ПОВІСТЬ ПРО ТРОЮ
Бяше в перваа времена цар нЂкий именем Прийдеш 1. И в нЂкій день, бывшу ему на ло†в нЂкоем морском отоцЂ, у него же от единыа страны течаше великеє море, а от другіа страны — Скомандра-рЂка 2, и от третіа страны — Пелешино море 3, а от четвертна страны стоаше луг Дудома 4, а от пятіа страны — юдоль, идЂже растяху древіе и цвЂти многоразличніи, видЂв же цар доброту мЂста и начат здати град во имя свое. И послЂ своего живота повелЂ сину своєму здати такожде.
И прочіи заповЂдаха кождо своему сыну. И c прежным царем, иже начат здати, всЂх шесть до Троила-царя 5, иже больши всЂх дЂло сотвори, и нарече во свое имя Троа-град.
Троил-цар роди Пріама-царя 6, [а у него царица] именем Екама 7. И в нощи видЂ сон и сказа мужу своєму Пріаму-царю:
— Родих, — рече, — главню и взыйде на небо и паки возвратися и паде в море. И изыйдоша из моря искры, яко пламень, и падоша на Трои, и погори весь град.
Цар же сказа сіа боляром и волхвом, и мудрецом и всЂм людем.
И рЂша ему:
— Господи царю, родится от жены твоея сын, его же ради изгорит и разорится* Трой-град. И не останет камень на камени.
Цар же рече женЂ своей, егда родит сына, да повелит убити его.
Она же рече:
— ЗЂло рада есмь сие сотворити.
Егда же роди царица Екама сына и видЂ отроча красно зЂло, изжалися, яко мати, и не възможе убити его. Но повит его в рызы многоцЂнны и повелЂ его поврещи далече от града и c ним много злата и сребра.
И обрЂте его пастыр овчій стар, ему же жена роди сына. И повелЂ ей обрЂтена отрока кормити. И бывшу ему седми лЂт, нарече его Фарыж 8 Пастыревич.
* У рукописі: загорится. — Ред.
И хождаху co отцем своим оба отрока [на поле] и играху. Фарыж же связаваше дваи вола и бодяхуся. И кій премогаше, тому сплеташе вЂнець от масличіа, кий же изнемагаше, тому віаше от сламы и полагаше има на рогу.
И егда возрасте Фарыж, хождаше з добрьши витязи и преодолЂваше их в коейждо игрЂ. И прободе за щитом единаго витязя.
И в то время, брак творяше 9, вошел цар и призва боляре и болярини* и Фарыжа Пастыревича.
И приидоша, на оно веселя три жены, их же пророчици нарицаху 10. И єдину не позваша, яко сварлива бЂ 11. Она же за оно незваніе помышляше, како бы сваду сотворити. И сотвори яблуко злато и написа на нем: «Котораа от тЂх жен и пророчиц благообразнЂйши да будет, то [й] сіє златое яблоко». И повелЂ воврещи яблуко во вертоград.
Его же обр'Ьтоша три оны жены и прочтеше. Моляху Фарыжа Пастыревича кааждо их, да присудит ей яблуко:
— ОповЂж мене добрЂйшу от тЂх. ПослЂди же третЂа рече:
— Присуди мнЂ сие яблуко, да ти дам Елену 12, царицу Менелаа, царя греческаго, иже всЂх нас и всЂх греческых жен добрЂйши. И дам ти имя ново, и будет имя твоє Александр 13-Фарыж. И повЂм ти отца и матер, нЂси бо ты того старца сын, но отец ти есть Пріам**-цар и мати Екама-царица.
И присуди Венуши 14-госпожи яблуко. И слышав от неа сіа, возвеселися зЂло.
И взят прощеніе у старца, иже отец ему нарицашеся и прийде в Трой. И пріат его Пріам, отец его, и мати его Екама-царица.
И призва Пріам-цар пророкы и волхвы и рече:
— Кто ми поспЂшит, еже еще наздати Тройскый град, и аз дам ему три мЂри злата.
И слышаста два діавола земленая, и пришедше, рЂша царю:
— Мы хочем создати, да нам даси и наю зная.
И начаша здати. И Тебуш*** 15 бЂ гусельник и гудяше в гусли. И зидашеся Трой, где они повелЂваху. А Нептенабуш 16 именем хожаше в море и ношаше из моря вар и каменіе и воду.
И звершиша все дЂло и рЂша цареви, и да им даст, еже обЂща.
И разумЂша, яко преобидЂ их.
И разгнЂвашася и рекоша:
* У рукописі: боляркнъ. — Ред.
** У рукописі: Пріан. — Ред.
*** У рукописі: Тегуш. — Ред.
— Мы есмо сотворили Трой-град, мы умыслили, како и разорити и во дни Пріамовы.
Ипитер-волхв 17, его же и пророком нарицаху, прорече, яко хощет Александр прийти во Греки и царицу Елену взяти, ея же ради Трой разорится.
Такоже и жены они, иже разгнЂвашася яблука ради златого, иже пророчица нарицахуся, помышляху, како бы Трой разорился.
Испроси же ся Александр-Фарыж у отца своего Пріамацаря, и прийде к Менелаю, царю греческому, еже єсть еллинскому, служити со многим богатством и со отроки.
И слышав, Менелае-цар изыйде противу ему далече и цЂлова его.
И рече ему Александр:
— Прийдох аз, царю, служити тебЂ не на златЂ и сребрЂ, но, да разумЂеши, яко будет честь сего ради, на твоем дворЂ.
Слышав же сіа, Менелае-цар возвеселися зЂло и введе его ко ЕленЂ-царици в полату.
И ядаху и піаху наединЂ червено вино.
И егда умываху руцЂ и обрусом отираху, Александр писаше на обрусе червенным вином ко ЕленЂ сице:
— Царице Елено, люби мя, яко же и аз тебе. После же Мене[лае]-цар ко брату своєму Агемену 18-царю, глаголя:
— Буди о сем весел, брате мой, яко хотят мнЂ служити братіа моа цари.
Отписа же ему брат его:
«Аз о ссм весел есмь, яко мы самодержци есмы. А о сем нЂсмь весел есмь, яко наша братіа приидоша служити нам, но и зЂло озлобихся. Блюдися, да не пришед чужаа доброты и возмет нашу честь, а нам срамоту нанесет велію».
По сем же слышав Менелае-цар, яко отвержеся от него русаг Каакинмский 19 и собрав многу рать, поиде на них. ПовелЂ и Александру.
Он же ся сотворися болен и лежав во царской полатЂ.
— И егда, — рече, — здрав буду, гряду во слЂд тебе.
И по отшествіи Менелая-царя изыйде царица Елена из греческими боляринями и дЂвицами проходитися по граду. Александр же восхитив Елену-царицу под пазуху и вшед в борзый корабль со отроки своими и приде под Трой-град.
Тройстіи же господіе не хотяху изыйти противу ему, вЂдуще, колико хощет проліатися кров за Елену. Изыйде противу его отец его Пріам, пріат за руку его. А мати Александрова, Екама-царица, пріат царицу Елену за руку и введоста их.
Слышав же Менелае-цар о ЕленЂ, возвратися скоро от войны.
УвЂдЂв же и брат eгo Агамен-цар и собрав ся воа и прийде к Менелаю.
И печальна быста царя зело, какова срамота учинися над ними.
И собраша сильну войску й прийде к ним на помощ и Якш, Саломоников сын 20, со 30-ю каторог. И по том прийде Поламид, Придеков сын 21, со 30-ю кораблей.
И по сем нЂкий человЂк Урекшиш именем, Лавтешев сын 22, сотвориися бЂсен, да ся не причастит троискои крови. Начат пЂсок орати, а соль сЂати. Царя же повелЂста поврещи малаго сына его пред оралом.
— И аще же будет, — рекоша, — бЂсен, то преорет его. И егда повергоша, остави волы не орати. И приведоша его ко царем. И рече Урекшиш:
— Изволив бых з-а три лЂта тецати з бЂсным псом, нежели причаститися троискои крови, иже хощет быти Елены ради царици.
Бяху же иніи мнози прийдоша ко царем (ото остров, и от суша, и от воскрай) сущих моря, от Афин и тоземци и от Феталіа, и от Архиа, и от всеа Еллады 23, и от иных многых. Бяху же Менесефес от Афин 24, Нестор от Пилады 25, от [ИфакЂ Ди]севес , от Саламина Ея 27, Идоменевес от Крыта 28, Таипелем от Рода 29. Вси род имуще от благородных и от царских кровей, мужи храбры.
Евфианин же Ахиллей 30 сіаша паче всЂх чловек. Ратнем побЂдник, ратник силен и крЂпкорук, его же і ироя нарицаху. Сего поставиша царіе рати начальника.
БЂ же рать многочисленнаа, и 1170 кораблей исходят убо отечества.
Послан же бывает Ахиллей и от храбрых друзій и на островы нападоша и поплениша сушу. И тщахуся напасти на Трой, яко многим богатством кипящ бяше, и хотяше отмстити обиду, и Елены ради.
ВидЂвше же троане толику рать, собравше пособники себЂ кары и ликаоны, миси и меоны и фруги 31. И придруживше весь асийскый язык и род, противу изведоша множество безчисленное, в Трой же вяще 50 тысящ мужей. [И] много время проводиша, брань творяще. Исперва добрЂ ополчевахуся на брань, да якоже искусиша Ахиллеово стремленіе и храбрость, сЂдяху, при стЂнах заключившеся.
По том же нЂкаа жена волхвующи, именем Велеша 32, ея же пророчицу нарицаху, иже обладаше шествіем морскыми волнами. У нея же убиша кошуту боляре Агамена-царя. И сего ради, разгнЂвася, волненіе пусти на море, да погубит вся корабля греческыа.
И озлобистася царя и воспросиша Колкоша-попа 33.
Он же повЂда им, яко кошуты ради хощет вас потопити пророчица, и глаголет, яко аще не даст Агамен-цар мнЂ дщери своея ЦвЂтани 34, не имам их отпустити.
Цар же Агамен оскорбися зЂло и, не хотя, даде дщер свою ЦвЂтану.
И устави бурю.
И прийдоша под Трой.
И изыйде противу им Ектор-цар 35, Пріамов сын, стрЂляа [стрЂлою] со огнем, и единЂм пущеніем погружаше три корабля греческыя.
И Якш Соломоничев защити своим защитом 17 кораблей от живаго огня Екторова * 36.
И пойде Менелае-цар на вЂре, начат Пріаму глаголати, да отдаст царицу Елену.
Александр же не хотяше, но восхотЂ застрЂлити Менелаа, аще бы его Пріам-цар не защитил.
И по том Ектор-цар творяше брань и поражаше множество греческых вой на всяк день. И боащеся гласа Ахиллеова. И пойде Ахиллей под своим знаменіем противу Ектору-царю и снийдостася и ястася за руку и не восхотЂстася бытися в той день.
И бяху поймали гречестіи витязи Рыжеуша-попа дщер Рижеуду. И видЂ ю Агамен-цар, брат Менелаев. яко добра зЂло, и взят ю себЂ в жену.
A Рыжеуш-поп сын бЂ Тебуша **-бога 37. И, увидЂв, Тебуш *** разгнЂвался зЂло и пусти своим волшвеніем велик недуг в греческое войско. И мнози умираху, дондеже обратиша дщер Рыжеуша-попа.
По том же троани дерзостны сотвори Паламидова смерть, притупи Ахиллеово стремленіе, любя бо Ахиллей Паламида зЂло. Дисифес Нискотянин 38 храняше [нена]висть на Паламида, и оболга его ко царем, яко трояном хощет добра. И побиша Поламида каменіем.
И, о горе, каковая твориши зависти!
Он же ничесоже рекл, точію глагол сей:
— О убогая истинно, по тебе плачу, ты бо первіе мене погибе!
И тако умре.
Ахиллей же, тяжцЂ проплакав о нем и сего ради разгнЂвася, не хотяше изыйти на брань.
И от сего бысть дерзость Ектору и того пособником. И составляют на еллины брань крЂпкоратную. И падают, якоже
* У рукописі: Некторова. — Ред.
** У рукописі: Тебуга. — Ред.
*** У рукописі: Тебуг. — Ред.
класы, греческыа, сырЂч еллинскыа телеса, и езера кровем пролиашася.
И моляху Ахиллеа пойти на брань. И не преклонися, дондеже убіен бысть Патрикліе 39, ero же зЂло любяше Ахиллей. Его же уби Ектор. И сіє того понуди потещи на трояны.
Изыйде бо Ахиллей на брань, огнем дыхаа, и разбивает полки и побивает первоборца.
И паки призывает Пріам на помощ амазони 40.
И паки брань крЂпка и умирают мнози, и от всЂх убо пуст бысть Пріам. И умоли тафантіан и индійскаго царя 41, и посылает множество безчисленное воинства.
Индіане же вси чернообразни. Их же видЂвше гречестіи еллины в странных зрацех, и убояшася от зрака сих и оружіа и от звЂрей устрашишася, их же и [н] діа кормит. Нощію бЂжати помышляху и оставити Трой, но обаче ополчишася чернообразным. И очервишась индійскими кровми нивия и Скомандровы струа, и обагряхуся кровми.
В сих же наста еллином торжество. Паче же и варваром, и всЂм покой от ратей и от трудов. И убо еллины, иже єсть и греки и тройское множество, смЂшахуся воєдино, и никому же ничего же никто же смЂаше празника ради.
По том же видЂ сон в нощи царица Европіа 42, жена Ектора*-царя, (У рукописі: Нектора. — Ред.) сына Пріамова. И возбну от сна и прийде в ложницу свекра своего Пріама-царя и нача со слезами глаголати ему, да не пущает сына своего Ектора воутрЂй на брань ко Ахиллею, яко убиен, рече, будет. И сказа ему сон:
— ВидЂх, яко изыйде ис Троа мечка, а из греческаго войска вепр и начастась бити. И посЂче вепр мечку и вовлече ю во кгреческіа полки, и к тому не видЂх eгo. И аще пустиши Ектора, не чай видЂти.
И утЂшив ю Пріам и проводив ю в ложницу.
И егда бысть заутра, уготовися Ектор-цар на брань ко Ахиллею.
И изыйдоша противу ему тройскыа госпожа и мати его, Екама-царица, и жена его, и сестри его. И моляху его, да не исходит на брань.
Ектор же не послушаше.
Мати же, плачущи, моляше не изыйти и спастися. И надра отверзающи єдиною рукою, другою же сосца изношаше, глаголющи:
— О чадо, сих срамися и мене самую помилуй. И аще когда ти сосца сіа предах забыти, творящи дЂтскых скорбей, помяни убо воспитаніе оно и даруй ми, еже пощадЂтися самому 43.
И жена его, вземши, метну сына своего пред ним, и моляше:
— Помилуй мя, — рече, — самую и сего любезнаго! И не послушаше. [Она же рече]:
— О Екторе, пожди мене мало.
И шед в ложницу, совлече брачныя ризы и облечесь в чернЂа вдовичныа и пришед пред него, глагола:
— О Екторе, аще ся не обратиши, аз имам сіа носити по тебЂ.
И сим не преложи его на жалбу. И не послуша, но пойде против Ахиллею.
И сшедшеся, не бишася в той день, но завЂт положиша, еже битися заутра.
И в той день уби Ектор седмь уров греческых, иже есть седмь полк.
И заутра изыйде Ектор-цар и начат битись со Ахиллеом. И Ахиллей Ектора убив, прободе его. И паде мертв. И взем его Ахиллей, понесе его на свой стан. По том [же] разбивает полки и побивает ратоборца.
Убиену же бывшу Ектору, дерзосердому столпу тройскому, мужу тяжку и храбру, во оружіах воспитанному, язвы носящу на персех безчисленны, прежде даже еллини не пришли и составили брань, сплеташесь со юнцы дивіими.
ВидЂвше же сие, тройстіи вельможа и господіе жалостно проплакаша.
И взят Пріам-цар на себе нищаа худыа ризы и гусли и пойде в греческое войско (У рукописі: греческую войску. — Ред.), ища Ахиллеова стану, глаголя ему, же днесь бог извЂстит, да не оставит и мене, страннаго, но да накормит и напоит убогаго. И дойде на Ахиллеев стан и начат густи в гусли жалостно зЂло. И даша ему от вечеря своея ясти и пити.
И по вечери легоша спати, упившеся. Уснуша же [и] стражие.
И Пріам-цар нача искати сына своего, Ектора-царя, и обрЂте его, на постели мертва со Ахиллеом лежаща. й видЂ его Пріам и вздохнув от сердца зЂло.
Ахиллей же возбнув и устрашись и рече:
— Кто еси ты? Он же рече:
— Аз есьм Пріам-цар, ищу сына своего, Ектора-царя. И рече Ахиллей:
— Аще ты еси Пріам-цар, от страха твоего мертв есьм. И рече Пріам:
— Не бойся, господине, от младенства того не сотворих, да спяща вЂтязя погублю, и прощу сына своего Ектора. И рече Ахиллей:
— Аще кленеши ми ся, аз понесу Ектора на свою плещу в Трой по вЂрЂ и клятвЂ, да здрав внийду и изыйду.
И взем Ахиллей заутра Ектора, и понесе его в Трой, и предаст тройским госпожам.
И начаша его плакати.
И рече Пріам-цар ко Ахіллею:
— И пойде†в церков Аполлона 44 клятися, еже к тому не воевати ся, дабы остало сЂмя Трою. И дам ти свою дщер Поликсену 45, иже во всЂх госпожах тройскых добрЂйша.
И въ церкви клятся первіе Пріам и отступи, и преклонись Ахиллей клятися.
И ту себе скры Александр-Фарыж, и Пріамов сын Дифон (У рукописі: Дифов. — Ред.). И устрЂли Ахиллеа ядовитою стрЂлою въ пяту, занеже бЂ ввесь вооружен, точію плеснЂ его без желЂза 46, и избЂгоша вон. Ахиллей же пад на издыханіи послЂднем.
Ощутивше же ся Девес 47 и Диоген 48 и Ея Теламоняц 49, Ђздяху c ним вкупЂ, же убо в церков въскочивше и обрЂтоша крЂпкаго іроа, еже есть Ахиллеа, лежаща и кровми облианна и угасша и едва дышуща и движуща язык, и хотящима очима его покрытися тмою. Якоже убо видЂста се, проплакастася. И напад на персы Ея Великій и c плачем рече:
— О ратем раздрушителю, исполи[не] крЂпкорукий! kто погубити тя возможе, льва яростнаго? Он же, едва прогласив, рече:
— Убиста мя лестію Фарыж-Александр и Дифон.
И сіа рек, изшед.
ВидЂв же сіа Пріам-цар, озлобися зЂло. И совлече со Ахиллея оружіе все и посла его ко обЂма царем [а] и сказа им, како вЂру его со Ахиллеом преступиша:
— И аще велите, тЂло его принесу к вам.
И плакашася зЂло, видЂв же оружіе Ахиллеово, и повелЂста Пріаму-царю сожещи тЂло его и всыпати в златый корчаг.
— Да сотворим, — рече, — гроб его на далечной земли. И съжже же Пріам тЂло его и всьта в златый корчаг [и посла царем].
И видЂвше царіе и полци гречестіи, дивишася, глаголюще:
— А сило и слава Ахиллеова, како тя не совзимаху вси грады и отоци? И здЂ един корчаг злат лЂст тебе полон.
ВидЂвши же Екама-царица, яко хощет скончатися Трой, посла сына своего меншаго Полидвора 50 и c ним злата много к Полинещеру-цару 51 на он пол моря, иже царствоваше всей Погажи [ей] дабы остало сЂмя Трою.
По том же паки быша мужев біеніа и закланіа и паки кровми земля облиася Тройская и паки окровавлени быша Скомандровы струя, дондеже [волхвы им] волшебным пророчеством изрекоша, яко нЂсть мощно ратію взяти Троа, но токмо лестію единою.
И абіе здЂлаша коня древяна, велика зЂло, и затвориша в нем мужа храбры. И сами отити творяхусь ко отечеству своему. Коня же оставиша у пристанища, и сами скрышася въ островЂ.
ВидЂвше же трояне пристанища пуста, коня же єдиного стоаща и, недоумЂвающе, дивляхуся. И сперва убо мняха все прелесть. Коня же погубити мышляху во огнь или въ море воврещи.
Но зане же прийде время, еже взяту быти Трою, во град вЂщавше внести коня, яко образ и користь от сопротивных. И тако внесоша его во град, и питіем и играм себе вдаша и уснуша глубоким сном.
Мужіе же крыющеся изшедше молчком и зажгоша храмы и пламень воздвигоша велик. И сие видЂвше еллины, въскорЂ плывуще, прийдоша к Трою. И вратом отверстом бывшем от прежде вшедших, яко вода, влиашась множество вой кгреческих. Твердонырному же сице пріату бывшу Трою. И инде же пишет: «Стклом и мЂдію и воском сотвориша фарижа сЂра, тЂм же образом, яки конь, и в нем затвориша 300 витязь вооруженных. И егда-привезоша и ко граду и не прошедшу ему во врата в град, разориша врата. Тогда воины, разбившы [мечными] главами скло и изскочивше, многи изсЂкоша. Достиже все множество вой во кораблех и по суху, изсЂкоша тройскыя велможа, a инЂх во море пометаша».
Изведоша же Александра и Елену-царицу к Менелаю.
И рече ему Елена:
— О господи царю, ты бысть велке крив (У рукописі: крин. — Ред.), что ради остави мя со Александром-Фарыжем, да мене прелестил своим невЂрством.
И отвЂща цар:
— О госпоже Елено, аз сотворю, яко отселе ин никто же тебе прелестит.
И повелЂ ея c Александром усЂкнути.
И c ними Тиндарію или Поликсену, дщер Пріама-царя, повелЂ усЂкнути на гробЂ АхиллеовЂ, яко ея ради погибе. И Екаму-царицу, матер ея, даша на подЂл, c нею же и прочаа госпожа и боляры[ни].
И ведоми же плакаху зЂло.
Царица же Екама, [у] тЂшаше их, глаголя:
— Аз имам слези ваша утолити.
Бяху же и прочаа жены восхищаеми от чертог новобрачных, и младенцы удараеми быху о стЂну. И земля наводняема кровми падающих. И просто рещи: плач вся содрожаше, и все люто [е] и горькое обдержаше град. И огневи предают и попаляют от основаніа, еже во градЂ прекрасного и преизряднаго Троа.
И увЂдав же сіе цар Полинещер, повелЂ заклати Полидвора-царя, Пріамова сина, и воврещи в море.
И ту присташа корабля гречестіи.
И взят Екама-царица древо, еже почерпсти воду, и обрЂте сына своего мертва и возопи гласом великим, плачащися.
Тогда слышав Полинещер-цар, изыйде на утЂшеніе ЕкамЂ-царици. И всташа c нею тройскаа госпожа и збодоша царя Полинещера ножи. И сіа увЂдЂша гражане, побыша их каменіем.
Возврати же ся [Менелае] -цар со всЂми греки c побЂдою и c великою честію, стоя пред Троем 10 лЂт и седм мЂсяць.
И тако скончася Тройское царство.
Написа же повЂсть о тройском пленении (У рукопису племени. — Ред.) творець Имир 53.
Ахиллей же бЂ сын царя Екаты, [а] инде же пишет Филераша 54.
Повість про Трою. — Подається за текстом (скоропис XVI — XVII ст.), який зберігається у ЦНБ, фонд 1, № 2847, арк. 46 — 54 зв.
1 Прийдеш — основоположник роду троянських царів. За античною міфологією, це син Зевса Дардан, від імені якого походить назва населення північної частини Малої Азії — дардани. Ім'я «Прийдеш», є, мабуть, слов'янським озвученням імені «Фрігій», від якого пішла інша назва жителів Малої Азії — фрігійці.
2 ...течаше... Скомандра-рЂка... — Трою (Іліон) локалізують на північно-західному узбережжі Малої Азії, в районі пагорба Гіссарлик,
неподалік від протоки Геллеспонт (Дарданелли), над річкою Скамандри (Мендере-Су).
3 Пелешино море — Егейське море; мабуть, від імені Пелея, за грецькою міфологією, чоловіка морської богині Фетіди, або від імені богині Велеті, чи Пелеші (тобто Артеміди), яку в одній із слов'янських версій «Повісті про Трою» названо володаркою моря.
4 Луг Дудома — мабуть, підніжжя Діндімової гори — гори Іди, біля якої було споруджено Трою.
5 ... всЂх шесть до Троила-царя... — В латиномовній версії троянського сюжету («Притчі про королів»), що виникла в Боснії чи Далмації на межі XIII і XIV ст., наведено таку генеалогію троянських царів: Прийдеш — Оїлуш — Ламедон — Ширикуш — Дгрдануш — Троїлуш — Пріамуш. І в «Повісті», і в «Притчі» генеалогію переплутано: за античною традицією, Пріам був сином Лаомедонта, а не Троїла.
6 Пріам-цар — за античною традицією, останній володар Трої.
7 Екама (Гекуба, Гекаба) — жінка троянського царя Пріама.
8 Фарыж — Паріс.
9 И в то время, брак творяше... — Йдеться про весілля царя фессалійського племені мірмідонян Пелея (батька Ахіллеса) і морської богині Фетіди.
10 ...три жены, их же-пророчици нарицаху. — Грецькі богині Гера, Афіна Паллада і Афродіта; Гера — цариця богів, сестра і жона Зевса; Афіна Паллада — богиня землеробства, війни й перемоги, охороняла міста, богиня мудрості й покровителька наук, мистецтв і ремесел; Афродіта — богиня вроди і кохання.
11 И едину не позваша, яко сварлива бЂ. — Йдеться про грецьку богиню розбрату Еріду.
12 Єлена — персонаж грецької міфології, найвродливіша з-поміж жінок, до якої сватались найславетніші герої. Вона ж вибрала собі спартанського царя Менелая. Викрадення її Парісом послужило приводом до Троянської війни.
13 Александр — друге ім'я Паріса.
14 Венуша — Венера; римський відповідник грецької Афродіти.
15 Тебуш — тобто Феб, Аполлон.
16 Нептенабуш (Нептун, Посейдон) — персонаж греко-римської міфології; бог землі і земної родючості, земледержець; з часом вважався володарем моря і потрясителем землі. У Троянській війні сприяв грекам.
17 Ипитер-волхв — Юпітер, Зевс.
18 Агемен (Агамемнон) — старший брат Менелая; цар Аргоса і Мікен; очолив грецьке військо у Троянській війні.
19 ... Pycаг Каакинмский... — За Геродотом, Паріс викрав Єлену, коли Менелай вирушив на Кріт ховати свого діда по матері Катрея. Можливо, «Каакынмская земля» — спотворена назва Кріту; можливо також, що Русаг, чи Русач Каакинський — власне ім'я царя якоїсь підвладної Менелаю
території.
20 Якш, Саломоников сын (Аякс Теламонід, Аякс Великий) — персонаж грецької міфології; син Теламона, царя острова Саламіна; найдужчий після свого двоюрідного брата Ахіллеса грецький герой під Троєю.
21 Паламид, Придеков сын (Паламед, син Навплія) — персонаж грецької міфології; найрозумніший після Одіссея з-поміж грецьких вождів під Троєю.
22 ... Урекшиш именем, Лавтешев сын... (Улліс, Одіссей, син Лаерта) — персонаж грецької міфології; володар острова Ітаки; один із головних героїв Троянської війни.
23 ... от Афин... и от Феталіа, и от Архиа, и от всея Еллады... — Неповний перелік грецьких держав, які брали участь у
Троянській війні. Афіни (Аттіка) — країна в середній Греції; Феталія (Фессалія) — країна на сході середньої Греції; Архія (Ахайя, Ахея) — країна, населена ахейцями, — в гомерівські часи майже синонім Греції; Еллада — спершу назва частини Фессалії, згодом — середньої Греції, а десь із VII ст. до-н. е. — всієї Греції.
24 Менесефес от Афин (Менестей) — персонаж грецької міфології; один із ватажків афінського війська під Троєю.
25 Нестор от Пилады (Нестор від Пілосу) — персонаж грецької міфології; відзначався довголіттям: в час Троянської війни владарював уже над третім поколінням пілосців.
26 ...от [ИфакЂ Ди]севес... — Йдеться про володаря Ітаки Улісса-Одіссея.
27 ... от Саламина Ея... — Йдеться про Аякса Телемоніда.
28 Идоменевес от Крыта (Ідоменей) — персонаж грецької міфології; цар Кріту, один із женихів Єлени; в Троянській війні очолював ополчення шести крітських міст.
29 Таипелем от Рода (Тлеполем від Родосу) — персонаж грецької міфології; син Геракла; загинув у Троянській війні від руки вождя лікійців Сарпедона.
30 ...Евфианин же Ахиллей... (Ахілл, Ахіллес) — персонаж грецької міфології; один із головних героїв Троянської війни, під час якої загинув від стріли, що влучила у єдине вразливе місце його тіла — п'яту. Походив із фессалійської держави Фтії; звідси: «євфинянин» — спотворене від «фтіянин».
31 ... карыиликаоны, миси и меоны и фруги. — Йдеться про малоазійських союзників троянців: карійців, лікійціз, мисіїв (мізійців), меонійців і фрігійців.
32 ... нЂкаа жена волхвующи, именем Велеша... — Тобто грецька богиня Артеміда. За міфом, Агамемнон чи хтось із ного супутників перед походом на Трою убив священну лань Артеміди. За це богиня наслала супротивні вітри, які затримали грецькі кораблі в беотійській пристані Авліді. У слов'янській версії повісті про Трою Артеміда виступає як «пророчиця Велеша», що керує морськими хвилями.
33 Колкош-поп (Калхас, Калкас) — персонаж грецької міфології; віщун, який перебував у грецькому війську під Троєю.
34 ЦвЂтана (Іфігенія) — персонаж грецької міфології; дочка Агамемнона, яку той мав принести в жертву Артеміді, але богиня підмінила її ланню, а Іфігенію перенесла до свого храму на Тавріді.
35 Ектор-цар (Гектор) — старший син Пріама й Гекуби, головний захисник Трої.
36 ...Якш... защити своим защитом 17 кораблей от живаго огня Екторова. — Йдеться про чудесний щит Аякса.
37 И бяху поймали гречестіи витязи Рыжеуша-попа дщер Рижеуду... A Рыжеуш-поп сын бЂ Тебуша-бога. — Йдеться про Хрісеїду, дочку Хріза, жерця Феба. Це призвело до мору в грецькому війську. Агамемнон був змушений повернути Хрісеїду.
38 Дисифес Нискотянин — Одіссей Островитянин.
39 Патрикліє (Патрокл) — син аргонавта Менетія; найближчий друг і сподвижник Ахіллеса; загинув під Троєю від руки Гектора, якому допоміг Феб.
40 Амазони (амазонки) — легендарне плем'я жінок-войовниць, що нібито жило на північному узбережжі Азовського моря чи в Малій Азії.
41 И умоли тафантіан и индійскаго царя... — Слід, мабуть, читати: «Тафантіа, мізійскаго царя...». Тафантій — може бути спотворене ім'я Тевтранта, правителя Мізії, розташованої на південному сході від Трої; мізійці вважалися родичами і союзниками троянців.
42 Европія (Андромаха) — дочка мізійського царя Еетіона, жінка Гектора.
43 Мати же, плачущи, моляше не изыйти и спастися... еже пощадЂтися самому. — Ця сцена і монолог Еками-Гекуби нагадують сцену із Гомерової «Іліади» (XXII):
...Й мати його заридала, рясні проливаючи сльози, Лоно рукою відкрила, а другу на груди поклала І, проливаючи сльози, промовила слово крилате: «Змилуйся, Гекторе, сину мій, зглянься на матінку рідну, Що твої сльози колись оцими грудьми гамувала»...
(Гомер. Іліада. Переклав з давньогрецької Борис Тен. К., 1978, с. 364).
В інших відомих версіях розповідей про Трою цей монолог Гекуби не наводиться. Звідси припущення: укладач «Повісті про Трою» був знайомий з поемою Гомера.
44 Церков Аполлона — храм Аполлона Тімбрейського біля воріт
Трої.
45 Поліксена — дочка Пріама й Гекуби; за переказами, Ахіллес, побачивши Поліксену, закохався в неї і, щоб взяти її собі за жінку, радий був помиритися з троянцями.
46 И устрЂли Ахиллеа ядовитою стрЂлою въ пяту, занеже бЂ ввесь вооружен, точію плеснЂ ero без желЂза... — Тут оповідач повісті нехтує переказом про чудесну невразливість Ахіллесового тіла, змоченого водами Стіксу, і наголошує на тому, що Ахіллес увесь був у залізній броні і тільки плесна його зоставались не захищеними.
47 Девес — Одіссей-Уліс.
48 Діоген — Діомед, один із женихів Єлени і героїв Троянської війни.
49 Ея Теламоняц — Аякс Телемонід.
50 Полідвор (Полідор) — наймолодший син Пріама й Гекуби.
51 ... к Полинещеру-цару... — Йдеться про царя Херсонесу Фракійського Поліместора, зятя Пріама й Гекуби; до нього Гекуба і посилає Полідора, сподіваючись цим врятувати «троянське сім'я».
52 Погажія (Фракія) — грецька земля на узбережжі-Геллеспонту і Пропонтіди, тобто Мармурового моря.
53 Имиp — Гомер.
54 Ахиллей же бЂсын царя Екаты, [а] индежепишет Филepаша. — Тут автор повісті намагається узгодити різні версії переказів про Ахіллеса. Філераш — Пелей, Еката — Каета; цим ім'ям в іншій версії троянського сюжету («Притчі про королів») названо царя Лікомеда, у якого Ахіллес виховувався в дитинстві.
