[Енциклопедія українознавства. Словникова частина (ЕУ-II). — Париж, Нью-Йорк, 1966. — Т. 5. — С. 1636-1648.]
Попередня
Головна
Наступна
Моквин (II — 7), с. м. т. Березнівського р-ну Рівенської обл., розташоване над р. Случчю на Волинському Поліссі; 3 300 меш. (1959); паперова фабрика (випускає цигарковий папір).
Мокієвський Костянтин († бл. 1709), з шляхетського роду на Білоцерківщині, родич гетьмана І. Мазепи, полк. київський (1691 — 1708) і чигиринський (1708 — 1709), хоробрий полководець, учасник війн з Туреччиною і Швецією, щедрий меценат укр. Церкви. 1708 — 09 р. виконував дипломатичні доручення І. Мазепи на Запоріжжі (наслідком його місії було приєднання Січі до антимоск. коаліції) та в Криму.
Мокловський (Mokłowski) Казімір (1869 — 1905), поль. архітект, дослідник поль. і укр. дерев’яного будівництва; „Sztuka ludowa w Polsce“ (1903), „Do dziejów architektury cerkiewnej na Rusi Czerwonej“ (разом з М. Соколовським) та ін.
Мокосій-Баковецький Йосип, див. Баковецький Йосип Мокосій, укр.-кат. діяч, у 1627 — 32 архимандрит Жидичинського манастиря св. Миколая, 1632 — 50 єп. володимирський.
Мокра Сура, р. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, права притока Дніпра, довж. — 118 км, сточище — 2 830 км²; протікає а глибокій (бл. 50 м) вузькій долині, яка розширюється лише поблизу гирла, влітку дуже міліє, подекуди пересихає.
Мокрий Єланчик, p., що перетинає Донецький кряж та Приозівську низовину і впадає до Озівського м.; довж. — 105 км, сточище — 1 390 км², найбільша притока Сухий Єланчик (77 км); використовується для зрошення та водопостачання.
Мокрицький Аполлон (1810 — 70). маляр-портретист, учень К. Павлова в Ніженському ліцеї, згодом О. Венеціянова і К. Брюллова (1835 — 39) у Петербурзі; акад. (з 1849) і проф. Моск. училища живопису, скульптури та архітектури (з 1851). Портрет Є. Гребінки, автопортрет. М. товаришував з Т. Шевченком і залишив про нього згадки в «Щоденнику» (рукопис у Третьяковській ґалерії в Москві).
[Мокрицький Аполлон (* Пирятин, Полтавська губ. — † Москва). — Виправлення. Т. 11.]
Мокрієв (псевд. Гордій Смішка) Юрій (* 1901), письм.-гуморист і драматург родом з Кіровоградщини, друкується з 1930 р. Найбільший успіх мала його комедія на тему морального розкладу в партійних середовищах «Реп’яхи» (ін. назва «Віддай партквиток», 1930), крім того, п’єси «Сиґнали з моря» (1939), «Скрипка гуцула» (1940), «Мати» (1945) та ін.; повість «У плавнях» (1950), роман «Плавні палають» (1959), гуморески; сценарії «Рейд» (1932). «Долина синіх скель» (1955) та ін.
[Мокрієв Юрій (1901, Новомиргород — 1991). — Виправлення. Т. 11.]
Мокрієвич Карпо († 1704), діяч доби руїни. Почав службу за Б. Хмельницького; з 1663 р. — в Ген. Військ. Канцелярії; 1667 р. військ. канцелярист; 1669 — 72 pp. — ген. писар. Був організатором змови проти гетьмана Д. Многогрішного, що викликало обурення на Україні й поклало край його кар’єрі; лише за І. Мазепи М. дістав уряд чернігівського полкового судді (1688 — 90).
Мокрієвич Самійло († бл. 1712), син Карпа М. (див.), знатний військ. товариш (1704 — 09), автор віршованого переспіву «Книги Битія» і Євангелії Матвія — «Виноград, домовитом блатим насадженный» (1697), присвяченого гетьманові Мазепі.
Мокрієвичі (Дебогорії-Мокрієвичі), коз.-старшинський рід на Чернігівщині, що веде поч. від Карпа Мокрієвича (див.). З його синів — Іван був сотн. любецьким (1690 — 93); Самійло (див.). Син Івана М. — Михайло († 1738), чернігівський полковий осавул (1723 — 38), який підписав Коломацькі чолобитні, був забитий у битві з татарами на Гайман-Долині, де він командував чернігівським полком. Нащадки Михайла М. брати Володимир (див.) і Іван Дебогорії-Мокрієвичі були укр. революціонерами-народниками; з них Іван (* 1844) був фундатором 1871 р. на Чернігівщині т. зв. «Американського гуртка», що мав за мету орг-цію в усьому світі хліборобських комун як шлях до соціялізму. Одна галузь М. в другій пол. 19 в. переселилася до ЗДА.
Мокрі Яли, р. в зах. частині Донбасу, ліва притока р. Вовчої (сточище Дніпра), довж. — 121 км, сточище — 2 660 км²; використовується для зрошення та водопостачання.
Молдава, Молдова, p., що перетинає Буковинські Карпати й Передкарпаття, права притока Серету, довж. — 205 км, сточище — 4 350 км²; лісосплавна. Верхів’я М. лежить на укр. етнічній території (бук. Гуцульщина).
Молдавани (Moldoveni, стара укр. назва — волохи, яка однак стосується до всіх сучасних румунів), реґіональна назва тієї частини рум. народу, що живе на сх. від Карпат і на півн. від гирла Дунаю; до 19 в. населення іст. князівства Молдавії. Після об’єднання Молдавії з Волощиною 1859 р. у князівство Румунію, офіц. назвою народу є румуни, а реґіональними залишилися М. і волохи (munteni).
У новіші часи з політ. мотивів большевики разом з утворенням Молд. Автономної ССР, а пізніше Молд. ССР створили фікцію молд. народу і молд. мови. Насправді молд. мова є діялектом рум. мови, що на неї значний вплив мали сх.-слов. мови, гол. у лексиці. За сов. часів до молд. діялекту включено ряд штучних сов.-рос. слів, а деякі вчені, як М. Сергієвський («Молдаво-славянские этюды», 1959), намагаються наук. підбудувати теорію про існування окремої «молд.» мови, в якій застосовується кирилиця з рос. основою, щоб відрізнити її від рум.
Сов. перепис з 1959 р. нараховує 2 214 000 М., в тому ч. 1 887 000 в Молд. ССР, 242 000 в УССР. За цим переписом румуни живуть лише на Буковині й Закарпатті.
А. Ж.
Молдавія (рум. Moldova; укр. іст. назва — Волощина, яка нині стосується тільки до півд. Румунії — Мунтенії), іст.-геогр. країна, положена між Карпатами, Дністром і Чорним м.; площа 90 000 км². Межі М. змінювалися: до 1774 р. до М. належала Буковина, до 1812 р. — Басарабія. Пізніше М. охоплювала лише простір між Карпатами і р. Прутом, тепер це частина Румунії, яка не являє собою окремої адміністративно-територіяльної одиниці. Під М. розуміємо нині також сх. частину іст. М. — Молдавську ССР.
Положення М. між Україною, Угорщиною, Волощиною й Балканським піво. відбилося на її минулому: вона була тереном пересування народів між зах. і сх.; на її долю впливали сусідні народи й держави — спершу Київська і гал.-Волинська, згодом Лит.-Поль., Угорщина, Волощина, Туреччина й коз.-гетьманська держава, нарешті Росія й Австрія.
У ранню добу М. заселювали скити і тракійські племена — ґети та даки, які створили у I в. до Хр. дако-ґетську державу. У 106 — 273 pp. M. входила до складу Рим. Імперії. Від 3 в. М. переходили різні кочові народи, м. ін. ґоти, авари, болгари, угорці, пізніше печеніги, половці й татари. З 4 в. М. заселили укр. племена антів, з 9 в. тиверців і уличів (тут були їх гол. м. — Пересічень, Тегинь і Білгород); з 10 в. М. була у сфері впливів Київської держави, у 12 — 14 вв. входила до складу Гал.-Волинської. У княжу добу через М. проходили важливі торг. шляхи з Галичини до Чорного м., і гал. купці заснували на Дунаї Малий Галич (Galati). У 12 в. і в першій пол. 13 в. утікачі з Гал.-Волинської держави, т. зв. берладники, заснували в півд. М. Берладське князівство з центрами у Берладі, Текучі й Малому Галичі (визначніший кн. Іван Ростиславович — Берладник).
Після тат. навали 1241 р. вплив Галича на М. зменшився, і тоді рум. поселенці з Волощини і Семигороду почали оселюватися в півд. М. У 1352 р. угор. король Людовік І прогнав татар з М. і призначив там адміністратором мармароського воєводу Драґоша; у зв’язку з цим зміцнився приплив рум. поселенців з Мармарощини. У 1359 р. воєвода Богдан (1359 — 65) не визнав угор. зверхности і став основоположником незалежного Молд. князівства з столицею в Сучаві (з 1564 р. в Ясах). У кін. 14 в. М. поширила свої межі від Карпат до Дністра і Чорного м. та зайняла півн. Буковину, т. зв. Шипинську землю. У 1387 — 1497 pp. М. була під. поль., з 1538 р. під тур. зверхністю. За цей період серед господарів (гол. держави) М. треба відзначити лит.-руського кн. Юрія Коріятовича (1373 — 74 і 1400). У 15 в. Молд. князівство зазнало свого найбільшого розквіту, коли господарями-воєводами були Олександер Добрий (1400 — 37) і Стефан III В. (1457 — 1504; його першою дружиною була дочка київ. кн. Олелька — Євдокія). Завдяки їм М. зміцнила своє політ., культ., церк. й екон. значення, ставши на короткий час незалежною (1497 — 1538).
В кін. 15 і на поч. 16 вв. молд. господарі (Стефан III, Богдан III і П. Рареш) не раз захоплювали Покуття, намагаючись приєднати його до М. Одночасно з війною між М. і Польщею на Покутті відбувалося також повстання укр. і молд. селян під проводом Д. Мухи. В той час чимало українців з Галичини переселилося до М.
З 16 в. чималу ролю в історії М. відограли укр. козаки, які допомагали М. в її боротьбі проти щораз сильнішого тиску Туреччини, але й втручалися у внутр. боротьбу за владу у М.
Вперше козаки опинилися в М. у 1541 p., коли відділ запорожців пішов походом проти тур.-тат. залог на нижньому Дністрі. Кн. Д. Вишневецький двічі ходив з запорожцями походом на м., де воював з турками у 1563 р. Коз. відділ отамана Свірчевського допоміг у 1574 р. молд. господареві Іванові Жорстокому (Івоні) у боротьбі проти турків. У 1577 р. козаки посадити свого отамана І. Підкову на молд. престол, 1583 р. вони напали на тур. залоги в М. і поруйнували фортецю в Бендерах; у 1594 і 1595 pp. коз. провідники С. Наливайко 1 г. Лобода робили наскоки на М., 1600 р. козаки взяли участь у протитур. боротьбі за М. і Семигород, що її вів господар Михайло Хоробрий. У 1620 р. коз. загони під проводом Михайла і Б. Хмельницького воювали разом з поль. гетьманом С. Жолкєвським проти турків у М., що закінчилося поразкою під Цецорою. 1621 р. гетьман П. Сагайдачний в союзі з Польщею переміг 200-тисячну тур. армію під Хотином. У 1632 р. запорожці під проводом гетьмана І. Сулими вдруге зайняли Кілію.
М. відогравала велику ролю в плянах Б. Хмельницького. Тому що тогочасний господар М. Василь Лупул (1634-53) маневрував у своїй політиці між Туреччиною й Польщею, Хмельницький двічі ходив походом на М. у 1650 і 1652 pp., щоб примусити його розірвати з Польщею і створити укр.-молд. союз. В наслідок цих походів зміцнилися зв’язки між Україною й М. Син Б. Хмельницького Тиміш одружився з дочкою В. Лупула Розандою, але 1653 р. загинув, обороняючи Сучаву перед наступом Волощини, Семигороду і Польщі. Наступник Лупула Ґеорґе Штефан (1653-58) уклав мирову угоду з Б. Хмельницьким, а пізніше підтримував приязні зв’язки з І. Виговським. У війні гетьмана П. Дорошенка й Туреччини проти Польщі 1672 р. брала участь також М. 1681 р. тур. султан призначив молд. господаря Ґеорґе Дуку «господарем України» (півд. Правобережжя), але він утримався лише до 1682 р. З другого боку, коз. відділи в складі поль. армії воювали проти тур. і молд. військ під Віднем (1683) і брали участь у дальшій кампанії проти них на території Угорщини, Волощини й М. Гетьман І. Мазепа та його наступник П. Орлик перебували після поразки під Полтавою в Бендерах на території М.
Союз молд. господаря Дмитра Кантеміра з царем Петром I проти Туреччини закінчився поразкою у битві під Станилештами (1711), і відтоді М. підпала під цілковитий вплив Туреччини, яка почала призначати господарів з-поміж греків з Фанару (передмістя Константинополя) — т. зв. період фанаріотів (1711 — 1821). З кін. 18 в. М. стала об’єктом розгри між Росією, Австрією й Туреччиною. 1774 р. Австрія зайняла Буковину, 1812 р. Росія — Басарабію. У 1828 р. Росія окупувала М. і Адріянопільським договором (1829) дістала над нею співпротекторат. Ґарантії евр. держав, дані М. Паризьким Конґресом 1856 p., дозволили об’єднати М. з Волощиною під одним господарем А. Кузою (1859) — п. н. Румунські воєводства, або Румунія. Цей акт визнала Туреччина 1861 р. Від цієї дати почалася властива історія Румунії.
Спільне минуле (до 14 в.), спільне джерело культури (Візантія) і православна віра та участь укр. елементу в складі населення М. спричинили жваві зв’язки між Україною й М. Вся держ. і суспільна орг-ція М. нагадувала форми Київ. і Гал.-Волинської держав. У М. офіц. мовою а державі й церкві була тогочасна укр. мова, тобто ц.-слов. в укр. редакції. Щойно з перенесенням столиці з Сучави до Яс укр. мову почала заміняти рум.; цей процес завершився в пол. 17 в. Між Україною й М. були тісні церк. зв’язки. Воєвода Петро I (1373 — 77) заснував єпископат, залежний від митрополії з Галича. Київ. митр. Григорій Цамблак на поч. 15 в. сприяв культ. розвиткові М.; господарі А. Лопушнянул. Є. і С. Могили допомагали збудувати Успенську (Волоську) церкву у Львові. Школа львівського братства готувала держ. і церк. кадри М. (Г. Уреке, митр. Доситей). Син молд. господаря С. Могили — Петро став найвизначнішим київ. митр., а створена ним Києво-Могилянська Академія славилася також на М. Митр. М. Варлаам і Доситей (родом зі Львова) перекладали з укр. мови на рум. церк. книжки в 17 в. Укр. культ. діячі Л. Баранович, З. Копистенський, М. Смотрицький, Й. Ґалятовський і П. Величковський мали значний вплив на культ. розвиток М. Укр. культ. центри Київ, Львів, Кам’янець, Унів, Жовква, Бар були відомі своєю діяльністю в М. Перші друкарні М. дістала з Києва, що їх вислав П. Могила. Див. також Румунія.
Через М. з 14 в. йшов важливий торг. шлях з зах.-укр. земель до Візантії й на Близький Сх., що й сприяло тісним торг. зв’язкам зах.-укр. міст з М. Вони зміцнилися, коли господар Олександер Добрий надав львівським купцям спеціяльний привілей (1408), зменшилися з посиленням тур. протекторату. У 18 в. М. вела з Україною досить жваву торгівлю.
Література: Исторія Молд. ССР. Кишинів 1951 — 55; Жуковський А. Історія Буковини. в кн. Буковина — її минуле і сучасне. Париж 1956; Dan M. Stiri privitoare la istoria Tarilor Bomine in cronicele ucrainene. Studii si materiale de istorie medie. т. II, Букарешт 1957; Сергиевский М. Молдаво-славянские этюды. М. 1959; Мохов Н. Очерки истории молдавско-руско-украинских связей. Кишинів 1961; Istoria Rominiei, Academia RPR, II — III тт., Букарешт, 1962 — 64; Мохов Н., Стратиевский К. Роль русского и украинского народов в исторических судьбах Молдавии. Кишинів 1963; Мохов Н. Молдавия эпохи феодализма. Кишинів 1964; Исторические связи народов СССР и Румынии в XV — начале XVIII в. Документи и материалы в 3 тт. М. 1965.
А. Жуковський
Молдавська Автономна ССР, автономна респ. в складі УССР у 1924 — 40 pp., положена на лівобережжі Дністра; утворена постановою ВУЦВК з 12. 10. 1924 після Татарбунарського повстання у противагу до зайняття Басарабії Румунією. Ініціятором створення МАССР був Г. Котовський, з чим не погоджувалися керівники уряду УССР (зокрема М. Скрипник), бо МАССР охоплювала здебільша укр. етнічну територію. До складу МАССР входили частини Балтської, Тульчинської і Одеської округ УССР. Конституцію МАССР затвердив IX Всеукр. з’їзд рад (3 — 10. 5. 1925). МАССР охоплювала 8 300 км² з 572 300 населення (перепис з 1926 p.), в тому ч. 277 500 (48,5%) українців, 172 600 (30,1%) молдаван (румунів), 48 900 (8,5%) росіян, 48 600 (8,5%) жидів, 10 700 (1,9%) німців і 14 000 (2,5%) ін. Гол. м. МАССР була Балта (до 1929), пізніше Тираспіль.
Після зайняття 28. 6. 1940 большевиками Басарабії, сх. частину МАССР (приблизно 4 500 км² з 310 000 людности, в тому ч. 207 000 українців, 57 000 молдаван — числа на 1926 р.) залишено в складі УССР (тепер частини Вінницької й Одеської обл.), зах. (приблизно З 800 км² з 262 000 людности, в тому ч. 116 000 молдаван і 71 000 українців) приєднано до новоствореної Молд. ССР.
Молдавська ССР, сов. респ., положена в півд.-зах. частині СССР між Румунією на зах. (кордон уздовж р. Пруту) і УССР на сх., півн. і півдні, частина рум. етногр. території. МССР утворено законом Верховної Ради СССР 2. 8. 1940 з частин Молд. Автономної ССР і Басарабії, яку СССР зайняв 28. 6. 1940. З Басарабії до складу МССР увійшла її центр., заселена румунами частина, 6 пов.: Сорокський, Більцький, Оргіївський, Кишинівський, Кагульський і Бендерський, як також півд. частина Хотинського пов. (решта три пов. Басарабії увійшли до УССР).
Кордони між МССР і УССР покриваються приблизно з етногр. укр.-рум. границею, хоч на лівобережжі Дністра МССР охоплює незначні частини укр. етногр. теренів. Площа МССР — 33 700 км², населення на 1963 р. — 3 242 000 (за переписом з 1959 р. — 2 884 500), в тому ч. 819 000 (25,2%) міськ., пересічна густота 92,2 осіб на км². МССР має 26 сіль. р-нів, 19 міст (в тому ч. 8 респ. підпорядкування), 23 с. м. т., 604 сіль. рад. Гол. м. Кишинів (281 000 меш.). Нац. склад населення (за переписом з 1959 р.) в тис: молдавани — 1 886,5 (65,4%), українці — 420,8 (14,6%; за мовою — 375, або 13,1%), росіяни — 292,9 (10,2%), Гагаузи — 95,8 (3,3%), жиди — 95,1 (3,3%), болгари — 61,7 (2,1%), ін. 31,7 (1,Г%). Українці живуть перев. по селах — 294, 8 тис. (70%), в містах — 125,9 (30%), в тому ч. в Кишиневі 25 900. Укр. острови розсіяні по всій Басарабії; найбільше їх є в р-нах: Липканському і Єдінецькому кол. Хотинського пов., Ришканському (найчисленніше скупчення українців у МССР), Більцькому і Фалештському кол. Більцького пов. та в Бендерському і Каушанському кол. Бендерського пов. На лівобережжі Дністра найбільший відсоток українці становлять у Рибницькому і Тираспільському р-нах.
Створення МССР мало на меті розбиття єдности рум. етногр. території й рум. народу та його русифікацію, а ще більше — русифікацію українців. Це видно з офіц. статистичних даних: у 1960 р. не 1 038 назв книжок (тираж 7 963 тис), молд. мовою появилося 404 назви, з 189 газ. — 117, з 50 журн. — 18; решта виходить рос. мовою. Для бл. 500 000 українців нема ніяких укр. періодичних чи книжкових вид. та ніяких укр. шкіл. Така сама культ. політика ведеться в освіті, театрі, радіомовленні тощо.
Див. також Басарабія, Молдавія, Молдавани.
А. Жуковський
Моленіє Данила Заточника, зб. політ. та життєвих порад кн. новгородському Ярославові Володимировичу (в ін. списках — Ярославові Всеволодовичу), написана ймовірно в 12 — 13 в. (збереглася лише в пізніших відписах). Раніше «Моленіє» вважали дійсним проханням гаданого автора Данила Заточника, пізніше встановлено, що це лише літ. форма. У М. Д. З. багато спільних мотивів з ін. творами староукр. літератури. Найліпше вид. Н. Зарубіна (1932).
Моленцький (справжнє прізвище Найбок) Антін (1843 — 73), актор-комік родом з Золочева; сценічну діяльність почав у поль. провінційних трупах, з 1864 в театрі «Руської Бесіди» у Львові, у 1868 — 70 з власною трупою подорожував по Поділлю, Київщині і Волині, з 1870 р. був дир. театру «Руської Бесіди» у Львові.
[Моленцький (справжнє прізвище Найбок) Антін (1843 — 1874, Львів). — Виправлення. Т. 11.]
«Молода Громада», т-во комбатантів УГА і тих чл. Армії УНР, які перебували в Галичині, існувало у Львові у 1925 — 39 pp. як клюб (з уваги на політ. умови під поль. окупацією). «М. Г.» влаштовувала реферати й дискусійні зібрання на теми визвольних змагань, святкування 1 листопада і 22 січня, походи на могили вояків на Зелені Свята, 1938 р. організувала величний похорон ген. М. Тарнавського тощо. При «М. Г.» діяли — Фонд Ветеранів, Колеґія Пропам’ятної Воєнної Відзнаки УГА та Іст.-Музейна Секція, старанням якої у 1936 р. відкрито в Музеї НТШ Відділ Іст.-Воєнних Пам’яток. Гол. «М. Г.» — Ю. Шепарович і А. Палій, активні чл. А. Мельник, Л. Макарушка (довголітній секретар).
«Молода Муза», літ. угрупування зах.-укр. письм. і мистців, засноване 1906 р. навколо вид. тієї ж назви (1906 — 09) і ж. «Світ», що проіснувало кілька pp. Об’єднані не формально-статутовою орг-цією, а творчим гаслом «мистецтво для мистецтва», молодомузці орієнтувалися на зах.-евр. літературу. Характеристичні риси їх творчости, крім культу чистого мистецтва, крайній індивідуалізм, песимізм, містика та увага до форми вислову. Гол. представниками «М. М.» були В. Пачовський, П. Карманський, Б. Лепкий, С. Чарнецький, О. Луцький, Ф. Коковський, С. Твердохліб, прозаїки В. Бірчак, М. Яцків, О. Турянський, композитор С. Людкевич, різьбар М. Паращук. Близько до них стояли В. Щурат і літ. критики М. Євшан та М. Рудницький. Бувши однією з перших спроб модернізації укр. літератури, роблених майже одночасно і на підрос. Україні (М. Вороний), «М. М.» викликала в свій час гостру дискусію (С. Єфремов, І. Франко та ін.), а за сов. часу офіц. потрактовано її як «реакційну», «буржуазно-нац.» орг-цію.
Література: Рудий Д. Молодомузці. Життя й Революція, ч. 12, К. 1925; Степняк М. Поети «Молодої Музи». Червоний Шлях, ч. I, Х. 1933; Карманський П. Укр. богема. Л. 1936; Рудницький М. Олімп «Молодої Музи». Назустріч, ч. 7, Л. 1936.
В. Р.
«Молода Україна», місячник укр. молоді у Львові в 1900 — 02 pp. (33 чч.) за ред. О. Грабовського, С. Ґорука, М. Галущинського, М. Залітача, Є. Косевича, А. Крушельницького, Т. Меленя, В. Старосольського, В. Темницького й Л. Цегельського. «М. У.» наголошувала ідею самостійности України, вела боротьбу за укр. високі школи і підтримувала зв’язки з укр. молоддю Центр. і Сх. Земель. Ред. «М. У.» творила одночасно провід незалежницького руху й була організатором таємних гуртків самоосвіти, які п. н. «М. У.» діяли в 1899 — 1903 pp. серед університетської і середньошкільної молоді в Галичині й на Буковині. Спроби відновити «М. У.» в 1905 р. (4 чч., ред. В. Панейко) і в 1910 p., як органу Укр. Студентського Союзу (7 чч., ред. М. Вітошинський і В. Лотоцький) не мали більшого успіху.
«Молода Україна», дитячий журн. у Києві в 1906 і 1908 — 14 pp. (43 чч.), щомісячний додаток до ж. «Рідний Край»; видавець і ред. О. Пчілка; між співр. Христя Алчевська, Л. Українка, М. Рильський та ін.; багата перекладна література для дітей. «М. У.» єдиний укр. дитячий ж. на Центр. і Сх. Укр. Землях до першої світової війни.
«Молода Україна», ілюстрований журн. для молоді сер. віку, виходив у Львові в 1923 — 26 pp., спочатку двотижневик, з 1925 р. місячник (разом 68 чч.); видавець і ред. М. Таранько.
«Молода Україна», виховний місячник ЦК Об’єднання Дем. Укр. Молоді (ОДУМ) в ЗДА і Канаді, виходить з 1952 р. в Торонто; ред. Б. Олександрів.
«Молодая Украйна», політ.-екон. щоденник в Одесі 1918 р. за ред. В. Мурського; з червня, замість «М. У.», почала виходити «Одесская Мысль».
«Молоде Життя», ілюстрований журн. Укр. Пласту, виходив у 1921 — 30 pp. у Львові (до 1924 р. ред. С. Тисовський, 1924-27 — Б. Кравців, 1927-29 — П. Ісаїв); з 1931 р. (після розв’язання Пласту в Галичині) — в Празі як орган Союзу укр. пластунів еміґрантів. Після другої світової війни відновлений у Мюнхені (1946-50) і перенесений до ЗДА (1951-59), ред. Б. Кравців. «М. Ж.» виховний ж. для юнацтва, містив також матеріяли для виховників і був органом пластового проводу. Разом вийшло 145 чч.
«Молоде Життя», пластове в-во в Мюнхені, засноване 1946 p., спершу тільки для публікацій пластової літератури (ж. «М. Ж.», «Новак», «Пластовий Шлях», пластові виховні посібники, брошури, листівки та ін.), перетворене згодом на заг.-укр. в-во, яке видало бл. 25 книжок (в тому ч. ряд праць НТШ) і ж «Життя» (1949 р. 4 чч.). «М. Ж.» є видавцем «Енциклопедії Українознавства.». Керівник А. Фіґоль.
«Молодий Більшовик», журн., див. «Молодняк».
Молодий Театр, заснований Л. Курбасом і(з червня 1916 до вересня 1917 під назвою «Студія») у Києві. До акторсько-режисерського складу М. Т., крім Курбаса, належали такі видатні актори, як С. Боднарчук, О. Ватуля, О. Добровольська, В. Василько, Ф. Лопатинський, П. Самійленко, М. Терещенко, декоратор А. Петрицький та ін. У «маніфесті» (1917) і «Театральному листі» (1918) Л. Курбаса була викладена мист. концепція М. Т., що зводилася до таких засад: заперечення реалізму, укр. побутово-етнографічного й тодішнього рос. театру, натомість засвоєння нових течій евр. театру й вироблення нового «стилю часу», в якому театральна умовність мала виявлятися в синтезі слова, ритму, жесту, музики й оформлення. Звідси особлива увага до самовдосконалення актора і винятково велика роля режисера. М. Т., роблячи наголос на естетизмі й европеїзмі, мав на меті бути речником молодої укр. інтеліґенції часів визвольних змагань. Шукання нових форм театрального дійства виявилися і в репертуарі певною строкатістю: почавши з реалістичних вистав «Базару» і «Чорної Пантери...» (В. Винниченка), М. Т. перейшов далі до п’єс евр. репертуару («Молодість» М. Гальбе, «Горе брехунові» Ф. Ґрільпарцера, «Затоплений дзвін» Ґ. Гавптмана, «Йола» Є. Жулавського, «Кандіда» Б. Шова), в яких знайшли свій вираз різні стилеві особливості: романтика, ґротеск, психологізм тощо. Далі йшли символістичні «Етюди» О. Олеся, реалістично-романтична драма Л. Українки «У пущі». Особливе значення мали експерименти М. Т. у творенні суто естетичної динамічної колективної дії (інсценізації Шевченкових «Івана Гуса», «Москалевої криниці», «Великого льоху», його ж ліричних поезій «Не спалося, а ніч, як море», «У неділю та ранесенько» і поезій П. Тичини), «Вертепного дійства», де гол. засобами театрального вислову були — стилізований жест, музика, ритмічний рух, освітлення й декорації. Виявлені тут початки експресіонізму знайшли своє втілення в найзрілішій виставі М. Т. — «Цар Едіп».
В наслідок організаційних і матеріяльних труднощів того часу М. Т. у квітні 1919 р. перестав існувати, його об’єднали з Державним Драматичним Театром ім. Т. Шевченка. Експериментальна діяльність М. Т. мала велике значення в модернізації укр. театрального мистецтва, зокрема на його основі створився 1920 р. театр «Кийдрамте», потім 5 студій Мист. Об’єднання «Березіль» (1920). Праве крило М. Т. (з Г. Юрою) ввійшло пізніше до складу Театру ім. І. Франка, а ліве крило (з М. Терещенком) дало початок Театру ім. Г. Михайличенка.
Література: Антонович Д. Триста років укр. театру 1619 — 1919. Прага 1925; Рулін П. Перспективи історії революційного театру. Нове Мистецтво, ч. 9 — 10. Х. 1927; Hirniak Y. Birth and Death of the Modern Ukrainian Theater (Soviet Theaters). Нью-Йорк 1954.
В. Ревуцький
«Молодик», літ.-мист. альманах (1843 — 44, три кн. вийшли в Харкові, четверта й остання — в Петербурзі), видаваний І. Бецьким при допомозі Г. Квітки-Основ’яненка, М. Костомарова й ін. У «М.» були друковані твори Т. Шевченка, Г. Квітки — Основ’яненка, Є. Гребінки, А. Метлинського, М. Костомарова, М. Петренка, Ф. Ґлінки та ін., іст. та іст.-літ. матеріяли (про Харківську Колеґію, Г. Сковороду та ін.). Рос. літ. критика (В. Бєлінський) поставилася вороже до появи «М.».
Молодило (Sempervivum L.), довгорічні рослини з родини товстолистих з м’ясистими соковитими листками. На Україні — три види; з них більш поширені: М. укр. [S. ruthenicum (Koch.) Schnittsp. et Lehm.], з жовтими пелюстками, росте по піщаних і кам’янистих місцях, у Лісостепу і півн. частині Степу; М. покрівляне (S. tectorum L.), поширене як декоративна або здичавіла рослина на півд. України.
«Молодіж», місячник для молоді, видавав і редаґував Є. Мандичевський; у 1904 — 05 pp. у Тернополі, у 1906 — 07 — в Сокалі.
«Молоді Каменярі», журн. для юнацтва, гол. сіль., виходив як місячний додаток до газ. «Гром. Голос» у Львові в 1928-32 pp.; ред. О. Павлів-Білозерський; з 1932 р. самостійний журн. п. н. «Каменярі».
Молоді Українські Націоналісти (МУН), орг-ція молоді, що постала у ЗДА і Канаді під ідейним впливом ОУН. МУН діє у ЗДА з 1933 р. при Організації Державного Відродження України (ОДВУ); теперішня формальна назва — Молоді Укр. Націоналісти. У Канаді МУН постала 1934 р. і ввійшла до складу Укр. Нац. Об’єднання (УНО); його діяльність концентрувалася в перші роки навколо Радіотелеграфічної (1935 — 39) і Укр. Літунської (1937 — 39) шкіл; нині назва — Молодь Укр. Нац. Об’єднання (МУНО). Органи: в Канаді — англ.-укр. «Голос Молоді» (у Вінніпеґу, 1947 — 54) і «MUN Beams» (у Торонто з 1955); у ЗДА — квартальник «Trident» (з 1960) і додаток до газ. «Свобода» — «Промінь» (з 1955).
«Молодняк», літ. орг-ція комсомольських письм. (1926 — 32), заснована П. Усенком у Харкові. Ліквідована на основі постанови ЦК ВКП(б) 1932 «Про перебудову літ.-художніх орг-цій». До харківської групи «М.» належали В. Кузьмич, Д. Гордієнко, І. Момот, П. Голота, О. Кундзич, Я. Гримайло та ін. Тоді ж був заснований і київ. «М.» (Б. Коваленко, М. Шеремет, О. Корнійчук, А. Клоччя, П. Колесник, А. Шиян й ін.) та філії в Дніпропетровському, Запоріжжі, Миколаєві, Кременчуці та ін. м. Поруч з ВУСПП, «М.» був партійною літ. орг-цією, що багато спричинилася до розгрому укр. культури в 1920-их — на поч. 1930-их pp. Орган «М.» тієї ж назви, перейменований пізніше на «Молодий Більшовик».
«Молодняк», літ.-мист. і гром.-політ. місячник, орган ЦК ЛКСМУ і (до 1932) літ. орг-ції тієї ж назви, 1927 — 34 в Харкові, 1935 — 37 у Києві, з 1937 — п. н. «Молодий Більшовик». З поч. війни припинив своє існування. Поновлений у 1944 п. н. «Дніпро».
Молодове, с. Кельменецького р-ну Чернівецької обл., в околицях якого, на правому березі Дністра, була досліджувана багатошарова палеолітична стоянка мустьєрської і пізньої мадленської доби, де знайдено дві рогові флейти, донині найдавніші із знайдених на Україні муз. інструментів.
Молодоґвардійське (V — 20), м. в сх. частині Донбасу, в Краснодонському р-ні Луганської обл.; 8 300 меш. (1961). Будівництво м. розпочалось 1955 у зв’язку з спорудженням кам’яновугільних шахт.
Молодожанин Леонид (* 1915), скульптор, маляр і вітражист, родом з Волині, студіював у Відні, в Берлінській і Гаґській академіях мистецтв, з 1948 в Канаді; чл. УСОМ, Манітобського Т-ва Мистців, віцепрез. Кан. Т-ва Скульпторів в Оттаві; виставляє з 1950 p. M. виконав понад 30 вітражів перев. для прот. церков Вінніпеґу, одержав кілька нагород на різних виставках і найвище кан. відзначення — «Медалю споріднених мистецтв» Королівського Ін-ту Архітектів (1960); на укр. конкурсах здобув другу нагороду за проєкт пам’ятника Шевченкові у Вінніпеґу (1960) і першу — за проєкт пам’ятника Шевченкові у Вашінґтоні (1962, поставлений 1964). Скульптури М. є в ґалеріях Вінніпеґу, Торонто та Гамілтону. М. працює також у мист. кераміці.
Молодченко Андрій, псевд. під яким чл. укр. студентської громади в Києві (з участю І. Франка) уклали літ. зб. «Веселка» для молоді, що вийшла друком у Львові 1887 р.
«Молодь України» (у 1925 — 43 pp. «Комсомолець України»), щоденник, офіц. орган Центр. Комітету ЛКСМ України, до 1934 р. в Харкові, пізніше в Києві.
«Молот», літ.-гром. зб., виданий І. Франком і М. Павликом у Львові 1878 р. (драгоманівкою), замість «Гром. Друга» і «Дзвона», заборонених цензурою. Вийшло одне ч., що було теж конфісковане.
Молотковський Юрій (* 1899), ботанік-фізіолог, проф. с.-г. ін-тів у Житомирі й Кам’янці Подільському, згодом Чернівецького Ун-ту; праці з питань полярности рослин, фізіології взаємодії прищепних компонентів та ін.
Молотов (справжнє прізвище Скрябін) Вячеслав (* 1890), рос. больш. діяч, співр. Сталіна. Весь час перев. на партійній роботі в Росії, але у 1920 р. як секретар Донецького губкому КП(б)У організував розгром Робітничої опозиції, а 1921 р. — короткий час секретар ЦК КП(б)У; далі чл. ЦК ВКП(б), 1926 — 57 — чл. Політбюра й Президії ЦК КПСС, 1930 — 41 — гол. уряду СССР. Влітку 1932 р. разом з Л. Кагановичем об’їздив Україну, і, не зважаючи на вимоги укр. комуністів, відмовився зменшити хлібозаготівлі, а цим самим припинити голод, тому співвідповідальний за його поширення у 1933 p.; також співвідповідальний за сталінський терор в СССР і на Україні. У 1939 — 48 і 1953-56 pp. — мін. закордонних справ СССР, підписував сов.-нім. договір 1939 р. У 1957 р. усунений М. Хрущовим за сталінську опозицію.
[Молотов (справжнє прізвище Скрябін) Вячеслав (1890, Кукарка, Вятська губ., Росія — 1986, бл. Москви). — Виправлення. Т. 11.]
В. Г.
Молочай (Euphorbia L.), однорічні або довгорічні зіллясті рослини з родини молочаюватих; містять білий молочний сік; більшість — отруйні. На Україні 45 видів; деякі з них вживають в нар. медицині при ревматизмі і як послабляючий засіб; багато з М. — бур’яни; у сухому вигляді М. споживають домашні тварини як додаток до сіна.
Молочанське (до 1914 — Гальбштадт; VI — 16), м. Великотокмацького р-ну Запор. обл. над р. Молочною; 10 800 меш. (1959); зав. молочних консервів, пивоварний, гренажний, ливарно-мех., мебльовий комбінат.
Молочарство, див. Молочно пром-сть і Маслосоюз.
Молочна (у верхній течії — Токмак), p., що перетинає Приозівську височину і Приозівську низовину і впадає у лиман Озівського м. — оз. Молочне; довж. — 197 км, сточище 3 450 км²; маловодна, влітку подекуди пересихає; використовується для зрошення.
Молочна промисловість, галузь харч. пром-сти, що переробляє молоко на масло, сир, кисломолочні вироби, молочні консерви тощо. До першої світової війни виробництво молочних продуктів на Україні мало перев. хатній характер. 1913 р. на Центр. і Сх. Землях було всього 16 маслозав., які виробляли 2 975 т масла (3% виробництва Рос. Імперії).
В перші роки сов. влади, зокрема за НЕП’у, поважну ролю у розвитку М. п. відогравала кооперація та приватна ініціятива, і в той час розбудовано широку мережу молочних зав. З уведенням п’ятирічок молочна кооперація в УССР занепала, а приватне виробництво зліквідоване; замість дрібних підприємств розбудовано великі комбінати. У 1940 р. в УССР працювало 483 маслоробні, сироробні й консервні держ. зав., у тому ч. 44 великі молочні комбінати. Найкраще розвиненою була галузь маслоробного виробництва (14,4% виробництва усього СССР), а найменше сироробне. На зах.-укр. землях під Польщею у розвитку М. п. велику ролю відограла кооперація (див. «Маслосоюз»).
Після війни М. п. відбудовано і значно поширено її виробничі спроможності. З різних ділянок М. п. переробляє понад 3/4 молока, понад 15% припадає на цільномолочну продукцію, бл. 4% на виріб сиру. Числа для УССР видно з таблиці:
Назва продукції |
одиниця виміру |
1913 |
1940 |
1958 |
1963 |
Масло |
тис. т |
2,9 |
33,3 |
183,4 |
183,0 |
Сир |
тис. т |
— |
2,6 |
21,3 |
34,6 |
Цільномолочна продукції в переводі на молоко |
тис. т |
— |
— |
1 146,1 |
1 665,0 |
Молочні консерви: згущеного молока |
млн банок |
— |
— |
115,5 |
145,0 |
сухого молока |
тис. т |
— |
0,4 |
6,2 |
11,0 |
М. п. розміщена майже по всій Україні, з тим, що маслоробна пром-сть найбільше розвинена в Степу й на Поліссі, зав. виробництва продукції з незбираного молока і плавлених сирів гол. у великих пром. осередках і м., сироварні — у Степу і в Карпатах.
У харч. пром-сті УССР М. п. посідає третє місце (12,1% у 1960 p.); а питома вага України у виробництві всього СССР становить: молока 23%, масла 27,1%, молочних консервів із згущеного молока 21% і сухого 16%.
Література: Жеребкін Г. Шляхи розвитку м’ясної та молочної пром-сти Укр. РСР. К. 1959; Яременко М. Молочна пром-сть України в семирічці. К. 1962.
Б. Винар
Молочне озеро (VII — 16), солоний лиман р. Молочної, відокремлений від Озівського м. вузьким піщаним пересипом; довж. — 32 км, шир. — 3,5 — 7 км, площа (бл. 165 км²) дуже мінлива, глибина перев. 1,5 — 2 м, найбільша — 9 м.
Молчанівський Теодосій (* 1899), археолог, дир. музею в Бердичеві; співр. ВУАН, дослідник городищ у Райках (їм присвятив свої гол. праці), Городську, Вишгороді і в Києві; засланий 1937, дальша доля невідома.
[Молчанівський Теодосій (1899, Берестівці, Уманський пов., Київ. губ. — ?). — Виправлення. Т. 11.]
Молчанов Порфірій (1863 — 1945), композитор і педагог родом з Харкова. Закінчив Петербурзьку Консерваторію (1887), учень М. Римського-Корсакова і А. Лядова; з 1926 проф. Муз.-драматичного ін-ту, з 1934 Консерваторії в Одесі; дві симфонії, скерцо для оркестри, кантата, струнний секстет та ін. М. відредаґував клявір опери М. Аркаса «Катерина» (1891).
[Молчанов Порфірій († Одеса). — Виправлення. Т. 11.]
Молчановський Нікандр (1858 — 1906), історик і гром. діяч. Закінчив Київ. Ун-т, учень В. Антоновича, у якого написав кандидатську працю «Очерк известий о Подольской земле до 1434 года» (1885). Чл. Київ. Старої Громади; як «політ. неблагонадійний» засланий до Сибіру, що позбавило його права на професуру. З доручення Київ. Археологічної Комісії працював в архівах Стокгольму й Будапешту; зібраний там матеріял до історії України часів Б. Хмельницького й І. Мазепи, опубліковано в «Архиве Юго-Западной России» (ч. III, т. VI, 1908 р.) і в «Укр. Археографічному Збірнику» (т. III, 1930). М. належить низка джерельних ст. у «КСт.», зокрема: «Английское известие о Запорожцах 1736 г.» (1889, XI), «Донесення венецианского посла Альберто Вимино о Богдане Хмельницком и о. козаках» (1900, II), «Несколько данных о смерти и наследстве гетмана Мазепы» (1903, І).
[Молчановський Нікандр (Никандр) (* Лозувата, Балтський пов., Подільська губ. — † Київ). — Виправлення. Т. 11.]
Молявко Григорій (* 1901), геолог родом з Сумщини; основні наук. праці (понад 60) присвячені неогеновим і четвертинним відкладам та палеогеографії України.
[Молявко Григорій (1901, Алтинівка — 1986, Київ). — Виправлення. Т. 11.]
Мольнар Михайло (* 1930), літературознавець у Братіславі; праці про взаємини словаків і чехів з українцями: «Т. Шевченко у чехів, і словаків» (1961), «Словаки й українці» (1965); упорядкував зб. «Зв’язки І. Франка з чехами й словаками» (разом з своєю дружиною Марією Мундак; 1957), «Людвік Куба про Україну» (1963) й ін.
[Мольнар Михайло (* Велика Чингава [тепер Боржавське], Закарпаття), у 2 р. зн., м. б.: Марією Мундяк. — Виправлення. Т. 11.]
Момот Іван (1905 — 193?), Літ. критик, чл. літ. орг-ції «Молодняк», автор зб. ст. «Літературний комсомол» (1927) і нарисів про письм. М. Кожущного, І. Шевченка, В. Чумака, друкованих у комсомольських газ. і журн. у другій пол 1920-их pp.; репресований на поч. 1930-их pp.
[Момот Іван (1905, Валки, Харківська губ. — 1931, Харків). — Виправлення. Т. 11.]
Монастириська (IV — 6), м. на гал. Поділлі над р. Коропцем, р. ц. Тернопільської обл.; 4200 меш. (1959); тютюново-ферментаційна фабрика. У липні 1919 перемога Коломийської бриґади УГА над поляками.
Монастирище, слов. городище 8 — 10 вв. б. Ромна, де було виявлено багато житлових землянок з глинобитними печами, цікавих тим, що деякі з них, за давнім антським звичаєм, були сполучені між собою критими переходами.
Монастирище (IV — 10), с. м. т. в півд.-сх. частині Придніпровської височини, р. ц. Черкаської обл., 2 300 меш. (1959).
Монахи, див. Чернецтво.
Монголи на Україні. Назву М. уживає більшість зах.-евр. істориків на означення тієї етнічної мішанини тюрксько-монгольських племен, які вперше напали на Україну 1223, а після другого нападу 1239 — 41 pp. оселилися над дол. Волгою та створили державу — Золоту Орду, під зверхністю якої понад сто років була велика частина України. Сх.-евр. джерела й укр. іст. традиція, як також більшість сучасних укр. істориків, вживають властиву назву — татари.
Мондер (Mundare), м-ко в провінції Альберта в Канаді за 70 км на сх. від Едмонтону, бл. І 000 меш., перев. самі українці. М. (спершу мав назву Біверлейк) був першою місійною станицею оо. Василіян у Канаді (також Сестер Служебниць), які тут осіли 1902 р. під проводом о. П. Філяса (Канада, стор. 937). Нинішній манастир побудував у 1922 р. о. Н. Крижановський. М. є важливим укр.-кат. осередком; тут діють новіціят оо. Василіян (давніше був осідком і СС. Служебниць), їх друкарня і школи та був осідком їх протоігуменату на Канаду і ЗДА (до 1948).
М. — найбільше в Канаді укр. відпустове місце (гол. відпуст у свято св. Петра і Павла). Тут є цінна бібліотека оо. Василіян (бл. 20 000 тт.) та музей з бл. 10 000 експонатів, в тому ч. зб. укр. і чужинецьких рукописів і стародруків (між ними Острозька біблія з 1581 p.), документи і листи, нумізматична і філателістична зб. (найцінніші пам’ятки придбав для музею о. Й. Жан).
«Монд Сляв» («Le Monde Slave» — «Слов. світ»), славістичний місячник у Парижі в 1917-18 і 1924-38 pp.; ред. Е. Дені, Л. Айзенманн, Ж. Леґра; «М. С.» прихильно ставився до укр. проблеми і стояв на протибольш. позиціях. Ст. на укр. теми містили в «М. С.» І. Борщак, Р. Мартель, Т. Савченко, Я. Екземплярський, О. Шульгин та ін.
Мондок Іван (1893 — ?), учитель, ком. діяч на Закарпатті, у 1920 р. організатор і гол. Міжнар. Соц. Партії Закарпаття, ред. її органу «Правда», згодом «Карп. Правда»; у 1924 — 29 pp. посол до чехо-словацького парляменту, з 1930 в УРСР. В сер. 1930-их pp. заарештований за «націоналізм», правдоподібно згинув на засланні.
[Мондок Іван (1883, Руський Грабовець, Закарпаття — 1941). — Виправлення. Т. 11.]
Монета, див. Гроші.
Мономах, прізвище київ. кн. Володимира II Всеволодовича, надане йому на честь візант. імператора Константина Мономаха, з родини якого походила мати Володимира II.
Монополія (з грец. — «єдиний продавець», також монопсонія — «єдиний покупець»), виключне право, що дозволяє продавати, купувати або виробляти товар у такій контрольованій кількості, яка забезпечує найвигіднішу ціну й максимально можливий зиск, М. може бути одне приватне чи держ. підприємство або з’єднання кількох на підставі договору. Як правило, М. панує на даному ринку та є охоронювана від конкуренції законами, патентами, політ. впливами чи місцем свого розташування. В доіндустріяльні часи приватні М. створювалися перев. владою для розвитку торгівлі чи спеціяльних галузів виробництва, гол. ч. з метою запевнення достави потрібних товарів та виробів, а також для збільшення доходів.
У Київ. Русі, в лит.-поль. державі та за Гетьманщини князі, королі й гетьмани давали права М. окремим купцям, підприємцям і ремісникам, а також купецьким компаніям, ґільдіям і ремісничим цехам та міським маґістратам (напр., т. зв. «право складу»); у Речі Посполитій низка М. була в руках шляхти. У різні часи існували на Україні урядові М. (т. зв. реґалії) на продукцію гірництва, лісництва, мисливства; також митна, монетна, поштова й ін. реґалії. Назагал вони розвивалися тоді, коли скарбових доходів з доменів не вистачало, а реґулярна податкова система ще не існувала. Так, напр., в сер. 16 в. встановлено держ. М. на всю торгівлю сіллю, і ця М. збереглася безперервно на Зах. Україні аж до 1939 р. (в Криму — до кін. 19 в.). Рос. держ. М. поширилися на Україну за Петра I. У першій пол. 19 в. на Україні в наслідок розвитку торгівлі й зростання вільної конкуренції ремісничі й купецькі М. поступово занепадали. Все ж таки ряд більших міст на Центр. і Сх. Землях до 1862 р. посідав М. на всю торгівлю горілкою у межах міста.
Початковий період розвитку пром. капіталізму на Україні характеризувався вільною конкуренцією, але вже за останню чверть 19 в. виникли й швидко розвинулися великі приватні пром. й фінансові М. у формі договірних об’єднань підприємств даної галузі або місцевости — картелів та синдикатів, гол. ч. франц. зразка, які були під контролем франц., бельг. та нім. капіталу. Ці М. виникли перев. під впливом частих госп. криз з метою подолання їх шляхом припинення конкуренції, розділення ринків, плянування об’єму продукції й цін, злиття дрібних у великі та ліквідації неприбуткових фірм, інколи також для зниження коштів та розширення виробництва. Рос. уряд спочатку підтримував виникнення картелів і синдикатів та тісно з ними співпрацював, але після 1910 p., боячись, що синдикати на Україні перетворяться на трести й у них чужинецький капітал цілком витіснить рос., розпочав заходи проти них. Проте вони не мали успіху, бо франц. й бельг. банки і навіть франц. уряд, у яких рос. уряд був великим боржником, зробили натиск на захист своїх акціонерів, що були власниками М. на Україні.
Найпершим картелем на Україні був цукровий, посталий 28. 4. 1887 р. на з’їзді цукрозаводчиків у Києві. До нього спочатку приєдналося 92% всіх цукроварень Рос. Імперії, але всередині його точилася гостра боротьба за квоти виробництва та ціни, і він незабаром майже розпався. Тільки після закону про цукрове нормування з 20. 11. 1895 картель перетворився 1897 р. на синдикат п. н. «Всероссийское общество сахарозаводчиков» (осідок у Києві), який до кін. перебував під контролем уряду.
На виникнення картелів, що охоплювали різні галузі важкої пром-сти України, мав вплив «Совет съездов горнопромышленников Юга России», який постав 1874 р. в Харкові. З 1890 р. на ринку виступив рос. уряд як держ. М., скуповуючи через свій Металюрґійний Комітет майже весь чавун та рейки, що вироблялися в імперії, й допомагаючи субсидіями окремим підприємствам. На противагу цьому франц. банкіри з „Société Générale pour l’industrie en Russie“, що контролювали більшість вугільних та металюрґійних підприємств на Україні, створили з них синдикати: 1902 р. «Продамет» («Товарищество по продаже изделий российских металлургических заводов»), а у 1904 р. «Продуголь» («Товарищество по продаже минерального топлива Донецкого бассейна»). «Продамет» (формальний осідок у Петербурзі) спершу об’єднував бл. 80% металюрґійних зав. імперії, але з 1908 р. ядром його стали зав. на Україні; значення його ще зросло після перемоги над уральським картелем «Кровля», в якому переважав рос. капітал. «Продамет» відограв також провідну ролю в «Совете съездов горнопромышленников Юга России», скерувавши його діяльність на об’єднання й оборону інтересів пром-сти України, як єдиного територіяльного комплексу, що перебував у конкуренційній боротьбі з вугільно-металюрґійними центрами Росії й Польщі.
«Продуголь» територіяльно мав з самого поч. укр. характер. Осідком його був Харків, і він об’єднував бл. 60% всіх шахт Донбасу (всі ті, що належали франц. та бельг. акціонерам), а під кін. контролював майже 80% всієї продукції вугілля й коксу в Рос. Імперії. На Україні утворився також цілий ряд місц. М.: «Паровозный союз» Луганського й Харківського зав. (1907), «Урожай» — синдикат зав. с.-г. машин та знарядь (1907; об’єднував 18 фірм, що давали 72% всієї продукції с.-г. машин на Україні). У 1908 р. бельг. акціонери створили синдикат «Продаруд» («Товарищество по продаже руды Юга России»), який зосередив у своїх руках понад 80% видобутку криворізької руди, але в 1913 р. розпався, а більшість його рудників перейшла під контроль «Продамету». Крім цього, на Україні діяли картелі: тютюновий (з 1912), солепромисловців Одеси й Криму, борошномелів Одеси, Херсону й Миколаєва та ряд ін. Все пароплавство на Чорному й Озівському м. об’єднував трест «Ропіт». Всерос. були синдикати для торгівлі нафтою й мазутом (під контролем Рокфеллера), «Медь», «Продвагон», «Трубпродажа», «Гвоздь», «Проволока» й ін.
Фінансові М. на Україні мали також свої територіяльні особливості, але назагал мали менше значення, ніж у Росії, бо акції й облігації великих пром. підприємств України були перев. за кордоном в руках чужинців та їхніх банків — Credit Lyonnais, Banque de Paris et des Pays-Bas, «Северный банк» у Петербурзі (на 100% франц.) тощо. Єдиним великим банком з центром діяльности на Україні був Озівсько-Донський. Заснований 1871 р. у Таганрозі (з 1903 у Петербурзі). Він перев. фінансував експорт хліба з України, контролював майже всю укр. цукрову пром-сть та був поважним акціонером в «Продаметі» й «Продуглі». Однак більшість кредитово-комерційних операцій на Україні, не зв’язаних з фінансуванням пром-сти, перебувала в руках великих рос. петербурзьких банків. Всерос. був також синдикат забезпеченевих компаній, що діяв на Україні.
Характеристичною рисою розвитку капіталістичної М. на Україні було те, що саме тут скупчилися найголовніші М. Рос. Імперії, які перебували під впливом зах.-евр., а не рос. капіталу. Вони вели гостру конкуренційну боротьбу проти М., існуючих в Росії та в Царстві Поль. і були проти контролю й втручання рос. уряду у свої справи. Наслідком цього буржуазія на Україні, хоч і різнонац. з походження, але об’єднана у своїх територіяльних з’їздах та в місц. картелях і синдикатах, з часом все більше виявляла спільність своїх територіяльних інтересів. Орієнтуючись гол. ч. на Зах. на Париж та Брюссель, вона поступово схилялася до ідеї територіяльного сепаратизму, хоч з укр. нац. рухом безпосереднього зв’язку не мала.
До держ. М. в Рос. Імперії належали пошта, телеграф і телефон, а з 1895 p. M. на горілку. Зиск держ. М. в ціні горілки на час до 1914 р. становив 78,8% понад собівартість (між 1914 і 1922 pp. уся торгівля спиртними напоями була формально заборонена, а у 1923 р. сов. уряд відновив держ. М.).
Хоч М. на Україні були значно більше розвинуті, ніж в решті Рос. Імперії, вони не досягали тогочасного рівня розвитку М. у Зах. Европі й ЗДА; тут також не встигли створитися найвищі форми приватної М. — трести й концерни. З 1914 p., у зв’язку з війною, розвиток М. пішов у бік підпорядкування їх державі. Впродовж 1914 р. рос. уряд створив цілий ряд «Особых совещаний» та держ. комітетів і комісій для контролю над пром-стю; 1916 р. вся пром-сть і гуртова торгівля вже опинилася під безпосереднім контролем держави; вплив «Продамету» звівся майже нанівець, а «Продуголь», «Продруда» й ін. М. цілком розпалися. В кін. 1916 і на поч. 1917 pp., особливо за Тимчасового Уряду, введено у життя держ. М. на торгівлю хлібом, а згодом тканинами, шкірами, цукром, вугіллям тощо.
У 1918 — 21 pp. большевики поширили держ. М. майже на всі галузі нар. госп-ва та націоналізували приватну власність. Під час НЕП-у більшість держ. М. (за винятком довоєнних і зовн. торгівлі) були фактично ліквідовані, бо навіть націоналізовані підприємства конкурували між собою на ринку й працювали на попит. Проте це була монопольна конкуренція, бо всі вони були одночасно об’єднані в галузеві та територіяльні трести й синдикати (на Україні за НЕП-у було створено 19 держ. трестів, що об’єднували бл. 800 великих пром. підприємств: «Донвугілля», «Південсталь», «Трудцукор», «Склосода», «Шкіряний трест» й ін.). Згодом, у грудні 1929 p., від трестів і синдикатів було відібрано розподільчі й плянові функції та передано їх центр. урядові; конкуренцію між підприємствами припинено. З введенням центр. всесоюзного плянування де факто відновлено принцип держ. М. в усіх галузях виробництва й розподілу, хоч термін «держ. М.» в сов. екон. науці щодо сов. економіки не застосовується, за винятком — як аномалія — щодо зовн. торгівлі. Фактично ж, на відміну від усіх досі відомих форм М., за Сталіна в СССР створено те, що можна назвати системою «тотальної держ. М.», — поскільки держава плянує все з одного центру, встановлює всі ціни й зарплатні без відношення до ринкового попиту й пропозиції, немає конкуренції між підприємствами й вони працюють не так для задоволення попиту на ринках, як для виконання держ. пляну. Норми зисків і диференціяція цін в сов. економіці також типово монополістичні.
На Зах. Укр. Землях процес розвитку М. також був відносно швидким, не зважаючи на те, що в пром. відношенні вони залишилися недорозвинутими. За Австрії до держ. М. належали залізниці (вони вели дискримінаційну тарифну політику щодо Галичини й Буковини), зв’язок, тютюнова, соляна й спиртова М. (за Польщі також сірникова). Розвиток деяких галузів пром-сти, як цукрової, гальмували австр. картелі, щоб не мати конкуренції. У кін. 1880-их pp. більшість тартаків і уся експортна торгівля лісом була у руках двох нім. й одного австр. підприємства, які домінували в ліс. госп-ві й під Польщею. Нафтову пром-сть перед першою світовою війною контролювали гол., австр., англ., франц. і нім. концерни, після неї — англ., амер. і франц. У. Польщі всі гол. галузі пром-сти були картелізовані, і уряд не ставив М. жадного опору, бо здебільше вони контролювалися міжнар. картелями, а поль. уряд сам був у боргах у власників тих картелів. Цей факт утруднював індустріялізацію Зах. Укр. Земель, обезцінював місц. с.-г. продукцію порівняно з пром. виробами, які напливали ззовні й був причиною зубожіння укр. населення. Дещо кращі відносини існували на Закарпатті.
Література: Кафенгауз Л. Синдикати в русской железной промышленности. М. 1910; Hauptmann B. Die russische Eisenindustrie und die Kartellbewegung. Цюріх 1913; Zagorsky S. State Control of Industry in Russia during the War. Нью-Гейвен 1928; Лященко П. История народного хозяйства СССР. т. 2. М. 1952; Crisp O. Some Problems of French Investment in Russian Joint Stock Companies 1894 — 1914. Slavonic and East European Review, грудень. Лондон 1956; Kononenko K. Ukraine and Russia. Мілвокі 1958; Нестеренко О. Розвиток промисловости на Україні, ч. 2. К. 1962; Лаверычев В. О государственном регулировании экономики России. Вопросы Истории, ч. 4. М. 1963.
В. Голубничий
Монофтонг, голосний однозвук в укр. літ. мові, єдино можливий сонорний вершок складу; в півн.-укр. говірках під наголосом можливі й дифтонги на місці давніх ě, ē, ō; з фонетичного погляду М. характеризує після артикуляційного приступу органів мови — одностайне звучання аж до їх зіступу.
Монтреаль (Montreal), найбільше торг. і пром. м. Канади (в провінції Квебек), положене 1 600 км від гирла р. св. Лаврентія, важливий, порт; 2,1 млн меш. (1961). Українці почали поселюватися в М. з 1902 p.; їхнє число зросло після другої світової війни: 1951 р. — 11 200, 1961 — 16 000; вони живуть перев. в дільницях Фронтенак і Роземонт. 6 укр.-кат. (найстаріша церква св. Михаїла з 1916 р.) і З укр.-правос. парохії, численні укр. установи. Укр. секція в Кан. Радіо, укр. радіопередачі «Говорить Монтреаль» і «Укр. Час»; виклади укр. літератури (о. М. Залеський) і мови у франц. ун-ті.
[Монументальне мистецтво. — Доповнення. Т. 11.]
Мончаловський Йосип (1858 — 1906), гал. журналіст, москвофіл; співр., згодом співред. «Слова» (1886), ред. «Страхопуда» (1886 — 93) у Львові.