‹‹   Попередня     Головна     Наступна





Макс ВЕБЕР

ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ



Київ — 1994






ЗМІСТ



Олександр Погорілий. Макс Вебер і його класична праця.



Попередні зауваження до «Збірника праць з соціології релігії»
Примітки



ПРОТЕСТАНТСЬКА ЕТИКА І ДУХ КАПІТАЛІЗМУ


І. Постановка проблеми

1. Віросповідання і соціальне розшарування

2. «Дух» капіталізму

3. Концепція покликання у Лютера. Завдання дослідження


Примітки



II. Професійна етика аскетичного протестантизму

1. Релігійні засади світського аскетизму

2. Аскеза і капіталістичний дух


Примітки     (2)     (3)












Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму. — К.: Основи, 1994. — 261 с. Класичний твір світової соціології, що належить перу Макса Вебера (1864 — 1920), присвячений аналізові впливу протестантизму на формування капіталістичних відносин. У праці розглянуто питання зв’язку між віросповіданням і соціальними розшаруваннями, проаналізовано комплекс психологічних і культурних факторів, що сприяють утвердженню ринкових відносин в економіці. Значну увагу приділено вивченню професійної етики протестантизму, зокрема лютерівської концепції професії-покликання як фактору, що сприяв інтенсивній раціоналізації господарського та політичного життя Заходу.

Переклад з німецької О. Погорілого за виданням:

GESAMMELTE AUFSÄTZE ZUR RELIGIONSSOZIOLOGIE von MAX WEBER

1

1963

J. С. В. MOHR (PAUL SIEBECK) TÜBINGEN










Див. також:
Макс Вебер. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика, Київ, 1998.

Політологія посткомунізму. (Політичний аналіз посткомуністичних суспільств), Київ, 1995.
Роман Шпорлюк. Імперія та нації, Київ, 2000.
Ернест Ґелнер. Нації та націоналізм. Націоналізм, Київ, 2003.











‹‹   Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.