Іван ВЕЛИЧКОВСЬКИЙ
[Див. повні тексти: Іван Величковський. Твори. Київ, 1972]
ІЗ КНИЖЕЧКИ «ЗЕГАР З ПОЛУЗЕГАРКОМ...»
ЕПІГРАМИ
НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ЯСТИ,
НО ЯСТИ, ЄЖЕ ЖИТИ
Не того ради жити, єже пресищати
утробу і многії брашна поглощати,
Но толико точію ясти, даби тіло
возмогло житіє си соблюдати ціло.
НЕ ЖИТИ, ЄЖЕ ПИТИ,
НО ПИТИ, ЄЖЕ ЖИТИ
Не того ради жити, єже випивати,
міри повні во чрево, як в дельву, вливати,
Но єдиножди токмо іспий іли дважди,
даби, в тілі живущи, не умер од жажди.
ПИШУЩОМУ СТИХИ
Труда, сущаго в писанії, знати
не может, іже сам не вість писати.
Мнить: бути легко писанія діло —
три персти пишуть, а все болить тіло.
НА ХМІЛЬ ВЕЛИЧКОВСЬКОГО СТИХИ
Щось бозького до себе пан Хміль закриваєт,
бо смиренних возносить, винеслих смиряєт.
Вищії суть голови над всі члонки тіла,
а ноги теж в низькості смиренні до зіла,
Леч пан Хміль, гди до кого в голову вступаєт,
голову понижаєт, ноги задираєт.
Лятвий, трудний, приємний, острий єст-єсь з себе
з тобою жить не могу, трудно і без тебе.
НА ОБРАЗ ЮНОШІ КРАСЯЩАГОСЯ, ЄМУ ЖЕ СМЕРТЬ ТАЙНО ВОСЛІДУЄТ
Не зіло, о, юноше красний, веселися,
кто татськи вослід тебе ходить, обозрися.
Се тя смерть прежде часа в гробі хощет міти,
вість коса і краснії пожинати цвіти.
НА ОБРАЗ СТАРЦЯ, ДЕРЖАЩЕГО КЛЕПСИДРУ
Всує, старче, клепсидрним піском ізміряєш
дні твоя і толико єще жити чаєш —
Не віси, минуту ли проживеши цілу;
много єст піска в гробі, а ність жизні тілу.
* * *
Тяжкая рана тому єст без міри,
хто правду мовить, а не дають віри.
НЕ КОЖДИЙ СВЯТ І СВЯТОША
Не всі суть святі, не всі в святость многі,
що церковнії збит допчуть пороги,
Не всі за святих у бога уходять,
хоч которії і до церкви ходять.
ШЕВЦЮ УБОГОМУ СТИХИ
Єдному шевцю, же ся не згодило
шило, для того сам звівся на шило.
О СИВИЗНІ
Зима, наставши, прейдет у дом своїм бігом,
нам же, єгда влас главний покриється снігом,
Уже і весна прейдет, уже і зной літній,
а тот з глави нашея мраз не згинет цвітний.
СОНЦЕ, ВРЕМ'Я
Прудко єст сонце, але прудший час немало,
час ніколи, а сонце колись юж стояло.
ТРОХИ, НІЧОГО, НАЗБИТЬ, ДОСИТЬ
Убогий трохи маєт, а жебрак нічого,
багатий назбить, досить не маш ні у кого.
* * *
Земля, аки темниця чоловіку, се бо,
аки каменні стіни, окрест землі небо,
Гріси — стражії кріпці, узи же суть тіло,
в нем же місто узника душа страждет зіло.
* * *
Гди пливуть, неровні суть в смаку ріками ріки —
за живота так люде, пани і каліки;
Єднакий зась смак стаєт рікам, впадшим в море,
так всіх нас смерть ровняєт, всім од неї горе.
ЛІСТВИЦЯ ІАКОВЛЯ 1
Світ сей сну єст подобен, а щастє драбині:
восходять і нисходять по ней мнозі нині.
ПИВОРІЗОВІ 2
Їм кто барзій з куфля тягнет,
тим тот барзій по тім прагнет.
ЕПІГРАМИ ІЗ ДЖОНА ОВЕНА 3
НА КНИЖКУ, ВІРШАМИ ПИСАННУЮ, ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Книжка сія єст то світ, вірші зась в ней — люде,
мало тут, чаю, добрих, як на світі, буде.
* * *
Смерть, яко тать, ба, єще і горшая татя;
в том, яко тать, же нагла, чоловіче, на тя;
Горшая зась, бо злодій крадіж часом вернет,
а смерть не ворочаєт, що к собі завернет.
* * *
Ошукати* плакати, лгати, носить вісті,
нічого не мовчати способні невісти.
НА СКУПОГО
Хвальцю тя, а не давцю, хвалю: похваляти
не вмієт больш над тебе ніхто, а мній дати.
НА СЛУГУ, ДВОМ УСЛУГУЮЧОМУ
Нещаслив «стесь, слуго двох панов: тот, много
мівши, не даєт, а ов не маєт нічого.
* * *
Поп за люди молить, Люд за попа мелет.
ДО ДРУГА
Содержить дружбу число найбарзій двойственно,
ледво ся ділить любов в число множественно.
СТАН ЦАРСЬКИЙ
Інший не хочет, інший боїться сказати
правду царєм. О нендзний стан царський! —
з тонд знати.
СМЕРТЬ
Що єст смерть, питаєш мя? Єсли би-м знав, уже
був би мертвим. Гди умру, прийди в тот час, друже.
НА ЛИСОГО
Я моїх власов нігди не злічу до кола,
і ти, лисаку, также, бо їх не наш згола.
УЖ, ЄВА
Прельщаючи уж Єву, шептав їй до уха —
аби люб тот був німим, люб та була глуха!
О БОГУ І СВІТІ
Не бог єст в світі, але світ в нем, як сноп в стозі,
ми, як класи, в сем світі, оби-сьми і в бозі.
«МАГНАС» — «ВЕЛИКИЙ ПАН» ПО-ЛАЦИНІ,
«МАГНЕС» — ЖЕЛІЗО ТЯГНУЧИЙ КАМЕНЬ
Магнас, як магнес. Довод такий на то,
же тот желізо, а ов тягнет злато.
ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Мних ли єси? Чти сія. Мирський ли? Чти ова:
Суть зді і духовнії, і мирськії слова.
НА СКУПОГО ОТЦЯ
Ім єси скупшим, тим, скупче, щодрійшим ся ставиш
синові, бо по смерті все йому оставиш.
ДО ЖОНАТИХ
Часто прожнюєт нива, і невіст названо
нивами, леч требують, би завше орано.
ДО ДОБРОДІЯ
Би книги мої міли патрона, вручаю
книги читцьом, а себе тобі полецаю.
ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Чтивий сія, єсли хвалить все, то-сь глупий; але,
єсли нічого згола, то-сь заздрослив цале.
* * *
Од коль жона іменем тим ся називаєт? —
Од толь, же «на» мужові завше повідаєт.
НЕВІСТА
Чому ся невістою жона іменуєт?
Бо не вість та, яко ся о всем муж фрасуєт.
ТІЛО, ДУША
Впред бог тіло сотворив, по тім водхнув душу,
гди юж цале сформував тілесную тушу.
Чи не од толь ся тоді не хочет корити
плоть духові, же здаєт старшою ся бити?
О ЖОНОЦЬКОМ РОЗУМІ
Чому суть мудрійшії мужеве, ніж жони?
Бо з ребра безмозкого, не з голови они.
АДАМОВА ВИМОВКА
Чому мя гріха первим мнять бути авторем?
Не я-м впрод згрішив, Єва; я-м шедл її торем.
СМЕРТЬ. НАТУРА
Не впрод би, смерте, сина, нежли отця, брала,
гди би-сь вожа натури в том наслідовала.
За натурою ідім в животі і в смерті,
хочет она нас жити, хочет і умерти.
ДО ЧОЛОВІКА, НЕХОТЯЧОГО УМИРАТИ
Плакав-єсь, гди-сь ся родив? Знать, же ся родити
не в смак ті було? Чому ж не хочеш умріти?
ДО КОГОСЬ
З чрева матки пришедл-єсь наг на світ, небоже;
з світа в землю одходиш юж не наг, в рогожі.
Больш, ніжели-сь з собою принесл, смієш брати,
больш оддаєш матері, ніж она дала ти.
МУДРИЙ, ДОБРИЙ
Муж мудрий над доброго нехай єст мудрійшим,
биле би над мудрого був добрий добрійшим.
ДЕНЬ СТРАШНОГО СУДА
На суд оний, на котром на все і всі люде
одвіт дадуть, чи досить єдного дня буде?
[ВІРШІ
ДО ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]
Змишляють поетове, іж Дедал 1, одданий,
бувши в заточенії, за море засланий,
В лябаринт, з которого вийти було трудно
для помішаних дорог, а сидіти нудно,
Учинив собі крила з различних матерій,
і так, не шукаючи в лябаринті дверій,
Вилетів з лябаринту і през море снадне
прелетів, приправивши крила собі складне.
Світ сей — то широким морем і пространним,
земля — заточенієм всім, з рая вигнанним,
А небо єст отчизна, але ко небесним
двором трудно летіти з тяжарем тілесним.
Од земного вигнання хто хочет до неба
залетіти, первей крил добрих діл йому потреба.
Рекл би хтось: «Сама віра до неба досягнет», —
одвіщаю: «І кождий того з віри прагнет»,
Леч питаю: «Мертвий труп літати чи может?
а віра, без діл мертва, як же то возможет?»
Віра єдно єст крило, о єдном несміло
крилі летіти, звлаща морем — страшно діло.
Прето добродітелі не єдной потреба,
аби-сьмо залетіли безпечно до неба.
З тих мір і преподобний, тут на землі сущи,
як в вигнанню, Іоанн, названий од Кущи,
Аби могл великоє світа сього море
пребути і попрати світовоє горе,
Для безпечності шесть крил приправив превзятих,
би достигл серафимов так шестокрилатих.
Віру, надію, любов взяв на бок єдиний,
чистость, послушаніє, убозство — на іний;
А так окрилатівши, сам — і юж безпечне —
долетів неба, живши до конця статечне.
А од небес свойого тезоіменита,
нашого російського вожда знаменита,
Десницею своєю, яко патрон власний,
благословляєт, таков глагол доброгласний
Дая: «Іоанне, мні тезоіменитий,
малоросійських воїнств вожду знаменитий,
Буди благословенний на літа премнога,
вшелякую щасливость одбирай од бога!
Трьома сими крилами, даними ті свишше,
буди благословенний трикратне і лишше!
Єдиним альбовім крестом значне розширяєш
честь божеськую, а другим — врагов устрашаєш,
Третім зась з бозськой тобі даной благодати
покой в милой отчизні знаєш устрояти.
З християнського нраву апостольським словом
над все хвалився єси о кресті Христовом.
А жеби совершенна була пам'ять крестна,
дарував бог три знаки тобі креста чесна;
Три тії крести знаки тоє призначали,
іж ся троє начальства во єдно злучали.
Бог во тройці єдиний дав тобі єдину
булаву, которая аби трвала вину.
Покорив їй єще дві на большой подпорі,
тебе найбарзій в своїм міючи дозорі,
Которому одесную побожность предстоїть
а звиклості своєї все доброє строїть,
Бо гди разженоє серце носить,
чого оним у бога тобі не упросить.
Тая серцем керуєт твоїм во все благо,
тая тя сохраняєт од всякого злаго,
Тая тя побудила церкви мурувати
і чесними ікони благоукрашати.
Тая тя устрояєт учених любити,
а наукам патроном особливим бити,
З которих ростет слава, оздоба, подпора
милой отчизні нашой і утіха скора.
Тая доведет тебе і самого неба,
кгди ж з тих всіх учинков неба тобі треба.
Іоанн Кущник неба тобі, Іоанну,
сприяю і до неба і до бога о сем непрестанну
Молитву возсилаю, аби-сь був зо мною,
которий трьома крести хвалишся і мною.
Пребував на землі барзо в тісной кущі,
не требував-єм другов, але нині, сущи
На пространню в небі, всіх тут хощу зріти,
всіх, сопрославляющих бога, прагну міти,
А особливе тебе, тезоіменита,
пред богом і людьми в ділєх знаменита.
Тілько впред на землі пожий літа многа,
а я тобі лацно з'єднаю у бога».
То і тим подобная со небес віщаєт
преподобний Іоанн, кгди благословляєт
Тебе, яко патрон твой, вождь, ясновельможний
малоросійський гетьмане, чулий, осторожний.
ІЗ КНИЖЕЧКИ «ЗЕГАР З ПОЛУЗЕГАРКОМ...»
АВТОР КО ЧИТАТЕЛЮ
І О смерті пАм'ятай, і На суд будь чуткий,
ВЕЛ ьмИ Час біжить сКоро, В бігу Своєм прудКИЙ.
МИНУТИ
До Зегарка належать єще і минути,
прето подобно і тих не треба минути.
Минути всіх общії
Минет младенчество.
Минет отрочество.
Минет юношество.
Минет мужество.
Минет старчество.
Минет престарілость.
Минет весна.
Минет літо.
Минет осінь.
Минет зима.
Минуть всі літа.
Минуть всі времена.
А над все минет час покаянія.
Минути злих
Минет слава.
Минет багатство.
Минет честь.
Минет п'янство.
Минет помпа.
Минет гордость.
Минет пиха.
Минет тщеславіє.
Минуть високії думи.
Минуть похлібства.
Минуть пещоти.
Минуть банкети, піятики/
Минуть служби.
Минуть дружби.
Минуть жарти.
Минуть сміхи.
Минуть утіхи.
Минуть роскоші.
Минуть скарби.
Минуть ради.
Минуть зради.
Минет хитрость.
Минет ошуканство.
Минет клямство.
Минет зайзрость.
Минет ненависть.
Минет урода.
Минет тілесная красота.
Минет мужность.
Минет сила.
Минет красномовство.
Минет удатность.
Минет справность.
Минуть драпіжства.
Минуть кривоприсяжства.
Минуть і прочая безчисленная суєтная,
Альбовім все суєтіє чоловічеськоє,
Єлико не будет по смерті,
Не пребудет багатство, не снійдет слава,
Нашедши бо смерть, вся сія погубить.
Минути добрих
Минуть хороби.
Минуть преслідування.
Минуть мученія.
Минуть біди.
Минуть скорбі.
Минуть сльози.
Минуть обиди.
Минуть рани.
Минуть наруганія.
Минет голод.
Минет прагненнє.
Минет нагота.
Минет убозство.
Минет каліцтво.
Минет сліпота.
Минет німота.
Минет хромота.
Минуть труди, невчаси, невпокої.
Минет всякоє злоє.
Дві страшнії минути
Мовить бовім господь: «Небо і земля мимо ідуть».
ІЗ КНИЖЕЧКИ
«МЛЕКО, ОД ОВЦІ ПАСТИРУ
НАЛЕЖНОЄ, АБО ТРУДИ ПОЕТИЦЬКІЇ, ВО ЧЕСТЬ ПРЕБЛАГОСЛОВЕННОЇ ДІВИ МАРІЇ СОСТАВЛЕННІЇ...»
Р
о
к
у
Аз млеком питала
Христа в літєх мала,
Чистаго младенця
А тварєм первенця*.
(Перші літери означають цифри (1691). — Ред.)
ПРЕДМОВА ДО ЧИТЕЛЬНИКА
Уважаючи я, іж многії народове, звлаща в науках обфітуючії, много мають не тілько ораторських, але і поетицьких, чудне а містерне, природним їх язиком, од високих разумов составленних трудолюбій, которими і самі ся тішать, і потомков своїх довціпи острять, я, яко істинний син Малоросійської отчизни нашої, боліючи на то серцем, іж в Малой нашой Росії до сих час такових ні од кого типом виданих не оглядаю трудов, з горливості моєї ку милой отчизні, призвавши бога і божію матку і [святих], умислив-єм, іле зможность подлого [довці] пу мойого позволяла, нікоторії значнійшії штуки поетицькії руським язиком виразити, не з якого язика на руський онії переводячи, але власною працею моєю ново на подобенство інородних составляючи, а нікоторії і ціле руськії способи винайдуючи, которії і іншим язиком ані ся могуть виразити.
Найдовав-єм теж в штучках іноземних многії оздобнії і містернії штучки, але не на славу божію, тілько на марнії сьогосвітнії жарти виданії, з которих я, тілько способ взявши, ложив-єм труд не ку якому, не дай боже, тщеславію, але щегульне ку славі бога слави і славної владичиці нашої богородиці і прісно діви Марії а на оздобу отчизни нашої і утіху малоросійським сином її, звлаща до читання охочим і любомудрим.
Упевняю теж ласкавого [читат] еля, іж єсли сії вірші мої скоро [про] йдет, не уважаючи, що ся в кождом за штучка замикаєт, мало, або жодного не однесет пожитку. Леч єсли над кождим віршиком так ся много забавить, аж поки зрозумієт, що ся в нім за штучка замикаєт, вельце ся в них закохаєт. Гди ж тут жадних простих (которих і простаки складати могуть) не маш віршов, тілько штучки поетицькії, которії любо суть короткії, маленькії, але великую компонуючим їх задають трудность і довгого, поки ся зложать, потребують часу. Суть з них нікоторії, яко то рак літеральний і вірш чворогранистий, которії і за місяць ледво ся зложать. Хто [спробу]єт, певне мі то признаєт. А прето, ласка [вий ч]ительнику, єсли з них хочеш однести утіху, довго поймуй їх, і єсли би ся которая штучка здала бути до поймовання претрудною, слушная річ, єдного і другого призвавши, спольне ся домишляти. Гди ж всі все можем, а єдин всього знати не может, кроме всемогущаго бога, которий як дав мні охочо попрацьовати, так і любві твоїй да подасть охочо читати і поймовати. В недостойних молитвах моїх горячо о тоє всемогущую його помощ благаю.
Любві твоїй всіх благ желатель і бого[молець]
Іоанн В[еличков]ський, недостойний з пресвітеров
ЕХО
єст вірш, в котором, якоби нікоє ехо, то єст одзов, до кождого стихав конця дві силяби, з конечних же літер уформованії, одзиваються
— Что плачеши, Адаме? Земнаго ли края?
— Рая.
— Чому в онь не внійдени? Боїш ли ся брани?
— Рани.
— Не можеши ли внійти внутр його побідно?
— Бідно.
— Іли возбранен тобі вход єст херувими?
— Іми.
— Одкуду дієт ті ся сицевая досада?
— 3 сада.
— Кто ті в саді снідь смертну подаде од древа?
— Єва.
— Кто же Єву в том прельсти? Змій ли вертоградський?
— Адський.
— То сієши сльозами не без вини поле?
— Оле!
— Одселі вся будеши со трудом стяжати?
— Жати.
— Одселі тебе, чаю, смерть возьмет ко гробу?
— Обу.
— То смерті уже єсте во віки предані?
— Ані.
— Одкуду же жизнь паки начнете взимати?
— Мати.
— Мати, чаю, одродить вас, [чи смерть] Христова?
— [О]ва.
— Плодом ли пречистия матері ожисте?
— Істе.
— О би і нас спасл тот плод дівия утроби!
— О би.
РАК ЛІТЕРАЛЬНИЙ
єст вірш, котрого літери, і вспак читаючися, той же
текст виражають
Мене ради на радость богом міру данна
Анна во дар бо ім'я мі обрадованна,
Анна дар і мні сін мира данна,
Анна пита мя я мати панна.
Знай всяк, аз в небі єсм чиста нива,
А відай там я мати а діва.
Знай о [нас в] небі, чистая ниво,
[О відай] тамо мати а діво.
Тебі силной все небо отверзеся само,
О мати великая аки лев і тамо.
Аки лев і тамо о мати велика
Аки Лот о мати і тамо толика
Лот — з святих чина, ти — з святійших лика.
Марія в небі і по смерті жива,
А відай тамо то мати а діва...
Аще би і під морем могл люд пребивати
І тамо відом Ісус ім, о діво мати.
Од гроба Климентія мощно то познати...
РАК СЛОВНИЙ
єст вірш, которого не літери, але слова вспак читаються
Високо діва єст вознесенна,
Глубоко яко бяше смиренна.
РАК ПРЕКОСЛОВНИЙ
єст вірш, которого слова, вспак читаючися, противний текст виражають
|
Бця
|
Со мною жизнь не страх смерті, Мною жити не умерти. |
Єва |
|
Авель
Abel |
Богу пожру жертву тучну не худую, Многу не малую, благую не злую. Sacrum pingue dabo non macrum sacrificabo |
Каїн
Cain |
ЧВОРОГРАНИСТИЙ
єст вірш, в котором так вздлуж, яко і вшир
єден же текст виражається
|
Маріє Ти Єдина Мати Богу Сину |
Ти паче всіх вишшему возлюбленна вину |
Єдина всіх надеждо творцу ти предстани |
Мати вишньому творцю стани прісно за ни |
Богу возлюбленна ти прісно діво зіло |
Сину вину предстани за ни зіло сміло |
ЗГОЖАЮЧІЙСЯ
єст вірш, в котором обі строки средніх слов згодне заживають
|
Єст |
Марія Арія |
без полн |
гріха |
та той |
душі |
в рай в ад |
водить зводить |
ПОРЯДНИЙ НЕПОРЯДОК
єст вірш складне помішаного порядку, которий як ся маєт винайдовати, нижей указано єст
|
Отець, ізбра, |
син, возлюби, |
утішитель, сниска, |
дшер, красну, |
матер, благу, |
невісту, чисту. |
Тут такий порядок маєт бути :
Отець дщер ізбра красну,
Сын матер возлюби благу,
Утішитель невісту сниска чисту.
ЄДИНОГЛАСНИЙ
єст вірш, в котором каждая силяба єдиною гласною
літерою замикається, іменна сею: О
СлОвО плОтОнОснО
МнОгО плОдОнОснО
Много плода бог слово в рай приносить,
Вся тім биша, вся даєт, чесомо кто просить.
ЄДИНОПАДЕЖНИЙ
єст вірш, на єдину каденцію кончаючийся,
в котором всі стишки в єдно сеє ім'я АННА впадають
Роди, ізбранна
Пречистую, Анна.
В цнотах пространна,
Порока странна,
Сладкая манна,
Чистая панна,
Яко нам данна,
Богу осанна.
За корень сей купині предложенно Анну,
Яко сія ізрасти пречистую панну.
АЗБУЧНИЙ
єст вірш, которий кождое слово од азбучних літер порядком
азбучним зачинает. Не положені теж в нем ъ, ы, ь, Ђ, бо то
літери конечнії, а не початковії. Над то не положені суть і тії:
ζ, ψ, Θ, бо то літери грецькії, а не руськії
Тут мова пресвятої богородиці:
А з Благ Всіх Глубина
Д івая Єдина
Ж ивот Зачах Званним
І суса Избранним,
К оторий Людей Мною
Н а Обід Покою
Р айська Собираєт,
Т унє ОУщедряєт.
А тут мова наша ко Христу:
Умне Фенікс Христе,
Отче Царю Чисте,
Шествуй Щедротами,
Матерє Мольбами.
АКРОСТИХІС
єст вірш, котрий краєгранесієм, то єст початковими літерами,
ім'я сіє МАРІЯ ізображает, а до того і літери, яко то М, А, Р
і прочії, що значать, прозвиськом виражаєт
Мисліте, мисль імійте, но не мощно знати,
Аз, діва, како могох господа зачати.
Рци токмо со вірою, всяк христіянине,
Іже вся свідий, боже, ти віси єдине,
Аз, чиста єдина, діва ношу сина.
Таковий вірш не может зложитися римським язиком, бо у них літери не виражають слов.
АКРОСТИХІС ВТОРИЙ,
так же краєгранесієм тоє ж пречесное ім'я МАРІЯ виражаючий,
тілько першії мови в літерах числом замикаючий, яко то: М
значить «четиридесять», А — «єден», Р — «сто», і проч.
М. деньми землю одождивий
А. тойжде, Маріє, бог син твой правдивий.
Р. імат овець, причти к ним і мя, єдину,
І. дів со мудрими представ 'свому сину.
Я. любо і не в числі, бо без числа грішний,
Обаче числа святих да не буду внішний.
АКРОСТИХІС ТРЕТІЙ,
в котором не предніми літерами виражається тоє ім'я МАРІЯ,
як у вищих, але встяж в обох строках. Розділяється те ж ім'я
на силяби, а по кождой силябі починається мова подобною
силябою прешедшей силябі, якоби кождая силяба, що значить,
толкується
МА — мати блага, РІ — риза драга, Я — яже нас криєт,
МА — малодушних, РІ — ризонужних, Я — як руно, грієт.
МНОГОПРЕМІНИТЕЛЬНИЙ
єст вірш, которий кілька десять разій перемінятися может,
яко нижей обачиш. У римлян називається тот вірш протеус
Яко ниву рясно плоди украшають,
Тако діву красно роди ублажають.
Ниву рясно плоди украшають яко,
Діву красно роди ублажають тако.
Рясно плоди украшають яко ниву,
Красно роди ублажають тако діву.
Плоди украшають яко ниву рясно,
Роди ублажають тако діву красно.
Украшають яко ниву рясно плоди,
Ублажають тако діву красно роди.
Яко плоди рясно ниву украшають,
Тако роди красно діву ублажають.
Ниву украшають рясно плоди яко,
Діву ублажають красно роди тако.
Рясно яко плоди украшають ниву,
Красно тако роди ублажають діву.
Плоди яко ниву украшають рясно,
Роди тако діву ублажають красно.
СТОВП
В сем стовпі виражаються вірші од двох силяб
аж до тринадцяти
2. Діво, диво
3. всей землі! Приємлі
4. сію хвалу, любо малу,
5. праці моєя во честь твоєя
6. слави составленну, тебі освященну,
7. юже раб твой принесе не од мудра словесе,
8. но од серця чиста, права, занє твоя права слава.
9. Достойно тя ніктоже может восхвалити, всяк не возможет.
10. Твоя бо слава вишше всіх земних і наднебесних благоприємних
11. жителей уми, первая по бозі прісно блажима в роді вірних мнозі.
12. Ти єси стовп слави, пречистая діво, дивнійшеє миру над седьм дивов диво!
13. Седьм дивов погибоша — твоєя, о мати, стовп кріпості вовіки будет пребувати
ПРЕСІКАЄМИЙ
єст вірш, которий, єдні імена прєсікши,
другії імена посреді їх воміщаєт
М ногАя Із не СУщих Созда сеї твоРенІА
Д аДІм ХеРувИмСькую ТОму піСнь хВАленія.
МА ю Миру дАТИ Радость І соДІлоВАти слАдость.
ОСТАТНЯЯ ШТУЧКА
І суса Христа ВЕЛИЧаймО, яКО Ввесь єст СлАдКИЙ, зНаймо.
І з несОздАННа отця возсіявий чисте,
ВЕЛИЧ аю з матКОю тя, ВсеСладКИЙ Христе.
АВТОР ДО ЧИТЕЛЬНИКА
НА стрОЙ навспак цинобру. Єсли угадаєш,
горшИИ Кто з Сих, ВОвК, ЧИ ЛЕВ,
То мене познаєш.
Копець штучкам поетицьким,
составленним во честь божія матері
без конця.
Іван ВЕЛИЧKOBCbKИЙ
Іван Величковський (? — 1701) — яскравий представник стилю барокко в українській поезії. Працював у Чернігові в друкарні Лазаря Барановича, згодом — священик у Полтаві. Автор панегіриків, епіграм, курйозних та ліричних віршів релігійного і світського змісту, перекладач, теоретик фігурного віршування. Усі відомі на сьогодні його твори видано у кн.: Величковський Іван. Твори. К., 1972. Тексти подаються за цим виданням.
1 Ліствиця Іаковля — тобто драбина Іакова. Іаков — біблійний, старозавітний персонаж, син патріарха Ісаака і ревекки; брат-близнюк Ісава, з яким суперничав щодо первородства і, отже, права на спадщину. Утікши від очікуваної помсти Ісава, Іаков побачив сон: по драбині, що сягала неба, ходили ангели, а на найвищий щабель спирався бог Ягве, котрий ласкаво мовив: «Я є Ягве, бог Авраамів і бог Ісааків. Землю, що на ній ти лежиш, оддаю тобі і твоїм нащадкам; а нащадків у тебе буде, як пороху земного, ти ж розпросторишся на захід і схід, на північ і на південь... Я із тобою». Прокинувшись, Іаков пообіцяв Ягве, що буде визнавати його за свого бога і віддаватиме йому десятину із своїх набутків, якщо той убереже його від небезпек, не поскупиться йому на хліб і дозволить повернутися до отчого дому. На пам'ять про сон Іаков поставив освячений камінь, намастивши його єлеєм, а місце те назвав «домом божим» (Перша Книга Мойсеева, Битія, гл. 28).
2 Пиворіз — мандрований дяк; так називали учнів українських шкіл XVI — XVIII ст., які у вільний час, а то й облишивши навчання, мандрували по містах і селах, заробляючи собі на прожиток учителюванням, дякуванням по церквах, складанням та виконанням пісень і віршів, розігруванням вистав тощо; пиворізами їх іменували за схильність до хмільного.
3 Овен (Оуен) Джон (бл. 1563 — 1622) — англійський ренесансний латиномовний поет, автор епіграм («Epigramata», 1606 — 1612), які набули популярності і породили чимало наслідувань у європейських бароккових літературах.
[Вірші до Івана Самойловича]. — Панегірик зберігся у складі Літопису Самійла Величка, котрий писав: «Єгда ж бисть под Полтавою чили в Полтаві гетьман Самойлович, тогда старий Іоанн Величковський, зять отця Луки Семіоновича, старого протопопи полтавського, муж благодаті божія і мудрості повний, поднесл йому, гетьману, в дар образ патрона його, преподобного Іоанна Кущника, з приложенієм под ним своєї композитури сицевих віршов». Далі Величко наводив текст (див.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1855, т. 3, с. 9 — 10). Іван Самойлович був у Полтаві влітку 1687 р. Цим часом і датується вірш.
1 Дедал — персонаж грецької міфології; скульптор і будівничий; збудував на острові Кріт лабіринт; щоб утекти від крітського царя Міноса, зробив собі й синові. Ікару крила з пір'я, скріпленого воском; коли вони полетіли, Ікар піднявся надто високо, віск розтанув на сонці і хлопець загинув, упавши в море; Дедал же залетів на Сіцілію.
Із книжечок «Зегар цілий і полузегарик...» і «Mлеко, од овці nacтupу належноє...». — Вірші містяться у рукописній збірці, що має заголовок «Тут дві книжиці вкупі ув'язані. Єдна, названная
Зегар з полузегарком, офірованная року 1690. А другая, названная Млеко, офірованная року 1691». Обидві дати — час дарування книжечок, написані ж вони, мабуть, дещо раніше, оскільки окремі вірші збірки містяться в рукописній антології віршів 1670 — 1680 рр.
