[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 358-465.]
Попередня
Головна
Наступна
1857
94. ДО А. І. ТОЛСТОЇ 9 січня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 711). В автографі після слів «... эту, быть может, грубую, искренность» одну фразу закреслено, крім останніх слів «...существует на свете?».
Дата в автографі: «Новопетровское укрепление. 1857. Генваря 9».
Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 289 — 290).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 400 — 402.
Відповідь на лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74 — 75).
26 липня 1857 р. Шевченко згадував у щоденнику про свою надто поспішливу й бурхливу відповідь на цей лист, трохи неточно вказавши його дату: «... я хватил ей такую восторженную чепуху (второпях, разумеется), что она сочла меня или с ума спятившим, или просто пьяным».
Драгоценное письмо ваше от 8 октября минувшего года... — Лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74 — 75). Це була дуже запізніла відповідь на лист Шевченка від 22 квітня 1856 р., оскільки А. І. Толстая тривалий час перебувала за кордоном. Повернувшись до Петербурга, вона одразу взялася клопотатися про звільнення Шевченка й у своєму листі подала йому на це надію.
«Прости им, не ведят бо, что творят». — Вільна цитата з Євангелія від Луки, розділ XXIII, вірш 34 («Отпусти им: не ведят бо, что творят»).
Шатобриан сказал в «Замогильных записках»... — Переклад мемуарів Шатобріана Франсуа-Рене (1768 — 1848), французького письменника-/399/романтика, опубліковано в журналі «Отечественные записки» (1848. — № 11. — С. 125). Шевченко й на засланні досить часто читав цей журнал. У листі він має на увазі розповідь автора, вміщену на с 25 журналу: «Ужин в караульной зале, за которым я ел без принуждения, заключил для меня первый счастливый день в жизни. Истинное счастье немногого стоит; а которое дорого, то плохое счастие».
Счастие Лукулла или Фамусова? — Лукулл (бл. 117 — бл. 56 до н. е.) — римський полководець, якому несправедливо приписано легенду про його пристрасть до розкошів й бенкетів. Фамусов — персонаж комедії О. С. Грибоедова (1795 — 1829) «Горе от ума» — московський пан-хлібосол.
И выходит, что знаменитый турист, эмигрант, дипломат и, наконец, автор «Аталы»... — Шевченко мав на увазі подорожі й перебування Ф.-Р. Шатобріана в Америці, Англії, його службу Бурбонам у період Реставрації. Найвідомішими з його літературних творів були романи «Атала» та «Рене».
Шевальє (франц. chevalier — кавалер, лицар) — дворянський титул у Франції.
Флорентийский изгнанник... — загальновживаний перифраз на означення Данте Аліг’єрі.
Дант Альгиери был только изгнан из отечества, но ему не запрещали писать свой «Ад» и свою Беатриче... — Данте Аліг’єрі (1265 — 1321) — італійський поет, автор книжки сонетів «Нове життя» (1292), присвячених його коханій Беатріче, й уславленої «Божественної комедії» (1307 — 1321) з її трьома частинами — «Пекло», «Чистилище», «Рай» (в останній теж виведено образ Беатріче); був змушений починаючи з 1302 р. до кінця життя жити поза рідною Флоренцією, де перемогла ворожа йому партія «білих» гвельфів, які заочно прирекли його до спалення.
«Любя наказую вы». — Вільна цитата з Апокаліпсиса (розділ III, вірш 19): «Аз, ихже аще люблю, обличаю и наказую».
Васильевский остров — історичний район Петербурга, розміщений на найбільшому з островів дельти Неви; тут знаходяться Академія мистецтв, Кунсткамера та інші визначні споруди.
Акватинта — метод гравірування, який полягає в протравлюванні кислотою металевої пластини з нанесеним на неї поверх наплавленого каніфольного пилу зображенням, виконаним за допомогою кислототривкого лаку.
...целую графа Федора Петровича... — Ф. П. Толстого, чоловіка А. І. Толстої.
Где Осипов? Что с ним? С июня месяца я жду от него послания... — Шевченко має на увазі свій лист до М. О. Осипова від 20 травня 1856 р.
Не попал ли и он в число друзей моих, которым было запрещено всякое сообщение со мною? — Йдеться про В. М. Рєпніну й А. І. Лизогуба, яким офіційно було заборонено листуватися й клопотатися про долю Шевченка.
95. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО
10, 15 лютого 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 905). /400/
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 858 — 862) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова) з деякими пропусками.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 402 — 404.
Відповідь на лист Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 73 — 74).
Відповідь Бр. Залеського від 30 травня 1857 р. див.: Там само. — С. 81 — 83.
Ираклий — І. О. Усков.
...получил я письмо... от жены нашего вице-президента графа Толстого. — Йдеться про лист А. І. Толстої від 8 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74 — 75), на який Шевченко відповів 9 січня 1857 р. Но им позавидовал бы и сам несвижский васпанк у... — Йдеться про князя Радзивілла Кароля-Станіслава (1734 — 1790), віленського воеводу, великого магната; його головна резиденція — Несвіж у Білорусії. Постать дуже популярна; його меткі слівця, жарти, вигадки були на той час широковідомі.
Расставанье с Карлом, Михайлом и Бюрно... — К. I. Герном, М. Г. Цейзиком, К. І. Бюрно.
Рачкевичи — маєток Залеських під Слуцьком.
...повторяя стих великого поэта... — Шевченко цитує рядки з поеми А. Міцкевича «Фарис». Міцкевич Адам-Бернард (1798 — 1855) — польський поет і діяч національно-визвольного руху. У жовтні 1824 р. його було вислано з Литви за участь у патріотичних гуртках. У Росії та Україні перебував у 1824 — 1829 рр. Шевченко захоплювався творами А. Міцкевича, декламував фрагменти його перекладу поеми «Чайльд Гарольд» Дж.-Г. Байрона, знав твори, заборонені цензурою (третю частину драматичної поеми «Дзяди», епічний цикл «Уривок», «Книги польського народу і польського пілігримства»). На засланні, де перебували разом із ним польські засланці, Шевченко ще глибше ознайомився з творчістю Міцкевича (див.: Вервес Г. Д. Адам Міцкевич в українській літературі. — К., 1955).
...мы с тобою молимся перед образом Божией Матери Остробрамской. — Перед іконою Богородиці, якій приписували чудодійні властивості; вона була встановлена в капличці віленської Острої брами.
Вильно так же дорого по воспоминаниям моему сердцу, как и твоему. — Шевченко жив у Вільно козачком у П. В. Енгельгардта з осені 1829 р. до літа 1831 р. Тут він уперше покохав бідну дівчину — швачку Дусю Гусиковську і відчув усю принизливість становища кріпака. У Вільно Шевченко здобув ази малювання, розпочав знайомство з польською літературою, був свідком польського визвольного повстання 1830 — 1831 рр.
О, как бы мне хотелось теперь поговорить с тобою о «Космосе» и послушать, как ты читаешь песни Вайделоты. — Російське видання праці «Космос» німецького природознавця А. Гумбольдта (1769 — 1859) зберігалося в бібліотеці Шевченка у складі видання: Магазин землеведения и путешествия / Изд. Н. Фролова. — М., 1852 — 1855. — Т. 1, 3, 4 (Опись книгам, принадлежащим Т. Г. Шевченко // Анісов В., Середа О. Літопис життя й творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 343). Виклад праці /401/ А. Гумбольдта друкувався в журналі «Отечественные записки» (1848. — № 7 — 9). «Песнь Вайделоты» і, можливо, «Повесть Вайделоты» — фрагменти IV розділу поеми А. Міцкевича «Конрад Валленрод».
Получил ли ты мое письмо от октября... — Лист Шевченка від 8 листопада 1856 р.
Целуй Аркадия... — А. М. Венгжиновського.
Целуй Сигизмонда и желай ему самого блестящего успеха на избранной им дороге. — Бр. Залеський у листі від 18 вересня 1856 р. повідомляв: «Сигизмунд в Петербурге или, лучше сказать, в Павловске, прикомандирован к образцовому кавалерийскому полку для поступления в Военную академию» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 74).
Семена джугары... пошлю тебе в последней половине марта. — Джугара — зернова культура, різновид сорго; Бр. Залеський писав: «Джугара або джігура, так тубільці на Мангишлаку називають рослину, подібну до кукурудзи або до проса, з котрої мають крупи і муку, а також пашу для худоби. Спроваджена на Литву, не далася розмножити — не дозрівала в нашім кліматі» (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 53).
96. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА
22 квітня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з автографа, тепер не відомого (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 24). Помилкова дата в цій копії — «1859» — виправляється за змістом та на підставі першодруку, де дата — 22 квітня 1857 р.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 7 — 9). У тексті редакційна кон’єктура з цензурних міркувань: «Сам не написав нічого (да й як його було писать?)», а треба: «Сам не написав нічого, бо мені було заказано писать». До прізвищ «Маркевич» та «Лазаревський» довільно додано ініціали (в дужках).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 404 — 405.
Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. з Катеринодара (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).
Відповідь Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. на цей і наступний листи див.: Там само. — С. 84 — 85.
Якраз на Великдень привезла мені астраханська почта твоє дружнєє ласкавеє письмо... — 7 квітня 1856 р. Шевченко одержав дуже запізнілу відповідь від Я. Г. Кухаренка на свій лист від 1, 2, 16 квітня 1854 р.; 13 червня 1857 р. Шевченко писав у своєму щоденнику: «С 1847 года, по распоряжению высшего начальства, все друзья мои должны были прекратить со мною всякое сношение. Кухаренко не знал о таком распоряжении. Но так [же] не знал и о моем местопребывании. И будучи в Москве во время коронации депутатом от своего войска, познакомился со стариком Щепкиным и от него узнал о месте моего заключения. И, благороднейший друг! написал мне самое искреннее, самое задушевное письмо. Через девять лет и не забыть друга, и еще в несчастии друга. Это редкое явление между себялюбивыми людьми. С этим же письмом, по случаю, как он пи/402/шет, по случаю получения им Станислава первой степени, прислал он мне на поздравку 25 рублей серебром. Для семейного и небогатого человека большая жертва. И я не знаю, чем и когда я ему воздам за эту искреннюю, нелицемерную жертву?».
Один пише молодий козак Маркович з товариством... — Маркевич Андрій Миколайович (1830 — 1907) — син історика М. А. Маркевича, юрист, музикант-аматор; особисто познайомився з Шевченком 1858 р. у Москві. Лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 75.
Пише мені курінний Лазаревський... — Лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 78 — 79.
...посилаю тепер тобі, друже мій єдиний, своє поличчя. — Автопортрет сепією, про який ішлося в листі, зберігався в О. Я. Кухаренка, сина Якова Герасимовича. Нині він не відомий (репродукцію опубліковано в журналі «Известия Общества любителей изучения Кубанской области» (1913. — Вып. 4. — С. 48 — 49); збереглася фотографія з оригіналу — ІЛ, ф. 1, № 872 — 9, № 37). Про надсилання свого «поличчя» Шевченко згадує і в щоденнику 20 червня 1857 р.
Яку він там тобі «Пустку» читав? — Під цією назвою вірш «Заворожи мені, волхве...», який Шевченко 13 грудня 1844 р. присвятив М. С. Щепкіну, опубліковано анонімно в газеті «Русский инвалид» (1857. — № 61).
Прислав мені... Панько Куліш... «Записки о Южной Руси»... — Йдеться про перший том «Записок о Южной Руси» — двотомного видання етнографічно-фольклорних матеріалів, упорядкованих П. О. Кулішем. Вийшов у 1856 р.
97. ДО А. М. МАРКЕВИЧА
22 квітня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 199).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 8 — 9) за автографом, але без постскриптуму. Постскриптум — у примітках до видання: Шевченко Т. Дневник. — Харків, 1925. — С. 172 — 173.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 405 — 406.
Відповідь на лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 75).
На самий Великдень приплила з Гур’єва до нас почта і привезла мені письмо твоє і 16 руб. грошей. — Лист А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. Шевченко одержав 7 квітня 1857 р. після того, як відкрилася навігація на Каспійському морі (взимку «важка» пошта до укріплення не надходила).
Спасибі йому, тому Николаю М., а Куліша, як побачиш, то поцілуй його за мене і скажи, що такої книги, як «Записки о Южной Руси», я ще зроду не читав. — А. М. Маркевич надіслав Шевченкові «Записки о жизни Николая Васильевича Гоголя» (СПб., 1856) під криптонімом «Николай М.» (Шевченко тоді ще не знав, що це позичений у М. Макарова криптонім, за яким ховався П. О. Куліш) і перший том «Записок о Южной /403/ Руси» (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього).
Чи не зострінешся там часом з Гербелем, переводчиком «Слова о полку Ігореві». — Див. примітку до листа А. О. Козачковському від 14 квітня 1854 р.
...подякуй йому за перевод «Малоросійської думи»... — Йдеться про переклад М. В. Гербелем поезії Шевченка «Нащо мені чорні брови...» під заголовком «Дума (с малороссийского)» (Библиотека для чтения. — 1856. — № 11. — С. VII — VIII).
З батьком твоїм, друже мій, ми були колись великі приятелі і стрічалися з ним не в одній Качанівці. — Качанівка — село Борзнянського повіту Чернігівської губернії (тепер — селище Ічнянського району Чернігівської області), куди приїжджав Шевченко в травні 1843 р. на запрошення власника, мецената Г. С. Тарновського. Тут він зустрічався й з М. А. Маркевичем, з яким познайомився ще в Петербурзі весною 1840 р. А 9 травня 1841 р. до дня іменин М. А. Маркевича Шевченко присвятив йому вірш «Н. Маркевичу».
...найди там Михайла Матвієвича Лазаревського і поцілуй його за мене. — Так Шевченко бажав висловити свою сердечну вдячність М. М. Лазаревському за його лист від 17 січня 1857 р.
Камер-обскюра — фотографічний апарат.
Киреєвський Ілля Олександрович — підполковник, урядовець для особливих доручень при В. О. Перовському; з липня 1856 р. залишив службу і жив у м. Павловську.
98. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
22 квітня, 8 травня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 154).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 6 — 8) з деякими неточностями й пропусками.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 406 — 407.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78 — 79).
...письмо із Чорноморії і 25 р[у]б[лів] грошей от Я. Кухаренка... — Лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77.
Семен — С. С. Гулак-Артемовський.
...письмо і грошей 16 руб[лів] от А. Марковича с товарищами. — Лист від А. М. Маркевича від 25 жовтня 1856 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 75.
Се буде син того самого Николая Марковича, що написав «Малороссийскую историю». — Див. лист до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р.
Як побачиш Куліша, поцілуй його за книги, що він мені подарував, а особливо за «Записки о Южной Руси». — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього. /404/
...я його алмазний подарок, «Записки о Южной Руси», послав на Чорноморію Кухаренкові. — Книжка надіслана не була (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р.).
А Білозерський, кажеш, поїхав жениться додому. — У січні 1857 р. В. М. Білозерський одружився з Надією Олександрівною Ген (1828 — 1912), перекладачкою, істориком. Шевченко познайомився з нею після повернення до Петербурга.
Яка там моя картина була у Єзучевського... — Про картину Шевченка, що була у В. О. Єзучевського, згадувалося в листі І. В. Гудовського до Шевченка від 22 вересня 1845 р.: «Єзучевський і Галуза вам кланяються. Картина ще не розіграна» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 37). Оскільки у власності М. М. Лазаревського була лише одна олійна картина Шевченка — «Селянська родина» (1843), то упорядники десятитомного Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка слушно вважають, що в обох листах йдеться саме про неї.
Сегодня, 22 апреля, прийшла друга почта з Гур’єва і не привезла нічого офіціального насчет моєї отставки... — Військовий міністр підписав відношення про дозвіл царя звільнити Шевченка від військової служби з забороною в’їзду в обидві столиці 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 279).
Лихий його знає, де той Осипов дівся. — Це відгук на повідомлення М. М. Лазаревського у згаданому листі: «Об Осипове я говорил Семену и сам спрашивал, да не чуть такого тут».
І Писемського, кажеш, немає в Петербурге. — З листопада 1856 р. О. Ф. Писемський працював співредактором журналу «Библиотека для чтения».
А «Княгиня», пишеш, у якогось Н. Д. — Білозерського Миколи Даниловича (1800 — 1879) — чернігівського поміщика, двоюрідного брата В. М. і М. М. Білозерських. Познайомився з Шевченком 1847 р. на хуторі Мотронівка на весіллі у П. О. Куліша та О. М. Білозерської. М. М. Лазаревський писав Шевченкові у згаданому листі: «„Княгиня“, кажется, теперь у Н. Д. Бел[озерского], с которым буду видеться и возьму. Отдал ее Кулиш ему, а Кулиш теперь в Москве...».
Дармограй написав уже и вторую часть «Матроса»... — 8 грудня 1856 р. Шевченко повідомляв М. М. Лазаревського: «... если и будет вторая часть этого рассказа, то не весьма скоро». Отже, друга частина повісті написана між 8 грудня 1856 р. і 22 квітня 1857 р. (виходячи із змісту, закінчення листа, починаючи зі слів «Чорти їх батька знають, що се вони зо мною роблять. І досі ще нема нічого із корпусу», Шевченко дописав 8 травня).
Чом ти мені нічого не пишеш про Василя і про Федора? — В. М. та Ф. М. Лазаревських.
Читаю по одному листочку в день біографію Гоголя... — Йдеться про видання, надіслане Шевченкові А. М. Маркевичем (див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього).
Ти мені пишеш про фотографію. — Радячи Шевченкові повертатись саме до Петербурга, М. М. Лазаревський у згаданому листі писав: «Тут есть добрые знакомые, при помощи которых можно устроить фотографический и дагерротип[ный] станок и иметь кусок хлеба на всю жизнь».
/405/
99. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО
8, 10, 13, 20 травня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом, який зберігається в архіві Чарторийських Краківського національного музею (Bibl. Czart. rkps Ew. 1625; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 906).
Рік написання, помилково зазначений автором «1859», виправляється за змістом.
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 862 — 865) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова) з деякими неточностями й пропусками.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 407-409.
Відповідь на листи Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р. та 2 березня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 73 — 74, 79 — 80).
Відповідь Бр. Залеського від 20 серпня 1857 р. див.: Там само. — С. 103 — 104.
...я писал к тебе два раза, по адресу Балинского. — На адресу Бр. Залеського, відому його знайомому, польському політичному засланцеві Людвігу Балінському, що служив разом із Шевченком у Новопетровському укріпленні. Залишаючи Оренбург на початку липня 1856 р., Бр. Залеський повідомляв Шевченкові у листі від 3 липня: «Пиши на руки Михаила (Цейзика. — Ред.) или по моему собственному адресу, который может тебе продиктовать Людвиг» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 71). Шевченко має на увазі свої листи від 8 листопада 1856 р. та від 10, 15 лютого 1857 р.
Письмо твое от 18 сентября получил я в последних числах марта... — Шевченко, перебуваючи в напруженому очікуванні офіційної звістки про звільнення із заслання, очевидно, забув, що згаданий його лист, написаний у лютому 1857 р., і був відповіддю на лист Бр. Залеського від 18 вересня 1856 р.; на початку його поет писав: «Письмо твое... от 18 сентября минувшего года получил я 28 генваря текущего года».
Вместе с твоим последним письмом получил от тебя письмо и Ираклий... — Лист Бр. Залеського до І. О. Ускова не відомий.
...послано тебе и мое рукоделье, три штуки... а третья с надписью для графини Т[олстой]... — Це були малюнки «Дочка хіоського гончаря», «Сцена в казармі» (обидва не знайдені) та «Киргизя». Останній з перелічених малюнків Шевченко просить переслати А. І. Толстій.
Сегодня пришла почта и принесла твое от 9 марта... письмо. — Шевченко неправильно прочитав дату листа Бр. Залеського від 2 березня 1857 р.
...объяснил мне М. Лазаревский своим братским письмом... Не в генваре, как я тебе писал, а только к 7 апреля представлен я... — М. Лазаревський у листі від 11 квітня 1857 р. писав: «Доклад о тебе и других подобных готов и будет представлен к Пасхе. Мне тот же час обещали принести приказ, но и до сих пор его нет, и я боюсь, чтоб не отложили опять до 17 ч[исла]» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 80). Великдень у 1857 р. припадав на 7 квітня.
Несносное состояние, и оно должно продлиться еще по крайней мере месяц, если не больше. — Олександр II затвердив списки амністованих /406/ 1 травня 1857 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 279), а до Новопетровського укріплення офіційне розпорядження надійшло лише 21 липня 1857 р. (про що занотував Шевченко в щоденнику).
От Сигизмонда я не получил до сих пор ничего... — Від З. Г. Сераковського з Павловська Шевченко мав одержати сепію та інші матеріали.
...а для «Блудного сына»... — Див. лист до Бр. Залеського від 8 листопада 1856 р. та примітку до нього.
Экспедиция по Вилии может быть чрезвычайно интересна. — Відгук на повідомлення Бр. Залеського в листі від 2 березня 1857 р. про намір подорожувати по р. Вілії в товаристві графа К. Тишкевича (Листочки до вінка на могилу Шевченка... — С. 54).
Целую Бюрно, Аркадия, Сигизмонда. — К. І. Бюрно, А. М. Венгжиновського, З. Г. Сераковського.
Посылаю тебе 17 штук для «В[иленского] а[льбома]». — Малюнки з часу Каратауської експедиції 1851 р. та околиць Новопетровського укріплення були надіслані на пропозицію Бр. Залеського в листі від 2 березня 1857 р. для передачі видавцеві «Віленського альбому» Я. К. Вільчинському.
Еще посылаю тебе «Счастливого ловца» и «Ловкого продавца». — Другий рисунок не знайдений.
Такую, например, как №17 «Кочак». — Малюнок для «Віленського альбому» не зберігся; відомий лише однойменний рисунок олівцем.
Деньги перешли на имя Лазаревского. — М. М. Лазаревського в Петербург.
...я прибавляю еще две штуки. Я назвал их «Молитвою по умерших». — Малюнки не знайдені; гроші за один з них Бр. Залеський вислав Шевченкові разом із грішми за сепію «Дочка хіоського гончаря» (Из переписки Т. Г. Шевченка с разными лицами (С примечаниями М. К. Чалого) // Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 468 — 470).
100. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
20 травня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 155).
Рік написання уточнюється за позначкою М. М. Лазаревського, який дописав до авторської дати «29 мая» — «1857. Новопетровское».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 8 — 9) за автографом, без дати.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 409 — 410.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 11 квітня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 80 — 81).
Я, дурний, думав, що ще в генварі моє діло кончене... ...воно з 7 або 17 апреля тіль що начнеться. — Шевченко покладав надії на лист М. М. Лазаревського від 17 січня 1857 р., де повідомлялося: «... о увольнении его (Дармограя. — Ред.) в отставку уже последовало разрешение царя и сообщено об этом военному министру для исполнения; но відтіля чутки ще нема» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78). Тут М. М. Лазаревський випередив події, які відбудуться лише в травні 1857 р. /407/
Ти пишеш, що був дома... Там і про мене згадували. — М. М. Лазаревський їздив до матері в с. Гирявку (Гирівку) Конотопського повіту Чернігівської губернії (нині — село Шевченкове Конотопського району Сумської області), після чого написав поетові в згаданому листі: «Я воротился уже давно из Малороссии... И там, где я недавно был, сильно радуются привезенному туда мною известию и обещали мне помочь в добром деле» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 80).
Получишь ты на свое имя от Б. Залецкого из Минской губернии 50 рублей... — Див. лист до Бр. Залеського від 8 — 20 травня 1857 р. та примітку до нього.
Ираклий Александрович — I. О. Усков.
Як перепишуть «Матроса»... — Першу частину повісті «Старая погудка на новый лад» (первісну назву «Матроз» автор викреслив) Шевченко надіслав М. М. Лазаревському з листом від 5 листопада 1856 р., а другу, закінчену до 22 квітня 1857 р. (розділи VI — X), з листом від 8 грудня 1856 р.; 11 квітня М. М. Лазаревський повідомляв, що «2-го отдела твоего „Матроза“ еще не успели переписать, но на днях окончится он» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 80).
...а за «Записки о Южной Руси» подякуй його ще раз од мене. Не тепер, а коли-небудь іноді я думаю удрать критику на сию воистинно драгоценную книгу. — Шевченко вже неодноразово висловлював своє захоплення цим виданням П. О. Куліша, зокрема в листах від 22 квітня 1857 р. до Я. Г. Кухаренка, А. М. Маркевича та М. М. Лазаревського. Намір написати рецензію здійснений не був.
Попроси Семена, нехай він коли-небудь розкаже вам, як замиравши Явдоха була на тім світі і що вона там бачила. — Шевченко, як випливає з цього листа, чув від С. С. Гулака-Артемовського варіант оповідання про мандрівку Явдохи на той світ, опублікований П. О. Кулішем у «Записках о Южной Руси» (СПб., 1856. — Т. 1. — С. 303 — 311).
101. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА
5 червня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 25 — 25 звор.).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 9 — 10) за автографом із помилкою в даті («З червня»), з двома дрібними купюрами й редакторськими кон’єктурами, зробленими з цензурних міркувань.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 410.
Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 18 грудня 1856 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 76 — 77).
Відповідь Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. див.: Там само. — С. 84 — 85.
Постриг ти мене в брехуни своїм братерським листом і своєю щирою писанкою. — З листом від 18 грудня 1856 р. було надіслано й 25 крб.
Я писав тобі.., що вже не втну нічого віршами. — Йдеться про лист від 22 квітня 1857 р.
...та й заходився коло оції «Москалевої криниці». — 20 червня 1857 р. Шевченко в щоденнику записав з приводу свого листа й нової пое/408/ми: «Получивши от Кухаренка письмо с приложением 25 рублей [...], я отблагодарил его письмом же, со вложением собственного поличия, и вторым письмом [...]. Со вложением небывалого рассказа мнимого варнака под названием „Москалева крыныця“. Я написал его вскоре по получении письма от батька атамана кошевого. Стихи оказались почти одной доброты с прежними моими стихами. Немного упруже и отрывистее. Но это ничего, даст Бог, вырвуся на свободу и они у меня потекут плавнее, свободнее, и проще, и веселее». Йдеться про другу редакцію поеми, оскільки перша була написана 1847 р. в Орській фортеці.
...дай доброму писареві переписать і «Криницю», і «Ченця», і «Вечір». — Поеми «Москалева криниця» й «Чернець», поезію «Садок вишневий коло хати...» Шевченко надіслав Я. Кухаренкові разом з листом.
Та пошли старому Щепкіну. — М. С. Щепкіну.
Не знаю, чи получив ти моє поличіє, завернуте в невеличку цидулку? — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього.
...може, знову підеш вражого черкеса та прескурвого сина по кручах ганяти. — Вільний переказ рядків відомої чорноморської пісні «Ой тисяча сімсот дев’яносто першого року»:
Вражого черкеса та, як того зайця,
Будем по скалах гонити.
(Лисенко М. В. Українські народні пісні: XI десяток для хору. — К., 1903. — № 2).
...в г. Астрахань. Г-ну смотрителю госпиталя его высокоблагородию Христофору Моисеевичу Еленеву. — X. М. Єленєв — наглядач госпіталю в Астрахані. Не відомо, чи Шевченко познайомився з ним в котрийсь із його приїздів до Новопетровського укріплення, чи одержав цю адресу від С. Р. Нікольського для того, щоб провадити власне листування.
С передачею Николаю Ефремовичу Бажанову. В Новопетровское укрепление. — М. Є. Бажанов — плац-ад’ютант, згодом наглядач госпіталю в Новопетровському укріпленні, підпоручик, був із Шевченком у приятельських взаєминах. Між 1856 і червнем 1857 р. Шевченко намалював парний портрет Катерини Агатангелівни та Миколи Ефремовича Бажанових та окремий портрет дружини.
Думав я тобі послать свій екземпляр «Записки о Южной Руси»... — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та коментар до нього.
Могила, кажуть, видає зборник наших пісень? — До Шевченка, ймовірно, дійшла запізніла інформація про вихід фольклорного збірника А. Метлинського (А. Могили) «Народные южнорусские песни» (К., 1854).
Літевський П. І. — земляк Я. Г. Кухаренка, жив на Кубані (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 36).
Шамрай — П. П. Шамрай.
102. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
30 червня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом, що є допискою Шевченка на звороті листа І. О. Ускова до К. В. Чернягіна і на окремому аркушику (ІЛ, ф. 1, № 156). /409/
Датується за листом І. О. Ускова з датою: «30 июня 857 года. Укр[епление] Новопетр[овское]».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 9 — 10).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 412 — 413.
Получивши это последнее от меня письмо из Новопетровского укрепления... — Шевченко з дня на день чекав офіційного повідомлення про звільнення від служби в армії й дозволу повернутися до Петербурга.
Ираклий Александрович — І. О. Усков.
... побывай... у г. Чернягина по означенному адресу. — Тобто в магазині «Депо фотографічних і дагеротипних приладів» у Петербурзі, що розташувався по вулиці Литейній, навпроти будинку Орлова в Домі духовного відомства і належав К. В. Чернягіну.
Полковник Киреевский... — Див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього. 21 червня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «История такого содержания. Ираклий Александрович Усков (наш комендант), будучи хорошо знаком в Оренбурге с помянутым полковником и аристократом Киреевским, просил его, когда он выехал в Петербург, просил он его и лично, и письмом из Новопетровского укрепления как в некотором роде химика и знатока фотографического дела, просил выслать ему из Петербурга камеру со всем необходимым для фотографии. Киреевский изъявил (тоже письмом) самую обязательную готовность услужить другу. И потребовал за эту услугу 350 рублей серебром. Деньги тотчас же были посланы (в сентябре прошлого года). Получено также весьма дружеское письмо о получении этой суммы, с означением месяца и даже числа, в которое непременно получится помянутая камера [...]. Тем все и кончилось. [...] А из „Русского инвалида“ видно, что обязательный друг мая 16 выехал из Петербурга в Москву. А из Оренбурга уведомляют коменданта, что полковник Киреевский принят новым генерал-губернатором Катениным тоже в чиновники по особым поручениям, но по домашним обстоятельствам подал в отставку. Из всего этого оказывается, что помещик 600 душ крестьян, аристократ, наперсник г[рафа] П[еровского], наконец, полковник Киреевский — подлец и негоднейшая тряпка».
...зробіть, що він там пише... — У згаданому листі І. О. Усков просить допомогти у придбанні фотоапаратури у К. В. Чернягіна.
Як побачиш Куліша, то поцілуй його і скажи йому, що я його «Записки о Южной Руси» послав на Чорноморію. — Це вже вдруге Шевченко звертається з проханням передати П. О. Кулішеві, що він надіслав Я. Г. Кухаренку перший том «Записок о Южной Руси». Проте з листа до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. видно, що Шевченко так і не наважився розлучитися з цим виданням.
Пришли мені Метлинського... — Фольклорну збірку «Народные южнорусские песни» (К., 1854), укладену А. Метлинським.
Маркович — А. М. Маркевич.
...и по прилагаемой при сем записке исполнил аккуратно. — Тобто за листом I. О. Ускова до К. В. Чернягіна. /410/
103. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
1 липня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 157).
Рік написання листа встановлюється за змістом.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 10 — 11).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 411 — 412.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 2 травня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 81).
Прочитавши твоє письмо, я перелицював свою дорогу в столицю. — Попередні плани щодо шляху поета див. у листах: до Бр. Залеського від 10 — 15 лютого 1857 р., до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р., до М. М. Лазаревського від 20 травня 1857 р., а також у щоденнику (запис від 13 червня 1857 р.). У згаданому листі М. М. Лазаревський поздоровив Шевченка із звільненням і повідомив, що «третього дня послана бумага командиру Оренбургского корпуса, что ты согласно просьбе гр. Толстого и засвидетельствованию гр. Перовского получаешь отставку с предоставлением избрать род и место жизни», але сам М. М. Лазаревський цього документа ще не бачив.
...зшив із шести листов паперу тетрадь для подорожнього журнала... — Так розпочався щоденник, який Шевченко вів з 12 червня 1857 р. по 13 липня 1858 р.
Я не знаю, що той Ладиженський там робить. — У згаданому листі М. М. Лазаревський повідомляв: «Теперь же я пишу в Оренбург к М. В. Ладыженскому, чтобы не задержали о тебе бумаги». Ладиженський Михайло Васильович (1801 — ?) — генерал-майор, голова Оренбурзької прикордонної комісії, колишній начальник Федора та Михайла Лазаревських, прихильно настроєний і до самого поета.
Почта із Оренбурга і Уральська получится тут не раньше 15 июля... — Пошта прийшла 21 липня.
Як побачишся з Марковичем, то ... скажи, нехай ...не шукає того поганого полковника Киреевського... — Див. лист до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р.
А тебе ще раз прошу... вибери у Чернягина камеру для Ираклия Александровича... — Див. лист до М. М. Лазаревського від 30 червня 1857 р. та коментар до нього.
Поцілуй Федора і Семена. — Ф. М. Лазаревського та С. С. Гулака-Артемовського.
104. ДО Ф. П. ТОЛСТОГО
26 — 31 липня 1857. Новопетровське укріплення
Подається за автографом (РДАЛМ, ф. 212, оп. 1, № 279).
Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 717 — 718.
Чернетка листа записана Шевченком у щоденнику 26 липня 1857 р. (ІЛ, ф. 1, № 104, арк. 24) і вперше надрукована в журналі «Основа» (1861. — № 11-12. — С. 7 — 8). Чистовий автограф, що має авторську дату «23 липня 1857 р.», передатовується відповідно до записів у щоденнику: /411/не раніше 26 липня 1857 р., оскільки в цей день Шевченко записав до щоденника щойно створену чернетку, і не пізніше 31 липня, коли Шевченко дізнався, що комендант укріплення І. О. Усков згоден видати Шевченкові квиток на проїзд до Петербурга. 26 липня поет записав у щоденнику: «Сегодня во весь день и до половины ночи работал я над письмом графу Федору Петровичу и ничего не мог сделать с этим неудающимся письмом. Мне хочется высказаться как можно проще и благороднее, а оно выходит или высокопарно до смешного, или чувствительно до нелепого[...]. Это, вероятно, оттого оно у меня не клеится, что я еще не пришел в себя от радости; нужно подождать, еще время терпит, раньше 8 августа почта не отправится из укрепления. Время еще терпит. Записать разве черновое на память и исподволь на досуге поправить во избежание поговорки: поспешить — людей насмешить».
21 июля получено здесь официальное известие о моем освобождении. — Це було розпорядження завідуючого 1-м батальйоном підполковника О. Г. Михальського від 26 червня 1857 р., адресоване ротному командиру Є. М. Косареву про виключення зі списків роти і відправку в батальйонний штаб до м. Уральська унтер-офіцерів О. Храбчинського, Е. Ольшевського, Ф. Фіалковського, рядових С. Домарацького й Т. Шевченка, які за найвищим повелінням звільнені від служби (документ не зберігся) (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 283, № 450). У цей день поет записав у щоденнику: «... выходя из укрепления, встретил смотрителя полугоспиталя Бажанова, и он первый поздравил меня со свободой. 21 июля 1857 года в 11 часов утра».
105. ДО БР. ЗАЛЕСЬКОГО
10 серпня 1857. Астрахань
Подається за автографом, який зберігається в Ягеллонській бібліотеці у Кракові у фонді Б.-Ю. Залеського (Rkp BJ 9239, III, к. 106 — 106 звор.; фотокопія — ІЛ, ф. 1, № 134).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1883. — № 4. — С. 865 — 866) за копією І. Крашевського (публікація М. П. Драгоманова).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 412.
Відповідь на лист Бр. Залеського від 30 травня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 81 — 83).
Відповідь Бр. Залеського від 15 вересня 1857 р. див.: Там само. — С. 86 — 87.
Пишу... из Астрахани, на пути в Петербург... — 2 серпня 1857 р. Шевченко, не дочекавшись офіційного наказу зі штабу дивізії, з виданим І. О. Усковим квитком на проїзд до Петербурга залишив Новопетровське укріплення й 5 серпня прибув до Астрахані.
В один день с твоим письмом от 30 мая получил я и официальное известие о моей свободе. — Див. лист Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р. та примітку до нього.
Добрый Ираклий дал мне от себя пропуск прямо в Петербург, минуя Уральск и Оренбург... — Див. документ № 452 (Тарас Шевченко. Доку/412/менти та матеріали до біографії. — С. 284). І. О. Усков порушив наказ командира 1-го батальйону підполковника О. Г. Михальського про відправку Шевченка з групою інших звільнених з військової служби до Уральська, де знаходився штаб батальйону. І. О. Усков мав за це багато клопоту і догану від нового начальника корпусу генерал-ад’ютанта О. А. Катеніна.
15 августа понесеш меня пароход из Астрахани до Нижнего Новгорода... — Шевченко вирушив з Астрахані на пароплаві «Князь Пожарский» лише 22 серпня 1857 р.
Послал ли ты ей моего «Киргизенка»?.. ты мне ничего не пишешь о моих посылках. — Про одержання посилок з малюнками, які відправив Шевченко (одну — на початку весни, другу — одночасно з листом від 8 — 20 травня 1857 р.) Бр. Залеський повідомив у листі від 20 серпня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 85). Серед надісланих малюнків був і «Киргизя», якого 3. Сераковський мав передати А. І. Толстій. У листі від 15 вересня 1857 р. Бр. Залеський написав: «Твой „Киргизенок“ давно уже у Сигизмунда, которому я поручил передать его графине Настасии Ивановне, она была на водах, и он ждал ее возвращения, теперь, верно, передал уже ей» (Там само. — С. 87).
106. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
10 — 14 серпня 1857. Астрахань
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 158).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 11).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 412.
Очевидно, саме про цей лист Шевченко зробив запис у щоденнику 10 серпня: «... написал радостные письма друзьям Лазаревскому и Герну» і 14 серпня: «Потом отнес на почту письмо и пошел в библиотеку».
Датується за щоденником та автографом: 10 — 14 серпня 1857 р., Астрахань.
...завтра... поплыву... в Нижній Новгород. — Див. примітку до листа до Бр. Залеського від 10 серпня 1857 р.
21 июля получено официальное известие о моїй свободі... — Див. примітку до листа Ф. П. Толстому від 26 — 31 липня 1857 р.
23 июля написав я і послав через Астрахань письмо графу Толстому. — Йдеться про лист до Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р.
1 августа прийшла пошта і привезла мені разрешение їхать, куда я хочу. — Такого дозволу не надходило; Шевченко вважав за необхідне приховати той факт, що І. О. Усков на свій ризик дав йому квиток з дозволом на право проїзду до Петербурга (див. лист до Бр. Залеського від 10 серпня 1857 р. та примітку до нього).
Цілую Семена, Федора... — С. С. Гулака-Артемовського та Ф. М. Лазаревського.
А як побачиш Марковича, то поскуби його за ухо, — за те, що я не дождався його письма... — Йдеться про А. М. Маркевича, якому Шевченко у листі від 30 червня 1857 р. до М. М. Лазаревського доручив придбати фотоапаратуру для І. О. Ускова. /413/
107. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА
13 — 15 серпня 1857. Астрахань
Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 26).
Дата написання уточнюється за записом у щоденнику Шевченка від 13 серпня 1857 р.: «После чая написал Кухаренку письмо, нарочито небольшое».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 10 — 11) за автографом.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 412 — 413.
Відповідь Я. Г. Кухаренка від 21 лютого 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 113 — 114.
...вчора бачився з тим Єленєвим... — X. М. Єленєвим, наглядачем госпіталю в м. Астрахані, адресу якого Шевченко повідомив Я. Г. Кухаренкові у листі від 5 червня 1857 р.
...письмо о «М оскалевій криниці». — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р.
Письма твого нема... — Відповідь Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. на згаданий лист Шевченко одержав лише 10 лютого 1858 р. в Нижньому Новгороді (див. запис у щоденнику від 10 лютого 1858 р.).
Мені велено одправиться прямо в столицю. — Такого розпорядження не було: Шевченко послався на офіційний наказ, щоб не образити друга відмовою побувати в нього в Катеринодарі. Було побажання петербурзьких друзів, висловлене М. М. Лазаревським у листах до поета від 17 січня та 2 травня 1857 р., щоб Шевченко повертався одразу в Петербург, де на нього чекають зібрані гроші й буде змога якось влаштуватись (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78, 81).
Чи получив ти моє поличіє? — В листі від 7 серпня 1857 р. Я. Кухаренко повідомив про одержання автопортрета Шевченка (Листи до Тараса Шевченка. — С. 84). Відомий він з репродукції, оригінал не розшуканий.
108. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
8 жовтня 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 159).
Рік написання визначається за змістом.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 12) за автографом із пропуском: «это тебя нисколько не скомпрометирует».
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 418 — 419.
Відповідь М. М. Лазаревського від 12 жовтня 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 87 — 88.
19 сентября прибыл я в Нижний Новгород... — Пароплав прибув до Нижнього Новгорода лише наступного дня — 20 вересня (див. записи в щоденнику від 19 і 20 вересня 1857 р.).
Новопетровский комендант... выдал мне пропуск прямо в Петербург... — Текст квитка на проїзд див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 284. /414/
...а командир баталиона, мой ближайший начальник, обиделся распоряжением Ираклия Александровича и уведомил нижегородского полицеймейстера... — У доповідній інспектору Новопетровського укріплення генералу Г. А. Фрейману комендант укріплення майор І. О. Усков писав, що після одержання 23 серпня наказу по батальйону про увільнення Шевченка й ще чотирьох польських засланців із забороною жити в обох столицях він надіслав відповідне повідомлення в Академію мистецтв, а також у поліції астраханську, нижегородську, московську й петербурзьку (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 434 — 435). Одночасно І. О. Усков написав про все М. М. Лазаревському, як видно й зі згаданого листа останнього до Шевченка (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87).
Я занедужав. — 21 вересня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «Добрые мои новые друзья, Н. А. Брылкин и П. А. Овсянников, посоветовали мне прикинуться больным, во избежание путешествия, пожалуй, по этапам, в Оренбург, за получением указа об отставке. Я рассудил, что не грех подлость отвратить лицемерием, и притворился больным [...] Вот тебе и Москва! Вот тебе и Петербург! И театр, и Академия, и Эрмитаж, и сладкие дружеские объятия земляков, друзей моих Лазаревского и Гулака-Артемовского! Проклятие вам, корпусные и прочие командиры, мои мучители безнаказанные! Гнусно! Бесчеловечно! Отвратительно гнусно!» 17 жовтня 1857 р. нижегородський поліцмейстер полковник Лапа (П. В. Лаппо-Старженецький) повідомив коменданта І. О. Ускова, що через хворобу Шевченко «оказался не могущим следовать в обратный путь» (Тарас Шевченко. Документи і матеріали до біографії. — С. 439).
...написано в Оренбург обо мне Катенину... — Катенін Олександр Андрійович (1803 — 1860) — з квітня 1857 р. командир Окремого Оренбурзького корпусу, оренбурзький і самарський генерал-губернатор. Змінив на цьому посту В. О. Перовського. Хто саме писав йому листа з приводу затримки Шевченка в Нижньому Новгороді, не відомо. Ймовірно, що це був запит із канцелярії нижегородського військового губернатора О. М. Муравйова. Лист не зберігся.
Писал я графу Ф. П. Толстому из Новопетровского укрепления... — Див. лист до Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р.
Если получил ты письма от Кухаренка и от Залецкого, то перешли мне. — У листах до Бр. Залеського від 8 — 20 травня та 10 серпня 1857 р. і до Я. Г. Кухаренка від 15 серпня 1857 р. Шевченко просив надсилати йому листи на ім’я М. М. Лазаревського в Петербург.
От Залецкого должны быть и деньги... — 17 жовтня 1857 р. Шевченко занотував у щоденнику: «Залецкий[...] пишет, что рисунки мои получил все сполна, что некоторые из них уже пристроил в добрые руки и деньги 150 рублей переслал на имя Лазаревского».
Поцілуй Семена і Марковича... — С. С. Гулака-Артемовського та А. М. Маркевича.
Адресуй свое письмо... Павлу Абрамовичу Овсянникову... — Овсянников Павло Абрамович — помічник керуючого нижегородською конторою пароплавного товариства «Меркурий», архітектор; Шевченко мешкав у нього в Нижньому Новгороді майже півроку. 30 вересня 1857 р. намалював його портрет.
/415/
109. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
18 — 19 жовтня 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 160).
Дата в автографі «19 ноября. Нижний Новгород» уточнюється за рядком: «Сегодня, 18 октября, получил я твое братнє, сердечне письмо».
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 13-14).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 413 — 414.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 12 жовтня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87 — 88).
Відповідь М. М. Лазаревського від 19 листопада 1857 р. див.: Там само. — С. 91 — 92.
Ти пишеш, що Усков уже писав тобі о якімсь там недоразумении. — Відповідь на слова М. М. Лазаревського із згаданого листа: «Около месяца назад я получил письмо от Ираклия Александровича о вышедшем там недоразумении и был в сильном недоумении насчет тебя, дорогой друг» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87). Лист I. О. Ускова не відомий. Про порушення комендантом Новопетровського укріплення I. О. Усковим наказу батальйонного командира про відправку звільнених з військової служби засланців, і Шевченка теж, до батальйонного штабу в м. Уральськ див. лист до Бр. Залеського від 10 серпня 1857 р. та примітку до нього.
В Оренбург уже давно писано із Нижнего... — Див. лист до М. М. Лазаревського від 8 жовтня 1857 р. та примітку до нього.
Овсянников — Павла Абрамовича Овсянникова, у якого Шевченко півроку мешкав, він не раз вдячно згадував у щоденнику.
Спасибі тобі,.. що ти побачився з графинею Н[астасіею] І[ванівною]... ни получила вона моє «Киргизя» от Сігізмонда? — Див. лист до Бр. Залеського від 10 серпня 1857 р. та примітку до нього.
І чи получив граф Ф[едір] П[етрович] моє письмо из Новопетровська? — Йдеться про лист до Ф. П. Толстого від 26 — 31 липня 1857 р.
Я просив Герна написать мені. — Затриманий поліцмейстером у Нижньому Новгороді з невідомої на той час йому причини, Шевченко написав своєму доброму знайомому К. І. Герну в Оренбург листа з проханням з’ясувати в штабі Окремого Оренбурзького корпусу причину затримки (лист не відомий).
...піди до графа Ф[едора] П[етровича] і подякуй його од мене за его доброе, человеколюбивое участие... — У листі від 12 жовтня 1857 р. М. М. Лазаревський повідомляв Шевченка про наслідки свого візиту до Толстих: «По совету с графом решили, чтобы ты написал графу Ф[едору] П[етровичу] письмо, что ты сильно желаешь заниматься живописью и изучать ее, чего нигде не можешь так достигнуть, как в Академии художеств, а потому просишь исходатайствовать дозволение на приезд в Петербург. Гр[аф] по этому письму будет просить президента» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87).
Поздрав і поцілуй за мене Білозерського і його жіночку. — Василя Михайловича та Надію Олександрівну Білозерських. /416/
І де тепер його жіночка? — Йдеться про О. М. Куліш.
А Кулішеві скажи, нехай мені пришле другий том «Записок о Южной Руси». — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня 1857 р. та примітку до нього.
...але свого рідного нічогісінько нема, опріч «Богдана Хмельницько[го]» Костомарова. — Про це видання (Костомаров Н. И. Богдан Хмельницкий. — СПб., 1857. — Т. 1) Шевченко так відгукнувся в щоденнику: «Прекрасная книга, вполне изображающая этого гениального бунтовщика. Поучительная, назидательная книга!»; «Прекрасная, современная книга!» (записи від 22 і 23 вересня 1857 р.).
В Саратові бачився я з старою Костомарихою... — З матір’ю М. I. Костомарова Тетяною Петрівною (1798 — 1875), колишньою кріпачкою, Шевченко познайомився 1846 р. у Києві. У травні 1847 р., побачивши її з вікна каземату III відділу, присвятив їй співчутливі рядки у вірші «Н. Костомарову» і подарував автограф цього твору під час згаданого в листі побачення з нею в Саратові (див. запис у щоденнику від 31 серпня 1857 р.).
Семен — С. С. Гулак-Артемовський.
Сапожников Олександр Олександрович (1833 — 1887) — астраханський рибопромисловець-мільйонер. Шевченко познайомився з ним ще в Петербурзі, де в 40-х роках у домі його батька-мецената збиралися художники. Після зустрічі з О. О. Сапожниковим 16 серпня 1857 р. в Астрахані Шевченко був запрошений відправитись до Нижнього Новгорода на абонованому його родиною пароплаві «Князь Пожарский». Прибувши до Нижнього Новгорода, Сапожникови наступного дня вирушили до Москви і надалі не підтримували знайомства з поетом.
/417/
110. ДО І. П. КЛОПОТОВСЬКОГО
6 листопада 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 138).
Вперше надруковано у виданні: Радянське літературознавство: Наукові записки. — 1939. — № 4. — С. 143 — 144.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібрання творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 148 — 149.
Клопотовський Іван Петрович — викладач астраханської гімназії, куди прибув після закінчення Київського університету (1845 — 1849). З Шевченком познайомився 15 серпня 1857 р. в Астрахані; гостинно вітав поета, залишив у його щоденнику запис від 15 — 16 серпня 1857 р., де висловив радість від зустрічі зі «своїм колишнім професором». Спогади І. Клопотовського про Шевченка записав журналіст В. Кларк (Русская старина. — 1896. — № 3. — С. 655 — 658).
Сатана, он же и Иван Рогожин... перейшов мені шлях в Нижнем Новегороді... А я, недотепний, забув на той час надіть на себе крестообразную амуницию. — Чельцов Федір Іванович (1826 — ?) — випускник Київського університету (1853), лікар. Брав участь у Кримській війні. Шевченко познайомився з ним в серпні 1857 р. в Астрахані. 16 і 17 серпня 1857 р. Чельцов зробив записи в щоденнику Шевченка. Останній запис — легенда про біса на прізвисько Іван Рогожин, відданого в солдати, після чого Шевченко жартівливо називав Ф. І. Чельцова Іваном Рогожиним, зокрема й у дарчому написі на автографі уривка поеми «Царі» («Старенька сестро Аполлона...»).
... з моїм добрим капітаном Кишкиным попливу вниз по матушке по Волге... — Кишкін Володимир Васильович (1825 — 1911) — капітан пароплава «Князь Пожарский», на якому Шевченко прибув у Нижній Новгород 20 вересня 1857 р. Познайомилися за невідомих обставин ще до зустрічі в Астрахані. На пароплаві саме з «потаємного портфеля» В. Кишкіна Шевченко вперше прочитав чимало творів російської позацензурної поезії.
...із вами побачуся,., други мої іскреннії. — Через І. Клопотовського Шевченко звертався до кола «своїх земляків», переважно флотських офіцерів та лікарів, серед яких були С. Незабитовський, Є. Одинець, К. Новицький, П. Радзійовський, Т. Шалевич, Т. Зброжек, Ф. Чельцов. Шевченко захоплено писав про них у щоденнику (запис від 23 серпня 1857 р.).
Незабитовський Степан Андрійович (1829 — 1909) — флотський лікар в Астрахані; закінчив Київський університет 1854 р. З Шевченком познайомився в Астрахані 15 — 16 серпня 1856 р. і тоді ж залишив про це запис у щоденнику. 18 серпня він переписав з «Малої книжки» поему «Чернець» та вірш «А. Козачковському», а сам поет заніс йому до цього ж зошита вірш «Ще як були ми козаками...» (ІЛ, ф. 1, № 75).
«Le Nord» (1855, Брюссель) — газета, що виходила французькою мовою і вважалася неофіційним органом царського уряду (див. запис у щоденнику від 16 жовтня 1857 р.).
Козаченко Олександр Петрович (1809 — 1870) — статський радник, голова Астраханської казенної палати. Познайомився з Шевченком в Астрахані не раніше 16 серпня 1857 р. у родині свого зятя О. О. Сапожникова.
111. ДО А. І. ТОЛСТОЇ
12 листопада 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 222).
Вперше надруковано: Пассек Т. П. Воспоминания // Русская старина. — 1877. — № 10. — С. 290 — 291.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 416 — 417.
Відповідь на лист А. І. Толстої від 2 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 88 — 89).
Відповідь А. І. Толстої від 13 грудня 1857 р. див.: Там само. — С. 95 — 96.
Шевченко одержав листа від А. І. Толстої 11 листопада 1857 р., відзначивши це того ж дня в щоденнику як знаменну подію: «Сегодня у меня великий, торжественный, радостный день. Сегодня получил я письмо от моей святой заступницы гра[фини] Н. И. Толстой, дружеское, родственное письмо. За что она меня удостаивает этого неизреченного счастия? И чем я воздам ей за этот нечаянный светлый, сердечный праздник?»
Вы так искренно, с такою теплою любо[вь]ю указываете путь, которым я могу достигнуть моей возлюбленной Академии. — Відгук на по/418/раду А. Толстої у згаданому листі: «Пишите графу, проситесь в Академию. — Письмо это предоставят В[еликой] К[нягине] Марии Николаевне. [...] Вы получите свободу жить в столице для Божественного искусства» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89).
Завтра же пишу графу Федору Петровичу письмо... — Лист, який Шевченко написав Ф. П. Толстому 13 листопада 1857 р., не відомий.
...я в продолжение этих 10-ти лет, кроме «Русскою инвалида», ничего не читал. — З листування, щоденника, мемуарів сучасників поета відомо про широке коло читання Шевченка на засланні. Це були книжки, які надсилалися друзями, газети «Северная пчела», «Русский инвалид», «С.-Петербургские ведомости», журнали «Отечественные записки», «Библиотека для чтения», «Современник».
...я сделал несколько рисунков с здешних старинных церквей. — Див. записи в щоденнику від 25 вересня — 30 жовтня 1857 р. Збереглося лише два малюнки аквареллю та чотири олівцем.
...делаю изредка портрети карандашом... — Див. записи в щоденнику від 23 вересня — 14 жовтня 1857 р. Із виконаних у цей проміжок часу портретів відомий лише портрет П. А. Овсянникова.
Вчера... отправился я к В[ладимиру] И[вановичу] Далю... — Відгук на прохання А. І. Толстої у згаданому листі: «Виделись ли Вы с Далем? Побывайте у него, поклонитесь ему от графа, и С. Н. Жадовского, и от меня» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89). Шевченко побачився з ним 17 листопада 1857 р., зазначивши це того ж дня в щоденнику.
Не спрашивая, знаю, откуда и какие мои деньги у вас... сохраните эту великую чистую жертву у себя до нашего свидания. — Це відповідь на повідомлення А. Толстої у згаданому листі: «У меня есть Ваши деньги — 500 руб[лей] сер[ебром], распорядитесь ими» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89). Йдеться про гроші, зібрані на домашньому концерті, який, за спогадами К. Юнге, дочки Толстих, було влаштовано в домі Толстих на користь Шевченка (див.: Юнге Е. Ф. Воспоминания (1843 — 1860). — М., 1914. — С. 134).
112. ДО І. О. УСКОВА
12 листопада 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 227).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1889. — № 2. — С. 306 — 308) з неточностями й пропусками.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 415 — 416.
Відповідь І. О. Ускова див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 100 — 101.
...я послал вам мое письмо из Астрахани, т. е. с 10 августа. — Цей лист не відомий.
...выехал я из Астрахани вместе с семейством А. А. Сапожникова... — Див. примітку до листа до М. М. Лазаревського від 18 — 19 жовтня 1857 р.
19 сентября прибыли мы... в Нижний Новгород... — За записом у щоденнику, зробленим того ж дня, це сталося 20 вересня 1857 р.
...добрых людей просил написать о себе прямо Катенину... — Див. примітку до листа М. М. Лазаревському від 8 жовтня 1857 р. /419/
Наконец, вчера здешний военный губернатор получает от генерал-губернатора оренбургского, у[ральского] и с[амарского] подробное объяснение моего увольнения от военной службы. Объяснения эти вчера же прочитаны мне. — 23 жовтня Шевченко занотовує в щоденнику: «... обо мне получена форменная бумага на имя здешнего военного губернатора от командира Оренбургского Отдельного корпуса. [...] Бумага гласит о том, что мне воспрещается въезд в обе столицы и что я обретаюсь под секретным надзором полиции».
Сегодня же написал я моим друзьям в Петербург об этой катастрофе... — Йдеться про лист до А. І. Толстої від 12 листопада 1857 р.
...что мне делать с письмами Киреевского и с вашей доверенностью. — У двадцятих числах червня 1857 р. Шевченко одержав від I. О. Ускова доручення на отримання від підполковника І. О. Киреєвського пересланих йому грошей на придбання в Петербурзі фотографічного приладдя (див. запис у щоденнику від 21 червня 1857 р., де згадується й про два листи від І. О. Киреєвського, а також листи до М. М. Лазаревського від 30 червня та 1 липня 1857 р. і до А. М. Маркевича від 22 квітня 1857 р.).
Здорова ли Агафья Емельяновна? Здоровы ли... Наташенька и Наденька? — Йдеться про дружину та дітей І. О. Ускова.
Кланяюся Жуйковим... — Подружжю Жуйкових — Олександру Гавриловичу (1826 — ?), поручикові 1-го лінійного батальйону, та його дружині Олімпіаді Петрівні (1837 — ?).
...Бурцевым... — Подружжю Бурцевих — Льву Олександровичу (роки народження і смерті не відомі), підпоручику, плац-ад’ютанту Новопетровського укріплення, та його дружині Софії Олександрівні. Прибувши до Астрахані, Шевченко жив у них з 5 по 10 серпня 1857 р. (див. записи в щоденнику від 7 та 10 серпня 1857 р.).
Мостовскому — М. В. Мостовському.
113. ДО М. С. ЩЕПКІНА
12 листопада 1857. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 12 — 13).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 414 — 415.
Відповідь М. С. Щепкіна від 27 листопада 1857 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 92 — 93.
Із далекої киргизької пустині... вітав я тебе... поклонами. — Йдеться про листи до Я. Г. Кухаренка від 22 квітня та 5 червня 1857 р.
Тепер я в Нижнім Новігороді... на такій волі, як собака на прив’язі... — Йдеться про заборону в’їзду в обидві столиці й перебування під секретним наглядом, про що Шевченко дізнався 23 жовтня 1857 р. і того ж дня зробив запис у щоденнику: «Хороша свобода. Собака на привязи. Это значит, не стоит благодарности, в[аше] в[еличество]».
Я йому ще з Новопетровського укрепления послав дещо... — Див. лист до Я. Г. Кухаренка від 5 червня 1857 р. та коментар до нього. /420/
114. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
29 листопада 1857. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 161).
Чистовий автограф, що має авторську дату «18 ноября. Нижний», передатовується відповідно до запису в щоденнику від 29 листопада 1857 р.: в цей день написано даний лист і згадується про приїзд 26 листопада до Нижнього Новгорода Ф. М. Лазаревського.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 14 — 15) за автографом з помилковим прочитанням слова: «не пише» (треба: «напише»).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 417.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 19 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 91 — 92).
Відповідь М. М. Лазаревського див.: Там само. — С. 94; відповів на цей лист і Ф. М. Лазаревський (Там само. — С. 93).
Позавчора чортові не було чого робить, то він носив мене в Балахну... — Справжня причина відсутності Шевченка розкрита в щоденнику (див. запис від 26 листопада 1857 р.). Балахна — повітове місто Нижегородської губернії (нині районний центр).
Федор — Ф. М. Лазаревський.
...писав я графині Н[астасії] І[ванівні] і графу Ф[едору] П[етровичу] письма. — Йдеться про листи до А. І. Толстої від 12 листопада 1857 р. та невідомий лист до Ф. П. Толстого (про цей лист Шевченко так записав у щоденнику 13 листопада 1857 р.: «Сегодня написал, а завтра отошлю просительное письмо графу Ф. П. Толстому. Прошу его просить кого следует о дозволении мне жить в Петербурге и посещать классы Академии. Письмо, кажется, мне удалось»).
...чи був у неї з моїм поклоном Сапожников. — О. О. Сапожников.
Подякуй доброго і розумного Куліша за його «Чорну раду» і за «Записки о Ю[жной] Р[уси]». — 10 листопада 1857 р. Шевченко занотував у щоденнику, що одержав від П. О. Куліша його історичну хроніку «Чорна рада» (СПб., 1857) та збірник фольклорних та етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси» (СПб., 1856. — Т. 1; СПб., 1857. — Т. 2).
...послав я йому з Варенцовим «Москалеву криницю» і «Ченця». — Варенцов Віктор Гаврилович (1825 — 1867) — інспектор Нижегородського дворянського інституту, фольклорист. Познайомився з Шевченком 15 жовтня 1857 р. в Нижньому Новгороді (див. запис у щоденнику від 15 жовтня 1857 р.). 5 листопада Шевченко провів його у Петербург, куди В. Г. Варенцов поїхав у справі призначення на посаду викладача в Казанському університеті, і передав П. О. Кулішеві поеми «Москалева криниця» та «Чернець» (ці автографи не відомі).
Та якби був знав, що він має од Щепкіна, то послав би що-небудь друге, у мене єсть багато дечого... — 3 листа М. С. Щепкіна, написаного орієнтовно близько 20 листопада 1857 р. у відповідь на лист Шевченка від 12 — 13 листопада того ж року, поет дізнався, що Я. Г. Кухаренко виконав його прохання, висловлене в листі від 5 червня 1857 р., а саме: зробити ко/421/пії надісланих йому творів — поем «Москалева криниця» (нова редакція) і «Чернець» та вірша «Садок вишневий коло хати...» («Вечір») — і надіслати М. С. Щепкіну. З’ясувалося, що ці твори П. О. Куліш уже одержав від М. С. Щепкіна. «Що-небудь друге» — це твори із рукописного збірника «Мала книжка».
...перешли мені з ним наші народные думы, изданные Метлинским. — З таким проханням Шевченко вже звертався до М. М. Лазаревського в листі від 30 червня 1857 р.
Нарисовав я карандашем для тебе своє поличіє... — Автопортрет італійським та білим олівцем Шевченко подарував наприкінці грудня 1857 р. М. С. Щепкіну під час його перебування в Нижньому Новгороді з дарчим написом: «Михайлу Семеновичу Щепкіну, на память 24 декабря 1857 года от Тараса Шевченка». Для М. М. Лазаревського він виконав новий автопортрет, який 4 січня 1858 р. передав через П. А. Овсянникова.
Пише мені старий Щепкін і просить... мене до свого сина на хутір, десь недалеко коло Москви. — Йдеться про невідомий лист орієнтовно від 20-х чисел листопада 1857 р. Докладніше про майбутню зустріч М. С. Щепкін пише у наступному листі — від 27 листопада 1857 р.
Семен — С. С. Гулак-Артемовський.
115. ДО П. О. КУЛІША
4 — 5 грудня 1857. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 9-11).
Дата в першодруці «5 декабря 1857 г.» уточнюється за записом у щоденнику Шевченка від 4 грудня 1857 р.: «Написал письмо Щепкину и Кулишу. Прошу их, друзей моих великих, отложить всякое житейское или служебное попечение и приехать ко мне недели на две...».
Датується 4 — 5 грудня 1857 р., Нижній Новгород.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 418 — 419.
Відповідь П. О. Куліша, датовану орієнтовно серединою грудня 1857 р., див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 96 — 97.
Спасибі тобі... за «Чорну раду». — Див. примітку до листа до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р.
Я її прочитав і в «Руській беседі»... — У щоденнику 26 жовтня 1857 р. Шевченко занотував: «Заходил к Варенцову и взял у него для прочтения два номера, 2 и 3, „Русской беседы“». Саме в цих номерах журналу за 1857 р. був опублікований російський варіант роману П. Куліша «Чорна рада».
...тілько ти дуже вже, аж надто дуже, підпустив мені пахучого курева... — В епілозі до журнального варіанта роману «Чорна рада» П. Куліш, з цензурних міркувань не називаючи імені Шевченка, писав про нього як про «нашего вещего поэта, который весь проникнут духом своего народа и выражает свои чувства истинно народным словом» (Русская беседа. — 1857. — № 3. — С. 141). Прочитавши ці слова, Шевченко так відгукнувся в щоденнику 26 жовтня 1857 р.: «В эпилоге к „Черной раде“ П. А. Кулиш, говоря о Гоголе, Квитке и о мне грешном, указывает на меня как на великого самобытного народного поэта. Не из дружбы ли это?» /422/
Не знав я, що в тебе єсть «Москалева криниця» і «Чернець» од Щепкіна, а то б я тобі послав що-небудь інше. — Див. лист до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р. та примітку до нього.
Спасибі тобі за «Наймичку». Чи не найдеш там у панночки-хуторяночки в альбомі мого «Івана Гуса»? — У лютому 1857 р. вийшов другий том збірника «Записки о Южной Руси», укладеного П. Кулішем, де анонімно вміщено поему «Наймичка», нібито знайдену упорядником в альбомі якоїсь хуторянської панночки. Насправді твір опубліковано за списком А. І. Лизогуба, виконаним для Л. М. Жемчужникова, який і передав його П. О. Кулішеві. «Першодрук являв собою контамінований текст двох рукописних списків поеми — Л. Тарновської і Л. Жемчужникова, перший з яких відбивав найраніший відомий нам текст твору, а другий — через список-посередник А. Лизогуба — текст альбому „Три літа“, але без поправок олівцем» (Бородін В. С. Збірка Шевченка «Три літа» // Радянське літературознавство. — 1975. — № 4. — С. 76 — 77). Автограф поеми «Єретик» («Ян Гус») при арешті поета 1847 р. був відібраний разом з альбомом «Три літа» й став відомий лише в 1906 р.
Що се за дивний, чудний чолов’яга Л. Жемчужников! — Жемчужников Лев Михайлович (1828 — 1912) — український та російський художник і гравер, учень К. Брюллова, фольклорист. Автор мистецьких творів з українською тематикою, зокрема шевченківською. Познайомився з Шевченком 1860 р. у Петербурзі. Продовжував традиції Шевченкового видання «Живописная Украина», видавши серію офортів під тією ж назвою як додаток до журналу «Основа». Написав спогади про Шевченка (Основа. — 1861. — № 3. — С. 1 — 21).
У другому томі «Записок о Южной Руси» П. Куліш, подаючи тексти українських народних казок у записах Л. М. Жемчужникова, писав: «Уже несколько лет знаком я в Малороссии с молодым русским художником Л. М. Жемчужниковым. Он проводит у нас на юге сплошь лето и зиму, изучая нашу природу и нашу жизнь во всех их проявлениях. Не довольствуясь тем, что видит глаз, он изучает нравственный образ малороссийского народа в произведениях его духа. Он убежден, что малороссиянина не поймешь, не зная языка его и не ознакомясь на месте с его настоящим и прошедшим... Этнография южнорусская имеет в нем несравненного деятеля» (Записки о Южной Руси. — Т. 2. — С. 3). Занотувавши в щоденнику 10 листопада 1857 р. одержання «Записок» та «Чорної ради» від П. Куліша, Шевченко додає: «Какой милый оригинал должен быть этот г. Жемчужников. Как бы я счастлив был увидеть человека, который так искренно, нелицемерно полюбил мой милый родной язык и мою прекрасную бедную родину».
...як би мені хотілося, щоб ти зробив свої «Записки о Южной Руси» постоянным периодическим изданием на шталт журнала. — Близько 15 грудня 1857 р. П. Куліш відповідав: «Про журнал я й не помишляю. Не наше се діло, Тарасе. Утонеш в журналі без слави й без пам’яті. Нехай хто інший веде журнал, а ми помагатимемо; то се так! Нам треба писать у тому роді, которий єсть наше праведне достояніє, і що вже нехай хто інший хоть як потіє, а нічого такого не втне. Журнальна ж премудрость не велике диво, і багато знайдеться до сього діла мистеців. Нехай собі мізкують на здоров’є!» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 96). /423/
Старий Щепкін на тім тижні хоче до мене приїхать в гості... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 — 5 грудня 1857 р. та примітку до нього.
Прилітай, мій голубе сизий, хоч на тиждень, хоч на один день. — У вищезгаданому листі П. Куліш відповів: «Не подобає мені, друже мій Тарасе, їздить на розмову з тобою [...] Мені сей з’їзд не зашкодив би, а тобі певно зашкодить» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 96).
Може, Баренцев не виїхав ще з Петербурга... — Див. лист до М. М. Лазаревського від 29 листопада 1857 р. та примітку до нього.
Поцілуй Маркевича за мене за його ноти... — Йдеться про опубліковані в другому томі «Записок о Южной Руси» (С. 209 — 256) «Малороссийские народные песни, положенные на ноты для пения и фортепьяно Андреем Маркевичем. Тетрадь первая».
Цілую Михайла, Федора і Семена. — Братів Лазаревських та С. С. Гулака-Артемовського.
...я вчора бачився з Кебером... — Кебер Густав Васильович — лікар, помічник керуючого Нижегородською удільною конторою. 3 грудня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «Сегодня посетил меня Густав Васильевич Кебер. Гость совершенно неожиданный. Он большой приятель ф. Лазаревского, и тот, уезжая из Нижнего, поручил ему увидеться со мною, и добрейший Густав Васильевич сегодня исполнил поручение своего и моего друга».
Чи не трапиться в тебе «Літопись» Величка? — Це чергова спроба дістати початкові томи історичної праці С. Величка «Летопись событий в Юго-Западной России в XVII-м веке» (Т. 1 — 4. — К., 1848 — 1864), виданої Київською комісією для розгляду давніх актів (див. докладніше: Листи до Тараса Шевченка. — С. 307 — 308).
116. ДО М. С. ЩЕПКІНА
4 — 5 грудня 1857. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 13-15).
Дата в першодруці «5 декабря 1857 г.»; дата написання уточнюється за записом у щоденнику від 4 грудня 1857 р.: «Написал письма Щепкину и Кулишу. Прошу их... приехать ко мне недели на две». Датується: 4 — 5 грудня 1857 р., Нижній Новгород.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 417 — 418.
Відповідь на листи М. С. Щепкіна, один з яких не відомий, орієнтовно від 20-х чисел листопада 1857 р., другий від 27 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92 — 93).
Відповідь М. С. Щепкіна від 11 грудня 1857 р. див.: Там само. — С. 95.
Спасибі тобі за приглашение в село Никольское, а тричі разом спасибі тобі за те, що ти хочеш сам приїхать в Нижній. — Це відповідь на пропозицію М. С. Щепкіна, висловлену в згаданому листі від 27 листопада 1857 р.: «Теперь же извещаю, что ежели тебе очень хочется увидеть мою старую фигуру, то можно приехать: у сына под Москвой в 40 верстах есть дача, Никольское [...], и ежели все это будет очень затруднительно, то не приехать ли мне в Нижний, и это не для того только, что/424/бы повидаться, а поговорить бы многое нужно, может быть, моя старая голова навела бы и твою на добрую мысль...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92 — 93).
...я бачився з директором Нижнегородського театра, з г. Варенцовим... — Варенцов Олександр Петрович — директор Нижегородської ярмаркової контори й ярмаркового театру. Шевченко познайомився з ним восени 1857 р., малював портрет його дружини й сина (портрет не знайдений), часто бував у його домі, допомагав в оформленні благодійної вистави (див. запис у щоденнику від 20 грудня 1857 р.).
Нарисовав три портрети... — Див. коментар до листа до А. І. Толстої від 12 листопада 1857 р.
Граф Федор Петрович обіщає мені «выхлопотать позволение жить в столице». — Це відгук на запевнення дружини віце-президента Академії мистецтв графа Ф. П. Толстого Анастаса Іванівни Толстої, висловлене в її листі від 2 листопада 1857 р.: «Вы получите свободу жить в столице для Божественного искусства» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 89).
Старий Улыбышев, той самий, що написав біографію Бетговена... — Улибишев Олександр Дмитрович (1794 — 1858) — російський літератор, драматург, публіцист, музичний критик та історик музики. Учасник гуртка «Зелена лампа». Видав дослідження про Моцарта «Нова біографія Моцарта» (СПб., 1843, російський переклад 1890 — 1892) та Бетховена — «Бетховен, його критики і тлумачі» (Лейпциг, 1857), обидва — французькою мовою. Автор популярних п’єс «Раскольники», «Вздыхатель без денег». З Шевченком познайомився 2 грудня 1857 р. Вони часто зустрічалися в театрі та на музичних вечорах, які проводились у домі О. Д. Улибишева.
Піунова Катерина Борисівна (1841 — 1909) — російська актриса. Шевченко познайомився з нею наприкінці 1857 р., турбувався про її самоосвіту й професіональний ріст.
...чому він не шле мені своє «Слово о полку Игореве»? — Ще в листі від 14 квітня 1854 р. Шевченко просив А. О. Козачковського надіслати йому це видання М. О. Максимовича («Песнь о полку Игореве», сложенная в конце XII в. на древнем русском языке. — Киев, 1837); 1857 р. вийшов його новий, віршований переклад твору українською мовою: Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие. — Киев, 1857.
117. ДОМ. О. ОСИПОВА
23 грудня 1857. Нижній Новгород
Подається за першодруком у газеті «Московские ведомости» (1862. — 28 лютого).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 419 — 420.
Відповідь М. О. Осипова від 17 лютого 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 111 — 113.
Сегодня я получил письмо от моей святой заступницы, графини Н[астасии] И[вановны]... — Йдеться про лист А. І. Толстої від 13 грудня 1857 р., де вона повідомляла: «Напишите несколько строк Н[иколаю] /425/ Осип[овичу] Осипову. Вот его адрес: в город Орел, чиновнику или депутату при конторе министерства уделов. Он нетерпеливо ждет от Вас вести и не дождется. Это благородный юноша, принимавший в Вас самое живое, теплое участие. Одна строка Ваша доставит ему много отрады, я знаю это» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 95).
Мы не видались с ним с 1847 г. — Даних про зустріч саме цього року немає, очевидно, Шевченко має на увазі період до заслання. За записом у щоденнику від 4 липня 1857 р., вони востаннє бачились наприкінці березня 1845 р., коли поет їхав в Україну через Москву.
Последнее письмо ваше из Курска я получил... — Йдеться про лист М. О. Осипова, що датується орієнтовно груднем 1855 — березнем 1856 р., Курськ — Біюк-Сойрень (Листи до Тараса Шевченка. — С. 66 — 68).
... ответ свой адресовал на имя графини; но, вероятно, мое письмо не дошло к вам... — Лист Шевченка від 20 травня 1856 р. М. О. Осипов одержав. 17 лютого 1858 р. він відповідав: «Из Петербурга же писал несколько раз, уведомлял о ходе Вашего дела, и в одном письме старался иносказательно предупредить Вас, чтоб Вы не описывали Ваших начальников скифов, и, наконец, имел счастие поздравить Вас с Вашим Воскресением, радостным для многочисленных поклонников Вашей Музы. Может быть, содержание моих писем было причиною, что они не дошли до Вас» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 111).
1858
118. ДО А. І. ТОЛСТОЇ
2 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 223).
Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 291 — 292).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 480.
Відповідь на лист А. І. Толстої від ІЗ грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 95 — 96).
23 декабря получил я ваше драгоценное письмо... — Насправді листа від А. І. Толстої від 13 грудня 1857 р. Шевченко одержав 21 грудня 1857 р., про що свідчить його запис у щоденнику під цією датою.
Он гостил у меня по 30 декабря. — М. С. Щепкін приїхав до Нижнього Новгорода вночі 24 грудня, виїхав у ніч з 29 на 30 грудня 1857 р. (див. записи в щоденнику під цими датами).
Подарил нижегородцам три спектакля... — Наприкінці грудня 1857 р. М. С. Щепкін узяв участь у виставах Нижегородського театру, виконавши ролі Городничого («Ревізор» М. В. Гоголя), Михайла Чупруна («Москаль-чарівник» І. П. Котляревського), Любима Торцова («Бідність не порок» О. М. Островського), Матроса Сімона («Матрос» Т.-М. Соважа і Ж.-Ж. Делюр’є), Вальдорфа («Мірандоліна» К. Л. Блума за п’єсою К. Гольдоні «Хазяйка готелю»). 30 грудня 1857 р. Шевченко записав у щоденнику: «У меня все еще стоит перед глазами Городничий, Матрос, Михайло Чупрун и Любим Торцов». /426/
...только сегодня... ног взяться за перо... — Не виключено, що, всупереч авторській даті, лист написано 4 січня 1858 р. Цього дня Шевченко зробив запис у щоденнику: «Весь день был посвящен писанию писем. Обязанность скучная, но неизбежная. Написал полдюжины посланий...» Можливо, поряд з датованими 4 січня 1858 р. п’ятьма листами Шевченка до С. Т. Аксакова, П. О. Куліша, М. М. Лазаревського, М. О. Максимовича, М. С. Щепкіна, шостим був лист до А. І. Толстої. Шевченко міг датувати його ранішим числом, прагнучи якось виправдатися за те, що в зв’язку з приїздом до Нижнього Новгорода М. С. Щепкіна не відразу відповів адресатці; дату одержання її листа від 13 грудня 1857 р. він також зазначив неточно, перенісши її на два дні пізніше.
...графа Федора Петровича... — Ф. П. Толстого.
Благодарю вас за адрес Осипова, сегодня и ему пишу... — Цей лист до М. О. Осипова Шевченко написав ще 23 грудня 1857 р.
119. ДО С. Т. АКСАКОВА
4 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (РДАЛМ, ф. 10, оп. 2, № 12).
Вперше надруковано в журналі «Советская Украина» (1955. — № 10. — С. 174. Публікація М. М. Ткаченка).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 159 — 160.
Аксаков Сергій Тимофійович (1791 — 1859) — російський письменник. Шевченко особисто познайомився з ним у Москві 22 березня 1858 р., згадував у щоденнику серед імен, «хорошо известных в нашей литературе» (див. запис від 13 серпня 1857 р.), високо цінував його письменницьку майстерність, листувався з ним, радився щодо своїх прозових творів і прагнув надрукувати їх за його допомогою.
...сказать вам мою благодарность за ваш милый подарок... — Через М. С. Щепкіна С. Т. Аксаков передав Шевченкові до Нижнього Новгорода свою книгу «Семейная хроника» (М., 1856) з дарчим написом.
Михайло Семенович — М. С. Щепкін.
Послал я вам с моим великим другом свою «Прогулку с удовольствием и не без морали». — Йдеться про писарську копію першої частини повісті з присвятою: «Посвящаю Сергею Тимофеевичу Аксакову в знак глубокого уважения», передану через М. С. Щепкіна з проханням сприяти її опублікуванню. С. Т. Аксаков віддав повість до журналу «Русский вестник», однак там вона надрукована не була. Нині цей рукопис зберігається в ІЛ (ф. 1, № 97).
120. ДО П. О. КУЛІША
4 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 11). Заключна частина листа (від слів «Передай оці дві пісні Маркевичу») реконструюється і подається за копією П. О. Куліша в його недатованому листі до А. М. Маркевича (ІРЛІ РАН, № 10745. XVI с., арк. 102). Реконструкція орієнтовна, оскільки місце цієї приписки Шевченка, а також тексту надісланих ним віршів «Утоптала стежечку» і «Навгороді ко/427/ло броду» в листі від 4 січня 1858 р. точно не відоме. Вперше цю частину листа (без тексту віршів) надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 208.
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 140 — 141, 208.
Відповідь на листи П. О. Куліша від 22 і 23 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 98 — 99).
Позавчора получив я твоє третє письмо... — Третім листом П. О. Куліша до Шевченка в Нижній Новгород був лист від 22 грудня 1857 р. Про 250 крб. йдеться в його четвертому листі від 23 грудня 1857 р. (див. запис у щоденнику від 3 січня 1858 р.). Можливо, обидва ці листи Шевченко одержав одночасно.
Спасибі тобі і тому щедрому землякові, що купив мою невольничу роботу. — Йдеться про знайомих П. О. Куліша, чернігівських поміщиків В. В. Тарновського-молодшого та Г. П. Ґалаґана, які придбали 17 акварелей Шевченка, намальованих ним під час Каратауської експедиції (тепер з них відомі лише сім). Разом з листом від 13 травня 1857 р. Шевченко надіслав ці акварелі з Новопетровського укріплення в Рачкевичі Бр. Залеському, який виявив готовність допомогти у продажу Шевченкових малюнків (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 79). Однак у листах від 20 серпня, 15 вересня, 5 листопада 1857 р. Бр. Залеський сповіщав, що, не бажаючи продавати ці малюнки нарізно й не знайшовши покупця в Литві, він переслав їх 3. Сераковському до Петербурга (Там само. — С. 85, 86, 91). Врешті малюнки потрапили до П. О. Куліша, який у листі до Василя Васильовича Тарновського-молодшого (1837 — 1899) від 1 листопада 1857 р. запропонував їх купити (Киевская старина. — 1899. — № 1. — С. 81 — 82). Деталі відомі з листа останнього до батька, В. В. Тарновського-старшого, від 15 листопада 1857 р.: «Панотче! На днях получил я письмо от П. А. Кулиша, в котором он пишет, что Шевченко в Нижнем Новгороде и что прислал свои рисунки, чтобы разыграть в лотерею или продать. Они стоят 250 руб. сер[ебром], так что дорого купить все, но Григорий Павлович Галаган и София Александровна Галаганова берут по части и дают по 80 руб. сер[ебром], то ежели Вы можете, то купите для меня часть. Это будет вместе с драгоценным приобретением и помощь Тарасу...» (Дорошкевич О. Шевченко в приватному листуванні // Записки Історично-філологічного відділу УАН. — К., 1926. — Кн. 7-8. — С. 375). Придбані 1857 р. малюнки поклали початок цінній шевченківській колекції, збиранням якої В. В. Тарновський- молодший займався протягом усього життя. Дбайливо зібрані ним автографи, малярські твори, книги, особисті речі Шевченка, публікації його творів та література про нього згодом були передані Чернігівському земству й утворили його унікальний музей; нині вони зберігаються в кількох державних сховищах України (див.: Каталог предметов малорусской старины и редкостей коллекции В. В. Тарновского. Вып. 1. Шевченко. — К., 1893; Каталог украинских древностей коллекции В. В. Тарновского. — К., 1898; Гринченко Б. Каталог музея украинских древностей В. В. Тарновского. — Чернигов, 1902. — Т. 2; Н. Ш[угуров]. Памяти В. В. Тарновского// Киевская старина. — 1899. — № 7. — С. 131; Памяти В. В. Тарновского, А. М. Лазаревского и Н. В. Шугурова // Киевская старина. — 1902. — № 7-8. — С. 282 — 292). /428/
...думав уже писать Лазаревському... — М. М. Лазаревському.
Оповідання Вовчка ще не получив. — Марко Вовчок (справжнє прізвище, ім’я та по батькові — Вілінська Марія Олександрівна, по чоловікові — Маркович, 1833 — 1907) — українська письменниця. У листі до Шевченка від 26 листопада 1857 р., не називаючи прізвища Марка Вовчка, П. О. Куліш писав, що вона «такі повісті вдрала, що хоть би й тобі, мій друже», в листі від 22 грудня 1857 р. сповіщав, що надсилає Шевченкові її оповідання «з сею поштою». Вважаючи (як видно з подальшого листування), що до адресата ця книжка не дійшла, П. О. Куліш послав Шевченкові інший примірник 1 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92, 98, 104).
За свідченням Ф. Г. Лебединцева, Шевченко не відразу відгукнувся про цю книжку, бо йому не сподобалася передмова П. О. Куліша: «Тарас Григорьевич рассказывал мне, в какое недоумение привели его присланные ему П. А. Кулишом в Нижний Новгород известные „Оповідання Марка Вовчка“, снабженные его предисловием. „Сиджу я, бачите, в Нижньому та виглядаю того розрішенія (ехать в Москву), як стара баба літа. Коли це присилає Пантелимон оті оповідання і так уже їх захваляє та просить, щоб я їх прочитав і сказав своє слово. Я, звичайно, починаю спершу з передмови. І двох страничок не перечитав, згорнув та й кинув за лаву. „Птьфу, кажу, хіба не видно Кулішевої роботи“. Лежали вони там кілька неділь. Коли знов пише до мене Куліш, нагадує та просить, щоб скоріше перечитав або хоть так звернув. Тоді я розкрив посередині і читаю: „Е, кажу собі, це вже не Кулішева мова“, і, перечитавши до остатку, благословив обома руками“» (Лобода Ф. Мимолетное знакомство мое с Т. Г. Шевченком и мои об нем воспоминания // Киевская старина. — 1887. — № 11. — С. 566).
А «Граматка» твоя так мені на серце пала, що я не знаю, як тобі і розказать. — Йдеться про перше видання укладеної П. О. Кулішем «Граматки» (СПб., 1857), в якій, зокрема, були вперше надруковані — без імені автора — кілька Шевченкових переспівів із Псалтиря (псалми 12, 53, 132 повністю та уривки із псалмів 12, 53, 93, 132, 149). Шевченко одержав її 10 грудня 1857 р. через В. Г. Варенцова й схвально оцінив насамперед як один з перших українських підручників для початкової освіти — «первый свободный луч света, могущий проникнуть в сдавленную попами невольничью голову» (див. запис у щоденнику від 10 грудня 1857 р.). Разом з тим він не міг не помітити, що азбука та арифметика становлять лише половину книжки, а решту її обсягу відведено розділам «Погляд на Божу правду, которою держиться світ», «Коротенька священная історія», «Коротка наука християнської віри», «Молитви». Подібну оцінку книжці дав і М. І. Костомаров у листі від 23 січня 1858 р.: «Мене порадувала ся „Граматка“, не так сама, як та думка, щоб писати для народа» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 103). Укладаючи згодом, 1860 р., свій «Букварь южнорусский» (СПб., 1861), Шевченко, на противагу П. О. Кулішеві, включив до нього й народні прислів’я та дві українські народні думи. Різко негативно поставився він до другого видання Кулішевої «Граматки» (СПб., 1861), про що свідчать спогади М. С. Лескова: «На столе, перед которым он сидел, лежали две стопки сочиненного им малороссийского букваря, а под рукой у него была другая „малороссийская граматка“ [...] Видно было, что эта книжка очень его занимает и очень беспокоит [...] „...Скажите мне, для кого она написана?., бо я не знаю, для кого, только /429/ не для тех, кого треба навчить розуму“» (Л[еск]ов Н. С. Последняя встреча и последняя разлука с Шевченко // Русская речь. — 1861. — 9 марта).
Копу грошей возьми у М. Лазаревського. — Роздрібна ціна першого видання «Граматки» П. О. Куліша була надто високою — 50 копійок сріблом; це викликало численні нарікання, хоча сам видавець і запевняв, що «се для книжних лавок, а із рук в руки сотнями буде всегда продаваться „Граматка“ по 20 к. за книжку» (Киевская старина. — 1898. — № 12. — С. 366). Випускаючи друге видання «Граматки», П. О. Куліш призначив за нього вдесятеро меншу ціну (5 копійок сріблом) і змушений був удатися до спеціальних пояснень у вміщеному на обкладинці зверненні «До громади», стверджуючи, ніби висока ціна першого видання мала стати своєрідним «матеріальним внеском» інтелігенції в справу народної освіти: «Друкуючи перву мою, більшу „Граматку“, я добре знав, що не всі земляки її залюблять: тим і ціну їй для книгарень назначив аж цілу копу срібну, що вже коли лаятимуть читаючи, то нехай перше срібну копу заплатять на підмогу нашій письменності». Можливо, подібні пояснення П. О. Куліш переказав і Шевченкові, надсилаючи йому з В. Г. Варенцовим свою «Граматку».
З «Чорної ради» тепер не нарисую тобі нічого... — Очевидно, це відповідь на прохання П. О. Куліша, переказане Шевченкові усно. У відомому нині їхньому листуванні про ілюстрування Шевченком роману П. О. Куліша «Чорна рада» не йдеться.
Тепер посилаю тобі... з Овсянниковим, свої «Неофіти». — Автограф поеми, переданий П. О. Кулішеві через П. А. Овсянникова, нині не відомий. У листі від 20 січня 1858 р. П. О. Куліш застерігав Шевченка проти публікації поеми з огляду на її антимонархічну спрямованість. На його думку, наявні там випади проти Миколи І могли зашкодити Шевченкові в очах нового царя Олександра II, на якого тоді покладалися невиправдано великі надії. З тих же міркувань він не хотів передавати список поеми М. С. Щепкіну, «бо він з нею всюди носитиметься, і піде про тебе така чутка, що притьмом не слід пускать тебе у столицю» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102). Однак Шевченко в листі до П. О. Куліша від 26 січня 1858 р. наполягав, щоб поема була передана М. С. Щепкіну.
Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту. — У листі від 4 січня 1858 р. Шевченко надіслав П. О. Кулішеві автографи своїх віршів «Утоптала стежечку...» та «Навгороді коло броду...». Думка попросити А. М. Маркевича покласти на музику його вірші виникла в Шевченка після ознайомлення в Нижньому Новгороді з другим томом упорядкованих П. О. Кулішем «Записок о Южной Руси» (СПб., 1857), де вміщено добірку з 25 календарних, історичних, ліричних та інших українських народних пісень з нотами: «Малороссийские народные песни, положенные на ноты для пения и фортепьяно Андреем Маркевичем. Тетрадь первая» (С. 209 — 256). У листі до П. О. Куліша від 5 грудня 1857 р. Шевченко просив «поцілувати Маркевича... за його ноти». П. О. Куліш передав А. М. Маркевичу не автографи Шевченкових віршів, а свою копію з них, засвідчивши Шевченкове авторство: «Пише Тарас: „Передай оці дві пісні Маркевичу, чи не вчистив би він на їх ноту“. А пісні, як бачите, його». У листі до Шевченка від 20 січня 1858 р. П. О. Куліш перепитував: «Пісні твої дуже гарні. Невже обидві ти сам скомпонував? „Дуда“ наче мені знакома» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 103), на що Шевченко відповів йому в листі від 26 січня 1858 р. /430/
121. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
4 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 162). Описка в автографі «купу серебром» виправляється на «копу серебром» за контекстом.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 15).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 420 — 421.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 9 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 94).
Відповідь М. М. Лазаревського від 19 січня 1858 р. див.: Там само. — С. 102.
Добрий оцей чоловік завтра їде в столицю... — П. А. Овсянников, з яким Шевченко передав М. М. Лазаревському свій лист і автопортрет.
Дай Кулішеві копу серебром... — 50 копійок, вартість надісланої Шевченкові «Граматки» П. О. Куліша. Не зрозумівши, про що йдеться, М. М. Лазаревський перепитував у листі від 19 січня 1858 р.: «Ты пишешь: „Дай Кулішеві купу (описка в автографі Шевченка, треба: «копу». — Ред.) серебром“. Я не виделся с ним в последнее время; на днях побачусь и, может быть, он разъяснит мне это» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102). Див. примітку до листа 120.
...поцілуй за мене графиню Настасию Ивановну... — А. I. Толстую. Чи не знаєш ти, де живе отой Жемчужников? — У листі від 9 грудня 1857 р. М. М. Лазаревський повідомив Шевченка: «...недавно прислал 175 р. Алексей Мих[айлович] Жемчужников от брата своего Льва и просил не говорить тебе, от кого они» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 94). На запитання Шевченка М. М. Лазаревський відповів у листі від 19 січня 1858 р.: «Мне передал деньги Алексей Мих[айлович] Жемчужников, живущий здесь, но об этой передаче просил его брат его Лев Мих[айлович] Жемч[ужников]... Он теперь за границей; в последнее время был в Париже, но, кажется, уже уехал в Италию; он в душе артист, хорошо рисует и много ездил по Малороссии для снятия видов ее» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102).
Метлинського я получив, спасибі тобі. — У листах до М. М. Лазаревського від 30 червня 1857 р. з Новопетровського укріплення та від 29 листопада 1857 р. з Нижнього Новгорода Шевченко просив надіслати йому збірку «Народные южнорусские песни» (К., 1854), видану А. Л. Метлинським. 9 грудня 1857 р. М. М. Лазаревський сповістив Шевченка, що виконав це прохання (Листи до Тараса Шевченка. — С. 94).
122. ДО М. О. МАКСИМОВИЧА
4 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 191).
Вперше надруковано в газеті «Речь» (1913. — 12 серпня; публікація П. Зайцева за автографом, що належав Є. К. Трегубову).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 141 — 142.
Відповідь на лист М. О. Максимовича від 20 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 97 — 98). /431/
Я ще й досі не охолонув од мого дорогого гостя... — Йдеться про М. С. Щепкіна.
...подякувать тобі за твої дорогії подарунки. — М. О. Максимович передав Шевченкові через М. С. Щепкіна «книжиці моєї праці» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 97), серед яких була й «Песнь о полку Игореве, переведенная на украинское наречие М. Максимовичем» (К., 1857), про яку Шевченко запитував у листі до М. С. Щепкіна від 5 грудня 1857 р.: «Поцілуй старого Максимовича за мене, та чому він не шле мені своє „Слово о полку Игореве“?».
Поцілуй за мене свою хорошую, добрую пані... — З Марією Василівною Товбич М. О. Максимович одружився 30 квітня 1853 р. У листі від 20 грудня 1857 р. він передав Шевченкові привіт від неї (Листи до Тараса Шевченка. — С. 98).
123. ДО М. С. ЩЕПКІНА
4 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 240).
Вперше надруковано в книжці: Яворницький Д. І. Матеріали до біографії Т. Г. Шевченка. — Катеринослав, 1909. — С. 47.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 208.
Думаю на Масницю приїхать до тебе в Никольське... — Оскільки Шевченко в той час ще не мав дозволу на в’їзд до столиць, М. С. Щепкін у листі від 27 листопада 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 92 — 93) запросив його приїхати на підмосковну дачу свого сина в с Никольське Богородського повіту. Шевченко хотів приїхати туди на Масниці (1858 р. припадали на тиждень з 27 січня по 2 лютого), але М. С. Щепкін у листі від 15 січня 1858 р. (Там само. — С. 101) сповістив, що в цей час не зможе поїхати з Москви й запросив його на перший тиждень посту (3 — 9 лютого 1858 р.). У відповідь Шевченко повідомив М. С. Щепкіна, що збирається відвідати Никольське 25 лютого (див. лист від 23 лютого 1858 р.), але в цей час одержав дозвіл проживати в Петербурзі й 8 березня 1858 р. відбув з Нижнього Новгорода до Москви.
Поцілуй Аксакова, Максимовича і к[няжну] Рєпніну. — С. Т. Аксакова, М. О. Максимовича та В. М. Рєпніну.
Брилкін Микола Олександрович — головний управитель Нижегородської контори пароплавної компанії «Меркурій». Познайомився з Шевченком в день його приїзду до Нижнього Новгорода 20 вересня 1857 р., допоміг йому влаштуватися й уникнути повернення до Оренбурга, давав читати закордонні видання О. І. Герцена та іншу літературу. Шевченко приязно ставився до М. О. Брилкіна, бував у нього вдома, намалював його портрет, нині не відомий (див. запис у щоденнику від 10 жовтня 1857 р.).
Таточко з мамкою... — Шевченків запис чотирьох рядків жартівливої народної пісні, наведених у цьому листі, зберігся в одному з робочих альбомів Шевченка (ІЛ, ф. 1, № 108, арк. 33 (64)).
Тричі цілує тебе твоя Тетяся. — К. Б. Піунова, яка разом із М. С. Щепкіним грала у виставі «Москаль-чарівник» (виконувала роль Тетяни). /432/
124. ДО М. С. ЩЕПКІНА
15 — 17 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 242). Дати в автографі: «1858. 17 генваря» та «18 генваря».
Вперше надруковано в книжці: Шевченко та його доба. Збірник перший. — К., 1925. — С. 194 — 195.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 142 — 143.
Друга частина листа є відповіддю на лист М. С. Щепкіна від 15 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101).
Лист написано в два прийоми, про що свідчить автограф і авторське датування двох його частин: «1858. 17 генваря» та «18 генваря». Однак обидві ці дати потребують уточнення, оскільки суперечать записам у щоденнику Шевченка. Цей лист до М. С. Щепкіна та одночасно написаний лист до директора Харківського театру І. О. Щербини згадано там під датою 15 січня: «сегодня же я написал и директору Харьковского театра и моему великому другу». Одержання листа від С. Т. Аксакова відзначено в щоденнику ІЗ січня 1858 р., згадка в коментованому листі, що його одержано «позавчора», теж свідчить, що Шевченко писав до М. С. Щепкіна 15 січня. Однак того дня лист не був закінчений. 16 січня Шевченко відзначив це в щоденнику, згадавши й про одержання листа М. С. Щепкіна від 15 січня 1858 р.: «Только что хотел заключить письмо моему великому другу, да вспомнил, что сегодня не почтовый день. Оставил послание и принялся за „Матроса“ [...] Вечером возвратился я из театра и нашел у себя письмо моего гениального друга. И хорошо, что я своего письма не кончил». Із запису в щоденнику наступного дня видно, що розпочатий 15 січня лист до М. С. Щепкіна закінчено й відправлено 17 січня 1858 р.: «Окончил неоконченное письмо, отправил на почту и принялся за „Матроса“». На цій підставі, всупереч авторському датуванню в автографі, лист до М. С. Щепкіна датується: 15 — 17 січня 1858 р.
Чи ти угамувався вже хоч трохи з своїм бенефісом? — Бенефіс М. С. Щепкіна в Малому театрі відбувся 13 січня 1858 р. У цьому спектаклі М. С. Щепкін уперше виконав ролі Жакара в комедії Л.-П.-Н. Фурньє «Жакар, або Жакардів верстат» та Покровського в комедії П. П. Барсова «І радий би повірити». Відгук про цю виставу зберігся в щоденнику російського історика й фольклориста О. М. Афанасьева: «Вчера был бенефис Щепкина, давали „Жакардов станок“, пиеса начистоту французская, т. е. сшитая на живую нитку с мелодраматическими вставками; но в ней ясно слышится демократическая струнка [...] Щепкин был недурен, но он видимо стареет» (Гриц Т. С. М. С. Щепкин: Летопись жизни и творчества. — М., 1966. — С. 620 — 621).
...Піунова хоче покинуть Нижній Новгород... Я їй порадив виїхать в Харков... — Як свідчить запис у щоденнику від 14 січня 1858 р., ця розмова Шевченка з К. Б. Піуновою відбулася того ж дня: «Сегодня случайно зашел я к Пиуновой, речь зашла о конце ее театрального года, о возобновлении контракта. Ей, бедняжке, ужасно не хочется оставаться в Нижнем, а не знает, куда девать себя [...] В таком ее горе я предложил ей посильные услуги. Я напишу письмо директору Харьковского театра и буду просить Михайла Семеновича Щепкина о ее заступничестве». /433/
Баренцев — О. П. Варенцов.
Велика сем’я її, небогу, осіла... — К. Б. Піунова мала, крім батька та матері, три сестри й брата (ІЛ, ф. 1, № 583, арк. 2).
Я вже написав і послав епістолію до директора Харьковского театра... — Лист Шевченка до Щербини Івана Олександровича (1821 — 1869) не відомий.
Позавчора я получив не письмо, а просто панегірик от Сергея Тимофеевича. — Лист від С. Т. Аксакова, одержаний Шевченком 13 січня 1858 р., нині не відомий. Про зміст його можна скласти уявлення із запису в щоденнику Шевченка від 13 січня 1858 р.: «Самое любезное, самое сердечное письмо. В заключение любезностей он пишет, что „Матрос“ мой, наконец, пошел в ход, он передал его Каткову, редактору „Русского вестника“».
...тії самої повісті, що я з тобою послав Сергею Тимофеевичу. — Йдеться про повість «Прогулка с удовольствием и не без морали», первісна редакція якої була написана в Новопетровському укріпленні й мала назву «Матрос, или Старая погудка на новый лад».
Незабаром получиш ти од Куліша мої «Неофіти». — Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.
Спасибі тобі, моє серце, за клопоти по лотереї... — У листі від 15 січня 1858 р. М. С. Щепкін сповістив Шевченка: «Рисунки твои на днях будут разыграны в лотарею» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101). М. С. Щепкін узяв з собою при від’їзді з Нижнього Новгорода цикл з десяти малюнків сепією, виконаних улітку 1856 р. (Паламарчук Г. П. Історія десяти малюнків // Україна. — 1959. — № 5. — С. 9).
Чкурну до тебе в Никольское... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 січня 1858 р. та примітку до нього.
Спасибі тобі, що пооддавав мої письма. — Йдеться про листи до С. Т. Аксакова та М. О. Максимовича від 4 січня 1858 р., надіслані М. С. Щепкіну через П. А. Овсянникова для передачі адресатам. У листі від 15 січня 1858 р. Щепкін сповіщав: «Оные в тот же день им доставлены» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101).
А тебе цілують други твої Дорохова, Голынская, Брилкін... — Йдеться про нижегородських знайомих Шевченка і М. С. Щепкіна: Дорохову Марію Олександрівну (1811 — 1867), начальницю Нижегородського інституту шляхетних дівчат з 1856 по 1864 рр., відому своїми зв’язками з родинами кількох засланих декабристів; Голинську Парасковію (Поліну) Михайлівну (1822 — 1892), племінницю дружини нижегородського військового губернатора О. М. Муравйова, різнобічно освічену жінку з широкими театральними та музичними інтересами; Брилкіна Миколу Олександровича, людину глибокої культури й прогресивних поглядів.
Сердечне дякують тобі за портрети... — Йдеться про портрети М. С. Щепкіна, прислані ним Шевченкові разом із листом від 1 — 3 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100). 5 січня 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «Возвратился почталион из Москвы, который сопровождал Михайла Семеновича. Привез мне от него письмо и четыре экземпляра своего портрета для раздачи своим нижегородским друзьям».
А я для себе сам колись нарисую. — Портрет М. С. Щепкіна Шевченко намалював 16 березня 1858 р., живучи на його квартирі у Москві (див. запис у щоденнику від 16 березня 1858 р.). /434/
125. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
20 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 163). Датується за змістом та записом у щоденнику від 20 січня 1858 р.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 16).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 421.
Відповідь М. М. Лазаревського від 10 лютого 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 109.
Авторська дата в автографі «21 генваря» суперечить записові в щоденнику Шевченка від 20 січня 1858 р.: «Проводил в Петербург доктора Кутерема, Кебера, Шрейдерса, Фрейлиха...» Оскільки лист є рекомендацією К. А. Шрейдерса, він не міг бути написаний після від’їзду останнього з Нижнього Новгорода. Відсутній в автографі рік написання визначається за змістом.
Рекомендую тобі одного из нижегородских друзей моих Константина Антоновича Шрейдерса. — К. А. Шрейдерс (? — 1894) — секретар Нижегородської казенної палати, колишній студент Київського університету. Допомагав Шевченку в Нижньому Новгороді, виконував його доручення у Петербурзі. Починаючи з 8 січня 1858 р. до кінця свого перебування в Нижньому Новгороді — 8 березня — Шевченко жив на квартирі К. А. Шрейдерса, не залишаючи й попередньої своєї квартири в П. А. Овсянникова (див. запис у щоденнику від 8 січня 1858 р.).
Чи був у тебе Овсянников? — П. А. Овсянников виїхав із Нижнього Новгорода до Петербурга у справах пароплавного товариства «Меркурий» 4 січня 1858 р. (див. запис у щоденнику цього дня).
Возьми у Куліша та прочитай мої «Неофіти». — Див. примітку до листа П. О. Кулішеві від 4 січня 1858 р. У листі від 10 лютого 1858 р. М. М. Лазаревський сповістив Шевченка: «твоих произведений он (П. О. Куліш. — Ред.) мне не показывал, так как я виделся с ним накануне отъезда; у него все было уже уложено» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 109).
...купи мені Шекспіра, перевод Кетчера... — П’єси У. Шекспіра в перекладі М. X. Кетчера, надіслані А. І. Лизогубом в Орську фортецю (див. лист до А. І. Лизогуба від 11 грудня 1847 р. та примітку до нього), були відібрані в Шевченка під час арешту 1850 р. На прохання Шевченка придбати й знову надіслати йому до Нижнього Новгорода ці переклади М. М. Лазаревський відповів у листі від 10 лютого 1858 р.: «Шекспир в переводе Кетчера редок и стоит не меньше 25 р., а потому до твоего разрешения я не купил его» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 109). Приїхавши з Нижнього Новгорода до Москви, Шевченко особисто познайомився з М. X. Кетчером, який подарував йому «все издания своей компании, кроме своего перевода Шекспира — он еще в типографии» (див. записи в щоденнику від 12 та 21 березня 1858 р.).
«Песни Беранже» Курочкіна — перше видання віршів французького поета-демократа П’єра-Жана Беранже (1780 — 1857) в перекладах російського поета кола «Искры» Курочкіна Василя Степановича (1831 — 1875), що вийшло в Петербурзі на початку 1858 р. Як свідчить запис у щоденни/435/ку, Шевченко одержав його в Нижньому Новгороді 19 лютого 1858 р.: «В шесть часов утра приехал Шрейдерс из Петербурга, привез мне письмо от Лазаревского, „Песни Беранже“ Курочкина и четыре экземпляра моего портрета, фотографированного с моего же рисунка». Повернувшись до Петербурга, Шевченко особисто познайомився з В. С. Курочкіним (див. записи в щоденнику від 3 та 26 квітня 1858 р.).
126. ДО П. О. КУЛІША
26 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 12 — 13).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 421 — 422.
Відповідь на лист П. О. Куліша від 20 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102 — 103).
Відповідь П. О. Куліша від 1 лютого 1858 р. див.: Там само. — С. 104 — 105.
Який там тобі нечистий казав, що я приготовив свої «Неофіти» для друку? — Надіславши через П. О. Овсянникова автограф поеми у Петербург П. О. Кулішеві для ознайомлення й передачі до Москви М. С. Щепкіну, Шевченко в листах до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р., М. С. Щепкіна від 15 — 17 січня 1858 р., М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р. неодноразово застерігав, що не вважає свій твір остаточно завершеним і не призначає його для публікації. Поема була вперше надрукована (зі значними купюрами та редакційними змінами) вже після смерті Шевченка (Основа. — 1862. — № 4. — С. 1 — 17).
...він уже знає, що «Неофіти» в твоїх руках. — Про це Шевченко сповістив М. С. Щепкіна в листі від 15 — 17 січня 1858 р.
Шрейдерс — К. А. Шрейдерс.
Для друку єсть у мене наготовлено на добрих дві книги... — Доопрацьовувати й готувати до друку свої твори Шевченко почав одразу після звільнення із заслання. У квітні 1859 р. він подав до цензури рукопис «Поезія Т. Шевченка. Том первий», сподіваючись згодом підготувати й другий том. Однак унаслідок цензурних перепон за життя Шевченка вдалося видати тільки «Кобзар» 1860 р., який складався переважно з уже опублікованих раніше творів. У кількох журналах та збірниках протягом 1857 та 1858 — 1860 рр. було надруковано поему «Наймичка» та два десятки віршів Шевченка періоду заслання. Добірка творів, підготовлених Шевченком для журналу «Основа», з’явилася друком посмертно.
«Ян Гус» повинен буть у Василя Вас[ильовича] Тарновського... — З поміщиком Тарновським Василем Васильовичем (старшим, 1810 — 1866) Шевченко познайомився 1845 р. в його маєтку в селі Потоках (нині село Потік Миронівського району Київської області). Дізнавшись про арешт Шевченка, Тарновські закопали його вірші, малюнки й листи у себе в саду. Згодом сестра В. В. Тарновського Надія Василівна Тарновська (? — 1891) відкопала їх і зберігала в себе. Однак після її смерті, за свідченням її племінника В. В. Тарновського-молодшого, «оказалось, что они были ею отданы одной родственнице, которая в настоящее время не может их отыскать у себя» (Тарновский В. В. Мелочи из жизни Шевчен/436/ко // Киевская старина. — 1897. — № 2. — С. 32). В листі до Шевченка від 1 лютого 1858 р. П. О. Куліш сповіщав, що «Гуса нема в Тарновського: я сього пана добре знаю, і нігде-таки нема й не чутно по Вкраїні: се певно!» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 104). Повернувшись до Петербурга, Шевченко продовжив розшуки поеми «Єретик».
Оце тілько не моє, а то вся пісня моя, — Заключні рядки Шевченкового вірша «Утоптала стежечку...» народнопісенного походження (див. лист до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р. та примітку до нього). Пор. пісні «Ой пішла я в ліс по опеньки...»:
За жолуді рублика й узяла,
За рублика дудника й найняла.
— Заграй мені, дуднику, на дуду,
Нехай же я горенько забуду...
та «Ой ходила дівчина бережком...»:
За качура рублика узяла,
За рублика дудника найняла.
— Заграй мені, дуднику, на дуду,
Нехай же я свою біду забуду.
(Танцювальні пісні. — К., 1970. — С. 293, 294, 706).
Не знаю, з яких грошей прислав мені М. Лазаревський в Новопетровское укрепление, перед виїздом, 75 карбованців. — Як сповіщав М. Лазаревський у листі від 17 січня 1857 р., петербурзькі друзі Шевченка, дізнавшись про його близьке звільнення, «уже толковали, что на выезд нужны деньги и я думаю, хоть немного — скоро будет» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 78). У листі від 2 травня 1857 р. М. Лазаревський повідомив: «...посылаю теперь же в особом конверте на имя твоего начальника, из числа переданных мне 75 рублей серебр[ом] для возможного пособия тебе к выезду» (Там само. — С. 81). Шевченко одержав ці гроші 3 червня 1857 р.
...150 карбованців Залеський прислав у Нижній за рисунки через Лазаревського. — Йдеться про малюнки Шевченка, які були надіслані ним на продаж із Новопетровського укріплення Бр. Залеському до Литви й згадуються в листах Шевченка до Бр. Залеського від 10 та 13 травня 1857 р., в листі Шевченка до М. М. Лазаревського від 8 жовтня 1857 р., а також у листах Бр. Залеського до Шевченка від 20 серпня і 15 вересня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 85, 86). М. М. Лазаревський надіслав ці гроші до Нижнього Новгорода на ім’я П. А. Овсянникова 12 жовтня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 87).
Та ти... 250 карбованців. — Див. лист до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р. і примітку до нього.
...думаю одружиться... — Захопившись у Нижньому Новгороді актрисою К. Б. Піуновою, Шевченко запропонував їй стати його дружиною (див. лист до К. Б. Піунової від 30 січня 1858 р.). П. О. Куліш поставився до цього наміру несхвально: «Треба б тобі з сим ділом підождать» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 104).
...возьму на їх акції Меркурьевского общества... — Йдеться про акціонерне пароплавне товариство на Волзі «Меркурий», якому належав пароплав «Князь Пожарский» (ним Шевченко прибув з Астрахані до /437/ Нижнього Новгорода). Нижегородські знайомі Шевченка були акціонерами цього товариства й займали в ньому різні посади: М. О. Брилкін — головного управителя Нижегородської контори товариства, П. А. Овсянников — його помічника по господарській частині, М. С. Аленников — помічника з пасажирських перевезень, П. О. Брилкін та В. В. Кишкін — капітанів пароплавів. Намір Шевченка придбати акції товариства, кожна з яких коштувала 1000 крб., не був здійснений.
Вовчка твого і в очі не бачив. — Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.
Навчи ти мене, будь ласкав, що мені робить з руськими повістями? У мене їх десятків коло двох набереться. — До нас дійшло дев’ять повістей Шевченка, написаних російською мовою. Згадка про «Повесть о безродном Петрусе» (текст якої не відомий) збереглася в оголошенні про продаж рукописів Шевченка (Основа. — 1862. — № 3. — С. 143) та в листі М. І. Костомарова до М. І. Семевського від 9 грудня 1879 р. (Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 609). У щоденнику Шевченка від 18 квітня 1858 р. є згадка про майже закінчений ним, але не відомий нині твір «Лунатика» — очевидно, також прозовий.
П. О. Куліш відповів на цей запит Шевченка 1 лютого 1858 р.: дав негативну оцінку не лише повістям, а й малярській творчості Шевченка і зверхньо повчав його: «Про московські ж повісті скажу, що зневажиш ти їми себе перед світом, да й більш нічого. Щоб писать тобі по-московськи, треба жити між московськими писателями і багато дечого набраться. [...] Тут не одного таланту треба! Аже ж у тебе був талант, як ти малював картину „Катерину“. За поемою „Катериною“ і досі плачуть, а на картину „Катерину“ кивають головою. Так кивають земляки, прочитуючи твої московські повісті, а москалі одкидають геть; а вірші твої рідні і москалі шанують, а земляки наче Псалтир промовляють. Так-то, брате! До всякого діла особая кебета й особая наука». Дізнавшись, що спроби Шевченка опублікувати свої повісті в одному з петербурзьких чи московських журналів не увінчалися успіхом, П. О. Куліш ладен був знищити ці твори: «Якби в мене гроші, я б у тебе купив їх усі разом да й спалив» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 105). Повісті Шевченка були опубліковані (з істотними відступами від автографів) лише у 80-х роках XIX ст. у газеті «Труд», у журналах «Киевская старина» та «Исторический вестник», а також вийшли окремим виданням: Шевченко Т. Г. Поэмы, повести и рассказы, писанные на русском языке/ Издание редакции «Киевской старины». — К., 1888.
127. ДО К. Б. ПІУНОВОЇ
30 січня 1858. Нижній Новгород
Подається за записом невідомої особи в щоденнику Шевченка 30 січня 1858 р. (ІЛ, ф. 1, № 104, арк. 70).
Вперше опубліковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 19).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 301 — 302.
Приналежність тексту Шевченкові чи міра його участі в написанні листа не встановлені. Підпис «Тарас Шевченко» зроблений тією ж рукою, що й весь запис, в якому є виправлення й закреслені слова. /438/Я сам принес вам книги... — Захопившись К. Б. Піуновою, Шевченко прагнув розвинути її літературний смак, приносив їй книжки російських та західноєвропейських класиків (Пушкіна, Гоголя, Гете), разом з нею читав вірші російських поетів (В. Курочкіна, І. Крилова та ін.), слухав її декламацію (див. записи в щоденнику від 12 січня та 17 лютого 1858 р.). Згадувані в цьому листі книжки, які К. Піунова повернула непрочитаними, — можливо, «Губернские очерки» М. Є; Салтикова-Щедріна та кілька випусків альбому з репродукціями малюнків англійського художника-сатирика Уїльяма Хогарта (1697 — 1764). 2 лютого 1858 р. Шевченко передав ці книжки К. Б. Піуновій через її батька: «... ее отец [...] явился на мое приглашение по поводу письма Михайла Семеновича. Старик не высказал прямо своего мнения насчет моего сватовства, но согласился со мною, что ей необходимо чтение, и взял у меня „Губернские очерки“ и несколько ливрезонов Гогарта» (див. запис у щоденнику від 2 лютого 1858 р.).
Уж не ответ ли это на мое предложение? — 30 січня 1858 р. Шевченко освідчився К. Б. Піуновій у коханні й попросив у її батьків згоди на шлюб. Згадка про це є в спогадах К. Б. Піунової, записаних її сином М. М. Шмідтгофом: «В одно из своих постоянных посещений Тарас Григорьевич заявил мне, что ему надо сообщить что-то очень важное... Он попросил меня позвать мою мать и отца. Когда все были в сборе, Тарас Григорьевич обратился к моей матери и моему отцу со следующими словами (дословно помню все, как сказал он):
— Слухайте, батько и матко (он очень часто так называл моего отца и мать). И ты, Катруся, прислухай. Вы давно меня знаете, видите: вот я, какой есть, — такой и буду. У вас, батько и матко, есть товар, а я купец — отдайте мне Катрусю!
Сделанное Тарасом Григорьевичем предложение произвело ошеломляющее впечатление на всех. Я вся пылала, мысли мои путались. Как пойманный зверек, я смотрела то на Тараса Григорьевича, то на моих родителей и не знала, что мне делать! [...] Но... грозные глаза моей матушки указывали мне на дверь, и я опрометью бросилась из дому, крича в ответ останавливавшему меня Тарасу Григорьевичу:
— Простите, Тарас Григорьевич, мне некогда! Мне надо на репетицию. Я не знаю, как папаша... — и убежала» (Литературный современник. — 1939. — № 3. — С. 203).
В ожидании ответа, который должен решить мою участь... — Батьки К. Б. Піунової були проти її шлюбу з Шевченком і всіляко йому протидіяли. Шевченко порвав з нею взаємини ще до свого виїзду з Нижнього Новгорода — після того, як вона, прохаючи допомогти їй вступити в трупу Харківського театру, водночас поновила свій контракт у Нижегородському театрі, чим поставила в незручне становище Шевченка і М. С. Щепкіна, які клопоталися за неї перед директором Харківського театру. Своє обурення Шевченко висловив у щоденнику 24 лютого 1858 р.: «Случайно встретил я Пиунову, у меня не хватило духу поклониться ей... Дрянь госпожа Пиунова! От ноготка до волоска дрянь!» В опублікованих згодом спогадах К. Б. Піунової відчутне її прагнення прикрасити своє ставлення до Шевченка.
/439/
128. ДО М. С. ЩЕПКІНА
3 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 15 — 16).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 422 — 423.
Спасибі тобі, мій друже єдиний, за письмо твоє і 200 р. грішми. — Лист М. С. Щепкіна, переданий Шевченкові через М. О. Брилкіна, нині не відомий. Про зміст його можна скласти уявлення із запису в щоденнику Шевченка від 1 лютого 1858 р.: «Получил письмо от М. С. Щепкіна с двумя стами рублей и с самой сердечной готовностью переселить мою прекрасную невесту в Харьков. Он желает знать ее условия...» 200 карбованців було одержано за продані в Москві по лотереї малюнки Шевченка.
...посилає тобі з Олейниковим кожушок. — Йдеться про Аленникова Миколу Сергійовича, службовця (згодом — управителя Нижегородської контори) пароплавного товариства «Меркурий», який у службових справах часто виїжджав з Нижнього Новгорода до Москви й Петербурга (Большаков Л. Н. Їхав поет із заслання. — К., 1977. — С. 70 — 74). Цікавився театром і літературою, зокрема й потаємною: зі слів М. С. Щепкіна записав у Нижньому Новгороді байку Д. Т. Ленського «На улице и длинной и широкой», спрямовану проти Олександра II й згодом опубліковану О. І. Герценом у Лондоні в «Полярной звезде на 1859 год». 1 січня 1858 р. Шевченко переписав цю байку до свого щоденника. М. С. Аленников познайомив Шевченка з тоді ще не друкованим віршем В. С. Курочкіна на смерть Беранже (див. запис у щоденнику від 2 січня 1858 р.). Шевченко намалював портрет М. С. Аленникова — нині не відомий — з умовою, що той напише статтю про гастролі М. С. Щепкіна в Нижньому Новгороді (див. запис у щоденнику від 9 січня 1858 р.).
...не знаю,.. чи швидко Овсянников вернеться додому: я тепер у його хазяїную... — П. А. Овсянников виїхав до Петербурга в справах пароплавного товариства «Меркурий» 4 січня 1858 р. і залишався там до кінця перебування Шевченка в Нижньому Новгороді. На його квартирі Шевченко проживав з 20 вересня 1857 р. — першого дня свого приїзду до Нижнього Новгорода.
...чкурну в Нікольське... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 січня 1858 р. та примітку до нього.
...Тетяся... посилає тобі свій репертуар і условия такого содержания... — У своїй відповіді від 6 лютого 1858 р. М. С. Щепкін зауважив, що вимоги К. Б. Піунової занадто високі, що в Харківському театрі актриса аналогічного амплуа одержує набагато нижчу платню, і радив їй як слід усе зважити, перш ніж переїжджати до Харкова (Листи до Тараса Шевченка. — С. 107 — 108).
...поможи їй... вирваться із сього гнилого Нижнього. — М. С. Щепкін не поділяв цього прагнення, радив К. Б. Піуновій більше працювати над собою, «соразмерять жизнь свою по средствам и учиться, учиться, и время все сделает». Як видно з його листа, він і сам клопотався перед директором Нижегородського театру О. П. Варенцовим про сприяння К. Б. Піуновій, і просив про це своїх нижегородських знайомих М. О. Дорохову, П. М. Голинську, а також братів Брилкіних. /440/
...написав я невеличку статейку в газету... — Стаття Шевченка «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21 1858 года» була надрукована (без підпису) в газеті «Нижегородские губернские ведомости. Часть неофициальная» (1858. — 1 лютого). Через В. М. Погожева Шевченко передав її М. С. Щепкіну з проханням посприяти передрукові її в газеті «Московские ведомости». За допомогою московського журналіста Є. Ф. Корша (1810 — 1897) стаття була вміщена в «Приложениях» до «Московских ведомостей» (1858. — 11 лютого), а 22 лютого того ж року в газеті «Нижегородские губернские ведомости» з’явився полемічний відгук «Заметки на статью о бенефисе г-жи Пиуновой».
27 генваря поховали славного старого Улибишева... — О. Д. Улибишев помер 24 січня 1858 р.; 26 січня відбулася панахида по ньому в Покровській церкві Нижнього Новгорода й похорон у приміському маєтку Лукіно (Большаков А. Н. Їхав поет із заслання. — С. 116). Максимович — М. О. Максимович.
Р[єпні]ну... привітай. — Відповідь на передані через М. С. Щепкіна вітання В. М. Рєпніної (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101).
А тебе цілує М. А. Д[орохо]ва з своєю чужою дитиною. — Після смерті близької їй людини — декабриста П. О. Муханова — М. О. Дорохова повернулася з Сибіру до Нижнього Новгорода і взяла на виховання позашлюбну дочку декабриста І. І. Пущина Анну (1842 — 1863), назвавши її Ніною на честь своєї померлої дочки. Шевченко познайомився з М. О. Дороховою 31 жовтня 1857 р., 1 — 4 листопада 1857 р. намалював її нині не відомий портрет разом з прийомною дочкою (див. записи в щоденнику під цими датами), підтримував з нею приятельські взаємини в Нижньому Новгороді та після від’їзду до Петербурга.
Цілує Голы[н]ская... — П. М. Голинська.
Чи робить там що Катков з моєю повістю? — Йдеться про першу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», яку С. Т. Аксаков передав редакторові журналу «Русский вестник» Каткову Михайлові Никифоровичу (1818 — 1882) (див. лист до М. С. Щепкіна від 15 — 17 січня 1858 р. та примітку до нього). В «Русском вестнике» повість не була надрукована, і 14 квітня 1858 р. С. Т. Аксаков сповістив Шевченка, що передав її першу частину М. О. Максимовичу для вміщення в журналі «Русская беседа»(Листи до Тараса Шевченка. — С. 117). Однак і там повість опублікована не була.
Чи прислав Куліш тобі мої «Неофіти»? — Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.
Чом ти мені не написав адреса Сергея Тимофеевича? — Адресу С. Т. Аксакова, якому Шевченко мав намір надіслати другу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали», М. С. Щепкін повідомив у листі від 6 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 107).
129. ДО М. С. ЩЕПКІНА
9 — 10 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 8).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. — № 2. — С. 334), де вміщено без тексту триптиха та з помилковим визначенням адресата: «До М. О. Максимовича». /441/
Вперше введено до збірника творів (помилково — як лист до М. О. Максимовича) у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 423.
Перші три сторінки автографа займає триптих «Доля», «Муза», «Слава», текст якого має різночитання з остаточним у «Більшій книжці» і має дату «9 февраля 1858», на четвертій — лист з датою «10 февраля 1858».
Відповідь на лист М. С. Щепкіна від 6 лютого 1858 р. (Аисти до Тараса Шевченка. — С. 106 — 108).
М. С. Щепкін відповів на цей лист близько 15 лютого 1858 р. (див.: Там само. — С. 110 — 111).
Яка оце тобі сорока-брехуха на хвості принесла, що я тут нічого не роблю, тілько бенкетую. — Відповідь на дружнє застереження М. С. Щепкіна в листі від 6 лютого 1858 р.: «Ти, кажуть, друже, кутнув трохи? Никакая пощечина меня бы так не оскорбила. Бог тебе судья! Не щадишь ты и себя, и друзей твоих» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 108). 11 лютого 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «М. С. Щепкин с сокрушением сердца пишет мне о моем безалаберном и нетрезвом существовании... Благодарю тебя, мой старый, мой добрый, но чем тебя разуверить, не знаю». Можливо, на доказ того, що в Нижньому Новгороді він не припиняє поетичної роботи, Шевченко надіслав М. С. Щепкіну в цьому листі свій щойно створений триптих, записаний до щоденника 9 лютого 1858 р.
Я послав тобі письмо харковського директора. — Лист І. О. Щербини до Шевченка нині не відомий. М. С. Щепкін, сповіщаючи, що «получил твое письмо и приложенное при нем письмо Щербины» й одразу ж надіслав до Харківського театру репертуар і умови К. Б. Піунової, водночас застерігав її від нерозважного переїзду до Харкова (Листи до Тараса Шевченка. — С. 110 — 111).
Варенцов — О. П. Варенцов.
Сергей Тимофеевич — С. Т. Аксаков.
130. ДО С. Т. АКСАКОВА
16 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 117).
Вперше надруковано в журналі «Искусство» (1927. — № 2-3. — С. 157 — 158. Публікація М. К. Гудзія).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 148 — 149.
Відповідь на нині не відомий лист С. Т. Аксакова, одержаний Шевченком, як свідчить запис у щоденнику від 13 січня 1858 р.
...прочитавши ваше дорогое мне письмо... принялся за вторую и последнюю часть моей «Прогулки». — Як видно з відгуків Шевченка про цей лист у щоденнику від 13 січня 1858 р. та з листа до М. С. Щепкіна від 15 — 17 січня 1858 р., С. Т. Аксаков схвально оцінив передану йому через М. С. Щепкіна першу частину повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». Підбадьорений цим, Шевченко почав доопрацьовувати другу частину повісті, чим і пояснював свою затримку з відповіддю С. Т. Аксакову. Однак той у листі від 19 червня 1858 р. негативно оцінив повість і не радив її /442/ друкувати (Листи до Тараса Шевченка. — С. 119). Автограф другої частини повісті, датований 16 лютого 1858 р., нині зберігається в ІЛ (ф. 1, № 98).
Я дебютирую этой вещью в великорусском слове. — Шевченко прагнув розпочати публікацію своїх прозових творів, над якими працював на засланні. Ще на початку 40-х років він написав російською мовою драму «Назар Стодоля» та поеми «Слепая» і «Тризна».
Собираюся выехать в Никольское к моему великому другу... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 4 січня 1858 р. та примітку до нього.
Дожидаю только товарища из Петербурга. — П. А. Овсянникова. Не знаю, получил ли Михайло Семенович мои «Неофиты» от Кулиша. — Див. примітку до листа до П. О. Куліша від 4 січня 1858 р.
На днях послал я ему... тоже новорожденное чадо. — Йдеться про триптих «Доля», «Муза», «Слава» (див. лист до М. С. Щепкіна від 9 — 10 лютого 1858 р. та примітку до нього).
Попросите его, пускай прочтет. — Чи ознайомив М. С. Щепкін С. Т. Аксакова з написаними Шевченком у Нижньому Новгороді поемою «Неофіти» та триптихом «Доля», «Муза», «Слава» — не відомо. Перебуваючи в Москві, Шевченко бачився з С. Т. Аксаковим 22 березня 1858 р. (про що зробив запис у щоденнику), але через хворобу письменника лише кілька хвилин.
Кончили ли вы печатать вашу книгу? Если кончили... пришлите мне экземпляр. — Повість «Детские годы Багрова-внука» на той час вже була надіслана Шевченкові до Нижнього Новгорода. 3 березня 1858 р. він записав у щоденнику: «Давно ожидаемую книгу „Детство Багрова-внука“ сегодня получил с самою лестною надписью сочинителя. Книга была послана из Москвы 7 февраля и пролежала до сегодня у сухого Даля. Могла бы и навсегда остаться у него, если бы я сегодня случайно не зашел к нему и не увидел ее. Он извиняется рассеянностью и делами». Книжки С. Т. Аксакова «Семейная хроника и воспоминания» (М., 1856. — Ч. 1 — 2), «Детские годы Багрова-внука» (М., 1858) з дарчими написами автора, а також «Разные сочинения Аксакова» (М., 1958) до смерті Шевченка зберігалися в його особистій бібліотеці (Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 342).
Я теперь читаю так, что попало... — Свою нижегородську лектуру Шевченко тут занадто звузив. Насправді його щоденник і листування того часу засвідчує знайомство поета з численними творами російської (зокрема, й позацензурної), а також західноєвропейської літератури.
131. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА
16 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 26 звор. — 27). Припущена в цій копії помилка: «може тим і до літа останусь» виправляється за першодруком: «може там і до літа останусь». У тексті листа відновлюється (за першодруком) пропущене в копії М. О. Дикарєва речення.
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 11 — 12) з цензурними купюрами та змінами.
Повністю опубліковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 30 квітня) за копією М. О. Дикарєва. /443/
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 425 (з помилкою в ініціалах адресата: «Т. Я. Кухаренке»).
Датується за згадкою в щоденнику Шевченка від 16 лютого 1858 р. про відправлення поштою цього листа та листа до С. Т. Аксакова від 16 лютого 1858 р.
Відповідь на лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 84 — 85).
Письмо твоє од 7 августа того року із Єкатеринодара... — Лист Я. Г. Кухаренка від 7 серпня 1857 р., надісланий до Новопетровського укріплення, не застав там адресата. Шевченко одержав його в Нижньому Новгороді разом із листом І. О. Ускова від 7 січня 1858 р. У щоденнику 10 лютого 1858 р. Шевченко відзначив: «Получил письмо от кошового батька Я. Кухаренка от 7 августа. Оно из Екатеринодара прогулялось через Новопетровское укрепление и Оренбург и только сегодня достигло своей цели... Кухаренко не знал о моей резиденции».
...чи не занапастив ти де-небудь своєї доброї голови на тому іродовому Кавказі. — У цей час тривали кровопролитні бої царських військ з кавказькими горцями.
У мене була думка пробратися до тебе на хутір. — Серед маршрутів, якими Шевченко мріяв повернутися із заслання, був і такий: «...я расположил было мое путешествие таким образом. Через Кизляр и Ставрополь проехать в Екатеринодар прямо к Кухаренку. Насмотревшись досыта на его благородное выразительное лицо, я думал проехать через Крым, Харьков, Полтаву, Киев в Минск, Несвиж и, наконец, в село Чирковичи и, обняв своего друга и товарища по заключению Бронислава Залецкого, через Вильно проехать в Петербург» (див. запис у щоденнику від ІЗ червня 1857 р.).
Од 16 мая до 2 августа не давали знать із корпуса в укрепление о тій свободі. — Лист начальника III відділу В. А. Долгорукова до військового міністра М. О. Сухозанета про увільнення Шевченка від військової служби датовано 25 січня 1857 р., розпорядження царя Олександра II про увільнення від військової служби, встановлення над Шевченком поліційного нагляду, заборону йому в’їзду до столиць і проживання в них — 1 травня 1857 р. Командир Оренбурзького Окремого корпусу В. О. Перовський сповістив про це начальника 23-ї піхотної дивізії X. В. Глухова 28 травня 1857 р., командуючий 1-м лінійним батальйоном О. Г. Михальський віддав розпорядження ротному командиру Є. М. Косареву 26 червня 1857 р., а той довів його до відома коменданта Новопетровського укріплення І. О. Ускова 29 липня 1857 р. 31 липня 1857 р. І. О. Усков видав Шевченкові карантинне свідоцтво на в’їзд до Астрахані, 1 серпня 1857 р. — квиток на прямий проїзд до Петербурга (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 278, 282 — 284).
З августа вирвався із того каторжного укрепления... — Шевченко виїхав рибальським човном з Новопетровського укріплення до Астрахані ввечері 2 серпня 1857 р. (див. запис у щоденнику від 5 серпня 1857 р.).
В Нижньому мене спинили... — Прибувши до Нижнього Новгорода, Шевченко дізнався про заборону йому в’їзду до столиць. Завдяки допомозі нижегородських та петербурзьких друзів йому вдалося уникнути повернення до Оренбурга, а згодом домогтися дозволу проживати в Петербурзі. /444/
Я до неї коли-небудь, а таки доберусь, до тієї Чорноморці. — Здійснити цей намір Шевченкові не судилося.
...хіба оці «Долю», «Музу» та «Слабу»... — Автограф триптиха, надісланий Я. Г. Кухаренкові, та листа до нього від 16 лютого 1858 р. нині не відомий.
132. ДО І. О. УСКОВА
17 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 228).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1889. — № 2. — С. 308 — 310) з окремими пропусками.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 151.
Відповідь на лист І. О. Ускова від 7 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100 — 101).
...весною, если не разрешат мне жить в столицах, поеду в Харьков, в Киев, в Одессу и за границу. — У зв’язку з дозволом Шевченкові повернутися до Петербурга цей план не був здійснений.
...целую вас всех — и Катю, и няню... — Йдеться про няньку в сім’ї Ускових, уральську козачку-старообрядницю Авдотью та її сестру Катю, зображену Шевченком на акварельному малюнку, що його Шевченко в листі до Бр. Залеського від 13 травня 1857 р. назвав «Молитвою по умершим». Поширена атрибуція його, в якій Катю названо «казашкою», не відповідає дійсності. Про няньку Авдотью Шевченко згадує також у щоденниковому записі від 11 липня 1857 р.
Целую Жуйкова с благоверною... — О. П. та О. Г. Жуйкових.
...и Бурцева с благоверною же... — С. О. та Л. О. Бурцевих.
...а старого паливоду Мостовского... — М. В. Мостовського.
Поздравляю Агафью Емельяновну с прошедшим днем ангела. — Іменини А. О. Ускової припадали на 5 лютого; Шевченка запрошували відзначати їх у Новопетровському укріпленні.
133. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
22 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 164).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 16 — 17).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 424.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 10 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 109).
19 февраля вернувся Шрейдерс із Петербурга... — Дата приїзду К. А. Шрейдерса підтверджується також записом у щоденнику від 19 лютого 1858 р.: «В шесть часов утра приехал Шрейдерс из Петербурга, привез мне письмо от Лазаревского, песни Беранже Курочкина и четыре экземпляра моего портрета, фотографированного с моего же рисунка».
...привіз мені Беранже Курочкіна... — Див. лист до М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р. та примітку до нього. /445/
Добре єси зробив, що заказав 50 штук помянутого образа... — Відповідь на повідомлення М. М. Лазаревського в листі від 10 лютого 1858 р. про велику популярність Шевченка в Петербурзі: «...много есть охотников, желающих и молящих у меня твоего портрета, [...] не следует отказывать в такой теплой искренней просьбе о твоем портрете всем душевно тебя любящим».
...чкурну в Харьков або в Киев, а може, й дальше... — Про цей намір Шевченко сповіщав також у листах до Я. Г. Кухаренка від 16 лютого 1858 р. та до I. О. Ускова від 17 лютого 1858 р.
Дожидаю Овсянникова з чемоданом, а то б я вже давно виїхав. — Шевченко просив П. А. Овсянникова придбати йому в Петербурзі чемодан, але так і не дочекався його в Нижньому Новгороді (див. лист до М. М. Лазаревського з Москви від 19 березня 1858 р.).
Чи здорова графиня Н[астасия] И[вановна]... — А. І. Толстая.
Був у мене в гостях Яков. Славний хлопець! — М. М. Лазаревський писав Шевченкові в листі від 19 січня 1858 р.: «Вероятно, к тебе заходил и брат Яков (которого ты не знаешь). Он поехал на службу в Вятку, и я просил зайти к тебе, если вятс[кий] губернатор] Муравьев (родной племянник вашего), с которым брат поехал, пробудет в Нижнем хоть полсуток» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102). Лазаревський Яків Матвійович (1829 — 1880) під час зустрічі розповів Шевченкові «о многих свежих гадостях в моем родном краю», зокрема про селянські заворушення 1856 р. в Катеринославській та Херсонській губерніях, про здирства чернігівського поміщика-«філантропа» М. Д. Білозерського, який «так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню, которая кончается так: „А в нашого Білозера Сивая кобила, Бодай же його побила Лихая година“» (див. запис у щоденнику від 22 січня 1858 р.). На час написання Шевченкового листа М. М. Лазаревський уже знав про цю зустріч і дякував Шевченкові в листі від 10 лютого 1858 р.: «Спасибо тебе, что ты привитал моего брата Якова: он не нахвалится тобою и из Вятки уже прислал твои письма» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 109). Про які саме листи йдеться, нині не відомо, однак навряд чи це були листи Шевченка до Я. Лазаревського (див.: Листи до Т. Г. Шевченка. — С. 271). Вірогідніше, Шевченко скористався допомогою Я. Лазаревського, щоб переслати петербурзьким адресатам листи, які він не хотів надсилати поштою.
Добре зробив, що не купив Шекспіра... — Див. примітку до листа М. М. Лазаревського від 20 січня 1858 р.
Поцілуй за мене Семена... — С. С. Гулака-Артемовського.
Марко Вовчок — це псевдонім якоїсь пані Маркович. — Шевченко довідався про це від двох випускників Київського університету, які відвідали його в Нижньому Новгороді. 18 лютого 1858 р. він записав у щоденнику: «Проездом из Киева в Иркутск посетили меня земляки мои Волконский и Малюга. Они едут в звании медиков заслуживать казне за воспитание. [...] Малюга сообщил мне, что Марко Вовчок — псевдоним некоей Маркович, и что адрес ее можно достать от Данила Семеновича Каменецкого, поверенного Кулиша в Петербурге. Какое возвышенно прекрасное создание эта женщина. Не чета моей актрисе. Необходимо будет ей написать письмо и благодарить ее за доставленную радость чтением ее вдохновенной книги». /446/
...спитай у Каменецького в типографії Куліша. — Каменецький Данило Семенович (1830 — 1881), український фольклорист і громадський діяч. Був управителем петербурзької друкарні П. О. Куліша, брав участь у підготовці його видань. Допомагав Шевченкові провести через цензуру його твори, був причетний до випуску в світ «Кобзаря» 1860 р.
...треба буде хоч письмом подякувать їй... — Не діставши в Нижньому Новгороді адреси Марка Вовчка, Шевченко не здійснив цього наміру. З Марком Вовчком він познайомився 24 січня 1859 р. після її приїзду до Петербурга (Белозерский Н. Т. Г. Шевченко по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 73). 17 лютого 1859 р. Шевченко написав поезію «Марку Вовчку. На пам’ять 24 генваря 1859», де також назвав її «донею»; так письменницю названо і в дарчому написі на автографі поеми «Неофіти», який Шевченко передав їй разом з автопортретом 1859 р. перед виїздом Марка Вовчка за кордон. Після виходу з друку «Кобзаря» 1860 р. Шевченко переслав його письменниці.
134. ДО М. С. ЩЕПКІНА
23 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ЦДІА України, ф. 1629, оп. 1, № 11).
Вперше опубліковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 177.
...посилаю ящик з моїми книгами... нехай у тебе полежить де-небудь до якогось часу. — Опис особистої бібліотеки Шевченка свідчить, що деякі книжки, одержані ним на засланні та в Нижньому Новгороді, були в нього і в Петербурзі й зберігалися до самої смерті (Анісімов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — С. 340 — 345).
Вибуду я із Нижнього 25 февраля. — Свій намір залишити Нижній Новгород і чекати вирішення своєї дальшої долі в підмосковному селі Никольському на дачі сина М. С. Щепкіна Шевченко змінив у зв’язку з одержанням 25 лютого 1858 р. звістки від М. М. Лазаревського, що йому дозволено проживати в Петербурзі. З Нижнього Новгорода він виїхав «в три часа пополудни 8 марта» (див. запис у щоденнику від 10 березня 1858 р.).
Цілує тебе... Тетяся... — К. Б. Піунова.
Поцілуй за мене Сергея Тимофеевича і Максимовича. — С. Т. Аксакова та М. О. Максимовича.
135. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
25 лютого 1858. Нижній Новгород
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 165).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 17).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 424.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 20 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 113).
Ніхто зроду не поздравляв мене з іменинами так весело, як ти... — Згаданий лист М. М. Лазаревського зі звісткою про дозвіл проживати в Петербурзі одержано Шевченком 25 лютого — в день 44-річчя. /447/
...а через тиждень або два я сам їх поцілую... — Захворівши в дорозі, Шевченко прибув до Петербурга 27 березня 1858 р.: «В 8 часов вечера громоносный локомотив свистнул и остановился в Петербурге. В 9 часов я был уже в квартире моего искреннейшего друга М. М. Лазаревського» (див. запис у щоденнику від 27 березня 1858 р.).
Шрейдерс цілує тебе і Семена. — Йдеться про К. А. Шрейдерса та С. С. Гулака-Артемовського.
136. ДО А. І. ТОЛСТОЇ
5 березня 1858. Нижній Новгород
Подається за публікацією у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 153. Лист був надрукований за автографом, нині не відомим.
Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1877. — № 10. — С. 292), де подано за автографом з пропуском слів: «(в этот час мальпост отходит из Нижнего в Москву)» та «Деньги 50 рублей получил».
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 424 — 425.
Відповідь на лист А. І. Толстої від 24 лютого 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 114 — 115).
2 марта я получил ваше сердечное святое письмо... — У згаданому листі А. І. Толстая сповістила Шевченка, що йому дозволено проживати в Петербурзі й відвідувати Академію мистецтв.
Наконец, эта всемогущая бумага сегодня получена в губернаторской канцелярии... — Запис про те, що «на имя здешнего губернатора от министра внутренних дел получена бумага о дозволении проживать мне в Петербурге, но все еще под надзором полиции», Шевченко зробив у щоденнику 1 березня 1858 р.
...7 марта, в 9 часов вечера (в этот час мальпост отходит из Нижнего в Москву), я оставлю гостеприимный Нижний Новгород. — Затримка Шевченка в Нижньому Новгороді була пов’язана з тим, що він хотів дочекатися П. А. Овсянникова, який мав повернутися 7 березня.
6 березня 1858 р. він зробив запис у щоденнику: «Часов в 7 вечера явился ко мне жандармский унтер-офицер и предложил довезти меня за 10 рублей до Москвы. Сердечно благодарен за предложение. Он отвозил в Вятку какого-то непокорного отцу своему капитана Шлипенбаха. И на обратном пути искал себе попутчика и нашел меня в Нижнем. [...] Условившись в цене и времени выезда, я пошел к Кудлаю поторопить его насчет полицейского пропуска». Отже, не дочекавшись Овсянникова, Шевченко виїхав з Нижнього Новгорода 8 березня 1858 р. не мальпостом (поштовою каретою), а з попутним жандармським екіпажем.
В Москве остануся несколько часов... — Застудившись у дорозі, Шевченко пробув у Москві з 11 до 26 березня 1858 р.
Лазаревский — М. М. Лазаревський.
Деньги 50 рублей получил. — Йдеться про гроші, згадані в листі М. М. Лазаревського від 20 лютого 1858 р.: «Посылаю тебе в особом конверте 50 руб. На дорогу станет, а то и здесь деньги нужны» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 113). /448/
137. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
12 березня 1858. Москва
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 166).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 17 — 18).
Вперше включено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 425 — 426.
Відповідь М. М. Лазаревського від 16 березня 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 115.
Я в Москві, нездужаю. — Шевченко застудився по дорозі з Нижнього Новгорода до Владимира. 10 березня 1858 р. він зробив такий запис у щоденнику: «...ничего особенного не случилось, кроме легкого воспаления в левом глазе и зуда на лбу. Во Владимире я взял розовой воды и думал все покончить этим ароматическим медикаментом. А вышло не так, как я думал». До Москви Шевченко прибув об 11-й годині вечора 10 березня 1858 р., переночував у готелі й уранці 11 березня пішов розшукувати квартиру М. С. Щепкіна (запис у щоденнику від 11 березня 1858 р.).
Доктор посадив мене на дієту і не велів виходить на улицю. — 11 березня 1858 р. Шевченко звернувся за допомогою до знайомого йому по Нижньому Новгороду лікаря Ван-Путерена Дмитра Івановича (1823 — 1877), який перебував тоді в Москві. 12 березня той відвідав поета на квартирі М. С. Щепкіна й у зв’язку зі своїм від’їздом до Нижнього Новгорода рекомендував йому «свого приятеля, какого-то немца» (запис у щоденнику від 13 березня 1858 р.). Одночасно Шевченко порадився з домашнім лікарем Щепкіних — Міном Дмитром Єгоровичем (1818 — 1885), який оглянув його 14 березня 1858 р.: «После обеда явилися ко мне два доктора, хорошо еще, что не вдруг. Приятель Ван-Путерена прописал какую-то микстуру в темной банке, а Мин пильнавскую воду и диэту. Я решился следовать совету последнего.
Дмитрий Егорович Мин — ученый переводчик Данта и еще более ученый и опытный медик. Поэт и медик. Какая прекрасная дисгармония.
У старого друга моего М[ихайла] С[еменовича] везде и во всем поэзия, у него и домашний медик поэт» (запис у щоденнику від 14 березня 1858 р.).
...зайди до графині Настасії Івановни і розкажи їм про моє лихо. — А. І. Толстая радила Шевченкові якомога швидше прибути до Петербурга, про що сповіщав М. М. Лазаревський у листі від 20 лютого 1858 р.: «Графиня просит тебя не медлить, чтобы застать выставку и скорее явиться к президенту, чего будто она хочет». У цьому ж листі є свідчення й про вагоміші причини побоювань петербурзьких друзів, які клопоталися про звільнення Шевченка з Нижнього Новгорода: «В случае бы тебе не объявили еще об этом официально, то ты держи это в секрете и никому не розказуй; так просила графиня; она боится, чтоб не выдумали чего» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 113). Про це ж писала Шевченкові А. I. Толстая в листі від 24 лютого 1858 р.: «По получении официального на то повеления не мешкайте нисколько и отправляйтесь тотчас в Петерб[ург]. Вас ждет здесь многое: Академия, друзья и Ваша родная семья. Приезжайте же скорей. Да и для графа нужно, чтобы Вы по получении /449/ дозволения тотчас приехали, а иначе В[еликая] Княгиня может сделать замечание графу, отчего Вас нет, тем более, что она приняла в Вас самое живое участие» (Там само. — С. 114 — 115). Запит про місцеперебування Шевченка керуючий канцелярією міністерства імператорського двору В. І. Панаєв надіслав віце-президенту Академії мистецтв Ф. П. Толстому 7 лютого 1858 р. Офіційне листування в цій справі тривало до 13 лютого 1858 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 296 — 298).
З завтрашньою почтою посилаю тобі два рисунка. — Про які саме малюнки йдеться, не відомо. Шевченко призначав їх для подарунка президентові Академії мистецтв великій княгині Марії Миколаївні, через яку Ф. П. Толстому вдалося домогтися дозволу Шевченкові повернутися до Петербурга.
...найди там того гульвісу Овсянникова... — Про перебування П. А. Овсянникова у Петербурзі М. М. Лазаревський сповіщав Шевченка в листах від 19 січня 1858 р.: «Павла Абрамовича я увидел чрез несколько дней после его приезда и наговорился с ним о тебе вдоволь: теплая душа у него и доброе сердце» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102); 10 лютого 1858 р.: «после того еще не виделся с ним: и ему, и мне некогда, но скоро с ним мы увидимся» (Там само. — С. 109); 20 лютого 1858 р.: «Овсянникова я не застал в квартире...» (Там само. — С. 113).
Сижу я у Михайла Семеновича Щепкіна близ Садовой улицы... — Сучасна адреса тодішньої квартири М. С. Щепкіна — Воротниковський провулок, 12.
Поцілуй за мене Семена. — С. С. Гулака-Артемовського.
138. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО
19 березня 1858. Москва
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 167).
Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 3. — С. 18).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 426.
Відповідь на лист М. М. Лазаревського від 16 березня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 115).
Відповідь М. М. Лазаревського від 23 березня 1858 р. див.: Там само. — С. 139 — 140.
Сьогодня був у мене доктор... — Запис про лікарський візит Шевченко зробив у щоденнику 17 березня 1858 р.: «Сегодня опять посетили меня оба медика и, слава Богу, кроме диэты и сидения в комнате, ничего не прописали. Я однако ж и этого немного не исполнил. Вечером втихомолку навестил давно не виданного друга моего, княжну Варвару Николаевну Репнину».
...ранше Великодньої неділі не пускає мене в дорогу. — Оскільки в зв’язку з несподіваною хворобою Шевченко в перші дні перебування в Москві не міг виходити з дому, він вирішив лишитися в Москві на Великодні свята (Великдень 1858 р. припадав на 23 березня), хоча М. М. Лазаревський і застерігав його проти цього, сповіщаючи в листі від 16 березня 1858 р., що А. І. Толстая «чрезвычайно жалеет о твоей болезни и боится, /450/ чтобы Михайло Семенович не удержал тебя в Москве и на Пасху; она даже сомневается и в твоей болезни и думает, что ты остался там для Мих[аила] Сем[еновича]» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 115).
Рисунки мої, я думаю, тепер уже получені. — Одержавши малюнки Шевченка, призначені для подарунка президентові Академії мистецтв (див. лист до М. М. Лазаревського від 12 березня 1858 р.), М. М. Лазаревський, згідно з бажанням Шевченка, передав їх фотографові для зняття копій. 23 березня 1858 р. він писав Шевченкові: «И третьего дня, и вчера я был у фотографа; он говорит, что чрезвычайно трудно снять копии с твоих картин, что все черные места не выходят, но обещал постараться и на днях возвратить». (Листи до Тараса Шевченка. — С. 116).
Де той там у чорта Овсянников пропадає? — Див. листи до М. М. Лазаревського від 22 лютого та 12 березня 1858 р. і примітки до них. Чи зустрівся Шевченко з П. А. Овсянниковим у Москві — відомостей немає.
Поцілуй Семена за мене. — С. С. Гулака-Артемовського.
...сідай на чугунку та до мене, та вкупі і вернемося в Пітер. — Думка поїхати до Шевченка в Москву виникала і в М. М. Лазаревського, але здійснити її не вдалося. В листі від 23 березня 1858 р. він писав: «Третього дня я думал было махнуть в Москву и уже было собрался, да обстоятельства изменились, и теперь мои дела в таком положении, что из П[етер]бурга я не могу выехать; впрочем, м[ожет] б[ыть], на праздниках и удастся, но едва ли» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 39 — 40).
139. ДО М. О. МАКСИМОВИЧА
5 квітня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 192).
Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1896. — № 5. — С. 87).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 426.
Відповідь на лист М. О. Максимовича від 27 березня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 116).
Получив я од Грицька Галагана все твоє добро. — Йдеться про лист М. О. Максимовича від 27 березня 1858 р.; його вірш, присвячений Шевченкові й прочитаний під час обіду, даного М. О. Максимовичем на честь Шевченка в Москві 25 березня 1858 р. (опублікований в журналі «Основа». — 1861. — № 6. — С. 8 — 9); розшуканий у Москві список частини поеми Шевченка «Єретик»; квитанцію на одержання в Петербурзі комплекту журналу «Русская беседа» за 1856 — 1857 рр. та номерів 1858 р. Оскільки М. О. Максимович не застав Шевченка в квартирі М. С. Щепкіна вранці 26 березня 1858 р., він передав згадані матеріали до Петербурга з їхнім спільним знайомим, чернігівським поміщиком Г. П. Ґалаґаном. Шевченко одержав їх, зайшовши до готелю Клея, в якому зупинився Г. П. Ґалаґан, (див. запис у щоденнику від 28 березня 1858 р.).
Подякуй за мене Бартенева і попроси його, чи не достане він де-небудь другу половину... — Бартенєв Петро Іванович (1829 — 1912) — російський історик, бібліограф, археограф. Шевченко познайомився з ним у Москві 25 березня 1858 р. під час обіду в М. О. Максимовича. У Бартенева зберігся неповний (рядки 1 — 227) список поеми «Єретик», зроблений не/451/відомою рукою, однак решти тексту не виявилося. Згодом у журналі «Русский архив», який видавав П. І. Бартенєв з 1863 р., було опубліковано багато цінних матеріалів про життя й творчість Шевченка. Під час останнього перебування в Україні Шевченко продовжив розшуки списків своєї поеми (Лобода Ф. Мимолетное знакомство мое с Т. Гр. Шевченко и мои об нем воспоминания // Киевская старина. — 1887. — № 11. — С. 272 — 273). Оскільки повний список поеми не знаходився, Шевченко почав опрацьовувати її текст за списком, одержаним від П. I. Бартенева. Початок поеми (рядки 1 — 87 та 88 — 123) було опубліковано за цим списком у журналі «Основа» (1861. — № 1. — С. 2 — 4; № 8. — С. 15 — 16). Ще один фрагмент поеми (рядки 125 — 227) друкувався у львівському журналі «Правда» (1873. — № 6. — С. 542 — 544). Повний текст поеми став відомий лише після революції 1905 р., коли рукописи Шевченка були виявлені в архіві III відділу й стали доступні дослідникам. Закінчення поеми «Єретик» (рядки 228 — 374) надруковано в журналах «Былое» (1906. — № 6. — С. 1 — 5) та «Нова громада» (1906. — № 8. — С. 105 — 109). Повністю поема вперше з’явилася друком у «Кобзарі» за редакцією В. М. Доманицького (СПб., 1907. — С. 190 — 201).
Читаю тепер «Гуса» Аннікова, добра штука. — Неточно названа Шевченком праця Є. П. Новикова «Гус и Лютер» друкувалася протягом 1857 — 1858 рр. у журналі «Русская беседа». Увагу Шевченка на цю працю звертав П. О. Куліш у листі від 22 грудня 1857 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 98). Шевченко ознайомився з нею, очевидно, за комплектом «Русской беседы», одержаним через петербурзьку контору журналу за квитанцією, яку йому передав М. О. Максимович.
Низенький поклон Кошелевим... — З російським публіцистом і громадським діячем слов’янофільського напряму, одним із редакторів-видавців журналу «Русская беседа» Кошелевим Олександром Івановичем (1806 — 1883) та його дружиною Ольгою Федорівною Шевченко познайомився в Москві 25 березня 1858 р. на обіді в М. О. Максимовича. Того ж вечора вдома у Кошелевих Шевченко познайомився з декабристом С. Г. Волконським — дядьком В. М. Рєпніної (див. запис у щоденнику від 25 березня 1858 р.).
...а ще нижчий Марусі Васильєвні. — З дружиною М. О. Максимовича Марією Василівною Шевченко познайомився в Москві 18 березня 1858 р., й вона справила на нього велике враження: «Какое милое, прекрасное создание. Но что в ней очаровательней всего, это чистый, нетронутый тип моей землячки. Она проиграла для нас на фортепьяно несколько наших песень. Так чисто, безманерно, как ни одна великая артистка играть не умеет» (запис у щоденнику від 18 березня 1858 р.). При першій зустрічі Шевченко переписав для М. В. Максимович свій вірш «Садок вишневий коло хати...», згодом листувався з нею, дарував свої твори, намалював її портрет.
Посилаю тобі мою обіцянку... — Йдеться про вірш «Полякам» («Ще як були ми козаками...»), написаний 1847 р. в Орській фортеці й доповнений 1858 р. в Нижньому Новгороді. Шевченко переписав його до «Більшої книжки» у Москві 14 березня 1858 р. й, очевидно, тоді ж познайомив з ним М. О. Максимовича та пообіцяв переписати для нього текст. Автограф вірша, надісланий у листі від 5 квітня 1858 р. М. О. Максимовичу, — хронологічно останній з чотирьох нині відомих; саме в ньому впер/452/ше з’явився заголовок «Полякам». Уперше вірш надруковано в газеті «Dziennik Literacki» від 30 липня 1861 р. українською мовою (в польській транслітерації) та в російському перекладі в збірці «Стихотворения Плещеева» (М., 1861).
140. ДО С. Т. АКСАКОВА
25 квітня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 118).
Вперше надруковано в журналі «Искусство» (1927. — № 2-3. — С. 158 — 159. Публікація М. К. Гудзія).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 156 — 157.
Відповідь на лист С. Т. Аксакова від 14 квітня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 117).
...получил я ваше искреннее, драгоценное письмо... — 18 квітня 1858 р. Шевченко записав у щоденнику: «Получил милейшее письмо от милейшего Сергея Тимофеевича Аксакова, на которое буду отвечать завтра, — сегодня я увлекся своею „Лунатикою“».
...выставка случилась в Академии художеств... — Шевченко відвідав цю виставку 6 квітня, а також 24 і 25 квітня 1858 р. (див. записи в щоденнику під цими датами). Офіційне відкриття виставки, на якій експонувалося 245 робіт, відбулося 7 квітня 1858 р.
Калам огромное имеет влияние на наших пейзажистов. — Аналогічну думку Шевченко висловив у щоденнику 6 квітня 1858 р.: «Пейзажи преимущественно перед другими родами живописи мне бросились в глаза. Калам имеет сильное влияние на пейзажистов. Самого Калама две вещи не первого достоинства». Як сповіщала газета «Северная пчела» (14 та 21 квітня 1858 р.), на академічній виставці 1858 р. експонувалися картини Калама «Ліс» та «Частина озера чотирьох лісових міст», а також два вигравіруваних ним краєвиди Швейцарії. Крім того, виставлено було два краєвиди околиць Женеви, написані академіком Ерассі під керівництвом Калама. Серед експонованих на виставці пейзажів увагу Шевченка могли привернути і краєвиди Волги братів Григорія та Никанора Чернецових. Два пейзажі Калама було виявлено серед гравюр, які лишилися в майстерні Шевченка після його смерті (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 364).
Айвазовский, увы, спасовал. — З російським живописцем-мариністом Айвазовським Іваном Костянтиновичем (1817 — 1900), академіком Академії мистецтв з 1845 р., Шевченко познайомився під час навчання в Академії. У 1840 р. Айвазовський протягом місяця жив на одній квартирі з Шевченком і В. І. Штернбергом. На виставці 1858 р. експонувалося десять робіт Айвазовського: «Заїжджий двір узимку, краєвид Тульської губернії», «Транспорт кримських вин Кавказькою дорогою», «Комиші на Дніпрі біля Алешок», «Житнє поле на Україні», «Табір кримських циган», «Краєвид Феодосії в місячному світлі», «Буря», «Вівці на пасовиську в околицях Феодосії», «Краєвид озера Маджоре в Північній Італії», а також картина пам’яті загиблого корабля «Лефорт» (див.: Отчет Императорской Академии художеств // Северная пчела. — 1858. — 9 мая). /453/ Очевидно, негативну оцінку Шевченка викликала саме остання робота, що зображала врятування душ загиблих на потонулому кораблі. Показово, що навіть у репортерському звіті про виставку щодо неї було сказано, що вона «отличается оригинальностью идеи и исполнения», але не віднесена до числа кращих «по художественному исполнению» (Северная пчела. — 1858. — 14 мая). Нині ця картина Айвазовського зберігається у Військово-морському музеї в Санкт-Петербурзі.
...осталися довольны моим бородатым поличием. — Автопортрет з бородою, виконаний Шевченком на початку 1858 р. у Нижньому Новгороді 4 січня того ж року через П. А. Овсянникова був переданий до Петербурга М. М. Лазаревському, який зняв з нього 50 фотографічних копій (Листи до Тараса Шевченка. — С. 102, 109). Один із цих фотознімків Шевченко передав С. Т. Аксакову через М. С. Щепкіна.
Вы обещаете мне написать ваше мнение о моей повести. — Див. примітки до листів С. Т. Аксакову від 4 січня та 16 лютого 1858 р.
Предположение мое посмотреть на Москву в конце мая и вас поцеловать не сбылось. — Під час зустрічі з Шевченком у Москві С. Т. Аксаков запросив його приїхати до себе влітку. «Он приглашает меня к себе в деревню на лето, и я, кажется, не устою против такого искушения. Разве попечительная полиция воспрепятствует» (див. запис у щоденнику від 24 березня 1858 р.). Внаслідок встановлення за Шевченком суворого поліційного та жандармського нагляду (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 297 — 298) така поїздка не відбулася.
Ивана Сергеевича целую трижды за его алмазное стихотворение «На Новый год». — Аксаков Іван Сергійович (1823 — 1886) — російський письменник і публіцист слов’янофільського напряму, син С. Т. Аксакова. Його вірш був надрукований у журналі «Русская беседа» (1858. — № 1).
Поцелуйте моего великого друга, когда он возвратится из Костромы. — Йдеться про М. С. Щепкіна, який 26 березня 1858 р. (в день від’їзду Шевченка до Петербурга) виїхав на гастролі до Ярославля, 12 квітня — до Костроми, а 23 квітня 1858 р. повернувся у Москву (Гриц Т. С. М. С. Щепкин: Летопись жизни и творчества. — М., 1966. — С. 629 — 632).
141. ДО Г. М. ЧЕСТАХІВСЬКОГО
18 травня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 129).
Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1896. — № 5. — С. 87).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 426.
Авторської дати записка не має: у першодруці датована приблизно — травнем 1858 р. Орієнтовне датування її в 6-томному виданні творів Шевченка «14 — 19 травня 1858 р.» (тобто днями, коли М. С. Щепкін того року перебував у Петербурзі) потребує уточнення. М. С. Щепкін прибув до Петербурга 13 травня 1858 р. як делегат московської трупи на святкування ювілею Гедеонова Олександра Михайловича (1790 — 1867) — 25-річчя перебування його на посаді директора петербурзьких імператорських театрів (1833 — 1858 рр., з 1847 по 1858 р. також і московських). Не знаючи про приїзд М. С. Щепкіна, Шевченко зустрівся з ним у сім’ї Толстих 14 травня /454/ 1858 р. і того ж дня записав у щоденнику: «Дни нечаянных встреч [...] Сегодня прихожу к графине Н[астасье] И[вановне] обедать и встречаюсь с моим единым, моим незабвенным другом М. С. Щепкиным. Он приехал сюда по случаю юбилея Гедеонова и, не зная моего адреса, искал меня в Академии и зашел к графине, зная, что я там бываю. Догадливый мой великий друг». Протягом 14 — 17 травня Шевченко з М. С. Щепкіним вечорами не бачився, про що свідчать записи в його щоденнику, а 19 травня 1858 р. в першій половині дня актор виїхав з Петербурга.
Літературний вечір, на який Шевченко запрошував ґ. М. Честахівського коментованою запискою, відбувся на квартирі Толстих 18 травня 1858 р. Шевченко прийшов на цей вечір разом з М. М. Лазаревським після іменинного обіду в О. І. Гулак-Артемовської. М. С. Щепкін прочитав на вечорі «Скупого рыцаря» О. С. Пушкіна, монолог відкупщика Вєдьоркіна про феєрверк з комедії Ф. Ф. Кокошкіна «Воспитание, или Вот приданое», розповідь мисливця Горлопанова з комедії Ф. Ф. Іванова «Женихи, или Век живи, век учись» (Гриц Т. С. М. С. Щепкин: Летопись жизни и творчества. — С. 745). Шевченко прочитав свою поему «Неофіти» та кілька віршів. Дочка Толстих Катерина Федорівна у своему щоденнику зробила про цей вечір запис від 19 травня 1858 р., засвідчивши, що, крім згаданих вище творів, М. С. Щепкін прочитав також вірш Шевченка «Заворожи мені, волхве», який у 50-х роках XIX ст. поширювався в списках під назвою «Пустка» з присвятою М. С. Щепкіну: «Вчера у нас был Щепкин, Шевченко и еще несколько человек[...] Михайло Семенович Щепкин читал нам „Скупого рыцаря“ Пушкина [...], рассказывал рассказ какого-то откупщика, который принимал у себя графа и делал разные приготовления, и представлял охотника, это был верх совершенства. Потом Шевченко читал свою поэму, которую написал в тюрьме. Боже мой, как это хорошо, даже и рассказать нельзя, как хорошо, и разные другие такие же чудесные песни. Щепкин тоже читал одно прелестное стихотворение Шевченко „Пустка“, и прочел его чудесно» (Паламарчук Г. Новое о Т. Г. Шевченко: Из дневника и воспоминаний Е. Ф. Юнге (Толстой) // Советская Украина. — 1960. — № 3. — С. 174).
Чи був Г. М. Честахівський на вечорі 18 травня 1858 р. у родині Толстих, відомостей немає, однак наведені вище міркування дають достатню підставу датувати запрошення Шевченка саме цим числом.
Честахівський Григорій Миколайович (1820 — 1893) — український художник. Шевченко познайомився з ним у 1844 р., коли разом вони навчалися в класі історичного живопису під керівництвом К. П. Брюллова (Жур П. Шевченківський Петербург. — С. 75). Їхні стосунки відновилися навесні 1858 р. у Петербурзі. Г. М. Честахівський нерідко бував у майстерні Шевченка, часто бачився з ним в останні роки поетового життя. Після його смерті Г. М. Честахівський зробив опис малюнків, офортів і речей Шевченка; разом з О. М. Лазаревським супроводив труну з тілом поета з Петербурга в Україну, був одним з організаторів поховання його на Чернечій горі, а згодом упорядкування могили. Виконав олією картини, що зображують різні моменти похорону Шевченка: «Селянин біля труни Т. Г. Шевченка», «Труна Т. Г. Шевченка в дорозі», «Труна Т. Г. Шевченка на пароплаві по дорозі до м. Канева», «Труна Т. Г. Шевченка в церкві» та ряд малюнків, присвячених поетові (Честаховский Г. Н. Эпизод на могиле Т. Г. Шевченко // Киевская старина. — 1896. — № 2. — /455/ С. 230 — 241; Из воспоминаний о Т. Г. Шевченко (запись Г. Н. Честаховского) // Киевская старина. — 1895. — № 2. — С. 140 — 141). Г. М. Честахівський зберігав деякі малюнки та особисті речі поета.
142. ДО Г. П. ҐАЛАҐАНА
27 травня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 129).
Вперше надруковано в книжці: Шевченківський збірник. — К., 1924. — Т. 1. — С. 128.
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 157 — 158.
Ґалаґан Григорій Павлович (1819 — 1888) — український поміщик-меценат. Протегував українським митцям та літераторам, купував малярські твори Шевченка. Шевченко познайомився з ним у 40-х роках XIX ст. У 1844 р. подарував окреме видання поеми «Тризна» з дарчим написом, після заслання зустрічався з ним у Москві й Петербурзі. Важке становище кріпаків у селах Г. Ґалаґана Шевченко змалював у повісті «Музыкант», зрадницьку політику Ґалаґанів як представників козацької старшини XVII — XVIII ст. згадував у віршах «Іржавець» та «Бували войни й військовії свари...».
Сокиринці — село в Прилуцькому повіті Полтавської губернії (тепер Срібнянського району Чернігівської області), де був маєток Г. П. Ґалаґана. В Сокиринцях жив кобзар Остап Вересай, якому Шевченко надіслав «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом.
Соколов Іван Іванович (1823 — 1910) — російський художник, з 1857 р. академік Академії мистецтв. Часто подорожував Україною, малював картини з життя українського села. Шевченко відвідував його в Петербурзі після заслання, подовгу розмовляв із ним і розглядав його роботи, присвячені Україні (див. записи в щоденнику від 7 квітня та 7 травня 1858 р.). Офорт з картини І. І. Соколова «Приятелі» (разом з офортом за картиною Рембрандта «Притча про виноградаря») 1859 р. був представлений Шевченком до ради Академії мистецтв на здобуття звання академіка гравюри.
Цілую... твого малого Павлуся. — Син Г. П. Ґалаґана Павло (1853 — 1869) помер в юнацькому віці. На увічнення його пам’яті Г. П. Ґалаґан 1871 р. заснував у Києві приватний середній учбовий заклад — Колегію Павла Ґалаґана, частина учнів якої діставала освіту й утримувалася безкоштовно. Серед вихованців Колегії — багато визначних діячів вітчизняної науки та культури.
143. ДО І. О. УСКОВА
4 липня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 229).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1889. — № 2. — С. 310 — 311).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 427. /456/
Відповідь на лист І. О.Ускова від 7 січня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100 — 101). Відповідь І. О. Ускова від 20 серпня 1858 р. див.: Там само. — С. 144 — 145).
...побывал я в Павловске и три раза стучался напрасно у дверей вашего ... комиссионера. — Йдеться про підполковника І. О. Киреєвського, який одержав від I. О. Ускова гроші, але обіцяного фотоапарата йому не вислав (див. примітку до листа до М. М. Лазаревського від 30 червня 1857 р.).
...он узнал от генерала Бюрно, с которым я встретился в Павловске... — Про свій намір відвідати К. І. Бюрно в Павловську Шевченко зробив запис у щоденнику 7 квітня 1858 р.
...где-то встретившися с Марковичем... — Йдеться про А. М. Маркевича.
Доверенность ваша не по форме написана... — В щоденниковому записі від 21 червня 1857 р. Шевченко зазначав: «Ираклий Александрович дает мне форменную доверенность получить обратно от Киреевского эти деньги».
Попробуйте написать его матери... — У листі-відповіді 20 серпня 1858 р. І. О. Усков писав: «Я знал, что Вы не сладите с мошенником Киреевским; но по крайней мере узнайте и напишите, как зовут его мать и как ей адресовать; а также отца.[...] Я деньги считаю уже пропавшими, по крайней мере доставьте мне случай разругать подлецов» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 120). Чи виконав Шевченко це прохання, не відомо.
Посылка ваша сегодня же отправляется... — Тобто фотографічне приладдя, замовлене І. О. Усковим у Петербурзі через М. М. Лазаревського. У своїй відповіді І. О. Усков підтвердив його одержання: «Посылку от г. Нагорецкого я получил в исправности, но он не все мне вещи выслал, о которых я писал...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 120).
...я посылаю вам «Губернские очерки»... — Окреме видання книги М. Є. Салтикова-Щедріна, випущене в Москві 1857 р. Своє захоплення цим твором, з яким він ознайомився за публікацією в журналі «Русский вестник», Шевченко висловив у щоденнику 5 вересня 1857 р.: «Как хороши „Губернские очерки“ ... Я благоговею перед Салтыковым».
...письма и вашу доверенность... — Йдеться про листи І. О. Киреєвського до І. О. Ускова, в яких підтверджувалося одержання грошей від останнього. Повернути йому ці листи, передані Шевченкові разом із дорученням на одержання грошей від І. О. Киреєвського, І. О. Усков просив у листі до Шевченка від 7 січня 1858 р.: «Письма Киреевского, пожалуйста, пришлите ко мне с конвертами, как они есть. Я думаю послать их к его отцу, а там посмотрю, что будет. Может быть, еще Вам же доведется выручать эти деньги, если будете в Петербурге» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 100).
...а вы мне пришлите две черные мерлушки... — В листі від 9 вересня 1858 р. I. О. Усков сповіщав, що надсилає Шевченкові п’ять смушків (Листи до Тараса Шевченка. — С. 145).
В Питере мне хорошо, пока квартирую я в самой Академии... — Повернувшись після заслання до Петербурга, Шевченко спочатку жив на квартирі М. М. Лазаревського по Великій Морській вулиці (тепер № 48), а в червні 1858 р. одержав кімнату з антресолями в приміщенні Академії мистецтв, в якій мешкав до кінця життя. /457/
Что мои великие друзья поделывают? — Дочки I. О. Ускова Наталія (1853 — 1918) та Надія (1856 — 1935).
Посылаю вам свой плохой портрет, снятый с натуры в Петербурге. — Йдеться про перший фотознімок з бородою, як свідчить запис у щоденнику, зроблений 30 березня 1858 р. (Яцюк В. Таїна Шевченкових світлин. — К., 1998. — С. 13).
Свидетельствую мое глубочайшее почтение Агафье Емельяновне... — Дружині О. I. Ускова.
Кланяюсь Бажановим, Жуйковым и старому волоките Мостовскому. — К. А. та М. Є. Бажановим, О. П. та О. Г. Жуйковим і М. В. Мостовському. Відповідь на вітання, передані в листі I. О. Ускова до Шевченка від 7 січня 1858 р.: «Мостовский, Бурцев и Жуйков, все Вам кланяются» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 101).
144. ДО С.Т.АКСАКОВА
15 липня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 119).
Вперше надруковано в журналі «Искусство» (1927. — № 2-3. — С. 160).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 159.
Відповідь на лист С. Т. Аксакова від 19 червня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 119 — 120).
...я трижды вам благодарен за ваше искреннее, прямое слово... — У згаданому листі С. Т. Аксаков висловив негативну оцінку повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали» й сповістив, що вона не буде надрукована в журналі «Русская беседа»: «Я обещал вам откровенно сказать свое мнение об этом Вашем произведении. Исполняю мое обещание: я не советую Вам печатать эту повесть. Она несравненно ниже Вашего огромного стихотворного таланта, особенно вторая половина. Вы лирик, элегист; Ваш юмор невесел, а шутки не всегда забавны, а это часто бывает невыгодно. Правда, где только Вы касаетесь природы, где только доходит дело до живописи, — там все у Вас прекрасно, но это не выкупает недостатков целого рассказа» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 119). Всупереч твердженню Шевченка: «Вы мне сказали то, о чем я сам давно думал», неприхильна оцінка С. Т. Аксаковим повісті виявилася для нього несподіваною, оскільки була прямо протилежною думці про першу її частину, висловленій С. Т. Аксаковим у листі, який Шевченко одержав у Нижньому Новгороді 13 січня 1858 р. й схарактеризував як «панегірик». Разом з тим у Шевченка справді виникала ціла низка творчих питань і сумнівів щодо його російської прози (зокрема, її мовної майстерності), чим він відверто поділився з С. Т. Аксаковим у листі від 16 лютого 1858 р.
Теперь думаю отложить всякое писание в сторону... — Після присуду С. Т. Аксакова Шевченко припинив спроби опублікувати свої повісті й перестав писати прозові твори, продовжуючи напружену поетичну творчість. /458/
...думаю... заняться исключительно гравюрою... образчик которой вам посылаю. — Йдеться про одну з перших спроб Шевченка в гравірувальному мистецтві після заслання. Можливо, це був офорт за ескізом Б.-Е. Мурільйо «Свята родина», на якому він вирішив зупинитися «для первой пробы избранного мною искусства» (див. запис у щоденнику від З травня 1858 р.).
...к будущей выставке надеюсь сделать что-нибудь посерьезнее и оконченнее. — На виставці в Академії мистецтв у травні 1859 р. експонувалися офорти Шевченка «Старець на кладовищі» (за власним малюнком), «Притча про виноградаря» (за картиною Рембрандта), «Приятелі» (за картиною І. І. Соколова). 2 вересня 1860 р. за ці та інші роботи Шевченко був удостоєний звання академіка з гравірування.
В Академии выставлена теперь картина Иванова... — Йдеться про картину «З’явлення Христа народові» російського живописця Іванова Олександра Андрійовича (1806 — 1858), над якою він працював в Італії з 1837 по 1857 р. Шевченко чув про цю роботу, ще навчаючись в Академії мистецтв. Дізнавшись у Новопетровському укріпленні про її завершення, він висловив свої міркування й побоювання щодо цього твору (запис у щоденнику від 27 липня 1857 р.).
Вялое, сухое произведение. Повторился Овербек в самом непривлекательном виде. — Овербек Фрідріх (1789 — 1869) — німецький художник, глава малярської школи романтиків, так званих «назаретян», які ідеалізували середньовічне мистецтво, прагнучи відмежуватися ним від реальної дійсності й суспільних проблем. Зіставлення з ним О. А. Іванова безпідставне: насправді творчість О. А. Іванова, полемічно спрямована проти естетичних принципів і творчої практики Ф. Овербека, була перейнята глибокими й тривожними суспільно-значущими роздумами, волелюбними прагненнями, гуманістичним змістом (що відзначала вже тогочасна критика в особі О. Герцена й М. Чернишевського) і становила важливий етап у розвитку російського мистецтва на шляху до реалізму. Можливо, несхвальна оцінка Шевченком картини О. А. Іванова склалася під впливом К. П. Брюллова, який упереджено ставився до творчої манери О. А. Іванова.
Бедный автор не выдержал приговора товарищей, умер... — Головною причиною передчасної смерті О. А. Іванова було нерозуміння його творчості багатьма сучасниками, стримане ставлення до нього керівництва Академії мистецтв та офіційної критики, які не могли пробачити художникові відступу від академічних догм.
Посылаю моему великому другу невеликое новорожденное стихотворение и прошу его, чтобы он прочитал его вам на досуге. — Йдеться про вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), який Шевченко вписав до щоденника 13 липня 1858 р. Той його автограф, який був надісланий М. С. Щепкіну, нині не відомий, але сім’я Аксакових тоді ж була з ним ознайомлена: збереглися списки віршів, зроблені В. С. Аксаковою (з датою 14 липня 1858 р. та в її листі до М. Г. Карташевської від 26 липня 1858 р. — ІРЛІ, № 10625, арк. 250; арк. 237 звор. — 238).
Сегодня принимаюсь за новую доску... — Йдеться про офорт з картини Рембрандта «Притча про виноградаря», над яким Шевченко працював з 15 липня до 7 листопада 1858 р. Збереглася виконана Шевченком проміжна копія, якою він користувався, коли працював над офортом. Шев/459/ченко зацікавився творами Рембрандта ще під час навчання в Академії мистецтв. За майстерне відтворення світлотіні сучасники порівнювали його з Рембрандтом.
145. ДО А. О. ЛАЗАРЕВСЬКОЇ
9 жовтня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 148). Описка («Ивановна»), помічена й відзначена адресаткою в автографі, виправляється на «Алексеевна».
Вперше надруковано в журналі «Русский библиофил» (1914. — № 1. — С. 8. Публікація П. I. Зайцева).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 160.
Відповідь на лист А. О. Лазаревської (не датований), переданий Шевченкові через І. М. Лазаревського на початку вересня 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 121 — 122).
Лазаревська (Лащинська) Афанасія Олексіївна (1801 — 1879) — мати братів Лазаревських. Жила в селі Гирявці Конотопського повіту Чернігівської губернії (тепер село Шевченкове Конотопського району Сумської області). На знак поваги і вдячності Шевченко надіслав їй свою першу після заслання спробу в гравіруванні — офорт за ескізом Мурільйо «Свята родина» з дарчим написом. Познайомився з нею особисто 21 серпня 1859 р., повертаючись із України до Петербурга, в Гирявці, де прожив до 25 серпня 1859 р. й намалював її портрет.
...получил от сына вашего Ивана ваше дорогое для меня письмо... — Лазаревський Іван Матвійович (1836 — 1887) — наймолодший з братів Лазаревських. Познайомився з Шевченком 29 березня 1858 р. у Петербурзі. Будучи студентом університету, часто бачився з ним на квартирі Михайла Лазаревського, допомагав поетові переписувати його твори (в багатьох зроблених ним списках є авторські виправлення і доповнення). 8 березня
1860 р. Шевченко подарував йому «Кобзар» 1860 р. з дарчим написом. ...позвольте же вас называть моею родною, невиданною и искренне
любимою матерью... — Згодом, збираючись одружитися з Л. Полусмаковою, Шевченко в листі від 28 серпня 1860 р. просив А. О. Лазаревську дати йому материнське благословення на шлюб.
Поздравляю вас с днем вашего святого ангела. — Іменини Афанасії за церковним календарем відзначалися 27 вересня.
146. ДО М. С. ЩЕПКІНА
13 листопада 1858. С.-Петербург
Подається за першодруком у журналі «Основа» (1861. — № 10. — С. 16).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 427 — 428. /460/Будь ласкав, вирви ти у того К[окор]єва як-небудь оті 100 карбованців... — Очевидно, йдеться про плату за малюнки Шевченка, придбані підприємцем і публіцистом Кокоревим Василем Олександровичем (1817 — 1889) під час лотереї, організованої М. С. Щепкіним у Москві в січні 1858 р. (див.: Лист М. С. Щепкіна до Шевченка від 15 січня 1858 р. // Листи до Тараса Шевченка. — С. 101). В. О. Кокорев колекціонував твори російських художників, створив власну картинну галерею. Придбав портрет В. А. Жуковського роботи К. П. Брюллова. Дотримувався ліберальних поглядів, фінансував видання прогресивного сатиричного журналу «Искра». У листопаді 1858 р. підписав, як і Шевченко, колективний протест діячів російської культури проти антисемітської статті В. Зотова в журналі «Иллюстрация».
«Гугеноти» — опера німецького та французького композитора Джакомо Мейєрбера (1791 — 1864), визначний твір романтичної музики. Написана 1836 р. на сюжет з історії боротьби католиків та протестантів у Франції XVI ст., була перейнята гуманістичними ідеями — осуджувала насильство та релігійний фанатизм, обстоювала право на свободу переконань. Шевченко згадував цю оперу в повісті «Художник» та в щоденнику (записи від 1 та 16 грудня 1857 р.).
Запродав я був свої сочинения книгопродавцу Кожанчикову... — У квітні 1858 р. Шевченко почав за допомогою Д. С. Каменецького «хлопотать в цензурном комитете о дозволении напечатать „Кобзаря“ і „Гайдамаки“ под фирмою „Поэзия Т[араса] Ш[евченка]“» (запис у щоденнику від 11 квітня 1858 р.). Видавцем, очевидно, погодився бути прогресивний петербурзький книгар Кожанчиков Дмитро Юхимович (1819 — 1877). Проте на заваді стали цензурні перепони, на подолання яких пішло майже два роки. Д. Ю. Кожанчиков був причетний до проходження творів Шевченка в цензурі, він інформував про це Шевченка, який перебував тоді в Україні, в листах від червня 1859 р. (не зберігся) та від 31 липня 1859 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 133 — 134). «Кобзар» 1860 р. (цензурний дозвіл 29 листопада 1859 р., дозвіл на випуск у світ 23 січня 1860 р.) вийшов з друкарні П. О. Куліша коштом П. Ф. Симиренка. Д. Ю. Кожанчиков випустив перше посмертне видання «Кобзаря» (СПб., 1867), однак петербурзький книгар І. Т. Лисенков, який ще 1843 р. придбав у Шевченка право на видання його творів, намагався оголосити це видання контрфакцією й порушив судову справу, що тривала десять років і закінчилася на користь Д. Ю. Кожанчикова.
Посилаю тобі через художника Раєва один екземпляр моєї послідньої гравюри... — Йдеться про офорт «Притча про виноградаря» за картиною Рембрандта, переданий М. С. Щепкіну через Раєва Василя Егоровича (1808 — 1871). Колишній кріпак, В. Є. Раєв разом із Шевченком навчався в Академії мистецтв, яку закінчив 1840 р., а 1851 р. здобув звання академіка. Примірник офорта «Притча про виноградаря» з дарчим записом Шевченко надіслав і В. Є. Раєву.
Уваров Олексій Сергійович (1825 — 1884) — російський археолог. Дав кошти на друкування гравюри Шевченка «Притча про виноградаря». Очевидно, до цього був причетний М. М. Лазаревський, який тоді працював управителем петербурзьких будинків О. С. Уварова. Сергей Тимофеевич — С. Т. Аксаков.
Бабст Іван Кіндратович (1823 — 1881) — російський економіст і публіцист ліберального напряму, професор Казанського та Московського (з /461/ 1857 р.) університетів. Познайомився з Шевченком на квартирі М. С. Щепкіна 12 березня 1858 р., кілька разів зустрічався з ним у Москві (записи в щоденнику від 12, 21, 24 березня 1858 р.), подарував свою брошуру «О некоторых условиях, способствующих умножению народного капитала» (М., 1857).
Кетчер — М. X. Кетчер.
147. ДО О. С. УВАРОВА
Близько 13 листопада 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (Відділ письмових джерел Державного Історичного музею (Москва), ф. 17, оп. 1, од. зб. 354, с. 285).
Вперше надруковано в статті: Григорова-Захарова С. Неизвестные письма А. И. Герцена и Т. Г. Шевченко // Ежегодник Государственного Исторического музея. 1961. — М., 1962. — С. 132 — 133 (текст і факсимільна копія).
Датується за змістом: очевидно, лист передано О. С. Уварову разом з офортом за картиною Рембрандта «Притча про виноградаря», про який ідеться в листі Шевченка до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р.
...пособие вашего сиятельства... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. та примітку до нього.
...первый опыт этого рода гравирования... — Офорт «Притча про виноградаря» був найбільшою роботою Шевченка в техніці акватинта. Перші його спроби в цій техніці — офорти «Дві дівчини» та «Українські дівчата», виконані не раніше травня 1858 р. за власними малюнками.
148. ДО М. О. МАКСИМОВИЧА
22 листопада 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 193).
Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. — № 5. — С. 104 — 105. Публікація М. М. Новицького).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 162 — 163.
Відповідь на лист М. О. Максимовича від 15 листопада 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 123).
Відповідь М. О. Максимовича від 1 грудня 1858 р. див.: Там само. — С. 125 — 126.
...чого б то мені... з своїми віршами плисти по суші, яко по морю під тим парусом! — Відповідь на прохання М. О. Максимовича передати для публікації в газеті «Парус», яку збирався видавати І. С. Аксаков, вірші Шевченка «Садок вишневий коло хати...», «Заворожи мені, волхве...», «Муза», що призначалися перед тим для друку в журналі «Русская беседа».
Перша частина листа Шевченка, яка стосується цього питання, текстуально близька до недатованого листа П. О. Куліша до Шевченка, автограф якого зберігся в архіві М. К. Чалого (початок цього листа публікувався в книзі: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — /462/ С. 136; заключна частина — в книзі: Листи до Тараса Шевченка. — С. 124). На продовження розмови, яка відбувалася напередодні («Учора я сказав вам дещо про стихи», — зазначив П. О. Куліш у кінцевій частині свого листа, озаглавленій «А се вже до Вас»), П. О. Куліш надіслав Шевченкові такий проект відповіді на пропозицію М. О. Максимовича:
«Дивуюсь я, читаючи Ваш лист, та й не надивуюсь: чого б то мені плисти з своїми віршами по суші під парусом! Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? „Парус“ у своєму універсалі перелічив усі народності, тілько забув про нашу, бо ми, бач, дуже однакові, близькі родичі: як наш батько горів, так їх грівся! Не годиться мені давать свої вірші під парус і того ради, що його надуває чоловік, которий вступивсь за князя, любителя хлости. Може, воно й до ладу по московській натурі, тілько ми сього не вподобали для свого люду, а вже коли в Москві даватимуть хлосту, то даватимуть і на Вкраїні. От що! Ще блаженної пам’яті цар Микола постановив у військових артикулах, щоб москалів із українців більше карати соромом і карати словами або розумне вимовляти, аніж сікти різками. І той знав, що наш народ вийшов уже із того росту, щоб їсти березову кашу, а хазяїн „Паруса“, маючи нашу народность ні за що, думає, що „для хахлов усякий закон грядє“!
От так-то! Не здивуйте, добродію, що не вволив я вашої волі, бо діло се не мале; самі маєте розум.
Як будете писати, то поклонітесь од мене Вашому любому подружжю» (ІЛ, ф. 92, № 118). Шевченко, досить близько використавши цей текст у своїй відповіді М. О. Максимовичу, разом з тим подекуди й істотно відійшов від нього.
Хіба я Олег, нехай Бог криє, або що? — Мається на увазі літописна оповідь про давньокиївського князя Олега, який під час походу на Візантію 907 р. звелів своєму війську поставити морські човни на колеса й під розгорнутими вітрилами рушити на противника суходолом (Літопис Руський. За Іпатським списком переклав Леонід Махновець. — К., 1989. — С. 16 — 17). Можливо, тут натяк на книжку К. С. Аксакова «Олег под Константинополем. Драматическая пародия с эпилогом в 3-х действиях, в стихах» (СПб., 1858), продаж якої в конторі газети «Парус» рекламувався в тодішній пресі.
«Парус» у своему універсалі перелічив всю слав’янську братію, а про нас і не згадав... — У програмному оголошенні «Об издании в 1859 году газеты „Парус“», виданому у вигляді окремого додатку до газети «Московские ведомости» (№ 122 від 11 жовтня 1858 р.), хоча й ішлося про самобутність усіх слов’янських народів, двічі згадано лише «русинів» (тобто українців за межами Російської імперії): «Все мы, чехи, русские, поляки, сербы, хорваты, болгаре, словенцы, словаки, русины, лужичане, все мы, выражая собою разные стороны многостороннего духа славянского, взаимно пополняем друг друга, и только дружною совокупностью трудов можем достигнуть полноты славянского развития и отстоять свою умственную и нравственную самобытность. Не внешнее политическое, но внутреннее духовное единство нам дорого».
Аналогічний закид цій програмній декларації П. О. Куліш зробив у листі до І. С. Аксакова від 20 листопада 1858 р.: «Так как у Вас в объявлении „Паруса“ исчислены все славянские народности, кроме малороссий/463/ской, то в этом я увидел новое доказательство, что нам больше прежнего надобно о ней позаботиться, и предпринял было литературно-художественный журнал „Хату“»... (Радянське літературознавство. — 1957. — № 19. — С. 102). Втім, у двох числах «Паруса», які встигли вийти в світ, українська проблематика все ж знайшла своє відображення. У статті «Письма из Польши» зазначено, що «многочисленный люд южнорусский стоит того, чтобы не презирать его собственного языка, чтобы просветители его говорили с ним его собственной речью» (№ 1. — С. 9 — 10). В рецензії П. О. Куліша на «Хохлацькі співки» Крутоярченка відзначено цілковиту несумісність подібних недолугих вправ з усім розвитком української літератури від І. Котляревського до Шевченка й Марка Вовчка (№ 2. — С. 32). Після виходу другого числа газета «Парус» була заборонена за скептичні відгуки про деякі урядові розпорядження та різку критику (з правих позицій) зовнішньої політики Росії в статті М. П. Погодіна «Прошедший год в русской истории».
...парус сей надуває заступник того вельможного князя, любителя березової каші. — Редактор-видавець «Паруса» І. С. Аксаков у газеті «Московские ведомости» (1858. — № 130) виступив на захист статті «Некоторые общие черты будущего сельского управления», вміщеної в журналі «Сельское благоустройство» (1858. — № 9), автор якої, князь В. О. Черкаський, пропонував зберегти за сільськими старостами право тілесного покарання селян. Стаття В. О. Черкаського та захист її I. С. Аксаковим викликали обурення передової російської громадськості; журнал «Современник» в огляді «Заметки Нового поэта» писав з цього приводу: «Если человек, даже очень талантливый и умный, но проникнутый... сословными предрассудками, начнет уверять нас, что для исправления нравственности крестьян необходимо предоставить помещикам право наказывать их 18-ю ударами плети... или что-нибудь вроде этого, то такие господа подвергают себя одинаковому общественному суду — сожалению и смеху» (Современник. — 1858. — № 11. — С. 135). У відповідь на закид Шевченка М. О. Максимович писав і про свою незгоду, і про гостру реакцію М. С. Щепкіна на згадані статті: «Мені, так же, як і тобі, прийшлось воно дуже не по нутру; а коли б ти бачив, як розходивсь був тут старий Михайло наш — і Господи як...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 125).
Книжник Кожанчиков заходився був печатать мою поезію... — Див. лист до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. та примітку до нього.
Добре, що я ще грошей од книжника не взяв. — У листі до М. М. Лазаревського Д. Ю. Кожанчиков засвідчив, що Шевченко 1859 р. повернув йому завдаток через П. О. Куліша (ІЛ, ф. 1, № 296).
...так шеф жандармов запретив. — У відповідь на лист Шевченка до начальника III відділу В. А. Долгорукова з проханням дозволити йому друкування літературних творів у довідці від 4 листопада 1858 р. зазначалося: «...необходимо сделать распоряжение, чтобы со стороны цензурного комитета при рассмотрении его сочинений обращаемо было на оные строжайшее внимание, в особенности на прежде изданные им...» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 303).
Спасибі вашій любій Марії Васильевы за її ласкаве привітання. — Привіт від дружини, яка «зосталась там, на Михайловій горі, на хазяйстві» М. О. Максимович передав у своєму листі з Москви від 15 листопада /464/ 1858 р. Одночасно з листом до М. О. Максимовича Шевченко написав листа до М. В. Максимович і переписав для неї свій вірш «Сон» («На панщині пшеницю жала...»).
149. ДО М. В. МАКСИМОВИЧ
22 листопада 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 190).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. — № 2. — С. 335 — 336).
Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 428.
Відповідь М. В. Максимович від 21 грудня 1858 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 127.
Спасибі... за ваше щиро ласкаве привітання. — Передане Шевченкові в листі М. О. Максимовича від 15 листопада 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 123).
А ви, мабуть, уже і забули мою просьбу? — В листі-відповіді 21 грудня 1858 р. М. В. Максимович сповіщала, що не забула Шевченкового прохання посватати йому дівчину й спробує «найти гарну квіточку» для нього, коли він улітку приїде в Україну.
На те літо... я буду в Києві і на Михайловій горі... — У середині липня 1859 р. під час відвідання родини Максимовичів на Михайловій горі Шевченко був заарештований у зв’язку із звинуваченням його в «богохульстві» й під вартою доставлений до Києва.
..шлю... мій невеличкий «Сон»... — Рукопис вірша «Сон» («На панщині пшеницю жала...»), переданий Шевченком для М. В. Максимович (ІЛ, ф. 1, № 190), є одним із п’яти відомих нині автографів цього твору. Він має відмінності від остаточного тексту, поданого Шевченком для публікації в журналі «Русская беседа» (1859. — № 3. — С. 5 — 6).
150. ДО М. С. ЩЕПКІНА
6 грудня 1858. С.-Петербург
Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 243).
Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1885. — № 2. — С. 335 — 336).
Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 164 — 165.
Відповідь на лист М. С. Щепкіна від кінця листопада 1858 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 124 — 125).
Відповідь М. С. Щепкіна від 12 грудня 1858 р. див.: Там само. — С. 126.
Напиши ти Кокарєву письмо... — Такий лист М. С. Щепкін прислав разом із листом до Шевченка від 12 грудня 1858 р. Шевченко передав його В. О. Кокореву (див. лист до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. та примітку до нього) й одержав від нього борг разом із листом від 26 грудня того ж року (Листи до Тараса Шевченка. — С. 127). /465/
Тетяся — К. Б. Піунова.
...чи був у тебе художник Раєв з моєю новою гравюрою. І чи бачився ти з графом Алексеем Сергеевичем? — Див. лист до М. С. Щепкіна від 13 листопада 1858 р. та примітку до нього.
У нас тепер африканський актер, чудеса виробляє на сцені. — Йдеться про негритянського трагіка Айру-Фредеріка Олдріджа (1807 — 1867). Шевченко захоплено відгукувався про його гру в п’єсах В. Шекспіра під час гастролей у Петербурзі в грудні 1858 р., подружив зі славетним актором, намалював його портрет; разом із багатьма діячами російської культури підписав колективного листа до міністра імператорського двору В. Ф. Адлерберга з проханням продовжити термін гастролей Айри Олдріджа в Росії, однак міністр звелів «оставить без внимания» це клопотання (Тарас Шевченко.Документи та матеріали до біографії. — С. 304).
Не знаю, чи поїде він до вас. — У Москві Айра Олдрідж гастролював під час свого наступного приїзду до Росії у вересні-жовтні 1862 й квітнітравні 1863 рр., виконавши ролі Отелло, Макбета, короля Ліра, Шейлока в п’єсах В. Шекспіра та слуги Мунго у водевілі «Мулат». М. С. Щепкіну, як і Шевченкові, особливо подобалася роль Отелло. Він мав із негритянським актором кілька приятельських зустрічей. Айра Олдрідж високо цінував М. С. Щепкіна й подарував йому свій фотопортрет з написом англійською мовою: «Батькові російської сцени, панові Щепкіну, з найглибшою повагою» (Гриц Т. С. М.С. Щепкин: Летопись жизни и творчества. — С. 680 — 681, 690, 746).
Поцілуй С[ергея] Тимофеича за мене, і Кетчера, і Міна, і Максимовича... — С. Т. Аксакова, М. X. Кетчера, Д. Є. Міна та М. О. Максимовича.
Коментарі до листів 1839-1850
Коментарі до листів 1851-1856
Коментарі до листів 1857-1858
Коментарі до листів 1859-1861