‹‹   Головна    





Історичний розвиток української мови



Періоди
(за Ю.Шевельовим)

Назви за сферами вжитку (стилями)

церковна мова (мова релігійної літератури)

писемна (книжна, світська) мова

розмовна мова

IX-XI ст.
(протоукраїнський період)

старослов’янська мова
(варіанти: давньослов’янська, церковнослов’янська, давньоцерковнослов’янська [Old Church Slavonic], староцерковнослов’янська, давньоболгарська, староболгарська)

протоукраїнська
(За Ю.Шевельовим два діалектні угруповання південне та північне. Частина останнього з часом увійшла до процесу формування білоруської мови)

середина XI — кінець XIV ст. (давньоукраїнський період)

церковнослов’янська руського ізводу (інша назва: українського ізводу; варіант: старослов’янська)

давньоруська (варіанти: давньокиївська літературна, давньоукраїнська; іноді: старослов’янська, церковнослов’янська, староукраїнська)

давньоукраїнська (застаріла назва: південноруська; варіант: давньоруська)

початок XV — середина XVI ст. (ранньосередньоукраїнський період)

церковнослов’янська українського ізводу (варіант: старослов’янська)

староукраїнська літературна, книжна українсько-білоруська (застарілі назви: руська мова [ruthenian], західноруська; варіант: українсько-білоруська ділова; іноді: канцелярська)


староукраїнська
(іноді: давньоукраїнська, середньоукраїнська)

1387-1420

церковнослов’янська з місцевою специфікою

мова з українською основою, часто поліською

1420-1480

змодифікована (Євтимієва) церковнослов’янська мова

1480-1575

з білоруською основою, іноді поліською

кінець XVI — початок XVIII ст. (середньоукраїнський період)


церковнослов’янська українського ізводу (варіанти: слов’яноруська, слов’янська "славенская", старослов’янська, слов’яноукраїнська)

староукраїнська літературна, книжна українська (застарілі назви, варіанти: руська мова, проста мова; іноді: книжна українсько-білоруська)

з 1575 року

Мелетієва редакція (1619 року кодифікована Мелетієм Смотрицьким).

унезалежнення від білоруської

Історичне протиставлення:

"языкъ славеноросский"

"прóстая мова"

XVIII ст.
(пізньосередньоукраїнський період)

церковнослов’янська московського ізводу; на Західній Україні (греко-католиками) зберігається український ізвод

староукраїнська літературна, книжна українська (варіант: проста мова)

(Занепад староукраїнської літературної мови, поширення слов’яноруської, мова Г.Сковороди. Поширення російської мови.)

з кінця XVIII ст.
(сучасний період)

церковнослов’янська (ізвод залежить від підпорядкування церкви. В наш час УПЦ КП, УАПЦ, УГКЦ практикують переважно український ізвод, УПЦ МП — московський ізвод)

українська, українська літературна (застарілі назви: малоруська, малоросійська, південноруська, руська)

українська








Див. також:

Добірка матеріалів «Мовознавство».


Юрій Шевельов. Історична фонологія української мови. Харків, 2002 (фраґменти).

З енциклопедії "Українська мова". Київ, 2000.

З Енциклопедії українознавства. Літературна мова. (Ю.Шевельов)

Віталій Русанівський. Історія української літературної мови. Київ, 2001.

Іван Огієнко. Історія української літературної мови. Київ, 2001 (за вид. Вінніпег, 1949).

Історія української культури. Київ, 2001.Том 1. Мова, Літературні мови Київської Русі, Мовознавство

Історія української культури. Київ, 2001.Том 2. Мовний код культури.










‹‹   Головна    



Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.