Попередня     Головна     Наступна




СЛОВО ОД ПАТЕРИКА О ПОКУТІ,
ЯК ОНА ЧОЛОВІКОВІ ГРІШНОМУ ЄСТ ПОЖИТЕЧНА, ХТО ЄЯ ПО ПРАВДІ ВИДЕРЖИТЬ, ХОЧ І НЕ НАВІКИ ЧАС, АБИ ПО ПРАВДІ



Часу єдиного ішли люде християнськії у пост великий до святого Антонія сповідатися. Ішло їх много мужей і жен. Ішли попри єдин замок, у котором то замку мешкав єдин пан злий а не милостивий, жовнір, лях, которий завше хулив нашу віру християнськую і насмівався з християн православних.

І призвав до себе, станет їх питати, рекучи:

— Що єсте за люде? Где ідете? Чого і по цо? А оні рекли йому:

— Ідеме, пане, до святого Антонія сповідатися.

А он ся почав сміяти з них і поругався їм і святому Антонію.

А коли прийшла нощ, видів во сні пекельнії муки, до которих то мук чорнії муринове волокли його і хотіли його там уверечи.

Тут прийшов святий Антоній і рек йому:

— Єсли бе-сь ся сповідав і християнської віри не хулив, я би тебе оборонив од тих муринов.

А он ся появ тото чинити.

А святий Антоній пережегнав муринов крестом святим, а они щезли, яко дим.

А жовнір ся пробудив од сна і у страху бив; а, дождавши світа, осідлавши коня, не повідаючи нікому ніч, поїхав до святого Антонія. А так пошов, же не знали ані пані його, ані жадний челядник його. І прийшовши до святого Антонія, почав ся сповідати по правді ушитких гріхов своїх. І тото повів, як видів муки пекельнії, і як його муринове волокли там, і як його святий Антоній виратовав од тих муринов страшних.

Слишавши то, святий Антоній почудувався і прославив господа бога, ведущого грішних на покаяніє і поучив жовніра страху божого.

Станет його жовнір молити, аби йому дав покуту якую.

А святий Антоній рече йому:

— Єст, пане, у твоїм місті єдина церков залишена, которая стоїть у ворот перед містом. А ти переночуй в ній сію ноч. І тото ті даю покуту за вшитко.

А оний пан обіцяв то так учинити: переночувати у той пустой церкві. І, поклонившися святому Антонію, узявши благословеніє, поїхав додому.

А вже ся било примеркло. І приїхав до тоєї церкви пустої. Ніхто його не видів. Прив'язав коня у двері. А сам, уйшовши во церков, затворившися, прикляк на коліна і против царських дверій став ся богу молити со слізьми за гріхи своя.

А коли било опівночі, позавидів диявол, іж то його чоловік удався на покуту. Хотячи його одтоль вигнати і з дороги доброї [збити], учинився хлопцем панським і, прийшовши к ньому, станет говорити, рекучи:

— О пане, добродію мой! Що ту чиниш? А то ми і пані твоя через день тебе іскали і не могли-сьме тя знайти. Устань, твоя милость, іди до замку. А коня твойого вовці із'їли.

Рек йому жовнір:

— Скурвий сине! Хлопче, не волай, би тя забито. Нехай конь гине, а в мене єще суть коні. А ти собі іди там преч од мене до дябла. А я одтоль не пойду, бо мі то дано за покуту.

І перекрестився крестом. А диявол пропав од нього. А жовнір молився богу прилежно.

Мислив диявол, що би чинити? Прийшов со іншими дияволами во місто кметі[в]. Прийшовши к ньому, стали говорити:

— О пане наш, що тут чиниш? А то ся місто імило і горить моцно, і близько замку юж, і на замок огень мече. Может і церков тота ся імити.

А он їм рек:

— Ідіте, хлопи, гоніте людей і гасіте місто і замку стерезіте, як вам голови милі. А я одтоль тепер не пойду, бо то мі дано за покуту.

І пережегнався крестом. А біси пропали.

Став диявол мислити, що би з ним чинити. І, учинившися єдним полозом великим, виліз з єдного кута церковного і пустив зо рта свойого огень. І прийшовши близь против нього, почнет на нього огнем сапати, страшно сичати, свистати, хотячи його вигнати вон з церкви.

А жовнір і на того ніч не гадав. І станет говорити:

— Вижу я, дябле, же ти дябол. А і ти одтоль не вистрашиш мя, бо то мі дано за покуту.

І верг на нього крест, а диявол пропав од нього. А он ся моцно молить богу.

По том дияволи учинили огень около церкви, чисто запалили церков, а самі почали кричати, рекучи:

— Пане, пане! Що ти ся стало? Ото юж церков горить! Утікай борзо, бо згориш, бо сам себе погубиш. А он одповідав:

— Дайте мі покуй, хлопи, би вас забито. Я одтоль не пойду, хочай і згорю на божій дорозі, бо то мі дано за покуту. А ви чим борше гасіте!

І пережегнався крестом. А дябли пропали і умовкли. І стало тихо.

Мислив диявол, що би єще учинити. Учинившися попом, почав звонити, а по том увойшов у церков, запалив свічі, став співати, читати; а по том, приступивши до жовніра, рече:

— А ти, ляше, чого ти ту стоїш? Бо ти ся із віри нашої християнської наругаєш! Іди собі преч з церкви до свойого костьола!

А жовнір рече:

— Єсли би ти бив поп правдивий, а ти би мя не проганяв з церкви од молитов, але єще би мя благословив і покріпив. А то вім, іж ти єст чорт, не поп. А я одтоль до самого світа не пойду, бо то мі дано за покуту.

І пережегнався крестом сам, а по том верг крест на того попа і рек:

— Во ім'я отця і сина і святаго духа! А ти, попе, ірци: «Амінь, а дяблові нехай буде у зуби гарячий камінь».

Скоро то рек, а диявол пропав, і свічі загасли. А жовнір похвалив бога і познав, іж то все диявольськоє прохирство. Укріпився богом святим моцно.

Єще ся диявол учинив єдним гайдуком і, прийшовши, свічею станет перед ним і почнет йому говорити:

— О пане наш! Що ті ся стало, що ту чиниш у той пустой церкві? А тото не знаєш, іж то твоя пані сестра умерла? Іди ти борзо до дому!

А он його пофукав і залаяв, рекучи:

— Злий чоловіче! Іди собі до дябла! Єсли моя пані сестра умерла, вольно то пану богу. Я її не оживлю. Я одтоль до світа не пойду, бо мі то дано за покуту.

І пережегнав його крестом. А диявол щез.

Бив теж диявол у великом клопоті по нім і не промислив, що єще на нього за покуси вистроїти мав. Учинився панею його і узяв на руки цеглу вмісто дитяти і, прийшовши, свічею став перед нього. Почнет з плачем говорити, рекучи:

— Боже тя побий, злий чоловіче! Що ті ся стало? Подобно ти ошалів. Чого ту ночуєш і що ту робиш у той пустой церкві руськой? Ліпше ті тота пуста церков, аніжли місто і замок? Я сама і тота дитина, син твой. А того, необачний чоловіче, не знаєш, іж то повміста згоріло? І ти би у той церкві згорів, кгди би не люде єя угасили. А тепер на остаток і замок наш ізгорів і вшитка наша худоба. Що било, то все погоріло, тілько я сама з дитиною утекла з огня. А сестра твоя умерлая ізгоріла. Що ж тепер будеме чинити? Устань а іди одтоль!

Ту його мало диявол не пере [ль] стив. А по том ся закріпив моцно богом святим і рек до неї:

— Цить ти, мавпо, не плач! Єсли будемо годні, дасть нам бог опять маєток, їдь собі преч од мене, бо ті дам у кгембе. А я одтоль до світа, яко живо, не пойду, бо мі то дано за покуту.

І ту стоячи, диявол рек з плачем:

— О злий а небачний чоловіче! Юж я з тобов больще жити не хочу, а йду преч од тебе. А дитину перед тобою мечу на твою душу.

То рекши, ударить дитиною моцно о землю.

А в том часі когути заспівали а дияволи пропали. А жовнір юж бив вольний од покус диявольських. А одержав од бога сім корун єдної нощі, то єст сім звитязтв над диявол. І видержав правдиве покуту. А коли став світ, уставши, станет смотріти дитини, а но цегла лежить на землі. А коли одтворив двері, ано і конь його стоїть, як бив поставив звечора, і церков не горіла. І, сівши на конь, видів місто все ціло і замок. І, приїхавши на замок, ано все добре знайшов: а сестру живую, і жону, і дитину.

І прославив господа бога, і повідав то все, кде ночував і що ся над ним тоєї ночі чинило. І став в руськую віру. І тоту церков окрасив розмаїто.

Богу же нашому слава во віки віком. Амінь.






Слово од патерика о покуті, як о на чоловікові грішному ест пожитечна, хто е я по правді видержить.хоч і не навіки час, аби по правді... — Подається за текстом рукописного Хітарського збірника 1744 р. у публікації: Гнатюк В. Легенди з Хітарського збірника (1-ої половини XVIII в.). — «Записки Наукового товариства ім. Шевченка». 1897, т. 16, с. 9 — 13.





Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.