Попередня     Головна     Наступна






Анонім



Якъ лев срóкгій надъ въсЂ́ми звЂря́ты панýєт,

Такъ Лвов надъ всЂ мЂста въ кня́зт†Рýском продкуєт,

Въ котрóм то ся брáтство ми́лости закрЂсльнýло

И на герб свой вéжу тýю такъ выстрыхнýло.







НА ЗЛОТОУСТАГО И ДО ЧИТЕЛНИКОВ


Ни́ла, зъ брéгов ширóко выливáючого

И весь Єги́пет гóйне напавáючого,

БáрзЂй жрóдла Златоýстого розливáють

И бýйные потóки съ себе выпущáють

Злотьíми стрýменьми. Весь ся улыскýючи,

Оплави́тостю вод живьíх обфитýючи,

Цьíркель весь збóру вЂ́рных вкóло обливáєт,

И вся церков повшéхная ним намакáєт,

ВЂлкгóтность свою̀ зъ наýк оного беручѝ

И до змякчéня сердца лю́дзкіє ведучѝ

На възроснéня древ, въ домý божом плодови́тых,

Злотови́дне заквитнýлых, въсЂм знакоми́тых,

Котрьíє бы злóтый óвоц съ сéбе давáли

И зáвше пожи́тком церков обмышлевáли,

При тых вдя́чне бръмячих водáх єи здóбячи,

На позрéнье ся сли́чных древ въсЂх привóдячи

Котрýю роскóшною вьíспою назвáти,

Где звьíкли святьíе вЂ́чне опочивáти,

З злóтых ся вод святóго охоложáючи.

Злотови́дне и безъ скáзы проквитáючи.

C котрóго золотьíх ся квЂ́тув позщипáло

И на пожи́ток ся вам, цным дЂ́тем, зобрáло.

Оміліа зъ рóзных мЂсць оного злóжена

И на словéнскоє спрáвне перелóжена

О цнотли́вом вас въ молодости выховáню

И пи́лном о дЂточкáх отцéвъском старáню,

Якобы от бога не подняли́ карáня,

Дáвши сынýм зрáзу дóброє выховáня.







О НАУЦЂ


Звлáща надъ все тóє хотячѝ уважáти,

Жебьì вас зáраз въ наýку заправовáти,

C котрóи, якъ зъ жрóдла, все дóброє похóдить,

И презъ ню человЂк человЂком ся нахóдить,

Котрýю такъ нáддер святыє поважáють,

Же злóтым урожéням єи назывáють.

Той то рóдзай нЂкгды нехáй ся не звóдить,

Але ся зáвше въ нарóдЂ людском нахóдить.

О котруй цный нáрод рýсскій занедбавáєт

И за подлЂйшую реч собЂ́ покладáєт,

За чим въсякій нéряд и все злóє похóдить

И до погоржéня цный тот нáрод прихóдить,

Же для простотьì мнóго ся их уругáють

И ненаýкою óчи замыдлявáють.

Прéто тыж за бáрзо слýшную ся нам [рЂч] здáло,

Абьí ся о вас до отцýв вáших подáло,

Якобы преднЂйшим тым дóбрым не възгоржáли

И въ прод въсéго о наýцє ся вам старáли.

Сконт им же самьíм от вас зъ лЂ́пшим венц бывáєт,

Же кóждый сын зъ наýки отцà поважáєт,

До котрóи ся вы [охоту] тьíлко, о дЂти, мЂ́йте

И, що єст вам съ пожи́тком, сáми зрозумЂ́йте.

На Златоýстого рáдЂ полЂгáючи

И єгó злóтым словом цЂ́ло уфáючи,

Же вéдлуг котри́х зъ обох сторóн учини́вши

И.за пови́нность ся свою̀ дýже уйми́вши,

ПотЂхи съ сынýв, отцéве, дочекáєте

И онде маєстáт божій оглядáєте,

C цнотли́ве выховáнными сынáми стáвши

И талантом прирóбок на лЂ́чбЂ отдáвши.

Въ рáдости пáнской онóй абьíсте зостáли

(Зьíчимо вам) и съ святьíми опочивáли.





* * *


Конéць съ богом, вся дáющем нам благáя,

Ємý же ничтóже успЂ́єт зáвисть злáя.

И ни́же не дáющу труд что успЂвáєт,

Яко и дáющу зависть въ чем запинáєт.











ПРИМІТКИ



Анонім


«Якъ лев срокгій надъ въсЂми звЂряты пануєт...». У кн.: Иже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго. БесЂда избранная о въспітаніи чад. Львів, 1609. Вірш вміщено на сторінці із зображенням герба львівського братства (див.: Каратаев. Спб., 1883, № 199; Свєнціцький. Жовква, 1908, № 568; Возняк M. C. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові. Львів, 1954, с. 8 — 11; Максименко, Львів, 1975, № 7).

Публікації: Науменко І. Ф. Педагог-гуманіст і просвітитель І. М. Борецький. Львів, 1963, с. 73 — 76, 116.

Автором цього і всіх інших віршів, уміщених у цій книжці, М. С. Возняк вважає Івана (Іоанна) Борецького, в майбутньому київського митрополита Нова (Возняк M. C. Письменницька діяльність Івана Борецького на Волині і у Львові, Львів, 1954, с. 8 — 11). Порівн. гіпотезу Г. І. Коляди про авторство Гавриїла Дорофієвича («Радянське літературознавство», 1958, № 3, с. 58).

Подається за першодруком, ЛДМУМ, № 430.


На Златоустаго и до чителников. У кн.: Иже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго. Бесіда избранная о въспитаніи чад. Львів, 1609 (див. попередню примітку).

Подається за першодруком.


О науцЂ. У кн.: Иже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго. БесЂда избранная о въспитаніи чад. Львів, 1609 (див. попередні примітки).

Подається за першодруком.


«Конець съ богом, вся дающем нам благая...». У кн.: Иже въ святых отца нашего Іоанна Златоустаго. Бесіда избранная о въспитаніи чад. Львів, 1609 (див. попередні примітки).

Подається за першодруком.












Див. також:

АНОНІМ. Українська література XIV-XVI ст.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.

Iзборник. Історія України IX-XVIII ст.