Попередня     Головна     Наступна





СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ГРАМАТИКИ XVI-XVII СТ.



В. В. Hімчук. Основоположне значення "Граматики" М.Смотрицького у вітчизняному мовознавстві.


M. A. Жовтобрюх. Частини мови в "Граматиці слов’янській" І.Ужевича.


B. M. Pycанівський. Східнослов’янський компонент у "Граматиці" М.Смотрицького.


В. Л. Микитась. М.Смотрицький у колі українських письменників-полемістів XVI - XVII ст.


В. С. Харитонов. Творчість М.Смотрицького в контексті боротьби європейської ренесансної літератури за Гуманізм


В. І. Крекотень. До питання про поетичну спадщину М.Смотрицького






І. К. Білодід, Є. М. Кудрицький. Іван Ужевич і його граматика


В. В. Німчук. Систематичний підручник церковнослов’янської мови «Граматика словенска» Л. Зизанія


В. В. Німчук. «Лексис» Лаврентія Зизанія — перший український друкований словник


В. В. Німчук. «Синонїма славеноросскаА» — пам’ятка давньої української лексикографії


В. В. Hімчук. Памво Беринда і його «Лексіконъ славенорωсскїй и именъ Тлъкованїє»


Василь Німчук. Граматика М.Смотрицького — перлина давнього мовознавства


Василь Німчук. Визначна пам’ятка вітчизняного друкарства (Буквар Івана Федоровича)


Яким Запаско. Мистецька спадщина Івана Федорова. Львів, 1974. — С. 24-28 (опис друку)


О.Дзюба, В.Фрис Невідомий київський буквар (Буквар Тимофія Вербицького)







Див. також:

Василь Німчук. Мовознавство на Україні в XIV—XVII ст. Київ, 1985.


Іван Федорович. Буквар (Львів, 1574).

Іван Федорович. Азбука (Острог, 1578).

Лаврентій Зизаній. Граматика словенська. (Вільно, 1596).

Лаврентій Зизаній. Лексис. (Вільно, 1596).

Мелетій Смотрицький. Грамматіки славенския правилноє синтаґма. (Єв’є, 1619).

Памво Беринда. Лексикон словенороський (Київ, 1627).

Тимофій Вербицький. Буквар (Київ, 1627).

Іван Ужевич. Граматика слов’янська (Париж, 1643).














© Сканування та обробка: Максим, «Ізборник» (http://litopys.kiev.ua)
14.II.2003







Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.