[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1990. — Т. 2: Д-К. — С. 528-543.]

Попередня     Головна     Наступна





КОЛЕССА Іван Михайлович (1864, с. Ходовичі, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. — 8.II 1898, Львів) — укр. фольклорист і етнограф. Брат О. М. Колесси та Ф. М. Колесси. Закінчив Краків. ун-т. Листувався з І. Франком, під впливом якого почав збирати й публікувати укр. нар. пісні. Автор етногр.-фольклорних досліджень, зокрема, «Родини, хрестини, весілля й похорон в українського народу в селі Ходовичах Стрийського повіту» (1889, польс. мовою). Зібрав і впорядкував зб. «Галицько-руські народні пісні з мелодіями» (1901), де подав укр. колядки, щедрівки, обжинкові, ліричні, козацькі, жовнірські пісні, балади, коломийки тощо. Про це видання схвально відгукувався І. Франко у листах до К. (див. Франко І. Зібр. тв., т. 48. К., 1986).

Літ.: Колесса-Залєська Д. Ф., Погребенник Ф. П. Невідомі листи до Івана Колесси. «Народна творчість та етнографія», 1965, № 3.

Ф. П. Погребенник.


КОЛЕССА Олександр Михайлович (літ. псевд. і криптоніми — Олекса Ходовицький, О. К., К-а та ін.; 12.IV 1867, с. Ходовичі, тепер Стрийського р-ну Львів. обл. — 23.V 1945, Прага) — укр. літературознавець, мовознавець, фольклорист і поет. Брат І. М. Колесси та Ф. М. Колесси. Навчався у Львів., Чернів. та Віден. ун-тах. Був професором Львів. (з 1898), Віден. (1920 — 21) та Празького ун-тів. Досліджував пам’ятки укр. писемності («Південноволинське Городище і городиські рукописні пам’ятники XII — XVI ст.», ч. 1 — 4, 1923 — 25, та ін.), апокрифічну л-ру, нову укр. л-ру («Століття українсько-руської літератури», 1898; «Шевченко і Міцкевич», 1894), укр. фольклор та фольклорно-літ. зв’язки («Українські народні пісні в поезіях Богдана Залеського», 1892; «Українська народна ритміка в поезіях Богдана Залеського», 1900; «Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору», 1926, тощо). К. належать статті про творчість М. Шашкевича, Ю. Федьковича, І. Франка, У. Кравченко та ін., рецензії на фольклорні публікації тощо. У літературознавчих працях дотримувався порівняльно-істор. методу. Автор відомої революц. пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати», циклу віршів про еміграцію галицьких селян до Канади («В світ за очі», 1903), поеми «При Кам’яному затоні» (опубл. 1907), в якій відображено події визв. війни 1648 — 54 під проводом Б. Хмельницького, та ін. поетич. творів.

Тв.: [Вірші]. В кн.: Акорди. Антологія української лірики. Львів, 1903: [Вірші]. В кн.: Українська муза. Поетична антологія. К., 1908: [Вірші]. В кн.: Пісні та романси українських поетів, т. 2. К., 1956.

Літ.: Литвин М. «Пірвем всі кайдани». «Україна», 1978, № 47; Нудьга Г. Улюблена пісня В. І. Леніна. В кн.: Нудьга Г. Слово і пісня. К., 1985.

Ф. П. Погребенник.


КОЛЕССА Філарет Михайлович (17.VII 1871, с. Татарське, тепер Піщани Стрийського р-ну Львів. обл. — 3.III 1947, Львів) — укр. рад. фольклорист-музикознавець, композитор і літературознавець, академік АН УРСР з 1929, доктор філософії з 1918. Закінчив 1894 філос. ф-т Львів. ун-ту. У Віден. ун-ті 1891 — 92 слухав курс лекцій з гармонії в австр. композитора й педагога А. Брукнера: там же 1906 — 07 брав участь у слов’ян. семінарі В. Ягича. Член Наук. т-ва ім. Шевченка з 1909; з 1929 — голова його Етногр. комісії, співпрацював з І. Франком, В. Гнатюком та ін. Підтримував творчі зв’язки з М. Лисенком, Лесею Українкою, К. Квіткою, Б. Бартоком, К. Мошинським, Ю. Соколовим, М. Азадовським та ін. Після возз’єднання укр. земель в єдиній Укр. Рад. державі — професор і зав. кафедрою Львів. ун-ту (з 1939), директор Етногр. музею у Львові (з 1940).

Своїми працями К. заклав основи укр. етногр. музикознавства, структурно-типол. досліджень фольклору. Нар. творчість розглядав у зв’язку з істор. процесом, укр. фольклор вивчав у порівнянні з фольклором ін. слов’ян. народів. Розробив методику дослідження пісенної ритміки («Ритміка українських народних пісень», 1907; «Мелодії гаївок», 1909; «Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії», 1934 — 37). К. належать перше найбільше видання музики дум з текстами («Мелодії українських народних дум», 1910 — 1913), теор. дослідження «Про генезу українських дум», 1921; «Формули закінчення в українських народних думах у зв’язку з питанням про наверствування дум», 1935; «Хмельниччина в українських народних піснях і думах», 1940), в яких він висунув гіпотезу про зв’язок дум з нар. голосіннями всупереч теорії про їхнє літ. походження. Значну увагу приділяв збиранню й публікації нар. пісень та розробці проблеми народнопісенних діалектів («Народні пісні з Південного Підкарпаття», 1923; «Народні пісні з Галицької Лемківщини», 1929; «Народні пісні з Підкарпатської Русі», 1938; «Народна музика на Поліссі», 1939). Ряд праць присвятив історії розвитку жанрів укр. нар. поезії («Українська народна пісня на переломі XVII — XVIII вв.», «Українська народна пісня в найновішій фазі свого розвитку», обидві — 1928), дослідженню міжслов’ян. зв’язків («Карпатський цикл народних пісень, спільних українцям, словакам, чехам і полякам», 1931). Важливе місце в доробку К. займають праці про взаємозв’язки фольклору й л-ри («Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка», 1939; «Народнопісенна ритміка в поезії Івана Франка», 1941; «Про віршову форму поезій Маркіяна Шашкевича», 1911; «Академік Кирило Студинський про вплив усної словесності на поетів українського літературного відродження», 1930), а також про фольклорні інтереси укр. письменників («Улюблені пісні Івана Франка», «Леся Українка і український музичний фольклор», обидві — 1946). У музикознавстві й муз. творчості К. був послідовником М. Лисенка («До питання про український музичний стиль», 1907; «Народний напрям у творчості Миколи Лисенка», 1913; «Спогади про Миколу Лисенка», 1947). Автор багатьох обробок нар. пісень, оригінальних муз. творів на слова Т. Шевченка («Утоптала стежечку», «Якби мені черевики», «Ой умер старий батько», «Було колись — в Україні»), О. Олеся («Ой чого ти, тополенько»), О. Маковея («Помер рекрут»), Ю. Федьковича. 1971 в с. Ходовичі Стрийського р-ну Львів. обл., де минуло дитинство К., відкрито Колесси Ф. М. музей. Частина архіву К. (наук. праці, записи нар. творчості, листування тощо) зберіг. також в ІМФЕ ім. М. Т. Рильського АН УРСР.

Тв.: Фольклористичні праці. К., 1970; Музикознавчі праці. К., 1970; Музичні твори. К., 1972.

Літ.: Грица С. Філарет Михайлович Колесса. К., 1962.

С. Й. Грица.


КОЛЕССИ Ф. М. МУЗЕЙ — меморіальний музей. Засн. 1971 в с. Ходовичах Стрийського р-ну Львів. обл., де минуло дитинство Ф. М. Колесси. Експозиція — у 2 кімнатах, складається з 10 розділів. Фонди налічують понад 500 експонатів: особисті речі, листи, фотографії, видання творів ученого і праць про нього, фотокопії документів про його наук., громад., муз.-фольклор., етногр. та літературознавчу діяльність.

Г. Т. Рубай.


КОЛИСКОВІ ПІСНІ — жанр дитячого фольклору. Належать до найдавніших у нар. поетич. творчості. У них виражаються любов матері до дитини, думи про її майбутнє, висловлюється побажання, щоб вона стала сильною, хороброю. К. п. властиві проста мелодія, розмірений ритм (у такт гойдання), традиційний зміст. Найпопулярніші персонажі цих пісень — сон, дрімота, кіт, голуб, які піклуються про дитину, тощо). К. п. відзначаються багатством алітерацій, асонансів, повторів, наявністю специфічної дитячої лексики, зменшувально-пестливих слів та ін. За настроєм і образністю частина їх наближається до родинно-побут. пісень, у них розкривається світ почуттів і переживань жінки-матері.

Вірші, названі «колисковими», написали Т. Шевченко, О. Олесь, М. Рильський, А. Малишко. Теми К. п. використовували у своїх поезіях І. Франко, Леся Українка, С. Руданський, П. Грабовський, О. Маковей, В. Сосюра, М. Стельмах, П. Воронько, Н. Забіла та ін.

Вид.: Український дитячий фольклор. К., 1962; Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. К., 1971; Дитячий фольклор. Колискові пісні та забавлянки. К., 1984.

Літ.: Довженок Г. В. Український дитячий фольклор (віршовані жанри). К., 1981.

Г. В. Довженок.


КОЛІЗІЯ ХУДОЖНЯ (лат. collisio — зіткнення) — суперечливий рух ідей, поглядів, характерів, почуттів, прагнень, який визначає дії та вчинки персонажів літ. твору. Термін «колізія» вперше вжив Г. Гегель у праці «Лекції з естетики» (1818 — 31). Специфічної форми К. х. набуває у ліриці, де автор (або ліричний герой), висловлюючи свої почуття й думки, завжди відстоює позицію, яка може мати суперечливий, отже колізійний, характер. У творах багатопланових (епопеях, романах, драмах та ін.) з колізій формується конфлікт художній. Нерідко у творах з однолінійними сюжетами (оповіданнях, повістях, поемах, водевілях тощо) К. х. є способом втілення ідеї художньої, тобто повністю переростає в конфлікт художній. У процесі розгортання колізій виявляються динаміка сюжетної дії і розвиток характерів персонажів, життєва й художня правда яких визначає міру правдивості і мистецької цінності літ. твору загалом. Поняття «колізія художня» і «конфлікт художній» теоретично розроблені недостатньо. У найзагальніших рисах суть відмінності К. х. від конфлікту художнього полягає в тому, що конфлікт лежить в основі задуму твору. Колізії ж — це (майже завжди) лише допоміжні ланки для найповнішого вияву конфлікту художнього. Отже, К. х. як категорія належить передусім до сфери сюжетної, а конфлікт — до ідейно-тематичної, хоч між ними існує і дуже складний зв’язок, зумовлений органічною єдністю всіх худож. компонентів твору.

Літ.: Бочаров С. Г. Характеры и обстоятельства. В кн.: Теория литературы. Основные проблемы в историческом освещении, т. 1. М., 1962; Волинський П. К. Основи теорії літератури. К., 1962; Погрибный А. Г. Художественный конфликт и развитие современной советской прозы. К., 1981.

В. П. Лета.


КОЛІНЬКО Інгеборг (12.IV 1940, с. Фіддіхов, тепер Щецінського воєводства, Польща) — німецька перекладачка. Навчалася 1959 — 63 в Ін-ті перекладачів при Лейпц. ун-ті. Працювала (1968 — 69) редактором і перекладачем у берлін. журн. «Freie Welt» («Вільний світ»). Перекладає з укр. та рос. мов. У перекл. К. в НДР побачили світ окр. твори Григора Тютюнника, В. Нестайка, Я. Стельмаха. Разом з О. Коліньком перекл. ряд творів І. Франка, О. Кобилянської, Г. Косинки, І. Микитенка, П. Панча, І. Сенченка, С. Васильченка, Є. Гуцала, А. Головка, В. Дрозда, Вал. Шевчука, Д. Ткача та ін. укр. письменників. Була в Києві багато разів.

Л. П. Клинова.


КОЛІНЬКО Олег Юрійович (24.VII 1946, с. Ягубець Христинівського р-ну Черкас. обл.) — укр. та нім. перекладач, журналіст. Навчався 1965 — 72 у Київ. ун-ті, був кор. газет «Вечірній Київ», «Київська правда», журн. «Україна». З 1967 — редактор Укр. відділення АПН (Київ), 1969 у зв’язку з одруженням переїхав до НДР, живе в Берліні, працює як перекладач і журналіст. Разом з І. Колінько переклав окр. твори І. Франка, О. Кобилянської, Г. Косинки, І. Микитенка, П. Панча, І. Сенченка, С. Васильченка, Є. Гуцала, А. Головка, Григора Тютюнника, В. Дрозда, Вал. Шевчука, Д. Ткача та ін. укр. письменників.

Л. П. Климова.


КОЛІСНИК Григорій Андрійович (18.VII 1937, м. Запоріжжя) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1986. Навчався 1960 — 63 в Літ. ін-ті ім. О. М. Горького (Москва), закінчив 1967 Вищі курси сценаристів та режисерів (Москва). Працював на Київ. кіностудії ім. О. П. Довженка. Друкується з 1961. У повісті «Гуцулія» (1963), зб. оповідань «Майва» (1964), романі-трилогії «Коли в горах заходять дощі» (1965 — 78; окр. кн. — 1988), романі-дилогії «Велика твердь» (1980) і «Світе вольний» (1982), романі «Полин чорний, мак гіркий» (1988) показано істор. долю укр. народу, возз’єднання західноукр. земель з Рад. Україною, героїку боротьби проти нім.-фашист. загарбників. Складні колізії повоєнного життя зображені в повістях «Хто в четвер — тому не доведеться в п’ятницю», «Полечко поле» (обидві — 1970), «Фавор-гора» (1972), «Малинове решето» (1965). В центрі роману-дилогії «І день над днями» («Прелюди Гоголя», 1984, і «Осії Гоголя», 1986) — молоді роки видатного письменника, його духовне і творче змужніння.

Тв.: Коли в горах заходять дощі. К., 1988; З меча і до орала. К., 1990; Рос. перекл. — Гуцулия. М., 1967; Майва. М., 1970; Твердь великая. М., 1989.

Літ.: Дзюба І. Щоб талант шанувався. «Літературна Україна», 1964, 19 червня; Дзюба И. Дилогия о Н. Гоголе. «Радуга», 1987, № 9; Ячейкін Ю. Космічні течії історизму. «Літературна Україна», 1988, 7 липня; Слабошпицький М. Голос музи Кліо. «Літературна Україна», 1989, 20 квітня.

Г. О. Бандура.


КОЛІСНИЧЕНКО Анатолій Іларіонович (15.II 1943, с. Косанове Гайсинського р-ну Вінн. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1968. Закінчив 1968 Одес. ун-т. Учителював, був на комс. роботі, викладав в Одес. мед. ін-ті, працював на телебаченні. В 1983 — 87 очолював Одес. орг-цію СПУ. Друкується з 1965. Автор збірок новел і повістей «Дві притчі одного дерева» (1967), «Хроніка Івана Скомороха» (1972), «Далекий голос зозулі» (1975), «Світло вершин» (1976), «Таємниця безсмертя» (1983), «Честь» (1986); романів «Птахи у відкритому морі» (1979) і «Полум’я тополі» (1986). У творах відображено життя українського села, використовуються елементи символіки, легенди, притчі. За мотивами новел К. Укртелефільм зняв 1986 стрічку «Далекий голос зозулі», а 1987 Київ. кіностудія ім. О. П. Довженка — фільм «Женихи». Окремі твори К. перекладено рос., молд. та ін. мовами.

Тв.: Новели. Одеса, 1988; Рос. перекл. — Птицы в открытом море. М., 1985.

Літ.: Прісовський Є. Проза сувора й ніжна. «Жовтень», 1976, № 6; Фащенко В. Із студій про новелу. К., 1971; Фащенко В. В. Герой і слово. К., 1986.

В. В. Фащенко.


КОЛІСНИЧЕНКО (Колесниченко) Трохим Петрович (1876, Єлизаветград, тепер Кіровоград — 1941, Київ) — укр. рад. актор, театр. діяч, драматург. Був робітником, актором труп М. Л. Кропивницького під орудою П. К. Саксаганського і М. К. Садовського за участю М. К. Заньковецької (1900 — 01), М. Т. Пономаренка (1902), О. З. Суслова, В. І. Захарченка (1904), Д. А. Гайдамаки (1905 — 06, 1915). У 1907 — 30 очолював (з перервами) театр. антрепризи і т-ва. З 1925 — актор Київ. укр. драм. театру ім. М. Заньковецької (тепер — Львів. укр. драм. театр ім. М. Заньковецької). Осн. ролі: Іван Барильченко, Сава Чалий («Суєта», «Сава Чалий» І. Карпенка-Карого), Сохрон, Довбиш («Маруся Богуславка», «Юрко Довбиш» М. Старицького). Автор гостросоціальних драм «Право і честь» (1907), «За волю і правду» (1907, в ній відображені революц. події 1905 — 07 на Херсонщині), «Вампир (Людожер)» (1912), «Чад» (1918) та ін., коротких побутових жартів «Піймав облизня!» (1906, 2-е вид. — 1913), «Новий закон (От так утьопались!)» (1917).

Літ.: Український драматичний театр, т. 1. К., 1967.

Л. З. Мороз, Є. С. Хлібцевич.


КОЛЛАР (Kollár) Ян (29.VII 1793, с. Мошовце Середньо-Словацької обл. — 24.I 1852, Відень) — чес. і словац. поет, фольклорист, історик, культур. діяч. Закінчив 1819 Ієнський ун-т. Був священиком. З 1849 — професор Віден. унту. Писав чес. мовою. Творчість К. пройнята ідеями нац. відродження. Дебютував як поет-романтик (зб. «Поезії», 1821). Визнання здобула поема в сонетах «Дочка Слави» (1824, доп. вид. 1832), в її назві закладено ідею Славії — спільної батьківщини слов’ян як спадкоємців славної минувшини. К. показав багатовікову боротьбу зх. і пд. слов’ян проти іноз. поневолювачів, провістив майбутнє їх визволення. Підтримував прагнення закарп. українців до слов’ян. єдності (сонет 65). Написав трактат «Про літературну взаємність між слов’янськими племенами і наріччями» (1836; 1836 — 37 його переклав Я. Головацький, друком не вийшов). Збирав фольклор («Народні пісні, або Світські пісні словаків в Угорщині як простого люду, так і вищих станів», т. 1 — 2, 1834 — 35). К. був особисто знайомий і листувався з Я. Головацьким. Його ідеї гуманізму і слов’ян. єднання у боротьбі проти завойовників високо цінував Т. Шевченко (послання «І мертвим, і живим...», 1845). Про вплив цих ідей на «батька галицько-руського національного відродження Маркіяна Шашкевича» вказував 1901 І. Франко у ст. «До історії чесько-руських взаємин» (див. Франко 1. Зібр тв., т. 33. К., 1982, с. 139). 1893 І. Франко присвятив К. два спеціальні дослідження. М. Шашкевич під впливом творів К. написав вірш «Згадка», і. Вагилевич 1832 — 35 переклав 8 сонетів з поеми «Дочка Слави» (опубл. 1906); перші фрагменти з поеми з’явилися 1853 у львів. газ. «Зоря галицька» в перекл. Б. Дідицького. Окремі сонети К. переклали П. Грабовський, Д. Павличко, Г. Кочур, Р. Лубківський, Г. Гуцаленко.

Тв.: Укр. перекл. — [Фрагменти з поеми «Донька Слави»]. «Записки Наукового товариства імені Шевченка», 1906, т. 70, кн. 2; «Не лийте сліз гірких з таким одчаєм...». В кн.: Грабовський П. А. Зібрання творів, т. 2. К., 1959; [Вірші]. В кн.: Словацька поезія. Антологія. К., 1964; [Вірші]. В кн.: Чеська поезія. Антологія. К., 1964; «Винятки з „Слави доньки“ Івана Коллара, переложені на юго-руське наріччя» [Уривки]. В кн.: Шашкевич М. С., Вагилевич І. М., Головацький Я. Ф. Твори. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; [Вірші]. В кн.: Слов’янська ліра. К., 1983; Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Словацкая поэзия XIX — XX вв М., 1964; Сто сонетов. М., 1973.

Літ.: Франко І. Літературне відродження Полудневої Русі і Ян Коллар. — Слов’янська взаємність в розумінні Яна Коллара і тепер. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 29. К., 1981; Кузнецова P. P. Ян Коллар. В кн.: Кузнецова Р. Р. История чешской литературы. М., 1987; Українська література в загальнослов’янському і світовому літературному контексті, т. 1 К., 1987.

В. І. Шевчук.


КОЛЛІНЗ (Collins) Бетті (1921, шт. Квінсленд) — австрал. письменниця. Літ. діяльність почала 1949 віршами й оповіданнями. Повість «В мідному казані» (1966, укр. перекл. О. Мокровольського) — про зростання класової свідомості австрал. робітників-гірників. У романі «Другий крок» (1972) відображено тяжке життя жінки-трудівниці.

Тв.: Укр. перекл. — В мідному казані. В кн.: Сучасна австралійська повість. К., 1982; Рос. перекл. — Заколдованный круг. М., 1971.

О. В. Зернецька.


КОЛЛІНЗ (Collins) Вільям Вілкі (8.I 1824, Лондон — 23.ІХ 1889, там же) — англ. письменник. Одержав 1849 юрид. освіту. Один з основоположників детективного жанру в англ. л-рі. Найвідоміші романи К. «Жінка в білому» (1860; український переклад О. Мокровольського) та «Місячний камінь» (1868; укр. перекл. В. Коробка, Л. Суярка) відзначаються тонкою інтригою, гостротою драм. ситуації, елементами екзотики. У ряді романів — «Армадель» (1866), «Чоловік і жінка» (1870), «Нова Магдалина» (1873), п’єсах «Чорне і біле» (1869), «Замерзла глибина» (1874) критикував негативні явища бурж. дійсності, зокрема судову систему, безправне становище жінки. Разом з Ч. Діккенсом написав повісті «Ледача подорож двох марних підмайстрів» (1857), «Доктор Дулькамара, член парламенту» (1858), «У безвиході» (1867).

Тв.: Укр. перекл. — Твори, т. 1 — 2. К., 1989; Рос. перекл. — Женщина в белом. Кишинев, 1984; Лунный камень. М., 1989; Муж и жена. М., 1990.

Літ.: Кешокова Е. Современный детектив Уилки Коллинза. «Лит. учеба», 1980, № 2.

Т. В. Яхонтова.


КОЛЛОДІ (Collòdi) Карло (справж. прізв. — Лоренціні; 24.XI 1826, Флоренція — 26.Х 1890, там же) — італ. письменник. Писав оповідання, нариси, в яких змальовував тогочасне життя країни (збірки «Начерки», 1880; «Веселі оповідання», 1887, та ін.). З низки його творів для дітей вирізняється демократизмом, гумором і дотепністю, органіч. близькістю до фольклору повість-казка «Пригоди Піноккіо, історія маріонетки» (1881 — 83). Твір набув усесвітньої популярності, на Україні відомий у кількох перекладах: Є. Онацького, Ю. Авдєєва та ін. Сюжет «Пригод Піноккіо» запозичив О. М. Толстой для повісті «Золотий ключик, або Пригоди Буратіно», також поширеної в укр. перекладах.

Тв.: Укр. перекл. — Пригоди Піноккіо. К., 1980; Рос. перекл. — Приключения Пиноккио. М., 1959.

Літ.: Итальянская детская литература. В кн.: Зарубежная детская литература. М., 1982.

Р. І. Доценко.


КОЛОГОЙДА Іван Гнатович [2 (15).IX 1901, с. Велика Снітинка, тепер Фастівського р-ну Київ. обл. — 22.XII 1959, Київ] — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1925. Закінчив 1938 Київ. пед. ін-т. Працював у редакціях журналів, видавництвах, на кіностудії. Друкувався з 1935. Автор збірок оповідань «Тривожні ночі» (1939), «Рух часу» (1947), п’єс «Перша весна» (1948), «Архітектор Дніпровий» (1949), кількох сценаріїв для короткометражних фільмів. Перекладав п’єси рос. драматургів.

Літ.: Ле І. Думки про книжку Ів. Кологойди. «Літературна газета», 1940, 15 листопада.


КОЛОДЗЕЙЧИК (Kołodziejczyk) Едмунд (31.VIII 1888, м. Вадовіце, тепер Краків. воєвод., Польща — 24.V 1915, с. Сурохув, тепер Пшемисл. воєвод., Польща) — польс. історик-славіст, етнограф, бібліограф. Закінчив 1911 Краків. ун-т. Один з засновників Слов’ян. т-ва в Кракові, член Етнографічного т-ва у Львові. Досліджував виникнення та розвиток слов’янофільства і польс. славістики 16 — 19 ст. У працях «Угорська Русь» (1911) і «Про словакізацію та мадяризацію» (1913) описав геогр. розселення і навів статистичні дані про кількість в семи округах Закарпаття укр. населення, розповів про їхнє літ. життя, творчість письменників 19 ст. В. Довговича, М. Лучкая, І. Чуртовича, просвітительську діяльність О. Духновича, становище нар. шкіл, соціальне гноблення, планомірну мадяризацію закарп. українців. Автор фундамент. «Бібліографії польського слов’янознавства» (1911), де у розділі «Русини» навів бібліогр. дані про польс. періодику і книжки з різних галузей україніки, в т. ч. з історії л-ри й творчості укр. письменників (зокрема І. Франка), польс. перекладів їхніх творів, листування видатних осіб тощо. Друкував статті в газ. «Kurjer Lwowski» («Львівський кур’єр»), в журналах «Lud» («Народ»), «Wisła» («Вісла»), пропагував ідею політичного і культурного зближення слов’янських народів.

І. М. Лозинський.


КОЛОДІЙ Василь Семенович (3.XI 1922, с. Куманівці, тепер Хмільницького р-ну Вінн. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1964. З початком Вел. Вітчизн. війни деякий час був на фронті, згодом — у партиз. підпіллі. Закін. 1951 Львів. ун-т. Викладав у пед. уч-щі, працював у журн. «Жовтень» (тепер «Дзвін»), з 1969 — у вид-ві «Каменяр». Друкується з 1940. Автор збірок «Вітрам наперекір» (1957), «Снага» (1960), «На орбіту щастя» (1963), «Отчий поріг» (1964), «Рапсодії ранків» (1966), «Криниця» (1970), «У стременах тривог» (1972), «Добром нагріте серце» (1975), «Пісня житнього колоса», «Сонети» (обидві — 1980), «Сліди на росах» (1984), «Поклик весни» (1988), зб. поем «Сонце над грозами» (1977). Осн. теми — Вітчизн. війна, романтика юності, морально-етичні питання, кохання. Тяжіє до сюжетного вірша, епічної форми, пісенної образності. Перекладає твори рос. (О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Некрасова, О. Блока, А. Ахматової, В. Маяковського, С. Єсеніна, Є. Євтушенка), білорус. (Янки Купали, М. Богдановича, Максима Танка, А. Кулешова, П. Бровки), болг. (І. Базова, Н. Вапцарова, І. Давидкова, В. Башева), польс. (А. Міцкевича, Ю. Словацького, Ц. Норвіда, Л. Стаффа) та ін. письменників. Переклади К. вийшли окремою кн. «Братерство» (1985). Деякі твори К. перекладено рос., білорус., туркм., кирг., болг. мовами.

Тв.: Поезії. Львів, 1982.

Літ.: Нечиталюк М. Пристрасне слово поета. «Жовтень», 1958, № 5; Дорошенко І. Поет і час. В кн.: Дорошенко І. Нового прагнучи слова. К., 1974; Яковенко В. Про час, про своє покоління. «Жовтень», 1981, № 1; Мороз О. Сонетарій Василя Колодія. «Жовтень», 1982, № 2.

М. М. Ільницький.


КОЛОДІЙ Віталій Дем’янович (19.I 1939, м. Первомайськ Микол. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1968. Закінчив 1963 Чернів. ун-т. Працював у пресі, був гол. ред. вид-ва «Маяк». З 1990 очолює Чернівецьку організацію СПУ. Автор збірок віршів «Зажинки» (1957), «Слов’янська дума» (1969), «Серпень і птиці» (1973), «Зоряне дерево» (1982), «Птахи на вітрах» (1983), «Погляд за видиму грань» (1986), «За обрієм літа» (1989) та ін. Провідне місце в творчості К. посідають драм. та лірико-епічні поеми («Диспут», «Північний вирій», «Юрій Федькович», «Неопалима висота», «Мати» та ін.). Опубл. зб. оповідань, новел у віршах, етюдів «Вечірній сніг» (1989), до якої увійшла також істор. балада-повість «Найлюбіша в світі панна». Твори К. — роздуми про місце та роль людини у світі, про морально-етичні цінності. Виступає з публіцист. нарисами, статтями. Переклав ряд творів рос. (В. Солоухіна, Д. Кедріна, О. Архипова та ін.), лит. (А. Малдоніса), молд. (Л. Даміана, І. Георгіце), вірм. (К. Єрзнкаці), абх. (Д. Гуліа, К. Агумаа), болг. (І. Вилчева, М. Стойчева), угорських (Й. Юша, А. Пастора та ін.) письменників. Упорядкував укр.-болг. збірники: поезії «Дві хвилі» (1973), прози «Береги» (1974). Окремі твори К. перекладено рос., молд., ест., абх., болг., угор. мовами.

Літ.: Стрельбицький М. Вогненні відблиски історії. «Прапор», 1975, № 2; Дячков В. Заповітне слово. «Жовтень», 1983, № 3; Осадчук П. За обрієм літа. В кн.: Колодій В. Вечірній сніг. Ужгород, 1989.

Л. М. Скирда.


КОЛОДІЙ Олена (Kolody Helena; 12.X 1912, м. Круз-Машаду, побл. Курітіби, Бразилія) — браз. поетеса. Нар. в сім’ї емігрантів із Зх. України. Дістала пед. освіту, викладач біології та інспектор серед. шкіл у м. Курітібі. Пише португ. мовою. Автор збірок «Внутрішній краєвид» (1947, 1950), «Тінь на річці» (1951), «Дзвінка стежина» (1966), «Течія» (1977), «Наявна безмежність» (1980) та ін. 1962 вийшло «Повне зібрання поезій» К., двічі (1967, 1977) видавалися «Вибрані поезії». У творчості переважає інтимна, пейзажна й філос. лірика. Переклала португ. мовою для кн. «Антологія української літератури» (Ріо-де-Жанейро, 1959) ряд творів І. Котляревського, Ю. Федьковича, М. Шашкевича, М. Старицького, Т. Шевченка, Лесі Українки, І. Франка, М. Вороного, О. Олеся, Є. Плужника, О. Близька, О. Бургардта, М. Зерова, М. Рильського, П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана та ін. Укр. мовою вірші К. перекладають В. Вовк, Г. Кочур.

Г. П. Кочур.


КОЛОДЧАНІ ПІСНІ — вид календарно-обрядової поезії розважального змісту у сх. слов’ян. Виконувалися на початку березня, супроводжували звичай «волочити колодку». На Україні К. п. пов’язані з веселим нар. звичаєм — висміюванням старих парубків (дівчата, співаючи, затягують на подвір’я старого парубка уквітчану колодку; або ж, зловивши його на вулиці, прив’язують до ноги колодку і водять селом; за іншими джерелами, «колодчані пісні» — це пісні, що їх співала молодь на колодках ранньою весною). Основні мотиви К. п. — залицяння, гостювання. Розміром К. п. невеликі, мають 1 — 3 строфи, постійні образи: колодки, парубки та півні, що будять колодчан. К. п. побутують і тепер у Волин., Ровен., Житом., Терноп. областях.

Вид.: Народні пісні в записах Лесі Українки та з її співу. К., 1971; Українські народні пісні в записах Зоріана Доленги-Ходаковського. К., 1974; Пісні Тернопільщини, в. 1. К., 1989.

Літ.: Соколова В. К. Весенне-летние календарные обряды русских, украинцев и белорусов. М., 1979.

П. К. Медведик.


«КОЛОКОЛ» — перша рос. революц. газета, яку видавали О. Герцен і М. Огарьов 1857 — 65 в Лондоні, 1865 — 67 — в Женеві рос. і франц. мовами (спочатку як додаток до «Полярной звєздьг»). Вийшло 245 номерів. У Росії й на Україні поширювалась нелегально. Таврувала гнобительську політику царизму, обстоювала право укр. народу вільно користуватися рідною мовою в школах, держ. установах, книгодрукуванні. Укр. мовою у «К.» надруковано ст. «Від ієродиякона Агапія» А. Гончаренка. Активно популяризувалася творча спадщина рос. (О. Пушкіна, О. Грибоєдова, К. Рилєєва, І. Крилова, М. Гоголя) та зарубіж. (Й. В. Гете, В. Шекспіра, Ф. Шіллера) класиків, друкувалися заборонені царизмом вірші М. Лермонтова, М. Некрасова. 1860 опубліковано ст. «Україна» М. Костомарова. В «К.» вміщено статті про життя і творчість Т. Шевченка, в т. ч. некролог «Т. Шевченко» (1861). Т. Шевченко ознайомився з газетою після повернення із заслання і залишив про неї захоплений відгук у щоденнику (6.II 1858). Висока оцінка «К.» дана в статті Л. Глібова про О. Герцена, надр. у «Черниговском листке». Безпосередні контакти з видавцями газети підтримувала Марко Вовчок, допомагала їм у доставці викривальних кореспонденцій з України. Кореспондентом «К.» була Х. Д. Алчевська (під псевд. Українка). Комплект «К.» за 1862 мав у своїй б-ці І. Франко «К.» випускав додатки «Под суд!» (1859 — 62) і «Общее вече» (1862 — 64).

Вид.: «Колокол». Факсимильное издание, в. 1 — 11. М., 1960 — 64.

Літ.: «Колокол». Издание А. И. Герцена и Н. П. Огарева. 1857 — 1867. Систематизированная роспись статей и заметок. М., 1957; Капустін В. О. Герцен і Україна. К., 1962; Сарбей В. Г. «Колокол» і Україна. «Український історичний журнал», 1972, № 8.

В. Г. Сарбей.


КОЛОМАСОВ Василь Максимович [14 (27).VIII 1909, с. Старі Наймани, тепер Великоберезниківського р-ну — 6.III 1987, там же] — мордов. рад. письменник. Закінчив 1939 Мордов. учит. ін-т (Саранськ). Під час Великої Вітчизн. війни брав участь у визволенні України. По війні — зав. літ. частиною Мордов. драм. театру (Саранськ). Писав ерзя-мордов. мовою. Життя мордов. села відтворив у повісті «Яхим Лавгинов» (1936), на основі якої написав роман «Лавгинов» (1941 — 56). Гол. у романі є проблеми сім’ї та виховання людини в трудовому колективі. Фронтові події зобразив у повісті «Двоє хлопців» (1950). Автор комедій «Прокопич» (1940), «Мати врожаю» (1946), драми «Весілля в Каракужах» (1959) та ін., багатьох оповідань, нарисів. Творчість К. відзначається майстерністю психол. аналізу, яскравістю мови, тонким гумором, а часом і дошкульною сатирою. Переклав окремі твори О. Пушкіна, М. Шолохова, Г. Гейне, Лесі Українки.

Тв.: Рос. перекл. — Лавгинов. М., 1975.

Літ.: Борисов А. Юмор в романе В. Коломасова «Лавгинов». В кн.: Борисов А. Художественный опыт народа и мордовская литература. Саранск, 1977.

Б. В. Хоменко.


КОЛОМИЄЦЬ Авенір Каленикович (псевд. — Марко Крилатий; 19.II 1906, с. Городець, тепер Овруцького р-ну Житом. обл. — 22.VII 1946, Зальцбург, Австрія) — укр. поет і журналіст. Закінчив 1926 Кременецьку духовну семінарію, 1930 — ф-ти філологічний і правосл. теології Варшав. ун-ту, навчався також на режисер. відділенні Варшав. ін-ту театр. мистецтва. На поч. 30-х pp. разом з В. Бобинським та І. Крушельницьким працював у журналах «Нові шляхи» та «Критика». Писав укр. і польс. мовами. Друкувався з 1928 — у «Літературно-науковому вістнику». Автор поеми «Дев’ятий вал» (1930), зб. поезій «Провісні кадри» (1932), п’єс «Іменем» (1933), «Єретик» (1936), багатьох п’єс і оповідань для дітей, зб. нарисів «Шевченкова ера» (1942). В поетичному доробку переважає громадян. лірика в її традиц. формах вираження. Під час нім.-фашист. окупації займався пед. діяльністю. Уклав і видав для укр. поч. шкіл підручники «Звучня» та «Основи граматики і правопису» (1942). 1944 К. було примусово вивезено до Німеччини.

Л. Р. Світайло.


КОЛОМИЙКА — жанр укр. нар. пісні. Найчастіше складається з двох рядків, у кожному з яких 14 складів, з постійною цезурою після восьмого складу, з жіночою римою. Такий вірш наз. коломийковим віршем. Майже стабільною ознакою К. є їхня двопланова будова. У першому рядку подається образ природи, що має символічне значення, в другому — конкретний реальний образ. К. можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього, виконуються на мелодії усталеного типу.

К. виникли в 15 ст., а перші записи їх зроблені в 17 ст. Ознаки давнього походження зберегла й приспівки південно- та західнослов’ян. фольклору: сербське коло, болгарське хоро, чеське до колечка, словацькі карічка і каламайка, що поєднують елементи співу й танцю в колі. Саме у цій загальнослов’ян. спорідненості, очевидно, й слід шукати найвірогідніше пояснення назви «коломийка», хоч є й інші тлумачення (напр., назву К. пов’язують з м. Коломиєю). Локальні за походженням (їхньою батьківщиною є Карпатський регіон), К. поширились по всій Україні. Крім зображення подій і переживань у родинно-побут. середовищі, К. набувають і соціального звучання. Для них характерні гумор і сатира. Вплив К. помітний у творчості Т. Шевченка, І. Франка, Ю. Федьковича, С. Воробкевича, С. Руданського, П. Тичини, П. Воронька, Д. Павличка. Тексти К. використовували у своїх творах М. Коцюбинський, Марко Черемшина, І. Кулик та ін. У сучас. фольклорі К. належить одне з провідних місць за кількістю зразків, різноманітністю, інтенсивністю творення й поширення в народі. Відомими авторами й виконавцями К. були нар. поети-коломийкарі Ілько Гурдзан, Олекса Уманець та ін.

Вид.: Гнатюк В. Коломийки, т. 1 — 3. В кн.: Етнографічний збірник, т. 17 — 19. Львів, 1905 — 07; Коломийки. К., 1969; Як зачую коломийку. Ужгород, 1975.

Літ.: Сумцов Н. Коломийки. К., 1886; Грінченко М. О. Коломийки. В кн.: Грінченко М. О. Вибране. К., 1959; Шумада Н. Пісенні мініатюри українського народу. В кн.: Коломийки. К., 1969: Шумада Н. С. Походження і розвиток коломийки як жанру. В кн.: Розвиток і взаємовідношення жанрів слов’янського фольклору. К., 1973; Качкан В. Скарби народні. «Друг читача», 1975, 26 червня; Омеляшко Р. А. Коломийковий вірш в українському пісенному фольклорі. «Вісник Київського університету. Літературознавство. Мовознавство», 1987, в. 29.

Н. С Шумада.


КОЛОМИЙКОВИЙ ВІРШ — віршовий розмір, що використовується у поширених (переважно в зх. областях України) піснях-коломийках, виконуваних за усталеною мелодією, нерідко — як жартівливі приспівки до танцю. Строфа К. в. — дворядкова з жіночими римами. Рядок має 14 складів з постійною цезурою після восьмого складу; 8-складова група поділяється на два коліна; силабічна схема рядка: 4+4+6. В 4-складовій групі домінує один граматичний наголос, у 6-складовій — два:

А я гáю / не рубáю // чéрез ліщинóньку,

А я дóма / не ночýю // чéрез дівчинóньку.

Як форма принагідного імпровізування К. в. наявний і в сучас. фольклорі. Коломийковим іноді називають 14-складовий вірш, найпоширеніший народнопісенний розмір, характерний і для пісень ін. жанрових груп — історичних, любовних, побутових (за винятком обрядових, баладних). В укр. л-рі він широко вживається ще від часів поетів-романтиків і Т. Шевченка.

Літ.: Колесса Ф. М. Ритміка українських народних пісень. В кн.: Колесса Ф. М. Музикознавчі праці. К., 1970; Франко І. До історії коломийкового розміру. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 39. К., 1983: Омеляшко Р. А. Коломийковий вірш в українському пісенному фольклорі. «Вісник Київського університету. Літературознавство Мовознавство», 1987, в. 29.

Н. П. Чамата.


КОЛОМІЄЦЬ Володимир Родіонович (2.XI 1935, с. Вовчків, тепер Переяслав-Хмельницького р-ну Київ. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1964. Закінчив 1958 Київ. ун-т. У 1978 — 84 був гол. ред. журн. «Дніпро», з 1986 — зав. редакцією поезії вид-ва «Радянський письменник». Перша книжка — зб. «До серця людського» (1959). У збірках «Рунь» (1962), «Планета на житній стеблині» (1964), «Поміж чуттями і дивами» (1969), «Партитура» (1971), «По сей бік райдуги» (1972), «Переяслав» (1974), «Світень» (1982), «Яре віно» (1988) та ін. поет осмислює сучасне життя, розкриває духовні обрії людини. Віршам К. притаманна лірична зосередженість, енергійність інтонацій, публіцистична наснаженість образу. У поемах «Горицвіт», «Не втратить вічності» (обидві — 1980), «Сестра Землі» та феєрії «Серед шаленого червня...» (обидві — 1984), «Семигори» (1985), «Сомкова Долина» (1986) К. осмислює гуманістичний ідеал свого народу, спираючись на морально-етичний досвід попередніх поколінь. Автор дит. збірок «Зозулині черевички» (1971), «Весела оселя» (1986) та ін. Перекладає з л-р багатьох народів СРСР, зарубіжних слов’янських країн. Окр. твори К. перекладено рос., білорус., латис., груз., вірм., чес., словац., польс., болг., англ., франц., нім. мовами.

Тв.: Подих моєї землі. К., 1984; Вибране. К., 1985; Рос. перекл. — Колыбель жаворонка. М., 1969; Днепровские ключи. М., 1980.

Літ.: Новиченко Л. Як пахне пшенична солома. В кн.: Коломієць В. Поезії. К., 1967; Череватенко Л. Перевисання до людини. «Дніпро», 1970. № 1; Жулинський М. З турботами великими й малими. «Жовтень», 1972, № 1; Острик М. Рух до зрілості. «Вітчизна», 1974, № 6; Мовчан П. Под знаком яблони. «Литературное обозрение», 1978, № 1; Рябчук М. Воссоздание интонации. «Дружба народов», 1982, № 5; Іванисенко В. «На те вона й поезія». «Літературна Україна», 1989, 16 лютого.

Л. З. Мороз.


КОЛОМІЄЦЬ Олексій Федотович (17.III 1919, с. Харківці, тепер Лохвицького р-ну Полтав. обл.) — укр. рад. драматург. Член КПРС з 1944. Навчався 1938 — 41 в Харків. ун-ті. Учасник Великої Вітчизн. війни. Був на комс. роботі, 1950 — 53 працював гол. ред. газ. «Молодь України», 1953 — 60 — зав. відділом журналу «Зміна» (тепер «Ранок»). Друкується з 1940. Перша книжка — зб. оповідань «Біла криниця» (1960). Однак популярність К. здобув як драматург. Він — автор понад 20 п’єс, переважно про нашу сучасність, в яких психологізм і ліризм поєднуються з романтично забарвленою героїкою, а реалізм — з умовними засобами драматург. письма. Перша п’єса «Фараони» (1961) — дотепна й соціально значуща комедія ситуацій з життя повоєн. села. Морально-етичні проблеми, громадян. пафос, пошуки героями життєвих орієнтирів і сенсу життя становлять зміст п’єс «Чебрець пахне сонцем» (1963), «Прошу слова сьогодні» (1964), «Планета Сподівань» (1966), «Спасибі тобі, моє кохання» (1967), «Горлиця» (1970; три останні удостоєні Респ. комс. премії ім. М. Островського, 1970), «Перший гріх» (1971), «Одіссея в сім днів» (1974), дилогії «Голубі олені» (1973) і «Кравцов» (1975; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1977), «Срібна павутина» (1977), повісті про сім’ю «Дикий Ангел» (1979; постановка в Київ. театрі ім. І. Франка удостоєна Держ. премії СРСР, 1980). Камерними, з виходом на громадян. проблематику є соціально-побутові і психол. драми «Убий лева» (1982), «Злива» (1985; обидві відзначені премією ім. О. Є. Корнійчука, 1986), «Санітарний день» (1983), «Двоє дивляться кіно» (1986), «Святі грішниці» (1989).

Драматичні твори К. засвідчили схильність автора до театру інтелектуального, спрямованого проти побутовізму й приземленості. Осягнення сутності життєвих процесів, інтерес до назрілих проблем буття, проникнення в соціальну психологію сучасної людини, відстоювання високих моральних норм і громадян. позиції — осн. прикмети його п’єс. К. часто залучає до об’єктивної, реалістич. худож.-образної системи умовні форми. Ідейно-тематич. й худож.-образні зацікавлення драматурга знаходять відображення в багатстві жанрових різновидів його театру: соціально-побут. комедія, психол. драма, проблемна, лірична п’єса, політ. памфлет («Дванадцята година. Репортаж з того світу», 1961), фарс («Келих вина для адвоката», 1969), твори з істор.-легендар. сюжетами «За дев’ятим порогом» (ін. назва — «Запорізька Січ», 1972), «Камінь русина» (ін. назва — «Град князя Кия», 1982). Особливу схильність виявляє до притчевих іносказань. В драматург. поетиці переважають внутр. конфлікти, поглиблений психол. аналіз, тяжіння до синтезу методів і прийомів суміжних мистецтв та жанрів (повістеві й притчеві форми, елементи епічності й ліризму, монтаж «кадрів»). П’єси К. ідуть у багатьох театрах республіки, країни, за рубежем.

Тв.: Драматичні твори, т 1 — 2. К., 1979; Горлиця. К., 1986; Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1988; П’єси. К., 1990; Рос. перекл. — Планета Сперанта. М., 1975.

Літ.: Кисельов Й. Нове життя — нового прагне слова. В кн.: Кисельов Й. Зустрічі з сучасником. К., 1975; Веселка С. Олексій Коломіець. Враження і роздуми. К., 1979; Зарудний М. Любов’ю засіяне поле. В кн.: Коломієць О. Ф. Вибрані твори, т. 1. К., 1988; Белецкая Л. О наших думах и делах. «Радуга», 1989, №6.

Д. Т. Вакуленко.


КОЛОМІЄЦЬ Тамара Панасівна (9.IV 1935, м. Корсунь, тепер місто Корсунь-Шевченківський Черкаської області) — українська рад. поетеса. Член КПРС з 1979. Закінчила 1957 Київський університет. Працювала в пресі, у вид-ві «Веселка». Перша зб. «Проліски» (1956) відзначена премією і золотою медаллю Всесоюз. фестивалю молоді і студентів у Москві (1957). У збірках «Рідні обрії» (1960), «Червоні маки» (1961), «Під вітрилами хмар» (1967), «Колос літа мого» (1970), «Рівнодення» (1974), «Осіння борозна» (1981; премія ім. П. Г. Тичини «Чуття єдиної родини», 1983), «Багаття на межі» (1984) створила образ покоління, що сформувалося в повоєнні роки. Поетеса обстоює високі моральні критерії, красу людських взаємин. Лірика К. близька до класичної традиції, відзначається щирістю думок і почуттів, образністю, жанровою багатоманітністю (різні форми сонета, октава, пісня, рондель, тріолет, балада). К. активно працює в л-рі для дітей: її вірші (збірки «Пастушок», 1961; «Хиталочка-гойдалочка», 1965; «Помічники», 1966; «Червоний пароплав», 1971; «Починаються дива», 1973; «Найперша стежечка», 1985; «Пісня джерельця», 1986; «Дощик-накрапайчик», 1988) написані жваво й захоплююче. Переклала окр. вірші білоруських (Якуб Колас, Максим Танк, Є. Лось, Р. Бородулін, Н. Гілевич, В. Короткевич, О. Писін), латис. (Ян Райніс), азерб. (Хікмет Зія), словац. (Л. Під’яворинська), монг. (Жамбин Дашдондонг) поетів. Твори К. перекладено багатьма мовами народів СРСР, а також англ., болг., польською, чеською, словацькою, угорською мовами.

Тв.: Поезії. К., 1972: Вибране. К., 1984.

Літ.: Герасименко Ю. Борг червоному комісарові. В кн.: Герасименко Ю. Знай високе місце своє. К., 1979; Підсуха О. Від провесни до літа. В кн.: Підсуха О. З відстані літ. К., 1982; Ліско В. Щедрий дарунок. «Дошкільне виховання», 1986, № 4; Гордасевич Г. Для сповіді пора. В кн.: Гордасевич Г. Силуети поетес. К., 1989.

В. П. Іванисенко.


КОЛОН (грец. κωλον — складова частина речення, елемент періоду) — 1) Ритміко-інтонаційна одиниця живої мови, розмовний такт, що виділений паузами і об’єднаний логічним наголосом. В укр. прозовій мові середній обсяг К. — приблизно 8 — 10 складів (4 — 6 повнонаголошених слів), у науковій та публіцистичній — більше. К. в укр. віршуванні — це піввірші з різною ритмічною організацією до цезури і після неї:

Далі, далі // від душного міста!

Серце прагне // буять на просторі!

(Леся Українка).

У перших двох К. — два хореї, у двох других — два амфібрахії. 2) В античній поетиці — група стоп, об’єднаних ритмічним наголосом. Так, у ямбічному триметрі К. утворюється з двох стоп з інтонацією U -'- U -'-; дактилічний гекзаметр складається з двох К., відокремлених один від одного цезурою. Бувають чисті К., складені з однорідних стоп, і К. змішані, або логаедичні (див. Логаеди). Короткі вірші можуть виступати як самостійні К. У строфах давньогрец. хорової лірики та в хорових партіях драми вживалися звичайно логаедичні К., які відокремлювались діерезою. 3) В античній риториці К. — ритміко-інтонаційна одиниця, що об’єднувалася наголосом, виділялася паузами, містила певну думку і була складовою частиною періоду. К. були прості (часто дорівнювали комам-синтагмам) і складні, до яких входили дві або більше ком. Вони, як виражальні засоби, сприяли емоційності та ритмічності ораторської прози. Див. також Ізоколон.

Літ.: Довгалевський М. Поетика (Сад поетичний). К., 1973; Прокопович Ф. Про риторичне мистецтво. В кн.: Прокопович Ф. Філософські твори, т. 1. К., 1979.

В. В. Маслюк.


КОЛОС (справж. прізв. — Кошан) Іван Васильович (11.IX 1911, с. Шандрово, нині Олександрівка Хустського р-ну Закарп. обл.) — укр. поет у Чехо-Словаччині. Закінчив 1931 Берегівську гімназію, 1936 Празький ун-т. Учителював на Закарпатті, після 1945 жив у Празі та ін. містах ЧСФР, був робітником. Автор зб. «Молоді мої дні» (Ужгород, 1938), яка стала помітним явищем в укр. поезії. Відзначається чистотою літ. мови і досконалістю поетичної форми, сповнена романтикою верховинських буднів, буянням молодих сил, соціальними мотивами. Після 1939 відійшов од літ. діяльності.

О. В. Мишанич.


КОЛОСОВА Вікторія Петрівна (10.VIII 1923, м. Бар, тепер Вінн. обл.) — укр. рад. літературознавець, канд. філол. наук з 1962. Закінчила 1948 Київ. ун-т. Працювала в пресі, 1957 — 79 — в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Досліджує історію укр., рос. та білорус. л-р 16 — 18 ст. Автор монографії «Климентій Зіновіїв. Життя і творчість» (1964), ряду статей з питань текстології, поетики укр. віршування, історії філос. думки на Україні, укр.-рос.-білорус. літ. зв’язків та становлення східнослов’ян. книгодрукування (цикл публікацій у «Федоровских чтениях», 1981 — 90). Одна з авторів «Історії української літератури» у 8 томах (т. 1), «Історії Української РСР» (т. 1, кн. 2, 1979). Упорядкувала кн. «Вірші. Приповісті посполиті» Климентія Зіновієва (1971, разом з І. Чепігою); «Твори» Івана Величковського (1972), зб. «Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст.» (1978, обидві з В. Крекотнем). Брала участь у підготовці текстів і коментарів до Зібрання творів І. Франка у 50 томах.

Г. І. Павленко.


КОЛОШНЯЇ Мирон (27.VII 1930, с. Руський Крстур, Воєводина) — укр. (руський) поет в Югославії, один з представників модернізму в поезії югосл. русинів. Закінчив 1955 серед. тех. школу в Новому Саді. Працював інженером-проектувальником. З першими віршами виступив 1953; друкується в пресі, колект. збірниках. Автор зб. «Вербом при краю» («Вербам на березі», 1986). Поет філософськи осмислює працю хлібороба, красу і багатство рідної землі (цикли віршів «Пшениця», «При Дунаю»). В деяких творах відбилися настрої розчарування, втрачених ілюзій.

Літ.: Тамаш І. Русинска књжевност. Нови Сад, 1984.

О. В. Мишанич.


КОЛРІДЖ (Кольрідж; Koleridge) Семюел Тейлор (21.Х 1772, м. Оттері-Сент-Мері, графство Девоншир — 25.VII 1834, Лондон) — англ. поет, критик, філософ. Навчався 1791 — 93 на богосл. ф-ті Кембрідж. ун-ту. 1798 — 99 вивчав філософію у Геттінген. ун-ті. Представник «озерної школи» поетів. Критика антинар. політики англійського уряду та революційно-утопічні настрої, притаманні раннім творам К. (вірш «Падіння Бастілії», 1789, опубл. 1834; «Сонети, присвячені видатним діячам», 1794 — 95; ода «Полум’я, голод,і вбивство», 1798), згодом змінилися розчаруванням у сусп. боротьбі (ода «Франція», 1798), запереченням революції (драма «Падіння Робесп’єра», 1794, у співавт. з Р. Сауті) та поетизацією минувшини (зб. «Ліричні балади», 1798, у співавт. з В. Вордсвортом). Кращі поеми — «Поема про Старого Мореплавця» (1798), «Крістабель» (незакін., 1797 — 1802, опубл. 1816) та ін. позначені гуманізмом, тонким аналізом глибин людської свідомості. Для деяких творів К., особливо пізніх, характерні містицизм і фантастика (фрагмент поеми «Кубла Хан, або Видіння уві сні», 1798, вид. 1816; трагедія «Запілля», 1817, та ін.). Виступив як реформатор англ. віршування. В кн. «Літературна біографія» (т. 1 — 2, 1817) виклав теор. засади англ. романтизму. Переклав 2-у та 3-ю частини драм. трилогії «Валленштейн» Ф. Шіллера (1799 — 1800); читав 1809 — 10 у Лондон, філос. т-ві лекції про В. Шекспіра («Нотатки та лекції про Шекспіра», 1849, т. 1 — 2). Окремі твори К. переклали Д. Павличко, П. Онишко. Портрет с. 535.

Тв.: Укр. перекл. — Поема про Старого Мореплавця. «Всесвіт», 1983, № 6; До осіннього місяця. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; Рос. перекл. — Стихи М., 1974; [Вірші]. В кн.: Поэзия английского романтизма. М., 1975.

Літ.: Жерлицын М. Кольридж и английский романтизм. Одесса, 1914; Елистратова А. А. Кольридж. В кн.: Елистратова А. А. Наследие английского романтизма и современность. М., 1960; Жлуктенко Н. Перлини романтичної поезії. «Всесвіт», 1983, № 6.

Б. Б. Бунич-Ремізое.


КОЛТОНОВСЬКА Олена Олександрівна (22.XII 1871, Київ — грудень 1952) — рос. рад. критик і літературознавець. Закінчила 1896 Бестужевські курси (Петербург). Автор літ.-крит. праць, присвячених рос. л-рі кін. 19 — поч. 20 ст. (статті про творчість Л. Андрєєва, В. Брюсова, І. Буніна, В. Вересаєва, О. Купріна, О. Серафимовича, 0. Толстого та ін.). Писала також про театр, рос. і укр. драматургію [ст. «Сучасний малоруський театр (Лист із Петербурга)», опубл. у журн. «Киевская старина», 1904, кн. 10], про зарубіж. письменників. К. належать статті «Шевченко» (1911), «Спадкоємці Саніна» (про творчість В. Винниченка; опубл. у зб. «Критические этюды», СПБ, 1912), літ. портрет «Марія Заньковецька» [опубл. у зб. «Женские силуэты (Писательницы и артистки)», СПБ, 1912], рецензія на перший том творів М. Коцюбинського, виданий т-вом «Знание» («Речь», 1912, № 23). У рад. час працювала над спогадами (не опубл.).

Тв.: Новая жизнь. Критические статьи. СПБ, 1911.

І. Д. Бажинов.


КОЛТОНОВСЬКИЙ Андрій Павлович (1862 — 6.I 1939, с. Великі Будки Роменського р-ну Сум. обл.) — рос. поет, перекладач. Навчався в духовній семінарії. 1902 був арештований за участь у робітн. демонстрації в Петербурзі. Після Жовтн. революції жив переважно на Україні. З 1894 друкувався в журналах «Русское богатство», «Вестник Европы», «Журнал для всех» та ін. Автор зб. «Вірші» (1901). Переклав ряд творів Т. Шевченка, опублікувавши їх окремою книжкою під назвою «Кобзарь» (СПБ, 1911). У 20-30-х роках К. удосконалив свої попередні переклади й зробив нові (поеми «Сон» і «Кавказ»), включивши їх до видання «Кобзарь» (Л. — М., 1933).

Літ.: Ушаков М. Російський поетичний переклад творів Шевченка. В кн.: Збірник праць ювілейної десятої наукової шевченківської конференції. К., 1962; Чуковский К. Русские «Кобзари». Иван Белоусов, Андрей Колтоновский, Федор Сологуб. В кн.: Чуковский К. Собрание сочинений, т. 3. М., 1966; Фінкель О. М. «Заповіт» Т. Г. Шевченка в російських перекладах. «Мовознавство», 1975, № 2.

П. П. Ротач.


КОЛУМБІЙСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра колумбійського народу, розвивається ісп. мовою. Індіанський фольклор, переважно нар. пісні місцевими індіан. мовами, дійшов до наших часів у записах 19 ст., але він не справив помітного впливу на становлення нац. л-ри. Осн. літ. жанри до кін. 18 ст. — істор. й побутові хроніки та оповідання, лірична поезія. Найвизначніші твори 16 — 18 ст. — літописна книга «Спільна могила» Х. Родрігеса Фрейле та героїко-епічна «Елегія про знаменитих мужів Індій» Х. де Кастельяноса. Ці та ін. твори наслідували гол. чин. традиції ісп. л-ри. Становлення власне К. л. відбулося в кін. 18 — на поч. 19 ст. Цьому значною мірою сприяло зростання нац. самосвідомості народу, війна за незалежність ісп. колоній на латиноамер. континенті 1810 — 26. Одним з діячів колумб. відродження був просвітитель А. Наріньйо, який стояв біля витоків революц.-патріотич. класицизму. В цьому ж руслі розвивались поезія і драматургія (Х. Фернандес Мадрид, Х. М. Саласар, Л. Варгас Техада). Провідною стала антиколоніальна тематика. Після проголошення 1819 республіки К. л. набуває нац. характеру. Заспівувачем романтич. поезії були Х. Х. Ортіс, Х. Е. Каро. У лірич. віршах Р. Помбо філософічність поєднувалася з новаторством поетич. форми, нар.-поетич. традицією. Р. Помбо виступав проти реліг. фанатизму, загарбницької політики США (поеми «Неспокійний час», 1855, опубл. 1887: «Флібустьєри», 1856, та ін.). В прозі романтична тенденція була тісно пов’язана з побутово-описовою (див. Костумбризм). Вершинним твором усієї латиноамер. л-ри 19 ст. став роман «Марія» Х. Ісаакса (1867), що поєднав риси романтизму, костумбризму і реалізму. Романи Т. Карраскільї («Плоди моєї землі», 1896; «Велич», 1910), Е. Сулети («Цілина», 1897) містять елементи натуралізму, у творах подано яскраві картини нар. життя. До течії т. з. іспаноамериканського модернізму належали поети Х. А. Сільва, Г. Валенсія, М. А. Осоріо, прозаїк Х. М. Варгас Віла. У 20-х pp. 20 ст. у Боготі склалася авангардистська група «Нові», до якої ввійшли поети Л. де Грейф, Р. Майя та ін. Набуває поширення і тематично оновлюється соціально-крит. л-ра. Здобули визнання твори поета-сатирика Л. К. Лопеса, ліричні поезії Х. Флореса. В романі «Вир» Х. Е. Рівери (1924) розвінчується жорстока експлуатація робітників — збирачів каучуку в тропічній сельві. Твір започаткував т. з. літературу зеленого пекла, поширену у латиноамер. країнах. Реалістичні традиції в 40 — 50-х pp. розвивали Х. А. Осоріо Лісарасо, Х. Буйтраго, Д. Кайседо, твори яких привертали увагу до важких умов життя і праці колумбійців на плантаціях та руднях. У романах «Христос відвернувся» (1952) і «Сьєрво безземельний» (1954) Е. Кабальєро Кальдерон розкрив гострі протиріччя суспільно-політ. життя Колумбії. Антиімперіаліст. та антидиктаторські настрої відбилися в есеїстиці й публіцистиці Б. Саніна Кано, Х. Саламеа та ін. Новим етапом у розвитку колумб. і всієї латиноамер. л-ри стала творчість Г. Гарсіа Маркеса. В романі «Сто років самотності» (1967) письменник, вдаючись до нар.-міфол. фантастики, показав соціальні конфлікти латиноамер. суспільства. Значний громад. резонанс мав його роман «Осінь патріарха» (1975), де в гротескно-символічному образі авторитарного правителя сфокусовано риси багатьох диктаторів Лат. Америки.

Новітня К. л. характеризується строкатою мозаїчністю — від реалізму і «потоку свідомості» літератури до суто формалістських течій. Поширюються твори прозаїків К. Ру’їса, P. E. Бургоса, Х. Х. Фахардо. Поети гуртуються в основному довкола групи «Камінь і небо», яку заснували 1940 Х. Пардо Гарсіа і Е. Карранса. Видатні майстри поетич. слова — Л. Відалес, Ф. Арбелаес, Г. Ульйоа, М. Сепеда Варгас, Д. Кастельянос — порушують соціальну проблематику.

Укр. мовою перекладено низку творів Г. Гарсіа Маркеса: романи «Осінь патріарха» («Всесвіт», 1978, № 1 — 3), «Хроніка вбивства, про яке всі знали заздалегідь» («Всесвіт», 1981, № 11), повісті «Полковникові ніхто не пише» (зб. «Латиноамериканська повість». К., 1978), «Блакман, добрий продавець чудес» («Людина і світ», 1984, № 5), «Розповідь моряка, котрий зазнав корабельної аварії...» («Вітчизна», 1985, № 7) та ін. У періодиці опубл, новели і поетич. твори сучас. авторів Л. Техади, Е. Луке Муньйоса, Л. Відалеса. До зб. «Слово, народжене в борні. Поезія та проза молодих латиноамериканських письменників» (К., 1984) увійшли окр. оповідання М. Аревало, вірші М. Х. Хіральдо і Г. Бустаманте: до зб. «Заграва» (К., 1989) — вірші Л. К. Лопеса, Л. де Грейфа, Е. Карранса. Окр. виданнями вийшли роман «Нефертіті, цариця Єгипту» Р. Арділи-і-Арділи (1972), повість «Я бачив ніч» М. Сапати Олівельї (1986), п’єса «Викрадення сабінянок» Х. Саламеа (1960), «Колумбійські прислів’я та приказки» (1986). Серед перекладачів — Ю. Покальчук, С. Борщевський, М. Жердинівська, О. Мокровольський, С. Жолоб, В. Шовкун, О. Буценко, Л. Голота, М. Литвинець, Л. Олевський, Р. Естрела-Льопіс та ін.

Літ.: Мамонтов С. П. Испаноязычная литература стран Латинской Америки в XX в. М., 1972; Сергиевский А. А., Табунов С. Н. Очерк развития национальной литературы. Проза. В кн.: Культура Колумбии. М., 1974; Покальчук Ю. В. Сучасна латиноамериканська проза. К., 1978.

М. І. Литвинець.


КОЛЦУНЯК (Кузьма) Марія Миколаївна (псевд. — Ірина Валівська, Семен Гліг, Марійка К.; 6.XII 1884, с. Яворів, тепер Косівського р-ну Івано-Франк. обл. — 23.ІХ 1922, м. Коломия тієї ж обл.) — укр. письменниця. Дочка М. С. Колцуняка. Закінчила 1905 Львів. учит. семінарію, вчителювала в селах Покуття та в Коломиї. Перші твори надр. в журн. «Літературно-науковий вістник» — оповідання «Як не твоя, то й нічия» (1902), «Оте життя», «Без щастя» (обидва — 1903), повість «На стрічу сонцю золотому» (1904). В них реалістично показано життя галиц. села, типові соціально-побут. конфлікти, важку долю жінки-трудівниці та визрівання протесту в сусп. низах, наголошується на обов’язку інтелігенції боротися за інтереси трудового народу. Оповідання «Сама винна» (1908) присвячене І. Франкові. Повість «Проти филь» (1921), що відображає подвижницьку діяльність сільс. учительки, має автобіогр. характер. Виступала з публіцист. статтями, рефератами про роль жінок у громад. і культур. житті та на пед. теми. Склала укр. читанку для нар. школи (1920). Переклала укр. мовою оповідання «Жива совість» («Чутлива совість») і «Папка» Д. Маміна-Сибіряка, фрагменти з драм «Дивна людина» М. Лермонтова і «Лілла Венеда» Ю. Словацького (не опубл.).

Тв.: Сама винна. Львів, 1908; Проти филь. Станіслав — Коломия, 1921.

Літ.: Мороз О., Кирчів Р. В обороні скривджених. «Жовтень», 1967, № 7.

Р. Ф. Кирчів.


КОЛЦУНЯК Микола Семенович (16.V 1856, с. Ковалівка, тепер Коломийського р-ну ІваноФранк. обл. — 2.VII 1891, с. Яворів, тепер Косівського р-ну тієї ж обл.) — укр. етнограф і фольклорист. Батько М. М. Колцуняк (Кузьми). З сел. сім’ї. Закінчив 1878 Станіславську учит. семінарію, працював у школах Косівщини, вчив Марка Черемшину. 1880 арештований за соціалістичну та атеїстичну пропаганду, відбував ув’язнення у коломийській тюрмі одночасно з І. Франком. Записував пісні, казки, легенди, щедрівки і колядки. Збирав матеріали до «Малоруско-німецкого словаря» Є. Желехівського (т. 1 — 2, 1886) та до «Гуцульськогословника» (не опубл.). Разом з В. Шухевичем і чес. етнографом Ф. Ржегоржем займався фольклорно-етногр. вивченням Гуцульщини. Опубл. записи колядок і щедрівок «З уст народних» (1877), розвідку «Весілля в Ковалівці в повіті Коломийськім» (1890 — 91), статтю про. нар. майстрів різьблення на дереві та інкрустації «Юрко Шкрібляк і його сини Василь, Микола і Федір» (1889), зробив у Яворові опис гуцульського весілля (не опубл.). Автобіогр. оповідання «Учитель садівництва», кілька віршів і оповідань для дітей К. надр. у журн. «Дзвінок» 1890, 1892.

Літ.: Арсенич П. Народний учитель і етнограф М. С. Колцуняк. «Народна творчість та етнографія», 1980, № 6.

П. І. Арсенич.


КОЛЯДА Гео [справж. — Григорій Опанасович; 21.I(3.II) 1904, м. Валки, тепер Харків. обл. — грудень 1941, побл. м. Єльні Моск. обл.] — укр. рад. поет. Навчався 1923 — 26 в Академії соціального виховання ім. П. П. Блонського (Москва) та 1926 — 30 в Моск. ін-ті інженерів транспорту. У 1921 — 23 завідував першою дит. комуною ім. Г. І. Петровського та дит. містечком ім. ВУЦВК у Харкові. В 1925 — 41 працював у Раднаркомі СРСР, моск. вузах. На початку Великої Вітчизн. війни пішов у нар. ополчення, пропав безвісти. Друкувався в журналах «Червоний шлях», «Глобус», «Життя й революція», «Нова громада», «Нова генерація». Був членом Спілки сел. письменників «Плуг» та Спілки пролет. письменників «Гарт», пізніше прийшов до футуризму, брав участь у моск. об’єднанні укр. письменників «Село і місто» («СІМ»). Разом з І. Сенченком та О. Копиленком видав зб. «Штурми» (1923). Автор поеми «Оленка» (1925), збірок поем «Прекрасний день», «Штурм і натиск» (обидві — 1926), збірок віршів «Золоті кучері» (1926), «Futur-extra» (1927), віршованого роману «Арсенал сил» (1929). Осн. теми — громадян. війна, соціальні перетворення в країні. К. широко використовував побутову лексику, розмовні інтонації. Експериментував у графіці вірша, вживанні різних шрифтів, розділових знаків.

Літ.: Сенченко І. Про шаблон, безфабульність та Г. Коляду. «Плужанин», 1925, № 2; Доленго М. Післяжовтнева українська література. «Червоний шлях», 1927, № 11; Білокінь С. Легенда Гео Коляди. «Літературна Україна», 1985, 11 липня.

С. І. Білокінь.


КОЛЯДА Григорій Іванович [14(26).XI 1896, с. Чорнухи, тепер смт Чорнух. р-ну Полтав. обл. — 20.II 1977, Ташкент] — укр. і рос. рад. книгознавець, доктор філол. наук з 1962. Закінчив 1917 Моск. ун-т і 1926 Київ. ін-т нар. г-ва. Викладав у Київ. педінституті (1945), Сарат. (1945 — 49), Тадж. (Душанбе, 1949 — 54) і Ташк. (1954 — 77) ун-тах. Автор розвідок про початки вітчизн. друкарства, діяльність Івана Федорова, Памва Беринди та ін. друкарів, про рос.-укр. та укр.-рум. зв’язки в галузі книгодрукування.

Тв.: Иван Федоров и книгопечатание некоторых стран Восточной Европы. «Вестник истории мировой культури», 1958, № 1; Из истории книгопечатных связей России, Украины и Румынии в XVI — XVII вв. В кн.: У истоков русского книгопечатания. М., 1959; До питання про українське друкарство перед Іваном Федорович. «Радянське літературознавство», 1962, № 6; Памво Берында — архитипограф. В кн.: Книга. Исследования и материалы, сб. 9. М., 1963; Друкарська справа на західноукраїнських землях (XVI — XVIII ст.). В кн.: Книга і друкарство на Україні. К., 1965 [у співавт.].

С. І. Білокінь.


КОЛЯДКИ — нар. календарні обрядові величальні пісні (зимового циклу, виконуються з 25 грудня до 1 січня). Поширені в багатьох народів Сх. Європи (українців, білорусів, болгар, румунів та ін.). Існують різні гіпотези про походження слова «коляда». О. Афанасьєв вважав його запозиченим з Візантії, О. Веселовський — з греко-рим. свята календ. Перші відомості про колядування на Русі належать до 12 ст. (напр., у «Поученні» Володимира Мономаха, адресовані його дітям і широкому загалу). На Україні обряд полягав у тому, що групи колядників (найчастіше молодь), вибравши провідника — «березу» або «отамана» (залежно від місцевості), «скарбника» і «міхоношу» (іноді до них приєднувалися музики), ходили від хати до хати і співали К. — величання господарям дому (уславлення сім’ї, мудрості і доброти, батька-матері, їх гостинності) та членам родини (богатирської сили парубка, чарівної краси дівчини тощо). У давні часи ці величання мали містично-фантастичний контекст. Колядування часто поєднувалося з водінням «кози» й вертепом. З К. та ін. язичн. дійств бере початок укр. комедія. Давні К. зберігають відомості про старовинні форми ведення г-ва, військ побут та ін. У К. трапляються й реліг. сюжети та елементи обрядів, які з’явились під впливом христ. церкви. Укр. К. тісно пов’язані з рос. «підблюдними» й білорус. «волочобними» піснями. Ритмічна форма К. — переважно 10-складовий вірш, поділений цезурою симетрично: (5+5) 2. Після кожного рядка повторюється приспів, розмір якого довільний. Зразок колядкового вірша: «Сивії воли / впрягати в плуги, // В плуги впрягати, / лани орати, // Жито, пшеницю / та й засівати, // Жито, пшеницю, // всяку пашницю». К. перегукуються з весільними піснями та обжинковими піснями, замовляннями. Деякі К. (напр.: «Парубок-воїн перемагає орду і полонить турецького царя», «Військова дружина молодпя-витязя прагне в похід» та ін.) алітераціями, риторичними повторами, тавтологіями подібні до билин. Нові К. створені після Великого Жовтня. На Україні форма, мелодія та величальна образна система К. запозичувались письменниками A. Панівим, І. Сенченком, С. Пилипенком, B. Поліщуком, І. Шевченком та ін. для створення «червоних колядок», у яких уславлювалися здобутки Жовтня. У 20-х pp. колядники збирали кошти у фонд Міжнар. орг-ції допомоги революціонерам, голодуючим дітям-сиротам, на проведення різних культур. заходів. На Зх. Україні в 1920 — 30 під час колядування поширювались революц. ідеї, а зібрані гроші використовувалися для революц. роботи або посилались борцям проти фашизму в Іспанії. Обряд колядування зазнав вульгарно-соціол. критики в 30-х pp. і надовго занепав. Спроби відродження його на новій основі робились у повоєнні роки та в 60-х pp., зокрема студентами Київ. консерваторії та Ін-ту театр. мистецтва з ініціативи композитора П. Козицького. Тепер колядування — невід’ємна риса культури багатьох сіл і міст України. К. виконуються в новорічну ніч та в перший день Нового року. Укр. К. записували Я. Головацький, І. Вагилевич, О. Бодянський, В. Гнатюк та ін. У 19 ст. вивчення К. стало предметом славіст. науки. Їх досліджували відомі вітчизн. вчені І. Снєгирьов, О. Веселовський, О. Потебня, B. Гнатюк, М. Коробка, І. Свєнціцький, болг. вчений Д. Маріанов, рум. — П. Караман, польс. — C. Добжицький та ін. К. широко використовувались у худож. л-рі [повість «Ніч перед Різдвом» М. Гоголя, драма «Назар Стодоля» Т. Шевченка, новела «Браття» («Давня мелодія») В. Стефаника; драма-феєрія «Лісова пісня» Лесі Українки, п’єса «Різдвяна ніч» М. Старицького, поезії Б. І. Антонича, Б. Лепкого, В. Пачовського, романи «Чотири шаблі» Ю. Яновського, «Святослав» С. Скляренка, повість «Щедрий вечір» М. Стельмаха та ін.]. Змістом і характером К. близькі до щедрівок.

Вид.: Гнатюк В. Колядки і щедрівки, т. 1 — 2. Львів, 1914; 40 пісень та колядок. Х., 1925; Колядки та щедрівки. К., 1965.

Літ.: Максимович М. А. Дни и месяцы украинского селянина. В кн.: Максимович М. А. Собрание сочинений, т. 2. К., 1877; Сумцов Н. Ф. Научное изучение колядок и щедровок. К., 1886; Потебня А. А. Объяснение малорусских и сродных народных песен, т. 2. Колядки и щедровки. Варшава, 1887; Дей О. І. Народнопісенні жанри, в. 1. К., 1977; Свята та обряди Радянської України. К., 1971; Плисецкий М. М. Героикоэпический стиль в восточнославянских колядках. В кн.: Обряды и обрядовий фольклор. М., 1982.

М. М. Плісецький.


КОЛЬБЕРГ (Kolberg) Оскар (22.II 1814, м. Гішисуха, тепер Келецького воєводства — 3.VI 1890, Краків) — польс. фольклорист, етнограф і композитор, з 1868 — член Краківського наукового т-ва та Педагогічного т-ва у Львові. Навчався у Варшаві у Ю. Ельснера (польс. композитор і педагог), удосконалював свою майстерність у Берліні. З 1839 почав записувати фольклор. та етногр. матеріали. Зібрав і видав «Пісні польського народу» (в. 1 — 5, 1842 — 45), «Етнографічні картини» (т. 1 — 11, 1882 — 91). Опубл. також у 38 томах монументальну працю «Народ, його звичаї, спосіб життя, мова, перекази, прислів’я, обряди, пісні, ігри, музика і танці» (1857 — 90), куди ввійшли матеріали, зібрані в різних регіонах Польщі, України і Росії. К. належать дослідження про укр. нар. творчість і матеріальну культуру «Покуття» (т. 1 — 4, 1882 — 89), «Холмщина», «Перемишлянщина» (т. 1 — 2, 1890 — 91), «Волинь» (1907), публікації укр. нар. казок («Казки з Полісся») і пісень («Весільні звичаї та обряди з Полісся», обидві 1889) тощо. Діяльність К. по збиранню й публікації укр. фольклору високо оцінили І. Франко (присвятив йому зб. «Прислів’я люду руського в Галіції і на Буковині, зібрав, упорядкував і пояснив Іван Франко», 1888), М. Сумцов, М. Янчук та ін. Створив оперу «Король пастухів» (на текст Т. Ленартовичз), кілька п’єс для фортепіано. У Польщі 1961 — 80 здійснено повне видання праць К. (70 томів).

Літ.: Франко І. Галицьке краєзнавство. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 46. кн. 2. К., 1986; Юзвенко В. А. Польський фольклорист Оскар Кольберг — збирач і дослідник української народної поетичної творчості. «Народна творчість та етнографія», 1961. № 2; Юзвенко В. А. 66 томів фольклорного зібрання Оскара Кольберга. «Народна творчість та етнографія», 1969. № 6.

В. А. Юзвенко.


КОЛЬЦОВ (справж. прізв. — Фрідлянд) Михайло Юхимович [31.V(12.VI) 1898, Київ — 2.II 1940] — рос. рад. письменник, журналіст, громад. діяч, чл.-кор. АН СРСР з 1938. Член КПРС з 1918. Закін. 1915 реальне уч-ще в м. Білостоку (теп. Польща), навч. 1915 — 17 в Петерб. психоневрол. ін-ті. Учасник Лютневої і Великої Жовтн. соціалістичної революцій. Працював у відділі кінохроніки Наркомосу УРСР (1918), ред.-видавничому відділі Київ. військ. округу (1919), завідував відділом хроніки Всеукр. кінокомітету, був заст. редактора газ. «Красная Армия», редагував київ. газ. «Театр». 1920 — в Одесі, де, зокрема, завідував агіт.-літ. відділом ЮгРОСТА. 1922 став співробітником (з 1923 — член редколегії) газ. «Правда». Один із засновників і редакторів журналів «Огонёк», «Чудак», «Крокодил», організатор Журнально-газетного об’єднання, в якому розпочав видання серій «Жизнь замечательных людей», «Литературное наследство» тощо. Учасник Міжнар, конгресу письменників на захист миру (Париж, 1935), Міжнар. конгресу письменників на захист миру і культури (Валенсія, Мадрид, Париж, 1937). Брав участь у нац.-революц. війні в Іспанії 1936 — 39. Перша зб. нарисів і фейлетонів — «Петлюрівщина» (1921). К. оперативно відгукувався на злободенні теми рад. дійсності і міжнар. життя, відтворював соціалістичні будні Країни Рад, у т. ч. України («145 рядків любові», 1924; «Народження первістка», 1925; «Переліт», 1926; «Сім днів у класі», 1935, та ін.). У публіцистич. фейлетонах і репортажах широко використав метод зіставлення, монтажу різних тем, мотивів, образів, дошкульно критикував бюрократизм, міщанство, марнотратство («В дорозі», 1926; «Компанійські люди», 1927; «Куряча сліпота», 1930; цикл сатир. оповідань «Іван Вадимович, людина на рівні», 1933, та ін.), розвінчував контрреволюцію, фашизм («Хлєстаков і Гатчина», «Пуанкаре-війна», 1922; «У лігві звіра», 1932; «Димитров звинувачує», 1933, та ін.). Важливі грані образу В. І. Леніна розкрив у нарисах і репортажах «Тягар перемоги» (1920), «Останній рейс», «Дружина. Сестра...», «Людина з майбутнього» (всі — 1924), «Січневі дні» (1925) та ін. Автор нарисів-портретів (Ф. Е. Дзержинського, М. Горького, А. В. Луначарського, М. Островського, А. Барбюса, Р. Роллана, Мате Залки та ін.). Героїзм ісп. народу в боротьбі проти сил фашизму відтворив в «Іспанському щоденнику» (кн. 1 — 3, 1938). Разом з М. Горьким підготував зб. «День світу» (1937). Незаконно репресований 1938. Реабілітований 1954.

Тв.: Избранные произведения, т. 1 — 3. М., 1957; Избранное. М., 1985; Испания в огне, т. 1 — 2. М., 1987; Укр. перекл. — Від Києва до Львова. К., 1936.

Літ.: Скороходов Г. Михаил Кольцов. М., 1959; Жуйкова А. Михаил Кольцов — фельетонист. Саратов, 1962; Михаил Кольцов, каким он был. Воспоминания. М., 1965; Веревкин Б. Михаил Ефимович Кольцов. М., 1977; Хінкулов Л. Михайло Юхимович Кольцов. В кн.: Хінкулов Л. Літературні зустрічі. К., 1984; Ефимов Б. Судьба журналиста. М., 1988.

В. О. Дорошенко.


КОЛЬЦОВ Олексій Васильович [3(15).X 1809, Воронеж — 29.Х (10.XI) 1842, там же] — рос. поет. Навчався у повіт. парафіяльному уч-щі. Друкувався в журналах «Телескоп», «Библиотека для чтения», «Современник». 1835 вийшла перша збірка К. У поезіях «Пісня орача», «Урожай», «Косар», «Роздум селянина», «Товаришеві», «Сільське лихо» та ін. відбилися щира любов і пошана К. до простих трудівників, глибоке знання їхнього життя, замилування рідною природою. Його вірші близькі до усної нар. творчості, чимало з них стали народними піснями.

В юнацькі роки К. часто приїжджав на Україну, цікавився укр. фольклором. Гірку долю укр. народу відобразив у віршах «Подорожній», «Ночівля чумаків», «Втеча», «До річки Гайдарі» та ін. Писав і укр. мовою (вірші «Голубонько, доню!», «Відкіль запорожці, відкіль се ідуть?», «Друженьку! друженьку! Як я коли зайду»). Був особисто знайомий з Є. Гребінкою. Твори К. любив Т. Шевченко, перші рядки його поезії «Не для людей, тієї слави» є переспівом з К. «Пишу не для хисткої слави». У щоденнику Т. Шевченко процитував 4 рядки цього вірша. Відгомін поезії К. є і в повісті «Княгиня» Т. Шевченка. Окремі вірші К. переклали М. Старицький, Б. Грінченко та ін.

Тв.: Полное собрание стихотворений. Л., 1958; Сочинения, т. 1 — 2. М., 1961; Стихотворения. М., 1989; Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія російської поезії в українських перекладах. Х., 1925; До перстінчика. В кн.: Щурат В. Поезії. Львів, 1962; Роздум селянина. В кн.: Колодій В. Братерство. Львів, 1985.

Літ.: Комаров М. Українські вірші О. Кольцова. «Зоря», 1891, ч. 9; Комаров М. Малорусские стихотворения А. В. Кольцова. «По морю и суше», 1895, № 36; Тонков В. А. А. В. Кольцов. Жизнь и творчество. Воронеж, 1958; Мельниченко О. О. В. Кольцоз і Україна. «Вітчизна», 1959, № 10; Современники о Кольцове. Воронеж, 1959; Добролюбов Н. А. А. В. Кольцов. В кн.: Добролюбов Н. А. Собрание сочинений, т. 1. М. — Л., 1961; Мельниченко О. Г. Шевченко і Кольцов. В кн.: Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1961; Слово о Кольцове. [Русские советские писатели об А. В. Кольцове]. Воронеж, 1969; А. В. Кольцов. Страницы жизни и творчества. Воронеж, 1984; Зленко Г. Сторінки Кольцовіани. «Друг читача», 1984, 18 жовтня; Зленко Г. Первая публикация. «Вечерняя Одесса», 1984, 17 октября; Скатов Н. Н. Кольцов. М., 1989.

Л. І. Левандовський.


КОМАР Борис Панасович (9.VI 1927, с. Хвощівка, тепер Хорольського р-ну Полтав. обл.) — укр. рад. письменник. Член КПРС з 1967. Закінчив 1951 Київ. ун-т. Працював у редакціях журналів «Зміна» (тепер «Ранок»), «Дніпро», вид-вах «Молодь», «Дніпро», «Радянський письменник». Автор збірок оповідань для дітей «Незвичайне полювання» (1956), «Босонога ватага» (1958), «В листопадову ніч» (1963) і «Весела дорога» (1966), повістей та оповідань «Мандрівний вулкан» (1980), «Бджолиний мед» (1981; за обидві — премія ім. Лесі Українки, 1984). Далекому минулому нашого народу присвячено істор. повість «Векша» (1960), сучасності — повість «Диваки» (1974). Про Велику Вітчизн. війну, рад. в’язнів у гїтлерів. концтаборах — повісті «Поворотний круг» (1969), «Дорога через пекло» (1982).

Переклав з російської мови роман «Війна» І. Стаднюка (1985), з латиської — роман «Золото інків» А. Лієлайса (1986), з ест. — повість «Весна» О. Лутса (1958), з білорус. — ряд творів І. Шамякіна, В. Бикова. Окр. твори К. перекладено рос., білорус. казах., груз., вірм., туркм., латис., ест., болг., чес., нім. мовами. Портрет с. 539.

Тв.: Вибрані твори, т. 1 — 2. К., 1988; Рос. перекл. — Векша. — Странствующий вулкан. К. 1984; Чудаки. М., 1986.

Літ.: Яворівський В. Родом з дитинства. «Дніпро», 1976, № 1; Слабошпицький М. Кодекс доброти. «Літературна Україна», 1978, 20 червня: Загребельний П. В краю дитинства. В кн.: Загребельний П. Неложними устами. К., 1981; Бичко В. Уроки доброти. «Лі. тературна Україна», 1982, 4 лютого; Моренець В. П. Стежки до юних сердець. Проза Бориса Комара. В кн.: Література. Діти. Час. 1984. К., 1984.

В. А. Бурбела.


«КОМАР» — назва сатир.-гумор. ілюстрованих журналів, які виходили у Львові на початку та в 30-х роках 20 століття. 1) 1900 — 16, двічі на місяць. Перший видавець і редактор — І. Кунцевич. Надр. твори К. Устияновича, І. Франка, М. Павлика, С. Яричевського, Д. Лукіяновича, К. Малицької, С. Бердяєва, О. Луцького, В. Пачовського, С. Чарнецького, М. Яцківа та ін. 2) 1933 — 39, щотижня. Редактор — Л. Чубатий, видавець — І. Тиктор. Вміщено, зокрема, гуморески Юрія Вухналя, С. Чарнецького (під псевд. Тиберій Горобець), дружні шаржі й пародії на Б. І. Антонича, Ірину Вільде, Б. Кравціва, О. Олеся, В. Винниченка, П. Тичину, М. Рильського, І. Микитенка та ін. укр. письменників.

Обидва періодичні видання висвітлювали боротьбу народу західноукр. земель за утвердження нац. самобутності і незалежності. Більшість худож. творів опубл. під криптонімами і псевдонімами, досі не розкритими.

В. І. Лучук.


КОМАРИНЕЦЬ Теофіл Іванович (22.III 1927, с. Передмірка, тепер Лановецького р-ну Терноп. обл.) — укр. рад. літературознавець, доктор філологічних наук з 1987, професор з 1988. Закінчив 1950 Львівський університет. Працював 1954 — 60 у Львів, і 1960 — 67 Дрогоб. пед. ін-тах, з 1967 — у Львів. ун-ті. Досліджує укр. дожовтн. і рад. л-ру (альм. «Русалка Дністровая», творчість Т. Шевченка, І. Франка, М. Шашкевича, І. Могильницького, й. Лозинського, С. Руданського, В. Василевської, О. Іваненко та ін.), романтизм в укр. л-рі, проблеми л-ри і фольклору, творчих методів, стилів і жанрів, типологію літ. героїв, концепцію особистості в худож. творчості різних естетич. систем. Автор монографій «Шевченко і народна творчість» (1963), «Ідейно-естетичні основи українського романтизму (Проблеми національного й інтернаціонального)» (1983).

Літ.: Гром’як P. T. На шляху ідейно-методологічного змужніння. «Радянське літературознавство», 1984, № 3; Моторнюк І. Об’єкт дослідження — романтизм. «Жовтень», 1984, № 10.

М. І. Гнатюк.


КОМАРНИЦЬКИЙ Микола Федорович [26.Х (7.XI) 1899, с Трипілля, тепер Обухівського р-ну Київ. обл. — 31.Х 1984, м. Умань Черкас. обл.] — укр. рад. краєзнавець і літературознавець, журналіст. Навчався 1918 — 21 в Київ. ун-ті. Учасник Великої Вітчизн. війни. Працював у пресі, Уманському краєзн. музеї. Опубл. чимало статей з питань краєзнавства і літературознавства. Брав участь у підготовці книжок «Умань» (1957), «Черкащина» (1960). Написав спогади про І. Кулика (ввійшли до зб. «Поет революції», 1971), Мирослава Ірчана, Ю. Смолича, М. Бажана, М. Шеремета, М. Терещенка, М. Шпака та ін., сценарій докум. фільму про І. Кулика. Склав бібліографію творів І. Кулика (в кн.: Кулик І. Вірші та поеми. К., 1962).

Д. П. Калюжний.


КОМАРОВ Богдан Михайлович [6 (18).I 1882, Київ — 18.XII 1975, Ленінабад] — український рад. бібліограф, публіцист, мемуарист. Засл. діяч науки Тадж. РСР (з 1957). Син М. Ф. Комарова. 1900 вступив на природниче відділення фіз.-мат. ф-ту Новорос. ун-ту (Одеса), з якого 1902 був виключений за участь у студ. заворушеннях; продовжував навчання у Львівському, закінчив 1906 Краківський університет. Учителював. Перебував під негласним наглядом поліції. Після встановлення Рад. влади брав участь в організації перших рад. культур.-осв. установ. На базі б-ки батька та ряду націоналізованих в Одесі книгозбірень створив Держ. укр. б-ку ім. Т. Г. Шевченка, якою завідував протягом 1920 — 30; розгорнув діяльність Укр. бібліогр. т-ва в Одесі (1924 — 30), був одним з його керівників та співредактором «Записок Українського бібліографічного товариства в Одесі» (1928 — 30). 1932 запрошений на роботу викладачем до Середньоазіатського плодоовочевого ін-ту в Ходженті (тепер Ленінабад). Підготував і видав «Бібліографічний покажчик літературної діяльності М. Ф. Комарова (1865 — 1913)» (1913), «Матеріали до словника псевдонімів та криптонімів українських авторів. Головним чином за рукописними матеріалами М. Комарова» (1928), «Огляд природознавчих праць М. Максимовича» (1929), ряд рос.-укр. та рос.-тадж. термінологічних словників («Короткий російсько-український словник термінів з природознавства. Вип. 1. Фізика», 1919; «Короткий російсько-український словник бібліотечної термінології», 1926; у співавт. з Р. Волинським; «Визначник рослин Північного Таджикистану», 1967). Протягом 1926 — 30 опубл. цикл важливих за своїм джерелознавчим характером статей про наук. роботу одеських б-к та Укр. бібліогр. т-ва. Автор наук.-популярних книг з питань використання природних ресурсів та охорони природи. Працював над спогадами «Бібліотека моєї пам’яті» (опубл. 1971 розділи про зв’язки родини Комарових з Лесею Українкою; укр. і рос. мовами). 1931 звинувачений у належності до вигаданої Спілки визволення України (СВУ). Репресований, відбув річне адміністративне заслання у Курську. Реабілітований 1989.

Тв.: Одеські зустрічі (Дещо із спогадів про Лесю Українку). В кн.: Спогади про Лесю Українку. К., 1971; Леся Украинка и семья Комаровых (Страницы воспоминаний). В кн.: Леся Украинка в воспоминаниях современников. М., 1971.

Літ.: Зленко Г. Довго жити — цікаво «Літературна Україна». 1972, 18 січня; Кабан С. Він стрічався з Лесею. «Вечірній Київ», 1972, 22 січня.

Г. Д. Зленко.


КОМАРОВ Леонід Григорович (31.V 1944, с. Вишневе Солонянського р-ну Дніпропетров. обл.) — укр. рад. письменник-гуморист Член КПРС з 1967. Закінчив 1969 Дніпроп. ун-т та 1985 — Академію сусп. наук при ЦК КПРС. Учителював, працював у пресі, був на комс. і парт. роботі, з 1987 — начальник Дніпроп. облполіграфвидаву. Автор збірок гуморесок «Хід конем» (1973), «Золота жилка» (1975), «Всевидящее око» (1978), «Кенгуру на балконі» (1984).

Літ.: Білецький Ф. Весело і серйозно. «Дніпро», 1974, № 4; Лігостов В. Дніпропетровськ тов. Комарову Л. Г. — замість рецензії. «Дніпро», 1975, № 10.

Н. М. Мисливець.


КОМАРОВ Михайло Федорович [псевд. і крипт. — М. К., М. У., Мих., К., М. Комар, М. Неїжмак, М. Уманець та ін.; 11 (23).I 1844, с. Дмитрівка, тепер Петропавлівського району Дніпроп. області — 6(19).VIII 1913, Одеса] — укр. бібліограф, критик, фольклорист, лексикограф, перекладач, громад. діяч. За походженням з рос. родини, що оселилася на Україні і сприйняла укр. культуру. Закінчив 1867 юрид. ф-т Харків. ун-ту. У 1868 — 86 — на різних судових посадах у Воронезькій губ., Києві, Умані; з 1887 до кінця життя — нотаріус в Одесі, активний учасник Одес. бібліогр. т-ва, засн. 1911 при Новорос. ун-ті. Перша праця — «Два варіанти південноросійської народної думи про Саву Чалого» (1865). Під впливом народницьких ідей 70-х pp. створив і видав серію наук.попул. «книжок для народу». Займався ретроспективним і поточним бібліографуванням укр. видань. Склав і опубл. у журн. «Киевская старина» «Бібліографічний покажчик матеріалів для вивчення життя і творів Т. Г. Шевченка» (1886, № 3 — 4) та «Доповнення до бібліографічного покажчика...» (1887, № 5). Грунтовно доповнена, ця праця 1903 вийшла в Одесі окр. виданням, заклавши основи наук. шевченківської бібліографії. Упорядкував довідники: «Бібліографічний покажчик музичної й літературної діяльності М. В. Лисенка. 1868 — 1903» (1904); «Українська драматургія. Збірка бібліографічних знадобів до історії української драми і театру українського». 1815 — 1906» (1906). Праці К. сприяли розвиткові на Україні наукової літ. і мистецтвозн. бібліографії. Йому належить значна роль у виявленні, текстол. підготовці й виданні творів С. Руданського, І. Карпенка-Карого, Є. Гребінки, В. Забіли, П. Куліша, В. Мови-Лиманського, О. Стороженка. Писав рецензії на твори Б. Грінченка, П. Ніщинського, В. Самійленка, Я. Щоголева, М. Чернявського та ін., огляди укр. друку (1885, 1889, 1890), виступав з питань розвитку укр. мистецтва, зокрема, театру. За допомогою збирачів-аматорів уклав «Нову збірку народних малоруських приказок, прислів’їв, помовок, загадок, замовлянь і шептань» (1890); опубл. фольклор. твори: «Оповідання про Богдана Хмельницького», «Оповідання про Антона Головатого та про початок Чорноморського козацького війська» (обидва — 1901). Дуже популярним був упорядкований К. альманах «Вінок Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів» (Одеса, 1912). Під псевд. М. Уманець з колективом мовознавців-любителів (А. Спілка) створив 4-томний «Словарь російсько-український» (1893 — 98). К. належать переклади віршів М. Добролюбова, поезій у прозі І. Тургенєва, повісті «Тарас Бульба» М. Гоголя, роману «Професор Ратмиров» Д. Мордовця, творів Л. Толстого, В. Короленка. 1911 К. завершив роботу над «Матеріалами для біобібліографічного словника українських авторів» та «Бібліографічним покажчиком українського друку» (не опубл.; рукописи, ймовірно, загинули під час Великої Вітчизн. війни).

Тв.: Бібліографічний покажчик нової української літератури (1798 — 1883 pp.). В кн.: Рада, Український альманах на 1883 рік, ч. 1. К., 1883; Бібліографічний показчик творів С. Руданського і знадобів до його життєписи. В кн.: Руданський С. Твори, т. 1. Львів, 1895; Т. Шевченко в литературе и искусстве. Библиографический указатель материалов для изучения жизни и произведений Т. Шевченко. Одесса, 1903; Бібліографічний покажчик видань Котляревського, творів та писань про його. В кн.: На вічну пам’ять Котляревському. К., 1904; До «Української драматургії». Збірка бібліографічного знадібку до історії української драми і театру за 1906 — 1912 pp. З додатками та поправками до «Української драматурги» до 1906 р. Одеса, 1912.

Літ.: Музичка А. В. М. Комаров як критик і літературознавець. «Літературний архів», 1930, кн. 3 — 6; Гуменюк М. П. М. Ф. Комаров. В кн.: Гуменюк М. П. Українські бібліографи XIX — початку XX століття. Нариси про життя та діяльність. Х., 1969; Корнєйчик І. І. Історія української бібліографії. Дожовтневий період. Х., 1971; Зленко Г. Д. «Шевченкіана» Михайла Комарова. В кн.: Зленко Г. Д. Книга пам’яті. Одеса, 1971; Кримський А. Ю. Михайло Комар. В кн.: Кримський А Ю. Твори, т. 2. К., 1972; Грицюта М. С. Михайло Комаров (1844 — 1913). В кн.: Історія української літературної критики. Дожовтневий період. К., 1988; Зленко Г. Д. «Адвокат української літератури». «Друг читача», 1989, 15 червня; Булахов М. Г. Восточнославянские языковеды. Биобиблиографический словарь, т. 3. Минск, 1978.

Г. Д. Зленко.


КОМАРОВ Олександр Федорович (псевд. — О. Степовик; 1842, с. Дмитрівна, тепер Петропавлівського р-ну Дніпроп. обл. — 1918) — укр. публіцист. Брат М. Ф. Комарова. Закінчив природниче відділення фіз.-мат. ф-ту Харків. ун-ту. Вчителював у Ровен. гімназії, де серед його учнів був В. Короленко, потім — у Воронежі. Брав активну участь у діяльності Благодійного товариства для видання загальнокорисних і дешевих книг (Петербург), де очолював укр. секцію. Автор популярних книг — «Оповідання про комах. Яка од їх користь або шкода в господарстві» (1882), «Лихі потайні хлібоїди і хлібний комарик та шведська муха», «Про городину» (обидві — 1899), «Корисні звірятка (Кажан, їжак та зінське щеня)» (1-е вид. — 1899; 2-е вид. — «Кажан, їжак та кріт. Корисні звірятка», 1902), «Про садовину та ягідні кущі», «Оповідання про рослини» (обидві — 1909) та ін., в яких з белетристичною майстерністю виклав наук. знання. Ці твори започаткували жанр укр. науково-худож. л-ри. Вони масово використовувалися? у перші роки Рад. влади. К. написав кілька шкільних підручників («Арифметичний, або Щотний задачник, ч. 2. Прості дроби та десятичні», 1906; «Арифметика, або Щотниця задля самоосвіти й школи, ч. 1. Цілі числа», 1908, та ін.), метод, посібників, окремі з яких перевидавалися по 15 — 20 разів.

Літ.: Короленко В. История моего современника. М., 1965.

Г. Д. Зленко.


КОМАРОВА Галина Михайлівна [крипт. і псевд. — Г. К., Г. М. К-на, Галина К., Галина Комарівна; 30.III (11.IV) 1877, м. Острогозьк, тепер Воронез. обл. — 3.II 1938, Одеса] — укр. рад. поетеса, перекладачка. Дочка М. Ф. Комарова. Через хворобу навчалася вдома. Під впливом Лесі Українки, з якою була в дружніх стосунках, зайнялася літ. працею. Перші вірші, опубл. 1900 в «Літературно-науковому вістнику», схвально оцінив І. Франко. Друкувалася в журналах «Киевская старина» й «Нова громада», альманахах «Акорди», «На вічну пам’ять Котляревському», «Досвітні огні», «Рідні струни», «Українська муза», «Вінок. Т. Шевченкові із віршів українських, галицьких, російських, білоруських і польських поетів». 1905 видала вірші окремою збіркою «Починок». У деяких поезіях оспівала боротьбу трударів за соціальне визволення («Червона кров», 1917). Працювала редактором в Одес. відділенні Державного видавництва України. Переклала рос. мовою оповідання «Три ялинки» Олени Пчілки (1895), українською — одноактну п’єсу «Червона кузня» М. Кручиніна (1935). Портрет с. 541.

Тв.: [Вірші]. В кн.: На вічну пам’ять Котляревському. К., 1904; Починок. Одеса, 1905; Роксолана. Катеринослав, 1917; [Вірші]. В кн.: Тридцять українських поетес. К., 1968; [Вірші]. В кн.: Антологія української поезії, т. 3. К., 1984.

Літ.: Дун О. Галина Комарова. «Прапор», 1969, № 6; Комаров Б. Леся Украинка и семья Комаровых (Страницы воспоминаний). В кн.: Леся Украинка в воспоминаниях современников. М., 1971.

Г. Д. Зленко.


КОМАРОВА Любов Михайлівна [30.XII 1875 (11.I 1876), м. Острогозьк, тепер Воронез. обл. — 28.VIII 1937, Одеса] — укр. рад. перекладачка. Дочка М. Ф. Комарова, Закінчила мед. ф-т ун-ту в Монпельє (Франція). З 1887 — учасниця одес. літ. т-ва «Молода громада», що продовжило традиції київ. «Плеяди». Працювала лікарем в Одесі; за рад. часу — в Одес. відділенні Державного видавництва України. В перекладі К. окремими виданнями вийшли наук.-популярна праця «Історія свічки» М. Фарадея (1924), роман «Дев’яносто третій рік» В. Гюго (1928, разом з О. Косач-Кривинюк), кілька книг з медицини.

Літ.: Комаров Б. Леся Украинка и семья Комаровых (Страницы воспоминаний). В кн.: Леся Украинка в воспоминаниях современников. М., 1971.

Г. Д. Зленко.


КОМАРОВА (Сидоренко) Маргарита Михайлівна [9 (21).VII 1870, м. Острогозьк, тепер Воронез. області — 12.IV 1929, Одеса] — укр. і рос. перекладачка. Дочка М. Ф. Комарова. Закінчила гімназію в Одесі, одержала музичну освіту. 1887 засн. в Одесі літ. т-во «Молода громада», яке продовжило культурні традиції київської «Плеяди». Перекладацьку роботу К. почала за порадою Лесі Українки. З її перекладів відомі: укр. мовою — оповідання «Сон Макара» В. Короленка (1889) та ст. «Дещо з життя Т. Г. Шевченка в Раїмі» Д. Клеменсова (1891), рос. — оповідання «Різдво під Південним Хрестом» М. Косача (Обачного) та ряд оповідань ін. укр. письменників, які було вміщено в одес. журналах «По морю и суше» і «Южные записки».

Літ.: Міщенко Л. Літературне оточення Лесі Українки. В кн.: Леся Українка. Публікації, статті, дослідження, т. 3. К., 1960; Комаров Б. Леся Украинка и семья Комаровых (Страницы воспоминаний). В кн.: Леся Украинка в воспоминаниях современников. М., 1971.

Г. Д. Зленко.


КОМАЦУ Сьоске (28.IV 1923) — япон. перекладач, літературознавець. Професор Ін-ту іноземних мов у м. Кобе. Двічі відвідав Радянський Союз. Стажувався і викладав у Московському ун-ті. Вивчив рос. і укр. мови. Перекладає з рос. і укр. літератур. У його перекладі побачили світ вірш «Заповіт» Т. Шевченка (вміщено в книжці «Заповіт. Мовами народів світу». К., 1960), поеми «Кавказ», «Наймичка» та ін. твори. В «Антології світової поезії» (т. 12. Токіо, 1959) опубл. його переклади балади «Тополя», поем «Іван Підкова», «Катерина» і «Тарасова ніч», віршів «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Перебендя», «До Основ’яненка» та «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!». Два останні твори, а також поеми «Єретик» і «Тарасова ніч» у перекладі К. вміщено 1964 у першому в Японії окр. виданні творів Т. Шевченка «Як умру...». У «Довіднику найкращих творів світової літератури» (т. 4. Токіо, 1962) подав огляд «Кобзаря». 1947 — 78 надр. 15 розвідок про Т. Шевченка.

Літ.: Накаї К., Шевченко в Японії. — Бібліографія японської Шевченкіани, укладена професором університету в Акіта Кадзуо Накаї. «Всесвіт», 1989, № 3.

Б. П. Яценко.











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.