Попередня     Головна     Наступна




АНОНІМ

[ПАСКВІЛЬ НА ГЕТЬМАНА ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]


Ей, Іване, поповичу, гетьмане,

Чому ти так пустив себе в недбаннє?

Ой був єси спершу добрим всім паном,

По том єси зостав гордим всім станом,

Принявся єси цілодушне гетьманувати,

Жеби твоїм і потомкам в том стати.

Не уважав давной в войську вольності

І всім станом належитой годності.

Себе тілько почитав-єм так бити,

Же твой рожай з давніх давен став жити.

Забув єси, же тя з любві ізбрано

І старшим себі паном названо.

Ради тебі однюдь стало не треба,

І мислив-єм, аки би ізшов з неба.

Не любив-єм межи людьми любові,

Бесіди всі прировняв-єм обмові,

Жеби ніхто ні з ким не їв хлєба —

Сварки тебі у всіх було треб-а.

Ой чому ж так против нашой ріс віри

Од твоєй виникане невіри?

Бог сам любить у всіх любов і згоду —

Ти противку показав-єм уряду.

Не хотів-єм того нічого видіти,

Жеби кто з ким дружевно мів жити.

А в войську запорожськом то здавна

Рада сильна і всім явна.

А всі в тебе за нізащо почтені

І зостали в подножіє знижені.

Сини твої горделиві збитечне

Укоряли добрих людей безпечне.

А хто тиснет браттю свою і дручить.

Своїх речей недобр конець получить.

Ой, доброго кохають всі сердечне,

І он может вік зжити безпечне

А лихому і тяжкому як жити,

Коли ніхто не рад йому в добрі бити?

І хто зможет против творця і бога

Стати, жеби не торкала його тривога?

Ти, Іване, хотів єси всіх міти

В своєм страху і сурово владіти,

Леч на тебе бог попустив потвар недругом

З подначальних, же ти їм був лих кругом.

Збув-єсь прето гетьманськой поваги

І дознав-єсь плачевной зневаги.

Не помогла о гетьманство ревнивость,

Же зажив-єсь, тоєй маючи вонтпливость.

Скончив-єсь ся, ах мні тяжко жестоко,

Леч пам'ять мусить бути широко.

Прето всякий не зажирайся много,

Би тя злоє не поткало нічого.











АНОНІМ


[Пасквіль на гетьмана Івана Самойловича] («Ей, Іване, поповичу-гетьмане...»). — Подається за вид.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1855, т. 3, с. 15 — 17.

Самійло Величко пише: «По знятті гетьмана Самойловича з гетьманства, на котором зоставав літ 15-ть і дней 35-ть, зараз єден нікто з ближніх його подручних такія зложив і написав о нем вірші, которія здє полагаються...» (с. 15). І далі: «Якія вірші аще і негладко суть зложені, обаче ясно в них показується, якого нраву був Самойлович і для чого на нього старшина і значнеє товариство войсковоє вознегодовали і од уряду гетьманського низложити потщалися» (с. 17).

Івана Самойловича було скинуто з гетьманства у липні 1687 р. Отже, цим часом слід датувати і даний вірш.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.