ПОВІСТЬ
О ЄДИНОМ КОРОЛІ, КОТОРИЙ
ХОДИВ СО ЗЛОДІЄМ ВНОЧІ КРАСТИ.
ЄСЛИ БИ БИВ КРАСТИ НЕ ПОШОВ,
ТО БИ БИВ ІЗГИНУВ ЗЛОЮ СМЕРТІЮ
Бив нікоторий кроль. Барзо добрий бив до людей. Тому королеві повів єден мудрець:
— Кролю найяснійший! Сеї ночі єсли ти не пойдеш красти, то назарань злою смертію погинеш.
Слишавши то, кроль почудовав ся тому, а по том уснув по обіді. І приснився йому сон:
— Кролю найясніший! Єсли ти хочеш своє здоров'я заховати, іди ж ти сеї ночі красти. А єсли не пойдеш, то злою смертію погинеш.
Кроль, пробудившися, здумівся вельми. І мислить сам собі:
— Боже милий! Що би то мало бити? Єсли то так, волю я пойти красти, ніжли злою смертію погинути.
І не повідав то нікому. А коли било у твердії первосни, зняли кроля гадки — не может спати. По том, коли піснули ушиткі, уставши, кроль, убравшися по-хлопській, тілько кролевськую дорогую шапку узяв на себе, і вийшов із города потаємним виходом, і пошов на місто, і став ходити помежи крамниці, где би мав що украсти.
І ту знайшов чоловіка. Чоловік, так же увідивши чоловіка, збоявся. А то бив также злодій.
По том кроль потиху рек:
— Хто ти єст? І що за чловєк? А злодій рек:
— А ти хто єст? Кроль рек:
— Я злодій.
Почувши то, злодій рад бив вельми, і пришов близ, і рече:
— І я єстем злодій. Прошу тя, брате, будьме собі товариші. А кроль рек:
— Добре, брате, я товаришеві барзо рад.
І дали собі руки, і присягли єден другого не зрадити, але вірне жити. І ходили оба помежи крамниці, хотячи якую вибрати. Але били твердо позамикані, не могли нічого достати.
Рек злодій:
— Що маєме чинити, товаришу? Не здобудеме ся ту нічого. Где ся повернеме? А кроль рек:
— Не знаєш ти що? Ходіме ми до кролевського замку. Я знаю, куда увойти у замок. І знаю єден склеп кролевський. І ми там ся здобудеме добре.
Слишавши то, злодій випалить кроля по челюсті моцно і рече:
— О злий чловєче! Що се ти говориш? Аби ти не дочекав живим світа! То я його милості королеві, панові своєму, ворогом мав бити, а он єст нам добрий, яко отець?! Не дай мі то, боже!
А кроль мовчить.
По том злодій рече:
— Слухай ти мене, товаришу милий! Я тебе поведу, єсли ти хочеш. Ходіме ми до дому кролевського маршалка, того пана. Злий, людей дрет і кроля не боїть. Там я знаю скарб, і там ся здобудеме.
І там пойшли до дому маршалка. І увиділи, ано ся світить у покої його. Они пришли тихо. А било вікно високо.
Рек йому злодій:
— Милий товаришу! Стань под стіну, нехай я стану на твої плечі і вислухаю, що ту за бесіда.
І так став злодій на плечі кролеві і станет слухати. Ано маршалок [станет] говорити жоні своїй тії слова:
— [Треба] зготовати лютую отрову кролеві со змієвим ядом. І запрошу кроля зарань до себе на гостину. І насипаю йому у погар тоту трутизну. Он, випивши, умрет. А ми будеме над його скарбом паном і [будеме] його добро поживати.
Вислухавши то, злодій ізліз із плечі кролевих. Станет його кроль питати:
— Що єси, милий товаришу, вислухав? А он рек:
— Злая новина, товаришу! А то зарань маршалок хоче кроля запросити на гостину і отроїти його. Так ся намовили із жоною своєю. А я не знаю, як би то кролеві сприяти, аби ся стеріг.
Слишавши то, кроль одхнув тяжко і рече:
— Злая вість, товаришу, на кроля нашого. Треба би то йому сприяти. Знаю, що мав би од нього великую ласку той чловєк.
Рече злодій:
— Даймо покій, брате, тепер і розстайме ся. Рек злоді:
— Як же ся маєме назарань спознати? Дайме собі знак. А кроль рек йому:
— Прийди ти, брате, до костела. Хіба ся там спознаєме. Рече злодій:
— Єсли то так, товаришу милий, дайме собі знак. Возьми ти на себе мою шапку, а ти мені дай свою. Й коли будеме завтра у костелі, не знімайме собі із голови шапки. То, єсли так, ся спознаєме.
А в том ся розійшли. Злодій пошов додому, а кроль собі пошов на полату, і ліг спати, і мислив собі:
— Милий боже, що то ся хоче надо мною стати од моєго слуги? Подобно мі бог того злодія нагодив, хоч мя і по челюсті випалив. Ліпше мі то приятель, ніжли мой слуга. Коли би мі його заутра познати, нагородив бих йому добре за його приязнь.
А коли зазоряло, задзвонено до костела. Стали ся люде і панство збирати, бо била неделя. По том кроль, убравши ся, пошов із панством до костела. Шати на нем кролевськії, дорогії, а шапка цундрава, барзо старая. І чудовало ся вельми все панство тому, що то ся чинить. І сам маршалок дивуєть ся, которий то хоще кроля отроїти.
Прийшовши кроль до костела, сів у кріслі високо і смотрить по всіх людей товариша своєго.
По том якогось часу, не борзо, увойшов і злодій до костела. Станет пильно смотріти, на ким би могл свою шапку познати. По том посмотрить на маїстат кролевський, ано увидів шапку свою на королі. І убоявся, і мислив собі:
— То конечне хтось то подслухав нас уночі із товаришом моїм, що єсьме бесідовали, і удав то королеві. Або мой товариш сам мене удав.
По том кроль, увидівши товариша свойого, познав його по своїй шапці і рад бив вельми товаришеві. І послав слуг своїх, аби його вартовали пильно.
А коли било по службі, казав кроль просити того чловєка за собою до полати своєї на обід.
Хлоп ся збояв і мислив собі:
— Тепер мі горкий обід.
А коли кроль войшов у полату, казав увести до себе і злодія. І били там самі двоє.
Рекл йому кроль:
— Не бойся, товаришу милий! Я днесь кролем, а вночі бив-єм злодій. Я єст твой товариш, которого ти по лиці ударив. Але я ті того прощаю. Не бойся, не гадай нічого злого. Ти єст мой вірний приятіль. Єдно тя прошу: єсли то єст правда, що мя мой маршалок хоче днесь отровити, будеш од мене великую ласку мати.
Тут ся йому злодій у ноги поклонив і рек:
— О найясніший кролю, пане мой! Одпущай, твоя милость, мою злость, бо я розумів, же тото простий хлоп зо мнов ходить. А то, пане мой, єст то правда, іж то твоїй милості зготовлено отрову. Але ся не бой, я тебе пораджу, як маєш із тим чинити.
По том кроль казав йому дати шати дорогії, і посадив його попри себе вмісто гостя, і казав йому дати пити.
Тут йому рече товариш:
— Кролю милий! Такова ест на тя порада маршалкова із жоною його, іж то коли тя зазовет до себе на гостину, дасть тобі чашу золотую першую. А буде пильно тя просити із своєю панею, аби-сь ти за їх здоров'я тую чашу ізповнив. Але ти, кролю милий, не слухай їх лукавствія, хоч би тебе як лестили. Але ти його самаго пригрози, свойого злого ворога, що тобі ізготовав, нехай то поживе.
А коли кроль сидів у столу, прийшов маршалок, станет кроля просити до свойого дому на гостину. Уставши, кроль пошов і узяв товариша свойого вмісто гостя. І коли там сів кроль, станет теди перед кролем маршалок со женою своєю, почнуть його віщовати розмаїтими слови лесними, яко вороги лукавії.
А товариш йому рек потиху:
— Кролю милий! Єсли хоч здоров'я своє заховати, не слухай їх лукавствія.
По том маршалок, узявши злотий погар у руки, поставив перед кролем, з лютою трутизною, смертельним ядом змієвим. І, поклонившися, станет його барзо умильно а розмаїто просити, аби то за їх здоров'я і за їх любов тую чашу ізповнив.
А кроль, узявши тоту чашу, поставив її пред маршалка, станет говорити, рекучи:
— Мой наймильший слуго! Дякую ті за такую вашу любов і приязнь противко мні. Але то іначе й не может бити, єдно ти мусиш до мене, пана свойого, перше поклонити за доброє здоров'я, а я по том поклоню до твоєї панії.
Рек маршалок:
— Кролю милий, не приналежно мні перше од кроля з королевського погара пити, бо то вашей милості насипано во ім'я кролевськоє.
А кроль йому рек:
— Юж ти на тоє нич не гадай. Коли я тобі позваляю, мусиш то учинити. А єсли бе-сь не хотів, то мой міч, а твоя шия.
Тут ся кроль на нього опалив і розказав слугам своїм застати його од двері, аби не утік. А сам рече:
— Юж ти мусиш пити, єсли ти мі вірний слуга, або горло своє утратиш.
Тут ся маршалок убояв і мислив сам собі:
— Єднако юж мні живому не бити, хоч пити, хоч не пити. Узявши погар у руки з трутизною, став пити не по волі, і рече:
— Уживай то сама, душе, що єси била пану зготовила.
То рекши, випив тоту злую, лютую трутизну. А скоро випив, зараз упав і здох, і став ся пукати люто.
Видівши то, кроль похвалив небесного бога. А жону його казав розволочити коньми по полю. І побив ворогов своїх. А товариша свойого учинив маршалком. Посадив його на вшитком том панстві, учинив його першим по собі і шановав його барзо пристойне, як своє здоров'я.
І жив кроль в радості великой, у годності, у щастю, в мирі, в добром покою. Доконав живота свойого, умер смертію великою, славною, яко кроль і монарха великий, і погребен з честію великою.
Богу же нашому слава всегда, і нині, і прісно, і во віки віком. Амінь.
Повість о єдином королі, котоpuй ходив co злодієм вночі красти. Єcли би бив красти не пошов, то би бив ізгинув злою смертію. — Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ї половини XVIII в.). — «Записки Наукового товариства ім. Шевченка», 1897, т. 16, с. 4 — 8.
