ГІСТОРІЯ ПРАВДИВАЯ О ГРАБИНЕЙ АЛЬТДОРСЬКОЙ,
КОТРАЯ ОДНИМ ПОРОЖЕННЯМ ДВАНАДЦЯТЬ СИНОВ ПОРОДИЛА
В Німцєх, в землі Альгарськой, полмилі од Равеншпоргу ку Денному єзьору, лежить охендожний замок іменем Альтдорфем. Єст то дом зацних графов в Решєх, которії там гвельфами зовуть, що ся по-польську іменує вижелки, і вижлюю голову в гербі ведуть, котрую на їх талярах видаємо.
Одкуль їм тоє прозвисько прийшло, нікоторії, хотячи окрасити, так в кройніках описали.
Іж було року по рож[дестві] Христовом 780
Того дому пан [був] граф, Ізенбарт іменем, за панування короля великого, найпершого цесаря німецького. Той мів жону з Риму Катиліну.
А кгди жив з нею, трафилося, же подданого їх убогая невіста породила заразом троє дітей. Що кгди ся пані графовій донесло, не вірила тому, аж очима оглядала. І так з великим гнівом її злословила і нецнотливим чужоложством потваряла, і так її трафунок по годності бути повідала, і за тоє карати її судила. Чого ся і іншії зжалували і богом її всемогущим напоминали. Тая невинна убогая невіста з плачем в болесті до бога вздиха [ла].
А кгди по тім господь бог навідив Катиліну, же, зачавши, дванадцять синов за єдним разом породила, в той час гріх свой познала і невинность оної невісти признала. А кгди, породивши, боялася пана, би і її чужоложством не почитали, а под час небитності панської, яко був на польованню, радилася, баб з плачем і встидом собі чинила, хотячи пред паном потаїти. І так, намовивши бабу, казала однонадцятеро діток взяти і в воду потопити, тілько єдного пану указати.
Оная баба, забравши діти в мідницю, ішла до води, кгде її поткав пан, ідучи з польовання а запитав баби, що би несла. Рекла:
— Вижлята вилєгли в панеї в покою і, не хотячи терпіти їх скомлення, казала потопити.
Що мисливець при пану зачувши рекл:
— Погоди, бабо, оберу собі вижелка якого. Она, ся боронячи, мовила:
— Пане, все сучки. Пан рік:
— Дай мі щокращоє обрати на бидло. Она зась рекла:
— І що ж би ся ваша милость поганити мів ними, кгди ж єще єст мокрії.
Втом взяли дітки плакати. Що пан, учувши голос, одмінний од собачого, казав з фуком одкрити. А кгди обачив, здумівся і питав.
Баба му всю пригоду повідала.
З чого ся пан здумів барзо. По тім рекл бабі:
— Под горлом тобі заказую, аби-сь то панеї не казала. А іди за мною до млинарки, котрая, слишу, также нині породила, і оддай моїх там.
А пришедши, закликали млинара. І мовив пан:
— Мельнику, ово ж прошу тя і розказую, аби-сь то для мене учинив і тії діти одинадцятеро візьми к собі на виховання, а дам ті достаток великий і вольним тя [в] панстві моєм чиню, дам корови і поплачу мамкам великою на [го] родою, тілько би того нікто не знав, але за свої власнії іменуй сини, якоби жона твоя нині породила.
І учинив так мельник.
А пані його жадною мірою не знала, єдним ся сином пред паном хвалила.
А кгди було тому сім літ, діти виховані [були], умислив пан дивнії справи божзськії а вину своєї жони об'явити. Послав всюда до приятелей своїх, просячи на банкет. Котрії ся з'їхали і були в пошануванню. В той час, вчинивши подякування, просив о ласку, би ся пригляділи дивним справам і на пам'яті міли.
І рік слузі:
— Іди ж приведи онії вижлята.
Син же його коханий при матці побіг з слугою, приглядаючися.
І пошли до мельника, кгде повбирав всі хлоп'ята в суконки барв'яні і, припровадивши шесть пар діток єдного возрасту, поставив рядом пред панським столом.
Що пан уйзрівши і встав пред всіми і мовив:
— Мої вдячнії гості, проше, якої би тая матка смерті годна, котрая, такових синов дванадцять заразом породивши, казала з них одинадцять утопити?
Що пані його видячи і чуючи внет омдліла і по тім, падши до ног пану, о милосердіє просила і проступок свой противко богу і оної невісти всім визнала.
За котрую там і всі пана просили а ліпшим бути приятелем діток своїх матку напоминали.
І од тих час потомки їх вижелками ся зовуть.
Гісторія правдивая о грабиней Альтдорськой, котрая одним пораженням дванадцять синов породила. — Подається за текстом рукописного збірника «Біблія малая...», опублікованим у кн.: Деркач. Б. А. Перекладна українська повість XVII — XVIII ст., с. 133 — 134.
