Попередня     Головна     Наступна




ГІСТОРІЯ О ЦЕСАРУ РИМСЬКОМ ОТОНІ



Под час корольовання Дагоберда французького панував в Римі можний а незвитяжонний цесар Отон Перший.

Той мів жону Алюнду, котрая була безплодна; по том з волі божої породила близнята — два сини.

За що важила її з дітками матка цесарська загубити, потворяючи чужоложством, і умишляла розмаїто о затраченню. По том хитре слугу намовила і принайняла, би до цесарової наго ліг, кгди би уснула.

І учинив так.

За чим она свекруха бігла до цесаря, ознаймуючи, же жона його чужоложство поповняє, яко в том і діти бенкарти сплодила.

Цесар Отон, прибігши, так застав і зараз оному слузі шию утяв, а паню до в'язення дав і суд засадив.

Хотіли її з дітками невинне през бабу погубити. По том, жалуючи, осудили, би цесарова з тоєї землі єгипетської була вигнанна.

І провадили її п'ять рицеров з границь до пущі великої і там її з конем і двома синками пустили, давши їй сто фунтов в злоті на страву.

Она ся з ними жалосне пожегнала, тяжко плачучи нещастя і невинності своєї. Богу ся полецивши, пойшла в пущу з боязню великою і приблудилася до єдної скали, под котрою було жродло пієнкне і вода. Там з радостю припавши, одпочивала.

А кгди з дітками ся на ноч уклала, пришедши звір-малпа укра сина єдного і занесла на сторону в пелюшках, іграючися з ним. Котрую найшов конем єдин рицер, і з великою турбацією одняв тоє дитя, і їхав.

В той час поткавшися збойці одбили [теє дитя] і принесли до порту морського продавать.

Трафився там межи купцями в окренті Климунт, чловєк єден можний з міста Париза, урожоний француз. Той, улюбивши дитя, люб дома і свойого сина мів, купив за тридесять фунтов злота, і мамку найняв. А привіз його до Париза, міста французького, до дому свойого. Взяли його в великую опіку з жоною своєю, іменуючи його сином своїм і, окрестивши його, назвали Фліоренцем.

Там же знову другоє дитя на пущі, котроє спало при матці, пришедши львиця порвала в пеленах і скочила.

Матка нещасная, учувши, скочила за нею, по том, впадши на коня, бігла втропу за нею, леч в густинах лісних мусила її з очей згубити.

В той час сродзе билася, плачучи тяжко, діток своїх ляментувала, і сама, їздячи на коню, по лісу смутная блудила.

По том услишала голос людський, на котрий радосна ішла, і прийшла ку брегу морському, обачила окрент з людьми, розмовляла з ними і ознаймила свою пригоду. Аж їхали до Єрусалиму. Упросила їх і їхала морем з ними.

Оная львиця, котрая з дитям, бігла до яскині своєї, би покарм щенятам своїм оддала.

Обачив її гриф, през луку з дитям бігучую, пустився до неї, прикро хотячи одняти собі покарм, і ухвитив її за верх, подняв догори, хотів, би дитя впустила. Она ся не пускала, зачим, з нею літаючи, на море затягнув. Ізпрацьовавшися, заледво виспи долетів і там упав з нею.

Львиця, неспрацьованна, там дитя покинувши, порвала його за ногу і, кусаючи його, сродзе замордувала. А видячи ся юж бути львят своїх осиротіла, зостаючи посеред моря, взялася смутити, взираючи жалобне на оно дитятко плачущеєся, і розмилувалася над ним, і, припадши, тулила його к собі, би покарм прийняло і їй полегкость вчинило, гди ж юй млеко притискало. Дитя зась, яко голодноє, внет цицю взяло і з великою охотою ссало, і заснуло. Що львиця видячи, іж їй місто львят було, барзо його улюбила і, вигромадивши в піску сухом долинку, гніздо му учинила, і там з ним ся вкладала, яко карм собі з трупу грифа оного забитого міла.

І кгди ся трафило в кілька дній оним людєм в окренті з цесаревою на морю к туй виспі зближитися, привернули там собі одпочити.

І кгди пришов єден, проходячися по виспі, знайшов львицю, лежачую з дитям. Острашився і одбіг, повідаючи товариству, яко видів.

Що слишачи, бідная мати умишляла о своїм дитятку, просячи їх, би з нею пришли обачити. Чого ся бояли. Зачим она, одважившися, пошла сама і, познавши дитя, порвала його к собі і бігла до окренту, а львиця так же, втропи за нею.

Тії ся пострашили і яконайпрудше на море ся лущали.

Она львиця вхвитилася окренту, по том к ним ускочила, барзо ся корячи кождому, і пристала до матки дитяти оного.

А кгди в той дорозі хотячи єдин цесаровей кгвалт вчинити, она львиця, порвавши його, розедрала.

І кгди приїхали до Іопи-міста, там вшедши, цесарова одпочила і, всівши з дитям на конь, їхала до Єрусалима, . а львиця за нею, дитяти ся не пускаючи.

І там приїхавши, прийняв її єдин землянин в дом свой, злітовавшися над нею, позволив юй мешкання в себе, поки би хотіла.

А Фліоренц, будучи дитям у Паризі, в Климунта-француза, в отця свойого, котрий його, купивши, виховав, яко і другого мів сина, Клавдіуша, свойого власного, обох еднаково любив і умишляв їм хліб сказати, нарадившися з жоною. Клавдіуша до купецтва назначили, а Фліоренца до різництва. І давши йому на початок два воли, [послали], би йшов до різника учитися і приробляти суми.

Он, поткавши служалого з грогульцем, учинив торг, сфримарчив два воли на єдного грогульця і рад до отця прийшов.

Кгде його Климунт, ганячи, сродзе побив і приставив юж до купедтва.

А кгди му данно гроші, он, обачивши коня в купця єдного, ганебне уподобав і, намугшися, дав за нього, не торгуючися, тридесят фу в монети. Що узнавши отець його ганив його і бив сродзе, і фрасувався вельце, іж його не муг по мислі своєй навернути, бо мів природу рицерську.

І кгди ся война взщала на кроля французького Дагоберда, котрий жив в місті Паризі, на котрого повстав був Жолдан, кроль єгипетський, з іншими кролями й помощниками. Яко то в тамтом віку великії валки християнськії панове против поганов чинили о землю святую жидовськую для гробу божого. І кгди ся троха по войні вспокоїли, насмілився Жолдан, кроль єгипетський, того помстити над крольми християнськими. І розеслав всюда до корольов і княжат поганських, би всі к ньому тягнули пойти на землю християнськую. І прийшли на розказання його кроль арабський і кроль перський, і кролі ольбримський, отиліський і ассірійський, і іних сила крольов і княжат. З великими потугами ішли з Жолданом, кролем єгипетським, в землю християнськую, наперед до Франції под місто Париз, кгде жив кроль Дагоберд, при котром юж був і уславився менжний рицер оний Фльоренц. Що Дагоберд учувши также розеслав до цесаров християнських і княжат, просячи к собі на помоч, кгде притягли з великою потугою; наперед Отон, цесар римський, отець тих дітей; также кроль німецький, і кроль ормянський, і англійський, і скотський; обступили місто Париз, варуючи от неприятелей. Кгди була битва великая і пролитіє крові.

На которой то войні не був жаден такий рицер славний і менжий, яко Фльоренц при цесару Дагоберді. Той був над див, бо му ровні не було. І напруд забив на герцю пишного ольбримського кроля і звітязство отримав, за що великую славу і ласку од іних цесаров мів. І напотом, кгде був на битві, звітязство показував. До котрого і цесар Отон був прилучився, отець його. Але о собі бути в родзаю не відали.

На котрой войні битва була страшна, леч неприятелі, яко погане, не втішилися і зе встидом одходили.

Цесарова же жона, зостаючи в Єрусалимі із сином своїм, котрого найшла з львицею, виховала його пієнкне, іж также вдався рицер менжний. А львиця при нем завше му служила. І його названо Леоном.

А кгди война взчалася в землі Сірійськой, на котрую повстав турок, гніваючися на Жолдана, кроля єгипетського, чому наперед боронитися мусив кроль арабський, котрий на той час од Жолдана Єрусалим і всю околичность в порученню мів. Той мусив ся против турком з войськом ставити.

Кгде і Леон за виправою господара свойого з Єрусалиму і од матки тягнув крольові агеронському на помоч, і львиця з ним. І кгди ся потикав з неприятелем, там йому большє львиця допомогала, і звитязство отримали.

За що кроль агаронський барзо улюбив Леона, менжного рицеря, і питав рожаю його; що му ознаймив все ведлуг повісті матки своєї. Кроль, услишавши од нього, же був син цесаря Отона, котрого знав добре, теди дав му войська свойого дві тисячі і послав його і матку його до Франції, кгде був Отон на войні, при котром був і Фльоренц.

Там ішов острожне Леон з полком своїм, а, пришедши до землі Французької, поткався з войськом Жолдановим, котроє тягнуло юж по битві до Єгипту, і провадили в'язнев з собою немало, под Паризом вхвитивши, кгде був в неволі і Отон-цесар і Фльоренц. З тим теди войськом зтерлся Леон, видячи неприятелей, і зненацька крикнув на них. [Тим] страх учинив, же ся розно розбігли і гинули. А Жолдана поймав Леон і тих невольников розв'язав, Отона і Фльоренця.

Розпитав їх і познав, же був Отон отець його, кгди повів слова матчині, яко жону невинну обвинив і одогнав з двома дітками, і не знав кгде.

То вислухавши, Леон показав в полку Отонові і матку свою.

Там ся обачивши, внет познали єдно другого з плачем великим і радостю.

Там же питали і Фльоренця, же був вихованець Климунтов, чий би син. І мусил[и] слати яконайпрудше до Паризі, даючи знати Дагоберду-кролю о вибавленню з неволі Отонацесаря і Фльоренца, іж би їм зеслав Климунта-француза для опиту вихованця його.

Котрий кгди приїхав до Леона, о всем доводне повів, яко його спочатку купив у збойцов, а тії, мовить, одбили [його] в єдного рицара, котрий у малпи був дитя тоє одняв.

Матка, то слишачи, познала його бути сином своїм.

І так ся знашедши, хвалили пана бога. І притягли всі до кроля Дагоберда до Париза. Тріумф був великий і радость.

Там зараз до віри християнської прийшов Жолдан, кроль єгипетський і цорка його Марцебілля.

Котрую пойняв собі за жону Фльоренц, і кролем зостав в Анкглії, за промоцією Дагоберда, кгде Климунтові, отцю свойому, за виховання великую нагороду і домові його учинив.

А Леон, брат його, пойняв собі за жону цорку кроля гішпанського.

І по том крольовали всі.










Гісторія о цеcapy римськом Отоні. — Подається за текстом рукописного збірника «Біблія малая, зобранная з розних книг вибранних сентенцій, въкоротці для снаднійшого вирозумлення і пам'яті незупельно цвічоним читальником і схолястиком списанная в Шаргороді року 1660 февраля 1-го. Всім найнижший слуга Григорій Димитрієвич, священик градної церкви». (Державна бібліотека СРСР їм. В. І. Леніна, відділ рукописів, ф. 310, збірка Ундольського, № 527), опублікованим у кн.: Деркач Б. А. Перекладна українська повість XVII — XVIII ст. К., 1960, с. 128 — 133.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.