ВИСОКИЙ СТИЛЬ — один з трьох традиц. стилів («слогів»), що теоретично розроблялися і практично функціонували в Україні у 17 — 18 ст. За трьох стилів теорією, В. с. передбачав емоційно урочистий, пишномовний виклад, присвяч. важливим подіям, особам, діянням богів, перемогам у битвах, доблесті героїв тощо. Вирізнявся широким використанням т. з. прикрашувальних мовних засобів, зокрема словесних (метафори, синекдохи, метонімії, антономасії, повтори, подвоєння, приєднання та ін.) і змістових (алегорії, перифрази, гіперболи, апострофи, етопеї, гіпотипози, персоніфікації, парентези, епіфонеми) фігур. В. с. спирався на старослов’ян. лексику (зокрема, архаїзми, слов’янізми), фонетику і грамат. форми, характеризувався ускладненим синтаксисом (розгорнутими фразами, надфразними єдностями, інверсіями, риторичними запитаннями, вигуками тощо), широко звертався до антич. міфології, барокової образності. Ним писалися епічні твори, героїчні поеми, трагедії, оратор, виступи, конклюзії (програми шкільних наук, диспутів), драми («Владимир» Феофана Прокоповича, «Воскресеніе мертвыхъ» Георгія Кониського), казання Йоаникія Галятовського, Антонія Радивиловського, Данила Туптала (Дмитрія Ростовського), Стефана Яворського, твори С. Климовського, Г. Сковороди та ін. В 2-й пол. 18 ст. поступово виходить з ужитку, поступаючись книжно-урочистій манері викладу в укр. літ. мові, що формувалася на нар. основі.
В. А. Передрієнко.
