[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 50-65.]

Попередня     Головна     Наступна





Б — Бес


БАБАК Петро Іванович (31.V 1921 — 8. VI 1973) — український рад. художник. Працював у галузі станкового живопису. Автор картин на шевченківські теми: «Творчі роздуми» (1961) та «Найкращі друзі» (1963, Сум. худож. музей).


БАБКІН Олександр Євграфович — чиновник Нижегородського земського суду, титулярний радник. Шевченко познайомився з Б. 1857 у Нижньому Новгороді. 13.I 1858 він намалював портрет Б. (доля портрета невідома). Б. подарував Шевченкові акватинту з зображенням страти Людовіка XVI. Поет назвав її в «Щоденнику» (13.I 1858) «назидательное изображение». Навесні 1858 вони зустрічалися також у Петербурзі.


БАБСТ Іван Кіндратович (1.XI 1823 — 18.VII 1881) — російський бурж. економіст і ліберальний публіцист, професор Моск. ун-ту (1857 — 74). Шевченко познайомився з Б. 12.III 1858 в Москві, а потім зустрічався з ним ще кілька разів. Б. подарував поетові свою працю «О некоторых условиях, способствующих умноженню народного капитала» (Казань, 1856). Шевченко з приязню згадував Б. у «Щоденнику» 24 і 30.III 1858.


БАГАЛІЙ Дмитро Іванович (7.ХІ 1857 — 9.II 1932) — український історик і громад. діяч, акад. АН УРСР (з 1919). Автор праць з історії Слобідської, Лівобережної і Пд. України 15—18 ст. Як історик Б. формувався під впливом бурж. соціологічної школи позитивізму та націоналістич. концепцій укр. бурж.-ліберальної школи В. Антоновича. Проте на відміну від укр. бурж. націоналістів Б. показував братні взаємозв’язки укр. і рос. народів у галузі економіч., політ. та культ. життя. В рад. час прагнув відійти від бурж. концепцій, стати на позиції марксизму. Але остаточно перебороти ідеалістич. концепції істор. процесу він не зміг. З перемогою Великої Жовтн. соціалістич. революції Б. вивчав важливі питання шевченкознавства, співзвучні епосі. Б. досліджував істор. роль творчості Шевченка в розвитку революц. настроїв трудящих та обгрунтовував значення Шевченкової спадщини для рад. суспільства. У 1918 — 25 досліджував проблему «Шевченко і Кирило-Мефодіївське товариство», прагнучи розкрити революц. традиції Шевченка, рос.-укр. істор.-революц. і культурну спільність. Був першим директором Інституту Тараса Шевченка. Автор передмов до окремих видань поем «Сон», «Кавказ», «Єретик». Опублікував ряд статей з широкими наук. узагальненнями. В цих статтях Б. порушував актуальні проблеми шевченкознавства, розглядав Шевченка як революціонера, матеріаліста й атеїста й одночасно давав відсіч бурж.-націоналістич. зазіханням на спадщину поета.

Тв.: Характерная страничка из прошлого (Т. Шевченко и народная школа). «Украинский вестник». 1906, № 6; Про поему «Сон». Про поему «Кавказ». В кн.: Шевченко Т. Сон. Кавказ. Дві поеми. X., 1927; Шевченкова поема про Івана Гуса. В кн.: Шевченко Т. Єретик. X., 1927 [у співавт. ]; Т. Шевченко і селяни в переказах і історичній дійсності. X., 1928; Т. Г. Шевченко — поет пригноблених мас. X., 1931.


БАГАЧКА — містечко Миргородського пов. Полтавської губ. (тепер с-ще м. т. Велика Багачка, районний центр Полтавської обл.). Шевченко був тут проїздом улітку та в жовтні 1845, коли за завданням Археографічної комісії описував архітектурні й істор. пам’ятки Полтавщини. Згадки про Б. є в повісті «Близнецы» та в «Археологічних нотатках». За рад. часу в Великій Багачці ім’ям Шевченка названо вулицю й кінотеатр.


БАГРИЦЬКИЙ Едуард Георгійович (справж. прізв. — Дзюбін; 3.XI 1895 — 16.II 1934) — російський рад. поет. На творі Б. «Дума про Опанаса» позначився вплив поезії Шевченка, зокрема поеми «Гайдамаки». Про це Б. сказав у статті «Як я пишу» (1933). За мотивами укр. фольклору й поезії Шевченка створив поему «Пісня про Юстину» (1926) та вірші до «Вікон УКРОСТА». Автор незавершеної радіокомпозиції у віршах «Тарас Шевченко» (журн. «Тридцать дней», 1934, № 2). Уривки з неї вміщено в книжці Б. «Стихотворе ния и поэмы» (М. — Л., 1964).

Літ.: Адельгейм Є. Т. Шевченко і Е. Багрицький. «Літературна газета», 1939, 17 лютого; Азаров В. Багрицкий и Шевченко. «Звезда», 1939, № 2.


БАГРИЧ Микола Ілліч (н. 19.XI 1920) — український рад. бібліограф. Член КПРС з 1945. Автор і співавтор кількох грунтовних бібліографічних видань з питань культури й літератури. Опублікував бібліографію видань творів Шевченка, що вийшли 1917 — 63 в СРСР. Йому належить ряд статей про поширення творів Шевченка та ін. письменників.

Тв.: Т. Г. Шевченко. Бібліографічний покажчик (1917-1963). X., 1964.


БАГРІЙ Олександр Васильович (23.IV 1891 — 22.VI 1949) — український рад. літературознавець, бібліограф і педагог. Досліджував гол. чин. питання творчості та біографії Шевченка. В своїх працях 20-х pp. з позицій культурно-істор. школи аналізував твори поета, зіставляв його творчість з творчістю письменників ін. народів, зокрема російського. У багатьох статтях і рецензіях Б. подав огляд л-ри про Шевченка, розробив хронологічну канву біографії поета, висвітлював тему «Шевченко і Схід». Багато уваги приділяв узагальненню здобутків тогочасного шевченкознавства, розглядові перекладів творів Шевченка рос. мовою.

Тв.: Шевченко в литературной обстановке. «Известия Азербайджанского университета. Общественные науки», 1925, т. 2 — 3; Т. Г. Шевченко в русских переводах. Баку, 1925; К рукописной традиции распространения «Кобзаря» Т. Г. Шевченко. Баку, 1927.


БАДАЛИЧ (Badalić) Йосип (н. 7.VI 1888) — хорватський літературознавець-славіст. Професор російської л-ри Загребського ун-ту. Автор праць про зв’язки рос. л-ри з хорват, і сербською, про перекладання, до слідження й популяризацію творчості Шевченка в л-рах народів Югославії. Йому належить стаття «Шевченкова доба і південні слов’яни» (1922). До 150-річчя з дня народження укр. поета в журн. «Umjetnost riječi» («Мистецтво слова», 1964, № 1) опублікував статтю «Т. Г. Шевченко в хорватській літературі». У своїй книжці «Російсько-хорватські літературні студії» (Загреб, 1972) укр. поетові присвятив окремий розділ.

Тв.: Шевченко в хорватской литературе. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964.


БАЖАН Микола Платонович (н. 9.X 1904) — український рад. поет і громад. діяч, акад. АН УРСР (з 1951), засл. діяч науки УРСР (з 1966), засл. діяч мист. Груз. РСР (з 1964), Герой Соціалістич. Праці (1974). Член КПРС з 1940. Епізод з життя Шевченка відобразив у вірші «Зустріч біля брами» з циклу «Біля Спаської вежі» (К., 1952). Б. — автор статей про Шевченка — «Поет — народу» (1938), «Шевченко — з нами!» (1942), «Всенародна слава Кобзарева» (1961) тощо. Очолював Урядовий республіканський шевченківський комітет УРСР по відзначенню 100-річчя з дня смерті і 150 річчя з дня народження Шевченка. Відкрив вступним словом Міжнародний форум діячів культури, присвячений 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка. Держ. премія СРСР, 1946, 1949. Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1965. Держ. премія УРСР, 1971.


БАЖАНОВ Микола Єфремович — наглядач госпіталю в Новопетровському укріпленні, підпоручик. Шевченко познайомився з Б. і його дружиною Катериною Агатангелівною в укріпленні. Бував у них вдома і зустрічався з ними в родині І. Ускова. Через Б. йшли окремі листи до Шевченка. Б. перший привітав поета зі звільненням. 8.VIII 1860 надіслав Шевченкові листа до Петербурга. Між 1856 і червнем 1857 (за уточненим датуванням) художник намалював сепією портрет Б. з його дружиною (22,2 × 27,2), 1854 олівцем — портрет К. Бажанової (27,5 × 17,8). Обидва зберігаються в ДМШ. Чи закінчив Шевченко портрет Б., про який згадується в «Щоденнику» 15.VI 1857, невідомо.


БАЖЕНОВ Олександр Миколайович (4.ІХ 1835 — 12.Х 1867) — російський письменник і театр. критик. Діяльність Б. сприяла підвищенню заг. культури рос. театру. Водевіль Б. «Спритна бабуся» Шевченко згадав у статті «Бенефис г-жи Пиуновой, января 21 1858 года».


БАЗИЛЕВИЧ Анатолій Дмитрович (н. 7.VI 1926) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1969). Працює в галузі книжкової та станкової графіки, монументального живопису. Автор ілюстрацій до творів Шевченка: «Причинна», «Катерина», «Перебендя», «Відьма», «Єретик», «Гайдамаки» (всі — кольор. ол., 1961), станкового твору «Зустріч з сестрою» (м’який лак, 1963), малюнків для поштових листівок з укр. народними піснями на слова Шевченка — «Садок вишневий коло хати», «Од села до села», «У гаю, гаю», «Ой гоп гопака» (всі — туш, перо, акв., 1961), «Перебендя старий, сліпий», «Якби мені черевики» (обидві — туш, перо, акв., 1962). Брав участь в ілюструванні ювілейного видання «Кобзаря» (К., 1964 — іл. до поеми «Тарасова ніч», м’який лак, 1963). Оформив видання «Малий Кобзар» (К., 1969).


«БАЙГУШІ» (папір, певно сепія, 28,8 × 22) — малюнок Шевченка з циклу про казахських дітей. Виконаний 1855 — на поч. 1856 в Новопетровському укріпленні. Наприкінці 1855 — на поч. 1856 Шевченко надіслав цей малюнок Б. Залеському до Оренбурга для продажу. В листі цього періоду (до недавна його неправильно датували осінню 1853) Шевченко писав: «С последней почтой послал тебе „Байгушей“; приюти их, если можешь, где-нибудь, а перед тем, как пустить их в чужие руки, сделай мне, если это не трудно, фотографические копии в величину обыкновенного конверта; мне хотелось бы подарить их А[гате Усковой], ей они очень нравятся». Доля малюнка невідома. Твір безпідставно ототожнювався з малюнком «Т. Г. Шевченко і байгуші».

Літ.: Владич Л. В. Про малюнки «Байгуші» і «Т. Г. Шевченко і байгуші» та їх датування. В кн.: Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1966; Паламарчук Г. П. Нескорений Прометей. Творчість Шевченка-художника 1850 — 1857 років. К., 1968.


«БАЙГУШІ ПІД ВІКНОМ» (папір, сепія) — малюнок Шевченка з циклу про казахських дітей. Виконаний між 10.VI 1855 і 21.IV 1856 в Новопетровському укріпленні. Сюжетно й стилістично пов’язаний з малюнком «Шевченко і байгуші». Видатний твір критичного реалізму. Образи маленьких злидарів, яким з вікна погрожує важкий кулак, і фортечна брама Новопетровського укріплення, над якою розкинув крила хижий двоголовий орел, мають тут символічне значення, виражають ідею протесту проти соціального й нац. гноблення в самодержавній Росії. Це, напевно, один з двох малюнків, що їх Шевченко 21.IV 1856 надіслав до Оренбурга Б. Залеському з проханням один продати (його придбав В. Вельямінов-Зернов; дальша доля твору невідома), а другий (мабуть. «Байгуші під вікном») залишити собі на спогад. Саме малюнок «Байгуші піл вікном» міг бачити в Б. Залесько го З. Сераковський. який у листі Б. Залеського до Шевченка від 3.VI 1856 дописав: «Твои киргизята прекрасны! Ты олицетворяешь идеи». Від Б. Залеського, який, повертаючись з заслання на батьківщину, взяв з собою малюнок, він, ймовірно, потрапив до Кракова, де став власністю доктора К. (повне прізвище невідоме). Тут цей малюнок знайшло т-во «Академічна громада», яке замовило фірмі A. Шуберта фотографії з нього. Одна з них — у ДМШ. На ній є напис рукою невідомого: «Государственный кулак» і свідчення, що це робота Шевченка. Де оригінал — невідомо. На одному з аркушів рукопису повісті «Близнецы» є начерк олівцем постаті одного з байгушів до цього малюнка.

Літ.: Владич Л. В. Про малюнки «Байгуші» і «Т. Г. Шевченко і байгуші» та їх датування. В кн.: Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1966; Паламарчук Г. П. Нескорений Прометей. Творчість Шевченка-художника 1850 — 1857 років. К., 1968.


БАЙРОН (Byron) Джордж-Ноел-Гордон (22.I 1788 — 19.IV 1824) — англійський поет. Учасник нац.-визвольного руху в Італії та Греції. Вихід у світ поеми Б. «Паломництво Чайльл Гарольда» (1-а і 2-а пісні — 1812; 3-я і 4-а пісні — 1817 — 18) сприяв виникненню революц. течії в англ. романтизмі. Завдяки поетичній пристрасності, волелюбним ідеям, могутньому протестові проти будь-якої тиранії Б. став у 19 ст. одним з найулюбленіших і найпопулярніших поетів Європи. Його творчість відіграла значну роль у формуванні багатьох поетів-романтиків, зокрема російських. Шевченко був обізнаний з творами Б. в рос. (В. Жуковського, М. Маркевича, B. Любича-Романовича, І. Козлова, М. Каченовського, А. Воєйкова. М. Вронченка та ін.), польс. (А. Мічкевича) і укр. (М. Костомарова) перекладах. О. Афанасьєв-Чужбинський у спогадах про Шевченка писав, що поетові подобався переклад А. Міцкевича «Прощальної пісні Чайльд Гарольда» [надруковано в «Dzienniku Warszawskim» («Варшавському щоденнику», березень 1826)], і він часто цитував з неї передостанню строфу. Шевченко назвав Б. «крупным» і «знаменитым» поетом («Прогулка с удовольствием и не без морали)». В повісті «Художник» схвально писав про переклад поеми Б. «Шільйонський в’язень», здійснений В.Жуковським. У «Щоденнику» (15.IX 1857) згадав про франц. переклад віршованого роману Б. «Дон-Жуан». Для англ. і укр. поетів спільними мотивами в творчості були прометеїзм («Прометей» Б. і «Кавказ» Шевченка) і богоборчі настрої («Каїн» Б. й Шевченкові «Кавказ», «Гімн черничий», «Світе ясний! Світе тихий!», «Якби ви знали, паничі» та ін.). Вплив байронічної поеми, особливо російської, відчувається в композиц. й стилістич. планах поем Шевченка «Тризна» і «Слепая». Проте такі риси байронізму, як егоцентризм, відчай та песимізм бунтаря-одиночки, світовий сум («байронический туман», як висловився Шевченко в поемі «Тризна»), були невластиві укр. поетові. За спогадами Н. О. Білозерськоі, Шевченко до кінця життя цікавився творчістю Б., часто цитував його твори.

Р. П. Зорівчак.


БАКАЛОВ Георгій Іванов (27.ХІ 1873 — 14.VII 1939) — болгарський публіцист, історик, діяч робітничого руху, пропагандист марксизму, членкор. АН СРСР (з 1932). З 1891 — член Болгарської соціал-демократичної партії. Заслугою Б. є численні переклади болгарською мовою творів К. Маркса, Ф. Енгельса, Г. Плеханова. В 1905 — 20 належав до групи анархо-лібералів; з 1920 — член Болгарської компартії. В 1925 емігрував до Радянського Союзу. В 1932 повернувся до Болгарії; заснував і редагував журнали «Звезда», «Нова литература» і «Мисъл». З творами Шевченка познайомився в студентські роки, знав напам’ять деякі його поезії. Під їхнім враженням написав вірш «Мої пісні» (надруковано 1894 в газ. «Работнически другар»). Автор гострої публіцистичної статті «Пан Ст. Чилингиров і „дух“ Шевченка» в журн. «Звезда» (1934, кн. 16), в якій викривав реакційну суть виступів деяких болг. літераторів ліберально-бурж. орієнтації, які слідом за укр. бурж націоналістами намагалися використати ювілей Шевченка і його ім’я для антирадянської кампанії. Брав активну участь у підготовці до відзначення 125-річчя з дня народження укр. поета. У лютому 1939 звернувся до інтернаціональної комісії при Спілці рад. письменників з листом, в якому просив надіслати до Болгарії твори Шевченка і літ.-критичні матеріали про його життя й творчість для потреб революц. пропаганди. Один з авторів надісланого до Москви колективного листа, присвяченого 125-річчю з дня народження укр. поета, в якому йшлося про вплив Шевченка на болг. л-ру 2-ї пол. 19 ст. У виступі 25.V 1939 на прийомі в рад. посольстві в Болгарії з нагоди Шевченкового ювілею підкреслив важливе значення рос. та укр. л-р, зокрема творчості укр. поета для розвитку всієї болг. демократич. культури. Статтю «Шевченко і російська демократія» (газ. «Заря», 22.V 1939) спрямував проти націоналістич. тлумачення творчості поета, розкривши роль спадщини Шевченка в загальному визвольному русі в Росії.

Тв.: Шевченко и руската демокрация. В кн.: Бакалов Г. Избрани произведения, т. 3. София. 1964.


БАКАЛОВ Леонід Ованесович (справж. прізв. — Попов; п. 8.XII 1908) — російський рад. композитор. На Шевченкові слова написав солоспів із супроводом фп. «Утоптала стежечку» (в перекладі М. Ушакова — «Протоптала тропочку», 1948).


БАКАНІДЗЕ Отар Акакійович (н. 27.III 1929) — грузинський рад. літературознавець, засл. працівник культури Української РСР (з 1972). Член КПРС з 1955. Автор праць з питань груз.-укр. літ. зв’язків [«Акакій Церетелі і Україна», «М. Гулак — перший український дослідник „Витязя у тигровій шкурі“», «Український театр у Тбілісі» (Тбілісі, 1967) та ін.]. Шевченкові присвятив статті «Поет-демократ», «Натхненна ліра» (обидві — 1961), «Спадщина поета-художника» (1964) та ін. і розділи в працях груз. мовою «Нариси з української літератури» (Тбілісі, 1965) та «З грузинсько-українських літературних взаємин» (Тбілісі, 1968). Брав участь у відзначенні на Україні 150-річчя з дня народження Шевченка. За заслуги в зміцненні взаємозв’язків між укр. і груз. народами й за активну участь у проведенні декади груз. л-ри на Україні 1969 Б. нагороджено грамотою Президії Верховної Ради УРСР.


БАЛАБАН Борис Олександрович (21.XII 1905 — 8.III 1959) — український рад. режисер, засл. артист УРСР (з 1942). Інсценізував поему Шевченка «Сотник» (Білоцерківський пересувний театр, 1924), брав участь у постановці Шевченкового «Назара Стодолі» (1951), поставив драму О. Ільченка «Петербурзька осінь» (1954), обидві вистави — в Київ. укр. драм. театрі ім. І. Франка. Б. — постановник театралізованих шевченківських вечорів (1930 — в Харкові, 1939 — в Ленінграді) і тематичного концерту «І вражою злою кров’ю волю окропіте», що його виконували на фронтах Великої Вітчизн. війни 1941 — 45.


БАЛАВЕНСЬКИЙ Федір Петрович (11.I 1865 — 7.Х 1943) — український рад. скульптор. Працював у галузі портретної та декор.-монументальної пластики. Створив понад двадцять скульптурних портретів Шевченка («Т. Г. Шевченко», гіпс, 1903; фарфор, бісквіт, 1903, обидва — в ДМШ) та ін. У 1911 — учасник. 1910, 1912 — член жюрі конкурсів на проект пам’ятника Шевченкові для Києва. Автор пам’ятника поетові в Києві (1919; зруйнований денікінцями).

Літ.: Богданович Г. Федір Петрович Балавенський. К., 1963.


БАЛАГУРАК Іван Васильович (н. 29.VI 1922) — український рад. художник декоративно-ужиткового мистецтва (різьблення на дереві), засл. майстер нар. творчості УРСР (з 1968). Виконав портрет Шевченка в інкрустованій рамі, книжку-адрес з силуетом поета (1961), тарілки ювілейні (1961, 1964), тарілки з силуетом (1964) та барельєфом (1966) Шевченка ракву з силуетом поета і ювілейну скриньку (обидві — 1964).


БАЛАГУРОВ Олександр Васильович — наглядач госпіталю в Новопетровському укріпленні, капітан, згодом майор. Шевченко позитивно згадав Б. у «Щоденнику» 29.VII 1857. Не виключена можливість, що вони познайомилися ще 1847 в Оренбурзі, коли Б. служив плац-ад’ютантом ордонанс-гаузу (комендантського управління).


БАЛАДА (франц. ballade, від лат. ballo — танцюю) — віршований ліро-епічний твір (часто з елементами фантастики) про виняткову родинно-побутову, соціально-побутову чи легендарну подію. В ньому змальовуються незвичайні герої, характери яких розкриваються в напружених діалогах і монологах. В укр. поезії цей жанр фольклорного походження з’явився на поч. 19 ст. Перші укр. Б. були переспівами з рос., польс. та нім. л-р, але далі Б. розвивалася на нац. нар.-пісенній основі. Шевченко ввібрав досвід зх.-європ., рос. та укр. романтиків, але його твори органічніше пов’язані з нар. традицією. Попередники та сучасники поета в укр. л-рі переспівували переважно фольклорні мотиви, часом надаючи їм релігійно-містичного звучання, вдавалися до стилізації і навіть цитування нар. пісень. Шевченко використав мотиви легенд, пісень та повір’їв і фольклорну поетику для створення оригінальних поезій. В Шевченкових Б. глибше, ніж у тогочасних укр. фольклорних і літ. творах, зображуються конфлікти, переконливіше змальовується трагізм становища героїв, повніше розкривається їхній внутр. світ. Крім того, вони відзначаються багатством мовнообразних засобів, розмаїтістю ритміко-інтонаційної системи і мелодійністю звучання. В ранній період творчості Шевченко написав Б. «Причинна», «Тополя», «Утоплена», які міцно пов’язані з фольклором способами розкриття характеру , наявністю елементів фантастики. У цих творах сюжет розгорнутий, значну частину його становлять ліричні відступи й пейзажі. До періоду «трьох літ» належать відмінні одна від одної поезії-Б. «Русалка» та «Лілея». Якщо «Русалка» від ранніх Б. відрізняється тільки стислішим сюжетом, то «Лілея» має з ними дуже мало спільного. Зміст цього твору — лірична сповідь героїні, характер якої розкривається поза дією, в конкретній соціально визначеній, а не фантастичній ситуації (мати-покритка, пан, кріпаки). Тут немає баладних засобів типізації (гіперболізації почуттів), немає нагнітання трагізму, не підкреслюється винятковість події. Казкове — перетворення людини на квітку — є вдалим худож. засобом, за допомогою якого здійснюється ліричне саморозкриття.

В казематі і в перший рік заслання Шевченко написав кілька творів, що мають окремі риси Б. і водночас відрізняються від них. В поезії «За байраком байрак» казковий елемент (загиблий козак вночі встає з могили і з третіми півнями западається в землю) є композиційним прийомом. Типово баладні сюжети розробляв Шевченко в поезіях «Чого ти ходиш на могилу?», «У тієї Катерини», «Коло гаю в чистім полі», в яких поставлено етичні проблеми. Герої цих творів керуються палкими пристрастями, вони не прощають зради, не можуть жити, втративши кохання. Але трагічні події відбуваються в реальних побутових обставинах. Психологічно вмотивовуючи поведінку персонажів, поет досягає надзвичайного лаконізму. Твори ці невеликі за розміром, у них по-різному поєднуються елементи епосу, лірики і драми. Шевченкові Б. становили важливий етап у розвитку цього жанру в укр. л-рі 19 ст. Поет наповнював їх новим ідейно-тематичним змістом, розширював способи психологічної характеристики героїв, збагачував поетику, сприяв утвердженню реалізму в укр. літературі.

Літ.: Колесса Ф. М. Студії над поетичною творчістю Т. Шевченка. В кн.: Колесса Ф. М. Фольклористичні праці. К., 1970; Комаринець Т. І. Шевченко і народна творчість. К., 1963; Боженко М. К. Балади Т. Г. Шевченка і вивчення їх у школі. К., 1966; Нудьга Г. А. Українська балада. К., 1970; Пустова Ф. Д. Жанрове багатство «Кобзаря». В кн.: Збірник праць сімнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1970.

Ф. Д. Пустова.


БАЛАКАЄВ Олексій Гучинович (н. 10.II 1928) — калмицький рад. письменник. Член КПРС з 1962. Автор вступної статті до збірки перекладів калм. мовою «Поезії» Шевченка (Еліста, 1964).


БАЛАКІРЄВ Мілій Олексійович (2.I 1837 — 29.V 1910) — російський композитор, піаніст, диригент і муз.-громад. діяч. Засновник творчої співдружності видатних рос. композиторів 60 — 70-х pp. 19 ст., т. з. Могучої кучки, автор симфонічних і фортепіанних творів, романсів та пісень. Шевченко познайомився з Б. 1859 у родині Ф. Толстого. В листі до В. Стасова 5.V 1859 Б. з приязню характеризував Шевченка як людину і поета.

Літ.: Балакирев М. А., Стасов В. В. Переписка, т. 1. М., 1970.


БАЛАНОВСЬКА Леоніда Миколаївна (7.XI 1883 — 28.VIII 1960) — російська та українська рад. співачка (сопрано). Виконувала романси М. В. Лисенка на тексти Шевченка «Чого мені тяжко», «Минають дні...», «Нащо мені чорні брови». В 1911 у Москві на вечорі, присвяченому 50-річчю з дня смерті Шевченка, у виставі «Назар Стодоля» грала роль хазяйки на вечорницях.


БАЛАНОВСЬКИЙ Юрій Васильович (н. 8.VI 1914) — український рад. художник. Працює в галузі тематичної картини та станкової і книжкової графіки. Автор творів «Катерина» (оф., 1940), «Портрет Т. Г. Шевченка» (1943), «Т. Г. Шевченко на вечорі у О. Струговщикова» (1949, Канів. держ. музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка», варіант — в музеї Т. Г. Шевченка в Канаді), «Зустріч Т. Г. Шевченка з В. Г. Бєлінським на вечорі у О. М. Струговщикова» (1952, ДМШ), «Т. Г. Шевченко, К. П. Брюллов та В. Г. Бєлінський на вечорі у О. М. Струговщикова» (1964. Київ. держ. істор. музей).


БАЛАХНА — повітове місто Нижегородської губ. (тепер місто обласного підпорядкування Горьковської обл. РРФСР). Шевченко їздив у Б. разом з М. Брилкіним та Дж. Ністремом у вересні 1857 з Нижнього Новгорода дивитися на кораблебудівну верф. Про це він записав у «Щоденнику» 24.IX 1857.


БАЛДІН (Болдін) Анатолій Семенович (н. 1843 — р. см. невід.) — чиновник для особливих доручень при харків., полт. і черніг. генерал-губернаторі. Познайомився з Шевченком 1860 в Петербурзі. Від’їжджаючи з столиці, Б. залишив поетові записку, в якій запрошував його до Харкова, дав свою адресу. Зберігся лист Шевченка до Б. від 5.XI 1860, з якого видно, що поет збирався взимку того року побувати в Харкові, мав намір надіслати через Б. харків. книгарям 50 — 100 прим. «КобзаРя» на комісію під час ярмарку, цікавився харків. недільними школами.

Літ.: Жур П. В. Третя зустріч. К., 1970.


БАЛЕЙ Стефан (Максим) Володимирович (4.II 1885 — 13.IX 1952) — український і польський психолог. Автор праці «З психології творчості Шевченка» (укр. мовою. Львів, 1916), на якій позначився вплив фрейдизму. З 1928 до кінця життя очолював кафедру пед. психології Варшав. ун-ту, де розгорнув широку наук. діяльність.

Літ.: Кирилюк Є. Крізь магічний кристал. «Вітчизна», 1975, №3.


БАЛІНСЬКИЙ Людвік — польський політ. засланець. На солдатську службу в Окремий Оренбурзький корпус його заслали як активного учасника підготовки польського нац.- визвольного повстання 1848. Кілька років був у Новопетровському укріпленні разом з Шевченком. Виїхав звідти незадовго до звільнення поета. Згадується в листуванні Шевченка з Б. Залеським 1856 — 57 під власним прізвищем, а також як «Людвіг» і «Б».


БАЛКАРСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. До Великої Жовтн. соціалістич. революції громадськість Кабардино-Балкарії могла ознайомитися з творами Шевченка в рос. перекладах, дізнатися про життєвий і творчий шлях поета з рос. преси. У ювілейний 1914 прогресивні діячі Кавказу активно виявляли свою прихильність до Шевченка. Спеціальними циркулярами намісник Кавказу грізно попереджав, щоб не відзначали ювілею, не називали іменем поета шкіл, вулиць. Перекладати твори Шевченка балкар. мовою почали за Рад. влади. В 1938 з’явилися перші переклади — поеми «Катерина» і «Наймичка». їх включено до шкільних хрестоматій. В Кабардино-Балкарії широко було відзначено 125-річчя з дня народження Шевченка. В газ. «Социалист Къабарты-Малкъар» («Соціалістична Кабардино-Балкарія», 1939) опубліковано статтю К. Отарова про життя і творчість укр. поета й нарис письменника Ж. Заліханова «Великий син українського народу». Того ж року в Нальчику вийшла балк. мовою збірка вибраних творів. До неї, крім поезій Шевченка, ввійшли й вірші, присвячені йому: «Поет народу» К. Кулієва, «Кобзар» С. Макитова, «Поет-демократ» Ж. Заліханова, «Тарасові Шевченку» Д. Етезова. В 1961 — 64 в респ. пресі надруковано нові переклади: «Заповіт», «Тополя», «Катерина» (перекладач К. Отаров), «Маленькій Мар’яні» і «Не гріє сонце на чужині» (перекладач К. Кулієв), «Іван Підкова» (А. Теппеєв), «Зійшлись, побрались, поєднались», «Не завидуй багатому», «Не женися на багатій» (Б. Гуртуєв), «Тарасова ніч» (С. Гуртуєв). Шевченкові майже повністю присвячено окремий номер альманаху «Шуёхлукъ» («Дружба», 1961). Тут вміщено матеріали про життя і творчість поета, переклади його віршів. До 150-річчя з дня народження Шевченка в газ. «Коммунизмге джол» («Шлях до комунізму», 9.III 1964) під рубрикою «В сім’ї вольній, новій» поряд із балк. літераторами виступили учителі й шанувальники таланту укр. поета. В дні шевченківських ювілеїв у містах і селах республіки відбулися літ. вечори, присвячені поетові.

Переклади: Т. Г. Шевченко малкъар тилде. Нальчик, 1939.

Літ.: Ашурова К. Народный поэт-революционер. «Кабардино-Балкарская правда», 1961, 10 марта.

А. Теппеєв.


БАЛЛА Ласло Карлович (н. 23.VII 1927) — рад. письменник, перекладач і журналіст. Член КПРС з 1958. Н. в с. Павловце (тепер ЧССР). З 1945 живе в Ужгороді. Пише угор. мовою. Перекладає твори дожовтневої і рад. л-р народів СРСР. Надрукував у періодич. пресі в своїх перекладах поезії Шевченка «Заповіт», «Минають дні, минають ночі», «Вітер з гаєм розмовляє», «Сонце заходить, гори чорніють», «Один у другого питаєм». Йому належать розділ про укр. поета в підручнику для шкіл з угор. мовою навчання, статті «Тарас Григорович Шевченко» в «Kárpáti Kalendárium» («Карпатський календар» на 1957), «Найбільший український поет» — у згаданому календарі на 1964, «Переклик велетнів» (про Шевченка і Ш. Петефі; 1961), «Учитель і брат» (1964 — обидві в -«Закарпатській правді») та «Вони хочуть знати поета-велетня» (про переклади творів укр. поета угор. мовою, 1966) — в «Kárpáti Igaz Szó» («Закарпатська правда»). Автор вірша «Біля могили Шевченка», який надруковано в альманаху «Karpatok» («Карпати», 1958, № 2).

Тв.: Біля могили Шевченка. В кн.: Балла Л. Льодохід. К., 1960.


БАЛОДІС Андрій Мартинович (н. 24.III 1908) — латиський рад. поет і перекладач, засл. діяч культури Латв. РСР (з 1958). Член КПРС з 1940. Автор численних поетич. збірок. У латис. періодич. л-рі 1961 надрукував свої переклади Шевченкових віршів «Муза», «Не завидуй багатому» [журн. «Каrogs» («Прапор», № 3)] і статтю про укр. поета «Життя, що стало безсмертною піснею» [журн. «Zvaigzne» («Зірка», № 5)]. Держ. премія Латв. РСР, 1958.


БАЛЬЗАК (Balzac) Оноре де (20.V 1799 — 18.VIII 1850) — французький письменник-реаліст. У 1843 був у Петербурзі. Двічі приїжджав на Україну (1847 — 48 і 1848 — 50). Шевченко був обізнаний з творчістю франц. романіста, про що свідчить згадка про Б. в повісті «Музыкант». У повісті «Художник» є згадка про п’єсу Й. Ауффенберга «Зачарований дім, або Смерть Людовіка XI» (за повістю Б. «Метр Корнеліус»).


БАЛЬМЕН Сергій Петрович де (н. 7.XII 1816 — р. см. невід.) — молодший брат Я. Бальмена. Шевченко не раз зустрічався з Бальменом, гостював у їхньому маєтку в с. Линовиці. У квітні 1848 разом з братами В. та М. Закревськими за їхній тост на балу «Хай живе Французька республіка, ура!» Б. був заарештований, доставлений у «Третій відділ» і відданий під нагляд поліції. В його справі записано: «Граф де Бальмен... перебуває в тісних стосунках з відомим Шевченком, який довго проживав у нього...».


БАЛЬМЕН Яків Петрович де (10.VIII 1813 — 26.VII 1845) — український художник-аматор, офіцер. Загинув на Кавказі. Шевченко познайомився з Б. 29.VI 1843 в с. Мойсівці. Бував у Бальменів у с. Линовиці. Пізніше вони не раз зустрічалися. Б. і М. Башилов виконали по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер до рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844). Цю збірку Б. 20.VII 1844 переслав В. Закревському для передачі Шевченкові. Б., зокрема, ілюстрував поеми «Гайдамаки» та «Гамалія». Шевченко присвятив йому поему «Кавказ».

Літ.: Лернер Н. Я. П. де-Бальмен, друг Т. Г. Шевченка. «Каторга и ссылка», 1928, №2; Кузьменко А. Ю. З відомостей про Якова де Бальмена. «Радянське літературознавство», 1963, №1; Мацапура М. І. «Мій друже єдиний, мій Якове добрий...». «Україна», 1968, № 10.


БАНДТКЕ (Bandtkie і Bandtke) Єжи Самуель (24. XI 1768 — 11.VI 1835) — польський шляхетський історик, бібліограф і видавець. З 1811 — завідуючий бібліотекою Ягеллонського ун-ту в Кракові і одночасно — професор цього ун-ту. Шевченко під час роботи над поемою «Гайдамаки» серед ін. книжних джерел користувався й «Історією Королівства Польського» Б. (польс. мовою, т. 2. Вроцлав, 1820), про що зазначено в його примітці до поеми.


БАНСЬКИЙ (Bansky) Йозеф (31.XII 1919 — 18.I 1956) — словацький славіст і перекладач. Автор статті «Шевченко і Словаччина», опублікованої в газ. «L’ud» («Народ», 1951, № 77), та рецензії на книжку «Вибране з творів найбільшого поета і будителя України» (чес. мовою. Прага, 1951) — в цій же газеті за 19.IX 1952. Переклав частину поеми «Гайдамаки». Цей переклад вмістив М. Мольнар у книжці «Тарас Шевченко у чехів та словаків» (Пряшів, 1961).


БАНТИШ - КАМЕНСЬКИЙ Дмитро Миколайович (16.XI 1788 — 6.II 1850) — український і російський дворянський історик та археограф. У 1816 — 24 був правителем канцелярії київ. військ. губернатора. Збирав і вивчав архівні матеріали з історії України, на основі яких написав «Историю Малой России...» (М., 1822) та ін. праці. Істор. минуле укр. народу висвітлював з монархіч. позицій. Деякі фактичні матеріали, опубліковані в працях Б.-К., Шевченко використав у поемі «Гайдамаки» і в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали».


БАРАБАШ (Barabas) Тібор (н. 27.VIII 1911) — угорський письменник. Автор істор. і біографіч. романів. У статтях «Шевченкова слава» [надруковано в журн. «Szabad Hazank» («Наша вільна батьківщина», 1959, № 10)], «Тарас Шевченко. До 100-річчя з дня смерті» [в газ. «Népszabadság» («Народна воля», 1961, № 58)] і «Тарас Шевченко» [в газ. «Magyar Nemzet» («Угорський народ», 1964, № 36)] дав аналіз поезії Шевченка, підкреслив її нар. характер, вказав на деякі спільні риси в історії укр. й угор. народів. Особливу увагу звернув на революційно демократичний світогляд українського поета і високу оцінку його діяльності рос. революц. демократами.


БАРАМІДЗЕ Олександр Георгійович (н. 27.III 1902) — грузинський рад. літературознавець, академік АН Груз. РСР (з 1961), заслужений діяч науки Грузинської РСР (з 1946). В книжці «З історії культурних взаємин Грузії та України» (груз. мовою. Тбілісі, 1954), співавтором якої є Б., значне місце відведено Шевченкові.


БАРАНОВА Юлія Федорівна (29.VIII 1789 — 24.VII 1864) — гофмейстерина, вихователька дочок Миколи І. За її допомогою В. Жуковський збирав гроші від членів царської родини за його портрет, написаний К. Брюлловим для викупу Шевченка з неволі і розіграний в лотерею.

Літ.: Жур П. Шевченківський Петербург. К., 1972.


БАРАНОВИЧ Лазар (бл. 1620 — 13.IX 1693) — український церковний і політ. діяч, письменник. Був прихильником возз’єднання України з Росією. Ректор Києво-Братської колегії (1650 — 57). В «Археологічних нотатках» Шевченко розповів історію однієї з найвидатніших пам’яток Київської Русі — Кам’яної Борисоглібської церкви (1123), що її після вигнання з Чернігова польс. шляхти Б. «обновил и освятил» (там його й поховано).


БАРАНОВСЬКИЙ Єгор Іванович (1820 — 1914) — оренбурзький віце-губернатор (з 1853) і цивільний губернатор (з 1859). Підтримував дружбу з політ. засланцями, зокрема з Б. Залеським і Е. Желіговським. Найімовірніше, від Б. Залеського Б. одержав у подарунок його копію автопортрета Шевченка, виконаного в Каратауській експедиції 1851 (див. Автопортрети Т. Г. Шевченка). В 1906 Б. передав цей портрет, який він вважав Шевченковим оригіналом, через Л. Жемчужникова до колекції В. Тарновського (молодшого).


БАРАТИНСЬКИЙ Євген Абрамович (2.III 1800 — 11.VII 1844) — російський поет. У поемі «Еда» (1826) Б. намагався, всупереч романтичній традиції, створити звичайні життєві ситуації й характери. Шевченкова «Катерина» за сюжетом має деякі спільні риси з «Едою» Б. Шевченко згадав цей твір у повісті «Близнецы» доряд з «Катериною» і «Сердешною Оксаною» Г. Квітки-Основ’яненка у зв’язку з долею героїні своєї повісті Якилини.


БАРБ’Є (Barbier) Анрі-Огюст (29.IV 1805 — 13.II 1882) — французький поет. Найпопулярніша книжка Б. — збірка політ. сатир «Ямби» (1831), в якій він таврував політику франц. буржуазії періоду Липневої революції 1830. Один з віршів збірки — «Собачий бенкет» — особливо привабив Шевченка змалюванням образу Свободи. Цей вірш (який тоді поширювався в списках у рос. перекладі В. Бенедиктова) укр. поет переписав до «Щоденника» 16 і 17.IX 1857.


БАРВІНОК Ганна (справж. прізв., ім’я і по батькові — Білозерська-Куліш Олександра Михайлівна; 5.V 1828 — 6.VII 1911) — українська письменниця буржуазно-ліберального напряму. Дружина П. Куліша. Писала переважно на родинно-побутові теми. В її творчості ідеалізовано суспільні відносини на селі в 2-й пол. 19 ст. Шевченко бував у Білозерських у січні 1847 в Мотронівці й Миколаєві. Після заслання поет бачився з нею в Петербурзі, згадав її в листі до М. Макарова 30. VII 1860 у зв’язку з наміром одружитися з Л. Полусмаковою. Написала «Спомини» про Шевченка («Українська хата», 1911, № 2, 5 — 6, 7 — 8), «О невесте Т. Г. Шевченка» («Киевская старина», 1904, № 7 — 8) та вірш у прозі «Згадка про Т. Г. Шевченка» (1911).


«БАРВІНОК ЦВІВ І ЗЕЛЕНІВ» (Н. Я. Макарову) — вірш Шевченка, написаний 14.ІХ 1860 в Петербурзі. Автограф з присвятою «Н. Я. Макарову. На пам’ять 14 сентября» — у «Більшій книжці». В деяких виданнях цю присвяту друкували як назву твору. В шеститомному «Повному зібранні творів» назву подано за першим рядком — «Барвінок цвів і зеленів», оскільки зміст вірша безпосередньо пов’язаний не з М. Макаровим, а з Л. Полусмаковою. Інший автограф під назвою «Л.[икері]», текст якого, за винятком назви, не відрізняється від тексту «Більшої книжки», зберігається в Центральному держ. архіві л-ри і мистецтва в Москві. В автографі «Більшої книжки» під присвятою «Н. Я. Макарову» — густо закреслене слово. Обидва автографи датовано 14 вересня 1860, Петербург. Надруковано вперше в журн. «Основа» (1862, № 5). Вірш написано під враженням розриву поета з нареченою Л. Полусмаковою. Символіка вірша близька до народнопісенної.

Літ.: Івакін Ю. О. Коментар до «Кобзаря» Шевченка. Поезії 1847 — 1861 pp. К., 1968.


БАРВІНСЬКА Феодосія Андріївна (11.VI 1899 — 12.Х 1966) — українська рад. актриса, народна артистка УРСР (з 1943). У 1921 — 59 — в укр. драм. театрі ім. І. Франка. Створила образ Оксани у виставі «Гайдамаки» за поемою Шевченка (інсценізація і постановка Г. Юри, 1921), виконувала роль Стехи в «Назарі Стодолі» (Семипалатинськ, 1942).


БАРВІНСЬКИЙ Василь Олександрович (20.II 1888 — 9.VI 1963) — український рад. композитор, піаніст і педагог. Чільне місце в доробку Б. посідають твори на слова Шевченка: кантата «Заповіт» для чоловічого й мішаного хорів, басового соло та оркестру (1917), варіант її — без оркестрового супроводу; солоспів для високого голосу «Ой люлі, люлі, моя дитино». Б. — автор статті «Розвиток української музики і Тарас Шевченко» (газ. «Вільна Україна», 21.III 1945).


БАРДА Пауліне Індриківна (н. 8.VI 1890) — латиська рад. поетеса і перекладачка. Переклала латис. мовою бл. 20 творів Шевченка: поеми «Кавказ», «Наймичка» та вірші «Молитва», «Марку Вовчку», «Сестрі», «Муза» та ін. Переклади опубліковано в періодич. пресі та в книжках Шевченка латис. мовою «Вибране» (Рига. 1951. 1954.


БАРЖАНСЬКИЙ Юрій Леонідович (н. 6.IX 1922) — молдавський рад. поет, перекладач. Багатовіковій дружбі укр. і молд. народів присвятив вірші «Спасибі, мамо!», «Прощай, Вандо!». Переклав молд. мовою поеми Шевченка «Сон» і «Наймичка» та поезії «Заповіт». «Мені тринадцятий минало», «Не завидуй багатому», «Гімн черничий» та багато ін., що ввійшли до молд. видань творів укр. поета «Вибрані твори» (Кишинів, 1951), «Вибране» (Кишинів, 1961). Автор вірша «Пісня про Тараса» (1964) — своєрідної поетичної біографії Шевченка.


БАРИШІВКА — містечко Переяславського пов. Полтавської губ. (тепер с-ще м. т., районний центр Київської обл.). Шевченко був у Б. до заслання. Він заїжджав сюди, щоб провідати Т. Бориспольця — батька свого товариша по Академії мистецтв П. Бориспольця. Згадка про Б. є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». За рад. часу ім’ям поета в Б. названо вулицю. Його ім’я присвоєно фабриці художньої вишивки.


БАРІ Едуард Якович (1826 — 93) — петербурзький лікар, доктор медицини. Закінчив Медико-хірургічну академію в Петербурзі (1851). Познайомився з Шевченком через М. Лазаревського. Лікував поета в останні місяці його життя. Встановив діагноз хвороби і написав свідоцтво про смерть Шевченка.

Літ.: Лазаревский А. М. Последний день жизни Т. Г. Шевченко. В кн.: Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников. М., 1962.


БАРКОВ Іван Семенович (за ін. даними, Степанович; бл. 1732 — 1768) — російський поет і перекладач. Перекладав гол. чин. антич. авторів. У повісті «Капитанша» Шевченко згадав Б. як перекладача байок Федра, у «Щоденнику» (9.VII 1857) — як автора непристойних віршів.


БАРЛЕ (Barle) Янко (12.III 1869 — 18.II 1941) — словенський історик і публіцист. Йому належить перший у Словенії схвальний відгук на переклади творів Шевченка хорват. мовою, здійснені А. Харамбашичем. Рецензію опубліковано в журн. «Dom in svet» («Батьківщина і світ», 1888, № 7) за підписом Janko В.


БАРОН ДЕ БЕЙ (Baron de Baye; справж. прізв. та ім’я — Бертело Амур-Огюст-Луї-Жозеф; 1853 — 1931) — французький археолог і етнограф. Вивчав побут українців, опублікував кілька праць на цю тему. Надзвичайна популярність Шевченка серед народу спонукала Б. де Б. зацікавитись особою поета. У книжці франц. мовою «В Малоросії. Спогади про одну місію» (Париж, 1903) характеризував твори укр. поета в зв’язку з історією України й тогочасним тяжким життям селянства.


БАРОНЧ (Barącz) Тадей (24.III 1849 — 12.III 1905) — польський скульптор. Автор скульптурного портрета Шевченка (теракота, 1877). Цей портрет він подарував Т.ву імені Шевченка у Львові й дозволив робити з нього копії та репродукції для продажу з метою зібрати кошти на пам’ятник укр. поетові.


БАРОЯНЦ Михайло Сергійович (н. 25.IX 1925) — український рад. художник. Працює в галузі станкового живопису. Автор пейзажів та картин: «На могилі Т. Г. Шевченка», «Дуб Т. Г. Шевченка», «Дорога до могили Т. Г. Шевченка», «Село Моринці» (ДМШ), «Тарасова гора» (ДМШ), усі — 1961; «В експедиції», «Аральська пустиня» (обидві — 1964, ДМШ), «Шляхи Тараса» (1969).


БАРСАКЕЛЬМЕС — острів у пн. частині Аральського моря. Шевченко побував на ньому в серпні 1848 під час Аральської описової експедиції. Тут він виконав твори «Шатро експедиції на острові Барсакельмес» (папір, акв., 13,3 × 22,9) та «Барсакельмес» (папір, ол., 15 × 23,3). На останньому ліворуч унизу олівцем рукою Шевченка напис: «1. Барса-Кильмес», на звороті внизу ліворуч олівцем: «барса Кильмес Остров на Арал. мор.». Обидва малюнки зберігаються в ДМШ.


БАРСЬКА КОНФЕДЕРАЦІЯ 1768 — військово-політичне об’єднання реакційної частини польської шляхти й католицького духівництва, метою якого було збереження необмежених прав і привілеїв шляхти й католицької церкви. Створена 29.II 1768 на з’їзді польс. шляхти в м. Барі (тепер Вінн. обл.). Б. к. була спрямована гол. чин. проти соціального і нац.визвольного руху народних мас загарбаних Річчю Посполитою укр. і білорус. земель. Насильства конфедератів викликали повстання 1768 (Коліївщину), яке було спільно придушене польськими королівськими і закликаними з царської Росії військами. В 1772 Б. к. розпалася.

Події, пов’язані з Коліївщиною і Б. к., покладено в основу поеми Шевченка «Гайдамаки». В оцінці цих подій поет пішов не за бурж. і шляхет. історіографією, а за нар. традицією, зображуючи конфедератів жорстокими насильниками. В деталях опису істор. подій Шевченко допустив окремі фактичні неточності й хронологічні зміщення, але саме він створив історично правдиву концепцію, згідно з якою безпосереднім поштовхом до Коліївщини став терор конфе дератів проти українського населення.

Літ.: Гуслистий К. Г. Коліївщина в творах Т. Шевченка. В кн.: Пам’яті Т. Г. Шевченка. К., 1939; Марченко М. І. Історичне минуле українського народу в творчості Т. Г. Шевченка. К., 1957; Марголис Ю. Д. Исторические взгляды Т. Г. Шевченка. Л., 1964.

В. Г. Сарбей.


БАРТЕЛЕМІ (Barthelemy) Жан-Жак (20.I 1716 — 30.I 1795) — французький письменник і учений. Член Франц. академії. Автор роману «Путешествие молодого Анахарсиса по Греции...» (1788, рос. перекл., тт. 1 — 9. М., 1803 — 19). Шевченко був обізнаний з цим твором і кілька разів згадував про нього в повісті «Художник».


БАРТЕНЄВ Петро Іванович (13.Х 1829 — 4.ХІ 1912) — російський історик, бібліограф і археограф. Видавець і редактор журн. «Русский архив». З Шевченком познайомився у М. Максимовича 25.III 1858. За допомогою Б. в Москві розшукано список частини «Єретика». У листі до М. Максимовича 5.IV 1858 Шевченко дякував за це Б. «Русский архив» і його редактор відіграли помітну роль у збиранні та публікації шевченківських матеріалів.


БАРЩЕВСЬКИЙ Ян (1794, за ін. джерелами, 1790 — 11.III 1851) — білорус. і польс. письменник. Стояв на ліберальнопросвітницьких позиціях. У 20 — 40-х pp. жив у Петербурзі, де очолював гурток білорус. і польс. літераторів. Шевченко познайомився з Б. 1839. Укр. поета цікавили білорус. пісні, творчість білорус. літераторів. На зборах гуртка він критикував твори Б. за те, що в них мало суто нар. елемента, закликав білорус. письменників служити покріпаченому людові, розвивати молоду білорус. л-ру в демократич. напрямі. Вплив Шевченка деякою мірою позначився на творчості Б., зокрема останніх років, коли він жив на Україні.

Літ.: Зямкевіч Р. Тарас Шаўчэнка і беларусы. В кн.: Тарас Шаўчэнка і беларуская літаратура. Мінск, 1964; Чайковський Б. Незабутня сторінка дружби. К., 1971.


БАСІН Петро Васильович (6.VII 1793 — 16.VII 1877) — російський живописець, акад. петерб. Академії мистецтв (з 1831). Автор картин на історичні та релігійні сюжети, портретів, монументальних розписів. Шевченко згадував Б. у повісті «Художник» у зв’язку з літографованими анатомічними малюнками, якими користувалися учні в класах Товариства заохочування художників у Петербурзі.


БАСКАКОВ Анатолій Олексійович (н. 3.XII 1908) — грузинський рад. композитор, засл. діяч мист. Груз. РСР (з 1969). Член КПРС з 1946. Написав музику до «Заповіту» та романс «Якби зустрілися ми знову» на слова Шевченка (обидва твори 1954, в перекладі К. Лордкіпанідзе).


БАТТАЛ Салих (справж. прізв., ім’я та по батькові — Баталов Салих Вазихович; н. 5.VIII 1905) — татарський рад. письменник. Член КПРС з 1927. Автор поетичних збірок, поем і повістей. Переклав поему Шевченка «Гайдамаки», яку вміщено в тат. виданні «Кобзаря» (Казань, 1953).


БАТТАЛЬЯ, Батталія (Battaglia) Гвідо (н. бл. 1846 — п. після 1913) — польський журналіст і критик. Н. на Україні. Вчився у Львівському університеті. Учасник польського визвольного повстання 1863 — 64.

Автор першого критико-біографіч. нарису про Шевченка польс. мовою «Тарас Шевченко. Його життя й твори» (Львів, 1865). Відносив Шевченка до найбільших поетів світу. Заперечував звинувачення поета з боку реакційної польс. критики в зненависті до польс. народу, щиро симпатизував демократич. і нац.-визвольним прагненням Шевченка. На праці позначилась обмеженість світогляду Б., який не розумів класової суті істор. та суспільно-політ. поглядів поета. Незважаючи на окремі помилкові твердження й фактичні неточності, цей стислий, з публіцистичною пристрастю написаний нарис усе ж послужив справі популяризації творчості Шевченка. В. Маслов переказав з нього уривки, М. Чалий широко використав окремі розділи, Й.-Г. Обріст поклав його в основу свого нарису нім. мовою «Тарас Григорович Шевченко, малоруський поет» (Чернівці, 1870). Завдяки нарисові Й.-Г. Обріста відомості про Шевченка потрапили до праць німецьких дослідників Й. Шерра, В. Каверау і В. Фішера. Працю Б. використав і словенський критик К. Глазер.

Тв.: Taras Szewczenko. Życie і pisma jego. Lwów, 1865.

Літ.: Кирилюк Є. П. Українські письменники — революційні демократи й літератури західних і південних слов’янських народів у XIX столітті. К., 1963; Неділько В. Я. Шевченко в оцінці Гвідо Батталії. «Радянське літературознавство», 1963, № 2; Вервес Г. Д. Т. Г. Шевченко і Польща. К., 1964.

В. Л. Смілянська.


БАТЮК Порфирій Кирилович (11.III 1884 — 19.IV 1973) — український рад. композитор. На Шевченкові тексти написав дитячі хори без супроводу «Заповіт», «Мені тринадцятий минало». «Річка» («Тече вода з-під явора») — усі 1922. романс для високого голосу з супроводом фп. «У гаю, гаю» (1962). Пам’яті поета присвятив однорідний хор без супроводу на слова Л. Волошки «Шевченкові» (1922), мішані хори без супроводу «На могилі на високій» і «Хай про тебе слава лине» (обидва на слова К. Яцика, 1961).


БАТЮШКОВ Костянтин Миколайович (29.V 1787 — 19.VII 1855) — російський поет. У повісті «Близнецы» Шевченко побіжно згадав (під назвою «Листи з Фінляндії») твір Б. «Уривок з листів російського офіцера про Фінляндію», протиставляючи блискучий стиль і фантазію його твору нехитрим посланням персонажа своєї повісті — Степана Мартиновича.


БАТЬ Лідія Григорівна (н. 18.V 1900) — російська рад. письменниця. У співавт. з О. Дейчем написала повість «Тарас Шевченко» (М. — Л., 1939), яку тричі перевидано й перекладено рум., угор. та ін. мовами. Упорядкувала збірку «Жизнь и творчество Т. Г. Шевченко» (М., 1954). Авторка оповідання «Він жив у нашому місті» (1964) — про пам’ятні шевченківські місця в Нижньому Новгороді.

Тв.: Тарас Шевченко. М. — Л., 1952 [у співавт.]; Жизнь и творчество Т. Г. Шевченко. М., 1964; Він жив у нашому місті. «Вітчизна». 1964, № 5.


БАХ (Bach) Йоганн-Себастьян (21.III 1685 — 28.VII 1750) — німецький композитор і органіст. Один з найвидатніших представників поліфонічного стилю в світовій муз. культурі. Шевченко згадував Б. v повісті «Варнак».


БАХ Роберт Романович (9.II 1859 — 17.ІХ 1933) — російський рад. скульптор, акад. петерб. Академії мистецтв (з 1891). Працював у галузі станкової скульптури. Автор скульптурних портретів Шевченка (бр., 1886, ДМШ, ДІМ та ін.).


БАХТІН Микола Миколайович (літ. псевд. — Бібліограф, Н. Нович та ін.; 24.IV 1866 — 2.IV 1940) — російський рад. бібліограф і перекладач. Протягом 1897 — 1912 надрукував у періодич. пресі та в «Кобзаре» за ред. І. Бєлоусова (М., 1900, 1906) переклади 12 віршів Шевченка («Думи мої, думи мої, лихо мені з вами», «Косар», «Якби тобі довелося» тощо). Склав бібліогр. покажчик «Шевченко в російських перекладах» («Радянське літературознавство», 1939, № 4 — 6; неопублікована частина зберігається у відділі рукописів“ Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР).


БАЧИНСЬКА Теофілія Йосипівна (1837 — 17.I 1906) — українська артистка. Дружина О. Бачинського. Разом з чоловіком заснувала театр т-ва «Руська бесіда» у Львові (1864). Перша в Галичині виконавиця ролі Галі у п’єсі «Назар Стодоля» Шевченка.


БАЧИНСЬКИЙ Омелян Васильович (1833 — 10.VII 1907) — український актор, режисер і антрепренер. Засновник і перший директор театру т-ва «Руська бесіда» у Львові (1864). Перший у Галичині поставив у цьому театрі «Назара Стодолю» Шевченка (5.V 1864) і грав роль Назара.


БАШИЛОВ Михайло Сергійович (18.Х 1821 — 1870) — російський художник. Шевченко познайомився з Б. 1843, ймовірно, в Линовиці. Б. і Я. Бальмен були ілюстраторами рукописного «Кобзаря» Шевченка (1844); кожний з них виконав по 39 ілюстрацій: заставок, кінцівок і заголовних літер. Б., зокрема, ілюстрував «Перебендю», «Катерину», «Тополю», «До Основ’яненка», «Івана Підкову», «Тарасову ніч». На першій сторінці книжки Б. намалював портрет Шевченка (туш та перо). В 1857 він написав олією картину «Наймичка», а 1858 — «Три покоління» за поемою Шевченка «Наймичка». Його худож. твори експонуються в Державному музеї Т. Г. Шевченка у Києві. Портоет с. 63. Іл. та кож табл. XVIII.

Літ.: Мацапура М. І. Михайло Башилов — перший ілюстратор творів Кобзаря «Україна», 1966, № 52.


БАШКИРСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Перебуваючи на засланні в Новопетровському укріпленні, Шевченко підтримував знайомство з перекладачем-башкиром А. Хаїровим, від якого міг чути про життя башкир. Ім’я поета було відоме в Башкири ще задовго до Великої Жовтн. соціалістич. революції з рос. преси. До 100-річчя з дня його народження газета «Йолдиз» («Зірка», 25.II 1914) вмістила статтю «Поет-борець», яку написав письменник Г. Ібрагімов. Перші переклади творів Шевченка башкирською мовою з’явилися за Радянської влади в періодич. виданнях до 75-річчя з дня смерті поета. В газ. «Башкортостан» («Башкирія», 16.III 1936) в перекладі М. Сюндюкле надруковано Шевченків «Заповіт». Газ. «Комуна» (23.III 1936) вмістила вірші «Заповіт» і «Слава» (не зазначивши перекладача). В цих же газетах 1936 опубліковано редакційні статті «Тарас Шевченко», «Великий народний поет» та ін. Чимало перекладів поетичних творів Шевченка надруковано в періодич. виданнях 1938, зокрема поем «Катерина» (переклад Р. Нігматі й Ю. Гарея), «Тарасова ніч» (М. Сюндюкле), 1939 — «Сон» (Г. Гумера й А. Валєєва) та ін. Окрема збірка «Вірші» Шевченка башк. мовою вийшла 1939 (переклад М. Каріма, М. Хая, С. Кулібая, А. Шакірі та ін.). Великої популярності в Башкирії набувають твори укр. поета в роки Великої Вітчизн. війни. До столиці Башкири — Уфи — було евакуйовано установи АН УРСР. Тут працювали редакції журн. «Українська література», газ. «Література і мистецтво».

У 1942 в Уфі відбулася шевченківська сесія АН УРСР та Спілки рад. письменників України, в якій взяла участь широка громадськість Башкирії. Газ. «Красная Башкирия» (10.III 1942) вмістила статті президента АН УРСР О. Богомольця «Великий поет українського народу», М. Рильського «Шевченко — майстер слова» та ін. матеріали. Масовими тиражами видано Шевченків «Кобзар» укр. і рос. мовами. В 1943 тут вийшла укр. мовою книжка Д. Косарика-Коваленка «Войовниче життя Тараса Шевченка». В башк. пресі публікувалися статті про Шевченка, з’явилися нові переклади його творів. Образи й мотиви творів укр. поета використали башк. письменники А. Валєєв, М. Карім, С. Кудаш, Г. Рамазанов та ін. В статтях, опублікованих у башк. пресі, розкривалося значення творчості укр. поета в духовному житті всіх рад. народів, її вплив на тематичне й художнє збагачення, зокрема башк. л-ри.

В післявоєнні роки міцніє далі українсько-башкирське літературне єднання. З’явилися нові праці про життя і творчість Шевченка: С. Кудаша «Народний Кобзар» (1957), М. Каріма «Той, що став символом нації», А. Валєєва «Народний співець» (обидві — 1961), М. Рахімкулова «Великий Кобзар у наших краях» (1964), Г. Амірі «Два портрети» (1969) та багато інших.

Широко відзначено в Башкири шевченківські ювілейні дати 1939, 1961 і 1964. В містах і селах республіки відбулися урочисті вечори. Свої вірші присвятили йому С. Кіньякай — «До Т. Г. Шевченка», А. Валєєв — «Дорога» (обидва — 1939), М. Сюндюкле — «На Дніпровій кручі» (1954), Б. Валід «Тарас Шевченко» (1964). До 100-річчя з дня смерті укр. поета вийшла нова збірка його «Віршів» у перекладі X. Біккулова.

Переклади: Şevcenko T. G. Şiƣƅrđar. Өfө. 1939; Şevcenko T. G. Şiƣƅrđar. Өfө, 1961. [Шевченко. Шиғырҙар, Өфө.]

Літ.: Кудаш С. Наш любимый Кобзарь. «Советская Украина», 1953, №3; Рамазанов Г. Океан поезії, океан пісень. «Дніпро», 1961, №3; Рахимкулов М. Тарас Шевченко и башкирский народ. «Советская Башкирия», 1964, 17 марта.

С. Г. Сафуанов


БАШУЦЬКИЙ Олександр Павлович (11.IV 1805 — 18.III 1876) — російський письменник і видавець. Видавав збірник «Наши списанные с натуры русскими» (СПБ, 1841). За порадою Г. Квітки-Основ’яненка (як видно з його листа до Шевченка 22.III 1841) до роботи над збірником Б. запросив Шевченка, який ілюстрував нарис Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар».


БЕДЗИК Дмитро Іванович (н. 1.ХІ 1898) — український рад. письменник. Член КПРС з 1960. У 1939 написав п’єсу «Невільник» — про поневіряння Шевченка-козачка — і драм. етюд «Тарасова ніч» — про відвідання трудящими могили поета. Автор статті «Поет у Києві» (1944), присвяченої діяльності Шевченка до заслання.


БЕЗИМЕНСЬКИЙ Олександр Ілліч (18.I 1898 — 28.VI 1973) — російський рад. поет і перекладач. Член КПРС з 1916. Йому належать переклади поезій Шевченка «Світе ясний! Світе тихий!», «Подражаніє Ієзекіїлю», «Не гріє сонце на чужині», «Н. Т.» («Великомученице кумо!»), вірш «Повстали ми і волю окропили» (1939) і стаття про Шевченка «Любов і ненависть» (1939).


БЕЗЛАЙ (Bezlaj) Франце (н. 19.IX 1910) — словенський мовознавець, літературознавець і перекладач, член Словен. академії наук і мистецтв (з 1964). В часописі «Ljubljanski zvon» (1939, № 3 — 4) вмістив свої переклади віршів Шевченка «Думка» («Нащо мені чорні брови»), «Минають дні, минають ночі», «Молитва», «Косар» («Понад полем іде») й статтю «Тарас Шевченко» — про життя і творчість укр. поета, про його вплив на словен. поета О. Жупанчича.


БЕЗОБРАЗОВ Володимир Павлович (15.I 1828 — 10.IX 1889) — рос. бурж. економіст ліберально-бурж. напряму, акад. Петерб. АН (з 1867). Виступав проти кріпосного права; був прихильником бурж. реформ, у проведенні яких брав активну участь. Шевченко познайомився з Б. 1858 в Москві, потім зустрічався з ним у Петербурзі. Про відвідини Б. поет згадує в «Щоденнику» 10.IV 1858.


БЕЗПЕРЧИЙ Дмитро Іванович (30.Х 1825 — 30.IX 1913) — український художник і педагог. У 1841 — 46 вчився в петерб. Академії мистецтв, з 1843 — в майстерні К. Брюллова, де міг зустрічатися з Шевченком. При дещо умовній композиції і сухуватому колориті твори Б. відзначаються реалістичною переконливістю й романтичним забарвленням. У 1848 митець задумав серію малюнків до поеми «Гайдамаки» (збереглися лише начерки). Вплив поезії Шевченка відчувається в жанрових творах Б. — «З поля» (1859 — 60, Харків. худож. музей) і «Бандурист» (60-і pp. 19 ст., Сум. худож. музей; другий варіант та акварель 1860 — в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві).


БЕЗУГЛИИ Данило Іванович (н. 23.XII 1914) — український оад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1972). Член КПРС з 1947. Працює в галузі станкового живопису. На шевченківські теми намалював картини «Біля пам’ятника Т. Г. Шевченкові в день визволення Києва» (1943), «Т. Г. Шевченко серед казахів» (1948), «Далеко від України» (1961), «Тарас Шевченко на засланні», «В краю далекім, за Уралом» (обидві — 1964), «Тарас Шевченко на березі Аральського моря», «Немає листів з України», «Серед пісків сипучих» (усі — 1965). Іл. с. 62.


БЕЗУГЛИЙ Тимофій (pp. н. і см. невід.) — український композитор. У 50 — 60-х pp. 19 ст. виступав як піаніст з концертами в Петербурзі. Створив жалібний марш на смерть Шевченка (опубл. в Петербурзі 1861) — один з перших фп. творів на шевченківську тему.


БЕЇСОВ Темір Беїсович (1911 — 55) — казахський рад. літературознавець. Член КПРС з 1945. Автор книжки «Т. Г. Шевченко в Казахстане» (Алма-Ата, 1952), в якій висвітлено основні факти і події життя укр. поета на засланні, проаналізовано його літературно-художню творчість цього періоду (1847-57).

Тв.: Шевченко и Короленко о казахском народе. «Вестник Академии наук Казахской ССР», 1950, № 4; Т. Г. Шевченко в Казахстане. Алма-Ата, 1952.


БЕКБАУЛОВ Уразак Бекбаулович (н. 1929) — каракалпацький рад. письменник, літературознавець. Тема України, зокрема тема Шевченка, в працях Б. посідають провідне місце. Шевченкові присвятив повість «Тарас на Аралі» та нарис «Думи біля Тарасового дерева в Мангишлаку» (обидва твори — 1964). Б. належать статті «Тарас Шевченко в Каракалпакії» (1961), «Незабутній велетень», «Сліди не стираються» (обидві — 1964) та ін. З доповіддю «Шевченко в каракалпацькій літературі» виступив на п’ятнадцятій наук. шевченківській конференції 1966.

Тв.: Тарас Шевченко в Каракалпакии. «Вестник Каракалпакского Филиала АН Узбекской ССР», 1961, № 2; Шевченко в каракалпацькій літературі. В кн.: Збірник праць п’ятнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1968; Тарас на Аралі. К., 1975.


БЕКЕТОВ Володимир Миколайович (1809 — 83) — цензор Петерб. цензурного комітету, третій (після С. Палаузова та Д. Мацкевича) цензор «Кобзаря» 1860. Крім творів із «Чигиринського Кобзаря», поем «Гайдамаки», «Гамалія» і схвалених духовною цензурою «Псалмів Дазидових», дозволив умістити в цьому виданні й деякі твори, надруковані раніше (в «Ластівці», «Молодику», «Записках о Южной Руси» та ін.). Щоб приглушити революц. звучання поезії Шевченка, Б. на підставі вимог Гол. управління цензури вилучив вступ до поеми «Гайдамаки», більшу частину поезії «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» та ін. Цензурував і «Букварь южнорусский» Шевченка.


БЕКЛЕМІШЕВ Володимир Олександрович (15.VIII 1861 — січень 1920) — російський скульптор, акад. петерб. Академії мистецтв (з 1892), професор (з 1894). Творчість Б. розвивалась під впливом реалізму передвижників, хоч деяким творам його властиві риси академізму. В 1898 створив поясний портрет Шевченка (гіпс); 1899 на замовлення Х. Алчевської виконав мармурове погруддя поета, встановлене в садибі Алчевських у Харкові. Б. брав участь в організації виставки малярських творів Шевченка в петерб. Академії мистецтв 1911, був членом Товариства імені Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Півд. Росії..., а також членом жюрі конкурсу на проект пам’ятника Шевченкові для Києва і сам брав участь у конкурсах 1909 — 13.


БЕКОН (Bacon) Френсіс (22.I 1561 — 9.IV 1626) — англійський філософ, родоначальник англійського матеріалізму. В повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали» Шевченко навів у довільному викладі один із висловів Б. (про те, що спочатку треба задовольняти необхідне, а потім вже й цікавість).


БЕЛЕВ Генчо Георгієв (24.VI 1889 — 24.I 1963) — болгарський письменник. Член Болгарської комуністичної партії з 1944. Автор багатьох романів і збірок оповідань. З нагоди 125-річчя з дня народження Шевченка опублікував у спец. ювілейному виданні — одноденній газеті «Тарас Шевченко» — статтю «Вічний, як народ». Один з авторів надісланого на поч. травня 1939 до Спілки письменників СРСР присвяченого тій же даті листа групи болг. письменників (Г. Бакалов, Л. Стоянов, Т. Павлов, К. Зидаров та ін.), в якому йшлося про значний вплив Шевченка на болгарську літературу 2-ї пол. 19 ст.


БЕЛІНА-КЕНДЖИЦЬКИЙ Юліан (1827 — 89) — польський письменник, революціонер. У 1846 — 51 навчався в Київ. ун-ті. В 1846 познайомився з Шевченком та ін. членами Кирило-Мефодіївського товариства. У спогадах Б.-К. чимало місця відведено зустрічам з Шевченком. Найцінніше в спогадах — розповідь про дискусії між М. Костомаровим і Шевченком, у яких виявилося різне розуміння програмних засад Кирило-Мефодіївського товариства.

Тв.: У Шевченка в Києві 1846 р. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958.


БЕЛЛА (Bella) Ондрей Милослав (8.V 1851 — 12.Х 1903) — словацький поет і перекладач. Під впливом укр. нар. дум і Шевченкового вірша «У тієї Катерини» написав 1877 епічну поему «Анна Данилівна», за сюжетом дуже близьку до згаданого вірша укр. поета. Поему надруковано в журн. «Slovenské pohľády» («Словацькі погляди», 1922, ч. 38; 1929, ч. 45).


БЕЛЛА (Bella) Петер (літ. псевд. — Горал; 12.XI 1842 — 13.VI 1919) — словацький поет і перекладач. Брат О. Белли. Перекладав твори угор., нім., польс., рос. і укр. письменників. У журн. «Dennica» («Ранкова зоря», 1905, № 1) опублікував свій переклад вірша Шевченка «У тієї Катерини».


БЕЛЛІНІ (Bellini) Вінченцо (3.ХІ 1801 — 23.IX 1835) — італійський композитор. Автор опер («Норма», «Сомнамбула», обидві — 1831; «Пуритани», 1835, та ін.), симф. і камерних творів, церковної музики. «Норма» йшла в Петербурзі з 1837. Шевченко слухав цю оперу. В повістях він згадував про насолоду, яку мав від каватини з «Норми», коли її співала дружина К. Брюллова («Художник») та виконував кріпак-віолончеліст Тарас («Музыкант»).


БЕЛЬМОНТ (Belmont) Лео (справж. прізв. та ім’я Блюменталь Леопольд; 8.III 1865 — 1941) — польський письменник і перекладач. За фахом юрист. Переклав вірш Шевченка «Минають дні, минають ночі» (опубл. у збірці Б. польс. мовою «Рими і ритми», т. 3. Варшава, 1900) та уривки з поеми «Гайдамаки» (вміщені у варшавській газ. «Wolne słowo», 1913, № 195 — 200).


БЕЛЬЦОВ Георгій Іванович (н. 26.IV 1920) — український рад. художник. Автор картин за мотивами творів Шевченка: «Перебендя» (1961), «Кобзар» (1962, Сум. худож. музей), «Оксана» (1964, Одес. худож. музей).


БЕМ Франц (7.IX 1788 — 28.II 1846) — російський скрипаль-віртуоз. За походженням австрієць. Шевченко слухав гру Б. на муз. вечорі в О. Фіцтума, про це він згадав у повісті «Художник».


БЕНДРУПЕ Мірдза Павлівна (н. 23.Х 1910) — латиська рад. письменниця і перекладачка. Переклала Шевченкові поеми «Сова», «Сон» і «Єретик» і вірші «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» та «Нал Дніпровою сагою». Ці переклади ввійшли до лат. видань творів Шевченка «Вибране» (Рига 1951 і 1954).


БЕНЕДИКТОВ Володимир Григорович (17.XI 1807 — 26.IV 1873) — російський поет. У 30-х pp. 19 ст. пишномовна лірика Б. була популярною в обивательських колах. Починаючи з серед. 50-х pp. у його віршах з’явилися тенденції «ліберального викривальництва». У «Щоденнику» 2.IX 1857 Шевченко схвально відгукнувся про вірші Б. «Входити заборонено», «На новий 1857 рік» і особливо про його переклад «Собачий бенкет» (з А.-О. Барб’є). Відзначивши, що «Бенедиктов ... не переводит, а воссоздает Барбье», він висловив свої погляди на худож. критерії перекладу. Шевченко познайомився з Б. у Петербурзі після повернення із заслання, бував у нього вдома, зустрічався з ним у І. Грінберг.


БЕНТЛІ (Bentley) Полін (н. 29.XII 1921) — англійська журналістка. Авторка розвідки «Тарас Шевченко — український поет свободи» в журн. «The UNESCO Courier» («Кур’єр ЮНЕСКО», 1961, № 7 — 8). Стаття супроводиться репродукціями мистецьких творів Шевченка та ілюстрацією до поеми «Гайдамаки» В. Касіяна. Б. високо оцінює творчість укр. поета, називає його генієм світової л-ри. Статтю передруковано у «Кур’єрі ЮНЕСКО» цього ж випуску франц., ісп., араб. мовами, уривки з неї вміщено в укр. рад. («Всесвіт», 1963, № 3) та в прогрес. англомовній пресі.


БЕНЦОН (Bentzon) Тереза (справж. ім’я та прізв. — Тереза де Сольмс; 1840 — 1907) — французька письменниця, перекладачка і літературний критик. У 1884 відвідала Україну. В одному з розділів («В Малоросії. Праця жінки») своєї книжки подорожніх нарисів франц. мовою «Прогулянки в Росії» (Париж, 1903) подала стислу біографію Шевченка.


БЕНЮК (Beniuc) Міхай (н. 20.ХІ 1907) — румунський письменник і громад. діяч, акад. Румунської Академії (з 1955), Герой Соціалістич. Праці Румунії. Член Румунської комуністичної партії. Автор поетич. збірок і романів. Йому належить передмова до «Кобзаря» Шевченка, виданого в Бухаресті 1963 рум. мовою, в якій він підкреслював зв’язок віршів укр. поета з нар. творчістю. В 1964 приїжджав на Україну, виступав з промовою на Міжнародному форумі діячів культури, присвяченому 150-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка.

Тв.: Un cuvînt înainte. В кн.: Sevcenko T. Cobzarul. Bucureşti, 1963.


БЕНЬКОВСЬКА (Bienkowska) Марія (н. 21.VII 1904) — польська перекладачка. Для книги «Поезії» Шевченка (Варшава, 1936) переклала вірші «Ой гляну я, подивлюся», «Ой три шляхи широкії», «Якби мені черевики» та «У тієї Катерини».


БЕР Карл Максимович (28.II 1792 — 28.ХІ 1876) — російський природодослідник, ембріолог, акад. Петерб. АН (з 1828). Очолював кілька географічних експедицій, зокрема 1853 — 56 — експедицію для дослідження Каспійського м. 21.IX 1853 на чолі експедиції Б. прибув до Новопетровського укріплення і перебував тут до З.Х 1853. Він оселився на квартирі І. Ускова, де й познайомився з Шевченком. Б. зацікавився садом, що його виростили тут Шевченко і Усков. У своєму щоденнику він згадував про вербу, яку посадив Шевченко. Б. зустрічався з поетом у Новопетровському укріпленні ще 1854 (з 13.VIII по 24.ІХ ) і двічі — 1856 (наприкінці травня і в липні — серпні). Весною 1856 Б. познайомив Шевченка з О. Писемським. Після повердення до Петербурга Б. робив спроби сприяти визволенню поета з заслання.

Літ.: Соловьев М. М. Бер на Каспии. М.- Л., 1941; Жур П. Встречи на Мангышлаке. Из новых материалов к биографии Т. Г. Шевченко. «Звезда», 1966, № 8.


БЕРАНЖЕ (Beranger) П’єр-Жан (19.VIII 1780 — 16.VII 1857) — французький поет-демократ. Учасник Липневої революції 1830. Славу Б. принесли пісні-памфлети. Шевченко був обізнаний з творами Б. переважно в перекладах В. Курочкіна, які 1856 читав у журн. «Библиотека для чтения», а також Д. Ленського. В листі до М. Лазаревського 21.I 1858 поет просив купити йому збірку «Песни Беранже. Перевод Василия Курочкина» (СПБ, 1858), одержав її 19.II 1858. Шевченко переписав до «Щоденника» вірші Б. «Старий холостяк» у перекладі Д. Ленського і «Навуходоносор» у переспіві В. Курочкіна (про останній вірш зазначив: «Прекрасное и меткое стихогворение») та вірш В. Курочкіна на смерть Б. «16-е липня 1857 року». Франц. поет був близький Шевченкові своїми революц. настроями й спільними мотивами творчості.

Літ.: Ольшанецький М. С. Шевченко і Беранже. «Літературна газета», 1939, 11 лютого; Білецький О. Світове значення творчості Шевченка. В кн.: Збірник праць ювілейної десятої наукової шевченківської конференції. К., 1962; Олійник О. Спільні настрої. «Літературна Україна». 1964. 27 травня.


БЕРГ Костянтин Федорович (справж. прізв. — Келлер; 1824 — 81) — російський актор. Працював у рос. провінційних трупах, зокрема на Україні (Харків, 1860; Одеса, 1861). З 1873 — в Малому театрі в Москві. У виставі цього театру «Вночі проти різдва» (за «Назаром Стодолею» Шевченка) 22.II 1877 грав роль Хоми Кичатого.


БЕРГ Микола Васильович (5.IV 1823 — 28.VI 1884) — російський письменник, перекладач і журналіст консервативного напряму. З творів Шевченка переклав рос. мовою поезію «Думка» («Вітре буйний, вітре буйний!») та поему «Гамалія». Вперше опубліковано ці переклади в «Кобзарі» за ред. М. Гербеля (СПБ. 1860).


БЕРГЕМ (Berghem) Клас (Берхем; 1.Х 1620 — 18.II 1683) — голландський художник. Автор пасторальних пейзажів, картин на міфологічні й алегоричні теми, портретів. У повісті «Художник» Шевченко згадував Б. серед тих майстрів, які зазнали великих злиднів у сучасному їм суспільстві.


БЕРГРОВА (Bergrová), Вовсова, Бергрова-Вовсова Зденка (н. 10.III 1923) — чеська перекладачка. Перекладає твори рос. та укр. поетів. Досконало вивчила укр. мову й перекладає твори Шевченка з оригіналу. Перші переклади з’явилися 1950 в періодич. пресі. В 1951 чотири вірші надруковано чес. мовою в антології укр. поезії «Перемагати й жити» (Прага, 1951). У збірці «Вибране з творів найбільшого поета і будителя України» (Прага, 1951) вмістила переклади Шевченкових віршів «Ой крикнули сірії гуси», «Чи ми ще зійдемося знову?», «І широкую долину», «Ой гляну я, подивлюся», «Та не дай, господи, нікому» і «Чого мені тяжко, чого мені нудно» та «Не женися на багатій». В Празі 1953 видано «Кобзар» з передмовою Ю. Доланського, куди ввійшло 85 поетичних творів Шевченка в перекладах Б. В 1961 в її перекладі в Празі вийшли поема «Гайдамаки», збірка «Думи мої, думи мої», в якій 79 Шевченкових ліричних поезій, та збірка з ІЗ ліричних і епічних творів Шевченка «У тім раї на землі», післямову до якої написав Ю. Доланський. Переклала також поему «Єретик» (Прага, 1964) та вірш «Три літа» (надруковано в книжці «Українська література в Слов’янській бібліотеці», Прага, 1964).


БЕРДИМУРАТОВ Кауендер Бердимуратович (н. 10.III 1926) — каракалпацький рад. художник. Працює в галузі живопису, скульптури й графіки. Автор композиції «Т. Г. Шевченко» (гіпс, 1964), оформлення до повісті «Тарас на Аралі» У. Бекбаулова (Нукус, 1964).


«БЕРЕГ АРАЛЬСЬКОГО МОРЯ» (тон. папір, ол., 13,3 × 23,4) — рисунок Шевченка, виконаний під час Аральської описової експедиції (1848 — 49) 12 — 21.IX 1848 або 22 — 30.VIII 1849. Час і місце виконання рисунка точно не визначено. За характером зображеної місцевості він нагадує пейзаж о. Миколи. На звороті ліворуч напис олівцем: «woda biala solona». Під такою назвою є ще два рисунки Шевченка в альбомі 1846 — 50. Це — незакінчені начерки олівцем берегів Аральського м. Рисунок зберігається в ДМШ, начерки — в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Іл. табл. XXX.


БЕРЕЗАНЬ — село Переяславського пов. Полтавської губ. (тепер с-ще м. т. Баришівського р-ну Київської обл.). Шевченко приїжджав у це село 1843 до етнографа П. Лукашевича, тут 9.X 1843 написав вірш «Розрита могила». Згадки про Б. та її околиці є в повісті «Близнецы» та в «Археологічних нотатках». За рад. часу в Б. встановлено погруддя Шевченка, одну з вулиць названо ім’ям поета.


БЕРЕЗОВА Ганна Олексіївна (н. 15.VI 1909) — український рад. балетмейстер і педагог, засл. артистка УРСР (з 1940). Член КПРС з 1943. Перший постановник балету «Лілея» К. Данькевича за Шевченком (1940, 1945, Київ. театр опери та балету ім. Т. Г. Шевченка; 1946, Харків. театр опери та балету ім. М. В. Лисенка).


БЕРЕЗОВА РУДКА — село Пирятинського пов. Полтавської губ. (тепер Пирятинського р-ну Полтавської оол.). У 1843 і 1845 — 47 Шевченко часто їздив у Б. Р. в гості до братів Закревських, особливо заприятелював він з В. Закревським. У Б. Р. поет зустрічався з дружиною П. Закревського — Г. Закревською, теплі й ніжні спогади про яку він проніс через усе своє життя. В цьому селі Шевченко 1843 намалював портрет П. Закревського і Закревської Ганни Іванівни портрет. За рад. часу на кол. палаці Закревських (тепер у ньому міститься с.-г. технікум) встановлено меморіальну дошку. Збереглися альтанка, в якій любив сидіти поет, і дерево, яке називають Шевченковим.


БЕРЕНШТАМ Вільям Людвігович (22.ХІ 1839 — 23.ХІ 1904) — український громад. діяч бурж.-ліберального напряму, педагог. Студентом брав участь в організації недільних шкіл. У січні 1861 підписав листа викладачів недільних шкіл до Шевченка з подякою за надіслані для потреб шкіл примірники «Кобзаря». В Петербурзі у 90-х pp. брав участь в організації панахид по Шевченку. Б. — упорядник творів Шевченка, виданих 1883 й 1884 в Петербурзі. Був одним з організаторів Товариства імені Т. Г. Шевченка для допомоги нужденним уродженцям Південної Росії, що вчаться у вищих навчальних закладах С.-Петербурга (1898).

Тв.: Т. Г. Шевченко и простолюдины, его знакомцы. «Киевская старина», 1900, № 2; Т. Г. Шевченко в епістолярії відділу рукописів. К., 1966.


БЕРЕСТЕЧКО — містечко Дубнівського пов. Волинської губ. (тепер місто Горохівського р-ну Волин. обл.). 6 припущення, що Шевченко був у Б. восени 1846, коли за завданням Археографічної комісії їздив змальовувати істор. та архітектурні пам’ятки Волині й Поділля, але остаточно це не з’ясовано. Як місце істор. битви 1651 сел.-козацького війська під проводом Б. Хмельницького проти польс.-шляхет. війська Шевченко згадував Б. у вірші «Ой чого ти почорніло» і в містерії «Великий льох». За Рад. влади в Б. встановлено пам’ятник Шевченкові (1961).

Літ.: Крамар Є. С. Про подорож Шевченка по Волині. «Радянське літературознавство», 1975, № 3.


БЕРЕСТОВ Олексій Іванович (1814 — 54) — російський художник-портретист. Товариш Шевченка по петерб. Академії мистецтв. Б. притягали до слідства в справі М. Петрашевського.


БЕРКОВИЧ Григорій Борисович (н. 15.I 1905) — український рад. художник. Працює в галузі тематичної картини та станкової графіки. Автор творів з життя Шевченка: картин — «Т. Г. Шевченко-художник» (1936, 1939), «Друзі у хворого Шевченка» (1939), «Друзі у хворого Т. Г. Шевченка» (1941, Канів. держ. музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»), «Т. Г. Шевченко слухає акина» (1943), «В далекій неволі (Т. Г. Шевченко з другом — солдатом А. Обеременком)» (1963 — 64); літографій — «Т. Г. Шевченко слухає акина» (1936), «Т. Г. Шевченко слухає казахського народного співця» (1939), «Т. Г. Шевченко серед казахів» (1961).


БЕРНАРДСЬКИЙ Євстахій Юхимович (1819 — 89) — російський художник. У 1845 — 49 відвідував гурток петрашевців, притягався до слідства в їхній справі, був ув’язнений у Петропавловській фортеці. Звільнений за недостатністю доказів, перебував під таємним наглядом поліції. З 40-х pp. відомий як виконавець майстерних гравюр за сатиричними малюнками рос. художників-ілюстраторів. У 1838 — 43 Б. вчився разом з Шевченком в Академії мистецтв. Імовірно, вони зустрічалися після повернення поета з заслання. Б. і Шевченко були серед тих представників прогресивної громадськості, які 26.XII 1858 підписали листа міністрові імператорського двору Адлербергу з проханням продовжити гастролі А. Олдріджа в Петербурзі.


БЕРНАТОВИЧ Володимир (псевд. — Кузьма Басарабець; бл. 1840 — 1865) — укр. письменник, автор спогадів про похорон Шевченка Студентом Київ. ун-ту брав участь у проводах труни з тілом Шевченка з Києва до Канева. В 1861 виїхав до Праги. По дорозі спинявсь у Львові, розповідав молоді про поховання Шевченка в Каневі, ймовірно, лишив рукописні списки недрукованих творів поета й уривків, заборонених царською цензурою. Написав спогади «Похорон Тараса Шевченка» (над. руковано в львівській газ. «Слово», 19.VII 1861).

Тв.: Похорони Тараса Шевченка. В кн.: Спогади про Шевченка.


БЕРНС (Burns) Роберт (25.I 1759 — 21.VII 1796) — шотландський поет. Реалістично змальовував нестерпні умови життя шотланд. селянства, таврував правлячу верхівку країни і духівництво, закликав до боротьби за свободу й незалежність, за справедливий соціальний лад. Багатьма своїми рисами, зокрема палким патріотизмом, любов’ю до знедоленого народу і зненавистю до його гнобителів, непохитною вірою в світле майбутнє батьківщини, а також глибокою народністю і бунтівною силою твори Б. співзвучні полум’яній поезії Шевченка. Один з перших перекладачів творів Б. в Росії — І. Козлов. Шевченко, очевидно, був обізнаний з перекладами І. Козлова, а також В. Курочкіна, В. Костомарова та ін., що друкувалися 1828, 1829, 1834, 1840 і 1855 окремими виданнями і в журналах «Библиотека для чтения», «Современник» та інших. Шевченко згадував про Б. в передмові до нездійсненого видання «Кобзаря» 1847. Полемізуючи з реакційними тлумаченнями народності й відстоюючи можливість і необхідність створення високохудожніх поетич. творів про життя простого народу нар. мовою, Шевченко посилався на приклад Б., називаючи його поетом народним і великим.


БЕРНШТЕЙН Михайло Давидович (н. 16.I 1911) — український рад. літературознавець. Член КПРС з 1944. Автор праць з історії укр. дожовтневої л-ри, критики й журналістики. В галузі шевченкознавства розробляє проблеми текстології («Літературно - текстологічний аналіз поеми „Гайдамаки“ Т. Г. Шевченка», 1939 «Деякі питання текстології ранніх творів Т. Шевченка», 1973), зв’язків поета з рос. л-рою («Шевченко і російська література», 1947), естетичні його погляди («Українська літературна критика 50 — 70-х років XIX ст.». К., 1959), досліджує тему «Шевченко і „Основа“» («Журнал „Основа“ і український літературний процес кінця 50 — 60-х років XIX ст.». К., 1959).


БЕСЄДІН Сергій Фотійович (н. 8-Х 1901) — український рад. художник, засл. діяч мист. УРСР (з 1970). Член КПРС з 1954. Працює в галузі станкового живопису і графіки. Автор жанрових картин і портретів. Велике місце в творчості Б. посідає шевченківська тематика: картини — «Вид на могилу Шевченка», «Вартовий на могилі Шевченка» (обидві — 1931), «Шевченко на засланні» (1931 — 32), «Велика дружба» (1937), «В. І. Ленін та Н. К. Крупська на вечорі, присвяченому 100-річчю з дня народження Т. Г. Шевченка в 1914 році у Кракові» (1964, ДМШ); графічні твори — «Т. Г. Шевченко малює портрет Айри Олдріджа» (літогр., 1938), «Т. Г. Шевченко у М. Г. Чернишевського» (ол., 1949, ДМШ), «Т. Г. Шевченко серед прогресивних діячів російської культури» (вуг., ол., 1954), «Портрет Т. Г. Шевченка» (літогр., 1961). Іл. т. 2, табл. XXI.

Літ.: Мацапура М. І. Сергій Фотійович Бесєдін. К., 1965.


БЕСТУЖЕВ Олександр Олександрович (літ. псевд. — Марлінський; 3.XI 1797 — 19.VI 1837) — російський письменник, декабрист. Разом з К. Рилєєвим видавав альманах «Полярная звезда» (1823 — 25). За участь у повстанні проти самодержавства 1825 Б. заслано в Якутськ, 1829 переведено в діючу армію на Кавказ, де він загинув у сутичці з горцями. Його твори, насичені романтичними легендами, яскравими деталями побуту й кавказькою екзотикою, були дуже популярними. Шевченко в повісті «Музыкант» дещо іронічно згадував пишномовність і риторичність стилю Б. (один із персонажів повісті, захоплюючись Б., намагався наслідувати його стиль).











Попередня     Головна     Наступна


Вибрана сторінка

Арістотель:   Призначення держави в людському житті постає в досягненні (за допомогою законів) доброчесного життя, умови й забезпечення людського щастя. Останнє ж можливе лише в умовах громади. Адже тільки в суспільстві люди можуть формуватися, виховуватися як моральні істоти. Арістотель визначає людину як суспільну істоту, яка наділена розумом. Проте необхідне виховання людини можливе лише в справедливій державі, де наявність добрих законів та їх дотримування удосконалюють людину й сприяють розвитку в ній шляхетних задатків.   ( Арістотель )



Якщо помітили помилку набору на цiй сторiнцi, видiлiть мишкою ціле слово та натисніть Ctrl+Enter.