів ве Влошєх? А у подданого уже не стаєт і крові, вздихаючи до бона а яендзними дітками своїми, нарікаючи на часи оплаканії.

Але на тих прийшов час, же ся бог очутив для волання і стогнання бідних і убогих людей і не витрвав далей кривди їх і оголотив тії убранія і упстронія цорки їх з оздоби їх і учинив їх дивовиськом всьому світу; і будет ся мстити — яко то єст не першая на беззаконних — до третього і четвертого покоління, аж рекуть: «Біда нам, же-сьмо ся немилосердне обходили з убогими подданими, по Христу братією нашою! І для того ж єсьмо негодні милосердія божого. Одворачали-сьмо очі наші, гди нас о милосердіє просили, а нам ся здавало, іж негодні на нас і глядіти. Ліпше-сьмо шановали псов наших і жидов невірних, з котори-сьмо посполу їдали і пивали і розкошували з праці поту христіанського, а на остаток не только на здоров'є їх чигали, але і віру їх зломити умишляли і власне, яко з невольниками, поступали, одно податками видираючи і роботи на них вимишляючи, за слово в невіч оборочаючи і забиваючи, а на бога не пам'ятаючи і кров невинную проливаючи, всіми силами на здоров'є і на віру їх наступали. Прето, єсли за ахавейчиков 2, которії були невірнії, і за тих бог значне мстився, а що ж розуміють безбожнії, же так з христіани собі поступали, же не только поля і межі, але і ріки во аренді мали і, все под свою власть взявши, розкошували?

Але і то мусить бути б подивенню людей уважних таковая справа, же по незбожних панах взяли зверхность броварниці, п'яниці, костирове, картниці, злодієве і розбойниці і свинопаси, а меновите невостлоти, которим іж ся так повело, як оной свині, межи копи влізши, же куди свиня хотіла, туда копа летіла, а взявши моць, не только жидов і панов своїх забивали, але і городов, ґвалтом добуваючи і всюди огнем палячи, людей в невинності забиваючи і в неволю видаючи, церкви, алтарі божії пустошачи, тіла святих угодников божіїх обдираючи, людей умерших з гробов викидаючи, річі посвящєннії церковнії в нівець оборочаючи і пропиваючи, з риз і з стихаров церковних саяни і фартухи жонам і цоркам своїм справували, срібром церковним шаблі, сагайдаки, шабельта-си і ножна собі оправували, братію свою драли, мучили і забивали, дівок і младенцов міських татарам за коні, за сагайдаки і шаблі продавали і в неволю, в особі самого Христа, в невинності видавали, присяги по колько кроть ламлючи, шведов і венгров, волох і мунтян зводячи, ізважають, а на остаток і самого царя московського християнського, яко власного отця, по колько кроть одступають, орд і ляхов на Задніпрє затягають, листами і прелестями своїми старших позводили, миром всім заколотили, воєвод царських повиганяли і не только мідяними деньгами знехтіли, але і сребних по копійці не прийняли, только по чеху і по осьмаку, і, яко хто хочет, онії оборочаєт, а в том, не маючи певного старшого, герезій, блудов і блюзнерства между собою, праве яко проступці закону божого, намножили, почавши од старших, аж до найменших.

Уважмо ж самі межи собою, яко карання од бога за тоє не годні єсьми?












АНОНІМ


Слово во время бездождія і глада... — Вперше опубліковано за рукописом у кн.: Белозерский Н. Южнорусские летописи. Чернигов, 1856, т. і, № 5. Місцезнаходження рукопису невідоме.

Подається за виданням: Сумцов Н. Ф. Слово о бездождии. — Сборник Харьковского историко-филологического общества в честь проф. В. П. Безескула. Харьков, 1914, с. 6 — 9.

 1 Савл — первісне, до хрещення, ім'я апостола Павла.

 2 Ахавейчики — піддані «нечестивого» ізраїльського царя Ахава (918 — 897 до н. е.), які поклонялися поганському божеству Ваалу.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.