‹‹   Головна           Цей текст російською           Див. Густинський літопис (фрагменти)

В «НАЙКРАЩИХ» ТРАДИЦІЯХ

Зауваження до видання «Полное собрание русских летописей. — СПб., 2003. — Т.40 (Густынская летопись). — 202 с.»

Інститутом російської літератури (Пушкінський дім) Російської академії наук в санкт-петербурзькому видавничому домі «Дмітрій Буланін» в 40-му томі ПСРЛ видано визначну пам’ятку українського літописання XVII ст., Густинський літопис ¹, в якому викладено історію України та сусідніх земель від заснування Києва до 1597 року. Перша публікація побачила світ 1843 року, в додатку до Іпатіївського літопису ², тим вартіснішим є довгоочікуване повне видання, навіть з огляду, що текст друкується лише за єдиним списком літопису, без підведення варіантів.

Староукраїнський текст, проте, передається не за традиційними правилами видання книжних українських текстів і текстів церковнослов’янською мовою української редакції ³, а згідно з правилами видання ПСРЛ, що означає розкривання слів під титлами та заміну слов’янського алфавіту відповідно до правил сучасної російської мови, за винятком буквы «ять». Наприклад, на початку літопису («Предмова до чителника») читаємо розкрите самим автором (ймовірно, Захарія Копистенський) або переписувачем (Михайло Лосицький) «чоловЂкови», а дещо нижче «члв̃цы» передаються видавцями як «человЂцы».

Текст змінюється і з допомогою сучасної пунктуації. Український автор XVII ст. традиційно розрізняє Русь і Москву ⁴. Однак видавці розташовують розділові знаки по-своєму: «Роксаны, Роксоляны; аки бы Русь и Аляны; Русь Москва; Ляхи, Славяне, Болгаре, Сербы. Се сии всЂ едного суть народа и языка, си есть словянского.» (л.7) Уникають переліку «Русь, Москва,...», яке більш відповідає змісту. Наприклад, нижче є перелік народів, де коми вже не можуть змінити зміст: «по сей странЂ Дону от запада Москва, Русь, Литва, Прусы...» (л. 11 об.) В літопису є місця, де протиставлення вповні однозначне: «возвратися зъ Москвы в Русь» (л.167.). Або в наступному фрагменті: «О началЂ козаковъ. В лЂто 7024. 1516... В сие лЂто начашася на УкрайнЂ козаки, о них же откуду и како начало свое прияша нЂчто речемъ „Аще и от начала своего сей нашъ народ руский бранми всегда употребляшеся... якоже в семъ лЂтописци естъ видЂти, донелЂ же през Батиа, татарского царя, иже землю нашу Рускую пусту сотвори, а народ нашъ умали и смири, к сему же еще и от Ляхов, и Литвы, и Москвы, такожде и междоособными бранми зЂло озлобленны и умаленны быша...“» (л.164 об.). Треба відмітити, що слово «Україна» згадується у цілому виданні лише тут та на наступному листі ⁵ (л.165.) публікації в архаїчній формі ⁶. І це архаїчне вживання назви змушує звернути особливу увагу на передмову.

З якоїсь загадкової причини в передмові відсутні будь-які прямі згадки про українське походження літопису, немов накладено своєрідне табу. Наприклад, в анотації читаємо: «памятник летописания последней трети XVII в.» (в передмові: «один из крупных памятников летописания XVII в.»). Тут, очевидно, бракує вказівки на приналежність пам’ятки. Добре, що сумлінність укладачів не дозволила прямо написати «русского» чи «древнерусского», залишивши натяк на пояснення в традиційній назві серії — «Полное собрание русских летописей» ⁷.

Читаємо далі. Україна та її територія згадується тільки як «Юго-Западная Русь». Місце створення списку літопису: «в Густынском Троицком монастыре, который был построен в 1600 г. на острове Густыня в верховье реки Удоя (бывший прилуцкий уезд Полтавской губернии)». Показово, що для пояснення використовується адміністративний поділ Російської імперії XIX століття, впроваджений 1802 року. Навіть дивує, що не вжили назви «Малоросійська губернія». (Сучасна географічна номенклатура діє більш ніж 70 років: с. Густиня, Прилуцького р-ну Чернігівськой обл., Україна. Річка ж має назву Удай.)

Про почерк: «Рукопись написана различными скорописными почерками XVII-XVIII вв.» І тут уникли вживання прийнятої термінології — «український скоропис». Очевидно, що йдеться саме про український скоропис XVII — початку XVIII ст. Сумнівно, що не згадали б, якби текст було написано «московським скорописом». Непряма вказівка на цей факт нижче: «В оформлении рукописи наблюдается подражание украинской старопечатной книге». Це все. Єдина точна згадка України знаходиться в зашифрованому вигляді: «УССР» (УРСР), місце, де ніні зберігаються Софійський та Федосіївський списки літопису («ОР ЦНБ АН УССР» 2003 року! ⁸).

Найцінніша пам’ятка українського літописання початку XVII ст., перший узагальнюючий твір з історії України, де сполучається світська та агіографічна історія Русі (О. Толочко), яка формує уявлення про особливий «руський» (український) народ, видана в кращих традиціях замкнутої на себе російської історіографії ⁹, що є навпрочуд короткозорою щодо своїх найближчих сусідів, і супроводжується чудовим взірцем ідеологічно витриманої передмови.

9.XII 2003
litopys.kiev.ua

Примітки

¹ ПСРЛ. — СПб.: «Дмитрий Буланин», 2003. — Т.40 (Густынская летопись). — 202 с.

² Неповна публікація: ПСРЛ. — СПб., 1843. — Т. 2 (Ипатьевская летопись и Густинская летопись). — С.233-373; витяги з літопису в кн. Сборник материалов для исторической топографии Киева и его окрестностей. — К., 1874. Переклад на сучасну мову: Густинський літопис (фрагменти) в кн. Українська література XVII ст.: Синкретична писемність. Поезія. Драматургія. Белетристика / Упоряд., приміт. В.І.Крекотня. — Київ: Наукова думка, 1987. — С.146-166. Понад п’ять років в Інституті літератури ім. Т.Шевченка НАН України лежить підготовлений В.І.Крекотнем новий переклад Густинського літопису.

³ Див., напр.: Правила видання пам’яток, писаних українською мовою та церковнослов’янською української редакції. — К., 1995. Пор. видання літописної пам’ятки, що відноситься до того самого періоду: Феодосій Софонович. Хроніка з літописців стародавніх. — К., 1992. — 336 с.

Наступні зауваження ніяк не стосуються помилок набору та різночитань за списками. Такими, можливо, є «Олгинъ дворъ», замість «Олминъ дворъ» (л. 28) та брак фрази «или якоже и нынЂ, Москва, БЂлая Русь, Волинь, Подоля, Украйна, Подгоря и проч.» (л. 25 об.), яка наявна у виданні 1843 р.

⁴ Див.: І.Жиленко. До історії використання топоніму "Русь", "Россія" в українській історіографії до XVIII ст. та, зокрема, автором "Синопсиса" // Лаврський альманах. — К., 2002. — Вип. 6. — С.84-88.. Докладніше про період, коли було створено Густинський літопис, про українську літературу другого десятиліття XVII ст. див. М. Грушевський. Історія української літератури. — К., 1995. — Т. 6. — С.298-332. Див. також: Н.Яковенко. Символ «Богохранимого града» у пам'ятках київського кола (1620—1640-ві роки) / Паралельний світ. — К., 2002. — С.296-330.

⁵ «Жигмонтъ король... посла Прецлава Лянцкорунского на Украйну собрати люду и такожде Татаром пакостити.» — ПСРЛ. — СПб., 2003. — Т.40. — С.147.

⁶ «Украйна». Так залишено і в покажчику географічних та етнічних назв.

⁷ Назва залишилась незмінною з часу заснування серії, коли під «русскими» розуміли всі східнослов’янські пам’ятки, в тому числі українські та білоруські. Разом з тим, в передмові особливо підкреслюється належність «древнерусских» пам’яток: «Благодаря летописцу выявляется тесная связь Густынского монастыря с Киево-Печерским монастырем, где хранились древнерусские летописные памятники и на протяжении XVII в. велась активная история по написанию истории Древней Руси (различные редакции Киево-Печерского патерика, Синопсиса)» (С.6.).

⁸ Сучасна назва — Інститут рукопису НБУВ НАН України, http://www.nbuv.gov.ua/. (Для порівняння, в тексті згадується «РГБ», а не «Государственная библиотека СССР им. В.И.Ленина»).

⁹ Пор.: Словник російської мови XI-XVII століть в кн. Російські історичні міфи. — К.: Критика, 2001. — С.246-255. (Kritika. A Rernew of Current Soviet Books on Russian History, 1978, XIV, І.).

‹‹   Головна           Цей текст російською           Див. Густинський літопис (фрагменти)