Попередня     Головна     Наступна






Леонтій Мамонич




НА ГЕРБ ЗАЦНОГО ДОМУ ЕГО М[ИЛОС]ТИ ПАНА ЛУКАША ИВАНОВИЧА МАМОНИЧА, СТАРОСТЫ ДИСНЕНЬСКОГО И СКАРБНОГО ВЕЛИКОГО КНЯЗСТВА ЛИТОВЪСКОГО И ПРОЧАЯ


Ни коє ино добро не величить тако

Мужа, благородству подобящася всяко.

Срам убо малитися въ них же побЂждати.

СрамнЂє жъ побЂждати, въ них же ся малити.

Ниже въ похваленіи єсть ино любезнЂє,

Яко же єгда имать что рещи, полезнЂє.

Не преподобно убо о благих молчати,

Яко же и не таяжде воспоминати.

СтрЂла убо воздух прерЂзує высоко,

Туголучно испущена летить широко.

Крест же паче сея небеси ся касаєт,

Сего носяй свЂтлЂє паче всЂх бываєт.

Ты же ми богомысльне взирай на обоє:

Велико бо єдино, много паче двоє.

Силно пачествовати мертвена чловєка,

ДобродЂтелми сокровища оного вЂка.







НА ГЕРБ ЄГО МИЛОСТИ ПАНА СИМЕОНА ВОЙНЫ


Яко досыт значне трубы нам оповЂдают

ВрЂмя брани и врЂмя побЂды, людіє знают,

Паче же троєгласно и троєполчъно рядимо

Послушно строителю, воистину непобЂдимо,

Происходища же троєречна быстро текущи,

Не тры єсть кормъчих, но єдиного имущи.

Что плаваниє, разве бо преподобиє всяко

В дому твоєм? Дары даєт бог не всим єдинако.

Пентекерас, называют пять рог, ясна бываєт

Над иншиє звезды: ясность большую в собЂ маєт.

Лелива вонно, носяще бела, и красно зрачна.

В дому том благодать изобилна людем єст значна.

Что ж, паче мысленныя трубы, мысленныя реки,

В православии цвЂтуще, не оскудевают навЂки.







НА ГЕРБ ЯСНЕВЕЛЬМОЖНОГО ПАНА, ЄГО МИЛОСТИ, ПАНА ЛЕО САПЄГИ, КАНЪЦЛЂРА НАЙВЫШЪШОГО ВЕЛИКОГО КНЯЗЪСТВА ЛИТОВСКОГО, ПЕРЪНАВЪСКОГО, МОГИЛЕВЪСКОГО И ПРОЧЫХ СТАРОСТЫ


Кгды въ вышних набоженство станах местце маєт

И рыцеръская мужность c ним ся прилучаєт,

Где ростропность в порадєх, справедливость в судєх,

Где статечность во всяких для отчызны трудєх,

Там бог благословляєт, там слава значная,

Въ тым домє заставаєт на вЂки тръвалая.

Тыє всЂ в тобЂ цноты видим знамените,

Которыми тя пан бог надарыл обфите.

Презацный сенаторе, знат из вЂков давных

Тыє ж ся найдовали и в продках твых славных,

Што зъ гербов познаваєм, крыж, знак побожности,

Рука зъ силным пострЂлом знаком єст мужно[сти].

Тры лелиє, розных цнот образ указують,

Которыє до неба простый путь справують

И у людей єднають славу безъсмертную,

ВЂк вЂком на потомъст†пребывающу[ю].







ЕПИКГРАММА


Смотры, якъ крыны, єздець и стрела з рукою

Звезалися, стрела c крестом, крест теж з луною.

Тыи суть зобранья цнот, Великій Леоне,

Которыми продков ушляхътили кролеве.

Умысл маєш въспанялы громить єретики,

Которым теж плЂниш всЂ церкви противники.

ВЂра, меч креста держачи, цвите тобою,

Бо єстесь зъ супостатами готов до бою.

Жій во всЂ лЂта, по смерти што єст дознаєш,

Же милуєш бога и вЂру помнажаєш.











ПРИМІТКИ



Леонтій Мамонич

Леонтій Козьмич Мамонич — представник другого покоління родини Мамоничів, яка відігравала помітну роль у культурному житті Білорусії й України кінця XVI — початку XVII ст. Зокрема, батько Леонтія — Кузьма Іванович — зі своїм братом Лукою (Лукашем) Івановичем заснували з допомогою російського друкаря Петра Мстиславця друкарню у Вільні. Леонтій ще «юна возърастом» працював у друкарні Мамоничів, навчаючись редагування книжок, а згодом перебрав видавництво до своїх рук (див.: Анушкин А. Во славном месте Виленском. М., 1962, с. 62). Перше своє самостійне видання — «Псалтир» (Вільно, 1593) Леонтій присвятив своєму дядькові Луці (Лукашеві) Мамоничу, котрий постійно дбав «о книгах богодухновенных и полезных до научениа людей и дЂтей христианъских закону греческаго языка словеньскаго». Однак з початку XVII ст. Леонтій починає друкувати книжки уніатського спрямування, а по смерті старших Мамоничів друкарня Леонтія стає цілком уніатською (див. книжку А. Анушкіна, с. 84).


На герб зацного дому єго м[илос]ти пана Лукаша Ивановича Мамонича, старосты Дисненьского и скарбного Великого князства Литовского и проч. У кн.: Псалмы Давида-пророка и царя... съ возслЂдованиєм. Вільно, друкарня Мамоничів, 1593, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 115; Каратаев Спб 1883, № 130; Зернова А. С. Типография Мамоничей в Вильне XVII века. — У зб.: Книга. Т. 1. М., 1959, с. 203 і № 22; Голенченко, Минск, 1961, № 28; Лукьяненко, I, Л., 1973, № 26; Максименко, Львів, 1975, № 758).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 139; Карский Е. Ф., Белоруссы. Т. 3. Очерки словесности белорусского племени. 2. Старая западнорусская письменность. Пг., 1921, с. 131 (8 рядків). Коршунаў, Мінск, 1959, с. 330 — 331.

Подається за першодруком, ДПБ РРФСР, І.7.3а.


На герб его м[илос]ти пана Симеона Войны. У кн.: Євангеліє толковоє. Вільно, друкарня Мамоничів, 1595, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 120; Каратаев, Спб., 1883, № 134; Родосский, Спб., 1884, № 30; Миловидов, М., 1908, № 25; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 404; Зернова, М., 1959, с. 204 і №№ 27, 28.

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 140 — 141.

Подається за першодруком, ДПБ РРФСР, І.3.2а.


На герб ясневелможнаго пана, єго милости, пана Лео Сапеги, канцълЂра найвышьшого Великого князьства Литовского, Перънавъского и прочых старосты. У кн.: Тріодь цвЂтная. Вільно, друкарня Леонтія Мамонича, 1609, тит. арк., зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 177; Каратаев, Спб., 1883, № 197; Миловидов, М., 1908, № 50; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 80; Петров, Бирюк, Золотарь, К., 1958, № 52; Зернова, М., 1959, с. 213 — 214 і № 46; Лукьяненко, 2, Л., 1975, № 49).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, с. 146 — 147; Коршунау, Мінск, 1959, с. 332.

Подається за першодруком, ДПБ, РРФСР, 1.4.36.


Епикграмма. У кн.: Книга служебник... Коштом и накладом... Леона Сапєги, канцлера Великого князьства Литовского. Вільно, друкарня Леонтія Мамонича, 1617, тит. арк. зв. (див.: Ундольский, М., 1871, № 210; Каратаев, М., 1883, № 237; Родосский, Спб., 1884, № 56; Миловидов, Вильно, 1908, № 23; Миловидов, М., 1908, № 52; Свєнціцький, Жовква, 1908, № 185; І. С. Свєнціцький зауважує: «Добре заховані екземпляри находяться в б-ці Чарторийських в Кракові, Перемишльській капітульній і Крехівській»; Зернова, М., 1959, с. 214 — 215 і № 48).

Публікації: Перетц, т. 1, ч. 2, Спб., 1900, с. 155; Коршунад, с. 334. Мінск, 1959.

Подається за першодруком, ДПБ РРФСР, 1.8.15г.

















Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.