Попередня     Головна     Наступна




СЛОВО
K ПРАВОВІРНИМ ХРИСТІАНОМ [ПРО ЦАРЯ СОНХОСА], ЄЖЕ НЕ ВАЖИТИСЯ ВСЯКОМУ ПРАВОВІРНОМУ ХРИСТІАНИНУ ПРИСЯГАТИ НІ НАПРАВО, НІ НАЛІВО



Був нікоторий цар Сонхос. Імів в себе слуг много. Теди єдного часу хотіли слуги забити цара Сонхоса. І були в єдном дому, і так собі радили о том, яким би способом могли забити пана свойого.

Теди єден хлопець слухав о той раді, як онії радили в тому дому. І онії слуги не відали о том хлоп'яті. А он од них ховався.

І кгди юж радили о том забиттю пана свойого і хотіли з дому того вийти, і обачили тоє хлоп'я, і порвали його, і почали його бити, рекучи йому:

— Слухав єси тоєї нашої ради? І хлоп'я так повідало:

— Не слухав і не чув о вашой раді.

А тот хлопець не повідав їм для т.ого, що он слухав, бо хотів пану свойому сказати.

І един нікоторий слуга Санхосов так повідав на хлоп'я:

— Будемо його добре бити, і он нам о том сповість, слухав ли іли не слухав.

В тот час били його нещадно і задали йому сто ран.

І оний хлопець нічого їм не повідав, хотячи пану свому сказати.

І хотіли тоє хлоп'я стратить, голову йому одсіщи.

Теди тоє хлоп'я, боячись наглої смерті, і повідало о том.

Теди тія слуги, боячися пана свойого, і не стинали його, рекучи єдин з другим:

— Нехай он нам присягнет, жеби пану свойому і царю нашому Сонхосу не сказав, а ми пустимо його живого.

А оний хлопець тилько хотів уже пану свойому повідать о той мові, яко слуги Сонхосові змовлялися забити пана свойого, царя Сонхоса, для того, іж би он їх постинав. І тії слуги так рекли на оной своїй раді: «Кгди цар наш Сонхос поїде на поле, і ми його в тот час заб'ємо».

І тоє хлоп'я онії слуги [з] тої присяги пустили його, що он їм присяг.

А коли ж було тому кілька неділь, хотів цар Санхос їхать на поле.

І тоє хлоп'я, боячися присяги божої, не повідав пану свойому, царю Сонхосу тоєї ради, і [ж] мовили слуги [об] царю Санхосу, не хотів душі своєї уломити і престолом божіїм подвигнути, що був присягнув і не смів повідати, але почав у коней попруги різати і сідла ламати.

І почали конюшії царю мовити:

— Царю, нікоторія тут у нас попруги ріжуть у сідел і за плот кидають. Що єст тому за причина?

Цар же Санхос зараз казав другії сідла побрати і коні посідлати. І казав стерегти, хто так недобре чинить.

І єдного часу постерегли, аж оноє хлоп'я попруги ріжет у сідел, і порвали його, і привели до царя.

Рек цар до хлоп'яти:

— Що тому за причина, же ти так броїш? Хлоп'я оноє так повідало:

— Царю, присягу єсь-ми учинив, не могу тобі причину тую повідать.

Рекл цар Санхос:

— Не бойся, сповіж мі. Хлоп'я тоє і повторило царю:

— Не могу тобі повідати, бо єсь-ми присягнув живому богу. Бо єсли би мів єсь-ми тобі тую причину сповідать, тогда престолом божіїм подвигнув єсь-ми і сили би небеснія возтрепеталися. Теди я того ся бою і не повідаю тобі.

Рек цар до хлоп'яти:

— Сповіжд мі, бо юж буду вельми о тоє старатися, жеби тобі тую присягу розрішити а бога-створителя мів упросити. Пошлю до митрополитов, і до єпископов, і до патріярхов, і до владик, і до ігуменов, і до всякого єрея, хто би мів тобі тую присягу розрішити.

Хлоп'я тоє так повідало:

— Єсли би то, царю, могло бути, то би могл би тобі сповідать тую причину.

Цар тому хлоп'яті присягнув, же буду ся вельми о тоє старати.

Хлоп'я тоє так рекло:

— Єсли так, царю, отож тобі начну повідати. Царю Санхосе, слуги твої на тебе зло мислили, хотячи тебе забити, як поїдеш на поле. Теди я при том був змовленню їх і слухав їх ради, і хотів-єм тобі тую раду повідать. Тогди, скоро слуги твої зрадилися, в которий час міли тебе забити, і хотіли ж з дому вже поіти, теди побачили мене і порвали і почали питати: «Слишав ли ти тую раду нашу?» І я їм так повідав: «Не слишав». Хотів-єм тобі, царю, сповідити о том. А онії мене почали бити. І задали мні сто ран. А таки їм не сповідав. А оні рекли: «Чув он, але не хощет нам повідать. Зотнім йому главу». І я, царю, боячися наглої смерті, ісповідав їм, що-м слухав. Теди оні, боячися тебе, істяти не хотіли мя, мов'ячи: «Бо горшей нам будет, коли ми його загубимо. Нехай он нам присягу учинить і престолом божіїм подвигнет, щоб на нас нікгди не важився повідати». Теди я, царю, для того не хотів єсь-ми повідати тобі, що-м був присягу учинив, престолом божіїм подвигнув.

Тоє цар Санхос услишавши, зараз казав всіх [тих] слуг своїх поймати і казав їх стинати а іншими розмаїтими смертьми їх карати.

І знову хлоп'я оноє почало повідати:

— Царю, для того я у сідел попруги різав, жеби-сь на поле не їхав, забавляючи і ізбавляючи од наглої смерті.

Цар тому мовенню рад був і барзо увеселився о том, що оноє хлоп'я ізбавило його од наглої смерті. І зараз послав до патріярхов, до митрополитов, до ігуменов, до владик і до попов по всьому світу, шукаючи такого чоловіка, жеб тую присягу оному хлоп'яті роздрішив і бога умолив о подвиженню пре'стола божія.

Тогди єдного часу знайшли нікоторого ігумена у єдном монастирі, же он тую присягу розрішити маєт і бога умолити за тоє хлоп'я, що он був присягнув і престолом божіїм подвигнув. Тогди цар Санхос вельми був рад.

В тот час ігумен почав богу молитися, іж би йому явив о том роздрішенії і [з] присяги того хлоп'яти. І кгди молився богу оний ігумен три дні і три нощі, тогда явився йому господь бог през ангела свойого, рекучи так:

— Отче ігумене, которії речі інявся єси виповнити, отож так учини. Прикажи царю Санхосу, жеби тому хлоп'яті труну нарядили, і розкажи змити тоє хлоп'я і в одіннє білоє кажи оболочи, і во гробі кажи положити, і провод кажи над ним по обичаю піти. А кгди вже будуть піти стихару «Прийдіте посліднеє цілованіє» і будуть люде мовити до нього: «Прости, брате», і тоє хлоп'я нехай так мовить до кожного: «Бог простить вас і помилуєт». Кгди уже провод по обичаю одійдет, нехай же у яму пускають і, постановивши у ямі, такожде, ієрей нехай крест учинить, і, скоро перекрестить, нехай в тот же час з ями хватають. Тут же будет видинноє і роздрішеніє причини оної присяги.

І то рекши, і ангел одійде од ігумена в тот час.

Зараз цар Санхос послав до ігумена, жеб тую присягу роздрішив.

Ігумен той зараз казав тоє хлоп'я до себе привести і розказав, по приказу ангельському, оному хлоп'яті труну уробити, і обмити казав, і в гробі положити, і яму казав викопати, і казав оноє хлоп'я в труні положити і до церкви нести.

І начали провод піти по обичаю, як по умершому. І кгди начали піти стихару «Прийдіте посліднеє цілованіє», тогди люде, цілуючи образ на гробі, і говорили так:

— Прощай, брате!

А оноє хлоп'я говорило до кождого:

— Бог вас простить і помилуєт.

І кгди юж провод по обичаю одпіли, ігумен казав у яму впустити. Ієрей нача піти «Святий боже, святий кріпкий, святий безсмертний, помилуй нас». А скоро впустили в яму, ігумен лопатою перекрестив яму і казав кон хватати.

А кгди вже вихватили із ями і одкрили труну, і глянули — аж все черв неусипаємий, і тіла того нічого немаш, ані душі.

Тогди ігумен рек:

— Цару Санхосе, не может кождий чловік того гріха скупитися, іж би хто могл присягнути, не может же і чловік такий на світі бути, жеб мів бога умолити или оную присягу роздрішити. І святії учителії Христові того не могуть роздрішити. Сам свою душу осудить. І кгди би чловік який злий мів присягнути направо люб накриво, то вже тот чловік вічне душу свою потлумить в преізподняю. І вже не может того чловіка душа на страшном суді бути, бо то страшний і неізкупний суд, [той] гріх — душі пагубство і потоп, [за той гріх душа] в ад вічний прийде, в преісподнюю страну, в тьму кромішнюю, в огонь неугасимий.

— Прето, братіє христоіменитая, христіане, не присягайте ні направо, ні накриво, бо о том відайте притчу сію, як то було над тим хлоп'ятем, же присягнув, не жалував душі своєї, але пана свойого, царя Санхоса, пожалував, що його слуги забити хотіли. Бо вже того хлоп'яти душі немаш у бога, але скоро впустили в яму, тогди за одним разом скрозь землю в преісподнюю страну, в тьму кромішнюю пошов. Такожде і кождий християнин, кгди присягнет люб накриво, люб направо, то в том чловіцє душі больше ніт уже, душу в преісподнюю страну дияволи погнали, а в тіло влізет діавол, і кгди тіло умрет, то вже пойдет в огонь вічний. Претож, наймильшая братія, православнії християне, убоймося оної грози страшної, которая указалася над оним младенцем, котрую-сте слишали в сей приповісті, іж не за великий час, поки дено в дол вставили і поки крестом гроб назнаменували, за такий час не стало ні одежди, ні тіла, тілько єдні черви:

І єще глаголет:

— І скоро, — мовить, — присягнет хотя б і в правду, то зараз в том чловіку душі ніт, але діавол пориваєт душу оную і в огнь пекельний вкидаєт, і в тіло оноє входить, і в нем мешкаєт вмісте оної проклятої душі. О колико ужасноє чюдо престолом божиїм подвигнути а, подвигнувши, на суд господнь не воскреснути! Прето прошу вас, моя милая братія, присягати жаден з нас не важмося, жеби-сьмо не стратили душі і тіла, як оний младенець, але жеби-сьмо тут так пожили, витювняючи заповіді Христа, бога нашого, которий нас навіщаєт, през євангелисту мовячи: «Не кленітеся ні небом, яко престол божій єст, ні землею, яко подножіє ногу єго єст, ні Ієрусалимом, яко град єст великого царя, і ні главою своєю». Покленешися — буди же слово ваше, єже єй, єй і єже ні, ні. І то творяше, получим царство небесноє, єго же сподоби нас Христосе, істинний боже наш. І ми тобі славу возсилаєм з отцом і сином і святим духом, і нині і прісно і во віки віком. І амінь.








Слово к правовірним христіаном [про царя Coнхоса], єже не важитися всякому правовірному христіанину присягати ні направо, ні на ліво. — Подається за текстом рукописного збірника XVII — XVIII ст. (Державна бібліотека СРСР ім. В. І. Леніна, відділ рукописів, ф. 37, збірка Большакова, № 23), опублікованим у кн.: Деркач Б. А. Перекладна українська повість XVII — XVIII ст., с. 135 — 139.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.