[Українська Літературна Енциклопедія. — К., 1988. — Т. 1: А-Г. — С. 148-161.]

Попередня     Головна     Наступна





БЕНГАЛЬСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра бенгальців Індії і Бангладешу бенгальською мовою. Зародилася в 10 ст. на основі традицій класичної санскритської літератури та усної народнопоетичної творчості. Перша писемна пам’ятка — зб. ритуальних гімнів «Чорджапод» (10 — 12 ст.). Розквіт ліричної поезії 15 — 17 ст. був пов’язаний з релігійно-філос. рухом бгакті («любов до бога») і позначений протестом проти соціальної і кастової нерівності. В цей час була поширена т. з. вішнуїтська лірика, в якій оспівувалась любов бога Крішни і пастушки Радги. Набули популярності поеми-оповіді, присвячені богам-покровителям. У 17 ст. мусульманські поети Доуолт Казі і Сайєд Адаоль синтезували індуїстську і мусульманську культури і звернулися до світської тематики. В 19 ст. створюється нац. л-ра нового часу, яка виходить за рамки реліг.-міфол. сюжетів, з’являється преса. Засновниками бенг. прози стали просвітитель і реліг. реформатор Раммохан Рай і його наступники — публіцист Окхойкумар Дотто, письменники Ішшорчондро Гупто та Ішшорчондро Біддашагор. Виникають соціально-побутовий роман, повість, драма, героїчна поема, балада. У жанрах сатиричної комедії, сонета, білого вірша виступив Майкл Модгушудон Дотто. Істор.-патріотична тема знайшла відображення в сатирах Перічанда Міттро і романах Бонкімчондро Чоттопаддгая. В п’єсі Дінобондгу Міттро «Дзеркало Індіго» (1860) зображено протест селян проти сваволі англ. колонізаторів. Розквіт сучасної Б. л. пов’язаний з ім’ям Рабіндраната Тагора. Його гуманістична творчість зміцнила реалістич. напрям, до якого належали також Шоротчондро Чоттопадгай, Бібгутібгушон Бондопаддгай, Манік Бондопаддгай, Тарашонкор Бондопаддгай та ін. Вони відобразили життя селян і робітників, створили образи революціонерів-підпільників (роман Ш. Чоттопадгая «Дайте дорогу», 1926), молодих комуністів (роман Т. Бондопаддгая «Кінець епохи», 1941) тощо. З революц. закликами виступив поет Казі Нозрул Іслам. Значну роль у становленні нової бенг. л-ри відіграли Асоціація прогресивних інд. письменників (1936 — 53), Антифашист. асоціація письменників і артистів, заснована 1943 в Бенгалії. Утвердженню реалістич. методу сприяла творчість Буддгодеба Бошу і Премендро Міттро, революц.-демократична поезія Шуканто Бготтачарджо. В серед. 20 ст. помітне місце займає політичний роман. Виступають прогресивні письменники Нарайон Гонгопаддгай, Шотінатг Бгадурі, Шубгашчондро Мукхопаддгай. Революц. пафосом позначені романи трилогії Гопала Халдара «Одного разу» (1939), «Другий день» (1950), «Ще один день» (1951). Боротьба за докорінні соціальні зміни, за мир і дружбу між народами — тема творчості поетів Бімолчондро Гхоша, Бішну Де та ін. Проголошення незалежності Індії (1947) та утворення незалежної держави Бангладеш (1971) сприяли активізації творчості письменників-мусульман (див. Бангладешська література). Творчість найвидатнішого представника Б. л. Р. Тагора набула всесвіт. значення. Зміцненню літ. зв’язків сприяють контакти Укр. т-ва дружби з зарубіж. країнами та Індійсько-рад. культур. т-ва у Калькутті. В свою чергу, бенг. письменники використовують укр. тематику: вірш Шохіда Шабера «Образ матері» (укр. перекл. — журн. «Всесвіт», 1983, № 10) написаний за мотивами «Райдуги» В. Василевської. Особливому зацікавленню укр. л-рою і, зокрема, творчістю Т. Шевченка, сприяло відзначення 150-річчя з дня народження укр. поета 1964. Того ж року в травні на Міжнародному форумі діячів культури в Києві з промовою, а в грудні — на урочистому засіданні в Калькутті з доповіддю з приводу цього ювілею виступив учений С. К. Чаттерджі.

Поет Гулам Куддус переклав деякі твори Т. Шевченка і видав їх 1972 окремою книжкою. В 1979 вийшла кн. Дгарані Госвамі «Тарас Шевченко. Поет, художник, революціонер», 1985 надруковано статтю критика і громад. діяча Гоура Госвамі про цю книгу «Від закріпаченого раба до махакаві». Яскравим зразком героїзації постаті Т. Шевченка засобами іншої літ. традиції стала п’єса Монмотха Рая «Тарас Шевченко. П’єса з життя народного поета-ревслюціонера» (укр. перекл. — «Всесвіт», 1976, № 3). 1979 у перекл. Дж. Чокроборті бенг. мовою надр. «Слово о полку Ігоревім». Укр. мовою неодноразово виходили твори Р. Тагора в перекл. М. Бажана, В. Мисика, Д. Паламарчука та ін., в журналах і збірках — поезії К. Нозрула Іслама, Ш. Бготтачарджо та ін., твори для дітей Н. Гонгопаддгая, Т. Бондопаддгая, К. Міттро. В збірках «Індійські та пакистанські оповідання» (К., 1955), «Дорога крізь джунглі» (К., 1978), «Оповідання письменників Індії» (К., 1981) опубліковано твори і бенг. письменників.

Літ.: Товстих И. А. Бенгальская литература. М., 1965; Ярмиш Ю. Дорогами Індії. К., 1978; Челышев Е. П. Современная индийская литература М., 1981.

В. Г. Батюк.


БЕНДАС Давид Мойсейович (14.XII 1896, м. Бєльськ, тепер Бєльськ-Подляський Бялистоцького воєводства, ПНР — 15.XI 1953) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1924. Закінчив 1929 Київ. ін-т нар. освіти, 1935 — аспірантуру АН УРСР. Жив на Україні. Друкувався з 1928, Був членом ВУСПП. Автор збірок оповідань «Піаніно грає», «Відрадна старість» (обидві — 1936), «Оповідання і новели» (1940); п’єс «Натиск» (1928), «Що тут відбувається» (1947).


БЕНЕДЕТТІ (Benedetti) Mapio (18.XI 1920, м. Пасо де лос Торос) — уругв. письменник, літературознавець. Закінчив 1945 ун-т у Монтевідео. В поетич. зб. «Незабутній переддень» (1945), «Пізнання вітчизни» (1963), «Буденність» (1979), романах «Перепочинок» (1960), «Дякую за вогонь» (1965), романі у віршах «День народження Хуана Анхеля» (1971) та ін. піддав гострій критиці бурж. мораль і цивілізацію. Автор збірок реалістичних оповідань: «Жителі Монтевідео» (1959), «Смерть та інші несподіванки» (1968), «З ностальгією та без неї» (1977), «Розколена весна» (1983), п’єси «Педро і капітан» (1979), літературознавчих книг «Уругвайська література — 20 сторіччя» (1963), «Латиноамериканський письменник і можливості революції» (1974) та ін. Укр. мовою окремі твори Б. переклали В. Хазін, М. Жердинівська, М. Москаленко, С. Борщевський.

Тв.: Укр. перекл. — Закортіло пожартувати, «Всесвіт», 1976, № 2: «Розправа» з «верховним» «патріархом». «Всесвіт». 1978, № 5; Поезії. «Всесвіт», 1983, № 11; Рос. перекл. — Рассказы. М., 1977; Избранное. М., 1986.

М. І. Жердинівська.


БЕНЕДИКТОВ Володимир Григорович [5(17).XI 1807, Петербург — 14(26).IV 1873, там же] — рос. поет. Навчався в Кадет. корпусі в Петербурзі. Поезія Б. здебільшого обмежена сферою особистих почуттів (зб. «Вірші», 1835). Підтримував стосунки з Т. Шевченком. У щоденнику 2.IX 1857 Т. Шевченко дав високу оцінку сповненим громадян. пафосу віршам Б. «Входити заборонено» і «На новий 1857 рік», назвав блискучим його переклад сатири О. Барб’є «Собачий бенкет» (3.IV 1858). П. Грабовський переклав вірш Б. «В тихім повітрячка чистого лескоті» (1897). Окремі твори Б. друкувалися в укр. літ. альманахах і збірниках: «Киевлянин» (кн. 1, 1840), «„Молодик“ на 1843 год», «„Молодик“ на 1844 год», «Киев в русской поэзии» (1878).

Тв.: Стихотворения. Л., 1937; Укр. перекл. — В тихім повітрячка чистого лескоті. В кн.: Грабовський П. Зібрання творів, т. 3. К., 1959.

Н. Р. Мазепа.


БЕНЕШ-ТРШЕБІЗЬКИЙ (Beneš-Třebizský) Вацлав (Тршебізький Вацлав Бенеш; справж. прізв. — Бенеш; 27.II 1849, с. Тршебіз, Середньо-Чеська обл. — 20.VI 1884, м. Маріанське Лазне, Західно-Чеська обл.) — чес. письменник. Автор істор. оповідань та романів «Анежка Пршемисловна» (1878), «Заблукалі душі» (1879), «Стадницький король» (1881), «Терновий вінець» (1882), «Королева Дагмар» (1883). У творах об’єктивно змальовував гуситський рух, співчував пригнобленому народові. У романі «Мартин Пушкар» (1882) відтворив боротьбу українського і російського народів у 17 ст. проти польсько-шляхетських поневолювачів.

В. К. Житник.


БЕНІНСЬКА ЛІТЕРАТУРА — л-ра народів, що населяють Республіку Бенін. Поширені казки, прислів’я, приказки і особливо легенди, в яких відображено історію країни починаючи з 2-ї пол. 17 ст. Оскільки мови народів Беніну — безписемні, сучасна л-ра розвивається франц. мовою. Становлення її почалось у 30-х pp. 20 ст. Праці про старод. анімістичні обряди, а також перший істор. роман «Догісіми» (1938) належать П. Хазуме. У 50-х pp. із значними книгами виступили історики й літератори К. Агбо, А. Акенделе і С. Агесі. Найвідоміші твори цього періоду — періоду піднесення нац.-визв. руху — поетична зб. «Розповідає негр» П. Жоакіна (1954) і антиколоніальна публіцистика кн. «Обурена Африка» А. Тевойоджра (1958). Романтичні тенденції властиві романам О. Белі-Кенума «Вічна пастка» (1960) і «Спів озера» (1965). Після проголошення 1960 незалежності країни провідним жанром стала поезія. Серед поетів чільне місце посідають Еусташ Прюденсіо (збірки «Вітер з озера», 1967; «Тіні й сонце», 1968; «Шаленість раси», 1970) та Р. Догбе-Давид (збірки «Води Моно», 1963; «Береги смертних», 1964; «Мис Свободи», 1969), твори яких пройняті антиколоніальним революц. пафосом, патріотизмом. Надбанням драматургії стала істор. драма «Кондо-Акула» Ж. Плія (1967). Книгя дорожніх нотаток «Подорож до країни Леніна» Р. Догбе-Давида (1967) містить враження від перебування в СРСР. Вірші Е. Прюденсіо та М. Суману, що ввійшли до зб. «Поезія Африки» (К., 1983), укр. мовою переклав В. Ткаченко.

Літ.: Современные литературы Африки. Северная и Западная Африка. М., 1973.

В. І. Ткаченко.


БЕНТЛІ (Bentley) Полін (29.XII 1921, Манчестер) — англ. журналістка. Автор ст. «Тарас Шевченко — український поет свободи» (1961, журн. «Кур’єр ЮНЕСКО», № 7 — 8). Публікація супроводиться репродукціями мист. творів Шевченка та ілюстрацією В. Касіяна до поеми «Гайдамаки». Уривки із статті надруковані в прогрес. англомовній пресі, в журн. «Всесвіт» (1963, № 3), в кн. «Світова велич Шевченка» (т. 3. К., 1964).

Р. П. Зорівчак.


БЕНЦОН (Bentzon) Тереза (справж. — Тереза де Сольмс; 21.IX 1840, Сен-Пор, під Парижем — 7.II 1907, Париж) — франц. письменниця, перекладачка і літ. критик. Написала понад 20 романів. Перекладала амер. прозу. В 1884 відвідала Україну. В кн. подорожніх нарисів «Прогулянка в Росії» (1903) Україні присвятила розділ «В Малоросії. Праця жінки», розповіла про Т. Шевченка.

М. В. Якубяк.


БЕНЮК (Beniuc) Міхай (20.XI 1907, с. Себіш, повіт Арад) — рум. письменник, академік Рум. академії з 1955, Герой Соц. Праці. Член РКП. Закінчив 1932 Клужський ун-т. У збірках «Пісні загибелі» (1938), «Нові пісні» (1940), «Втрачене місто», «Поезії» (обидві — 1943) утверджував поезію активного соціального звучання, затаврував фашизм і його злочинну війну проти СРСР. Наступні збірки — «Людина чекає світанку» (1946), «Яблуня при дорозі» (1954), «Матерія і мрії» (1961), «Етапи» (1971), «Країна спогадів» (1976), «Елегії» (1979) та ін. відображають життя соціалістич. Румунії. Автор роману «На вістрі ножа» (1959), книг есе. Переклав «Слово о полку Ігоревім», ряд творів О. Пушкіна, С. Єсеніна та ін. Б. належить передмова до «Кобзаря» Т. Шевченка рум. мовою (1963). Учасник Міжнародного форуму діячів культури в Києві 1964. Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Гресіяну, М. Сингаївський, О. Машкевич, Т. Севернток.

Тв.: Укр. перекл. — Заплава Вирнава. «Всесвіт», 1959, № 5; Дорога. «Всесвіт», 1966, № 3; [Вірші]. «Всесвіт», 1974, № 8; Свобода — прийшла. К., 1984; Рос. перекл. — Стихи. М., 1973; Аргези Т., Бенюк М. Избранное. М., 1976.

Літ.: Гайничеру О. И. Поэзия Михая Бенюка. К., 1981.

О. І. Гайнічеру.


БЕРАНЖЕ (Béranger) П’єр Жан (19.VIII 1780, Париж — 16.VII 1857, там же) — франц. поет-демократ. Писав у жанрі пісні. Перші твори позначені епікурейською життєрадісністю. В роки Реставрації творчість Б. набуває політ. характеру. В сатир. піснях висміював дворянство («Маркіз де Караба», «Нащадок знатного роду»), духівництво («Святі отці», «Капуцини», «Смерть сатани»), буржуазію («Гроші», «Золото», «Черви», «Слимаки»)’, за що був 1821 і 1828 ув’язнений. Брав участь у Липневій революції 1830. З співчуттям ставився до пригнобленого народу («Жак», «Руда Жанна», «Жебрачка», «Старий бурлака»), оспівував його революц. героїзм («14 липня», «Старий капрал», «Галли і франки»). Поділяв погляди утопічних соціалістів («Безумці», «Ідея», «Вівці»). Пісні Б. за життя вийшли у збірках «Моральні пісні» (1816), «Пісні» (т. 1 — 2, 1821), «Нові пісні» (1825), «Невидані пісні» (1828), «Нові та останні пісні» (1833). Пісніпамфлети Б. знаменували зародження франц. крит. реалізму. Своїми революц. настроями й мотивами творчості був близький Т. Шевченкові, який переписав до «Щоденника» вірші «Старий холостяк» у перекладі Д. Ленського, «Навуходоносор» у переспіві В. Курочкіна та вірш В. Курочкіна на смерть Б. «16 липня 1857 року». До творчості Б. зверталися І. Франко, Леся Українка. Укр. мовою перший переклад твору Б. («Сон бідняка») здійснив 1875 Іван Гріненко (псевд. Й. В. Шевченка). В 1872 — 73 дев’ять пісень переклав О. Навроцький — переклади не опубліковані, зберігаються в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Пісні Б. перекладали П. Грабовський, В. Самійленко, І. Стешенко, Х. О. Алчевська, П. Капельгородський, В. Щурат, С. Буда, М. Терещенко, М. Рильський, П. Тичина, М. Зеров, П. Филипович, А. Шмигельський, В. Мисик, В. Ткаченко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — Вибрані пісні. Х. — К., 1933; Ключі від раю. К., 1957; Пісні. К., 1980; Рос. перекл. — Полное собрание песен. т. 1 — 2. М. — Л., 1936; Избранное. М., 1981.

Літ.: Данилин Ю. Беранже и его песни. М., 1973; Худзей І. Беранжє в оцінці Т. Г. Шевченка. «Українське літературознавство», 1973, в. 19; Матвіїшин В. Перші переклади з Беранже на Україні. «Всесвіт», 1980, № 9.

В. Г. Матвіїшин.


БЕРВІНСЬКИЙ (Berwiński) Ришард Вінцентій (криптоніми — Ришард В. Б., РВБер., Ервеб та ін.; 28.II 1819, с. Польвіца, тепер Познан. воєводства, ПНР — 19.XI 1879, Константинополь) — польс. поет, публіцист, політ. діяч. Представник польс. революц. романтизму. Навчався у Вроцлав. і Берлін. ун-тах. Учасник революц. подій 1845 — 48. Поема «Познанський Дон-Жуан» (1844) — антибурж. й антиклерикального спрямування. У вірші «Марш у майбутнє» (1843 — 44) Б. закликав до повалення експлуататор. ладу. Революц. звучання має цикл поезій «Книга життя і смерті» (1844). Автор «Великопольських повістей» (1840), написаних на основі нар. переказів, кн. «Дослідження народної літератури з позицій історичної і наукової критики» (т. 1 — 2, 1854) тощо. Укр. мовою ряд віршів Б. переклали Д. Паламарчук і М. Рябчук.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Антологія польської поезії, т. і. К., 1979.

І. М. Лозинський.


БЕРГ Микола Васильович [24.III (5.IV) 1824, Москва — 16 (28).VI 1884, Варшава] — рос. письменник і перекладач. Навчався 1843 — 46 в Моск. ун-ті. Був близький до слов’янофілів, співробітничав у журн. «Москвитянин». Перекладав пісні слов’ян. твори слов’ян. поетів. У зб. «Пісні різних народів» (1854) та «Поезія слов’ян» (1871) вмістив переклади 12 укр. нар. пісень і коломийок — «Звідки, Йвасю? З-за Дунаю», «Ой з-за гори сніжок летить», «Сама ходжу по каменю», «Стоїть явір над водою» та ін. (за збірками М. Максимовича, В. Залеського та ін.). Для «„Кобзаря“ Тараса Шевченка в перекладі рос. поетів» (1861) переклав вірш «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний») і поему «Гамалія». Вірш Б. «Зоря! Забилось серце полохливе» відомий у переспіві П. Грабовського (1897).

Літ.: Павлюк М. М. Провідні ідейні тенденції в ранніх перекладах творів Шевченка на російську мову. В кн.: Збірник праць восьмої наукової Шевченківської конференції. К., 1960.

М. М. Павлюк.


БЕРГАМІН (Bergamín) Хосе (1895, м. Малага — 28.VIII 1983, Мадрід) — ісп. письменник. Учасник демокр. руху. З 1936 — голова Спілки антифашист. інтелігенції Іспанії. Багато років був членом Всесв. Ради Миру. У 1928 і 1937 відвідав Рад. Союз. З 1939 — в еміграції. Автор п’єс «Дочка божа» (1942), «Мелусіна» (1952), сатир. зб. поезій «Мул Мола» (1936), збірок нарисів «Мистецтво слова» (1957), «Приглушений голос» (1964), ін. творів. Героїчному подвигу Зої Космодем’янської присвячена п’єса «Юна партизанка» (1945). Укр. мовою окремі твори Б. переклав О. Буценко.

Тв.: Укр. перекл. — Малювати, як любити (Гойя: все і ніщо Іспанії). Есе. «Всесвіт», 1986, № 8.

М. І. Жердинівська.


БЕРГГОЛЬЦ Ольга Федорівна [3 (16).V 1910, Петербург — 13.XI 1975, Ленінград] — рос. рад. письменниця. Член КПРС з 1940. Закінчила 1930 Ленінгр. ун-т. Автор кн. нарисів «Глибинка» (1932), «Ніч штурму» (1933), зб. оповідань «Нове в новому світі» (1935), повістей «Углич» (1932), «Зерна» (1935), присвячених соціалістичному буд-ву, збірок «Вірші» (1934), «Книга пісень» (1936). У блокадному Ленінграді створила вірші та поеми, що відображають мужність і героїзм ленінградців («Лютневий щоденник», 1942; «Ленінградська поема», 1942; «Твій шлях», 1945). Поема «Першоросійськ» (1950; Держ. премія, 1950), присвячена першому місту-комуні на Алтаї, трагедія «Вірність» (1954) — про оборону Севастополя 1941 — 42. Автобіогр. повість «Денні зорі» (1959) належить до кращих зразків рос. ліричної прози кінця 50 — поч. 60-х pp. Провідна ідея поетичної зб. «Вузол» (1965) — духовний гарт рад. людини, яка подолала всі випробування війни. Творам Б. властиві глибокий і щирий ліризм, філософське осмислення світу.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 3. Л., 1972 — 73; Укр. перекл. — Лютневий щоденник (з поеми). В кн.: Сузір’я, в. 9. К., 1975.

Літ.: Хренков Д. От сердца к сердцу. О жизни и творчестве О. Берггольц. Л., 1979.

Н. Р. Мазепа.


БЕРГЕЛЬСОН Давид Рафаїлович (12.VIII 1884, с. Охромове, тепер с. Сарни Монастирищенського р-ну Черкас. обл. — 12.VIII 1952, Москва) — евр. рад. письменник. У психол. повісті «Навколо вокзалу» (1909) показав душевний стан надломленої людини. У романах «По всьому» (1913), «Відхід» (1920) Б. відобразив соціальний розпад євр. буржуазії, долю інтелігенції, її відірваність від життя народу після поразки революції 1905 — 07. Тему Жовтн. революції і громадян. війни розкрив у романі «Міра справедливості» (1926 — 27) та кн. оповідань «Бурхливі дні» (1927). Автор двотомної істор. епопеї «Над Дніпром» (1932 — 40), істор. п’єси «Принц Реубейні», незакінч. повісті «Олександр Бараш» (обидві — 1946). Твори Б. про героїзм рад. людей у роки Великої Вітчизн. війни ввійшли до зб. «Нові оповідання» (1947). Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Зісман і Н. Ротерштейн. Був незаконно репресований. Реабілітований посмертно.

Тв.: Укр. перекл. — По всьому. К., 1928; Бурхливі дні. Одеса, 1930; Над Дніпром. К., 1936; Рос. перекл. — Избранное. М., 1957; На Днепре. М., 1983.

Г. І. Полянкер.


БЕРГРОВА (Bergrová; Вовсова, Бергрова-Вовсова) Зденка (10.III 1923, Прага) — чес. перекладачка. Закінчила 1952 Праз. ун-т. Перекладає з рос., укр., франц., норв., нім. та ін. мов. Взяла участь в антологіях «Україна співає і розповідає», «Перемагать і жить», кн. «Вибране з творів найбільшого поета і будителя України» (усі — 1951). До видання «Кобзаря» Т. Шевченка чес. мовою (1953) переклала 85 віршів. У перекладах Б. окремо вийшли поема Т. Шевченка «Гайдамаки», збірки «Думи мої, думи мої», «У нашім раї на землі» (усі — 1961), поема «Єретик» (1964).

В. К. Житник.


БЕРДНИК Олесь (Олександр) Павлович (25.XII 1927, с. Вавилов, тепер Снігурівського р-ну Херсон. обл.) — укр. рад. письменник-фантаст. Учасник Великої Вітчизн. війни. В 1945 — 49 навчався у студії при Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка. Друкується з 1956. Автор повістей «Поза часом і простором» (1956), «Привид іде по Землі» (1959), «Серце Всесвіту» (1962), «Покривало Ізіди» (1988), романів «Шляхи титанів» (1958), «Стріла часу» (1960), «Хто ти?» (1966) та ін. У наук. фантастиці Б. розробляє переважно психол. й філос.-космологічні теми, а також проблеми екології і футурології. Роман «Чаша Амріти» (1968) та деякі ін. твори Б. піддавалися критиці за помилки ідейного характеру. Ряд творів Б. перекладено рос., кирг., ест., угор., польс., нім., англ., япон. мовами.

Тв.: Хто ти? К., 1987; Покривало Ізіди. К., 1988; Вогнесміх. К., 1988.

О. Т. Губко.


БЕРДНИКОВ Георгій Петрович [8 (21).VI 1915, Ростов-на-Доиу] — рос. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1962, член-кор. АН СРСР з 1974. Член КПРС з 1942. Закінчив 1939 Ленінгр. ун-т. У 1977 — 87 — директор Ін-ту світової л-ри ім. О. М. Горького АН СРСР. Дослідницькі інтереси Б. пов’язані гол. чин. з рос. класичною л-рою. Автор книжок «Антон Павлович Чехов, 1860 — 1904» (1950), «Чехов-драматург. Традиції і новаторство в драматургії Чехова» (1957), «А. П. Чехов. Ідейні і творчі шукання» (1961; вид. 2, 1984; Держ. премія СРСР,“ 1985), «Чехов» (1974) та ін.

Тв.: Избранные произведения. М., 1987.

Г. М. Сивокінь.


БЕРДЯЄВ Сергій Олександрович [псевд. — Обухівець; 1860, Київ — 6 (19).XI 1914, там же] — укр. поет і публіцист. Вчився у Києві в Колегії Павла Галагана, у Петербурзі та за кордоном. За фахом лікар. Писав укр. та рос. мовами. Друкувався в рос. журналах «Наблюдатель», «Русский архив» та укр. періодичних виданнях кінця 19 — поч. 20 ст. (газети «Діло», «Буковина», «Громадська думка», «Рада», журнали «Зоря», «Літературно-науковий вістник» та ін.). Проблематика Б. — суспільно-політ. рухи в Росії кінця 19 — поч. 20 ст., визвольні прагнення прогресивної інтелігенції, роль л-ри і мистецтва у житті народу. Автор публіцистич. статей, віршів, у кращих з яких — «Вночі», «Моїм синам», «До України» та ін. — відбилися вболівання за долю аароду, розвиток його культури. Твори громадян. звучання не позбавлені абстрактної патетики. О. Маковей та І. Франко критично оцінювали твори Б., пройняті моралізаторсько-просвітян. тенденціями. Б. — автор статей про творчість І. Карпенка-Карого (1900, 1903), М. Лисенка (1903), М. Метерлінка (1913) та ін. Перекладав вірші І. Франка, О. Маковея, М. Вороного рос. та нім. мовами, І. Сурикова, Ф. Фрейліграта — українською.

Тв.: [Вірші]. В кн.: Акорди. Антологія української лірики від смерті Шевченка. Львів. 1903.

Літ.: Погребенник Ф. П. Іван Франко в українсько-російських літературних взаєминах. К., 1986.

Ф. П. Погребенник.


БЕРЕЖНИЙ Василь Павлович (26.VI 1918, с. Бахмач, тепер Бахмацького р-ну Чернігівської обл. — 19.III 1988, Київ) — український радянський письменник. Учасник Великої Вітчизняної війни. Закінчив 1952 Київ. ун-т. Друкувався з 1938. Працював переважно в жанрі наук. фантастики. Автор повістей «В зоряні світи» (1956), «Оаза в льодах» (1960), «Істина поруч» (1965), «Під крижаним щитом» (1971), збірок повістей та оповідань «В небі — Земля» (1962), «У промінні двох сонць» (1970), «Повітряна лінза» (1975), «Повернення „Галактики“» (1978), «Космічний Гольфстрім» (1980), «Лабіринт» (1986) та ін. Для дітей видав збірки повістей і оповідань «Трава співає» (1965), «А до нас кит приплив» (1984) та ін. Повість «Зелене море» (1955), збірки докум. нарисів «За кермом» (1948), «Кораблі сходять із стапелів» (1959) та ін. — про людей Звитяжної праці. Автор літературозн. нарису «Олесь Гончар» (1978). Переклав романи П. Коптєлова «Розгориться полум’я» (1968 — 69) і «Точка опори» (1980), а також окремі п’єси М. Погодіна, А. Софронова. Окремі твори Б. перекладено рос., латис., молд., польс., угор., словац., англ., франц., ісп. мовами.

Тв.: По спіралі часу. К., 1985; Вибрані твори. К., 1988.

Н. І. Чорна.


БЕРЕЗІНСЬКИЙ Віталій Костянтинович (8.XI 1937, с. Янів, тепер Калинівського р-ну Вінн. обл.) — укр. рад. поет. Член КПРС з 1965. Закінчив 1961 Одес. ун-т. Автор збірок «Повінь» (1962), «Зачарованість» (1964), «Силуети» (1970), «Кольори граніту» (1975), «Звуковий бар’єр» (1977), «Вітражі» (1979), «Автострада» (1981), «Слухаю море» (1983), «Запас висоти» (1986). Окремі твори Б. перекладено російською, вірм., даргин., евр., болг., польс., угорською та іншими мовами.

Тв.: Рос. перекл. — Рождение солнца. М., 1987.

Є. М. Прісовський.


БЕРЕЗОВСЬКИЙ Іван Павлович (27.VII 1923, с. Кринички, тепер смт Дніпроп. обл.) — укр. рад. фольклорист, етнограф і літературознавець, доктор філол. наук з 1972. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1952 Дніпроп. ун-т. З 1956 працює в ІМФЕ АН УРСР, з 1982 зав. відділом етнографії. Автор праць, присвячених історії й методології укр. фольклористики та етнографії, міжнац. культур. взаєминам, дослідженню фольклор. жанрів — укр. казок, істор. пісень, загадок, рос. билин та ін. Осн. з них: «Іван Манжура» (1962), «Сучасні збирачі фольклору» (1965 — 66), «М. Г. Чернишевський і українська культура» (1978), «Українська народна творчість. 20 — 30 роки XX ст.» (1973) та ін. Лауреат респ. премії УРСР у галузі літ.-худож. критики, 1978.

Тв.: Українська радянська фольклористика. К., 1968; Сравнительный указатель сюжетов. Восточнославянская сказка. Л., 1979 [у співавт.].

В. Ф. Горленко.


БЕРЕНШТАМ Вільям Людвігович [псевд. — Велина, Старий громадянин; 9 (21).XI 1839 — 10 (23).XI 1904, Київ] — укр. археолог, педагог, літ. і громад. діяч. Син купця з Прибалтики, Б. більшу частину життя провів у Києві: навчався тут у гімназії, ун-ті, організовував недільні школи, був учасником «Старої громади» (див. Громади). Працював гол. чин. у гімназіях — у Кам’янці-Подільському (1865 — 68), Києві (1868 — 79), Пскові (1879), Петербурзі (1880 — 98). Автор статей з археології та історії укр. культури. Упорядкував і видав у Петербурзі «Кобзар» Т. Шевченка (1883 — двічі, 1884). Опублікував у журн. «Киевская старина» працю «Т. Г. Шевченко і його знайомі з народу» (1900), «Спогади про останні роки життя М. І. Костомарова» (1885) і статтю про легенду «Сорок літ» у літ. трактуванні М. Костомарова і Л. Толстого (1902; усі — рос. мовою). Один з організаторів Пд.-Зх. відділу Рос. геогр. т-ва (1873 — 76) і Товариства ім. Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга (1898). Листувався з М. Драгомановим.

Літ.: Марахов Г. і. Т. Г. Шевченко в колі сучасників. К., 1976.

М. Й. Шалата.


БЕРЕСТЯНІ ГРАМОТИ — давньорус. тексти 11 — 15 ст., написані на бересті (корі берези). Вперше знайдено 1951 під час археологічних досліджень у Новгороді, згодом — у Смоленську, Пскові, Вітебську, Старій Русі та ін. (усього бл. 600). Грамоти написано в техніці видавлювання чи видряпування спец. паличкою — писалом. За змістом це короткі листи — доручення, розпорядження, боргові зобов’язання, чолобитні, духовні грамоти, учнівські вправи (напр., хлопчика Онфима). Автори їх — чоловіки, жінки й діти. Б. г. свідчать про поширення писемності серед різних верств населення Давньої Русі. Б. г. відігравали важливу роль в екон. і культур. житті. Вони становлять собою важливе джерело для вивчення історії, економіки, культури (зокрема мови й писемності) Давньої Русі.

Літ.: Арциховский А. Б., Янин В. Л. Новгородские грамоты на бересте. М., 1978; Янин В. Л. Берестяная почта столетий. М., 1979.

С. О. Висоцький.


БЕРЕСФОРД (Beresford) Бенджемін (1750, Бюдлі, графство Вустершір — 29.IV 1819, Берлін) — англ. філолог, перекладач. Навчався 1772 — 75 в Оксфорд. ун-ті. В 1798 видав зб. популярних цім. пісень і романсів у власному перекладі під назвою «Німецька муза». В 1807 — 15 жив у Росії. Переклав, уклав і видав у Лондоні зб. «Російський трубадур, або Збірка українських та інших національних мелодій» (1816, 28 пісень), в якій представлена лірика романсового характеру (поетів-сентименталістів 2-ї пол. 18 ст.). Укр. частина збірки репрезентована піснею-романсом С. Климовського «їхав козак за Дунай» та мелодією укр. пісні «Вийшли в поле косарі» (слова додано інші). Ця збірка — перша словесно-нотна публікація рос. та укр. пісень у позаслов’ян. світі.

Літ.: Нудьга Г. А Дорогами культурних взаємин. «Жовтень», 1975, № 6; Правдюк О. А. Українська музична фольклористика. К., 1978; Алексеев М. П. Русско-английские литературные связи (XVIII век — первая половина XIX в.). В кн.: Литературное наследство, т. 91. М., 1982.

Р. П. Зорівчак.


БЕРИЛОВ Микола Титович (28.IV 1921, с. Желяєвка, тепер Климовицького р-ну Могильов. обл.) — рос. рад. поет. Член КПРС з 1948. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1951 Всесоюзний заочний політех. ін-т. Живе на Україні. Збірки «Моє Приазов’я» (1958), «Солов’ї і море» (1966), «Мій берег» (1976) та ін. присвятив сталеварам Донеччини, рад. воїнам, з якими випало пройти нелегкими шляхами війни.

Тв.: Гроздья ветров. Стихи. Донецк, 1971; Стропы памяти. К., 1985.

В. А. Бурбела.


БЕРИНДА Памво [світське ім’я — Павло; між 1555 — 60, Самбірщина, ймовірно с. Чайковичі, тепер Самбірського р-ну Львів. обл. — 13 (23).VII 1632, Київ] — укр. письменник, лексикограф, педагог, гравер, друкар. Був високоосвіченою людиною, крім укр., знав церковно-слов’ян., грец., лат. і польс. мови. Учасник Балабанів гуртка, працював книгодрукарем у Стрятинській (1597 — 1605) та Крилоській (1606 — 08) друкарнях. В «Євангелії учительнім» (Крилос, 1606) Б. уперше в укр. друкарстві впровадив сюжетні ілюстрації. Після смерті Гедеона Балабана (1607) деякий час працював у старости рогатинського і теребовлянського Олександра Балабана. Згодом став активним діячем Львівського братства, працював у братських друкарні і школі (1613 — 19). Близько 1616 Б. запрошено до Києва для участі у підготовці видання «Анфологіона» (автор передмови), а восени 1619 він разом із сином Лукашем і Степаном Бериндою (ймовірно, братом) назавжди оселився в Києво-Печерській лаврі, виконував роботу редактора, перекладача, друкаря, гравера, згодом став головним друкарем і завідувачем Києво-Печерської друкарні і, можливо, викладав у Київ. братській школі; став активним учасником наукового гуртка, зібраного Єлисеєм Плетенецьким (див. Києво-Чернігівський культурний осередок). Як архітипограф, редактор і перекладач Б. брав участь у виданні капітальних лаврських друків 20-х pp. 17 ст.

Найвизначніша наук. праця Б. — «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» (Київ. 1627), в якому перекладено укр. мовою або витлумачено бл. 7 тис. слів. Уперше у східнослов’ян. філології застосував наук. обробку словникового матеріалу. «Лексіконъ» відіграв велику роль у нормалізації церковнослов’ян. і староукр. мов; він використовувався як посібник для вивчення церковнослов’ян. мови у школах 17 — 18 ст., був джерелом багатьох вітчизн. і зарубіж. словників. Б. належать також передмови й післямови до ряду лаврських видань та кілька панегіричних епіграм. У 1616 видав у Львові свою книжечку «На рожство... вЂршЂ для утЂхи православним христіаном», присвячену львів. єпископу Ієремії Тисаровському. У ній увів до відомого вже на Україні жанру декламації елементи драм. вистави (супровід декламування діями та співом, певний театральний реквізит). Тому його вважають одним із зачинателів шкільної драми. «На рожство...» переростає межі різдвяної тематики. У віршах крізь реліг. забарвлення проступають злободенні проблеми тогочасного життя. Поезія Б. відзначається чіткою громадян. концепцією і своєрідним худож. мисленням, поєднанням патетики з ліризмом і безпосередністю розповіді. Взяв участь у створенні колективного акростихового панегірика Петрові Могилі «Імнологія» (1630). Б. підніс на повий рівень мистецтво графіки на Україні, згуртувавши навколо себе талановитих граверів. Автор низки дереворитів, опублікованих у книгах, що виходили друком у Крилосі, Стрятині, Львові й Києві (1-а пол. 17 ст.).

Тв.: [Вірші]. В кн.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978; Лексикон словенороський. К., 1961 [факсиміле першодруку 1627].

Літ.: Колосова Б. П. Із спостережень над поетичного спадщиною Памва Беринди. «Радянське літературознавство», 1978, № 8; Німчук В. В. Староукраїнська лексикографія в її зв’язках з російською та білоруською. К., 1980; Степовик Д. В. Українська графіка XVII — XVIII століть. Еволюція образної системи. К., 1982.

В. В Німчук.


БЕРИНДА Степан (Стефан; р. н. невід. — після 1634) — укр. друкар, поет, перекладач і гравер. Родом з Галичини, ймовірно, брат Памва Беринди. Його сподвижник у літ.-видавничій діяльності. Працював у друкарні Балабанів у Стрятині, потім у Львів. братській друкарні. Наприкінці 1619 переїхав до Києва, працював у Києво-Печерській друкарні, зокрема надрукував «Лексіконъ славеноросскій и именъ тлъкованіє» Памва Беринди, був автором післямов до ряду київ. видань 1-ї пол. 17 ст. Один з авторів акростихового панегірика Петрові Могилі «Імнологія» (1630); його ім’ям підписано партію «І друг друга обыймЂмъ». Автор фігурного вірша «Великодный дар... Єліссею Плетенецкому», вміщеного в книзі «Іоанна Златоустаго... бесЂды на 14 посланій... апостола Павла» (К., 1623). Уклав «Синодик Києво-Печерської лаври, а також складальника Стефана Беринди і його родичів», який був виданий у Києві між 1630 — 33 (зберігся тільки фрагмент видання). Б. належать дві гравюри з власними ініціалами — в «Акафістах» (К., 1629) і в «Параміфії» (К., 1634).

Тв.: [Вірші]. В кн.: Українська поезія. Кінець XVI — початок XVII ст. К., 1978.

В. О. Шевчук.


БЕРКОВ Павло Наумович [2 (14).XII 1896, м. Акерман, тепер Білгород-Дністровський Одес. обл. — 9.VIII 1969, Ленінград] — рос. рад. літературознавець, чл.-кор. АН СРСР з 1960, проф. Ленінгр. ун-ту з 1938, чл.-кор. АН НДР з 1967. Навч. 1917 — 20 в Новорос. (Одеса) і 1921 — 23 Віден. ун-тах. Автор праць про творчість М. Ломоносова, О. Сумарокова, В. Капніста, досліджень з історії рос. л-ри, журналістики, текстології, книгознавства, техніки літературознавчої праці, історії і теорії бібліографії тощо. За ред. Б. вийшов грунтовний бібліогр. покажчик «Історія російської літератури 18 ст.». Значну увагу приділяв історії укр. л-ри 18 ст.: питанням рос.-укр. літ. зв’язків 18 — поч. 19 ст. У монографії «Історія радянського бібліофільства» (1971) висвітлив бібліофільський рух на Україні в 20-і та 50 — 60-і pp., зокрема діяльність Укр. бібліол. т-ва, клубів любителів книги у Харкові, Одесі, Дніпропетровську та Херсоні.

Тв.: Введение в технику литературоведческих исследований. Л., 1955; Библиографическая эвристика. М., 1960; История советского библиофильства. М., 1971; Избранное. М., 1978.

Літ.: Павел Наумович Берков. Список научных печатных трудов. Л., 1956.

І. Д. Бажинов.


БЕРНАСОВСЬКА Вікторія Петрівна (13.XI 1917, Москва — 10.IV 1983, Київ) — рос. рад. письменниця. Закінчила 1948 Вінн. пед. ін-т. Жила на Україні. Друкувалася з 1950. Повість «В комендантську годину» (1958) — про життя й боротьбу рад. людей у тимчасово окупованому фашистами місті. В повісті «Чуєте: дзвінок!» (1961) порушено проблеми виховання молодого покоління.

Тв.: В комендантский час. К., 1963.

Б. А. Буркатов.


БЕРНАТОВИЧ Володимир Олександрович [псевд. — Кузьма Басарабець; бл. 1840 — 26.XI (8.XII) 1865, Одеса] — укр. письменник. Походив з ополяченої вірм. родини. Студентом мед. ф-ту Київ. ун-ту брав участь у прогрес. сусп.-політ. русі. Був учасником перезахоронення Т. Шевченка в Каневі. У львів. газ. «Слово» (1861) опублікував спогад «Похороны Тараса Шевченко», у журн. «Вечерниці» — оповідання «Розказ про Явдоху Долиньщанку, за єї долю та й кривду», «Мужицька дружба», «Тодір Бушак» (усі — 1862), «Осип Мартинчук, або Юзеф Мартиновський» (1863). У цих творах осуджував панську сваволю, рекрутчину, виступав за вільний розвиток укр. культури. В дорожніх нарисах Б. («З дороги», «Допис із Львова», «Допис із чеської Праги», «О ученію малоруського народа в єго ріднім язиці») обстоював потребу єдиного правопису для наддніпрянців і галичан, розвитку славістики на Україні тощо. Вивчав культуру зх. і пд. слов’ян.

М. Й. Шалата.


БЕРНС (Burns) Роберт (25.I 1759, с. Аллоуей, біля м. Ер — 21.VII 1796, м. Дамфріс) — шотл. поет. Писати вірші почав 1773 під впливом нар. поезії. Перша зб. «Вірші, написані переважно шотландським діалектом» (1786, 2-е вид. 1787, 3 вид. 1793, т. 1 — 2). Творча спадщина Б. складається з пісень, віршів, поем, а також епіграм, в яких поет реалістично відобразив життя знедоленого селянства, виступав проти екон., політ. і нац. гноблення («Був бідний фермер батько мій», «Веселі жебраки», «Послання Гейвіну Гамільтону»), проти святенницького пуританства («Святий ярмарок», «Молитва святенника Віллі»), провіщав неминучість революції («Американська війна», «Сон»). Творчість Б. досягла розквіту під час Великої франц. революції 1789 — 94 і піднесення революц.-демократичного руху в Шотландії. Твори цього періоду пройняті революційними й антивоєнними настроями («Дерево свободи», «Чесна бідність», «За тих, хто далеко»; патріотич. гімн «Брюс — шотландцям» називали «шотландською марсельєзою»). Зробив значний внесок у збереження і відродження шотл. нар. творчості, збираючи старовинні пісні і мелодії для едінбурзьких видань «Шотландський музичний музей» (1787 — 1803) та «Вибрані оригінальні шотландські мелодії» (1793). Він натхненно оспівував природу, кохання, високу мораль простолюдина. Волелюбність, глибокий гуманізм, демократизм, самобутність і художня досконалість поезії Б. здобули їй світову славу.

Творчість Б. високо оцінювали Т. Шевченко (називав його «поетом народним і великим»), І. Франко (проводив паралель між Шевченком і Б.), Леся Українка (радила братові Михайлові включити твори Б. до антології кращих зразків світової поезії укр. мовою), П. Грабовський (у листах до І. Франка із заслання писав, що пісні Б. «щиро народолюбні...»). Укр. мовою твори Б. з’явилися у 70-х pp. 19 ст. — у перекладах І. Франка, П. Грабовського та ін. У рад. час вірші Б. перекладали В. Мисик, М. Лукаш, С. Голованівський, В. Колодій та ін. М. Бажан написав вірш «Спомин про Бернса».

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Франко І. Зібрання творів, т. 12. К., 1978; [Вірші], В кн.: Грабовський П. Твори, т. 2. К., 1959; Поезії. К., 1965; [Вірші]. В кн.: Голованівський С. Твори, т. 1. К., 1981; [Вірші]. В кн.: Співець. К., 1982; [Вірші]. В кн.: Мисик В. Твори, т. 2. К., 1983; [Вірші]. В кн.. Колодій В. Братерство. Львів, 1985; [Вірші]. «Всесвіт». 1986, №9; Рос. перекл. — Избранное, кн. 1 — 2. М., 1963; Стихотворения. — Поэмы — Шотландские баллады. М., 1976.

Літ.: Елистратова А. А. Роберт Бернс. М., 1957; Симоненко І. П. Поезія Роберта Бернса. К., 1959; Райт-Ковалева P. Я. Роберт Бернс. М., 1965; Морозов М. М. Шекспир. Бернс. Шоу. М., 1967; Нечипорук О. Д. Великий поет Шотландії. К., 1973.

І. П. Симоненко.


БЕРНШТЕЙН Михайло Давидович [21.XII 1910 (3.I 1911), містечко Великий Токмак, тепер м. Токмак Запоріз. обл.] — укр. рад. літературознавець, доктор філол. наук з 1960. Член КПРС з 1944. Закінчив 1934 Запоріз. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. У 1938 — 81 працював в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Літературознавчу діяльність почав 1932 статтями й рецензіями з питань поточного літ. процесу (журнали «Темпи», «Молодняк», «Зоря»). Осн. праці Б. присвячені історії укр. дожовтневої л-ри, літ. критики, журналістики, укр.-рос. літ. зв’язкам, питанням текстології. Б. — дослідник творчості Т. Шевченка, Марка Вовчка, І. Франка, 1. Манжури, М. Драгоманова, П. Куліша та ін. Брав участь у підготовці акад. десятитомного видання творів Т. Шевченка, видань творів І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, М. Старицького, І. Манжури, І. Франка, Лесі Українки, М. Коцюбинського, О. Біленького та ін. За розробку наук. принципів, упорядкування, підготовку текстів Зібрання творів І. Франка у 50 томах та коментарі удостоєний Держ. премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1988). Один з авторів «Історії української літератури» у 8 томах (т. 3, 4; 1968 — 69). Опубл. ряд статей про творчість А. Малишка, О. Корнійчука, М. Стельмаха, З. Мороза.

Тв.: Марко Вовчок. Життя і творчість. К., 1952; Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50 — 60-х років XIX ст. К., 1959; Українська літературна критика 50 — 70-х років XIX ст. К., 1959; Іван Манжура. Життя і творчість. К., 1977; Франко і Шевченко. К., 1984.

Л. З. Мороз.


БЕРТЕЛЬС Євген Едуардович [13 (25).XII 1890, Петербург — 7.Х 1957, Москва] — рос. рад. сходознавець, чл.-кор. АН СРСР з 1939, засл. діяч науки Узб. РСР з 1944 і Тадж. РСР з 1945, чл.-кор. Іранської АН з 1944, чл.-кор. Араб. АН в Дамаску з 1956. Закінчив 1918 Петрогр. ун-т. Засновник рад. школи іран. текстології. Досліджував історію перс. тадж. і тюркських л-р, творчість Фірдоусі, Нізамі, Джамі, Навої. Автор праць з історії культури народів Бл. і Серед. Сходу. Його участь у підготовці видання критичного тексту поеми Нізамі «Іскандер-наме» відзначена Держ. премією СРСР (1948). Незавершена праця — «Історія персько-таджицької літератури».

Тв.: Избранные труды, т. 1 — 4. М., 1960 — 65.

Літ Алиев Г. Ю. Библиография научных трудов чл.- кор. АН СССР Е. Э. Бертельса. «Советское востоковедение», 1958, № 1.

Р. Хаді-Заде.


БЕРТРАН ДЕ БОРН (Bertran de Born) віконт де Отфор (бл. 1140, Борн-де-Саліньяк, Лімузен — бл. 1215, монастир Далон, Дордонь) — прованс. трубадур, політ діяч. Зажив слави найвойовничішого з трубадурів як постійний учасник, а нерідко й ініціатор феод. міжусобиць. У політ. сирвентах (піснях на теми релігії, політики, моралі) прославляв воєнні подвиги, мужність воїнів, радість чесного бою. Високо оцінив Б. де Б. як поета в трактатах «Про народну мову» та «Бенкет» Данте, а в 28-й пісні «Пекла» створив його колоритний образ. Про Б. де Б. писали Л. Уланд, Л. Арагон, Л. Фейхтвангер, з укр. письменників — І. Франко. Одну із його сирвент переклав М. Терещенко.

Тв.: Рос. перекл. — [Вірші]. В кн.: Песни трубадуров. М., 1979.

Літ.: Франко І. Данте Алігієрі. Характеристика Середніх віків. Життя поета і вибір його поезії. В кн.: Франко І. Зібрання творів т. 12. К., 1978.

О. Є.-Я. Пахльовська.


БЕРУЛАВА Хута Михайлович (10.XII 1924, м. Зугдіді ) — груз. рад. поет, перекладач. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив Сухум. пед. ін-т, 1952 — Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Автор збірок «Любов до Батьківщини» (1944, про героїзм рад. народу у Великій Вітчизн. війні), «Швидкоплинні роки» (1958), «Сніговий день» (1975) та ін., поем «Російське серце» (1951, про дружбу народів), «Оспівую зорі» (1954, про життя колг. села). «Зелений корабель» (1954), творів для дітей (повість «Хлопчик з пташиним серцем», 1986), літ.-критичних статей (зб. «Рідні імена», 1979). Минуле груз. народу відображено в циклі поезій «Дороги Вардзії» (1946), поемі «Колхідська легенда» (1943 — 55), «Слово про народження Тбілісі» (1964). Перекладає твори поетів народів СРСР (збірки «Вибрані переклади», 1955; «Великі майстри і друзі», 1962). Серед перекладів — вірш «Клятва» та поема «Політ крізь бурю» М. Бажана. Україні присвятив поезії «Пам’ятник Лесі Українці в Сурамі», «На Україні біля Дніпра», «Богдану Хмельницькому», «Прощання з Києвом». Укр. мовою окремі твори Б. переклали М. Бажан, І. Нехода, Л. Костенко, В. Коротич.

Тв.: Укр перекл. — Оспівую зорі. Поема. К.,1968; [Вірші]. В кн.: Поезія грузинського народу, т. 2, К., 1961; Рос. перекл. — Избранное. М., 1981.

О. Н. Мушкудіані.


БЕРЦЕ Візбул [15 (28).X 1916, Іркутськ — 28.II 1971, с. Малєєвка, побл. Москви, похований у Ризі] — латис. рад. письменник. Член КПРС з 1947. Закінчив 1940 Моск. юрид. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Автор зб. оповідань про війну «Сила сильних» (1948), повістей «Перші одинадцять» (1949) — про колективізацію в Латвії, «Еріка, Дзідра та інші» (1966) — про рад. молодь, автобіогр. — «Чаша терезів» (1970). У центрі романів «Вийшли усі ми з народу» (1956), «Спадщина» (1965) — праця робітників, виховання підростаючого покоління. Кн. «За синім птахом» (1968) — роздуми письменника над проблемами літ. творчості. Незакінч. роман — «Краща частина життя» (опубл. 1972). Укр. мовою окремі твори Б. переклала Г. Коваленко.

Тв.: Укр перекл. — Майбутнє починається сьогодні К., 1958; Рос. перекл. — За синей птицей. — Чаша весов. М., 1978.

Г. О. Васильєва.


БЕРШАДСЬКИЙ Віктор Арнольдович (17.III 1916, Одеса — 11.II 1972, там же) — рос. рад. поет. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1949 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Жив на Україні. Подвиги рад. воїнів під час Великої Вітчизн. війни, боротьба за мир, мужність моряків і рибалок — мотиви книг «Зустріч у порту» (1948), «Вимпел миру» (1959), «Там довго ясні небеса» (1957), «Сонце на щоглах» (1962), «Здивування» (1966), «П’ята пора року» (1969), «Морська столиця» (1971) та ін. Автор ліро-епічної поеми «Одеса» (1945), присвяченої героїчним захисникам міста, докум. повісті про людей праці «Капітан з Кобулеті» (1960), книжок для дітей.

Є. М. Прісовський.


БЕРШЕ (Berchet) Джованні (23.XII 1783, Мілан — 23.XII 1851, Турін) — італ. поет. Один з основоположників італ. романтизму. Був причетний до карбонарського руху в Ломбардії. В «Напівсерйозному листі Золотоуста своєму синові» (1816), що став маніфестом італ. романтизму, висловив думку про необхідність створення нац. поезії, актуальної змістом і громадян. звучанням. Поема «Втікачі з Парги» (1821, опубл. 1823 в Парижі) присвячена трагіч. долі поборників нац. свободи. Провідні теми циклу романсів («Кларіна», «Самітник з Чінізіо», «Матільда», «Трубадур», «Джулія», 1821 — 24), лірич. поеми «Фантазії» (1829), оди «До зброї!» (1831) — ненависть до австр. загарбників, осуд зрадників, любов до Італії. Цікавився історією слов’ян. країн, 1861 за його редакцією було перевидано «Опис Московії» А. Віміни, де є відомості й про Україну. Виступав і як перекладач.

О. Є.-Я. Пахльовська.


«БЕСЕДА ЛЮБИТЕЛЕЙ РУССКОГО СЛОВА» — літ. т-во, що об’єднувало консервативно настроєних рос. літераторів. Організоване О. Шишковим. Існувало 1811 — 16 в Петербурзі. Постійними членами т-ва були С. Ширинський-Шихматов, О. Шаховськой та ін., що виступали проти реформи літ. мови, яку проводили прихильники ЛІ. Карамзіна. Однак окремі члени т-ва не в усьому поділяли погляди О. Шишкова на розвиток рос. л-ри і літ. мови, серед них — Г. Державін, І. Крилов, М. Гнєдич. «Беседа» виступала за вивчення давньорус. л-ри і творче використання її традицій, виявляла інтерес до слов’ян. фольклору, закликала до зближення росіян з ін. слов’ян. народами, їхньою культурою та літературою.

В. Я. Звиняцковський.


БЕСІКІ [справж. — Габашвілі Віссаріон Захарович; 1750, Тбілісі — 24.I (4.II) 1791, Ясси, Румунія] — груз. поет і політ. діяч. Виховувався при дворі царя Іраклія II. На чолі дипломатичної місії Імеретії (1787) їздив у Москву, Петербург і Кременчук; був послом при ставці Потьомкіна на Україні та в Молдавії. Писав любовно-ліричні й сатиричні вірші, елегії, оди — «Плач кохання», «Я ввійшов у сад печалі...», «Чорні дрозди», «О прекрасностанна», «В мріях» та ін. Автор патріотич. оди «Аспіндзька битва» (1770, на честь перемоги груз. військ над османськими полчищами), сатир. поеми «Невістка і свекруха». Про життя та діяльність Б. розповідає істор. роман А. Беліашвілі «Бесікі» (1942 — 47).

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Бажан М. П. Твори, т. 3. К., 1975.

І. М. Дзюба.


БЕССАРАБА Іван Венедиктович (бл. 1850, с. Ломази Седлецької губ., тепер ПНР — 1921) — укр. фольклорист і етнограф. З 80-х pp. до 1916 працював учителем на Херсонщині. Записав у Седлецькій та Херсон. губерніях і видав багато зразків нар. прози, пісень, прислів’їв та приказок, прикмет, дитячого фольклору, нар. драми, описав чимало кар. звичаїв і обрядів («Матеріали для етнографії Седлецької губернії», 1903; «Матеріали для етнографії Херсонської губернії», 1916). У своїх працях аналізував лексичні особливості місц. говірок. Досліджував питання культур. взаємин росіян, українців, білорусів та поляків.

О. Ю. Брицина.


БЕСТІАРІЙ (від лат. bestiarius — звіриний) — збірники середньовічних творів, в яких описи звірів, тварин, птахів супроводжуються алегоричним тлумаченням. Тварини та казкові істоти, відомі з давньогрец. джерел (напр., міфічна тварина василіск — втілення злоби й потворності; священний птах фенікс, який щовечора помирає, щоб воскреснути вранці, виступає символом воскресіння) трактуються в дусі християнської релігії. Звірі в Б. втілюють добрі і злі риси людської натури, явища природи мають символічне витлумачення з повчальним висновком. Найвідоміший Б. — «Фізіолог» виник, очевидно, в Александрії між 2 та 4 ст. і як гол. твір символічної зоології був дуже поширений в різних європ. і сх. країнах, зокрема в Київ. Русі.

Літ.: Гуревич А. Я. Категории средневековой культури. М., 1984.

Г. Л. Рубанова.


БЕСТСЕЛЕР (англ. best seller, від best — найкращий і sell — продавати) — книга, яка в даний період часу (місяць, сезон, рік) має найбільший комерційний і читацький успіх, видається великим тиражем у зв’язку з підвищеним попитом. У США, наприклад, Б. звичайно виходять мільйонними тиражами, їх списки (з поділом на твори худож. л-ри і твори наук., наук.-попул. та ін. змісту) регулярно публікуються в газетах і журналах, в кінці року називається краща книга. Серед творів, що стали Б., — «Старий і море» Е. Хемінгуея, «Над прірвою в житі» Дж. Селінджера та ін. Однак не кожен Б. має безсумнівну цінність, частіше не має її зовсім. Б. може стати книга сенсаційного характеру, псевдолітературна або «модна». Багато високохудож. творів визначних письменників ніколи не числились у списках Б.

В. І. Оленєва.


БЕСТУЖЕВ Олександр Олександрович [псевд. — Марлінський; 23.X (3.XI) 1797, Петербург — 7 (19).VI 1837, мис Адлер, тепер у складі м. Сочі] — рос. письменник, декабрист. Навчався в Петерб. Гірничому кадет. корпусі, перейшов на військову службу. Разом з К. Рилєєвим видавав альм. «Полярная звезда» (1823 — 25), співробітничав у журн. «Сын отечества» та ін. За участь у повстанні декабристів засланий у Сибір, згодом переведений на Кавказ. Автор романтичних повістей на істор. теми («Замок Венден», 1923; «Замок Нейгаузен», 1924; «Зрадник», 1825, та ін.), в яких широко використав фольклорний матеріал. У повісті «Роман і Ольга» (1823) розробляв тему захисту свободи особистості. Лірика Б. після 1825 пройнята мотивами самотності, розчарування. Виступав і як літ. критик. Виробив своєрідний пишномовний, барвистий, емоційний, т. з. бестужевський, стиль. Був обізнаний з укр. л-рою, високо цінував творчість Г. Сковороди, якого назвав укр. Діогеном. Творчість Б. досліджували М. Семевський, Н. Котляревський, М. Алексєев, О. Білецький, Л. Булаховський. Окремі вірші переклали Н. Забіла, Т. Масенко та ін.

Тв.: Сочинения, т. 1 — 2. М., 1981.

Літ.: Полудненко Ю. Г. А. А. Бестужев-Марлинский на путях к реализму. «Научные записки Киевского пединститута». 1957, т. 26, в. 1.

С. А. Кривошапова.


БЕХЕР (Becher) Йоганнес Роберт (22.V 1891, Мюнхен — 11.X 1958, Берлін) — нім. письменник, держ. і громад. діяч (НДР). Член Компартії Німеччини з 1919, з 1946 — СЄПН і член її ЦК. З 1911 вивчав медицину, філософію, філологію в ун-тах Берліна, Мюнхена, Йєни. В 1935 — 45 жив у СРСР. Був міністром культури НДР (1954 — 58), президентом AM НДР (1953 — 56). Один з основоположників нім. л-ри соціалістич. реалізму. Поезія Б. — переважно медитативна, громадян.-філософська. Зробив вагомий внесок у розвиток таких жанрів, як балада, сонет, поема. У поетич. збірках «Труп на троні» (1925), «Шукач щастя і сім гріхів» (1938), «Дяка Сталінградові» (1943), «Народ, що блукає в темряві» (1948), «Крок середини століття» (1958) та ін., романах «Люїзит...» (1926), «Прощання» (1940), поемах, публіцисти, творах викривав мілітаризм і фашизм, розповідав про соціалістичне буд-во в Рад. Союзі. Ряд теор. праць присвятив естетиці соціалістич. реалізму. Автор тексту держ. гімну НДР (1949). З 20-х pp. Б. зв’язувала дружба з укр. письменниками П. Тичиною, О. Досвітнім, В. Поліщуком, І. Микитенком. В 1930 виступив з доповіддю на 2-й Міжнар. конференції революц. письменників у Харкові. Біографія Б. лягла в основу повісті О. Досвітнього «Фріц і Йоган» (1929). Вірші, романи, новели, нариси Б. друкувалися в укр. журналах 20-х pp. у перекладах В. Бобинського, М. Йогансена, В. Мисика, Я. Савченка, Ю. Яновського. У повоєнні роки вірші Б. перекладали І. Драч, М. Петренко, К. Вікторенко, Є. Нарубіна, Й. Фельдштейн, О. Жупанський та ін. Лауреат Міжнар. Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1952).

Тв.: Укр. перекл. — Банкір на бойовищі. Х., 1930; Люїзит, або Єдино справедлива війна. Х. — К., 1933; Німецький танець смерті 1933 року. Х., 1934; [Вірші]. «Жовтень», 1960, № 4; [Вірші]. «Всесвіт», 1969. № 12; 1971, № 5; 1975, № 5; 1982, № 12; 1985. № 4; [Сонети]. В кн.: Світовий сонет. К., 1983; [Вірші]. В кн.: Свобода — прийшла! К., 1984; Рос. перекл. — Избранное. М., 1974; О литературе и искусстве. М., 1981.

Літ.: Биркан П. Р. Оружием слова.Л., 1959; Лук’янова В. Бехер і українська література. «Всесвіт». 1964. 4; Лук’янова В. П. Й. Р. Бехер — поет і теоретик. К., 1966.

Н. М. Матузова.


БЕЦЬКИЙ Іван Єгорович (1818 — 1890, м. Флоренція) — укр. і рос. видавець і перекладач. Виховувався в родині М. П. Погодіна. Освіту здобув у Моск. (1833 — 39) і Харків. (1840 — 42) ун-тах. Служив у Харкові (1842 — 45) і в канцелярії моск. губернатора. Перебуваючи в Харкові, належав до середовища укр. творчої інтелігенції, підтримував дружні стосунки з В. Каразіним, Г. Квіткою-Основ’яненком, М. Костомаровим. За їх активною участю упорядкував і видав 4 книги альм. «Молодик» (1843 — 44). Тут було вміщено твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, А. Метлинського та ін., матеріали з історії української л-ри — «Огляд творів, писаних малоросійською мовою» М. Костомарова. Перекладав рос. мовою твори західноєвроп. письменників, його переклади творів Жана Поля («Воспоминания из лучших времён жизни для последних», оповідання «Луна днем», обидва — 1843) позитивно оцінені В. Бєлінським. Автор публіцистич. творів «Дума на могиле умершей» (1839), «Три поры» (1839), «Два дня в Барейте» (1851), літературознавчої розвідки «Нотатки про відмінності між поетами давнього й нового світу» (1840).

Літ.: Срезневский В. И. И. Е. Бецкий — издатель «Молодика». «Журнал министерства народного просвещения», 1900, кн. 12, отд. 2; Языков Д. Д. Обзор жизни и трудов русских писателей и писательниц. М., 1907; Белинский В. Г. Антология из Жан Поля Рихтера. В кн.: Белинский В. Г. Собрание сочинений, т. 7. М., 1981.

Ю. А. Ісіченко.


БЕШКО Андрій (р. н. невід. — 1855) — укр. кобзар. Жив у містечку Мені (тепер місто Черніг. обл.). Учень А. Шута. В репертуарі Б. були думи: «Богдан Хмельницький та Барабаш», «Втеча трьох братів з города Азова», «Олексій Попович», «Козак-нетяга Фесько Ганджа Андибер», «Плач невольників на турецькій каторзі». Ці думи записав від Б. 1853 П. Куліш. Тексти двох дум (про Андибера і про Б. Хмельницького) він об’єднав з варіантами, записаними від А. Шута, і опублікував у збірнику А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (1854).

Літ.: Кирдан Б., Омельченко А. Народні співці-музиканти на Україні. К., 1980.

О. А. Правдюк.


БЄДНИЙ Дем’ян [справж. — Придворов Юхим Олексійович; 1 (13).IV 1883, с. Губівка, тепер Компаніївського р-ну Кіровогр. обл. — 25.V 1945, с. Барвиха Одинцовського р-ну Моск. обл.] — рос. рад. поет. Член КПРС з 1912. Закінчив 1900 військ. фельдшерську школу в Києві. Навчався 1904 — 08 в Петерб. ун-ті. Перші вірші опублікував 1899 у газ. «Киевское слово». В більшовицьких виданнях, зокрема в газетах «Звезда» і «Правда», друкував злободенні байки — політ. сатири. В 1912 вийшла зб. «Байки». У віршованій повісті «Про землю, про волю, про робітничу долю» (1917) висловлена віра в перемогу більшовиків. Поема «Головна вулиця) (1922) — про боротьбу рад. народу проти контрреволюції. Вірші «Любимому» (1923), «Ленінському набору» (1924), «Сніжинки» (1925), «Ленін з нами» (1944) та ін. присвячені вождеві Комуністичної партії. Під час Великої Вітчизн. війни створював патріотичні вірші («Я вірю в свій народ!» та ін.). Автор популярної пісні «Та як матінка мене проводжала» (1918). Б. писав і укр. мовою [сатир. вірші «Панська рада (українцям)», «Осиковий кіл раді», «Замість волика»]. Укр. тема звучить у творах «Пороги», «Квіти й Коріння», «Вставай, Україно», «Біля могили Тараса Шевченка», «Салют переможцям», «Одеса», «Визволителям Полтави» та ін. У роки громадян. війни сатири Б. виходили окремими виданнями в Києві, Одесі, Харкові, друкувались у газетах. Твори Б. перекладали М. Терещенко, М. Рильський, В. Поліщук, І. Кулик, М. Годованець.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 8. М., 1963 — 65; Укр. перекл. — Вибране. К., 1951; Павуки та Мухи. К., 1957; Я вірю в свій народ. В кн.: Сузір’я, в. 9. К., 1975.

Літ.: Эвентов И. Демьян Бедный. Жизнь. Поэзия. Судьба. М., 1983; Цимеринов Б. М. Издание произведений Демьяна Бедного на Украине. В кн.: Книга. Исследования и материалы, сб. 49. М., 1984.

Т. М. Різниченко.


БЄЛАШ Борис Федорович (1.VIII 1941, с. Чірагідзор, тепер смт Ханларського р-ну Аз. РСР) — рос. рад. письменник. Закінчив 1964 Харків. пед. ін-т і 1975 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). Живе на Україні. Автор поетич. збірок «Марш-кидок» (1969), «Гонг» (1973), «Запали сніги» (1976), «Я живу» (1985) та ін. Ліричний герой Б. пізнав тяжке воєнне дитинство, шахтарську працю, нелегкі дороги і гіркі втрати. Худож.-докум. повість «Степовий Антей» (1983) — про олімп. чемпіона з боротьби Іллю Мате.

Тв.: Вкус борьбы. М., 1979; Славногорье. Донецк, 1980; Щедроздравье. К., 1982; Степной Антей. К., 1983; Я живуі К., 1985; На далекие костры. Донецк, 1986.


БЄЛЕВИЧ Антон Петрович [14(27).V 1914, с. Дубровка, тепер Узденського р-ну Мін. обл. — 11.IV 1978, Мінськ] — білорус. рад. поет. Навчався 1933 — 35 в Могильов, політ.-осв. ін-ті. Учасник партиз. руху в Білорусії під час Великої Вітчизн. війни. У 1945 вийшла зб. віршів і поем Б. «Людина з Дуброви». Боротьбі проти фашист. загарбників, повоєнному життю села присвячені збірки «На батьківських стежках» (1946), «Світоч» (1950), «Гвинтівка і плуг» (1968), «Сонцем заручені» (1975) та ін. Писав твори для дітей. Автор книги літ. портретів «Чарівники» (1970), публіцистич. кн. «Сповідь серця» (1978) та ін. Перекладав вірші П. Тичини, М. Бажана, А. Малишка, І. Неходи, Д. Білоуса та ін. укр. поетів. Укр. мовою окремі твори Б. переклали Б. Степанюк, В. Лагода, А. М’ястківський, Г. Донець, О. Юрченко та ін.

Тв.: Укр. перекл. — [Вірші]. В кн.: Пісні з Білорусі. К., 1957; [Вірші]. В кн.: Білоруська радянська поезія. Антологія, т. 2. К., 1971; [Вірші]. В кн.: Лісова колиска. К., 1979; Рос. перекл. — Сосны во ржи. М., 1984.

В. В. Гниломедов.


БЄЛЕНКОВ Борис Антонович (23.VII 1907, с. Синяки, тепер Смолен. обл. — 16.VI 1972, Київ) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1943. З 1931 навчався в Ін-ті нар. г-ва в Ростові-на-Дону. Учасник Великої Вітчизн. війни. Жив на Україні. У повістях «Шляхта» і «Хлопчик з містечка» (обидві — 1938) відтворив боротьбу укр. народу в роки громадян. війни проти білополяків, за визволення західноукр. земель від чужоземного гноблення. В основі гостросюжетної повісті «Крилаті і безкрилі» (1957) — життя конструкторського бюро авіазаводу в післявоєнний час. Роман «Світанок пломеніє» (1953) присвячено героїчним захисникам Кавказу.

В. О. Соболь.


БЄЛИЙ Андрій (справж. — Бугайов Борис Миколайович; 14 (26).X 1880, Москва — 8.I 1934, там же) — рос. рад. письменник, філософ, критик, літературознавець. Закінчив 1903 Моск. ун-т. Виступав як представник «молодшого» покоління поетів-символістів. На формування його поглядів вплинула філософія В. Соловйова, захоплення якою поєднувалося з вивченням нім. філософів-неокантіанців, творчості Ф. Ніцше, сх. релігій. Пошуки нових форм синкретичного мистецтва виявились у створенні «симфоній», написаних ритмічною прозою («Повернення», 1905; «Келих заметілі», 1908, та ін.), до яких примикав роман «Срібний голуб» (1911). Філос.-естетичну програму і худож. практику символізму обгрунтував у літ.-теор. і критичних працях (книги «Символізм», «Луг зелений», обидві — 1910; «Арабески», 1911). Передчуттям майбутніх соціальних змін пройнята перша поетична зб. «Золото в блакиті» (1904). У зб. «Попіл» (1909) звучить тема «хворої Росії». Вершиною дореволюц. творчості Б. є роман «Петербург» (1913 — 16), в якому порушуються складні соціально-філос. проблеми — влада і народ, терор і революція та ін., відображено події періоду революції 1905 — 07. Велику Жовтн. соціалістич. революцію сприйняв як духовне оновлення світу на засадах християнства (вірш «Вітчизні», 1917; поема «Христос воскрес», 1918). Активно включився в будівництво нової культури. Видав поетич. збірки «Зірка» (1919), «Перше побачення» (1921), «Пісня розлуки» (1922), автобіогр. повість «Котик Лєтаєв» (1922), істор. дилогію «Москва» (ч. 1 — 2, 1926) і роман «Маски» (1934). Духовне життя рос. інтелігенції кін. 19 — поч. 20 ст. відобразив у книгах мемуарів «На рубежі двох століть» (1930), «Початок віку» (1933), «Між двох революцій» (1934) та ін. Автор праць з теорії л-ри і поетики, істор.літ. досліджень («Ритм як діалектика», «Мідний вершник»; обидва — 1929), «Майстерність Гоголя» (1934). Виявляв інтерес до творчості Г. Сковороди, високо цінив його філос.-етичне вчення. Досліджував літ.-теор. і філос. спадщину О. О. Потебні, якого вважав одним із засновників філософії і поетики символізму. Окремі його положення (напр., про внутрішню мову й символ) розвивав у своїх теор. працях. До творчості Б. звертались П. Тичина, М. Бажан, ін. укр. письменники. Окр. вірші Б. перекладено укр. мовою.

Тв.: На рубеже двух столетий. М. — Л., 1931; Между двух революций. М., 1934; Стихотворения и поэмы. М. — Л., 1966; Петербург. Л., 1981; Стихотворения. М., 1988.

Літ.: Максимов Д. О романе-поэме Андрея Белого «Петербург». К вопросу о катарсисе. В кн.: Максимов Д. Русские поэты начала века. Л., 1986; Русские советские писатели. Поэты. Биобиблиографический указатель, т. 2. М., 1975.

І. Д. Бажинов.


БЄЛИХ Григорій Георгійович [7 (20).VIII 1906, Петербург — 14.VIII 1938, Ленінград] — рос. рад. письменник. Навчався на курсах при ленінгр. Будинку дит. книги. Враження від перебування в дит. будинку — ленінгр. школі соціально-індивідуального виховання ім. Ф. М. Достоєвського художньо втілив у повісті «Республіка Шкід» (1927, у співавт. з Л. Пантелєєвим). Написана з блискучим гумором, сповнена гуманістичної віри в людину, вона стала подією в дит. л-рі. Твір перекладено українською (О. Гордон), багатьма ін. мовами народів СРСР, іноз. мовами. Автобіогр. є також повість «Будинок веселих жебраків» (1930), оповідання «Постоли» (1929), «Білогвардієць» (1930) та ін.

Тв.: Дом веселых нищих. Л., 1965; Республика Шкид. М., 1981 [у співавт.]; Укр. перекл. — Республіка Шкід. К., 1936 [у співавт.].

І. Д. Бажинов.


БЄЛІНСЬКИЙ Віссаріон Григорович [20.V (1.VI) 1811, м. Свеаборг — 26.V (7.VI) 1848, Петербург] — рос. революц. демократ, літ. критик, філософ, публіцист. Основоположник рос. реалістичної естетики і літ. критики. В 1829 — 32 навчався в Моск. ун-ті. З 1833 — співробітник журн. «Телескоп», 1836 — 39 — редагував журн. «Московский наблюдатель». У 1839 переїхав до Петербурга, де очолив літ.-критичний відділ журн. «Отечественные записки». В 1847 перейшов у журн. «Современник», став його ідейним керівником. За визначенням В. І. Леніна, Б. був «попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі» (Повне зібр. творів, т. 25, с. 90). Протягом недовгого творчого шляху Б. пройшов складну еволюцію від ідеалізму до матеріалізму, від просвітительства і романтичної антикріпосницької опозиційності до усвідомленого революц. демократизму. Утверджував ідеї об’єктивної закономірності суспільного прогресу, необхідність боротьби за соціально справедливе суспільство. Його «Лист до Гоголя» (1847), за словами В. і. Леніна, «підбивав підсумок літературній діяльності Бєлінського, був одним з найкращих творів безцензурної демократичної преси» (там же, с. 91). Прихильник діалектики Гегеля, Б. вірив у безконечні можливості розвитку реального світу. Історизм у підході до явищ духовного життя особливо яскраво виявився у його літ.-критичній діяльності, пафос якої полягав у відстоюванні реалізму, соціально-перетворюючої ролі л-ри і мист-ва. Естетич. погляди Б. найбільш виразно виявились у статтях «Про російську повість і повісті п. Гоголя („Арабески“ і „Миргород“)» (1835), «Ідея мистецтва» (1841), «Розмова про критику» (1842), «Твори Олександра Пушкіна» (1843 — 46), «Погляд на російську літературу 1846 року» (1846), «Погляд на російську літературу 1847 року» (1848). Завдання л-ри бачив у відображенні дійсності в її типових визначальних рисах. Виступав проти теор. концепцій слов’янофілів і лібералів-західників, був теоретиком і захисником сатирично-викривального напряму, принципів натуральної школи у вітчизн. л-рі. Широтою інтересів, теор. глибиною позначені виступи Б. з питань фольклору, театру, педагогіки, зарубіж. л-ри. Вважаючи нар. поезію найвищим естетичним виявом раннього істор. життя народу, Б. надавав їй великого значення у формуванні ідей народності, самобутності й демократизму в л-рі. Виходячи з цих позицій, позитивно оцінював твори І. Котляревського, М. Костомарова, Л. Боровиковського, А. Метлинського, О. Бодянського. Про «Малоросійські повісті» Г. Квітки-Основ’яненка писав, що вони відзначаються високою літ. вартістю, яка походить від оригінальності предмету й оригінальності таланту, чудовою назвав його повість «Маруся». Підтримував тенденції реалістичного зображення життя в дусі натуральної школи у творчості Є. Гребінки. Критикуючи намагання деяких укр. письменників уникати актуальних проблем, замикатися в колі тем з патріарх. минулого, Б. водночас неправильно оцінював деякі прогресивні явища укр. л-ри, зокрема поему «Гайдамаки» («Отечественные записки», 1842, № 5) та антисамодержавну сатир. поему «Сон» Т. Шевченка (лист до П. Анненкова в грудні 1877). І. Франко висловлював думку, що крит. замітка Б. про поему «Гайдамаки», «хоч побіжна, та не зовсім справедлива, мала значний вплив на Шевченка, охолодила його козацький патріотизм а звернула його в напрямі, рівнобіжнім до думок Бєлінського, — патріотизму на основі чисто людській і соціальній» (Зібр. тв. у 50 томах, т. 49, с. 139). У рецензіях на альманахи «Ластівка», «Сніп» і «Молодик» Б. дійшов помилкового висновку про відсутність істор. перспективи для розвитку укр. л-ри. В 1846 Б. разом з М. Щепкіним подорожував по Україні, відвідав Харків, Миколаїв, Херсон, Одесу, Крим.

Тв.: Полное собрание сочинений, т. 1 — 13. М., 1953 — 59; Собрание сочинений, т. 1 — 9. М., 1976 — 82; Укр. перекл. — Вибрані філософські твори, т. 1 — 2. К., 1948 — 50; Літературно-критичні статті. К., 1953.

Літ.: Оксман Ю. Летопись жизни и творчества В. Г. Белинского. М., 1958; Франко І. Я. [Перша передмова до перекладу «Фауста» Й.-В. Гете]. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 26. К., 1980; Франко І. Лист до О. М. Пипіна від 23 січня 1888 р. В кн.: Франко І. Я. Зібрання творів, т. 49. К., 1986; Волинський П. К. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина XIX ст.). К., 1959; Шаблиовский Е. С. Т. Шевченко и русские революционные демократи. 1858 — 1861. М., 1962; Басс І. І. В. Г. Бєлінський і українська література 30 — 40-х років XIX ст. К., 1963; Федченко П. М. Літературна критика на Україні першої половини XIX ст. К., 1982; Шубравський В. Є. Шевченко в оцінці Бєлінського: припущення і дійсність. «Українська мова і література в школі», 1988, № 3.

Я. М. Федченко.


БЄЛОВ Василь Іванович (23.X 1932, с. Тимониха, тепер Харовського р-ну Волог. обл.) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1956. Закінчив 1964 Літ. ін-т ім. О. М. Горького (Москва). У повісті «Село Бердяйка» (1961), збірках оповідань «Спекотне літо» (1963) та «Річкові закрути» (1964) зобразив життя північнорос. села. Інтересом до духовного світу селянина-трудівника, моральних принципів сучасника позначена повість «Звичне діло» (1967), що стала віхою в розвитку рад. багатонац. «сільської прози» і, як «Теслярські оповідання» (1968) та «Бухтини вологодські» (1969), відображає осн. періоди соціалістич. перетворення на селі. Злободенні морально-етичні проблеми сучасності порушено в «маленьких повістях» «Моє життя», «Виховання за доктором Споком» (обидві — 1974). Широку картину життя селянства, всього суспільства напередодні колективізації змалював у романі «Переддень» (ч. 1 — 3, 1972 — 87), драмі «Кощей Безсмертний» (1981), а також у публіцистич. статтях (зб. «Роздуми на Батьківщині», 1986). В романі «Все попереду» (1986) йдеться про чистоту людських стосунків, відповідальність за збереження сім’ї, яка протистоїть тенденціям відчуження й бездуховності. Автор філос.-етногр. книги про нар. естетику — «Лад» (1981; Держ. премія СРСР, 1981).

Тв.: Сочинения, т. 1 — 3. М., 1983 — 84; Три пьесы. М., 1985; Раздумья на Родине. Очерки и статьи. М., 1986; Все впереди. М., 1987; Кануны. М., 1988; Укр. перекл. — Гудуть дроти. К., 1983.

Літ.: Селезнев Ю. Василий Белов. М., 1983.

І. Д. Бажинов.


БЄЛОУСОВ Валентин Олексійович (23.XII 1919, ст. Волноваха, тепер Донец. обл. — 10.XI 1976, Донецьк) — рос. рад. письменник. Член КПРС з 1960. Закінчив 1938 механіко-металург. технікум і офіцерські курси під час війни. Учасник Великої Вітчизн. війни. Автор романів «Голос життя» (1951), «Місто» (1963), повістей «Шляхи-дороги» (1956), «Десятий» (1959), «На околиці дальній» (1967). Гол. теми творчості — життя колг. села і повоєнного індустріального міста.

Є. М. Волошко.


БЄЛОУСОВ Іван Олексійович [27.XI (9.XII) 1863, Москва — 7.I 1930, там же] — рос. письменник і перекладач. Закінчив 1880 міське уч-ще в Москві. Писав ліричні поезії, оповідання, вірші для дітей («Пісні про хліб і труд»). До першої зб. «З „Кобзаря“ Т. Г. Шевченка і українські мотиви» (1887) включив 18 своїх перекладів. Був одним з найактивніших перекладачів, видавців і популяризаторів творчості Т. Шевченка. У 80 — 90-і pp. публікував переклади Шевченкових творів у рос. пресі, окремо випустив «Маленький „Кобзар“», (1892). Видав збірки «Пісні і думи Кобзаря» (1900), «„Кобзар“ у перекладі російських письменників» (1906, перевид. 1911), «Шевченко, його думи і пісні» (1914); двома виданнями — «Заборонений „Кобзар“» (1918, 1922), де зібрано уперше перекладені позацензурні твори Т. Шевченка, окремим виданням — поему «Наймичка» (1923). Автор популярних біогр. нарисів і статей про Т. Шевченка. Перекладав також твори І. Франка, Б. Грінченка та ін.

Тв.: Тарас Григорьевич Шевченко. М., 1919.

Літ.: Крук і. Невтомний пропагандист «Кобзаря». «Вітчизна». 1964, № 3; Андрєєва А. О. З родинних спогадів про І. О. Бєлоусова. «Радянське літературознавство», 1980. № 8.

М. М Павлюк.


БЄЛЯЄВ Борис Леонідович [23.VII (5.VIII) 1912, Новосибірськ — 20.XII 1982, Ворошиловград] — рос. рад. літературознавець, письменник, канд. філол. наук з 1954. Член КПРС з 1942. Закінчив 1940 Хабаров. пед. ін-т. Учасник Великої Вітчизн. війни. Жив на Україні. У художньо-докум. кн. «Далекосхідний Перекоп» (1961) розповів про реальних героїв Волочаевки. Досліджував творчість О. Фадеєва, його зв’язки з Україною — книги «О. О. Фадєєв. Біографія» (1969), «Україна в житті і творчості О. О. Фадеєва» (1967) та ін. Автор статей про Б. Горбатова, В. Титова, С. Бугоркова, В. Козаченка, Г. Довнара, Ф. Вольного, Т. Рибаса та ін.

В. О. Соболь.


БЄЛЯЄВ Віктор Григорович (5.IX 1929, с. Даурія, тепер Борзенського р-ну Читин. обл.) — укр. рад. літературознавець і критик, канд. філол. наук з 1956. Член КПРС з 1953. Закінчив 1952 Львів. ун-т. З 1952 — співробітник Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. У 1973 — 80 був гол. ред. журн. «Радянське літературознавство». Дослідження Б. присвячені історії рос. рад. та укр. дожовтневої і рад. літератур, укр.-рос. літ. зв’язкам. Автор статей про М. Горького, О. М. Толстого, М. Старицького, Д. Мордовця, М. Стельмаха, С. Тудора, Ю. Смолича, І. Лета ін. Один з авторів «Історії української радянської літератури» (1964), колективних монографій «Література дружби та єднання» (1972), «Взаємозбагачення і зближення літератур народів СРСР» (1977), «Історія українсько-російських літературних зв’язків» (т. 1 — 2, 1987) та ін.

Тв.: Відображення Жовтневої революції і громадянської війни в українській прозі. К., 1957.

І. Д. Бажинов.


БЄЛЯЄВ Володимир Павлович [21.III (3.IV) 1907, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельн. обл.] — рос. і укр. рад. письменник. Член КПРС з 1931. Закінчив 1926 школу ФЗУ. Учасник Великої Вітчизн. війни. Повість «Підлітки» (1936), трилогія «Стара фортеця» (1937 — 51, Держ. премія СРСР, 1951; фільм «Тривожна молодість», Київ. кіностудія худож. фільмів, 1954) — про життя і пригоди укр. прикордонного міста під час громадян. війни, діяльність перших комсомольців. Автор збірок оповідань і нарисів «Українські ночі» (1939), «Кордон у вогні» (1948), «Львівські зустрічі» (1949) та ін., біогр. повістей «Ярослав Галан» (1971) і «Вишневі алеї» (1981), кіносценаріїв «Голос Тараса» (1941) та «Іванна» (1959, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. П. Довженка), «До останньої хвилини» (1973, Одес. кіностудія; Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1975). Проти націоналізму, церковної реакції спрямовані памфлети «Під чужими прапорами» (1958, у співавт.), «Луна Чорного лісу» (1965, у співавт.), «Нічні птахи» (1965), «Формула отрути» (1971), докум. повісті «Хто тебе зрадив?» (1969), «Я звинувачую!» (1978) та ін. Окремі твори Б. укр. мовою переклали М. Бірюков, Д. Бобир, І. Сенченко, А. Головко.

Тв.: Избранные произведения, т. 1 — 2. М., 1979; Голос Тараса. Львов, 1950; Украинские ночи. Львов. 1958; Укр. перекл. — Кордон у вогні. Львів. 1948; На берегах Дністра. Львів. 1948; Львівські зустрічі. Львів, 1949; Місто над морем. Львів, 1949; Опора землі. Львів, 1954; Останнє сальто Сірого. К., 1981; Стара фортеця. К., 1985.

Літ.: Розумневич В. Л. Владимир Беляев. М., 1983; Кущ О. П. Владимир Беляев. Библиографический указатель. Львов, 1956.

Т. П. Заморій.


БЄЛЯЄВ Гнат Степанович (28.VII 1918, с. Томаші, тепер Городоцького р-ну Вітеб. обл.) — рос. рад. поет-сатирик. Член КПРС з 1944. Учасник Великої Вітчизн. війни. Закінчив 1942 П’ятигорський пед. ін-т. Живе на Україні. Автор збірок «Ведмежа чуйність» (1959), «Сміхотерапія» (1971), «Міні і максі» (1978) та ін., в яких висміює міщанство, підлабузництво. Перекладає твори С. Олійника, В. Лагоди, Ю. Кругляка, Л. Забашти та ін.

Тв.: Кочующий трубач. Симферополь, 1964; Смехом по помехам. Симферополь. 1967.

А. В. Оберемський.


БЄЛЯЄВ Олександр Романович [4 (16).III 1884, Смоленськ — 6.I 1942, м. Пушкін Ленінгр. обл.] — рос. рад. письменник, один з основоположників рад. наук. фантастики. Закінчив 1906 Демидовський юрид. ліцей у Ярославлі. Розробляв такі жанрові різновиди фантастики, як гостросюжетний пригодницький роман («Острів Затонулих Кораблів», 1927; «Людина-амфібія», 1928; «Голова професора Доуеля», 1937), соціально спрямований сатир. памфлет з елементами гротеску («Людина, що втратила своє обличчя», «Володар світу» і «Продавець повітря», всі — 1929), робінзонада («Мертва голова», 1928), соціальна утопія («Боротьба в ефірі», 1928). Публіцистичний нарис «Вогні соціалізму, або пан Уеллс у пітьмі» (1933) присвятив будівникам Дніпрогесу. У творах 30-х pp. зобразив наук.тех. звершення недалекого майбутнього (романи «Зірка КЕЦ», 1936; «Лабораторія Дубльве», 1938). Роман «Арієль» (1941) — спроба більш умовної, казкової фантастики. Автор наук.критичних статей. В 1929 — 31 жив у Києві. Укр. мовою вийшли перше і єдине за життя Б. видання роману «Чудесне око», перше окреме видання роману «Зірка КЕЦ» (К., 1936). Опублікував рецензію на роман В. Владка «Аргонавти Всесвіту» (1939). Написав сценарій «Коли погасне світло» (1940) для Одес. кіностудії худож. фільмів. Твори Б. укр. мовою перекладали В. Козаченко, Д. Прикордонний та ін.

Тв.: Собрание сочинений, т. 1 — 8. М., 1963 — 64; Последний человек из Атлантиды. Л., 1986; Остров Погибших Кораблей. Красноярск, 1986; Фантастика. Романи. Архангельск, 1986; Укр. перекл. — Чудесне око. К., 1935; Зірка КЕЦ. К., 1958; Голова професора Доуеля. К., 1957; Людина-амфібія. К., 1957; Небесний гість. К., 1963; Стрибок у ніщо. К., 1969; Людина, що знайшла своє обличчя. К., 1975; Мертва голова. К., 1977.

Н. І. Чорна.


БЄЛЬЧИКОВ Микола Федорович [4 (16).XI 1890, с. Мстьора, тепер смт Вязниківського р-ну Владимирської області — 8.I 1979, Москва] — російський рад. літературознавець, членкор. АН СРСР з 1953. Член КПРС з 1948. Закінчив Моск. духовну академію і 1917 Моск. ун-т. Автор праць з історії рос. л-ри та сусп. думки в Росії 19 ст., опублікував багато докум. матеріалів. Був гол. ред. Повного зібрання творів А. П. Чехова в 30-ти томах (1974 — 83). Досліджував л-ру народників, рос. революц.-демократичну та марксистську критику. Автор монографій про літ. джерелознавство та методику літературознавчих досліджень. Кілька праць присвятив творчості Т. Шевченка, яку подав у широкому літ. і громадсько-політ. контексті («Тарас Шевченко», 1939; «Проза Шевченка», 1962, та ін.). Один з упорядників кн. «Т. Г. Шевченко в спогадах» (1962).

Тв.: Тарас Шевченко. М., 1961; Литературное источниковедение. М., 1983; Укр. перекл. — В. Г. Бєлінський та його доба. К., 1948.

Літ.: Крутикова Н. Є., Шабліовський Є. С. Подвиг ученого, «Радянське літературознавство». 1970, № 10; Трофимов И. Друг Украины. «Радуга», 1965, № 12; Кузьменко А. И. Николай Федорович Бельчиков. [Бібліографія]. М., 1965.

І. Д. Бажинов.


Б’ЄРНСОН, Бйорнсон (Bjørnson) Б’єрнстьєрне Мартініус (8.XII 1832, Квікне — 26.IV 1910, Париж) — норв. письменник, громад. діяч. Навчався в ун-ті м. Крістіанія (тепер Осло). Боровся за незалежність Норвегії, нац. мову і демократичну л-ру. Повісті й оповідання «Сюнневе Сульбаккен» (1857), «Арне» (1858), написані у стриманому стилі стародавніх саг, присвячені життю селян. В істор. драмах «Між битвами», «Крива Гульда» (обидві — 1858), «Король Сверре» (1861), «Сігурд Лютий» (1862), «Сігурд Хрестоносець» (1872) змальовано картини міжусобних війн у Норвегії 12 ст. В серед. 70-х pp. Б. звернувся до реалістич. соціальної драми, піддаючи гострій критиці бурж. суспільний лад (п’єси «Банкрутство», «Редактор», обидві — 1875), монархічну держ. систему та її опору — церкву (драма «Король», 1877). Романи «Прапори майорять над містом і гаванню» (1884), «Божою дорогою» (1889), «Марі» (1906) порушують гострі педагогічні і морально-етичні проблеми. Автор патріотич. віршів, тексту нац. гімну (1859), ораторії «Мир» (1891). Дилогія Б. «Понад наші сили» (ч. 1, 1883; ч. 2, 1895) присвячена боротьбі робітників проти капіталістич. експлуатації, водночас позначена утопізмом, впливом символізму. На цю суперечливість вказували, зокрема, І. Франко (в статті до свого перекладу 2-ї частини драми «Понад наші сили», 1900; 1-у частину переклав М. Яцків) і Леся Українка (в ст. «Нова суспільна драма», 1901). Б. глибоко цікавився історією і культурою укр. народу, виступав із статтями про нац.-культурний рух на Україні, засуджував гнобительську політику царизму і польської шляхти щодо українців, друкувався у журн. «Ukrainische Rundschau» («Український огляд»), що виходив нім. мовою у Відні. Знав і високо цінив твори Т. Шевченка, І. Франка, О. Кобилянської, В. Стефаника. Листувався з І. Франком, Р. Сембратовичем, В. Кушніром, Я. Федорчуком та ін. Казка Б. «Ліс» у перекл. І. Франка була опубл. в журн. «Зоря» (1886). Ряд творів Б. укр. мовою переклали також Л. Гринюк, М. Павлик, Є. Ярошинська, М. Лозинський, А. Крушельницький, у рад. час — О. Сенюк та ін. Б. — лауреат Нобелівської премії (1903).

Тв.: Укр. перекл. — Понад наші сили. «Літературно-науковий вістник», 1900, № 12; Арне. Чернівці, 1914; [Вірші]. В кн.: Передчуття. К., 1979; Орлине гніздо. В кн.: Книга пригод. К., 1983; Небезпечне сватання. К., 1986; Рос. перекл. — Полное собрание сочинений, т. 1 — 12. К. — Х., 1893 — 97; Избранное. М., 1959; Пьесы. М. — Л., 1961; Скшневе Сульбаккен. М., 1961.

Є. І. Нечепорук.


БЖОЗА (Brzoza) Ян (справж. — Юзеф Воробець; 10.XII 1900, Львів — 27.XI 1971, м. Мишкув, ПНР) — польс. письменник і перекладач. З 1921 був членом КПЗУ. Перший твір — автобіогр. характеру — «Щоденник безробітного» (1933). Брав участь у діяльності львів. відділення літ. об’єднання «Передмістя» (1933 — 37). Учасник Антифашист. конгресу діячів культури у Львові 1936. В 1939 прийнятий до СПУ. В 1944 працював у львів. газ. «Czerwony Sztandar» («Червоний прапор»), публікувався у газ. «Вільна Україна». З 1945 жив у Польщі. Життя польс. робітництва зобразив у повістях «Діти» (1936) і «Будували дім» (1938). Автор повістей «Дев’ятий батальйон» (1953), «Земля» (1956), «Бескидські ночі» (1964), в яких порушував проблеми воєнної й повоєнної дійсності, роману «Повернення з Америки» (1966), присвяченого сел. еміграції, збірок оповідань «Руки й каміння» (1953), «Вибрані оповідання» (1966), біогр. твору «Ігнацій Домейко» (1961), кн. спогадів «Мої літературні пригоди» (1967). У своїй творчості Б. використовує прийоми репортажу. Б. належить переклад п’єси О. Корнійчука «Макар Діброва» (1949, разом з А. Баумгардтеном), а також стаття «Дума про генія» (1961), присвячена життю і творчості Т. Шевченка. Українською мовою твори Б. перекладали П. і Т. Козланюки.

Тв.: Укр. перекл. — [Оповідання]. «Радянський Львів», 1945, № 1.

Літ.: Козланюк П. Письменник з дна життя. В кн.: Бжоза Я. Діти. Львів, 1960.

В. П. Ведіна.










Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.