[Шевченківський словник. У двох томах. — К., 1976. — Т. 1. — С. 65-82.]

Попередня     Головна     Наступна

Бет — Бол

БЕТХОВЕН (Beethoven) Людвіг ван (хрещений 17. XII 1770 — 26. III 1827) — німецький композитор. У своїй творчості використовував фольклорні мелодії багатьох народів, зокрема російські та українські. Шевченко знав і любив творчість Б., називав композитора «божественным», «величайшим музыкантом», а його твори — «чудными созданиями»: згадував Б. у повістях «Музыкант», «Художник», «Варнак», «Капитанша», у «Щоденнику» та листах.

БЄДНИЙ Дем’ян (справж. прізв., ім’я та по батькові — Придворов Юхим Олексійович; 13.IV 1883 — 25.V 1945) — російський рад. поет. Член Комуністичної партії з 1912. 19.III 1914 в харків. газеті «Утро» надрукував байку «У великой могилы», спрямовану проти чорносотенної газ.«Новое время», яка в кореспонденції «Куточок Шевченка» (24.II 1911) глумилася з пам’яті укр. поета.

Сатирою «Професор» (газета «Утро», 30.III 1914) відповів Б. на статтю К. Арабажина «Т. Г. Шевченко і панславізм (До питання про Кирило-Мефодіївське товариство)», автор якої безпідставно зараховував Шевченка до «українських панславістів». Як нац. святиню згадав Б. могилу Шевченка в поезії «Вставай, Україно!» (1943; в укр. перекладі вміщено в кн. Б. «Вибране». К., 1951).

Тв.: У могилы Тараса Шевченко. В кн.: Бедный Д. Полное собрание сочинений, т. 1. М. — Л., 1925.

Літ.: А. Р. М. Демьян Бедный обличает... «Радуга», 1964, № 3.

БЄЛАШОВА (Алексєєва-Бєлашова) Катерина Федорівна (2.XII 1906 — 9.V 1971) — російський рад. скульптор, нар. художник СРСР (з 1963), чл.-кор. AM СРСР (з 1964). Член КПРС з 1945. Очолювала групу ленінград. скульпторів, які брали участь у Міжнародному конкурсі на проект пам’ятника Шевченкові для Харкова (1930). Виступала з промовою на відкритті в Москві 26.VI 1964 ювілейної худож. виставки, присвяченої 150-річчю з дня народження Шевченка.

БЄЛИЙ Віктор Аркадійович (н. 14.I 1904) — російський рад. композитор і музично-громадський діяч, засл. діяч мистецтв РРФСР (з 1956). Член КПРС з 1939. На Шевченкові слова написав мішаний хор без супроводу «Три шляхи» ( в рос. перекладі О. Безименського — «Три дороги», 1939). Автор статті «Українська музика за роки війни» (1945), в якій дав аналіз опери «Наймичка» і поеми «Чернець» М. Вериківського, написаних за творами Шевченка.

БЄЛІНСЬКИЙ Віссаріон Григорович (11.VI 1811 — 7.VI 1848) — російський літ. критик, публіцист, революц. демократ. В. І. Ленін назвав Б. «попередником цілковитого витіснення дворян різночинцями в нашому визвольному русі» (Повне зібрання творів, т. 25, с. 90).

У своїх літературно-критичних працях Б. заклав основи революційно-демократичної естетики, виступав проти «чистого мистецтва», реакц. поглядів слов’янофілів і лібералів-західників. Шевченко зустрівся з Б. у квітні 1840 на вечорі в поета й видавця О. Струговщикова. У п’ятому номері журн. «Отечественные записки» за 1840 вміщено без підпису схвальну рецензію на «Кобзар» Шевченка. В. Спиридонов, знавець текстів Б., 1939 висловив думку, що автором рецензії був Б. Ідейно-стилістичні аргументи щодо авторства Б. наведено в працях Ф. Прийми, її вміщено в академічному виданні творів Б. Деякі історики літератури заперечують авторство Б. Рецензент підкреслював зв’язок творчості Шевченка з нар. поезією і водночас відзначав її оригінальність. Полемізуючи з реакц. пресою («Северная пчела» тощо), він захищав право Шевченка писати українською мовою.

Б. високо оцінив 13-й випуск вид. «Наши списанные с натуры русскими» (СПБ, 1841), в якому Шевченко ілюстрував оповідання Г. Квітки-Основ’яненка «Знахар», схвально відгукнувся про мистецьку якість вид. «Русские полководцы...» М. Полевого (СПБ, 1845), 12 портретів до якого намалював Шевченко. Відзив Б. про поему Шевченка «Гайдамаки» («Отечественные записки», 1842, № 5) був негативний. Несправедлива оцінка Б. зумовлена обставинами суспільно-літературного життя, полемічним запалом проти реакц. журналів «Маяк» і «Москвитянин», які, намагаючись спрямувати укр. л-ру в річище «офіційної ідеології», виявляли увагу до деяких укр. письменників, зокрема й до Шевченка. І. Франко в листі до О. Пипіна 23.I 1888 писав, що критична нотатка Б. про поему «Гайдамаки» відіграла для Шевченка й певну по зитивну роль, допомогла йому позбутися «вузького козацького патріотизму, а звернула його в напрямі рівнобіжнім до думок Бєлінського — патріотизму на основі чисто людській, соціальній» (Ф ранко І. Твори, т. 20. К., 1956, с. 358).

Помилкові думки висловив Б. про Шевченка в листі до П. Анненкова в зв’язку з розкриттям Кирило-Мефодіївського товариства і посиленою внаслідок цього згубною для літератури й освіти урядовою реакцією. Як ідеолог рос. революційної демократії, провідний літературний критик 40-х pp., володар дум передової літ. молоді Б. впливав на формування літ. смаків, естетичних і суспільно-політичних поглядів Шевченка, зокрема на його оцінку багатьох явищ рос. л-ри (творчості М. Гоголя, М. Лермонтова та ін.).

Твори Б. були в бібліотеці Шевченка.

Тв.: «Кобзарь» Т. Шевченка. В кн. :Белинский В. Г. Полное собрание сочинений, т. 4. М., 1954.

Літ.: Спиридонов В. С. Неизвестная рецензия Белинского о «Кобзаре». «Литературная газета», 1939, 5 марта; Приймак Ф. Я. Рецензія В. Г. Бєлінського на «Кобзар» 1840 р. В кн.: Збірник праць першої і другої наукових шевченківських конференцій. К., 1954; Пільгук І. І. Шевченко і Бєлінський. «Наукові записки Київського педагогічного інституту», 1952, т. 14; Волинський П. К. Теоретична боротьба в українській літературі (перша половина XIX ст.). К., 1959; Кирилюк Є. П., Шабліовський Є. С., Шубравський В. Є. Т. Г. Шевченко. К., 1964; Прийма Ф. Я. «Большая дорога» Белинского и перепутья его исследователей. «Русская литература», 1974, № 1; Гей Н. Некоторые проблемы изучения Белинского «Вопросы литературы», 1974, № 11; Прийма Ф. Я. Новые заплаты на старой концепции. «Русская дитература». 1975, № 3.

П. К. Волинський.

БЄЛОВ Василь Миколайович — лікар, титулярний радник. У 1848 служив старшим лікарем Раїмського лазарету, в наступні роки — лікар Оренбурзького військ. госпіталю. Шевченко познайомився з Б. під час Аральської описової експедиції (1848 — 49), не раз поет бував у лазареті як пацієнт. Про Б. згадував Ф. Лазаревський у листі до Шевченка 27.IV 1848.

БЄЛОУСОВ Іван Олексійович (9.XII 1863 — 7.I 1930) — російський письменник і перекладач. Активний популяризатор творчості Шевченка. В дожовтн. період — найплідніший перекладач, редактор і видавець його творів у перекладі рос. мовою. До першої поетич. збірки Б. «Из „Кобзаря“ Т. Шевченко и украинские мотивы» (К., 1887) ввійшло 18 перекладів. Протягом 80 — 90-х pp. публікував переклади Шевченкових творів у рос. періодичній пресі та окремо видав «Маленький „Кобзарь“» (К., 1892). В 1900 у Москві Б. видав збірку «Песни и думы Кобзаря» (перевидано 1903 й 1909) і «„ Кобзарь“ в переводах русских писателей» за своєю редакцією Гдо другого, доповненого й виправленого, видання (СПБ, 1906) входило 129 творів Шевченка, з них 62 Б. переклав сам. У 1911 вийшов у світ «„Кобзарь“ в переводе русских писателей» (до другого видання, 1919 ввійшли й твори, раніше заборонені), 1914 — зб. «Шевченко, его думы и песни. В переводе И. А. Белоусова». Після Великої Жовтн. соціалістич. революції Б. випустив двома виданнями (1918, 1922) «Запретный „Кобзарь“», де зібрав уперше перекладені революц. твори Шевченка, та окремо, в своєму перекладі, — поему «Батрачка» (М., 1923). Для Б. як перекладача характерний поступовий перехід від віршів Шевченка на «селянську» тематику до його революц. поезії, від ліричних мініатюр до великих різноманітних за жанром творів «Кобзаря». В його перекладах досить точно збережено зміст оригіналу. Негативно позначилася на перекладацькій манері Б. одноманітність творчої палітри, орієнтація на вузько сприйняту народність. Б. — автор популярних біографічних нарисів і статей про Шевченка. Працював над бібліографуванням шевченкіани. В 1907 разом з С. Дрожжиним відвідав могилу Шевченка.

Тв.: Тарас Григорьевич Шевченко. М., 1919.

Літ.: Крук І. Невтомний пропагандист «Кобзаря». «Вітчизна», 1964, № 3; Чуковский К. Высокое искусство. М., 1968.

М. М. Павлюк.

БЄЛЬЧИКОВ Микола Федорович (п. 17.XI 1890) — російський рад. літературознавець чл.-кор. АН СРСР (з 1953), засл. діяч науки РРФСР (з 1947). Член КПРС з 1948. Дослідник рос. л-ри 19 — поч. 20 ст. Автор праць з питань методології та методики літературознавства.

Шевченкові присвятив чимало праць, опублікованих окремими виданнями і в періодич. л-рі. Б. показав нерозривний зв’язок Шевченка з рос. революц.-демократичним рухом, його роль у визвольній боротьбі проти царизму й зміцненні дружби народів. Праці Б. про Шевченка перекладено мовами народів СРСР і зарубіжних країн. За редакцією Б. 1941 в Москві видано бібліограф. покажчик «Т. Г. Шевченко». Упорядник збірника «Т. Г. Шевченко в воспоминаниях современников» (в співавт. М., 1962), головний редактор збірника «Шевченко и мировая культура» (М., 1964).

Тв.: Т. Г. Шевченко в шестидесятые годы. «Советская наука», 1939, № 4; Т. Г. Шевченко и дружба народов. «Исторический журнал», 1939, № 4; Тарас Шевченко. М., 1939; Тарас Шевченко. Л., 1956; Проза Шевченко. В кн.: Тарас Шевченко. М., 1962; Шевченко и мировая культура. «Известия АН СССР. Серия литературы и языка», 1964, т. 23, в. 3.

Літ.: Николай Федорович Бельчиков. М., 1965 [бібліогр. с. 22 — 58]; Крутикова Н. Є., Шабліовський Є. С. Подвиг ученого. «Радянське літературознавство», 1970, № 10.

«БЕНЕФИС Г-ЖИ ПИУНОВОЙ, ЯНВАРЯ 21 1858 ГОДА» — театральна рецензія Шевченка, написана 22 — 27.I 1858 в Нижньому Новгороді. Автограф не зберігся. Вперше її надруковано в газеті «Нижёгородские губернские ведомости» (1.II 1858). Передруковано повторно і в «Приложениях» до газети «Московские ведомости» (11.II 1858). В обох випадках рецензія без підпису. Авторство Шевченка підтверджується свідченням його самого в листі до М. С. Щепкіна 3.II 1858 та В. Погожева в листі до поета 5.II 1858. У своїй єдиній театральній рецензії Шевченко виявив глибоке розуміння акторського мистецтва. Він об’єктивно оцінив гру не лише К. Піунової, а й інших акторів нижегородського театру — Є. Трусової, Владимирова, Є. Климовського, К. Васильєвої. Шевченко вимагав від актора проникнення в роль, розглядав творчу особистість актора з погляду її розвитку. Рецензія свідчить про широке коло театральних інтересів поета, його обізнаність з репертуаром нижегородського театру.

«БЕСТАЛАННЫЙ» — поема Шевченка. Див. «Тризна».

БЖОЗА (Brzoza) Ян (справж. ім’я та прізв. — Юзеф Воробець; 10.XII 1900 — 27.XI 1971) — польський письменник, один з зачинателів пролетарської літератури у Польщі. Народився у Львові. З 1921 був членом Комуністичної партії Західної України. Учасник Антифашистського конгресу діячів культури у Львові (1936). Після возз’єднання Західної України з Радянською Україною брав активну участь у громад. і літ. житті Львова. Після 2-ї світової війни жив у Польській Народній Республіці. Автор статті про Шевченка «Дума про генія», вміщеної в газ. «Życie literackie» («Літературне життя», 1961, № 16).

БИКОВ Микола Дмитрович (10.XII 1812 — 18.III 1884) — російський художник, колекціонер. У 1837 — 38 виконав для Михайла Вієльгорського копію з портрета В. Жуковського, написаного К. Брюлловим. В його колекції картин і малюнків зберігалася сепія Шевченка «Тарас Бульба з синами». Б. — автор двох нотаток, надрукованих у журн. «Русская старина» (1877, № 11 та 1904, № 7), що пов’язані з історією викупу Шевченка з кріпацтва.

БИСТРИЦЬКИЙ Андрій Андрійович (1799 — 1872) — підпоручик Чернігівського піхотного полку, декабрист. Брав участь у повстанні Чернігівського полку, за що військ. судом засуджений до 20 років каторги. В 1856 повернувся на Україну й оселився в Могилеві-Подільському. В «Щоденнику» 15.IV 1858 поет записав: «Познакомился с стариком Персидским, с декабристом». Декабриста з таким прізвищем не було. Є припущення, що в запису мова йде про Б., який саме в квітні 1858 приїжджав до Петербурга клопотатися про пенсію.

БИЧВАРОВ Стоян (25.VII 1878 — 6.I 1949) — болгарський актор, режисер і театр. діяч, нар. артист Болгарської Республіки (з 1947). Член Болгарської комуністич. партії. Поставив «Мати-наймичку» І. Тогобочного за поемою Шевченка «Наймичка» (у перекл. болгарською мовою П. Скопакова та І. Комарницького; «Вільний театр», Софія, 1919; «Пробула», 1921, та «Громадський театр», 1922 — у Варні).

БІБІКОВ Дмитро Гаврилович (1792 — 6.III 1870) — російський держ. діяч. У 1837 — 52 — київ. військ. губернатор, київ., поділ. і волин. ген.-губернатор. Активний провідник реакц. політики Миколи I на Україні, брав участь у розгромі Кирило-Мефодіївського товариства. Б. була підпорядкована Тимчасова комісія для розгляду давніх актів у Києві, в якій Шевченко працював художником 1845 — 47. В поемі «Юродивий» поет затаврував Б., назвав його «капралом п’яним», «старим сатрапом».

БІБЛІЙНІ МОТИВИ В ТВОРЧОСТІ Т. Г. ШЕВЧЕНКА. В Біблії (8 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.) знайшли вираз суперечливі (часто протилежні) філософські, космологічні, міфологічні, морально-етичні й соціальні уявлення стародавніх народів Близького Сходу та Середземномор’я. Протягом віків вона мала ідейний і худож. вплив на духовне життя багатьох країн. Вплив цей був різний, залежно від класового середовища і конкретної обстановки. На біблійні тексти посилалися представники пануючих класів, виправдовуючи рабство і кріпацтво, привілеї феодалів, монархічний лад, безчинства інквізиції, принижене становище жінки тощо. Вільнодумці, переосмислюючи біблійні тексти, шукали і знаходили в них обгрунтування вимог рівності, справедливості й свободи. Повстання пригноблених селян і міських плебеїв, усі масові рухи в середні віки «неминуче виступали під релігійною оболонкою», і «кожного разу за релігійною екзальтацією приховувались дуже відчутні мирські інтереси» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 22, с. 444). Посиланнями на «святе письмо» аргументувалися, напр., вимоги повсталих під час Сел. війни 1524 — 26 в Німеччині і програми, висунуті Англійською бурж. революцією. К. Маркс підкреслював, що «Кромвель і англійський народ скористались для своєї буржуазної революції мовою, пристрастями й ілюзіями, запозиченими з Старого завіту» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 8, с. 114). Біблійні мотиви, сюжети і образи використовували прогресивні діячі і пізніших часів. Щодо цього не і були винятком і громадян. поети 18 — 19 ст., зокрема й в Росії. Шевченко шукав у біблійних текстах те, що відповідало його власним революційно-демократичним прагненням та його поетичному темпераментові, найменше вбачаючи в них канонічне «святе письмо», відкидаючи усе релігійне, обскурантське, скептично ставлячись до містичної і туманної алегоричності деяких книг Біблії. Як митець, Шевченко гостро відчував і активно переплавляв у власній поетичній свідомості художній світ Біблії, ті її сюжети, образи та мотиви, що протягом віків увійшли в мистецьку творчість людства. Познайомився Шевченко з ідейним та образним світом Біблії ще в дитинстві. Уже тоді чув він біблійно-апокрифічні легенди та пісні, створені народом. З інтересом прислухався, як батько читав сповнені біблійними сюжетами, мотивами та ремінісценціями житія святих в обробці Д. Туптала. Біблійні образи входили в його уяву маляра з ікон, із лубкових малюнків, із творів класиків світового образотворчого мистецтва, творів його вчителів і колег по Академії мистецтв, а також із пам’яток старовинного мистецтва, з якими він знайомився, працюючи в Археографічній комісії. Ставши революційним демократом, Шевченко сприймав і підхоплював демократичні й тираноборчі біблійні мотиви, його приваблювала розвинута первісним християнством проповідь прийдешнього визволення від рабства та злиднів. Шевченко використовував образи й фразеологію Б. для вираження революц.-демократичних ідей. Його поезії й поеми на біблійні мотиви були насамперед формою звеличення сучасної йому боротьби за волю, всі вони без винятку є творами громадянської революц. музи. Як зазначав О. Білецький, «біблійні книги допомагали Шевченкові знайти вираз для тієї стихії, яка дедалі виразніше опановувала його творчість: для стихії громадянського пафосу» (Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965, с. 283). Вони виконували для Шевченка ту саму роль, що її відігравали при формуванні рос. громадянської лірики. Застосовуючи й переосмислюючи біблійні мотиви, сюжети, образи, фігури, поет вкладав власні бунтарські думи й емоції у форми і формули, відшліфовані віками, органічні для широкого кола його сучасників, а тому здатні активно впливати на їхні почуття і розум. Разом із тим він цінував і «езопівську» здатність біблійних форм і формул — їхню спроможність прикривати своєю «офіційною святістю» глибинний, «возмутительный» зміст його власних думок від «всевидящого ока», всіляких мирських і духовних «приставів». Поет використовував біблійні сюжети, образи і мотиви в період «трьох літ», зокрема 1845, а також 1848 і 1859. З Біблії взяв Шевченко епіграфи до поем «Тризна», «Сон», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим...», «Осика», «Неофіти». Мотиви, сюжети, теми і образи Біблії він безпосередньо обробив у таких творах і циклах, як «Псалми Давидові», «Ісаія. Глава 35», «Царі», «Подражаніє 11 псалму», «Во Іудеї во дні они», «Марія», «Подражаніє Ієзекіїлю. Глава 19», «Осії глава XIV» і «Саул». Біблійні теми, сюжети й образи посідають помітне місце і в малярській творчості Шевченка. Біблійна тематика була обов’язковою для учнів петерб. Академії мистецтв. Тому серед його академ. малюнків були «Ієзекіїль на полі, всіяному кістками» і «Жертвоприношення Авраама». Пізніше Шевченко розробляв біблійні теми в творах «Христос благословляє хліб», «Св. Дмитро», «Лот із дочками», «Розп’яття», «Апостол Петро», «Самаритянка», «Притча про блудного сина», «Голова Христа», «Притча про робітників на винограднику» (з Рембрандта), «Свята родина» (з Мурільйо), у фрагментах офортів з картини Рембрандта «Смерть Марії», «Вірсавія» та інших.

Літ.: Маркс К. Вісімнадцяте брюмера Луї Бонапарта. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 8; Енгельс Ф. Вступ до англійського видання «Розвитку соціалізму від утопії до науки». — До історії первісного християнства. В кн.: Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 22; Айзеншток І. Шевченко і Біблія. В кн.: Айзеншток І. Як працював Шевченко. К., 1940; Білецький О. І. Шевченко і західноєвропейські літератури. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Саєнко І. Є. До з’ясування ролі біблійних мотивів і образів у творчості Т. Г. Шевченка. «Праці Одеського університету», 1962, т. 152. Серія філологічних наук. в. 14.

В. І. Крекотень.

БІБЛІОГРАФУВАННЯ ШЕВЧЕНКІАНИ — наукова реєстрація минулих і сучасних публікацій літературних і мистецьких творів Шевченка та літератури про нього. Бібліографія допомагає глибшому вивченню й популяризації творчої спадщини Шевченка, створює необхідну базу для успішного розвитку шевченкознавства. Над Б. ш. в різний час працювали українські, російські, білоруські, вірменські, грузинські та ін. бібліографи, а також бібліографи зарубіжних країн. Бібліографія шевченківської бібліографії сягає 300 назв. Першу спробу подати бібліографію творів Шевченка зроблено ще за життя поета. В 1860 у «Кобзарі» в перекладі російських поетів, виданому в Петербурзі за редакцією М. Гербеля, вміщено «Список печатных сочинений Шевченка и их переводов на русский язык», що налічував 74 записи. Важливе місце в Б. ш. належить покажчикові М. Комарова «Т. Шевченко в литературе и искусстве» (Одеса, 1903), який хронологічно охоплює матеріал 1840 — 1903. В дореволюційний час над Б. ш. працювали й І. Франка, Б. Грінченко, В. Доманицький, О. Андріївський, І. Бєлоусов та ін. Після Великої Жовтн. соціалістич. революції успішно розвивається наук. бібліографія. Вже 1921 М. Яшек видав покажчик про Шевченка, що хронологічно продовжував працю М. Комарова. В рад. час важлива роль у Б. ш. належить Інститутові Тараса Шевченка. Інститутові літератури імені Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР, Державному музеєві Т. Г. Шевченка в Києві, Книжковій палаті УРСР, Держ. б-ці СРСР ім. В. І. Леніна, Центр. наук. б-ці АН УРСР, обл. б-кам та ін. н.-д. і культ.-осв. установам. Крім бібліографів, над Б. ш. працюють літературознавці, мовознавці, мистецтвознавці, історики, філософи та ін. спеціалісти. Багато зробив у цій галузі М. Плевако, який очолював кабінет бібліографії Ін-ту Тараса Шевченка. З’являються бібліографічні покажчики й огляди шевченкіани І. Айзенштока, О. Багрія, Р. Гуревич, О. Дорошкевича, Ю. Меженка, М. М. Новицького, І. Романченка, М. Сумцова, В. Шпілевич та ін. Багато покажчиків видано з нагоди відзначення 125-річчя з дня народження поета. Держ. б-ка СРСР ім. В. І. Леніна видала за ред. М. Бєльчикова бібліографічний покажчик «Т. Г. Шевченко» (М., 1941; укладачі — Г. Гудзій, О. Клеменова, Є. Поплавська, І. Романченко). Наближення 100-річчя з дня смерті і 150-річчя з дня народження Шевченка пожвавило роботу над Б. ш. Ін-т л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР координував роботу колективів бібліографів над підготовкою грунтовних покажчиків шевченкіани. Починаючи з 1957, збірники праць шевченківських наукових конференцій вміщували бібліографію шевченкіани за кожний поточний рік. Центр. наукова бібліотека АН УРСР видала двотомний покажчик «Т. Г. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839 — 1959» (К., 1963; укладачі — І. З. Бойко, Л. Бєляєва, М. Булавицька, Г. Гімельфарб, О. Кізлик, Є. Кравченко, К. Скокан). Хронологічним продовженням цього видання є покажчик Ф. Сарани «Т. Г. Шевченко. Бібліографія ювілейної літератури. 1960 — 1964» (К., 1968). Книжкова палата УРСР видала бібліографічний покажчик М. Багрича «Т. Г. Шевченко» (X., 1964), що включає видання творів поета і їхні переклади, які вийшли на Україні та в братніх союзних республіках за 1917 — 63. Вийшов покажчик А. Касперт «Шевченко і музика. Нотографічні та бібліографічні матеріали. 1861 — 1961» (К., 1964). Видано й ряд інших покажчиків, здебільшого краєзнавчого характеру.

Бібліографічні покажчики про поета, здебільшого невеликі за обсягом, видано й мовами народів СРСР. Грунтовним є покажчик А. Отарової і Ц. Гендзехадзе груз. мовою «Тарас Григорович Шевченко. Бібліографія творів і літератури про нього, опублікованих у Грузії» (Тбілісі, 1963). Покажчики про Шевченка з’явилися в Білорусії, Казахстані та ін. республіках. Видано також ряд зарубіжних бібліографій, присвячених укр. поетові.

Бібліографії шевченкіани, опубліковані в капіталістичних країнах, нерідко принижують здобутки рад. шевченкознавства.

Літ.: Ясинський М. І. Шевченківська бібліографія та її завдання. «Україна», 1930, кн. 40; Сарана Ф. К. Стан і завдання бібліографії Шевченкіани. В кн.: Збірник праць дев’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1961; Бойко І. З., Гімельфарб Г. М. Тарас Григорович Шевченко. Бібліографія бібліографії. 1840-1960. К., 1961; Милькина Р. Б. Библиография Т. Г. Шевченко на русском языке. «Советская библиография», 1964, № 3; Сарана Ф. К. Бібліографія Шевченкіани. «Радянське літературознавство», 1964, № 2; Гольденберг Л. І. Українська радянська літературна бібліографія. К., 1971.

Ф. К. Сарана.

БІБЛІОТЕКА Т. Г. ШЕВЧЕНКА — книжки й періодичні видання, що належали особисто поетові. Відомостей про книжки, які належали Шевченкові до 1847, не збереглося. Згадки про окремі видання з бібліотеки поета є в його листуванні й «Щоденнику», спогадах сучасників та ін. документах. Так, в «Опису речей і книжок, що належали рядовому Шевченку», складеному після арешту поета 1850, названо твори М. Лермонтова, О. Пушкіна та ін. видання. Після повернення із заслання Шевченко систематично поповнював свою бібліотеку, добираючи для неї найнеобхідніше. В 1861 Д. Каменецький склав «Опис книжкам, що належали Т. Г. Шевченкові», в якому 110 записів включали понад 150 книжкових одиниць. їхню вартість Петерб. громада 26.IV 1861 сплатила родичам покійного поета, а книжки М. Лазаревський 4.VI 1861 передав на зберігання Ф. Черненкові.

Б. Ш. складалася з книжок українською, російською і польс. мовами і свідчила про широкі інтереси поета. В ній були твори В. Бєлінського, О. Бодянського, Т. Грановського, Г. Квітки-Основ’яненка, К. Лібельта, Б. Залеського, М. Огарьова, О. Островського, О. Полежаєва, Я. Полонського,

B. Сирокомлі, В. Шекспіра, Ф Шіллера, фольклорні публікації, літописи С. Величка, Самовидця і Грабянки, «Слово о полку Ігоревім», етнографічні праці, чимало досліджень з історії України та її культури. Значна частина книжок мала дарчі написи авторів, перекладачів і видавців. Це — книжки С. Аксакова, Марка Вовчка, О. Афанасьєва-Чужбинського, М. Гоголя, О. Кольцова, М. Костомарова, П. Куліша, М. Максимовича, О. Писемського, А. Сови, І. Тургенєва та ін. Після смерті Ф. Черненка сліди Б. Ш. загубилися. Лише поодинокі примірники з неї стали власністю окремих колекціонерів, зокрема В. Тарновського (молодшого). Частина книжок належала колекціонерові П. Потоцькому, який 1927 перевіз їх до Києва і передав у дар державі. Одна з цих книжок — «Poezye Antoniego Sowy» («Поезії» А. Сови. СПБ, 1858) з дарчим написом автора Шевченкові — зберігається в Центр. держ. архіві-музеї літератури і мистецтва УРСР. Дві книжки з Б. Ш. — 2-й том «Летописи...» C. Величка (К., 1851) і 1-й том «Памятников, изданных Временною комиссией для разбора древних актов» (К., 1845) — зберігаються в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Поодинокі видання з бібліотеки поета виявили Ю. Меженко і С. Рейсер у наук. книгозбірнях Ленінгра да. Уявлення про Б. Ш., про інтерес поета до книжок допомагає відтворити лектура Т. Г. Шевченка.

Літ.: Айзеншток І. Замітки і матеріали про Шевченка (Ш. Книгозбірня Т. Шевченка). «Червоний шлях», 1923, № 8; Бібліотека Шевченка. В кн.: Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. К., 1959; Каганов И. Я. Шевченко и книга. В кн.: Книга. Исследования и материалы, сб. 7. М., 1962.

Ф. К. Сарана.

«БИБЛИОТЕКА ДЛЯ ЧТЕНИЯ» — щомісячний журнал «словесності, наук, мистецтв, промисловості, новин і мод», що виходив 1834 — 65 в Петербурзі. Редакторами його в різний час були О. Сенковський, А. Старчевський, О. Дружинін та ін. Журнал вів боротьбу’ з «Современником», виступав проти В. Бєлінського, М. Гоголя й «натуральної школи». Передові рос. письменники різко осуджували безпринципність і поверховість критики «Б. д. ч.». Журнал епізодично публікував твори О. Пушкіна, М. Лермонтова, В. Даля, деяких зарубіжних письменників, вірші й переклади з Беранже В. Курочкіна (Шевченко відзначив це у -Щоденнику» 1.VII 1857). «Б. д. ч.» (1840, т. 39) надрукувала негативну рецензію на «Кобзар» Шевченка, автор якої (ймовірно, О. Сенковський) осуджував поета за те, що він писав укр. мовою. В 1856 в журналі в перекладі М. Гербеля опубліковано (вперше рос. мовою) Шевченків вірш «Думка» («Нащо мені чорні брови») без підпису. Шевченко деякий час читав цей журнал на засланні. В повісті «Близнецы» він згадував, що «Б. д. ч.» вороже поставилася до М. Гоголя та його роману «Мертві душі».

Літ.: Прийма Ф. Я. Шевченко и русская литература XIX века. М.- Л., 1961.

БІГАЧ — село Чернігівського пов. Чернігівської губ. (тепер Менського р-ну Чернігівської обл.). Шевченко приїжджав сюди в березні — квітні 1847 на запрошення М. Кейкуатова малювати портрети членів його родини. Виконав тут портрети дружини М. Кейкуатова та дітей Кейкуатових (див. Кейкуатової та дітей М. І. Кейкуатова портрети). Згадка про Б. є в листі Шевченка до А. Лизогуба 16.VII 1852.

БІГДАЙ Яким Дмитрович (1850 — бл. 1910) — збирач українських і російських народних пісень. Упорядник кількох фольклористичних збірок. Автор солоспівів з супроводом фп. на тексти Шевченка: «Навгороді коло броду», «Ой сяду я під хатою», «Тече вода в синє море», «Тополя» («Плавай, плавай, лебедонько») — всі 1891, «Тяжко, важко в світі жити» (1898), «На улиці невесело», «Ой пішла я у яр за водою», «Туман, туман долиною» — усі 1901.

БІККУЛОВ Хурмат Талхич (н. 22.III 1927) — башкирський рад. поет, перекладач. Твори Шевченка перекладає з 1958. У 1961 в перекладі Б. вийшла збірка укр. поета «Вірші» (бл. 30 творів).

БІЛА ЦЕРКВА — місто Київської губ. (тепер місто обласного підпорядкування, районний центр Київської обл.). Шевченко був у Б. Ц. кілька разів. У 1845 вія приїжджав сюди, щоб оглянути відомий своєю красою парк «Олександрія» і ознайомитися з істор. та архітектурними пам’ятками міста. Згадки про Б. Ц. є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». За рад. часу в Б. Ц. ім’ям Шевченка названо площу, одну з центр. вулиць і середню школу. В парку «Олександрія» на честь того, що в ньому побував Шевченко, встановлено меморіальну дошку.

БІЛАН Петро Ілліч (н. 21.VII 1921) — український рад. живописець. Автор картин «Т. Г. Шевченко читає вірші кріпакам» (1961, Канів. держ. музей-заповідник «Могила Т. Г. Шевченка»), «Арешт Т. Г. Шевченка в Оренбурзі» (1963, ДМШ).

БІЛАШ Олександр Іванович (н. 6.III 1931) — український рад. композитор, засл. діяч мист. УРСР (з 1969). Член КПРС з 1967. Написав музику до худож. біографічного фільму про Шевченка «Сон» (1964, Київ. кіностудія худож. фільмів ім. О. П. Довженка). Побудована на укр. нар. мелосі, вона посилює емоційне звучання твору, сприяє глибшому розкриттю образу поета. В 1965 композитор створив оперу «Гайдамаки» за однойменною поемою Шевченка. Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка, 1975.

БІЛЕЦЬКИЙ Олександр Іванович (2.ХІ 1884 — 2.VIII 1961) — український рад. літературознавець, акад. АН СРСР (з 1958) і АН УРСР (з 1939), заслужений діяч науки УРСР (з 1941). У 1939 — 61 — директор Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Праці з питань теорії і методології літ. творчості та літературознавства, історії та теорії укр., рос. і зарубіжної л-р від найдавніших часів до наших днів. Б. — автор досліджень про творчість укр., рос. і зарубіж. письменників. У працях, присвячених Шевченкові, розглядав конкретні твори поета (в дослідженнях про які використовував великий порівняльний і типологічний матеріал), розробляв таку проблему, як світове значення творчості Шевченка («Т. Г. Шевченко і світова література», 1939; «Шевченко і слов’янство», 1952), висвітлюючи її з позицій марксистсько-ленінської науки. В 1960 Б. виступив на дев’ятій наук. шевченківській конференції з програмною доповіддю, в якій сформулював завдання й перспективи вивчення творчості Шевченка. Брав участь у редагуванні десятитомного «Повного зібрання творів» Шевченка (1939 — 64), п’ятитомного «Собрания сочинений» (М., 1948 — 49) та ін. видань творів поета.

Тв.: Тарас Григорович Шевченко. Літературний портрет. К., 1958 [у співавт.]; Т. Г. Шевченко. Введение в изучение поэта. М., 1959 [у співавт. ]; Тарас Шевченко. — Російська проза Т. Г. Шевченка — Ідейно-художнє значення поеми «Великий льох». — Шевченко і слов’янство. — Шевченко і західноєвропейські літератури. — Світове значення творчості Шевченка. — Завдання і перспективи вивчення Шевченка. В кн.: Білецький О. І. Зібрання праць т. 2. К., 1965.

БІЛЕЦЬКИЙ Платон Олександрович (н. 11.XI 1922) — український рад. мистецтвознавець Член КПРС з 1952. Автор книжки «Шевченко в Києві» (К., 1962) та статей: «Задуми Шевченка-художника» (в кн.: «Тарас Шевченко — художник» зб. 1. К., 1963), «Шевченко і Рембрандт» (в кн.: «Збірник праць сьомої наукової шевченківської конференції». К., 1959), «Місце Шевченка-художника в історії мистецтва» (в кн.: «Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції» К., 1965).

БІЛИКОВСЬКИЙ Іван Семенович (8.X 1846 — 1922) — український муз. діяч, композитор і педагог. Автор хорових творів на тексти Шевченка: «Гамалія», «Думи мої, думи мої», «Ой три шляхи», «Ой гляну я, подивлюся», «Сонце заходить». Багато років був організатором і диригентом шевченківських концертів у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) та Львові.

БІЛИЛОВСЬКИЙ Кесар Олександрович (літ. псевд. — Цезар Білило, Цезарко та ін.; 4.III 1859 — 28.V 1938) — український рад. поет, видавець і громад. діяч демократич. напряму. Друкувався в галицьких журналах і антологіях. Переклав нім. мовою вірш Шевченка «Нащо мені чорні брови» (1876). В журн. «Зоря» опублікував статті про вшанування пам’яті Шевченка — «Поминки Шевченка в Петербурзі» (1893, № 8), «Шевченкові роковини в Петербурзі» (1894, № 7). Мотив невмирущості Шевченкового слова проймає поезію Б. «Роковини Тараса» (1894). Цей вірш передруковано в багатьох збірниках і антологіях, присвячених Шевченкові.

БІЛОДІД Іван Костянтинович (н. 29.VIII 1906) — український рад. мовознавець, акад. АН СРСР (з 1972) і АН УРСР (з 1957), засл діяч науки УРСР (з 1966), віце-президент АН УРСР (з 1963). Член КПРС з 1943. Автор праць із сучасної укр. літ. мови, заг. мовознавства, лінгвостилістики, методології та історії мовознавства, теорії перекладу, лексикології й лексикографії, про контакти укр. мови з ін. слов’янськими мовами, ряду праць з питань ідеологічної боротьби в галузі мовознавства. Велику увагу приділяє шевченкознавству: створив узагальнюючу працю «Т. Г. Шевченко в історії української літературної мови» (К., 1964), в якій обгрунтував місце Шевченка в істерії укр. літ. мови як її основоположника, підкреслив нерозривний зв’язок поета з нар творчістю та мовними здобутками його попередників. У «Курсі історії української літературної мови» (т. 1 — 2. К., 1958 — 61), відп. редактором і одним із авторів якого є Б., всебічно аналізується мова і стиль творів Шевченка.

В своїх працях з історії укр літ. мови та з стилістики Б. часто спирається на творчість Шевченка та його мову для одержання наук. висновків про основні тенденції розвитку укр літ. мови. Держ. премія УРСР, 1972.

БІЛОЗЕРСЬКА Надія Михайлівна — див. Забіла Надія Михайлівна.

БІЛОЗЕРСЬКА Надія Олександрівна (5.IV 1828 — 9.III 1912) — перекладачка, авторка багатьох статей на істор. теми. Дружина В. Білозерського. Шевченко познайомився з нею в Петербурзі після повернення з заслання, зустрічався на «вівторках» у М. Костомарова та на вечорах редакції журн. «Основа». Про зустрічі з Шевченком Б. розповіла в спогадах про М. Костомарова. У творчій спадщині Шевченка згадок про Б. не збереглося Тв.: Спогади про М. І. Костомарова. В кн.: Спогади про Шевченка. К., 1958.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Василь Михайлович (1825 — 3.III 1899) — один із організаторів Кирило-Мефодіївського товариства, редактор журн. бурж.-ліберального напряму «Основа» (1861 — 62). Шевченко познайомився з ним 1844 в Києві, коли Б. учився в ун-ті. В Кирило-Мефодіївському т-ві Б. стояв на ліберально-реформістських позиціях. Весною 1847 за участь у товаристві його заарештували і заслали до Петрозаводська. Збереглися три листи Б. до Шевченка.

В «Основі» вперше побачило світ багато поезій Шевченка. Б. замовчував революц. характер діяльності Ш., прагнув показати, що творчість поета має вузько національний характер.

Літ.: Петров В. Шевченко, Куліш, В. Білозерський — їх перші стрічі. «Україна», 1925, № 1-2; Бернштейн М. Д. Журнал «Основа» і український літературний процес кінця 50 — 60-х років XIX ст. К., 1959.

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Микола Данилович (1800 — 79) — поміщик з Чернігівщини. В 1824 — 41 — борзнянський повітовий суддя. Шевченко познайомився з Б. у січні 1847 на хут. Мотронівці, тоді ж побував на його хут. Миколаєві під Борзною. В «Щоденнику» 22.I 1858 поет так згадував про Б: «Этот филантроп-помещик так оголил своих крестьян, что они сложили про него песню... Бодай же його побила // Лихая година... Наивное, невинное мщение!».

БІЛОЗЕРСЬКИЙ Микола Михайлович (1833 — 96) — український фольклорист і етнограф ліберально-буржуазного напряму. Брат В. Білозерського. В статті «Тарас Григорьевич Шевченко по воспоминаниям разных лиц (1831 — 1861 г.)» («Киевская старина», 1882, № 10) опублікував свої записи спогадів знайомих Шевченка — В. М. Забіли, В. В. Тарновського (старшого), О. Ф. Сенчила-Стефановського, А. І. Лизогуба, М. М. Лазаревського та ін. У статті є цінні біографічні відомості про Шевченка. Проте вона має й фактичні неточності.

БІЛОРІЧИЦЯ — село Прилуцького р-ну Чернігівської обл., одне з пам’ятних шевченківських місць. Колишня назва — Вейсбахівка.

БІЛОРУСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. Шевченко був у Білорусії 1829, коли з валкою П. Енгельгардта їхав до Вільна. Під час переїзду валка зупинялась, і Шевченко мав змогу знайомитися з життям і побутом білорусів. Деякі шевченкознавці вважають, що Шевченко їхав через Білорусію 1843 з Петербурга на Україну, що поет побував у Білорусії й 1847, коли його, заарештованого в справі Кирило- Мефодіївського товариства, жандарми везли з України до Петербурга. Перебуваючи на засланні, Шевченко мріяв побувати в Білорусії в Б. Залеського. В «Щоденнику» 13.VI 1857 він навіть накреслив план такої подорожі. Відомості Шевченка про білорусів поглиблювалися в Петербурзі, де він підтримував близьке знайомство з художником М. Микешиним, а також внаслідок дружби на засланні й після заслання з Б. Залеським.

Укр. поет цікавився літера турою братнього білорус. народу. Як писав Р. Земкевич у ст. «Тарас Шевченко і білоруси» (опубл. в газ. «Наша ніва». 1911), ще 1839 у Петербурзі Шевченко познайомився з учасниками гуртка білорус. і польс. літераторів Я. Барщевським, Р. Подберезьким-Друцьким та ін. Шевченко просив білорус. письменників читати йому свої твори. Ці твори він критику вав за те, що в них було мало суто нар. елемента. Особливо зацікавився поет білорус. нар. піснями, які йому дуже сподобалися. Він заохочував білорус. письменників і далі працювати для народу, розвивати л-ру в демократич. напрямі. Шевченко згадував про Білорусію в листах, «Щоденнику», в повісті «Музыкант». Деякі вірші укр. поета були відомі білорусам ще за його життя. Особливо популярними стали його твори в Білорусії після виходу «Кобзаря» 1860. Шевченків «Кобзар» розповсюджували й у списках. Поширювали вірші Шевченка й у рос. перекладах. Популярними були пісні на слова Шевченка: «Заповіт», «Ой одна я, одна». «Реве та стогне Дніпр широкий» (вступ до балади «Причинна»).

Багато хто з білорусів знайомився з творчістю українського поета з уст народу, а потім уже з книжок. Саме так познайомився з віршами Шевченка Я. Купала, який ще в дитинстві запам’ятав пісню «Од села до села» (уривок з поеми «Гайдамаки»), не знаючи, хто її автор. Я. Купала став першим перекладачем творів Шевченка білорус. мовою. В 1908 у збірці його віршів «Жалейка» було вміщено переклади Шевченкових поезій «Думка» («Нащо мені чорні брови») та «Гоголю». У 1911 в перекладі Ф. Чернишевича за ред. Я. Купали білоруси познайомилися з поемою Шевченка «Катерина» (видано окремою книжкою) В 1914 прогресивні білоруські письменники разом з передовою громадськістю Росії відзначили 100-річчя з дня народження Шевченка, незважаючи на офіційну заборону святкувати ювілей. Статтями про поета відгукнулися Л. Гмирак — «Тарас Шевченко» і М. Богданович — «Пам’яті Т. Г. Шевченка» та «Краса і сила». Стаття М. Богдановича «Пам’яті Т. Г. Шевченка», в якій автор підкреслив світове значення творчості Шевченка, мала на той час велике суспільно-політичне значення, оскільки питання про ставлення до поетичної спадщини Шевченка, борця проти самодержавства й поневолення, було тоді надзвичайно гострим. Продовжувачами революц.-демократич. традицій Шевченка в білорус. л-рі були Ф. Богушевич, А. Цьотка, Я. Лучина, К. Калиновський, а пізніше Я. Купала і Я. Колас. Як зазначав М. Климкович, тінь великого Кобзаря стояла біля колиски молодої білоруської революц.демократич. течії разом з Бєлінським, Чернишевським і Некрасовим (журн. «Полымя», 1949, № 9).

Найбільшого поширення в Білорусії набула творчість укр. поета за рад. часу. З початку 30-х pp. твори Шевченка активно перекладали білорус. поети. В 1939 вийшов білорус. мовою «Кобзар» (переклади Я. Купали, Я. Коласа, К. Крапиви, З. Бядулі, П. Бровки, А. Кулєшова, П. Глєбки, М. Климковича). В наступні роки двічі видано вибрані твори Шевченка й окремо — поему «Наймичка», перевидано доповнений новими перекладами «Кобзар». Поезія Шевченка мала значний вплив на творчість багатьох білорус. письменників. Білорус. шевченкознавці в своїх працях широко висвітлюють роль укр. поета в становленні білорус. нац. літератури, його вплив на творчість Я. Купали, Я. Коласа, Ф. Богушевича, М. Танка, З. Бядулі, П. Труса. Цим питанням присвячено статті Я. Коласа «Тарас Шевченко і білоруська поезія» (1939), В. Борисенка «Тарас Шевченко і Янка Купала» (1940), Ю. Пширкова «Тарас Шевченко та білоруська література» (1951) і «Світло великих ідей» (1964), Я. Бриля «Свято радянських народів» (1954), С. Александровича «Т. Г. Шевченко і Я. Купала» (1958), М. Лужаніна «Відомий світові» (1961), В. Івашина «Шевченко та шляхи розвитку білоруської поезії» (1965) та ін. Аналіз перекладів творів Шевченка білорус. мовою дано в праці С. Александровича «Янка Купала — перекладач творів Т. Шевченка» (1960). Про зв’язки укр. поета з білорус. народом, його л-рою і фольклором йдеться в працях Д. Косарика-Коваленка — «Тарас Шевченко в Білорусії» (1947), Н. Ватаци та Н. Лапідус — «Шевченко в Білорусії» (1961). У республіці урочисто відзначали шевченківські ювілеї. В 1939 створено респ. комітет по святкуванню 125-річчя з дня народження Шевченка. На сторінках періодич. видань з’явилися статті Я. Коласа «Наш улюблений поет», М. Добриніна «Великий народний поет» та багато ін. У містах і селах відбулися урочисті збори, присвячені пам’яті поета, влаштовано виставки його книжок і репродукцій з картин. Делегація білорус. письменників у складі Я. Купали, Я. Коласа, З. Бядулі, М. Линькова та A. Кулєшова брала участь у святкуванні ювілею укр. поета на Україні. Я. Купала виступав на відкритті пам’ятника укр. поетові у Києві. Я. Колас і Я. Купала брала участь у роботі Шостого пленуму Правління Спілки радянських письменників СРСР, відвідали могилу Шевченка. До 100-річчя з дня смерті та до 150-річчя з дня народження Шевченка в Білорусії проходили вечори, на яких виступали укр. і білорус. письменники та представники ін. братніх республік. Відбулися шевченківські наук. сесії в АН БРСР, у Білоруському держ. ун-ті та ін. наук. установах. Радіо й телебачення підготували цикл передач «Білоруські поети у вінок Тарасу Шевченкові». Літературознавці М. Ларченко, Ю. Пширков, В. Івашин, B. Коваленко та ін. виступали з доповідями на наук. шевченківських конференціях. Укр. поетові посвятили вірші А. Велюгін «На Шевченковій горі» (1960), П. Бровка «Через Білорусію» (1939), М. Калачинський «Живий серед нас» (1961), Я. Колас «Бояну-кобзареві» (1939), А. Гурло «Пам’яті Шевченка» (1924), П. Панченко «Спогад» (1954) і багато ін. Широко відома присвячена Шевченкові поема Я. Купали «Тарасова доля» (1939). Роль Шевченка в розвитку білорус. л-ри можна визначити як роль поета — революційного демократа, борця за щастя народу, що показав при клад глибокої й справжньої народності, дбайливого ставлення до мови народу, до його духовних цінностей.

Переклади: Шэўчэнка Т. Кабзар. Менск, 1939; Шэўчэнка Т. Выбраныя творы. Мінск, 1941; Шэўчэнка Т. Выбраныя вершы і паэмы. Мінск, 1948; Шэўчэнка Т. Кабзар. Мінск.

Літ.: У вянок Т. Г. Шэўчэнка. Менск, 1939; Александровіч С. X. Тарас Шаўчэнка і Беларусь. В його кн.: Старонкі братняй дружбы. Мінск, 1960; Тарас Шаўчэнка і беларуская літаратура Мінск, 1964; Бровка П. З піснею Тараса. «Комуніст України», 1964, №3; Ларчанка М. Г. Тарас Шевченко і білоруська література. «Українська мова і література в школі», 1964, № 3; Чайковський Б. Незабутня сторінка дружби. К., 1971; Івашин В. В. Шевченко та шляхи розвитку білоруської поезії. В кн.: Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1965.

Ю. С. Пширков

БІЛОСТОЦЬКИЙ Анатолій Юхимович (н. 15.ІХ 1921) — український рад. скульптор, нар. художник УРСР (з 1974). Член КПРС з 1943. Автор творів, присвячених Шевченкові: «Постать Т. Г. Шевченка» (гіпс тон., 1948, у співавтор. з О. Супрун, ДМШ), «Мені тринадцятий минало ...» (дер., 1961), «Т. Г. Шевченко» (оргскло, 1964, у співавтор. з В. Бородаєм та О. Супрун, ДМШ), пам’ятник Шевченкові в Одесі (бр., граніт, 1966, у співавтор. з О. Супрун; архітектор Г. Топуз).

БІЛОУС Дмитро Григорович (н. 24.IV 1920) — український рад. поет і перекладач. Член КПРС з 1948. Автор багатьох поетич. творів про Шевченка (зб. «Тарасові жарти». К., 1964). Переклав твори ест. письменника В. Беекмана, лит. — Є. Матузявічюса і болг. письменників — І. Давидкова й Л. Даскалової, присвячені Шевченкові.

БІЛОЦЕРКІВКА — село Хорольського пов. Полтавської губ. (тепер Великобагачанського р-ну Полтавської обл.). У 1845 Шевченко кілька разів переправлявся в Б. поромом через Псел. Під час переправи він розмовляв з поромниками, слухав перекази старожилів Про турбаївське повстання. Згадки про Б. та про білоцерківську пані-скнару є в повісті «Близнецы».

БІЛЮНАС Йонас Йонович (3.III 1879 — 8.XII 1907) — литовський письменник-демократ, представник критичного реалізму. Зазнавав переслідувань за революц. діяльність. Під впливом «Заповіту» Шевченка написав вірш «Як умру, то поховайте» (1905).

БІЛЯШІВСЬКИЙ Микола Федотович (24.Х 1867 — 21.IV 1926) — український рад. археолог, етнограф і мистецтвознавець, академік АН УРСР (з 1919). У 1894 виступив з працею «Рассказы крестьян с. Пекарей о Т. Г. Шевченко» («Киевская старина» 1894, № 2). У 1907 — 14 був членом Об’єднаного комітету для спорудження пам’ятника Шевченкові в Києві, а також входив до жюрі іменного конкурсу на проект цього пам’ятника. Багато сил Б. віддав розшукам і збиранню рукописів та мистецької спадщини Шевченка. До 50-річчя з дня смерті поета організував у Київському міському художньо-промисловому і наук. музеї (директором якого він був) виставку літературних і малярських творІЕ Шевченка. Ця виставка стала основою Шевченкового відділу в музеї, згодом матеріали цього відділу перейшли до Ін-ту л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР та Державного музею Т. Г. Шевченка в Києві.

Літ.: Бородін В. С. З нових (додаткових) матеріалів про долю літературної та образотворчої спадщини Шевченка на початку XX ст. (З архіву М. Ф. Біляшівського). В кн.: Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1965.

«БІЛЬША КНИЖКА» — рукописна збірка поезій Шевченка. Зовні являє собою саморобний альбом із синього поштового паперу (формат 20,3 × 13 см), оправлений у жовтий сап’ян і вкладений у футляр з того самого матеріалу. Зберігається в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Поет назвав збірку «Поезія Тараса Шевченка». Цей заголовок він власноручно поставив на титульному аркуші. Згодом його повторено на палітурці. За цією збіркою закріпилася умовна назва «Б. к.».

Спочатку «Б. к.» призначалася для переписування поезій 1846 — 50 з «Малої книжки». Відбирати, правити й переписувати твори з «Малої книжки» до «Б. к.», сподіваючись опублікувати їх, Шевченко розпочав 21.II 1858 у Нижньому Новгороді, далі продовжив у Москві й закінчив у Петербурзі. Значна частина творів з «Малої книжки» ввійшла до «Б. к.» в істотно виправлених і перероблених редакціях («Відьма», «Княжна», «Варнак», «Царі». «Якби тобі довелося», «Петрусь», «Швачка», «У нашім раї на землі», «А. О. Козачковському», «Г. З.», «Якби зострілися ми знову», «Лічу в неволі дні і ночі» та ін.). Залишені в альбомі 10 чистих сторінок свідчать про намір поета вписати до «Б. к.» ще якісь поезії періоду заслання. За «невольничою поезією» Шевченко вніс до альбома й новостворені вірші та поеми й поступово перетворив збірку на майже повне зібрання своїх творів 1857 — 60, розміщених у хронологічному порядку (до альбома не ввійшли «Юродивий», «Кума моя і я» та передсмертний вірш «Чи не покинуть нам, небого»). На останніх сторінках «Б. к.» (твори 1858 — 60) значно більше виправлень і переробок тексту. Частину з них зроблено під час переписування творів до альбома («Неофіти», «Муза», «Плач Ярославни», «Саул» та ін.), а частину внесено пізніше («Марку Вовчку» та ін.). Кілька творів з авторських чернеток до альбома переписали брати І. та О. Лазаревські, В. Білозерський та ін. («Марія», «Осії глава XIV», «Ликері», «Якось-то йдучи уночі», «Молитва», «Тим неситим очам», «Дівча любе, чорнобриве», «Ой діброво — темний гаю!», «Ой по горі роман цвіте» та ін.). Не зумівши скрізь правильно прочитати автографи, переписувачі допустилися багатьох викривлень у тексті. Шевченко помітив і виправив лише незначну частину їх. Від недбалого переписування особливо перекручено текст поезії «Бували войни й військовії свари». Незадовго до смерті Шевченко передав «Б. к.» до журн. «Основа» й там 1861 — 62 здійснено широку (першу посмертну) публікацію недрукованої літ. спадщини поета. Як джерело тексту «Б. к.» — один з найважливіших рукописів Шевченка, за яким подається основний текст майже всіх уміщених у ньому творів (винятки поодинокі: «Сон», «Марія»). В 1963 «Б. к.» видано фототипним способом.

Літ.: Доманицький В. Критичний розслід над текстом «Кобзаря» Шевченка. К., 1907; Ненадкевич Є. З творчої лабораторії Т. Г. Шевченка. Редакційна робота над творами 1847 — 1858 pp. К., 1959; Опис рукописів Т. Г. Шевченка. К., 1961; Шабліовський Є. [Передмова]. В кн.: Шевченко Т. Більша книжка. Автографи поезій 1847 — 1860 pp. К., 1963.

В. С. Бородін

БІЛЬШОВИЦЬКА ПРЕСА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. У третій період загальнорос. визвольного руху (1895 — 1917) та в рад. час найпослідовнішими пропагандистами творчості Шевченка стали більшовики. Марксистська критика та ленінська преса вели невтомну боротьбу проти реакційної преси і критики за правильне розуміння спадщини укр. поета. Діячі більшовицької партії часто зверталися до полум’яної творчості Шевченка, наводили уривки з його творів у прокламаціях і виступах. Із слідчих матеріалів судової справи про петерб. «Союз боротьби за визволення робітничого класу» відомо, що соратники В. І. Леніна по «Союзу» цитували й пропагували поему Шевченка «Сон». Відомо також, що в родині П. Запорожця — одного з перших у Росії революціонерів-марксистів — був «Кобзар» 1860 з дарчим написом поета дідові революціонера — І. Запорожцеві Заборонені царизмом твори Шевченка пропагував у Росії рідний брат В. І. Леніна — Д. І. Ульянов, робітникам читали їх К. Є. Ворошилов, М. О. Скрипник, Г. Петровський та ін. діячі більшовицької партії. Одним з перших більшовицьких видань, де згадується про Шевченка, була книжка «Матеріали до вивчення історії революційного руху в Росії (1800 — 1854)», яку підготував і 1905 видав у Женеві засновник першої наук. бібліотеки РСДРП Г. Куклін. Розглядаючи діяльність Кирило-Мефодіївського товариства у зв’язку з розвитком загальноросійського революц. руху, упорядник книжки визначає діяльність українського поета як революц.-демократа і видатного політ. діяча свого часу. Напередодні й у період революції 1905 — 07 в Росії, в роки революц. піднесення 1910 — 14 в більшовицьких прокламаціях, що їх видавали в Петербурзі, Казані, Баку, Києві, Черкасах та ін. містах, згадувалося ім’я Шевченка й наводилися полум’яні рядки антицаристських творів поета У формі нар. пісень ширилися серед трудящих його перефразовані поезії, напр., пісня «Реве та стогне люд голодний». В роки Великої Жовтн. соцїалістич. революції і громадянської війни твори поета друкували політвідділи з’єднань Червоної Армії й поширювали їх серед червоноармійців, які громили внутр. і зовн. ворогів на Україні.

Діячі більшовицької партії використовували літературно-мистецьку спадщину поета для розгортання революц. роботи серед мас. На сторінках партійних і інших прогресивних видань вони вели боротьбу за Шевченка, за правильне осмислення його творчості, виступали проти всіх і всіляких спроб фальсифікації або спотворення революц. значення його поезії. На шевченківському вечорі в Парижі 30.III 1911 А. Луначарський виступив з доповіддю «Великий народний поет», підкресливши, що Шевченко — «поет глибоко революційний і духом своїм соціалістичний». Більшовицька преса високо піднесла бойове, активне начало в поезії Шевченка й виступила проти намагань укр. бурж. націоналістів довести «згасання» таланту Шевченка на засланні, зокрема його громад. активності. Цим силкуванням дала відсіч в статті «Памяти Т. Г. Шевченко» газ. «Путь правды» (25.II 1914). Розглядаючи царську заборону вшановувати сторіччя з дня народження Т. Г. Шевченка як продовження цькування, що його вели кріпосники проти живого поета, «Путь правды» в статтях «Крепостники и Шевченко» (18.II 1914) та «Под гнётом крепостников» (28.II 1914) підкреслювала заслуги Шевченка перед трудящими й зазначала, що робітники протестують проти цієї заборони через те, що в поведінці переслідувачів поета вбачають залишки кріпосницького варварства. «Заборона вшанування Шевченка, — писав у ці дні В. І. Ленін, — була таким чудовим, прекрасним, на рідкість щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна». (Повне зібрання творів, т. 25, с. 64). Статті про Шевченка опублікували також ряд газет і журналів «правдистського» напряму, зокрема петерб. журн. «Жизнь пекарей» (1914, № 2) вмістив статтю К. Буревого «За правду и свободу. К 100-летию со дня рождения Т. Г. Шевченко», естонська робітн. газ. «Кийр» («Промінь») 1914 опублікувала матеріали, присвячені ювілею поета. Зі статтями про Шевченка на сторінках преси виступали В. Воровський, С. Спандарян та ін. діячі більшовицької партії. На передовій культурній спадщині різних народів більшовицька преса цементувала дружбу трудящих багатонаціональної Росії.

Марксистська критика по-новому поставилася й до малярської спадщини Шевченка. М. Горький У своїй лекції про укр. поета, прочитаній на о. Капрі визначив Шевченка як одного з зачинателів критичного реалізму в рос. , образотворчому мистецтві.

Численну кількість матеріалів про Шевченка з року в рік вміщує рад. преса, засвідчуючи цим всенародну шану, любов і повагу до поета, до його творчості та подвижницького життя. Див. також Вшанування й увічнення пам’яті Т. Г. Шевченка, Шевченкознавство.

Літ.: Ленін В. І. До питання про національну політику. Повне зібрання творів, т. 25; [Лист Н. К. Крупської і В. І. Леніна до до М. О. Ульянової 16 лютого 1914 p.]. Повне зібрання творів, т. 55; Дооктябрьская «Правда» об искусстве и литературе. М., 1937; Владимирский Г. Т. Г. Шевченко в оценке большевистской дооктябрьской печати. «Звезла», 1939, № 3; Дузь І. М. Т. Г. Шевченко в оцінці газети «Правда». В кн.: Єднання братніх літератур. К., 1954; Недзвідський А. В. Російська марксистська критика дожовтневого часу про Шевченка. В кн.: Збірник праць п’ятої наукової шевченківської конференції. К., 1957; Сарбей В. Г. Дожовтнева більшовицька преса про великого революціонера-демократа. «Український історичний журнал», 1964, № 1.

А. Д. Скаба.

БІРЮКОВ Юрій Сергійович (н. 1.IV 1908) — російський рад. композитор. На Шевченкові слова написав мішаний хор без супроводу «Літа орел, літа сизий» (з поеми «Гайдамаки», рос. переклад О. Твардовського, 1939).

БЛАГИНІНА Олена Олександрівна (н. 27.V 1903) — російська рад. поетеса. Переклала Шевченкові твори «Наймичка», «Кавказ», «На вічну пам’ять Котляревському», «Мар’яна-черниця», «Минають дні, минають ночі», «І багата я». її переклади опубліковано в рос. виданнях творів Шевченка (1939 — 72). К. Чуковський, високо оцінюючи мистецтво перекладу Б., відзначив її тонке відчуття народнопісенного стилю й велику версифікаційну винахідливість.

«БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ МОНАСТИР У НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ» (тон. папір, ол., 16,1 × 31,5) — рисунок Шевченка, виконаний 30.X 1857 в Нижньому Новгороді. Про благовіщенський монастир і роботу над рисунком Шевченко записав у «Щоденнику» 30.X ]857. Зберігається в ДМШ.

«БЛАГОВІЩЕНСЬКИЙ СОБОР У НИЖНЬОМУ НОВГОРОДІ» (тон. папір, сепія, білило, 17 × 31) — малюнок Шевченка, виконаний 26.IX 1857 в Нижньому Новгороді. Художник наклеїв малюнок на аркуш білого твердого паперу. Ліворуч унизу олівцем напис автора: «N[Нижний] N[Новгород] Собор благовещенія». На звороті аркуша внизу чорнилом авторський напис: «N[Hижний] N[Новгород] Благовещенский Собор. Основан в 1378 году В. К. Дмитріем Константиновичем». Про Благовіщенський собор і роботу над малюнком Шевченко згадував у «Щоденнику» 26.ІХ 1857. Зберігається в ДМШ. Іл. с. 77.

«БЛАГОСЛОВІННЯ ДІТЕЙ» (брістольський папір, сепія, 28,8 × 21,7) — малюнок Шевченка на євангельський сюжет, виконаний улітку 1856 в Новопетровському укріпленні. Ліворуч унизу чорнилом підпис автора: «Т. Шевченко». На звороті ліворуч унизу чорнилом рукою художника напис: «3. Благословенне детей». Підпис Шевченка на лицьовій стороні, а також порядкова нумерація (від 1 до 10), крім цього малюнка, є ще на дев’яти інших — «Телемак на острові Каліпсо», «Робінзон Крузо», «Самаритянка», «Казашка», «Мілон Кротонський», «Нарціс та німфа Ехо», «Се. Себастіан», «Умираючий гладіатор», «Діоген». Свої малюнки художник на засланні, як правило, не підписував Підписи й назви цього малюнка та інших дев’яти з цієї серії автор зробив, очевидно, пізніше, коли передавав їх М. С. Щепкіну (в Нижньому Новгороді) для лотереї, що відбулася в Москві в середині січня 1858. Виграш випав на долю відкупщика, організатора худож. галереї В. Кокорева. Малюнок зберігається в ДМШ.

Літ.: Паламарчук Г. Історія десяти малюнків. «Україна», 1959, № 5; Галайчук Я. Ф. Сюїта самотності. В кн.: Питання шевченкознавства, в. 2. К., 1961.

БЛАКИТНИЙ Василь Михайлович [справж. прізв. — Елланський; ін. псевд. — В. Еллан, Валер Проноза та ін.; 12.I 1894 (31.XII 1893 с. ст.) — 4.XII 1925] — український рад. письменник і громад. діяч. Член Комуністичної партії з 1920. В діяльності Б. були помилки, зумовлені дрібнобурж.-націоналістичною позицією партії боротьбистів, до якої він належав до вступу у КП(б)У. У літ.-критич. статтях Б. не раз звертався до образу Шевченка. На прикладі Шевченка показував органічний зв’язок біографії і творчості поета («По чорноземній борозні», 1922). У статті «Без маніфесту» (1924) заперечував нігілістичні спроби укр. футуристів, зокрема М. Семенка, знецінити творчість Шевченка. Образ великого укр. поета згадував у своєму вірші «Льокаї» (1924) та в ін. поезіях. У статті «Шевченко — сучасності» (1925) творчість поета оцінював як важливий чинник боротьби протїа укр. бурж. націоналізму.

Літ.: Недзвідський А. В. Василь Еллан-Блакитний і боротьба за Шевченка в перші революційні роки. В кн.: Збірник праць чотирнадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1966.

БЛАРАМБЕРГ Іван Федорович (20.IV 1803 — 20.XII 1878) — російський геодезист, військовий інженер. Автор праць з фортифікації та мемуарів. У 1843 — 55 — обер-квартирмейстер Окремого Оренбурзького корпусу. Шевченко, ймовірно, зустрічався з Б. 1849 — 50 в Оренбурзі, виконав портрет його дружини (див. Бларамберг Олени Павлівни портрет).

БЛАРАМБЕРГ ОЛЕНИ ПАВЛІВНИ ПОРТРЕТ (тон. папір, акв., 27,9 × 22) — портрет, що його виконав Шевченко між листопадом 1849 і квітнем 1850 в Оренбурзі після повернення з Аральської експедиції. Портретована — Дружина І. Бларамберга. Твір зберігається в ДМШ.

БЛАХОВСЬКИЙ (Błachowski) Константи Антоні (20.II 1849 — 18.IV 1921) — польський критик і перекладач. За професією лікар. Популяризатор укр. л-ри. В статті «Тарас Шевченко як громадянин і русинсько-український поет» [двотижневик «Echo z Pokuсіа» («Відлуння з Покуття», 1884, № 1, 4 — 6)] з захопленням висловився про твори «Гамалія», «Катерина», «Мені однаково, чи буду», «Сестрі», навів уривки з них у власному перекладі. Згодом з незначними змінами цю статтю передрукувала газ. «Kurjer Lwowski» («Львівський кур’єр», 1887, № 142 — 146). На поч. 1891 виступив у Станіславі (тепер Івано-Франківськ) з доповіддю про українського поета. Газ. «Kurjer Stanisławowski» («Станіславівський кур’єр», 1891, № 251) надрукувала про доповідь розгорнуту інформацію, в якій наведено повністю або уривки творів «Мені однаково, чи буду», «Неофіти», «Сестрі», «За байраком байрак», «І золотої й дорогої» в перекладі Б. Тільки переклад вірша «Сестрі» близький до оригіналу, решта — переспіви, в яких значно змінено розміри. В статтях та інформації є неточності щодо біографії поета.

«БЛИЗНЕЦЫ» — повість Шевченка, написана рос. мовою 10.VI — 20.VII 1855 в Новопетровському укріпленні. Автограф зберігається в Ін-ті л-ри ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР. Це — чорновий рукопис із багатьма виправленнями, не уніфікованими географічними назвами й іменами персонажів. Вперше за автографом з деякими довільними змінами надруковано в журн. «Киевская старина» (1886, № 10). «Б.» — соціально-психологічна повість. У ній порушено морально-етичні проблеми й проблеми виховання. Провідна ідея твору — вирішальна роль суспільного середовища у формуванні людської особистості. В основу сюжету покладено історію братів-близнят, підкинутих покриткою бездітним хуторянам. Шевченко доводить, що моральна поведінка і психічна вдача братів — наслідок того оточення, в яке кожен із них потрапив. У повісті виведено новий тип демократичного героя — інтелігента-різночинця. Розвінчуючи аморальну поведінку царських офіцерів, автор порушив також проблему материнства, трагедію покритки. Ряд епізодів і картин мають у «Б.» автобіографічну основу (життя Саватія Сокири в Оренбурзі, його подорож до Орської фортеці і на Раїм, опис пожежі в степу тощо). В повісті виведено образи І. Котляревського, Г. Сковороди. Композицію твору ускладнено введенням листів і записів персонажів у своїх щоденниках. Опис подій переривається ліричними відступами та зверненнями автора до дійових осіб і читача.

Літ.: Пыпин А. Русские сочинения Т. Г. Шевченко. «Вестник Европы», 1888, № 3; Колесник П. Проза Т. Г. Шевченка. «Літературна критика», 1936, № 10; Кирилюк Є. П. Тарас Шевченко. К., 1964; Білецький О. Російська проза Т. Г. Шевченка. В кн.: Білецький О. Зібрання праць, т. 2. К., 1965; Попов П. М. До проблеми позитивного героя у повістях Шевченка. В кн.: Збірник праць ювілейної тринадцятої наукової шевченківської конференції. К., 1965; Кодацька Л. Художня проза Т. Г. Шевченка. К., 1972.

Л. Ф. Кодацька.

БЛЮМ (Blum) Клара (н. 27.XI 1904) — німецька письменниця і перекладачка. Деякий час жила й працювала в Москві. Переклала низку творів Шевченка нім. мовою, з яких надруковано в журн. «Internationale Literatur» («Інтернаціональна література», 1940, № 11) «Катерину» (неповністю) і «Якось-то йдучи уночі».

БЛЮММЕР Леонід Петрович [6.I 1841 (25.XII 1840 с. ст.) — 1888] — російський журналіст, письменник і видавець. Студентом Петерб. університету брав участь у рос. визвольному русі кін. 50-х pp. Друкував свої твори в прогресивних виданнях. Переклав Шевченкові «Долю» (журн. чСветоч», 1860, № 4) та «Івана Підкову» (журн. «Семейный круг», 1860 № 22). Під псевд. Крутоярченко опублікував схвальну рецензію на «Кобзар» 1860 (журн. «Семейный круг», 1860, № 8).

БОБЕЛІНА (правильніше — Бубуліна, Μπουμπουλίνα; 1771 — 1825) — героїня грецького національно-визвольного повстання 1821 проти тур. поневолення. Була дуже популярна в Європі, зокрема в Росії завдяки роману нім. письменника Х.-А. Вульпіуса «Бобелина, героиня Греции нашего времени» (ч. 1 — 2. М., 1823). Шевченко в «Щоденнику» 19.ХІ 1857 називає ім’я Б. метафорично — на означення кремезної войовничої жінки.

БОБРЖЕЦЬКИЙ (Бобржицький) Олексій Олександрович — учитель лат. мови в Нижегород. гімназії. В 1848 закінчив Київ. ун-т. Шевченко в день приїзду до Нижнього Новгорода (20.ІХ 1857) відвідав Б. Вони зустрічалися протягом перебування поета в цьому місті.

БОБРУЙСЬК — повітове місто Мінської губ. (тепер місто обл. підпорядкування, районний центр Могильовської обл. БРСР). Шевченко був у цьому місті 1829, коли в складі валки П. Енгельгардта їхав з України до Вільна. За рад. часу одну з вулиць Б. названо ім’ям поета.

БОГАТИРЬОВ Анатолій Васильович (н. 13.VIII 1913) — білоруський рад. композитор, педагог і громадський діяч, нар. артист БРСР (з 1968). Член КПРС з 1954. Автор опер, симфонічних, камерно-інструментальних і вокальних творів. На Шевченкові слова написав мішаний хор без супроводу «Сонце заходить» (1964), цикл романсів для голосу з фп. «Поставлю хату» (1961), широкую долину», «Огні горять», «Од села до села» (з поеми «Гайдамаки»), «Садок вишневий коло хати» — усі на укр. тексти (1964). Написав мішаний хор без супроводу на слова Я. Купали «Пам’яті Шевченка» (1964). Державна премія СРСР. 1941.

БОГАЧ Георгій Феодосійович (н. 20.IV 1915) — молдавський рад. літературознавець. Автор розвідки «Український поет Шевченко» (1935) та статей «Тарас Шевченко і молдавський народ» (1951), «Оспівав і нас молдаван» (1961), в яких висвітлював значення творчості Шевченка для розвитку молд. літератури.

БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ — гетьман України. Див. Хмельницький Богдан Михайлович.

«БОГДАН ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ ПЕРЕД КРИМСЬКИМ ХАНОМ» (папір, кольор. ол., 28,2 × 36) — ескіз, що його виконав Шевченко не раніше 22.IX 1857 в Нижньому Новгороді. Внизу чорнилом рукою Г. Честахівського написано: «Хмельницький перед ханом». До цього ескіза в цей самий час Шевченко виконав ще два начерки «Богдан Хмельницький», на обох — постать гетьмана. Під час перебування в Нижньому Новгороді художник читав працю М. Костомарова «Богдан Хмельницький і повернення Південної Русі до Росії», що друкувалася 1857 в журн. «Отечественные записки». Постать Б. Хмельницького цікавила його ще в ранній період літ. й малярської творчості. В 1836 — 37 в Петербурзі Шевченко виконав малюнок «Смерть Богдана Хмельницького» (папір, туш, пензель, перо, 30,8 × 45,1), а 1842 — 43 — близькі до нього змістом, деталями, але іншої композиції, три ескізи олівцем. У 1844 він створив рисунок «Дари в Чигрині 1649 року», за яким згодом виконав офорт з такою самою назвою, що увійшов до альбома «Живописная Украина». Ескіз «Богдан Хмельницький перед кримським ханом» і начерки до нього зберігаються в ДМШ.

БОГДАНОВ Федір Федорович (н. 9.I 1904) — український рад. композитор і диригент. Автор романсу «Тече вода в синє море» на слова Шевченка (1928) та симф. поеми «Гомоніла Україна» за однойменним твором П. Панча, присвяченої пам’яті поета (1959, 2-а ред. 1971 — 72).

«БОГДАНОВА ЦЕРКВА В СУБОТОВІ» — малюнок Шевченка з альбома 1845 року (арк. 13-й), виконаний аквареллю орієнтовно в квітні — жовтні 1845. Ліворуч унизу чорнилом авторський напис: «Богданова церковь у Суботови». З с. Суботовим пов’язані ще два малюнки Шевченка, які входять до альбома й виконані тоді ж: «Богданові руїни в Суботові» та «Кам’яні хрести в Суботові» (сепія) — зворот 9-го арк. На останньому мал. на хресті, зображеному праворуч, чорнилом авторський запис: «в Суботови».

Літ.: К рисункам Шевченко. «Киевская старина», 1890, № 3.

БОГДАНОВИЧ Максим Адамович (9.XII 1891 — 25.V 1917) — білоруський поет, перекладач і літературознавець. Писав білорус. рос. та укр. мовами. Виховувався на зразках рос. класики, на творах Шевченка. Переклав рос. мовою поезії Шевченка «Н. Костомарову», «Мені однаково, чи буду», «В неволі тяжко, хоча й волі», «А. О. Козачковському», «І небо невмите, і заспані хвилі», «Готово! Парус розпустили». Один з перших дослідників Шевченкового віршування. Автор статей «Пам’яті Т. Г. Шевченка» й «Краса і сила. Спроба дослідження вірша Т. Г. Шевченка» (обидві — 1914). Портрет с. 78.

Тв.: Памяти Т. Г. Шевченко. — Краса и сила. В кн.: Тарас Шаучэнка і беларуская література. Мінск, 1964.

Літ.: Івашин В. В. Творчість Шевченка в оцінці Богдановича. В кн.: Збірник праць третьої наукової шевченківської конференції. К., 1955; Ларченко М. Г. Тарас Шевченко і Максим Богданович. В кн.: Т. Г. Шевченко і слов’янські народи. К., 1961.

БОГДАНОВИЧ Павло Іванович — поручик 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Один з офіцерів, з якими Шевченко познайомився і підтримував взаємини 1848 — 49 в Раїмі. За свідченням Е. Нудатова, Б. був одним з тих, чиї портрети малював Шевченко. Портрет Б. невідомий.

«БОГДАНОВІ РУЇНИ В СУБОТОВІ» — малюнок Шевченка з альбома 1844 року (зворот. арк. 12), виконаний аквареллю орієнтовно в квітні — жовтні 1845. Ліворуч трохи нижче від центра на малюнку чорнилом авторський напис: «Богдановые руины в Суботови». На малюнку зображено залишки зруйнованого маєтку Б. Хмельницького в с. Суботові.

БОГЗА (Bogza) Джео (н. 7.II 1908) — румунський письменник і публіцист, акад. Румунської Академії (з 1955), Герой Соціалістич. Праці Румунії. В роки 2-ї світової війни брав участь в антифашист. боротьбі. У статті «Український блокнот», надрукованій у журн. «Contemporanul» («Сучасник», 1952, № 22), та в промові на 1-му з’їзді рум. письменників (1952) високо оцінив творчість Шевченка й назвав його нац. гордістю укр. народу.

БОГОМОЛОВ Олександр Трохимович — поручик 4-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Допомагав організувати роботу Аральської описової експедиції 1848 — 49. В 1848 — начальник Косаральського форту, 1849 — командир роти, до якої був зарахований Шевченко під час Аральської експедиції. За спогадами Е. Нудатова, поет зустрічався з Б. і в неофіційній обстановці.

БОГОРСЬКИЙ Петро Федорович (н. 1803 — р. см. невід.) — дяк с. Кирилівки (1824 — 36). У 1825, після смерті батька, Шевченко був у нього «школярем-попихачем»: носив воду, топив грубу, читав замість дяка псалтир над померлими й водночас вчився грамоти. У 1826 не стерпів знущань Б. і втік від нього. В автобіографічному листі до редактора журн. «Народное чтение» Шевченко, не зазначаючи прізвища Б., писав про нього: «Этот первый деспот, на которого я наткнулся в моей жизни, поселил во мне на всю жизнь глубокое отвращение и презрение ко всякому насилию одного человека над другим».

БОГОСЛОВСЬКИЙ Кузьма Борисович — штаб-лікар 5-го лінійного батальйону Окремого Оренбурзького корпусу. Перший лікар, який подав Шевченкові мед. допомогу на засланні (під час його хвороби 1847 в Орській фортеці). Про цю допомогу (не зазначаючи прізвища лікаря) поет писав у листі до М. Лазаревського 20.XII 1847.

БОГУН Іван (р. н. невід. — п. 17.II 1664) — кальницький (вінницький) полковник, герой визвольної боротьби укр. народу проти шляхет. Польщі, видатний військ. діяч. Про Б. як народного героя та про його страту шляхетською владою Шевченко писав у поемі «Гайдамаки» і трагедії «Никита Гайдай». У примітці до «Гайдамаків» Шевченко зазначив, що Богун потопив шляхетське військо в Інгулі. Насправді ж багато польс.-шляхет. кінноти Б. потопив у Бузі під час боїв під Вінницею з 28.II по 11.III 1651. Про Б. є згадка в підтекстовці Шевченка до офорту «Дари в Чигрині 1649 року».

БОГУСЛАВ — містечко Канівського пов. Київської губ. (тепер місто, районний центр Київ. обл.). Шевченко в дитинстві, коли був наймитом у попа Г. Кошиця, їздив до Б. на базар. Був він тут і 1845. Згадки про Б. є в повісті «Прогулка с удовольствием и не без морали». За рад. часу ім’ям Шевченка названо одну з центр. вулиць міста та середню школу.

БОДЕ Климентій Карлович (pp. н. і см. невід.) — секретар російського посольства в Персії в 50-х pp. 19 ст. Шевченко читав «Путевые записки» Б. в жури. «Библиотека для чтения» (1854, т. 123 — 126; 1855, т. 130). Згадав про Б. в своїй повісті «Музыкант».

БОДИСКО Олена Костянтинівна — див. Станкевич Олена Костянтинівна.

БОДЯНСЬКИЙ Ілля Гаврилович (1782 — 14.VI 1848) — прилуцький протоієрей. Згадки про Б. у повісті Шевченка «Музыкант» свідчать, що поет познайомився з ним 1845 у Прилуках, куди прибув за дорученням Археографічної комісії. Б. супроводив Шевченка ло Густинського монастиря і розповів йому, що цей монастир спорудив 1664 гетьман І. Самойлович (ці відомості поет використав у повісті «Музыкант»). У повісті Б. згадано як покійного. З цього видно, що звістки про Б. доходили до Шевченка й на заслання.

БОДЯНСЬКИЙ Осип Максимович (літ. псевд. — М. Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І. Мастак та ін.; 12.XI 1808 — 18.ІХ 1877) — український та російський філолог, історик, письменник і перекладач, один із засновників славістики в Росії. В питаннях вітчизняної і слов’янської історії та культури стояв на ліберальних позиціях. Пропагував ідею народності в мистецтві. Ще до особистого знайомства з Шевченком добре знав його ранні твори. Видаючи 1843 в рос. перекладі «Слов’янський народопис» П. Шафарика, Б доповнив автора, назвавши серед укр письменників і Шевченка. Популяризував творчість Шевченка серед слов’ян. народів. У 1844 — 45 надіслав В. Ганці, П. Шафарикові і Празькому музеєві «Тризну», «Гамалію» та «Чигиринський Кобзар і Гайдамаки». «Тризну» й «Гамалію» разом з ін. книжками надіслав і хорват. поетові С. Вразу. Познайомилися Шевченко й Б. в лютому 1844 в Москві, коли поет повертався до Петербурга після першої подоролсі на Україну, зустрічалися 1845 1858 й 1859, листувались (збеї реглося 6 листів Шевченка й два — Б.), обмінювалися думками про поему «Гамалія» та серію офортів «Живописная Украина». Шевченко запропонував Б. писати тексти до істор. сюжетів «Живописной Украины» і давати теми для малюнків (листи 6 — 7.V і 29.VI 1844). Від Б. він одержав відомості про чес. і словац. будителів, зокрема про П. Шафарика, й ці матеріали використав у поемі «Єретик» з посвятою Шафарикові. Б. клопотався, щоб полегшити долю поета на засланні, надсилав йому книжки. Шевченко надіслав йому 3.XI 1854 автопортрет, намальований в Новопетровському укріпленні (не зберігся). 27 квітня 1861 (9 травня за н. ст.) Б. був серед ін. москвичів, які приходили на Арбат попрощатися з прахом Шевченка.

Літ.: Кочубинский А. А. О. М. Бодянский в его дневнике. «Исторический вестник», 1887, № 12; Савченко Ф. Відомості про Т. Г. Шевченка в неопублікованій кореспонденції Бодянського. «Україна», 1930, № 3 — 4; Кирилюк Є. П. Шевченко і слов’янські народи. К., 1958; Левінська С. Й. Тарас Шевченко і Осип Бодянський. «Вісник Київського університету. Серія філології та журналістики», 1962, № 5, в. 1; Полотай А. М. Шевченко і Бодянський. «Радянське літературознавство», 1965, № 8.

БОЖІЙ Михайло Михайлович (н. 20.ІХ 1911) — український рад. живописець, нар. художник СРСР (з 1963), дійсний член AM СРСР (з 1962) Б. працює в галузі станкового живопису (тематична картина, портрет). Автор картини «Думи мої, думи» (1959 — 60, Держ. музей українського образотворчого мист. УРСР). Держ. премія УРСР ім. Т. Г. Шевченка. 1974. Іл. т. 2, табл. XXIX.

Літ.: Шапошников Ф. І. Михайло Михайлович Божій. К., 1963.

БОЖКО Ніна Григорівна (н. 6.VIII 1928) — українська рад. художниця. Працює в галузі плаката, книжкової та станкової графіки. Авторка творів на шевченківські теми плаката «Т. Г. Шевченко» (1961): кольор. ліногр. — «Тяжко мені сиротою на сім світі жити», «Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Києві» (обидві — 1961). «Затихло все», «Край неба палає...». «По діброві вітер виє...», «Весна зеленню квітчає...», «Веселе сонечко сідало...» (всі — 1964), серії «Жіноча доля» (літогр., 1967).

БОЖКОВ Стойко (н. 17.IV 1913) — болгарський літературознавець. Член Болгарської комуністичної партії з 1945. Учасник антифашист. боротьби в Болгарії під час 2-ї світової війни. Досліджує, гол. чин., болг. л-ру 2-ї пол. 19 ст. В розвідках «Вікова дружба і літературне співробітництво» [надруковано у виданні «Известия на Института за българска литература» (Софія, 1955, № 3)] та «Література 70-х років XIX ст.» і «Любен Каравеяов», що становлять розділи 2-го тому колективної чотиритомної «Історії болгарської літератури» (болг. мовою. Софія, 1966), висвітлює деякі питання впливу Шевченка на болг. л-ру 60 — 70-х pp. 19 ст.

БОЙКО Іван Захарович (2.XI 1908 — 25.IV 1970) — український рад. бібліограф, письменник. Працював у галузі літературознавчої бібліографії. Автор і співавтор кількох бібліографічних покажчиків з питань укр.-рос літературних зв’язків. Очолював авторський колектив Центр. наук. б-ки АН УРСР по підготовці двотомної бібліографії літератури про життя і творчість Шевченка. Автор статей про Шевченка. Працював над питаннями бібліографування шевченкіани. Широко подано шевченківську тематику в покажчику Б. «Українські літературні альманахи і збірники XIX — початку XX ст.» (К., 1967).

Тв.: Т. Г. Шевченко. Бібліографія літератури про життя і творчість. 1839 — 1959, т. 1 — 2. К., 1963 [у співавт.].

БОЙКО Іван Федорович (н. 24.ХІ 1845 — р. см. невід.) — племінник Шевченка, син його рідної сестри Я. Г. Бойко. Шевченко зустрічався з Б. 1859 під час подорожі по Україні.

БОЙКО Іларіон Федорович (н. 16.VI 1840 — р. см. невід.) — племінник Шевченка, син його рідної сестри Я. Г. Бойко. Шевченко зустрічався з Б. 1859 під час подорожі по Україні.

БОЙКО Катерина Якимівна — дівоче прізвище матері Шевченка. Див. Шевченко Катерина Якимівна.

БОЙКО Лаврентій Федорович (н. 1847 — р. см. невід.) — племінник Шевченка, син його Рідної сестри Я. Г. Бойко. Шевченко зустрічався з Б. 1859 під час подорожі по Україні.

БОЙКО Логвин Федорович (н. 1842 — р. см. невід.) — племінник Шевченка, син його рідної сестри Я. Г. Бойко. Шевченко зустрічався з Б. 1859 під час подорожі по Україні.

БОЙКО Устина Федорівна (н. 1836 — р. см. невід.) — племінниця Шевченка, дочка його рідної сестри Я. Г. Бойко. Коли поет 1859 приїхав на батьківщину і прийшов до сестри, першою його зустріла Устина.

БОЙКО Федір Кіндратович (1811 — серед. 50-х pp.) — маляр-іконописець, чоловік рідної сестри Шевченка Я. Г. Бойко. Знущання Б. з дружини викликало обурення поета. 2.III 1840 в листі до брата М. Г. Шевченка поет писав: «А малярові поганому скажи, коли він не схаменеться, то опиниться там, де йому і не снилось».

БОЙКО Яким — селянин с. Моринців, кріпак В. В. Енгельгардта, покріпачений козак. Дід Шевченка по матері. За спогадами родичів, у його хаті народився майбутній поет. Після повернення батьків у с. Кирилівку Шевченко не раз відвідував діда в Моринцях. Хата Б. стояла до 1918. Тепер на цьому місці покладено камінь з меморіальним написом, поряд — пам’ятник Шевченкові.

БОЙКО Ярина Григорівна (12.V 1816 — 1865) — рідна сестра Шевченка. В 1836 вийшла заміж за кирилівського маляра Ф. Бойка. Ще з дит. років була вірною товаришкою Шевченкові. Ця приязнь залишилась на все життя Поет відвідував сестру під час кожного приїзду в Кирилівку. Після 1859 він почав клопотатися про визволення своїх родичів, зокрема й Ярини, з кріпацької неволі, допомагав їй матеріально. Шевченко присвятив Ярині вірша «Сестрі». У дні похорону поета зроблено групове фото, на якому є і Ярина.

БОККАЧЧО (Boccaccio) Джованні (1313 — 21.XII 1375) — італійський письменник-гуманіст епохи Відродження. Найвизначніший твір — збірка новел «Декамерон». Б. належать також поеми, повісті, трактати на морально-етичні теми. Ім’я Б. серед інших італ. поетів Відродження згадував герой повісті Шевченка «Варнак».

БОКОНБАЄВ Джоомарт (16.V 1910 — 1.VII 1944) — киргизький рад. письменник. Член Комуністич. партії з 1932. Тему дружби укр. і кирг. народів відображено в нарисі «В долинах України» та у вірші «Червоний стяг». Поема Б. «На могилі Тараса» присвячена Шевченкові.

БОЛГАРСЬКА ЛІТЕРАТУРА І Т. Г. ШЕВЧЕНКО. В історії болг. л-ри, болг.-укр. літ. і культ. взаємозв’язків творчість Шевченка відіграла велику роль. Найвідчутніше вплив спадщини укр. поета в Болгарії виявився в період піднесення нац.-визвольного руху проти османського ярма (60 — 70-і pp. 19 ст.). Це пояснювалося всім характером суспільно-політ. і художньо-естет. розвитку болг. народу на тому істор. етапі, особливостями процесу відродження його культури.

Культурно-націопальне відродження стимулювалося посиленням визвольної боротьби, що дедалі частіше набирала форм відкритих виступів проти влади султанських загарбників. Ідейно-тематичне спрямування худож. л-ри, яка робила тоді свої перші кроки, визначалося загальними тенденціями культ. і суспільно-політ. розвитку народу. На формування її змісту, її худож. методу, на поширення в ній певних жанрів вирішальний вплив мали визвольні ідеї, а це, в свою чергу, сприяло зацікавленню прогрес. болг. письменників, серед яких чимало було й вихованців навч. закладів Росії, в т. ч. України, досвідом передової рос. л-ри, творчістю укр. революц.-демократич. письменників, зокрема, поезією Шевченка. В ній болг. письменники побачили високохудожнє втілення того ідеалу, до якого вони прагнули в своїх творчих шуканнях. Така ідейно-тематична співзвучність, стимулюючи інтерес передових болг. письменників до спадщини укр. поета, привела до глибшого розуміння ними революц. змісту його творів. Вплив Шевченка на цих письменників сприяв поглибленню в болг. л-рі революц. ідейності й народності, зміцненню її революц.-романтич. пафосу й зародженню в ній реалізму. У 60 — 70-х pp. почали з’являтися переклади Шевченкових творів болг. мовою. На виборі поезій для перекладу позначилися загальні тенденції розвитку болг. л-ри того періоду й ідейно-естетичні погляди перекладачів. Увагу Р. Жинзифова і П. Славейкова, відомих культ. діячів, які стояли на демократичних позиціях, привернули, насамперед, твори Шевченка баладно-романтичного характеру, пов’язані з фольклорною традицією, написані за мотивами нар. пісень, переказів і легенд. Так, Р. Жинзифов у своїй книжці «Новоболгарська збірка» (болг. мовою. М., 1863) вмістив «Тополю», «Утоплену», а пізніше в періодич. пресі надрукував «Причинну». Але йому імпонували й твори, в яких змальовувалися картини з життя стражденного народу, оспівувалися героїчні події історії укр. народу, підносилася ідея слов. єднання. Про це свідчать його переклади уривка з поеми «Гамалія», вірша «Ой чого ти почорніло», вступу до поеми «Єретик» — «Посланіє славному П. І. Шафарикові». П. Славейков переклав уривки з творів «Причинна», «Перебендя», «Минають дні, минають ночі», «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!», «Тополя». Вплив Шевченка помітний і в оригінальних творах цих поетів (поема «Кривава сорочка», вірші «Голуб», «Безсоння», «Питала Болгарія», «Сон» Р. Жинзифова, поеми «Бойка-воєвода», «Джерело Білоногої» та деякі ліричні поезії П. Славейкова).

Значно глибше проникнути в ідейно-естетичний світ укр. поета вдалося Л. Каравелову, видатному діячеві революц. руху, чия діяльність була пройнята пафосом визвольних ідей. У кін. 50-х pp. він познайомився з поезією Шевченка й на поч. 60-х pp. почав перекладати її. Як і ін. болг. письменників, Л. Каравелова в ці десятиріччя особливо цікавили твори укр. поета, близькі до фольклору — тематично і образно-стилістично: але його увага зосередилась не на романтич. баладах, а на віршах, які тією чи ін. мірою розкривали реальні риси тогочасного нар. побуту («Нащо мені чорні брови», «Породила мене мати»). Болг. поет прагнув широко познайомити свого читача і я громадян. та політ. поезією Шевченка. Так, він переклав і надрукував уривок з поеми «Єретик». Він працював над перекладом «Неофітів», готуючи разом з І. Прижовим примітки до поеми, в яких підкреслював викривальний характер її (переклад і примітки залишилися в рукопису). Захоплення творчістю Шевченка виявилося плідним для розвитку літ. обдарування Л. Каравелова, становлення його ідейно-естетич. поглядів. Вплив Шевченка позначився на творчості й інших болг. письменників (Ц. Гинчева, П. Іванова. А. Пюскюлієва), правда вони лише запозичували в укр. поета окремі мотиви.

Наступний період в історії болг.-укр. літ. взаємин, від визволення Болгарії з-під османського ярма (1878) і до Великої Жовтн. соціалістич. революції (1917), характерний урізноманітненням аспектів сприймання болг. громадськістю творчості Шевченка. Протягом 80 — 90-х pp., на які припало формування реалізму в болг. л-рі, до спадщини укр. поета активно зверталися представники цього худож. методу. Найвідчутніше це позначилося на творчості видатного болг. письменника і громад. діяча І. Базова. Ще в гімназичні роки він познайомився з поемою «Катерина», пізніше — й з ін. творами Шевченка. Під враженням від них написав одну з найкращих своїх поем — «Громада» (1880), сюжет якої, взятий з життя села, розроблено на основі соціального конфлікту. Захоплення спадщиною укр. поета позначилось і на деяких інших поемах та ліричних віршах І. Базова. Поезія Шевченка сприяла розвиткові реалістич. тенденцій у творчості Т. Влайкова, Ц. Церковського, X. Максимова. Певну роль Шевченкова поезія відіграла у формуванні ідейно-естет. поглядів представника пролет. літ. руху Г. Бакалова. Безпосередній вплив укр. поета відчутний у його вірші «Мої пісні» (надруковано 1894 в с.-д. газ. «Работнически другар»). В цей період болг. громадськість ширше познайомилася з творчістю Шевченка. В 1881 демократична газ. «Работник» надрукувала перший переклад «Заповіту» болг. мовою (перекладач невідомий). Пізніше свої переклади цього вірша опублікували популяризатори спадщини поета С. Дринов (1911) і С. Чилингиров (1914). Надруковано переклади й багатьох ін. віршів Шевченка, що їх здійснили X. Кесяков, І. Белев, А. Іхчієв та ін. Їхні переклади не завжди адекватно передавали ідейнохудож. зміст оригіналу, однак розширювали уявлення болг. читача про поетич. спадщину Шевченка. Цією метою були пройняті й статті, що друкувалися в болг. періодич. пресі тих років. Першу статтю про Шевченка, в якій невідомий автор прагнув показати соціальне коріння його творчості, надрукувала газ. «Работник» (1881, № 14). Грунтовну інформацію про життя і діяльність укр. поета болг. читач одержав із статті осілого в Румунії емігранта з Росії К. Доброджану-Гері «Тарас Шевченко», яку передрукував журнал «Дело» (1894, № 2) з франц. журн. «L’Ère Nouvelle» («Нова ера», 1894, № 5). Кілька статей у болг. періодич. пресі з’явилося у зв’язку з відзначенням 50-річчя з дня смерті Шевченка (1911). В нихжиттєвий і творчий шлях поета-революціонера висвітлювався з ліберально-бурж. позицій (автори — І. Шивачев, С. Скитник, С. Чилингиров). У статті С. Чилингирова «Шевченко болгарською мовою» (журн. «Славянски гласъ», 1911, кн. 1 — 2) зроблено першу в болг. літературознавстві спробу узагальнити факти, що свідчили про вплив творчості укр. поета на болг. л-ру. Широко відзначено в Болгарії 100-річчя з дня народження Шевченка. З ініціативи т-ва «Слов’янська бесіда» в Софійському ун-ті відбувся літ. ранок, на якому прочитано доповіді С. Станимирова — «Біографічні відомості про Тараса Григоровича Шевченка» та І. Шишманова — «Тарас Шевченко, його творчість і його вплив на болгарських письменників перед визволенням» (обидві надруковано в книжці «Спомин про Тараса Григоровича Шевченка». Софія, 1914). Доповідь І. Шишманова була здобутком болг. шевченкознавства на той час. У ній автор науково обгрунтовано визначив ідейнотематичні лінії впливу творчості українського поета на болг. письменників передвизвольної епохи.

У зв’язку з ювілеєм болг. періодич. преса опублікувала низку перекладних статей, зокрема статті дат. дослідника Г. Брандеса «Тарас Григорович Шевченко» (журн. «Земеделска мисъл», 1914, № 2), рос. критика В. Львова-Рогачевського «Огненне слово» («Борба», 1914, № 8), а також болг. критиків Д. Толмачова («Демократичен преглед», 1914, № 2), М. Москова («Българска сбирка», 1914, № 4), В. Парушева (газ. «Нова балканска трибуна», 12.III 1914) та ін., що мали інформаційний характер. Протягом наступного періоду в історії болг.-уко. літ. взаємин, що почався після Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії й тривав до утворення Народної Республіки Болгарії, навколо імені Шевченка, оцінок його творчості йшла гостра ідеологічна боротьба між представниками пролетарської революц. думки й реакційним бурж.-націоналістич. табором. Її непримиренний характер найнаочніше виявився в перші роки після Великої Жовтневої соціалістичної революції в Росії і на початку 30-х pp., коли українські буржуазні націоналісти, що частково оселилися в Болгарії, намагалися, вдаючись до фальсифікацій, використати поезію укр. поета для антирадянської пропаганди. До них тією чи іншою мірою приєдналися ті бурж. вчені Болгарії, які вороже ставилися до Великої Жовтн. соціалістич. революції в Росії й революц. руху в себе на батьківщині. Ці сили об’єдналися здебільшого навколо двотижневика «Украинско-български преглед» (1919 — 20). Вплив націоналістич. теорій подекуди позначився на статтях Д. Страшмирова, Н. Балабанова та ін. Науковою об’єктивністю вирізняється стаття Л. Іхчіева «Вплив Шевченкової поезії на творчість Райка Жинзифова» (двотижневик «Украинско-български преглед», 1.IV 1920). Окремі цікаві спостереження містять статті Д. Шелудька «Любен Каравелов і Україна» («Збірник на честь проф. Ів. Д. Шишманова». Софія, 1920) та «Кілька нотаток про вплив Шевченка на болгарських поетів» (журн. «Слънце», 1921. кн. 11).

Протягом 20-х pp. у періодич. пресі публікувалися нотатки з нагоди шевченківських днів (газети «Напред», «Знамя», «Народ» та ін.). Грунтовніші праці не з’являлися через жорстокий фашист. терор після придушення антифашистського Вересневого повстання 1923. Загострення класової боротьби в країні, нові) спроби контрреволюційної еміграції організувати похід проти СРСР спричинилися 1934 до використання в антирад. пропаганді імені Шевченка. Статті емігрантів про Шевченка часто набували характеру політ. виступів. Окремі їхні твердження переходили і в праці болг. ліберально-бурж. вчених. Прикладом цього можуть бути статті С. Чилингирова цього періоду.

Фальсифікацію ідейного змісту спадщини укр. поета рішуче и послідовно викривала марксистська критика. Широкий резонанс мали виступи літераторів-комуністів М. Марчевського — «Співець українських рабів і кому він належить» [газ. «РЛФ» («Робітничий літературний фронт»), 1.IV 1934] і репліка Г. Бакалова «Пан Ст. Чилингиров і “дух“ Шевченка» (журн. «Звезда», 1934, № 16). Суспільно-політичне і культурно-художнє значення спадщини укр. поета М. Марчевський і Г. Бакалов оцінили з марксистських позицій.

Зміцнення контактів між прогрес. літ. громадськістю Болгарії і рад. письменниками, серйозні успіхи рад. літературознавства благотворно вплинули на розвиток болг. шевченкознавства, що знайшло вияв у рік святкування 125-річчя з дня народження Шевченка. Значним кроком у розвитку болг. шевченкознавства стали статті Т. Павлова «Проблема Шевченка» (газ. «Заря», 13.V 1939), в якій показано інтернаціональний характер творчості Шевченка і її значення для боротьби трудящих мас Болгарії проти соціальної нерівності й визиску, і Г. Бакалова «Шевченко і російська демократія» (газ. «Заря», 22.V 1939), де розглянуто питання про революц. погляди укр. поета і його тісний ідейний зв’язок а рос. революц. демократами. Вагомим внеском у вивчення спадщини укр. поета й поширення його творів серед народу були статті Л. Стоянова «Великий український поет Тарас Шевченко» (газета «Култура», 18.III 1939), К. Зидарова «Тарас Григорович Шевченко» («Заря», 18.III 1939), а також Г. Белева «Вічний, як народ», М. Дилянова «Тарас Шевченко і Христо Ботев» і Л. Стоянова «За правду і свободу», надруковані в спец. ювілейному випуску — одноденній газеті «Тарас Шевченко» (видано в Софії), в підготовці якої взяло участь багато пролет. письменників, учених і громад. діячів. Протягом 20 — 30-х pp. у болг. пресі публікувались переклади ще не відомих болг. читачеві творів. З’явилися переклади віршів «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Ой чого ти почорніло» (1920, перекл. X. Цанков), «Якби ви знали, паничі», «Мені однаково, чи буду» (1920, перекл. С. Чилингиров). У 1929 С. Димитров опублікував у своєму перекладі вірші «Заповіт», «Та не дай, господи, нікому», «І день іде, і ніч іде», 1934 — Н. Хрелков уривок з послання «І мертвим, і живим...». Особливо активізувалося перекладання творів укр. поета в ювілейному 1939. На Україні в перекладах К. Кюлявкова видано повість Шевченка «Художник» (К., 1939) і «Вибрані твори» (К., 1939; з передмовою перекладача). В згаданій уже ювілейній газеті «Тарас Шевченко» вміщено добірку віршів — «Закувала зозуленька», «Ой умер старий батько», «Подражаніє сербському» й «Думи мої, думи мої, лихо мені з вами!» в перекладах Л. Стоянова, «Маленькій Мар’яні» в перекладі М. Грубешлієвої, «Думи мої, думи мої, ви мої єдині», «Мені однаково, чи буду» і «Заповіт» у перекладі А. Тодорова тощо. Після ліквідації монархо-фашист. ладу й встановлення народної влади інтерес до творчості Шевченка в Болгарії зростає. Перевидаються кращі з уже відомих перекладів і здійснюються нові. Над ними працюють поети К. Зидаров, К. Кюлявков, А. Тодоров, І. Давидков та ін.

У 50-х pp. поетич. спадщину Шевченка почав перекладати Д. Методіев. У 1956 в його перекладах видано збірку вибраних Шевченкових творів, 1960 — вибрані твори в двох томах, а 1964 — «Кобзар», куди ввійшли майже всі поетичні твори Шевченка. Ці видання продемонстрували великі здобутки перекладацького мистецтва. Переклади Д. Методієва дали болг. читачеві достатньо повне уявлення про творчість геніального укр. поета-революціонера. Вони є значним вкладом у справу культ. єднання, зміцнення болг.-рад. дружби. Літ. спадщина Шевченка стала об’єктом вивчення багатьох літературознавців, театрознавців, фольклористів і письменників Болгарії. Серед них — С. Каракостов, Е. Георгієв, В. Вилчев, В. Велчев, С. Божков, П. Атанасов, Л. Минкова, Л. Стоянов, К. Кюлявков, К. Зидаров, А. Тодоров та ін. Серйозні дослідження творчості Шевченка і його значення для розвитку передової болг. л-ри належать відомому вченому-славістові С. Русакієву. Його найбільша праця — «Тарас Шевченко і болгарська література» (Софія, 1964). З інших його досліджень слід згадати такі: «П. Р. Славейков і Шевченко» (розділ з книги «П. Р. Славейков і російська література». Софія, 1956), «Геній України» (журн. «Език и литература». 1961, № 1), «Роль Т. Г. Шевченка в розвитку болгарської поезії епохи, що передувала визволенню Болгарії» (надруковано в книжці «Шевченко и мировая культура». М., 1964). Про глибоке емоційне сприйняття Шевченкових творів свідчить і поява оригінальних віршів болг. поетів (А. Тодорова, І. Давидкова, П. Цонева та ін.), присвячених великому укр. митцеві.

100-річчя з дня смерті і 150-річчя з дня народження Шевченка були відзначені в Болгарії урочистими зборами, вечорами, статтями в періодич. пресі. Делегація болг. письменників взяла участь в ювілейних торжествах 1964 на Україні. З промовою на Міжнародному форумі діячів культури виступив С. Русакієв.

Переклади: Шевченко Т. Художник. К., 1939; Шевченко Т. Избрани произведения. К., 1939; Шевченко Т. Избрани стихотворения. София, 1949; Шевченко Т. Избрани произведения, т. 1 — 2. София, 1960; Шевченко Т. Кобзар. София, 1964.

Літ.: Величков А. С. Шевченко і болгарська література 60-х — 70-х років XIX століття. «Радянське літературознавство», 1939, № 4; Авджієв Ж. Т. Г. Шевченко в болгарській критиці. «Радянське літературознавство», 1958. № 4; Кирилюк Є. П. Шевченко і слов’янські народи. К., 1958; Павлович М. З історії перекладів творів Т. Г. Шевченка болгарською мовою. В кн.: Голос Шевченка над світом. К., 1961; Методієв Д. Ми любимо Шевченка. «Всесвіт», 1961, № 5; Злыднев В. И. Шевченко и болгарская литература. В кн.: Тарас Шевченко. М., 1962; Шпильова О. Т. Г. Шевченко і болгарська література. К., 1963; Кирилюк Є. П. Шевченко в болгарській літературі. «Радянське літературознавство», 1963, № 2; Русакиев С. Роль Т. Г. Шевченко в развитии болгарской поэзии эпохи, предшествующей освобождению Болгарии. В кн.: Шевченко и мировая культура. М., 1964; Гончарук Г. М. Т. Шевченко в болгарській прогресивній критиці (1863 — 1944 pp.). В кн.: Мовознавство і літературознавство. К., 1964; Шишманов И. Д. Тарас Шевченко, неговото творчество и неговото влияние върху българските писатели преди Освобождението. В кн.: Шишманов И. Д. Избрани съчинения, т. 1. София. 1965; Русакієв С. Тарас Шевченко і болгарська література. К., 1968.

О. В. Шпильова.

Попередня     Головна     Наступна