Попередня     Головна     Наступна

Лазар БАРАНОВИЧ

ЧИТАЧУ ЛАСКАВИЙ, ПИЛЬНО ЗВАЖ СІ СПРАВИ

ПРО ТЕ Ж

РУСИН ДО ПОЛЯКА ЩОСЬ ПО-ПОЛЬСЬКУ БАЛАКА

АВТОР ЖАЛКУЄ І АПЕЛЮЄ

ПРОСТАКУ МУДРЕЦЬ НЕ В ЛАД, МУДРЕЦЮ ПРОСТАК НЕ РАД

ЛИСОМУ МУДРЕЦЕВІ

ВЕСЕЛКА ЯСНІЄ — КОЖЕН РАДІЄ

ОДИН — БАГАТИЙ, НА ІНШОМУ — ЛАТИ

ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО — ДОБРОГО, ЗЛОГО

ПРО МІСЯЦЬ І ЗОРІ

В ПОЛІ РОБОТА, ДО НЕЇ ОХОТА

МЕЧ ЗЕМЛЮ РУБНУВ, У КРОВІ ПОТОНУВ

СВІТ ЗБУРИЛИ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ

МОНАСТИР НАШ МАРС ДОЙМАЄ, ЛЮТІ БІДИ УЧИНЯЄ...

СКРІЗЬ НА УКРАЇНІ ВИДНО ЛИШ РУЇНИ

ЯК В КРАЮ НЕ ТИХО, З ВОЄН ЛЮДЯМ ЛИХО

У МИРУ НЕМА МИРУ

У СВІТІ ТАК ВЕДЕТЬСЯ, ЩО ЛИХО СМІЄТЬСЯ

ЯКИМИ БУВАЛИ РУСЬ І ПОЛЯКИ

ЕПІТАФІОН ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ ("Не маєш в світі статку...")

ЕПІТАФІОН ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ ("Іван в сем зложен...")

ЧИТАЧУ ЛАСКАВИЙ, ПИЛЬНО ЗВАЖ СІ СПРАВИ

Пробач, що просто я взявся писати,

Перо в звичайне чорнило вмочати;

Якби наваживсь у мозок вмочити,

Надлюдські мав би писання створити,

А що чорнила перу вистачало,

Писати мозком кебети не стало;

Чинив, як люди — всі люди на світі

Папір інкавстом навикли чорнити,

Перо у мозок не пхав із них жоден —

Із того шляху зійти я не годен.

Читай же, прошу, мою ти роботу,

Хоч і нездала, не зменшуй охоту,

Бо, як на мене, твоє я читав би,

Коли б ти взявся і так написав би.

Молись до бога за мене, читачу,

Хай я сі вірші на небі побачу.

За ту молитву дам добру пораду:

Свій гріб згадав я, і ти свій згадуй.

ПРО ТЕ Ж

Прошу, не майте мого Аполліна

Богу поганів за рідного сина.

Небо співаю, а Polo* — од Неба

Звано Аполло, читати так треба.

Знайте, здорові: Polum Неба мати ¹,

Я й мій Аполло вам будем сприяти.

(* Гра слів: polum (лат.) — знахідний відмінок від polus — небесне склепіння, небо; а — прийменник «од», «від»; отже, а polo — «од неба»)

РУСИН ДО ПОЛЯКА ЩОСЬ ПО-ПОЛЬСЬКУ БАЛАКА

Не усякому поляку

Будуть вірші сі до смаку.

О коли б ти, ляше, вірші

В руській мові склав не гірші!

Звір се дикий для русина —

Що польщизна, що латина.

Звір той гострі має роги.

Тож, поляче, не будь строгий,

Почитай, як я утямив,

І оддай нам тим же самим.

Як напишеш щось по-руську,

Русин прийме те за гуску:

Вільність мають поетове

Щодо вимислів і мови!

Хай я вжив незграбне слово,

Аби суть була здорова.

Собі схильності я зичу,

Бо на мудрість твою лічу.

Тішся, ляше, що русини

Твою мову цінять нині.

Я б радів лиш, ляше-брате,

Коли б руську вмів ти знати,

Щоб вернулися часи ті,

Як ходили турка бити,

І святий гнів на турчина

Єднав ляха і русина.

Схаменись, вернись до згоди,

Загаси пожар незгоди!

АВТОР ЖАЛКУЄ І АПЕЛЮЄ

Визнати мушу — жаль мене бентежить,

Я складав вірші — іншим честь належить.

Так ото бджоли — мед самі збирають,

А мед той інші потім споживають.

Так і в овечки вовна є кошлата,

Та з її вовни іншим тепла шата.

Птахи по гніздах пташенят годують —

Яструби хижі їх собі полюють.

Віл працьовитий так у плузі ходить,

А врожай людям, не волові, родить.

Так у садочку ягоди рясніють —

Іншим на користь будуть, як доспіють.

Сажалки, ріки рибку розмножають,

Але ж ту рибку люди поїдають.

За все на світі, боже, тобі шана!

І моя праця цілою зостане —

Не собі слави, тобі прагну, боже,

Хай моя праця у тім допоможе.

ПРОСТАКУ МУДРЕЦЬ НЕ В ЛАД,
МУДРЕЦЮ ПРОСТАК НЕ РАД

Мудрого простий звичайно не любить,

Ще й дорікає, за мудрість ту гудить,

Він йому заздрить, перечачи богу —

Мудрий бо в небо зна певну дорогу.

Простий є простим, і бути так має,

Сам що не вчився, то мудрого лає.

Мудрий чи ж винен, що простий науки

Взяти не втямив, лінуючись, в руки?

Гідний той шани, хто, праці доклавши,

Мудрість осилив, науки пізнавши.

Шеляга варта простого глупота —

Мудрість осягне лиш вперта робота.

Мудрості ціну завжди мудрі знають,

Прості даремно громи в них вергають.

Тільки ж і простість сіять може злотом,

Мудрість же скніти нікчемним болотом —

Простість та має Христу бути мила,

Мудрості скрита в тій простості сила.

ЛИСОМУ МУДРЕЦЕВІ

Поки на думку мудрий розживеться,

То не один раз в голові шкребеться.

Лисими мудрих тьми тьмущі ставали —

Чухали тім'я, коли щось писали.

Щоб не було так, ти згадуй про бога,

Мудрість якого лікує й німого.

ВЕСЕЛКА ЯСНІЄ — КОЖЕН РАДІЄ

Веселці небом у красі препишній

Звелів простертись з краю в край Всевишній.

Барвисто сонце світлом у ній грає

І дивом дивним понад світом сяє.

Товманта донька ¹, захвату ти гідна,

Людськії очі полониш побідно!

Хай лиш художник фарбами змалює

Взірець, що небо в ній йому дарує.

Той лук стріли і тетиви не знає,

Не війни — спокій людям провіщає.

Веселці в хмарах дороге одіння

Гаптує сонця золоте проміння.

На жаль, короткий вік веселка має —

З красою в світі завжди так буває:

Що лиш природа красне намалює,

Якась хвороба те нараз плюндрує.

ОДИН — БАГАТИЙ, НА ІНШОМУ — ЛАТИ

Отой багатий, а отой бідує,

Один позичить — другий заборгує.

Багатий завжди злидню дати може —

Своїм набутком хай йому поможе.

Якби зайвини можні роздавали,

Голоти в світі ми б не зустрічали.

Багатим одіж молі в шафах мітять —

Старці на ринку грішним тілом світять.

Багач напої у льоху ховає —

Жебрак од спраги тяжко знемагає.

Щури багатим зерно поїдають —

Під тином бідні з голоду конають.

Якби надлишки біднякам багаті

Давали, злидні полатали б лати.

Пани ж зогниле викинуть воліють,

Крихот вділити Лазарям ¹ шкодіють.

Нещасних прийме лоно Аврамове ²,

Для скнар же пекло певно вже готове.

ПРО ЧАС ДЛЯ ВСЬОГО — ДОБРОГО, ЗЛОГО

Є час для всього, мудрі так казали,

Котрі на світі добре все пізнали.

Час народитись, смертний час чатує,

Бог забере в нас, бог нас обдарує.

Час плачу, сміху, час будинки ставить,

Час їх валити, час мовчать, час править,

Постити, їсти, спати час, кохати —

На все у світі треба час свій мати.

Тобі як, боже, час ми повертаєм —

Час не марнуєм, а про себе дбаєм.

Час сей зверни на добру вічність, боже,

Поки нам вічність думку не тривожить.

ПРО МІСЯЦЬ І ЗОРІ

Місяць щоночі з-за обрію сходить,

Сила господня над ним верховодить.

Факел то божий немеркнучи сяє,

Нам серед ночі пітьму розганяє.

Зорі свічками поблискують з неба —

Бога хвалити за те людям треба.

В бурю на зорі плавці поглядають,

Шлях через море собі прокладають.

Місяцем, Сонцем творець, як м'ячами,

Кида по небу, мов грається з нами.

Людям до речі та божа забава,

Богу за неї повік буде слава:

Гра та дає нам всі овочі й злаки —

Як же за неї не скласти подяки?

Сонце промінням поля зогріває,

Буйним колоссям людей наділяє.

Місяць остуду в суху ниву ронить,

З того щедріше земля плодородить.

В ПОЛІ РОБОТА, ДО НЕЇ ОХОТА

Начебто списи, колосся по полю,

Люди колосся стинають без болю.

Піт із них ллється, то рать не кривава,

Праця нелегка, жнива — не забава.

Зводяться скирти в полях, мов могили,

Буде чим людям підкріплювать сили.

Далі на гумна пшениця прямує,

Вже там господар усім порядкує:

Збіжжя спочатку велить молотити,

Мельникам зерно під жорна возити.

Борошно біле з млина прибуває,

Пекар із нього в діжі тісто має.

З печі виходять хліби всім на диво —

Труд свій щоденний спожиймо щасливо.

Дбає про хліб той господь наш у небі,

Задовольняє всі наші потреби.

Лиш на сьогодні ми хліба благаєм,

Що буде завтра, про те вже не дбаєм,

Бо після смерті нам хліба не треба,

Хай лиш допустить господь нас до неба.

МЕЧ ЗЕМЛЮ РУБНУВ, У КРОВІ ПОТОНУВ

Над нами висів меч, нині спадає,

І крушить він нас — аж лихо волає.

Над Авеля кров'ю земля голосила,

А нині кров більша наш край затопила.

Зумів ти води утримати, боже! —

Твоя хай воля сю кров переможе.

Потопом землю не дав ти залити —

В поту кривавім не дай нас втопити.

СВІТ ЗБУРИЛИ ГРОЗИ НА ЛЮДСЬКІЇ СЛЬОЗИ

Пожалься, боже, що світ закурився —

Се ти за наші гріхи розгнівився.

Брат брату ворог, до батька синове

Не мають віри, бояться обмови.

Своєї тіні жахаються люди —

Гріхи се чинять, пануючи всюди.

Мерщій вдавайтесь усі до покути!

Не бійтесь більше зловісної скрути!

Господь вам спокій, всім милий, поверне,

Лице ласкаве од вас не одверне.

Що в морі хвилі, то біди на світі,

Під ними мало хто може вціліти,

А як вцілієш в навальностях моря,

Зазнати можеш од ближнього горя.

Дай, боже, людям святу твою згоду,

Тривалу зливу зміни на погоду!

На Україні

Весь час хтось гине, Вкраїна морем

Стає червоним.

Хто сам — потоне, в гурті — переборе!

Хай Україна

Стає єдина! Татарин згине!

Нехай на згоду

Склада угоду любить русина.

Дай, боже, згоду святу Вкраїні,

Нехай Вкраїна у січі не гине!

Вже досить крові в краю сім пролито,

Невинних в ньому без ліку побито.

Нехай медові й молочні потоки

Його простори затоплять широкі!

Покруш, наш боже, мечі і гармати,

Дай із них дзвони гучні відливати,

Нехай розносять хвалу тобі щиру

За те, що дав ти зазнати нам миру,

Що пожаданий нам спокій даруєш,

Бо нашу сталість у вірі цінуєш.

Дай, боже, миру, най рани загою —

Всяк миру прагне по довгому бою.

МОНАСТИР НАШ МАРС ДОЙМАЄ, ЛЮТІ БІДИ УЧИНЯЄ
НА ОБИТЕЛЬ В НОВОГРАДІ ¹ МАРС СМЕРТЕЛЬНІ СИПЛЕ ГРАДИ

В п'ятницю рано

Як нам заграли,

З тої тривоги

Хто був живий ще.

Й гарбав безбожно,

Бувши при зброї,

Тих обідрали,

Тих полонили.

Хвалимо бога,

Тільки злякала,

Божої кари

Гнів бо господній

Задля покути

Боже, зі злості

Лиш страши: грізні

Дай на поправу

Дяку чинити,

Гнів як розпустиш,

Вбивчії стріли,

Нині єсьмо ще,

Зволь нас прощати

Ми тебе хвалим,

Думу заграно.

Так ми скакали.

Ледь виніс ноги,

А жовнір нищив

Що було можна:

Лихо зле коїв.

Тих повбивали,

Ми ж, що вціліли,

Що смерть нас строга

А не спіткала.

Меч нас не вдарив,

Втишивсь сьогодні,

Гріх наш забутий.

Не дай нам хльости,

Леза залізні.

Слать тобі славу,

Доки нам жити;

Марса напустиш

Хто буде цілий?

Славу шлемо ще,

І захищати.

Бо згинуть мали,

З тої припарки

Міць твоя, боже,

Напасть сю збути,

Вовчі хай зуби

Ми ж бо при бозі

Маєм надію

Бог нам заслона

Добре вчиняли,

Вовку не гоже

Порядкувати,

Пастирю добрий,

Нас не займає,

За те до гробу

Що стане сили

Стало нам жарко.

Хай допоможе

Гріб обминути.

Не вчинять згуби,

У цій облозі,

Вберегти шию.

І оборона.

Як геть тікали.

В череді божій

Нас шматувати.

Хай звір голодний

Зуби зламає.

Божу особу

Будем хвалили.

СКРІЗЬ НА УКРАЇНІ ВИДНО ЛИШ РУЇНИ

Як в морі човен хвилі хилитають,

Так Україну війни донимають,

Або і гірше: човен в морі плава,

В крові Вкраїна. В чварах гине слава!

Над морем, боже, пан ти і вітрами —

Дай, щоб затихли бурі поміж нами!

ЯК В КРАЮ НЕ ТИХО, З ВОЄН ЛЮДЯМ ЛИХО

З воєн лиха наплодились,

Ті бодай нам і не снились!

Війни сурми зі сну будять,

Ті нінащо людей гублять.

Хто нам інший допоможе?

Лиш ти зглянься на нас, боже,

Зволь сю землю втихомирить,

Бо війна їй лихо чинить.

У МИРУ НЕМА МИРУ

Миру без миру не владнати ладу.

Мир прагне миру, проклинає зваду,

Бо мор, а не мир на світі панує,

Брат брата в світі без жалю мордує.

Мир — не мир, миру як в собі не маєш,

День в світі ходиш, а вночі вмираєш.

У СВІТІ ТАК ВЕДЕТЬСЯ, ЩО ЛИХО СМІЄТЬСЯ

Все, що на світі пожадливість хвалить,

Кожному очі тілесністю палить,

Пиха сама лиш на світі панує,

Жодному жоден ніщо не дарує.

В світ сей прийшовши, господь сказав вірним:

«Вчись кожен серцем, як я, буть покірним!» ¹

Мало з людей хто дозрів до покори,

Кожен до пихи із них дуже скорий,

Кожен з пустої причини палає,

Кров бідолашних навкруг розливає.

«В гніві не будьте, як сонце заходить!» ² —

Бог казав. Знайте, що гнів дуже шкодить.

Сонце надвечір од віку згасає —

Вічно людина людину доймає.

Годі зрівнятись усім на сім світі —

Слабшого дужчий все буде гнітити.

Жити нас учать апостоли в мирі —

Миру не знають мечі у жовнірів.

Миру на світі од віку немає,

З неба даремно його виглядаєм.

Мир даруй, боже, вражди хай не стане,

Зжалься над нами, дай жити нам, пане!

Як далі блискать між нас шабля буде,

Далі могили ростимуть усюди.

Марс мари робить. Нехай Марс на мари,

Як тать запеклий, сам ляже по карі!

ЯКИМИ БУВАЛИ РУСЬ І ПОЛЯКИ

Коли читалось Письмо ¹ у костьолі,

Здіймались д'горі шаблі польські голі

Давали ляхи зі зброї пізнати:

Життя за віру всі ладні оддати.

Русин од ляха у тім не одстане —

За отчу віру до бою повстане.

За те од бога ви благословіться,

Хай підпира вас його десниця!

ЕПІТАФІОН
ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ

Немаш в світі статку,

Бував-єм гетьманом,

Єдина година —

Окрутне-м забитий!

Ніхто ся з нас смерті

Царськая корона

Гетьманська булава

Хорогви звияєт,

Як шаблі, так мечі

Ломиться і луки,

Ніхто не устоїть,

Убогий, багатий

Я — только убранний -

Чи за мої злості

За всіх обнаженний

Нехай буду в раю

Прошу всіх посполу,

Не стався сурово,

«Вічна йому буде

Знай з мого припадку.

Звано мене паном.

А і в той одміна:

Обавляйся і ти.

Не может одперти.

Не єст оборона,

У смерті не слава.

Бунчуки складаєт,

Ровно мусять лечи,

Опадають руки —

Смерть, що хочет, броїть.

Смерті дають шати.

Був смертю скаранний.

Обнажені кості?

Христе! Аз, вспомненний,

Од земного краю!

В земному лежа долу:

Тоє дай мі слово:

Пам'ять од всіх людей!»

ЕПІТАФІОН
ГЕТЬМАНОВІ ІВАНУ БРЮХОВЕЦЬКОМУ

Іван в сем зложен Брюховецький гробі,

Бував на світі в гетьманськой оздобі.

Вспомни то собі, що мой гроб минаєш:

Я тя зді — не ти мене дочекаєш.

Речеш ли добре що тут надо мною —

Оддасть бог взаєм — рекуть над тобою.

Сорок і п'ять літ віку мого било,

До вічності ся тепер прилучило.

«Вічная пам'ять» — церковную ноту —

Рекни над гробом, бог заплатить цноту

Тисяча шесть сот шестьдесят осьмого,

Седьмого іюня зшев зо світа того,

У понеділок, день, ангелом даний,

Немилостиве єсмь замордований.

Лазар БАРАНОВИЧ

Лазар Баранович (1620 — 1693) — поет, проповідник, полеміст, епістолограф, організатор літературного життя, церковний і політичний діяч. Учився в Києво-Могилянській колегії та єзуїтських школах Вільно і Каліша. Викладав, зокрема, поетику і риторику в Києво-Могилянській колегії. З 1650 р. — її ректор та ігумен київського братського Богоявленського монастиря. З 1657 р. став чернігівським архієпископом і тривалий час виконував обов'язки місцеблюстителя київської митрополичої кафедри. Був душею києво-чернігівського гуртка вчених та письменників (Інокентій Гізель, Іоаникій Галятовський, Антоній Радивиловський, Варлаам Ясинський, Димитрій Туптало, Іван Величковський та ін.). Заснував і утримував друкарню (з 1674 р. у Новгород-Сіверському, з 1679 р. у Чернігові), в якій за його життя було видано близько п'ятдесяти книг. Протидіяв католицькій та уніатській пропаганді, відстоював союз України з Росією. Писав церковнослов'янською, українською і польською мовами.

Читачу ласкавий, пильно зваж сі справ и. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом із збірки польськомовних віршів Лазаря Барановича «Lutnia Apollinowa...». K., 1671, c. 549.

Про те ж. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 549.

Русин до поляка щось по-польську балака. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», e. 549 — 550.

Автор жалкує і апелює. — Подається у перекладі О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 189.

Простаку мудрець не в лад, Мудрецю простак не рад. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 339.

Лисому мудрецеві. — Подається у перекладі О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 340.

Веселка ясніє — кожен радіє. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 325.

 ¹ Товманта донька. — Йдеться, мабуть, про Тоанта (Фоанта, Фоаса), персонажа грецької міфології, сина Борисфена (Дніпра), царя Тавріди, убитого Орестом і Хрісом при викраденні статуї Артеміди в Тавріді. Таким чином, донькою Товманта, а отже, онукою Борисфена-Дніпра Лазар Баранович називає веселку (пор. у Т. Г. Шевченка в «Княжні»: «...Як у Дніпра веселочка воду позичає»).

Один — багатий. На іншому — лати. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 346.

 ¹ Лазар (Лазар Убогий) — біблійний новозавітний персонаж, герой євангельської притчі, уособлення бідності, яка винагороджується богом у потойбічному житті. Слово «Лазар» означає «бог допоміг». Притча розповідає, як жебрак Лазар лежав при воротях багатія-розкішника, сподіваючись живитися крихтами з його столу. До Лазаря підходили собаки і лизали струпи на його тілі. Коли Лазар помер, ангели віднесли його на «лоно Авраамове». Багатій же по смерті мучиться в пекельному полум'ї. Він молить Авраама послати Лазаря, щоб той полегшив його муки, торкнувшись спраглого язика мокрим пальцем. На це Авраам відповідає: «Чадо! Згадай: ти одержав уже все добре у житті твоєму, а Лазар у своєму житті зазнавав саме тільки зло; нині ж він тут утішається, а ти там страждаєш». Тоді багатій просить послати Лазаря як свідка потойбічного воздаяння до своїх братів, аби ті встигли покаятись. Авраам заперечує: «Якщо вони Мойсея й пророків не слухають, то й воскреслому з мертвих не повірять» (Євангеліє від Луки, гл. 16, ст. 19 — 31).

 ² ЛоноАврамове (Авраамове) — за біблійною міфологією, місце потойбічного блаженного упокоення померлих праведників; Авраам як «отець вірних» немовби усиновляє кожного, хто увірував в істинного бога, пригортаючи праведних до свого лона.

Про час для всього — доброго, злого. — Подається у перекладі О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa » c. 531 — 532.

Про місяць і зорі. — Подається в перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 177.

В полі робота, до неї охота. — Подається у перекладі О. В. Крекотень за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 310.

Меч землю рубнув, у крові потону в. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 409.

Світ збурили грози на людськії c л ь о з и. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 409 — 410.

Монастир наш Марс доймає, люті біди учиняє. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 410 — 411.

 ¹ Обитель в Новограді — тобто Спасо-Преображенський монастир у Новгороді-Сіверському, заснований 1033 р.

Скрізь на Україні видно лиш руїни. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 411.

Як в краю не тихо, з воєн людям лих о. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 413 — 414.

У миру нема миру. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 414.

У світі так ведеться, що лихо cмієтьcя. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 434.

 ¹ В світ сей прийшовши, господь сказав вірним: «Вчись кожен серцем, як я, буть покірним». — Пор.: Євангеліє од Матфея, гл. 11, ст. 29: «Візьміть на себе ярмо моє і навчіться від мене, бо я тихий і серцем покірливий...».

 ² «В гніві не будьте, як сонце заходить!» — Пор.: Послання апостола Павла до ефесян, гл. 4, ст. 26: «Гнівайтеся, та не грішіть — сонце нехай не заходить у вашому гніві...».

Якими бували русь і поляки. — Подається у перекладі В. І. Крекотня за текстом збірки «Lutnia Apollinowa...», c. 527.

 ¹ Письмо — Святе Письмо (Біблія).

Епітафіон гетьманові Івану Брюховецькому («Немаш в світі статку...»). — Подається за текстом літопису Самійла Величка (див.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Том второй. Издана Временною комиссиею для разбора

древпих актов. T. 2. ПовЂствованія лЂтописная o малороссійских и иних отчасти поведеніях собранная и зде описанная. К., 1851, с. 164 — 165).

Епітафіон гетьманові Івану Брюховецькому («Іван в сем зложен Брюховецький гробі...»). — Подається за текстом літопису Самійла Величка, с. 165.

Попередня     Головна     Наступна