Попередня     Головна     Наступна





B. M. Pycанівський

СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКИЙ КОМПОНЕНТ У "ГРАМАТИЦІ" М. СМОТРИЦЬКОГО


[Східнослов’янські граматики XVI-XVII ст. Київ, 1982. — С.116-122.]



XVI-XVII ст. були часом зміцнення норм східнослов’янських літературних мов донаціонального періоду. Саме тоді постає необхідність в унормуванні південнослов’янської з походження церковнослов’янської мови. Знаряддя православної руської церкви — церковнослов’янська мова була разом з тим одним із засобів єднання східнослов’янських народів, священною мовою, що служила зразком для утвердження літературних позицій народних мов, які перетворювалися в засоби національного розвитку. У XVII ст. церковнослов’янська мова не була вже класичною старослов’янською. Вживана в різних східнослов’янських землях, вона ввібрала в себе деякі їх особливості. Нашарування місцевих елементів наближало її до окремих східнослов’янських мов, але разом з тим віддаляло від того зразка, що уявлявся вічним і незмінним.

"Граматика" М.Смотрицького була покликана зміцнити норми церковнослов’янської мови. Автор писав у передмові, зверненій насамперед до вчителів шкіл: "ВЂдаєтє абовЂмъ, которыи стє сА ґрєцкои любъ латїнскои гра/м/матїки худозству учили што ωна єсть ку понАтю ıак ıазыка чистости такъ и правогω а сочинногω вєдлугь власности дїалєктовъ и мовєнА и писанА, и писмъ вырозуменА. ВшєлАкїй пожитокъ который ко/л/вєкъ прєрєчоныхъ ıазыкωвъ rpa/м/матїки чинити звыклы, бе/з/вонтпєнА и СлавєнскаА въ своємъ ıазыцЂ Славєнскомъ учинити можєтъ: Научитъ въ рєчєнїихъ розознанА. ро/э/личности гра/м/матїчны/х/ слова частїй: научитъ имєнъ склонєнїА, а глаголωвъ спрАжєнїА вєдлугъ власности ωко/н/чєнїй... ıазыка чистє Славєнскогω" 1.



1 Смотрицький М. Граматика. Під. факсим. вид. та дослід. пам’ятки В.В.Німчука. — К., 1979, с. 3-4. Далі вказуємо номер сторінки у дужках після цитати.



Проте "чисто словенська" мова на час її старанної регламентації "Граматиці" М.Смотрицького уже набула стільки східнослов’янських рис, що їх неможливо було зігнорувати: вони виступають в тексті правил, і в зразках відмінювання та дієвідмінювання, і в прикладах. Причому, на думку автора, церковнослов’янська мова покликана обслуговувати не тільки конфесійні потреби, а й інші сфери духовного життя. Отже, ономастикон "словенської" мови розширюється за рахунок назв із слов’янських земель. Поряд із біблійними назвами в "Граматику" свідомо вводяться Вильно, Львов, Києвъ, Краковъ, а похідні від них назви: ВилнАнинъ ω/т/ Вилна, ЛьвовАнинъ ω/т/ Львова. Цікаво, що похідні від назв слов’янських міст будуються за моделлю, спільною для назв біблійних народів: Галїлєанинъ, ПарθАнинъ, ПєрсАнинъ, Єламітинъ, Галатинъ, ВилнАнинъ, ЛвовАнинъ /107/. Серед прикметників, похідних від власних назв, М.Смотрицький часто наводить рωссійскій /россійскь/, рускій і литовскій. Приклади, що зустрічаються в тексті, — це переважно, біблійні вислови і християнсько-богословські сентенції. Проте граматист не уникає ілюстрацій і з суто побутової сфери, наводить окремі діалоги церковнослов’янською мовою, тексти, в яких називаються слов’янські міста. Напр.: "—Кому собєсЂдуєши? — Искусну мужу Кириллу. — ω сєсомъ? — ω граматічнЂ художєствЂ. — Кіимъ дїалєкто/м/? — Славєнски/м/. — ОучишсА славєнска языка? — ОучюсА" /404/; "Братіє мови измроша: Іако/в/ въ Ви/л/ни, Стефан/ъ/ в/ъ/ КраковЂ, Нїколай в/ъ/ КіевЂ" /471/.

Звернення до побутової тематики ставить під загрозу намір автора лишатися в рамках "языка чисте славенскагω". Справді, серед слів, що наводяться як приклади, постійно повторюється східнослов’янське молочу, -тиши /17/, молочю, /313-314/; старослов’янський відповідник цього слова млатити. До східнослов’янізмів належать також оуступую /20/ /дієслово оуступовати, як і багато інших з суфіксом -ова-, з’являється в. українсько-білоруській літературній мові/, прєвзыйдє /24/ /по-старослов’янському мало б бути прєвзыдє/, пол/ь/ный /запозичене східнослов’янськими мовами з польської polny в значенні "польовий"/, рогъ у значенні "кут" /пор. у прикладі: мАгкаА полагаєт/ъ/сА в/ъ/ рогъ дєсный писмєнє оумАгчаємаго — 35/, належат /пор.: ни ко прєдидущи/м/ ни к/ъ/ послЂдующи/м/ належа/т/ — 27/, слухаю, слуханїє зам.ст.-сл. слоушати, слоушанїє та ін.

М.Смотрицький збагачує деякі словотворчі ряди новими утвореннями, відсутніми в старослов’янській мові. Особливо активно вводить він відіменні дієслова з суфіксом -Ђ- /-Ђю-: малЂти /33/ камєнЂю, трєзвЂю /238/, дєбєлЂю, густЂю /436/. Відіменні утворення, що передають виникнення або наростання певної ознаки, набувають особливого поширення в давній українській літературній мові. Значно ширше, ніж це було в старослов’янській мові, М.Смотрицький користується подвійною префіксацією. В його праці відбиваються, зокрема, такі форми, як пропрєко/н/чаємый, пропрєострєна /29/. Популяризується в "Граматиці" вживання збірних числівників типу чєтвєро, шєстєро, пАтєро /184-185/, дєвАтдєсАтєро, дєвА/т/дєсАтдєвАтєро /185/. Старослов’янська мова знала аналогічні форми, проте вони вживалися паралельно з частішими збірними числівниками на -оро. М.Смотрицький узаконює той варіант збірних числівників, який був уживаний у східнослов’янських мовах, зокрема в українській. До граматики старослов’янської мови учений уводить модель творення назв жінок за посадою їх батьків: воєводинна, старостАнна, каштєлАнна /59/. Звичайно, ця модель південно-західноруська як і слова на позначення відповідних посад. Досить сміливо творив М.Смотрицький і нові старослов’янські слова за існуючими зразками. Скажімо, до поширених у класичній старослов’янській мові слів на -тєль типу властєль, възъдатєль, възискатель, въставитєль, вьсєдєржитєль і под. 2 він додає позоритєль, ласкатєль /127/.



2 Цейтлин Р. М. Лексика старославянского языка. М., 1977, c. 95-99.



Ще виразніше виявляється прагнення граматиста зблизити старослов’янську мову із східнослов’янськими в галузі словозміни.

У старослов’янській мові форми прикметників вищого ступеня послідовно зберігали родове розрізнення. Так, від прикметника новъ форма вищого ступеня чоловічого роду однини була новЂй, середнього — новЂıє, жіночого — новЂишии. М.Смотрицький утверджує форми прикметників вищого ступеня із суфіксом -ьш-, тобто ті, що запанували в українській і білоруській мовах: глубокїйглубшїй, широкїйширшїй /48/. Але вченому були відомі й давні форми вищого ступеня з суф. -Ђй: ωбрЂтают/ъ/сА ра/з/судитє/л/наА и на Ђй кончащАсА яко, крЂплЂй силнЂй, пространнЂй и про/ч/ /50/.

Відмінкові форми іменників уживаються з урахуванням тих особливостей, що виникли на східнослов’янському грунті внаслідок взаємовпливу типів відмінювання і діяння законів аналогії всередині парадигми. Іменники ŏ-основ в ор.відм.мн. приймали флексію -ы; М.Смотрицький фіксує її, але на першому місці подає іншу — з флексією -ами, яка в східнослов’янських мовах виникла внаслідок індукції ā-основ: тЂми воинами и воины /80/, тЂми юродами и юроды, /89/, тЂми дрєвами и дрєвы /90/; род. від. мн. цієї відміни також зазнав змін: властива йому флексія подається на другому місці, а першою йде східнослов’янська -ωвъ: тЂхъ другωвъ или другъ /92/. У тексті "Граматики" автор користується, звичайно, першою формою: ωт грекω/в/ взАтаА. У місц. від. мн. для іменників ŏ-основ вважаються закономірними дві флексії: -ами /індукція іменників ā-основ/ та неіснуюча /закономірною для старослов’янської мови є тут флексія /; напр., у "Граматиці": тЂми другами и други /92/. Іменники чоловічого роду з основами на відбивають характерне для східнослов’янських мов поплутання флексій -ови та в род. відм. одн.; так, у зразку відмінювання іменника сынъ поряд із закономірною формою сынови подається також cыну /індукція іменників ŏ-основ/. Разом з тим в іменниках ŏ-основ М.Смотрицький вважає за можливе вживати флексію -ови /індукція й-основ, що стала нормативною в українській мові/. У зразках відмінювання ця особливість відзначена тільки для м’якої групи /жєрцужєрцєви/, але в церковнослов’янському тексті "Граматики" "трапляються, форми -ови від іменників твердої групи, напр. αρυρον: сирєчъ часть слова, ра/з/личиє называємую, Славєнскому языкову нє свойствєнну ωставихо/м/ /39/. В.В.Німчук цілком слушно зазначає, що "наявність подібних флексій у живій українській мові XVII ст. сприяла закріпленню їх у парадигмах" 3.



3 Німчук В. В. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства. — В кн.: Смотрицький М. Граматика. К., 1979, с. 47.



Іменники жіночого роду з основою на відбивають характерну для східнослов’янських мов індукцію форми знах. відм. одн. у форму називного; поряд із старослов’янськими любы, нєплоды, свєкры, подаються, притому на першому місці, їх східнослов’янські відповідники любовь, нєплодвь, свєкровь /121/; форми цєркви /поряд із цєрковь/ та крви /поряд із кровь/ розглядаються як наз. відм., хоч насправді це дав. відм. Замість старослов’янської форми дъшти /іменник з основою на -er/ М.Смотрицький подає прийнятий у церковнослов’янській мові варіант дщи і, як його рівноправний відповідник, дщєрь, тобто форму знах. відм. одн.

Зовсім не подаються нестягнені форми членних прикметників типу высокъи, высокаıєго, высокоуıємоу та ін. Зате серед коротких прикметників наводяться такі, які насправді такої форми не мали, оскільки не вживалися в старослов’янській мові /скажімо, Рωссійскъ/.

Серед займенникових форм привертає увагу орудн. відм. питального ктокимъ /ст.-сл. цЂмъ/, що збігається з українською і білоруською.

Старанно розроблена в "Граматиці" система дієвідмінювання. Проте закономірності чергування, особливо в 1-ій ос. однини теперішнього часу, завдавали М.Смотрицькому певних клопотів. Намагаючись уникнути східнослов’янських форм, що асоціювалися, мабуть, із просторічними, граматист опускає епентетичне л, що розвинулося після губних переду j, хоч це явище було однаковою мірою властиве і східнослов’янській і старослов’янській мовам. В.В.Німчук уважає, що ці форми М.Смотрицький міг сприймати і як факти живої розмовної мови, бо зникнення л після губних спостерігається в південно-західних українських говірках, недалеко від його батьківщини. З цією думкою можна було б погодитись, коли б форми без л були вжиті не в зразках відмінювання, а траплялися б серед прикладів у тексті. Так, з’являються в "Граматиці" форми гримю, тєрпю /247/. Від дієслова славити, рекомендуються дві форми: славлю і славю /202/. Проте в підрозділі "ω сочинєніи глагола" М.Смотрицький не дотримується цих правил і послідовно пише люблю, тєплю, славлю, ловлю, щєплю, кормлю /427-428/. Для дієслів, корінь яких в інфінітиві закінчується на /д/ перед наступним тематичним -и-, М.Смотрицький вважає за можливе рекомендувати як нормативні дві форми 1-ої ос. ода. тепер. часу; старослов’янську рожду, хожду і східнослов’янську рожю, хожю. /314/.

В.В.Німчук уже відзначав, що живомовним східнослов’янським матеріалом насичений розділ "ω междомєтїи". Справді, тексти класичної старослов’янщини не давали достатньо матеріалу для класифікації вигуків. Тому вчений бере приклади і з живих джерел. Серед наведених ним вигуків знаходимо і власне старослов’янські /оувы/, і взяті з інших мов /вагъ, агъ/, і суто народні /фє, ωй, га, цы/т/ та ін./.

Треба відзначити й вплив наголосу живої мови на приклади, що наводяться як належні старослов’янській мові: имА, второє, злодЂй, простоє, хощу та ін.4



4 Німчук В. В. Зазнач. праця, с. 88.



М.Смотрицький усвідомлює, що закономірності старослов’янської мови треба виводити з урахуванням тих змін, яких вона зазнала на східнослов’янському грунті. Зокрема це стосується на його думку, вимови слів. В.В.Німчук уже згадував про те, що східнослов’янській граматист рекомендує вимовляти /и/ та /е/ "дебело", тобто у відповідності з особливостями української орфоепії 5.



5 Там же, с. 35-36.



Особлива увага приділяється вимові запозичених, тобто чужих для старо слов’янськрї мови слів. Так, М.Смотрицький указує на те, що треба вимовляти форма, а не хворма /25/, не плутати у вимові /г/ та /ґ/: одиґітрія, а не одигітріА, гора, а не ґора /25/. Очевидно, ці орфоепічиі правила граматист уважав за спільні для старослов’янської, української і білоруської мов.

Доводилося брати до уваги також той факт, що до українсько-білоруської літературної мови проникло досить багато польських слів, а також латинських. Особливості їх написання він рекомендував відбивати в орфографії: "B Руски/x/ жє рєчєнїи/х/ ω/т/ лА/д/скагω й Латінскагω языка прившє/д/ши/х/ и іе и іо во своє/м/ има свойст†хранима быти и нн̃Ђ: яко пахолїє, лїосъ, маїорїтас и проч." /22/.

Як часто звертався М.Смотрицький до "руської" літературної мови? Уже йшлося про те, що він використовував деякі східнослов’янські слова й форми, вважаючи їх за старослов’янські. Крім того, він відчував, що значення тих чи інших статорослов’янських форм без належного пояснення лишиться незрозумілим. У таких випадках вчений звертається до "руських" відповідників, напр.: "ино вчєра, ино днєсь: сирєчь иншїй єсть дєнь вчєрашнїй, иншїй нн̃Ђшнїй" /39/; "Датєлногω падєжа [прєдлози суть] два: ко и по, cказуємоє рωсски вєдлугъ" /382/; "Сказатєлного [падєжа прєдлози суть] два: при и по, сказуємоє Рωсски послЂ" /383/. Особливо часто вдається М.Смотрицький до перекладу при поясненні дієслівних форм. Так, різні форми умовного способу /теперішнього часу, аориста, імперфекта, перфекта і под./ він подає, наводячи спершу українсько-білоруський відповідник: ґды бым, читалъ /254/, ґды бы/м/ былъ, читалъ, ґды бымъ читовалъ /255/, ґды бымъ былъ читовалъ, ґды бымъ былъ частω читовалъ/ /256/, ґды бымъ былъ прочиталъ, ґды бымъ прочиталъ напотомъ /166/ та ін. Застосовує М.Смотрицький переклад і при розкритті значення старослов’янських прислівників та сполучників. Цікаво, що й біблійні сентенції час від часу стають об’єктом перекладу, напр.: "Оудєржи языкъ свои ω/т/ зла й оустнЂ своЂ єжє нє гл̃ти л/ь/сти; Руски исто/л/ковуємъ: Гамуй языкъ свои ω/т/ злогω и оуста твои нєхай нє мовАтъ зрады" /441/; "Скорω прє/д/вари да жє нє поработим/ъ/сА: Рихлω оупєрєди, поки нє будємъ знєволєни" /459-460/. Ці переклади були практичним втіленням тих теоретичних засад, які автор "Граматики" виклав у передмові до неї. Там він говорить, що граматика "научить... и читати по Славєнску и писати ро/з/дЂлнє и чтимоє вырозумЂвати лацнω", якщо "читани будутъ звыклымъ шкωлъ способо/м/ Славєнскїи лєкціи и на Рускїй языкъ пєрєкладаны" /4-5/.

Отже, "Граматика" М.Смотрицького; покликана нормалізувати старослов’янську /церковнослов’янську/ мову, сприяла дальшій розробці теорії граматики, а тому й розбудові східнослов’янських мов. У зв’язку з цим вона була прийнята як важлива праця всіма східнослов’янськими народами і сприяла дальшому взаємозбагаченню їх мов і культур. Надаремно М.В.Ломоносов більш ніж через століття називав її вратами своєї ученості.













Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.