[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 194-208.]

Попередня     Головна     Наступна





БЛАКИТНИЙ (Еллан-Блакитний) Василь Михайлович [справж. прізв. — Елланський; 31.XII 1893 (12.I 1894), с. Козел, тепер смт Михайло Коцюбинське Черніг. обл. — 4.XII 1925, Харків] — укр. рад. письменник і громад. діяч. Один із зачинателів укр. рад. поезії. Навчався в Черніг. бурсі та духовній семінарії, Київ. комерційному ін-ті (1912 — 15). В студ. роки брав участь у підпільних революц. гуртках. У 1917 вступив до дрібнобурж. укр. партії соціалістів-революціонерів, згодом став одним з лідерів її лівого крила, яке 1918 оформилося в партію боротьбистів. У березні 1920 р. вступив до КП(б)У. В 1920 як політпрацівник Б. брав участь у війні з білополяками. В 1921 призначений головою Держвидаву України і редактором газ. «Вісті ВУЦВК». На IV і VIII конференціях КП(б)У обирався членом ЦК КП(б)У, був членом ВУЦВК, ЦВК СРСР.

Літ. діяльність почав 1912, але перші вірші та статті побачили світ лише 1918. Він стає одним з активних творців рад. л-ри, будівником соціалістич. культури, організатором, редактором і співробітником ряду періодич. видань (журнали «Шляхи мистецтва», «Всесвіт», «Червоний перець» та ін.). Один з організаторів і керівників Спілки пролет. письменників «Гарт». Виступав у пресі як поет (псевд. В. Еллан), прозаїк (псевд. А. Орталь), теоретик, публіцист і критик (псевд. В. Блакитний), фейлетоніст і сатирик (псевд. Валер Проноза), пародист (псевд. Маркіз Попелястий). Найповніше талант Б. виявився у ліриці (перша поетич. кн. — «Удари молота і серця», 1920). Революц. романтик за типом мислення, Б. у своїх поетич. творах, пройнятих пафосом класової боротьби та відданості ідеалам соціалізму, зобразив грандіозний розмах революц. поступу та перші нелегкі кроки будівництва соціалістич. суспільства, формування свідомості нової людини. У поезії виступав як новатор форми. Автор книжок політ. сатири «Нотатки олівцем» і «Радянська гірчиця» (обидві — 1924), «Державний розум» (1925). У публіцистичних і сатиричних творах («Останні часи», «Льокаї», «„Каносса“ отамана Тютюнника») Б. гостро виступав проти укр. бурж. націоналізму, проти імперіалізму і реакції, засуджував діяльність укр. автокефальної правосл. церкви, боровся за утвердження нового життя і побуту, комуністичної моралі і етики.

Тв.: Твори, т. 1 — 2. К., 1958; Поезії. К., 1967.

Літ.: Адельгейм Є. Василь Еллан. К., 1959; Барабаш Ю. Червоний одсвіт революції. Про Василя Еллана (Блакитного). «Жовтень», 1966, № 7; Новиченко Л. Поезія революційного горіння. В кн.: Еллан В. (Блакитний). Поезії. К., 1983; Микитенко О. Поет-комунар. «Всесвіт», 1984, № 1; Федченко П. М. В житті горів... «Радянське літературознавство»,1984, № 1.

С. А. Крижанівський.


БЛАНДІАНА (Blandiana) Ана (25.III 1942, Тімішоара) — рум. письменниця. Закінчила 1967 ун-т в м. Клуж-Напока. Автор збірок віршів «Перша особа множини» (1964), «Уразлива п’ята» (1966), «Третя таємниця» (1969), «Жовтень, листопад, грудень» (1972), «Поезії» (1974), «Пісочний годинник» (1983) та ін., які характеризуються пошуком моральних цінностей, розкриттям діалектики особистих та сусп. устремлінь людини. Новелістика Б. (збірки «Чотири пори року», 1977; «Проект минулого», 1982, та ін.) відзначається парадоксальністю думки, метафоричною умовністю. Книги есе Б. «Становище очевидця» (1970), «Я пишу, ти пишеш, він, вона пишуть» (1976) та ін. — лірико-філос. роздуми про життя, історію, мистецтво.

Тв.: Рос. перекл. — Стихотворения. Рассказы. Эссе. М., 1987.

О. І. Гайнічеру.


БЛАСКО ІБАНЬЄС (Blasco Ibáñez) Вісенте (29.I 1867, Валенсія — 28.I 1928, Ментона) — ісп. письменник, громад. діяч. Юрист за освітою. Був близький до соціалістів, згодом зайняв ліберальні позиції. З симпатією ставився до молодої Рад. держави. В романах «Відчайдушне життя» (1894), «Травнева квітка» (1895), «Хатина» (1898), зб. «Валенсійські оповідання» (1896) та ін., що становлять т. з. валенсійський цикл, відбилися корінні загальнонац. проблеми країни. Протестом проти соціальної несправедливості пройняті романи «Толедський собор» (1903), «Непроханий гість» (1904), «Винний льох», «Орда» (обидва — 1905). Б. І. — автор філос.-психол. романів «Маха гола» (1906), «Кров і пісок» (1908), «Мертві велять» (1909), істор. роману про Х. Колумба «В пошуках Великого Хана» (вид. 1928). Після встановлення військової диктатури (1923) Б. І. емігрував до Франції, де опублікував памфлет «Альфонс XIII без маски» (1924), спрямований проти ісп. монархії (1925 під назвою «Здемаскований Альфонс XIII» був перекл. В. Самійленком). В. Самійленко переклав і роман «Хатина» (1928). Ряд творів Б. І. укр. мовою переклали М. Іванов («Кров і пісок», 1928; «Травнева квітка», 1930; «Серед помаранчевих дерев», 1930), а також В. Шовкун, П. Соколовський.

Тв.: Укр. перекл. — Твори, т. 2 — 3. Х. — К., 1930; Хатина. К., 1967; Маха гола. — Кров і пісок. К., 1980; Подвійний постріл. В кн.: Книга пригод. К., 1983; Рос. перекл. — Избранные произведения, т. 1 — 3. М. — Л., 1959.

В. С. Харитонов.


БЛАУМАН (Блауманіс) Рудольф (1.I 1863, садиба Ерглі Ліфляндської губернії, тепер смт Мадонського р-ну Латв. РСР — 4.IX 1908, санаторій Такахарю, Фінляндія; похований в Ерглі) — латис. письменник. Закінчив 1881 комерційну школу в Ризі. Автор реалістич. оповідань і новел про життя латис. селянства: «Гроза» (1887), «В Спіенах» (1888), «Весняні заморозки» (1898), «Андріксон» (1899) та ін. У п’єсах «Злий дух» (1891), «Блудний син» (1893), «Кравці у Сілмачах» (1902), «Індрани» (1904), «У вогні» (1905) та ін. розкриваються соціальні суперечності, показано духовну красу людини праці. Сатиричні твори Б. спрямовані проти самодержавства, поміщиків, влади грошей. Українською мовою окремі твори Б. переклали А. Дрофань, П. Безпалько.

Тв.: Укр. перекл. — В Спієнах. К., 1952; Рос. перекл. — Избранное. М., 1959; Весенние заморозки. М., 1975.

Б. К. Звайгзне.


БЛАХОВСЬКИЙ (Błachowski) Константи Антоній (20.II 1849, Конколювка, тепер Жешув. воєводства — 18.IV 1921, Чернєєво, тепер Познан. воєводства) — польс. критик і перекладач. Закінчив 1874 Віден. медико-хірургічну академію. Служив у різних містах, зокрема’ у Тернополі, Станіславі (тепер — Івано-Франківськ), Львові. Близько ознайомився з життям укр. народу та його культурою. Популяризував укр. л-ру. В статті «Тарас Шевченко як громадянин і русинсько-український поет» [двотижневик «Echo z Pokucia» («Відлуння з Покуття»), 1884, № 1, 4 — 6] з захопленням висловлювався про твори «Гамалія», «Катерина», «Мені однаково, чи буду», «Сестрі», навів уривки з них у власному перекладі. На поч. 1891 виступив у Станіславі з доповіддю про укр. поета. Газ. «Kurjer Stanistawowski» («Станіславівський кур’єр», 1891, № 251) надрукувала про це розгорнуту інформацію, в якій наведено в перекладі Б. окремі твори Т. Шевченка.

І. М. Лозинський.


БЛЕЙК (Blake) Вільям (28.XI 1757, Лондон — 12.VIII 1827, там же) — англ. поет і художник. Навчався в Королівській академії (Лондон). До зб. «Поетичні начерки» (1783), написаної за мотивами нар. пісенної творчості, увійшла тираноборча балада «Король Гвін». Б. поділяв ідеї Великої франц. революції, яку оспівав у незакінч. поемі «Французька революція» (1791). У зб. «Пісні невинності» (1789) уславлює радість життя; своєрідною її антитезою стала зб. «Пісні досвіду» (1794), в якій переважають настрої смутку. В сатиричній зб. «Прислів’я Пекла» (1793) Б. часто у формі парадоксів розвінчує церковні догмати, висловлює волелюбні настрої. Відтворюючи події франц. революції кін. 18 ст., війни за незалежність у Пн. Америці у «Пророчих книгах» (1789 — 1820, що складаються з низки поем), Б. вдається до міфол. і бібл. мотивів та образів. Творчість Б. — явище перехідне від Просвітительства до романтизму. Він мав великий вплив на творчість прерафаелітів. Відомий також як автор ілюстрацій до «Божественної комедії» Данте, «Нічних дум» Е. Юнга, до власних творів. Укр. мовою окр. вірші Б. переклав В. Коптілов.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Співець. К., 1972; Рос. перекл. — Стихи. М., 1978; Стихи. М., 1982.

Літ.: Некрасова Е. А. Уильям Блейк. М., 1960.

О. В. Зернецька.


БЛИЗНЕЦЬ Віктор Семенович (10.IV 1933, с. Володимирівка, тепер Компаніївського р-ну Кіровогр. обл. — 2.IV 1981, Київ) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1952. Закінчив 1957 Київ. ун-т. Перша книжка — зб. оповідань для дітей «Ойойкове гніздо» (1963). У повістях «Паруси над степом» (1965), «Землянка» (1966), «Мовчун» (1978) розкривається тема воєнного і повоєнного дитинства. У повісті «Древляни (з батькових оповідок)» (1968) відтворено події громадян. війни, становлення Рад. влади, нових норм життя. Роман «Підземні барикади» (1977) — про видання підпільної пролетар. газети у Миколаєві. Документалізм у романі поєднується з художністю зображення та психологізмом. Б. вдавався і до казкової фантастики («Земля світлячків», 1979). Ряд його творів (повість «Женя і Синько», 1974, та ін.) — про школу, виховання підростаючого покоління. Осягнення підлітком справжніх духовних цінностей, неповторності людського життя відображено в повісті «Звук павутинки» (1970). У цих та ін. книжках («Людина в снігах», 1980) Б. постає як прозаїк лірико-романтичної манери, уважний до драматизму життєвих подій, внутр. світу людини. Переказав для дітей «Повість минулих літ» (1981), Деякі твори Б. перекладено рос., нім., болг., угор. мовами. Лауреат премії ім. Лесі Українки (1988). Портрет с. 195.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1983; Рос. перекл. — Молчун. М., 1978; Древляне. М., 1984; Звук паутинки. К., 1986.

Літ.: Кіліченко Л. М., Лещенко П. Я., Проценко І. М. Українська дитяча література. К., 1979; Костюченко В. А. Українська радянська література для дітей. К., 1984; Слабошпицький М. Вийшов з дітей війни. В кн.: Слабошпицький М. Літературні профілі. К., 1984.

В. А. Костюченко.


«БЛИСКИ» — літ.-худож. і громад.-політ. ілюстрований журнал. Виходив в Одесі 1928 — 29 раз на два місяці. Всього видано 4 книжки. У «Б.» публікувалися худож. твори, присвячені тогочасним проблемам соціалістич. будівництва, відомості про діяльність літ. та мист. орг-цій Півдня України. Друкувалися також літ.-критичні матеріали, рецензії, хроніка культурного життя, був відділ сатири й гумору. На сторінках «Б.» виступали Г. Хоткевич, В. Гадзінський, С. Крижанівський, С. Голованівський, С. Олійник, П. Педа та ін. Тут було вміщено репродукції графічних творів М. Жука (портрети В. Сосюри, Леся Курбаса, В. Василька).

Г. Д. Зленко.


БЛІКСЕН (Бліксен Фінеке; Blixen Finecke) Карен (17.IV 1885, Рунгстед — 7.IX 1962, там же) — дат. письменниця. Вивчала живопис в Копенгагені, Парижі, в Італії. У 1914 — 31 жила в Кенії. Писала дат. і англ. мовами. В збірках «Сім готичних оповідань» (1934), «Зимові казки» (1942), «Останні оповідання» (1957), «Жарти долі» (1958), вдаючись до вигаданих істор. сюжетів, Б. порушує складні філос. питання сучасності. В кн. «Африканська ферма» (1937) змалювала життя населення Кенії під гнітом колонізаторів. Африці присвячені також повість «Фараг» (1950) і частина оповідань зб. «Тіні на траві» (1960). Автор кн. «З давньої Данії» (т. 1 — 2, вид. 1963) і зб. «Зі спадщини» (вид. 1975). Укр. мовою окремі твори Б. переклала О. Сенюк.

Тв.: Укр. перекл. — Обручка. — Історія однієї перлини. В кн.: Сучасна датська новела. К., 1982; Рос. перекл. — Скорбная нива. В кн.: Датская новелла XIX — XX вв. Л., 1967.

Є. О. Попович.


БЛОЖЕ Вітаутас (9.II 1930, с. Байсогала, тепер Радвілішкського р-ну) — лит. рад. поет, перекладач. Навчався 1949 у Вільнюс. пед. ін-ті. Автор поетич. збірок «Сім косарів» (1961), «Незгораючі міста» (1964), в яких переважає публіцистична лірика. В збірках «З землі, яка мовчить» (1966), «Квіти землі» (1971) осмислюються долі людей воєнного і повоєн. поколінь. Зб. «Поезії» (1974) пройнята мотивами лит. дайн, у зб. «Поліфонії» (1980), даючи оригінальну інтерпретацію вічних морально-філос. питань, Б. широко використовує притчу, міф, алегорію, прийоми нац. фольклору. У зб. ліричних поем «Люди» (1984) подано самобутнє, гуманістичне витлумачення недавньої лит. історії. Для роману у віршах «Листи Мікаса Кейданського до самого себе та інші невідомі рукописи, знайдені на горищі старої кам’яниці-руйновища» (1986) характерне глибинне співвіднесення історії і сучасності, асоціативний розвиток тем у різних часових і просторових площинах, використання принципів музикальної композиції. У 1986 вийшла кн. вибраних творів Б. — «Дайни». Перекладає з ряду л-р народів СРСР та світу. У перекладі Б. видані поезії Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, П. Тичини, М. Рильського, П. Воронька, Д. Павличка. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали Д. Чередниченко, В. Затуливітер, М. Вінграновський.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Литовська радянська поезія. Антологія. К., 1985; Рос. перекл. — Люди. Вильнюс, 1987.

І. М. Дзюба.


БЛОК (Bloch) Жан Рішар (25.V 1884, Париж — 15.III 1947, там же) — франц. письменник і громад. діяч. Член ФКП з 1921. Закінчив Сорбонну. Революц. світогляд Б. формувався в роки 1-ї світової війни, які він провів на фронті, а також під впливом подій нац.-революц. війни 1936 — 39 в Іспанії, де перебував 1936. В романі «... і компанія» (1917) Б. зобразив кризові явища в бурж. суспільстві, втілив ідею істор. приреченості капіталізму. В 1941 — 44 жив у Рад. Союзі. Осн. тема публіцистич. книг «Іспаніє! Іспаніє!» (1936) та «Від Франції окупованої до Франції озброєної» (вид. 1949; Золота медаль Миру, 1950, посм.), до якої ввійшли радіокоментарі Б. по московському радіо 1941 — 44, — боротьба проти фашизму, прославлення героїв Руху Опору. Йому належать також роман «Сібілла» (1932), п’єси «Обшук у Парижі» (1942), «Тулон» (1944) та ін. Був гостем I Всесоюзного з’їзду рад. письменників (1934). Укр. мовою окремі вірші Б. переклав М. Терещенко.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Сузір’я французької поезії, т. 2. К., 1971; Рос. перекл. — Тулон. — Избранная публицистика. М., 1949; «...и компания». М., 1957; Ответственность таланта. М., 1984.

Літ.: Песис Б. А. Путь Жан-Ришар Блока... В кн.: Песис Б. А. Франдузская прогрессивная литература в борьбе за мир и демократию. М., 1952; Арагон Л. Жан-Ришар Блок. В кн.: Арагон Л. Собрание сочинений, т. 10. М., 1961.

Л. А. Єремєєв.


БЛОК Олександр Олександрович [16 (28).XI 1880, Петербург — 7.VIII 1921, Петроград] — рос. рад. поет. Закінчив 1906 історико-філологічний факультет Петерб. ун-ту. Перші вірші написав під впливом поезії В. Жуковського, А. Фета, Я. Полонського. Захоплювався містичною поезією В. Соловйова. У символіст. дусі створив «Вірші про Прекрасну Даму» (опубл. 1904), яким притаманні й поетизація високих почуттів, «торжество живого життя» (М. Рильський). Досить скоро в його поезію входять прикмети реального життя, соціальні мотиви, теми капіталістич. міста й міські пейзажі у традиціях М. Гоголя і Ф. Достоевського (зб. «Роздоріжжя», 1904). Великий вплив на Б. справила революція 1905 — 07, яка спонукала поета до пошуку свого місця в суспільстві. Б. починає осмислювати соціальні контрасти рос. дійсності («Ситі», «Мітинг» — 1905, та ін.), зіткнення похмурої буденності з романтичною мрією («Незнайома», 1906). Вершиною дожовтн. громадян. поезії Б. є цикл «Ямби» (1907 — 14), в якому звучать оптимістичні мотиви, віра в перемогу світлих сил, і поема «Відплата» (1910 — 21, незакінч.), що сповнена, за словами автора, революц. передчуттів. У збірці патріотичної лірики «Батьківщина» (1906 — 16) особливо виділяються цикл «На полі Куликовім» і вірш «Росія». В цих віршах опоетизовано образ Росії, виникають неповторні блоківські образно-символічні асоціації. Пафосом життєствердження позначений цикл «Закляття вогнем і мороком» (1907). У творах Б. звучить тривога за долю людини в умовах страшного світу (цикли «Місто», «Снігова маска» — 1908, «Страшний світ» — 1916). Визначне місце в переджовтневій творчості Б. займають цикл інтимної лірики «Кармен» (1914) та поема «Солов’їний сад» (1915). Б. створив ліричні драми «Король на площі», «Балаганчик» (обидві — 1906), символіко-патріотичну п’єсу «Пісня долі» (1908), романтичну драму «Троянда і Хрест» (1913). Виступав як теоретик мистецтва й літ. критик, відстоював прогресивні традиції рос. л-ри (ст. «Про реалістів», 1907, та ін.). Велику Жовтн. соціалістич. революцію зустрів захоплено. Написав полум’яну статтю «Інтелігенція і Революція» (1918). В поемі «Дванадцять» (1918), овіяній революц. романтикою, показав велич і силу революції. Багаті й різноманітні художні засоби твору: ритми народної пісні, частівки, революційний марш, чорно-біла контрастність, символіка, гостре зіткнення протилежних соціальних та моральних начал. У вірші «Скіфи» (1918) гостро засуджував бурж. цивілізацію, утверджував істор. місію революц. Росії. В 1907 на запрошення журн. «В мире искусств» Б. приїжджав до Києва, виступав на літературному вечорі в оперному театрі.

Газ. «Киевские вести» та журнал «В мире искусств» опублікували кілька його творів. Перекладав твори вірм., нім., фін. поетів. Вірші Б. перекладено багатьма мовами світу. На Україні його твори друкувались у періодич. виданнях і виходили окремими книжками: поема «Дванадцять» — 1918 в Одесі, 1921 — у Харкові й Севастополі, 1922 — у Львові. До травневих свят 1919 в Одесі поема «Дванадцять» і вірш «Скіфи» були розмножені у вигляді листівок і поширювались з літака. Укр. мовою окремі твори Б. переклали В. Сосюра, Д. Загул, В. Бобинський, Д. Павличко (усі — поему «Дванадцять»), П. Тичина (драму «Троянда і Хрест»), М. Жук, М. Рильський, І. Драч, Б. Олійник, Г. Кочур, М. Литвинець, С. Пінчук, П. Іванов, В. Коптілов, Д. Паламарчук та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 8. М. — Л., 1960 — 63; Собрание сочинений, т. 1 — 6. Л., 1980 — 83; Укр. перекл. — Поезії. К., 1980.

Літ.: Блоковский сборник, в. 1 — 7. Тарту, 1964 — 86; Соловьев Б. И. Поэт и его подвиг. М., 1965; Орлов.В. Гамаюн. Жизнь Александра Блока. Л., 1980; Крук И. Т. «Сокрытый двигатель его...». К., 1980; Кузякина Н. Леся Украинка и Александр Блок. К., 1980; Павличко Д. Поет глибин. «Літературна Україна», 1980, 28 листопада; Бураго С. Б. Александр Блок. К., 1981; Цимеринов Б. М. Издание произведений А. Блока на Украине. В кн.: Книга, сб. 42. М., 1981; Максимов Д. Е. Поэзия и проза Ал. Блока. Л., 1981; Рильський М. Олександр Блок. В кн.: Рильський М. Твори, т. 10. К., 1987; Александр Блок. Исследования и материалы. Л., 1987.

І. Т. Крук.


БЛОНСЬКИЙ Кирило Іванович (1802, с. Уторопи, тепер Косівського р-ну Івано-Франк. обл. — 1.VII 1852, с. Пистинь, тих же р-ну і обл.) — укр. громадсько-культур. діяч. Навчався у Львів. і Віден. ун-тах. З 1828 був священиком у гуцул. селах (20-і pp. 19 ст.). У 1848 обирався до австр. парламенту, де захищав інтереси трудового селянства. Організовував нар. школи. В 20-х pp. збирав фольклор і матеріали до словника нар. мови, його записи укр. нар. пісень використані у зб. «Пісні польські й руські галицького люду» Вацлава з Одеська (1833; див. В. Залеський). Підтримував зв’язки з «Руською трійцею». В 1848 підготував до публікації «Енеїду» І. Котляревського зі вступною статтею Я. Головацького, але здійснити видання не вдалося. Надрукована об’ява Б. про відкриття передплати на «Енеїду» є однією з перших публікацій на західноукр. землях про І. Котляревського. Перекладав твори Горація й Й. В. Гете.

Літ.: Возняк М. С. Нездійснене видання «Енеїди» Котляревського. В кн.: Іван Котляревський у документах, спогадах, дослідженнях. К., 1969; Стеблій Ф. Нездійснене видання «Енеїди». «Жовтень», 1969, № 8; Кирчів Р. Невідома рукописна копія «Енеїди». «Жовтень», 1970, № 10.

Р. Ф. Кирчів.


БЛОНСЬКИЙ Тит Кирилович (крипт. — Б. Т.; Б. Т. К.; Т. К. Б. изъ Д.; 9.IV 1830, м. Тлумач, тепер Івано-Франк. обл. — 5.VII 1897, с. Дора, тепер у складі м. Яремчі тієї ж обл.) — укр. письменник. Закінчив 1854 богослов. ф-т Львів. ун-ту, був сільс. священиком. За поглядами — «москвофіл». Писав «язичієм». Автор трагедії «Анастасія» (1886) — з історії Галиц. князівства кін. 12 ст., де висловлено думку про єдність Руської землі; істор. повісті «Развалина» (1895), де відображено знущання польс. шляхти з укр. народу та останні роки панування Речі Посполитої, придушення царським урядом повстання Т. Косцюшка; поеми «Аккерманская пленница» (1863). Вірш Б. «Падшим героям 1877 — 1878» присвячений визволенню Болгарії від османського іга (1879).

В. Т. Полек.


БЛОШТЕЙН Григорій (Герш) Давидович (31.XII 1895, м. Кедайніай, тепер Лит. РСР — 28.XI 1978, Чернівці) — євр. рад. письменник. Учителював у Литві й на Україні. У 1925 емігрував із Литви в Аргентіну, співробітничав у робітн. і комуністич. пресі. У 1926 — 31 редагував прогресивний євр. журнал «Найвелт» («Новий світ»). Після арешту 1931 Б. був висланий з країни. У 1932 прийняв рад. громадянство і поселився на Україні. Автор поетич. збірок «На сонячних сходинках» (1923), «Пісні боротьби» (1927), «Я — молодий» (1934), повісті «Мануель Пек і його підприємство» (1938), роману «Останні новини» (1939), роману-трилогії «Без дому» (1936 — 40) та ін. Осн. теми творів Б. — тяжка доля емігрантів на чужині в умовах експлуатації нар. мас, революц. боротьба в капіталістич. країнах, будівництво нового життя в Країні Рад.

Г. І. Полянкер.


БОБАК Мілан Йосифович (28.IX 1944, с. Пихні Гуменського округу Східно-Словац. обл.) — укр. поет у Чехословаччині. Навчався 1968 — 69 у Київ. ун-ті. Закінчив філос. ф-т (у Пряшеві) Кошіцького ун-ту. Працював редактором газ. «Нове життя», з 1972 — редактор дит. журн. «Веселка» (Кошіце). Вперше виступив з циклом віршів у колективному зб. «Пригорщі весни» (1966). Автор збірок «Живоцвіт» (1972), «Кольорові дні» (1979). Пише здебільшого для дітей і молоді. Перекладає укр. мовою з словац. (твори Я. Швантнера, Д. Гав’єра) і з чеської (твори Я. Голоубека, Й. Шімона, Я. Сейферта) л-р.

І. Д. Красовський.


БОБЕНКО (справж. прізв. — Бібик) Андрій Михайлович [12 (24).VIII 1854, с. Добренька, тепер Красноградського р-ну Харків. обл. — 1920, м. Павловськ, тепер Ворон. обл.] — укр. письменник-робітник. Поч. освіту здобув у сільс. школі. З 10 років наймитував, згодом працював кочегаром на суднах Рос. т-ва пароплавства й торгівлі, у залізнич. депо в Одесі. Склав іспит на звання нар. учителя, викладав у школах Одеси, Лубен та ін. міст. Перші твори вмістив 1883 — 84 в альманасі М. Старицького «Рада» (оповідання «Бурлака»; вірші «Марні сльози», «Запряжений кінь мій стоїть у порога..,», «Осінь холодна надворі...» та ін.). У 1890 — 1909 друк. у журналах «Зоря», «По морю и суше», «Жизнь Юга», «Южные записки», «Літературно-науковий вістник», антології «Акорди». Як поет формувався під впливом творчості Т. Шевченка. Провідна тема творів — відображення страдницького життя людини-трудівника в світі визиску і гноблення, протест проти гніту експлуататорів (оповідання «Багата кутя», 1890; «Морські привиди», 1896; нариси «Сирітський будинок», «Земляк», обидва — 1904; «Матсубара», 1905). В ряді творів змалював нужденне становище робітників за кордоном (вірш «Малярія в Мареммах», 1912). Сповнене поневірянь життя Б. знайшло відображення у вірші «Моїй Галі» (1919). Збирав укр. нар. пісні, деякі фольклорні записи Б. опублікував М. Лисенко. Частина архіву письменника зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР.

Тв.: Перевесло. Одеса, 1913; [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 3. К., 1984.

Літ.: Овсянико-Куликовский Д. Н. Воспоминания. Пг., 1923; Дим Г. [Зленко Г. Д.]. Прилучився робітник до поезії. «Вітчизна», 1981, № 10.

Г. Д. Зленко.


БОБИКЕВИЧ Костянтин (1855, с. Старі Скоморохи, тепер Галицького р-ну Івано-Франк. обл. — 8 або 9.IX 1884, с. Пасічна, тепер у складі Івано-Франківська) — укр. письменник. Нар, в сім’ї вчителя. Закінчив 1880 Львів. ун-т. Належав до студ. гуртка «Дружний лихвар». Викладав у Станіславській гімназії. У журн. «Зоря» опублікував оповідання з життя студентів — «Клопоти „скінченого“ академіка» (1881) і «На обзоринах» (1882), у газ. «Руслан» — повість «Жертва панського весілля» (1905), де змальовано важкі умови навчання вихідців з народу, знущання польс. шляхти з укр. населення Галичини.

Літ.: Полєк В. Бобикевич К. «Архіви України», 1969, № 6.

В. Т. Полєк.


БОБИКЕВИЧ Олекса Христофорович (20.III 1865, с. Малі Дідушичі, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. — 8.XII 1902, м. Стрий) — укр. письменник і культур. діяч. Закінчив 1888 духовну семінарію у Львові. Був священиком. Один з організаторів т-в «Міщанська бесіда» (й б-ки при ньому) та «Боян» у Стрию. В 1884 почав літ. діяльність. Друкувався в газетах «Діло» і «Батьківщина», журн. «Зоря» та ін. Автор оповідань з нар. життя «По матурі», «Іван Туз» (1892), «Небесна комедія» (1900) та ін., комедії «Настоящі» (1893), сатирич. поеми «В небі» (1900), в якій з «народовських» позицій критикував систему виборів в Австро-Угорщині, поезій, театр. рецензій, літ. статті «На спомин святочного обходу роковин М. Шашкевича» (1893). Переклав «Записки мисливця» І. Тургенєва (1887). На слова Б. «Верніться, сни мої прекрасні», «У гаю» композитор О. Нижанківський написав романси.

Літ.: Франко І. Олекса Бобикевич. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 34. К., 1981.

П. К. Медведик.


БОБИКЕВИЧ-СОРА Клавдія Ізидорівна (10.XI 1896, м. Вижниця, тепер Чернів. обл. — 28.VIII 1971, м. Вирадин, тепер у СРР) — укр. письменниця. Онука М. Л. Устияновича. В 1912 — 14 навчалася в пансіоні в Люцерні (Швейцарія), 1918 виїхала до Румунії. Друкувалася в літ. альманахах, що видавалися в Чернівцях, Коломиї, «Великому ілюстрованому календарі „Прут“ на рік 1926» (Коломия, 1925) та ін. Писала оповідання з життя інтелігенції («Українські таланти», 1927), емансипаційного руху жінок («Проба»), про дітей («Таня»), новели («Штука», 1930). Окремою книгою вийшли «Українські таланти» (1927). Опублікувала мемуари «У Ольги Кобилянської» і «Мої спомини» (обидва — 1927).

Тв.: Мої спомини. В кн.: Ольга Кобилянська в критиці та спогадах. К., 1963.

Г. В. Дем’ян.


БОБИНСЬКИЙ Василь Петрович (11.III 1898, м. Кристинопіль, тепер Червоноград Львів. обл. — 2.I 1938) — укр. рад. поет. В 1920 брав участь у боротьбі за Рад. владу на Україні в складі Червоної Укр. Галицької Армії (ЧУГА). З 1923 працював у легальній і нелегальній комуністич. пресі Зх. України. Видавав прогрес. літ. тижневик «Світло» (1925 — 28), був видавцем і редактором журн. «Вікна» (1927 — 30). Один з організаторів групи революц. письменників «Горно». Зазнав переслідувань польс. бурж. властей. З 1930 жив на Рад. Україні. Був членом літ. орг-цій «Західна Україна» і ВУСПП. Перша збірка — «В притворі храму» (1919). В ранніх віршах Б. відчутний вплив символіст. поетики. З 1923 Б. стає на позиції пролет. л-ри. Автор вінка сонетів «Ніч кохання» (1923), збірок «Тайна танцю» (1924), «Поезії 1920 — 1928» (1930), «Слова в стіні» (1932) та ін. У громадян. ліриці Б. відображено визвольні прагнення західноукр. народу, боротьбу за возз’єднання з Рад. Україною. В 1927 у тюрмі Б. написав поему «Смерть Франка», яку було відзначено премією Наркомосу УРСР напередодні 10-х роковин Жовтневої революції. Автор віршованих памфлетів, спрямованих проти польс. бурж.-поміщицьких окупантів, фашист., націоналістич., клерикальної реакції (зб. «Поеми й памфлети», 1933). Поезії Б. властиві чіткість ідейних позицій і витонченість форми, філос. заглибленість. Б. відомий як критик. Перекладав твори рос., польс., франц. і нім. письменників. Незаконно репресований 1934. Реабілітований 1956.

Тв.: Вибране. К., 1960; Поезії. К., 1967; Поезії. К.,1986.

Літ.: Шмигельський А. Василь Бобинський. «Плужанин», 1927, № 2; Трофимук С. Поезія протесту й боротьби. В кн.: Революційні поети Західної України. К., 1958; Трофимук С. На світанку нової доби. «Вітчизна», 1967, № 5; Крижанівський С. Інтелігент нової формації. «Вітчизна», 1987, № 10; Кущ О. П. Василь Бобинський. Бібліографічний покажчик. Львів, 1963.

П. М. Довгалюк.


БОБИР Діодор Миколайович [5 (18).VI 1907, Архангельськ — 23.I 1980, Київ] — укр. рад. письменник і перекладач. Навчався 1925 — 29 в Київ. ін-ті нар. освіти. Учасник Великої Вітчизн. війни. Перекладав твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Грибоєдова, В. Вересаєва, П. Бажова, Л. Толстого, А. Чехова, Г. Гейне, Б. Нушича, В. Тендрякова, О. Прокоф’єва, В. Солоухіна, О. Вампілова та ін. В перекладах Б. вийшли повість «Мій Дагестан» (1978), зб. «Сонети» (1979) Р. Гамзатова (премія ім. М. Т. Рильського, 1980), роман «Вічний поклик» А. Іванова (1974) та ін. Автор віршів, статей і рецензій з питань теорії і практики перекладу, мови перекладу. Написав новий текст лібретто опер «Катерина» (1963, за однойм. поемою Т. Г. Шевченка, муз. М. Аркаса), «На русалчин великдень» (муз. М. Леонтовича і М. Скорика; пост. 1977 Київ. театром опери та балету ім. Т. Г. Шевченка під назвою «Русалчині луки»).

Тв.: Люблю і вірю. К., 1983.

Літ.: Доценко Л. В оправі щирих почуттів. «Літературна Україна», 1985, 22 серпня.

В. В. Громова.


БОБРОВСЬКИЙ (Bobrowski) Йоганнес (9.IV 1917, м. Тільзіт, тепер м. Совєтськ Калінінгр. обл. — 2.IX 1965, Берлін) — нім. письменник (НДР). Навчався 1938 в Берлін. ун-ті. У 1939 — 45 служив у вермахті. В 1945 — 49 як військовополонений працював на шахтах Донбасу. Автор збірок віршів «Доба сарматів» (1961), «Потоки країни тіней» (1962), романів «Левінів млин» (1964) і «Литовські клавіри» (вид. 1966), зб. оповідань «Белендорф і мишаче свято» (1965). Осн. тема творів Б. — взаємовідносини між германцями та їхніми сх. сусідами (слов’янами й балтами) — розкривається в гуманістич. плані, в дусі поваги до кожного народу. Своєю творчістю Б. боровся за подолання реваншистських тенденцій. Деякі твори написано на матеріалі з історії слов’ян. народів. У новелі «Блаженство язичників», вірші «Хрещення Перуна. Київ, 988» (вид. 1977) та ін. змальовано боротьбу між християнством та язичництвом у Київ. Русі кін. 10 ст. Перекладав твори Б. Пастернака. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Л. Федоришин, Л. Череватенко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Левінів млин. — Литовські клавіри. К., 1971; [Вірші]. «Всесвіт», 1972, № 9; 1982, № 5; Рос. перекл. — Избранное. М., 1971.

Літ.: Череватенко Л. «Це слово — людина». «Всесвіт», 1972, № 9; Лук’янова В. П. Голоси демократичної Німеччини. Поезія Е. Арендта, С. Гермліна, Ф. Фюмана, Й. Бобровського. К., 1973; Иванов В. В. Прусские и литовские мотивы у Бобровского. В кн.: Балто-славянские исследования. 1983. М., 1984.

А. П. Непокупний.


БОБРОВСЬКИЙ Олександр П. (pp. і м. н. і см. невід.) — рос. і укр. письменник серед. 19 ст. Певний час жив у Петербурзі. В комедії «Галушки з варениками» (1852) висміяв легковажне ставлення до навчання студентів Моск. ун-ту — дітей провінц. укр. панства. В істор. драмі «Конкуренция» (1860) на широкому соціальному і побутовому тлі 18 ст. розкрив гострі конфлікти в середовищі польс. шляхти та укр. козацької старшини. Картини сел. життя змальовані в укр. драмі «Обжинки» (1860). У циклі лірич. віршів «Вогонь і вода» та ін. Б. прагнув осмислити сутність життя. Автор роману «Букет. Сердце, разум иденьги» (ч. 1 — 2, 1861), філос. трактату «Доктор Гріппіус, або Думки про фізичні закони всесвіту» (1861, заборонений цензурою).

Тв.: Каникулы. СПБ, 1859; Конкуренция. СПБ, 1860.

П.О. Лобас.


БОГАТИРЬОВ Петро Григорович [16 (28).I 1893, Саратов — 18.VIII 1971, Москва] — рос. рад. фольклорист, етнограф і театрознавець. Закінчив 1918 Моск. ун-т, з 1940 — його професор. Автор праць з фольклору й етнографії слов’ян. про нар. театр тощо. Осн. з них: «Магічні акти, обряди й вірування в Підкарпатській Русі» (1929, надр. у Парижі франц. мовою), «„Палазник“ у південних слов’ян. мадяр, словаків, поляків та українців» (1936), «Пушкін і народний театр» (1936), «Чеський і словацький народний театр» (1940, надр. у Празі чес. мовою), «Фольклорні оповіді про опришків Західної України» (1941) та ін. Цікавився питанням укр.-чес. фольклорист. взаємин [«З листування Франтішка Ржегоржа (листи І. Франка, М. Павлика, Б. Грінченка)», 1929]. У багатьох працях розглядав питання укр. фольклору, використовував укр. фольклорний матеріал. Один із авторів підручника «Російська народна поетична творчість» (1956, за заг. редакцією Б.).

Тв.: Некоторые задачи сравнительного изучения эпоса славянских народов. М., 1958; Вопросы теории народного искусства. М., 1971.

Г. А. Нудьга.


БОГАЧУК Олександр Теофілович (18.XII 1934, с. Сокіл, тепер Рожищенського р-ну Волин. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1961. Закінчив 1958 Луцький пед. ін-т. З 1985 очолює Ровен. орг-цію СПУ. Тематика збірок поезій «Незабутнє» (1958) і «Вересневий грім» (1959) — оновлення життя на Волині за роки Рад. влади. Грізним рокам Великої Вітчизн. війни, мирній праці рад. людей у повоєнний період присвячені поетич. збірки «Ні!» (1967), «Крик попелу» (1978; за мотивами однойм. поеми композитор A. Пашкевич створив ораторію), «Стогін землі» (1983), «Горно» (1984) та ін. Автор зб. пейзажної лірики «На лісовому озері» (1974), п’єс «На заході сонце не сходить » (1961), «Брат із шатра» (1964), зб. гумору та сатири «Золота жінка» (1976). Багато віршів Б. покладено на музику композиторами Г. Майбородою, К. Домінченим, B. Верменичем, В. Кирейком та ін. (увійшли до збірника пісень «Світи мені, Дніпре», 1984). Окремі вірші Б. перекладено рос., білорус., польс. мовами.

В. І. Хома.


БОГДАН (Bogdan) Іоан (25.VII 1864, Брашов — 1.VI 1919, Бухарест) — рум. філолої та історик-славіст, член Рум. академії (з 1903). Закінчив 1885 Ясський ун-т, 1888 — 90 був вільним слухачем Петерб., потім Моск. ун-тів. У 1890 і 1908 вивчав у Києві рукописи б-ки Київ. духовної академії, деякі з них опублікував. Досліджував рум.-слов’ян. культурні зв’язки. Осн. праці: «Слов’яно-румунські рукописи в Києві» (1891), «Значення слов’янських досліджень для румунів» (1894), «Грамота Івана Ростиславича Берладника 1134 року» (1897). У своїх працях використовував укр. історико-літ. матеріали. Опублікував слов’яномовні літописи Молдавії.

С. В. Семчинський.


БОГДАНОВИЧ Анатолій Максимович (псевд. — Богдан-Сокольський А. М.; 3.VII 1882, с. Сокіл, тепер Кам’янець-Подільського р-ну Хмельн. обл. — 12.VIII 1914, с. Чернівці, тепер Могилів-Подільського р-ну Вінн. обл.) — укр. письменник. Закінчив 1914 Київ. комерційний ін-т. Писав укр. і рос. мовами. Друкувався з 1909 у газ. «Рада» (оповідання про тяжку долю простих людей «Янголи співають» та ін.). Видав кілька книжок прози. У повісті «Всесильна» (1910), позначеній елементами натуралізму, зображено обмеженість армійських чинів; у публіцистичному творі «Ескізи сучасності» (1909) критикував гнобительську нац. політику самодержавства, підтримував діяльність «Просвіти». Загинув під час 1-ї світової війни.

Ю. В. П’ядик.


БОГДАНОВИЧ Іполит Федорович [23.XII 1743 (3.I 1744), с. Переволочна Полтав. губ. — 6 (18).I 1803, Курська губ.] — рос. письменник. Навчався у Моск. ун-ті. Редагував газ. «Санкт-Петербургские ведомости» (1775 — 82) та ін. періодич. видання. В творчому доробку Б. — поема «Особлива розкіш» (1765), повість «Добромисл» (1780-і pp.), драма «Слов’яни» (1788), поетична зб. «Ліра» (1773). Видав зб. «Російські прислів’я» (ч. 1 — 3, 1785). В бурлескно-травестійній поемі «Душенька» (1783), написаній за сюжетом повісті Лафонтена «Любов Псіхеї й Купідона», долаючи класицистичні канони, використав мотиви рос. фольклору (здебільшого жанру чарівної казки), застосував новий стиль оповіді — легкої, невимушеної бесіди автора з читачем. Підтримував дружні стосунки з представниками інтелігенції, що жили на Україні, зокрема з О. Палициним — засновником першого на Слобожанщині літ. гуртка.

Тв.: Стихотворения и поэмы. Л., 1957.

Н. М. Жаркееич.


БОГДАНОВИЧ Максим Адамович [27.XI (9.XII) 1891, Мінськ — 12 (25).V 1917, Ялта] — білорус. поет, літературознавець, один з основоположників нової білорус. л-ри. Закінчив 1916 Демидовський юрид. ліцей в Ярославлі. За життя поета вийшла зб. віршів «Вінок» (1913). Використовуючи фольклорні образи (цикл «У зачарованім царстві», 1909 — 11 та ін.), Б. наповнював їх новим ідейно-естетичним і філос. змістом. Про тяжке життя трудящих йдеться у віршах «Емігрантська пісня», «Краю мій рідний!», «Над могилою мужика», «Межі», «Пан і мужик» та ін., про долю рідного народу — у фольклорно-романтичній поемі «Стратим-лебідь», віршах «Сонет», «В пісках єгипетської землі», «Народ, білоруський народ», «Білорусь, твій народ дочекається» (цикл «Стара Білорусь») тощо. У вірші «Слуцькі ткалі» стверджується, що тільки народ є справжнім творцем мистецтва і що мистецтво завжди національне. Започаткував у білорус. поезії тему міста (цикл «Місто», 1911 — 12). Під безпосереднім впливом Шевченкової поезії Б. почав розробку т. з. віршів білоруського складу («Лявониха» та ін.); запровадив складні метричні форми віршування (терцина, тріолет, сонет тощо). Багато віршів Б. покладено на музику, стали нар. піснями: «Романс» («Зірка Венера»), «Ой не куй ти, сивая зозуля» та ін. Йому належать переспіви рос., укр., серб., ісп., сканд., перс., япон. пісень. Перекладав Горація, Катулла, Овідія, Ф. Шіллера, Г. Гейне, П. Верлена, Е. Верхарна, О. Пушкіна, М. Лермонтова. Основоположник білорус. критики. Прозу, літературознавчі і публіцистичні статті частково писав рос. та укр. мовами.

Один з дослідників і пропагандистів укр. красного письменства та його історії (оглядова стаття «Образ Галичини в художній літературі», незакінч. ст. «Забутий шлях» укр. мовою, істор.- етнографічні написи «Українське козацтво», «Галицька Русь», «Угорська Русь», «Червона Русь»). Важливе місце в літ. спадщині Б. займають статті «Краса і сила», «Пам’яті Т. Г. Шевченка» (обидві — 1914), опубліковані до 100-річчя з дня народження укр. поета, наук. розвідка «В. Самійленко» (1916). Писав про творчість І. Франка, М. Коцюбинського, М. Шашкевича, Ю. Федьковича, В. Стефаника, Леся Мартовича, О. Кобилянської. Переклав білорус. мовою вірші В. Самійленка, A. Кримського, М. Чернявського, О. Олеся, рос. мовою — вірші Т. Шевченка, І. Франка, B. Стефаника та ін., уривок з повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» та ін. Вперше укр. мовою вірші Б. «Над могилою» і «Прийде весна» опубліковано 1909 в «Літературно-науковому вістнику» в перекладі М. Шаповала. Вірші Б. перекладали також М. Драй-Хмара, Р. Лубківський, Д. Паламарчук, Б. Степанюк, В. Лучук, О. Довгий та ін. Т. Коломієць написала вірш «Максиму Богдановичу».

Тв.: Укр. перекл. — Вінок. Х., 1929; Лірика. К., 1967; Рос. перекл. — Избранные произведения. М., 1953.

Літ.: Ларченко М. Г. Тарас Шевченко і Максим Богданович. В кн.: Т. Г. Шевченко і слов’янські народи. К., 1961; Пігуляк М. Д. Максим Богданович і Західна Україна. «Радянське літературознавство», 1964, № 6.

О. К. Бабишкін.


БОГЗА (Bogza) Джео (6.II 1908, Плоєшті) — рум. письменник, академік Рум. академії з 1955, Герой Соц. Праці з 1971. В 1937 був кореспондентом в Іспанії, створив цикл репортажів «Трагедія народу басків» (1937). В роки 2-ї світової війни брав участь в антифашист. боротьбі. Рання поетична творчість позначена впливом сюрреалізму (зб. «Сексуальний щоденник», 1929, та ін.). Книги нарисів і репортажів Б. — «Кам’яний край» (1935), «В країні вогню, каміння і землі» (1939), «Книга Олта» (1945), «Люди й вугілля долини Жіу» (1947), «Радянські меридіани» (1953), «Роки опору» (1953), «Краєвиди і почуття» (1972) — на гострі соціальні теми. Автор поетич. збірок «Іоанна Марія» (1937), «Пісні обурення, любові і смерті» (1945), «Оріон» (1978), книг спогадів і медитативної прози «Доглядач маяка» (1974), «Щоб стати справжньою людиною» (1985) та ін. У статті «Український блокнот» (1952) розглянув творчість Т. Шевченка.

Тв.: Рос. перекл. — Годы сопротивления. Бухарест, 1957; Кровь и чернила. Бухарест, 1987.

С. В. Семчинський.


«БОГОГЛАСНИК» — антологія духовних пісень. Видана у Почаєві 1790 — 91. Містить 248 віршів (з нотами) про Ісуса Христа, богородицю, ін. святих та вірші «покаянного и умилителного характеру», джерелами яких були Євангеліє, Псалтир, «Четьї-мінеї» Димитрія Туптала, апокрифи тощо. Деякі вірші є старовинними колядками («Нова радость стала», «Дивная новина» та ін.). Осн. маса пісень «Б.» — анонімна, але з акростихів установлено бл. 40 авторів (Георгія Кониського, Димитрія Туптала та ін.). Мова — переважно книжна укр., почасти близька до народної, а також польська (33 пісні), латинська (3 пісні). Віршування «Б.» — силабічне, технічно досконале. За визначенням І. Франка, «Б.» є «найважнішим твором червоноруської літератури XVIII віку, одиноким важним здобутком уніатським на полі нашої літератури до часів Шашкевича» (Зібрання творів, т. 28, с. 15. К., 1980). Колядку з «Б.» «Бачить же бог, бачить творець» укр. мовою співають у «Назарі Стодолі» Т. Шевченка, пісня «О горе мнЂ, грЂшнику сущу» своєрідно зінтерпретована в «Москалеві-чарівнику» І. Котляревського. Як засіб духовно-реліг. пропаганди відповідно редагований «Б.» видавався багато разів, зокрема й у 20 ст.

Літ.: Мирович Н. Библиографическое и историколитературное исследование о Богогласнике. Вильна, 1876; Щурат В. Із студій над почаївським «Богогласником». Львів, 1908; Франко І. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ до студій над «Богогласником». В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 39. К., 1983; Щеглова С. А. «Богогласник». Историко-литературное исследование. К., 1918.

Л. Є. Махновець.


БОГОМОЛОВ Володимир Йосипович (3.VII 1926, с. Кирилово, тепер Моск. обл.) — рос. рад. письменник. Учасник Великої Вітчизн. війни. У повістях «Іван» (1957), «Зося» (1965), оповіданнях «Серця мого біль», «Перша любов», «Кладовище під Білостоком» (усі — 1964) розробляє тему людини на війні. Роман «У серпні сорок четвертого» (1973; ін. назва «Момент істини») присвятив рад. контррозвідникам. Укр. мовою окремі твори Б. переклав О. Стаєцький.

Тв.: Рассказы. М., 1975; Момент истины. М., 1988; Укр. перекл. — Іван. К., 1960; У серпні сорок четвертого. К., 1977.

Т. П. Заморій.


БОГУСЛАВСЬКИЙ (Bogusławski) Войцех (9.IV 1759, Глінно, побл. Познані — 23.XII 1829, Варшава) — польс. драматург, режисер, актор, теоретик та історик театру. Директор Нац. театру у Варшаві (1783 — 1814, з перервами). В 1785 організував театр у Вільні, з яким гастролював по містах Польщі й Галичини. У 1795 — 99 — директор Львів. театру. Написав, переклав і переробив бл. 80 п’єс різних жанрів, більшість з яких увійшли до його «Драматичних творів» (т. 1 — 12, 1820 — 23). Найвідомішим є лібретто комічної опери «Вигадане чудо, або Краків’яни і гуралі» (1794, музика Я. Стефані; 1976 її поставив Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка). Уперше в польс. драматургії Б. показав життя простого люду. Соціальне звучання мали також драми «Генріх VI на полюванні» (1792), «Король Ізкахар» (пост. 1797 у Львові). Автор праці «Драматургія, або Наука сценічного мистецтва» (1812).

Р. П. Радишевський.


БОГУЦЬКИЙ Мусій Кирилович (10.IX 1920, Одеса — 13.XII 1982, Київ) — укр. рад. критик. Член КПРС з 1951. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1947 Одес. пед. ін-т. Автор нарису про творчість А. Малишка «Дзвінке слово поета» (1962), кількох сценаріїв докум. фільмів (в т. ч. про В. Сосюру — «Так ніхто не кохав», 1968).

В. А. Бурбела.


БОГУШЕВИЧ Франтішек Казимирович [9 (21).III 1840, фільварок Свірани на Віленщині, тепер тер. Вільнюського р-ну Лит. РСР — 15 (28). IV 1900, с. Кушляни, похований у Жупранах, тепер Ошмянського р-ну Грод. обл.] — білорус. поет-демократ. У 1861 навчався в Петерб. ун-ті. Працював учителем на Гродненщині. Брав участь у польс. повстанні 1863 — 64. Після розгрому повстання виїхав на Україну. Закінчив 1868 Ніжин. юридичний ліцей, працював помічником діловода Черніг. губ. правління, судовим слідчим у Чернігові, Кролівці, Борзні, Конотопі та ін. містах, з 1884 — адвокатом у Вільні (тепер Вільнюс). Основоположник критичного реалізму в білорус. л-рі. Автор збірок «Дудка білоруська» (1891, під псевд. Матвій Бурачок) і «Смик білоруський» (1894, під псевд. Симон Ревка з-під Борисова), у яких під впливом ідей революц. демократизму утверджуються близькі народу худож.-естетичні принципи. Збірки «Білоруська скрипочка» і «Білоруські оповідання Бурачка» загинули в архівах царської цензури. У своїх творах Б. глибоко розкривав соціальні суперечності пореформеного села, розвінчував ідею безкласовості білорус. нації. Поряд з картинами безправ’я білорус. народу (твори «В острозі», «Кепсько буде!», «У суді», «Як правду шукають!» та ін.) змалював яскравий образ селянина — творця матеріальних і духовних благ («Дурний мужик, як ворона» та ін.). Багато зробив для формування білорус. літ. мови, першим з білорус. письменників виступив на захист рідної мови й л-ри. Величезний вплив на його творчість мала поезія Т. Шевченка, зокрема поема «Гайдамаки». Цей вплив особливо помітний у творах Б. «Правда», «Думка», «Офіра» та ін., де тісно пов’язані соціальні і національні мотиви. Укр. мовою окремі вірші Б. переклали П. Тичина (за його участю було підготовлено до друку вибрані твори Б.), М. Рильський, М. Терещенко, С. Воскрекасенко та ін. В 1970 в с. Жупранах відкрито музей Ф. Богушевича.

Тв.: Укр. перекл. — Вибрані твори. К., 1950; Рос. перекл. — Избранное. М., 1953; Стихи. М., 1965.

Літ.: Охріменко П. П. Українсько-білоруські літературно-фольклорні зв’язки. К., 1959; Майхрович С. Жизнь и творчество Ф. Богушевича. Минск, 1961.

Н. В. Костенко.


БОГУШЕВСЬКА (Boguszewska) Гелена (18.X 1883, Варшава — 11.XI 1978, там же) — польс. письменниця. Закінчила Краків. ун-т. Організатор і керівник літ. об’єднання «Передмістя» (1933 — 37), видавець і учасник колективних збірок репортажів «Передмістя» і «Перше травня» (обидві — 1934). Після закінчення 2-ї світової війни — член Міжнар. комісії по розслідуванню гітлер. злочинів у Польщі. Автор повістей з життя міської бідноти «Діти нізвідки», «За зеленим валом» (обидві — 1934) та ін. Суспільно-політичні процеси в бурж. Польщі 30-х рр. відтворено в повістях «Ідуть вози з цеглою», «Вісла» (обидві — 1935), циклі романів «Полонез» (т. 1 — 4, 1936 — 39); в основі роману «Ліс» (1955) лежать події 30-х pp. і часів нім.-фашист. окупації Польщі — всі ці твори написані в співавторстві. Б. належить також дилогія «Сестра з Вісли» (1956) і «Марія Ельзелія» (1958), ін. твори.

Тв.: Укр. перекл. — Дануся. В кн.. Сучасні польські оповідання. К., 1951; Рос. перекл. — Богушевская Е.. Корнацкий Е. Избранное. М., 1953.

В. П. Ведіна.


БОДЕНШТЕДТ (Bodenstedt) Фрідріх (22.IV 1819, Пейне, побл. Ганновера — 18.IV 1892, Вісбаден) — нім. письменник, журналіст, перекладач. Здобув торг. й філол. освіту в ун-тах Геттінгена, Мюнхена, Берліна. Був професором слов’ян. філології Мюнхен. ун-ту. У 1840 — 47 жив у Росії, на Кавказі, вивчав татар., перс., груз., вірм. мови. Цей період описав у кн. «Тисяча і один день на сході» (1849 — 50). Автор романів, оповідань, драм, а також наслідувальних віршів.

Перекладав твори Гафіза, Омара Хайяма, Вазеха, Калідаси, В. Шекспіра, К. Батюшкова, О. Пушкіна, М. Лермонтова, О. Кольцова, Г. Державіна, І. Тургенева, А. Фета та ін. Перебуваючи в Росії, захопився укр. нар. творчістю. Переклав понад 40 фольклор. творів — пісні нар. та літ. походження («Стоїть явір над водою...», «Віють вітри, віють буйні» та ін.), думи («Про втечу трьох братів з Азова», «Про бурю на Чорному морі» тощо), що ввійшли до зб. «Поетична Україна» (1845) з його передмовою, в якій змальовано Україну в дусі романтич. уявлень 30 — 40-х pp. і подано коротку характеристику укр. л-ри. Про історію видання збірки, зустрічі з українцями (І. Росковшенком, О. Афанасьєвим-Чужбинським та ін.) згадував у «Спогадах з мого життя» (1888). У бібліотеці Б. збереглися збірки укр. нар. пісень М. Цертелева, М. Максимовича, П. Лукашевича, «Запорожская старина» І. Срезневського. Характеристику укр. нар. пісень давав у своїх лекціях у Берлін. ун-ті в 50-х pp. Вірш Б. «Вітер люто вночі завивав» переклав П. Грабовський.

Літ.: Щурат В. Г. Боденштедтова «Поетична Україна». В кн.: Щурат В. Г. Вибрані праці з історії літератури. К., 1963; Нудьга Г. Слово і пісня. К., 1985.

Н. М. Матузова.


БОДЛЕР (Baudelaire) Шарль (9.IV 1821, Париж — 31.VIII 1867, там же) — франц. поет. Навчався в колежах Ліона й Парижа. Учасник революції 1848. Літ. діяльність почав як критик у 40-х pp. Складність і суперечливість світогляду Б. виявились у збірках поезій «Квіти зла» (1857) і «Малі поезії у прозі» (вид. 1869). Визнання несправедливості бурж. світу, симпатія до знедолених поєднуються у нього з настроями відчаю і песимізму. У своїх творах змальовував життя великого капіталістич. міста з його разючими контрастами й суперечностями. Зробив значний внесок у розвиток реалізму у франц. і європ. поезії. І. Франко і Леся Українка називали Б. серед видатних представників франц. л-ри 19 ст. Глибока змістом і досконала формою, поезія Б. мала великий вплив на франц. і європ. поетів наступних поколінь. Укр. мовою окремі твори Б. переклали П. Грабовський, М. Драй-Хмара, М. Терещенко, М. Яцків, Д. Павличко, І. Драч, М. Москаленко, М. Ільницький, І. Петровцій та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Що вам небо з довічними муками. «Зоря», 1897, № 15; [Вірші]. В кн.: Драй-Хмара М. Вибране. К., 1969; [Вірші]. В кн.: Сузір’я французької поезії. Антологія, т. 2. К., 1971; Із книги «Квіти зла». «Жовтень», 1975, № 6; [Вірші]. «Всесвіт», 1976, № 6; Малі поезії у прозі. «Всесвіт», 1981, № 6; [Сонети]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; Рос. перекл. — Цветы зла. М., 1970.

Літ.: Карабутенко І. Особистість і лірика Шарля Бодлера. «Всесвіт», 1976, № 6; Нольман М. Л. Шарль Бодлер. Судьба. Эстетика. Стиль. М., 1979.


БОДНАРСЬКИЙ Богдан Степанович [23.VI (5.VII) 1874, м. Радзивилів, тепер Червоноармійськ Ровен. обл. — 24.Х 1968, Москва] — рос. рад. бібліограф, книгознавець, засл. діяч науки РРФСР з 1945, доктор пед. наук з 1945, професор з 1921. Закінчив 1901 Моск. ун-т. Директор (1920 — 21) Рос. центр. книжкової палати (тепер Всесоюзна книжкова палата), редактор журн. «Библиографические известия» (1913 — 29). У 1936 — 56 викладав у вузах Москви і Ленінграда, зокрема в Моск. бібліотечному ін-ті. Автор багатьох праць з теорії й історії бібліографії, бібліотекознавства і книгознавства. Осн. праця — «Библиография русской библиографии» (т. 1 — 4. М., 1918 — 30). Підтримував тісні зв’язки з Книгознавства українським науковим інститутом, публікувався в «Бібліологічних вістях».

Літ.: Заслуженный деятель науки Богдан Степанович Боднарский. Статьи о его деятельности и список трудов. М., 1963.

Ф. К. Сарана.


БОДНАРЧУК Василь Степанович (псевд. — Я. Чорнобривий; січень 1894, с. Чернятин, тепер Городенківського р-ну Івано-Франк. обл. — 22.VI 1955, там же) — укр. поет-селянин. Друкувався 1925 — 39 в газ. «Громадський голос». У 1928 у Львові видав зб. «Пани і люди. Партійний вертеп, політичні сатири й інші співомовки з 14 карикатурними ілюстраціями», в якій висміював сільських урядовців, лихварів, бурж. виборчу систему, антинар. діяльність представників різних бурж. партій. Автор вірша «Василь Стефаник», надрук. 1931 у колективному зб. «Дорога», присвяченому В. Стефанику.

П. І. Арсенич.


БОДУЕН ДЕ КУРТЕНЕ (Baudouin’ de Courtenay) Іван Олександрович (Ян; 13.III 1845, Радзимін, побл. Варшави — 3.XI 1929, Варшава) — рос. і польс. мовознавець, член Польс. академії знань з 1887, чл.-кор. Петерб. АН з 1897. Закінчив 1866 Головну школу в Варшаві. Професор Казан. (1875 — 83), Дерптського (тепер Тартуський, 1883 — 93), Краків. (1893 — 1900), Петерб. (1900 — 18), Варшав. (з 1918) ун-тів. Засновник т. з. казанської лінгвістичної школи. Автор праць із заг., індоєвроп., слов’ян., польс. та рос. мовознавства, серед них: «Матеріали для південнослов’янської діалектології та етнографії» (ч. 1 — 3, 1895 — 1913), «Порівняльна граматика слов’янських мов...» (1902), «Нарис історії польської мови» (1922) та ін. Велику увагу приділяв дослідженню сусп. природи мови, спорідненості мов, вивчав говори, започаткував фонологію. Ідеї Б. набули розвитку у різних течіях структурної лінгвістики. За редакцією Б., з його передмовою й доповненнями вийшло 1903 — 09 3-є вид. «Тлумачного словника...» В. І. Даля.

У багатьох працях Б. розглядаються питання української мови та л-ри. Виступав проти обмежень царським урядом вживання укр. мови. Підтримував наук. контакти з І. Франком і В. Гнатюком, у статті «З фольклорних дрібниць» високо оцінив діяльність В. Гнатюка.

Тв.: Избранные труды по общему языкознанию, т. 1 — 2. М., 1963; «Українське питання» з позанаціональної точки зору. В кн.: Тимошенко П. Д. Хрестоматія матеріалів з історії української літературної мови, ч. 2. К., 1961.

Літ.: И. А. Бодуэн де Куртенэ. М., 1960; Тимошенко П. Д. Ян Бодуен де Куртене і українська мова. «Українська мова в школі», 1960, № 1; Шарадзенидзе Т. С. Лингвистическая теория И. А. Бодуэна де Куртенэ и ее место в языкознании XIX — XX веков. М., 1980.

Т. Б. Лукінова.


БОДЯНСЬКИЙ Осип Максимович [літ. псевд. — Запорожець Ісько Матиринка, О. Бода-Варвинець, І. Мастак та ін.; 31.X (12.XI) 1808, містечко Варва, тепер смт Черніг. обл. — 6 (18).IX 1877, Москва] — укр. і рос. філолог-славіст, історик, фольклорист, письменник і перекладач. Закінчив 1831 Переяславську духовну семінарію, 1834 — Моск. ун-т, професор цього ун-ту (1842 — 68, з перервою). У 1837 — 42 перебував у наук. відрядженні в південно- і західнослов’ян. країнах, установив зв’язки з П. Й. Шафариком, Я. Колларом, В. Ганкою, В. Караджичем та ін. Був близький до слов’янофілів. Секретар (з 1845) Моск. т-ва історії й старожитностей російських, редактор його органу «Чтения Московского общества истории и древностей российских» (1846 — 48; 1858 — 77). У «Чтениях...» опубл. багато цінних матеріалів з історії Росії й України, у т. ч. «Історію Русів, або Малої Росії», «Реєстр усього війська Запорізького...», «Народні пісні Галицької і Угорської Русі» Я. Головацького, «Збірник малоросійських заклять» П. Єфименка та ін. За редакцією Б. було видано «Літопис Самовидця». Б. — автор праць з історії, фольклору й мов слов’ян: «Про народну поезію слов’янських племен» (1837), у якій, зокрема, дав високу оцінку укр. нар. пісень, відзначивши багатство їхньої поетики й ритмомелодики; «Про час виникнення слов’янських письмен» (1855) та ін. Автор поетичних творів «Наські українські казки» (1835) та ін., написаних на укр. фольклорному матеріалі, літ.-критичної розвідки про Г. Квітку-Основ’яненка. Переклав рос. мовою і опублікував ряд праць чес., польс. та укр. істориків (П. Й. Шафарика, Ф. Палацького, Д. Зубрицького та ін.). Зібрані Б. укр. нар. пісні опубл. 1978 у кн. «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських». Б. підтримував дружні стосунки з М. Гоголем, Т. Шевченком, М. Максимовичем. Популяризував творчість Т. Шевченка серед слов’ян. народів, клопотався, щоб полегшити долю поета на засланні, надсилав книжки, листувався з ним. Рукописи Б. зберігаються в Наук. б-ці Моск. ун-ту, Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР, Одес. наук. б-ці тощо. Портрет с. 203.

Літ.: Франко І. Осип Волинський. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 34. К., 1981; Кондрашов Н. А. Осип Максимович Бодянський. М., 1956; Полотай А. М. Шевченко і Бодянський. «Радянське літературознавство», 1965, № 8; Ряппо А. Й. Архів О. М. Бодянського. «Радянське літературознавство», 1965, № 4; Климкова Л. 1. Я. Ф. Головацький та О. М. Бодянський. «Слов’янське літературознавство і фольклористика», 1971, в. 7; Дей О. 1. Фольклористична діяльність Осипа та Федора Бодянських. В кн.: Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських. К., 1978; Минкова Лиляна. Осип Максимович Бодянский и българското възраждене. София, 1978.

О. І. Дей.


БОДЯНСЬКИЙ Федір Максимович (1812, містечко Варва, тепер смт Черніг. обл. — 1873, там же) — збирач укр. фольклору. Брат О. М. Бодянського. Закінчив 1838 Київ. ун-т. Працював учителем повіт. школи в Лохвиці (з 1844), інспектором повіт. училища в Прилуках (з 1852). Записав на Полтавщині, Київщині, Чернігівщині бл. 800 обрядових, сусп.-побут. і родинно-побут. пісень, які упорядкував у двох рукописних збірниках. Записи Б. опубл. 1978 у кн. «Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських».

О. І. Дей.


БОЖАТКІН Михайло Іванович (11.XI 1920, с. Дубровка, тепер Кімрського р-ну Калінін. обл.) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1943. Учасник Вел. Вітчизн. війни. Закін. 1951 Микол. пед. ін-т. Живе на Україні. У романах «„Краб“ рушає в море» (1967), «Батальйон приймає бій» (1968, у співавт.), «Фортеця біля моря», «Трикутник Денеба» (обидва — 1980), багатьох повістях і оповіданнях відтворив героїчну історію моряків-чорноморців часів громадян. та Великої Вітчизн. воєн. Докум. повісті «Крила міцніють в польоті» (1963), «Прорив» (1969), «її щаслива доля» (1976) — про передовиків праці. Будівникам Південно-Укр. АЕС присвячено кн. «Мирний атом» (1983). Окремі твори Б. перекладено укр. і молд. мовами.

Тв.: Дальние берега. К., 1982; Кладоискатели. Одесса, 1983; Огненная полоса. Одесса, 1986; Укр. перекл. — Крила міцніють в польоті. Одеса, 1965.

О. С. Кухар-Онишко.


БОЖЕНКО Анатолій Іванович (18.III 1920, Київ) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1965. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1946 Київ. ун-т. Працював 1957 — 81 у редакції газ. «Літературна Україна». Друкується з 1945. Автор драм «її любов» (1960), «Під рідним небом» (1969), повістей «Прозріння» (1977), «Гаряча круговерть» (1980). Для дітей написав ряд оповідань (зб. «Честь піонера», 1954), повість «Майбутні капітани» (1958), комедії «Шукачі подвигів» (1961; пост. у 60-і pp. на сценах театрів юного глядача Києва, Львова, Вінн. укр. муз.-драм. театру, Каунас. драм. театру), «Таємничий скарб» (1963; пост. у 60-і pp. під назвою «Остапова слава» в театрах юного глядача Києва, Мінська, Татар. театрі ім. Г. Камала). Твори Б. перекладалися рос., білорус., лит., татар. мовами.

Тв.: Майбутні капітани. К., 1980; Рос. перекл. — Будущие капитаны. М., 1962.

В. А. Бурбела.


БОЖИК Євгенія Дмитрівна (25.XII 1936, с. Лази, тепер ПНР) — укр. рад. письменниця. Закінчила 1968 Львів. ун-т. Автор збірок гуморесок «Пташине молоко» (1973), нарисів «Йду поміж людей» (1977), книг повістей та оповідань «Мій день» (1973), «Сто днів до моря» (1981), «Перший сніп» (1983), «Весни прекрасне вороття» (1986), «Передмістя» (1987). Для прози Б. характерна підвищена увага до захисту «духовного середовища», до проблем, породжених наук.-тех. прогресом. Твори Б. часто побудовані на докум. основі, відзначаються публіцистичністю.

М. М. Ільницький.


БОЖКО Олександр Іванович (1.IV 1946, с. Нові Безрадичі, тепер Обухівського р-ну Київ. обл.) — укр. рад. перекладач і критик. Член КПРС з 1982. Закінчив 1973 Київ. ун-т. У перекладі Б. вийшли; повісті «Комітас» В. Вартаняна (1979) і «До побачення, Натанаєле!» К. Симоняна (1983), зб. оповідань «Зелена долина» (1982) і зб. повістей «Ми і наші гори» Г. Матевосяна (1985), романи «Жила-була людина» З. Халафяна (1980), «Горнило» і «Дзорі Міро» М. Галшояна (обидва — 1981), «Три роки 291 день» С. Ханзадяна (1984), а також твори А. Ісаакяна, Д. Демірчяна, А. Айвазяна та ін. вірм. письменників. Автор передмов до книг вірм. письменників, статей, присвячених укр.-вірм. літ. взаємозв’язкам, есе про творчість вірм. художників.

А. Г. Шпиталь.


БОЖКО Сава Захарович [11 (24).IV 1901, х. Крутоярівка, тепер село Межівського р-ну Дніпроп. обл. — 21.IV 1947, с. Слов’янка тих же р-ну й обл., похований у Крутоярівці] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1920. Закінчив 1923 Комуністич. ун-т ім. Артема (Харків). Учасник Великої Вітчизн. війни. Був на журналістській роботі, викладачем у вузах Кам’янця-Подільського, Херсона. Належав до Спілки селянських письменників «Плуг» і літературної оргції ВУСПП. Автор істор. нарисів «Козаччина», «Хмельниччина», «Гетьманщина» (всі — 1922), істор. повісті «Над колискою Запоріжжя» (1925), публіцистич. нарису «Українська Шампань» (1930) та багатьох літ.-крит. праць. Найзначніший твір Б. — істор. роман «В степах» (1930), в якому відображено руйнування старих соціально-екон. відносин на селі, формування на Донбасі перших революц. загонів пролетаріату, осередків с.-д. партії та їх участь у революції 1905. Роман написаний у дусі реалістич. традицій класичної укр. прози. Написав також істор. роман «До моря» (рукопис, схвалений до друку, загинув). Незаконно репресований 1939. Реабілітований 1960.

Тв.: В степах. К., 1986.

Літ.: Голубєва З. Український радянський роман 20-х років. Х., 1967.

П. М. Довгалюк.


БОЖКОВ Стойко (Стойко Божков Стойков; 27.XII 1913, с. Свежен, тепер Пловдивського округу) — болг. літературознавець, професор. Член БКП з 1945. Закінчив 1940 Софійський ун-т. Досліджує історію болг. л-ри 19 ст., питання впливу Великої Жовтн. соціалістич. революції на розвиток болг. л-ри, болг.-укр. літ. зв’язків. Один з упорядників і редакторів видання матеріалів, спогадів і документів «Радянська література в Болгарії. 1918 — 1944» (т. 1 — 3, 1961 — 69). Автор розвідки «Торжество вікової дружби і літературного співробітництва» (1955), яка охоплює осн. моменти розвитку болг.-укр. взаємин від часів Київ. Русі до наших днів, та праці «Іван Франко в українсько-болгарських літературних зв’язках» (1957), «Про деякі проблеми критичного реалізму в болгарській літературі після Великої Жовтневої революції» (1968).

В. О. Захаржевська.


БОЖУК Миколая (справж. — Божук-Штефуца Василина Миколаївна; 3.I 1907, с. Великий Бичків, тепер Рахівського р-ну Закарпат. обл. — 4.I 1938, м. Рахів, тепер тієї ж обл.) — укр. поетеса. Закінчила 1928 Ужгород. учител. семінарію. Учителювала в селах Закарпаття. Друкувалася в ужгород. та львів. пресі. За життя видала одну книжку «Поезії. Збірка перша» (Ужгород, 1930). У віршах закликала до безкорисливого служіння нар. справі, виступала проти соціальної несправедливості, оспівувала красу карпатських гір. Тужливі мотиви спричинені недугою поетеси.

Тв.: Вітайте, Карпати! Вірші та коломийки. Ужгород, 1973; [Вірші]. В кн.: На Верховині. Ужгород, 1984.

Літ.: Рильський М. Три долі. В кн.: Підгірянка М., Божук М., Тисянська М. Гірські квіти. Ужгород, 1962.

О. В. Мишанич.


БОЗОРГ АЛЕВІ (справж. — Муджтаба; 2.II 1904, Тегеран) — іран. письменник, перекладач, літературознавець, історик, філолог. Пише перс. І нім. мовами. Учився в Ірані, потім у Берліні. У 1937 був ув’язнений за соціалістичні переконання. У в’язниці написав «Тюремні записки» (1941). Мемуарна повість «П’ятдесят три» (1942) — про боротьбу політ. в’язнів. Після 2-ї світової війни — член Т-ва ірано-рад. дружби. Правдиво зображує життя іран. трудящих, їхню боротьбу за краще майбутнє. Післявоєнні твори: роман «Її очі» (1952), збірки оповідань «„Листи“ та інші оповідання» (1952, відзначено Золотою медаллю Миру, 1953), «Біла стіна» (1960). Автор книг нім. мовою про Іран 50-х pp.: «Іран, що бореться» (1955), «Кривава нафта» (1956), «Країна троянд і солов’їв» (1957). Переклав перс. мовою окремі твори А. Чехова, Ф. Шіллера, Б. Шоу.

Я. Є. Полотнюк.


БОЙ-ЖЕЛЕНСЬКИЙ (Boy-Żeleński; справж. — Желенський; псевд. — Бой) Тадеуш (21.XII 1874, Варшава — 4.VII 1941, Львів) — польс. письменник, публіцист, критик, перекладач. Закінчив 1900 мед. ф-т Краків. ун-ту. Літ. діяльність почав 1906 як автор сатир. творів, спрямованих проти буржуазії, міщанства і церковників (зб. «Слівця», 1913). Перекладав твори Ф. Рабле, Ш. Л. Монтеск’є, Ж. Б. Мольєра, Ж. Ж. Руссо, Стендаля, О. Бальзака та ін. франц. письменників (всього бл. 100 томів). Автор істор.-літ. праць про А. Міцкевича («Бронзувальники», 1930), А. Фредра («Фредрівські розрахунки», 1934) та ін. Разом з В. Броневським, Л. Пастернаком, А. Важиком та ін. підписав декларацію «Польські письменники вітають возз’єднання України» (1939), надр. в газ. «Czerwony sztandar» («Червоний прапор»). З листопада 1939 — проф. Львів. ун-ту. З вересня 1940 — член СПУ. Досліджував рад.-польс. літ. взаємозв’язки. У 1941 співробітничав у журналах «Nowe widnokręgi» («Нові обрії», Москва), «Література і мистецтво» (Львів). Був членом редколегії планованого перед війною п’ятитомного видання творів І. Франка польс. мовою. Загинув від рук нім. фашистів у Львові. Укр. мовою вірші Б.-Ж. перекладав П. Тимочко.

Тв.: Укр. перекл. — ІВірші]. «Жовтень», 1974, № 12.

Літ.: Лозинський І. М. Друга літературна і громадсько-педагогічна молодість Тадеуша Боя-Желенського. В кн.: Міжслов’янські літературні взаємини, в. 2. К., 1961: Лозинський І. М. Львівський період життя і творчості Тадеуша Боя-Желенського (1939 — 1941). Бібліографічний покажчик. Львів, 1984.

І. М. Лозинський.


БОЙКІВСЬКИЙ ГОВІР — говір укр. мови; належить до її пд.-зх. наріччя. Пошир. у гірських районах Львів. і пн.-зх. частині гірських районів Івано-Франк. (до р. Лімниці) областей. Характерні риси: звуження е (дˆен’); и на місці давніх ъ, ь (дривá, кирвáвий); дорсальні з´, с´, дˆз´, ц´ (с´íно); зміна дн, лн на нн (б’íнна — «бідна»); збереження подекуди давнього ы (бык); м’які приголосні перед і, що походить з давнього о (т’ік) та ін.; сліди давнього поділу відмін за основами, напр., іменники жіночого роду в родовому відмінку однини закінчуються на е або и (кырвé або кырвú — «крові»). Є своєрідна лексика (праще — «покоління», туний — «дешевий», опліччя — «сорочка» та ін.). Риси Б. г. виразно виступають у творах І. Франка, особливо ранніх («Лесишина челядь», «Малий Мирон» та ін.), М. Устияновича, С. Ковалева, Ю. Кміта, Д. Бандрівського та ін.

Літ.: Онишкевич М. Й. Словник бойківських говірок, ч 1 — 2, К., 1984.

А. М. Залеський.


БОЙКО Богдан Михайлович (2.VI 1937, с. Діброва, тепер Рогатинського р-ну Івано-Франк. обл.) — укр. рад. письменник. Навч. 1956 — 60 у Львів. ун-ті. Перший твір — повість «Чари Чорногори» (1970). У романі «Липовий цвіт сорок першого» (1974) відтворено життя західноукр. села передвоєнної пори, розкрито антинар. суть оунівщини. Друга частина роману — «Дорога додому» (1985) — про мужність і патріотизм рад. людей під час Великої Вітчизн. війни. Дилогія написана в реалістично-романтичній манері з використанням фольклорно-міфол. поетики. Роман «Маки червоні» (1983) присвячено будням сучасного прикарпатського села. Окремі твори Б. перекладено російською та англійською мовами.

Тв.: Рос. перекл. — Липовий цвет сорок первого... М., 1977.

Літ.: Стельмах М. З думою про вірність. В кн.: Бойко Б. Липовий цвіт сорок першого. Ужгород, 1978.

М. К. Наєнко.


БОЙКО Вадим Григорович (3.VII 1951, Донецьк) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1975. Син Г. П. Бойка. Закінчив 1973 Київ. ун-т. Перша поетична збірка — «Трилисник» (1971, у співавт.). Автор віршованої драми «Ніна Сагайдак» (1975), присвяченої подвигу рад. молоді у Великій Вітчизн. війні, соціальних комедій «Руки зайняті» (1986), «Сторінки великої сумної комедії» (1987), п’єс для дітей та молоді «Незвичайний урок» (1980), «Рано чи пізно» (1981), «В нашім лісі об’явився» (1984), «Старе сідло» (1985).

Тв.: Незвичайний урок. К., 1987; Рос. перекл. — Нина Сагайдак. М., 1976; Необыкновенный урок. М., 1980.

В. А. Бурбела.


БОЙКО Вадим Якович (27.II 1926, с. Селезенівка, тепер Сквирського р-ну Київ. обл.) — укр. рад. письменник. Закінчив 1954 Київ. ін-т фізкультури. В основі автобіогр. романів «Слово після страти» (1970), «Якщо на землі є пекло...» (1983) лежить історія поневірянь укр. юнака в концтаборах фашист. Німеччини. Вихований комсомолом, патріот своєї Вітчизни, герой у нелюдських умовах знаходить у собі сили й мужність для опору і боротьби з ворогом. На докум. фактах Б. розкриває людиноненависницьку суть фашизму.

Тв.: Слово після страти. К., 1975; Рос. перекл. — Если на земле есть ад... М., 1985.

В. І. Положій.


БОЙКО Василь Сидорович (12.IV 1893, с. Малин, тепер місто Житом. обл. — 1938) — укр. рад. літературознавець. Закінчив 1918 Київ. ун-т. З 1918 працював у вузах Києва, з 1927 — Харкова. Автор монографії «Марко Вовчок. Історико-літературний начерк» (1918), праць з питань методології літературознавства та мистецтвознавства, розвитку рос. і укр. л-р. За редакцією Б. і з його коментарями до текстів вийшли «Твори Григорія Квітки-Основ’яненка» (1918), «В. Стефаник. Оповідання (Нариси з життя селянської бідноти)» (1919).

В. А. Бурбела.


БОЙКО Віктор Степанович (15.Х 1946, с. Козача Лопань, тепер смт Дергачівського р-ну Харків. обл.) — укр. рад. поет. Закінчив 1974 Харків. пед. ін-т. Автор збірок «Пролог» (1976), «Земні турботи» (1978), «Обличчям до багаття» (1985). Перекладає твори білорус. (В. Викова, Р. Бородуліна, А. Жука, В. Маєвського), молд. (С. Вангелі, Г. Вієру, Н. Дабіжі, Є. Тарлапана) письменників. Окремі твори Б. перекладено рос., білорус., молд. мовами.

О. І. Петровський.


БОЙКО Володимир Григорович (14.V 1929, с. Ганнівка, тепер Петрівського р-ну Кіровогр. обл.) — укр. рад. літературознавець і фольклорист, доктор філол. наук з 1970, професор з 1982. Член КПРС з 1951. Закінчив 1952 Київ. ун-т, працює в ньому з 1976. Автор праць з теорії л-ри, фольклористики й л-р народів СРСР, зокрема про сучасну народнопоетичну творчість, жанри фольклору («Поетичне слово народу і літературний процес», 1965; «Українська народна поетична творчість», 1983; у співавт., та ін.), про творчість П. Тичини, М. Рильського, В.Сосюри, Е. Межелайтіса, Р. Гамзатова.

Тв.: Сучасна народнопоетична творчість на Україні. К., 1973.

Л. Ф. Дунаєвська.


БОЙКО Грицько Пилипович (5.IX 1923, с. Оленівка, тепер смт Волноваського р-ну Донец. обл. — 25.IX 1978, Київ) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1950. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1949 Донец. пед. ін-т. Писав переважно для дітей. Автор збірок «Моя Донеччина» (1950), «Ми з Донбасу» (1952), «Смішинки» (1956), «Билиці дяді Гриця» (1958), «Про дідуся Тараса» (1964), «Веселинки, вірші, скоромовки» (1965), «Ми на Місяць летимо» (1971), «Рідна Вітчизна» (1972), «Надійна зміна» (1975), «Швидко казка мовиться» (1978) та ін. В останні роки життя написав цикл поем про долю дітей у капіталістич. світі (збірки «Два хлопчики Сміти», 1976; «Під чужим небом», 1977; «Славків гість» 1979). На слова Б. створено понад 400 пісень, здебільшого для дітей (композитори А. Філіпенко, Ю. Рожавська, В. Верменич, С. Сабадаш та ін.). Перекладав твори А. Варто, С. Маршака, С. Михалкова, К. Чуковського та ін. письменників. Твори Б. перекладено багатьма мовами народів СРСР, світу.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1983.

Літ: Пархоменко А. Преданность юным. «Детская литература», 1982, № 10; Коломієць Т. Слово дзвінке й дотепне. В кн.: Література. Діти. Час, в. 8. К., 1983.

В. Я. Неділько.


БОЙКО Іван Захарович [20.X (2.XI) 1908, с. Нова Гребля, тепер Роменського р-ну Сум. обл. — 25.IV 1970, Київ] — укр. рад. бібліограф, письменник. Закінчив 1931 Харків. ін-т нар. освіти. Учасник Великої Вітчизн. війна. Належав до літ. орг-ції «Молодняк», друкував вірші й оповідання. Наук.-бібліогр. роботу проводив у ЦНБ АН УРСР (1938 — 70). Осн. бібліогр. праця — покажчик «Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX ст.» (К., 1967). Автор бібліогр. покажчиків творів П. Тичини (1951), І. Франка (1956) та ін. Брав участь у підготовці двотомної бібліографії л-ри про життя і творчість Т. Шевченка (1963). Один з ініціаторів створення покажчиків про зв’язки О. Пушкіна, М. Гоголя, В. Короленка з Україною.

Тв.: Парують землі. Х. — К., 1931; Новели зросту. Х., 1932.

Літ.: Королевич Н. Ф. Герой библиографической романтики. «Советская библиография», 1983, № 5; І. З. Бойко- Бібліографічний покажчик. Львів. 1968.

Н. Ф. Королевич.


БОЙКО Леонід Сергійович (7.XII 1928, с. Городище, тепер Нікопольського р-ну Дніпроп. обл.) — укр. рад. літературознавець і критик, канд. філол. наук з 1980. Член КПРС з 1954. Закінчив 1961 Київ. ун-т. З 1981 працює в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Автор праць з проблем укр. рад. л-ри, зокрема худож. документалістики і публіцистики, л-ри для дітей та юнацтва, істор.-революц. прози. Окремими книжками вийшли: збірники літ.-крит. статей «Сенс життя людського» (1972), «Згусток неспокою» (1978), літ. портрет «Пилип Капельгородський» (1982), монографія «Історико-революційна проза П. Капельгородського» (1983).

М. К. Наєнко.


БОЙТАР (Bojtár) Анна (6.I 1940, Будапешт) — угор. перекладачка. Закінчила 1963 Будапешт. ун-т із спеціальності рос. мова та історія. Перекладає з укр., рос., білорус., лит. л-р. Зокрема, переклала твори І. Франка («Фарбований лис»), О. Кобилянської («За готар»), П. Куліша («Чорна рада»), Ю. Щербака («Як на війні», «Маленька футбольна команда», «Хроніка міста Ярополя», «Бар’єр несумісності» та ін.), Ю. Збанацького («Хвилі»), В. Дрозда («Шептало, білий кінь», «Катастрофа»), В. О. Шевчука («Єва, сестра Адама»), Р. Іваничука («Побий мене»), Б. Харчука («Смерть Вусті»), Я. Стельмаха («Химери лісового озера») та ін. Їй належить також ряд перекладів до зб. укр. нар. казок «Золотий черевичок» (1974).

Літ.: Мегела І. П. Її перекладацький світ. «Літературна Україна», 1984, 9 травня; Гедеш А. Перекладацький світ подружжя Бойтарів. «Всесвіт», 1985, № 6.

А. А. Гедєш.


БОЙТАР (Bojtár) Ендре (26.V 1940, Будапешт) — угор. літературознавець і перекладач. Член УСРП з 1965. Закінчив 1963 Будапешт. ун-т. Чоловік А. Бойтар. Автор книг «Авангардистська література Східної Європи» (1977), «Слов’янський структуралізм» (1978), «Східноєвропеєць у літературознавстві» (1984), статей, присвячених літ. процесу на Україні, в Прибалтиці, питанням розвитку поезії Сх. Європи, в т. ч. України, гол. чин. перших десятиліть 20 ст., мистецьких напрямів і течій того часу. В періодич. виданнях, збірниках та «Енциклопедії світової літератури» опубл. статті про багатьох рос., лит. і укр. письменників, зокрема про І. Франка, Лесю Українку, О. Кобилянську, М. Коцюбинського, В. Стефаника, Ю. Яновського, А. Головка, О. Довженка, О. Гончара, Л. Дмитерка, Ю. Щербака та ін. Упорядник і автор післямов до книг укр. казок, колективних і авторських збірок укр. письменників, перекладених угор. мовою. Б. належить більшість перекладів у зб. укр. нар. казок «Золотий черевичок»; переклав оповідання Ю. Щербака «Хай насниться янгол», «Фільм першої категорії» та ін. Перекладає також твори рос., білорус., лит., польс., чес. та ін. письменників.

Літ.: Гедєш А. Перекладацький світ подружжя Бойтарів. «Всесвіт», 1985, № 6.

А. А. Гедєш.


БОЙЧАК Іван Яремович (16.I 1921, с Піддубці, тепер Славутського р-ну Хмельн. обл. — 27.XI 1972, Київ) — укр. рад. літературознавець, канд. філол. наук з 1957. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1952 Одес. ун-т. Автор нарису про творчість П. Усенка («Поезія комсомольської пристрасті», 1958), статей про В. Симоненка, І. Драча, М. Вінграновського та ін. укр. рад. письменників.

З. П. Гузар.


БОЙЧЕНКО Валерій Петрович (3.V 1941, с. Снігурівка, тепер місто Микол. обл.) — укр. рад. поет, перекладач. Член КПРС з 1983. Закінчив 1965 Львів. ун-т. З 1986 очолює Микол. орг-цію СПУ. Героїчне минуле Батьківщини, мирна праця сьогодення, краса рідної землі — теми збірок «Іскри» (1972), «Сонячні кола» (1975), «Поліття» (1977), «Багряні колони» (1978), «Широти» (1981), «Світлі ріки» (1984), «Доброта» (1987). Переклав з англ. мови повість «Димок» В. Джемса (1980), роман «Корабельна катастрофа» Р. Л. Стівенсона (1984), добірку віршів амер. поета Р. Фроста, кілька книжок англ. поезії для дітей. Окремі твори Б. перекладена рос., груз., вірм., осет., чеч., інгуш., болг. мовами.

О. С. Кухар-Онишко.


БОЙЧЕНКО Олександр Максимович [9 (22).XI 1903, Київ — 30.V 1950, там же] — укр. рад. письменник і громад. діяч. Член КПРС з 1923. Закінчив 1915 Київ. залізничне уч-ще. Працював на залізниці, 1923 — 26 — на профспілковій, згодом — на комс. роботі. В 1930 — 32 — ген. секретар ЦК ЛКСМ України. На XVI з’їзді ВКП(б) обраний членом ЦК ВКП(б), на XI з’їзді КП(б)У — членом ЦК КП(б)У. Обирався членом ЦВК СРСР і членом ВУЦВК. З 1933 був прикутий до ліжка тяжкою хворобою. Автор повісті-трилогії «Молодість» (ч. 1 — 2, 1945 — 48, ч. 3 не закінчена; Респ. комс. премія ім. М. Островського, 1966), присвяченої героїчним справам комсомолу України 20-х pp. Образи комсомольців у повісті Б. об’єднує чимало спільних рис з героями роману М. Островського «Як гартувалася сталь». Схожі й біографії письменників. За мотивами повісті Б. Київ. укр. драм. театр ім. І. Франка поставив п’єсу «Кров’ю серця» (1957). Повість Б. перекладено рос. та багатьма ін. мовами народів СРСР і світу.

Тв.: Молодість. К., 1976; Рос. перекл. — Молодость. М., 1957.

Літ.: Савчук О. І. Олександр Бойченко. К., 1957; Бойченко Н. Його життя — боротьба. «Дніпро», 1963, № 11; Олександр Бойченко. К., 1973; Не вгасає його молодості світ. К., 1983.

М. С. Логвиненко.


БОЙЧУК Богдан (11.X 1927, с. Бортники, тепер Тлумацького р-ну Івано-Франк. обл.) — укр. поет у США. З 1944 жив у Німеччині, 1949 переїхав до Нью-Йорка, де здобув освіту в Сіті-коледж. Видав поетичні збірки «Час болю» (1957), «Спомини любові» (1963), «Вірші для Мехіко» (1964), «Мандрівка тіл» (1967), «Подорож з учителем» (1976), «Вірші, вибрані і передостанні» (1983), поему «Земля була пустошня» (1959), п’єси «Дві драми» (1968). Перекладає іспан. і амер. поезію укр. мовою, а укр. (Б. І. Антонич, І. Драч) — англійською.

І. Ф. Драч.


БОККАЧЧО (Boccaccio) Джованні (1313, Париж — 21.XII 1375, Чертальдо, побл. Флоренції) — італ. письменник-гуманіст. Один з родоначальників л-ри Відродження. Вивчав комерцію і право в Неаполі, де зблизився з гуртком гуманістів. В основі роману «Філоколо» (1336), поем «Філострато» (1338) і «Тесеїда» (1339) — відомі сюжети з античної і рицарської л-ри. З 1340 Б. жив у Флоренції. Обстоював республіканський лад. Був другом Ф. Петрарки, написав першу біографію Данте («Життя Данте Аліг’єрі», незавершена). В пасторалі «Амето» (1341) і поемі «Любовне видіння» (1342) відчутний вплив Данте. В поемі «Ф’єзоланські німфи» (вид. 1477), задум якої підказаний «Метаморфозами» Овідія, прославляв природні людські почуття. «Ф’яметту» (1343 — 44) вважають першим психологічним романом у західноєвроп. л-рі. Найвизначніший твір Б. — «Декамерон» (1350 — 53), що складається із ста новел, які є класичним зразком італ. реалістич. новели епохи Відродження. Б. зобразив повсякденне життя в усій багатоманітності подій, людських типів з різних соціальних верств і прошарків. Заперечував церковну аскетичну мораль, висміював духівництво за лицемірство, святенництво, розпусту, захищав право кожної людини на кохання, дружбу, творче життя. Творчість Б. відіграла велику роль у зміцненні гуманізму в Італії, мала помітний вплив на формування реалізму в західноєвроп. л-рі. В Росії переклади новел з «Декамерона» з’явились у 18 ст. На Україні в кінці 17 чи на поч. 18 ст. з’явився перший укр. віршований переказ новели дев’ятої четвертого дня, здійснений з віршованої переробки польс. мовою. Ім’я Б. серед ін. італ. поетів Відродження згадує герой повісті Т. Шевченка «Варнак». В 1879 у львів. газ. «Правда» було опубл. переклад фрагменту твору. Повністю «Декамерон» вийшов 1928 у перекладі Л. Пахаревського і П. Майорського, 1964, 1969 і 1985 — у перекладі М. Лукаша.

Тв.: Укр. перекл. — Про походження, життя, вдачу й науку Данте Аліг’єрі та про твори, ним написані. «Всесвіт», 1975, № 12; Декамерон. К., 1985; Рос. перекл. — Декамерон. М., 1970; Малые произведения. Л., 1975.

Літ.: Хлодовский Р. И. Декамерон. Поэтика и стиль. М., 1982; Дзюба Т. В. Джованни Бокаччо. Биобиблиографический указатель. М., 1961.

Г. Л. Рубанова.


БОКОНБАЄВ Джоомарт (16.V 1910, с. Мазар-Сай, тепер Токтогульського р-ну Ошської обл. — 1.VII 1944, с. Чон-Сари-Ой Іссик-Кульського р-ну Іссик-Кульс. обл.) — кирг. рад. поет і драматург. Член КПРС з 1932. Закінчив 1930 пед. технікум у Фрунзе, 1933 — Комуністич. ін-т журналістики (Москва). Уперше в кирг. л-рі опоетизував індустріалізацію, шахтарську працю, змалював образи робітників (поеми «Кизил-Кия», 1932; «Турксиб», 1932; «Сулукту», 1933; зб. «Почин праці», 1933). У ряді творів звертався до образу В. І. Леніна. Темі розкріпачення жінки присвячена поема «Алтин-Киз» (1936). Написав п’єси «Алтин-Киз» (1937), «Каргаша» (1939), лібретто опер «Айчурек» (1937, у співавт.), «Токтогул» (1939). У роки Великої Вітчизн. війни створив поеми «Москва-фортеця», «Смерть і Честь» та ін. Укр. тематика представлена нарисом «У долинах-України», віршем «Червоний стяг», поемою «На могилі Тараса». Перекладав твори Т. Шевченка. Укр. мовою окремі вірші Б. переклав С. Литвин.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Вітер з Ала Too. К., 1971; Рос. перекл. — Избранное. Фрунзе, 1958.

І. М. Дзюба.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.