Попередня     Головна     Наступна





НАДДНІСТРЯНСЬКИЙ ГОВІР — один з арх. говорів галицько-буковинської групи південно-західного наріччя. Поширений у верхів’ї р. Дністер (Львів., Івано-Франк. і Терноп. області) (карту говорів української мови див. на окр. арк., с. 720 — 721); окр. наддністр. говірки функціонують на тер. сучас. Польщі. Значною мірою накладається на істор. територію Сх. Галичини; межує на сході з подільським говором, на півдні — з покутсько-буковинським говором, гуцульським говором, бойківським говором, на заході — з надсянським говором та польс. говірками, на півночі — з волинським говором. Об’єднує багато говірок з вузьколокал. особливостями на різних структур. рівнях, що створює його внутр. діал. розмаїтість; водночас усім цим говіркам притаманний ряд важливих спільних рис. Окр. зона Н. г. відома ще як опільський говір. До фонет. рис Н. г. належать: 1) шестифонемна структура наголошеного вокалізму:



2) варіювання ненаголошеного вокалізму залежно від ступеня протиставлення фонем [о] : [у], [е] : [и], [і] : [и] і від особливостей кожної говірки:



перший тип є найпоширенішим; 3) перехід а (з *а, *ę) після м’яких (чи колишніх м’яких) приголосних в е, і, и (гар’и́чий, д’éкувати, сáж’і); в окр. говірках цей перехід здійснюється лише під наголосом; 4) укання (коулихáти, бжулá, скóру); 5) зміна ненаголош. голосного е в і (и) після м’якого приголосного (спéч’іна, ти́х’і ‘тихе’); 6) наявність протетичного приголосного в (ў) перед о, у та і (<*о) (ворíх, вогірóк, в’іс); у ряді випадків на місці протетичного в постав л (лотáва ‘отава’, лóкун’ ‘окунь’); перед початковим а, і поширений протетичний й (йакурáт, йінди́к); 7) збереження м’якості шиплячих ш’, ч’ і, відповідно, давнього е після них (ш’éстий, веч’ерíти); 8) на місці давніх сполук ки, хи в ненаголош. позиції розвинулися сполуки к’і, х’і (глибóк’ій ‘глибокий’), у наголошеній — к’е, х’е (лих’éй ‘лихий’); 9) стягнення сполук ій>і (віт ‘війт’); 10) неоднаковий розвиток сполук губний приголосний + j: а) збереження цієї сполуки (свйáто, цвйах); б) втрата j з наступним м’якшенням губного приголосного (жáб’ічий, цв’ах); в) втрата j без м’якшення поперед. приголосного (цвах, свато); г) поява на місці j епентетичного л’, рідше — н’ (здоровл’е, памн’іт’); 11) різна рефлексація р’ — як р’, рй чи р (зор’а, зорйа, зора); 12) оглушення дзвінких приголосних у кін. слова і перед глухими приголосними; 13) функціональне ослаблення фонеми [в] в одних позиціях (на поч. слова може втрачатися — паў ‘впав’, мíти ‘вміти’, а в сполуці ви заступатися на мдамнó, рíмний) і посилення в ін. позиціях (твердий л у кін. слова і складу часто заступається на в/ў — пóпіў, стіў, гоўка); 14) функціональне посилення окр. фонем: а) дж, дз (сáдж’е ‘сажа’, дзернó ‘зерно’, дзеилений); б) к’, ґ’ внаслідок змін т’ в к’, д’ в ґ’ (ск’інá ‘стіна’, наґ’ійя ‘надія’); в) ґ — в запозич. словах та внаслідок зміни к > ґ (смирéґа, гад’ýґа); г) ф (фали́ти, фóрий, фíра); 15) неоднаковий розвиток давніх сполук trъt як -ир (кирни́ц’а), -ри (кривáвий, дривá), -ро (брóви); 16) втрата довготи м’якими приголосними у формах іменників с. р. (жик’é, насíн’е); 17) втрата м’якості ц’ у кін. слова (хлóпиц, жнец); 18) нерегулярний розвиток окр. давніх голосних — *ě > у (д’урá ‘діра’), *ě > и (видрó), *о > а (зазýл’а), звукосполуки лн в л:, н: (мéлник > мéл:ик, мéн:ик), рн в рл (терни́ц’а > терли́ц’а); 19) у ряді говірок кінцеві г, й ослаблені, зникають (порі ‘поріг’, сні ‘сніг’, гроше ‘грошей’, ті гáрні ‘тій гарній’); 20) вимові м’яких приголосних з’, с’, ц’, дз’ властивий більший ступінь м’якості, ніж в ін. діалектах та літ. мові.

Наголос у Н. г. динамічний; особливістю є наявність парокситонового наголосу займенників (мóго, твóго), дієслів 1-ї ос. II дієвідм. (хóджу, прóшу, зрідка — си́джу, лéчу), деяких іменників (трýна, кочéрга), а також подвійного наголошування дієслів (пíду — підý, пíде — підé, пíдемопідéмо та ін.).

Специфіку Н. г. у граматиці творить набір закінчень і засобів формотворення словозмін. частин мови, зокрема 1) закінчення іменників: а) ж. р. в ор. в. одн. -оў, -еў, зрідка -ом, -ем (зеимлéў, душéў, головóў, ногóм, сóлем), в род. в. одн. -и (р’іли́, зеимли́, нóчи, любóви), в род. в. мн. -іў, зрідка -уў (бабіў, коз’іў, козуў); б) ч. р. — в дав. в. одн. з основами на твердий приголосний -ови (брáтови), з основами на м’який приголосний -еви, -ови (конéви, кон’óви), в ор. в. одн. -ом, рідше -ем (кон’óм, дошчéм), в місц. в. одн. -і, -и (на дýб’і, у к’інци́), у дав. в. мн. -ом, -ем, -ім (конíм, конéм. кон’óм), в ор. в. мн. -ами, -еми, -ема, -іма (гост’ами, гост’еми, гост’ема, гост’іма), у місц. в. мн. -ох (на з’ат’óх; так само і множинні іменники — на грýд’ох, на двéрох); в) с. р. колишніх іменників t-основи — у род. в. одн. -(ат’)і, -(ат’)а, -(ат)а (тел’áт’і, тел’áт’а, тел’áта), у дав. в. одн. -(ат)у, (ат’)у, (ат)ові; в ор. в. одн. -(ат’)ом, -(ат)ом; 2) у прикметниках наявність стягнених форм у наз. в. одн. ч. р. (дóбри), дав. і місц. в. одн. ж. р. (мóлоді ‘молодій’, так само — ад’єктивні займенники); асимілятивні зміни при творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (молóч:и); 3) у числівниках — формальна структура числівників одéн. йідéн, йедéн, шти́ри, одинáйціт’ (йединáйц’ік’); форма ор. в. двумá; творення складених числівників за моделлю піўтрет’á, піўчвертá, девйідес’éт’ (девидес’ек’), двíста і двáсто; 4) у займенниках — збереження давніх енклітичних форм дав. в. ми ‘мені’, ти ‘тобі’; відмінкових форм — знах. в. нéго ‘його’, ор. в. неў, тоў ‘нею’, ‘тією’; вказівного займ. тамтóй ‘той’; 5) у дієвідмінюванні: інфінітив на -чи від дієслів з основою на задньоязиковий приголосний (пéчи, стри́хчи); формі 1-ї і 2-ї ос. одн. теп. ч.: л’éйу, л’éйіш, 3-ї ос. одн. і мн. теп. ч. з кінцевим т (хóдит — хóд’ат); паралельне вживання закінчень 1-ї ос. мн. теп. ч. -мо і -м (несемо/несем, хóдимо/хóдим); нульове закінчення 2-ї ос. одн. теп. ч. атематичних дієслів (дас’, йіс’ ‘даси’, ‘їси’); паралельне творення форм 1-ї ос. одн. майб. ч. бýду брáти і бýду браў, 1-ї ос. одн. і мн. мин. ч. ходи́ў і ходи́ўйім, ходи́вем, роби́ли і роби́ли-смо; форми умов. сп. за моделлю даў бим, даў бис.

Специфіка Н. г. у словотворенні зумовлена: а) наявністю локальних афіксів -май, -мак (глушмáй, глушмáк ‘глухий’), -кут (ліўкýт ‘лівша’), -уйемци (покрадуйéмци ‘крадькома’); б) функціональним посиленням окр. афіксів -иск(о) (л’óниско, віўси́ско ‘поле після льону, вівса’), -анк(а) (барабол’анка ‘листя картоплі’), -ал’ник (копал’ник ‘копач’). До лекс. особливостей належать: стрих, ви́шки ‘горище’, молóчник, горнéц ‘глечик’, нец’ки ‘ночви’ та багато ін.

Н. г. ліг в основу пд.-зх. (галицького) варіанта укр. літ. мови (див. Західноукраїнська мовно-літературна практика), його риси широко відбиті у мові худож. л-ри, фольклору.


Літ.: Верхратський І. Говір батюків. Л., 1912; Приступа П. І. Говірки Брюховицького р-ну Львів. обл. К., 1957; Шило Г. Ф. Пд.-зх. говори УРСР на північ від Дністра. Л., 1957; Dejna K. Gwary ukraińskie Tarnopolszezyzny. Wrocław, 1958; Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького р-ну Львів. обл. К., 1960; Горбач О. Північнонаддністр. говірка й діал. словник с. Романів Львів. обл. Мюнхен, 1965; Омецінський О. Мова Тернопільщини. В кн.: Шляхами Золотого Поділля, т. 2. Філадельфія, 1970; Горбач О. Говірки й словник діал. лексики Теребовельщини. Мюнхен, 1971; Залеський А. М. Вокалізм пд.-зх. говорів укр. мови. К., 1973; АУМ, т. 2. К., 1988; Бичко З. Діал. лексика Опілля. Л., 1997; Лесів М. Укр. говірки у Польщі. Варшава, 1997.


П. Ю. Гриценко.













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.