Попередня     Головна     Наступна




Данило БРАТКОВСЬКИЙ



ДИСПУТ УБОГОГО З ПАНОМ


Пан з паном здуру вели диспут довгий,

Сміливо мудрий втрутився убогий:

«Не теє, пане, у вас сперечання!» —

Пан йому в зуби — задав так питання.

Не смів убогий розвивать проблему,

Не зумів з паном вести далі тему.

Тож раджу, цапе, не переч ти вовку,

Бо хвоста вирве — кинешся до сховку.



ПРО ХМІЛЬ


Бува, що сп'яну хтось комусь нашкодить,

На ранок каже: «Хмельницький те робить».

Зі сну, тверезі, Хмеля гнівно лаєм,

А п'ючи, бочку наче наливаєм.

Зневажиш брата — «Вибач, — мовиш, — брате,

Адже й ти п'яний часто звик бувати.

Тож пиймо знову, а як що учвариш —

Те, що учора, — Хміль тобі товариш».

Хитрюгу Хмеля потріпати варто,

Аби із п'яним не заходив в жарти.

Спитай потому: «Як тобі сідати?

Хміль з Хмелем бився, не я бив тя, брате».



З ЧОГО ЗРОБЛЕНО ЖІНКУ


Жінку із кістки сотворив ти, боже.

Кісткою в горлі стати вона може.

Мужа лупцює жіночка невинно,

її ж не вдариш — бо слабке створіння.

Слабше начиння з глини, аніж з кості —

Мужеві гірше, аніж її мості.



БЕНКЕТ НА СЕЙМИКУ


Не ті вже пани, що були раніше,

Ті давно лежать десь на кладовищах,

На хліб-сіль не звуть шляхтичів убогих,

Не дають винця при своїх порогах.

Під сеймик було кличуть гостювати,

Від тебе не ждуть жодної заплати.

А тепер пішли звичаї незнані:

Коли подадуть фляки у шафрані

Чи пляшку вина поставлять для гостя —

За те обирать маєш йогомостя

До сейму послом, кудись депутатом.

Як ні, то йому ти стаєш небратом.

Сьогодні, як пан тебе почастує,

Питай, чого він собі потребує.



МІНЛИВІСТЬ СВІТУ — НЕ ЗРОЗУМІТИ


Ой, що за диво діється на світі,

Що тому смішки, тому сльози лити,

Один здоровий, а інший хорує,

Один щасливий, а інший горює,

Той йола з болю, той радість голосить,

Той їсть паштети, а той хліба просить,

Той спить в перинах, той кров розливає,

Той в красних шатах, той в гною конає.

Осягнули б світу трагедію люди,

Коли б предивне приключилось чудо:

Убрані й голі, здорові і хворі,

П'яні й голодні, веселі і в горі,

Коли б всі разом зійшлись в одній хаті —

Що світ предивний, усім стало б знати.



ПОРАДА


Треба за мужа біднішого мати.

Тоді він буде тебе шанувати,

Буде тебе він хвалити усюди,

Ніде й ніколи тебе не забуде.



ПОКІРНА ЖІНКА


Покірна жінка все мужу прощає,

Поки за чуба його не впіймає.

Тоді полічить вона йому зуби —

З любові лупить, бо дуже вже любить.




СВІТ


Хто добрий лицар? — Лицарем мостивий.

Хто пан мостивий? — Комір соболиний.

Хто бив турчина? — Гетьман, прошу пана.

Хто гетьман славний? — Кого на те стане.

Хто тут філософ? — Той, що диспутує.

Хто диспутує? — Хто вино купує.

Хто красномовний? — Той, що гладко править.

Хто гладко править? — Хто могорич ставить.

Хто чеснотливий? — Той, що венерує.

Хто брат зичливий? — А той, що дарує.

Хто франт, хто блазень, хто ледар, роззява? —

Той, що без грошей. — Така в світі слава.



ДОБРА ЖІНКА


У всьому добру жінку, любий брате,

І поміж тисяч важко відшукати;

Та все ж і добра трапитися може,

Адже знаходять поміж терном рожі.



ПІДСТУПНЕ СВАТАННЯ


О, не одного ж вітця обдурили

Ті, що таємно горілку жлуктили.

Хоч молодого хміль завжди дурманить,

Проте достаток усякого манить.

Кіт, коли хоче упіймати мишу,

Так причаїться, що геть і не дише.

А вже як зловить, то муркоче любо —

Так наречений робить після шлюбу.

Тож стережися, необачна панно:

Що було миші, те з тобою стане.



НЕСТАЛІСТЬ СВІТУ


Мав лату на латі,

Тепер в красній шат і.

Із чужої праці став раптом багатий,

Жив у халупі, а завів палати,

Наповнює скрині кров'ю людською.

Хто це, питаєш? Цить! Ми, із тобою.



УСЬОМУ ПРИХОДИТЬ КІНЕЦЬ


Агей, і мури зазнають руїни,

Потужних замків здобувають стіни,



Не глина — камінь має прахом стати,

А ти, людино, хочеш протривати!?



СМЕРТЬ


Ой, смерте безжальна, тягнеш нас до себе!

Хто б не відкупився, коли б міг, од тебе?

Дуки сього світу дали б міліони,

Коли б у підземні їх не гнано гони.

Золото і срібло дав би, оксамити,

Дав би злотоглови й дорогі теліти,

Дав би пан мостивий коней табунами,

Дав би пишний лицар зброю, хоч возами.

Інший дав би радо все, що є в коморі,

Дав би, що надбалось у його оборі.

А убогий дав би й латану свитину,

Коли б мав од тебе хоч одну хвилину.

А коли б ти хвилі продала копами,

Заплатив би кожен усіма снопами.

Ох, коли б ти, смерте, щось потребувала,

Що б не загадала, зразу б те і мала.

Та не відкупитись! Засіяна нива.

Має бути зжата. Не діждати дива.



ЗМОВИНИ СТАРОГО З МОЛОДОЮ


Як за старого молоду ладнають,

Свашки гарненько дівчину вмовляють:

«Панно ласкава, прийде чорт по нього,

З грішми ти підеш враз за молодого!»

Дівчина мовить: «Дай смерть йому, Пане,

Краще курчатко, ніж півень в шафрані».

Дідові дівка, ніби до кожушка

Прілого — комір з молодого смушка.



ЖИТТЯ У МІСТІ


Той крам вірменський продає на шати,

Той ще дорожчі розгорта блавати,

Той хутра пишні, сукні і спідниці,

Той розсипає перці і кориді,

Той манить п'яниць до свойого шинку,

Той пропонує різну лагоминку,

Той сіно, збіжжя, а той сіль і мило —

Пани ж, нероби, нудяться без діла.




ФОРТЕЛЬ


Фортелем стіни фортець розбивають,

Фортелем села й міста набувають.

Фортелем ласку у пана заслужиш,

При владі старшим з фортелю ти будеш.

Фортелем простий князівну засвата,

Фортелем в дурні пошиєш і тата.

В суді фортелем хитрують без свідка.

Фортелем на картах повніша калитка.

Фортелем паннам дівоцтво збавляють,

Ближніх фортелем у кут заганяють.

Фортелем шафар виходить з фрасунку,

Купець з фортелю не зна прорахунку.

Фортель розчинить тюремнії мури,

Фортелем слабший сильнішого дурить.

Фортелем брата брат ославляє,

Юрист фортелем закон вивертає.

Фортель за фортель, за мудрі фортелі

Спече фортелем нас чорт на вертелі.

Дере лисиця фортелями птицю,

Фортелем кулю вганя хлоп в лисицю.




НОВІ ПАЛАЦИ


З одних палаців вже самі руїни,

А іншим тільки зводять красні стіни,

Хоч і порожні простоять убого.

Не мають люди страху перед богом!

А чи не краще зводити шпиталі,

Щоб нещасливих стіни ті приймали?

Шпиталь будуєш — чиниш так, як треба,

Палац будуєш тим собі на небі.




ЛІПШЕ З ЛЕВОМ НА ПУЩІ, НІЖ ІЗ ЖІНКОЮ ЗЛОЮ


Ох, біль сей серце може розірвати!

Краще жить з левом, ніж злу жінку мати.

Борони, боже! От нещасна хвилька:

Спиш в лісі — глянеш: суне звірів кілька.

Спиш, мужу, в пущі і біди не чуєш.

В світі, як в пущі. З жінкою ночуєш.

Борони, боже! Світ наш — то звіринець.

Спиш, підхопився — аж кабан-одинець,

Спиш, аж одинець поряд вже рохкоче —

Це твоя жінка зубом вже скрегоче.

Борони, боже! Світ — довічна пуща.

Пасічник — сонний, ведмідь — невсипущий.

Пасічник сонний, а ведмідь тим часом

Воск ярий з медом видирає ласо.

Борони, боже, від такої скрути!

Спиш, мужу, в пущі, аж іде лев лютий...

Лева в сім світі рідко можна стріти —

Жінка скажена є в кожнім повіті,

В кожній окрузі, у кожному місті

Гірших од лева злих жінок зо двісті.




ПРО БАГАТУ ЖІНКУ


Хто собі жінку із грішми бажає,

Чорта з рогами той собі шукає.

Робити треба, як серце підкаже.

Хто зле напише — нічим не замаже.




ВАРШАВА — МАТИ


Впевнився сам я — вельможна Варшава

Дальним прибульцям є мов мати права.

Чи з Литви прийдеш, чи з Києва — прийме,

Як маєш в торбі, у свої обійми.

А як без грошей, навіть землякові:

«Тебе не знаю!» — мовить мазуркові.




ЛЮБЛИН — СЕСТРОЮ


Як маєш в калитці — немов сестра, Люблин

Вітає щиро: «Мій братику любий!»

Купи чобітки, панчішки, спідничку,

Як з Люблина мати бажаєш сестричку.

Сестричка каже: «Задля відпочинку

Приляж но, брате, засни на годинку

А я тим часом печеню зготую,

Винце корінням до смаку зцукрую.

Одержиш, брате, гостинну господу,

Кімнату гарну, всіляку вигоду.

Юристу певно до справи нараю,

Агента враз я також напитаю.

Пан інстигатор додасть тобі слави —

Маршалку слово замовить ласкаве.




ЧИМ Є ЖІНКА


В гарнім сімействі голова — мужчина,

Та не хвіст — жінка, без хвоста ж людина;

Під головою — руки, ноги, жили,

Серце і горло, там і шлунок милий.

Жінка — це шлунок. Шлунок всім керує;

Вариться в шлунку — в голові парує.

Смачно у шлунку чи у шлунку гидко —

Все на обличчі зразу буде видко.

В гарної жінки ти червонощокий,

Злу жінку маєш — синяки під оком

В тебе чи в неї. Правду кажуть люди:

Хто з вас сильніший, того й правда буде.




ПОСПОЛИТЕ РУШЕННЯ


Немає грошей найнять жовніри?

В похід рушаймо, бебряні ковніри!

Злота в нас досить, та жаль віддавати,

Треба на битву самим вирушати.

Тільки ж рушаймо усі до одного!

Ні, знайдем блазня, знайдемо дурного.

Один за себе, а другий за брата,

Третій за батька — і війська багато.

А поки мазур візьметься за списа,

Вже у русина макітра вся лиса.




ДО ХУДОЖНИКА


Із тебе художник — ніякий, мій пане,

Оглянеш малюнок — все ясне і знане.

Правдива ж бо штука — так намалювати,

Щоб глянуть самому й не розібрати.




СУСІДИ


Скаргу подав раз сусід на сусіда.

Скаржаться спільно — взаємна обида.

Хто більше винен — і самі не знають.

Приятель судить — вони не зважають.

Рочки і роки — від суду до суду,

До трибуналу ідуть на огуду.

Та й трибуналів сусідам не досить.

Смерть-медіатор обом суд виносить.

Лютяться вперто. Аж смерть помирила,

Близьких сусідів навік розлучила.




ПІЮТЬ ПІВНІ


В хлопа питає жовнір, чи світало.

«П'ять уже півнів, — вістить, — проспівало».

Встали жовніри і снідати просять:

«Трьох засмаж півнів, то буде нам досить»

«Де ж їх узяти? Один лиш при хаті».

«Та ж говорив ти: п'ять мало співати.

Трьох — на пательню! — слуга порядкує. —

Бо тобі ребра як стій порахуєм!»

Чуха хлоп чуба, спроквола міркує,

Півня одного натроє шматує:

«Нате вам три вже. Як чарка зогріє,

Мабуть, з вас кожен, мов півень, запіє!»












Данило БРАТКОВСЬКИЙ


Данило Братковський (? — 1702) — український шляхтич з Волині; син Богдана Братковського. За часів Яна Казимира згадується як секретар при посольстві до Москви. Пізніше стає брацлавським підстолієм та венденським підчашим. Багато подорожує, співчуває простолюду. Переконавшись у потребі активної боротьби проти польсько-шляхетського засилля на Правобережній Україні, приєднався до козацького полковника Семена Палія, котрий очолив селянсько-козацьке повстання 1702 — 1704 рр. Везучи прокламації із закликом до повстання, був заарештований поляками і за вироком військового суду 26 листопада 1702 р. страчений на луцькому ринку. Автор книжки польськомовних епіграм «Світ, розглянутий по частинах».

Диспут убогого з паном («Пан з паном здуру вели диспут довгий...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany. Краків, 1697, арк. З зв.

Про хміль («Бува, що сп'яну хтось комусь нашкодить...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 4.

З чого зроблено жінку («Жінку із кістки створив ти, боже...»). — Подається в перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 4 зв.

Бенкет на сеймику («Не ті вже пани, що були раніше...»). — Подається в перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 5.

Мінливість світу — не зрозуміти («Ой, що за диво діється на світі...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 6.

Порада («Треба за мужа біднішого мати...»). — Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 9 зв.

Покірна жінка («Покірна жінка все мужу прощає...»). — Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 10 зв.

Світ («Хто добрий лицар? — Лицарем мосцивий...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 19 зв.

Добра жінка («У всьому добру жінку, любий брате...»). — Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 24.

Підступне сватання («О, не одного ж вітця обдурили...»). — Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 27 зв. — 28.

Несталість світу («Мав лату на латі...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 29.

Усьому приходить кінець («Агей, і мури зазнають руїни...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 32.

Смерть («Ой, смерте безжальна, тягнеш нас до себе!...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 35 — 35 зв.

Змовини старого з молодою («Як за старого молоду ладнають...»). — Подається у перекладі О. В. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 42 — 42 зв.

Життя у місті («Той крам вірменський продає на шати...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 44.

Фоpтель («Фортелем стіни фортець розбивають...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк 46 зв _47.

Нові палаци («З одних палаців вже самі руїни...»)._Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 47 зв.

Ліпше з левом на пущі, ніж із жінкою злою («Ох, біль сей серце може розірвати!...»). — Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 48 — 48 зв.

Про багату жінку («Хто собі жінку із грішми бажає...»)._ Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 48 зв.

Варшава — мати («Впевнився сам я — вельможна Варшава...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 56.

Люблuн — сестрою («Як маєш в калитці — немов сестра, Люблин...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 56 — 56 зв.

Чим є жінка («В гарнім сімействі голова — мужчина...»). — Подається у перекладі О. І. Крекотень за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 74 зв.

Посполите рушення («Немає грошей найнять жовніра?...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 76 зв. — 77.

До художника («Із тебе художник — ніякий, мій пане...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 81.

Сусіди («Скаргу подав раз сусід на сусіда..»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 81 зв. — 82.

Піють півні («В хлопа питає жовнір, чи світало...»). — Подається у перекладі В. І. Крекотня за кн.: Świat po części przeyzrany, арк. 82.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.