[Тарас Шевченко. Зібрання творів: У 6 т. — К., 2003. — Т. 6. — С. 297-351.]

Попередня     Головна     Наступна





КОМЕНТАРІ






У шостому томі академічного зібрання творів Шевченка вміщено листи, ділові папери, дарчі та власницькі написи, документи, складені Шевченком або за його участю.

Подано листи майже 22-річного періоду: від 15 листопада 1839 р. (дата найранішого відомого листа, адресованого братові Микиті Шевченку) до 24 лютого 1861 р. (дата буквально передсмертного листа І. М. Мокрицькому). Вміщено 237 приватних листів, 15 офіційних листів та ділових паперів, 4 колективних листи, підписані Шевченком. В одному хронологічному ряду з листами до індивідуальних адресатів подано листи до редакцій газет та приписки поета в листах інших осіб. Вперше введено у видання листи адресовані В. М. Рєпніній (червень 1844 р.), О. І. Бутакову (1850), О. С. Уварову (1859), В. В. Тарновському-старшому (1859), приписку Шевченка в листі П. О. Куліша до О. М. Бодянського від 10 січня 1847 р., колективний лист представників петербурзької громадськості від 26 грудня

1858 р. В. Ф. Адлербергу. Розширено розділ «Офіційні листи», який нині налічує 15 одиниць. Уперше до академічного видання введено розділи «Дарчі та власницькі написи» (на книжках, малюнках та офортах, автографах поетичних творів та фотографіях), «Документи, складені Т. Шевченком або за його участю».

Тексти подаються за автографами, а в разі їх відсутності — за першодруками. Вперше в академічному виданні за автографами подано 16 листів Шевченка до Бр. Залеського, що дозволило внести в текст суттєві виправлення. За іншим джерелом — публікаціями в журналі «Основа» — подаються листи поета до В. Г. Шевченка, причому цензурні пропуски відновлюються за публікаціями львівського часопису «Правда». У текстах збережено авторські дати, а також особливості мови й авторського написання прізвищ різних осіб. Криптоніми розкриваються в квадратових дужках; так само подаються й інші редакторські кон’єктури. Дрібні орфографічні помилки й пропущені літери виправляються без застереження.

Тексти розміщено в хронологічному порядку; редакторська дата подається після прізвища адресата. Датування ряду листів уточнено, у зв’язку з чим деякі з листів переставлено на відповідне місце (наприклад, лист до Бр. Залеського від кінця 1855 — початку 1856 р., який в академічному шеститомнику мав редакторську дату «вересень — листопад 1853 р.»; у листі до Я. Г. Кухаренка колишня дата «кінець лютого 1843 р.» уточнена: «31 січня 1843 р.»; гадана дата листа до О. О. Оболонського «вересень

1859 р. — 1 серпня 1860 р.» уточнена як «липень 1860 р.» тощо). Обґрун/300/тування датування подане в коментарях. У томі вміщено також варіанти й інші редакції листів.

Коментарі складаються з двох частин — текстологічної та реального коментаря. Текстологічний коментар подає відомості у такому порядку: 1) порядковий номер листа; 2) прізвище адресата; 3) редакторська дата; 4) джерело, за яким подається текст; 5) обгрунтування редакторського датування — в разі відсутності чи неповноти авторської дати; 6) першодрук; 7) відомості про зібрання творів, у якому лист (чи інший матеріал) уміщений вперше; 8) дані про лист, на який відповідає Шевченко; 9) відповідь кореспондента на цей лист (якщо вона відома); 10) інші відомості — в разі необхідності.

Реальний коментар розкриває обставини, в якіх написано листа, подає відомості про згаданих у листі осіб і взаємини з ними Шевченка, а також уточнює топоніми, дає докладні бібліографічні довідки про названі в листах видання, відсилки до попередніх листів з приводу тих моментів, про які йшлося раніше, тощо. Коментарі широко документуються посиланнями на джерела наведених у них відомостей. Тут зазначено й редакторські кон’єктури, скориговано шевченківське написання прізвищ тощо.

Підготовку текстів та коментування шостого тому здійснили: листи 1839 — 1851 рр. — |В. Є. Шубравський|, листи 1852 — 1857 рр. — В. Л. Смілянська, листи 1858 — 1861 рр. — М. М. Павлюк; колективні листи — Н. П. Чамата; офіційні листи, а також документи, складені Шевченком або за його участю, — Т. М. Різниченко; дарчі написи — Ю. В. Пелешенко та В. О. Судак.







ЛИСТИ


ЛИСТИ ДО РІЗНИХ ОСІБ



1839


1. ДО М. Г. ШЕВЧЕНКА

15 листопада 1839. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 233).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1905. — № 6. — С. 238 — 239).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. / Видання В. Яковенка. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 343 — 344.

Шевченко Микита Григорович (1811 — бл. 1870) — старший брат Шевченка. Під час подорожей поета в Україну брати зустрічалися в 1843, 1845 і 1859 рр. У повісті «Княгиня» Шевченко згадав Микиту в епізоді про залізні стовпи.

Минуло вже більш як півтора року, а я до тебе не написав ні півсловечка. — Попередній лист Шевченко написав, очевидно, незабаром після викупу його з кріпацтва 22 квітня 1838 р.

... вже дуже давно, як ми з тобою бачились... — У 1828 р. Шевченка взяли до панського двору у Вільшану, і незабаром він став козачком — прислужником пана, з яким на початку березня 1829 р. виїхав через Київ, Чернігів, Гомель, Оршу, Смоленськ у Вільно, а звідти 1831 р. — у Петер/301/бург (див.: Шудря М. З валкою за дідичем // В сім’ї вольній, новій. — К., 1986. — Вип. 3. — С. 304 — 305); Непокупний А. Подорож 17-річного Тараса // Літературна Україна. — 1990. — 22 березня).

... коли трапиться, заробляю гроші, оце на тім тижні заробив трохи... — Шевченко писав портрети на замовлення, два з них (назви їх не відомі) восени 1839 р. експонувалися на великій академічній виставці (див.: Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — СПб., 1839. — С. 4) і здобули схвальні відгуки в газеті «Северная пчела» (1839. — 14 жовтня) та в журналі «Отечественные записки» (1839. — № 11. — С. 51). Відомий з того часу портрет петербурзького чиновника А. І. Лагоди.

Поклонися усім родичам од мене, а надто дідові... — Дід поета по батькові Шевченко Іван Андрійович (1746 — 1849), кріпак В. В. Енгельгардта. В його хаті 1802 — 1810 рр. та після 1816 р. жила родина поета. Був свідком гайдамацького повстання 1768 р. (Коліївщини), про яке розповідав онукам. Ці розповіді відбилися в поемі «Гайдамаки». Згадував Шевченко діда у повісті «Близнецы». Ймовірно, під час першої подорожі в Україну 1843 р. Шевченко намалював його портрет (ескіз олівцем).

... поцілуй брата Йосипа... і сестер Катерину, Ярину і Марусю... — Шевченко Йосип Григорович (1821 — бл. 1878) — молодший брат поета. Разом з сестрою Яриною Шевченко хрестив Йосипового сина Трохима 20 вересня 1843 р., гостював у нього під час подорожей в Україну 1845 та 1859 рр. Шевченко Катерина Григорівна (1804 — бл. 1848) — старша сестра Шевченка. Ще хлопчиком Шевченко побував з нею в Мотронинському монастирі, після смерті матері й батька часто відвідував її в Зеленій Діброві, а пізніше згадував не раз у листах, у повісті «Княгиня». Гостював у неї в 1843 і 1845 рр. Шевченко Ярина Григорівна (1816 — 1865) — молодша сестра Шевченка. Їй поет присвятив вірш «Сестрі» (1859), допомагав матеріально. Шевченко Марія Григорівна (1819 — бл. 1846) — наймолодша сестра Шевченка.

... скажи зятям нашим Антонові і Федорові... — Красицький Антон Григорович (1794 — 1848) — чоловік сестри Шевченка Катерини, кріпак із с Зелена Діброва; Бойко Федір Кіндратович (1811 — середина 1850-х років) — чоловік сестри Шевченка Ярини, кирилівський маляр-іконописець.

Димовський Іван Станіславович — управитель кирилівського маєтку П. В. Енгельгардта. У Кирилівці Шевченко спочатку був хлопчиком до послуг у І. С. Димовського.

Ще, письмо, которе найдеш у моєму письмі запечатане, оддай Івану Станіславичу Димовському... — Листи Шевченка до І. С. Димовського та відповіді на них не відомі.






1840


2. ДО М. Г. ШЕВЧЕНКА

2 березня 1840. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 239).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1891. — № 2. — С. 211 — 212). Перед тим репродуковано в тому ж журналі: Киевская старина. — 1889. — № 9. — С. 762 — 763. /302/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 344.

Відповідь на лист брата Микити, нині не відомий.

Перша згадка про автограф цього листа є в листі В. П. Горленка до О. М. Лазаревського від 22 січня 1890 р.: «Прошу прислать письма Шевченко (йдеться про лист від 2 березня 1840 р. до брата Микити та про лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. — Ред.). Я сделаю, что смогу, и возвращу вовремя. У Чалого не оказалось письма к Никите 1840 г. Не то ли это письмо, о котором сообщил в „К[иевской] ст[арине]“ доктор Талько-Гринцевич (Киевская старина. — 1889. — № 9. — С. 758 — 763), который сам, впрочем, его не видел? Как попало оно к Терещенку? Не откажите сообщить об обоих письмах все, что Вам известно» (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — К., 1966. — С. 120).

Поцілуй старого діда Івана... — Йдеться про І. А. Шевченка.

... доглядай сестру Марусю... — Сестра Маруся осліпла, і Шевченко часто просить допомагати їй, сам допомагає матеріально.

... помагай і бідній Ярині а маляреві поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось. — Мова йде про чоловіка сестри Ярини Ф. К. Бойка, який пиячив і знущався над дружиною.

Може, я літом приїду побачиться... — Бажання Шевченка зустрітися з рідними здійснилося тільки влітку 1843 р. під час першої подорожі в Україну.

Скажи Іванові Федьорці... — Федьорка Іван Пилипович — сусід родини Шевченків у с Кирилівка.







1841


3. ДО Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

19 лютого 1841. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 30, № 11, арк. 85 — 86).

Вперше надруковано в «Кобзарі» (Харків, 1918. — С. XII — XIII).

Це не перший лист Шевченка до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. Як свідчить лист останнього до Шевченка від 23 жовтня 1840 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 5 — 6), Шевченко вже тоді написав йому два листи. Перший з них, підписаний ім’ям «Перебендя», не мав зворотної адреси. Разом з цим листом надіслані й вірші Шевченка. Другий лист відправлено з авторським примірником «Кобзаря» 1840 р., але його загублено в дорозі. Про це повідомляв П. І. Мартос Г. Ф. Квітку-Основ’яненка 20 жовтня 1840 р.: «Посылаю „Кобзаря“, сочинение такого-то. Оно было поручено автором одному из его товарищей, ехавшему в Малороссию, для доставления Вам [...], но как он ехал не через Харьков, то книга поступила ко мне [...]; при книге было и письмо к Вам [...] от автора, но оно затеряно его товарищем» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 6). Не дійшов до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка й наступний лист, написаний Шевченком у кінці 1840 або на початку 1841 р. Про нього довідуємося з даного листа: «Або прокляті поштарі не довезли мого письма до вас, або ви його прочитали та розсердились на мене». Даний лист, отже, четвертий до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка. /303/

Квітка-Основ’яненко Григорій Федорович (справжнє прізвище Квітка; літературний псевдонім — Грицько Основ’яненко; 1778 — 1843) — український письменник, автор повістей «Маруся» (1834), «Конотопська відьма» (1837), «Козир-дівка» (1838), «Сердешна Оксана» (1841) та ін., п’єс «Сватання на Гончарівці» (1836), «Шельменко-денщик» (1840) та ін. З творами Г. Ф. Квітки-Основ’яненка Шевченко був обізнаний ще до початку листування з ним. У поезії «До Основ’яненка» він так звертається до письменника:


А ти, батьку,

Як сам здоров знаєш;

Тебе люди поважають,

Добрий голос маєш...


Про Шевченка як молодого талановитого поета Г. Ф. Квітка-Основ’яненко довідався наприкінці 1838 р. У листі від 18 листопада 1838 р. Є. Гребінка писав йому: «А ще тут є у мене один земляк Шевченко, що то за завзятий писать вірші, то нехай йому сей та той! Як що напише, тільки цмокни та вдар руками об поли! Він мені дав гарних стихів на збірник» (Данилевский Г. П. Украинская старина: Материалы для истории украинской литературы и народного образования. — Харьков, 1866. — С. 275). Прочитавши спочатку надіслану йому поезію «До Основ’яненка», а незабаром і «Кобзаря» Шевченка, Г. Ф. Квітка-Основ’яненко висловив своє захоплення ними у вищезгаданому листі від 23 жовтня 1840 р.

У 1841 р. Шевченко намалював ілюстрацію «Знахар» до однойменного твору Квітки.

Пізніше Шевченко більш критично оцінював творчість Г. Ф. Квітки-Основ’яненка (див. його передмову до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р., т. 5).

Особисто письменники не були знайомі.

... і на Україні Я сирота, мій голубе, Як і на чужині. — Рядки з поезії Шевченка «Н. Маркевичу».

... я академію не швидче покину, як через два годи. — Академію мистецтв Шевченко закінчив через чотири роки (1845), а тепер він сподівався, що за успіхи в живописі його пошлють до Італії.

... я сього літа повинен намальовать для академії картину, як наша чорнобрива дівчина молиться Богу, лягаючи спать. — Така картина не відома. Є лише пробний олівцевий ескіз цієї композиції. Можливо, Шевченко прислухався до поради Г. Ф. Квітки-Основ’яненка: «А ще й те скажемо: що ви знайшли граціозного, як письменні кажуть, коли дівка Богу молиться? Вона не буде у своїм наряді молитися. Вона усе з себе позніма, гарненько посклада, та у одній льолі і стане молитись» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 9). Замість цієї картини Шевченко намалював 1841 р. картину «Циганка-ворожка», за яку рада Академії мистецтв нагородила його 26 вересня 1841 р. срібною медаллю (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 35).

... намалюю... Марусю, або Сердешну Оксану... або панну Сотниківну... — Тобто героїнь однойменних повістей Г. Ф. Квітки-Основ’яненка (остання російською мовою — «Панна Сотниковна»).

Орарь — широка довга стрічка, яку одягає диякон під час церковної відправи. /304/

На квартиру профессора Карла Брюллова... — Брюллов Карл Павлович (1799 — 1852) — російський художник, професор Академії мистецтв (з 1836 р.), учитель Шевченка. Відіграв визначну роль у викупі Шевченка з кріпацтва. Деякий час Шевченко жив у нього на квартирі в Академії мистецтв, разом з ним брав участь в ілюструванні збірника «Сто русских литераторов» (СПб., 1841. — Т. 2).





4. ДО Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

8 грудня 1841. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 137).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 323).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 344 — 345.

Відповідь на лист І. Ф. Квітки-Основ’яненка від 22 листопада 1841 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 9 — 10).

Вибачайте, батечку, що найшлося, те і посилаю, а «Ганнусю» сьогодня нашвидку скомпонував... — Г. Ф. Квітка-Основ’яненко просив надіслати деякі твори для публікації в альманасі «Молодик», що його збирався видавати в Харкові І. Бецький. У цьому альманасі за 1843 р. надруковані поезії Шевченка «Думка» («Тяжко-важко в світі жити...»), «Н. Маркевичу» і балада «Утоплена» (її поет у листі називає за ім’ям героїні балади «Ганнусею»).

Це, бачте, пісня з моєї драми «Невеста», що я писав до вас, трагедія «Никита Гайдай». — Мова йде про «Песню караульного у тюрьмы» із драми «Невеста». Лист до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, в якому йшлося про трагедію «Никита Гайдай», не відомий. Драму «Невеста» читав у рукопису А. О. Козачковський, який згадував: «Из написанных им (Шевченком. — Ред.) в то время произведений на русском языке я помню прекрасную повесть в стихах „Слепая“, написанную кипучим, вдохновенным стихом, и мелодраму в прозе „Невеста“, содержание которой отнесено к периоду гетманства Выговского» (Киевский телеграф. — 1875. — 26 февраля). Невідомо, чи Шевченко спочатку написав трагедію «Никита Гайдай», а тоді «перемайстрував» її в драму «Невеста», чи, може, цей задум виник вже в процесі роботи над трагедією, яка, за наведеними вище спогадами А. Козачковського, нічим фактично не нагадувала «Никиту Гайдая»: дія в трагедії відбувається в період визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького, її написано переважно віршем; драма «Невеста» написана в прозі, події, зображені в ній, припадають на гетьманство І. О. Виговського (1657 — 1659) (див.: Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — 2-ге вид. — К., 1961. — С. 39 — 41).

Я ще одну драму майструю. Назоветъся «Слепая красавица». — Така драма не відома. Не згадують її у своїх спогадах і сучасники поета. Ймовірно, первісний задум написати драму не здійснено, його реалізовано в поемі «Слепая».

... боюсь, щоб не сказали москалі mauvais sujet, бо вона, бачте, з українського простого биту. — Натяк на те, що в письмових і усних від/305/зивах російська критика на «Кобзар» 1840 р. радила поетові відмовитись від «мужика» й «мужицької» мови і писати «зрозумілою» російською мовою. Mauvais sujet (франц.) — невдала, низька тема.

Посилаю вам билеты на «Гайдамаки»... — Одержавши квитки на передплату «Гайдамаків», Г. Ф. Квітка-Основ’яненко відповів поетові 29 квітня 1842 р.: «Білети Ваші усі цілі лежать у мене, ніхто не взяв ні одного, кажуть: „Нехай книжки пришлеть“» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 11).

Малюю вашу панну Сотниківну. — Картину «Панна Сотниківна» Шевченко малював на прохання Г. Ф. Квітки-Основ’яненка: «... що б то, якби Ви мою „Панну Сотниківну“ (в 3 кн. „Современника“ сього, 1840 года) та розказали по-своєму, своїми віршами ... Та ще б і змальовали її патрет» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 6). Збереглося два ескізи цієї роботи.

Спасибі вам і панові Артемовському за ласкаве слово. — Гулак-Артемовський Петро Петрович (1790 — 1865) — український поет, автор перших на Україні романтичних балад на сюжети А. Міцкевича («Твардовський»), И.-В. Гете («Рибалка»), переспівів з Горація («До Пархома»). Уславився своєю байкою «Пан та собака» і деякими ліричними поезіями. Г. Ф. Квітка-Основ’яненко в листах до Шевченка від 22 березня і 22 листопада 1841 р. свідчив, що П. Гулак-Артемовський високо цінував його поезії (Листи до Тараса Шевченка. — С. 9, 10). Позитивно оцінював і Шевченко кращі твори П. Гулака-Артемовського, але критично відгукнувся у передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847 р. про його творчість і діяльність останнього періоду.

І спасибі всім тим, хто пише по-нашому... — тобто українським письменникам, які проживали в Харкові, — П. Гулаку-Артемовському, М. Костомарову, А. Метлинському, О. Корсуну, П. Кореницькому та ін.






1841 — 1842


5. ДО Г. Л. ТКАЧЕНКА

1841 вересень 1842. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 217).

Автограф не датований.

Датується за змістом листа, а також на підставі згадки Шевченка про Ф. Л. Ткаченка в листі до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.: «... нема вже Хтодота меж нами, учора поїхав сіромаха в Київ служить...», орієнтовно: 1841 — вересень 1842 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в наукових записках «Радянське літературознавство» (№ 4. — 1939. — С. 138).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 21.

Ткаченко Григорій Аеонтійович (роки народження і смерті не відомі) — архітектор, старший брат Ф. Л. Ткаченка. Колишній кріпак поміщика Оболонського, відпущений на волю. Вчився в Академії мистецтв і 1835 р. здобув звання некласного художника-архітектора. З Шевченком, очевидно, знайомий з часу перебування його в майстерні В. Ширяева (1832-1838). /306/

...чи справді Федот здоров... — Ткаченко Федот Леонтійович (1819 — бл. 1885) — брат Г. Л. Ткаченка. Деякий час вчився в Академії мистецтв разом з Шевченком і в 1841 — 1842 рр. жив з ним на одній квартирі (саме цим зумовлено звертання брата до Шевченка з проханням повідомити про здоров’я Федота). Після закінчення Академії мистецтв (20 травня 1842 р.) працював учителем малювання в Полтавській гімназії. З Шевченком познайомився і подружився ще під час навчання в майстерні В. Г. Ширяева. Про нього поет згадував у листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р., 31 січня 1843 р. й С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. Ф. Л. Ткаченко залишив спогади про Шевченка (див.: Ганненко Е. А. Новые материалы для биографии Т. Г. Шевченко // Древняя и новая Россия. — 1875. — № 6. — С. 193 — 196).






1842


6. ДО О. О. КОРСУНА

11 — 12 січня 1842. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 24). Лист написаний після тексту поеми «Мар’яна-черниця», яку Шевченко надіслав О. О. Корсуневі для публікації в харківському альманасі «Сніп».

Датується на підставі помітки О. О. Корсуна на автографі: «Получ[ено] 18 январ[я] 1842. Харьков», орієнтовно: 11 — 12 січня 1842 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в «Записках Історично-філологічного відділу УАН» (1926, кн. 4. — С. 30, публікація М. М. Новицького).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 207.

Корсун Олександр Олексійович (1818 — 1891) — український поет. Вчився в Харківському університеті (1837 — 1842), друкуватися почав 1840 р. у журналі «Маяк». Позитивно оцінював творчість Шевченка, на вихід у світ «Кобзаря» 1840 р. відгукнувся віршем-посланням «До Шевченка» (1845). Поширював у Харкові передплатні квитки на поему Шевченка «Гайдамаки». Видав у Харкові 1841 р. альманах «Сніп», в якому були опубліковані твори М. Костомарова, П. Кореницького, Степана і Марти Писаревських, М. Петренка, О. Корсуна. На прохання О. О. Корсуна Шевченко надіслав для альманаху «Сніп» незакінчену поему «Мар’яна-черниця» (зазначивши у листі, що частина її на клаптиках паперу розгубилася) і вірш «Вітер з гаєм розмовляє». 2 травня 1842 р. О. О. Корсун повідомляв поетові: «Кінчайте „Мар’яну“. Ось-ось одправимо до Вас у Петербург другий „Сніп“» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 13). Але другий випуск альманаху не вийшов.

У спогадах про М. І. Костомарова (Русский архив. — 1890. — № 11. — С. 199 — 221) О. О. Корсун писав, що листи Шевченка до нього згоріли під час пожежі в його маєтку 23 січня 1863 р. Йшлося і про перші захоплені враження О. О. Корсуна і М. І. Костомарова від «Кобзаря» 1840 р., про великий успіх першої збірки творів Шевченка серед читачів.

... шматочки паперу, що була написана «Черниця», розгубилися... — Чи продовжив поет роботу над твором, як обіцяв у листі до О. О. Кор/307/суна, відомостей немає. Оскільки в журналі «Основа» (1861. — № 9. — С. 1 — 12) опубліковано чорновий варіант «Мар’яни-черниці», можна припустити, що над поемою Шевченко більше не працював.

... дрюкуйте своєю граматикою... — Мова йде про фонетичний принцип, якого дотримувався О. Корсун в альманасі «Сніп» на противагу етимологічному.





7. ДО Г. С. ТАРНОВСЬКОГО

26 березня 1842. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 211).

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 4) з пропуском слів «возмутительно, да и кончено».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 345.

Тарновський Григорій Степанович (1788 — 1853) — український поміщик, власник сіл Потоки Київської губернії та Качанівка Чернігівської губернії, в яких бував Шевченко. Качанівку, де Г. С. Тарновський зібрав велику бібліотеку, створив картинну галерею, відвідували М. В. Гоголь, М. І. Глинка, С. С. Гулак-Артемовський, Л. М. Жемчужников, М. О. Максимович, М. А. Маркевич, В. І. Штернберг та ін. У 1839 р., очевидно, через Є. П. Гребінку, Г. С. Тарновський познайомився з Шевченком, бо вже тоді дещо знав про його віршування. Під час першої подорожі в Україну 1843 р. Шевченко відвідав Качанівку. Його враження відбилися пізніше в повісті «Музыкант», в якій Г. С. Тарновського змальовано в образі Арновського.

Я думаю, вы меня хорошенько побранили за «Гайдамаки». — Поет просить пробачення за несвоєчасне надіслання примірників поеми «Гайдамаки», які передплатив Г. С. Тарновський для себе і знайомих.

Было мне с ними горя, насилу выпустил цензурный комитет... — Поема «Гайдамаки» викликала невдоволення цензури своїм національно-визвольним пафосом. Цензор П. О. Корсаков тримав її з 11 листопада до 29 листопада 1841 р., протягом грудня її надруковано, але до випуску в світ підписано тільки 21 березня 1842 р. (Див.: Бородін В. С. До цензурної історії першого видання поеми «Гайдамаки» // Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. — К., 1968. — С. 76 — 78). Така затримка видрукованої вже книги спонукала поета якнайшвидше розіслати її передплатникам і знайомим. У примірниках поеми «Гайдамаки», подарованих Р. І. Чернявському (ІЛ, ф. 1, № 6) та Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові (див.: Ланевський. Знахідка нового листа Т. Г. Шевченка // Червоний шлях. — 1926. — № 2. — С. 163) Шевченко відновив деякі цензурні вилучення.

Маркевич Микола Андрійович (1804 — 1860) — український історик, поет і етнограф. Освіту здобув у Благородному пансіоні при Петербурзькому університеті. У Москві 1831 р. видав збірку поезій «Украинские мелодии». Був знайомий з О. С. Пушкіним, Є. А. Баратинським, В. К. Кюхельбекером. Написав п’ятитомну «Историю Малороссии» (М., 1842 — 1843), яка охоплює період від найдавніших часів до кінця XVIII ст. З Шевченком познайомився 1840 р. у Петербурзі. /308/

У щоденнику М. А. Маркевича (зберігається в ІРЛІ, відділ рукописів, ф. 488, № 39) зустрічаємо цінні відомості про Шевченка 1840 р. (див.: Спогади про Тараса Шевченка. — К., 1982. — С. 72 — 73). У 1847 р. М. А. Маркевич поклав на музику поезію Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови...»).

...третій Віктору Забілі на заочное знакомство. — Забіла Віктор Миколайович (1808 — 1869) — український поет-романтик. Шевченко знав В. М. Забілу з розповідей В. І. Штернберга, який зустрічався з ним під час поїздки в Україну 1836 — 1838 рр. У 1842 р. Шевченко передав для В. М. Забіли примірник «Гайдамаків». Познайомились вони 1843 р. у Качанівці, у січні 1846 р. зустрічалися в Мойсівці у маєтку Т. Г. Волховської, а на початку 1847 р. Шевченко відвідав В. М. Забілу на його хуторі Кукуріківщина (тепер Забілівщина), намалював його портрет, який досі не розшуканий.

В. М. Забіла вчився у Ніжинській гімназії вищих наук разом з Гоголем і був з ним у приятельських стосунках. Вірші почав писати рано, але не клопотався про їх друк; за його життя опубліковано лише п’ять поезій, з яких три — в альманасі «Ластівка» (Шевченко міг познайомитися з ними до публікації, оскільки допомагав Є. П. Гребінці укладати альманах). Збереглося жартівливе послання В. М. Забіли до Шевченка (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 17 — 18). Під час арешту поета 1847 р. серед його паперів виявлені й вірші В. М. Забіли (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 120). В. М. Забіла є прототипом Віктора Олександровича в повісті Шевченка «Капитанша». 1861 р. він супроводив домовину поета від Борзни до Києва і Канева, допомагав упорядковувати могилу на Чернечій горі.

Корбе Іван Михайлович (1800 — 1868) — генерал-майор, власник села Вейсбахівка. Шевченко познайомився з ним у Петербурзі не пізніше 1840 р., зустрічався тут як до заслання, так і після. Під час подорожей в Україну 1843 — 1845 рр. гостював у його маєтку разом з Я. де Бальменом, В. О. Закревським, М. А. Маркевичем. Зберігся жартівливий лист до М. А. Маркевича від 21 січня 1844 р. з підписом Шевченка та І. М. Корбе (див. розділ «Колективні листи»).

Я чув, що в вас є молоденькі дівчата. — Поет має на увазі небог Г. С. Тарновського, які виховувалися в нього. Пізніше одна з них вийшла заміж за лікаря Л. О. Бурцева, якого Шевченко згадав у повісті «Художник», а друга — за Кржисевича. 1858 р. Шевченко намалював у Петербурзі портрет Марії Степанівни Кржисевич, яка була приятелькою М. І. Глинки, подарував їй свій офорт «Притча про виноградаря» і зробив запис у щоденнику 1 квітня 1858 р. про зустріч з нею.

...пришлю «Черницю Мар’яну», к Великодню думаю надрюковать. — Шевченко покладався на запевнення О. О. Корсуна, що другий випуск альманаху «Сніп», до якого подав він поему «Мар’яна-черниця», незабаром вийде з друку. Одначе цей випуск альманаху не вийшов, і поема «Мар’яна-черниця» тоді не була опублікована.






8. ДО Г. Ф. КВІТКИ-ОСНОВ’ЯНЕНКА

28 березня 1842. С.-Петербург

Подається за рукописною копією О. Я. Кониського з автографа, тепер не відомого (ІЛ, ф. 77, арк. 4). /309/

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1880. — № 3. — С. 593) з неточно прочитаними словами і друкарськими помилками.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 23.

«Надрюковав, бодай йому очі повилазили», отак ви скажете, як зачнете читать мої «Гайдамаки»... — У першому виданні поема «Гайдамаки» (СПб., 1841) надрукована з багатьма помилками.

... я ще і досі не знаю, чи получили ви мою «Утоплену», що я послав вам через Корсуна... — 8 грудня 1841 р. Шевченко послав Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові баладу «Утоплена», назвавши її за іменем головної героїні «Ганнуся», для альманаху «Молодик», де 1843 р. (Ч. 2. — С. 114 — 121) вона і була надрукована.

Субскрибенти — передплатники (у даному разі — поеми «Гайдамаки»).

Поцілуйте любого Гулака-Артемовського... — Йдеться про П. П. Гулака-Артемовського.





9. ДО П. М. КОРОЛЬОВА

22 травня 1842. С.-Петербург

Подається за автографом (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 10, арк. 1 — 1 звор.).

Вперше надруковано у виданні: Литературное наследство. — 1935. — Т. 19/21. — С. 558 (публікація І. Я. Айзенштока).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 23 — 24.

Відповідь на лист П. М. Корольова від 2 травня 1842 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 17 — 18).

Корольов Пилип Миколайович (1821 — 1894) — викладач фізики й математики в 2-й Харківській гімназії. Закінчив Харківський університет. Із захопленням зустрів «Кобзаря» і «Гайдамаків» Шевченка, був знайомий з деякими не опублікованими тоді творами. В листі до Шевченка повідомляв: «Душ з півдесятка вже я бачив, що вони, як прочитаєш „Мар’яну“, що прислав ти Корсуневі, так і слова не виговорять. Співай же, моє серце, бо гріх не співать тому, хто вміє» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 12). З цим листом П. М. Корольов прислав поетові зібрані з передплатників 30 крб. і «Запорожскую старину», просив надсилати квитки для передплати творів і поширення їх серед читачів. Шевченко відправив йому в дарунок «Гайдамаки» і шість примірників поеми для передплатників.

Спасибі тобі... за «Старину запорозьку»... — «Запорожская старина» — шість збірників дум, пісень, уривків козацьких літописів, що їх зібрав, упорядкував і видав у 1833 — 1838 рр. Срезневський Ізмаїл Іванович (1812 — 1880). До збірки упорядник включив і свої статті та стилізації під фольклор. У творах Шевченка на історичну тематику («Тарасова ніч», «Іван Підкова», «Гамалія» та ін.) є відгомони «Запорожской старины».

Як надрюкую вдруге, то пришлю не один екз[емпляр]. — «Кобзар» 1840 р. швидко розійшовся, і автор, очевидно, мав надію на нове видання. /310/

... як там у вас, у Харкові, привітали мої «Гайдамаки»... — Про успіх «Гайдамаків» у читачів писав поету Г. Ф. Квітка-Основ’яненко 29 квітня 1842 р.: «Ну, вже так що порадували Ви нас своїми „Гайдамаками“! Як кажу: читаєш та й облизуєшся [...] Пан Артемовський аж підскакує та хвалить. Як такого добра не хвалити» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 11).





10. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

30 вересня 1842. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з автографа, що не зберігся (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 19).

Готуючи матеріали до біографії Шевченка, О. Я. Кониський звернувся до етнографа і журналіста Дикарєва Митрофана Олексійовича (1854 — 1899), який проживав у Катеринодарі й був приятелем родини Кухаренків, щоб той надіслав йому копії листів поета до Я. Г. Кухаренка. М. О. Дикарєв зробив 12 таких копій, про що свідчить його лист до О. М. Лазаревського від 11 березня 1899 р.: «Листи, писані Шевченком до Я. Г. Кухаренка, свого часу були мною переписані і заслані до О. Я. Кониського» (Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. — С. 198). Копії зберігаються під прізвищем М. Крамаренка.

Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 3 квітня).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 348 — 349.

Кухаренко Яків Герасимович (1799 — 1862) — український письменник і етнограф. Народився в Єйську в сім’ї військового. Закінчив військові класи гімназії в Катеринодарі (тепер Краснодар). В останні роки життя був наказним (тимчасово призначеним) отаманом Чорноморського козацького війська. Автор п’єси «Чорноморський побит на Кубані» (1836) та етнографічних нарисів, що публікувалися в журналі «Основа». Шевченко позитивно відзивався про п’єсу Я. Г. Кухаренка, клопотався про її друк, постановку на сцені аматорського гуртка Медико-хірургічної академії в Петербурзі. З Шевченком Я. Г. Кухаренко познайомився 1840 р. у Петербурзі. На знак щирої дружби поет присвятив йому поему «Москалева криниця», надіслав автографи поем «Москалева криниця», «Чернець», вірша «Садок вишневий коло хати...», подарував примірник офорта «Притча про виноградаря» (з автографом), автопортрет. У щоденнику поет занотував 1 липня 1857 р.: «Я дорожу его мнением чувствующего, благородного человека и как мнением неподдельного, самобытного земляка моего».

Одержавши звістку про звільнення із заслання, Шевченко мав намір відразу поїхати на Чорноморію до Я. Г. Кухаренка, про що писав йому в листі від 22 квітня 1857 р., але планам цим не судилося здійснитися (див.: Рєзанов В. Т. Г. Шевченко та Я. Г. Кухаренко// Записки Українського наукового товариства в Києві. — 1926. — Т. 20. — С. 170 — 172).

Сидимо оце вдвох з Кіндратом... — Єжов Кіндрат (роки народження і смерті не відомі) — російський художник-портретист. Учився в Академії мистецтв разом з Шевченком, приятелював з ним, сприяв реалізації ма/311/лярських творів поета. В листах до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р. і 31 січня 1843 р. Шевченко тепло згадував про нього.

... і всі наші щирі приятелі дуже дякують, і Гулак, і Елькан, і Семененко... — Гулак-Артемовський Семен Степанович (1813 — 1878) — український композитор, соліст Маріїнського театру в Петербурзі (1842 — 1864) та Великого театру в Москві (1864 — 1865), двоюрідний брат українського поета П. П. Гулака-Артемовського. У 1835 р. вступив до Київської духовної семінарії і провчився до 1838 р., коли російський композитор М. І. Глинка, подорожуючи Україною у пошуках співаків для придворної капели, запримітив його талант і запросив до Петербурга. За рекомендацією М. І. Глинки через рік С. С. Гулак-Артемовський виїхав до Італії для вдосконалення музичної освіти і вокальних даних. 1862 р. за власним лібрето написав першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм». Автор солоспівів та музики до драм і водевілів. З Шевченком познайомився на початку 40-х років і відтоді підтримував з ним дружні стосунки, високо цінив його поетичний талант. Присвятив Шевченкові пісню «Стоїть явір над водою» (див.: Кауфман Л. С. С. Гулак-Артемовський. — К., 1962).

Елькан Олександр Львович (1802 — 1868) — перекладач Головного управління шляхів. Як фейлетоніст і театральний критик співробітничав у газетах «Северная пчела», «Санктпетербургские ведомости» та інших періодичних виданнях. З Шевченком познайомився на початку 40-х років. 7 березня 1843 р. він відніс до Петербурзького цензурного комітету рукопис поеми Шевченка «Гамалія», а 9 березня того ж року одержав його в цензурному комітеті (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 45). Допомагав Шевченкові вивчати французьку мову. В листах до Я. Г. Кухаренка від 31 січня 1843 р., до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. і в щоденнику 3 квітня 1858 р. поет згадував О. Л. Елькана. У повісті «Художник» є про нього така деталь: «Странное явление этот Элькан. Нет языка, на котором бы он не говорил. Нет общества, в котором бы он не встречался, начиная от нашей братии и оканчивая графами и князьями».

Семененко-Крамаревський Валер’ян Семенович (1817 — не раніше 1859) — інженер шляхів, літератор і видавець. З Шевченком познайомився на початку 40-х років, був свідком підписання ним контракту з книгопродавцем І. Т. Лисенковим про продаж останньому «в вечное и потомственное владение» права на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків» (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 44). Збереглася записка В. Семененка-Крамаревського до Шевченка, написана влітку 1842 р. з приводу малюнків Шевченка до першого випуску праці М. О. Полевого «История князя Италийского, графа Суворова-Рымникского» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 14). В листах поета до Я. Г. Кухаренка від 31 січня 1843 р. і до С. С. Гулака-Артемовського від 1 липня 1852 р. є теплі згадки про В. Семененка-Крамаревського.

...нема вже Хтодота меж нами... — Ф. Л. Ткаченка.

...Чорноморський ваш побит у цензурному комітеті... — До цензурного комітету, а саме до П. О. Корсакова, п’єсу Я. Г. Кухаренка «Чорноморський побит» відніс сам Шевченко, який позитивно її оцінював, прагнув сприяти її публікації та постановці на сцені. П. Корсаков дозвіл дав, але з якихось причин п’єса не була тоді надрукована. /312/

Корсаков Петро Олександрович (1790 — 1844) — російський письменник і перекладач; був помічником М. Греча як головного редактора «Энциклопедического лексикона» А. Плюшара (СПб., 1835 — 1841), а також одним із редакторів журналу «Маяк» (1840 — 1845). З 1835 по 1844 рр. П. О. Корсаков — сторонній цензор Петербурзького цензурного комітету. Схвалив до друку «Кобзар» (7 березня 1840 р.), пізніше опублікував на нього позитивну рецензію в журналі «Маяк» (1840. — № 6). 29 листопада 1841 р. він дозволив видання поеми «Гайдамаки», а 21 березня 1842 р. після тривалого вагання підписав видання в світ. Збереглася записка Шевченка до П. О. Корсакова 1843 р., в якій міститься прохання дати дозвіл на друге видання «Кобзаря» (його одержано 27 лютого 1843 р.). Того ж року цензурував альманах «Молодик», а 1844 р. — поему «Гамалія». На слідстві у справі Кирило-Мефодіївського братства III відділ збирався висловити П. О. Корсакову догану за дозвіл до друку «Кобзаря», але на той час його вже не було в живих.

Переписав оце свою «Слепую»... — Задум написати поему «Слепая» виник у поета, очевидно, в процесі роботи над п’єсою «Слепая красавица», про яку він сповіщав Г. Ф. Квітку-Основ’яненка в листі від 8 грудня 1841 р. (див. примітку до цього листа). Але тоді «Слепая» не була надрукована, тривалий час її не включали до збірки творів і після смерті поета. Вперше її опубліковано в журналі «Киевская старина» (1886. — № 6. — С. 310 — 338).

Скомпонував я ще драму чи трагедію в трьох актах, зоветься «Данило Рева». — Така п’єса не відома. Як писав Шевченко в цьому ж листі, він ще не прочитав її після завершення, не визначив її жанру (драма чи трагедія). Взявши до уваги, що в першому варіанті п’єса «Назар Стодоля» закінчувалася вбивством Хоми Кичатого і готовністю до смерті Гната Карого, а героїня спочатку звалася Лукією, можна твердити: у процесі доопрацювання п’єси «Данило Рева» постала драма «Назар Стодоля», в автографі якої рукою Шевченка перекреслено трагічний фінал і написано новий, примирливий. Із зміною імен і прізвищ головних дійових осіб (Данило Рева — Назар Стодоля; Лукія — Галя) змінилася і назва п’єси.

На сім тижні побачу ваших діточок... — Два сини Я. Кухаренка вчилися у військовій школі в Царському Селі (тепер — м. Пушкін), куди Шевченко збирався поїхати.





11. ДО П. М. КОРОЛЬОВА

18 листопада 1842. С.-Петербург

Подається за автографом (ЦДАМЛМУ, ф. 506, оп. 1, № 10, 2 — 2 звор.).

Вперше надруковано у виданні: Литературное наследство. — 1935. — Т. 19/21. — С. 558 — 559.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 25.

Відповідь на нині не відомий лист П. М. Корольова.

Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. — Ця подорож поета документально не встановлена. Відомо тільки, що 1842 р. /313/ 30 вересня поет був ще в Петербурзі (цим числом датовано його лист до Я. Г. Кухаренка), а останній пароплав 1842 р. із Петербурга в Стокгольм вирушив 5 жовтня. На ньому Шевченко міг здійснити подорож до Ревеля (тепер Таллінн), звідки після одужання приїхав у Петербург 16 листопада 1842 р.

Пливши... я скомпонував «Гамалія»... — Повний автограф поеми не відомий. Датується поема на підставі цих слів поета, орієнтовно: жовтень — перша половина листопада 1842 р.

Заставили мене злидні продать свої компоновання всі — і дрюковані, і не дрюковані. — Можливо, вже тоді була попередня домовленість Шевченка з І. Т. Лисенковим про продаж йому права на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», а сама умова складена й підписана 8 лютого 1843 р. (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 44).

Як побачите Корсуна, то скажіть йому, що «Мар’яна» продана... — Поема не була опублікована в «Чигиринському Кобзарі».

Поклоніться старому Грицькові... і Петрові Ту лаку. — Тобто Г. Ф. Квітці-Основ’яненкові й П. П. Гулаку-Артемовському.

Скажіть Грицькові, що я змалював його панну Сотниківну... — Див. примітку до листа до Г. Ф. Квітки-Основ’яненка від 8 грудня 1841 р.

Метлинський Амвросій Лук’янович (1814 — 1870) — український поет-романтик, фольклорист, учений і видавець. 1839 р. видав у Харкові під псевдонімом Амвросій Могила збірку «Думки і пісні та ще дещо», куди ввійшли 30 оригінальних поезій і переклади з кількох західноєвропейських мов, 1854 р. видав фольклорний збірник «Народные южнорусские песни». «Кобзар» 1840 р. зустрів схвально, в листі до І. Срезневського від 26 серпня 1840 р. писав про велике обдарування Шевченка (Харківська школа романтиків. — Харків, 1930. — Т. 2. — С. 138). 20 березня 1847 р. він сповіщав того ж адресата про підготовку до друку нового видання творів поета і тоді ж у листі до М. Костомарова висловлював бажання передплатити його. Мова йшла про підготовку видання «Кобзаря» 1847 р., яке не пощастило здійснити у зв’язку з арештом Шевченка.






1843


12. ДО Г. С. ТАРНОВСЬКОГО

25 січня 1843. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 212). На автографі є ескіз «Катерини».

Вперше надруковано в журналі «Основа» (1862. — № 5. — С. 5 — 6).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 346 — 347.

Дараган — найімовірніше, Дараган Максим Якович, спільний знайомий Шевченка і Г. Тарновського. У 1834 р. він закінчив Ніжинську гімназію. Працюючи у Міністерстві державних маєтностей, М. Я. Дараган через Г. Тарновського міг познайомитися з Шевченком. З контексту випливає, що він привіз від Г. Тарновського передачу і листа, на якого й відповідає поет. /314/

... у нас була виставка в Академії... — Мова йде про художню виставку в Академії мистецтв у вересні 1842 р., на якій експонувалася акварель Шевченка «Група жебрачок, які сплять» (Указатель художественных произведений, выставленных в залах Императорской Академии художеств. — С. 8). Малюнок не розшуканий.

«Руслан и Людмила» — опера М. I. Глинки за мотивами однойменної поеми О. С. Пушкіна. Написана 1842 р., а 27 листопада того ж року на сцені Маріїнського театру відбулася прем’єра.

Артемовський — С. С. Гулак-Артемовський.

Василій Іванович вернувся із Італії... — Григорович Василь Іванович (1786 — 1865) — конференц-секретар Академії мистецтв (з 1829 по 1859 р.), викладач теорії та історії мистецтв. 1842 р. виїжджав до Італії. У листі до Шевченка з Риму в липні 1842 р. В. І. Штернберг сповіщав: «... едем провожать Василия Ивановича» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 13). Ще до викупу з кріпацтва за дозволом В. І. Григоровича Шевченко відвідував рисувальні класи Товариства заохочування художників, подавав на розгляд свої малюнки. В автобіографії поет відносить своє знайомство з В. І. Григоровичем до 1837 р., коли «И. М. Сошенко представил его конференц-секретарю Академии художеств В. И. Григоровичу с целью освободить его от горестного состояния. В. И. Григорович просил о нем В. А. Жуковского». З допомогою В. А. Жуковського і К. П. Брюллова Шевченка було викуплено на волю 22 квітня 1838 р., і на знак цієї події поет присвятив В. I. Григоровичу поему «Гайдамаки». Він ставився з повагою до В. І. Григоровича, але в щоденнику 5 липня 1857 р. висловлював критичні думки про його лекції з теорії мистецтв. В. Г. Григорович склав проект створення при Київському університеті філіалу Академії мистецтв (1835).

Карл Павлович — К. П. Брюллов.

«Осада Пскова» — картина, над якою працював тоді К. П. Брюллов, присвячена одному з епізодів Лівонської війни 1558 — 1583 рр. — битві російських військ 8 вересня 1581 р. під керівництвом І. П. Шуйського і О. І. Хворостиніна з польсько-литовськими військами на чолі з Стефаном Баторієм. У повісті «Художник» Шевченко високо оцінював як масштабність задуму художника, так і його мистецьке втілення.

Михайлов кончив вашу картину добре. — Михайлов Григорій Карпович (1814 — 1867) — російський художник, учень і послідовник О. Венеціанова, товариш Шевченка по Академії мистецтв. Образ Г. К. Михайлова змальовано в повісті «Художник». У листах, щоденнику поет часто згадував його як доброго друга. Тут ідеться про картину «Три возраста», виконану Г. К. Михайловим на замовлення Г. С. Тарновського.

Штернберг Василь Іванович (1818 — 1845) — художник-пейзажист. У 1836 — 1838 рр. приїздив в Україну, написав тут багато пейзажів та жанрових творів. Один з перших художників Росії, які звернулися до тематики українського народного побуту. Його малюнки Шевченко високо цінив, присвятив йому поезію «Іван Підкова» у «Кобзарі» 1840 р., змалював його образ у повісті «Художник». У 1840 р. вони жили на одній квартирі в Петербурзі. В. Штернберг намалював олівцем кілька портретів поета і шаржовані рисунки «Шевченко з ковдрою», «Замість чаю ми поголилися». У «Кобзарі» 1840 р. вміщено як фронтиспіс його офорт «Кобзар з поводирем». Лист В. Штернберга, в якому він писав, що нездужав, не відомий. Шевченко часто згадував В. Штернберга як свого кращого друга під час /315/ навчання в Академії мистецтв — в щоденнику, листах, повістях (див.: Судак В. Т. Г. Шевченко і В. І. Штернберг // Тарас Шевченко — художник. — К., 1963).

... намалював я се літо дві картини... Але Скобелев таки пронишпорив і одну вимантачив... — Крім «Катерини», йдеться, очевидно, про акварель «Група жебрачок, які сплять», яку «вимантачив» комендант Петропавлівської фортеці генерал Скобелев Іван Микитович (1778 — 1849). І. М. Скобелев писав повісті під псевдонімом «Русский инвалид». У щоденнику 8 липня 1857 р. Шевченко назвав його «балагуром».

Спасибі вам і за ласкаве слово про дітей моїх «Гайдамаків». — Очевидно, в одному з листів до поета Г. С. Тарновський висловив свої думки про поему «Гайдамаки». Лист цей не відомий.

... до ції пори ще ніхто й спасибі не сказав. — Першим позитивно відізвався про «Гайдамаків» Є. П. Гребінка у примітці до першого розділу поеми, що публікувався в альманасі «Ластівка» (СПб., 1841. — С. 371). Схвальні відгуки про поему вмістили журнал «Маяк» (1842. — № 8. — С. 82 — 106), «Литературная газета» (1842. — № 15. — С. 312 — 313), «Москвитянин» (1843. — № 11); В. Бєлінський опублікував гостро негативну рецензію в пародійному стилі, вбачаючи у поемі лише вульгарність, штучність, малоросійські літературні штампи (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — Отд. 6. — С. 12 — 14). [Див. також: лист Бєлінського до Анненкова.]

Може, й там над ними сміються так, як тут москалі зовуть мене ентузіастом, сиріч дурнем. — Йдеться про критику, яка глузувала з селянської мови, не визнавала прав і можливостей розвитку української літератури, пророкувала, що така мова повинна «по воле судеб исчезнуть, умереть в архивах» (Северная пчела. — 1840. — № 101). Такі відзиви про українську літературу і, зокрема, про свою творчість, Шевченко міг чути і в усних розмовах.

Бачив я вчора вашого хлопця рисунки... — Особа не встановлена.

Тілько не ту, що вам писав, а іншу, по-московському скомпоновану. — У попередньому листі від 26 березня 1842 р. Шевченко обіцяв Г. Тарновському вислати «Мар’яну-черницю», але вислав її О. Корсуну для публікації в альманасі «Сніп». Тепер обіцяє вислати російську поему «Слепая», написану 1842 р. Іншого твору російською мовою на той час у нього не було.





13. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

31 січня 1843. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 19 звор. — 20). Копія не датована.

Датується за змістом листа, в якому згадано про концерт С. С. Гулака-Артемовського, що відбувся 30 січня 1843 р.

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1895. — № 5. — С. 88).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 15 — 16.

... чом би мені не присилаєте костюма для Головатого. — Головатий Антон Андрійович (1744 — 1797) — кошовий отаман Чорноморського козацького війська (1797). Писав вірші-пісні; варіант одної з них («Ой Боже /316/ наш, Боже милостивий») під назвою «Ой Боже наш, Боже, Боже наш єдиний» вписаний невідомою рукою в альбом Шевченка 1846 — 1850 рр. Поштовхом до зацікавлення Шевченка А. А. Головатим стала стаття-нарис Г. Ф. Квітки-Основ’яненка «Головатый. Материал для истории Малороссии», опублікована в журналі «Отечественные записки» (1839. — № 10. — С. 1 — 29). Це засвідчують рядки у вірші-посланні «До Основ’яненка»: «Наш завзятий Головатий Не вмре, не загине». Пізніше А. А. Головатого згадано у поемі «Невольник»: «Тепер, кажуть, в Слободзеї Останки збирає Головатий та на Кубань Хлопців підмовляє». Герой повісті «Близнецы» Федір Сокира начебто разом з А. А. Головатим виїжджав у Петербург до Катерини II. У 1843 р. Шевченко зробив ескіз олівцем «Антон Головатий біля Неви».

Ваш кошовий... — Наказним отаманом Чорноморського козацького війська був тоді генерал М. С. Завадовський (1788 — 1853). Очевидно, йдеться про нього.

Я зроблю рисунок і пошлю в Париж літографіровать... — Зберігся ескіз «Антон Головатий біля Неви». Відомостей про те, що Шевченко посилав рисунок у Париж, не маємо. Я. Г. Кухаренко присилав Шевченкові портрети А. Головатого (Киевская старина. — 1897. — № 3. — С. 454). Одяг на ескізі відповідає опису, який дав Г. Ф. Квітка-Основ’яненко в нарисі «Головатый».

...за Невою крепость, де конав Павло Полуботок. — Йдеться про Петропавлівську фортецю, в якій помер чернігівський полковник, з 1722 р. наказний гетьман Лівобережної України Полуботок Павло Леонтійович (бл. 1660 — 1723). Під час Полтавської битви 1709 р. П. Л. Полуботок залишився вірним російському урядові, але незабаром разом з іншими старшинами почав домагатися відновлення гетьманства та ліквідації Малоросійської колегії, за що Петро I ув’язнив його в Петропавлівській фортеці. Шевченко згадує П. Л. Полуботка у поемі «Сон» та містерії «Великий льох».

«Чорноморський побит» вийшов з цензури так як треба. — Шевченко сам турбувався перед цензурним комітетом про дозвіл до друку п’єси Я. Г. Кухаренка (див. примітку до листа до Я. Г. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.).

Я в марті місяці їду за гряницю... — Одержавши гроші від І. Т. Лисенкова за продаж йому права на видання «Кобзаря» і «Гайдамаків», Шевченко мав намір поїхати до Італії разом з художником П. Т. Бориспольцем, але з якихось причин не зміг (найімовірніше, для цього потрібно було більше грошей, ніж одержано від книгопродавця І. Т. Лисенкова). Пізніше, 2 листопада 1844 р., Я. Г. Кухаренко запитуватиме поета: «Чи ви вже з’їздили з Бориспольцем на білому коневі в дріжках до чужоземців?» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 29).

Скомпоновав ще я маленьку поему «Гамалія», дрюкують у Варшаві. — Жодних даних про те, що поема друкувалася у Варшаві, немає. Не зареєстровано дозвіл на друк і в цензурному комітеті. Можливо, Шевченко ще тільки мав намір це зробити за допомогою невідомої нам особи. Вперше поему «Гамалія» надруковано в Петербурзі у березні 1844 р.

/ «Назара Стодолю»... Буде на театрі після Великодня. — Про таку постановку драми відомостей не маємо. Вперше вона показана на сцені, очевидно, у травні 1843 р. таганрозькою трупою в Ростові-на-Дону, про що не зовсім чітко того ж року повідомляв кореспондент «Репер/317/туара и Пантеона» Фон-Бок (1843. — Т. 3, кн. 7. — С. 118) (див.: Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — 1961. — С. 108 — 110).

Хтодонт умер у Києві. — Йдеться про Ф. Л. Ткаченка, який 29 вересня 1843 р. виїхав на Україну і довго не подавав про себе звістки.

У Гулака вчора був концерт... — С. С. Гулак-Артемовський давав концерт 30 січня 1843 р. (див.: Жур П. В. Літо перше. — К., 1979. — С. 12).

Елькан — Див. примітку до листа до Я. Кухаренка від 30 вересня 1842 р.

Семененко — В. С. Семененко-Крамаревський.

Кіндрат — К. Єжов.





14. ДО П. О. КОРСАКОВА

15 — 19 лютого 1813. С.-Петербург

Подається за першодруком у газеті «Судебный вестник» (1867. — № 269. — С. 1099).

Датується часом подання до цензурного комітету «Кобзаря» для другого видання 15 лютого 1843 р. та часом схвалення його до друку 19 лютого 1843 р. (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 83).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 14.

... позволение для второго издания. — До цензурного комітету було подано раніше виданий «Кобзар» (Спб., 1840). І. Т. Лисенков, придбавши його «в вечное и потомственное владение», вирішив здійснити друге видання. На його пропозицію Шевченко звертається до цензора Петербурзького цензурного комітету П. О. Корсакова із запискою, прохаючи підписати на примірнику «Кобзаря» 1840 р. дозвіл на нове видання. До цензурного комітету «Кобзар» подано самим І. Т. Лисенковим 15 лютого 1843 р., а схвалено до друку 19 лютого того ж року. Видано 21 лютого 1843 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 44).

Шевченко передав І. Т. Лисенкову 800 примірників поеми «Гайдамаки», виданої 1841 р., і той вирішив об’єднати їх з «Кобзарем», внаслідок чого друге видання вийшло під назвою «Чигиринський Кобзарь и Гайдамаки. Две поэмы на малороссийском языке». У 1867 р. I. Т. Лисенков порушив судову справу проти Д. Ю. Кожанчикова, звинувативши його в незаконному виданні «Кобзаря». Експертами на суді виступили М. О. Некрасов, М. I. Костомаров, О. М. Пипін. Суд відхилив претензії I. Т. Лисенкова.





15. ДО В. О. ЗАКРЕВСЬКОГО

10 листопада 1843. Яготин

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 133) з купюрами, позначеними у тексті крапками в квадратових дужках.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 15 — 16.

Закревський Віктор Олексійович (1807 — 1858) — український поміщик, один із власників с. Березова Рудка. З Шевченком познайомився /318/ 29 — 30 червня 1843 р. на балу у Т. Г. Волховської в с Мойсівка. Організатор «товариства мочемордія» (п’яниць), до якого належали Віктор та Михайло Закревські, брати Яків та Сергій де Бальмени, історик М. Маркевич, офіцер Ціхонський та ін. Частина його учасників була опозиційно настроєна щодо самодержавства. На своїх зібраннях учасники «товариства мочемордія» проголошували й вільнодумні тости. Пізніше, 1848 р., за доносом пирятинського повітового маршалка Д. Селецького, вони притягалися до слідства за тости «Да здравствует французская республика!», «Да здравствует украинская республика!» (див.: Щурат В. Г. Тост за українську республіку // З життя і творчості Шевченка (до характеристики «общества мочемордия»). — Львів, 1914. — С. 41 — 50). Під час поїздки в Україну влітку і восени 1843 р. у «товаристві мочемордія» бував і Шевченко. У грудні того ж року він намалював портрет В. О. Закревського.

А Ганні вродливій скажи... — Закревська Ганна Іванівна (1822 — 1857), дружина брата Віктора Закревського — Платона, вродлива й душевна жінка. Поет закохався в неї, через усе життя проніс теплі спогади. У 1843 р. Шевченко намалював портрет Г. І. Закревської, на засланні присвятив їй вірші «Г. З.», «Якби зострілися ми знову...».





16. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

29 листопада 1843. Яготин

Подається за першодруком: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. Свод материалов для его биографии. — К., 1882. — С. 42.

Першодрук не датований. Не має дати й публікація у виданні «Русские пропилеи. Т. 2. Материалы по истории русской мысли и литературы. Собрал и приготовил к печати М. Гершензон» (М., 1916. — С. 239) за копією з автографа листа В. Рєпніної до свого духовника Шарля Ейнара від 27 січня 1844 р.

Датується на підставі листа В. Рєпніної до Ш. Ейнара від 27 січня 1844 р., в якому сказано, що цього листа Шевченко передав їй більш ніж через десять днів після вручення 11 листопада 1843 р. «Посвящения» до поеми «Тризна», а також відомостей про перебування поета в Яготині 29 листопада (Жур П. Літо перше. — С. 200): 29 листопада 1843 р., Яготин.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 16.

Рєпніна Варвара Миколаївна (1808 — 1891) — дочка малоросійського військового губернатора М. Г. Рєпніна. Познайомилася з Шевченком у липні 1843 р. в Яготині (тепер районний центр Київської області), коли його запросили зробити дві копії з портрета М. Г. Рєпніна роботи швейцарського художника Й. Горнунга. Того ж року поет написав поему «Тризна» з присвятою В. М. Рєпніній «На память 9-го ноября 1843 года, Княжне Варваре Николаевне Репниной», а також намалював і подарував їй автопортрет. В. М. Рєпніна високо цінувала талант Шевченка, сприяла поширенню естампів «Живописной Украины». На клопотання Рєпніних міністр освіти призначив Шевченка вчителем малювання у Київському університеті на початку 1847 р. /319/

В одному з листів до Ш. Ейнара В. Рєпніна писала про своє захоплення Шевченком, відзивалась про нього як про геніального поета. Їй належить стаття «К биографии Шевченко» (Русский архив. — 1887. — № 7. — С. 473 — 477; див.: Возняк М. Шевченко й княжна Рєпніна. — Львів, 1925).

...но рассказать вам то чувство, которым я теперь живу, все мое горе мастерство бессильно и ничтожно. — Ці слова, як і весь зміст записки, складеної в піднесено романтичному стилі, засвідчують, що поет, прочитавши передане йому в рукопису оповідання В. М. Рєпніної «Девочка», глибоко перейнявся співчуттям до героїні — розумної, талановитої дівчини, яка не знайшла практичного застосування своїм здібностям. У згаданому листі до Ш. Ейнара так про це писала В. М. Рєпніна: «Это отнюдь не было любовное письмо, но записка, где поэтически высказывалось благоговение перед моей душевной болью и горечь сознания, что его талант слишком слаб, чтобы выразить чувства, обуревавшие его после чтения моей рукописи» (Русские пропилеи. Т. 2: Материалы по истории русской мысли и литературы / Собрал и приготовил к печати М. Гершензон. — М., 1916. — С. 211).





17. ДО В. I. ГРИГОРОВИЧА

28 грудня 1843. Яготин

Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1899. — № 10. — С. 10 — 11).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 347.

Я щось не дуже ударяю на Академію... — Шевченко сподівався, що за успіхи у навчанні живопису Академія мистецтв пошле його в Італію, але дедалі переконувався в марності такого сподівання.

Аполлон Ніколаєвич — Мокрицький Аполлон Миколайович (1810 — 1870) — український і російський живописець, педагог, з 1849 р. академік Петербурзької Академії мистецтв. З Шевченком познайомився ще до його викупу з кріпацтва, разом з І. М. Сошенком клопотався перед К. П. Брюлловим і О. Г. Венеціановим, щоб викупити Шевченка від кріпосної залежності й влаштувати вчитися в Академії мистецтв. У своєму щоденнику докладно описав цю історію (див.: Дневник художника А. Н. Мокрицького. — М., 1975). У 1842 р. виїхав удосконалювати свою освіту і художню майстерність до Італії. З тих пір і аж до 1858 р. друзі не бачились. Перебуваючи проїздом із заслання у Москві, Шевченко разом із М. Щепкіним відвідав А. Мокрицького 18 березня 1858 р. Кілька разів вони зустрічались у кінці 50-х років під час приїзду А. Мокрицького до Петербурга.

... був я у Пирятині... — У Пирятин Шевченко спеціально заїздив на прохання В. І. Григоровича, щоб передати від нього листа матері. Було це, як зазначає поет, на «Святий вечір», тобто 24 грудня 1843 р.

... я не бачився з Григорієм Степановичем... — З Г. С. Тарновським. /320/





1844


18. ДО С. О. БУРАЧКА

Між 22 і 24 березня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 128).

Автограф не датований.

Датується за змістом наступного листа до С. О. Бурачка від 26—31 березня 1844 р., в якому сказано, що Шевченко одержав книжку «Молодика» і першу книжку «Маяка» за 1844 р., орієнтовно: 22 — 24 березня 1844 р.

Зі змісту того ж листа, з якого видно, що С. О. Бурачок прислав Шевченкові ці книжки, встановлюється адресат. Про часову близькість між першим і другим листом засвідчують і нарікання поета на хворобу.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 31.

Бурачок Степан Онисимович (1800 — 1877) — російський критик. Редагував журнал «Маяк», в якому вміщувались і твори українських письменників: Г. Ф. Квітки-Основ’яненка, М. І. Костомарова, С. С. Афанасьева-Чужбинського, О. О. Корсуна. На сторінках «Маяка» друкувалися поема Шевченка «Бесталанный» («Тризна») (1844. — № 4) та уривок третьої дії трагедії «Никита Гайдай» (1842. — № 9).

Дайте мені... «Историю» Маркевича. — «Историю Малороссии» М. А. Маркевича (див. примітку до листа до Г. С. Тарновського від 26 березня 1842 р.).





19. ДО С. О. БУРАЧКА

Між 26 березня і 4 квітня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 127). Папір на зламі листа в куті перетлів і випав. Слова в квадратових дужках відновлюються за контекстом.

Датується за змістом листа, що вказує на Великодні свята, які 1844 р. припадали на 26 — 31 березня, та часом перебування Шевченка в Петербурзі 1844 р., орієнтовно: 26 — 31 березня 1844 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 31.

Спасибі вам за оцей «Молодик». — У 1843 р. з’явилося три книжки «Молодика». Оскільки четверта книжка вийшла 1844 р. (цензурний дозвіл від 22 березня 1844 р.) і С. Бурачок не міг ще її прислати, а друга книжка з українським відділом у поета була, — йдеться про третю книжку.

...новий «Ма[як]»... — Поет має на увазі третій номер журналу за 1844 р.

Та [дайте ще], коли готова коректура... — У четвертому номері «Маяка» 1844 р. друкувалася поема Шевченка «Бесталанный» («Тризна»). /321/





20. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

6 — 8 травня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 121).

Датується на підставі нотатки адресата на листі: «дістав 13 мая 1844 року у суботу». Пошта з Петербурга до Москви доставлялася близько тижня. Отже, листа написано орієнтовно 6 — 8 травня 1844 р. у С.-Петербурзі.

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 639).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 347 — 348.

Бодянський Осип Максимович (1808 — 1877) — український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, один із засновників славістики в Росії. Освіту здобув у Московському університеті, з 1842 р. — професор слов’янської філології цього ж університету. Один з перших ґрунтовно досліджував специфіку народної поезії слов’ян. З Шевченком познайомився в лютому 1844 р., коли поет повертався з подорожі в Україну через Москву. Ще до знайомства з ним захоплювався його творами, популяризував їх, 1843 р. видав у російському перекладі «Слов’янський народопис» П.-Й. Шафарика, серед українських письменників дописавши в ньому ім’я Шевченка. У наступні роки вислав В. Ганці, П.-Й. Шафарикові й Празькому музею, а також хорватському поетові С. Вразу поеми Шевченка «Тризна», «Гамалія». Першим трьом адресатам надіслав також «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». Шевченко зустрічався з О. Бодянським 1844, 1845 і 1859 рр., чимало відомостей одержав у розмові з ним про чеських і словацьких будителів, зокрема про діяльність П.-Й. Шафарика, якому присвятив поему «Єретик». Радився з ним з приводу видання «Живописной Украины». Коли Шевченко був на засланні, О. Бодянський надсилав йому книжки, клопотався про полегшення його долі.

Оддайте «Тризну» по копі, а «Гамалію» по півкопи серебром... — Йдеться про продаж поем Шевченка «Тризна» (СПб., 1844) та «Гамалія» (СПб., 1844). Шевченко просить віддати їх для продажу в контору «Москвитянина».

«Гамалія» не поправлений, як ми з вами тойді поправляли... — Повертаючись з України до Петербурга в лютому 1844 р., Шевченко завітав у Москві до О. М. Бодянського і, як видно, вони разом поправляли поему «Гамалія». Про ці правки відомостей не маємо.

... без мене надрюкований полукацапом. — Рукопис поеми «Гамалія» подав до друку О. Л. Елькан (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — С. 83).

... я хочу рисовать нашу Украйну... — Повернувшись з першої подорожі в Україну, Шевченко задумав намалювати і видати серію офортів про історичне минуле, народний побут, звичаї та природу рідного краю під назвою «Живописная Украина», а за виручені гроші викупити родичів з кріпацтва. Повідомлення про підготовку такого видання з’явилося в газеті «Северная пчела» від 25 серпня 1844 р. Того ж року в Петербурзі вийшов лише перший випуск, в якому вміщено шість офортів: «Судня в селі рада», «Дари в Чигирині 1649 р.», «Старости», «Казка», «Видубицький /322/ монастир», «У Києві». Видання це не продовжено через брак коштів (Владич А. «Живописна Україна» Тараса Шевченка. — К., 1963).

...текст буду сам писать або Куліша проситиму... — У повідомленні «Северной пчелы» про видання «Живописной Украины» серед тих, хто братиме участь у підготовці цього видання, зазначено й ім’я П. Куліша. Прочитавши це, П. Куліш писав поетові: «Объявление Ваше пахнет так сильно спекуляциею, что я решился было, как только выйдет в свет Ваша „Украина“, написать рецензию и указать все ошибки, каких, без сомнения, будет бездна в тексте Вашей скороспелой книжки» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 33).

Куліш Пантелеймон Олександрович (1819 — 1897) — український письменник, критик, історик, фольклорист, етнограф і перекладач. З Шевченком познайомився влітку 1843 р. в Києві. «Кобзаря» сприйняв з ентузіазмом і висловив побажання внести суттєві й менш суттєві виправлення в поезії «Іван Підкова» і «До Основ’яненка», в поеми «Катерина» і «Гайдамаки» (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 40 — 43). Під час перебування Шевченка на засланні, коли його твори були заборонені, П. Куліш 1857 р. у «Записках о Южной Руси» опублікував поему «Наймичка» (без підпису), а в своїй «Граматці» — окремі твори циклу «Давидові псалми». Пізніше в альманасі «Хата» (1860) надрукував ряд поезій Шевченка, сприяв їх публікації в журналі «Основа» (1861 — 1862). В цьому ж журналі вперше опублікував драму Шевченка «Назар Стодоля» (1862. — № 9).





21. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

8 — 10 червня 1844. С.-Петербург

Подається за копією листа В. М. Рєпніної до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р., зробленої К. Д. Кононенком (Державний архів Полтавської області, ф. 1505, оп. 1, спр. 437, арк. 90 — 91).

Датується на підставі слів В. М. Рєпніної в листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р.: «Вчера получила его письмо», тобто 19 червня, а написано листа, звичайно ж, раніше (пошта із Петербурга доставлялася через 9 — 10 днів), орієнтовно: 8 — 10 червня 1844 р., С.-Петербург.

У листі до О. В. Капніста від 20 червня 1844 р. В. М. Рєпніна навела два уривки з листа Шевченка, які подаються у цьому виданні. Через два місяці, 20 серпня 1844 р., в листі до Шарля Ейнара вона знову згадала цього листа: «Получила я также два письма от Шевченка, хорошие и очень грустные письма: он, бедный, хлопочет о том, чтобы сделать своих братьев свободными людьми! Вы поймете без моих пояснений, что должна чувствовать его душа» (Русские пропилеи. — С. 252). Ще про один лист В. Рєпніна писала до художниці Псьол Глафіри Іванівни (1823 — 1886) 4 серпня 1844 р.: «Я получила сегодня хорошее письмо от Шевченко, который пишет мне снова о своих братьях: видно, что это его доминирующая мысль — а мы еще сомневались в нем» (Прийма Ф. Я. Шевченко в работе над «Живописной Украиной» // Збірник праць четвертої наукової шевченківської конференції. — К., 1956. — С. 274).

Вперше надруковано в статті: 3 листування Т. Г. Шевченка / Подав В. Бородін // Радянське літературознавство. — 1965. — № 7. — С. 80 — 83.

Вперше вводиться до зібрання творів у цьому виданні. /323/

... окончить дело с владельцем братьев... — Тобто викупити на волю братів Микиту і Йосипа у поміщика П. В. Енгельгардта. «Владелец его братьев, — писала В. М. Рєпніна О. В. Капністу в листі від 20 червня 1844 р., — желает получить 2000 рублей чистыми деньгами». Такої суми у Шевченка, звичайно, не було, і він не зміг викупити братів на волю.

... искусство оставил в прошлом... — У цей час Шевченко вже знав, що в Італію за рахунок Академії мистецтв не поїде. Справа з викупом братів не посувалася. Все це зумовило гнітючий настрій.





22. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

29 червня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 122).

Датується за автографом (рік встановлюється за змістом листа): 29 червня 1844 р., С.-Петербург.

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 640).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 349.

... уже другий місяць, як жду од вас звістки... — Попереднього листа О. Бодянському Шевченко написав 6 — 7 травня 1844 р. Одержавши другого листа, О. Бодянський відповів на обидва зразу, зазначивши, що для цієї затримки «були деякії причини, між котрими найбільша і найгірша — збори на Україну» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 23).

... із теперішнього биту посилаю вам одну картину для шталту... — Шевченко надіслав О. Бодянському офорт «Судня в селі рада».

Бутков Петро Григорович (1775 — 1857) — російський історик, академік Петербурзької Академії наук (з 1841 р.). У своїх працях «Оборона летописи русской, Нестеровой, от наветов скептиков», «Нечто к Слову о полку Игоря», «О поляках и о Киеве» та ін. послідовно обстоював думку про цінність літописів як джерельної бази для вивчення історії. До П. Г. Буткова й звертався Шевченко як до знавця слов’янської старовини.

Стороженко Андрій Якович (1791 — 1858) — відомий свого часу колекціонер документальних історичних матеріалів, знавець історії України. Можливо, Шевченко познайомився з ним через О. Бодянського.

... Грабовський буде мені польські штуки видавать... — Йдеться про польського письменника «української школи» Міхала Грабовського (1804 — 1863). Народився і жив переважно в Україні. Збирав і досліджував українську народну творчість. З ним Шевченко познайомився, очевидно, під час подорожі до Чигирина 1843 р., де М. Грабовський збирав матеріали для видання «Ukraina dawna a terazniejsza».




23. ДО М. А. ЦЕРТЕЛЄВА

23 вересня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 233).

Вперше надруковано в «Записках Наукового товариства ім. Шевченка» (1913. — № 2. — С. 157).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 19 — 20. /324/

Цертелєв (Церетелі) Микола Андрійович (1790 — 1869) — український і російський фольклорист. У 1819 р. видав першу збірку української народної поезії «Опыт собрания старинных малороссийских песней» (СПб., 1819), вмістивши в ній дев’ять дум і одну історичну пісню. Збірник відкривався вступною статтею упорядника «О старинных малороссийских песнях», в якій високо оцінювалась українська народна поезія за те, що в ній «виден поэтический гений народа, дух его, обычаи описываемого времени». Деякий час М. А. Цертелєв належав до декабристського «Вільного товариства аматорів російської словесності». З 30-х років відійшов від науки, був інспектором Полтавського інституту шляхетних дівчат, помічником куратора Харківського учбового округу. Шевченко звертався до нього саме як до куратора учбового округу, щоб він сприяв передплаті на «Живописную Украину». Ймовірно, на прохання М. А. Цертелєва Харківський університет надіслав замовлення на це видання.

Якби мені Бог поміг докончить те, що я тепер зачав... — Йдеться про періодичне художнє видання «Живописная Украина» (див. примітку до листа до О. М. Бодянського від 6 — 8 травня 1844 р.).

...генерал-губернатор узявся мені помагать. — 3 1840 р. чернігівським, полтавським і харківським генерал-губернатором був князь Долгоруков Микола Андрійович (1792 — 1847). До нього Шевченко звертався з проханням допомогти у поширенні «Живописной Украины», і він надіслав відповідні розпорядження цивільним губернаторам Харківської, Полтавської і Чернігівської губерній (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 52 — 53).

...я буду в вашому Харкові. — Про бажання приїхати до Харкова Шевченко писав ще раніше в листі до Г. Квітки-Основ’яненка від 19 лютого 1841 р. Таке бажання не покидало поета і тепер, але його не пощастило здійснити.





24. ДО С. М. МУХАНОВА

25 вересня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 201, арк. 1 — 2).

Вперше надруковано в наукових записках «Радянське літературознавство» (1939. — № 4. — С. 140 — 141).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 235.

Муханов Сергій Миколайович (1796 — 1858) — генерал-майор, харківський цивільний губернатор. На прохання Шевченка допомогти в поширенні альбому офортів «Живописная Украина» сам передплатив цей альбом і всіляко сприяв поширенню його в Харківській губернії. У його рапорті чернігівському, полтавському і харківському генерал-губернатору М. А. Долгорукову про організацію передплати на естампи «Живописная Украина» зазначалося: «... имею честь донести, что о приглашении гг. дворян здешней губернии к подписке на периодическое издание классным художником Императорской Академии художеств Шевченком картин „Живописная Украина“ [...] предложил губернскому правлению пропечатать в „Губернских ведомостях“ приглашение к подписке желающих иметь это издание» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 54). /325/

У замітці «Об издании Шевченки», опублікованій за вказівкою С. М. Муханова, повідомлялося: «Находящийся при Императорской Академии художеств в С.-Петербурге классный художник Шевченко, известный поэт-живописец, посвятив себя изучению всего достойного замечания в пределах отечества, предпринял периодическое издание, которое будет иметь целию изображение в картинах важнейших достопримечательностей южного краю России, столь богатого историческими воспоминаниями и разнообразными красотами природы» (Прибавление к Харьковским губернским ведомостям. — 1844. — 25 октября).

Про видання «Живописной Украины» повідомлялося також у петербурзьких газетах «Русский инвалид» (1844. — 15 жовтня) та «Tygodnik Petersburski» (1844. — 5/17 грудня).

... предпринял издать под названием Живописная Украйна. — Див. лист до О. М. Бодянського від 6 — 8 травня 1844 р. та примітку до нього.






25. ДО П. I. ГЕССЕ

1 жовтня 1844. С.-Петербург

Подається за автографом (Державний архів Чернігівської області, ф. 128, оп. 1, спр. 9575, с 4); в ІЛ — фотокопія (ф. 1, № 835).

Разом з листом адресатові надісланий квиток на одержання «Живописной Украины» з підписом Шевченка.

Вперше надруковано в газеті «Радянська Україна» (1958. — 2 березня) (подав В. Горленко).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 6 т. — К., 1964. — Т. 6. — С. 31 — 32.

Гессе Павло Іванович (1801 — 1880) — з 1841 р. чернігівський, а з 1855 р. київський цивільний губернатор.

... князь Николай Андреевич... — М. А. Долгоруков.





26. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

26 листопада 1844. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 20 звор.).

Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 3 квітня) з цензурною купюрою.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 349 — 350.

Був я уторік на Україні... — Мова йде про першу подорож поета в Україну, що тривала з другої половини травня 1843 р. до середини лютого 1844 р. Шевченко побував тоді в Києві й на Київщині, на Чернігівщині, Полтавщині, на місцях колишньої Запорозької Січі. І всюди спостерігав безчинство й сваволю кріпосників. Особливо вразило його те, що на колишніх землях Запорозького Коша господарювали німецькі та єврейські колоністи, яким царизм надав великі пільги всупереч інтересам місцевого /326/населення (див.: Багалей Д. И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. — К., 1889).

Межигорский Спас — Межигірський Спасо-Преображенський монастир, заснований 988 р. біля Вишгорода під Києвом. У 1240 р. зруйнований монголо-татарами; відбудований у 20 — 30-х роках XVI ст. У першій половині XVII ст. був одним з важливих осередків антиуніатської боротьби, особливо коли ним 1616 р. керував І. Копинський. Згодом став шпиталем для пристарілих запорожців, мав великі маєтності. В часи Шевченка у приміщенні колишнього монастиря була Межигірська фаянсова фабрика. Межигірський монастир згадується у поемах Шевченка «Сліпий» і «Чернець».

Хортиця — острів на Дніпрі, тепер входить у міську смугу м. Запоріжжя. Відігравав роль важливого стратегічного пункту в боротьбі Запорозької Січі як проти агресії султанської Туреччини і Кримського ханства, так і проти намагань польських і литовських магнатів повернути запорожців у неволю. Тут формувались і звідси виступали у визвольні походи повстанські загони під проводом Т. Трясила, І. Сулими, Б. Хмельницького, І. Сірка.

Заходився оце... гравировать и издавать в картинах остатки нашої України. — Йдеться про періодичне художнє видання «Живописная Украина» (див. примітку до листа до О. М. Бодянського від 6 — 8 травня 1844 р.).

Я на те літо буду у Таганрозі... — У Таганрозі жив тоді Я. Г. Кухаренко, але з якихось причин Шевченко не зміг до нього приїхати.

На Різдвяних святках наші земляки отут компонують театр у Медицинській академії. — При Медико-хірургічній академії в Петербурзі в кінці 1844 р. аматорський гурток виставляв п’єси «Ревізор» Гоголя, «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» і «Шельменко — волостной писарь» Г. Квітки-Основ’яненка, «Назар Стодоля» Шевченка, «Скупий» Мольера (див.: История Императорской военно-медицинской (бывшей медико-хирургической) академии за 100 лет. — СПб., 1898. — С. 487; Шубравський В. Є. Драматургія Т. Г. Шевченка. — С. 108 — 109).

З поганими отими черкесами я частенько отут зострічаюсь... — Так жартівливо поет називав учнів Академії мистецтв, які вчились на кошти кубанського козацького війська, Єлисея Демидовича Черника і Павла Панасовича Шамрая. Вони були добрі знайомі Шевченка і Я. Г. Кухаренка.

Шамрай — Павло Панасович Шамрай (роки народження і смерті не відомі) — вчився в одній групі з Шевченком в Академії мистецтв, виходець з Кубані. З 1842 р. — некласний художник історичного живопису. В 1844 р. брав участь у художньому розпису Ісааківського собору в Петербурзі, а пізніше — собору в Катеринодарі (тепер Краснодар).

Гулак — С. С. Гулак-Артемовський. Наприкінці листа дописка Гулака-Артемовського: «Спасибі вам, добродію, за пам’ять обо мні; нехай Вам Бог пошле здравіє і спасеніє; на враги побіду і одолініє, і да сохранить Вас і всіх окружающих Вас от огня, меча і нашествія іноплеменников. Амінь. Любящий Вас Семен Артемовський Гулак».

Хтодот — Ф. Л. Ткаченко.


/327/





27. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

Грудень 1844. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва з неповного тепер автографа, кінець якого не зберігся (ІЛ, ф. 1, № 77, № 127, арк. 21).

Датується за змістом листа (згадка про вистави українських п’єс аматорським театром Медико-хірургічної академії в Петербурзі), орієнтовно: грудень 1844 р., С.-Петербург.

Лист уривається на півфразі. Очевидно, друга його частина загублена до зняття копії.

Вперше надруковано в журналі «Зоря» (1895. — № 5. — С. 88) з незначною відміною: замість «німця» надруковано «німців».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 350.

Тут робиться таке, що цур йому і казать. Козацтво ожило!!! — Йдеться про вистави українських п’єс на сцені аматорського студентського театру Медико-хірургічної академії в Петербурзі (див. лист до Я. Г. Кухаренка від 26 листопада 1844 р.).

Оживуть гетьмани... — авторемінісценція з поеми «Гайдамаки».






1845


28. ДО М. А. ДОЛГОРУКОВА

16 січня 1845. С.-Петербург

Подається за фотокопією з автографа, тепер не відомого (ІЛ, ф. 1, № 130).

Вперше надруковано у виданні: Труды Полтавской ученой архивной комиссии. — 1908. — Вып. 5. — С. 6.

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., — 1929. — Т. 3. — С. 22 — 23.

... поднести вам первые три эстампа... — Перший випуск «Живописной Украины» — «У Києві», «Судня в селі рада» і «Дари в Чигирині 1649 р.» — вийшов у серпні 1844 р. і тоді ж був подарований М. А. Долгорукову під час його перебування у Петербурзі.

... представить при сем Вашему сиятельству продолжение моего издания... — Тобто три естампи — «Старости», «Казка», «Видубецький монастир», видані у грудні 1844 р.





29. ДО Я. Г. КУХАРЕНКА

23 березня 1845. С.-Петербург

Подається за рукописною копією М. О. Дикарєва (ІЛ, ф. 77, № 127, арк. 21).

Вперше надруковано в газеті «Кубанские областные ведомости» (1899. — 3 збірника).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 350. /328/

Я сьогодня Петербург покидаю. — Шевченко мав намір тоді виїхати в Україну 23 березня. Цим числом датований квиток Академії мистецтв за підписом конференц-секретаря В. І. Григоровича на проїзд «в малороссийские губернии для художественных занятий» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 66). Але трапився попутник — О. А. Лук’янович, поміщик Миргородського повіту Полтавської губернії, майор у відставці, й Шевченко вирішив їхати з ним. О. А. Лук’янович же виїхав з Петербурга, як зазначено у «Прибавлениях» до «Санкт-Петербургских ведомостей» від 27 березня 1845 р. (див.: Жур П. Дума про Огонь. — К., 1985. — С. 21). Отже, цього числа виїхав і Шевченко.

Буду літом у Таганрозі... — Здійснити цей намір поету не випало.






30. ДО А. Г. ТА Н. Я. РОДЗЯНКІВ

23 жовтня 1845. Миргород

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 204).

Вперше надруковано в харківській газеті «Южный край» (1887. — 15 грудня).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 24 — 25.

Родзянко Аркадій Гаврилович (бл. 1793 — 1846) — український поміщик, власник с Веселий Поділ. З ним Шевченко познайомився у липні 1845 р., коли, обурений побаченою розправою над кріпаком у с. Василівка Хорольського повіту, покинув маєток Віталія Васильовича Родзянка і перебрався у с Веселий Поділ (див.: Неизданное письмо Т. Г. Шевченко к А. Г. и Н. А. Родзянко // Южный край. — 1887. — 15 декабря). Тоді ж Шевченко намалював портрет дворічного сина А. Родзянка — Г. А. Родзянка. Але і в селі Веселий Поділ Шевченко довго не затримався. Син А. Родзянка Гаврило, якого портретував Шевченко, пізніше свідчив, посилаючись на розповідь матері, що поет залишив їхній маєток, як тільки став свідком «ляпаса чи потиличника», даного дворецьким одному з дворових хлопчаків (див.: Там само).

Своє враження від зустрічі з А. Г. Родзянком Шевченко пізніше так передав у щоденнику 9 липня 1857 р.: «Он мне в несколько часов так надоел своею глупой эстетикой и малороссийскими грязнейшими и глупейшими стихами, что я убежал к его брату Платону...». Йдеться про Родзянка Платона Григоровича (1802 — ?), українського поміщика. До нього Шевченко «втік» з Веселого Подолу в другій половині липня 1845 р. П. Г. Родзянко 1834 р. служив чиновником для особливих доручень при малоросійському губернаторі М. Г. Рєпнінові. Ця обставина, можливо, зацікавила поета. Як предводитель повітового дворянства в Хорольському повіті П. Родзянко міг сприяти поширенню «Живописной Украины».

... в отношении Миргорода Гоголь немножко прав... — У «Повісті про те, як посварився Іван Іванович з Іваном Никифоровичем» Гоголь описав місто Миргород, побут і звичаї його жителів.

Попробовал было стихи писать... — Про які вірші йдеться, не відомо.

В той комнате, из которой я бежал, на полке забыл я тетрадь. — Найімовірніше, мова йде про зошит, куди Шевченко записував свої твори. Про якийсь зошит згадував і М. Костомаров, коли писав про свою першу /329/ зустріч з Шевченком у квітні 1846 р.: «Шевченко принес с собою в кармане несшитую тетрадь своих нигде еще не напечатанных стихотворений, читал их, довел меня до совершенного восторга и оставил свои произведения у меня» (Русская старина. — 1880. — № 3. — С. 598 — 599). У жовтні 1845 р. в Шевченка ще не було збірника «Три літа». Його він завів у Києві протягом квітня — червня 1846 р.

Мечеслав Вячеславович — Венцеслав Венцеславович Єдлічка (1817 — 1880) — чеський і український музикант, педагог. В Україну прибув на початку 40-х років і працював учителем музики в маєтках полтавських поміщиків, зокрема 1845 р. — У А. Г. Родзянка в Веселому Подолі. У 1848 — 1879 рр. викладав музику в Полтавському інституті шляхетних дівчат. Цікавився українською народною поезією, збирав пісні й видав їх у збірці «Сто малороссийских народных песен» (СПб., 1869).

Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича... — Перебуваючи у Платона Родзянка в с. Заїченці, Шевченко познайомився і заприятелював із штабс-лікарем Осипом Івановичем Дрекслером і його дружиною Фаїною Іванівною. Подружжя Дрекслерів стало прототипом Прехтелів у повісті Шевченка «Прогулка с удовольствием и не без морали», а можливо, й образів Антона Адамовича і Мар’яни Якимівни в повісті «Музыкант».






1847


31. ДО М. I. КОСТОМАРОВА

1 лютого 1847. Борзна

Подається за автографом (ІРЛІ, ф. 274, № 62).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1875. — № 5. — С. 154).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 351.

Костомаров Микола Іванович (1817 — 1885) — український і російський історик, етнограф, письменник і публіцист. Закінчив історико-філологічний факультет Харківського університету. В 1844 — 1845 рр. учителював у гімназіях Рівного і Києва. З 1846 р. — ад’юнкт-професор Київського університету. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. З Шевченком познайомився у квітні 1846 р. і тоді ж повідомив йому про існування таємного товариства. «Когда я сообщил Шевченко о существовании общества, он тотчас же изъявил готовность пристать к нему, — згадував М. Костомаров, — но отнесся к его идеям с большим задором и крайнею нетерпимостью, что послужило поводом ко многим спорам между мною и Шевченко» (Автобиография Николая Ивановича Костомарова // Русская мысль. — 1885. — № 5. — С. 211).

Ще до особистого знайомства з Шевченком М. Костомаров у статті «Обзор сочинений, писанных на малороссийском языке» дав високу оцінку «Кобзаря» 1840 р. Знав М. Костомаров і недруковані твори поета. Після повернення Шевченка із заслання зустрічався з ним у Петербурзі. Йому належить рецензія на «Кобзар» 1860 р., опублікована анонімно в журналі «Отечественные записки» (1860. — № 3. — С. 44 — 50). Пізніше /330/писав спогади про поета, позитивно відзивався про його творчість у літературознавчих працях, лекціях.

Я оце й досі в Борзні... — Борзна місто на Чернігівщині (нині — районний центр Чернігівської області) — батьківщина поета Віктора Забіли, в якого тоді гостював Шевченко.

Глушановський Антон Андрійович (1815 — ?) — юрист, знайомий Шевченка, в 1844 — 1850 рр. чиновник у судових справах при Київському університеті.

... чи я утвержденный при університ[еті], чи ні... 11 листопада 1846 р. Шевченко написав прохання куратору Київського учбового округу О. С. Траскіну про призначення його вчителем малювання Київського університету, а 10 грудня того ж року — аналогічне прохання київському, подільському і волинському генерал-губернатору Д. Г. Бібікову. На той час це питання ще не було розв’язане, і міністр народної освіти С. С. Уваров дав дозвіл куратору Київського учбового округу зарахувати Шевченка на посаду вчителя малювання «в виде опыта на один год» тільки 21 лютого 1847 р. З цього дозволу поет уже не міг скористатися у зв’язку з арештом 5 квітня 1847 р. у справі Кирило-Мефодіївського братства.

... пошліть Хому до мого товариша... — Тобто до Сажина Михайла Макаровича (? — 1885), російського художника-пейзажиста, з яким Шевченко разом навчався в Академії мистецтв. У 1844 р. М. М. Сажин переїхав в Україну, навесні 1846 р. зустрівся з Шевченком у Києві, і вони разом оселилися недалеко від Хрещатика у провулку, що звався Козине болото (тепер провулок Шевченка, 8-А). Спільно задумали «змалювати всі визначні види Києва, внутрішній вигляд храмів і цікаві околиці» (Спогади про Тараса Шевченка. — С. 100). Після арешту поета 5 квітня 1847 р. М. М. Сажин продовжував роботу над альбомом сам, але видати його не пощастило (літографовано лише окремі малюнки). Із заслання Шевченко написав М. М. Сажину листа (нині не відомого), на який М. Сажин не відповів. У Сажина залишились деякі малюнки та малярське приладдя Шевченка (див.: Сімзен-Сичевський О. Художник старого Києва, Шевченків приятель, М. М. Сажин // Київські збірники історії й археології, побуту й мистецтва. 36. 1. — К., 1930. — С. 364 — 376). Хома — слуга М. І. Костомарова.

...нехай він возьме... Шекспіра... — Тобто видання творів Шекспіра в російському перекладі М. X. Кетчера, що почало виходити 1841 р.

Як побачите Юзефовича... — Юзефович Михайло Володимирович (1802 — 1889) — помічник куратора Київського учбового округу (1842 — 1858). За сумісництвом з 1844 р. був членом Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві, пізніше (1857 — 1889) — її головою. Йому провокатор і донощик О. Петров доповів про існування таємного товариства і в його присутності написав донос кураторові округу О. Траскіну. Шевченко познайомився з М. Юзефовичем, коли в 1845 — 1847 рр. працював у Київській археографічній комісії. У щоденнику Шевченко назвав його «предателем» (запис від 6 травня 1858 р.).

Куліш блаженствує... — У січні 1847 р. П. О. Куліш одружився з Олександрою Михайлівною Білозерською (1828 — 1911; літ. псевдонім — Ганна Барвінок). Шевченко був у нього на весіллі. /331/

...Василь Білозер поїхав у Полтаву... — Василь Михайлович Білозерський (1825 — 1899), брат дружини П. О. Куліша. Разом з ним і дружиною П. О. Куліш збирався тоді виїхати за кордон. В. М. Білозерського як члена Кирило-Мефодіївського братства 1847 р. було заарештовано і відправлено до Петрозаводська. Згодом В. М. Білозерський переїхав до Петербурга і редагував журнал «Основа» (1861 — 1862). З Шевченком познайомився 1844 р. в Києві, навчаючись в університеті.

Свої композиції з грішми або сам привезу, або пришлю із Чернігова. — 1847 р. Шевченко задумав випустити нове видання «Кобзаря», і М. Костомаров, очевидно, взявся допомогти йому у цій справі. Перебуваючи навесні 1847 р. у Седневі на Чернігівщині, в маєтку А. Лизогуба, поет розпочав укладати майбутній «Кобзар». До підготовчого рукопису (ІЛ, ф. 1, № 72) він переписав балади «Лілея» (з датою — 25 липня 1846 р., Київ), «Русалка» (9 серпня 1846 р., Київ), поему «Осика» («Відьма»), а також передмову («Випускаю оце в люде другого „Кобзаря“ свого...»). Видання, проте, здійснене не було через арешт і заслання кирило-мефодіївців; Шевченка заарештовано 5 квітня 1847 р. на переправі через Дніпро — він повертався з Чернігівщини до Києва.






32. ДО І. І. ФУНДУКЛЕЯ

16 липня 1847. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 232).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 321).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів: У 10 т. — К., 1957. — Т. 6. — С. 38-39.

Фундуклей Іван Іванович (1804 — 1880) — київський цивільний губернатор (1839 — 1852). Виявляючи інтерес до історії та археології, цікавився роботою Археографічної комісії, в якій працював і Шевченко. Тоді ж відбулося їх знайомство. Відібрані в Шевченка під час арешту рукописи, альбоми, малюнки, малярське приладдя були передані І. Фундуклею, який надіслав рукописи й малюнки до III відділу в Петербург, а згодом — й інші речі (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 136). На час, коли Шевченко написав йому листа, І. І. Фундуклей не міг виконати поетового прохання і на листа не відповів.

Сенчило-Стефановський Олексій Фролович (1808 — 1866) — український художник, учитель малювання Києво-Подільського дворянського училища. Був співробітником Тимчасової комісії для розгляду давніх актів у Києві. У 1843 — 1846 рр. викладав малювання в інституті шляхетних дівчат (див.: Захарченко М. М. История Киевского института благородних девиц. — Киев, 1889. — С. 36, 117). З Шевченком познайомився під час його першої подорожі в Україну 1843 р. Допомагав поширювати «Живописную Украину», разом з Шевченком брав участь в археологічних розкопках могили Переп’ятиха поблизу Фастова. Зустрічалися вони і під час третьої поїздки поета Україною 1859 р. За свідченням М. М. Білозерського, у О. Сенчила-Стефановського було близько двадцяти листів Шевченка (див.: Белозерский Н. Тарас Григорьевич Шевченко, по воспоминаниям разных лиц // Киевская старина. — 1882. — № 10. — С. 70). Тепер вони не відомі. /332/

Ватто Антуан (1684 — 1721) — французький живописець і графік. Писав переважно жанрові картини («Савояр», «Справжня веселість», «Скрутне становище» та ін.). За картину «Відплиття на острів Цітеру» дістав звання академіка (1717). У Шевченка, очевидно, був не оригінал малюнка Ватто, а офорт (див.: Чагодаев А. А. Антуан Ватто / Альбом. — М., 1963).

Предложил бы вам виды Киева... — Протягом 1843 — 1846 рр. Шевченко створив чимало малюнків, на яких зображено краєвиди, історичні пам’ятки та архітектурні споруди Києва і його околиць. Виконано їх аквареллю, сепією, олівцем. Серед них — акварель «Костьол у Києві», сепія «Церква всіх святих у Києво-Печерській лаврі», малюнок олівцем «Видубецький монастир у Києві». Які малюнки мав на увазі Шевченко, не відомо.






33. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

22 жовтня 1847. Орська фортеця

Подається за першодруком: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 67 — 68.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 351 — 353.

Аизогуб Андрій Іванович (1804 — 1864) — поміщик з козацько-старшинського роду, знайомий Шевченка, маляр-аматор. У 30-х роках залишив державну службу і оселився у своєму маєтку в с Седневі на Чернігівщині. У березні 1846 р. на запрошення А. І. Лизогуба Шевченко гостював у нього. Вдруге Шевченко побував у Седневі на початку 1847 р. Тоді А. І. Лизогуб створив йому умови для творчої праці, й Шевченко написав передмову до нездійсненого видання «Кобзаря», намалював краєвиди: «Коло Седнева», «Чумаки серед могил», «В Седневі», а також портрет А. І. Лизогуба. Коли Шевченко перебував на засланні, А. І. Лизогуб листувався з ним, надсилав йому малярське приладдя, клопотався перед В. О. Перовським про полегшення його долі. Йому Шевченко надіслав із заслання автопортрети в солдатському мундирі (1847 і 1849 рр.). Під час арешту поета 1850 р. у нього забрали 7 листів від А. І. Лизогуба і передали до III відділу. О. Ф. Орлов, перебуваючи в Чернігові, іменем царя заборонив А. І. Лизогубові листуватися з Шевченком.

... мене арестовали в Києві... — Шевченка заарештовано на Київській заставі під час переправи через Дніпро по дорозі з Чернігівщини 5 квітня 1847 р. Наступного дня, 6 квітня, його відправили до Петербурга. Він сидів у казематі III відділу з 16 квітня по 30 травня 1847 р.

... через три місяці я опинився в Орской крепости... — 3 Петербурга поета відправили 31 травня, в Оренбург його привезли пізно ввечері 8 червня, а в Орську фортецю — 22 червня.

... як той москаль, що змальовав Кузьма Трохимович... — Йдеться про головного персонажа оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Салдацький патрет».

... позабирав грошики... — Мова йде про гроші, одержані від передплатників «Живописной Украины», видання якої припинилося у зв’язку з арештом Шевченка.

Шкода, що я не покинув тойді у вас рисунок київського саду, бо він і всі, що були при мені, пропали. — Малюнки, про які турбується Шевчен/333/ко, не пропали, їх І. І. Фундуклей відправив до Петербурга в III відділ (див. коментар до листа до І. І. Фундуклея від 16 липня 1847 р.), звідки частину з них Шевченкові після його звільнення із заслання повернули (тепер вони зберігаються в НМТШ), але «рисунок київського саду» та деякі інші не знайдені.

Варвара Миколаєвна — В. М. Рєпніна.

...в пограничную комиссию... Федору Матвеевичу Лазаревскому. — Лазаревський Федір Матвійович (1820 — 1890) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, третій з шести братів Лазаревських, які прихильно ставились до Шевченка, допомагали йому. З 1854 р. — чиновник для особливих доручень при петербурзькому генерал-губернаторі, з 1859 р. — керуючий удільними конторами в Орлі та Ставрополі. З Шевченком познайомився 9 червня 1847 р. в Оренбурзі, на другий день після його прибуття, і був одним з перших, хто підтримав поета на засланні. Через нього Шевченко одержував листи, перебуваючи в Орській фортеці, на початку листопада 1849 р. після повернення з Аральської експедиції до Оренбурга жив у нього на квартирі в будинку Кутіних (тепер пров. Шевченка). 11 грудня 1847 р. в Оренбурзі Шевченко намалював портрет братів Федора і Михайла Лазаревських. Після того, як поета перевели в Новопетровське укріплення, зв’язок з Ф. Лазаревським обривається аж до зустрічі у Петербурзі 1858 р. В альбомі Ф. Лазаревського Шевченко записав кілька поезій, пізніше подарував «Кобзар» 1860 р. з власноручним написом, автопортрет та офорт «Вірсавія». Про свої зустрічі з Шевченком Ф. Лазаревський залишив спогади «Из воспоминаний о Шевченко» (Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 151 — 167) и «Еще из воспоминаний о Шевченко» (Киевская старина. — 1899. — № 4. — С. 1 — 7).

...низенько кланяюсь Ілії Івановичу... — Лизогуб Ілля Іванович (1787 — 1867) — старший брат Андрія Лизогуба, полковник у відставці. Брав участь у Вітчизняній війні 1812 р., був ад’ютантом М. Рєпніна. Пізніше належав до масонської ложі «З’єднаних слов’ян» у Києві. У 40-х роках жив разом з братом у Седневі, де і познайомився з Шевченком 1846 р. Під час перебування поета на засланні разом з братом клопотався перед В. Перовським про полегшення його долі. Шевченко намалював портрет І. І. Лизогуба.

Поклоніться... Кікуатовим. — Йдеться про князя Миколу Івановича Кейкуатова (1806 — 1865) та його дружину Катерину Федорівну Кейкуатову (1827 — 1848), які проживали по сусідству з А. І. Лизогубом у с Бігач. Шевченко гостював у них у лютому — березні 1847 р., намалював портрет К. Ф. Кейкуатової та портрет трьох дітей Кейкуатових.

Князь М. І. Кейкуатов був прототипом князя в поемі «Княжна» і князя Мордатова в повісті Шевченка «Княгиня» (див.: Жур П. Дума про Огонь. — С. 343 — 349).





34. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

24 жовтня 1847. Орська фортеця

Подається за факсимільною копією автографа (Лазебник Ю. Женевський щоденник. — К., 1963. — С. 136 — 137).

Чистовий автограф зберігається в бібліотеці Женевського університету. Потрапив він туди від нащадків Шарля Ейнара, якому В. Рєпніна вислала автограф, знявши з нього рукописну копію (ІЛ, ф. 1, № 203). Ш. Ейнар жив у містечку Роль біля Женевського озера. /334/

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 262 — 263) з пропуском слова «только» у реченні: «А смотреть и не рисовать — это такая мука, которую поймет один только истинный художник».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 352.

По ходатайству вашему... я был определен в Киевский университет... — Можливо, й сама ініціатива щодо роботи Шевченка в Київському університеті виходить від Рєпніних, зокрема Варвари Миколаївни, яка з пієтетом ставилася до поета. На клопотання Рєпніних Шевченка було призначено на посаду вчителя малювання Київського університету (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 87 — 88).

...в тот самый день, когда пришло определение, меня арестовали... — Лист міністра народної освіти С. С. Уварова про призначення Шевченка учителем малювання Київського університету датовано 21 лютого 1847 р., а в Києві його одержано 2 березня. Але оскільки Шевченка тоді в місті не було, він довідався про це рішення тільки в день арешту — 5 квітня 1847 р. До Петербурга Шевченка привезли не 22 квітня (як зазначено в листі), а 16 квітня (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 133).

О, как неверны наши блага, Как мы подвержены судьбе. — Так по пам’яті поет цитує рядки з поеми К. Ф. Рилєєва «Войнаровский»:


О, как неверны наши блага,

О, как подвластны мы судьбе.


...их постигла та же участь, что и меня... — Як і Шевченко, П. Куліш та М. Костомаров притягались у справі Кирило-Мефодіївського братства, але покарання зазнали значно меншого: М. Костомарова після року ув’язнення вислали до Саратова, а П. Куліш перебував у в’язниці лише чотири місяці, після чого жив у Тулі. Обидва вони були на державній службі. Незабаром їм було дозволено жити у Петербурзі.

...ежели достанете последнее сочинение Гоголя «Письма к друзьям», то пришлите мне... — Мова йде про книгу М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» (СПб., 1847). Цю книгу В. Рєпніна вислала Шевченкові, про що писала в листі від 19 березня 1848 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 57).

...и, если можно, «Чтение Московского археологического общества»... — Тобто «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских», що почали виходити 1845 р. за редакцією О. М. Бодянського, який з 1846 р. був секретарем цього товариства.

Андрей Иванович — А. I. Лизогуб.

Варвара Алексеевна — мати В. М. Рєпніної.






35. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

11 грудня 1847. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 177).

Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 68 — 69. /335/

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 353.

Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 45 — 46).

Не знаю, чи дійшов мій лист до ваших рук... — Лист до А. І. Лизогуба від 22 жовтня 1847 р. Шевченко відправив разом з листом до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р.

Жаль і дуже мені вашої маленької... — Дочка А. І. Лизогуба Ліза померла маленькою 5 вересня 1847 р. Про це Шевченко довідався з листа А. І. Лизогуба від 21 жовтня 1847 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 46).

Ілья Іванович — І. І. Лизогуб.

... яготинськії анахоретки. — Йдеться про В. М. Рєпніну і сестер Псьол (Глафіру, Тетяну й Олександру), які жили в родині Рєпніних у Яготині.

Я писав через вас до В[арвари] Н[іколаєвни]... — Йдеться про лист до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р., тепер не відомий, на який вона не відповіла. У листі до Шевченка від 7 січня 1848 р. А. І. Лизогуб повідомляв: «Вашу цидулку до В. Н. (В. М. Рєпніної. — Ред.) послав по адресу; вона хотіла до вас писать, як тілько почула, де ви живете, та, мабуть, що-небудь їй помішало» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 51).

Сажин — М. М. Сажин.

Пришліть ящичок ваш, де є вся справа... — А. І. Лизогуб вислав поетові скриньку з пензлями, фарбами, олівцями й папером 7 лютого 1848 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 53 — 54).

Просив я В[арвару] Н[іколаєвну], щоб мені книжечок деяких прислала... — Див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р.

Якщо найдете в Одесі Шекспіра.. то пришліть... — П’єси У. Шекспіра в прозовому перекладі російського письменника Кетчера Миколи Христофоровича (1809 — 1886) виходили друком у Москві окремими виданнями з 1841 по 1850 рр. Шевченко зацікавився ними ще до заслання, використовував, працюючи над ілюстраціями до «Короля Ліра» (1843). А. І. Лизогуб виконав прохання поета й у листі від 7 лютого 1848 р. сповістив, що надсилає з Одеси усі 13 випусків опублікованих на той час перекладів М. Кетчера, оправлені для зручності в дві книги (Листи до Тараса Шевченка. — С. 53 — 54).

Якщо найдете... «Одиссею», перевод Жуковского, то пришліть... — А. І. Лизогуб не міг вислати «Одіссеї», оскільки вона не вийшла з друку. Про те, що «Одіссея» готувалася до друку, Шевченко довідався із статті М. В. Гоголя «Об „Одиссее“, переводимой Жуковским» в журналі «Современник» за 1846 р. (№ 7). Йшлося про це і в книзі М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями». Прохання надіслати йому «Одіссею» Шевченко висловив також у листі до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р.

... про Глафіру Івановну... — Йдеться про Г. І. Псьол.

Надежда Амитрієвна — дружина А. І. Лизогуба. /336/





36. ДО М. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

20 грудня 1847. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 15.1).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1891. — № 2. — С. 212 — 214). Адресатом помилково названий тут В. М. Лазаревський; опущено рядки «та не любить вас, бо сказано, кого любить, того і карає», «по любові і милості милосердого Бога».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. ТвориВ 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 353 — 354.

Відповідь М. М. Лазаревського від 12 лютого 1848 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 54 — 55.

Лазаревський Михайло Матвійович (1818 — 1867) — чиновник Оренбурзької прикордонної комісії, близький друг Шевченка. Родом з с. Гирявки, що біля Конотопа. 1837 р. закінчив Ніжинський ліцей кн. Безбородька і працював спочатку в Україні, 1841 р. переїхав до Тобольська, а звідти 1847 р. — до Оренбурга. Кілька разів М. Лазаревський зустрічався з Шевченком в Орську. Пізніше в спогадах писав: «Приезжая довольно часто в Орскую по делам службы, я всегда навещал Шевченка и видел тогдашнюю его жизнь в казармах. Общество пьяных и развратных солдат, невыносимый воздух, грязь, постоянный крик — все это сильно возмущало Шевченко...» (Киевская старина. — 1899. — № 6. — С. 436). У 1850 р. М. Лазаревський переїхав до Петербурга і працював там радником губернського правління, а в другій половині 50-х років залишив службу і став управителем маєтків і справ графа О. С. Уварова, оселившись у його будинку. Повернувшись із заслання, поет майже три місяці жив у М. М. Лазаревського, а пізніше, перейшовши у виділену Академією мистецтв кімнату, часто відвідував його.

М. М. Лазаревський піклувався про хворого поета; після його смерті вирішував усі майнові справи спадкоємців Шевченка. Він зберігав Шевченкову «Малу книжку», «Більшу книжку», автографи, авторизовані списки російських повістей Шевченка, «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки» (1844) з власноручними виправленнями поета та інші матеріали.

... я прозябав собі хоч у поганій, та все-таки вольній хатині... — На клопотання Ф. М. Лазаревського комендант Орського укріплення Д. М. Ісаєв дозволив Шевченкові з перших днів його перебування в Орську жити на приватній квартирі. Сприяли цьому також польський політичний засланець Отто Фішер і місцевий писар, сина якого Шевченко навчав грамоті. Після звільнення коменданта Д. М. Ісаєва десь у серпні — вересні 1847 р. командир батальйону Д. В. Мєшков перевів Шевченка в казарму.

... і я тепер мов Іов на гноїщі... — За біблійними переказами, Іов — страждаючий праведник, який витримує найсуворіші життєві випробування, послані сатаною, але не зневірюється у своїй правоті.

Так Дніпро крутоберегий І надія, брате, Не дають мені в неволі О смерті благати. — Рядки первісного тексту поезії Шевченка «А. О. Козачковському».

Поклонітесь гарненько од мене Дзюбину... — Дзюбин Лев Миколайович — знайомий Шевченка з часу перебування в Академії мистецтв. Згадується в щоденнику поета (запис від 31 березня 1858 р.). /337/

... про Ізлера ... — власника ресторану в Петербурзі.

... Плетенєв повинен мене знать... — Плетньов Петро Олександрович (1792 — 1866) — професор, з 1840 р. — ректор Петербурзького університету, в 1838 — 1846 рр. редактор журналу «Современник», критик. Надрукував рецензію на «Кобзар» 1840 р. (Современник. — 1840. — Т. 19. — С. 143).

... тілько нагадайте йому П. Бориспольца... — Борисполець Платон Тимофійович (1805 — 1880) — російський і український художник, майстер батального живопису; з ним Шевченко підтримував дружні стосунки під час навчання в Академії мистецтв. Про батьківщину П. Т. Бориспольця Баришівку (тепер Броварського району Київської області) Шевченко згадував у повістях «Княгиня», «Прогулка с удовольствием и не без морали». 3 П. Т. Бориспольцем Шевченко, очевидно, мав намір поїхати в закордонну подорож у березні 1843 р., але через брак коштів не зміг. Тепло згадував про нього Шевченко в щоденнику (запис від 24 квітня 1858 р.).

... побачтесь з Чернишовим... розпитайте його, чи він пооддавав мої письма, та попросіть його од мене, щоб він докучав моєю просьбою надто Карлу Павловичу, а з Дубельтом щоб притьмом побачився. — Чернишов Олексій Пилипович (1824 — 1863) — російський художник, з 1860 р. академік Академії мистецтв. З Шевченком познайомився під час навчання в Академії. Влітку 1847 р. приїздив до Оренбурга, зустрівся з Шевченком, коли його привезли туди на заслання. У жовтні того ж року О. П. Чернишов збирався виїхати до Петербурга, і Шевченко передав через нього кілька листів — до К. П. Брюллова, В. А. Жуковського, Л. В. Дубельта, В. І. Даля (ці листи не розшукані) з проханням поклопотатися, щоб йому дозволили малювати. Відсутність попутників і бездоріжжя, як писав О. Чернишов ще з Оренбурга в грудні того ж року (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 50), затримали його, і він виїхав у Петербург, очевидно, на початку січня. М. М. Лазаревський відповідав Шевченкові: «Карл Павлович (Брюллов. — Ред.) тільки двинув плечима, кажуть, да певно вже забув і про те, що двинув. Жуковський і досі на Рейні в Дюссельдорфі, — сей може б двинув і не одними плечима, так горенько, що дуже далеко... У Дубельта і Даля Чернишов ще не був...» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54). За свідченням К. І. Герна, В. О. Перовський відмовився порушувати клопотання про дозвіл Шевченкові малювати, додавши: «Мне Чернышев еще в Петербурге говорил о Шевченко, и я готов был сделать для него все, что можно, — попросил для этого у Дубельта подлинное о нем дело, прочел его сам от доски до доски и убедился только в том, что мне за него вступиться и просить об нем государя нельзя!» (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 555). 30 січня 1848 р. начальник III відділу О. Ф. Орлов надіслав командиру Оренбурзького корпусу В. П. Обручову запит про поведінку поета. У відповіді зазначалося, що Шевченко служить старанно і заслуговує, щоб йому дозволити малювати, але О. Ф. Орлов наклав резолюцію: «Подождать» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 163).

... коли надрюкована його «Одиссея», то і її пришліть. — З проханням надіслати йому «Одіссею» в перекладі В. А. Жуковського (на той час, одначе, ще не видану, переклад опубліковано лише 1849 р.) Шевченко звертався і до А. І. Лизогуба в листі від 11 грудня 1847 р. /338/

Федір Матвійович — Ф. М. Лазаревський.

... пришліть ради поезії святої Лермонтова хоч один том... — Михайло Лазаревський відгукнувся на прохання поета і в листі від 12 лютого 1848 р. повідомив, що вислав. 20 квітня того ж року Федір Лазаревський сповістив Шевченка: «„Выбранные места из писем“ Гоголя также получены, но я не посылаю их, потому что с ними нужно послать еще Лермонтова и еще кое-что, а укупорить все это, право, не успею» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 59). І тільки через тиждень, 27 квітня, Федір Лазаревський написав Шевченкові: «Од Михайла Семеновича (Александрійського, чиновника Орської дистанції Прикордонної комісії. — Ред.) получите Лермонтова і Гоголя „Выбранные места“» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 60).

... ви знакомі з Василем Єзучевським. — Єзучевський Василь Йосипович (1805 — ?) — чиновник Головного управління шляхів, родом з Чернігівщини. З Шевченком познайомився, очевидно, незабаром після виходу «Кобзаря» 1840 р.

... і Галузу, свояка його... — Йдеться про В. Ф. Галузевського, родича В. Й. Єзучевського (був одружений з його сестрою).






1848


37. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

1 лютого 1848. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 178).

Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 69 — 71.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 355.

Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 31 грудня 1847 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 48 — 49).

Всяк друг речет: содружихся ему и аз: но есть именем точию друг. — Цитата з Біблії («Ісус, син Сираха». Гл. 37. В. 1): «Кожен друг каже: „Я теж твій приятель“. Та є ж бо друг тільки за назвою».

... а як матиму малярську справу, то, може, зароблю... — Йдеться про малювання портретів на замовлення (за гроші).

... а якщо пошлють весною в степ на Раїм, бо є така чутка... — Чутка про похід на Аральське море виникла, очевидно, у зв’язку з приїздом до Оренбурга в грудні 1847 р. штабс-капітана О. І. Макшеєва, відрядженого в Оренбурзький корпус для вивчення природних умов Середньої Азії. О. І. Макшеєв уже в грудні 1847 р. знав про запланований похід у Раїм для вивчення Аральського моря. Шевченкові нічого конкретного ще не було відомо, і він, природно, побоювався цього важкого, виснажливого походу в степ, де до того ж лютувала холера. Поет мав намір, як він пише, просити, щоб його залишили в Орську. Але пізніше, дізнавшись, що його беруть в експедицію як художника, зрадів, оскільки відкривалась можливість займатись улюбленою справою. /339/

...чи не найдете в Одесі сочинений Лермонтова и Кольцова, пришліть... — В листі до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. поет уже просив вислати йому твори Лермонтова (див. примітку до цього листа). Чи надсилались Шевченкові твори О. В. Кольцова — відомостей немає. Не названо їх в описі книжок, відібраних у поета під час арешту 23 квітня 1850 р. (не названі і «Выбранные места из переписки с друзьями»; див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 188). Ніяких свідчень не збереглося й про те, що в Аральській експедиції Шевченко мав твори Лермонтова. Першу згадку про них зустрічаємо в поезії Шевченка «Мені здається, я не знаю...» написаній уже в Оренбурзі в першій половині 1850 р.:


Спасибі, друже мій убогий!

Ти, знаю, лепту розділив

Свою єдину... Перед Богом

Багато, брате, заробив!

Ти переслав мені в неволю

Поета нашого... На волю

Мені ти двері одчинив!

Спасибі, друже! Прочитаю

Собі хоть мало... оживу...


Такі рядки могли постати тільки від свіжих вражень, навіяних читанням творів Лермонтова. Все це наштовхує на думку, що переслані Ф. Лазаревським книги Лермонтова і Гоголя з якихось причин Шевченко не одержав до поїздки в Аральську експедицію.

Давид добре сказав... — Давид — цар Ізраїльсько-Іудейської держави (кінець XI — бл. 950 р. до н. е.). Йому приписували авторство Псалтиря. Наведені слова Давида — зі 105-го псалма (вірш 2).

Варвара Ніколаєвна — В. М. Рєпніна.

Коли маєте «Свячену воду»... — вірш української поетеси Псьол Олександри Іванівни (1817 — 1887). Про нього Шевченко схвально писав у передмові до проектованого видання «Кобзаря» 1847 р. Живучи в 40-х роках у родині М. Рєпніна, О. І. Псьол 1843 р. познайомилася з Шевченком. На звістку про розгром Кирило-Мефодіївського братства і заслання Шевченка відгукнулась трьома схвильованими віршами — «Заплакала Україна», «Ой, коли б я голос соловейка мала» і «Віє вітер над Києвом», що були надруковані 1860 р. в альманасі «Хата» під заголовком «Три сльози дівочі». Вірш «Свячена вода» опубліковано в журналі «Киевская старина» (1894. — № 2. — С. 323 — 324). У 80-х роках його приписували Шевченкові.

Татьяна Іванівна — Т. І. Псьол.

Іваненко Федір Григорович (1799 — 1850) — поміщик, деякий час був маршалком Пирятинського повіту; з ним Шевченко познайомився, очевидно, в Рєпніних (Модзалевський В. Малороссийский родословник. — Т. 2. — С. 189).

Глафіра Івановна — Г. І. Псьол.

Ілля Іванович — І. І. Лизогуб.

Надія Дмитрівна — дружина А. І. Лизогуба. /340/





38. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

2529 лютого 1848. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 760).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 263 — 268).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 355 — 357.

Тринадцатый день уже читаю ваше письмо... и ... беседуя с вами, праздную 25 февраля... — В. М. Рєпніна була однією з перших, хто насмілився писати поетові на заслання. 25 лютого — день народження Шевченка.

... а книги, о которых я просил вас, пришлите... — В листі до В. М. Рєпніної від 24 жовтня 1847 р. Шевченко просив надіслати йому «Выбранные места из переписки с друзьями» М. В. Гоголя і редаговані О. М. Бодянським «Чтения в Императорском обществе истории и древностей российских».

... картина во вкусе Рембрандта... — Рембрандт Харменс ван Рейн (1606 — 1669) — голландський художник і гравер. Улюбленим художнім засобом його було застосування ефектів світлотіні, її нюансів та контрастів, спрямованих на увиразнення головної думки.

Со дня прибытия моего в к[репость] О[рскую] я пишу дневник свой... — Це єдина згадка про щоденник, нині не відомий. Далі Шевченко пише, що спалив його. Може, й справді спалив, а може, згадка про щоденник тільки прийом для підкреслення винятково тяжких умов життя поета на засланні.

... приидите все труждающиеся и обремененные, и аз упокою вы. — Не зовсім точна цитата з Євангелія від Матвія (Гл. 11. В. 28), наведена по пам’яті.

... книгу Фомы Кемпейского «О подражании Христу», Сперанского перевод, то пришлите... — Книга католицького богослова Фоми Кемпійського (1380 — 1417) «О подражании Христу» видавалася в перекладі російською мовою в 1833 і 1844 рр. У ній ішлося про практичне застосування правил християнської релігії. До перекладу залучено державного діяча Сперанського Михайла Михайловича (1772 — 1839), який з 1803 по 1807 р. був директором департаменту міністерства внутрішніх справ, а з 1808 р. — довіреною особою Олександра I з питань внутрішньої політики.

Предстоит весною поход в степь, на берега Аральского моря... — Див. примітку до листа А. І. Лизогубу від 1 лютого 1848 р.

Ежели будете писать Андрею Ивановичу, просите его о том, о чем я его просил. — У листі до А. І. Лизогуба від 1 лютого 1848 р. Шевченко просив прислати твори М. Ю. Лермонтова і О. В. Кольцова, а також вірш О. І. Псьол «Свячена вода».

... когда я вам жаловался на соседа вашего П[латона] А[укашевича]... — Лукашевич Платон Якимович (бл. 1806 — 1887), поміщик, упорядник збірки «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» (СПб., 1836). Шевченко познайомився з ним під час першої подорожі по Україні влітку 1843 р. Коли поет перебував у Яготині в кінці 1843 р., П. Я. Лукашевич послав до нього свого кріпака в сувору зиму з Березані, /341/що за 30 верст від Яготина, і наказав у той же день повернутися. Така поведінка поміщика обурила Шевченка, і він заявив, що пориває з ним стосунки. У відповідь П. Лукашевич написав, що в нього «300 душ таких, як Шевченко» (Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченко. — С. 40).

Мир праху доброго человека, который приветствовал меня в Новый год... — Йдеться про батька Варвари Миколаївни князя Рєпніна Миколу Григоровича (1778 — 1845), в домі якого Шевченко зустрічав 1844 р.

... исключая Татьяны Ивановны... — Т. I. Псьол, яка лікувалася на початку 1848 р. в Києві й незабаром померла.

... добрый человек, бывший киевский студент... — Йдеться про Симонова Матвія Терентійовича (1823 — 1901), який 1848 р. закінчив «словесний» факультет Київського університету. Фольклорист, етнограф (псевдонім — М. Номис); видав «Українські приказки, прислів’я і таке інше. Збірники О. В. Марковича і других. Спорудив М. Номис» (1864), збірку «Рассказы М. Т. Симонова (Номиса)» (1900) (Жур П. В. Шевченківський Київ // Дніпро. — 1989. — № 7. — С. 28 — 29).

Князю В[асилию] Н[иколаевичу] и княгине мое глубочайшее почтение. — В. М. Рєпніну, братові В. М. Рєпніної, та його дружині Василисі Єгорівні (дівоче прізвище — Балабіна).

Благодарю вас, Глафира Ивановна, за ваши немногие, но искренние строки... — Поет звертається до Г. І. Дуніної-Борковської (дівоче прізвище — Псьол), яка у дописці до листа В. М. Рєпніної від 13 січня 1848 р. висловила йому добрі побажання на Новий рік і щиру вдячність за відвідини в Києві її хворого чоловіка П. Д. Дуніна-Борковського.





39. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

7 березня 1848. Орська фортеця

Подається за рукописною копією з автографа, нині не відомого (ІЛ, ф. 2, № 179).

Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 71.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 357 — 358.

Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 23 лютого 1848 р. (Листи до Тараса Шевченка. — С. 55 — 56).

... прийнявши подарунок твій щирий... — У листі до Шевченка від 7 січня 1848 р. А. І. Лизогуб писав: «...як тільки роздобуду грошенят, то зараз усе укупі: і ящичок, і Шекспіра, і все пришлю» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 51). 7 лютого того ж року він сповіщав: «Тепер з ласки Божої, що зміг, те й посилаю, а іменно, ось що: Шекспир, перевод Кетчера, 13 випусков, тільки і є друкованого; я їх у дві книжки переплів, бо так кріпче буде. Паперу, щоб було на чім до мене писать, двох сортов — тонесенької і трохи товщої; паперу Ватмана одна десть, карандашей дванадцять; і мій ящичок, де є уся справа» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54).

... неначе перелетів у малярню, в Седнев. — Перебуваючи в маєтку А. І. Лизогуба в с Седневі, Шевченко багато малював у спеціально відведеній для нього кімнаті (див.: Жемчужников А. М. Мои воспоминания из прошлого. — Л., 1927. — Вып. 2. — С. 56). /342/

Спасибі їй, добрій В[арварі] Н[іколає$ні]... — Поет дякує В. М. Рєпніній за її лист від 13 січня 1848 р. і обіцянку прислати книжки (Листи до Тараса Шевченка. — С. 52 — 53).

Цей і стріль місяць я ще буду в О[рській] к[ріпості]... — Шевченко уже знав, що у травні місяці він разом з Аральською описовою експедицією вирушить у Раїм.

... щоб послав здоров’я Н[адії] Д[митрівні]... — А. І. Лизогуб у листі від 7 лютого 1848 р. писав Шевченкові, що його дружина Надія Дмитрівна «не овсі здорова» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 54).






40. ДО Ф. М. ЛАЗАРЕВСЬКОГО

22 квітня 1848. Орська фортеця

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 176).

Вперше надруковано в журналі «Глобус» (1925. — № 5. — С. 105).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 37 — 38.

Відповідь Ф. М. Лазаревського від 27 квітня 1848 р. див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 59 — 60.

... купець, що привіз вам оту живущу «Историю» Устрялова... забожився мені, що притьмом у ваші руки власниє оддав... — На ці слова Ф. М. Лазаревський відповів: «сказав він Вам, що історію отдав в мої руки, да і збрехав, скурвий сину; перш наказував він зайти у якуюсь лавочку, мені не було часу по лавочках заходить, я гаявся, все відкладував, а тим часом він, чи може вже і не він, через солдата прислав її мені перед самісіньким Великоднем» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 60). Йдеться про підручник російської історії: Устрялов Н. Г. Русская история. — СПб., 1836.

До В[асиля] М[атвійовича] писав аж двічі... — Лазаревський Василь Матвійович (1817 — 1890), найстарший із шести братів Лазаревських — російський письменник, перекладач. У 1847 — на початку 1848 р. служив чиновником для особливих доручень при голові Оренбурзької прикордонної комісії. З січня 1848 р. служив в удільному відомстві у Петербурзі, пізніше став членом ради міністра внутрішніх справ і головного управління в справах друку. Співробітничав у журналі «Отечественные записки». З Шевченком познайомився особисто в Петербурзі 29 березня 1858 р. Про цю зустріч Шевченко тоді ж занотував у щоденнику: «Василь принял меня, как давно невиданного своего друга. А мы с ним в первый раз в жизни встречаемся».

Чи привіз він мені ту справу, що я його просив... — 3 дальшого контексту листа можна здогадуватися, що Шевченко просив привезти фарби й малярське приладдя.

Та ще, коли получили Лермонтова од В[асиля], [так пришліть]... — Відгукуючись на прохання Шевченка в листі від 20 грудня 1847 р., Михайло Лазаревський передав твори Лермонтова через свого брата Василя, який виїжджав тоді на Оренбуржчину, де служив у прикордонній комісії. Василь мав передати видання Федорові для відправки Шевченкові.

... поскубіть за чуб отого ледачого Левицького... — Левицький Сергій Петрович (1822 — 1855) — чиновник Оренбурзької прикордонної ко/343/місії; родом з України, навчався в Київському університеті. З ним Шевченко познайомився в Оренбурзі 9 червня 1847 р. Часто зустрічалися вони після повернення поета з Аральської описової експедиції до Оренбурга в кінці 1849 — на початку 1850 р. Під час арешту Шевченка 1850 р. у нього виявили лист С. П. Левицького від 6 березня 1850 р., що дало привід жандармам притягти С. П. Левицького до слідства і зробити обшук у магістра математичних наук Головка Миколи Олексійовича (1825 — 1850), який під час арешту застрелився (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 201).






41. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

9 травня 1848. Орська фортеця

Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 63 — 64).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 359.

Відповідь на лист А. І. Лизогуба від 7 квітня 1848 р. (не зберігся).

Спасибі... і за папір, і за лист твій... — Раніше А. І. Лизогуб вислав поетові малярське приладдя і твори Шекспіра, а 7 квітня — «папери... 18 штук білої і 6 штук з одного боку жовтоватої», а також листа, в якому обіцяв писати поетові й на Аральське море: «Коли вже потягнетесь на те Аральське море, то як можна пильнуйте, щоб мені дать знать, куди і як писать; то я зараз і озовусь, і В[арвара] Н[иколаевна] тож» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 59).

Я тепер веселий йду на оте нікчемне море Аральське. — Настрій поета змінився щодо походу на Аральське море, оскільки в експедицію його брали як художника.

Спасибі тобі ще раз за писанку... — У листі до Шевченка А. І. Лизогуб писав: «Посилаю вам писанку, трохи паперу брістольського, малюй на здоров’я» (Листи до Тараса Шевченка. — С. 59). Великдень 1848 р. був 11 квітня.

... в той самий день прийшло мені розрішеніє малювать... — Офіційного дозволу малювати Шевченко не мав. Такого дозволу і не могло бути, бо він розходився б з суворою забороною писати й малювати, що йшла від Миколи І. Шевченка включили до складу Аральської описової експедиції на прохання її керівника О. І. Бутакова, перевівши його наказом від 8 травня 1848 р. з 4-го до 5-го батальйону, розташованого в Раїмському укріпленні (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 164).

До В[арвари] Н[іколаєвни] напишу ...з Раїму... подякуй за книжку Гоголя. — Йдеться за прислану В. М. Рєпніною книжку М. В. Гоголя «Выбранные места из переписки с друзьями» (див.: Листи до Тараса Шевченка. — С. 57).

А цей чолов’ яга буде посилать до мене через коменданта. — Шевченко просить адресувати йому листи на ім’я чиновника Орської дистанції Оренбурзької прикордонної комісії Александрійського Михайла Семеновича (1810 — ?), який прихильно ставився до нього. /344/






1849


42. ДО О. І. МАКШЕЄВА

26 березня 1849. Раїм

Подається за автографом — допискою в листі А. М. Лаврова до О. І. Макшеєва від 26 березня 1849 р. з Раїму (ІР НБУВ, III, № 71187).

Вперше надруковано в журналі «Життя й революція» (1927. — № 3. — С. 347).

Вперше введено до зібрання творів у виданні: Шевченко Т. Повне зібр. творів. — К., 1929. — Т. 3. — С. 207.

Макшеєв Олексій Іванович (1822 — 1892) — російський географ, 1848 р. закінчив Академію генштабу і був на власне прохання відряджений в Оренбурзький корпус для військово-топографічних і географічних досліджень. На початку наступного року його включено до складу Аральської описової експедиції. По дорозі до Аральського моря він познайомився з Шевченком, надав йому місце у своїй джоламейці. Залишив цікаві спогади про Аральську експедицію, зокрема про Шевченка (див.: Макшеєв А. И. Путешествия по киргизским степям и Туркестанскому краю. — СПб., 1896; Воспоминания А. И. Макшеева о Т. Г. Шевченко // Русская старина. — 1914. — № 5. — С. 305 — 308).

Я уже два месяца как оставил свою резиденцию Косарал... — Після плавання по Аральському морю влітку 1848 р. Аральська описова експедиція стала на зимівлю на острові Косарал (тепер цей острів з’єднаний з суходолом). У січні 1849 р. Шевченко виїхав з Косаралу в Раїмське укріплення, де пробув до початку навігації в травні 1849 р. Начальник експедиції О. І. Бутаков залишився зимувати на Косаралі, звідси й слова Шевченка: «... почему и не могу вам сообщить ничего нового о тамошнем житьи-бытьи любезного А[лексея] И[вановича]...»






43. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

8 листопада 1849. Оренбург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 180).

Вперше надруковано в книжці: Чалый М. К. Жизнь и произведения Тараса Шевченка. — С. 75.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 360.

... позавчора вернувся я із того степу киргизького та моря Аральського... — У складі Аральської описової експедиції Шевченко пройшов від Орської фортеці до Раїмського укріплення з 11 травня по 19 червня 1847 р. і з Раїмського укріплення до Оренбурга з 9 жовтня по 31 жовтня 1849 р.

... холера, кажуть, здорово-таки косила. — Йдеться про спалах епідемії холери в 1847 — 1848 рр., що охопила й деякі території Оренбуржчини. Від холери 1848 р. померла сестра Шевченка Катерина та її чоловік А. Г. Красицький. Перебуваючи в Раїмі у січні — квітні 1849 р., Шевченко познайомився і заприятелював з прапорщиком Нудатовим Ерастом Васи/345/льовичем (1828 — бл. 1900), якого покарали висилкою з Оренбурга в Раїмське укріплення за те, що з керованої ним групи арештантів, котрі копали могили і ховали померлих від холери, утекло дев’ять чоловік. Саме від Е. В. Нудатова поет міг наслухатися про страшні картини епідемії, що знайшло відображення в його поезії «Чума».

Варвара Ніколаєвна — В. М. Рєпніна.

... его благородию Карлу Ивановичу Герну... — Шевченко познайомився з К. I. Герном (1816 — ?) 21 травня 1848 р. в укріпленні Карабутак під час переходу з Орської фортеці до Раїмського укріплення. У повісті «Близнецы» Шевченко описав цю зустріч: «Мы остановились на речке Карабутаке, вблизи воздвигавшегося в то время форта... Меня, в числе других, пригласил строитель форта разделить его походный обед в кибитке, и здесь-то я познакомился с ним, с единственным человеком во всем безлюдном Оренбургском крае». Не випадково, прибувши в Оренбург, поет просить писати йому на ім’я К. І. Герна. З січня 1850 р. до арешту 23 квітня того ж року він жив у флігелі будинку К. I. Герна в Голубиній слобідці, навпроти Неплюєвського корпусу. За спогадами К. І. Герна, Шевченко малював портрети його і дружини, які напередодні арешту 23 квітня 1850 р. були спалені (Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 550 — 555).






44. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

14 листопада 1849. Оренбург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 761).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 266 — 268).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 359.

На днях возвратился я из киргизской степи и из Аральского моря... — Див. примітку до листа до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р.

... сегодня Лазаревский сообщил мне письмо ваше... — Не маючи звістки від Шевченка протягом тривалого часу, в вересні 1848 р. В. М. Рєпніна написала листа Ф. М. Лазаревському з проханням повідомити про місцеперебування Шевченка. Ф. М. Лазаревський тоді не листувався з Шевченком і їй не відповів. Тільки після приїзду поета в Оренбург показав йому листа від В. М. Рєпніної.

... где я, бедный художник, рисовал киргизов... — Під час Аральської описової експедиції Шевченко створив близько двох десятків малюнків, начерків з життя казахів та інших народів Приаралля, серед них — «Казахи в юрті», «Казахська стоянка на Косаралі», «Казахський хлопчик розпалює грубку», «Пастух на коні» та ін.

... нарисовал свой портрет, который вам посылаю... — Про який автопортрет йдеться — не встановлено.

Бутаков Олексій Іванович (1816 — 1869) — російський мореплавець і географ. У 1848 — 1849 рр., будучи в чині капітана-лейтенанта флоту, очолював експедицію для дослідження Аральського моря. На його клопотання, до експедиції включено і Шевченка як матроса, а неофіційно — як художника. Понад півтора року (травень 1848 — січень 1850) Бутаков і Шевченко працювали спільно. Як людина освічена, гуманна, О. І. Бутаков ста/346/вився до поета прихильно, сприяв полегшенню його становища. Дружні стосунки між О. І. Бутаковим і Шевченком тривали й після повернення експедиції до Оренбурга, де Шевченко остаточно доопрацьовував намальовані під час експедиції краєвиди. О. І. Бутаков і його дружина — Бутакова Ольга Миколаївна (1830 — 1903) — зберігали малюнки, виконані Шевченком під час Аральської експедиції (див.: Алякринский А. П. Т. Г. Шевченко на страницах туркестанских газет (1890 — 1917 гг.) // Т. Г. Шевченко в інтернаціональних зв’язках. — К., 1981. — С. 107 — 108).

... кланяюсь Глафире Ивановне, князю Василию Николаевичу... — Г. І. Дуніній-Борковській і В. М. Рєпніну, братові В. М. Рєпніної.






45. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

29 грудня 1849. Оренбург

Подається за факсимільною копією з автографа, нині не відомого (ІЛ, ф. 1, № 696).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 65 — 66) з помилкою в даті: «29 грудня 1848 р., Оренбург».

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 358 — 359.

На самий Святвечір... подає мені ваш лист. — Цей лист від А. І. Лизогуба тепер не відомий. Зміст його почасти розкривається у даному листі Шевченка.

Герн — К. І. Герн.

Papier torchon (франц.) — торшон, високої якості папір для малювання.

Рафаель Санті (1483 — 1520) — італійський живописець і архітектор епохи Відродження.

Шлю вам киргизького Баксу, або по-нашому Кобзаря. — З наступного листа Шевченка до А. І. Лизогуба від 14 березня 1850 р. видно, що цей малюнок купив брат А. І. Лизогуба Ілля Іванович Лизогуб і надіслав автору 50 крб.

Ще посилаю вам оцього гарнадера... — Тобто автопортрет у солдатській формі.







1850


46. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

1 січня 1850. Оренбург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 762).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 268 — 269).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 360 — 361.

... когда мы с вами в первый раз встретились в Яготине... — Див. лист до В. М. Рєпніної від 29 листопада 1843 р. та примітку до нього.

... мне объявили, что следующей весною я должен буду отправиться опять на Аральское море... — Див. лист до А. I. Лизогуба від 29 грудня 1849 р. /347/

... мне отказано в представлении на высочайше[е] помилование!.. — Начальник III відділу О. Ф. Орлов повідомив командира Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручева в листі від 12 грудня 1849 р.: «Вследствие отношения вашего высокопревосходительства от 20 ноября № 55 я входил со всеподданейшим докладом к Государю Императору о дозволении рядовому Оренбургского линейного батальона Шевченко заниматься рисованием, но высочайшего соизволения на такое мое представление не последовало» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 175).

Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому... — Лист до В. А. Жуковського датується 1 — 10 січня 1850 р. Не відомо, чи лист посланий адресатові.

Андрей Иванович — А. I. Лизогуб.

... сообщите адрес Гоголя... — Це побажання В. М. Рєпніна не виконала. З березня 1848 р. вона взагалі перестала писати листи Шевченкові, що пов’язано, очевидно, з її звертанням до шефа жандармів О. Ф. Орлова з проханням дозволити Шевченкові малювати (лист датовано 13 січня 1848 р.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 160 — 161). У спогадах В. М. Рєпніна зазначила: «Я даже не могла продолжать утешать его (Шевченка. — Ред.) письмами во все время его десятилетнего изгнания, потому что получила грозное предостережение от графа А. Ф. Орлова» (Репнина В. Н. К биографии поэта Шевченка // Русский архив. — 1887. — № 2. — С. 258). Офіційну заборону листуватися з Шевченком О. Ф. Орлов надіслав їй 27 червня 1850 р. (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 208 — 209).

... прислать мне Фому Кемпейского «О подражании Христу». — Див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 25 — 29 лютого 1848 р.

Прежде когда-то думал я анализировать сердце матери по жизни святой Марии... — Цей задум Шевченко реалізував значно пізніше в поемі «Марія» (1859).

... Андрей Иванович просит меня присылать все, что бы я ни нарисовал... — Цей лист А. I. Лизогуба не відомий. Шевченко відповідав А. І. Лизогубу в листі від 29 грудня 1848 р.: «Ще ви пишете, друже мій єдиний, щоб я виставляв ціну на моїх будущих рисунках».

Кланяюсь Глафире Ивановне... — Г. I. Дуніній-Борковській.







47. ДО О. М. БОДЯНСЬКОГО

3 січня 1850. Оренбург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 123).

Вперше надруковано в журналі «Русская старина» (1883. — № 9. — С. 640 — 641).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 362 — 363.

Перейшов я пішки двічі всю киргизькую степ аж до Аральського моря... — Див. примітку до листа до А. І. Лизогуба від 8 листопада 1849 р.

Поїхав я тойді в Київ із Петербурга, тойді як ми з тобою в Москві бачились... — Закінчивши Академію мистецтв 1845 р., Шевченко виїхав в Україну, до Києва через Москву. Тоді вони зустрілися з О. М. Бодянським. /348/

... думав уже в Києві ожениться... — Шевченко мав намір одружитися з дочкою священика с Кирилівки Г. І. Кошиця — Феодосією Кошиць, але батько дівчини не дав згоди на шлюб.

Мене з Києва загнали аж сюди, а за що? За вірші!.. — Під час арешту Шевченка в справі Кирило-Мефодіївського братства 5 квітня 1847 р. у нього відібрали рукописний збірник «Три літа». Особливу лють жандармів викликала поема «Сон», яка і стала головною причиною заслання поета в солдати з суворою забороною писати й малювати.

Оцей, що привезе тобі лист мій, наш земляк Левицький... — Сергій Петрович Левицький.

... дай йому мою «Тризну» і «Гамалія»... — Йдеться про поеми Шевченка, які вийшли окремими виданнями в Петербурзі 1844 р. (Тризна. Т. Шевченка. — 1844; Гамалия. Соч. Шевченки. — СПб., 1844).

... а мені, коли буде твоя ласка, пришли Кониського... — Тобто «Историю русов», автором якої на той час вважався Георгій Кониський (1717 — 1795), український письменник, церковний і культурний діяч. Її видав О. М. Бодянський у Москві 1846 р. (История Русов или Малой России. Сочинение Георгия Конисского, архиепископа белорусского. — М., 1846).

Як маю я журитися... — Поезія Шевченка, написана в першій половині 1849 р. у Раїмі.






48. ДО В. А. ЖУКОВСЬКОГО

Між 1 і 10 січня №0. Оренбург

Подається за першодруком у журналі «Русский архив» (1898. — № 12. — С. 553 — 554), де текст наведено з чернетки поета в листі К. І. Герна до М. М. Лазаревського.

У цій публікації К. І. Герн помилково подав як один лист чернетки двох листів — до В. А. Жуковського і Л. В. Дубельта, написаних на одному аркуші (див.: Назаревський О. Із спостережень над листами Т. Г. Шевченка // Радянське літературознавство. — Кн. 7-8. — 1947. — С. 107 — 113).

Датується на підставі слів Шевченка в його листі до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р.: «Я сегодня же пишу Василию Андреевичу Жуковскому...» і дати під листом поета до Л. В. Дубельта від 10 січня 1850 р., чернетка якого була написана відразу ж після чернетки листа до В. А. Жуковського, орієнтовно: 1 — 10 січня 1850 р., Оренбург.

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 361 — 362.

Я три года крепился, не осмеливался вас беспокоить... — З листа М. М. Лазаревського до Шевченка від 12 лютого 1848 р. довідуємося, що в кінці 1847 р. Шевченко передав через О. П. Чернишова листа В. А. Жуковському з проханням поклопотатись про дозвіл малювати (див. лист Шевченка до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. та примітку до нього).

Я писал еще в первый год моего изгнания К[арлу] П[авловичу] Б[рюллову]... — Див. лист до М. М. Лазаревського від 20 грудня 1847 р. та примітку до нього. /349/

Был я по долгу службы в киргизской степи и на Аральском море... — Див. примітку до листа А. І. Лизогубові від 8 листопада 1849 р.

... ничего не мог нарисовать, потому что мне рисовать запрещено. — Шевченко свідомо на цьому наголошує, пам’ятаючи, що йому офіційного дозволу малювати не дали. Справді, під час Аральської експедиції він малював немало, зокрема й місцевих жителів, краєвиди тощо (див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 14 листопада 1849 р.).

... напишите графу Орлову... — Начальнику III відділу О. Ф. Орлову.

... а меня посылают опять на Сырдарью потому только, что там расположен баталион, в котором я записан. — 3 5-го батальйону, розташованого в Орській фортеці, Шевченка в зв’язку з його участю в Аральській описовій експедиції перевели в 4-й батальйон, що дислокувався в Раїмському укріпленні; там він числився і після повернення експедиції до Оренбурга 31 жовтня 1849 р.






49. ДО О. І. БУТАКОВА

Січень 1850. Оренбург

Подається за автографом на звороті сепії «Казахський хлопчик розпалює грубку» (НМТШ, інв. № г — 743).

Вперше надруковано в книжці: Шагинян М. Шевченко. — М., 1941. — С. 202.

До зібрання творів уводиться вперше.

Після завершення робіт по опису Аральського моря О. І. Бутаков у січні 1850 р. виїхав з Оренбурга до Петербурга. В цей час Шевченко подарував йому сепію «Казахський хлопчик розпалює грубку» і на звороті її записав прохання прислати йому твори Д. В. Веневітінова і О. В. Кольцова, занотувавши тільки: «Веневитинова и Кольцова в одном переплете». Це прохання записав до свого щоденника О. І. Бутаков: «В Москве Тарасию простые синие очки с боковыми стеклами и сочин. Веневитинова и Кольцова» (Шагинян М. Тарас Шевченко. — М., 1946. — С. 252).

Чи прислав О. I. Бутаков Шевченкові згадане видання, відомостей нема. Серед книжок, відібраних у Шевченка під час арешту 1850 р., цього видання не було (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 188).

Веневітінов Дмитро Володимирович (1805 — 1827) — російський поет і критик, один з ініціаторів створення «Товариства любомудрія» (1823). Його романтична поезія захоплювала своєю філософською спрямованістю. З нею Шевченко, очевидно, ознайомився ще в 30-х роках.

Кольцов Олексій Васильович (1809 — 1842) — російський поет. Бував в Україні, збирав тут пісні та прислів’я, кілька віршів написав українською мовою. Пізніше, в Петербурзі, уже будучи відомим поетом, відвідував Є. П. Гребінку, О. Г. Венеціанова, А. М. Мокрицького, К. П. Брюллова та ін.; від першого з них, очевидно, дізнався про підготовку альманаху «Ластівка» і надіслав для опублікування в ньому сонети українською мовою поета Мартовицького. У листі від 1 лютого 1848 р. Шевченко просив А. І. Лизогуба прислати йому твори О. В. Кольцова. У щоденнику (запис від 13 червня 1857 р.) процитував чотирирядкову поезію О. В. Кольцова «Пишу не для мгновенной славы», з мотивом якої певною мірою перегу/350/кується його вірш «Не для людей, тієї слави...». У бібліотеці Шевченка були твори О. В. Кольцова, видані у 1846 і 1857 рр. (Мельниченко О. Г. Шевченко і Кольцов // Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. — К., 1961. — С. 102 — 126).






50. ДО В. М. РЄПНІНОЇ

7 березня 1850. Оренбург

Подається за автографом (ІЛ, ф. 1, № 763).

Вперше надруковано в журналі «Киевская старина» (1893. — № 2. — С. 269 — 272).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 269 — 272.

Все дни моего пребывания когда-то в Яготине есть и будут для меня ряд прекрасных воспоминаний. — Див. лист до В. М. Рєпніної від 29 листопада 1843 р. та примітку до нього.

Сю, по-моему, похож на живописца, который, не изучив порядочно анатомии, принялся рисовать человеческое тело... — Сю Ежен (1804 — 1857) — французький письменник, твори якого (зокрема, романи «Паризькі таємниці» і «Агасфер, або Вічний Жид») набули великої популярності у 40-х роках XIX ст. в Росії.

Я никогда не перестану жалеть, что мне не удалося познакомиться лично с Гоголем. — За свідченням російського і українського письменника Данилевського Григорія Петровича (1829 — 1890), М. В. Гоголь позитивно відзивався про поезію Шевченка і одного разу навіть зауважив: «Я знаю и люблю Шевченка как земляка и даровитого художника; мне удалось и самому кое-чем помочь в первом устройстве его судьбы. Но его погубили наши умники, натолкнув его на произведения, чуждые истинному таланту» (Сочинения Г. П. Данилевского. — 8-е изд. — СПб., 1901. — Т. 14. — С. 99). Якою саме була допомога Гоголя Шевченкові, відомостей нема. До творчості Гоголя Шевченко ставився з високим пієтетом, написав вірш-послання «Гоголю» (1844). Високо оцінивши роман-поему «Мертві душі» у коментованому листі, Шевченко згадував його пізніше у повістях «Наймичка», «Художник», «Близнецы»; до «Тараса Бульби» виконав ілюстрацію.

... Вся эта речь к тому, чтобы вы мне ... прислали «Мертвые души». — Це прохання В. М. Рєпніна не могла виконати, оскільки їй було заборонено підтримувати зв’язки з Шевченком (див. примітку до листа до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р.).

Меня погонят 1-го мая в степь, на восточный берег Каспийского моря в Новопетровское укрепление... — Командир Окремого Оренбурзького корпусу В. О. Обручов 9 лютого 1850 р. дав розпорядження начальникові 23-ї піхотної дивізії О. О. Толмачову відрядити Шевченка в штаб корпусу для відправки його в складі експедиції на півострів Мангишлак на пошуки кам’яного вугілля: «... что же касается до рядового Шевченки, то представить его в корпусной штаб 2-го будущего мая для отправления по назначению» (Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 182).

...во мне родилась мысль описать сердце матери по жизни Пречистой Девы... — Див. лист до В. М. Рєпніної від 1 січня 1850 р. /351/

Я предлагаю здешней католической церкви (когда мне позволят рисовать) написать запрестольный образ... — Шевченко не втрачав надії, що йому офіційно дозволять малювати, але цього не сталося.

Тогда отправляюся прямо в Седнев... — Маєток Лизогубів у Чернігівському повіті.

Андрей Иванович — А. І. Лизогуб.

Лазаревский теперь в отсутствии... — 3 кінця 1849 р. по березень 1850 р. Ф. М. Лазаревський був у тривалому відрядженні в Гур’єві (див.: Лазаревский Ф. М. Из воспоминаний о Шевченко // Киевская старина. — 1899. — № 2. — С. 151 — 167).






51. ДО А. І. ЛИЗОГУБА

14 березня 1850. Оренбург

Подається за першодруком у журналі «Киевская старина» (1903. — № 2. — С. 67 — 68).

Вперше введено до збірника творів у виданні: Шевченко Т. Твори: В 2 т. — СПб., 1911. — Т. 2. — С. 365.

В великій пригоді стали мені оці 50 карб. — Див. лист до А. І. Лизогуба від 29 грудня 1849 р. та примітку до нього.

Розпитайте Ілію Івановича, я йому пишу. — Йдеться про І. І. Лизогуба, брата А. І. Лизогуба. Згаданий лист до нього не відомий. Як видно, в ньому поет дякував Іллі Івановичу Лизогубові за те, що він придбав його малюнок «Бакса», оцінений у 50 крб. (Див.: Судак В. Музыка в жизни и творчестве Шевченко // Радуга. — 1963. — № 9. — С. 132).

...бо мене весною туди поженуть. — Див. лист до В. М. Рєпніної від 7 березня 1850 р. та примітку до нього.

... а тут чорт несе єфрейтора (звичайно, найнятого, щоб давав знать, бо я живу тепер не в казармах)... — Шевченко жив на приватній квартирі у К. І. Герна, а щоб військове начальство, в разі потреби, могло його викликати, він наймав вістового.

Цинобра — кіновар, мінерал червоного кольору різних відтінків; сірчаста ртуть.

І Фому Кемпейського получив. — Прислати йому книжку Фоми Кемпійського «О подражании Христу» Шевченко просив В. М. Рєпніну в листі від 25 — 29 лютого 1848 р., але вона, вимушено припинивши зв’язки з Шевченком, очевидно, передала прохання поета А. І. Лизогубові.

К. І. Герн згадував: «Ему (Шевченкові. — Ред.) прислали из Малороссии, не помню, Репнина или Лизогуб, перевод Сперанского: „О подражании Христу“. Превосходное творение это мы с ним прочли и в грустные минуты часто к нему прибегали» (Письмо К. И. Герна к М. М. Лазаревскому // Русский архив. — 1898. — № 12. — С. 552). Книгу Фоми Кемпійського у Шевченка відібрали під час арешту 23 квітня 1850 р. (див.: Тарас Шевченко. Документи та матеріали до біографії. — С. 188).

Спасибі тому доброму Михайлові... — Особа не встановлена. /352/





Коментарі до листів 1839-1850
Коментарі до листів 1851-1856
Коментарі до листів 1857-1858
Коментарі до листів 1859-1861











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.