АНОНІМ
[ПАСКВІЛЬ НА ГЕТЬМАНА ІВАНА САМОЙЛОВИЧА]
Ей, Іване, поповичу, гетьмане,
Чому ти так пустив себе в недбаннє?
Ой був єси спершу добрим всім паном,
По том єси зостав гордим всім станом,
Принявся єси цілодушне гетьманувати,
Жеби твоїм і потомкам в том стати.
Не уважав давной в войську вольності
І всім станом належитой годності.
Себе тілько почитав-єм так бити,
Же твой рожай з давніх давен став жити.
Забув єси, же тя з любві ізбрано
І старшим себі паном названо.
Ради тебі однюдь стало не треба,
І мислив-єм, аки би ізшов з неба.
Не любив-єм межи людьми любові,
Бесіди всі прировняв-єм обмові,
Жеби ніхто ні з ким не їв хлєба —
Сварки тебі у всіх було треб-а.
Ой чому ж так против нашой ріс віри
Од твоєй виникане невіри?
Бог сам любить у всіх любов і згоду —
Ти противку показав-єм уряду.
Не хотів-єм того нічого видіти,
Жеби кто з ким дружевно мів жити.
А в войську запорожськом то здавна
Рада сильна і всім явна.
А всі в тебе за нізащо почтені
І зостали в подножіє знижені.
Сини твої горделиві збитечне
Укоряли добрих людей безпечне.
А хто тиснет браттю свою і дручить.
Своїх речей недобр конець получить.
Ой, доброго кохають всі сердечне,
І он может вік зжити безпечне
А лихому і тяжкому як жити,
Коли ніхто не рад йому в добрі бити?
І хто зможет против творця і бога
Стати, жеби не торкала його тривога?
Ти, Іване, хотів єси всіх міти
В своєм страху і сурово владіти,
Леч на тебе бог попустив потвар недругом
З подначальних, же ти їм був лих кругом.
Збув-єсь прето гетьманськой поваги
І дознав-єсь плачевной зневаги.
Не помогла о гетьманство ревнивость,
Же зажив-єсь, тоєй маючи вонтпливость.
Скончив-єсь ся, ах мні тяжко жестоко,
Леч пам'ять мусить бути широко.
Прето всякий не зажирайся много,
Би тя злоє не поткало нічого.
АНОНІМ
[Пасквіль на гетьмана Івана Самойловича] («Ей, Іване, поповичу-гетьмане...»). — Подається за вид.: Летопись событий в Юго-Западной России в XVII веке. Составил Самоил Величко, бывший канцелярист канцелярии Войска Запорожского, 1720. Издана Временною комиссиею для разбора древних актов. К., 1855, т. 3, с. 15 — 17.
Самійло Величко пише: «По знятті гетьмана Самойловича з гетьманства, на котором зоставав літ 15-ть і дней 35-ть, зараз єден нікто з ближніх його подручних такія зложив і написав о нем вірші, которія здє полагаються...» (с. 15). І далі: «Якія вірші аще і негладко суть зложені, обаче ясно в них показується, якого нраву був Самойлович і для чого на нього старшина і значнеє товариство войсковоє вознегодовали і од уряду гетьманського низложити потщалися» (с. 17).
Івана Самойловича було скинуто з гетьманства у липні 1687 р. Отже, цим часом слід датувати і даний вірш.
