Попередня     Головна     Наступна






Анонім

ΠΡΟΣΦΩΝΗΜΑ


ПРИВЂТ ПРЕОСВЯЩЕНЪНОМУ АРХІЄПИСКОПУ КИР МИХАЙЛУ, МИТРОПОЛИТУ КІЄВЪСКОМУ И ГАЛИЦКОМУ И ВСЕЯ РОСЪСІИ В БРАТСКОЙ ШКОЛЂ ЛВОВЬСКОЙ СЪСТАВЛЕНЫЙ ЄГДА ЖЕ ВЪ ГРАДЂ ЛВОВЂ, ПЕРВЂЄ ПОСВЯЩЕНЪНОМ РУКОПОЛОЖЕНІИ БЂ. ГЕНУАРІЯ 17 РОКУ 1591.



Тогда таково приглашеніє, въ церкви

пред народом от дЂтей, прієм, первоє.


Воутріє же въ школу любезно посЂщающе прійде,

и тамо от нищебЂдных моленіє κ нему бЂ, второє.


Герб тезоименитаго князя Лва град сей маєт,

єго же имя по всей Європіи росъсійскій род знаєт.

В митрополіи Києво-галицкой славно пребываєт,

и митрополита своєго честно привЂчаєт.

Лев царствуєт безсловесным звЂрєм в начало,

словесным же образ Христово царство нам ся показало.

Мужайся, многоплеменъный росьскій народе,

да Христос начало крЂпости в тебЂ буде.







Προλογος των μικρων


Ωσπερ γάρ τά νεόφντά, ώ περιφανέστατα ’αρχιεπίσκοπε καί πανιερώτατε κνρ Μηχαήλ. διά τήν αυτω̃ν μικρότιτα, τοι̃ς βλέπυσι με γάλην ήδονήν έμποιουσιν, έξ ελπίδος μελλούσης πρός αύτοι̃ς. ουτως και ημει̃ς ένθομυμεν τα μικρότατα όντες παιδάρια (και νυ̃ν πρώτον άπάρχα̃ς ται̃ς διός κυραις μνημοσυναις αποφέροντες) πάσι εβελπυσι περί ήμι̃ν καλήν δόξαν έμβάλλειν. αλλ’ άμυδροι̃ς οϋσι άλλοις βροτοι̃ς. περί πάντων σε μόνον εχομεν τοιαύτον, όν μάλιστα πάντων περί ημω̃ν έπιμέλλοντα νομίςομεν. Διά γάρ τάσ (sic) πολθ ύαυμασίας σου άρετάς, πάντες σε ήλιον φαεινόν, τη̃ς εύρώπης άστρον, μου̃νον όφθαλμόν ρωσσίας πάντων έθνω̃ν αί φωναί ήχέουσι. αί̃ς και ημεί̃ς συνέχειν βούλομεν, αλλ’ ούδυνάμενοι όντες τήν λύραν συναρμόξειν αναξιμορμίγξιν υμνοις. συ δέ το̃υτο χάρισαι, τάς γνω̃μας καλλΐμαχε έν φρέσε ση̃σιν βάλλων, άεί γάρ τοι̃ς μικροι̃ς μικρά δίδωσιν ó θεός.







Предослов от малых


Яко же новосажденъныя, о преподобне архиєпископе и преосвященъный кир Михаиле, малостію их зрящим велію сласть сътваряют, надежда их ради хотящаа быти от них. Тако и мы усердно желаєм, малыя суще дЂтища (и нынЂ пер› изначала Диєвых отроковиць въспоминанія предносяще) всЂм благонадежным о нас добру славу изрещи, но помраченым убо сущим человЂком, паче всЂх тя имамы сицеваго, єго же зЂлнЂє всЂх о нас прилежаща мним. Многочюдных бо ради твоих добродЂтелей, вси тя, солнце свЂтлоє, Європія звЂзду, єдино око Росъсіи, всЂх язык гласы гласують. Их же и мы съдержати хощем, но немощни суще лиру возяще царскія пЂсни сладцЂ съплЂтати. Ты же сіє благодаръственъно прійми, реченъная добропобЂдниче въ помыслы своя влагай, присно бо малым малая даєт бог.







Η αρχη τογ προτογ χορογ


Ιδου̃ δή αρχιερατική παραγίνεται ψυχή, χαι̃ρε πόλις, προθύμως τόν ποιμένα δεχομένη, κοσμίτορα βουλη̃ς, εύγενεία μέν σεμνόν, σοφόν δέ λόγοις χαίρωμεν ου̃ν και ημει̃ς αδελφοί, τόν πατέρα ημω̃ν βλέποντες έπισκεφόμενον ημάς. Συγχαίρε δέ και σύ ίεραρχαπάτερ, όρω̃ν τά σαυτου̃ τέκνα εύτάκτως προςτρεχοντά σοι.







Начало перваго лика


Се убо святителская прибываєт душа, радуйся, граде, усердно пастыря пріємлющи, украсителя же совЂта, благородієм убо чесна, премудра же словесы. Радуимся убо и мы, братіє, отца нашего зряще, посЂщающаго нас. Да возрадуєт же ся душа твоя, о священъноначалнЂйшій отче, зряй нас, чада своя, благочинъно к тебЂ притЂкающа.




Вторый отрок


Εύ̃γε πάτερ, ώς άμπνέυσας έσαγείραοθυμόν,

και ή̃λθες έπ’ έργα ίμερόεντα σπουδη̃ς.


Благо, отче, слово бо изрекл єси єдино,

и скоро събрася мног народ мыслино.

яко не расъкаяся нынЂ у нас быти,

но, пришед, вся благочинънЂ устроити.




Третій отрок


Ουκ αίεί σκότος ήερόεν, και νύξ έρευ εννή

άλλα ποτ’ αυ λαμπρυ ήελίοιο φάος.


Не завжды бываєт тьма на воздусЂ мъглистая,

анЂ тръваєт уставичне ноч чорнооблач[н]ая.

Але и солнечноє горячеє коло променьми блисътаєт,

затым и самого ясносіяющаго свЂт бываєт.




Четвертый отрок


Ω̃ έπίστατ αρετη̃ς όσσον πάρος η̃ν έμόν άλγος

εινεκα σου̃, τόσσον μοι νυ̃ν πάλι χάρμα πάρεστι.


Ο наставниче добродЂтели и покоры всякои,

якосмы перше заживали жалости великои,

Так нам нынЂ, видячи тя, радость наставаєт,

всякого бо нелестнаго душа умилно въздыхаєт.




Піатый отрок


Ω τί βλέπω, οί̃ον τόδε θα̃υμ,’ ως ήδύ θέαμα,

πάγκαλος πομπή, εμ’ έχει σέβας είσορόωτα.


И что ж нынЂ вижу чюдо барзо дивноє,

виденіє же сладкоє и всЂм потЂшливоє.

Все красноє похваленіє мене съдержить, видячи

доброчеснаго, почесть от всЂх пріимуючи.







Лик вторый


Прагнула тя душа наша, прагнули тя и кости мои,

як земля прагнет дожда в лЂтніи знои.

НЂ єдин так покари тЂлу не смакуєт,

як упріймая душа, видячи тя, роскошуєт.




Вторый отрок


СпЂвати ми кажет серце святителеви моєму,

и язык сердцу послушный зуполному

Отбираєт слова и новыи стихи содЂловаєт,

лед†так прудко писар писмо выливаєт.




Третій отрок


Здрав буди, святителю, тебе я сладкими

не забуду нЂгды стишками моими.

И поки ми єдно в памяти родится мова,

чесныи будуть от мене завжды о тебЂ слова.




Четвертый отрок


Возлюбил єси, отче, справедливость святую,

маєш в ненависти безбожность проклятую.

Прото тебе бог твой значною пред иными

почтил повагою, ровесники твоими.




Піатый отрок


Припоясан по бедрЂ твоєм меч, богословієм кованъный,

добрый воине, меч от всюду наостренъный.

Славный и непорочный, c тым ся ти рушаєш смЂле,

и громиш ним богопротивных снадне и умЂле.




Шестый отрок


Правда и чловєколюбіє твой воз справуєт,

а справедливость браздами шафуєт.

За их поводом, о истинъный пастыру,

простуєш нам гостинець ко небесному цару.




Седмый отрок


Нехай же ганьбу отнесуть, нехай ся запалають,

о священъная главо, котрыи упадку церкви шукають.

Нехай ся вспачать их рады, нехай ся встыдають явне,

котрыи знищеня наше ради видять марне.




Осмый отрок


Бодай за божію възгорду всЂ поганьбени были,

которыи упадок хвалять, мовячи: «Такесмы хотЂли».

А цнотливыи бодай дьній добрых заживали,

и истинъну божію завжды смЂле вызнавали.







Третій лик


ПринесЂте почесть, священици, пастыреви зверхнЂйшему,

принесЂте покору и мирскіи, яко всЂх началнЂйшему.

Сего єдинаго над єпископы и священики имя вызнавайте,

сему нынЂ в дому божіи и з нами ся покланяйте.




Вторый отрок


Соборе божій, умиленъно спЂвай своєму

Михайлу митрополиту, патріархом посвященъному.

УчинЂте єму честь повинъную зо всеи хоти,

нелицемЂрно всею душею єго святительскои милости.




Третій отрок


Будемо тя пред всЂми велбити, истинъный наш пастыру,

не толко на сем єдином мЂсци, но и по всем миру.

Абысь нас в пригодах наших нынЂ и всегда ратовал,

и от противности людій зловЂрных церков заступал.




Четвертый отрок


Блажен убо, господине, котрый людій упалых ратуєт,

бог тыж в єго потребЂ над ним ся злютуєт.

Бог єго вцЂлЂ заховаєт и здоровя набавить,

и в панованю неотмЂнъном з ласки своєи поставить.




Піатый [отpoк]


ПлещЂмо руками, радуючися всЂ згодливе,

всЂ спЂваймо, пастыря витаючи богобоязниве.

Тот всему духовенъству въ всей Росъсіи росказуєт,

митрополією кієвьскою и галицкою обладаєт.







Молитва


Бог всесилный (чесный наш отче) бог правдивый,

заступник наш певный потЂшливый.

Он в долегливостях нас ратує,

нехай же нам боязнь не панує.

Гучать свЂта сего моря попудливыи,

біючи волнами в берегы крывыи.

Грозять упадком опоки,

вывысившися под темъныи оболоки.

МЂсто, котроє бог милуєт,

и прибытком своим именуєт,

Тому кгвалт и грозная зброя,

не может нЂгды зопсовати покоя.

Бо там сам бог пребываєт,

и в потребах ратунок подаваєт.

Бог, котрый аггелы владаєт,

завъжды нас снадне обор[о]няєт.

Бог Авраамов c нами везде,

и тот валъчити за нас буде.

Сюды що живо, сюды бывайте,

и божіи справы познавайте.

Справы дивныи и неслыханый,

перед тым въ Россіи небывалый,

«Бьíстрость, — мóвить бог, — гамýйте,

а пилно ся присмотруйте,

Иж я бог, народ мя всякій

и свЂт вызнаваєт, як єст великій».

О боже, который нЂ маєш ничого ровного собЂ,

прістóйне отдаєт Сіóн святый хвáлу тобЂ,

Сіон цвЂт гор высоких веселіє свЂта всего.

Боки восточныи двор царя великаго,

МЂсто Ієрусалим свЂдоцство дати може,

иж ты нам оборона певная, всесилный боже,

Можъныѝ богатыреве твоих сил дознали,

прожъно ся на твой вЂрный люд збирали.







От старЂйших


Тако го›м, преосвященъный аръхієпископе всеа Россіѝ,

яко превышъше єси нынЂ нам радости всякоѝ,

Аще и Авраам много радовася пріємый бога странствующа,

не мнЂє и мы радуємся, зряще тя, нис посЂщающа,

Таже и Лот въ СодомЂ аггелы божія въ дом пріємъшій,

ЗЂло веселяся их ради от пагубы избавлен бывшій,

И тріє отроци во огни суще, аггела єгда узрЂша,

По истиннЂ радостію и веселієм одьржими быша,

C ним же Навходоносора co всЂм єго множеством,

ДоблественънЂ побЂдиша божіѝм пособъством,

И пастыріє аггелов благовЂствующих слышаша посланъных,

Єгда невЂріа зима дръжаше архієреов во ІєрусалімЂх

Христа зимы горкіа губителя, им благовЂствовали,

Дабы, въ Вифлієм шедше, новорожденнаго царя соглядали,

Да радуємся и мы святителеви пролЂтіє благовЂствующему

Лютость же зимы съ тяжкими волки отгоняющему,

Сіє же от самЂх вещей кождо нас подробну да познаєт,

Єгда убо по студеной зимЂ тепла весна наставаєт,

Тогда и земля небЂдно зелену траву пущаєт,

И дуб подчесан, головерхіа холмы украшаєт,

И вся зеленовласія древа в новыя ся різы облачать,

Яко, ветхая отложивше, всякому поновитися значать.

И вЂтры тогда благопрохладны, лучами просіаваєми,

И всяко птиче стадо под небесєм поєт сладкими пЂніами,

Нас наказующе правовЂрно и богоугодно спЂвати,

И вясящеєся богопротивленіє духа оттинати.

Тогда иже въ горах волуи пастуси ис кущ излЂзающе,

На широко пространъныи поля вЂтром лица простужающе,

Птиць сладкопЂсных глас слышавше, душа наслаждають,

Сами же многошумна тростіа стеблію противу отпЂвають,

Безсловесных овець в различіи трав, наслаждающе чювъства,

Агньца согромажающе тихими стопами, не кромЂ мужъства.

Тогда и косор въ кущи наострыв оками во віноград течет,

Отребляюще долняя и плод нетворящія нещадно сЂчет,

Тогда и морстіѝ пловци небурно и тихо море видЂвше,

Древу и водЂ, и вЂтру быстрому душа своя вручивше,

По морским хребтом, страх отложивше, плавають,

И не по тлаченным стопам, широкій понът прорЂзують,

И что боле не простирающе слово просто рещи имам

Всякому художеству пролЂтіє благопоспЂшно єст нам,

Небо, яко же се нынЂ тихая и небесная, наста весна,

пастыр добрый на благодЂланіє движа, от грЂховнаго сна.

НынЂ суд, милость, и вЂра вящъшія суще, поновляйся,

стропотная бо исправляєт, всяко колЂно не срамляйся.

Радуйтеся небеса небес, купно и вся земля съ нами,

радуйтеся и аггелы божіи, съ небесными силами.

Трех бо реченъных ради, аггели къ чловє́ком ся посылають,

чловєци же суда дЂля нелицемЂрна, бози бывають.

Єгда бо на земли безаконіє от церкве судом отсЂчется,

тогда лучшему небо и аггели и бог сам съвокупится.

Тобою убо вся сія, о правосуде, чаєм получити,

яко не даси церкви христоненависными попранЂй быти.

Ho святым подражающе истинъный божій да будеши,

труда не отбЂгающе, да ся с ними вЂнъца не лишиши.

Пособієм божія благодати, и єго укрЂпленієм,

иже єст помощію благо дЂлающим и заступленієм.

Єму же честь подобаєт, отцу, и сыну, съ святым духом,

яко же бЂ изначала, и нынЂ и присно, и въвЂкы вЂком.

Аминь.







Се же привЂт архієпископу в школЂ


Сладко слышаніє, о прекраснЂм раѝ поистинънЂ,

а єже в нем пребывати, отче, кол ми паче сладоснЂ.

Радостно же убо въ темницах сущим посЂщеніє,

радоснЂє же от самыя темница свобожденіє.

Но нЂсть яко же нынЂ нам, о боголюбезниче,

твоє здє посЂщеніє, пречесный наш странъниче,

Странъствуєши воистинъну, тебе ради странъствующа,

яко же тя зру въ пастыръст†своєм истинъствующа.

ПрійдЂте же прочеє, безгрЂшных дЂтей лици,

украсившеся страхом божіим суще послушници.

Радость достойную, купно со мною съдЂлайте,

и съ веселієм привЂтныя пЂсни воспЂвайте.

Сего добрых явленъная, всЂм исповЂдующе,

хотящая же по сем быти, прилежно възыскующе

Прійде бо съ смЂренієм, не да себе предьпочтет,

но вся наша смЂренъномудрънЂ на строй изведет.

СътецЂм же ся, братіє, да цЂлуєм святителя,

и со радостію въскликнЂм, похваляюще учителя.

Радуйся, грядый, краснЂ нозЂ твои, святителю,

тоже рещи, всея Росъсіи изрядный строителю.

Священъство пріял єси и жизнь, церковный источник,

жажденієм же истинъны, Іліѝ єси подобник.

Иже от пресохшаго источника жажъди устудитися,

нам же єдва мало дышущим оживотворитися.

Оному убо подобаше сЂмя Ізраилеви оставити,

тебЂ же обидимаго от обидящаго избавити.

Воспоминаєте ли нынЂ, о дЂтъстіѝ лици,

како неистови всегда наши суперници.

Не скорбЂте прочеє ниже ужасни будЂте,

но весело ступающе, на вышняя восходЂте.

Се бо предсЂди́ть Христов истинъный дЂлатель,

судія же прáведный и безакóнію отмъститель.

Люто бо тогда, отче, бЂ, люто воистинъну,

сего ради тако мню, яко никто же воспомяну.

Єже тебЂ (многым не бывшим) зде быти,

и по нас праведным судом отмъстити.

Но пройдохом яко же сквозЂ огнь и воду,

чающе тобою известися на свободу.

Или жезлом пастырства своєго запрЂти,

или вся терпеливнЂ подъяти помози.

И всю жизнь нашу изведи на строєніє,

да тобою получим от бЂд спасеніє.







Моленіє от нищих


Первый отрок


Подойми, чесный отче, нашЂ долегливости,

а рач нам помагати зъ оцевъскои милости.

ПросвЂти нас, абысьмо от всЂх познаки были,

и въ нищетЂ учачися, от всЂх ласку мЂли.

Нехай всЂ парафЂи услышать твою святыню,

и святую подають нам, просячим, милосты[ню].

Нехай нам не боронять толъчи въ свои порогы,

алъчуще просити, поневаж єсмы убогы.

Нам бо мало, єсли што з любве и подадуть,

сами же от бога великая за то воспріймуть.

Котрый и сам доброволне, нас дЂля, нищим был,

и на пути утруждъся, пити от жены просил.

И з дому убогого древодЂлЂ рачил ся народити,

всЂх учачи, абы убогими не хотЂли горъдити.

И апостолов от убогих людій себЂ зобрал,

всЂм по нем идучим образ собою показал.




Вторый отрок


Єдинаго тя, отче, от апостол че[с]тна избра бог,

святителя нищелюбезна, да подънесеши их рог.

ТебЂ оставлен єст нищій, тебЂ и сирота,

о них старайся, они бо ти отворять небесныи ворота.

И во полаты пресвЂтлыя и нетленыя воведуть,

идеже вси нищелюбівыи съ ликы аггел будуть.


Сія же съ любовію въспрієм блаженый архієпископ, доволнЂ и премудрЂ отвЂща, c поученієм и благословенієм отпусти народы.






Ко всЂм обще


ПрійдЂте здє, прійдЂте, о христоименитыи отроци,

Росъсійскаго народа братіа, о ХристЂ нам ровенъници,

Млека словеснаго ученіа младенчески возлюбите,

Христа бога младенца бывшаго восхвалите,

Агнъца Христа, яко агньци, незлобиве наслЂдуйте,

И яко пастыря на мЂстЂ злачнЂ прі водах чуйте,

Князи и властители, слово божіє почтЂте,

Младенцов незлобивых безбожне не губите,

ПріймЂте наказаніє co страхом, яко сынове послушъныи,

Да не съкрушитеся гнЂвом, яко сосуды скуделняи,

Священъныи, Захарію священска подражайте,

Воспитавшаго покаанію проповЂдніка понавайте,

ТерпЂте от руки господня церковный бич, богокорчемніцы,

Да не посЂчет вас губительный быч, о богопротивніцы,

ПрійдЂте, злонравныѝ, прійдЂте, законогонителі,

И научитеся от Павла вселеннЂй быти учители,

И не бранЂте, — рече Христос, — пріходити дЂтєм не бранЂте,

но благочинъно коснутися их ко мнЂ пріводЂте,

ДадЂте сынов царства небесного научити,

учителю неимЂющу где главы подъклонити,

О вселенская апостолъская святая церкви каθолицы,

ПравовЂрняи святых отець ученія наслЂдніця,

Антіхрістов пріход близко чуйте,

Противу вопросов отвЂты готуйте.











ПРИМІТКИ



Анонім


Προσφωνημα. ПривЂт преосвященъному архієпископу кир Михайлу, митрополиту Кієвъскому и Галицкому и всея Росьсіи. В братской школЂ лвовьской съставленый. Єгда же въ градЂ Льво†пер› посвященъном рукоположеніи бЂ. Генуарія 17 року 1591. Bo ЛьвовЂ, в друкарни братской, року 1591. 6 арк. Відомо два примірники цього видання; ДБЛ, № 58 (бракує арк. 5 і 8), ЦНБ АН УРСР, ф. П., № 158 (бракує арк. 4); див.: Бычков А. Ф. — Библиографические записки, 1861, № 19, стовп. 578 — 581; Каратаев, Спб., 1883, № 122; Попов, К., 1924, № 30; Киселев Н. П. Греческая печать на Украине в XVI веке. Иван Федоров и его последователи. — У зб.: Книга. Т. 7. М., 1962, с 183 — 186; Киселев Н.П. Книги греческой печати в собрании Государственной библиотеки СССР им. В. И. Ленина. — У зб.: Книга. Т. 26. М., 1973, с. 124 — 147).

Про київський примірник П. М. Попов подає такі відомості: «Примірник цього видання належить складачу реєстру, а раніше належав диякону Петропавловському з Путивльського повіту на Курщині. Видання це дуже рідке. Каратаєв (№ 122) зазначив лише один відомий йому примірник в Московському] Румянц[івському] музеї. Брошура складається всього із 6 листків (один у цьому примірнику загублено). Книжка надрукована дрібним шрифтом, з нахилом окремих літер до скорописних начерків. Є частина грецького друку. Зовнішність цієї брошури, одної з перших світських книжок на Україні, взагалі, дуже проста. Подекуди розсипані маленькі кінцівки. На звороті заголовкового листка є герб м. Львова з віршами, йому присвяченими. Зміст самої книжки уявляє з себе також панегіричні вірші» (Попов, К., 1924, с. 164).

Про московський примірник М. П. Кисельов подає такі відомості: це — брошура «під заголовком «Просфонима» (грецькими літерами), в 4-ку, два зшитка по 4 аркуші; всього, отже, 16 сторінок. На звороті титульного аркуша... вміщено два чотиривірша у славу міста Львова, а між ними типографська марка з гербом міста. Текст починається з пролога, який дано спершу по-грецькому..., потім по-слов’янському... Перше привітання, в церкві, розділено на три «лики», тобто хори, в яких виступали «отроки» — учні школи. В хорі першому текст дається спершу грецькою, потім слов’янською мовою; хори другий і третій — тільки слов’янською, як і вся решта брошури. По всій справедливості «Просфонима» має бути віднесена до категорії книг надрідкісних...» (Киселев Н. П. Греческая печать на Украине в XVI веке. Иван Федоров и его последователи. — У зб.: Книга. Т. 7. М., 1962, с. 185 — 186).

У ЦНБ АН УРСР зберігається список «Просфоними» (Петров (Лавра), № 82 (104), арк. 747 — 753), який заповнює дефект московського примірника (опис див : Петров Н. И. Описание рукописных собрании, находящихся в городе Киеве. Вып. 2. М., 1896, с. 38).

Публікації: Голубев C. Панегирик, поднесенный в 1591 году львовским братством митрополиту Михайлу Рогозе. — Киевские епархиальные ведомости, 1874 (1875?), № 5, отдел II, с. 113 — 133; № 6, отдел II, с. 145 — 157; Памятники полемической литературы в Западной Руси. Кн. 3. Спб., 1903 (Русская историческая библиотека. Т. 19). Прим., с. 61 — 75.

Подається за першодруком, дефект заповнюється за рукописною копією ЦНБ АН УРСР, Петров (Лавра), № 82 (104).

Грецькомовні фрагменти рівнозначні відповідним фрагментам, написаним староукраїнською мовою.

«Просфонима» — панегірик на честь київського митрополита Михаїла Рогози, котрий приїхав до Львова на початку 1591 року в церковних справах. Написано його від імені молодших і старших учнів львівської братської школи. Автор «Просфоними» невідомий. М. Возняк висловив припущення, що автором її «був правдоподібно вчитель грецької мови братської школи Кирило Транквіліон-Ставровецький» (Возняк М. Історія української літератури. Т. 2. Ч. 1. Львів, 1921, с. 77 — 78).















Див. також:

АНОНІМ. Просфонима. Українська література XIV-XVI ст.












Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.